Гімназист і Вогняний змій

Розділ дев’ятнадцятий Тут гімназист не втрачає надії виманити Павука зі сховку

Тільки Юрко Туряниця чекати не збирався.

Виклав, як завжди перед сном, свій новий план бульдогові. Джентльмен звично пострибав, схвально рикнув — цього схвалення гімназистові вистачило. Аби закріпити ідею остаточно, ще пару годин полазив Інтернетом, і вклався спати вперше за останній час упевнено.

План вийшов простий.

А Юрко вірив у здійсненність саме нескладних задумів. Тому на великій перерві сам знайшов Нещерета. Привітався і, поки головний футболіст гімназії в своїй манері не послав його подалі, запитав:

— Є хвилинка? Треба порадитись.

— Я тебе знаю? — поцікавився Вона, тут же клацнув пальцями. — Стоп, знаю! Ти вчора товкся біля того довгого, Шпали. Дружок твій?

— Ми з одного класу. Тільки Шпала ні до чого.

— Ну, кажи.

Цю розмову Юрко продумав ще перед сном, і протягом дня подумки шліфував її. Тож говорив упевнено, мов цвях забивав:

Це ж твій батько Павло Нещерет? Веде шоу по телевізору про різні там проблеми.

- Країна знає героїв, - підморгнув Вова. - Мене звати Володимир Павлович, угадав.

— Я не дивлюсь, але мої люблять, — зараз Юрко відчайдушно брехав, його батьки останнім часом узагалі перестали дивитися телевізор. А оце недавно мій тато питає, чи не син популярного ведучого з нами вчиться.

— Хіба я з тобою вчуся?

— В одній гімназії, — Юрко свідомо кривив душею, аби Нещерет відчув свою зверхність і став поблажливішим. — Коротше, є одна тема. Мій старий, — він ніколи не називав так свого батька, та знав, що саме на таке Вова поведеться, — хоче просунути одну важливу історію. Щоб говорили. Але сам офіційно, напряму звертатися не може, бо він зацікавлений.

Та ясно. Зацікавлені особи — це погано, — поважно кивнув Вова.

Ну, він шукає неофіційних шляхів, — далі Юрко ступив на тонкий лід. — Є один будинок, старий. Аварійний, можна сказати. Його хочуть знести й побудувати там щось велике, страшне й скляне.

— І що? Так зараз роблять.

- А ще зараз такі будинки горять. Чув?

— Щось там говорили в новинах. Тільки мені яке діло?

— Тобі - жодного. А мій старий боїться, що той будинок теж згорить. Чи просто зруйнують, без різниці. Якось би привернути увагу. Знаєш, сказати щось про важливість збереження історичного обличчя Києва...

Нещерет скинув брови.

— Глянь, а ти красиво стелиш. Я так не вмію.

— То батько мій так каже. Я повторюю, — Юрко далі брехав.

— Хай сам і виступить десь. В Інтернеті напише. В соцмережах.

— Хто його послухає? Один із десятка небайдужих, на чиї слова плювати. Твій старий — авторитет.

— Нічого від нього не залежить.

— Не скажи. Мій каже — треба всюди стукати.

Вова зітхнув. Та з його вигляду Юрко зрозумів — підлестив, потішив самолюбство. Все ж була користь від хибного сліду з Діаною. Аби не стежив за нею й не був викритим, не з’явився б у його полі зору Нещерет. Те, що в них там любовний трикутник — самі розберуться. Але вчора гімназист випадково зіставив журналіста, чиє прізвище на слуху, і капітана їхньої футбольної команди. Менше хвилини знадобилося, аби встановити, хто чий тато і хто кому син.

— О'кей, поговорю, — кивнув Вова. — Нічого не обіцяю. Його може не зацікавити, своїх тем повно.

— Та ясно. Але ти все одно підкинь. Ось, я тут дещо видрукував.

У кишені піджака вже був приготований аркуш. Вчора Юрко звів до потрібного мінімуму знайдені в Інтернеті відомості про старий флігель в глибині одного з дворів на вулиці Гоголівській. Там сто років тому жив Архип Проценко. Лікар, який на свій страх та ризик лікував киян, коли місто накрила епідемія грипу, й лікував доволі успішно.

Поки більшовики не розстріляли. За відмову лікувати червоного комісара.

Якщо все вийде, Стрельцов це неодмінно почує. І зрозуміє — коли вже пішло в люди, про будівлю на Гоголівській багато говоритимуть. Гляди й захищати почнуть, берегтимуть. Цього він допустити не може, бо меті його суперечить.

Коли так — повинен прискорити події.

Нацькувати Пожежу на той будинок.

Затягувати не буде. А отже, Вогняний Змій може з’явитися там і поглинути все найближчим часом. Потрібно буде тільки вчасно засісти в засідці.