Клуб «Афродіта»

12

Тоні поїхав назад на службу. Він хотів повідомити там про свій від'їзд і прихопити протоколи допитів, щоб відразу після відвідання Крісти Беккер вирушити додому.

Йому пощастило, місце для стоянки він знайшов просто перед своїм управлінням. Він поставив свого «ауді» й бігцем подався східцями вгору.

Дівчину на другому боці вулиці він не помітив. А вона за ним спостерігала. Щойно він зник у поліційному управлінні, дівчина відразу опинилася біля його автомобіля й спробувала відчинити дверцята. Як завжди, замкнути їх Тоні забув. Дівчина сіла в машину поруч із місцем водія.

За чверть години знову з'явився Тоні Вуст. Він відчинив дверцята, кинув на заднє сидіння протоколи допитів, а тоді сів за кермо.

Аж тепер він помітив дівчину.

— Що вам тут потрібно?

— Дай ключа!

Вона простягла руку. Ситуація для Тоні була не з приємних. Поруч із ним сиділа надокучлива дитина, блискала на нього своїми чорними очима й казала йому «ти», тоді як він — на двадцять років старший від неї — звертався до неї на «ви». Проте йому не хотілося зчиняти скандал просто перед поліційним управлінням.

Тоні завів машину й від'їхав на кілька кварталів. Він хотів спробувати домовитися з нею по-доброму.

— Ти повинна зрозуміти, що тобі до мене не можна! Я потраплю в скрутне становище, якщо дозволю такій молодій гарній дівчині жити в себе. Уявляєш, як швидко вони такому типу, як я, щось припишуть…

— Мені до цього байдужісінько! Моє добре ім'я все одно знеславлене. Мені тринадцять! Розумієш? Мені тринадцять років. А на мені вже стоїть печать повії. Я більш ніде не можу показатися. Навіть удома… Я поживу в тебе. Адже все це накоїв ти. Якби ти не з'явився у клубі, якби не затіяв перестрілку, то я б і досі була гарненька слухняна школярка, до якої всі добре ставляться і яка щонеділі отримує від тата двадцять марок на кишенькові витрати. Я 15 і далі двічі на тиждень ходила після школи до отого триклятого закладу Маркуса Бергера! Зате життя в мене було б спокійне. Ти знівечив моє життя, і тепер, будь ласка, подбай про мене!

Мабуть, цей театральний виступ вона відрепетирувала вдома перед дзеркалом. У всякому разі на Тоні Вуста він подіяв. Такі докори робили його безпорадним. Вони нагадали йому про сварку з дружиною. Марія теж весь час складала на нього відповідальність за її життя, яке він нібито занапастив.

— Їдьмо до твоїх батьків, я з ними поговорю.

— Ні! — крикнула вона.

— І далеко ти збираєшся йти отак у джинсах і тенісці?

— Дещо з речей я поклала в сумку й залишила її на вокзалі в камері схову. Думаєш, я втекла без нічого?

— Я зараз їду на допит. Чи не збираєшся ти разом зі мною шукати злочинця?

— Можеш їздити на свої допити скільки завгодно. Я не вийду з машини доти, доки не отримаю ключа від твоєї квартири або доки ти не відвезеш мене туди сам. До того ж я страшенно голодна. Сподіваюся, холодильник у тебе не зовсім порожній? І взагалі, ти вмієш варити їсти?

Тоні ніяково подивився на неї. Йому треба було й далі уважно стежити за вуличним рухом. А він ледве бачив вулицю перед собою.

— Чому ти питаєш, чи вмію я варити їсти? Ти ж тут дівчина, а я — чоловік!

Ще не доказавши цієї фрази, Тоні зрозумів, яку дурницю меле, й знову замовк. Дівчисько було не таке дурне, щоб подарувати йому це. Її відповідь пролунала різко:

— Ти теж типовий продукт цього чоловічого суспільства! Відразу хочеш відвести мені певну роль! Маркус Бергер на щось більше теж не був здатний. Він намагався робити з жінок об'єкти сексу! А ти хочеш мене — відразу після борделю — зробити своєю служницею. Ще до того, як я взагалі побачила твою квартиру. Нічого не вийде! Коли хочеш, можеш запросити мене на обід! Я знаю тут поблизу одну непогану піцерію.

Тоні схопився за голову й вигукнув, звертаючись більше до самого себе:

— О Боже!..

Йому довелося зупинитися, щоб зорієнтуватись по карті. Будинок Крісти Беккер містився в тій частині Кельна, де Тоні бував не часто.

Невеличкий будинок на дві сім'ї. Беккери мешкали на нижньому поверсі. Тоні лишив набурмосену Гудрун Кох у машині й пішов у своїх справах.

Відчинила йому жінка років сорока п'яти. На її худому обличчі були величезні окуляри. Через це вона спочатку здалася йому схожою на шуліку.

Жінка ввічливо запросила його увійти, провела до просто обставленої вітальні. Меблі були підібрані за каталогом, ще не дуже старі й добре доглянуті. Жодної подряпинки. На підлозі ані смітинки. Тоні роззирнувся й подумав, що було б краще скинути черевики відразу, коли заходив до квартири.

Пані Беккер уже поверталася з кухні й несла йому каву, а заразом і хатні капці. Він сів і відразу спитав про Крісту.

— Кріста Беккер ваша дочка?

Жінка кивнула головою.

— У мене є фотографія Крісти й Маркуса Бергера. — Він показав їй знімок. — Ви знаєте цього чоловіка?

Вона подивилася на Тоні так, ніби він з неба впав.

— Ви маєте на увазі, чи знала я його? Звичайно! Він був наречений моєї дочки. Я знала його років зо два. Він був у нашому домі, як свій. Сказати б, належав до нашої сім'ї. Усе-таки бувають ще в наш час такі юнаки! Порядна молода людина з чудовими манерами. Ввічливий, привітний, ненав'язливий, завжди з усмішкою на устах.

Вуст неуважно помішував каву й намагався не виказувати свого здивування. Ця жінка вочевидь нічого не знала про Маркуса Бергера. У противному разі вона описала б його іншими словами й не дозволяла б дочці підтримувати з ним знайомство. Невже й вона попалася на його добрі манери так само, як пані Шівас та решта жінок?

Навіть не спитавши, чи хоче він переглянути сімейні фотографії, пані Беккер принесла й поклала на стіл фотоальбом. Потім заходилася гортати його і досить багатослівно коментувати окремі знімки.

Майже всі вони були зроблені на сімейних святах. Маркус Бергер був завжди в центрі: ось він, сміючись, розрізає торт; ось цілується з тіткою Труде; відкорковує пляшку вина; грає в карти з Францом Беккером — батьком Крісти. На одній фотографії він повз по підлозі з трирічним Міком на спині.

Маркус Бергер — загальний улюбленець! Маркус Бергер у центрі щасливої сім'ї.

— Вам відомо, з чого жив Маркус Бергер?

— Так, звичайно. Він був представником фармацевтичних фірм. І доволі вдатним. Разом з моїм чоловіком збирався відкрити таксомоторне підприємство. Він дуже хотів стати самостійним, як мій чоловік. Вони обидва мали великі плани. У мого чоловіка є ліцензія на таксомотор. Маркус відклав трохи грошей. Витрачав він не багато. Жив дуже ощадливо. Ідеальний зять. Кріста й досі не змирилася з цією втратою. Ми відіслали її в село до тітки. Вона не хоче зараз жити в тих місцях, які нагадують їй про Маркуса. Вона його дуже кохала. Хочу вам сказати, пане комісаре, що добре її розумію. Іноді я бувала ще більше закохана, ніж вона… — Пані Беккер захихотіла. — Вибачте, будь ласка. Але ви ж розумієте, що я маю на увазі. Мати завжди щаслива, коли дочка зустрічає порядного чоловіка. А надто в наш час, коли не так легко знайти добру пару.

— Він був для вас омріяним зятем? Жінка знову кивнула головою.

— Шкодую, але мушу потьмарити вам образ омріяного зятя. Маркус Бергер був сутенер. Цілком можливо, що він і вашу дочку хотів послати на панель. А то чого б він так довго з нею возився?

Цілком несподівано вона його вдарила. Перш ніж Тоні зреагував, пані Беккер відважила йому три ляпаси. Він підскочив, ухопив жінку за руки й крикнув:

— Не смійте ображати комісара поліції! Що ви собі подумали? Я не збирався вас кривдити! Я тільки хотів сказати, що…

— Стуліть рота і йдіть звідси! Забирайтеся геть, а то я…

Тіло жінки поникло. Вона немовби раптом охляла. Мабуть, на неї надто подіяло хвилювання. Тоні пустив її й став так, щоб у будь-яку мить запобігти повторному нападу.

Раптом пані Беккер подивилася на нього дуже стомленими, старечими очима. Вона вже не кричала, голос її було ледве чути:

— Ідіть звідси. Будь ласка, йдіть!

Лишатися там далі не було сенсу. Коли Тоні вже взявся за ручку дверей, він згадав, що в машині у нього сидить Гудрун Кох. Він на мить зупинився, розмірковуючи, як би її позбутися, ще раз обернувся до пані Беккер і побачив чашку, що летіла в його голову. Він пригнувся й, спіткнувшись, упав на двері. Двері відчинились, і він вивалився в невеличкий палісадник. Чашка пролетіла поруч, ледве не зачепивши його, й упала на вулиці.

— Забирайтеся, ви, свиня! — гримнула пані Беккер. Несподівано до неї знову повернулися сили.

Тоні підхопився на ноги й, пригнувшись, побіг до машини. Адже пані Беккер могла кинути йому навздогін ще чимось. Гудрун Кох весело спостерігала з машини цю сцену.

Тільки-но Тоні сів за кермо й поправив волосся, як вона зловтішно зауважила:

— Прийняла вона тебе просто чудово! їдьмо тепер десь перекусимо. Чи ти хочеш мене голодом заморити? Уявляєш, що напишуть у газетах? Спершу ти влаштовуєш перестрілку з колегою, а потім ще й мориш голодом у своїй машині тринадцятилітню дівчинку! Це буде вже кінець твоєї кар'єри, можеш не сумніватися.

— Та замовкни ти нарешті! — шикнув Тоні.

Те, що Маркус Бергер збирався відкрити таксомоторне підприємство, було все ж таки новою інформацією. Може, він вирішив почати нове життя? Чи заснувати разом із майбутнім тестем справу його спонукало щось інше? А може, Бергера вбив у суперечці його колишній спільник, коли той захотів вийти з гри?

Тоні Вусту здавалося, що цю можливість все-таки слід мати на увазі. Треба поговорити з Францом Беккером і, звичайно ж, із самою Крістою Беккер. Проте Тоні відчував, що сьогодні він уже не спроможний на це, а тому вирішив призначити день і викликати обох до поліційного управління. З досвіду він знав, що люди почувають себе там зовсім не так упевнено, як удома. Крім того, там і посуду менше, який вони могли б шпурнути йому в голову.

Крім поганенького бутерброда в їдальні, він цілий день нічого не їв. І вдома він навряд чи знайде щось. Минули ті часи, коли Марія щовечора зустрічала його гарячою вечерею. Помалу йому ставало усе байдужіше, що про нього подумають люди. Він мав допомогти цій дівчинці, а до того теж був голодний.

— То де твоя знаменита піцерія? — спитав Тоні.

Гудрун всміхнулася до нього, задоволено відкинулася на сидінні й сказала:

— Друга вулиця праворуч, а потім знову ліворуч. Я покажу тобі, де стати.