ГАСПИД І МАРГАРИТА

СПОКУСА

– Я ж просив, мамусько, не спокушай! Скільки тобі втовкмачувати у твою серомудру головешку, що, коли прощає той, що десь там в оболонках витає, то не прощає той, що з пекла за ноги тримає! Га? Ну що ти за стерво таке: вранці – Чортові кочергу, а ввечері – Богові свічку? Може, хочеш, щоб з тебе Сам зробив дві одноногих шолудивих старих циганки, і щоб вони билися костурами перед Володимирським чи Михайлівським соборами? І верещали твоїм противним голосом: – «Уже вкотре я переконалась, що Бог – добрий, всепрощаючий! Але люди… Ці заздрісні, злі, вічно неситі істоти не прощають ближньому ані слави, ані багатства, ані… торби жебрацької. Чує моя душечка: це бидло, інфіковане бацилою рівності, і скоро, ой скоро, візметься за експропріацію. Забере в мене парапет, і торбу!»– Ні, не бажаєш такого світлого майбутнього? По квасному писку видно, що не до шмиґи перспектива. Тож вставай, обтрушуйся, а то розляглася, як корова!

– Ну, бісове поріддя, клянусь Пеклом, що здам тебе Самому… — Сичу, зводячись, як змія, на гримучий хвіст, обтрушуюсь та обзираюсь крадьки чи, бува, не зорять крізь жалюзі цікаві очі сусідів по Лабіринту.

Ніби – ні. Тиша, як на безлюдному острові. Сплять! «Коли грішники сплять сном праведників, знай, Претемного і Лукавого царство настало», — казала баба Арехта.