— Не торкайся мене, — заверещала вона, — тільки не торкайся мене! Ти з глузду з'їхав, лягавий!
Тоні спробував поговорити з дівчиною ще раз, тепер уже спокійніше. Він сів, аби показати їй, що бити її ні в якому разі не збирається. А сівши, склав руки на колінах і мовив:
— Послухай, усе це не так уже й страшно. Я навіть ладен про все забути. Ніхто й не дізнається, що ти до цього причетна. Намилять голову лише мені. Адже це не зовсім нормально, що ти живеш тут у мене і ми докладно розмовляємо про розслідування. Єдине, чого я хочу, — щоб не трапилося ще однієї помилки. Пробач, що я так на тебе накинувся. Я все одно ніколи тебе не вдарив би, хоч тобі, може, й здалося, що я це ось-ось зроблю. Просто сьогодні мерзенний день, я справді дуже роздратований. До того ж оця спека! У вухах у мене не вщухає гуркіт кондиціонера. Та й лист про розлучення теж не був великою приємністю. А тепер ще й це. Подумай-но добряче! Адже, якщо я не залагоджу цієї історії з Францом Беккером, вона коштуватиме мені роботи. Як ти гадаєш, ким може стати звільнений комісар карної поліції? Детективом в універсальному магазині. У найкращому разі!
Гудрун ще копилила губи. Проте ямочки на щоках уже свідчили, що її настрій покращав. Вона тільки хотіла, щоб її ще трохи попросили й приголубили.
Тоні зрозумів, що інакше нічого не вийде. Він підвівся, обійняв її за плечі й погладив по голові.
— Будь ласка, Гудрун, скажи мені, кому ти дзвонила. Навіть якщо ти так ненавидиш Маркуса Бергера та його спільника, все одно ти мусиш мені сказати. Адже Беккер не був його спільником. Та хоч би навіть був, убивати його просто так не треба. Якщо він був справді спільником, я віддам його під суд. Обіцяю тобі.
Дівчина подивилася на нього широко розплющеними заплаканими очима й сказала:
— Я нікому не дзвонила. Якщо ти мені не віриш, хай мене заарештують. Те, в чому ти мене підозрюєш, називається підбурюванням до вбивства.
— Але Бога ради, Гудрун, поясни мені, хто ж іще міг послати Францові Беккеру такого листа з погрозами?
— А хто тут поліційний комісар, я чи ти?