Клуб «Афродіта»

13

Вона не з'їла й половини своєї великої піци «Чотири пори року». Та й для нього піца «Тонно» виявилася завеликою. Тоні теж не впорався з нею. Велику тарілку з салатом вони поставили між собою і поділили. Вони вже пили по другій склянці білого вина, і Тоні помалу став відчувати, що товариство цієї дівчини не таке вже й неприємне.

Гудрун уже не поводилась, мов маленька зухвала бестія. Відтоді, як Тоні запросив її пообідати, вона ніби перемінилася. Розповідала про свого бородатого вчителя німецької мови, який нещодавно прибув з університету і в якого закохалося півкласу. Вона, звичайно, ні, наголосила дівчина. Зрештою, з чоловіками вона, як-не-як, має досвід. Справжньої любовної історії, справжнього друга у неї не було. Лише один раз вона закохалася по-справжньому. У Маркуса Бергера. І вскочила в таку халепу, що тепер вважає за краще сентиментів більше не розводити.

«Їй усього тринадцять, — міркував Тоні. — Усього тринадцять років, а про кохання вже говорить як про сентименти. Який же злочин учинено проти неї! Чи зможе вона коли-небудь знову закохатися по-справжньому?»

Поки Тоні трохи меланхолійно розмірковував про це, промовисті погляди дівчини на нього підказали йому, що здатність закохуватись вона зберегла дуже добре. Може, саме він і став об'єктом такого кохання? А може, вона просто намагалася за допомогою хитрощів, яких навчилася в клубі «Афродіта», обвести його круг пальця? Він мав бути насторожі!

— Може, поміняємось піцами — я покуштую твоєї, а ти — моєї?

— Ні, дякую, наїлася донесхочу, більше не можу. Було дуже смачно, правда ж?

— Тоді, може, замовимо каву чи морозиво?

На каву вона погодилася. Тоні замовив, а потім нерішуче почав іще раз:

— Тепер, коли ми добре пообідали, може, поїдемо до твоїх батька й матері і спокійно поговоримо? Зрештою, тобі нема за що дорікати. Ти — жертва, а не злочинниця.

Лагідний, як у овечки, вираз в очах Гудрун за мить міг змінитися злим небезпечним блиском.

— Тільки не заводь про це знову! Лягавого розігруватимеш у себе на службі, а не зі мною.

— І що ж ти робитимеш? Чи не збираєшся ти тепер їздити зі мною по всій окрузі? Чекати в машині, поки я допитуватиму людей?

Вона знизала плечима.

— Це все ж таки краще, ніж зовсім нічого. А що мені, по-твоєму, робити? Піти до отих зануд із служби в справах молоді, щоб вони запроторили мене до якогось притулку для пропащих дівчат? Може, вони спробують закликати мене до розсудливості? Може, якийсь симпатичний працівник соціального забезпечення навіть візьме мене під свій захист? А може, я навіть знаю його по клубу «Афродіта»… Ох, слухай, годі про це! Я мушу почати все спочатку, але ще не знаю як. Можна якийсь час пересидіти в тебе? Може, мої батько й мати колись заспокояться… І ті діячі із служби молоді, мабуть, теж колись зрозуміють, що є ще до чого докласти рук, аніж турбуватися про мене. Колись ці хвилі вляжуться, і тоді я, мабуть, зможу повернутися до своїх старих… А може, знайду ще щось… Це вже не так важливо. А поки що ми сидимо тут і…

Підійшов кельнер і поставив на стіл каву.

— … І п'ємо каву.

Вона взяла чашку й підморгнула йому.

— Облиш, — сказав він, — я цього не люблю.

Бачачи, що навряд чи позбудеться її, Тоні спробував узяти з цієї історії бодай щось для свого розслідування.

— Ти можеш собі уявити, що Маркус Бергер збирався одружитися?

— Слухай, ти глузуєш з мене чи що?

— Я не був з ним знайомий. Я знаю його тільки з розповідей та фотографій. А ти його знала. Колись ти була в нього закохана і повинна мені відповісти. Сьогодні я зустрів одну жінку, яка впевнена, що Маркус Бергер хотів одружитися з її дочкою. Вона показала мені сімейні фотографії. Маркус Бергер скрізь у центрі. Справжній друг сім'ї! Вона навіть говорила про білу сукню на весілля. Ти можеш собі уявити, що він жив отаким подвійним життям?

Гудрун гірко засміялася.

— Боже мій, який ти наївний! Він просто намагався принадити малу до себе. Так само, як принадив мене. Він мав свої хитрощі й свої методи. Якщо вона хотіла чути про весілля, то він говорив їй про весілля. Інакше вона, мабуть, не лягла б з ним у ліжко. Деякі дівчата спочатку хочуть почути обіцянку, що з ними одружаться. Саме на таких дбайливо випещених маленьких мрійниць він і важив. Принаймні знімками він шантажував їх напевне. Якщо говорити про подвійне життя, то його цікавили тільки дві речі: гроші й магнітофонні записи.

— Тебе він теж приводив до себе в квартиру прослуховувати ті записи?

Гудрун відповіла відвертіше, ніж чекав Тоні. При цьому дивилася просто на нього.

— Звісно, приводив. Він усіх кликав до себе. У цьому я цілковито певна. Якщо хтось розповідатиме тобі протилежне, то це тільки через сором. Це давало йому величезну втіху. Бачив би ти, як він при цьому сидів у своєму глибокому кріслі! У руці склянка, і кубики льоду в ній ледь чутно дзвенять, б'ючись один об один. Перед собою він садовив маленьке жалюгідне створіння, боязке й сповнене сорому. Потім вмикав свій великий магнітофон. Знаєш, так просто він запис не відтворював, о ні! Звук лунав з усіх боків — із величезних колонок у стінах. Свій голос можна було раптом почути то в лівому кутку, то в правому. І знову пригадувалися всі подробиці того, що відбувалося під час запису тієї мерзоти… Звучання було об'ємне. Було чути, як ходять по кімнаті, що кажуть, що шепоче клієнт, як він скидає одяг… А Маркус Бергер весь час сидів, граючись склянкою з кубиками льоду, пильно дивився на дівчину й посміхався. Іноді він крутив записи котрійсь дівчині кілька годин поспіль і нічого не казав, тільки сидів і дивився на неї. А тоді вимикав магнітофон і починав свої цинічні настанови. Розмовляв він доволі приязно: «Ну, дівчинко, то що ти робила неправильно? Як ти гадаєш, чому той клієнт відстебнув тільки сотню? А я тобі скажу, могло бути й дві сотні! Поміркуй-но!» Потім він так довго мучив її чеканням, що вона й сама здогадувалась. А іноді навіть підказував дівчині. Я певна, що він і такі розмови записував на магнітофон. Йому й це було потрібно.

Гудрун допила каву й замислено поставила чашку на стіл перед собою. Всі сумніви — чи брати її до себе — тепер здавалися Тоні неістотними. Звичайно, він візьме її з собою, їй буде в нього добре, вона почуватиме себе в безпеці. У кожному разі, він до неї не доторкнеться! Адже вона тому й розшукала його.

Те, що дівчина вирішила перечекати бурю в нього, раптом видалося йому великою честю. Завтра, найпізніше післязавтра, знайдеться можливість вирішити її долю. Зрештою, він має зв'язки зі службою в справах молоді й з міським відділом соціального забезпечення.

Несподівано для себе Тоні почав розповідати Гудрун, чому від нього пішла Марія. Дівчина співчутливо вислухала його, і він з подивом помітив, що тепер уже вона його втішає. Потім вона раптом підхопилася, всміхнулась йому й сказала:

— Знаєш що, коли тебе дружина не чекає, а мене не чекає взагалі ніхто, то чому б нам не влаштувати собі приємний вечір? Ми могли б, наприклад, піти разом у кіно! Слухай, як тобі ця ідея? Адже є багато гарних фільмів, і ми могли б вибрати щось до вподоби.

Хвилю Тоні мовчав, потім крадькома поглянув на годинника. І погодився. Усе ж краще посидіти з нею в піцерії, а потім піти в кіно, ніж сидіти цілий вечір удома самому перед телевізором…

Вони неквапно йшли по Гогенцоллерирінг у бік Рудольфплатц. Перед замком Ганенторбург подивилися кінорекламу й не відразу змогли вирішити, куди піти. Тоні був не проти подивитися гостросюжетний фільм за участю Бельмондо, дівчину вабила ретроспектива Ромі Шнайдер. Зрештою Тоні погодився на її пропозицію піти на фільм з Ромі Шнайдер.

Тоні заплатив за двох. Вони ще купили горіхів, льодяників і дві пляшки кока-коли, потім стали у вестибюлі кінотеатру роздивлятися афіші майбутніх фільмів.

— Взагалі мені найбільше подобається дивитись репертуарні ролики. Ну, знаєш, ті, що йдуть під рубрикою «Незабаром у нашому кінотеатрі». Я просто чманію, коли дві-три хвилини перед очима мигтять найгостріші сцени, вихоплені з різних фільмів. Ці неймовірні спроби за такий короткий час пояснити, чому цей фільм називають фільмом століття — для мене просто кайф! Така реклама кінофільмів дуже відрізняється від звичайної. Піди колись навмисне й подивися. Я могла б і дві години підряд дивитися самі репертуарні ролики.

Вони розглядали афішу фільму «Алін — істота із Всесвіту». Гудрун стояла дуже близько біля Тоні. Раптом вона прихилилася головою до його плеча й ніби випадково поклала руку йому на талію. Він ту ж мить вивільнився з цих обіймів і згладив ситуацію тим, що надірвав пакетика з льодяниками й запропонував їй. Гудрун набрала відразу цілу жменю й так набила собі рота, що Тоні вже не міг зрозуміти, про що вона говорить. Тоді він жартома зауважив:

— З повним ротом не розмовляють!

Ця фраза, як видно, здалася дівчині такою дивною, такою смішною, що вона голосно пирснула, і з рота в неї вислизнули два льодяники. Своїм сміхом вона заразила і Тоні. Він теж заходився тепер дурним сміхом, ляскав себе по стегнах, поки в очах виступили сльози. Вони знову й знову підштовхували одне одного й хихотіли. Люди навколо вже звернули на них увагу і з підозрою спостерігали за цією химерною парочкою.

— А коли б нас отак побачив мій шеф?! — вигукнув Тоні. — Ти тільки уяви собі! Я з тобою в такий час, і ми йдемо дивитися фільм, на який пускають лише з вісімнадцяти років! Ха-ха-ха! Ото б він здивувався! Ха-ха-ха!

Сміх для нього був своєрідним порятунком. Тепер йому вже не міг нічого вдіяти і шеф. Усі вони, ті хлопці з відділу розслідування вбивств, здавалися йому тепер смішними. Хвалькуваті, вузьколобі бюрократи! І обмежені. Атож, обмежені, інакше їх не назвеш. Ніколи він більше не допустить, щоб шеф звинуватив його. Ніколи більше не стоятиме перед ним, мов дурний хлопчисько, і не дозволятиме йому вичитувати собі. Минули ті часи! Несподівано Тоні усвідомив, хто він такий. Надалі він поводитиметься, як самостійна, впевнена в собі людина. Ніякого більше підлабузництва й плазування!

Таким хоробрим він став тільки завдяки сміху. І хоробрість ця відразу минула, як тільки минув сміх і дихання його стало рівнішим. Це був короткий цілющий порив, не більше.

Поки йшла реклама «Мальборо», Тоні серйозно задумався над тим, як йому все це пояснити людям. Шефові, Марії, тестю й тещі, будь-кому. Навіть батькові й матері Гудрун він не зміг би цього логічно пояснити.

Вона хотіла ночувати в нього вдома, бо не мала куди піти. Ну гаразд, це, мабуть, ще можна було б пробачити, зрештою, у нього є вільна канапа. Але замість того він вирішив прогулятися з дівчиною по місту. Вони пішли обідати до піцерії, разом пили вино, розмовляли про все на світі, потім вирушили дивитися фільм, для якого вона була ще надто молода. Що після цього могло статися ще, у злій уяві намалювати не важко.

«Яка дурниця! — подумав Тоні раптом. — Яка дурниця! Вона ще надто молода для цього фільму?! Але ж вона цілий рік ходила на панель і, мабуть, зазнала й пережила більше, ніж багато хто з тих, що сидять у цій залі. Хто може заборонити дівчинці дивитись, як мацають Ромі Шнайдер? І взагалі, що в цьому фільмі забороняти для молоді? Телевізійні програми куди розпусніші».

Гудрун зачаровано дивилася на екран. І час від часу простягала до Тоні руку й торкалася його, неначе її пальці шукали тільки пакетиків з цукерками, які він тримав у руках. Коли йому це зрештою набридло, Тоні просто віддав їй пакетики. Одначе їх шарудіння скоро почало його дратувати, бо дівчина не сиділа тихо, а й далі длубалася в них пальцями, вишукуючи кращі льодяники.

Фільм закінчився близько одинадцятої вечора. З кіно вони вийшли рука в руку. Тоні не вбачав у цьому нічого незвичайного — адже Гудрун могла й загубитись о такій пізній порі. Він уже рушив був з нею назад до машини, але Гудрун ще не хотіла спати й попросила повести її в бар або дискотеку. Тоні натякнув їй, що це може мати для них обох погані наслідки, якщо вони наразяться на перевірку документів.

Вона тільки засміялася.

— Ти ж сам лягавий! Хіба ти підпустиш до нас своїх друзяк? Правда ж, ні?

Нічого образливого дівчина сказати не хотіла. Вона справді так думала й інакше світ не уявляла. А він, Тоні, вдає перед нею таке собі казна-що.

Тоні здався сам собі трохи смішним. І все ж він помітив, як хороше йому стало. Як давно вже ніхто не дивився на нього захопленим поглядом! Коли він востаннє бачив захоплення в очах Марії? Та й чи було таке взагалі коли-небудь! Хіба що тільки на початку їхнього знайомства. Але це давно минуло, забулося, затерлося в повсякденності.

Він погодився піти з Гудрун до бару, що містився лише за кільканадцять кроків від кінотеатру. Дівчина дуже зраділа й почала захоплено говорити про те, яка гарна ніч і який він щедрий.

— А ти загалом чудовий хлопець. Чесно! Хто б міг подумати? Ти зовсім не такий, яким можна уявити собі лягавого. О-о, пробач, тобі, до речі, не дошкуляє, що я весь час кажу «лягавий»? Знаєш, я завжди так кажу. Я ніколи не казала «поліцейський». У мене це навіть у школі кілька разів вихоплювалось. Але якщо тебе це ображає, то я, звичайно, казатиму «службовець» або «поліцейський». Чи як тобі хотілося б?

Тоні знизав плечима.

— Мені все одно. Якщо «лягавим» ти називаєш не мене особисто. До того ж лягаві — це дуже сильні й гарні тварини.

Вона щиро засміялася.

У барі Гудрун відразу підійшла до стойки і всілася так, ніби була там завсідницею. Не питаючи, що питиме Тоні, вона хутко замовила:

— Два коктейлі «Куба лібре». — І, повернувшись до Тоні, пояснила: —Це кока-кола з білим ромом і кубиками льоду. Звичайно ще кладуть кружальце лимона. Смак — неймовірний! Неодмінно покуштуй. Звичайно від спиртного дуже швидко стомлюєшся. А від цього коктейлю — ні, бо кока-кола трохи збадьорює.

«Куба лібре» Тоні пив уже не раз, але перед дівчиною вдав, ніби куштує його вперше в житті. Він пригубив склянку, похвалив напій і побачив, як засвітились у неї очі. Гудрун раділа, ніби він похвалив особисто її.

Після другої склянки «Куба лібре» йому вдалося переконати дівчину, що час уже додому. Була за чверть дванадцята, і Тоні боявся перевірки документів.

На сходах йому раптом зробилося якось не по собі. Він став поспішати, підштовхував Гудрун поперед себе, смикав за руку й раз у раз казав:

— Ну ж бо, не барімося!

Він страшенно не хотів, щоб його побачили нахаби з першого поверху. Перед іншими сусідами йому теж було б незручно. Він не мав сумніву: всі мешканці будинку вже знають, що Марія від нього пішла. Яке це справить враження, коли вони побачать, що о такій пізній порі він іде додому з молоденькою дівчиною?

Гудрун помітила його поквапливість і відповідно прокоментувала її:

— Трусишся, що нас побачать? Признайся! Ой, не можу! Поліцейський, навіть комісар, вигляд, як у Джеймса Бонда, а боїться йти у власну квартиру!

Вона широко розвела руки й набрала в груди повітря. Цей жест був знайомий Тоні: він не раз бачив по телевізору трагічні опери. І тепер злякався, щоб Гудрун ще, чого доброго, не почала співати. На мить він затис їй рота рукою. Потім пустив її.

Вона захихотіла.

— А якщо нас хтось побачить?! Що подумають про тебе люди? Притис до себе молоду дівчину й затулив їй рота! Хлопче, хлопче, ну ти ж і зух!

Коли вони нарешті зачинили за собою двері квартири, він знесилено прихилився до стіни.

— Слухай, ти мене доконаєш!

Вона мимохідь скинула туфлі, навіть не глянувши на них. Пританцьовуючи на килимі, зробила переверт, усміхнулася до Тоні й підбадьорливо вигукнула:

— У тебе дуже стомлений вигляд, Тоні! Приготуй нам щось випити!

Не заперечуючи, він пройшов до кімнати, де був його маленький бар, і вибрав напої для коктейлю. А коли йшов на кухню, щоб узяти з холодильника лід, то раптом усвідомив, що він, власне, робить. Дівчині, яка щойно, ніби це було само собою зрозуміло, попросила його приготувати коктейль, лише тринадцять років. Тут, у своїй квартирі, він був із дитиною, а не з молодою жінкою.

Коли вона народилася, йому минуло вже дев'ятнадцять років. Тоні ще добре пам'ятав той час. Він мав тоді вирішити складну проблему. Його подруга Елізабет, якій ледве сповнилося сімнадцять, носила під серцем дитину. «Тримала качку в печі», як вони тоді це називали.

Згадував він про це неохоче. Вони спробували позичити грошей у друзів. У розпачі він розбив уночі сигаретний автомат, у якому не нашкріб і двадцяти марок. Тоні не впіймали, але в душі його лишився глибокий слід: у ньому інколи спалахувало співчуття до молодих злочинців, яких він тепер мав ловити.

Коли вони зібрали трохи грошей і він віз Елізабет у батьковій машині в Голландію, йому здавалося, що життя для нього скінчилося. А коли знову віз додому отой нещасний, заплаканий клубочок, то питав себе, чи не краще було б умерти. Після того вони вже не могли дивитись одне одному в очі. Їхня любовна історія була розбита, а самі вони якийсь час почували себе геть спустошеними.

Тим часом історія ця поросла травою. Він майже прогнав Елізабет зі своєї пам'яті. Одначе тринадцятирічна Гудрун Кох знову нагадала йому про неї. Вона б могла бути його дитиною, якій не судилося з'явитись на світ. Він так ніколи й не дізнався, хто то був — хлопчик чи дівчинка.

Немов крижаний стовп, стояв він перед холодильником. Страх як важко було їм тоді. Батьки й матері не повинні були нічого знати. Вчителі не повинні були нічого знати. Все робилося таємно, без розголосу. І це — за півроку до випускних екзаменів! Кінець кінцем з екзаменами він усе ж таки впорався. Елізабет — про це він дізнався потім — школу покинула.

Він таки відвезе цю дівчинку до неї додому. Допоможе їй знову повернутися до життя. А як буде потрібно, то й батькові та матері її дасть доброї нагінки.

— Ну що там? Заснув ти чи що? Я так хочу пити! Ти вже несеш коктейль?

Тоні помішав лід, добре збовтнув коктейль, ніби міг цим щось змінити, а тоді налив дві повні склянки.

Гудрун уже лежала на канапі у вітальні, наче кінопримадонна, й чекала його, випроставши руку з розчепіреними пальцями. Тоні подав їй склянку. Відтак сказав:

— Я страшенно стомився й зараз же йду до ліжка. Завтра мені знову рано вставати. А ти можеш спати тут, у вітальні. Я піду в спальню. Якщо буде потрібна ковдра чи рушник, то все знайдеш у шафі.

— Дякую, Тоні, я вже сама розберуся.

Він випив одним духом усю склянку, почухав потилицю й пересмикнув плечима. Потім неквапно пішов до спальні. Так, мовби чекав ще чогось.

— Гей, Тоні! Я маю тобі ще щось сказати! Він повільно обернувся.

— Ти чудовий хлопець! Справді!..

Коли Тоні роздягся, ліг у ліжко й напнув на підборіддя ковдру, то згадав, що забув змінити пов'язку на рані.

«Як швидко все ж таки забуваєш про вогнестрільну рану! Власне, — подумав він, — власне, вона від мене нічого не хотіла й зітхнула з полегкістю, коли я попрощався й пішов до спальні. Вона звикла розплачуватися тілом. І якби треба було, то зробила б це й тепер. Але вона явно зраділа, що сьогодні не довелося цього робити».

Він здавався сам собі великодушним, благородним і добрим. Як гарно це прозвучало: «Ти чудовий хлопець!»

Перед тим, як заснути з цими приємними думками, Тоні поставив будильника на годину раніше, ніж звичайно. Йому був потрібен час, щоб перемовитися з Гудрун кількома словами і, якщо пощастить, улаштувати її десь в іншому місці.