ГАСПИД І МАРГАРИТА

РОЗПЛАТА

Жінка розплющує очі, довго-довго дивиться в нічне небо, на якому гойдається величеньким зеленим яблуком місяць. Жінка хоче поворухнутися і скрикує від болю: все тіло її ниє і болить, ніби на нім сто чортів горох молотили. Жінка згадує сатанинський шабаш, Князя, а далі питає:

– Гаспиде, де я?

– Там, де й була вчора, – в лісі біля озера.

– Гаспиде, чому я така безнадійно самотня? Чому нехтує мною останній дідько, Гаспиде? – жінка починає тихенько, жалібно скімлити.

– Не скажи, мамусько, перший, може, й нехтує, але останній – далебі що ні. Подивись на мене, чом не козак? Пригадай, як ми з тобою, солодашко моя, забавлялись, як веселі песята, коли Князь у пеклі ковбасив по-чорному, або на конгресах всіляких в Гаазі сидів. Чого ж зараз ігноруєш мене?

– Не до дурощів…

– Йой, не кажи! Боязлива стала задуже… З хлопами заходити – Миколи страшно, з чортами – Князя. От і постиш, як черниця, і казишся від чорної крові… І по лікарях діагнозів шукаєш, коли в тебе, солоденька, сказ від гормонального отруєння…

Але жінка ніби не чує. Вона далеко, там, де вершиться наруга над її дочкою.

– Гаспиде, – схлипує жінка, – як мені жити, коли я, мов остання повія за півлітра, проміняла на багатство власну дочку?

– Слухай, мамусю, тільки не драматизуй. Нічого ж не сталося. Ніц нічого. Всі живі, здорові, відтягнулись як могли за рахунок Князя… Чого ще треба? А могли б уже черв'яки тебе їсти, якби Князь не пожалів. Згадай-згадай… А дочку твою безневинну того ж дня по колу пустив би якийсь Прищ, або той кримінальний авторитет, з яким Микола ще й досі не розрахувався за прибраного з дороги опонента…

– Але ж ти казав, що то – ти!

– Мало що я казав… Мало що каже твій Микола на трибунах… а він все-таки, який не є, а народний обранець чортзна вже якого скликання, а я лиш нікому не відомий чорт… Але про що ми, мамусю?! Минає така ніжна, така солодка відьомська ніч! Страшно подумати, що лиш не витворяють зараз на Лисій горі молодюсінькі відьмочки, соковиті молодиці і навіть старезні відмища з тими упирями та чортиськами! А ти киснеш, та рюмсаєш, та світом нудиш, а життя минає!.. Ну ж бо, кицуню, витри слізоньки та пускай швидше досередини!