ДЕНЬ 49

1. "Учителю Лев Силенко, є відомо, що в Рідній Вірі України (Руси) був політеїзм, або — µенотеїзм. У обрядах обожнювалися добрі яви­ща природи. І представлялася культура і мо­раль життєрадісного хліборобського народу.Сьогодні в рідній японській національній вірі (шінто, шлях Богів) і в рідній індуській національній вірі (Веди-Знання) є майже такі обожнення добрих явищ природи, які були в рідній вірі України (Руси).Рідну віру (віру свого батька-лицаря — князя Святослава) князь Володимир в 988 році зрадив. Він Великий?" - Володимир Великий зробив велику по­милку.2. "Він (князь Володимир), одружившись з грецькою принцесою Анною, одягнувся в грецьку одежу, в одежу грецького базилевса. І почав він у Києві звеличувати грецькі вина і грецькі звичаї життя.Він переслідував тих киян, які ховалися у лісах: не хотіли зраджувати віри батьків своїх. Він наказував руйнувати Могили Предків у Київському Священному Гаю, щоб кияни весною (на Великдень) біля Могил не клали квіти, писанки, не ставили вар, здійснюючи культ Предків.Він між киянами запроваджував нові поняття моралі: той, хто зрадив віру батьків своїх, — добродій, а той, хто вірний вірі батьків своїх, — злодій. Вірність батьківським звичаям стала справою ганебною. А вірність чужим (прибулим з Греції) звичаям, стала справою почесною, святою.Чому князь Володимир примушував киян зраджувати ті ідеали, які були для них рідними, святими?"- Він боявся лишитися сам з вірою грецькою.3. "Кияни вірили, що ліс — святиня божа, у лісі не можна смітити. Криниці, ставки, ріки не можна бруднити, у них свята вода — цілющий Божий дар, даний людям і всьому живому світові".Він (князь Володимир) карав тих киян, які вірили, що ліси, поля, ріки є Божою бла­го­даттю. Він у покараних відбирав доми, скотину, землю. Відібрані маєтки він роздавав тим киянам, які починали обожнювати прибулих з Греції архиєреїв (старших жерців).Між киянами постало роз'єднання — кия­нин почав ставитися з недовір'ям до киянина, брат зненавидів брата."Не думайте, що я прийшов, щоб спокій на землю принести. Я не спокій принести при­йшов, а меча. Я прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з матір'ю, невістку із свекрухою її" (Маттей, 10, 34-36).Чому він (князь Володимир), як пише літописець-монах Нестор, хрестив Україну (Русь) "вогнем і мечем?"- Він хрестив "вогнем і мечем" тому, що прибулі з Константинополя грецькі архиєреї благословляли насильницьке хрещення.У праці "Рим і Візантія — вони хрести­ти­муть Україну-Русь?", я пишу, що в Константи­нополі в часи імператора Лева Третього (717-741) біля святої Софії в 722 році грецькі архиєреї хрестили жидів "вогнем і мечем".У Константинополі жила громада христи­ян (монтаністів), яка визнавала науку свого Учителя Монтана. Вони вірили, що христи­янин не повинен брати в руку меча.Їх (монтаністів) було мечами пригнано на площу гіподрому (біля святої Софії). Коли архиєреї почали монтаністів хрестити, вони (монтаністи) самі себе облили оливою і спа­лили. У Візантії було поширене переконання: той, хто приймає віру Візантії, стає рабом Візантії.У грецьких (візантійських) архиєреїв була мета — при допомозі грецької ортодоксії пере­творити Україну (Русь) в духовну колонію Візантії.Вони киянам відкрито казали: у вас тепер віра грецька, і ви є греками. У палатах вашого князя грецькі порядки, грецькі ікони. І князь ваш одягнений по-грецькому. І церква у Києві по-грецькому названа Софією.4. "Вони (грецькі архиєреї), щоб зрада Рідної Віри України (Руси) стала справою модною і святою, проголосили князя Володи­мира святим грецької ортодоксії.Учителю, що Ви думаєте про таку свя­тість?"- Найблагородніша в світі любов має ім'я Вірність. Вірність звеличує людину. Вірність облагороднює душу і розум.Найжахливіша в світі зрада — синівська зрада. Князь Володимир зрадив свого батька Святослава. Він зрадив рідну віру — значить він зрадив свою гідність.Зрада всюди і завжди є зрадою, і особливо брудною вона стає тоді, коли її проголо­шують святою.5. "Біблія — святість, і він (князь Володи­мир) поступав так, як написано у "Святій Біблії""?- Ні. Він поступав так, як йому казали грецькі архиєреї. "Свята Біблія" вважає, що той, хто зраджує віру батьків своїх, той, хто зраджує свого Бога, є жахливим злочинцем."Нехай не буде в тебе чужого Бога, і щоб ти не поклонявся перед чужоземним Богом" (Псальми, 81, 9)."Коли брат твій.., або син твій чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайком, говорячи: "Нумо, будемо служити іншим Богам, яких не знав ні ти, ні батьки твої. Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе, чи далеко від тебе, від одного кінця землі до другого кінця землі, то не приставай на волю його і не слухай його, і нехай не зна­йде він ласки в очах твоїх, і не змилосердься до нього, і не сховаєш його. Ні! Ти повинен вбити його. Рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду"" (5 кн. Мойсея, 13, 1 — 11).Коли появиться пророк такий, який кликатиме рідну віру зрадити, а чужу прийняти, ви "мусите вбити сього пророка", "Сим робом викоринете зло поміж вас" (5 кн. Мойсея, 13, 5)."Нехай інші народи ходять, кожний в ім'я свого Бога, а ми ходитимемо в ім'я Бога нашого" (Пророк Михей, 4, 5).6. "У Рідній Вірі України (Руси) були зображення (статуї). Вони стояли у Священ­них Гаях, біля Могил Предків. Архиєреї грецької ортодоксії з своїм зятем — князем Володимиром розбивали і в Дніпро вкидали ці зображення (образи). По-грецькому "образ" значить "ідол"?"- Кияни не чули слова "ідол". Вони казали "образ Бога". Вони знали, що образ Бога не є Богом. Але та пошана, яку вони давали образові Бога, на їхню думку, йшла до Бога Вічного і Всюдисущого.З грецького слова "еідос", що значить "вигляд", "форма", "образ", "малюнок", "ста­туя", "ікона", "портрет", виникло слово "ідол".Сумеріяни, єгиптяни, персіяни, греки, римляни (і в цьому числі й біблійні жиди) поклонялися образам, зображенням (ідолам).Ідоли Сумерії, які були створені 5000 літ тому на берегах Тигру-Евфрату, помогли ар­хе­ологам і антропологам визначити, хто були сумеріяни — творці чарівної культури людства.Ідоли Греції, які сьогодні стоять у Атенах і які були 2000 років тому зроблені, звеличують культуру Грецького народу, і вони пильно охоронені державою. Щороку мільйони туристів оглядають їх.У Греції на грошах (драхмах) сьогодні красуються ідоли (зображення Зевса, Посей­до­на). У Ню-Йорку в будинку Об'єднаних Націй є постійна виставка. На виставці на­ро­ди себе звеличують скарбами своєї культури. На цій виставці культуру Греції звеличує не ритуалістика грецької ортодоксії, а ідол Зевса, привезений греками з Атен. Ідол — це ідея.Ідоли (зображення), які були в Києві — це були скарби народної творчости. Грецькі архиєреї зі своїм зятем понищили скарби народної творчости (намогильники, образи Богів, предків, володарів). І на їхніх місцях поставили образи (ідоли), привезені з Греції, ідоли (ікони) святої Варвари, святого Мико­лая, святого Юрія, і сотні їм подібних.У християнській релігії (грецької і латин­ської інтерпретації) церквою канонізоване ідолопоклонство. І, щоб його трохи обмежи­ти, папа римський нещодавно сказав, що та­ких святих, як Варвара, Микола, Юрій і сотні їм подібних, в дійсності ніколи не було. Об­рази (ідоли) цих святих були придумані гре­ка­ми для виховання християн у вірі Христовій.Той, хто цілує прапор Вітчизни і перед ним клонить чоло, є ідолопоклонником, він по­кло­няється (віддає пошану) символові, обра­зо­ві чи знаменові — творінню рук людських. Я не знайшов у світі такої релігії, такого духов­ного світогляду, де б не було ознак ідолопок­лонства.Коли сини і дочки цілують прапор Віт­чизни своєї і поклоном вшановують його, це ідолопоклонство (це вшанування святощів Вітчизни) має світлі почування. Поклоніння ідолові (образові), символові — це те саме, що поклоніння ідеї. Грецькі слова "ідол" і "ідея" мають спо­ріднені поняття. Коли грецькі архиєреї у Києві казали: "Зневажайте ідола України (Руси)!", вони розуміли, що це значить "Зневажайте ідею духовної незалежности України (Руси)! Зневажайте, тепер у вас віра грецька, віра грецька — правдива, православна!".Ідолопоклонство, принесене греками в Україну (Русь), репрезентує грецьку релігійну ідеологію. Ідолопоклонство, принесене моск­ви­нами в Україну (Русь), репрезентує моск­вин­ську релігійну ідеологію — релігію лєнінсь­кого атеїзму.Москвинські большевики в Києві поруба­ли і попалили ідолів грецької ортодоксії, щоб на їхніх місцях поставити ідоли (образи) Лєніна, Свердлова, Калініна, Брежнєва і сотні їм подібних.Вони (москвинські большевики) створили державну атеїстичну релігію. Вони біля ідола Лєніна складають присяги, вінчаються і мо­литовно кажуть: "Лєнін — святість наша"."Віру святу я візьму в Лєніна", — молиться комуніст-поет Платон Воронько (журнал "Вітчизна", вересень, 1964 р.). Комуніст-поет Павло Тичина (у "Літературній Україні", за 16 жовтня 1970 року) пише, що солдат, утікши з німецького полону, "стрінувся в лісі з окрес­ленням статуї Лєніна". "Він, упавши перед Лєніном, обнімає ноги його і просить Лєніна пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив".У працях "Як двоєвір'я пригноблює ду­ховні сили народу?" і "Пощо украв єси Боги мої?", я докладніше оповідаю про походження і значення ідолопоклонства в історії людства.7. "Після Америки, Японія вважається країною великої технології і культури. Є думка, що японці — народ великої духовної енергії, моралі, дисципліни, обрядности і гостинности. Вони сьогодні обожнюють добрі явища природи. Чому їм їхня (паґанська) віра не шкодить? Чому архиєреї грецької орто­доксії постійно (ось вже десять століть!) учать українців у церквах, щоб вони рідну віру України (Руси) ненавиділи?"- У світі є любов і є ненависть. Щоб ук­раїнці грецьку ортодоксію любили більше, як самі себе, їх треба в церкві навчити ненавидіти рідну віру України (Руси).Легко тримати в неволі той народ, який має комплекс меншої вартости. Щоб народ мав комплекс меншої вартости, треба його в церкві навчити зневажливо ставитися до себе, (до джерел рідної культури — до звичаїв і обрядів предків своїх). Коли б архиєреї грецької ортодоксії говорили прихильно про рідну віру України (Руси), українці залишили б їх і почали б сумувати за вірою батьків своїх — за ідеєю незалежної духовости.8. "Чому для народу Рідна Віра є дорогою?"- Чому для дитини рідна мати є дорогою? Рідна віра (кожна рідна віра) є не тільки вірою.Рідна віра — духовне багатство народу. Духовне багатство народу — труд багатьох поколінь. У рідній вірі народ освячує свою правду, бачить свою дорогу життя.У рідній вірі, як зорі в криниці, відобра­жа­ються многовікові історичні події народу, ві­дображаються помилки народу і вміння ви­прав­ляти помилки, уміння вчитися на помил­ках.У рідній вірі таяться, як святеє святих, приватні, інтимні почування народу, бачення світу, визначення, що таке Бог і що таке людина. У рідній вірі увічнюється пам'ять народного серця.

9. "З чого творяться святощі віри? З чого розвивається національна культура?"- Рідна віра України (Руси) самоут­вер­джувалася і самоформувалася з великою душевною вибагливістю. І про це свідчать об­ряди. Збиралося віками те, що народ мав най­краще, найславніше і найсвятіше, і з цих ду­хов­них скарбів творилися святощі його віри.І жив народ у гордості, що в нього є рідна святість дідами, синами і внуками шанована. У нього є своя віра — своя ідентичність. У ньо­го є свій духовний ідеал. У нього є свій по­рядок життя.Рідна віра — це корінь, який мільйонами видимих і невидимих розгалужень розхо­ди­ться у всі сфери життя. І з нього розвивається чарівний сад національної культури. І, щоб в цьому переконатися, ознайомтеся з культу­рою Індії, Ізраеля, Японії.Князь Володимир, руйнуючи рідну віру, зірвав міст духовної цілісности народу — міст, який єднав народ з його минулим. Минуле не потрібне? Ні, потрібне: народ, який знає минуле, краще орієнтується в сучасному і правильніше передбачає хід майбутнього.10. "Що означають слова "Духовна ціліс­ність народу"?"- Жид є жидом по походженню і по вірі, японець є японцем по походженню і по вірі. Українець по походженню українець, а по вірі не українець. Чому? Тому, що його віра не є його вірою. Коли в нього його віра не його, він не є людиною цілісної духовости.11. "Учителю Лев Силенко, Ви кажете — на­род у свою віру вкладав свою мудрість і свою любов, і так утверджував свою духовну суве­рен­­ність. Той, хто відбирає в народу його рідну ві­ру, той втручається в мудрість і любов народу?"- Мудрість і любов — це особлива (закона­ми життя освячена) моральна незалежність на­роду. Тільки народ має право розпоряджа­тися своєю мудрістю і своєю любов'ю. Той, хто втручається у мудрість і любов народу, порушує святість його Суверенности.Князь Володимир з варягами (найманими вояками) і греками — (зайшлими архиєреями) грубо втрутився у Духовну Суверенність України (Руси).12. "Учителю, ми маємо осуджувати князя Володимира?"- У "Мага Враті" я пишу: "Володимире, тату, Ти святим став, а люд Твій — рабом". Діти судять тата? Ні!Не осуджуймо нерозважного тата свого, ми його діти. Коли ми розважні діти, розваж­но виправмо татову помилку, відроджуючи і по-новому осмислюючи рідну віру України (Руси).13. "А коли ми не виправимо помилки тата свого?"- Коли ми не виправимо помилки тата свого, тому що вона задавнена, або тому, що ми не здібні її виправити, ми самі себе приречемо на многовікове рабське існування.Той, хто каже, що він хоче бути кращим за тата свого, славить себе і славить тата свого. Людина тільки та йде вперед, яка має жадобу покращувати суть свого "я".Щоб діти могли виконати ті завдання, які перед ними поставило життя, вони повинні бути освіченішими і мудрішими, як їхній тато.Життя — рух, вічний рух ознаменований самовдосконаленням. Життя каже людині: муд­рість перетворюй у премудрість, краще перетворюй у найкраще, славне перетворюй у преславне. Поступаєш так — значить ідеш вперед. Не поступаєш так — стоїш на місці.14. "У тварин немає віри. Чи можна погодитися з думкою, що віра родиться там, де є людина?"- Віра родиться там, де є Хотіння обож­нювати Красу, обожнювати Любов, обожню­вати Правду, обожнювати Мудрість, обожню­ва­ти Волю, обожнювати Подвиг. Народ своє Хотіння вільно розвиває і вільно облаго­роднює. І, як духовне завершення Хотіння, в народі постає його Віра.Я кажу — Хотіння (світле Хотіння) є дією, народженою Дією (Дателем Буття — Дажбо­гом).15. "Що казали ті кияни, які вмирали за рідну віру?"- Олег Віщий і Святослав Перший — наші володарі. Ми любили пам'ять про них.Вони (предки наші) нам дали у спадок чарівну мову. І в ній слова "Бог", "молитва", "святість", "рай", "безсмертя", "любов", "прав­да", "віра". Вони нам дали наш образ: вони — це ми, ми — це вони. Вони нам у спадок передали багату землю.Вони нам дали рідну дорогу життя, щоб ми не блукали по чужих дорогах. І сьогодні нас учать греки у Києві в церкві, щоб ми своїх прародителів зневажали, бо вони, віру свою маючи, не хотіли від греків віри приймати і відважувалися на Візантію рать свою поси­лати.Ні, нам совість не дозволяє рідних пра­родителів зневажати! Краще достойно вмер­ти, ніж недостойно жити. Честь дорожча за життя!16. "Українців віри грецько-православної у церкві переконують, що вони були дикунами, і тільки в 988 році грецькі попи поробили їх культурними людьми. І тому вони (українці грецького православія) із вдячности зобов'я­зані (ось вже десять століть!) грецьке право­славіє любити більше, як самі себе, більше, як матір-Україну".- Персія (Іран) — країна великої історії і культури. І мала вона рідну віру (науку Спітами Заратустри). Віра Заратустри — віра світла і добра.Мечем і вогнем було персів (іранців) у сьомому столітті навернено на віру Могамета. "Ви, перси (іранці), були дикунами. Тепер, маючи пророка Могамета, ви стали культур­ними людьми і ви повинні любити Могамета більше, як самі себе, більше, як свою матір".Князь Святослав визнавав рідну віру України (Руси). Коли йому казали, щоб він прийняв грецьку ортодоксію, він відповідав: "Коли я прийму чужу віру, моє військо сміятиметься з мене".У війську України (Руси) було устійнене переконання, що той, хто зраджує віру батьків своїх, зраджує совість свою, сам себе осмішує. Хто не зраджує, той лицар, той є сам собою.Князь Святослав був лицарем. Він казав — гідність — душа воїна. Він ворогам казав: "Готуйтеся, іду на Вас!" Його батьківська віра учила його бути лицарем.Сьогодні археологи ствердили, що в 988 році Україна (Русь) була країною великої історії і барвистої хліборобської культури.17. "Учителю Лев Силенко, Ви проголо­сили реформу дохристиянської (рідної віри) України (Руси).Ви кажете, що ніхто не має права рідну ві­ру руйнувати. Коли вона (рідна духовна куль­тура) має хиби, її треба світлими почуваннями душі і високими мислями удосконалювати. Удосконалювати, а не руйнувати.Ви кажете, що синові народу розум даний не на те, щоб він зраджував рідну віру народу свого, а на те, щоб він її боронив, облаго­роднював своїм благородним життям і славив своїми світлими подвигами.Здійснюючи реформу рідної віри України (Руси), Ви проголосили нові основи моно­теїзму. Скажіть, що таке Бог у Вашому визначенні?"- Слово "Дажбог" значить "Датель Буття". У санскриті слово "да" значить "дати", а слово "бгу" значить "буття". У слово "Дажбог" я вкла­даю визначення основ монотеїзму, про­по­відуючи Рідну Українську Національну Віру.Індуси кажуть Брагма, перси (іранці) — Агура Мазда, жиди — Ягве (Саваот), араби — Аллах, латини — Девус. У Рідній Українській Національній Вірі я кажу: "Дажбог — Основа Першооснов Світу".Дажбог — Світла Духовна Сила, яка сама себе наснажує. Дажбог — Світла Духовна Сила, яка сама себе освітлює.Дажбог — Світла Духовна Сила, яка вічно діє в світі несвідомого і свідомого буття, свідоме перетворюючи у несвідоме, несвідоме — у свідоме. Свідоме і несвідоме буття тому є буттям, що воно створене і кероване Духовною Силою (світлою Енергією).18. "Без Дажбога світ не був би світом?"- Без Дажбога (без Світлої Духовної Сили) немає Минулого, Сучасного і Майбутнього. Коли б не було Дажбога (Світлої Енергії), атом перестав би бути атомом: космос став би кладовищем, властивості і форму якого людський розум ніколи не буде спроможний уявити. Космос у атомі, і атом у космосі. Космос діє за законами атома. Атом діє за законами космосу.Життєстверджуюча рівновага в Сонячній системі, де живуть люди чарівної плянети Земля, керована Дажбогом.19. "Як виникли і розвинулися визначення, "що таке Бог" у релігіях Оріяни (України-Руси), Сумерії, Єгипту, Вавилону, Персії, Юдеї, Греції, Риму? І як виникли і оформилися поняття про непорочне народження Ісуса Христа і Христове воскресіння?"- На ці питання я даю відповідь у працях "Заратустра, Бог і Біблія", "Будда, Бог і Євангелії", "Різдво Світла Дажбожого", "Ве­лик­день Світла Дажбожого", "Совість Істо­ричної Науки", "Діяманти з Храму Світової Історії".20. Точиться між філософами (вже майже три тисячі літ) непримирима боротьба за визначення, що було первинним — Дух чи Матерія?- Дух і Матерія — Ровесники. Первинною була Дія (Наддуховна і Надматеріяльна Дійсність), ім'я їй — Дажбог.Дух і Матерія — Ровесники. Вони є Діями Дійсности Дажбожої. Дажбог творить гармо­нійність між Духом і Матерією. Ровесники (Дух і Матерія) взаємозалежні і взаємото­лерантні. Ніяким філософам не вдасться їх розсварити.21. "Звідки походить життя?"- На питання "Звідки походить життя?" дадуть переконливу відповідь ті, які матимуть дані сказати, звідки походить півдуховна і півматеріяльна пульсація сили (енергії), і чому в атомі діють суперечливі сили — сили, які самі від себе залежні?Я кажу: першооснова, з якої виникла загадкова основа початку життя, прибула на Землю з Космосу, з незвіданих таїн світлої Дії (Дажбога), і в сприятливих умовах розви­ну­лася. Еволюція керована діями Дажбожими, її треба вивчати, щоб знайти відповідь на питання, які хвилюють людину.Перші моделі основ початку життя ніколи людиною не будуть знайдені. Невгамовний людський розум створить десятки нових теорій про основи початку життя, та всі вони будуть тільки теоріями.Життя на плянеті Земля появилося більше, як три мільярди років тому. Не можна казати, що воно неземного походження, або — земно­го.Вік життя (на Землі і в Космосі) людиною ніколи не буде визначений. Космос старіший як плянета Земля — молода дочка Космосу. Життя — Вічність, життя в Космосі було проявлене ще перед виникненням нашої Сонячної системи.Людина прагне вникнути у таїни Космосу, де є життя старіше, як земне. І немає значення — увінчаються її прагнення успіхами, чи ні. Головне, що під час цих прагнень людина розвиває і вдосконалює сама себе.22. "Учителю Лев Силенко, коли у Вашому визначенні Дажбог — архітект світу, то ска­жіть, на яких основах побудований світ?"- Дажбог — Датель Буття дав буттю форму, вагу і дію, і поділив буття на Три Першо­основи.Є народження рослини, є життя рослини і є будучина рослини. Зернина, впавши з колоска на землю, вмирає — не вмирає — вона проявляє себе в новому колоскові.Є народження людини, є життя людини і є будучина людини. (Людина, вік свій прожив­ши, проявляє своє життя в житті нової лю­дини, у житті дітей народу свого — усі діти племени споріднені між собою).Є народження Сонячної системи (упоряд­ко­ваности), є існування Сонячної системи і є будучина Сонячної системи. Народження Сонячної системи, існування Сонячної систе­ми і будучина Сонячної системи — замкнене коло.Ми, вірні Рідної Української Національної Віри, ознаменовуємо форму, вагу і дію, озна­ме­новуємо Вічну і Нероздільну Триєдиність Світобудови знаменом Дажбожим, блискави­цею Трисуттям (Тризубом). Кожна з Трьох Первооснов по-своєму загадкова і велична. Вони нероздільні. Вони взаємно самі себе звеличують і самі себе вдосконалюють.23. "Учителю, Ви проповідуєте знання про Бога. Учора сектантський пастор сказав мені, що він проповідує знання Бога. Чи це те саме?"- Ні. Знання про Бога і знання Бога — два різні поняття. Знання про Бога творить людина. І чим в людини (чи в народу) вища культура розуму і вища культура душі, тим вищі в неї знання про Бога.Знання Бога ніколи не будуть людині відомі і зрозумілі. Тільки Бог знає те, що Він знає. Наприклад, є знання про Космос і є знання Космосу: який вчений (віруючий чи невіруючий) відважиться сказати, що він знає знання Космосу.Людина ще живе в епоху свого дитинства. І коли б їй сьогодні були передані знання Космосу, вона б загинула: її розум і її емоції не витримали б раптового надлюдського наван­та­ження.Людський мозок затаює в собі могутні сили. Людина в майбутньому буде ними по­ступово (без раптового і надмірного наван­таження) користуватися.Той, хто каже, що він проповідує знання Бога, справді проповідує не знання Бога, а свої знання про Бога.Але коли він вважає, що жидівський пророк Ісус є його Богом, то він може казати, що проповідує знання Бога.24. "Чому християнська віра не поробила німців рабами, а нас, українців — поробила? Хіба німці (англійці, або французи) віру християнську прийняли не так, як українці?"- У оповіді "Українська Духовна Рево­люція", та в оповіді "Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії і татаро-монгольська орда" я даю, перечислюючи історичні події, від­повідь на ці питання. Тепер візьму тільки один приклад. Німці прийняли християнську віру від римлян, увійшовши як завойовники до Риму. Німці зручно підпорядкували хрис­ти­янську віру державним німецьким інтере­сам. Українці, від греків прийнявши грецьку ортодоксію, себе підпорядкували грецьким ін­те­ресам, грецькій облудній церковній політиці.Хрещення України (Руси) стало для греків знаряддям духовного поневолення України (Руси). Хто поневолює твій дух, той робить тебе рабом.Грек-митрополит пам'ятає походи Олега, Ігоря, Святослава. І він всією душею ненави­дить Україну (Русь). І він тепер, як верховний духовний провідник України (Руси) — ставле­ник імператора і патріярха Візантії, має мету: при допомозі віри Христової зробити з укра­їнця-русича смиренного раба грецької віри православної.Князь, щоб у Києві поговорити з греком (митрополитом — верховним владикою охре­щеної України-Руси), йде з тлумачем.Грецька мова стала в Києві мовою святою. Мова ослов'янщених болгар стала в Києві мовою церковною. Мова українська (русичів­ська) стала в Києві мовою третьорядною, хо­лопською, поставленою в принизливе стано­вище.(Якщо мова — душа народу (і так є — бо немає мови, немає народу), то тоді хрещення скривдило душу народу. Образило гідність і розум народу. Чужу мову (грецьку, болгарсь­ку) в Києві хрестителі проголосили "мовою Божою, святою, церковною", а українську мо­ву (душу народу) хрестителі поставили в ста­новище мови приниженої, знеціненої, холоп­сь­кої, о, жорстокі архиєреї, не маючи націо­нальної моралі, ви хрещення проголошуєте справою принесення культури, світла, Божої істини в Україну (Русь), і не бачите тяжких ран, які завдало хрещення душі Українського народу).Щоб українець (русич) мирно жив у православній покорі, жив без віри в себе і без національної мети, треба знищити, треба спалити всі святощі рідної віри України (Руси).Він (українець-русич), утративши рідні святощі, всиротиться. Не знатиме, хто він, ким і чому поневолений. Він буде в неволі стогнати. Він буде нарікати на долю. Він буде сміло й по-анархічному бунтуватися, але він ніколи не покращить долі своєї, бо душа його контрольована греком-митрополитом "всея України (Руси)".Українці прийняли віру християнську від лютих ворогів. Віру прийняли, а волю — ут­ратили. І, як тільки піднімуться, як про­буд­жені велетні, щоб волю здобути, зразу треба йти на сповідь, і грек-митрополит у Києві їх висповідає, і вони знову вертаються до ярма. Що є? Їх переконано, що віра православна — головна ціль для християнина. У них при­спана національна ціль, до якої б вони могли свої могутні сили спрямувати.Духовний раб, утративши здібність бути собою, каже: "Коли для греків грецька право­славна віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для римлян римська католицька віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для москвинів цар москвинський добрий, то й для українців він добрий".Виходить так: коли грек каже українцеві, що грецька мова свята, а українська мова — хо­лопська, і, коли для грека так вигідно, то чому українцеві має бути невигідно, греки і українці — люди однієї віри грецько-право­слав­ної.Духовний раб, обиватель, "торжествую­чий хам", легкодухий "хохол" — каже: "Хоч горш­ком назви, тільки в піч не саджай". Він не зносить Рідної Віри, він любить бути там, де надійний хліб, чарка, панахида, парахвіяльні мироносиці. Він уникає національних обов'яз­ків, бо вони непоплатні. Він боїться смілого українського духа, бо з ним боряться москви­ни, попи, нігілісти, і він не хоче псувати з ними відношення. Він каже: "Коли іншим християн­ська віра помагає, то чому нам — ні? Мій син у Москві комуністом, поплатну працю має. Коли москвинам комунізм добрий, то й для мого сина — добрий. Коли мій син не знає української мови, то й не треба, безпечніше життя матиме". Така дрібнокорислива, низь­копробна, пристосуванська, заробітчанська мораль у цього ворога Рідної Віри.Він сміється, що в жида є жидівська віра, і дивується, що "всі" є християнами, а жид не хоче бути християнином. Чому жид не хоче бути нежидом?25. "Значить є пани-християни і є раби-християни? "- Греки-митрополити (високопреосвя­щенні владики (володарі) України (Руси) забо­роняли українцям-монахам у Києво-Пе­черському монастирі мати українську дру­кар­ню. Вони віру Христову використовували для закабалення і тримання в темноті українців (русичів). Вони знищили старі священні пись­мена України (Руси), писані до 988 року, і вони навчили українців (русичів) вірити, що греки їм культуру принесли.Греки — пани християни. Пани-християни — творці християнських догм, творці христи­янських ритуалів і реформ. А українці — раби християни — приймачі християнських догм, приймачі християнських ритуалів і реформ. Творці духовних вартостей (і так завжди було в історії і так завжди буде) домінують над тими, які від них віру чи інші духовні вартості приймають.26. "Яка тоді наша роль українська в греко-латинській церкві?"- У греко-латинській церкві пророками є жиди, а філософами, каноністами і адміні­страторами — греки і латини, а смиренними парахвіянами — українці (русичі) та їм подібні вівці стада Христового.27. Щоб ми, українці, перестали бути рабами-християнами, нам треба, взоруючись на німців, іспанців, москвинів, підпоряд­кува­ти християнську релігію державним україн­ським інтересам.- Треба було про це думати в 988 році. Сьогодні — пізно. Сьогодні той, хто христи­ян­ську релігію підпорядковує національним інте­ресам, нелюблений. "Є сьогодні інтерна­ціональні християнські секти люблені". Диктатор Франко носив при поясі револь­вер, обдекорований емблемою святого серця Ісуса Христа. Гітлер вважав себе христи­яни­ном, і німецькі християни твердили: "Через Гітлера Христос став могутнім між нами, і то­му націонал-соціялізм є справжньою хрис­ти­ян­ською релігією в дії", — (А. Firеу, "Cross аnd Swastika", 1938 р., стор. 12).Архітекти москвинського монархізму говорили, що через христолюбного царя Христос став могутнім. І тому москвинська монархія (і так думав і влюбленець деяких західних інтелігентів Фьодор Достоєвський) є справжньою християнською релігією в дії.Люди знають, що значить "християнська релігія в дії". Казати, що українці створять "християнську релігію в дії" кращу, як німці, іспанці, москвини, значить шкодити україн­ській справі. Кожний християнин вважає, що його "християнська релігія в дії" є найкра­щою; є воля переконань.Людство жде нових ідей. Жде апостолів оздоровлення і вдосконалення душі людської. Я вірю — геній Людства розвивається так, щоб кожний народ мав волю творити свої духовні вартості і їх вважати своїми святощами: там, де є святощі, є релігія.28. "Ваш учитель Лев Силенко не вірить, що во Вифлиємі Бог народився”. Учителю, що братові-чужовірові відповісти?"- Якщо "Бог народився", значить перед народженням Його не було. Якщо Бог "во Вифлиємі воплотився", значить Він перестав бути Богом. Якщо Він був Богом і людиною одночасно (Боголюдиною), то тоді Він страж­дав не як Бог, а як людина. Бог — Дух без­тілесний, Бог не страждає. Якщо Ісус страж­дав, як людина, то Він не може, так як Бог, спасати людей. Ісус, як Пророк і Реформатор віри Мойсеєвої, милостивий і величний син народу Ізраелевого.29. "Чи справді Ісус народився у грудні? Чи в Ісуса були рідні брати?" - П'ять тисяч років тому наші Прародителі святкували Різдво нового Сонця. Римляни у грудні мали весе­лопишні "сатурналії" — різдво Сатурна (Бога-Сонця). Щоб охрещених від­хилити від свята Різдва Сатурна, архітекти хрис­тиянізму у дні Різдва Сатурна почали від­значати дні Різдва Христового.(У Палестині взимку пастухи не перебу­ва­ють в полі з стадами. У "Євангеліях" не на­пи­сано, в якому місяці був народжений Ісус. І точ­ний рік народження Ісуса нікому не відомий).Маттей (13, 54-55) ясно пише, що Ісусова "мати зветься Марія, а брати Його Яків, Йосій, Симон, Юда". Ісус був найстаршим братом, "Він був первородним між многими братами" (До Римлян, 8, 29); Ісусові брати не визнавали науки Ісусової, тобто, "Брати Його не вірували в Нього" (Іоан, 7, 5)."Євангелії" писані були грецькою мовою. У грецькій мові слово "адельфос" уживається тільки у значенні фізичного (тілесного) брата, а слово "анефіос" — тільки у значенні "кузин".У "Євангеліях" точно визначено, що Яків, Йосиф, Симон і Юда були Ісусовими "адель­фосами", а не "анефіосами". Ісус знав, що Його рідні (тілесні) брати глумливо став­ляться до його науки, і коли Йому сказали, що мати і брати "стоять надворі" (Маттей, 12, 47), то Він (Ісус), "простяг руку на учеників своїх і сказав: "Ось мати моя й брати мої!"" Він учнів своїх любив більше, як рідних братів.Іван Франко визначив, що князь Володи­мир у 988 році здійснював хрещення України "з політичних причин". Треба знати, що імпера­тор Константин з політичних причин у 325 ро­ці в Нікеї з єреями проголосив, що Ісус є Богом. І про це я детальніше оповідаю у об'явленні "Будда, Бог і Євангелії", в оповіді "Рим і Візантія — вони хреститимуть Україну (Русь)?"Частина християн вірить, що Ісус — це Бог, а частина християн вірить, що Ісус — це Христос (тобто, Помазаник). Усі на світі віри і віруючі повинні бути однаково респектовані. Тільки там є людяність, де є толерантне ставлення віри до віри.30. Учителю, я почав братові-чужовірові говорити про Вашу науку. А він мені гнівно сказав: "Бійся Бога! Тебе Бог покарає. Лев Силенко — безбожник, Бога не боїться!"- Брат-чужовір, як видно по його словах, вірить, що Бог — це страшилище. І він "Богом-страшилищем" так заляканий, як дитина бабою Ягою. О, нещасний, він сам заляканий, ще й інших пробує залякувати. Прости йому. Він щонеділі співає: "Свят, свят, свят Господь Саваот". Є в семітів віра, що Господь Саваот панує над своїми рабами при допомозі заля­кування."І глаголить Господь...: "Страх мій пошлю поперед тебе і залякаю" (2 кн. Мойсея, 23, 27). Нічого дивного немає, що раб Божий, наприклад, такий, як брат-чужовір, і живе заляканий Богом.Я кажу: Дажбог — це Блаженство. Дажбог нікого не залякує, нікого не карає, нікому болів не завдає.Дажбог — Свідомість Всесвіту. Дажбог — Світла Дія Вічности. Дажбог — Душевне Щас­тя. Я пророк Дажбожий, натхненний Даж­богом несу Душі Народу мого Душевне Щас­тя, Рідну Українську Національну Віру пропо­відуючи.Кажеш, що мої люди за мою любов до них мене тяжко зневажають? Моя любов до мого народу свята, і тому я терпеливо перено­ситиму всі болі, завдані мені моїми людьми. Знаю я, що вони не знають, що їхні мислі і почування контрольовані чужими духовними силами, і я прийшов, щоб сказати їм про це.31. "Відсталий народ позичає культуру в розвиненого народу. Хіба в цьому немає прогресу?"- Коли відсталий народ попадає під вплив чужої розвиненої культури, він утрачає (свідомо, або несвідомо) почуття самопо­шани. Є два способи позичення культури. 1. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і до неї молиться, і їй служить. 2. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і її вільно підпорядковує ідеалам своєї незалежности. Мудрий народ тому мудрий, що позичене служить йому, а не він позиченому.32. "Лев Силенко хоче знищити християн­ську культуру України. Лев Силенко хоче знищити совєтську культуру України. Куль­туру треба шанувати, а не нищити".- Українську (дохристиянську) культуру України знищили архиєреї грецької ортодок­сії, знищили по-вандальському, безжалісно. Християнську (грецько-ортодоксальну) куль­ту­ру України жорстоко (по-вандальському) знищили москвинські большевики. Бачимо — культура нищить культуру.Щоб українці були культурними по-українському, а не по-грецько-православному чи по-совєтському, вони повинні творити свою самобутню культуру: чим більше вона буде самобутньою, тим більше вона буде цінною і величною, і корисною для Людства.Українці, ставши грецько-православними, перестали творити свою самобутню культуру. Вони мали право на рідній землі творити тільки таку культуру, яку дозволяла цензура архиєреїв грецької ортодоксії. Очевидно, вислужлива, рабська, цензурована культура не має великої духовної цінности.(Знаємо: після хрещення України-Руси "зависла важка грецька цензура (...), яка поволі винищувала з руських рукописів ба­гато з того, що грекам не подобалося, а вкла­дала додатки, видумані грецькими людьми на Русі" (М. Чубатий, "Визвольний шлях", ч. З, 1979 р., Лондон).Експонати культури (культури, створеної під наглядом грецької ортодоксії чи москвин­ського большевизму) лишіть потомкам своїм. І на експонатах напишіть: "Любі діти наші, ми творили цю культуру в неволі. Ви, ставши вільними, творіть нову (незалежну від чужих культур) справді самобутню культуру. Ви не маєте щастя погордитися нами. Зробіть так, щоб ми мали щастя погордитися вами".Тільки та культура, яка твориться на волі (без жодних чужих цензорів) піднімає в світі престиж України (Руси) і збагачує культурну скарбницю Людства.33. "Ви проти грецької ортодоксії?"- Грецька ортодоксія хай панує в Греції, і хай вона у Греції звеличує Грецію. Я кажу: для українців корабель грецької ортодоксії пере­старілий. І коли українці на кораблі грецької ортодоксії вирушать в нове (тисячолітнє) плавання, сидітимуть на мілині. Я кличу українців будувати новий корабель — могутній корабель Рідної Української Національної Віри.Кожний добрий син народу хоче, щоб його народ був великим народом. І я хочу, щоб мій народ був великим народом: великий народ тому великий, що він не живе пози­ченою великістю. Він великий тією великістю, яку він сам творить у поті чола свого.34. "Чим вимірюється Велич народу?"- Велич кожного народу вимірюється ве­ликістю його культури, очевидно, не пози­че­ної, а рідної. Гордитися не своєю культурою, а чужою (позиченою чи накинутою) значить їхати на позиченому коні. Знаємо, що на позиченому коні далеко заїхати не можна.35. "Учителю Лев Силенко, чому Україні більше, як якійсь іншій країні, потрібна рідна релігія? І яку народи Европи матимуть користь з того, що в українців є рідна релігія?"- Усім народам плянети Земля відомо, що Україна — країна виняткового багатства. Значить Україна — країна виняткова, і тому український народ тільки тоді буде могутнім народом, коли він матиме виняткову релігію — миролюбну рідну релігію.Україна, маючи рідну релігію, перестане бути знаряддям Ватикану, Польщі, грецької ортодоксії, Московитії. Ні Кремль в ім'я грецького православія, ні Ватикан в ім'я католицизму не будуть на Дніпрі святити мечі, щоб українці вбивали самі себе "за віру Христову".Народи, знаючи, що Україна — країна ви­нят­кової духовости (світлої релігійної толе­ранції) матимуть до неї виняткове довір'я. Усім стане відомо (і потім це ввійде у благородну традицію Европи), що Україна не підпорядкована жодним чужим релігіям. І тому жодна чужа релігійна сила не може Її використовувати проти іншої чужої релігійної сили.Католицизм, протестантизм, грецька ортодоксія, юдаїзм, мусульманізм хотітимуть (і кожний у своєму інтересі), щоб Україна, як релігійно незалежна і толерантна, зайняла позицію справедливого миротворця-коорди­натора особливо в тих чи інших релігійних проблемах.Україна (у своєму інтересі), ставлячись до католицизму так само, як і до грецької ор­тодоксії, протестантизму, юдаїзму, мусульма­нізму, започаткує давно в світі жданий новий, дійсно достойний стиль релігійної толерант­ности. І в цьому буде її світова (корисна для людства) моральна сила.36. "Ті українські інтелігенти, які навчені служити Москві, а також ті українські інтелі­генти, які навчені служити Ватиканові й Грецькій ортодоксії, пишуть у книжках, в часописах, що рідна віра України (Руси) була маловартісною, і Лев Силенко зле робить, що Рідну Віру оновлює і збагачує її новими мислями".- Я їм кажу: чим вартісніша в народі його рідна віра, тим вартісніший народ.Духовна вартість народу оцінюється духо­вною вартістю його рідної віри. Інтелігенти, які вважають, що рідна віра їхнього народу маловартісна, самі себе проголошують мало­вартісними інтелігентами маловартісного народу.Народ, який (з тих чи інших причин) не знає своєї рідної віри, нещасний. Він загубив свою метрику. Він не знає сам себе. Він не знає першоджерел своєї духовної культури. Хто не знає сам себе, той не має віри в себе. Хто не має віри в себе, той не має енергії відстояти себе.Я прийшов помогти тим українським інтелігентам, які не по-українському інтелі­гентні, вернутися до Рідної Віри.37. "Я був в Англії. Питаю англійця: "Англія має релігію?" І англієць швидко (так, ніби він відповідь мав вже давно готову) сказав: "Англія має релігію. Її релігією є Англія".Учителю Лев Силенко, таку відповідь почувши, я згадав Вас: у Англії є рідна англійська національна віра, її ім'я — Англія".- Англієць відповів мудро.38. "Учителю, чи Ви осуджуєте тих, які не визнають Вашої науки?"- Коли б я осуджував тих, які не вірують у мою науку, я б принизив себе і тих, які вірують у мою науку. Я вчу: ніяка в світі віра не повинна проповідувати, що святість, любов, милосердя, праведність є тільки її власністю. Усі віруючі люди всіх релігій в світі мають однакове право на святість, на любов, на милосердя, на праведність.Коли б я казав: "Віруватимете мені, спа­сетеся, а не віруватимете мені, будете осуд­же­ні", я б сіяв ненависть між людьми, нетерпи­мість.Є такі християни, які вірять, що Ісус сказав: "Ідіть по всьому світі і проповідуйте євангелію усякому твориву. Хто віруватиме... та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, осудиться" (Марко, 16, 15-16). Виходить, що Ісус казав — вір мені, а ні судитиму? Я не вірю, що євангелист Марко правильно передав слова Ісуса.Я не вірю, що в Ісуса було прагнення свої благі вісті (євангелії) накидати буддистам, індусам, конфуціоністам, заратустріянам, і їм казати, щоб вони хрестилися, а ні — суд.Чому буддисти мають бути суджені за те, що вони є буддистами? Чому індуси мають бути суджені за те, що вони є індусами. Ніхто нікого не має права осуджувати за ті чи інші релігійні переконання.39. "Ми, українці, в церкві грецької віри православної співаємо "Боже, нам єдність подай!", а Лев Силенко своєю рідною вірою тільки роз'єднує українців".- Ви співаєте, щоб Бог вам "єдність подав". Бог не роз'єднував українців, а коли Він (Бог) роз'єднав українців, то тоді роз'єднання українців є справою Божою, "усе бо від Бога", — кажуть архиєреї. Ви співаєте про єдність, а я творю єдність. Любити квіти і плекати квіти — дві різні справи. Співати про єдність і творити єдність — дві різні справи.У оповіді "Українська Духовна Революція" я кажу, що єдности ніхто нікому не дає. Єдність не падає з неба. Її не можна ні купити, ні виспівати.Єдність живе в неписаних законах — в основі будуючого здорового характеру народу. Народ без єдности — значить народ без любови, без національної моралі.Чужі релігії в ім'я своїх інтересів роз'єд­нали українців ще перед моїм народженням. Я не прийшов роз'єднувати роз'єднаних. Я прийшов, щоб українців об'єднати у Святині Рідної Української Національної Віри. Ті, які хочуть, щоб українці були об'єднані біля Ватикану (та біля інших чужих сил), гнівають­ся на мене.40. "Лев Силенко нову віру проповідує, може нова віра й добра, та я всім кажу, що я ні в що не вірю, і є багато таких, як я".- Людина, яка каже, що вона "ні в що не вірить", має слабу духовну енергію.Людина, яка вірить — вірить у силу своєї волі, у силу свого життя, у силу свого духов­ного ідеалу, є людиною наснаженої духовної енергії.41. "Чи українець має в себе вірити з вірою в Дажбога чи без віри в Дажбога? Якщо з вірою в Дажбога, то — чому?"- Дажбог — це Світла Мудрість. Дажбог — це світла Любов. Дажбог — це світла Правда. Ук­раїнець, який вірить у себе з вірою в Дажбога, є духовно досконалішим за того українця, який вірить у себе без віри в Дажбога. Духовно досконалі люди корисні для людства.42. "Я, правду кажучи, атеїст: вірю, що ніякої віри не потрібно".- Якщо ти віриш, значить ти віруючий. Віра є те, в що ти віриш. Ти віриш, що ніякої віри не потрібно. Ти віриш, що потрібний атеїзм, щоб бути атеїстом. Коли б атеїсти поводилися як люди, які не вірять у атеїзм, атеїзму б не було.Коли ти віриш в науку атеїзму, значить атеїзм є твоїм божеством. Не має значення, як ти своє божество називаєш — діялектичним матеріялізмом, атеїзмом, нігілізмом чи суб'єктивізмом.Ти тримаєш в себе вдома портрети (ікони) апостолів атеїзму. Ти читаєш їхні писання і шануєш їх за те, що вони тобі показали атеїстичну дорогу життя. Шануєш — значить здійснюєш поклоніння явне чи неявне. Коли інші моляться, ти стоїш мовчки — здійснюєш антимолитовну молитву.Баптист каже, що він не воює. Він проти будь-якої війни. Він вірить, що ніякої зброї не потрібно. Ні, баптист воює — здійснює від­важний пасивний подвиг. Пасивний подвиг — зброя.Магаматга Ґанді, вживаючи пасивну зброю (зброю непротивлення злові), переміг тих, які тримали зброю вогню і заліза.43. Ми, українці-християни, маємо багаті церкви і бідну національну свідомість, і в цьому наше горе.- Багата церква — значить багатий дім, дім молитви. Якщо ви у церкві стоїте лицем до святощів Візантії, Ватикану, Юдеї, а спиною стоїте до святощів України, у вас ніколи не буде національної свідомости. Ваша свідо­мість є такою, якою є ваші святощі — житіє візантійських святих ви краще знаєте, як житіє синів України (Руси), які полягли на полі брані, щоб жили ви.44. "Чому грецько-православна чи като­лицька церква не дає українцям національної свідомости?"- Грецько-православна чи католицька церква не може дати українцям того, чого вона не має, і ви за це не гнівайтеся на неї.45. "З чого родиться національна свідо­мість?"- Кожний народ (народ, який має національну мораль) гордиться святощами Вітчизни. З вірної любови до святощів Вітчизни, з вірної любови до Бога батьків ваших у вас самонародиться віра в себе, у вас самонародиться почуття національної свідомости. Національна свідомість — значить національна гідність.46. "Українці, розум яких контрольований Ватиканом, підохочено прагнуть до Ватикану приєднати тих українців, розум яких контрольований грецькою ортодоксією".Довгі століття між українцями точиться духовна й кривава боротьба під гаслом "Яка віра краща?" І ця боротьба, чужими май­ст­рами інспірована, роз'єднує і виснажує укра­їнців, і відхиляє їх від національної боротьби за волю Вітчизни рідної. Скажіть, Учителю Силенко, все ж таки, яка віра найкраща?- Що таке віра? Є десятки відповідей на це питання. Я вчу, що віра — творча святість душі. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, маємо свою душу і свою в ній творчу святість.Ми не сваримося, яка віра найкраща. Сваритися, яка віра найкраща, значить про­голошувати себе людьми малої духовної куль­тури. Греки вірять, що грецька віра пра­вославна — найкраща віра. Латини вірять, що латинська віра католицька — найкраща віра. Ми, українці Рідної Української Націо­нальної Віри, віримо, що Українська Віра найкраща віра.І справді так є: для жида жидівська віра — найкраща віра. Для індуса індуська віра — найкраща віра. Для японця японська віра — найкраща віра. Для араба арабська віра — найкраща віра. Якщо кожний вірить, що його віра найкраща, значить усі віри найкращі, і, щоб в світі віра з вірою не ворогували, з цим треба погодитися.Вівці, які між собою сваряться, яка для них мати найкраща (медведиця чи вовчиця), мають думання, спрямоване на хибну дорогу. Їм треба терпеливо (бо вони дуже вразливі) сказати, що і в них є мати, і рідна мати для них є найкращою матір'ю. Коли вони не пого­дяться з цією правдою, значить у них збо­чений інстинкт самозбереження, їм треба оздоровитися.47. "Чи кожний українець, який виконує інтелігентну працю, є українським інтеліген­том?"- Латинське слово "інтелект" значить "ро­зум". Усе залежить від того, ким вихований розум, і на яку дорогу він спрямований.Ті українці-інтелігенти, які виховані Москвою і служать Москві, є москвинськими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них не українська. Незважаючи на те, що духовність у них не українська, вони є неблагонадійними людьми Московитії. Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне огірчення, що Москва обкрадає їхню матір- Україну."Розум ваш, а який напрямок мислення повинен мати ваш розум, це справа партії, ми, ваші старші брати, дали вам Лєніна. Тільки той українець є достойним українцем, який любить Москву більше, як Україну", — так москвини прополоскують мозок українцям москвинського виховання.Ті українці-інтелігенти, які виховані грецькою ортодоксією чи католицизмом, є грецько-ортодоксальними, католицькими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них не українська. Незважаючи на те, що духовність у них не українська, вони є неблагонадійними людьми Ватикану чи грецької ортодоксії.Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне огірчення, що архиєреї Ватикану чи грецької ортодоксії їх вважають другоряд­ними християнами і зневажливо ставляться до матері-України."Душа ваша, а які мають панувати святощі у вашій душі, це справа істинної віри нашої. У наших школах ваш розум вихований. Ви любіть католицизм, любіть грецьку ортодок­сію більше, як Україну. Ви наші християни і тому служіть нам в ім'я Господа Бога Ісуса Христа", — так архиєреї прополоскують мозок українцям грецько-православного і католиць­кого виховання.Тільки той українець-інтелігент є українсь­ким інтелігентом, який на перше місце ставить українські справи, а на друге — чужі. Без такої української інтелігенції Україна ніколи не буде українською.48. "Українці вже звикли до того, що українські інтелігенти служать Москві, слу­жать Ватиканові, служать грецькій ортодок­сії, і за вірне служіння отримують титули, життєві вигоди, грамоти.Служіння чужим святощам у нас модне. Служіння чужим святощам вже творить час­ти­ну нашої національної культури, традиції, історії і слави. І з цим треба примиритися. І треба заборонити отому Левові Силенкові (і де він взявся?!) ширити Рідну Українську Національну Віру". - Бідний мій народ. Він вже звик бачити свою інтелігенцію рабською. О, коли б інте­лі­генція подостойнішала і перестала служити силам ворожим Україні, і почала служити рід­ному народові, народ би з радости заплакав. І уквітчав би свою достойну інтелігенцію вінка­ми слави золотої, обдарував би її найпочесні­ши­ми титулами і створив би для неї життєві вигоди.Дивіться: українці, які віддано люблять Україну, віддано люблять мене, вони ство­рили (самі тяжко працюючи) для мене необ­хідні життєві умовини, вони щиро славлять мене і щиро боронять мене. Вони кланяються мені, що я звільнив їх з духовного рабства і показав їм світлий шлях Рідної Української Національної Віри — шлях Священного Самопізнання.Я кажу: боротися за волю і в цей же час практикувати філософію рабства, значить боротися за волю по-рабському. Хто по-рабському бореться за волю, той ніколи її не здобуває. Національні визвольні змагання (якщо вони контрольовані архиєреями чужих релігій) — справа безнадійна.У старих анналах можна прочитати такі слова: "У рабського народу рабські про­від­ники, і тому, що вони підпорядковані чужим духовним силам, їх можна купляти, і при їхній допомозі гнітити їхній народ".49. "Учителю Лев Силенко, у церквах грецької ортодоксії, до яких належать мої брати, висять позолочені приманливі ікони.Наприклад, висить ікона (образ) Небес­ного Отця (Саваота) з обличчям старого грека і в одежі грецького аристократа. Чому Небесний Отець (Саваот), який є Творцем і Неба, і Землі, і людини, і всього живого, одягнений у грецьку одежу, і дехто вважає це святим законом віри православної?"- Ікона (образ чи ідол) Небесного Отця (Саваота), до якого моляться твої брати, це церковний мистецький твір грецької уяви про Бога. І коли цей твір талановито виконаний, значить греки — талановиті малярі.Є християни, які осуджують поклоніння іконам. Є християни, які поклоняються іконам і кажуть, що немає значення, у який одяг вбраний Саваот (Отець-Небесний). Ні, одяг — справа не другорядна. Наприклад, коли б папа римський появився у церкві в одязі мусульманського шейка, католики подумали б, що з папою щось сталося.50. "Учителю, я читаю "Мага Віру", і в мене створюється враження, що на Вашу думку в дохристиянській вірі України (Руси) все було ідеальне, перфектне, впорядковане. Чи справді так було?"- Ні, в дохристиянській вірі України (Руси), незважаючи на те, що вона була вірою світлою, радісною, стародавньою, не все було ідеальне, перфектне, впорядковане.А хіба в сьогоднішній, наприклад, като­лицькій вірі все ідеальне, все перфектне, все впорядковане? Ні, непомильних творінь не­має. Той, хто себе проголошує непомильним, робить одну з найбільших помилок у своєму житті. У великих людей великі помилки, у малих — малі: хто вміє сам виправляти свої помилки, той вміє сам себе вдосконалювати.Шлях самопізнання і самовдосконалення — це шлях, на якому людина виправляє свої помилки."А як тоді вірити великим людям, коли у них великі помилки?" Шануйте великих людей за їхній великий світлий розум, за їхні великі світлі труди і натхненні подвиги. А за помилки не дуже бийте їх: їхні помилки їх б'ють і без вас, і часто б'ють безпощадно.51. "Я народився, виріс, маю дім, жінку, дітей, маю працю і добрі харчі. Отже, живу своїми приватними радощами і болями. Ніякими українськими справами не цікав­люся. І навіть Рідною Вірою не цікавлюся, бо вважаю, що Рідна Віра — приватні радощі і болі Лева Силенка, і хай він ними цікавиться".- Хіба краса життя людського в тому, щоб мати такі самі радощі й болі, як і в скотини? Скотина родиться, росте, має лігво, жінку, дітей, має працю і добрі харчі.Це правда: Рідна Віра — мої приватні радощі і болі, і я кличу до себе таких, які хочуть, щоб Рідна Віра і для них була головною приватною справою життя.Приватні справи (такі приватні радощі і болі), які має скотина, не є злі. Але людина тому й є людиною, що в неї є високі духовні ідеали, в ім'я яких вона живе і в ім'я яких виховує дітей, щоб їм належало їхнє майбутнє.52. "Силенкова віра не є вірою, бо вона основана на розумові і науці. Віра є там, де віруючі керуються не розумом, не наукою, а почуваннями душі".- Я високо ціную почування душі. Високо цінуючи почування душі, кажу: віруючі, які не визнають сили розуму і сили науки, і керуються тільки почуваннями душі, без потреби осліплюють свою віру.Я не уявляю віри без розуму. Вір, не думаючи: почнеш думати, станеш грішником, розділиш долю Івана Гуса. Я кажу: вір, думаючи. Без розуму немає не тільки віри, а й людини. Якщо з голови людини забрати мозок і при допомозі апаратів підтримувати її життя, вона житиме довго, але вона (людина) нічого не знатиме про своє життя.53. "Чи є гріх? Якщо є пекло — то де воно?"- Є гріх. Гріх є там, де є торгівля совістю, любов'ю, волею, переконаннями, вірою, віт­­чизною, людьми. Пекло є в душі тієї людини, яка здійснює гріх.54. "Учителю Лев Силенко, у Вашій науці більше говориться про справи земні, а менше — про справи небесні, чому?"- Є такі духовні вчителі, які кажуть віру­ючим: "Не дбай про земне, дбай про небесне. У царстві небесному порядок. На землі — безладдя".Є думка — справи небесні упорядковувати легше, як земні. Ніхто з Небесного Дому не повертався на землю і не оповідав, як там є.Я кажу — той, хто живе на землі, повинен себе присвятити справам облагороднення зем­ного життя. Живу я на землі, щоб покра­щувати земні справи народу мого, а коли помру і піду в Царство Духа Предків, буду там гордитися, що земне життя не промарнував. Тільки достойним (духовним і тілесним) земним життям можна достойно звеличувати життя небесне.55. "Учителю, скажіть, чи в Рідній Вірі Ви визначаєте, що Дажбог має образ?"- Дажбог має "образ". Образ Дажбога — це Світла Любов. Образ Дажбога — це Світла Правда. Образ Дажбога — це Світла Мудрість. Образ Дажбога — це Вічність і Безмежність.Образ Дажбога не можна намалювати тому, що обмежена людська уява не може збагнути Вічности і Безмежности. Той, хто малює образ Дажбога, справді не малює об­раз Дажбога, а тільки при допомозі малюнка маніфестує свою уяву про Дажбога. Я не раджу в святинях ставити образ Дажбога.56. "Є думка, що тепер доба атома, науки, техніки, ніхто вірою не цікавиться. Не розумію, чому Лев Силенко проповідує не українську політику, а — віру?"- Усе залежить від того, хто і які робить визначення віри. Політика — це тільки одна з частин віри. Немає віри без політики і немає політики без віри.Є віра забобонна, яка зневажливо ставить­ся до науки і техніки. Є віра світлоносна, яка звеличує науку і техніку. Є віра толерантна. Є віра, яка нетолерантно ставиться до іншої віри.Є віра, яка тримає народ у рабстві і темноті. Є віра, яка визволяє народ з рабства і дає народові найсучасніші знання. Є віра з Богом. Є віра без Бога.Є віра національна. Є віра інтернаціо­нальна. Ні, немає значення, яка доба (доба атома чи кам'яної сокири) — людина не може жити без віри в себе, людина не може жити без віри у світлі ідеали. Людина не може жити без обожнення Світла, Краси, Любови, Відваги, Мудрости, Сили, Вірности, Правди. Де обож­нення, там святість. Де святість, там обряд­ність. Віра — це обожнення, святість, обряд­ність, і головне — самопізнання, самовдоскона­лення праці розуму і почувань.57. "Чи віру в світлу Правду можна звати вірою?"- Я вже говорив, що віра є те, в що ти віриш. Українці до 988 року вірили у світлу Правду, вірили у життєдайне Добро, вірили у свої визначення Справедливости. Вони вірили в себе, в свої духовні сили. Вони мали свої розуміння Бога.Князь Володимир відібрав в народу віру в себе і примусив народ вірити у грецьку ортодоксію, у грецькі мощі (кості), в грецькі ікони, в грецьку совість.Грецька ортодоксія (грецька віра в правду і грецьке розуміння правди) прищепила моєму народові байдуже ставлення до власної долі, бо "все залежить від Христа", прищепила моєму народові байдуже ставлення до рідної державної влади, бо "всяка влада від Бога".Я прийшов, щоб оправдати без вини жорстоко осуджену правду України (Руси), і поновити її в правах. Я прийшов, щоб наро­дові повернути віру в себе — віру в світлу Прав­ду. Тільки в рідній вірі народ може вільно розвивати культуру свого чуття і мислення.58. "Є віри, в яких виразно визначено, непорушною догмою освячено, що Бог — це Отець Небесний. Чому люди звуть Бога отцем? Скажіть, Учителю, чи у Вашому визна­ченні Дажбог — Він, — чи Дажбог — Вона?"- Я вірю, що Дажбог — Основа Першооснов Світу. Хіба Основа Першооснов Світу має стать? Дажбог — Правда, хіба Правда має стать? Дажбог — Любов, хіба Любов має стать? Дажбог — Мудрість, хіба Мудрість має стать? Дажбог — Вічність і Безмежність.Учора був матріярхат, мати була головою родини. Сьогодні патріярхат — тато — голова родини. Діти плянети Земля, думаючи земними законами і родинними поняттями, самі створили віру, що крім земного тата, є ще й Небесний Тато. Якщо ця приємна думка облагороднює людину, її треба вітати.Я кажу, що тато і мама в родині рівно­правні. Дажбог — Тато, Тато в значенні Датель Буття і Дажбог — Мама, Мама в значенні Дательки Буття. Дажбог, як Тато, проявляє себе в чоловічому роді і Дажбог, як Мама, проявляє себе в жіночому роді. Дажбог Всюдисущий, Дажбог Всевічний, Дажбог Всесвітлий, Дажбог Всемогутній.59. "Учителю, Ви кажете: "Я в Дажбогові і Дажбог в мені". Чи кожний українець може так казати?"- Усі ми люди одного плоду (племени), і Дажбог всіх нас поміщає в світі своєму. Та тільки в душі тієї людини є Дажбог, яка Його любить і для Нього живе.Зрозуміліше кажучи: усі ми українці, і Україна всіх нас поміщує в світі своєму. Та тільки в душі того українця є Україна, який її любить і для Неї живе. Той українець, який поміщається в світі України, але в душі своїй України не має, відщеплюється від кореня свого і щезає в безвісті.60. "Ви Лев Силенко? Хто Вас вибрав, щоб Ви відроджували Рідну Віру України (Руси) і творили українську філософію?"- Я вірю, Дажбог — це Сила (Дія) — незни­щима всюдисуща Сила. І ця Сила вибрала мене, Силенка, і опромінилася в душі моїй, і заволоділа розумом моїм, я їй підвладний.61. Учителю, у Вашій науці з силою самобутньою проявлена незалежна духовність України (Руси). Звідки це взялося у Вас?- Людина отримує у спадковість (від пред­ків близьких і далеких) не тільки риси об­личчя, колір очей, властивості крови, а й влас­тивості чуттів, спостережень, мислення.Незалежна, самоутверджуюча духовність киян, які жили тисячу років тому, успадку­валася в природі мого "я", і силою світлою і вільною озвалася.Поведінку (манери) моїх емоцій, розумін­ня, уявлення, пізнання, спосіб реагування на оточення, напрямок думок, поставу відно­шення до рідної землі я отримав у спадковість від предків моїх. Усе, мною отримане від предків, проявляється у моїй науці, і, незалежно від того, чи я буду всіми осміяний, всіми забутий, чи всіми шанований, я завжди і всюди залишуся таким, як є, інакшим бути я сил не маю і хотінь не маю: я в Дажбогові і Дажбог в мені.62. "Учителю Лев Силенко, у Вас є вислів: "Прислухаюся до мови душі моєї". Що Ви чуєте у душі своїй?"- У душі моїй я чую мову предків моїх. І я сьогодні ясно бачу літній день 988 року: відбувається глузування над душею народу мого. З жалю — сльоза на очах моїх. Я плачу. Плачу так, як плаче дитина, в якої злії люди забрали рідну матір.Між моїми сльозами і сльозами матерів і дітей, які бігли берегом Дніпра з розпачем в душі і плакали-благали: "Виходь", тобто, "Видибай, Боже, видибай!" — містерійна єд­ність. Є спільний душевний біль. Є несказанна тривога, що Бог України (Руси) зневажається. "Глупі матері і діти плачуть за Богом України (Руси)".Ні, той, хто оплакує зруйнований жертов­ник віри батьківської, не є глупим. Він оплакує волю, незалежність, святість землі рідної. Зруйнуйте гніздо пташине, і хоч на дереві й гнізда вже не буде, буде над деревом кружляти пташина, об гілля крильми бити­меться, оплакуватиме гірку долю свою.Інстинкт волі (інстинкт духовної незалеж­ности України (Руси) я успадкував від тих предків моїх, які в 988 році життя віддали, обороняючи батьківську віру. Її осміяну, принижену, до стовпа ганьби прив'язану, об­ки­дану болотом грецької ортодоксії, я опла­кую сльозами душі моєї, я осміяне обороню, я принижене прославлю, я оганьблене осіню, я болотом обкидане обмию — я нікому не дозволю умертвляти віру (совість) України (Руси).63. "Учителю, мені шкода Вас".- Ні, не шкодуйте мене, бачачи сльозу на очах моїх. Я щаслива людина, я маю дуже добре тілесне й душевне здоров'я. Я ніколи не був у шпиталі — ще ніяка хвороба не псувала настрою мені, я походжу з здорового і дов­говічного селянського роду. Я чую юнацьку легкість у моєму тілі, хоч я вже не є юнаком, я маю веселу вдачу, праця — радість моя, я люблю жити, щоб жив мій народ.Я вірю, кращі сини і дочки мого народу поможуть мені втілювати в життя священний світогляд духовної незалежности України (Руси), ім'я йому — Рідна Українська Наці­ональна Віра.

ДЕНЬ 50

1. Українські етнографи визначили, що "Без належного знання дохристиянських віру­вань годі зрозуміти історію Української куль­тури та літератури як давньої, так і нової, бо вона завжди оперує з народними віруваннями, обрядами, переказами, піснями, і таке інше".Без належного знання рідної віри України-Руси, українець-русич не може правильно зрозуміти себе. Не може правильно знати, хто він є? Українська культура і література відображають історію розвитку Української Національної Свідомости. Відображають особ­ливості вдачі Українського Єства. Пра­вильна Національна Свідомість там, де пра­вильне зрозуміння історії нації. Де Форма і Зміст життя народу узгоджені.У національній культурі (і так було, є і буде) визначений духовний рівень нації. Ви­значені шляхи творення національної само­сві­домости. Знаємо: людина родиться два рази. Перший раз — тілесно, другий раз — духовно. На­ція, яка має повноцінну національну куль­туру, спроможна виховувати повноцінних синів і дочок. Повноцінна національна куль­тура ознаменовує самобутній (справді само­бутній) стиль життя нації. Культура зріднює народ, ощасливлює, одухотворює і облаго­род­нює тоді, коли вона повноцінна: рідна Формою й Змістом.(Слово "форма" значить "вигляд". Форма не є додатком до Змісту. І Зміст не є додатком до Форми. Між Формою і Змістом (при нор­мальних обставинах) панує узгодженість. Форма бере участь у творенні Змісту. А Зміст — у творенні Форми. Коли Зміст і Форма уз­годжені, тоді по Змісту можна пізнати Форму, а по Формі — Зміст.Людина — її Форма і Зміст узгоджені, зла­годжені. Злагодженість значить гармоній­ність, погодженість, одностайність. Якщо б людина мала кінцівки такої форми, як лапи в лева, вона б не була людиною).2. Духовне життя людини пізнається по змісту її світогляду. Світогляд — усталений погляд на життя людей, Бога, віру, природу, мислення, почування. Світогляд — невидимі окуляри, крізь які людина дивиться на світ, на себе й людей.Світогляд українця-русича самобутньо формувався тисячоліттями. Формувався на основі набутих знань життя, творчих досвідів і навиків. І збагачувався моральними, релігій­ними і естетичними якостями.Є різні світогляди. Наприклад, світогляд ескімоса відрізняється від світогляду папуаса. (Підсоння, спосіб здобування харчу, геогра­фічні особливості віддзеркалені в світоглядах племен). Грек епохи Олександра Македонсь­кого світоглядом відрізнявся від грека епохи Константина (засновника Константинополя). Українець-русич епохи царя Святослава Іго­ровича світоглядом відрізнявся від українця-русича епохи гетмана Богдана Хмельниць­кого.3. Житель Кенії і житель Швеції відріз­няються формою (виглядом): будовою черепа, носа, губ, волосся. І відрізняються змістом — поглядом на життя, складом психічних особливостей, життєвих досвідів і навиків.Кенійська культура (духовна і матеріяль­на) особливо дорога для Кенійця тому, що вона Кенійська Формою і Змістом. Кенієць в Кенійській культурі записаний і Кенійська куль­тура записана в Кенійцеві. Жителям Швеції не треба приймати Кенійської куль­тури. І не треба жителям Кенії приймати Швед­ської культури. Найприродніша (найти­повіша, найкорисніша і найдорожча) культу­ра для народу та, яка самобутньо створена — культура рідна Формою і Змістом.Якщо слово "культура" значить "обряд­ність", "виховання", "освіта", то попи (отці) пра­вославія грецької віри, які кажуть, що "українці мають візантійську культуру", зневажають Українців. Культура — обрядність життя, Форма і Зміст народної здібности, до культури належить уміння зберігати надбання попередніх поколінь, і надбання (надбання ду­ховної і матеріальної культури) поліпшувати.Між духовною культурою (вірою, мо­рал­лю, звичаями, обрядами, законами, світогля­довими поняттями) і матеріяльною культурою (знаряддями праці, ужитковими речами, спо­рудами, технікою (вози, упряж, зброя)), якщо народ має повноцінне життя, панує узгод­женість, гармонійність.Форма і Зміст духовно-матеріяльної куль­тури залежить від складу характеру народу. І (як я вже сказав) від особливостей підсоння й землі, де народ живе. У жителів Синаю не може хліборобська культура так буйно розвиватися, як у жителів Наддніпрянщини.4. І кожний народ (кожне плем'я, на якій би частині плянети Земної воно не жило) входить в історію людства, як творець своєї культури. Народ, який не має своєї культури, не займає місця в історії Людства. А коли й займає, то як народ, який сам себе (з тих чи інших причин) ще не проявив. Ще не висловив творчости свого "я".Знаємо: найвідсталіші племена мали свою культуру. Їхня культура була такою, який був рівень їхнього духовного і матеріяльного життя. Самобутня культура (малорозвинена чи високорозвинена) — найвартісніший скарб того народу, який його створив. Мала і висока культура — визначення умовні; мале — високе, високе — мале. Високе стає низьким, коли воно жорстоко ставиться до малого. Мале стає високим, коли воно вміє само себе вдосконалювати і збагачувати. І не хоче бути рабом чужоземної святости.Кожний народ хоче бути народом до­стойним. І, керуючись цими природніми почу­ваннями, народ сам розвиває і сам береже (і часом ціною життя) свою культуру (культуру рідну Формою і рідну Змістом). Коли з достойних народів (з народів самобутньої культури) складатиметься Людство плянети Земля, буде панувати між народами духовне, моральне і політичне здоров'я.5. "Ми, українці, народ здібний"; "Ні, не здібний!" "Чому?" Духовні лідери, які очолю­ють життя Українців — сповідників христия­ніз­му греко-латинської інтерпретації, речуть, що "Українцям принесло культуру християнст­во". Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі "Візантія і Україна" (стор. 10) заявляє так: "Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візан­тія. Уся ця культура — православна. Заберіть від українців православний візантинізм, і вони стануть нагими, як мати народила!" Тобто -народом без культури!(Митрополите Іларіоне (Огієнко), духов­ний батьку українців православія грецької віри, ви тримаєте в руках патерицю з двома гадючими головами (символ грецького божка Ескулапа). Ви одягнені в грецьку (в даному випадку візантійську) культуру: ризу, митру, епітрахиль. У вас візантійські духовні назви: лі­турґія, парастас, антимінс, псалтир. Справ­ді, коли забрати у вас культуру, прищеплену Візантією, то ви будете "нагими, як мати наро­дила!" Але ви не є Український народ! Ви є тільки єрей (жрець) "православного візанти­нізму").6. Народ, який живе з прищепленою куль-ту­рою (з ворожої чужини привезеною), непов­но­цінний. Він не по-своєму (не відповідно до свого бажання й уподобання) культурний: не живе він духовними якостями такими, які б відповідали вдачі його єства. Народ, який не має самобутньої культури і живе, користую­чись культурою чужою (прищепленою "вог­нем і мечем"), ще не є народом.("А Америка?" США засновані англійця­ми, мають англійську культуру, якій підлеглі культури різних етнічних груп. Мехіко має іспанську культуру, якій підлегла мехіканська культура. Візантія плянувала повністю візан­тиїзувати Україну-Русь, та її плян знищили хан Батий і Могамет 2-й).Я ставлю питання: якщо ми, українці, народ здібний, то чому не паленіємо з сорому, кажучи, що культуру прийняли від чужинців? У здібного народу є здібність (і є благородне хотіння) бути творцем своєї культури. Коли ми народ здібний, а культуру маємо чужу (прищеплену візантійську), значить ми духовні раби.(Візантія, навертаючи той чи інший народ на православіє, безпощадно нищила його рідну культуру. І прищеплювала йому куль­туру чужу (візантійську). Той, хто мав візан­тійську культуру (візантійську духовність), вважався підданим Візантії. Митрополити і єпископи України-Руси вважали себе слугами патріярха; а патріярх же був підлеглий імператорові Візантії).7. Археологія, історія сьогодні довели, що Українці — творці (чи співтворці) брильянтної культури, яка бере свої початки ще з часів Протоевропейських. І про це обґрунтованими доказами істориків Англії, Франції, Італії, Індії я говорю в "Мага Вірі".Археологи відкривають нові й нові зна­хідки: скарби культури Оріяни (України-Руси). І повідомляють: "Уже понад півстоліття археологами на території України розкопу­ють­ся залишки однієї з найцікавіших цивілі­зацій давнини Трипільської культури."Племена, котрі створили цю культуру, жили в 4-3 тисячоліттях до нашої ери на великих територіях від Дунаю до Десни. Назва Трипільської культури походить від села Трипілля, що 40 кілометрів від Києва"."Поселення, досліджуване нами в районі нинішнього села Майданецького, — оповідає керівник наукової експедиції Інституту архео­логії Академії Наук України Н. Шмаглій, -розкинулося на площі в три квадратних кілометри. Воно мало чітке планування. Жит­ла розміщалися по 12-15 еліпсах"."Ремесло — важлива ознака міста. Тут най­більшого розвитку набули ткацтво і гончар­ство. Велика кількість чудової розписної ке­раміки, глиняні статуї і залишки ткацьких вер­статів у житлах досить яскраво підтверджу­ють це".8. "Тепер про самі трипільські житла. Від них залишилися тільки шари обпаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Праців­никові експедиції К. Зіньковському вдалося схематично відновити тип жител. Вони являли собою глинобитну будівлю з вертикальним розвитком у два-три поверхи. Площа окремих жител досягала в плані 500 і більше метрів"."Методом дешифрування аерофотознімків у районі села Майданецького виявлено своєрідні плями рослинності, що формувалися в концентричні еліпси. Що це? Експедиція перевірила й утвердила, що це Трипільське поселення. Крім того, на цьому поселенні вперше у Світовій і Вітчизняній практиці проводилась детальна геофізична розвідка з використанням найсучаснішої апаратури.В результаті одержано цінні дані про розташування і кількість жител. Було вияв­лено близько двох тисяч жител і визначено точні розміри кожного з них. Є підстави твердити, що це Трипільське місто становило понад 15 тисяч осіб. І нарешті, для уточнення часу існування цього міста використову­ва­лись, крім суто археологічних, радіоактивні та інші нові фізичні методи дослідження. Роз­копки Трипільського міста біля села Майда­нець­кого триватимуть ще не один рік. Архео­логічні пам'ятники такого масштабу і значен­ня вимагають багаторіч­ного і скрупульозного вивчення" (К. Даниленко, "Місту 5000 років", Київ, 1974 р.).9. Місту (а таких міст тепер семеро знайдено в Україні-Русі) 5000 років! Історики Европи і Індії (і про це я пишу в "Мага Вірі") визначили, що Україна-Русь — Первоколиска Індо-Европейської культури і цивілізації. Трипільці 5000 років тому розмовляли однією мовою, яка тепер умовно названа "протоев­ропейською". Вони перші їздили на возах. Віз (їхній винахід) був у них запозичений Сумеріянами і Єгиптянами.Колесо (діяметром 0.70 м.) Трипільці ро­били з суцільного дерева. Для осі робили круг­лі отвори. Вони жили родинами, які складалися з 40, 50 осіб. Родина мала своє поле, вирощувала пшеницю, ячмінь, просо. Мала пасовисько, стадо корів.Родина молотила збіжжя ціпками, або во­дила скотину, яка витоптувала зерно з збіжжя. Зерно мололося на кам'яних зернотерках. Жін­ки пекли хліб у глиняних печах, які фор­мою були майже такі, як сучасні українські печі.У хатах (ліплянках) були сушені гриби, ягоди, різні плоди дикоростучих дерев, мед, деревний напій (сік березовий). Мали вони вдосталь молока, сиру, м'ясива, пшениці. Їхня першоякісна (найкраща в світі) їжа і лагідне підсоння виласкавлювали їхню вдачу і вроду. Вони були бадьорими, працьовитими, співу­чими. І такими милосердними, як і їхня хлібо­робська віра.10. Пророк Езикіел (він, як знаємо, був співтворцем "Біблії"), пишучи про Єрусалим­ську красуню, згадує, що вона була пишною тому, що "годувалася пшеничною мукою і медом, і зробилася прегарною, та й доступила царської величности" (Езикіел, гл. 16, 13).Звичайні жидівські дівиці живилися сараною, корінням дикоростучих рослин. Та іншою їжою малої протеїнної вартости. (Гірські ріки бідні на рибу. На їхніх берегах мало меду й звірини. Убога земля Синайська (чи Йорданська) не давала вдосталь пшениці. Дівчата жидівські виглядали згорьованими; тільки багатші "годувалися пшеничною мукою і медом", і робилися прегарними).Дніпро і його притоки у древні часи були повні першоякісної риби. З Чорного моря по Дніпру йшла морська риба до порогів Дніпрових для нересту. Групи каменів і пороги створювали на Дніпрі то бурхливі течії, то тихі спокійні затони: справжній рай для рибного царства.11. Як п'ять тисяч років тому наші пер­во­родителі (трипільці) ловили рибу? Вони лови­ли рибу сітями, вершами, метальними віст­рями, гачками. Вони ставили без насторо­же­ності (адже ні крокодилів, ні отруйно-кус­ливих комах не було) різні загородки (з лози-плетива). У загородках робили отвір. І до отвору прикріплювали сплетені з лози рибо­ловні снасті. Вони плавали на човнах одно­де­ревках, заганяли рибу до загородок. Їхні діти ловили рибу гачками: оглядаючи трипі­ль­ські гачки, бачимо, що вони подібні до сучасних.Багаті листяні ліси, затишні многовікові діброви, чорноземні поля, соковиті різно­трав­ні луки, чисті криниці: в багатому земному раю жили первородителі наші. Вони вважали себе внуками Дажбожими. Вони не боялися ні Дажбожого суду, ні Дажбожої кари. Вони (і це відчуваємо, читаючи "Веди"), вірили, що між внуками і Небесним Дідом (Дивом чи Дажбо­гом) є кровна зрідненість і милосердність.Є у вірі Трипільській бадьоре мислення, є палке прагнення знайти відповідь на загад­кові питання життя. І справа не в тому, чи ці відповіді (з погляду сьогоднішнього) правиль­ні чи ні, а в тому, що в них є чиста душевна натхненність, бадьорість, віра в світле завтра.Вони (Трипільці) вірили, що їхня земля їм навік-віків дана їхнім Дідом (Дажбогом). На Сварзі (на Небі — у Вічному Зоряному Царстві) Сонце (Дажбог) живе з женою Хорошою (Хорсою). Її ім'я Мася (Місяць). У Них є Діти.А Внуки (Внуки Дажбожі) живуть на Землі, де течуть ріки солодководі, де ліси медами пахнуть, де квітучі степи духм'яні, де на долинах пасуться ситі стада.Дажбог з небесних володінь посилає Вну­кам росу (дощ): роса живить на землі усе, що живе. У Внуків Дажбожих (у росів) був культ Матері Лель. Її статуї (квітами уквітчані) знайдені в Трипільських містах і селищах.(Культ (від латинського "культус") значить "піклування", "розвивання", "поклоніння". Є культ Будди, культ Христа, культ Юрія. Очевидно, справа не в культові, а в його змістові. Є культ поклоніння чужим святощам і є культ поклоніння рідним святощам. Є культ рідного провідника-спасителя народу, і є культ чужого провідника (вторжника -гнобителя народу)).12. Трипільці-скотарі, мисливці, хліборо­би. Їхні хати (ліплянки) з'єднані між собою під­земними переходами, які нагадують "тран­шеї", покриті навісами. Хата була довжиною до 45 метрів, а шириною до 4 метрів. У хаті жило по десять родин: знайдено десять печей (родинних вогнищ).Трипільці вірили у вічне життя — в життя після "мріті" (смерти). Вірили, що, ввійшовши у світ "мрі", вони переселюються до неба (і живуть на сварзі, біля Діда-Дажбога). Біля Трипільських селищ знайдені впорядковані кладовища. Їх оглядаючи, бачимо: померлі по­хо­вані рядами. Є ряд, де поховані пра­прабабусі і прапрадідусі. І є ряд, де поховані прабабусі і прадідусі. І потім новий ряд, де поховані нещодавно померлі. У Зоряне Цар­ство Духа Предків відходять (за чергою) По­ко­ління за Поколінням: так з віку в вік.13. Археологи, вивчаючи стародавні па­м'ятники, знайдені в Україні-Русі, творили умовні терміни: "культура шнуркової керамі­ки", "комарівська культура", "катакомбна культура", "зрубна культура". Очевидно, ці культури відображають культуру одного народу різних епох. І різних географічних особливостей.Мати-Земля України (Руси) зберегла па­м'ятники пізнього палеоліту (старого кам'я­ного віку), епіпалеоліту (після старого кам'я­ного віку, який був 14-8 тисяч літ тому), і був ознаменований буйним розквітом Мізинської культури, взори якої, як знаємо, досі живуть на українських вишивках, неоліту (нового кам'яного віку, який був 8-6 тисяч літ тому).У часи Мізинсько-Трипільської культури, яку можна звати Прото-Індо-Европейською, вже був усталений світогляд, пізніше вислов­лений у "Ведах". З земель України-Руси вихо­дили численні племена. Наприклад: Пелазги, Сумеріяни, Арії, Медіяни, Перси, Гіттіти (Гиксоси), Ахеї (Греки), Балти, Келти, Латини та інші. Вони були споріднені мовою, вірою, способом життя. І вони (в більшій чи меншій мірі) брали участь у творенні Мізинсько-Трипільської культури. Вийшовши з земель України-Руси, вони почали творити самостій­ні шляхи історії (мови, віри, обрядности, звичаєвости).Племена (наші безпосередні родичі), які лишилися на землях України-Руси, бо вва­жали себе переможцями в боротьбі за ріки, ліси, поля і пасовища, продовжували плекати шлях свого самобутнього життя (шлях куль­тури і цивілізації, започаткований Мізинця­ми-Трипільцями). Українська культура (особ­ливо, коли мати на увазі взори, писанки, зви­чаї, свята, обряди) є безпосереднім про­дов­женням Прото-Індо-Европейської культури.14. Дохристиянська віра України-Руси була вірою многобожною, але благородною. І про це свідчать й сьогодні її обряди (веснянки, щедрівки, колядки, свята вечеря, писанки, радісні й світлі зимові, весняні, літні, осінні свята).Благородні обряди і звичаї має благо­родна віра, яку можна шанувати і яку можна знеславлювати, принижувати. Усе залежить і від духовного рівня, від моралі релігійних і естетичних почувань людини.Чому людям потрібні обряди? При до­по­мозі обрядів виховуються правила поведінки людей. Найтиповіша риса обрядности — по­вто­рення. Наприклад: 2500 років тому наші родичі (Скити) померлого володаря (на возі чи на санях) возили від селища до селища. Жителі селища виходили проводжати у Цар­ство Духа Предків померлого. (Скити вміли бальзамувати, і тіло померлого не розклада­лося).Геродот у "4-й книзі" пише, що "найближчі кревняки кладуть померлого скита на віз і возять по приятелях. Приятелі стрічають і вго­щають тих, які йдуть з небіжчиком, і не­біж­чикові ставлять їжу". "Так возять звичай­них (скитів) сорок днів, а потім ховають".Скитський (праукраїнський) поховальний обряд шляхом повторення передавався від покоління до покоління. І пережив тисячо­літ­тя. І живе цей обряд в трохи переосмисленій формі й сьогодні: після сорока днів поховання ми відзначаємо поминки.15. Геродот пише, що "до чужих звичаїв мають скити велику відразу". Очевидно, не тому, що чужі звичаї чужі, а тому, що вони (Скити) не хотіли мати чужого способу життя."Коли греки навчилися виготовляти вино, вони почали вважати оп'яніння, викликане вином, Божим натхненням. Деонісій у них був богом вина. Вином оп'янілі чоловіки розри­вали на кусні диких тварин і пожирали їх в сирому вигляді. Навіть дівчата і жінки із знатних родів ішли, оп'янілі вином, в безлюдні гори і проводили там ніч, танцюючи і спі­ваючи" (М. Рой, "Історія Індуської філософії", 1958 р., стор. 25). Греки вірили, що п'ючи вино (кров бога Деонисія), вони в собі відчувають присутність Деонисія. І за таку "присутність" вони обрядово дякували божеству.Скитський принц Анахарзис (вірніше — Анакара, що значить Некараний, Благород­ний), живучи в Атенах, попав під вплив грецьких обрядів. Коли він (у 584 році до Христа) повернувся додому (до Скитії), то "узяв бубон і начепив на себе образків". І почав висловлювати обрядово пошану грець­кому божеству. Скитський володар, як пише Геродот, "стрілив — і вбив його" (Анакару).Зрада рідної віри, обрядовости, означала зраду Вітчизни, зраду рідного Роду і зневагу рідних Могил. І біблійні жиди карали смертю (забивали камінням) того жида, який приймав чужі звичаї.16. Обрядність — об'єднання народних зви­чаїв, які зріднюють покоління з поколінням, дідів з внуками, відокремлюють плем'я від племени. Є африканське плем'я, яке, щоб під­креслити свою окремішність, підпилює зуб кож­ному своєму членові. Підпиляний зуб ви­конує роль пашпорта. У старих юдеїв обрі­зання статевого органу було своєрідним племенним звичаєм.Щоб краще зрозуміти п'ятитисячолітню обрядність українського весілля, ознайоми­мося з весіллям, описаним у "Ведах". Коли юнак бажає одружитися, він посилає сватів до родичів дівчини своєї. Свати кланяються родичам. І оповідають, що всюди бували. Різні світи видали. І стало їм відомо, що в цій хаті живе найкраща дівиця. (Пригадую, що в санскриті "діва" значить "дивна", "божествен­на" (не має собі подібних)).І родичі від сватів приймають хліб, вар, дари. І садовлять сватів за стіл, угощають їством. І в діви родичі питають, чи вона хоче бути "нарою" (санскрит) — нареченою. Коли є згода, тоді між родичами діви і родичами юнака відбувається зустріч, обмін дарами. Вони домовляються про день весілля.17. Уранці (в день весілля) молода купа­ється у воді пахучій: настій з степових квітів. Жінки вбирають молоду у весільну льолю. На чоло кладуть вінок, від якого йдуть стрічки ясні й темні: на житті, як на довгій ниві, є дні веселі й сумні. Вінок символізує скарби матері-Землі. Її вічну квітучість, родючість, живучість.Молода сідає біля родинного вогнища. Богомолець (здійснювач обряду) приносить жертву Прародителям. Він кидає у вогнище жменю пшениці. Молодий три рази обводить молоду навколо родинного вогнища, ознаме­новуючи триєдиність (Нав, Яв, Прав). І говорить: "Ідімо, щоб одружитися, щоб дітей мати. Весело любімося і розуміймо один одного. І живімо сто осеней".І молодий дає молодій невеличке (симво­лічне) жорно. І каже: "Як камінь, будьмо міцні в житті родинному". І він їй в руку дає "ая" (санскрит) — "зерно". Молода кидає зерно до родинного вогнища. "Багатій, Роде мій, пше­ни­цею, усякою пашницею".Вечором виходять молоді на подвір'я. І дивляться на вечірню зорю. Молода гово­рить: "Бачу небесну зорю. Може і я зачну життя нових потомків. Хай живе мій муж і мої потомки". Молодий говорить: "Вірна ти, дру­жино моя, квітни зі мною". (Жінка вважалася другом).(У Греції стародавній жінки і дівчата були власністю. І охоронялися як приватність му­жа. Біля жінки (грекині), як пише Аристо­фан, грек тримав собак, які охороняли його жінку від невірности. Такі звичаї оправдувалися тим, що греки-пастухи, мандруючи з стадами, не були певні: може хтось з подорожніх загостить до жінки? Українці-хлібороби (особливо у древні часи) разом з жінками працювали на полі: сіяли, жали).18. У обрядах і звичаях кожний народ узаконює стиль і особливості свого життя. Звичаї виникають з вільних потреб творення порядку, життєвої гармонійности. Порядок -це обов'язок; обов'язок — це потреба, яку людина має безвідмовно виконувати на щастя собі, своїй родині і своїй громаді.Іван Франко сам себе облагороднював і наснажував почуттям обов'язку. Він писав: "Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обо­в'язку віддавати працю свого життя (...) простому народові".Людина, яка уникає обов'язків (обрядових, звичаєвих обов'язків сина чи дочки народу), вважається неповноцінною людиною. У її вдачі занедбана та людська властивість, яка звеличує гідність життя. Звернімо увагу: навіть у звірів є благородні дари, отримані від матері-Природи.Буйвіл, побачивши небезпеку, не буде себе рятувати втечею, не залишить без опіки самиць і дітей своїх. Буйвіл стає до оборони роду свого, ідучи на смерть. Вороняча зграя спокійно клює зерно, а вартові-ворони, го­ло­ви піднявши, стоять на варті. Вартові подають сигнал, побачивши людину чи небезпечного звіря.19. Є вислів — що країна, то й інший звичай. Є звичай: коли людина зайшла в хату, повин­на зняти головний убір. І є звичай: коли лю­дина зайшла в хату, не маючи на голові убору, її вважають гостем невихованим, підозрілим.Вихованість нічого не має спільного з розумом і освіченістю. Є люди й розумні, й з високими ученими ступенями і талановиті, але в громаді не дуже бажані тому, що мають малу особисту культуру (обрядність, звича­євість, тактовність).Звичаї (звичаї усталені, всіми одобрені) дають людині можливість відчути своє місце в громаді. У звичаях визначена відповідаль­ність, сумлінність, гідність, поняття порядку особистого і суспільного. Коли добрі звичаї міцно входять у навики, вони вдачу людську збагачують, ошляхетнюють. І чим благород­ніші звичаї, і чим народ більш до них при­в'язаний, тим живучіше в нього почуття окре­мішности, зріднености. І тим більша в нього віра в себе — в своє призначення.20. Звичаї, обряди, зимові, весняні, літні, осінні свята в Україні-Русі до 988 року слу­жили не тільки для творення світлого свят­кового настрою, високого душевного підне­сен­ня, звеличення життя, краси, а й для вихо­вання синів і дочок, для поглиблення почуттів їхньої національної свідомости, гордости, для утвердження віри в божественне призначення народу України-Руси. Віра у свою вищість робила внуків Дажбожих особливо велико­душними в ставленні до гостей-чужинців. "Гість у хату — Бог у хату", "чужинця треба вгостити, добрим словом потішити".Кожному народові властива (така вже вдача людська) віра в свою "особливу місію", у своє виняткове призначення, Боже покли­кан­ня. Наприклад, Ізраельтяни вірять (і ця віра їх рятує від асиміляції, гибелі), що "Із­раель — вибраний народ". Поляки, звеличуючи поета Міцкевича, обожнюють його натхненні слова: "Польща — Христос народів". (Христос значить Божий Помазаник). Ф. Достоєвський пропагував, що "Русскій народ — Богоносець". Не можна вважати, що ідеї "національної винятковости" проповідують расизм. Дитина, яка каже, що її мати — "найкраща в світі мати" (виняткова, особлива) зовсім не думає зневажати інших матерів.21. У оповіді "Україна-Русь, архиєреї грець­кої ортодоксії і татаро-монгольська ор­да" (2), зазначую, що наші предки слово "погано" вживали у значенні "потворно" ще перед 988 роком. І подаю етимологію цього слова: пояснюю, що воно не має нічого спіль­ного з латинським словом "паґанус" (селя­нин).Знаємо, що В'ячеслав Липинський (стор. 29, "Р. і Ц. в І. У.") пише, що слово "поганство" вживалося попами в Україні-Русі "в глумливому значенні". Українець-русич, який тримався рідних батьківських обрядів і звичаїв, був глумливо названий "поганином". Щоб викликати зневажливе ставлення до рідного, було рідне підняте на глум.(Очевидно, немає в світі такого рідного, щоб в ньому все було перфектне. Усюди є тіні й проміння. Повір'я, що є "водяники, вовку­лаки, домовики", яких треба задобрювати — це тіні. В. Липинський пише, що перед хре­щенням в Україні-Русі віра була "з богами, які вимагали послуху, завзяття, любови, посвяти, дисципліни — одне слово: громадської органі­зованости" (стор. 30). Це — проміння, яке я беру для Рідної Української Національної Віри, залишивши богів і відчувши в душі віру в Єдиного і Всюдисущого Дажбога).Проф. Р. Смаль-Стоцький (президент Го­ловної Ради Наукових Товариств ім. Т. Шев­ченка) пише так: "Протягом віків християн­ська церква поборювала нашу стародавню культуру, як поганську, а окупант-Москва, нищила, як національну, обзиваючи наші звичаї "богомерзкими". Академік С. Єфремов подає: "Нікуди мабуть не витратило стільки енергії всяке начальство (християнське, — Л.С.) як на безупинну боротьбу з народніми звича­ями та на їх заборони. Од перших книжників (монахів, — Л. С.) почавши, війна проти народніх звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розга­ня­ли "Богомерзкія збори" — колядників на Різд­во, ігрища на Купала і т. д. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смака­ми та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію..." (Проф. С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. О.", т. З, стор. 14).22. Історики, етнографи, визначні пись­мен­ники, діячі культури і мистецтва визна­чили, що від 988 року почавши, православіє грець­кої церкви веде жорстоку боротьбу з укра­їнською національною культурою, з рідними святами, обрядами, звичаями народу, з совіс­тю народу, з духовною незалежністю народу, з його національною свідомістю.І архиєреї православія грецької церкви замість того, щоб вибачитися перед народом, визнавши свою вину, без сорому й стиду, на різних українських святах і врочистостях речуть: "Українська Греко-Православна Цер­к­ва жила й живе радощами та боліла й боліє смутками Українського народу. Вона ніколи не була байдужа до всього, чим жив, що переживав і до чого стремів наш народ" (Митрополит Мстислав, промова на відкритті 3-го СКВУ, 23. 11. 1978 р.).Така архиєрейська промова нагадує про­мову червоного комісара, який на мітингу ре­че, що "партія Лєніна жила й живе радощами та боліла й боліє долею Українського народу. Партія Лєніна дала всі умови для розвитку культури Українського народу".Свідоміші українські інтелігенти знають: щоб Українець міг пізнати себе, він повинен безупереджено пізнати світогляд рідної віри України-Руси. І не ображати батьківської віри, називаючи архиєрейськими термінами — "поганська", "дикунська", "богомерзка". Во­роги зневажають рідну віру України-Руси тому, що в ній бачать живучість Української Національної Свідомости (благородний само­бутній націоналізм).23. Український народ, рятуючи свою національну гідність, почуття окремішности, не приймав чужої (візантійської) культури, яку йому нав'язували попи під маркою "прав­дивої віри". Рятувати національну гідність значить форму і зміст рідної культури ряту­вати від експансії чужої культури, яка втор­гається під гаслами "правдивої віри", "соція­льної справедливости", "порядку".Утратити рідну культуру (звичаєвість, об­рядність, досвідченість) значить утратити все: утратити ознаки національної окреміш­ности. У звичаях, обрядах народ сам себе бачить. І сам себе усвідомлює, збагачуючись вірою в себе. І сам себе мобілізовує, обороняючись від вторгнення чужої (візантійської) культури, освяченої догмами і канонами православія."Від "Слова о казнех божіих" до Івана Ви­шенського і відти до ще новіших консистор­ських наказів ми знаємо безконечний ланцюг цих церковних єрархічних уїдань на народні свята взагалі" (М. Грушевський, "Історія Укр. літератури", т. 1, 1959 р., Ню Йорк, 142 стор.).І тут же Грушевський, ніби з жалем в душі додає: "Від величної Купальської містерії полишилися переважно пародії, які не дають ніякого поняття про первісний її характер. Від весняних циклів — самі дитячі та дівоцькі за­бави". М. Грушевський вважає, що "архиєрей­ські уїдання" звели українські обряди, свята, звичаї "на чисті посмішки і пародії".24. Християнство в Україні-Русі "сильно боролося проти обрядів, звичаїв, навиків ук­ра­їнського народу". Тобто — християнство силь­но боролося проти української націона­ль­ної свідомости, виявів окремішности. Християн­ст­во прагнуло, щоб українці-русичі перетвори­лися у "стадо Христове" без знань рідної історії. Без почуттів національної гідности: національна гідність називалася "поганством", "дикунством", "богомерзким бовванством".Густинський літопис (17 століття, Густин­ський монастир біля Прилук) пише, що, не­зважаючи на церковну заборону, "У надве­чір'я різдва Іоана Предтечі збираються прості люди обох статей, плетуть собі вінки із зілля, розводять вогонь, співають пісні, потім через вогонь перескакують".Митрополит Іларіон (Огієнко), в "Дохри­стиянських Віруваннях Українського Народу" пише, що Український "Народ і не міг, і не хотів відійти від своїх стародавніх вірувань, що складалися довгими віками і що давали йому повну систему життєвого світогляду" (стор. 320). І тут же митрополит підкреслює так: "Виступи проти стародавніх обрядів (рід­них, українських, — Л. С.) у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста І. Вишенського в 17 віці проти всіх народних Свят: Коляди, щедрівок Купала, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін." (стор. 267). "Церковні проповідники завжди виступали і проти старих обрядів (українсь­ких, — Л. С.) і проти старих вірувань, але народ їх не все слухався" (стор. 319).Правильно народ робив, що не слухав "церковних проповідників". "Церковні пропо­від­ники" нищили в Україні-Русі народну культуру, "яка складалася довгими віками", яка оберігалася і шанувалася народом, як святощі батьків рідних."Церковні проповідники" знали: чим на­род більш національно свідомий, тим він байдужіше ставиться до православія грецької віри. І тому вони (церковні проповідники) ні­коли не спиняли своїх виступів проти звичаїв і обрядів Українського Народу.25. Митрополит Іларіон (Огієнко) далі стверджує, що "Київський митрополит Іоан (1077-1089) у своїх "Правилах" сильно скар­житься, що люди (українці-русичі, — Л. С.) Причастя не приймають"; із цих же причин цар Петро 1 в 1716-му році видав "заряд­ження", щоб кожний "посповідався й запри­час­тився, а коли цього не зробить, загрозив карою" (стор. 319), "скаржився й митрополит Максим (1283-1305), і поборював народні шлюби, наказуючи вінчати молодих силою в Церкві" (стор. 322).Українська молодь не хотіла брати шлюбу в церкві віри грецької, де піп казав, щоб одружені були такі, як Ребека, Рахеля, Ісаак, Іаків та інші жидівські родоначальники. Максим (митрополит всея Руси) "наказував вінчати молодих силою в Церкві" — силою оправославлював рабів. Наказував бичами гнати киян-християн до церкви святої Покрови відзначати свято Спаса.(З історії знаємо: Покрова і Спас — не­українські свята. Вони були імператорами і патріярхами в Константинополі установлені на пам'ять перемоги Візантійського війська над Скитськими і Сарацинськими військами. Греки, які були Київськими митрополитами, і вважали Україну-Русь духовною колонією Візантії, наказали запровадити ці візантійські (мілітарно-православні) свята й між україн­цями-русичами. Українці-русичі, які не хотіли в першому тижні серпня нести плоди святити до церкви (відзначати свято Спаса), були церковниками названі поганцями і бичами гнані до покути. Українець-русич, щоб уникнути кари, проявляв нечесне ставлення до себе: називав чужі свята рідними і за це був похвалений попами).Митрополит всея Руси Максим служив не Україні-Русі, а двом панам: імператорові Візантії і ханові Татаро-Монгольської орди. Він мав світогляд Аристотеля, який писав, що "є народ вищий і є народ нижчий", Греки, як "вищий народ, ніколи не повинні бути рабами. Нижчому народові властиве життя рабське.І митрополит Максим вважав українців-русичів "нижчим народом", який є його смиренним стадом, призначеним служити православію і ханові. Він українців русичів, як пише митрополит Іларіон, силою гнав до церкви. Непокірних (за законом Іоана Зло­тоустого) він карав "до дєвяті і сорока ран".26. Українці-русичі любили рідні обряди. Обряди їх єднали, тішили і бадьорили їхні душі, робили життя приємнішим. Навівали надію на краще завтра. Обороняючи рідні обряди, українці-русичі ніколи не переставали вести боротьбу з єреями православія — про­фе­сійними виразниками чужої свідомости. Нація без національної свідомости не є на­цією. Щоб українців поробити істинними православ­ними (людьми чужої свідомости), "треба з їхнього життя забрати їхній рідний світогляд".І "Християнство почало випихати народ­ній світогляд з свідомости Українського на­роду й тим робом увійшло в довговічну та завзяту боротьбу з ним" (М. Возняк, "Історія Укр. Літератури", т. 1, Львів. 1920 р., стор. 59).Єреї знали: чим більш несвідомий народ, тим він більше горнутиметься до православія грецького чи католицизму латинського: бо ж, утративши рідний світогляд, не знатиме, де себе притулити? І народ, не знаючи, хто він є, звідки він, ким і чому закутий, нестиме свої болі і скарги до ікон та до мощів... Та в душі, відчувши тугу за рідним, спонтанно йтиме рідні свята відзначати, щоб рідним душу благословити. "Анатема, поганцям, бичуйте, січіть їх!" Згадаємо (для прикладу) декілька сумних дат.У 1719 році з благословення архиєреїв був попами у церквах осуджений кожний укра­ї­нець-русич, що йшов відзначати свято Купа­ла. І було наказано прихильників Купаль­сь­кого свята "крєпко істєзаті, а преслушних і от церков одлагаті" ("Києвська старіна", кн. ХLV, 1894 р., стор. 542).У 1723 році Перемишльський дієцезійний собор в Березові строго заборонив відзначати Купальське свято, бо воно "обадьорює народ, виховує відвагу, непокірність властям". Укра­їнський літній обряд був на цьому соборі названий "гріховним звичаєм" ("Вісла", т. 1, 1891 р., Варшава, стор. 152).27. У 1769 році з наказу монархині москов­ської військовий генеральний суд строго заборонив в Україні-Русі відзначати Купаль­сь­ке свято, бачачи у Купальських святах про­будження і обадьорення національної свідо­мости та вороже ставлення до православної церкви, яка є знаряддям гноблення в руках монархині Катерини 2-ї.У 1774 році в Чернігівській духовній семінарії піп (прибулий з села Церковщиці) оголосив, що українці-русичі "кожного літ­нього вечора, а часто й цілу ніч, зібравшись на вулиці, співають веснянки, (...) прославляють співанням і на все горло сего ідола Купала; проти празника Крєстітєля Іоана кладуть по вулицях вогонь з піснями Купаловими і танцями" ("Украинская жизнь", ч. 9, 1913 р., стор. 105).(Славлять "ідола Купала", а не "ідола Крє­стітєля Іоана" чи "ідола Саваота" чи "ідола Херувима": ідол — це образ, ікона, портрет, статуя).Проф. Степан Килимник пише, що Конс­тантин Маковський (1839-1915 р.) "був зача­рований веснянками". Він намалював картину "Дніпрові Русалки". Русалки "з глибини Дніпра виводять танок-веснянку", й ведуть його аж у піднебесну височінь", "тіла укра­їнських русалок натхненно здіймаються аж до неба", "здіймаються вони все вище й вище... Але ось вони побачили на сході церкву з хрестом... І ця емблема зупинила їх творчий лет, і вони скам'яніли... Застигли в своїй нечу­ваній і небаченій красі".28. "Повернення до поганства!" — заречали архиєреї. (У твір "Дніпрові Русалки" "К. Маковський вклав ідею, що українська до­християнська культура (краще сказати — куль­тура України-Руси) була своєрідна й мала пер­спективи до широкого розвитку, масштабу світової культури тих часів, що вже тоді вона сягала в надхмарні висоти... Але з приходом християнства ця самобутня, як він висловився, "творчо-геніяльна" культура скам'яніла, зупи­нила свій лет.., на її місце прийшла христи­янська культура" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 2, стор. 41).Архиєреї арештували "Дніпрових Руса­лок" і передали жандармам. Монарх Мос­ко­витії оглянув "Дніпрових русалок", які були попами названі "бєсамі", "антихристами", "бо­гомерзкім поганством", і дав наказ тримати "Дніпрових русалок" у таємному відділі "імператорського ермітажу".29. У 1890 році дослідник X. Ящур­жинсь­кий пише, що в Уманському повіті дорослі вже не святкують Купальського свята. Боя­ться попасти на чорний "список ворогів православія". Українці, тероризовані єреями православія (вірними слугами монарха Мос­ко­вії), таємно по хатах співали: нишком від­значали Купальське свято, нишком оповідали дітям про рідні обряди.А "по вулицях ходили соцькі і киями били тих, хто збирався на Купальське свято" ("Ки­ев­ская старина", листопад, 1890 р., стор. 327)."Киями били" тих, хто відважувався рідні обряди шанувати, не слухати єреїв право­славія грецької віри. (Обряди, які збуджують в народі почуття національної свідомости, були приречені на забуття)."Велике свято з вечірніми багаттями, з обрядовими перескакуваннями через вогонь, із киданням підпаленого Купала в річку, з хороводами і піснями все більше і більше пе­ре­ходить у забуття" ("Киевская старина", кн. XXXI, 1890 р., стор. 326).30. Переходить у забуття те, що тисячоліт­тями виласкавлювало і обадьорювало душу народну, приносило радість дітям і дорослим, зріднювало рід з родом, село з селом. (Ска­кання через вогонь не було звичайним ска­канням, а обрядовим випробовуванням юна­ць­кої відваги, життєвого здоров'я. Юнка і юнак, за руку тримаючись, через вогонь ска­кали: перевіряли міць любови, витривалість майбутнього родинного життя).Попи при допомозі парахвіяльних препо­добників і жандармів заповзялися все, що роз­буджує національну свідомість (народні свята, обряди, звичаї), "вигнати в болота", "послати до чорта". І таки навчити українців-русичів "со страхом і трепетом" стояти на колінах перед образами позолочених біблійних жидів, діячів грецької і латинської церкви.М. Возняк в "Історії Української літера­тури" (Львів, т. 1, 1920 р., стор. 61) цитує такі православні прокляття, висловлені монахом І. Вишенським:"Щедрий Вечір з міст, з сел виженіть в болота — хай сидить з чортом і не насміхається з християн", "Знищіть на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі, вийшовши в поле, чинять жертву танцями та скоками: гні­вається бо на вашу землю Юрій-мученик, що немає православного християнина, який би міг очистити і вигнати це диявольське насмі­хан­­ня. Усуньте надмогильні пироги та писанки в Острозі й де б ще це було, щоб не находився цей поганський квас у християн­стві. Купала втопіть на Хрестителя і відсічіть скакання через вогонь: гнівається бо Хрес­титель на вашу землю, що вдень його пам'яти позволяєте чортові насміхатися".Бачимо, як ожорстокіла душа православ­ного українця Вишенського! Він називає українське народне свято "диявольським святом", рідні обряди називає "диявольським насміханням", "поганським квасом"!31. Монах Іван Вишенський має немило­сердну фантазію, пише: що святий Юрій (ідол єреями придуманий, ніколи неіснуючий, на­віть тепер папою римським викреслений із списку святих) гнівається на землю України-Руси, що досі є "Щедрий Вечір.., надмогильні пироги та писанки". І юдеєць (сучасник царя Ірода) Іоан Хреститель також... гнівається на землю України-Руси?А чи не могли б оці чужоземні гості, Юрій і Іоан, (в ім'я людяности) перестати знева­жати, опоганювати, опаскуджувати рідні ук­раїнські святощі? Народ, обороняючи свою гідність, може їм сказати: "Гетьте, недобро­чинці, з нашої святої Землі!"32. "Обряди — це твір людського духа. Лю­дина, що вірить у Бога, виявляє цю віру на зовні різними ознаками" ("Лоґос", україно­мов­ний католицький журнал, ч. З, 1962 р., Йорктон). Українські обряди (обряди світлі й розумні) утверджені в рідній вірі України-Руси хіба не були "твором людського духа"?! Якщо ви, єреї, опоганювали і нищили тво­ріння українського духа в ім'я духа греко-ка­то­лицького, то яке право маєте називати себе оборонцями Української культури, пастира­ми народу!?Є правда: поневолені не мають права мати рідних обрядів, рідних понять національної свідомости. Чому? Коли поневолені мають рідну віру і рідні обряди (хай вони будуть найпримітивніші!), то вони (поневолені) не вва­жають себе переможеними. У них віді­брана воля (відібране право мати рідне правління), але у них не відібране хотіння боротися за волю: у них є рідна віра і рідна обрядність: у них вільна духовність!У рідних обрядах затаєна вільна духов­ність; "Занадто вони (обряди, -Л. С.) народові близькі, зрозумілі, яскраві, щоб із ними цілком розлучитися", пише проф. Л. Білець­кий ("І. У. Л.", т. 1, стор. 48). І архиєреї православія грецької віри відчули, що їм не вдасться повністю знищити обрядність укра­їн­ську (обрядність національної свідомости), і вирішили в ім'я віри Христової перехитрити народ. Вирішили українські обряди світлі, врочисті, благородні поставити на службу неукраїнській справі. Як вони це вхитрилися зробити?33. Грецьке слово "синкретизм" значить "об'єднання", "злиття". Якщо між рідною вірою України-Руси і православієм грецької церкви прийшло до "синкретизму", то звер­німо увагу на його значення.У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Славлять, стоя­чи під вікном, пана-господаря, його дружину, доньку, сина, весь рід гостинний, трудолюб­ний. І достойний господар обдаровує коляд­ників.Єреї почали українську колядку християні­зувати, цензурувати. І діти примушені були почати колядувати так: "Ясне сонечко — сам Господь-Христос! Ясна зірниця — Пресвята Діва! Ясен-красен місячик — то Святий Петро-Павло" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 1, стор. 99).34. Борися з силою ворожою — умертвляй її, а коли умертвити не можеш, то перехитри її і освяти її, і зроби її невільницею, і застав її тобі служити. І так сталося.В Україні-Русі, як пише митрополит Іла­ріон (Огієнко), "Християнство спочатку силь­но боролося з шануванням води, але не змогло його перемогти, і вкінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять кап­лич­ки над криничками, джерельцями, потоками, і власне тут часто появляються чудотворні ікони" (стор. 47), а "Свято Купала поєдналося з Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купало" (стор. 294), "Юрій замінив якогось стародавнього бога" (стор. 282), а "Велеса замінив Св. Власій" (стор. 285), а "Пророк Ілля замінює бога Перуна і приймає на себе його якості й обов'язки", "Іллія пророк на колесниці їздить, гримить і блискавиці пускає на небесах" (стор. 301). На престоли українських божеств посідали жи­дівські, грецькі, латинські божества.Українці не хотіли поклонятися чужим божествам (Іоану Хрестителю, Власію, Іллі, Михаїлу). І приходили молитися у Священний Гай, де прадіди, діди молилися, де святі могили Родителів: тут ставили вар, калач, писанки. Українці не хотіли приймати чужого (з Візантії) привезеного календаря. Єреї ухитрилися християнські свята поставити на час свят українських: щоб українські свята втратили український зміст, українську священність.("А що ж ми тепер без рідних святощів та робитимемо? І як же ми на світі житимемо, забувши Первородителів наших, забувши їхні настанови — напучення, поради й розради, ласкання й побажання, картання й уболіван­ня? Чи можемо ми радісно на світ Божий дивитися, не маючи чогось рідного, святого? Чи ж шанують люди тих, які не знають, хто вони, чиї вони — з роду й кореня якого походять?")("А ви називайте Іллію, Михаїла, Юрія, Власія рідними святими, Первородителями називайте, станете істинними православними! А те, що у вас було справді рідне, вкиньте в болото, бо воно некрасиве, многобожне").("О, єреї, жорстокі ереї! Гляньте: в тієї матері дитина некрасива, горбатенька, а мати теє дитятко так ніжно ласкає, таке воно для неї миле та гарне. Рідні Первородителі наші мали право помилятися і свої помилки виправляти.Розумні сини татові творіння вдоскона­люють, а не викидають в болото, тому що воно некрасиве. О, єреї, та ж Христос мав Первородителів (Рахелю, Лабана), які многих божків своїх почитали, але він з них ніде не глумився!).35. Митрополит Іларіон пояснює, що "Християнські Свята поставлені були на час Свят дохристиянських (українських, — Л. С.), і це було причиною легкого їх сприйняття, але й стало причиною двоєвір'я: народ приходив молитися на те саме місце, де він і раніше молився, у ті самі дні, як і давніше" (стор. 325), "якості старих богів почали помалу перено­ситися на християнських святих" (стор. 326).І митрополит Іларіон пояснює, що право­славіє грецької віри випирало з українського життя українські обряди, звичаї, свята, віками "випирало". Але "остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім (українським, — Л. С.) обрядам і прив'язавши стародавні Свята (українські, — Л. С.) до певне окреслених дат Свят християнських" ("Д. В. У. Н.", стор. 306). І почав формуватися новий тип укра­їнця: українець має походження українське, а ідейність у нього неукраїнська.Зберігається форма Української культури (вишивки, писанки, колядки, щедрівки, дідух, веснянки, Купала, Свята вечеря. Щедрий Вечір). Формі українській даний зміст чужий (Назарет, Саваот, Сіон, Йордань, Синай, чужі поняття віри, святости, правди, волі, любови, моралі, краси). Мозок ваш, а мислі, які ми кладемо у ваш мозок, наші: ми даємо на­прямок вашим мислям і почуванням. Писанка ваша, але вона славить не Київську, а Виф­лиємську подію. Діти ваші, але їхні душі ма­ють бути збуджені, натхненні неукраїнськими святощами, врочистостями, а православієм грецьким.36. І діти українські ідуть в школу. Від­кривають "Буквар": на першому місці постав­лений не Київ, а Назарет. Учитель вкладає в непорочні дитячі голови перші поняття: "У Назареті Ісусик маленький", "Вифлеємська зоря на небо вийде, малий Ісусик до дітей прийде. Малий Ісусик, Божа Дитина, буде Святвечір, буде колядка в кожній хатині"."Українка я маленька" і "Українець я ма­ленький" — ми славимо Назарет, Вифлеєм, Йор­дань. Перші дитячі враження, почування, мислення, хвилювання присвячені неукраїн­ським святощам. Діти українські радіють, що Ісусик народився; сумують, що Ісуса розп'яли; радіють, що Ісус воскрес.У душі дитини української родиться світле природне питання: чому кияни славлять не Київ, а Назарет? Питання, народжене непо­рочними почуттями: рідна мама найкраща, славити рідну маму — щирі душевні хотіння. І коли б дитину спитати: яку маму більше любиш: рідну маму чи маму Ісусову, дитина відповіла б, що рідну маму любить більше. Рідна мама — рідна віра: тут затаєні вічні святі сили рідної духовости!37. Українці, відроджуючи національну свідомість, почали обожнювати герб України-Руси: знамено духовної самостійности, окре­мішности, самобутности. І архиєреї вирішили й тризуб поставити на службу канонам і догмам греко-латинського християнізму. Вони хрест (символ інтернаціональної релігії) поставили над Трисуттям. Вони зробили з Трисуття стілець, і на "тризубний стілець" посадили Ісуса в одязі грецького архиєрея, що й бачимо у читанці "Золоті ворота" (видання Українського Конгресового Комітету Амери­ки, Ню Йорк, 1962 р., стор. 227).Якби я був Ісусом, сказав би: "Українці, ви втратили почуття гідности — значить ви усе втратили! Ви принижуєте рідні святощі, щоб мене, Ісуса, звеличити, рабське ваше звели­чення! Ґої, я вірний син Ізраельського народу, ніколи рідних святощів не принижував".(У Европі немає такого народу, який би так по-рабському розумів греко-латинський християнізм, як українці — принижені парахві­я­ни принижених архиєреїв — смиренних слуг Ватикану і Константинополя). У оповіді "Ук­раїнська Духовна Революція" даю відповідь, чому народові-гнобителеві греко-латинська віра корисна, а народові-гнобленому — ні).38. Латини мову латинську проголосили святою мовою віри Христової, а греки — грецьку мову. У Індії санскрит — священна мова. У світі мусульманському арабська мова (мова "Корану") — священна мова. У євреїв (гибреїв) такою мовою є гибрейська мова.Мова — душа народу, мова, дана народові Богом. Адже й "Євангелія" пише, що "спо­чатку було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово". У 988 році мова (душа України-Руси) стала мовою приниженою: так хотіла імперська Візантія. Її вірний слуга (митро­полит Іларіон (Огієнко)) пише, що наша українська мова, "Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкреслював, дуже часто уосіблена, а це тхне поганством, наприклад, дощ іде, сонце заходить, вітер лютує і т. ін." ("Д. В. У. Н.", стор. 316).Самобутність, яка робить українську мову особливою, благородною, образною, пісен­ною для архиєрея православія грецької віри "тхне поганством". А от "мова грецька, найвеличніша мова світу, мова богів": пише митрополит Іларіон (Огієнко), ("Візантія і Україна", стор. 28). Немає значення: мова грецька є мовою богів чи мовою чортів! Кож­на мова кожному народові дана Богом! Тіль­ки духовний раб (чужопоклонник) мову ма­тері рідної принижуватиме, щоб підлащитися до мови чужої матері.Щоб успішніше ширити католицьку релігію, місіонери змінили тактику. Вони в Африці не нищать національні обряди і звичаї, а (в ім'я двоєвір'я) використовують для укріплення католицької релігії.39. У церквах африканці в африканських костюмах танцюють рідні танці, на рідній музиці (на рогах буйволів, на дерев'яних трубах) гудуть славу папі римському. "З прадавніх часів наші діди звали Конґо святою рікою, і сьогодні ми хочемо її так називати". "Добре, ставши католиками, звіть Конґо свя­тою рікою, але не тому, що так ваші прадіди вірили, а тому, що ви в ній віру католицьку приймали. Та істиною святою рікою є Йор­дань". Між жителями Конґо твориться двоєвір'я: конголезьким обрядам дається латин­ський (католицький) зміст.2-й Ватиканський собор постановив: національні мови треба використовувати для справ поширення римо-католицької релігії. І дозволено африканцям в африканських като­лицьких церквах малювати Христа з облич­чям негритянським. (Перед цим Христос мав образ білої людини, а диявол — чорної). Африканські священики католицькі ризи прикрашують африканськими взорами: фор­ма африканської культури використовується на славу католицького змісту.40. Туркмени міцно трималися рідних об­рядів і звичаїв, і тяжко було мусульманським місіонерам навернути туркменів на віру мусульманську. На допомогу прийшла хит­рість: треба не поборювати туркменські об­ря­ди, а заставити їх служити ісламові. І постало двоєвір'я: туркмени почали туркменськими обрядами славити духовність не туркменську, а арабську (прославлену Могаметом). І "Туркменські обряди і звичаї так пов'язані з мусульманством, що їх і роз'єднати не можна", — кажуть мусульманські муллаги.Свідоміші туркмени знають, що Туркме­нами їх робить не арабський "Коран", а турк­менські обряди, поняття, звичаї. І прийде час: Туркмени дадуть туркменським обрядам тур­к­менський зміст, щоб бути повноцінними людьми.Віруючі вірять в одного Бога — та шляхи віри є різні і визначення сутности віри є різні. Наприклад, є визначено, що "Іслам — релігія перфектної покірности"; "зороастріянізм -релігія етичного конфлікту"; "китайська ре­лігія — релігія космічної гармонійности"; "інду­сь­ка релігія — релігія спокійної єдности і об'єднаного миру"; "буддистська релігія — релігія скасування світового страждання"; "ізраельська релігія — релігія покірности законові і батьківським обрядам"; "шінтоїзм — релігія вірности державі і родинному об'єд­нанню"; "християнська релігія — релігія бать­ківства Божого, смиренности, непротивлення злу".41. "І комунізм є тепер існуючою релігією в західному світі", — стверджує Джан Мідллетон Маррі у книзі "Потреба комунізму" (1932 р., стор. 11). У Московії почав Мережковський ширити московське богопізнання. А після нього прийшли "богобудівники Луначарсь­кий, Базаров, Велентінов та інші". "Бого­будівники намагалися створити рід нової соціялістичної релігії і таким чином з'єднати релігію з марксизмом" ("Короткий філософсь­кий словник", 1952 р., Київ, стор. 45).Лєнін, виступаючи проти православія, яке обожнювало монарха Московії, речав: "Ми повинні боротися з релігією. Це азбука всього матеріалізму, і, отже, марксизму"."Релігія — це опіум". Треба лєнінізм пере­творити в релігію, щоб цим "опієм" гіпно­тизувати трудящі маси, і при допомозі че­кістської зброї тримати трудящих в покорі. Ніколай Бердяєв (релігійний філософ), зна­вець московського комунізму, пише, що лєні­нізм поборює християнізм тому, що "хоче сам бути релігією" (Н. Бердяєв, "Оригіналь­ність російського комунізму", 1937р., стор. 191).Так є: "влада большевицька (...) в очах мас репрезентує комуністичну віру. Проповіддю цієї віри комуністичної морально держиться большевицька чрезвичайка" (В. Липинський, "Релігія і церква в історії України", стор. 89)."Ясновидець" є синонімом "Пророка". Й. Сталін утвердив, що "Лєнін — ясновидець", "лице Лєніна освітилося якимсь незвичайним світлом" ("Правда", ч. 34, 12 лютого, 1924 р.). Джугашвіллі (Сталін), як студент право­славної духовної семінарії, уживає терміни архиєрейські. "Православних запалює дух святого Андрея Первозванного". Сталін рече: "Дух великого Лєніна запалює нас" ("Правда", ч. 310, 8 листопада, 1941 р.).42. Московія (біла) спопуляризувала тер­мін "православний народ": щоб при допомозі православія гнобити грузинів, українців, біло­русів, башкірів, мордвинів, вірменів, перм'я­ків.Московія (червона) створила термін "со­вєтський народ": щоб при допомозі совєтизму гнобити поневолені народи. І їхні мови, як зручне знаряддя, поставити на службу лєнін­ській релігії."Пребагата українська мова (...) вірно служить великій лєнінській справі" ("Літера­тур­на Україна", З жовтня, 1972 р.). Комісари лєнінської релігії користуються такими мето­дами гноблення українців, якими користува­лись архиєреї православія. Вони творять нове двоєвір'я — замість Христа вставили в колядки Лєніна, а замість Вифлиємської зірки, поста­вили зірку Кремлівську, замість Назарету поставили Москву.43. Людина не живе тільки хлібом, їй по­трібна пісня, музика, їй потрібні свята, обряд­ності, врочистості. І особливо гнобленим людям потрібна розвага. Радісні врочистості потрібні дітям, душі яких хочуть нових і нових зворушень і вражінь. І українські діти, навчені комісарами, почали колядувати: "Нова ра­дість стала, яка не бувала: довгождана зірка волі в Жовтні засіяла. Де цар був зажився, з панством вкорінився, там з голотою простою Лєнін появився"."Ой, червонії маки, листячко зелене, тебе, сонце, любим ми, тебе, рідний Лєнін", "Запо­вів нам батько Лєнін мир оберігати, щоб ішла до комунізму Батьківщина-мати", "Ой, нікому не зірвати червоного цвіту, світить Лєнін, світить сонце, та й по всьому світу", "Слава Лєніна віками йтиме по всім світі, Лєнін буде з нами жити, поки сонце світить" ("Українська народна поетична творчість", Міністерство вищої і середньої освіти УРСР, Київ, 1965 р., стор. 342).44. У розпорядженні білої Москви були попи. У розпорядженні червоної Москви — ко­місари. Замість єрея-поета Феофана Прокопо­вича (та йому подібних), які складали пісні на славу Петра Першого, який переміг Мазепу, прийшли комісари-поети, які складають пісні на честь Лєніна, який переміг Петлюру. "Нам сяють Лєніна ідеї вогнем невиданих звитяг" (В. Сосюра, "Щастя сім'ї трудової", Київ, 1962 р.), "Моя Батьківщина — це Лєніна клич" (М. Рильський, журнал "Україна", січень, 1973 р.), "Лєнінську вітають правду наші матері", "Лєнінська ж слава в правді величава, йде на ясні зорі та на тихі води" (А. Малишко, "Серпень душі моєї", Київ, 1970 р.).Очевидно, поети Сосюра, Рильський, Ма­лишко хвалили деспота не тому, що любили його, а тому, щоб не сидіти за ґратами, тому що були рабами. Достойна людина не при­ховує своєї любови і ненависти, не приховує щирости свого мислення.Деспот Лєнін, ведучи боротьбу з інакшеду­маючими, які йому чинили опір, давав своїм ближнім такі заповіти: "Тих, хто чинить опір — розстрілювати" (с. 248), "встановити залізний порядок, нещадно-сувору владу, справжню диктатуру пролетаріяту" (с. 315), "2 мільйони куркульні", "нещадна війна проти цих куркулів! Смерть їм!", "Куркулі намагаються перетягти на свій бік середнього селянина, і іноді їм це вдається" (с. 322), (Лєнін, "Вибрані твори", т. 2, 1947 р., Київ).45. Лєнінське розуміння свободи: "Тих, хто чинить опір — розстрілювати". "Свободу всім земним язикам Безсмертний Лєнін повістив" (М. Рильський, "Вибрані поезії", Київ, 1967). "Найвищу ж духовну владу (папу римського) може судити хіба один Бог, а не людина" ("Католицький катехизис", ч. 1, стор. 269, утверджений митрополитом А. Шептицьким). "Ми не віримо в Бога! Найвищу владу лє­нінську не може Бог судити!" — чекіст Ф. Дзер­жинський учить українців.У кожній релігії є святі-добродії і є грішники-злодії. "Безсмертний Лєнін" поділив людей на дві групи: ті, які служать Москві — добродії, а ті, які ставляться неприхильно до Москви — злодії. У лєнінській релігії є святі: Свердлов, Калінін, Кіров, Дзержинський. І є грішники: Бухарін, Риков, Камєнєв, Яґода. І є посмертно повернені з чистилища: Постишев, Чубар, Якір, Микитенко.46. У "Євангеліях" читаємо, що між справжніми віруючими віри Христової "немає Грека, ні жидовина, обрізання і не обрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос" (Павло до Колосян, 3, 11).У "Посланнях" Лєнінових читаємо: "Ми називаємо себе комуністами", "Коли настане пора оновлення, то всі відчують це, побачать, що росіянин не дурень", "Ми хочемо Росію з країни злиденної і убогої перетворити в країну багату", "Партія прагне до (...) збли­ження і дальшого злиття націй" (стор. 622, 677, 624, 25), Лєнін, "Вибрані Твори", т. 2, Київ, 1947 р.)."Зближувати і зливати", щоб багатіла "зли­денна Россія" (на болотах, на неродючих землях Іваном Калитою, зятем ханським, засноване "Велікоє Московскоє княжество"). "Зливати нації": немає ні великороса, ні малороса, ні вірмена, ні нацмена, є очолене Моск­вою "злиття націй", є все і всьому — Лєнін, адже: "Світло дарував людям Лєнін" (журнал "Україна", травень, 1970 р., Київ).47. "Зближення і злиття націй" здійснює Москва при допомозі вогню, меча, голодівок, концентраційних таборів, лєнінської науки. Лєнін учить, що "буржуазний націоналізм і про­летарський інтернаціоналізм — два непри­ми­римо ворожі гасла", "пролетарський інтер­націоналізм основується на добровільній співпраці трудящих".І Московія, маючи до зубів озброєну орду, комісарів і чекістів, виховує трудящих в "дусі пролетарського інтернаціоналізму", — в дусі "добровільної співпраці трудящих" під стро­гим наглядом чекістів. Щоб було успішніше, триваліше виховання, використовуються обряди старі і творяться нові.У християн — христини. У лєнінців — октябрини. Українська мати принесла до клюбу новонароджену дитину, їй дали записочку, яку вона "со страхом і трепетом" читає: "Дитина належить мені тільки фізично. Для лєнінського виховання її передаю вам".Комісар тримає дитину біля образу Лєніна і говорить: "Ми осяюєм себе не хрестом, не святою молитвою і водою, а нашим красним прапором боротьби і праці, який пробитий кулями і розірваний багнетами". У клюбах (палацах) "октябрини" в Україні-Русі також звуться "іменуванням дитини".48. Українська дитина "октябринована" йде в школу. З хвилюванням бере "Буквар", її розум жадібно сприймає науку, несвідомо виховуючи на совєтського раба.Часопис "Радянська Україна" (10. 1. 1965 р., 4) пише, що "Щирим другом і мудрим порадником входить у світ дитини книга. Вона вчить її жити, наставляє на вірний шлях". (Я завжди зазначую, що не треба захо­плюватися гаслами "воля", "правда", "вірний шлях", "щирий друг", "спасіння", "правдива віра". Головне не гасло, а його зміст).У світ української дитини вторгається "Буквар" (видання "Радянська школа", Київ, 1973 р., тираж -550.000) образом Лєніна, який поставлений на першій сторінці. Українська дитина вірить "Буквареві", як "щирому і мудрому порадникові", і на заклик учителя співає першу букварську пісню: "Сяє в світлі сонечка наш червоний стяг, Лєніна великого славимо в піснях".49. І тут же (в "Букварі") кольоровий малюнок "молодого пролетарського інтерна­ціоналу": намальована в пишному одязі най­вища ростом в центрі московка (русская), яка очолює і веде "пролетарський інтернаціо­нал": казахів, грузинів, туркменів, українців, узбе­ків, вірменів до Москви — до мавзолею Лєніна.І тут же малюнок: велика черга дорослих і дітей: усі йдуть поклонитися мощам Лєніна. І вірш: "Москва, ти для нас найдорожча у світі. Усі тебе люблять — дорослі і діти. Це ти засвітила нам зорі ясні, тобі ми співаєм найкращі пісні". Релігія є там, де є святиня, "Святиня совєтського народу і всіх трудящих світу — Мавзолей Лєніна", — проголосив М. П. Підгорний в промові в Кремлі в жовтні в 1961 р. на 22 з'їзді КПСС.Українські діти, виховуючись при допо­мо­зі такого "Букваря", при допомозі большеви­цької науки, на неповноцінних людей — рабів Московії, дріматимуть у тьмі національної несвідомости. Та вони, подорослішавши, швидко пробудяться: почують хід Української Духовної Революції,50. Ліві есери (у Москві), члени ВЦІКо­мітету були виступили проти татаро-мон­гольського обряду складання присяги ханові. Есери сказали, що ханський обряд був прий­нятий царем Московії, і тепер його треба забути.Я. М. Свердлов на засіданні ВЦІКомітету 22 квітня 1918 року підтримав Лєніна. І Лєнін 11 травня, як новий хан-цар, прийняв присягу від "красноармєйцев Московського гарнізо­на". Обряд присяги "на вєрность Лєніну" був тотожний з обрядом присяги "на вєрность царю". Хто склав присягу і зрадив, і почав "чинити опір", того, як заповідав Лєнін, "роз­стрілювати".Лєнін — божество Московії (Россєї), лєнінізм — імперська московська тоталітарна релігія. Лєнінці впроваджують в життя (у свідомість українських людей) лєнінські молитви. Журнал "Україна" (квітень, 1970 р., Київ) вістить таку молитовність: "Лєнін — вічна пісня, пісня всіх пісень", "Лєнін увійшов навіки у наше земне буття", "У серці у нашім Лєнін", "Україна славить ім'я Лєніна", рука Лєніна "над мільйонами рук", "погляд Лєніна над очима мільйонів", "Лєніна принесла плянеті весна чарівна, розквітла, і він, як весна, плянеті квітуче несе життя", "Лєнін -джерела й зерна світлої доби".(У парахвіяльній школі учать дітей укра­їнських, що науку дітям Ісус дав, і діти люблять Ісуса. У совєтській школі учать дітей українських, що "Школу дітям Лєнін дав, як ми любимо його", "Лєнін! Одно тільки слово, а ми вже, як буря: Готово!" (П. Тичина, "Вибране", Київ, 1966 р.). У школах чужа ду­ховна наука спрямовує мислення дітей укра­їнських на чужі шляхи, де все чуже: закони і святощі).51. Ставши дорослими, українець і україн­ка одружуються: ідуть здійснити реєстрацію шлюбу... в залі, де стоїть образ Лєніна. "Слід церемонію реєстрації шлюбу, проведення весіль збагачувати новою, радянською обряд­ністю", — дає директиви "Ком. України", 11, 1963 р., стор. 38.Святковість і обрядність стає засобом навернення українців на віру лєнінську; так є: "Радянська святковість і обрядність не тільки прикрашує побут трудящих, а й служить важливим засобом комуністичного вихован­ня" ("Народна творчість та етнографія", Київ, 5, 1964 р., 17).У католицькому журналі описаний обряд "прощення гріхів": монах стоїть на колінах перед образом (іконою) Йосафата Кунцевича, і просить простити йому гріхи. Обряд прощення гріхів та провин перед статуєю Лєніна здійснюється так: "Червоний боєць в одчаю запитує себе: як він тепер зможе на очі показатися людям своїм. І ось він, знайшовши слушний момент, тікає із полону, довго блу­кає в білоруських лісах, аж поки не зустріча­ється з окресленням фігури Лєніна, що вияви­лася потім пам'ятником Іллічу. Знесилений від довгого блукання й голоду, червоний боєць, незважаючи на свою фізичну непритомність, духовно одначе виявляє цілковиту притом­ність і свідомість. Він, упавши перед Лєніним, обнімає його ноги й прохає звидіти й пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив" (П. Тичина, "Літературна Україна", 16 жовтня 1970 р., Київ).52. Архиєреї, які служили князю Москов­ському, а потім ханові-царю Московському, влаштовували торжественні свята "перенесен­ня мощів". Комісари лєнінської релігії 6-го грудня 1966 р. влаштували в Москві "торжест­венний церемоніал перенєсєнія праха крас­ного солдата с рубєжєй оборони Москви в 1941 году к Крємльовской стєнє. Весь путь траурного кортєжа по Лєнінском шоссе і уліце Горького проходіл в глубоком молчаніі", "би­лі одні і тєжі мислі і чувства". Комісари вихо­вують "совєтскій народ" в дусі московської лєнінської релігії, яка названа "пролетарським інтернаціоналізмом".Життя присвячувати справам лєнінським — "святий обов'язок комуніста", "священні ра­дянські традиції" ("Ранок", журнал ЦК ЛКСМУ, січень 1973 р., Київ). Так, як душу українську гнобило двоєвір'я, впроваджене пра­вославієм грецької віри, так душу укра­їнську гнобить двоєвір'я, впроваджене право­славієм московської (лєнінської) віри.53. "Нескінченними потоками йшли люди до монастиря". Чудо! "В 1675 році при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову, і що ж? Монах взяв свою голову відтяту в руки і пішов з нею в собор до ікони Пресвятої Богородиці"."Священна Красна Площа, Кремль, Мав­золей", "Київ, 9 травня. Лине мелодія пісні С. Тулікова "Лєнін завжди з нами", "нескінчен­ним потоком йшли вдячні люди до священних місць", — пише журнал "Україна", (травень 1975 р., Київ). Хто є ті "вдячні люди?" Пар­тійні і безпартійні лєнінці. Їх можна назвати "веніамінами"?"Веніамін Омельянович, викладач техні­ку­ма на Львівщині каже: "Я не знаю, якої я національности, й більшість з нас не знає, радянські ми" (журнал "Україна", січень 1973 р.). Веніамін каже щиро: адже й його діди, виховані православієм грецької віри, на пи­тання "Хто ви?", відповідали: "Ми не знаємо. Зовуть нас православними. Тутешні ми".54. Якби орда Адольфа Гітлера вкріпилася вогнем і мечем в Україні-Русі так, як вкрі­пилася орда Лєніна, було б проголошено, що "Гітлер увійшов навіки у наше земне життя", "ім'я Гітлера вже ввійшло в душу й тіло на­роду, вже стало його невід'ємною частиною, обрядністю української національної тради­ції". І оформилося б нове двоєвір'я: вишивки, писанки, колядки, бандури, пісні почали б ви­користовувати гітлерівські комісари (зондер­фюрери) для звеличення Берліну, дня народ­ження Гітлера. І єреї золоторизі у церквах рекли б святу істину євангельську: "Усяка душа властям висшим нехай кориться, нема бо власті не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони настановлені" (Посланіє св. апостола Павла до Римлян, гл. 31, 1)."В 1943 році, під час окупації України гіт­лерівськими нацистами, в околицях Фастова неподалеку Києва, німці під керівництвом своїх археологів закопували в землю якісь µотські черепки, щоб пізніше, викопавши їх, мати "археологічний речевий доказ", що на цих просторах у минулому мешкали µоти" (Н. Король, "Дранґ нах остен", 1969 р., Ню Йорк, стор. 43). І так німецькі археологи при допо­мозі орди есесманів, науково утвердили б, що українці є зайдами, прибулими до Дніпра з Тайги, з берегів Байкалу: і тепер прийшов час, щоб вони (українці) залишили Україну, або визнали себе богобоязливими і смиренними "кнехтами" Адольфа Гітлера.55. У 1933 році християнська церква в Ні­меччині почала старатися, щоб проголосити прихід Адольфа Гітлера до влади велінням Ісуса Христа. Я вже згадував, що А. Фірей у книзі "Хрест і Свастика", виданій в 1938 р., (на стор. 12) оголошує, що через Гітлера знову Христос прийшов, Націонал-соціялізм є пози­тивним християнством в дії.(Ті народи, які справи християнські вміли підпорядкувати справам державно-національ­ним, не були рабами. Їм служила віра Христова. Латинів, візантійців, французів, москалів, поляків, іспанців знаємо як людей, які національним інтересам підпорядкували віру Христову. Українці національні інтереси підпорядкували вірі Христовій: і тому стали "тутешніми", "православними" — людьми з недо­розвиненою національною свідомістю).56. "Якщо культ чужих святих (культ По­крови, культ Спаса, культ Макавеїв, культ Юрія, культ Андрея Первозваного, культ Йосафата Кунцевича, культ Лєніна) гноблять духовні сили Українського народу, то геть всі культи, геть всі обряди!" І такий клич може започаткувати культ безкультовости і обряд безобрядовости.Будьмо уважні: "хто старе руйнує, не вміючи нового будувати, той руїнник", який стає жертвою своєї руїнницької вдачі. "Тоді як же звільнитися з полону чужих культів?" Треба добре усвідомити: в культі й обряді головну ролю грає зміст (ідея, правила, духовні вартості).Якщо Українець використовує рідну мову, пісню, вишивку, писанку, щоб рідною об­рядністю славити чужих пророків, вождів, ідеологів, воєначальників, то значить він є рабом — неповноцінною людиною. Обряд­ність, яка є формою українська, а змістом чу­жа (латинська, совєтська, греко-православна), вва­жається обрядністю рабською — ритуа­льним знаряддям гноблення духовних сил Українського народу.Українським Українцем є той Українець, який знає, що рідні обряди (рідна мова, пісня, вишивка, писанка, рідні свята) повинні сла­вити рідний зміст, ім'я якому Рідна Українська Національна Віра. І славити рідних мис­ли­телів, вождів, воєначальників, які ні духовно (релігійно), ні політично, ні економічно не підлеглі владі чужих авторитетів.Без культу рідного Українці не можуть мати почуття національної повноцінности, окремішности, яскравої самобутности. Без культу рідного Українці будуть Українцями латинськими, совєтськими, греко-право­слав­ними. Без культу рідного Українець не може бути українським Українцем — не може бути сам собою.(Хто не є сам собою, тому не належить майбутнє. Хто не є сам собою, той не розпо­ряд­жається собою: він душею й розумом підлеглий законам чужої духовости, чужих розумінь Бога, чужих розумінь волі, моралі, правди, порядку).57. Апостоли духовного рабства речуть, що стиль Українського життя, в якому обряди рідні, а зміст обряду чужий, "вже впродовж довшого часу увійшов у душу й тіло народу. І вже наш народ звик коритися грецьким і латинським догмам, канонам, святощам, і йому тяжко від цієї звички відійти"."Православіє вже ввійшло в душу і тіло народу, вже стало його невід'ємною части­ною, і це ми бачимо в цілій нашій духовості, у наших проявах культури, в літературі, маляр­стві, мистецтві", "православіє зробило нас культурним народом", "Католицька віра ввійшла в душу народу, вже все в нас ка­толицьке": такі складають присяги українці пра­вославія грецької віри і українці католи­цької віри"."Діди наші були лєнінцями, большеви­ками, вірно служили Москві рідній. І ми, вну­ки, вірні дідам нашим, не зрадимо батьків­ської духовости, культури, відданости. Хто хоче знищити нас, українців, той хоче зни­щи­ти нашу рідну радянську культуру, духов­ність, традицію, нашу вірність нашим бать­кам! Лєнінська правда нас зробила куль­турними людьми": таку складають присягу українці лєнінської релігії Московського імперіялізму".58. Ті українці, які назвали візантійське — грецьке, латинське, совєтське рідним, визна­ли, що в них рідного немає, а коли й є, то воно забуте, пригноблене, принижене, назване маловартісним.(Коли твоє рідне маловартісне, значить ти маловартісна людина, бо ж ти є його творцем. Зроби рідне високовартісним, то звеличиш сам себе. Звелич культ Дажбога, звелич культ рідного духовного провідника, воєначаль­ника, то звеличиш сам себе. Якщо ж ти не здібний збагнути таїни цієї істини — істини, оправданої історією Людства, значить ти є традиційним рабом.Ти століттями будеш нарікати на свою гірку долю, не маючи здібности бути її ковалем. Є правда (і з цим треба погодитися), що звичка має велику силу, і буває тяжко від неї відійти. Та коли людина хоче бути до­стойною людиною, вона не погодиться бути рабом рабської звички, рабської обрядности, рабських розумінь життя).59. Кожне фізичне визволення треба почи­нати від духовного визволення. Боротьба між рідною і чужою духовістю в Україні (Русі) почалася в 988 році, і вона продовжується й сьогодні. Я кажу: українську національну сві­домість, звичаєвість, обрядовість треба відме­жувати від греко-латинського християнізму і москвинського лєнінізму. І чим скоріше це благородне відмежування народ здійснить, тим скоріше він стане повноцінним народом, пошанованим передовими народами плянети Земля.У Японії, Індії, Савді Арабії, Ізраелі є обряди національні формою і змістом. І вони вважаються обрядами священними (релігій­ними). Ізраель не має світського шлюбу: шлюб здійснений за ізраельською обрядністю, в якому форма і зміст ізраельські, визнаний державою. Формою і змістом рідна обряд­ність створює почуття повноцінної духов­ности, почуття єдинорідности і єдиномислія.60. Є такі українські сини, які в одній чужій вірі знедолившись, починають шукати іншої, кращої, нової віри. Поет М. Орест пише: "Покину для сяйва віри Отчизни доли і даль, і рушу в дорогу без міри шукати священний Ґраль. І в думи мої і надії ясна заплететься печаль: хто скаже, де зореніє святочний небесний, Ґраль?"Поет Микола Руденко пише: "Не шкодую, ні, що був марксистом — я в житті шукав нової віри. А без віри хто ж ми?.. Тільки звірі з мозком нерозвиненим, драглистим". О, брати мої, віри не треба шукати! Дажбог, даючи людині життя, дає їй і віру: людина ж без віри не може бути людиною. Віру я отримав від Дажбога, і її збагачую почуванням, мислен­ням, діями. (Людина є такою, якою є її віра).Ні, немає людей невіруючих. Є віра з Богом. Є віра без Бога: атеїзм — віра без Бога. Скотина родиться, росте, працює, любить, старіє і вмирає без віри. Віра відрізняє людину від скотини. Віра — натхнення. Чим благо­родніша віра, тим благородніше життя. Чим благородніше життя, тим благородніше розуміння Волі, Краси, Любови.61. Ніхто не має права вогнем і мечем лю­дину на віру навертати чи від віри відвертати. Той, хто вживає насильство в запровадженні віри, запроваджує віру насильницьку. Благо­родна віра не переслідує інакшевіруючих. Той українець-християнин, який зневажає віру в Дажбога, справді зневажає віру Христову. Віра, яка вчить віруючих зневажати інші віри в Бога, зневажає сама себе.Віра в Дажбога — віра високої духовної культури, віра, яка не зневажає інакшеві­руючих у Бога. Віра в Дажбога не має нічого спільного ні з поганством, ні з неопоганством, ні з ідолопоклонством.У Святині Дажбожій немає намальованого Бога з бородою чи без бороди. Ми не ідоло­поклонники. Ми віримо: Дажбог — безтілесний Дух; Розум Всесвіту в Дажбогові і Дажбог є в Розумові Всесвіту; Дажбог Єдиносущий і Всюдисущий. Свідомість Всесвіту діє у Все­світі. Свідомість Всесвіту діє на мислі і почу­вання людини, діє на 80-100 трильйонів клі­тин, з яких складається тіло людини. На кожну зокрема клітину діє сила Дажбога, про­являючи себе в силі дій сонця, зір, магне­тичного поля.62. У Рідній Українській Національній Вірі рідне формою і рідне змістом життя Укра­їнців. Українець, сам себе духовно і тілесно вдосконалюючи, сам себе рідними обрядами збагачуючи, сам себе рідними навиками утвер­джуючи, сам свій незалежний шлях тору­ючи, ніякому чужинцеві своєї віри не накидає, і ні від якого чужинця чужої віри не приймає. Українець свято береже волю духовного і тілесного порядку, і в жодних чужинців цієї волі не відбирає. Кожний народ на плянеті Земля має святе право розвивати свої духовні і тілесні сили без нагляду чужих духовних і тілесних сил. Між народами постане благо­родний мир і любов тоді, коли кожний народ (малий і великий, високоцивілізований і мало­цивілізований) матиме право іти своїм рідним шляхом життя, звеличуючись культурою, яка є рідна Формою і Змістом.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги