ГАСПИД І МАРГАРИТА

ГЕРОЇ

Як сказав колись один старий єврей: давно вже ніхто нікуди не їде і не йде. Давно сиджу в реп'яхах під китайською стіною чиєїсь вілли (здається, якогось прокурора) і слухаю полум'яні інвективи ошалілого Гаспида, що вже вимахує перед моїм носом білими рукавами вишиванки, як буревісник крилами…

– Що я чую, Гаспиде? Чи це світ перевернувся і пекло вже на небі? Чи ти в попа висвятився? Чи мітиш у безсмертний мартиролог мучнів за неньку Україну? Вона ж, здається, була під покровом Богородиці, а не полою Князя? Чи він знов щось затіває? Невже революцію?! Та ми ж іще від Жовтневої не відійшли… От чорт! Дай хоч зорієнтуватися… А то я тут варнякаю з тобою, нелюдом, а там, може, вжебідота «Телеком» і банки взяла?..

Та Гаспид так ввійшов у роль обличителя, що не чує нічого, крім голосу Отто Бреха чи то пак Богдана Франковича Українського – вже й не втямлю, кого мавпує пекельний виплодок.

– Чи ж не ваша заслуга в тому, що народ поволі звикав до нав'язаної йому віртуальної реальності і скоро «вишитий червоними та чорними нитками» образ Ярослави разом з її культурно-мистецько-літературними передачами збляк і розтанув печально за відгодованими спинами «рятівників» України. Телесимвол відродженої неньки України пережив себе. В умовах політично-економічної кризи він уже не збуджував у голодного, враз збайдужілого народу жодних патріотичних імпульсів. І в цьому найбільша заслуга такої шароварно-калинової, такої освітницько-просвітницької балди-шараги, як очолювана вами Ліга «Народна ідея». І твоя теж, мамусю…

– Якби я знала, що так думає Князь… Що ти не перебріхуєш його…

– Будь певна, що він думає саме так. Інакше – чи тратив би я час на тебе, солоденька? Але повернемося до Ярослави. Тож, дякуючи націонал-мовчунам, мало хто з громадян помітив, як зник з телеекранів чорнобривий символ незалежної України. Сама ж вчорашня сліпуча телезірка ще відчайдушно борсалась в комерційній трясовині телеефіру, намагаючись пристосуватися до нових вимог нових господарів. Але ці потуги виглядали жалюгідно. І не без вашого сприяння-мовчання всі її проекти піддавались нищівному остракізму, как нєсостоятєльниє. Чужорідним богам українського ефіру до фені був народ з усіма його клопотами. Яка біда, які проблеми?! Купи прокладки і будеш захищений аж до вечора! – глумились з голодних пенсіонерок телеекранні дівулі. А молодики з перфектно розвиненими хліборізками щодень переконували беззубих шахтарів, що головна загроза для них – це карієс.