Мага Віра

ДЕНЬ 27

1. Ми, рунвісти, внуки Дажбожі врочисто повідомляємо Світ, що Українська Духовна Революція, про яку сотні років мріяли кращі сини і дочки України, почалася!Українська Духовна Революція ознамено­вує відхід Українського Народу від жертов­ників Чужовір’я (від юдейської секти — тобто, від християнізму греко-римської інтерпре­тації, від комунізму москвинської імперської інтерпретації). Українська Духовна Революція іде, як сонячне світання, під прапорами Рідної Української Національної Віри!Буде великий бій! Ми, рунвісти, йдемо про­ти Чорного світу в тисячу разів сильні­шого за нас, але ми його переможемо! Ми — вибранці Матері-Природи. З нами іде Історія, Воля, Любов, Правда, Натхнення, з нами йде Дажбог — вічний і всюдисущий Датель Буття!2. Дорожімо своєю кров’ю! Ми її багато пролили безтолково, неощадно. Ми її роз­хлюпували, як воду. Ми її (рідної добротної крови) багато пролили за греко-православіє, за греко-католицизм, за слов’янство, за московський комунізм. Ми цідили кров самі з своїх ребер, ми гинули в тюрмах, конали на палях, горіли у вогні за віру Ісуса Христа, за віру Маркса-Лєніна, за мир у всьому світі, за те, щоб між вільними бути вільними!І ми сьогодні поклонниками Ісуса, Марк­са, Лєніна викинуті на смітник історії. Ми сьогодні не маємо в Україні навіть тих прав, які має собака. Собака має право боронити свою буду, коли інший собака хоче в ній посе­литися. Ми, українці, не маємо права боро­нити рідної землі. На ній, не питаючи нас, селяться північні вторжники, а нашу молодь (наших дорогих дітей) вивозять на Сахалін, на Камчатку, в сніги Тюменії, на цілинні землі Казахстану. Мільйони українців живуть в Сибірі, їм забороняє сатрапія Тюрми Народів (СССР) “жить в областях УкраиньІ”. 3. Ми, рунвісти, озброєні одержимою вірою і знан­нями. І великою національною пам’яттю. Ми ніколи не забудемо, що греки (хитропід­ступні християни) і печеніги (азійська кочова орда) на нашій землі довершили злочин. Вони в нечесному поєдинку над берегами Дніпра відібрали життя у правдоносного володаря України (Руси) Святослава Першого.Меч Святослава, який був грецькою по­пократією тисячу років схований від народу, ми, рунвісти, сьогодні піднімаємо. Він у на­ших руках! Він загартований у боях з кочовою Азією і облудною Візантією. Він — немерк­нучий символ Волі, Слави, Віри і Перемоги! РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) вчить нас, щоб кожна крапля укра­їн­ської крови лилася тільки і тільки за справжнє народне право святої України!4. Син Святослава Володимир зробив ве­лику помилку, послухавши варязьких во­єна­чальників і грецьких попів. Велика помилка зробила його великим. РУНВіра вчить нас, що помилку краще виправити пізно, ніж ніколи. Сонце і Земля Вітчизни нашої для нас святіші за всі чужі “правдиві релігії”, соціяльні системи. Сонце і Земля Вітчизни нашої — кров нашого Життя.Ми переконалися, що жиди в “Біблії” поставлені понад все тому, що в їх справа Божа вважається справою жидівською. Греки у грецькому православії поставлені понад все. Вони грецьке православіє підпорядкували національним грецьким інтересам. Римляни в римо-католицизмі поставлені понад все. Вони римо-католицизм підпорядкували націона­льним римським інтересам. Москвини у москвинському комунізмі поставлені понад все. Москвини справу комунізму підпоряд­ку­вали справі поширення границь москвинської імперії.5. Ми, від нині починаючи, читаємо рідну історію по-рідному. Ми її очищаємо від греко-римо-москвинських цензорів і бачимо, як жорстоко на протязі тисячоліття ми були обдурені, окрадені, принижені, мордовані.Шмагали нас канчуки Монгольської орди, а коли ми у муках стогнали, нам грек (Київський митрополит — агент Візантії) речав: “Ісус терпів і вам велів, раби Божія, православні християни”.Зі всіх сторін, як скажені пси, кидалися на нас польські ізуїти, і коли ми рятували від обезчещення доньок наших, нам пан-отці милостиво рекли: “Кесареві — кесареве, Богові — Боже”.Здирали шкуру з нас московські біло-чер­воні опричники, і ми не мали сил боронитися тому, що нам попи привили інстинкт покір­ности, рабської смиренности і невіри у власні сили.З мук надлюдських, з принижень, зі старих болючих ран, з руїн і терпінь, зі згустків кро­ви, яка віками лилася по степах святої України, народилися ми, рунвісти.6. Ми, рунвісти, з Дажбожого коріння лю­ди. Дажбоже коріння було сховане у глибинах нашої святої матері-Землі. І ні пожежі, ні коні орд азійських, ні панцери Германії і Мос­ковитії не мали сил його (Дажбоже коріння) стоптати і спопелити. Ні, нікому не вдалося і нікому ніколи не вдасться вмертвити коріння Дажбожої самобутности України!Ми по-своєму відчули і зрозуміли самі се­бе, і втішилися, як діти, і з радости появилися на наших очах сльози — очищаючі святі сльо­зи Волі, Натхнення, Сили. Ми, звільнивши свої душі від многовікових кайдан чужовір’я, побачили яка вона (душа наша) широка і глибока, яка вона багатогранна і сильна, яка вона багата на любов, єдність, посвяту!7. Побратими мої, посестри мої, я ваш побратим, в ім’я Дателя Буття (великого Даж­бога нашого), в ім’я минулого предків наших, в ім’я нашого сьогоднішнього Духовного Пробудження, в ім’я прийдешніх поколінь благословляю Вас, благословляю Єдність Мислення, Єдність нашого епоха­льного Хо­ду, Єдність наших національних почувань! Благословляю множення рядів Української Духовної Революції!Щоб ми були жертвенні й могутні в бою, нам потрібна віра — свята Рідна Українська Національна Віра. З її смолоскипами огля­даймо минуле, ідімо в сучасне й майбутнє. Ідімо так, як п’ять тисяч років тому йшли наші предки оріяни до Індії, Месопотамії, Малої Азії, закладаючи вічні основи історії Індо-Европейської раси.8. Українська духовна революція — свя­щен­на боротьба за утвердження в Україні ідеалів РУНВіри. Перехід від Чужовір’я до РУНВіри відбуватиметься через знищення кривавого москвинського комунізму в Україні, відбува­тиметься на принципі закону: “Віра в Україні — УКРАЇНСЬКА. Українці мають богоро­зуміння українське так, як жиди — жидівське, індуси — індуське, японці — японське. Ук­раїнська Духовна Революція — Вільна й Жи­вотворна Сила України, яка своєю воле­люб­ною духовністю не втручається в життя на­родів Евразії, і живе законом — кожний на­род має право вірити в Бога так, як йому під­казує його вільна душа, кожний народ має пра­во на своїй землі мати таку соціальну сис­тему, яка відповідає особливостям його характеру”.9. Достойні народи ніколи не гнівати­муться, що в руці Українця меч Святослава. Українська долоня чиста. Вона пахне доб­рот­ним хлібом, людською щедротністю, а не ні­мецькими крематоріями, московськими кон­цент­раційними лагерями, наркотичним лада­ном ідолопоклонної візантійської ортодоксії, чадом ізуїтських священних інквізицій, на яких були спалені найкраща донька Франції Жанна Д’арк, великий син Чехії Іван Гус, на яких були спалені кості великого англійця Джана Викліфа і сотні тисяч інших кращих синів і дочок Европи.Українська душа свята! Вона, до зубів озброївшись, не вторгалася на чужі землі, щоб мирних законних жителів мордувати, гноїти в рабстві, переслідувати їхню мову і торгувати їхньою кров’ю.10. Римляни, кажете, на хресті розп’яли гос­пода Бога, народженого юдейською діви­цею Марією?! Ми, українці, маємо розп’ясти Диявола! І цим Дияволом на нашій землі є та потворна гадина, яка тримає українців в духов­ній неволі, ця гадина повисла на шиї народу нашого червоним серпом Московитії і чорним хрестом Ватикану, і мучить душу України, рубайте її! Воля Українського Наро­ду починається там, де кінчається духовна диктатура Ватикану, Московитії, Грецької ортодоксії!Ніколи не забуваймо, що наш хід буде ус­пішний тільки тоді, коли ми правильно зна­тимемо історію народу нашого. В ній прихо­вані джерела сили нашої. В ній дже­релить наша віра, зміст нашої природи.Читаймо історію народу нашого не як книгу зоології чи ботаніки, читаймо її як сторінки нашої святости, на яких пульсує трепетна душа нескоримого Українського “Я”, на яких пульсує вічно лицарська і вічно жива кров Святослава Першого. Пізнаючи великого предка, ми пізнаємо себе.11. “Коли Святослав виріс і став чоло­ві­ком, — каже оповідання, занотоване в літописі, — він почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий. Не возив з собою возів, ні казана, не варив м’яса, тільки, порізавши тоненько чи конину, чи воловину, пік на вуглях, і так їв. Не мав і шатра, а на спання підстелював підклад (що під сідлом був), а під голову — сідло, і такі ж були й воїни його. А коли йшов на котрийсь край, то сповіщав наперед “Іду на Вас””.12. Він мав природу гіттіта (скита). Він любив Дажбога, і боронив Дажбожу землю від орд Азії, від чужих богів Аллаха, Саваота і їхніх пророків Могамета, Ісуса. Він знав, що мир і воля там, де сила. Він, ведучи війська свої проти в десять разів численніших армій Візантії, рік: “Не зробімо сорому землі Руській, а ляжемо тут кістьми своїми! Я піду перед вами —як поляже моя голова, тоді помишляйте самі про себе!” І воїни, піднявши мечі, відповіли: “Де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо”.Греки стотисячною армією оточили деся­ти­тисячну армію володаря Святослава Пер­шого. “І сталася битва. Переміг Святослав, і побігли греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досі стоять пусті” (Михайло Грушевський, “Історія України”, Вінніпеµ, стор. 10). Не був володар Святослав загарбником, він виганяв вторжників із землі предків своїх.13. У 872 році, рівно тисячу років тому, володар Святослав, маючи 33 роки, закінчив свою земну дорогу і пішов у Святиню Духа Предків, де немає ні початку, ні кінця, де го­рять зорі світів немеркнучих, де немає ні смер­ти, ні заздрости, а де є сяйво Дажбоже, яке не можна ні уявою охопити, ні душею відчути.Святослав — найдостойніший володар роду Людського, Він — совість Землі і Неба. Історик-грек Лео Діякон, студіюючи джерела сили і волі русичів, написав, що в русинів є така віра, що “русин не здається в полон”, він свято вірить, що той, “хто є рабом на цьому світі, буде рабом й на тому”. Була “зла”, як бачимо з цих тверджень, “поганська та ідольська” віра України (Руси). Вона вчила русичів гордости і волі, вчила, щоб вони ні на небі, ні на землі не були рабами.14. Ні Небухаднезар, ні Давид юдейський, ні Олександр Македонський, ні Наполеон не володіли тими високими лицарськими прик­ме­тами, які були притаманні володареві Свя­тославові Першому. Прикмети благородства, високого душевного піднесення, вірності народові своєму привила Йому свята віра Руси (України).Греки (ромеї) добре знали, що русичів (українців) можна поневолити тільки тоді, коли на їхній рідній землі від них рідну віру (рідну духовність) забрати, або висміяти її і привити їм віру рабську (віру секти юдей­ської) — християнізм грецької інтерпретації.15. Літописець-ромей написав, що володар Святослав Перший був “середнього росту, сильний і кремезний, ніс мав короткий, світлі очі, голену бороду, мав довгі вуса і на голові чуб, виглядав суворо, був убраний зовсім просто, нічим не відрізнявся поміж інших, була чиста на нім полотняна одежа і єдина краса — золоте кільце у вусі, він був хоробрий і легкий, і ходив, як леопард”. Він був останнім володарем України (Руси), який ісповідував рідну віру великих предків своїх; в Його голосі, поставі відчувалася вольовість, безпо­середня щирість, велика душевна краса.16. Українці (раби — православні хрис­ти­яни) великому синові України (Руси) — володареві Святославові ні одного пам’ят­ника за десять століть не поставили, жодним великим святом його ім’я не вшанували. Чому? Тому, що він не схотів зрадити рідної віри великих предків своїх. Він не вірив гречинам (ромеям), добре знаючи їхній греко-православний характер, їхню торгівлю душа­ми людськими, Христом, мощами, іконами.“Коли я прийму іншу віру, то моє військо сміятиметься з мене”, рік володар Святослав. Військо України (Руси) — горді, непокірні й волелюбні внуки Дажбожі сміятимуться, коли їхній князь чужу віру прийме. Військо України (Руси) було горде своєю рідною вірою і вважало приниженням стояти на колінах перед Богом-юдейцем і його земляками — апо­столами та їм подібними грецькими “архи­стратигами”, тобто, “воєначальниками”.Українці (раби православні християни) не рідного володаря Святослава, а жидів звели­чили — жида Андрея Первозваного, жида архистратига Михаїла, жидівку Марію, греки­ню Варвару, грека Юрія і їм подібний бата­ль­йон греко-юдейо-латинських преподобників.17. Історик Петро Доміані пише, що латинський монах Боніфатій ходив до русичів (українців) у Київ ширити між ними віру Ісуса Христа. Він від киян бажав переслідування. Він хотів, щоб вони його мучили, бо мав намір потрапити на список святих мучеників римської церкви. Кияни — горді внуки Даж­божі, були людьми високої достойности, релігійної толерантности. Вони не звертали уваги на монаха Боніфатія, рекли йому: “У світі так буває, що кожний своє восхваляє”. І він і не мучений, і без успіхів проповідницьких покинув Київ і вернувся до Риму.18. Греки і їхні агенти (монахи-русичі), щоб якось оправдати хрещення України (Ру­си), придумали “церковне казання”, що русичі (українці) в жертву богам приносили людей, отже, мали віру “нечистиву”, “кумирську”.Археологія ствердила, що хліборобські племена в жертву богам не приносили ні людей, ні звірів. Хлібороби богам жертвували зерно, навар з трав, гриби, ягоди, тобто, все те, що їм дарила велика мати-Земля.Хлібороби обожнювали свої жертовники і нікому не дозволяли їх осквернювати. Коли пришелець з Варягії (купець Іван — агент Візантії), живучи в Києві, почав висміювати звичаї і обряди України (Руси), кепкувати з веснянок, писанок, дзбанків, які стояли на кладовищі біля могил, вони (наші предки) забили його (варяга купця Івана). Греки, фальшиво інтерпретуючи цю подію, рознесли вість, що Україна (Русь) приносить людей в жертву богам. Справді, греки приписали українцям (русичам) ті криваві релігійні ритуали, які властиві були грекам.19. Відомо, що греки були особливо жор­стоким плем’ям, їхнє мисливське життя, бідна земля, безводдя, їхня прив’язаність до вина робили їх і розпусними, і схильними до кри­вавих ритуалів. Вони богам в жертву при­но­сили своїх синів і доньок, і ці їхні криваві ри­туали яскраво відображені в їхній літературі.Еврипід у драматичному творі “Іфіґінія” пише, що “Дівчину потребують на жертовник Артеміди”. “Цар Аґамемнон: “О ні, мені біль­ше немає повороту, і ножа від дочки я від­хилити не в силі””. Історики Греції твердять, що Іфіґінія була зв’язана, покладена на жер­товник Артеміди і через її шию був простром­лений ритуальний ніж (вузький і довгий), Іфіґінія на жертовнику поступово блідла, стікаючи кров’ю.20. Та жиди не були хліборобами, їхнє кочове життя відображене в їхніх жорстоких релігійних ритуалах. Наприклад, Ефтай — жи­дівський воєначальник, і ось “найшов на Ефтая дух Господень, він двинув проти Амо­ніїв”, і “подав Господь їх на поталу йому”. Ефтай, щоб подякувати Господові Богові Саваотові за те, що він був такий добрий і дав “Амоніїв на поталу”, вирішив на жертовнику Господа Саваота зарізати свою доньку.І донька “Просила тільки панотця свого: “Дай мені ще два місяці пожити, піду в гори та й оплачу своє дівоцтво з подругами своїми””. “Як уплило ж два місяці, вернулася вона до панотця свого, і він справдив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили Ізраельські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаадянина, через чотири дні в році” (Книга Суддів, гл. 11, 29-40).21. В українському греко-католицькому журналі “Лоґос” пишеться ясно, що “Ісус не виступав проти порядків Єрусалимської синагоги й тим більше не зневажав її, і не противився приписам старозавітної релігії, тільки виступав проти приниження тієї релігії...”.Справді, Ісус не поборював нехристи­янської рідної віри жидівської, чому ж ви, українці-чужовіри, не йдете дорогою Ісуса — Бога свого!? Чому ж ви осквернюєте, спотворюєте і поборюєте нехристиянську рідну віру українську? Ви намагатиметеся оправдатися, кажучи, що українська віра дохристиянська була поганською. Не спішіть обкидати болотом святощі предків рідних.Я вам докажу, тримаючи в руках “Біблію”, що жидівська віра також поганська, жиди практикували приношення дітей в жертву Саваотові, вони дві тисячі сімсот років тому зображали свого Бога у вигляді “льва ре­ча­щого” — огляньте печать царя Іеробоама і особисто переконаєтеся в цьому. А може у вас мораль така, що для вас жидівське поганство добре, а українське — зле? Коли так, то хто ви є: півжиди і півукраїнці, у вас немає цілісної української ментальності, ви люди з душев­ною роздвоєністю, якою обрядово калічитеся.22. Ви жерці (єреї) грецького православія речете, стоячи біля юдейських кивотів, що в Україні (Русі) була віра ідольська, що русичі в жертву богам людей приносили, ви говорите неправду! Ви звете юдейську “Біблію” святою, дарма, що там виразно описується, як текла кров дівчаток і хлопчиків на жертовниках “Господа Бога Саваота”. Ви благоговієте перед грецькою ортодоксією, дарма, що на ії жертовниках густо лилася кров християн і нехристиян, ви своїми церковними казаннями деморалізуєте мій народ!23. В журналі “Розбудова держави” (ч. 18—19, 55, 56 роки), виданому українськими націоналістами, я читаю: “Люди плакали, коли бачили, як з наказу Володимира статую Дажбога волокли по місті”.Який злочин чиниться в Україні (Русі), що так гірко плачуть матері?! Греки христять Україну (Русь). Вони мають диявольську прив’язаність всіх христити, вони готові й Ісуса Христа христити, аби тільки за риту­алами грецькими. Вони христять хитрістю, намовами, мечем, кропилом. Наприклад, візантійський імператор Лев Ісаврянин (717—741 роки) “наказав року 722 силою охристити своїх юдеїв, і тих охристили. Так само він був наказав силою охристити монтаністів, але ті зійшлися в одне місце й спалили самі себе” (митрополит Іларіон (Огієнко)). Українські матері не спалили самі себе — вони плачуть. Плачуть матері, діти, плаче молодь, плачуть мудрочолі сивобороді діди — волхви, плаче гостинна і завжди велична душа України. Гречини, змовившись зі своїм зятем — князем Володимиром (тепер Базилієм) “волочать статую Дажбога” по вулицях Києва. Не статую вони “волочать”. Вони волочать під глум грецької попократії святий символ України (Руси) — символ її Духовної Волі і Сили, вони волочать ікону (образ) рідного Бога, і принижуючи Його, вони принижують душу українську, її світлі почування.24. Літописці твердять, що статуя Дажбога була вилита з чистого золота і мала срібні вуса. Натхненні київські скульптори дали Дажбогові найдостойніші риси богатиря-русича: вольовість, високе благородне чоло, віра в себе, гострий зір, душевна доброта, нескоримість. Чому із золота? Українці (ру­сичі) були багаті на золото, їхні предки у могилах золотом обсипані спочивають. Вони мали переконання, що той, хто володітиме золотом, стане паном світу, і їм здавалося, що й греки і жиди з цією істиною ознайомлені, але не хочуть про неї голосно говорити, прикидаються, що не люблять “золотого божка”, глиняний — “правдивіший”?25. “Оженившись зі сестрою грецького цісаря Анною, Володимир спровадив з Греції єпископів і священиків, що весною в 988—989 роках охристили Україну. Ясно, що вся ду­ховна ієрархія була грецькою по-націо­наль­ності” (“Світло”, український католицький журнал, число 8, 15. 4. 1954 р.). Грекам, які не знали мови української, які не розуміли і не хотіли розуміти душі української, грекам, які притаювали глибокі почуття помсти (вони па­м’я­тали походи Олега і Святослава на Візан­тію), віддав князь Володимир під духовну опіку свій народ, і вони на протязі віків робили над ним найжорстокіші експерименти.26. В сонячному граді Кия, там, де стояла святиня Дажбожа, де кияни щоліта врочисто святкували свято мами Лель, де квітнули у вінках дівчата вродою красиві, як схід сонця і плодовиті, як земля, де юнаки (як тури) м’я­зисті стояли зі стрілами і смолоскипами, де духовні провідники єднали мислі і почування народу навколо вогнистого Трисуття (небес­ного знака Дажбожого), там князь Воло­ди­мир на пораду зайдів (греків-попів) спорудив церкву “Трьох святих”, так звану “Трьох­святительську”, і цими “трьома святими” бу­ли греки, а там, де століттями стояла свя­тиня Дажбожа, сьогодні, як твердять архе­ологи, стоїть “Десятинна церква”.27. Історик М. Аркас пише: “Володимир почав забирати від батьків дітей силоміць і віддавати їх в науку на попів”. “Матері плакали по дітях, наче по мертвих, бо ще не утвердилися у вірі” (з Літопису). Українські матері “ще не утвердилися у вірі”, яку Воло­димир привіз з Греції. І я, читаючи про цей плач материнський, пригадую епоху колекти­візації, селяни плакали по господарствах сво­їх, наче по мертвих, бо ще, як казали комісари Лєніна, “не утвердилися в комунізмі”.Плач матерів святий: то їхніми серцями плакала туга за рідною духовістю. Між Дажбогом і матерями існувала таїна святая — таїна материнської інтуїції, таїна, яка єднала матерів із духом їхніх предків, їхніми дітьми і потомками, то материнськими серцями плака­ла Україна (Русь), підсвідомо відчуваючи, що дні її волі, сили і слави гаснуть, і над Нею впаде мряковинням понуре іконописне чужо­вір’я.28. Ви, жерці (єреї) грецького православія речете, що греки на Русі (Україні) поборю­вали “віру поганську”. Греки на Русі (Україні) поборювали всі прояви самостійного україн­ського мислення, і вони не звертали уваги, чи те мислення християнське, чи поганське. “Київський “митрополит Юрій, грек, ще в 1070 роках не вірив у святість Бориса і Гліба” (Григор Лужницький, “Українська церква між сходом і заходом”, стор. 52). Київський мит­рополит грек Юрій не вірив у святість Бориса і Гліба, бо вони були русичами незаното­ваними на списку вірних агентів Візантії. Греки безцеремонно проголошували святими тих русичів, які були “їхніми”.29. Греки забороняли монахам (русичам) друкувати в Україні християнські книжки, щоб часом не постало в Україні суто україн­ське тлумачення християнізму. Вони їм сотні років забороняли мати друкарню в Києво-Печерському монастирі. Вони прагнули (і це була головна суть греко-православія), щоб Україна (Русь) була вічною смиренною духовною колонією Візантії.А ви жерці (єреї) грецького православія речете, що греки принесли на Русь (Україну) світло, волю, мораль, правду, любов, азбуку. Арабський письменник Ібн-ель-Недима перед хрищенням Руси (України) писав, що українці (русичі) мають своє самобутнє письмо, і коли хто помре, то на гробниці пишуть ім’я помер­лого. Вони (греки) принесли на Русь (Україну) не віру, а отруту. Краще б Українська Душа була чиста, незаймана, ніж безжалісно спо­творена недобросовісними зайдами.30. Я кличу кожного українця, який лю­бить свою Вітчизну, пробудитися. І щодня пам’ятати, що тоді, коли греки охрестили чи охристили Русь (Україну), русичі-українці перестали творити свою культуру, вони по­чали захоплюватися акультурацією (запози­ченням чужих культур). Їхні князі почали запроваджувати грецькі звичаї, манери, смаки. Вони одягнулися в грецькі ризи, і цим себе відокремили від рідного народу.Відомий син Персії Могамет Аль-Аухі у своїх творах зазначив, що русичі, прийнявши грецьке християнство, не могли вже воювати, вони здеморалізувалися, між ними погас дух великого Святослава Першого.Григор Лужницький у книзі “Українська церква між сходом і заходом”, твердить, будучи сам християнином, що греки-митро­полити, які сиділи в Києві, мали на меті перш за все “здеморалізувати Український Народ, бо щойно тоді можна буде з нього зробити колонію”, “Занепад моральних вартостей — перша і головна причина упадку Української держави”. Там, де на чолі духовного життя на­роду стоїть чужинець, або свій, вимуштру­ваний чужинцями, народ не може мати високої національної моральної вартости.31. Ми, українці-русичі, були віками при­в’язані до грецької віри так, як пес до воза: куди віз котиться, туди й пес тягнеться. Греки били поклони в Києві до греків Георгія, Варвари і ми їх наслідували.Греки славили в Україні (Русі) грецьке православіє і ми їм помагали, греки міняли греко-православні канони і ми міняли. Греки в Україні (Русі) палили наші дохристиянські літописи і ми їм помагали. Греки в Україні (Русі) славили грецькі дохристиянські літо­писи (многобожне писання Платона, Аристо­теля) і ми їх славили. Греки нам в очі на нашій землі казали, що ми варвари (чужинці — півзлодії), а греки — богоносці, і ми їм вірили.“Чи не добре було б нам, браття, старими словами ратних оповідань почати про Ігорів похід, Ігоря Святославича?” (Слово про похід Ігоря). Справді, були “ратні оповідання” писані “старими словами” дохристиянської України (Руси). Вони (літописи, які втілювали самобутню мудрість внуків Дажбожих) були спалені духовними вторжниками греко-православної віри, щоб прийдешні українські покоління не знали якого вони роду і сліпо (і со страхом) вірили грецькому православію і юдейській “Біблії”.32. Греки вбили в Україні все українське — чисте, рідне, святе. І їхній вірний єрей без сорому рече: “Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру при­щепила нам Візантія!” (митрополит Іларіон (Огієнко), “Візантія і Україна”, Вінніпеµ, 1954 р., стор. 10).Віра велика, а мудрости немає. Радійте, що Візантія дала нам, православним християнам, те, чого сама ніколи не мала — дала нам “увесь наш український дух”. Ні, ніколи не створить держави той народ, який матиме таких духовних провідників, як митрополит Іларіон (Огієнко) і його чревоугодне чадо.Думаймо, “усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія”. Значить, наше не наше?! Все, що “наше”, нам “прищеплене”, і коли б хтось цю “прищепу” від нас відірвав, ми б були, як твердить митрополит Іларіон (Огієнко), “нагими, як мати народила”. От шкуродери, здерли з людини шкіру, і потім голосять, що вона родилася без шкіри!Слухаючи духовну науку провідника — митрополита Іларіона (Огієнка), жити не хочеться: в українця робиться на душі така досада, така огидь до себе — такі принизливі почуття меншої вартости, що їх можна втопити тільки в шинкові, або у філософії, що “ми раби плохі і мирні, чужинці, ідіте і пануйте над нами”. “Яремо, гершту, хамів сину, піди кобилу приведи, подай патинки господині та принеси мені води”. І гнеться Ярема — гнеться православний християнин, бо вірить, що коли звільнить свою шию з ярма, сміятимуться люди, він буде “нагий, як мати народила”...33. Коли українець хоче знати правду про страшні злочини, які довершила в Україні греко-католицька релігія, хай читає писання українських греко-православних попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-католицьких попів) — правду.Коли українець хоче знати правду про страшні злочини, які довершила в Україні греко-православна релігія, хай читає писання українських греко-католицьких попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-православних попів) — правду. Їхні писання треба видати в одній книзі під назвою “Ми про себе”, і тоді всім стане ясно, що жодний народ в Европі так по-рабському себе не підпорядкував християнізмові греко-латинської інтерпретації, як народ Україн­ський, і в цьому схована таїна його жахливої многовікової національної трагедії.34. Тисячу років Україна не мала днів — над нею лежали ночі візантійського христи­янізму, і сьогодні вона до таких меж зхристи­янізована і зкомунізована, що не може пізнати сама себе, не може розуміти сама себе. В Її столиці Її мова осміяна, Її мова — мова колхозних рабів і лакиз — поетів, які за п’ятак звуть рабство “щасливим життям”.Вона (Її мова солов’їна і ніжна — мова оріян — творців ведійського санскриту) була при­ни­жена греками-митрополитами, москвинсь­кими священними синодами, вона сьогодні переслідувана лєнінською шовіністичною націо­нальною політикою.35. Тисячу років Україна не мала днів — над нею постійно пролітали гураґани азій­ських ошалілих орд, Її осквернювали зди­чавілі пірати Московитії, пишно зхаміла по­ль­ська шляхта — здегенерована орда ізуїтів. Вона, Україна, мила і добротна за сльозами світу не бачила, за стогоном своїх катованих синів світу не чула, а Їй єреї Ісуса читали в чаді кадил юдейські Псальми. Їй нині шамани Лєніна читають, Її синів катуючи, маніфести “соціяльної лєнінської справедливости”.Тисячу років Україна не мала днів. Ла­тино-юдейо-грецькі святі зображені на іконах, виглядають, як хорі на сухоти, окаті вони і по-диявольському строгі й караючі, в їхніх обличчях погасле життя, не має надії, від їх віками віяло кам’яною печерною сирістю, і все це приголомшувало виснажену душу України.І сьогодні замість цих ікон на стінах висять розчервонілі ідоли москвинського комунізму, тобто, ікони творців масових винницьких мо­гил, голодоморів, концентраційних лагерів, масової колективізації.36. Тарас Шевченко пише, що жадна кро­ви і мук москвинська цариця Катерина Друга “розпинала нашу Україну”. Вона, “розпи­на­ючи нашу Україну”, давала духовним школам матеріяльну допомогу, вона, християнська ім­ператриця, дала наказ Київській академії, щоб вона приймала в науку тільки дітей свя­ще­ни­ків, священики були її вірними агентами — пре­параторами русифікації, “укротітєлями” непо­кірних малоросів, які не хочуть давати данини.Українець (греко-православний архіман­дрит Іонікій Голятовський) у церквах, як твердять історики, піднявши хреста речав: “Пре­чиста Діва має місце між людьми тільки тому, що люди посполиті дають панам да­нину”. Отож, православні християни, давайте панам (москвинським і варшавським зайдам) данину — худобу, віск, мед, прядиво, збіжжя, шкіру, щоб часом вас не лишила “Пречиста Діва”.Українці-християни в ім’я віри Христової вічне дівоцтво признали не українській дів­чині, а жидівській, і цим принизили своїх до­ньок, визнали їх вічними грішницями, які ма­ють покутувати за гріхи, здійснені чужинцями десь на чужих землях.37. Гетман Іван Мазепа вірно служив гре­ко-православію. Він посилав великі дари, на­приклад, Палестині — 30 тисяч золотих дука­тів. Він посилав золоті дари єпископам Греції, Болгарії, Молдавії, Волощині, Сербії, Поль­щі, Литві. Він подарив великі золоті скарби, щоб “Біблія” була перекладена на арабську мову.Гетман Іван Мазепа обіклав діямантами казкової вартости “Біблію” і подарив її монастиреві в Палестині. Він за свої кошти відбудував монастир святого Сави в Палес­тині. Він фінансував монастирі на горі Афон, на горі Синай. Він був проклятий тими, кого він фінансував. Чому?38. Монах Никонор везе в Московію ца­реві Петрові Першому донос на гетмана Івана Мазепу. Донос написав піп Іван спільно з Кочубеєм. Українці-попи мобілізували все населення України проти гетмана Івана Мазепи, бо він, мовляв, “зрадник право­сла­вія”, він спілкується з протестантом (королем Швеції Карлом ХІІ), який під час обіду не хреститься, має “нечестиву віру”.Знаючи попів, як донощиків, які готові за віру греко-православну торгувати кров’ю рід­ного народу, літописець пише: “Якщо йому, гетману Самойловичу, траплялося виїзджати кудись, наприклад, на лови і стріти свя­ще­ника, то він уважав таку зустріч за нещастя”, дарма, що він, гетман Самойлович, сам був сином попа.39. Від 1721 року до 1725 з України вивезли москвинські жандарми 150 тисяч найкращих юнаків на будову Петрограда. В народі досі живе прислів’я, що Петроград споруджений на крові і кістках Українського Народу. Тих юнаків, які від виснаження па­дали в канавах, прикидали камінням, муру­ючи основи москвинських палаців.І коли матері оплакували долю синів своїх, їм українець митрополит Стефан Яворський, українець архиєпископ Феофан Прокопович, протопоп Максим Филимонів і тисячі їм подібних греко-православних христо-угод­ни­ків, рекли: “Православні християни, блаженні вбогі духом, бо вони внаслідують царство небесне”, і “любіть ворогів своїх”, “терпіть, Ісус терпів і вам велів”, і “виконуйте заповідь Мойсея, — не вбий”.Мойсей був у Єгипті огорнутий великими пишнотами, славою. Він зосереджував у своїх руках силу й владу Єгипту. Він був певний, що він єгиптянин — син фараона. Та довідавшись, що він жид, він поставив долю свого народу вище всіх своїх особистих благ. Чуєте, укра­їнці-митрополити Стефане Яворський, Фео­фане Прокопович і вся ваша мертва і жива чорноризна братія, Мойсей у Єгипті став в обороні своїх гноблених земляків. Мойсей на єгипетській землі, на очах єгиптян, як пише “Біблія”, особисто замордував єгиптянина, який знущався над жидом. Мойсей — уби­вець, Мойсей — пророк і учитель жидівського народу, Мойсей — улюбленець Господа Бога Саваота!Патріярх Візантії Іоан Злотоустий (354—407 роки) у Константинополі, пояснюючи вбивство, довершене пророком Мойсеєм, ре­чав: “І що ж, скажіть мені, йому треба було робити? Знехтувати нанесену обиду і зло, дане народові!?” (Іоан Злотоустий,т. 5, кн. 2, видання С.-Петербурзької Духовної Академії, 1899 р.).40. І що ж, скажіть мені, я маю робити, дивлячись, як архиєреї Ісуса і комісари Лєніна наносять обиду й зло моєму народові!? Я люблю мій народ і мені болить, коли болить народові моєму! Що ж я маю робити? Самуїл Миславський (1783—1796 роки) — митро­полит Київський наказом, виданим у 1784 році, “забороняє в Україні вживати мову ук­раїнську”. Він при допомозі москвинських жан­дармів впроваджує мову катів — Кате­рини Другої і Петра Першого.Він пише у своїх церковних наказах, що мова Українська “Богові противна”. Він наказує Київській Академії дітей українських вчити історії і географії “на чистом русском языке” і обов’язково “по правилам, напеча­тан­ним в Москве”, так, “ставши митро­политом, Миславський, рішуче повів політику Катерини. Це цей Миславський перевернув Українську Київську Академію на російську. Це він пильнував, аби завести в Академії та й по всій Україні чисту російську мову”, пише проф. митрополит Іларіон (Огієнко).41. Гавриїл Кременецький — митрополит Київський, українець, видає “Кодекс”, щоб мова українська щезла, бо вона “оскорбляє Господа Бога Христа”. Ректор Київської Могилянської Академії, архиєрей української греко-православної церкви Теофан Проко­по­вич перший особисто привітав Петра Пер­шого з перемогою під Полтавою і піддав дум­ку Петрові Першому, щоб він проголосив себе “всероссійським монархом”. Він створив “Ду­ховний Реґлямент”, в якому зазначив, що ко­ли священик під час сповіді почує щось ма­зепинське, тобто, “небогоугодне”, то має про це повідомити в “Тайную Канцелярію”, або в “Преображенський полк”. Вони, київ­ські ар­хи­єреї віри греко-православної, “рішу­че вели політику Катерини”, тобто, політику духов­но­го і тілесного мордування Народу Україн­ського, і Народ Український їм вірив, вірив, що так Христу Богові угодно. І коли б в ті часи був хоч маленький Український Мойсей, він би з ними, з архиєреями віри греко-пра­вославної повівся так, як повівся жидівський Мойсей в Єгипті з єгиптянином.42. Митрополит Галицький (Львів) кон­фіс­кував, використовуючи чужих жандармів, наклад збірки народних пісень і переказів “Русалка Дністрова”, і знищив у церковному підвалі тому, що це був перший журнал, писаний українською мовою.В 1903 році в Галичині греко-католицькі панотці звернулися до австрійської поліції, щоб вона заборонила читати “Кобзар” Та­раса Шевченка, бо “діяльність душпасторів утруднюється”. В 1912 році панотець Й. Кобилецький писав, що “Тарас Шевченко не є гідним пошани з боку греко-католиків”.43. Коли Львівський університет хотів дати Іванові Франкові становище професора української мови і літератури, то українець (греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович (1836—1898 рр.) звернувся до поляка — намісника міста Львова, щоб він, маючи силу, не допустив Івана Франка на становище професора Львівського Універси­тету.Іван Франко — світлочолий і велико­душ­ний каменяр, ідучи вулицями Львова, плакав. Він сльозами великої душі своєї зрошував святу Галицьку землю. Він палко любив рідний народ. Він не мав хліба для маленьких діточок своїх. Він був вигнаний з “Просвіти”. Він вичерпав із серця свого всі свої сили для рідного народу, а коли помер, “його тіло по­чорніло в польському поховальному заведен­ні” між тілами померлих львівських злодіїв, волоцюг, алкоголіків бездомних і всіми забу­тих.“Невірство, атеїзм, крайня безбожність, яка ширилася від кілька десят літ між укра­їнською молоддю, це робота Івана Франка” (“Праця”, українська греко-католицька газе­та). Боротися за кращу долю народу, “це крайня безбожність”, а згноїти в церковному підвалі наклад журналу “Русалка Дністрова” тільки тому, що він писаний мовою укра­їн­сь­кою, це “подвиг правдивої віри християн­ської”.44. І сьогодні дехто каже, що “це було давно, тепер наші панотці великі патріоти не відмовляються навіть панахиду відправити в честь Коновальця, коли їх добре попросити”. Погоджуюся, що між нашими панотцями є й добряги, але вони в дуже тяжкій ситуації. Їхні парафіяни такі національно несвідомі, що на патріотизм панотця дивляться, як на єресь, або партійну політику. Вони (наші панотці) в основному вірні духовні солдати Ватикану.“Діти, викиньте своє українське серце на смітник, тут воно вам непотрібне”, так сьо­год­ні каже українській молоді їхній душ­пастор — отець Д. Ґресько в Клівленді, США, про що й повідомляє журнал “За Рідну Церк­ву” (офіційний бюлетень Комітету Оборони обряду і традицій української католицької церкви, серпень-вересень, 1966 р.).Ні, діти, не слухайте панотця Д. Ґреська! Він для вас духовно чужа людина. Не вики­дайте свого українського серця на смітник, не викидайте! Ваше серце — ваше, вам його дала рідна ваша мама, бережіть його, і особливо бережіть в ньому святий вогонь української духовости, в ньому пломеніють ідеали Рідної Української Національної Віри. І за такі мої слова панотці звуть мене “крайнім безбож­ником”, “ідолопоклонником”, кажуть, що я воюю проти всього світу, о діти України! Краще воювати за волю Рідного Народу проти всього світу, ніж бути рабом усього світу!

ДЕНЬ 28

45. Вони (жерці чужовір’я і їхні сліпі по­клонники) речуть: “До нечуваного досі в на­шій історії доходить Лев Силенко, заявляючи так: “Ми заявляємо, що Україна (Русь) освячена кров’ю її синів! Грецьке хрищення України (Руси) ми оцінюємо, як всена­ціо­нальне приниження””.“Ні грек, ні москвин, ні жодний інший чужинець не достойний святити чи христити Україну (Русь)! Україна (Русь) сама по собі є святою матір’ю нашою”.“Наші поважні історики, археологи, етно­графи, філологи повинні організувати нау­ковий панель на високому науковому рівні, і на цьому панелі засудити Лева Силенка (Орлигору) і його історіософські міркування, і щойно це може спинити рух силенкізму” (“Батьківщина”, Торонто, Онтаріо).46. “Трудно знайти в історії людства хоч би в малій мірі щось подібне до баламуцтва, яке сіє Лев Силенко” (“Наша батьківщина”, 15. 7. 1966 р., Ню Йорк, США). “У справах “нової правильної віри”, яку видумав Лев Силенко (Орлигора) я повний неук”, (Петро Волиняк, “Нові Дні”, ч. 210, 1967р., Торонто, Онтаріо). “На думку Лева Силенка “чужі віри” (він до чужих вір зараховує грецьке право­сла­віє, греко-католицизм, різні секти і комуніс­тичний світогляд) не виховують українців в українському державнотворчому думанні” (“Народна Воля”, Скрентон, Пенсильванія).47. “Доповідь Лева Орлигори пройшла в супроводі великої уваги слухачів, розбудила багато роздумів, піднесла самопочуття укра­їнської людини. Єдине, до чого можна мати застереження, то не цілком ясне ставлення До­по­відача до християнства” (“Америка”, Філя­дельфія, Пенсильванія). “Доводи історика Лева Орлигори стимулюють світлу націо­наль­ну гордість, показують велич наших предків, про яку досі не знав наш народ” (“Ля Палябра Укранія”, Буенос-Айрес, Аргентина, 30 черв­ня, 1968р.).“Молодого і палкого історика-дослідника п. Лева Силенка (Орлигору) треба привітати, заохотити до дальшої праці та роздумувань і дослідів вже хоч би тому, що він належить до людей не тільки енергійних, але й думаючих” (“Українське Життя”, Чикаго, Ілліноїс). “Лев Силенко — зрадник СССР” (“Юманіте”, ч. 1379, компартія Франції, Париж).48. “Лев Орлигора — це голос мільйонів таких, як він” (“Свобода”, ч. 56, 1959 р., Ню Джерсі). “Лев Силенко (Орлигора) — майстер воюючого націоналізму. Псевдонародний трибун” (“Жовтень”, ч. 7,1958 р., орган Письменників УРСР, Україна).“Дажбога проголосив Лев Силенко “Єди­ним Богом України”, і тому він є антихрист, і всі на світі християни повинні про це пам’я­тати”; “Лев Силенко проголосив Дажбога Єдиним Богом України, і проти того прого­лошення ніхто не запротестував. Означає, що всі згідні!” “Силенко так звану “Рідну Укра­їн­ську Національну Віру” (РУНВіру) зареєст­рував у державних актах США”, “Антихрист Лев Силенко пропагує, щоб українці відки­ну­ли Христа, бо він, мовляв, “жид”, і не ук­раїнець, а натомість, щоб українці взяли Даж­бога. Багато українців є знеохочені до римсь­кої (католицької) і до грецької (православної) віри, і, шукаючи виходу, ідуть до Лева Силен­ка” (“Український Євангельський Шлях”, чис­ла — 1, 2, 3, 5, 8, Бритійська Колумбія, 1971р.).49. “Лев Силенко і його послідовники (силенкісти) твердять, що вони відкидають “Біб­лію”, бо “Біблія” — це твір написаний єврейськими письменниками, які писали про чужі для України духовні справи і обставини. І з цих міркувань вони відкидають і філософію Карла Маркса і ллють болото на всіх комуністів і чесно думаючих прогресивних людей. Донцов писав, що треба йти з “Хрис­том проти диявола”, а модерний ідеолог Си­ленко і Христа не згадує, бо твердить, що “єв­рей не може бути Богом України”” (“Укра­їнське слово”, орган компартії Канади, Він­ніпег).“Останнім часом деякі відділи УККА дають своє благословення чи хоча б моральну підтримку Левові Орлигорі в його форму­ванні поганської “української національної релігії”” (“Свобода”, Ню Джерсі); “Лев Силенко — красномовний диявол” (“Лес Летер Францес”, ч. 245, комуністичний журнал, Париж). “Лев Силенко бореться проти совєт­ського фашизму” (“Ню Йорк Гералд Три­буне”, число 20534).50. “Ніхто не відбирає у Силенка-Орли­гори ораторського хисту, про це знають і українці Клівленду, будучи на його промовах, але що вартий той хист промовця, коли він ширить філософію про... Дажбога” (“Вільне Слово”, 3-тє травня, 1969 р., Торонто, Онта­ріо).“Правда” (орган компартії Совєтського Союзу), пишучи про Паризький процес Віктора Кравченка, засудила всіх свідків (в тому числі й мене), як “великих злочинців”. Адвокат Вурсмер (оборонець компартії Фран­ції) на процесі Кравченка в Палаці Юстиції назвав мене “українським буржуазним націо­налістом”. Президентові суду Дюркгеймові я сказав: “Я люблю Україну! Я готовий за Український Народ іти на ешафот!” Чорно­сотенний московський часопис “Посєв”, який голосить, що “нікакой України нє било і бить нє может!”, повідомляючи про процес Крав­ченка, не мав сили згадати слово “Україна”, і тому вклав в мої уста слова: “Я люблю Россєю! Я готов за россєйскій народ іти на ешафот!” “Посєвську” фальш я спростував в українських часописах “Неділя” (Аша­фен­бурґ), “Українська Трибуна” (Мюнхен), поси­лаючи їм, як доказові матеріяли, французькі часописи.51. Дорогі мої побратими і посестри! Москвинські комуністи і їхні наймити, про­го­лошуючи мене “ворогом народу”, “буржуаз­ним націоналістом”, не можуть мене зака­тувати просто тому, що не мають можливости моє тіло схопити у свої криваві рукавиці.Їхні наймити на еміграції, покликаючись на “Посєв”, проголошують мене москалем, щоб викликати між українцями недовір’я до мене, і таким способом заплямити РУНВіру. У Вільному світі є багато моїх земляків, які знають мого тата, замордованого в таборах НКВД, знають мій рід, мого діда Трохима, моє село Богоявленське, в якому я родився.52. Я потомок запорозького козака Сили. Сила спільно зі своїм приятелем (також за­порозьким козаком) Усом очолював, най­дальше на Захід віддалений, Запорозький кіш.Після зруйнування Запорозької Січі, цей Запорозький кіш був перетворений у селище Усівка.Козак Сила був тяжко ранений у поєдинку з москвинами. Його непокірні сини проби­ралися на Кубань, вони були спіймані і за­кріпачені в селищі Богоявленське. 15 кіло­метрів від Усівки розташоване Богоявленське, в якому споконвіків жив рід Півняків (рід моєї матері Світанни (Олени). Москвини пере­іме­нували Усівку на Олександрію, вшановуючи ім’я свого царя.Архиєреї чужовір’я і їхні поклонники, архиєрєї московського комунізму і їхні поклонники, не маючи сили спростувати науку РУНВіри, поширюють проти мене обмови, пропагуючи їх у своїх часописах, анонімних листівках. І потім, покликаючись на ці листівки, речуть: “Читали, що пишуть про Силенка? І що говорять про нього. Він підозрілий”.53. “Сатанинську роботу очолює безбож­ник, і згідно з окреслення слова Божого, антихрист Лев Т. Орлигора чи, пак, Лев Си­ленко. Орлигора-Силенко народився в Ук­ра­їні після комуністичної революції і виховався в безбожницькій атмосфері комуністичного Совєтського Союзу, “Так встану на них, говорить Господь Саваот, вигублю ім’я Вави­лону до щенту, і сина і внука, Говорить Господь” (Ісая, 14, 22), і Лев Силенко у своїй науці не скривається, що його предки похо­дять зі слуг диявола, читай Вавилон і Сирія, і там знайдете” (“Український Євангельський Шлях”).54. Рунвісти “відійшли від православія.., заінкорпорувалися, що визнають науку Рідної Української Національної Віри. І для них не святі Євангелисти, і не Син Божий Ісус Хрис­тос, а їхній учитель Лев Силенко автори­тет­ніший, мудріший, святіший” (“Вісник”, орган української греко-православної митрополії в Канаді, 15 квітня, 1961 р.).“Є правда, що Лев Силенко — людина динамічна, інтелігентна і талановита, але власне в цьому й горе, бо Лев Силенко від­роджує нечестиве поганство” (“Батьківщина”, 20 січня, 1968 р., Торонто, Онтаріо). Коли б зібрати такі й подібні вирізки з журналів, часописів (у яких очернюється РУНВіра, і особливо моє ім’я, їх би не можна було помістити у трипудовому мішку.55. Дорогі мої Побратими і Посестри! Не журіться — я непохитний, я — український граніт, такими були мої світлі предки, і таким я був, є й інакшим бути не можу.У стародавній Англії наклепників (злісних обмовників) вважали небезпечними людьми, їх хапали і вішали. Бо вони творили замі­шан­ня між англійцями, розсварювали і по­збав­ляли сил творити єдність і користь для Англії. Ми їх вішати не будемо. Ми їх ловитимемо на гарячому і прив’язуватимемо до стовпа ганьби, щоб вигибло в нашому на­ро­ді це злотворне поріддя! Ми ніколи не дозволимо, щоб вони (майстри обмов і доно­сів) в нашу священну родину (в родину ОСІДУ РУНВіри) вносили своє наклепницьке сміття і ним завантажували дні нашої творчости.56. Жерці чужовірних вівтарів, ви обвину­вачуєте мене, що я вчився в школі СССР і тому “безбожник”, “антихрист”? Кривду мені ви робите болючу. Школи, у яких я вчився, не мали сил навчити мене любити “Лєнінську партію”, “атеїзм”, “грецьку ортодоксію”, “па­пу римського” та інші чужоземні правди, притранспортовані в Україну, мене мої непо­кірні предки виліпили з твердої глини.Я повірив (ця віра в мені буйно само­проявилася), що я згусток крови закипілої в серці України. О, яка це відважна, одержима і відповідальна віра! Я чую — в моїй душі хвилюється море народних пристрастей, в моїй душі чуються стогони мільйонів синів і дочок замордованих у катакомбах Моско­витії, Поль­щі, Німеччини, в моїй душі чується благород­ний плач Шевченка, в ній капають гіркі сльози Франка, в ній горить вогонь душі Лесиної. В моїй душі ввібрані ніжність і гнів народу мого, і я, підвладний цій всепере­мага­ючій силі, іду.57. Я не сам іду — зі мною йдуть рунвісти (Побратими і Посестри мої) душею і тілом мені рідні, вони — апостоли РУНВіри. Я гнаний сьогодні. І буду гнаний, обмовлений і пере­слідуваний завтра. Я буду зраджений, зрад­ники були і завжди будуть у всіх арміях, пар­тіях, розвідках, релігійних рухах, організаціях. Ми, рунвісти, повинні проявити спокійність, коли вони будуть і в ОСІДУ РУНВіри. Вони, зраджуючи нас (вірних синів і дочок України) старатимуться свою зраду оправдувати (а для оправдання кожний зрадник може видумати десяток “аргументів”, привабливо їх оздо­бивши). Нещасні лицарі зрад! Вони ніколи і ніде не були щасливими людьми, їх завжди історія викидала на смітник людства!58. Немає на світі такої ідеології, віри, яка б не мала глупих і мудрих ворогів. І РУНВіра їх матиме багато. І чим більше вона їх матиме, тим безсмертнішими будуть її визнавці. І тим більше вони (її визнавці) матимуть відважних прихильників.Вороги будуть майстерно видумувати найпотворніші оповідання про РУНВіру. Головне — залякуватимуть її визнавців. І все це робитимуть з метою викликати між рунвіс­тами взаємонедовір’я, посіяти зневір’я, охля­лість. І таким способом знецінити РУНВіру і розпорошити ряди ОСІДУ. І знайдуться легковіри, які собі на горе, повірять ворогам і цим самі себе в очах побратимів знецінять і в очах дітей своїх себе знеславлять. Тільки ті Побратими і Посестри, які призначені Дате­лем Буття (Дажбогом) на великі випробо­вування — призначені бути богатирями Української Духовної Революції. Вони ніколи і ніде не стануть по стороні ворогів, ніколи не збайдужіють, вони — внуки Дажбожі!59. Кожна ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме дина­мічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників, готових іти на муки!Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і “на порі”. А на ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися, страждати, її треба пожертвами підтримувати.60. Я вже говорив — ідея християнізму перемогла не тому, що вона була на території Римської імперії найкраща, а тому, що вона постала між голодними і гнаними рабами. Раби не мали прив’язаности до маєтків, життєвих розкошів і завжди готові були іти на муки, щиро вірячи, що прощаються із земни­ми стражданнями римського раба і пересе­люються в небесне вічне царство тілесної і духовної розкоші.Я вже говорив — ідея большевизму зло­чинна. Вона перемогла не тому, що мала при­манливі гасла, а тому, що її перші пропо­відники були одчайдушними людьми. Вони кидали бомби на царські карети, вони не боялися помирати у тюрмах московського сомодержавства. Їхня непохитна й ділова віра в перемогу москвинського комунізму при­нес­ла їм владу, а обдуреним народам — рабство.61. Неписьменний, але мудрий араб Мога­мет попросив, щоб золотар викарбував йому на перстені слова “Аллах, а я Його пророк”. З кличем “Немає Бога крім Бога” (тобто “Не­має Аллаха крім Аллаха”), Могамет ширив між арабами своє богорозуміння.З трудом він знайшов прихильників, поса­див їх на коні, озброїв їх шаблями. Він швидко переконався, що ще перед наближенням озброєного загону до селища араби виходили і заявляли, що зрікаються віри в багатьох богів (араби їх мали 360) і визнають Аллаха і Його пророка Могамета.Могамет учив своїх вірних, що при допо­мозі кривої арабської шаблі найуспішніше проповідувати віру в Аллаха.Католицизм, грецька ортодоксія і віра Мойсея поширювалися силою вогню і меча. РУНВіра в Україні переможе тоді, коли Свя­щеннотворча Армія Рунвістів примусить армію окупантів скласти зброю. Без Україн­ської Землі не може існувати Український Народ — без РУНВіри не може існувати Український Народ як окремішня і самобутня державнотворча Духовна Сила!62. Брати чужовіри знають, що ми, рун­вісти, ставимо справи життя України вище всіх чужих духовних, політичних, мілітарних, соціологічних справ. Ми духовні володарі України. Жодна сила нас не поставить на коліна перед вівтарями чужовір’я, ми українці по походженню і по вірі. І ми інакшими бути не хочемо!Ми люди творчого розуму, і тому ми у чужинців віри не позичаємо, ми її (духовну силу нашу) самі творимо. Ми люди органі­заційного таланту, і тому ми у чужинців не позичаємо форм організаційного життя, ми її (організаційну самобутність) самі творимо, і в ній плекаємо обряд священної самодисциплі­ни.63. Ми живемо законами — той, хто творить — не знищує. Той, хто творить ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, той, хто щиро прагне, щоб в рядах ОСІДУ Рідної Української Національної Віри була єдність, ніколи і ніде не виступатиме проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри і Його керманичів.Той, хто виступає проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, видумує принижуючі оповідання про рунвістів і їхніх керманичів, і в цей же час голосить клич “об’єднуймо всіх рідновірів”, вважається лицеміром. Лицеміри для організаційного життя непридатні, дарма, що в їх бурлить гаряче хотіння належати до організації. І головне — бути в її проводі.64. Ми, рунвісти, живучи як одна родина, маємо свої радощі, свої турботи, горе, поразки і подвиги. В радощах і в горі живімо мудро —не виявляймо ворогам горя свого. Не несімо на їхні ярмарки наші помилки, наші родинні суперечки і сварки.Вони (вороги наші) люблять не наші успіхи, а наше горе. І вони старатимуться, по­чувши про наше горе, помножити і поглибити його, щоб ми ніколи з нього не вибралися.Під час організаційної праці організатори мають право сперечатися, шукаючи прави­льне вирішення тієї чи іншої справи. Спере­чаючі повинні щохвилини пам’ятати, що суперечка має проходити так, щоб ніхто в ОСІДУ Рідної Української Національної Віри не був глупим словом принижений, щоб ніхто не був до болю душі зворушений, виведений з рівноваги і поставлений під обстріл глумливої дешевизни.65. Мудрі люди, люди шляхетної душі ніколи не дозволяють, щоб їхня ділова су­перечка переходила у сварку. Сварливим лю­дям немає місця в достойному організа­ційному житті. Перечулена сварливість — це не прикмета характеру, а вада, і її треба лікувати. Вона властива людям, обтяженим психічними порушеннями, тріскотливим гово­рунам. Вона властива кофеїністам, смакунам конфліктів, словесної алогічности. Правда -немає людей без вад, але є вади не шкідливі для організаційного життя, а є шкідливі.66. “Ми безстрашні!” — говорить мені Побратим, кінчивши розмову (по-англійсь­кому) зі своєю донечкою. Я йому відповів, що ми безстрашні, але не абсолютно. Ми маємо страхатися, щоб між братами-чужовірами не виникла думка, що ми тільки на словах визнаємо Рідну Українську Національну Віру, а на ділі (в щоденному житті) ми чужовіри, бо у наших родинах рідна мова (мова рідної матері) не пошанована. Значить щоденне життя наше ще від рабських звичок не звільнене, ще у наших хатах не відчувається вільне дихання РУНВіри. Страхаймося бути безстрашними по-рабському! Маймо волю не коритися чужій волі!67. В ОСІДУ РУНВіри повинен існувати культ критики і самокритики. Критика — витончене мистецтво. І тому людям, які з цим мистецтвом не обізнані, критикою захоплюва­тися не можна, вона для них шкідлива. Кри­тик, який володіє мистецтвом критики, ніколи не живе під владою нервових хвилювань.Критика — овоч будуючого тверезого розуму, а не спалах затьмарених почувань. Критика повинна бути добре обґрунтована, тактовна, аналітична, врівноважена. І головне — добросовісно зважена на терезах користи для ОСІДУ Рідної Української Національної Віри. У ній немає місця для грубіянства, гіс­теричної доскіпливости, дрібничкової сіпани­ни, погрозливости, в ній немає місця для змішування поважних справ з неповажними, для кидання соли в роз’ятрену рану гарячих сварок.68. Критика, роджена побратимською спів­працею, будуюча і потрібна. Достойно крити­кує той, хто хоче не критикою, а ділом (кон­кретним ділом) допомогти тому побра­тимові, який свідомо чи несвідомо зійшов на хибну дорогу.Достойно критикує той, хто не критикує, щоб об’єднаних роз’єднати, а щоб роз’єд­на­них об’єднати, розсварених зробити прияте­лями, сказавши їм, що той, хто справи при­ват­них незгод вносить у справи організа­цій­ного життя ОСІДУ РУНВіри, шкодить сам собі.69. Достойно критикує той, хто не лишає вірного розкритикованого побратима самот­нім у бурхливому морі на човні, розгром­леному критикою. В ОСІДУ РУНВіри всі справи вирішуються тільки на користь ОСІДУ РУНВіри.Особи, які ставлять свої особисті справи, погляди, вади, пляни, настрої понад все, рун­вістами бути не можуть. Їм їхнє неорга­ні­зоване “я” перешкоджає жити в достойній організованій спільноті.Ніколи ніхто не має права критикувати побратима чи посестру за допущені під час праці помилки. В кожній праці трап­ляються помилки, клопоти, неприємні випад­ки. Вмій­мо їх спільно й своєчасно виправляти. Ви­прав­ляти так, щоб той, хто зробив помил­ку, усвідомив її шкідливість і чувся задо­волений, що йому допомогли її виправити, а не був за ту помилку прилюдно виставлений на глум.70. Учімося на своїх помилках і на помилках ворогів наших. Учімося прихову­вати прикру (може вспадковану) ваду побра­тима, коли він вибачається і сам шкодує, що її має. Не виносьте його ваду на вулицю, поглиблюючи рану на його душі, він любить нас. Вадою цією може бути об’їдання, хороб­лива скупість, лякливість, принизливе розко­шо­любство, лінивство, хвастовство, пусто­цвітна балакучість. Немає людей без вад, а той, хто таких шукає, не знає сам себе і не хоче, щоб люди його знали.71. Ми, ОСІДУ Рідної Української Націо­нальної Віри, древо Життя, на якому як на величній яблуні, сотні яблук, і не має між ними й двох, які б були абсолютно подібні. Всі вони, зберігаючи свою неподібність, внутріш­ню і зовнішню, творять великий Яблуневий рід, творять любов до життя.У всіх релігіях світу обожнюється любов. І Бог без любови не був би Богом. Любов — основа Життя. Любов, всяка любов хоче, щоб за неї страждати. Ти любиш по-справжньому тільки тоді, коли ти безкорисно віддаєш тепло свого серця іншому. Роблячи ці дари, ти збагачуєш душу свою і ошляхетнюєш почування свої.У кожній людині живе ненависть і любов. І досі ніхто не визначив, яке почування старіше. Вони — ровесники. Коли ми, рунвісти, так удосконалимо наше організаційне життя, що нас єднатиме наша ненависть і нас єднатиме наша любов, ми станемо непереможними!72. Ненависть Побратима до Побратима — справа серця. На серце діють різні чинники (недоброякісний харч, погода, спадковість, навіть вибухи на сонці, родинні клопоти). Після ненависти прийде любов, коли ми її (нашу ненависть) поборюватимемо вірою, що справа ОСІДУ РУНВіри вище всіх тимчасо­вих почувань “родинної” ненависти. Коли ж ми її (ненависть побратима до побратима, на­роджену протилежністю характерів) стави­тимемо вище благ ОСІДУ РУНВіри, з нас сміятимуться мудрі люди.73. Любов знає — хто за неї не страждає, той її не любить, або має душу, не здібну любити. Любов знає — хто її хоче обманути, несвідомо обманює сам себе. Любов тільки тоді квітуча і міцна, коли вона окроплена благородними сльозами і освячена глибокими стражданнями.Любити — значить страждати. Ми, рунвісти, плекаємо, щоб наша любов до України була творча і свята. І мала українське походження. Ми її не просимо в Мойсея, Христа, папи римського, Лєніна.74. Любов’ю можна бадьорити людину і можна її лякати. Хочете перелякати брата-чужовіра? Лякайте його любов’ю! Кажіть йому, що Україну любите більше як Христа і всіх християнських святих! Кажіть йому, що Україну любите більше як возз’єднання України з Москвою, більше як Лєніна! І брат-чужовір гляне на Вас переляканими очима. Любов — велика сила!75. Той, хто любить Україну любов’ю чужою (тобто, любов’ю Христа або Лєніна), той знущається над нею! Україна ощасли­виться, коли її сини і дочки любитимуть її любов’ю українською. Тобто, любов’ю, народженою в собі собою, а не вижебраною, хитро прищепленою в школах християнізму чи москвинського комунізму.76. Любити мудро і світло свій народ, значить жити його долею, радіти його радощами і страждати його стражданнями. Той, хто живе в розкошах тоді, коли народ бідує, той, хто каже, що він вільний тоді, коли його народ у неволі, вважається паразитом народу.У паразитів народу груди можуть бути обцяцьковані орденами московського кому­ніз­му чи хрестами греко-латинського хрис­тиянізму.Сини народу благородні своєю благо­родною любов’ю. Благородна любов тільки тоді вартісна, коли вона горить непри­ми­ренною ненавистю до зайдів, які народ тримають у неволі.77. Українець, який є рабом чужовір’я, не повинен сам себе любити. Він повинен казати “ненавиджу сам себе, бо я раб”. Коли раб любить сам себе, значить він любить своє раб­ство, обожнює традиційне гнучкошиєн­ство.Брати-чужовіри, зненавидьте самі себе не тільки тому, що ви в неволі, а й тому, що ви призвичаєні до неволі. Ваша ненависть до ваших рабських почувань облагороднить вас. Я вже говорив: любити себе може тільки людина вільна і достойна. І цією достойністю треба любити вільних і достойних ближчих своїх.78. Запровадити людину в духовне крі­пацтво, привити їй навики потворні (навики любови до ворогів своїх) і вчити її заповіді “люби ближнього як самого себе” — значить вчити її, щоб вона сама себе тримала в неволі — сам чорт не придумав би потворнішого рабства! Любов повинна бути подібна на квіти, коли ж вона болото, її треба обминати.79. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але до ОСІДУ не спішать належати. Чому? Не люблять організованого життя (в неволі відвикли від нього) та ще мають на це десяток особистих причин..., важливіших за ОСІДУ Рідної Української Національної Віри.Нещасні! Вони не розуміють, що без ор­ганізаційного життя немає життя. Неорга­ні­зовані люди у наші напружені часи приречені на загибель. Вони не в силі оборонити волю свого неорганізованого “я”.80. Свідомий, несвідомий і підсвідомий світ існує тому, що він побудований за законами строгої організації. Тіло людини живе тому, що воно складається з клітин, які між собою подивугідно організовані. І не тільки орга­нізовані, а й допомагають жити одна одній. І вміють жертвувати собою, щоб жила їхня організація (тіло людське). Тіло вмирає, коли його клітини виходять зі строю чіткого організованого життя.Тільки люди з діловими якостями, тобто з організаційним талантом, здібні об’єднувати навколо себе людей (творити Станицю ОСІ­ДУ РУНВіри). Їх ми повинні високо цінувати; вони — принци наші, вони са­мо­родки. Вони створені з тієї глини, з якої мати-природа творить творців держав, революцій, армій. Між українцями таких людей мало, їх і їхнє коріння вторжники завжди безпощадно вини­щували. Їх ми маємо ставити вище пись­менників, поетів, малярів, співаків.81. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але жодних законів РУНВіри визнавати не будуть, бо прочитали у філософії нігілізму, що кожний закон, то поневолення.Справді, може статися так: українець порве кайдани чужовір’я і вийде з тьми, і яскраве проміння сонця РУНВіри осліпить його. Він сп’яніє від волі і повірить, що РУН-Віра “все дозволяє”. Отже, “геть догми!”, “геть авторитети!”, “геть закони!”, “гуляй, душе, тепер твоя воля!”.Таким побратимам хочу сказати: тільки той має право володіти волею, який вміє “сам себе поневолювати”, тобто — сам своє життя впорядковувати. Душа не може на волі “гуляти”, коли не буде кому її “вільне гуляння обороняти”.82. Чужинці писали для нас такі закони, які були їм вигідні. І цими законами вони нас поневолювали. Ми були рабами чужоза­коння. Ми бунтувалися; нас зв’язували і четвертували за те, що ми не дотримувалися “законного життя”.В ОСІДУ РУНВіри ми самі для себе пишемо закони. І цими своїми законами ми самі себе добровільно поневолюємо, тобто, духовно і організаційно впорядковуємо свої (волелюбні й для нас корисні) норми життя. І в цьому прихована свята таїна шляхетного і володарського самоутвердження. Володаря ніхто не спроможний поневолити. Володар сам себе поневолює своїми плянами, обов’язками, законами волі, дисципліни, дії.83. В ОСІДУ РУНВіри ми самі себе “по­неволюємо” тими законами, які нас роблять об’єднаними, могутніми і вільними. Душею цих законів є виконання обов’язків, точність, добровільна самодисципліно­ва­ність, пошана Подвижникам ОСІДУ РУНВіри.Коли у нас не буде пошани до керманичів ОСІДУ РУНВіри, прийде гибель ОСІДУ РУНВіри. Ми маємо шанувати керманичів ОСІДУ РУНВіри не тому, що їм так хочеться чи їм так вигідно, приємно, а тому, що вигідно для сили і слави ОСІДУ РУНВіри звеличувати тих, які стоять на передових позиціях і своїми діями всіх нас звеличують, показують всім нам приклад полум’яного воїна Української Духовної Революції.Там, де в родині пошанований працьо­ви­тий батько, панує порядок і родинна сила. Там, де в родині працьовитий батько під­нятий на глум, панує низька родинна мораль — ніхто нікому не вірить, ніхто нікому в горі не допомагає, родинна неорганізованість веде родину до загибелі.84. Той чи інший рунвіст (чи рунвістка), який достойно працює для ОСІДУ РУНВіри, наражає сам себе на погрози, обмови, наклепи, неприємності. Він перебуває під обстрілом і шукає між рунвістами співчуття і допомоги. Він — наш світлий мученик. Наша любов до нього подвоєна, ми його чоло увінчуємо вінком слави і чести.Ми не легковіри! Ми не віримо в те, що кажуть наші явні й неявні вороги про нашого побратима. Ми самі себе краще знаємо. Ми на суді ворогів наших не судимо самі себе. Ми гіркою долею навчені, що ворог ніколи не міг нас перемогти як об’єднану силу.85. Ворог вторгався в наші ряди і зать­ма­рював у наших очах авторитет наших про­відників. І тоді нас, поділивши на ворогуючі групки, гнав у тяжку неволю і казав нам правду гірку, що ми не здібні самі собою володіти, що ми не віримо своїм провідникам і ніколи не повіримо чужим, ми приречені бути, як казали польські магнати, “зхудо­­білими холопами”, які самі свої шиї у ярма встромляють і самі ж на ці ярма гірко нарікають.86. Рабський народ тому рабський, що він ніколи не слухав своїх рідних воєначальників, керманичів, мудреців, організаторів. Він бун­тувався проти них. Він казав “всі ми однакі”, тобто всі ми воєначальники, кер­маничі, мудреці. Отара без пастуха (бо ж всі в ній пастухи) ставала смиренною в руках чужих жорстоких авторитетів.На світі ніколи і ніде не було й не буде рівності. Мати-природа рівности не визнає. У рибному світі всі риби, але рівности між ними немає. Немає рівности ні в тваринному, ні в рослинному світі. Немає рівности між людьми — не всі роджені бути поетами, малярами, спі­ваками, хліборобами, учителями, зброєнос­цями.Людство існує тому, що не можна в мільйонній масі людей знайти дві людини, які б були абсолютно подібні (рівні) тілесно і духовно. Ми, рунвісти, боремося не за рів­ність між людьми, а за справедливість між людьми — щоб сильний не знущався над слабшим, щоб багатий не кривдив бідного, щоб між нерівними існувала взаємопошана, духовна й тілесна рівновага, щоб всі перед за­коном справедливим були справедливо трактовані.87. Хибою людей, які не здібні творити організованого життя, є запопадливе праг­нення утверджувати постанови, маніфести, статути, закони і ніколи їх не виконувати. І жити порожньою потіхою, що все так “блискуче пройшло”.Прошу всіх — ніколи не затверджуймо і не тратьмо час на обговорення тих постанов, у які ми не віримо, для яких у нас немає сили. Бо цим ми самі себе поставимо у позу без­діяльних говорунів.Наші постанови можуть бути скромні. Вони можуть бути на перший погляд мало­значні, але їхнє успішне виконання нас окрилить, мобілізує, дасть нам силу виконати нові величніші постанови.88. Найкращі постанови стають безвар­тісними, коли вони не мають людей, здібних їх виконувати. Найгірші постанови стають великою силою в історії людства, коли вони мають мудрих і одчайдушних виконавців.Найсвітліша віра стає темною, коли її визнавці полохливі, скупі, ліниві, бездіяльні. Ми, рунвісти, лишили чужовір’я. Тепер нам ніхто не пише канони, догми, директиви. Ми в ОСІДУ РУНВіри самі їх творимо. Ми їм зобов’язані коритися з почуттям душевної радости, що нарешті ми коримося самі собі, щоб була в нас своя організаційна сила і мудрість. Коли ми цієї життєвої любо­мудрости не зрозуміємо, і будемо закони, які ми творимо, нехтувати чи забувати їх, то це означатиме, що ми самі саджаємо сад і самі ж його толочимо.89. Коли у десятитисячних рядах ОСІДУ РУНВіри ітиме кожний так, як йому захо­четь­ся (бо ж хто в кого має право “волю віді­брати?”) постане втома — падатимуть люди, душені самі собою. Між ними поя­виться огірчення, зневіра, паніка. І вони в проваллі нещастя казатимуть: “Хай знову прийде чужовір’я, щоб був хоч поганенький порядок між нами! Хай краще буде жорстокий закон, ніж свавільне беззаконіє!”90. Ставши рунвістами, ми повинні надіятися тільки самі на себе, силу черпати тільки самі в себе, відповідати тільки самі за себе. І на найпочесніших місцях повісити гасло “Самодисципліна — випробувана скала, на якій ми будуємо могутні основи ОСІДУ РУНВіри”.Сила не в кількісній армії, а в якісній. Дві сотні воїнів Української Духовної Революції, які ідуть чітким і впевненим кроком, і несуть у серцях своїх велику віру в перемогу, стальну самодисципліну, чіткий наказ і чітке виконання, зітруть з лиця землі многократ численнішу юрбу катів України і увінчають себе немеркнучою славою. І стануть свято­щами прийдешніх поколінь.91. До ОСІДУ РУНВіри не може належати людина, яка пливе за хвилями і погоджується жити на тому березі, до якого її пригнала хвиля, забувши хто вона є, звідки вона є і яке буде її майбутнє.Рунвісти пливуть, маючи ясну мету і беззастережне переконання. Вони пливуть за хвилями, коли хвилі їм допомагають пряму­вати до мети. Вони пливуть проти хвиль, пере­магаючи гураµани. Вони в борні зміцнюють свої сили і причалюють до берегів рідної волі, сили і слави. Інших перемог вони не бажають мати. Вони не творять героїзму для героїзму. Їхній героїзм має високу національну мораль і тому він є прапором народу.92. Людина йде туди, куди веде її пере­конання. Організаційне життя ОСІДУ РУН­Віри повинні очолювати тільки переконані рунвісти. Беззастережно переконані! Непере­ко­нані мають нагоду почекати, поки пере­конання запанує в їхніх душах.Є такі, які (як та баба в поета Руданського) хочуть “всюди приятеля мати” — в раю і в пеклі. Вони пишуть приємні слова про РУНВіру і “теж визнають Дажбога”, черпа­ють натхнення з “Мага Віри”, але в ім’я обе­режности звеличують греко-латинський хрис­ти­янізм, який століттями тримав українців у духовному рабстві. Вони хочуть бути “трохи там, трохи тут, і трохи ніде”. Женіть їх з подвір’я ОСІДУ РУНВіри, це духовні кастрати, які люблять нас і наших ворогів!93. В ОСІДУ РУНВіри тяжко працювати з тим побратимом, який не має здібностей звільнити себе від навиків, набутих у тьмі чужовір’я. Він обурливо каже: “Був у чужо­вір’ї — платив датки. Прийшов до РУНВіри -плати датки. Не бачу жодної різниці!”Бідний. Він ще не бачить, що, будучи в чужовір’ї, він платив датки, щоб жити в неволі. Прийшовши до РУНВіри, він платить датки, щоб жити на волі.Він ще не бачить, що будучи невільником, він стояв струнко перед чужинцем, який його тримав у неволі. Ставши вільною людиною, він стоїть струнко перед українцем, який стоїть на варті його волі: немає армії без наказу і виконання!94. Ми, рунвісти, щирі й довірливі люди. І я вже говорив, що двері ОСІДУ РУНВіри ши­роко відчинені для кожного українця, який щи­ро відходить від чужовір’я і щиро при­хо­дить до ОСІДУ РУНВіри. Прихід нового По­братима чи нової Посестри до нашої Даж­бо­жої Родини ми вважаємо нашим родинним святом.Щирістю і довірливістю нашою користу­ючись, будуть у наші ряди вторгатися злії люди, агенти чужовір’я. Агенти чужовір’я діятимуть старими випробуваними методами.Наприклад, вони старатимуться “також творити Рідну Віру”, знаючи, що найзручніше клин вибивати клином: Рідну Віру найзруч­ніше компрометувати, творячи різні групки “рідної віри” і сіючи між ними сварню і роздори, і знижуючи філософію Рідної Віри до рівня школярських фантазій.Ми, рунвісти, повинні бути всюди і завжди духовно і організаційно озброєні, щоб старий метод наших ворогів (“діли їх клятих і пануй над ними”) утратив силу. Учімося роззбро­ювати агентів чужовір’я, під якими б солод­кими і принадними кличами вони не діяли.95. Історія України пересичена трагедіями, які виникали через легковір’я добротних хліборобів. Наприклад, у Києві в Першу світову війну виступав у Ботанічному саду студент Іван Півняк. Він палко закликав українців творити військові колони під блакитно-золотим прапором.І в цей час з юрби на трибуну вийшов “слухач” і сказав: “Добрі люди! Ось цей студент — білоручка розпинається за неньку Україну. Сльозу зронив! І вас кличе за її волю кров проливати. Люди, та ж він злочинець, доньку мого сусіда неповнолітню кохав, він вчора на ярмарку продав корову, яку вкрав у вдови Хіврі Конопленко, що живе у Броварах, її діти приречені на голодівку. Нам такої вільної України не треба! Хай живе ленінська пролетарська революція!”Легковірна юрба схопила студента Івана Півняка, тяжко побила його і почала на не­при­томного плювати. Агітатор Лева Троць­кого вечором на засіданні міського комітету компартії більшовиків оповідав про свій успіх.Він експромтом придумав історійку про студента Івана Півняка. Видумав “доньку неповнолітню”, видумав вдову Хіврю Коно­плен­ко, поселивши її у Броварах і проголо­сив­ши її обікраденою. “Наївні хохли легковірні”. Вони дуже моральні.Мобілізація до лав армії УНР була зірвана.Методи агітатора (вихованого наукою Льва Троцького) будуть агенти чужовір’я широко використовувати, компрометуючи керманичів ОСІДУ РУНВіри. І тому всіх Вас, дорогі мої Побратими і Посестри, прошу до цього приготуватися: не тільки ми, а й діти і внуки наші будуть переслідувані провока­ціями агентів чужовір’я. Агенти чужовір’я вживали і будуть вживати обмову, наклеп, як пропагандивний засіб проти РУНВіри. І я тут на основі достовірних прикладів розповів про їхні підступні методи.96. Я певний, що ті рунвісти, які обдаровані проникливим розумом і високою побратим­ською мораллю, ніколи не стануть жертвами різних підшептів і листівок, які будуть ском­біновані агентами чужовір’я і під­писані “член ОСІДУ РУНВіри”, “рідновір”, “розча­рований рунвіст”, “оборонець рунвіс­тів”, “рунвіст — розкривач змови у проводі ОСІДУ”.Всюди і завжди кожного керманича можна обмовити — немає на світі такої людини, яку б майстри обмов не могли обмовити. В обмови вірять тільки легковіри і малі душі. Мудрі й чесні люди кожного керманича оцінюють по його праці, а не по обмовах, якими він безжалісно очернений.97. В кожній родині є суперечки тому, що вона складається з протилежних емоцій, знань, хотінь, переконань. В мудрій родині суперечки не переходять у сварки тому, що ніхто своє “я” не ставить вище щастя родини своєї.ОСІДУ РУНВіри — родина. Живімо, рунвісти, так, щоб у світі була всталена думка, що ми достойна родина. Ніколи не забуваймо, що сварки самі не родяться. У них є “родичі”, яких можна назвати “мовним безталанням”, “чуттєвою порушеністю”, “грубістю такту”.Є люди, які мають гарні наміри, але їх так неоковирно висловлюють, що їх ніхто не підтримує. Вони чуються покривдженими і проявляють сварливість.98. З легковірних людей ніхто не створив і не створить достойної організації. На лег­ко­вір’я страждають недосвідчені люди. Вони не­безпечні й подвійно нещасні: вони своїм лег­ковір’ям творять собі горе й ближнім своїм.Вони небезпечні тому, що спритний агент чу­жовір’я може їх легко переконати, що, на­прик­лад, провід ОСІДУ РУНВіри склада­ється переважно з агентів Москви, або просто з мос­калів, наймитів Ватикану, і що в цю справу замішаний навіть якийсь індуський магараджа, і що, мовляв, вже поліція за ними слідкує, і тримає це в таємниці, щоб всіх рунвістів вило­вити і вислати кораблем “Квін Вікторія” в джун­глі Мадагаскару, або на північні побережжя Ґренляндії.Легковір не тільки повірив у провокацію агента чужовір’я, а й почав нишком її ширити. І цим створювати між легковірами переляк. Перелякані люди нездібні ні логічно мислити, ні самі себе обороняти.

ДЕНЬ 29

99. Учімося говорити переконливо, вмоти­вовано, зрозуміло, точно, головне — недво­значно. І по-діловому. Уникаймо пустоцвітної балаканини, зайвої словесної пишнотности, дешевої кучерявости. Ведучи розмову про справи ділові, не відходьмо “в бік” дрібнич­кових і малозначимих справ.Не засмічуймо без потреб нашу мову чужими словами, які мають двозначність і сварять навіть мудрих людей, викликають між ними взаємне недовір’я. Мова наша багата, чарівна, її повністю вистачає для висловлення шляхетних почувань і помислів. Коли не вистачає відповідного слова, його треба створити, дбаючи про його красу, чуттєвість, гармонійність.100. Дехто думає, що коли він покинув чужовір’я, то вже автоматично став рун­віс­том. Ні. Щоб належати до ОСІДУ РУНВіри треба не тільки покинути чужовір’я, а й ті раб­ські звички, які були прищеплені в чужовір’ї.Треба щодня опановувати науку РУНВіри і вміти її втілювати в щоденне життя. Треба навчитися відрізняти злі навики від добрих. Треба знати минуле й сучасне життя свого народу. І жити так, щоб принести свій хоч скромний дар для його майбутнього.101. Посестра Божедара мені написала: “Учи­телю Силенко, мій син щонеділі в церкві попові підтримував кадило. Прочитавши “Ма­­га Віру”, сказав: “Не хочу бути чужо­ві­ром! І до ОСІДУ РУНВіри належати не хочу. Піду сам у життя вільною людиною”. І пішов...”.Посестро Божедаро, не журіться. Ваш син далеко не піде. Він зумів свою душу звільнити з духовного ярма, але йому ніхто не сказав, що волю має тільки той, хто вміє її боронити.У сучасні часи людина без людей не може жити. Без РУНВіри (тобто, без свого духовного “я”) юнак порожній. Він в дорозі життєвих блукань не матиме сили на самоті бути собою і його обов’язково поневолять чужі організовані люди.Він в чужому морі втопиться, або (це залежить від особливостей його характеру) повернеться до українського організованого життя.102. Коли я в душі виношував основи РУНВіри і леліяв про створення ОСІДУ, я був самітній. Самітній, як билина в полі. І моя душа була розбурхана, як море в бурю. І архижрець чужовір’я, будучи спостережливою людиною, після розмов зі мною, рік: “Таїш на душі дивний неспокій. Ти прийди до мене і я тебе заспокою”. І я йому відповів: “Ні, я прийти не можу до тебе. Твій спокій мене мучитиме. Я хочу сам себе своїм спокоєм заспокоїти”.Він пронизливо глянув мені в очі і сказав: “Вір мені і отримаєш царство небесне”. Я йому відповів: “Ні, я хочу вірою в себе прийти до царства небесного”. Він, квапливо пере­листуючи “Біблію”, сказав: “Маєш розум збун­тований! Віддай мені свій розум і я його заспокою”.Я відповів: “Коли я тобі віддам свій розум, то що ж мені лишиться?” Він відповів: “Тобі лишиться спокій”. Я сказав: “Спокій без ро­зуму — смерть, а я жива людина. Іди геть від мене, біблійний душелове!”103. Ми, рунвісти, ведемо священний бій за втілення в щоденне життя української людини світогляду Рідної Української Національної Віри. Кликати українців до РУНВіри — зна­чить терпеливо переконувати їх, щоб вони були самі собою, щоб вони вернулися самі до себе. Це значить їм повертати їхнє “я” рідне й величне, вільне й горде, і за все це від їх чути погрози, обмовлення, нарікання.Ми, рунвісти, їм кажемо: “Встаньте! Не стійте на колінах перед юдейськими киво­тами, які благоденствують, як святеє святих у ваших, але не своїх (греко-католицьких і греко-православних) церквах”.Ми віримо, що від нас залежить покра­щення Українського Світу, утвердження між українцями самобутної Української Духов­ности. Наш бій своєрідний і нечуваний досі в історії України.У священному бою не звертаймо уваги на те, хто і що говорить про нас. Вороги наші тому й є ворогами, щоб нас показувати у потворному вигляді і ширити між людьми ненависть до нас, обмовляючи нас, очорню­ючи нас.104. Чому вони вживають обмову, як зброю? Тому що вони вірять, що обмови (наклепи) діють на малі душі і роблять їх сліпими бунтівниками. І друге: тому, що в них крім обмов (наклепів) немає жодних поваж­них аргументів, якими б вони могли спро­стувати науку РУНВіри.Не прислухаймося до ворогів мудрих і хитрих, багатих і жорстоких. Коли ми будемо до їх прислухатися, ми не чутимемо самі себе і втратимо ритміку в нашому революційному поході. Найкращий слух має той, хто чує голос своєї душі.Слухаймо самі себе. Міцніймо силою сво­єю, вірмо в себе вірою своєю, ми здій­снюємо віковічну мрію кращих синів і дочок України!105. Народи Евразії переконані, що укра­їнці (п’ятдесятимільйонна нація) не мають держави не тому, що їхня земля багата і не тому, що вони не мають природніх кордонів, і не тому, що москвини — спритні володарі, а тому, що вони (українці), живучи в духовному рабстві, занедбали свої творчі організаційні здібності.Українці занедбали силу вольовости. Во­льовість, як частина мозкової діяльності, за­кодована в мозкові — її можна розвивати і занедбувати.Стараймося, щоб ОСІДУ РУНВіри (як рух, що започатковує хід Української Духов­ної Революції) переконав народи Евразії, що твориться (шляхом нового способу самови­ховання) новий тип Української Людини, Людини, яка здібна володіти сама собою і їй не потрібні чужі духовні чи організаційні авторитети!Хід нової Української Людини хай буде могутній комплексом активних дій!106. Бідна нація не та, що має бідну землю, на якій її історія почалася, а та, яка має бідну національну свідомість. Нація без націона­льної свідомости не вважається нацією.Вона не розпоряджається ні своїми мис­лями, ні своїми почуваннями, ні своїм тілом, ні скарбами землі своєї, її сини і дочки не мають почуття національного сорому. Вони не соромляться на рідній землі розмовляти чужою мовою (мовою зайдів-вторжників). Вони не соромляться вислужуватися перед зайдами-вторжниками і вмирати на фронтах за їхні інтереси, спритно приховані під кли­чами “соціяльної справедливости”, “братер­ства народів”. У них відсутня національна єдність.107. Той, хто перший у церкві чужовір’я проспівав: “Боже, нам єдність подай”, хитро спрямував мислення українське на дорогу бездіяльности і бузувірства.Єдности ніхто нікому не дає. Вона не падає з неба, її не можна ні купити, ні вижебрати, ні вимолити.Я кажу Вам, мої Побратими і Посестри, що ЄДНІСТЬ — це мораль народу.Мораль народу, який віками розвиває свою самобутню духовність, твориться сама по собі. ЄДНІСТЬ народу твориться, як завершення народної моралі, сама по собі.Вона твориться так, як твориться родина. Вона живе в неписаних законах — в основі здорового характеру сина й дочки народу. Її (тобто, єдність народу) можна від народу відібрати тільки шляхом деморалізації народу. Народ без єдности — значить народ без національної моралі.108. Що стоїть в основі національної деморалізації? Зрада народу освячена церк­вою чужовір’я, і поставлена, як нова ікона поруч Христа і названа — Йосафат Кунцевич, Феофан Прокопович!Інтелігенти, виховані в школах чужовірної церкви, бездумно служать вівтарям Риму, Греції, Московитії. Одні своє служіння оправдують тим, що хочуть бути такими, якими були їхні батьки, і не кращими! Другі тому, щоб мати вигідне, встатковане, без­турботне життя. Треті — тому, що їх з дитячих літ вимуштрували “со страхом і трепетом, сліпо й покірно служити”.Всі вони служать трохи вірячи і трохи не вірячи, що творять “Боже діло”. Їм приємно дивитися, що ходять їхні архиєреї пишні, як пави, поблискують у лакейських лівреях, мов­ляв, утихомирюйтеся — від самого батька (па­пи) Римського отримав ґирлиґу (жезл), щоб пасти вас, “рутенів” — стадо рабів “Гос­пода Саваота — Бога Ізраелевого” (Єремия, гл. 16, вірш 9).109. Вони не знають, що архиєреї чужо­вір’я зраду народу проголосили церковною свя­тістю, щоб деморалізувати народ, пара­лізу­вати його духовні сили, звеличити в народі культ канонізованих зрадників, об­ласкати їх почестями, обдарити титулами, “науковими дипльомами”, орденами.Канонізовані зрадники народу обов’яз­ково повинні сваритися “між собою: “чия віра краща”. Вони покликані розпинати (роз’єд­нувати) народ — четвертувати його добру душу й тіло. Вони, стоячи на чотирьох ворожих фронтах, пристрасно речуть:“Нам треба триматися греко-православної віри. Вона єдина правильна! Боже, нам єд­ність подай, і вмертви отих проклятих юнія­тів!”“Нам треба триматися Ленінської комуніс­тичної партії, вона єдина правдива партія! Смерть українським буржуазним націоналіс­там!”“Нам треба триматися греко-католицької віри! Вона єдина правильна! Боже, нам єдність подай, і вмертви отих проклятих схизматів!”“Нам треба триматися святої Євангелії, вона єдина правильна! Кадило, кропило — знаряддя ідолопоклонного греко-римського поганства. Хрест — римська шибениця. Боже, нам єдність подай і спаси грішників”Один народ — на чотирьох хрестах розіп’ята його добра душа! Його блудні сини речуть, що їхня віра не їхня. Вони для душі своєї віру взяли з Риму, з Греції, з Московії, з Юдеї. Вони не здібні самі творити свою віру, шукаючи її у надрах душі народної; вони віру “взяли”... “Віру святу я візьму в Ілліча”, — пише поет Платон Воронько (“Вітчизна”, жур­нал, вересень, 1964 р.).110. Вони, щоб бути канонічними, потоп­чуть автокефалію (жалюгідний прояв адміні­стративної незалежности). Вони впадуть на коліна перед Константинопольським патріяр­хом, який живе в Істамбулі (в Ісламському місті) на турецькому смітнику. Вони впадуть на коліна перед чужим авторитетом, бо... “блаженні вбогі духом, вони внаслідують царство небесне”, бо їм страшно жити “само­святами”.Нещасні не знають, що великі люди (творці релігій) Зороастр, Будда, Конфуцій, Могамет були самосвятами. І Лютер, і Викліф, і Гус, і королі Англії (духовні про­відники Англійського народу) — самосвяти. Їхній розум, їхні натхнення, їхня душа великі самі по собі. Покладіть корону на голову осла, і святіть його день і ніч, осел від цього ні помудрішає, ні посвятішає.Поета не треба проголошувати поетом. Великих людей не треба висвячувати на великих — вони проголосили самі себе учителями своєю наукою, своєю вірою, своєю духовною величчю.111. Ідучи в народ з наукою РУНВіри, Ви, мої улюблені Побратими і Посестри, будете наражені на питання: “Коли справа РУНВіри така рідна і корисна для України, то чому її не підтримує вся українська інтелігенція? Значить з РУНВірою не все в порядку?”Українська інтелігенція буде тоді, коли її виховає РУНВіра. Сьогодні (в епоху тьми чужовір’я) української інтелігенції, в повному розумінні цього слова, немає, а коли й є, то її дуже мало, а вчора її було ще менше.112. Хіба можна звати українським інтелі­гентом того українця — інженера, артиста, маляра, професора, який родився і живе в Києві, і родичі в нього українці, і він вдома, і на вулиці в Києві розмовляє тільки моск­винською мовою?Хіба можна звати українськими інтеліген­тами українця-поета В. Гоцуленка (автора збірки “Музы дождей”), українця-письмен­ника Є. Кривенка (автора збірки “Там, где бьіла тишина”), які живуть в Україні, їдять український хліб і віршомажуть по-москвин­ському, ознаменовуючи “справедливу ленін­ську національну політику” (“Літературна Україна”, 15 серпня, 1972 р., Київ).113. Ви будете наражені на питання: “Ми українці ось вже десять століть прожили без РУНВіри, і далі жити можемо”. Що ж — жити то ми можемо, ми сотні літ прожили без держави і далі жити можемо.Але що варте життя народу, коли він не має держави, не має національної моралі, не має рідної духовости?! Жити, щоб тільки жити, і бидло вміє. А ми ж люди. Чуєте, ми люди! Нам потрібна національна гідність, нам потрібна окремішна духовність!Жиди більше, як дві тисячі літ не мали держави, і далі могли б жити без неї. Ні, вони усвідомили, що тільки власна держава їх поставить в ряди достойних державних націй.114. Ви будете наражені на питання: “Чому християнізм греко-римської інтерпретації корисний для москвинів, німців, французів, греків, англійців, італійців, а для українців -шкідливий? Коли їм християнізм не шкодить, то він повинен бути добрий і для нас”.На правильно поставлене питання інколи рунвісти не в спромозі дати правильної відповіді, і тому під час проповідування тер­плять поразку.Щоб відповідь була чіткіша, я її поділю на розділи.1. Християнізм жидам найкорисніший тому, що він їхню національну релігію (юдаїзм) звеличив, зпопуляризував між народами білої раси, і поставив жидів у становище “Богом вибраного народу” і всіх християн підпорядкував духові жидівської ментальности. Християнізм витворив у жидів почуття вищости.115. Жиди знають, що християни — секта юдаїзму, християни переважно мають жи­дівські імена (Михайло, Іван, Марія, Марта, Давид, Малахій, Матвій, Лука, Магдалина, Ярема, Яків і ряд інших жидівських імен). Очевидно, можна пробувати доводити, що ці імена скомпоновані із семітсько-сумеріян­ських (оріянських) мовних первнів.Християни живуть заповідями жидівсь­кого національного пророка і архистратига (старшого воєначальника) Мойсея. Христия­ни мають жидівське (біблійне) поняття історії людства, створення світу. Ісус (правдивий хри­стиянський Бог) — жид, вірний Він син жидівського народу. Він поставив жидів у при­вілейоване становище, сказавши, що при­йшов перш за все спасти стадо синів Ізраелевих.116. Жидівські націоналісти (члени свя­того ордену перворабіна Садока), тобто, садукеї і фарисеї, не погоджувалися з інтер­націо­наль­ними теософськими поняттями Ісуса і особ­ливо з його осудженням приватної власности. Вони проголосили Його бунтів­ником, немо­ральною людиною.Син Англії Олівер Кромвель зняв голову з плечей короля Чарлса Першого в 1649 році. Англійці вважають, що це суто англійська внутрішня справа. І до неї не повинні міша­тися іспанці, французи, німці. Жиди вва­жають, що справа їхнього сина Ягвешуї (Ісуса) їхня внутрішня справа.117. Латини створили “римську като­лиць­ку” (католікус, значить “світову”) церкву. В них створилося правильне (в інтересах Римської імперії) розуміння християнізму.Римська релігія і римська державна полі­тика мають одну мету — покоряти на­роди і навертати їх на римську релігію. Почування і мислі покорених народів підпорядковувати догмам римського папи (головного жерця віри Христової).Віра Христова римлянами по-римському інтерпретована утратила своє первісне значення. Римляни не тільки її осмислили по-римському, а й дали їй обряди римського національного бога Юпітера. Стає ясно, чому християнізм для римлян став корисною державною силою. Він учив римських рабів безвідмовно коритися римлянам (жорстоким панам-християнам).118. Греки знають, що “Євангелію” напи­сали огречені жиди, які перебували під впливом грецької мови, культури, філософії. Греки знають, що вони зруйнували недоруй­новані стіни святині жидівського бога Саваота (Єгови).Греки силою вогню і меча в епоху Олександра Македонського огречували жидів на жидівській землі. Греки — мандрівники, голод їх гнав до Італії, на береги Малої Азії, Чорного моря.Мандрівники — спритні люди. Вони ухит­рилися собі підпорядкувати чужу велику культуру пелазгів (критян, мікенів, гіттітів).Греки створили грецьке поняття христи­янізму, дали йому театральні обряди своїх Богів (Зевса, Деонисія, Аполлона, Атени). Греки створили “грецьку ортодоксію”. Вони, взоруючись на римлян, почали її всюди експортувати, доводити, що вони (греки) правильніше трактують науку Христову, як римляни.119. Грецькі поняття християнізму корисні для греків — християнізм повністю підпо­ряд­кований грецьким національним інтересам.Ні римлянин, ні жид не мають права грекам казати, як вони мають розуміти і втілювати в життя євангельські істини. Сьо­годнішня Атіна (столиця Греції, Атени) гордиться не вірою Христовою, не церквами пречистої Діви Марії, а грецькою дохристи­янською релігією, і в цьому легко переко­ну­ється кожний чужинець, який відвідує Атени.В Атенах будівля Академії наук сьогодні звеличена статуями Богині Атени і Бога Аполлона. Сьогодні на грецьких грошах (драхмах) велично славиться образ Бога Греції Зевса. Бог Зевс обдарований рисами типового грека. Кораблі грецькі плавають по Середземному Морю, маючи назви “Апол­лон”, “Деонисій”, “Атена”. Театри в Греції при­крашені образами з грецької дохристи­янської релігії.Грекині сьогодні (особливо грекині, які належать до грецької еліти) носять на шиї (на золотих ланцюжках) мініятюрні святині Богів Зевса, Аполлона, Деонисія.Грецька інтелігенція тримає в хатах ста­туй­ки Богів Зевса, Аполлона, Деонисія і особ­ливо славної Богині Атени (опікунки атенян). І я, все це бачачи, був до болю серця зво­рушений: кривда, заподіяна моєму наро­дові тисячу років тому, так тривожила мою душу, що я стояв у Атенах (на площі Омонія) і плакав.120. Ні, греки не глупі. Вони (на радість Господу Христу) не прив’язували своїх рідних Богів до кінських хвостів, і не бичували їх, і не плювали на їх, і не розбивали їм голови під стінами Акрополісу, і не топили їх у хвилях Коринфського заливу.Греки в 988 році в Києві, підхмеливши атенським вином свого зятя Володимира, палили святині Дажбожі, палили письмена внуків Дажбожих.Греки в себе берегли, а в Україні (Русі) без жалю нищили рідну віру русичів тому, що вона стояла в основі Духовної і Державної сили і волі Народу Українського. Вони на її місці (на попелищах святинь Дажбожих) запопадливо й хитро втверджували “благо­честиву грецьку ортодоксію”, щоб при її допомозі перетворити Україну (непокірну Русь) в духовну колонію підступної Візантії.121. Після жидів, римлян і греків, англійці виявилися найздібнішими інтерпретаторами християнізму. Сини Англії поставили питання просто: чому римлянин в Англії має роз­поряджатися вірою Христовою?Віра — це Правда. Правда — Одна. Але кожний народ має право її розуміти по-своєму тому, що кожний народ володіє своїми (тільки йому властивими) притаманностями.Правда, що є лід. Правда, що є спека. Говорити аборигенові Австралії про лід — справа марна. Говорити ескімосові про фінікові пальми — справа марна. Але їм можна говорити про Сонце.Сонце — Одне. Та воно по-різному себе проявляє на різних частинах плянети Земної. І тому існує в ескімосів ескімоське поняття Сонця, а в австралійців — австралійське. Одна Правда має багато розумінь.122. Джан Викліф (1320-1384) почав між ан­глійцями ширити думку, що папа Римський має великі впливи на політичне й національне жит­тя Англії. Папа Римський — римлянин, йо­го рим­ські впливи на англійців шкодять англійцям.Джан Викліф почав проповідувати між англійцями англійське розуміння христи­янізму, зазначаючи, що християнізм має бути корисний для Англійської держави.Папський емісар в Англії засудив Джана Викліфа. Він дав йому право померти у своєму ліжку (тобто, відібрати у себе життя).Великий Джан Викліф помер смертю му­ченика. Він пробудив передові уми Англій­ського Народу. Англійці навіки запам’ятали слова Викліфового попередника:“Святий престол стає здобиччю брехні і злочинів. Прелати жадно збирають багатство, вони не турбуються про довірені їм душі, видвигають своїх племінників (не попів) і других любимчиків, а тих, що вивчають філо­софію і богословіє, ненавидять. І де тільки зійдуться попи (клірики) — в Парижі чи в Оксфорді, оскандалюють весь світський люд своїми побоїщами, шумними безпорядками і іншими пороками”, (Р. Бекон (1220-1292)).123. Сини Англії своєчасно зазначили, що ні папа Римський, ні патріярх Візантійський не можуть бути духовними провідниками Англійського Народу. Сини Англії проголо­сили, що їхній “кінґ” (слово “кінґ” означає родоначальник”) є вільним (від жодних чужих сил незалежним) духовним провідником Ан­глійського народу. Він (“кінґ”) був передо­вими синами Англії справді проголошений патріярхом релігійних справ. Щоб ця справа була ясніша, зазначую, що грецьке слово “пат­ріярх” і англійське “кінґ” означає “на­чальник роду”. Сини Англії, проголосивши свого короля (кінґа) незалежним духовним володарем, самі цим себе звільнили від духовної римо-католицької деспотії.Я був у Англії — маю всі дані твердити, що християнізм грає дуже малу роль у фор­муванні величної свідомости мудрого і красивого Англійського народу.124. Мислі Джана Викліфа, як твердить історія римо-католицької церкви, проникли в Чехію. В Чехії Іван Гус (1373—1415) — майже ровесник Джана Викліфа — став в обороні Чеського народу.Він, як мудра й пристрасна людина, бачив, що агресивний імперський римо-католицизм поставив чехів у становище смиренної скоти­ни.Він казав: “Нас, чехів, німці переслідують, забирають у державі всі становища, а ми мов­чимо. За Божими, природніми і людськими законами чехи у своїй державі повинні мати перше місце в урядах, як французи у Франції, німці у Німеччині. З Чехами поводяться гірше, як із собаками або вужами. Але ми дозво­ляємо німцям гнобити себе і забирати від нас усі наші уряди”.125. Іван Гус зазначив, що для чехів чеська мова дорожча, як латинська. Чех повинен мати право на чеській мові молитися. Папа Римський, який був перш за все (всюди і завжди) оборонцем латинського народу і його мови, проголосив Івана Гуса єретиком. І “коли Рим сказав — то все скінчено” (“Рома локута — кауза фініта”).Папа Римський прив’язав виснаженого тортурами чеха Івана Гуса до стовпа в міс­течку Констанца, обіклав змучене тіло хмизом і спалив. І наказав єретичні книги Івана Гуса вкинути у вогонь.Папа Римський вважав, що віра Христова не матиме для його народу жодної вартости, коли при її допомозі не можна буде домі­нувати над душами покорених народів. Він безпощадний з тими, які прагнуть свій народ звільнити з духовного римського рабства і мати своє (собі корисне) інтерпретування християнізму.Іван Гус згорів, але Його правильні мислі буйним садом розквітли в душі його доброго волелюбного народу. Народ пробудився.126. Німець Мартин Лютер (1483— 1546), очевидно, перебуваючи під впливом твер­джень Викліфа і Гуса, проголосив, що кожний має право трактувати “Біблію” по-своєму. Він осудив духовний деспотизм римо-като­ли­цизму. Він започаткував німецьке розуміння християнізму. Він виразно сказав німцям, що папа Римський не має права диктувати німцям, як вони повинні розуміти Христа.Сини Німецького Народу відчули (може не так розумом, як інстинктом національного самозбереження), що вони тільки тоді будуть народом з почуттями національної гідности, коли християнізм повністю підпорядкують державним інтересам Німецького Народу. Мартин Лютер вирятував німців з римо-католицької духовної кріпаччини. І німці швидко оздоровили свою душу.127. У Франції король Люїс 14 в 1682 році на Великому Соборі 34 Єпископів, які його (як палкого короля Франції) повністю підтри­мали, одобрив усім французам відомий ЗА­КОН: “Ані святий Петро, ані його наслідники (тобто, папи римські, — примітка Л. С.) не мають жодної влади над королем Франції і держава є зовсім незалежна від церкви”, чіткіше кажучи — від інтриг Ватикану.Великий Собор 34 єпископів (французів) проголосив короля Франції Люїса 14 най­вищим авторитетом Франції. І таким спо­собом християнізм разом з Ісусом підпо­рядкувався національним інтересам Францу­зь­кого Народу. І таке розуміння (як зазна­чують історики) спонтанно перетворило Францію у могутню державу.Люїс 14, щоб оборонити французьких пись­менників — мислителів народу від ро­гаток католицької цензури, взяв їх під свою особисту оборону, і тому в його епоху розквітла література Франції, якою й тепер пишаються французи.128. Москвини, взоруючись на англійців, німців, французів, римлян, в 1722 році ство­рили “Святєйший Православний Синод”, на чолі якого став Петро Перший. У 1722 році “Святєйший Православний Синод” видав наказ, що попи (пропагатори імперської полі­тики Петра Першого) зобов’язані доносити поліції важливі таїни, отримані від право­славних християн під час святої сповіді. Москвини віру Христову беззастережно підпорядкували інтересам творення могутньої Москвинської імперії: “Бог на небі, а цар на землі”, “хто проти царя, той проти Бога”.129. Українці — народ винятково добро­душний, народ гостинний, розспіваний, гар­ний і легковірний, і не тому він має такі влас­тивості характеру, що він зліплений з тієї глини, з якої ліпляться “ангели”, а тому, що він почав свою історію на щедротній і багатій частині Земної плянети.Щороку Велика Мати — всеплодюча Земля дає йому вдосталь меду, молока, м’яса, хліба, олії, овочів. І краса то яка навколо божественна! І небо розспіване, і жити у такому раю подвійно хочеться, світ — храм Божий!І кожного чужоземця хочеться зустріти, як брата, і не мати ні лукавства, ні жорстокости. І гостити його хочеться не тому, що так годиться, що так треба, а тому, що так хоче широка і привольна душа світлооких внуків Дажбожих. І свята віра каже: все, що живе, жити хоче: птахи, звірі, дерева — душу мають, і всі вони ведуть свою розмову з Дажбогом — творять радість, живу красу живого Даж­божого Храму!І ось цей народ шамани Візантії охри­стили, спотворили його світлу душу і стоп­тали її в багні візантійських канонів. І тоді “...всі землі Руської держави були однією митрополією “руською” під рукою Констан­ти­нопольського патріярха, що звичайно не питаючись ані князів, ані єпископів руських, присилав на Русь своїх кандидатів на мит­рополитів, греків” (М. Аркас).130. І не питаючись “ані князів, ані єпископів руських”, Константинопольський патріярх митрополію “руську” продав за законами “гречеського благочестя” “государ­ству Московському” “під покров Пречистої Богородиці Марії — продав в 1686 році” за “три сорока соболєй і двєсті червних” (“Українська церква між Сходом і Заходом”, Гр. Лужницький, 1954 р.).131. Ідучи в народ з наукою РУНВіри, Ви, мої улюблені Побратими і Посестри, будете наражені на питання: “А лавра Київська? А монахи наші — благі посники, печерники, христолюбці, вони ж за спасіння душ наших молилися! А їх РУНВіра не звеличує?!”Золота Київська лавра. Скільки духовної гнилі освячено під її церковним золотом — во­но блищить, скроплене сльозами душі на­род­ної. Огірчений піп Агапій Гончаренко (бі­ла ворона в православії) у своїх спогадах пише, що благі монахи Київської лаври по­дарили москвинському цареві Миколі п’ять мі­льйонів золотих рублів “на воєнні справи імперії”.Спогади Агапія Гончаренка видав у Льво­ві вірний друг Івана Франка М. Павлик. П’ять мільйонів золотих рублів вижебрали “на Боже” українці — монахи Київської лаври — вижебрали у побожних українських селян і побожно дали катові України — імператорові Московитії. Пожертвували, щоб здравству­ва­ла “Москва — тюрма, ключ від якої зберіга­ється в імператора” (А. де Кюстін, “Россєя в 1839 році”)В 1917 році чотири мільйони українців було в московській царській армії. Вони зі зброєю в руках охороняли мотузку на шиї матері-України, щоб вона була греко-пра­вославною, о, золота Київська лавро, безпро­світньо темні твої богомольці!(Щоб могла між українцями утриматися грецька ортодоксія, треба українців обма­нювати, кажучи їм, що “православіє, то рідна українська національна справа”. І треба їм бі­ля кивотів ректи, що, наприклад, монахи Київ­ських монастирів — це просвітителі народу, оборонці державної України (Руси), учителі моралі, проповідники національної свідомости. Так, обманюючи українців, мож­на їх тримати у безпросвітній темряві рабської побожности; вони (побожні раби) не знати­муть, що їх “Розп’ятієм добито?!” (Тарас Шев­чен­ко). Вони спатимуть у рабській побож­ності навіть тоді, коли їм їхній син скаже: “Німії підлії раби заснули, мов свиня в калюжі в своїй неволі” (Тарас Шевченко)).(“Де ж наймичка? На прощу у Київ пішла Ганна”. “Піду помолюся усім святим у Києві, та й знову вернуся в вашу хату, як приймете. Поки маю силу, трудитимусь...” “Прийшла в Київ — не спочила, у міщанки стала, найнялася носить воду, бо грошей не стало на молебствіє Варварі”. Чесна, працьовита, по-рабському побожна, многострадна, українська жінка-наймичка. Вона прийшла в Київ — не спочила, біль у кістках щемить, відрами воду носить, заробила гроші і віддала монахам Києво-печерської лаври...)(Монахи Києво-печерської лаври — обві­шані хрестами, лицеміри, які стоять моли­товно перед церковними золотими ідолами (іконами) навколішки, ходять з кружками -гроші “на Боже збирають”. І їм українська жінка (Ганна-наймичка) дає “на молебствіє Варварі”).(“Ображаєте рідну церкву, православних монахів, архимандритів, ієродияконів! Рідну Українську Національну Віру в Дажбога Лев Силенко відроджує, звіть його лжепророком, примітивом, шарлатаном, неуком! Усе, що він пише, то видумки, обман!” Не Він пише! Пише Агапій Гончаренко (монах Києво-печерської лаври і працівник канцелярії Київського митрополита Філарета) у книзі “Споминки” (Едмонтон, 1965 р., видавництво “Славута”), що київські монахи “...їли ввечері, що називається “чай пити”, поросята і кара­сята всякого манеру, надзівані і начинені риби, і гасили тлусті їди всякими пуншами: слив’янками, орабиновками, малиновками — всіх назвиськів не перекажеш! В шкапах, де одежа, там робили ліжка, і часто я бачив там зачинених жінок, що монахи держали по тижнях в своїх келіях для похоті”, “що це за святощі, на що і за що добрий працьовитий люд в мирі дає тим монахам гроші на п’янство і блудодійство?!”, “Петро Великий, скасу­вавши жінський монастир, через улицю од Лаври, плакав, подивившись на незчисленну лічбу дитячих головок в підвалах, що монахи з монашками рождали байстрюків дітей і вбивали їх” (стор. 5)).(Кривавий кат України (Руси) -монарх Московитії Александр у Київ приїхав, ог­лянув “возз’єднання України і Московитії”, і тоді “Із царського кабінету дали брилянтовий орден св. Андрея Первозванного з брилян­товою звіздою митрополиту Филарету і митру казначею Лаври, отцю Ігнатію. Де свята правда і милость?!” Монарх-кат діямантами оздобив митрополита-ката душі побожних православних українців. За що? За п’ять мі­ліонів рублів (срібла і золота), які були Київськими монастирями дані в Кримську війну цареві Миколаєві, “на трату генералам в війну”, — пише (на стор. 6) Агапій Гон­чаренко. За розголошення цієї правди він (А. Гончаренко) був у Константинополі арешто­ва­ний московським консулом Черняєвим і мав бути в кайданах привезений на кораблі “Олег” в Московитію, та він утік, і 112 років тому прибув до Америки, рятуючи своє життя. Він у “Споминках” (стор. 6) пише: “В Атенах... я молився Богові в храмі Юпітера Олимпійського, в другий в храмі Мінерви, в третій в храмі Партенон. Так чимало було для мене чому учитися, що я часу не мав ні на які другі перебенді”.Праведний блудний сину Агапіє Гонча­ренко, коли у Греції молився (учився) у хра­мах дохристиянської Греції, не появилася в тебе думка: чому в християнській Греції дохристиянські храми, вівтарі, письмена, статуї богів збережені, тобто збережена гре­цька дохристиянська національна куль­тура? А чому в Україні (Русі) українська дохристи­янська національна культура безпощадно знищена?Ні, в тебе такої думки не було, бо ти був звичайним збунтованим рабом, який все життя шукав у греко-православії святої правди, і вмер, її не знайшовши.Ти, о, блудний сину, не знав священних законів духовної волі. Ти не знав, що хрес­тителі України (Руси) наказували нищити всі письмена (скарби духовної волі, національної незалежности, пам’ятники рідної культури). І потім окрадених киян робити побожними рабами православія грецької церкви. Не тільки в Україні (Русі) хрестителями були довершені такі злочини).(Еспанський єпископ Ланда під час хре­щення Мехіки (Юкатану) видав наказ нищити всі письмена мехіканські, нищити велику їхню національну культуру, і охрещених мехіканів робити побожними рабами латинської церк­ви. Мехікани були щасливіші, як українці: деякі мехіканські дохристиянські письмена чудом урятувалися, і вони сьогодні у євро­пейських і американських музеях мають велику цінність, і славлять високу самобутню (дохристиянську) культуру Мехіки).132. Ви будете наражені на питання: “Не говоріть мені про РУНВіру, це було давно, більше, як тисячу літ тому. І про це не варто згадувати”.Виходить — не говоріть нам про Укра­їнську Державу, це було давно, і про це не варто згадувати? У Батурині москвинські банди Петра Першого українських немовлят, батьки яких полягли під оборонними мурами, з колисок брали за ноги, розбивали їхні голови об мур і кидали у вогонь — “воз­з’єднували Україну з Россєєю”. Це було давно, і про це не варто згадувати?В 988 році мечем і вогнем були діти, матері, юнаки і цнотливі юнки загнані у хвилі Дніпра. Шамани розпусної Візантії, вима­хуючи підстриженими кінськими хвостами (кропилами), кропили Україну (Русь) -відвертали українців (русичів) від їхньої батьківської рідної віри і навертали їх на грецьку ортодоксію. Це було давно, і про це не варто згадувати?“Грязь Москви”, “варшавське сміття”, яке дбає про спасіння “своєї душоньки” темної і обивательської, має коротку пам’ять тому, що воно без національної моралі. Ми, рунвісти, люди великої Душі народної, ми кажемо: “Нічого нами не забуто! Ми не зітремо з пам’яті своєї страждання народу нашого, ми ніколи і ніде не простимо давнім, сучасним і майбутнім катам України!”133. Ви будете наражені на питання: “РУНВіра, це добра справа, але її треба ширити в Україні, а не на еміграції”. Хіба українці на еміграції не здібні жити для доброї справи? Хіба українці на еміграції вважаються тільки юрбою, яка живе справами шлунку, справами асиміляції? Хіба вона не здібна готуватися духовно і тілесно до творення Української Духовної Революції, яка має мету створення могутньої Української Держави?134. Ви будете наражені на питання: “Ідіть геть від мене з РУНВірою! Віра — справа приватна, ніхто нікому не має права вказу­вати, як і в що він має вірити!”Я був здивований, почувши щось подібне від жида, який мені пояснив, що він між чужинцями ширить філософію, що “релігія — справа приватна”, але сам він вірний ви­знавець віри Мойсеєвої і гордиться, що батько його виховав у дусі юдаїзму.Віра, правдива Віра, тобто, РУНВіра— душа народу, духовне й тілесне обличчя на­роду. Достойний син відчуває її в крові. Він, обожнюючи її, сам себе збагачує духовістю і величчю рідних предків.Деморалізована людина (учень філософії нігілізму) на віру дивиться, як на гріш, ковбасу, горілку, і тому він каже, що справа віри — справа приватна. Бути українцем, і не мати РУНВіри, і належати до інтерна­ціона­льної секти (до секти людей, які загубили зв’язок між собою і предками своїми) і казати, що віра — приватна справа, значить не соро­митися проповідувати ницість душі своєї.135. Ви будете наражені на питання: “Я, українець, вірю в “Біблію”, а ви ні? Ви безбожники? Мені не потрібна ваша Рідна Українська Національна Віра, я не визнаю Дажбога”.Добре, біблійнику, вір у “Біблію”, але вір по-мудрому, а не по-глупому. Вір, що біблійний “Господь Саваот — Бог Ізраеля” (Єремія, гл. 16, в. 9). Коли “Саваот — Бог Ізраеля”, значить він для тебе чужий, бо ж ти не ізраелець, а українець.Хочеш бути достойною людиною, то “нехай не буде в тебе чужого Бога, і щоб ти не поклонявся перед чужоземним Богом” (“Пса­ль­ми”, 81, 9), а служив рідному Дажбогові, Дажбог — Всюдисущий і Єдиносущий Господь України (Руси).Коли князь твій, або княгиня твоя, або “коли брат твій.., або син твій, чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайком, говорячи:“Нумо, будем служити Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе чи далеко від тебе.., то не приставай на волю його і не слухай його” (5 кн. Мойсея, гл. 13, в. 6—10). Від наруги обороняючи Дажбога (Рідну Предківську Духовність), ти отого князя, оту княгиню, отого рідного брата чи “пророка, або сновидця” (5 кн. Мойсея, гл. 13) “мусиш вбити” і “рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду” і ось ти “цим робом викоріниш зло між вас”.136. “Біблія” вчить, що є рідна Духовність і є Чужа Духовність, і тому для жидів Саваот — Рідний, а Дажбог — Чужий, безвартісний ідол. І тому для Українців Дажбог — Рідний, а Саваот — Чужий, безвартісний ідол. Кожна мати — мати. Але тільки рідна мати правдива мати — між нею і її дитиною живе свята таїна людської вічности. Той, хто каже, що він українець і йому не потрібно Рідної Укра­їнської Національної Віри, той сам собі не потрібний — хто непотрібний сам собі, той нікому непотрібний.137. Ви будете наражені на питання: “Ви комуністи, бо ви не християни?!” Кожна думаюча людина знає, що коли б не було християнізму, то не було б комунізму. Не буд­дизм, не шінтоїзм, не гіндуїзм, не мусуль­манізм, а християнізм народив комунізм.Ми, рунвісти, нічого спільного не маємо ні з християнським комунізмом, ні з кому­ністичним християнізмом. Ми проти того, щоб комунізм продовжував соціяльні ідеали первісного християнізму.Карл Маркс — Фрідріх Енгельс, пропо­відуючи комунізм, твердили, що вони здій­снюють соціяльні доктрини інтернаціо­наль­но­го християнізму. Вони рекли: “Хіба хрис­тиянство не боролося теж проти приватної власности, проти шлюбу, проти держави? Хіба воно не проповідувало замість цього благодійність і жебрацтво, безшлюбність і вмертвіння плоті, монастирське життя і церкву?” (“Маніфест Комуністичної Партії”, Маркс-Енґельс).Хіба комуністи в Україні не говорили, що Христос був першим комуністом, бо він виступав проти приватної власности і казав, що скоріше верблюд пролізе через вушко голки, чим багатий потрапить до царства небесного?Хіба колгосп не жебрацтво, не умертвіння плоті, не модерне комуністичне монастирське життя? Комунізм — спадщина християнізму (юдейської інтернаціональної секти)!138. Ви будете наражені на питання: “Ми, українці, християни, у нас все своє, і нам РУНВіри не потрібно, ми хочемо жити по-старому так, як наші батьки жили”.Ні, не живіть так, як жили ваші батьки — ваші батьки ходили у ярмах. І що ж у вас, брати-чужовіри, “все своє”? Грецьке кадило, кропило, грецька служба Божа написана греком Іоаном Злотоустим, грецькі ризи (сорочки), догми, канони, ікони, на яких (за грецьким іконописним стилем) зображені греки, жиди, латини і їхні символи?Що ж у вас, брати-чужовіри, “все своє”? Жидівські заповіді, жидівський пророк Мой­сей, святощі, привезені з берегів Йорданю, Атосу, булли папські, писання рабінів Ези­кіела — Ездри (“П’ятикнижжя Мойсея”), писання жидів євангелистів, мудрування пап римських, патріархів візантійських?Що ж у вас, брати-чужовіри, “все своє”? Думка, хвилювання? З вашою думкою, наприклад, папа римський не рахується, він ваших єпископських синодів не визнає, цер­кви ваші не ваші, ви їх побудували за тяжко вами запрацьовані гроші, ви ними тішитеся, як наївні діти, обманлива радість, ваші церкви записані, як матеріяльна власність папи римського.А що ж папа римський визнає? Він визнає ті гроші, які ви йому посилаєте і визнає, що ви його духовні раби — овече стадо рутенів.139. Ми, українці, змарнували десять століть! Ми десять століть покірно стояли на колінах перед зайшлими греко-юдейо-латин­ськими богами! Богами? Та ж у християнізмі один Бог? Ні. “Святі можуть бути названі богами” (митрополит Іларіон (Огієнко), з цитати святого Іоана Дамаскина).Очевидно, що людям духовно вбогим, людям, які мають мало розвинене мислення, РУНВіра не підходить, їм ліпше жити в убогості духовній, і тому вони кажуть “хай вже буде так, як є, не знати, де є правда і що з того вийде”. Їм чужовір’я дороге не тому, що вони його люблять, а тому, що всяка новина викликає у їх побоювання, настороження, недовір’я, розгублення, вони не здібні зрозуміти, що: християнізм не корисний для тих, які живуть у рабстві.Є дядьки “отечества чужого”, які кажуть, що можна жити й без віри, аби були гроші. Можна. Можна жити й без розуму, аби були гроші — але той, хто не має розуму, хоч і має гроші, своїми грішми не розпоряджається, але той, хто не має РУНВіри, будучи українцем, сам своєю душею не розпоряджається.140. Віра там, де життя. Немає віри — немає життя, є вчені, дуже вчені, ті титуловані вчені, які перевчилися, кажуть, що вони ні в що не вірять. Наївні вчені! Щоб ні в що не вірити, треба мати віру ні в що не вірити. Їхня віра, що віри не потрібно, вчить їх визнавати віру, що віри не потрібно. Ті, що вірять, що віри не потрібно, віруючі, але їхня духовна пристрасть має малу температуру.Ті, що кажуть, що РУНВіра була, є і завжди буде між українцями, вважаються людьми, які діють на користь чужовір’я. Вони прагнуть між українцями устійнити думку, що РУНВіра безкорисна. Вона, мовляв “все була і все ми жили в неволі, вона й тепер є і ми живемо в неволі”, отже, захоплення РУН­Вірою безкорисне.141. Духовна незалежність була і тоді, коли Україна (Русь) славилася волею і могутністю. Рідна Віра була силою і хитрістю вирвана з душі народу, і замість неї була насаджена чужа (візантійська ортодоксія). Душа народу, поневолена чужовір’ям, не мала права мати своєї Віри.Душа народу після тисячолітнього блу­кання під чужими вівтарями, рве кайдани чужовір’я, вертається сама до себе — від­роджує Рідну Українську Національну Віру ПРАВДИВУ!142. Правдива віра та, яка народ з неволі випроваджує, а не та, яка народ у неволю за­провадила, перетворила народ у бездержав­них “тутешніх православних” чи “тутешніх колгоспників”. Греки мали слушність, ши­ря­чи в Україні думку, що “грецьке православіє” — віра правдива”. Очевидно, вона для них не тільки правдива, а й корисна. Вона їх в Україні поробила духовними автократами, а нас — духовними рабами.143. Ви будете наражені на питання: “От ви йдете до Силенка, а, як Силенка не стане, куди ж ви підете?” Відповідь: “той, хто йде до Си­лен­ка, не йде до Силенка, а йде сам до себе, щоб бути собою, щоб в собі пізнати свої рідні духовні сили і щоб жодній чужій силі не покло­нятися”. Силенко нікому не каже: “Будь Силен­ком, ні, він кожному каже: “Будь сам собою, ти внук Дажбожий, не поклоняйся чужим богам!” Дорогі мої Побратими і Посестри! Прийде час і всі ми “помремо”, всі ми “смертні”, але поки ми живемо, ми будемо всюди ширити науку РУНВіри. Внуки і правнуки наші зна­тимуть, що ми не змарнували життя свого.144. Ми не роджені взоруватися на сусідів, мовляв, може й нам створити українську ін­терпретацію християнізму таку, як це ство­рили греки, німці, англійці, римляни і пов­ністю підпорядкувати християнізм державно-творчим інтересам Українського Народу?Ні. Ми бачимо: на перестарілих вівтарях греко-латинського християнізму гасне вогонь віри. Немає нових хрестоносців, які б його своєю кров’ю підтримали. Лишилися торгівці, які до Христа говорять мовою грошей. Де гроші говорять, там правда мовчить, душа маліє, вогонь гасне. Жертовні святощі хрис­тиянізму переносяться до музею.І москвинський комунізм утратив довір’я в трудящих, він став технічною і мілітарною базою замкнутої касти москвинських велико­державних шовиністів.145. Перестарілі догми і канони греко-латинського християнізму не можуть сцілити наймодерніші електронічні машини, і не наша українська справа їх сцілювати. Треба зібрати все зло докупи (воно, як гаддя розповзлося по українських розсварених греко-католицьких і греко-православних та українських москвино-комуністичних комітетах), о, як багато гаддя! Його треба спалити, бо воно живиться тілом і душею Українського Народу!146. Я — гість Дажбожий, посланий до мого народу Духом Предків, моє життя не моє — воно є власністю народу мого, мої мислі, мої натхнення, мої інтуїції синхронізовані з колом космічного Буття, від якого залежить і доля Земної плянети, і вібрація мислення її неспокійних Жителів.І коли мій народ тепер, або в прийдешні століття відчує моє бачення глибинами душі своєї, Він не тільки духовно оновиться, а й спрямує мислення Людства на шлях творення Нової Цивілізації, нової ритміки Духовного Життя. Моє життя не моє — воно є власністю народу мого, воно дихає диханням РУНВіри (Рідної Української Національної Віри).147. РУНВіра — філософія Української На­ціо­нальної Свідомости, філософія Самопіз­нан­ня і Самоутвердження Української Духов­нос­ти. В Ній великі душевні пориви народу, дух чину, дух пристрастей, дух волі й вольо­вости.РУНВіра — наука, яка вчить самостійно ос­мис­лювати розвиток національної мислі, національних почувань. РУНВіра плекає новий тип Української Людини. Людини ду­ховної волі, самодисципліни, самовідповіда­ль­ности, самопроявлення і самоутвердження.РУНВіра не тільки дає Українцеві волю мислення, а й культуру мислення, не тільки дає Українцеві національну свідомість, а й культуру — величну шляхетність національної свідомости, не тільки творить Українця вольо­вим, а й дає Йому культуру вольовости врівноваженої, натхненної, спритної, перед­бачливої. РУНВіра втілює в собі українське мистецтво, створене народом впродовж тязі тисячоліть, обряд і природу народу, його історію.148. РУНВіра — не догма, але вона збу­дована на вічних основах Життя. Вона вчить, що ТІЛЬКИ РІДНА ВІРА РІДНА, тільки рідні родичі рідні, тільки рідна Вітчизна рідна. РУНВіра — самобутнє проявлення тілесного і духовного “Я” Народу Українського. Той, хто виступає проти РУНВіри, той свідомо чи несвідомо виступає проти утвердження Української Національної Свідомости.РУНВіра — наука, яка дає Українцеві волю проявляти свої таланти. Той, хто виступає проти РУНВіри, той свідомо чи несвідомо хоче, щоб українськими талантами розпоряджалися чужі люди і цим збіднювали духовний світ Народу Українського.149. РУНВіра очищає душу українську від рабських звичок, манер, прикмет, очищає Українську Душу від почуттів меншої вартости, гнучкошиєнства, угодовства. Той, хто виступає проти РУНВіри, той хоче свідомо чи несвідомо, щоб українська Душа була в’ярмлена комплексом меншої вартости.РУНВіра — наука, яка вчить Українців достойно відстоювати свою національну честь, РУНВіра — священний притулок для Українських Душ, які перенесли найбільші страждання і не втратили ні особистої, ні національної гідности.150. РУНВіра — наука, яка охоплює всі животворні артерії життя українського, і тому її не можна вважати суторелігійною, тобто, вузькоцерковною, РУНВіра — духовна єд­ність між минулим, сучасним і майбутнім Народу Українського. РУНВіра — віра Світ­ла, Краси, Волі, Загадки, Болю, Велич­ности, Доцільности.РУНВіра покликана виховувати всюди і завжди Українські покоління в РУНВірі, щоб вони були українцями по походженню і по вірі, і з основи такої філософії життя само­постане між українцями єдність, підвищиться національна температура самоутвердження. Ні в католицизмі, який є духовним виявом романської психіки, ні в греко-ортодоксії, яка є духовним виявом грецької психіки, ні в москвинському комунізмові, який є духовним виявом москвинської психіки, немає зерен української національної свідомости, і бути не може тому, що ці “ізми”, добрі вони чи злі, створені чужинцями не для слави і волі України.І той Українець, який у цих “ізмах” шукає порятунку для України, той нагадує ту людину, яка сидить у в’язниці, нарікає на своє невільниче життя і тримає у своїй руці ключ від цієї в’язниці.151. РУНВіра — дар Дажбожий, в якому проявлені Мудрість, Краса і Могутність Народу Українського. РУНВіра — Укра­їнська Духовна Сила, яка не підпо­рядко­вується чужим духовним силам!РУНВіра — самобутнє українське розу­міння Єдиного і Всюдисущого Бога, і хай свя­титься ім’я Його Дажбог! Жодні чужі релігії, філософії і їхні проповідники не мають сили знищити РУНВіри тому, що законом При­роди утверджено, щоб із зерна дуба ріс дуб, щоб із зерна пшениці росла пшениця, щоб вівця родила ягня, щоб в орлиному гнізді родилися орли, щоб із Духовного зерна лю­дини Української родилася всесвітньо велич­на Українська Духовність, ім’я якій — РУН­Віра.152. Нація, яка не має своєї рідної (неза­лежної від чужих сил) духовости, не є нацією, і цю істину знають японці, жиди, індуси, ара­би, моск­вини, англійці, німці, французи та інші мудрі народи. І між Україцями цю істину знаємо ми, рунвісти — внуки Дажбожі, і за неї ми готові йти на муки, і своїм священним чином освітити шлях для прийдешніх поко­лінь Народу Українського!