Клуб «Афродіта»

28

Ні, він не поїхав до шефа з доповіддю. І свідчень Франца Беккера теж не передрукував, щоб той одразу підписав їх. Він поїхав до лікарні просто провідати Беккера.

Франц Беккер лежав у окремій палаті під крапельницею. Виглядав він уже краще. Коли Тоні Вуст увійшов, на підпухлому обличчі старого навіть майнула усмішка.

— Ви прийшли заарештувати мене, пане комісаре?

Тоні Вуст промовчав. Він знову згадав учорашній вечір. Потім, не дивлячись на Франца Беккера, сказав:

— Я прийшов запитати вас, чи не хочете ви ще раз добре обміркувати свідчення, які дали мені вчора. Все-таки ви перебували — це однозначно підтверджують лікарі — у стані глибокого шоку. Сам я теж уже не пригадую добре, що ви розповідали. Протоколу нема. Поки ви вийдете з лікарні і ми зможемо скласти справжнього протокола про інцидент у висотному будинку, мине, мабуть, іще декілька днів. Вам, очевидно, треба скористатися цим часом і спокійно все обміркувати. Не забувайте при цьому про Крісту й вашу дружину.

Франц Беккер подивився на Тоні з полегкістю, та все ж збентежено. Тоні Вуст уникав його погляду. Йому не хотілося чути ніяких слів подяки, отож він повернувся на підборах і промовив якомога різкіше:

— Ну гаразд… А тепер мені треба на службу… Друкувати звіт про затримання Тіттенкралле.

Він вийшов з лікарні у глибокій задумі. Почував себе, як кімнатний песик, що побачив по телевізору іншого собаку і сором'язливо ховає під килимок свою гумову кістку.

Він не спіймав убивцю. Він прибився до нього, як бездомний пес. І тепер хотів позбутися того відчуття, вигнати його з потом, як осоружний грип.