Клуб «Афродіта»

8

На службі було тільки й розмов про ту його пригоду. Обидва поліцейські мовчати, певна річ, не стали. Про комісара Тоні Вуста тепер усі пошепки переказували одне одному дві новини: по-перше, його шлюб розпався, і він б'є дружину; а по-друге, якісь підлітки добряче його відлупцювали.

І одне, й друге не сприяло зростанню його авторитету в очах шефа, який уявляв собі комісара карної поліції інакше.

Не звертаючи уваги на колег, які з усміхом дивилися на його побите обличчя, Вуст одразу ж рушив до свого робочого столу. Тієї ж миті він знову відчув набридливий запах Мюллерової люльки.

Тоні сів за стіл і приготувався працювати, ніби нічого й не сталося. Мюллер спостерігав за ним, сидячи за столом напроти. Обома руками він дбайливо тримав свою червоно-буру люльку. Від неї здіймалися маленькі хмаринки диму, крізь які Мюллер весело дивився на Вуста.

Мюллер чогось очікував. Тоні це відразу зрозумів. Можливо, якихось пояснень чи спроби виправдати синці на обличчі. Але цього він не діждеться! Та скоро Тоні збагнув, що Мюллер чекає чогось зовсім іншого.

Тоні спробував висунути шухляду в письмовому столі. Це йому не вдалося. Він смикнув ще раз. Знову марно. Хтось замкнув шухляду й вийняв ключа. Усмішка на обличчі в Мюллера стала ширшою. Жарту Тоні ще не зрозумів. Він просто вирішив, що це — звичайна його недбалість. Завжди він чогось шукає.

Шухляда з другого боку теж була замкнена. Тоні почав несамовито смикати, ледве стримуючи лайку. Адже в одній із шухляд лежав записник Маркуса Бергера. Як тепер працювати без цього записника?

Відсунувши вбік стільця, Тоні став біля столу навколішки й уважно оглянув замок. Він міг легко з ним упоратися за допомогою інструментів, що ними Мюллер завжди чистив свої люльки.

Ніби вгадавши його думку, Мюллер підійшов до Тоні й простяг йому набір для чистки люльок. А коли він побачив, як Тоні гострим кінцем інструмента колупається в замку, його усмішка стала просто-таки зухвалою. Він знову сів за свій стіл і взявся працювати, не звертаючи більше на Тоні уваги.

Тоні вже майже розібрав замок, але тут відчинилися двері, і ввійшов шеф.

Саме цього ще й бракувало! Така ситуація посуванню на службі не сприятиме.

Тоні підвівся, поправив руками чуб і всміхнувся до шефа. Але не встиг він розтулити рота, аби щось пояснити, як Мюллер сказав:

— Останнім часом постійно пропадають ключі. Це наче якась пошесть. Спочатку зникли ключі запалювання з трьох поліційних машин, а тепер ось колега Вуст не може знайти ключа від свого столу.

Шеф добродушно всміхнувся й запросив обох на службову нараду.

Раптом Тоні збагнув, що Мюллер обдурив його. Це була відповідь на його жарт на вулиці Горнпотвег. Уже під час наради він аж кипів від люті. Але закинути колегам докір Тоні не міг — адже, зрештою, він сам почав ці жартики.

Справу Маркуса Бергера розглядали й висвітлювали з усіх боків. Результати аналізу тканини показували, що вона досить дорога. Щоб це сказати, можна було б і не звертатись до фахівців.

Тихо, ніби вибачаючись, Тоні запитав, чи не краще було б закрити клуб «Афродіта» і зняти цілодобове спостереження за ним.

Цим Тоні викликав невдоволення шефа. Його ідею сприйняли як сентиментальність криміналіста вже далеко не першої молодості. Звичайно, шантаж і сутенерство розглядались як злочини, адже вони призвели до вбивства.

Насамперед треба було розслідувати обставини вбивства. Навіть якщо певний час доведеться мовчки спостерігати, як когось примушують займатися проституцією.

Тоні Вустові мало не заборонили зустрічатися з жінками, котрих шантажували, бо шеф побоювався, що через ті допити спільник Маркуса Бергера злякається й більше там не з'явиться.

Та Вуст усе-таки домігся, щоб йому дозволили дзвонити й за іншими телефонними номерами і домовлятися з жінками та чоловіками про зустрічі.

На нараді продемонстрували профіль підошви із шашечками — певно, це було взуття вбивці.

Тоні знову згадав довготелесого молодика з групи обробки слідів, який, кивнувши головою на поліцейських із сигаретами, сказав: «Якщо ці ідіоти ще не все затоптали і якщо сліди не їхні..»

— А чи не могло бути так… І взагалі, хтось перевіряв, — зауважив Тоні, — чи не залишив цей слід котрийсь із поліцейських, що побували на місці злочину?

Шеф запитливо подивився на присутніх. Він не був певний. Таке цілком могло статися.

Потім цікаве запитання поставив Мюллер.

Яким чином Маркус Бергер потрапив на місце злочину? Автомобіля там ніде не знайшли. Він що — на Горнпотвег пішки прийшов? Трамвайної лінії тут нема. Автобус у такий час уже не ходить. Крім того, Маркус Бергер не з тих, хто користується автобусом. Мабуть, він приїхав на таксі. Але що могло примусити його податися серед ночі на таксі до такого відлюдного місця? Навіть якщо він домовився з кимось про зустріч, то чому не попрохав водія таксі зачекати? Чому він не поїхав до місця злочину власною машиною?

Комісар Тоні Вуст зауважив, що вбивця й жертва, можливо, приїхали разом в одній машині. Потім убивця, мабуть, запропонував Маркусові Бергеру прогулятись у лісі й зрештою вбив його там.

А власне, чи йдеться тут узагалі про заплановане вбивство? Чи не можна припустити, що злочинець і жертва під час прогулянки в лісі просто посварилися, і злочинець убив Маркуса Бергера, а сам утік на машині, якою вони приїхали?

— Можливо, — сказав Мюллер. — Можливо, труп лежав зовсім не там, де було вчинено злочин. Цілком імовірно, що Маркуса Бергера відчухрали так десь в іншому місці, а потім викинули його труп у лісі.

Люди з групи обробки слідів вважали, що це малоймовірно. На їхню думку, у лісі на землі та в чагарнику добре видно сліди боротьби.

Так чи так, а для Тоні цього було не досить. Нарада його не задовольняла. За столом було надто багато балаканини. Він знову наполягав на тому, що просто стежити за клубом «Афродіта» тепер уже явно замало. Він вимагав дійовіших заходів. Більше активності з боку карної поліції.

У відповідь на його побажання та сумніви йому несподівано запропонували, щоб він відвідав клуб «Афродіта» як клієнт.

Спочатку Тоні зніяковів і прийняв це за жарт. Проте шеф суворим поглядом дав зрозуміти, що йому, мабуть, не слід було б так маніжитися. Зрештою він служить у карній поліції, а не в пансіонаті благородних дівчат.

— Але ж не можу я отак просто… Ну, від мене ніхто не має права справді вимагати, щоб я просто як клієнт… Я гадаю, в буквальному розумінні це було б навіть… сумнівно з юридичного погляду… Адже я все-таки знаю, що цих жінок шантажують і вони не добровільно…

Кивком голови шеф дав йому зрозуміти, що він має піти до клубу «Афродіта» саме як клієнт, але тільки для того, щоб поговорити з жінкою, а не для того, щоб мати з нею інтимний зв'язок.

Мюллер відразу всміхнувся.

— А він уже, видно, подумав, що цю статтю витрат не включать до фінансового звіту!

Його жарт викликав сміх.

Шеф широко повів рукою і почав читати одну із своїх звичайних нудних проповідей.

— Зважаючи на серйозність становища та на наші моральні зобов'язання, ми усвідомлюємо…

Тоні Вуст уперше брав участь у роботі комісії, що розслідувала вбивство. Його заперечень всерйоз не сприймали. Він ще мав спочатку себе показати. Але цей спосіб дій йому здавався безглуздим. Навіщо йти до клубу в ролі клієнта, щоб там поговорити з котроюсь із жінок, коли він може знайти їх усіх у записнику Маркуса Бергера?

Він вважав це нерозумним і нелогічним, та коли помітив, що його критика виходить за межі дозволеного, то визнав за краще помовчати. Зрештою, відповідальність за це нести не йому, до того ж він не хотів, щоб його знову повернули розслідувати крадіжки в універмагах та на стоянках мотоциклів.

Тоні купив «Кельнер експресс», щоб почитати об'яви з пропозиціями зав'язати знайомства.

Майже на двох сторінках свої послуги пропонували «платні партнерки в дансингу», «партнерки для розмов» та «фотомоделі», а також «агентства партнерських зв'язків». Клієнтів зазивали також кілька масажних клубів та саун, два чи три нічні бари з показом сексуальних фільмів.

Аж ось і клуб «Афродіта».

Недосвідченим, дурним хлопчаком Тоні вже не був. Проте серце його закалатало швидше. До голови прилинула кров, вуха почервоніли.

«Клуб «Афродіта». Сьогодні наше популярне шоу з жіночими підв'язками!»

Шоу з жіночими підв'язками? А це що таке? Тоні гадав, що в клубі «Афродіта» зможе будь-якого дня знайти жінку, яка пропонує свої любовні послуги. Ні про які «шоу» пані Шівас йому нічого не розповідала.

Гублячись у здогадах, Тоні вирішив подзвонити їй.

Важко було йому звертатися з таким відвертим запитанням до жінки вже не першої молодості. Але що йому лишалося робити?

— Це комісар Тоні Вуст. Добрий день! Ви можете розмовляти?.. Я дуже хотів би дістати від вас деяку інформацію. Чи краще подзвонити вам іншим разом?

— Ні, ні, я тут сама, запитуйте.

Тоні прокашлявся, ретельно згорнув перед собою газету й сказав:

— Ви знаєте, я прочитав у «Експрессі», що в клубі «Афродіта» відбудеться шоу з жіночими підв'язками. Що це таке?

— Це ми влаштовували один раз на тиждень. Відвідувачів тоді завжди було особливо багато. Що це таке? Ну, приходять відразу кілька дівчат, і всі вони у підв'язках для панчіх. Оце й усе. Перший кухоль пива відвідувачі одержували безплатно. І вибирали собі дівчат. Але більшість лишалися про задля того, щоб випити кілька кухлів пива та помилуватися дівочими стегнами. Кожен кухоль пива коштував десять марок. Ну, а тоді починалася веремія! Особливо коли відвідувачі добре збуджувались, а дівчата залюбки пили разом з ними. — Пані Шівас тяжко зітхнула і, як видно, замислилась.

Тоні відчував, що зараз і вона поставить йому незручне запитання. І, перш ніж це запитання прозвучало, він став шукати відповідь і пояснення.

— То, виходить, клуб не закрили? Виходить, шоу відбудеться? Хіба ви нічого не сказали решті жінок? Але ж не може бути! Ні, я цьому просто не вірю!

— Послухайте, пані Шівас, це не моє рішення. Повірте, я закрив би цей клуб іще вчора. Але в мене зв'язані руки. До того ж ми полюємо на вбивцю. Можливо, ми затримаємо його, коли він з'явиться у клубі.

— А ви що — знаєте, який той убивця на вигляд? Ви знаєте його ім'я? Нічого ви про нього не знаєте! Анічогісінько! Як же ви збираєтесь його заарештувати, коли він з'явиться в клубі? Гадаєте, він прийде як клієнт? Чи ви тямите, що робите? Розумієте, що чините жінкам? — І вона кинула трубку.

Свою трубку Тоні Вуст поклав обережно. Він подумав, що тепер пані Шівас розповість про все решті жінок. Це порушить усі плани, але його це влаштовувало цілком.

Так він міг позбутися неприємного обов'язку й ні за що не відповідати.