ГАСПИД І МАРГАРИТА

ГРОШІ

Це був початок. Далі добро само попливло до нашого затишного кубелечка, радше тупало під сюртучками заможних представників української діаспори політичної хвилі, колись ображених совєцькою владою. У кожного з цих чистеньких, рожевощоких дідків були свої нездійсненні мрії і плани. Воїни ОУН–УПА вимагали реабілітації і визнання їх воюючою за Україну стороною у Другій світовій. Хтось бажав українського громадянства, хтось – придбати кватирку в центрі, щоб згодом, як прийде пора, вмерти на рідній землі, хтось – нарешті навести порядок на своїй стражденній батьківщині. Комусь бездітному не було на кого зоставити маєток десь в Саскатуні і він жадав української сироти…

Але цих благ вони не хотіли задарма. Вишколені світом, де все вирішують гроші, ці несхожі на українців українці готові були віддати всі свої прижиттєві заощадження тому, хто б запоміг здійсненню їхніх заповітних мрій. Найбільш підходящими для цієї оборудки, звісно, на їх думку, були народні обранці.