Клуб «Афродіта»

25

Він стояв біля кип'ятильника, гріючи воду на чай. Вогнепальна рана на руці свербіла. Він сподівався, що це ознака загоювання. Його погляд докірливо ковзнув по ретельно прибраному письмовому столу Мюллера. Збираючись щось сказати, Мюллер зробив жест рукою, але тут якраз задзвонив телефон.

Мюллер хотів був узяти трубку, але Тоні Вуст виявився спритнішим. Йому сяйнуло, що саме він, а не Мюллер повинен зняти трубку.

Телефонувала Кріста Беккер. Вона коротко відрекомендувалася приголомшеному комісарові і запропонувала зустрітися й побалакати.

— Як я розумію, ви зараз у вашої тітки на селі? Звідки ви взагалі знаєте про мене? Звідки вам відоме моє ім'я?

— Я зараз у Кельні й дуже хотіла б із вами поговорити. Від тітки я втекла, бо на мене почали тиснути навіть стіни. Коли тебе надто опікають, це довго витримати неможливо. Ми могли б зустрітись у кав'ярні біля собору.

— Гаразд, десь за двадцять хвилин я буду. Якщо тільки дозволить вуличний рух… А як я вас упізнаю?..

Звичайно, він її упізнає. Зрештою, він бачив декілька її фотографій. Його запитання Кріста Беккер уже не чула, бо поклала трубку.

Тоні вимкнув кип'ятильника, налив теплуватої води в чашку, сипнув туди м'яти, з усміхом поставив усе це на стіл Мюллерові й сказав:

— Прошу, це заспокоює нерви.

І, не мовивши більш ні слова, вийшов з кімнати.

Поволі пробиваючись разом із валкою автомобілів у бік собору, він радів наближенню вечора. Безумовно, розмова з Крістою дасть нові відомості чи, принаймні, нові подробиці, що стосуються Маркуса Бергера.

Тоні радів, що ввечері зможе розповісти про них Гудрун.