ГАСПИД І МАРГАРИТА

ГАСПИД

Баба поклала їй в долоньку холодну, завбільшки як сливка-дичка кульку і сказала:

– Маєш курячий зносок. Мус виносити його під пахвов шість тижнів, день і ніч, секунда в секунду. Виносиш, будеш Ґаздиня все життя, будеш панувати до смерти. А розчавиш, то й тебе життя розчавить, гейби сей зносок. Ади, вважай, дівче, що меш чинити…

Шість тижнів носила Людця-Маргаритка ліву руку на перев'язі. Не стрибала, на толоці не гралась, ходила лиш по оборі та городу, окутана, як темною хмаркою, зловісною таємницею. Таємниця робила її дорослою, не по роках розумною, а тому і злою… Маргаритка знала, що тепер їй буде нецікаво бавитися з дітьми. Вона матиме свою – таємничу забавку… Вона буде вчитися панувати…

Якось серед ночі дівчинка прокинулась від страшного болю в серці, здавалося, хтось його вирізав, виколупував, виривав із грудей. А далі все її тіло почало корчитись, страшна сила розривала живіт, розпирала задок. Вона закричала, забила руками, шукаючи виходу з тісної безпросвітної темені болю. І наразі прямо перед собою побачила вовчі вогники, і лагідний бабин голос проворкотів:

– Не плач… не бійся… така радість… він вилупився… тепер баба може вмирати – її чічка Маргаритка має хранителя-охоронця, має заступника… На, візьми його… – І, присвічуючи очима, простягнула Маргаритці у жмені щось маленьке, волохате, схоже на павучка.

Дівчинка з острахом взяла павучка, відчуваючи, як виходить з її маленького тільця скажений біль, подивилась на нього і провалилась в нудотну темряву.

Три дні пролежала Маргаритка в гарячці, а павучок висів на ниточці біля сволока і розповідав їй різними людськими голосами різні небилиці… Ну чисто як радіо. З хвороби Маргаритка вийшла іншою дитиною. Вона більше не ходила за бабою, вчепившись в її рясну спідницю та похмуро зиркаючи навсібіч. Тепер Маргаритка бігала і стрибала, гейби козеня навіжене, весело регочучи та приказуючи щось. Люди, чуючи, як дитина розмовляє сама із собою, лиш скрушно зітхали. А дітваки почали побоюватися Людці-Маргаритки, запримітивши, що варто лиш їй з'явитися поблизу, як твориться щось несусвітне: або вівці зачинають ґзитися-казитися та кидатись врозтіч, або пастушків якась сила невидима то в урвище штовхає, то насипає їм за ковнір кусючих мурахів, то садовить новими споднями просто на гарячий коров'ячий плєцок…

Тим часом вдоволена циганичка, зловтішно регочучи, зникала, як щезник, у лісі. Найсміливіші кілька разів збиралися відомстити відьмачці, але щоразу затія закінчувалася для них печально, як от: Цилька Штеф'юкового довелось всім селом здіймати зі старої смереки у зворі, Парасчиного Митра – в зимному Черемоші виловлювати, а Вакарюкову Аничку вертати з міліцією через місяць аж з Румунії, куди вона невідомо як і чого забрела, перетнувши державний кордон.