Клуб «Афродіта»

17

Сидячи знову в машині, що застрягла у вуличній пробці, Тоні усвідомив, які ж насправді мізерні були його докази проти Мюллера. Що він мав?

З таким самим успіхом усе могло обернутися зовсім інакше. Він цілковито довіряв своєму чуттю, але, крім нього, довіри цієї ніхто не виявляв. Зрештою, кожен має своє чуття. Він мусить викласти вже всю історію. Йому потрібен убивця. Він повинен знайти спільника.

Тоні вирішив поговорити з Францом Беккером. Кріста Беккер тепер була для нього не така важлива. Вона має спочатку отямитися від шоку. Згодом він допитає і її. Йому не хотілося знову піти з дому Беккерів за таких драматичних обставин, як минулого разу.

Водночас у свідомості Тоні знов постала Гудрун Кох. Правда, вона була тепер у нього не в машині, а все ще вдома. Він із жахом подумав раптом про рахунок за телефонні розмови, що його отримає невдовзі. Хто дасть йому гарантію, що вона не сидить весь час на канапі, не п'є його коктейлі, не доїдає його припаси й не надзвонює на весь світ по телефону? Може, у дівчини і в Японії є подруга, з якою вона листується і якій уже давно збиралася подзвонити?

Тоні намагався відігнати ці думки. Із суперечливими почуттями він підійшов до вхідних дверей і натис кнопку дзвінка.

Йому пощастило. Відчинив пан Беккер. Вони швидко відрекомендувались один одному, і пан Беккер запросив його до невеличкого садка. В альтанці стояло крісло-гойдалка, у яке сів пан Беккер. Тоні сів на садовий стільчик.

Рухом руки Беккер зробив знак дружині, яка визирала з вікна кухні. Вона відразу здогадалася, що він хотів сказати цим рухом. За хвилину жінка з'явилася в садку з тацею, на якій стояла пляшка мінеральної води та дві склянки. Одну склянку вона поставила перед чоловіком на складаний садовий столик і налила в неї води. При цьому вона намагалась не зустрітися поглядом з Тоні Вустом. Він теж волів і далі дивитися перед себе, щоб бачити тільки свої ноги.

Потім пані Беккер гучно поставила на столик його склянку, так само гупнула поруч пляшкою і зникла.

Пан Беккер зробив рукою заспокійливий жест і промовив:

— Ви вже налийте собі самі. Нерви в моєї дружини ще геть розшарпані. Вона була дуже прихильна до Маркуса Бергера.

— Дарма, я не злопам'ятний. Все-таки я ж приніс їй погану звістку. Беккер відпив два невеличкі ковтки, але склянку й далі тримав у руці.

— І ви справді вірите в те, що розповіли моїй дружині? Тоні кивнув головою.

Беккер подивився на нього майже співчутливо, потім здивовано похитав головою й раптом голосно засміявся.

— Будь ласка, не ображайтеся на мене! Прошу вас, зрозумійте правильно! Але мені просто смішно, коли я чую такі дурниці! Адже ви не знали Маркуса! Він був славний хлопець. Прекрасна людина. Освічений. Інтелігентний. Чуйний. Анітрохи не зарозумілий. У нього були чудові манери. Так, він умів себе подати. І він зробив Крісту щасливою. Побачили б ви їх коли-небудь удвох! Як голубочки, скажу вам, достоту як голубочки! І ось тепер, коли він мертвий і ми нічого вже не можемо зробити, хіба тільки зберегти про нього добру пам'ять, приходите ви й розповідаєте нам такі речі! Вам і невтямки, як глибоко ви помиляєтесь. Сподіваюся, ви не стали розповідати про ті дурниці і його хворій матері? Вона б цього не знесла. Маркус означав для неї все. І Крісту вона полюбила всім серцем. Шкода, що тепер вона вже не побачить весілля… А ви, замість чіпляти на бідолашного юнака все, що тільки можна, краще б шукали його триклятого вбивцю!

Склянка в руці Тоні ставала дедалі важчою. Пан Беккер говорив швидко й дуже переконливо. Одне було цілком ясно: Беккер щиро вірив у те, що казав. Його не можна було так просто переконати кількома фразами чи недоладними доказами. Для нього Маркус Бергер був ідеальним зятем. І він зовсім не хотів, щоб хтось змінив його позитивну думку про хлопця.

— Мені шкода, але ви натрапили на шахрая, на мерзенного шахрая. Так, він був розумний і мав добрі манери. Так, чорт забирай, він був освічений! Але він — злочинець! Його хитрощі саме в тому й полягали, що всі вважали його чесним хлопцем. Джентльменом. Одним з останніх рицарів. Це був його єдиний капітал…

Тоні сподівався, що його не вижбурнуть, але до цього, схоже, було вже недалеко. Якщо він і далі робитиме випади проти Маркуса Бергера, то Беккер скоро прожене його із свого садка. Франц Беккер мав широкі плечі, дужі руки й великі кулаки. Тоні не прагнув помірятися з ним силою. І все ж він вирішив бути напоготові. Не тому, що боявся, а тому що, як він сам себе переконував, після поранення Мюллером був у гіршій формі.

— Ви попалися на це! Так само, як і десятки інших чоловіків та жінок. Але я все-таки припускаю, що вашу дочку він не збирався посилати на панель. Гадаю, він її справді кохав.

Розмова вступила у вирішальну фазу.

Франц Беккер, розслабившись, відкинувся у кріслі-гойдалці. Він відпив ще два ковтки зі склянки й поставив її на стіл. Закинувши ногу на ногу, обхопив своїми великими ручиськами праве коліно. Він не зразу кинеться на комісара. Тоні Вуст міг спокійно залишатися на своєму місці. Точки зору повільно зближалися.

«Тепер головне — не відступатися від своєї мети, — подумав Тоні Вуст, — тепер, можливо, він дасть вирішальну наводку».

— Я думаю, він пробував вирватись із свого оточення. Хотів стати чесним. Мабуть, було б краще, коли б він у всьому зізнався вам та вашій дочці. Він цього не зробив. Але тепер я можу це зрозуміти. Хто ж признається дівчині, котру кохає, у такій історії? Він мусив це приховувати. Інакше він її неминуче втратив би. Його спільник це знав. І підло використовував це проти Маркуса Бергера. Змушував його співпрацювати й далі. Тим часом ваш майбутній зять думав лише про те, як би позбутися цієї роботи. Він таки хотів стати чесною людиною і — якщо моя інформація слушна — відкрити з вами таксомоторне підприємство…

Франц Беккер вдоволено кивнув.

— Так, ми збиралися це зробити. Маркус мав уже досить грошей. Майже триста п'ятдесят тисяч марок.

— От бачите, триста п'ятдесят тисяч. Ви вірите, що такий молодий чоловік заробив ці гроші, працюючи на фармацевтичну фірму? А чи ви хоч знаєте, у якій саме фірмі він працював? Не знаєте?! Бо фірми нема! Він був сутенером! Шкода, але я залишаюся при цій думці. Кілька днів тому його терпець урвався. Він уже не міг жити таким маячним життям. З одного боку — як підлий шантажист і сутенер, з другого — як добрий сім'янин і ваш майбутній зять. Він жив у постійному страху, що його викриють. Цей страх, як видно, й згубив його. В усякому разі він одверто сказав своєму спільникові, що більше не братиме участі в цьому брудному ділі. У відповідь той із люті убив його. Це моя версія. А ви як вважаєте?

Якийсь час Франц Беккер лише хитав головою з боку в бік. Він не міг одразу відповісти, але з виразу його обличчя Тоні зрозумів, що версія йому, безперечно, подобається.

Поки Франц Беккер розмірковував, Тоні раптом почув, як щебечуть птахи. Запала дивовижна тиша, в якій він міг чути щебіт. Тут, посеред Кельна, на невеличкій приватній земельній ділянці — три дерева, живопліт, декілька кущів квітів — і щебет птахів! Яким чудовим може бути цей маленький світ!

Тоні Вуст почав розуміти, що в цьому світі й справді все було гаразд, поки не з'явився він. Атож, це він тут поставив усе з ніг на голову. Він усе зруйнував. Тепер йому здавалося зрозумілим, чому Маркус Бергер хотів одружитися саме тут. Звичайно, він не збирався тут жити, але хотів щонеділі навідувати свого тестя, сидіти з сім'єю за чашкою кави довкола крісла-гойдалки, слухати щебет птахів і не бути нічим, окрім як мирним городянином.

Хтось розладнав ці плани. І Тоні Вуст відчував, що Франц Беккер може допомогти йому у пошуках злочинця.

— Припустімо, ваша версія слушна. Може, людина справді здатна аж так прикидатися. Припустімо також, що він справді не мав нікого, кому міг би довіритись. Та чому, заради всього святого, він повинен був іти зі своїм убивцею уночі через ліс? Адже ви самі щойно сказали, що спільник змушував його співпрацювати. То хіба йому не слід було сподіватись найгіршого?

Думки Франца Беккера були вже далеко. Надто далеко, як відчував Тоні. Він уже не опирався тому фактові, що його майбутній зять — злочинець. Він намагався ще тільки з'ясувати обставини вбивства.

— Це дуже просто, пане Беккер. Спільник справді змушував його співпрацювати. Отже, він не мав жодного резону вбивати Маркуса Бергера. Якщо взагалі комусь і слід було побоюватися такої прогулянки в лісі, то це самому шантажистові.

Франц Беккер одразу погодився.

— Але навіщо ви мені це все розповідаєте, пане комісаре? Ви знайшли спільника?

— Я не знайшов його. Але, можливо, ви мені допоможете?

— Та Боже ж мій, як я міг би вам допомогти? Чи ви гадаєте, його колись спеціально зі мною знайомили?

Беккер знову засміявся. Він справляв на Тоні Вуста приємне враження.

Готовий прислужитись і зовсім не агресивний — на відміну від своєї дружини, що більше не появлялась.

Франц Беккер рішуче поставив лише одну умову: його дочка Кріста не повинна знати нічого про цю справу. Він наполягав на тому, щоб вона ніколи нічого не довідалася про подвійне життя Маркуса Бергера. Ні через пресу, ні через поліцію. Лише за цієї умови Франц Беккер обіцяв допомогу. Навіть запропонував дещо конкретне.

Разом з майбутнім зятем йому не раз траплялося бувати в пивницях. Там вони зустрічали Маркусових знайомих. Можливо, серед них і був убивця.

— До нашого столу нерідко підходили молоді чоловіки. Вони перекидалися з Маркусом кількома словами, сміялися, жартували, іноді навіть пили пиво. Але й зникали вони досить швидко. Схоже, що Маркус просто не хотів знайомити зі мною своїх колег. А тепер, після вашої версії, я розумію, що він мав свої підстави. Проте пам'ять на людей у мене чудова. Я пам'ятаю навіть обличчя, які бачив років двадцять тому. Гірше з цифрами. Але, на щастя, цифри вам од мене й не потрібні.

Тоні Вуст підніс склянку й одним духом вихилив її. Він добряче просунувся у роботі.

— Проглянете картотеку наших клієнтів. Беккер посміхнувся.

— «Картотека клієнтів»? Гарна назва для вашого альбому злочинців. Само собою, я подивлюсь його. Для мене важливо, щоб це вбивство було розкрите. Я сподіваюсь, моя дочка уникне судового розгляду?.. — Несподівано він нахилився вперед і різким голосом вигукнув: — Схопіть його! Віддайте його під суд, засадіть до в'язниці на все життя! Не випускайте його ніколи! Подбайте, щоб він не потрапив мені до рук! Бо якщо він мені попадеться раніше, ніж вам, я його вб'ю, пане комісаре. Так, уб'ю! — Він виставив уперед свої великі міцні руки, що були наче зброя, і повторив: — Так, уб'ю! Він зруйнував щастя моєї дочки. А тим самим і щастя моєї родини. Хай навіть Маркус робив усе те, про що ви казали. Але ж усі люди помиляються. А Маркус хотів вибратись із цієї халепи. Ви самі це знаєте. Він хотів стати порядною людиною, наш хлопчина. І він зумів би! Чому він мені не довірився? Я б зберіг таємницю, будьте певні! І від дружини, і від дочки, і від усіх. Я б допоміг йому виплутатися з халепи. Тоді мертвий у лісі лежав би не він, а його спільник.

Тоні Вуст зрозумів, що дальша розмова вже нічого не дасть. Він не мав наміру вислуховувати й далі слова ненависті. Він міг зрозуміти цей вибух гніву, але не хотів більше бути його очевидцем. Лишалося тільки одне запитання.

— Ваш майбутній зять коли-небудь відгукувався про когось різко негативно? Імена якісь згадував? Мав якихось ворогів? Якщо наше припущення слушне, Маркус Бергер мусив ненавидіти свого спільника.

Франц Беккер знизав плечима, вигляд він мав трохи стомлений.

— Я подумаю, пане комісаре, я подумаю і повідомлю вас.

Комісар Тоні Вуст міг уже більше не ставити запитань. Тепер цей чоловік удень і вночі думатиме лише про те, щоб нічого не випустити з уваги. Він згадає кожне обличчя, узагальнить кожну балачку. Він справді хоче бачити вбивцю Маркуса Бергера за гратами. Франц Беккер був першим союзником, якого Тоні Вуст здобув у цій боротьбі. Певно, тепер і його дружина поводитиметься інакше.

Справи розвивалися добре. Тоні Вуст сідав у машину в чудовому настрої. Цей настрій йому не могли зіпсувати ані напружений вуличний рух, ані затори на перехрестях. Навіть про Гудрун Кох він тепер думав куди спокійніше.

Зупинившись перед супермаркетом, він зайшов досередини, сподіваючись, що поліційний знак на вітровому склі вбереже його від штрафу за стоянку в недозволеному місці. Бігаючи від полиці до полиці, він вибирав свіжі овочі.

Дві голівки салату, кіло помідорів, дві бляшанки тунця, декілька цибулин. Він згадав, що Марія з усього цього робила чудовий салат. Можливо, й у Гудрун з'явиться якась ідея.

Розраховуючись біля каси, він був майже щасливий, що знайде вдома хоч якусь живу душу.

Питання з відділом у справах молоді та з відділом соціального забезпечення могло зачекати. Та й усе одно вже було запізно. Тамтешні службовці повідкладали свої олівці щонайпізніше о четвертій годині.