ДЕНЬ 101. — Учителю Лев Силенко, я маю брата. І хочу, щоб він покинув чужу релігію. Бачу — чужа релігія робить його національно кволою людиною, загубленою. Я хочу, щоб він по­вернувся до віри батьків своїх — до Рідної Української Національної Віри. Та коли я йому почав говорити про ЗАПОВІДІ Лева Силенка, він обурився.І каже: «Традицію руйнуєш! Грецька ре­лігія православна вже стала для нас рідною, національною. Ми вже звикли до неї, в ній наша культура, історія. Звичка — сила велика. Не віриш? Ось маю листа з колхозу від двоюрідного брата. Він пише: "Колхоз вже для нас, українців, став рідною, дорогою національною справою, культурою, історією. І мій батько був колхозником. І я буду кол­хозником, і діти мої. Ми правдивого кол­хозного життя не зрадимо!"Тепер бачиш, чому я кажу, що не про­мі­няю Мойсея за Лева Силенка. І мій брат дво­ю­рідний не проміняє Леніна за Лева Силенка. Мойсей-пророк, посланник Божий. Мойсей все так робив, як йому правдивий Бог гово­рив. Мойсей дав заповідь "Не вбий", Мойсей бачив Бога.Що братові відповісти?»2. — Побратиме, не гнівайся. Твій брат прав­ду каже, що «звичка — сила велика». Тіль­ки він не знає, що є звичка добра і є звичка зла. Є звичка пити горілку і є звичка — не пити. Є звичка, яка скріплює вільне життя і є звичка, яка скріплює рабське життя. Пере­могти злу звичку здібні тільки люди вдумливі, відважні, благородні, кращі.Тепер про Мойсея. Мойсей — національний жидівський пророк, воєначальник, суддя і ду­ховний провідник. «Біблія» пише, що «роз­мовляв Господь з Мойсеєм лицем до лиця так, як говорить чоловік з чоловіком» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 11).І «Господь Бог Саваот» казав до Мойсея: «Як відтулю долоню мою, так побачиш мене ззаду, лиця ж мого не побачиш» (2 кн. Мойсея, гл. 33, 23). Отже, Мойсей удостоївся бачити свого племенного «Господа Бога Са­ваота» тільки «ззаду». І то тільки тоді, як Са­ваот «відтулював долоню».3. «Помстись... за синів Ізраелевих».- Побратиме, Мойсей у Єгипті, оборо­ня­ючи жида, убив єгиптянина. І що ж тоді варта його заповідь «не вбий»?«Біблія» пише: «Промовляв Господь до Мой­сея, кажучи: "Помстись на Мидіянах за синів Ізраелевих: тоді прилучишся до предків своїх"» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 1-2).Отже, щоб прилучитися до рідних предків, треба помститися. І Мойсей, почувши таке офіційне розпорядження Саваота, промовив до люду словами: «Оружіть людей з-поміж вас на війну, щоб іти на Мидіянів, сповнити пом­сту Господню на Мидіянах» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 3).4. І почалася війна, інспірована «Господом Богом Саваотом». Після бою «сини Ізраїля позаймали в полон все жіноцтво Мидіянське і дітвору їх і забрали здобичу, скотину їх і всі отари їх і всі достатки їх. І взяли всю здобич і все награбоване, людей і скотину. Та й при­ве­ли бранців і награбоване і здобич до Мойсея» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 9—12).Мойсей, побачивши, що його воєначаль­ни­ки з війни вернулися і велику кількість по­лонених привели, обурився. І каже до них Мой­сей: «Пощо ви зоставили живими все жі­ноцтво?» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 15).5. З писань «Біблії» відомо, що жінки і дівчата Мидіянські були «принадою синам Із­раелевим». Сини Ізраелеві, люблячись з чу­жин­ками (мидіянками, моавитянками, гіттіт­ками), «чинили зраду проти Господа». Ізра­ель­тянин не має права ласкати чужинецьких дівчат і не має права від них ласки приймати: той ізраельтянин, який ці закони порушує, «чинить зраду проти Господа Бога». І тому він буде вбитий як боговідступник.«Біблія» пише, що «один з-між синів Ізра­їлевих привів до братії своєї мидіянку, перед очима Мойсея і перед очима всієї громади Ізраїлевої» і це «побачив Пінегас, син Еле­­зара, сина Арона священика, і встав із між громади, та взяв списа в руку. І пішов він слідом за чоловіком Ізраїльським у середину шатра, та й пробив їх обох, чоловіка Ізра­їльського і молодицю крізь животи їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 6—8).6. Живіт дівчини чи молодиці Мидіянської Кобзії і живіт солдата Ізраїльського Зимрія закривавилися — Пінегасів спис «пробив їх обох» у шатрі під час їхніх любощів. Після цього вбивства рече Господь Мойсееві: «Во­рогуйте з Мидіянами та й повбивайте їх» (4 кн. Мойсея, гл. 25, 16—17). Чуєш: «Рече Господь: Повбивайте їх»? «Господе Саваоте», а де ж твоя заповідь «не вбий»?Щоб мидіянки (жінки і дівчата Мидіян­ського народу) не спокушували синів Ізраель­ських, і, щоб хлопчики мидіянські, повиро­ставши, не чинили помсти, пророк Мойсей іменем «Господа Бога Саваота» дає наказ: «Повбивайте всіх дітей мужеського пола і все жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повбивайте. Всіх же дітей жіночої статі, дів­чат, що не пізнали ложа з чоловіком, позо­ставляйте живими для себе» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 17— 18).7. Дівчат, до яких ще не торкалися чо­ловіки, «позоставляйте живими для себе». Очевидно, не для того, щоб їх, маючи у сол­датських шатрах, поробити жінками. Чужи­нець­кі дівчата (мидіянки), пізнавши ложо з солдатами Мойсеевими, також будуть повби­вані: дівчина з чужого племени не може бути дружиною. Чужа кров, влившись у жили із­раельські, розслабить інстинкт самозбере­ження племени Ізраелевого.8. Є питання: чи був Мойсей?- Учителю, але ж у наказах «повбивайте всіх дітей» немає людяности, справедливости, істини божественної. Переді мною постають винницькі могили — сатрапи Московитії зв'язували дротом дітей і матерів українських і стріляли у підвалах. Та це була жорстокість атеїстична. Чому Мойсеева жорстокість вважається біблійною святістю?- І я так думаю. Та історія знає, що в деяких стародавніх народів був закон: чим ти більше жорстокий, тим ти більше людяний. Ти жорстокий — значить ти своєю жорстокістю навіваєш жах на ворогів і рятуєш життя племени свого, дітей своїх.9. Коли ти лагідний з ворогами племени свого, то ти їм (ворогам племени свого) по­магаєш, і тому твоя лагідність нелюдяна. Ти лагідністю своєю несеш гибель племенові сво­єму і перемогу ворогам своїм. І, можливо, що всі ті люди, які вважають «П'ятикнижжя» Мой­сея «святим откровенієм Господа Бога Саваота», знаходять людяність у жорстокості людській?- Учителю, з цього (тобто, із законів мо­ралі Людства) виходить, що українці — не­людяні люди тому, що вони не боронять дітей своїх, яких у них їхні вороги відбирають і вивозять на рабські роботи у Сибір, у дикі степи Казахстану, в болота Ладоги, на Со­ловки, в Колиму, Мордовію.10. Ми, українці, лагідні з ворогами своїми і завжди охочі з ними співпрацювати? І ми байдужі до синів наших, які гинуть за ґратами за волю нашу — значить ми «вівці», а наші вороги — «леви»? Лев справедливий, живучи законами левиного племени, і вівця спра­вед­лива, живучи законами овечого племени. Зна­чить, мати-Природа утвердила два справед­ливі закони?Є питання: чи був Мойсей? Християни, які беззастережно вірять у «Біблію», твердять, що Мойсей був, і його накази божественні. Коли був Мойсей історичною особою і все, що «Біблія» пише про Мойсея — свята правда, то чи був він кращим за хана Батия, Адольфа Гітлера чи Йосипа Сталіна?11. Коли Мойсей є вигаданою (мітичною) особистістю, то чому пророки — рабіни Ези­кіел і Ездра, які скомпонували, як твердять історики, 2500 років тому «П'ятикнижжя Мойсея» на основі вавилоно-ассирійських ле­генд, обдарували Мойсея такою жорстокістю?Є багато людей, які оправдують жорсто­кість Мойсея.- Учителю, бачу, що ви ні осуджуєте Мойсея, ні оправдуєте. І ставитеся байдуже до тих, які обожнюють Мойсея, і до тих, які осуджують його?- Мойсей — патріярх, суддя, духовний провідник Жидівського народу. І тільки жиди мають право робити або не робити реформу Мойсеєвого світогляду.Смішно було б, коли б я жида на жидів­ській землі чи в жидівській хаті осуджував; не моя це справа. Побратиме, згадав я тут про Мойсея тільки тому, що твій брат — чужовір присвоює собі чужого пророка. Нечесну спра­ву чинить.12. «А дівчаток... позоставляйте живими для себе».- Учителю, дівчаток, що ще не пізнали ложа з чоловіком, Мойсей дозволив солдатам «позоставляти живими для себе». І думаю я: мій брат — чужовір має дружину, має семиліт­нього сина Тарасика, якого він дуже любить. І має дві донечки — дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. І каже він, що Мойсей для нього рідніший, як Лев Силенко.І думаю я: коли б Мойсей зі своїми солда­та­ми вторгнувся в Україну і завоював укра­їнців і дав від імени «Господа Бога Саваота» наказ: «Повбивайте всіх українських дітей мужеського пола і все українське жіноцтво, що знало мужчину злігшись, також повби­вайте, всіх же дітей українських жіночої статі, дівчат, що ще не пізнали ложа з чоловіком, позоставляйте живими для себе», щоб Ви, Учителю, робили?13. —Я б боронив семилітнього Тарасика, дванадцятилітню Віру і десятилітню Любу. Я б боронив від Мойсея дітей твого брата, який казав, що мене, Лева Силенка, не любить, а Мойсея любить. Я б боронив його дітей тому, що вони українські і я українець.Оборона рідної крови — справа священна, справа найбожественнішого закону — закону Матері-Природи. У Заповіді Сімнадцятій я кажу в ім'я Дажбога (Бога батьків моїх): «Лю­би дітей свого і чужого народу». Діти в усьому світі є дітьми. І коли б єгипетський воєна­ча­льник Садат дав наказ вирізати в Ізраелі всіх дітей чоловічого роду, а всіх дітей жіночого роду, які ще не пізнали ложа з чоловіком, залишити для себе, я б боронив ізраельських дітей не тому, що вони ізраельські, а тому, що вони діти. Моя Заповідь, дана мені Дажбогом, справедливіша, як Заповідь Мойсеева, дана йому Саваотом.14. — Учителю, «Біблія» пише, що тільки «Господь Бог Саваот» живий, єдиноправди­вий. І українці-чужовіри в Саваота свято вірять, і вони кажуть, що Лев Силенко -лжепророк, а Дажбог — неправдивий Бог.І в Псальмі 72, 18 читаємо: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, Єдиний що чуда він чинить».- Побратиме, християнин зобов'язаний мати про Мойсея і про «Старий Заповіт» таку думку, яку мали євангелисти і Христос. Зна­ємо, що євангелисти учать християн, що «За­кон через Мойсея даний був» (Іоан, гл. 1, 17).Ісус Христос звеличував Мойсея, кажучи: «Коли б ви вірували Мойсеєві, вірували б мені. Коли ж його писанням не віруєте, то як моїм словам віруватимете» (Іоан, гл. 5, 46—47).15. Апостол Павло до коринтян говорить, що, «всі в Мойсея хрестилися в хмарі і в морі» (глава 10, 2). Євангелист Маттей (17:1—8), євангелист Марко (9:2—8), євангелист Лука (9:28—36) вважають, що «Біблія» свята Трьо­ма посланиками: Ісус — Мойсей — Ілія.- Учителю, не визнати святі закони і накази Мойсея — значить не визнати Христа, і про це сам Христос каже. Як можна погодитися з думкою, що Саваот — Бог Ізраеля — Отець Ісуса Христа — єдиноправдивий Бог?16. — Бог Ізраеля — батько дітей Ізраеля, і Він для них живий і єдиноправдивий. У жидів є жидівське рідне національне розуміння Бога. І вони мають право розуміти Бога по-рід­ному, і вони мають право свого Бога звати живим, єдиноправдивим.- Дажбог — Бог Руси (України), і Він для нас, дітей України, є Рідним Батьком, Він є живим і єдиноправдивим. Ми мудрі люди і душею світлі, маємо право мати українське рідне розуміння Бога. Бог Один, а релігій багато на світі тому, що є різні розуміння і відчування Єдиного Бога.Обороняючи українських дітей чоловічого роду від смерти, а українських дітей жіночого роду від обезчещення, я готовий підняти меч над головою кожного дітовбивця. І не буду дивитися на те, чи він є Мойсеєм чи Могаметом, Сталіном чи Гітлером. Усе, що живе, має право боронити своє життя! Усе, що живе, має право противитися злові!17. «А я глаголю вам: не протився злому».- Учителю, «Господь Бог Христос», маючи на увазі накази і закони Мойсея, каже: «Не думайте, що я прийшов знівечити Закон чи пророків, не прийшов я знівечити, а спов­нити» (Маттей, 5, 17).18. «Біблія» пише, що після помордування дітей — хлопчиків і матерів, лишилося «дів­чат, що не знали ложа чоловічого всіх трид­цять і дві тисячі» (4 кн. Мойсея, гл. 31, 35).Можна вважати, що кожному Мойсеевому солдатові припала в шатро одна дівчина-полонянка. І то на основі закону «Господа Бога Саваота». І Ісус Христос не прийшов такий закон «знівечити, а сповнити»?Я довго шукав «сповнення». І «доповнен­ня» Христового до законів Мойсеевих. І знайшов. Ісус під час «нагірної проповіді» сказав: «не протився злому». «Не протився злому — основа науки Ісуса Христа. «Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. Я вам глаголю: не протився злому: хто вдарить тебе у праву щоку твою, повернися до него й другою» (Маттей, 5:38-39).19. Отже, коли б Мойсей зі своєю армією втор­гнувся на землі Руси (України), яка при­йняла науку його земляка Ісуса, він би легко здобув перемогу. Бо русичі (українці) навчені «не противитися злому»: наука Христова їх роззброїла.Коли вторжник Меншіков з своїми сол­датами увірвався на землі Русі (України), він українських немовлят брав з колиски за ноги і з розмахом розбивав їхні голівки об мури палацу гетмана Мазепи.Меншіков — найвірніший друг Петра Пер­шого. Москвинські большевики вважа­ють, що Меншіков і Петро Перший — великі і прогресивні сини Московитії.20. Коли солдати государя московського вторгнулися на землі Кавказу, вони вривалися до мешкань кавказьких і вирізували жінок і дітей. Архиєреї Москвинської грецько-право­славної церкви, знаючи про це душогубство, возносили ікону Христа і рекли: «Помоли­мося за боголюбне військо імператора — государя нашого».- Побратиме, Мойсей сказав, що він при­­йшов спасти стадо синів Ізраелевих. Ісус ска­зав: «Послано мене тільки до загублених ове­чок дому Ізраелевого» (Маттей, 15, 24). Ісус сказав: «спасіння походить з юдеїв» (Іоан, 4, 22). Ісус сказав: «ідіть же навчайте всі народи» (Маттей, 28, 18—19). Щоб вони, народи, «не противилися злому».21. Велика Українка (мудрочола Леся Ук­раїнка) у вірші «Якби я знав, що їм нема рятунку» дає благородну відповідь архиєреям латино-грецького християнізму: «І довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти: котре не з'їв учора, з'їсть сьогодні, помилує сьогодні, завтра з'їсть, аби його пустити до кошари. А ваша віра: не протився злому».Коли ти не противишся злому — значить ти помагаєш, щоб ширилося зло. Коли ти не противишся злому, яке тобі на шию ярмо накладає, не зви себе людиною.Народ, маючи віру, основану на Христовій науці «не противлення злому», ніколи не буде здібний звільнитися з рабства. Він віру Хри­стову матиме, а волі — ні. Москвини, поляки, римляни, греки, французи, німці, англійці, маючи віру християнську, ніколи не брали до уваги науки Христової.22. «Пощо украв єси Боги мої?»- Учителю, був я біля парафії. Два пара­фіяни ті, яких Тарас Шевченко назвав «німи­ми рабами», почувши від мене слова «Рідна Українська Національна Віра», сказали — «у Силенка віруєш? Щось то не все гаразд було з нашими предками, що вони мали багато бо­гів? От жиди завжди вірили в одного Бога. І тому з Жидівського роду Ісус Христос ви­й­шов». Чи справді у жидів ніколи не було богів?- Побратиме, «Біблія» пише, що Іаков (Із­раел) і Рахеля — родоначальники народу Жидівського, поклонялися багатьом богам-ідолам. Жиди, будучи кочовиками, возили з собою на верблюдах богів своїх. І всі жи­дівські боги (навіть ті боги, які покрала Ра­хеля у свого батька), пошановані у «Біблії». Ніде не написано, що вони потворні, бісов­ські, нечистиві, бридкі.23. Тому жиди мудрі, що вони люблять своїх богів (ідолів), їм поклоняються і не хочуть «служити іншим богам» (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6). Всі «інші боги», тобто «боги чужих народів» для жидів є неправдивими богами, у них виявлена чужа культура, чужі закони і їх треба нищити, палити. Чому? Щоб чуже не панувало над рідним.У всі часи всі племена вірили, що рідний Бог — рідна мати, і тому рідний Бог — прав­дивий. Чужий Бог — чужа мати, і тому чужий Бог — неправдивий. Рідна мати — правдива мати, чужа мати — неправдива мати.24. У жида пастуха Лабана було дві доньки (старша Лея і молодша Рахеля). Іаков (Ізра­ель) одружився з цими сестрами. Щоб рід швидко множився, він (Іаков) також жив із служницями Зелфою і Баллою. І вони також йому родили дітей. Іаков, розбагатівши, забрав своїх чотирьох жінок і юрбу дітей, і отару свою, і втік від тестя Лабана.Лабан догнав зятя Ізраеля і сказав: «Чого втікав потай від мене?», «Пощо украв єси боги мої?» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 25—30). Діти і внуки Авраамові мали паµанську (многобож­ну ідолопоклонну віру). Били вони поклони багатьом богам, отже жидівсько-християн­ський отець Авраам був ідолопоклонником і цю віру й дітям своїм передав.У жидів був закон: смертю карати того, хто краде ідоли (боги). Наприклад, Іаков від­повів тестеві Лабанові: «У кого ж знайдеш боги твої, той не житиме на світі», «Не знав же Іаков, що Рахеля покрала боги» (1 кн. Мой­сея, гл. 31, 30-32).25. «Не плач, Рахеля», — співає темний раб-українець. Не плач, Рахеля, ти вміла богів своїх добре сховати. Лабан ретельно шукав богів своїх, та Рахеля виявилася хитрою. Вона ідолів-богів Ізраельських поховала. Просто «узяла ідоли та й положила під верблюже сідло та й сіла на них. І каже батькові своєму: «Не гнівайся, панотченько, що не можу встати перед тобою, бо звичайне женське в мене. Шукав він та й не знайшов ідолів» (1 кн. Мойсея, гл. 31, 34-35).26. — Учителю, чому Рахеля в свого батька покрала боги?- Боги ознаменовували право на продов­ження роду. І вони (боги), як святість запо­вітна, передавалися в Русі (Україні) з роду в рід. Вони ознаменовували маєстат родової незалежности, таїну родової слави і мудрости. І так було і в старому Ізраелі.І не треба Ізраеля і його дружину Рахелю, і їхніх земляків осуджувати, що вони були ідолопоклонниками (благоговіли перед ста­туя­ми своїх племенних богів).27. І не треба рідних Предків наших, доб­ро­душних і мудрих русичів (українців), об­кидати болотом, звучи їх ідолопоклонниками. І треба простити українцям — архиєреям релігії грецько-латинської, які брудом обмазують рідну віру Руси (України). Треба їм (архи­єреям чужовір'я) простити тому, що вони духовні каліки нещасні. Утратили вони здіб­ність по-рідному думати, утратили почуття на­ціональної гідности; чужовір'я їх демора­лізувало.28. Найчеснішими у світі ідолопоклонни­ками є брагмани — великі мудреці, творці високих моральних, духовних і тілесних чес­нот, творці глибоких філософських істин і богорозумінь.Брагман не їсть м'яса і не п'є жодних хмільних напитків, жодні в світі чужі релігії він не зневажає. Розмовляючи з брагманами в Бенаресі, Чандиґарі, Делі, Бомбеї, я чув від них такі слова: «Так, ми, індуси, покло­ня­є­мося своїм рід­ним ідолам, тобто, образам. Усі індуські ідоли мають індуські риси обличчя, нашу чарівну індуську одежу. Індуські ідоли, тобто образи — то наші праотці, праматері, во­ни є нашими богами, ми — їхні діти. І всі ми знаємо, що образ (ідол) це тільки наша уява про Бога єдиного. Бог дає нам право уявляти Його так, як нам це дозволяє наш розум, культура наших почувань».«Ідол — це не Бог, це тільки наша уява про Бога, ідол не творить чуд, і ми не віримо, що християнські ідоли (ікони) творять чуда».29. Християнські ідоли. Християнські «Святі — це боги».- Учителю, поясніть, що на Вашу думку означають слова «ідол», «бовван», «кумир», «ікона» і якого вони походження?- Від грецького слова «еідос», що значить «вигляд», «форма», «образ», «картина», «ста­туя», «ікона», «портрет», виникло слово «ідол». У англійській мові слово «ідолізує» часто вживається в значенні «обожнює». Ан­глійці свого короля «ідолізують». В Америці молодь ідолізує великих героїв спорту, ви­значних співаків, артистів. Християни «ідолі­зують» своїх святих.30. Турецьке слово «балван» значить «ста­туя», «стовп, на якому є прапам'ятний напис». У литовців слово «балвонас» значить «образ», «пам'ятник».Дехто вважає, що слово «кумир» походить від фінського слова «кумартаа», що значить «кланятися». У осетинській мові «кумир» значить «титан», «велетень». У деяких семітів «кумра» значить «священик».Старі греки звали старих українців «кіме­рами» (кімерійцями чи сумерійцями). Знаємо, що «к» часто переходить у «с» чи «ц»: ми кажемо «циклоп», а греки — «киклоп».31. Ізраельтяни звали русичів (українців) «маґоґами» і «ґомерами». «Ґомер» значить «Кі­мер». З слова «кімер» постало слово «ку­мир». Знаменитий Вільям Сміт у «Біблійному Словникові», виданому у Філядельфії в 1948 році, на сторінці 221 пише, що слово «ґомер» означає «достойний». І тут же зазначує, що «ґомер» споріднене з словом «кімер», кіме­рієць.А на сторінці 375 він (Вільям Сміт) твер­дить, що слово «маґоґ» значить «країна Бо­жа». І тут же пояснює, що «Маґоґ» репре­зен­тує в «Біблії» знамениту расу Скитів. Козаки — потомки Скитів (Саків). У кінці «Біблійного Словника» подані мапи: і там, де сьогодні є Україна, зазначено «Ґомер», тобто Кімерія (країна кімерійців — українців).32. Архиєреї грецької ортодоксії, втор­гнув­шись в Кімерію (Русь-Україну), кожну статую, яка зображала образ того чи іншого володаря русичівського (українського), звали «куми­ром».У Священних гаях (особливо у Священних гаях над Дніпром біля Києва) стояли кумири (постаті визначних українців-внуків Дажбо­жих). І біля них на підвищеннях лежали про­славлені у боях списи, мечі, щити. «Поваляйте кумири на Русі», — рекли грецькі попи.Чому пам'ятники великих синів Руси (Ук­раїни) треба поваляти, спопелити, болотом об­кидати? Бо вони ідольські, бісовські, не­честиві, біля них весною молодь збирається, квіти їм несе, і писанки біля них кладе, вес­нянки біля них співає, тобто нечестиве ідоло­поклонство практикує. І таким чином свою ува­гу відвертає від честивої грецької ортодок­сії.33. — Учителю, що ж тоді «ікона» означає?- Грецьке слово «ікона» значить «ідол», тобто — уява, образ, портрет. Греки брали дошку і фарбу, і робили ідола (тобто, образ святого Миколая, Юрія, святої Варвари). І такі ідоли (ікони) потім вони експортували туди, де утверджувалася грецька ортодоксія (в Болгарію і Русь).Питаєш, як ікони робилися? Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 21 пояснює християнам, що «Ікони робилися зви­чайно чи зараз, чи по смерті. І Греція (Візантія) дала й свою назву цим портретам: еікон (читається ікон), наше ікона (чи образ), перше значення якого — всякий портрет».34. Слово «іконостас» значить «група пор­третів». Наприклад, перед іконостасом, на якому зображені стародавні жиди, стоять у церкві грецької ортодоксії українці і б'ють їм поклони. Вони (українці) ідолізують (обож­ню­ють) жидів. Слово «іконодул» значить іконо­поклонник, «іконограф» — іконописець, «іко­но­лятрія» значить те саме, що й «ідолятрія».Перші християни уявляли Христа у вигля­ді вівці і вони малювали на дошці вівцю, і ставали перед таким ідолом (образом) на коліна і били поклони, також вони уявляли Хри­ста в образі рибини. І Шостий (Труль­ський) Вселенський Собор в 692 році у 82 законі наказав, щоб християни малювали «Гос­пода Бога Христа не у вигляді вівці, а — людини». У законі 82 пишеться: «Христа Бога нашого на іконах малювати за людською при­родою, замість давнього образу у вигляді вівці».35. Бідні чужовіри українські, у них богами греки, жиди, латини, москвини.- Учителю, чому кажете, що українці, які сповідують чужі релігії, є чужопоклонниками?- Побратиме, з особливою увагою слухай. Жиди любили Ісуса тому, що він потомок з роду славного царя Давида. І одночасно жиди не любили Ісуса тому, що він «чоловіком бувши, робив себе Богом» (Іоан, 10, 33). Вони Ісусові в очі щиро говорили: «чоловіком бувши, робиш себе Богом». Зазначую, що Ісус не робив нічого надзвичайного, уважаючи «себе Богом»: Олександер Македонський, який жив триста років перед Ісусом, «уважав себе Богом», римські імператори вірили що вони боги.36. — Учителю, чому Ісус «Чоловіком бувши, робив себе Богом?»- Читаємо: «Брали тоді знов каміння жиди, щоб каменувати Його», «говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом» (Іоан, 10, 31-33).Митрополит Іларіон (Огієнко) у богослов­сь­кій студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році, на сторінці 38 пише: «Дуже важливе свідчення про людину знахо­димо в Книзі Псальмів, 82, 6. Тут говорить Гос­подь: «Я сказав був: ви Боги й сини ви Най­вищого всі». Отже, «Господь Бог Саваот» жи­дів проголосив Богами і синами Найвищого.37. У «Каноні Великого Четверга» в пісні Третій, в тропарі Третьому співається про Хри­ста: «Ти прорік єси, друзям Христе: як Бог, буду з Вами, Боги».У «Псальмі» 82 (вірш 6) «Господь Бог Са­ваот», звертаючись до жидів, сказав: «Ви є боги і всі ви сини Найвищого». Очевидно, Ісус на основі «Псальм» мав право, будучи жидом, вважати себе Богом чи сином Найвищого. І Він (Ісус), на «Псальми» покликаючись, дав своїм землякам оправдуючу відповідь, кажу­чи: «Хіба не написано в законі: Я сказав ви боги?»38. Отже, уже ми знаємо, що Саваот — Господь Бог Ізраеля проголосив, що жиди — боги і сини Його. І з цих жидів — богів походить «Господь Бог Христос». Як же цих жидів-богів упровадити, наприклад, в доми українські, щоб вони законно над україн­ськими душами божествували?«Кожний православний повинен прикра­шати свій дім іконами, а без цього він не є православний» — категорично заявляє митро­по­лит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконобор­ст­во», виданій у Вінніпезі в 1954 році Укра­їнсь­кою Греко-Православною церквою. Діянія 610—612 в догмі патріярха Константино­поль­ського Тарасія строго наказує: «Той, хто не цілує ікон, як зроблених в ім'я Господа і свя­тих Його, тому анатема», тобто — прокляття.39. Християнські святі — це боги, так «святі стають богами», — пише митрополит Іларіон (Огієнко) на сторінці 66 у бого­слов­ській студії «Обожнення людини», виданій у Вінніпезі в 1954 році.Значить, жиди, греки, латини, москвини у мо­їй святій Україні «стають богами?» І в українських хатах на іконах зображені боги — грек Миколай, грек Юрій, грекиня Варвара, жид Ілія, жид Іосиф, жид Михаїл, жид Іоан, жид Ісус, жидівка Марія. Слово «жид» я тут вжи­ваю щиро, знаючи, що великий Ісус Хрис­тос щиро любив свій жидівський нарід і гор­дився своїм дворянським жидівським поход­женням.40. І всі грецькі святі гордилися, що вони греки. І я гордий, що я українець і мило мені чути, коли мої приятелі і мої вороги кажуть мені, що я українець.- Учителю, українці-чужопоклонники ма­люють на іконах жидів, греків, латинів, оздоб­люють їх золотими прикрасами, квітами. І перед ними со страхом і трепетом ставлять свічки, цілують їх і б'ють перед ними поклони. Бо, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), церковні «святі — це боги». Греки, жиди, ла­тини — це українські «святі — боги». О, яке приголомшуюче приниження!41. — Ні, побратиме, тут є щось більше, ніж приголомшуюче приниження. Є обман і є самообман. Папа римський нещодавно прого­лосив, що в світі ніколи не було ні святого Юрія, ні святого Миколая, ні сотні інших їм подібних християнських святих чудотворців. Вони були просто придумані грецькими по­па­ми і зроблені на дошках грецькими малярами.Отже, грецькі чи латинські святі — це боги фальшиві: «Хто не цілує ікон... зроблених... тому анатема!», — строго наказує патріярх Кон­стантинопольський Тарасій.42. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство» (на сторінці 161) намовляє пра­вославних українців, щоб вони до ікон ставилися з «почитальним поклонінням, ка­дін­ням, ставленням свічок перед ними», і на сторінці 154 зазначує, що цим «іконам треба кланятися, а не тільки побожно їх цілувати».Коли Миколая, Юрія, Варвари та інших святих чудотворців, ікони яких стоять у церк­вах, ніколи не було, значить ті ікони (ідоли) фальшиві. Значить він (митрополит Іларіон (Огієнко)) учить, щоб українці поклонялися фальшивим богам. Там, де фальшиві боги — релігія фальшива, дарма, що вона зве себе правдивою, святою. Анатема тим, які на добрих людей накладають анатему за те, що вони не хочуть поклонятися фальшивим грецько-православним богам (іконам-ідолам).43. — Учителю, звідки ці ікони-ідоли були принесені до грецької ортодоксії?- Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що па­гани-греки мали ікони, ну й перетранспор­тували їх до грецької православної віри. Та «для па­га­нина, — пише він на 23 сторінці в «Іко­ноборстві», — ікона була правдивим богом і він вклонявся їй, як своєму богові», «а тому їх поклоніння образові було ідолопоклон­ством. І зовсім інше для християнина: ікона — це йому тільки символ первообразу, намальо­ваному на ній, і христия­нин вклоняється не дереву, не ма­люнкові, а тільки тому, хто на іконі намальований».44. Це прочитавши, хочеться сказати: мит­рополите — архиєреє чужовір'я, не обра­жай розум людський! Кожна мати (мати ін­дуська, буддистська, жидівська, мусульман­сь­ка, хрис­ти­янська, японська, українська), яка цілує фотографію сина свого, убитого на фронті, то вона не цілує папір фотографічний, а тільки того, хто на фотографії сфото­гра­фований.Цілуючи, вона ніби чує його серце у своїм серці, ніби чує трепет його душі у своїй душі, фотографія — святий образ її сина.Святослав Хоробрий (Патріярх Дажбожої Руси (України) вклонявся не дереву, не малюнкові, не статуї, а тільки Тому, Хто на тій статуї був зображений. На статуї був зображений Дажбог з гордим і вольовим обличчям українця (русича).Українці (русичі) вірили, що вони внуки Дажбожі створені на образ і подобу Дажбожу, і образ Дажбожий вони уявляли на основі сво­го образу, і вірили вони, що Дажбог — Творець життя.45. — Учителю, а може б створити таку сис­тему життя, в якій би людина не поклоня­лася ні рідним, ні чужим святощам, і взагалі — жодним святощам?- Побратиме, в душі благородної людини є хотіння благоговіти перед людиною, яку вона любить. Людині хочеться обожнювати рідну землю, рідну матір, рідну вітчизну, рідних провідників, і чим у людині ця потреба біль­ша, тим більше вона є людиною. І в цьому краса людяности.Створити таку систему життя, в якій би людина ні в що і нікому не вірила, ніщо і нікого не обожнювала, можна, але в такій системі життя в людини погасли б людські спонуки і стала б людина потворною. Адже навіть тварина обожнює тварину — голубка з журби за голубом умирає.46. — Учителю, коли греки самі є ідолопо­клон­никами, то чому вони, прийшовши в Русь (Україну), оголосили брутальну війну укра­їнському (русичівському) ідолопоклонству?- Уважно слухай мене: справа не в ідоло­поклонстві, а в ідеології ідолопоклонства. Ідо­лопоклонство, принесене греками в Русь (Ук­раїну), репрезентує грецьку релігійну ідео­логію. Ідолопоклонство рідної віри Руси (Ук­раїни) репрезентує многотисячолітню україн­ську культурну і релігійну ідеологію, віру батьків, історію батьків.Грецькі попи знали, що вони зможуть сво­їх грецьких християнських ідолів поставити на непокірній землі Руси (України) тільки тоді, коли поваляють на непокірній землі Руси (України), гордих і свободолюбних україн­ських ідолів.47. Не можуть над берегом Дніпра у свя­щенному гаї внуків Дажбожих стояти два ідоли — ідол Христа і ідол Дажбога тому, що українці, знаючи, що Дажбог Бог батьків рід­них, будуть весною класти квіти біля Його статуї. Статуя чи ікона Христа, яка має образ чужинця (жида), заросте бур'яном. Щоб цього не сталося, статуя Дажбога в Києві була повалена, осміяна, сплямлена і на її місці була поставлена статуя чи ікона Христа, яку греки звеличили і святим кадилом прославили.Коли б у Києві стояла статуя українського гетмана Мазепи і поруч стояла статуя моск­вин­сь­кого лідера Леніна, то, очевидно, укра­їн­ці, ма­ю­чи волю, клали б квіти біля статуї Ма­зе­пи. Статуя Леніна, яка втілює ідеологію моск­вин­ського шовінізму, заросла б бур'яном. Щоб цьо­го не трапилося, статуя Мазепи була пова­лена, осміяна, Мазепа був названий зрадником і на місці статуї Мазепи поставлена статуя Леніна.48. Поет Павло Тичина в «Літературній Ук­раїні» (за 16 жовтня, 1970 року) пише: «Чер­воний боєць, знайшовши слушний момент, ті­кає із полону, довго блукає в лісах, аж поки не зустрічається з окресленням статуї Леніна. Він, упавши перед Леніном, обнімає його ноги й про­хає звидити й пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив».Тут бачимо широко проявлену ідеологію червоного москвинського ідолопоклонства. Перед ідолом (кам'яним образом Леніна) ук­раїнець стоїть на колінах, обнімає ноги його кам'яної статуї і просить у статуї (ідола) Леніна «звидити й пробачити смертний гріх».49. — Учителю Лев Силенко, значить справа не в ідолопоклонстві, а в тому — чи ідеологія ідолопоклонства рідна, чи чужа? Чи в РУНВірі будуть зображення Дажбога?- Побратиме, у РУНВірі ми не малюємо образу Дажбога і статуй з Дажбога не роби­мо. Та ми маємо образи наших світлих родо­начальників — Мами Лель і Тата Оря. І ми їх почитаємо у наших Святинях.І статуї їхні можуть стояти у Священних гаях над Дніпром, і поруч можуть стояти статуї великих і славних синів і дочок Руси (України). І ми біля них будемо квіти класти, писанки, пісні будемо біля них співати, звеличуючи велике життя їхнє.50. Ми обожнюємо Дніпро, степи, гори, ріки, небо і сонце, і святі могили предків на­ших. Ми внуки Дажбожі; ми вільно і натх­ненно у Святинях молимося:«Дажбоже наш, ми вірнії внуки Твої, в ім'я Твоє живемо і хліб Твій споживаємо, і з вірою в Тебе утверджуємо працею і борнею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров'я і дітям нашим на життя достойне!Дажбоже наш, Ти могутній, бо наша віра в Тебе могутня тому, що вона Твоїми таїнами в нашій душі народжена і освячена, і Тобою вона благословенна в ім'я волі і сили, слави і безсмертя народу нашого у Царстві Вічности Твоєї, Дажбоже наш!»

ДЕНЬ 111. Учителю Лев Силенко, Консисторія Української Грецько-Православної церкви видає у Банд Бруці журнал «Українське пра­вославне слово». У цьому журналі (за травень, 1971 року) Консисторія ставить обвинува­чуюче питання: «Чи РУНВіра узнає людські жертви та чи практикує їх у наші дні?»І під церквами парафіяни питають: чи то таке питання ставлять архиєреї з переляку, чи, може, щоб залякати українців, мовляв, «раби Божія», не йдіть до Рідної Української Наці­ональної Віри, бо там практикуються людські жертвоприношення. Отож, «убогі духом, со страхом і трепетом» тримайтеся грецького православія і поклоняйтеся «Господу Саваоту — Богові Ізраїля». І, померши, відправляйтеся на лоно Авраама — родоначальника жидівсь­кого.Учителю, хто, коли і чому приносив люд­ські жертви? І що про це говорить історія людства?2. — Побратиме, є декілька видань «Біблії» англійською мовою. Їх солідність в тому, що в них дотримана тотожність перекладу. Немає прагнень фальшувати біблійний текст з метою викликати у християнина божественніше ставлення до «Біблії».Працюючи в жовтні в 72 році в Лондоні у Бритійському Історичному музеї, я переконав­ся: англійці совісно ставляться до рукописів. І немилосердні вони до тих, які пробують з тією чи іншою метою їх фальшувати.3. Українці мають три основні переклади «Біблії». «Біблія», видана в перекладі митро­по­лита Іларіона (Огієнка), має малу вартість для науковців, істориків, дослідників. Але для сек­тантів (баптистів, адвентистів, єговистів) вона найкраща тому, що її переклад неточний: по­рушена стилістика «Біблії», неправильно пере­кладені тексти. І в цьому можна переко­на­тися, читаючи, наприклад, «Пісню Пісень». Митро­полит Іларіон признається, що він свій пе­реклад опоетизував (прикрасив, обкучерявив).«Біблія», видана Українською католиць­кою церквою, має розкішне оформлення, чу­дові кольорові ілюстрації жидівських пра­отців і пророків, і гостру католицьку цензуру. Українець-католик, беручи в руки «Біблію» католицьку (йому дозволено читати тільки католицьку «Біблію», бо всі інші непра­вильні), не знає, що «святі отці» зі «Святої Біблії» багато повикидали «святих писань».«Біблія», видана в 1957 році Світовим Біблійним товариством в Лондоні в перекладі П. О. Куліша, Полюя і Левицького, має застарілий український правопис. Але її перекладачі віднеслися до біблійних текстів найсовісніше. І коли їхній переклад порівняти з текстами «Біблії», виданої в англійській і німецькій мовах, то немає розбіжностей. І тому я беру цитати з цього видання.4. «І був Абель вівчар, Каїн же хлібороб». «...Каїн приносив Господеві жертву з польо­вого врожаю. Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Гос­подь на Абеля і на дар його. На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн» (1 кн. Мойсея, гл. 4, 3—5). Каїнова хліборобська жертва (зерно і овочі) не сподобалися «Гос­подеві Саваотові». І тому «Він» на Каїна «не споглянув».5. Старі юдеї вважали, що кров — життя. І було в них переконання, що для Саваота-Єгови треба дарити життя, живе рідне життя, а не зерно «з польового врожаю». І вони (жорстокість це, ніжність чи дикість?) жертву­вали своїх улюблених дітей-первенців (синів і доньок) для свого «Господа Бога Саваота». Вони жертвували все, що було в них най­дорожче. І вірили вони, що їхній «Бог Саваот» їм за таку велику любов і вірність дасть свої божественні дари. І дасть їм силу панувати над іншими народами.6. «Галаадій Ефтай був чоловік хоробрий». Ефтай мобілізував юдеїв, щоб завоювати зем­лю Аммоніївську. Перед походом він пообі­цяв «Господеві Саваотові», що коли переможе аммоніїв і щасливо вернеться додому, то ко­гось зі своєї рідні (жінку свою чи доньку свою) принесе в жертву: здійснить «всепалення».«І двинув Ефтай проти Аммоніїв воювати з ними». «І побив він їх страшенно». «Як же прийшов Ефтай з Масифу додому, аж вихо­дить на зустріч йому дочка його з музиками і танцями. Була вона в нього дитина єдина. Опріч неї не було ні сина, ні дочки. Поба­чивши він її, розірвав одежу на собі й про­мовив: Ой доненько моя»... (Кн. Суддів, гл. 11, 32-35).7. Донька Ефтаєва відповіла: «Батеньку мій. Коли ти відкрив уста свої перед Богом, так чини зі мною, так як промовив єси». Вона (слухняна дочка Ефтаєва) «Просила тільки панотця свого: Дай мені ще два місяці пожити: піду я в гори та оплачу моє дівоцтво з подругами моїми».Ефтай відказав: «Іди»! І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дівоцтво своє. Як уплило ж два місяці, вернулась вона до панотця свого, й він спровадив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили ізраїльські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаа­дянина, через чотири дні в році (Кн. Суддів, гл. 11, 35-40).Ефтай (воєначальник Ізраельського війсь­ка і суддя, народний герой) заколов свою єди­ну донечку і спік її на жертовнику «Господа Саваота, Бога Ізраелевого». Баптист каже, що «дрож проходить по тілі, коли читаєш у "Біблії" про надлюдську віру ізраїльтян в сво­го Бога ізраїльського, і думаєш — надлюдську віру може мати тільки надлюдський народ "Богом вибраний"».8. — Учителю, а що можна сказати про Авраама, якого жиди і християни вважають праотцем своїм?- Побратиме, вівтар — символ Божества. І тому в усіх релігіях, примітивних чи доско­налих, і в усі часи жертву клали на вівтар (жер­товник). І Авраам — праотець жидівський і християнський, взявши оберемок дров і но­жа, вів за руку свого синка Ісаака, щоб його принести в жертву для «Господа Бога Саваота».Щоб синок Ісаак не пручався, Авраам вирішив його обманути. Він сказав Ісаакові, щоб він не боявся — у жертву буде принесена вівця.9. Авраам прийшов на врочище, «...роз­ло­жив дрова, і, зв'язавши Ісаака, сина свого, положив його на жертовнику зверху на дро­вах. І простягнув Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого» (1 кн. Мойсея, гл. 22, 9-10).Не думаймо, що Авраамові хотілося коло­ти сина свого. Він не хотів бути убивцем сина, та «Бог спокушав Авраама», кажучи: «Візьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ісаака, та йди в Морія землю, та й при­неси його там у всепалення — жертву на одній горі, що тобі речу» (1 кн. Мойсея, гл. 22, 1, 2).10. Слово «спокусник» є синонімом слова «гріховодник», «грішник». Коли «Біблія» пи­ше, що «Бог спокушав Авраама», то значить підохочував чинити гріх? Та в Авраама є прагнення зробити реформу у ритуалі жертво­приношення.«Простяг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого», та прийшла в ньо­го думка (або, як пише «Біблія» — прийшов — ангел Господній) і «Авраам взяв барана і приніс його на всепалення замість Ісаака сина свого» (1 кн. Мойсея, гл. 10, 13). Ісаак хоч і лишився живим, та пережив він не малий страх тоді, як лежав на дровах і бачив, що батько вже простягає руку свою, щоб «зако­ло­ти сина свого».11. — Учителю, чи тільки у старих ізраель­тян був ритуал приношення людей в жертву?- Ні, Моаби — народ семітський, сусіди Ізраельські. Під час війни «побачив цар Моабійський, що мусить полягти в бою, і взяв зі собою сімсот чоловіків, озброєних мечами, щоб пробратися до царя Едомського, та й не вдалося їм це. І взяв він свого первенця, що мав царювати після нього, та й приніс його у всепалення на мурі. Це так роздратувало Ізраїля, що вони відступили від нього та й повернулися у свою землю» (2 кн. Царів, гл. З, 26-27).12. Ізраельтяни, які мали намір завоювати землю Моабійську, відступилися і «вернулися у свою землю», побачивши, що цар Моабії приносить на вівтар Моабії сина свого (престолонаслідника). Значить, моабитяни демонструють, що вони готові полягти на полі бою.Ґеорґ Бюкенен Ґрей (професор гебреїзму, Оксфордський університет, Англія), дослід­ник «Біблії», у книзі «Жертвоприношення в Старому Заповіті», виданій в Ню Йорку в 1971 році, на сторінці тридцять шостій пише, що стародавні жиди практикували людське жертвоприношення і «Ефтаєва дочка є клясичним прикладом....Ефтаєва дочка була вбита, (людське жертвоприношення)». У пролозі до цієї книги Барух А. Левіне (відомий жидівський діяч і професор Гебрейського Ню-Йоркського уні­вер­ситету) на сторінці двадцять сьомій по­яснює, що «Єгова приймає кров».13. — Учителю, чи є обгрунтовані доводи істориків, що народи Европи і Азії мали ритуали людського жертвоприношення?- Так. Славний вчений — гордий син Бри­танії — професор Лондонського університету Л. А. Ваделл у книзі «Фінікійська оригіна­ль­ність Бритонів, Шотляндців і Англо-Саксів», виданій у Каліфорнії в 1973 році, на сторінці 183-й пише, що в старі часи на території Британії «вимагалися людські та інші криваві жертвоприношення».14. У Британії в травні (десь на початку травня) було свято Белтей. Під час уро­чис­тос­тей Белтея (зазначує професор Л. А. Ваделл на сторінці 271) існував «церемоніял жертвуван­ня хлопця». І, очевидно, це практикувалося щороку. На сторінці 331 він пояснює, що у старі часи суворі ритуали «вимагали криваві і також людські жертвоприношення».У «Початковому літописі» монах (наш земляк, який зрадив рідну віру України (Руси) і став сповідником грецької віри), пише, що був принесений у жертву чужинець (варяг-християнин Тур). Та є міркування, що варяг-християнин не був принесений у жертву, а про­сто забитий кілками за те, що він ви­смі­ював у Києві київські обряди (писанки, кутю і навар, які ставилися весною на могилках предків).15. Відомо, що вдруге (в 1591 році) патріярх Царгородський Єремія Другий у Посланії наказав русичам (українцям), щоб вони викинули з віри Христової обряди Дажбожої Руси (України), у яких на Великий День (Великдень) печеться хліб у вигляді сонця, лежать у кошиках писанки, ковбаси, хрін, печене порося — адже все це нехристиянське.Відомий ворог Руси мусульманин Ібн-Даста писав для арабів, як зазначує Гаркавий у книзі «Сказанія мусульманськіх пісатєлєй», що в Україні (Русі) «узявши людину чи ско­тину, волхв накладає йому мотузку на шию, вішає жертву на колоду і чекає, поки вона за­душиться, і каже, що це жертва Богові». Легко бачити, що мусульманин Ібн-Даста тут пере­кручено переповів оповідання Геродота про скитів.16. Скити або Саки (наші далекі предки) під час поховання вождя ховали біля нього і його вірних слуг (але не душили, накладаючи їм мотузку на шию, а давали їм напій, який їх приколихував до вічного сну).Беззастережна віра у «потойбічне життя», віра у безсмертя душі людської була така реальна і така сильна, що дружина померлого вождя сама зголошувалася йти зі своїм мужем «у країну вічного раю». Вона пила напій і її хоронили поруч з її мужем, слугами, кіньми і казковими золотими скарбами.17. Ми сьогодні співаємо «Смерть одна роз­лучить нас». Предки наші вірили, що смерть не є всесильною, вони співали «навіть смерть не розлучить нас». І в стародавній Персії, з якої черпала варварська Греція для себе основи філософії, культури і цивілізації, смерть не розлучала чоловіка з жінкою — вони йшли разом «на той світ». І такі ж поховальні звичаї були і в стародавній Індії.Професор Михайло Грушевський, якому ми віримо більше, як монахам і мусульманам, в «Історії України — Руси» в Другому виданні в Першій книзі на сторінці 289-й пише, що ста­родавні русичі (українці) не приносили люд­ські жертви.Грецький письменник десятого століття Константин Порфиророджений пише, що «Росси приносили в жертву живих пташок під дуже високим дубом. Окреслювали круга стрілами, а інші клали туди хліб чи що мали. Потім кидали жеребка й гадали, чи колоти їм пташок і їсти, чи випускати на волю». І ці твердження занотовані на сторінці 39 у Тре­тьому томі — у «Вістях візантійських істориків» Штриттера.18. У Бомбеї (Тачж Магал) 7-го лютого 75 року я розмовляв з рабіном. Ми так розмов­ляли, що він не знав мого прізвища, а я — його. Обмінюючись думками про парсів (визнавців науки Зороастра), я згадав, що стародавні ук­раїнці не практикували кривавих жертвопри­ношень, (вони приносили для Бога зерно, мак, гриби і навар з овочів).Рабін відповів: «З цим можна погодитися. Є народи-вівці і є народи-льви. Знаєте, що слово "юда" означає "лев". Лев — цар, вівця — його рабиня, яку він з'їдає на сніданок — здій­снює криваве жертвоприношення. Сьогодні зі всіх релігій виключене криваве жертвопри­ношення, та незважаючи на це: леви лишилися левами, а вівці — вівцями».19. «Москвини — північні агресивні мислив­ці, які свій характер оформили, полюючи на ведмедів та іншу звірину. Українці-хлібороби — ­мирні гречкосії. Ніхто не дивується, що моск­вини-мисливці завоювали українців-хлі­боро­бів». Рабін, поправивши «ярмулку», взяв валізу і пішов: йому на стрічу поспішали його одновірці.20. Побратиме, я продовжую. Джей. Джі. Фрейзер (професор Кембриджського універ­си­тету, Англія) у книзі «Золота Гілка», ви­даній в Лондоні в 1961 році, на 576-й сторінці пише, що шотляндці кров людини, яку вони приносили в жертву, мішали з зерном і по цьому дізнавалися чи буде врожайний рік чи ні.На 517-й сторінці Фрейзер зазначує, що в Римі римляни жертвували козу, вважаючи, що це приноситься людське жертвоприношення: такі римські міркування свідчать, що вони (войовничі римляни), лагідніючи, людське жертвоприношення замінили тваринним.21. Дравиди — монгольське плем'я в Індії. У дравидів були ґодси, тобто архиєреї (старші жерці), які у брагманів (оріянських богомо­ль­ців) викрадали синів і приносили їх у жертву під час різних свят — пише Фрейзер на 570 сторінці. На сторінці 385-й він доводить, що «між семітами Західної Азії король під час національної небезпеки інколи давав свого сина в жертву для свого народу». А на сто­рінці 381-й він докладно оповідає, що Аун — король Швеції пожертвував для Одина біля городища Упсала дев'ять своїх синів.22. У Німеччині обожнювалося дерево, ялинка — символ вічного життя. Коли німець здирав з живого дерева кору і коли він був спійманий на цьому злочині, то, як пише Фрей­зер на сторінці 145, німці спійманому відрізували пупа. І приколювали пупа до тієї частини дерева, де була здерта кора. І водили спійманого довкола дерева, аж поки були всі кишки з живота вимотані. Живим людським тілом забинтовувалася жива рана на дереві.Джей. Джі. Фрейзер зазначує, що метою цього німецького ритуалу було намагання за­мінити здерту з живого дерева кору живою час­тиною тіла людського. І це було обумов­лене твердженням — життя за життя: життя людини за життя дерева.Вільям Робертсон Сміт (професор Кемб­рид­жського університету, Англія) у книзі «Лек­ції про Семітську релігію», виданій в США в 1969 році, пише на сторінці 366-й, поклика­ю­чись на славного філософа Платона («Рес­пуб­ліка», 8, 15), що «Людське жертво­при­­ношення практикувалося в Аркадії для Зевса».23. Вірили Аркадці (греки), що той, хто їсть тіло людське, принесене в жертву, то, як пише філософ Платон, сам «може перетворитися у вовка», який є «божеством», тобто, може здійснитися «свята євхаристія».Вільям Робертсон Сміт (також на сторінці 366-й) зазначує, що «Людське жертвоприно­шення в Римській імперії відбувалося до часу Гадріяна».24. У Европі широко відомий письменник Еврипід у творі «Іфіґінія» докладно описує, як грецький цар Аґамемнон здійснює людське жертвоприношення — ритуально заколює свою доньку Іфіґінію на жертовнику богині Артеміди.Грецькі попи-християни, з якими я в жовтні в 72 році розмовляв у Атенах, гор­дяться грецькою дохристиянською релігією і в церквах її звеличують. І тішаться вони, що й сьогодні на грецьких грошах (драхмах) кра­сується статуя Зевса. І тішаться, що й сьогодні біля будинку Грецької Академії Наук стоять могутні статуї бога Аполлона і богині Атени.25. «Релігійна енциклопедія» Е.Ройстона Пай­ка, видана в 1958 році у видавництві «Ме­ридіяна» (17 Юніон сквер Вест, Ню Йорк) пише, що в Англії «Хлопець, як зазначено в публікації в 1255 році, був викрадений жи­да­ми в Лінкольні, катований і накінець ро­зі­п'ятий. Частини його тіла були дивним спо­собом виявлені, злочин цей вийшов на по­верхню, і 18 жидів було повішено за їхню участь у цьому».«Релігійна Енциклопедія», подаючи ці твердження, зазначує, що вони висвітлені у книзі англійського письменника Часера «Кен­тербері Тейлс». І тут додає, що «ця історія раннього антисемітизму є сумнівна».26. — Учителю, а що про людські жертво­приношення пише «Енциклопедія Британіка»?- Побратиме, дивися сам. «Енциклопедія Британіка» (15 видання) в п'ятій книзі на сторінці 201-й пише: «Палення дітей, здається, траплялося в Ассирійських і Ханаанських релігіях і в різні часи між Ізраельтянами».«Різні обряди старих греків і римлян, які включали вбивання звірят, можливо почат­ково включали людське жертвоприношення». «Від часу середньовіччя до недавніх часів загально жиди були обвинувачені в тому, що вони приносять у жертву християнських дітей на паску».27. У 16-й книзі (15-те видання) «Енцик­лопедія Британіка» на сторінці 131-й в розділі «Жертвоприношення» пише, що «Кельтський ритуал включав жертвоприношення жінки, умертвляючи її зануренням у воді, і серед народу Маїв існував ритуал: молодих дівчат топили у святих водоймищах. В Перу жінок приносили в жертву, задушуючи їх». І на цій же сторінці пишеться, що в Тібеті зникло криваве жертвоприношення «під впливом Буддизму, який забороняє всяке криваве жертвоприношення».У Данії (у Копенµаµені) в Національному музеї можна оглянути старинний мистецький твір, який зображає ритуал: кельти приносять у жертву «богові» жінок.28. — Учителю, що можна сказати про Япо­нію? Японці мали і тепер мають Шінто (Рідну Японську Національну Віру). Вони також практикували людське жертвоприношення?- «Енциклопедія Британіка» на сторінці 201-й в цій же п'ятій книзі пише, що «В Японії людське жертвоприношення було залишене на початку середньовіччя».Японці, залишивши людське жертвопри­но­шення, самі встійнили, що в Шінто (в рідній японській національній вірі) «немає ніяких кривавих жертвоприношень, навіть пташок не можна вбивати в жертву для японського Бога». Усім відомо, що японці, маючи рідну японську національну віру, здобули у світі славу найбільш цивілізованої країни у Азії. І вони достойно демонструють у світі мо­гутність свого вільного Японського духа.29. Побратиме, людське жертвоприношен­ня практикувалося в епоху примітивного розуміння релігії у Єгипті, Ізраелі, Греції, Римі, Японії, Азтекії, Вавилоні, Ассирії, Бен­галії, на островах Тихого океану, в Німеччині, Швеції, Англії і, можливо, в Русі (Україні).У стародавні часи люди всіх релігій вірили в чудодійну силу жертвоприношення. Та, вдо­сконалюючи духовну і матеріяльну культуру і свої розуміння і відчування Бога, вони зали­шили людське жертвоприношення. І сьогодні немає кривавих жервоприношень ні в націо­нальних, ні в інтернаціональних релігіях — таке існує загальне переконання.30. — Учителю, але є й сьогодні, як писав Іван Франко, «Попівські тортури».У неділю, 15 вересня 1974 року отець-мит­рат Василь Федак у Соборі святого Володи­мира (у Гемільтоні, Онтаріо), після читання Євангелії про дві заповіді Ісуса, не витримав — і вийшов з рівноваги. Почав злісно гово­рити, що і він має «Самобутню Україну». І він знає всі ті українські родини, які залишили пра­вославіє і почали визнавати рідну віру України (Руси). Отець-митрат, щоб підняти вар­тість грецького православія, почав україн­цям каза­ти, що українці не мали культури, куль­тура прийшла в Україну з Греції. Укра­їнці, мовляв, були дикунами – «розпорювали себе широ­ченними ножами і вмирали, таку паґанську віру мали українці. Отож, не слу­хайте запро­данців — проповідників паґанства».31. На підтримку отцеві Митратові не забарився прибути з Торонта сам первоієрарх Михайло Хороший. І він також у Соборі парафіянам почав ректи, що в рідній вірі Ук­раїни (Руси) були криваві жертвоприношення, пробував лякати українців.Що ж це є? Тисячу років архиєреї чужо­вір'я ведуть жорстоку боротьбу з рідною вірою України (Руси) і досі не в силі задушити її в душі рідного народу?! Така вона живуча тому, що в ній животвориться вільний дух Українського Народу, у ній пробуджується божественна сила і воля України (Руси).32. Учителю, а тепер скажіть, які були ритуали кривавого жертвоприношення у християнській релігії, яка так немилосердно зневажає віру Руси (України) — віру батьків наших?- «І взяв Мойсей кров та й побризкав на людей, і рече: це кров заповіту» (2 кн. Мойсея, гл. 24, 8). Ісус рече «їжте, се єсть тіло моє», «пийте, се бо єсть кров моя нового заповіту» (Єв. Маттея, гл. 26, 26— 28). Отже, у Старому і Новому Заповітах іде мова про кров... Ісус сам себе приніс у жертву «Господеві Сава­отові».33. І тут постає питання: християнин не має права в той чи інший спосіб сам себе при­но­сити у жертву, тобто відбирати в себе життя. Ісус же свідомо помер, щоб своєю мучени­цькою смертю спасти грішників. Бог Саваот, як Всемогутній, мав силу врятувати свого сина Ісуса від смерти. Та тут «Бог Саваот» сам свого сина приніс у жертву — відбулося «Авра­амове» криваве людське жертвоприношення.Дивно — ніби, щоб оправдати біблійний ри­туал кривавого жертвоприношення, Річард Морґан у книзі «Біблійна теологія жертвопри­ношення», виданій методистами в 1969 році на сторінці 16-й пише, що «Напочатку Бог включив чоловіка в теологію жертво­при­но­шення і зробив його центральною ідеєю теології».34. А. Р. Джі. Томпсон у книзі «Каяття і Жертвоприношення в ранньому Ізраелі», виданій в 1963 році на 16-ій сторінці пише: «Людське жертвоприношення було спочатку наміром давати для Бога життєздатність життя жертвуючого».У Західній Европі (особливо у країнах Скан­динавії) у 12—14 століттях появляються християни-флаґелланти. Слово «флаґеллант» значить «самобичуюючий». Монахи в угоду Ісусові Христові почали самі себе до крови бичувати, І цей кривавий ритуал звався «прий­мання хрещення кров'ю». Люди, прий­маючи «хрещення кров'ю», юрбами ходили по вулицях закривавлені, і в екстазі виголо­шували молитви до Христа.35. — Учителю, сьогоднішній християнин не відповідає за поводження давніх християн.- Так. Я говорив з християнськими пасто­рами англійськими, німецькими, мексикан­сь­кими. І знали вони, що я ні християнин, ні мусульманин. Чуючи, що я вірю в Єдиного Бога, ім'я якому Дажбог, ніхто з них не назвав мене паґанином.Коли ми, рідновіри, звемо дикими шама­на­ми тих «наших» попів-архиєреїв, які нас звуть визнавцями паґанської віри, то ми маємо святу слушність. Ми не паґани, ми не поклоняємося багатьом богам. Ми віруємо в Єдиного і Всюдисущого Бога. Ми не любимо тих, які нам завдають біль, і ми не любимо іншим завдавати біль.36. Ми люди чесної релігійної толерантнос­ти — ми шануємо кожну в світі релігію, яка толерантно ставиться до Рідної Української Національної Віри. Говорячи про криваві людські жертвоприношення у вірі християн­ській, ми зазначуємо, що сучасні християни не відповідають за злочини давніх християн.6-го липня 1415 року на жертовнику хрис­ти­янському був живцем спалений 46-літній чех (професор Іван Гус). Мудра і красива дівчина Гіпатія в Олександрії (Єгипет) була професором академії. Студенти любили її за її оповідання про астрономію. Астрономія — наука заборонена церквою Христовою.37. Єпископ Кирило наказав монахам, щоб вони підстерегли Гіпатію, як вона вертатиме­ться з академії. Монахи схопили Гіпатію, оголили її і в церкві Господа Бога Христа за­душили її. І спокійно (адже це ритуал люд­ського жертвоприношення) «Тіло її посікли на кусники, м'ясо відшкребували від костей мушлями та й кидали останки в огонь» — пише професор Ню-Йоркського університету — (славетний історик) Джон Вільям Дрепер.У Парижі (Франція) 24 серпня 1572 року християни здійснили масову «священну різню людей». Під час людського жертвоприно­шення (у день святого Варфоломея) було заколено дві тисячі дітей, жінок, мужчин. У Франції це людське жертвоприношення від­бу­валося з гарячої любови до Ісуса Христа. Озна­меновуючи «святе варфоломеївське жерт­во­приношення», «Всесвятіший папа Гри­горій 13 наказав видати прапам'ятну медаль».38. У березні в 62 році я перебував у Ме­хіканському університеті. І тут довідався, що ще й досі живе між азтеками любов до вождя Гуавтемока. Азтекський вождь, побачивши, що вторжники християни-конкістадори при­йшли, щоб поневолити і вмертвити азтеків, закликав свій народ стати до самооборони. Аз­теки мали примітивну зброю. Вождь Гуав­темок під час бою попав у полон. І християни-конкістадори принесли вождя Гуавтемока в жертву Ісусові Христові.- Які були вжиті ритуали?39. — Християни-конкістадори зв'язали вождя Гуавтемока, а потім облили його «ми­ром» (оли­в­ковим маслом). Розвели вогонь. І коли дрова згоріли, вождь Гуавтемок був покла­дений на залізну сітку, під якою па­лахкотів жар.Християни-конкістадори, обвішавшись хре­с­­тами, молилися і на повільному вогні пекли вождя Гуавтемока. І біля нього лежав також його вірний побратим, – який, не ви­тримавши несусвітніх мук, почав страдницьки стогнати. Вождь Гуавтемок сказав: «По­бра­тиме, бери при­клад з мене, я ж також не лежу на квітах». І ці його слова були останніми. І було це в 1600-му році.40. 17 лютого 1600 року архиєреї християн­ські живцем спалили 52-літнього мислителя Джордано Бруно. 19 лютого 1619 року архи­єреї християнські живцем спалили 34-літнього мислителя Лючіліо Ваніні. 14 квітня 1682 року архиєреї Москвинської православної церкви здійснили людське жертвоприношення — жив­цем спалили Аввакума Петровича.41. — Учителю, чому думаєте, що Іван Гус та сотні йому подібних, які були живцем спалені на вогнищах, принесені в жертву для «Господа Бога Ісуса Христа»? Можливо справа Івана Гуса є справою кримінального злочину, а не священодійства?- Іван Гус (і всі ті, які так, як і він, були живцем спалені), спалений тому, що папа рим­ський (наступник Ісуса Христа) благословив людське жертвоприношення. Коли б він (папа римський) сказав тільки одне слово «ні», Іван Гус не був би спалений.Маючи на увазі сучасний кримінальний кодекс, можна сказати: папа римський, благо­словляючи спалення професора Гуса, брав участь у кримінальному злочині. Та він (папа римський) не був покараний тому, що це було «священнодійство» (християнське людське жертвоприношення).Католицький єпископ Фультон Шін (відо­ма в США телевізійна зірка) за ті астро­но­мічні твердження, які він голосить по телевізії, був би в епоху Івана Гуса живцем спалений на вогнищі.42. — Учителю, постає питання — чому все ж таки жиди приносили в жертву своєму «Господу Богові Саваотові» дітей своїх — не самою ж тільки дикістю вони керувалися? І не тільки вони, а й моавитяни, греки, римляни, японці, англійці та інші народи?Ті народи, які приносили в жертву дітей своїх, вірили, що коли вони жертвують дітей своїх Богові, то їхні діти, прийшовши до Бога, будуть їх перед Богом достойно репрезенту­вати.43. Ті, які приносили в жертву богові сви­ню, вірили, що свиня, пішовши до Бога, буде їх перед Богом репрезентувати. Ніколи не жерт­вувалася свиня сліпа, крива, хвора, а завжди — найкраща. У «Біблії» зазначено, що тільки найкращі овечки (ситі первісточки) тре­ба приносити в жертву «для Господа Бога Саваота».44. — Учителю, глибоко вдумавшись, бачи­мо, що й сьогодні існують жертвоприно­шення, тільки вони мають інші форми, інші поняття і проявлення.- Побратиме, духовний провідник Індії Ма­гаматга Ґанді, який довгі роки пропо­ві­дував філософію непротивлення злу насиль­ством, у небезпечні часи Індії сказав, що він готовий свого сина Девадася пожертвувати для добра свого народу.І він посилав сина Девадася в найне­безпечніші місця борні за єдність Індії. Він казав: «Я буду щасливий, пожертвувавши сво­го сина для справ єдности Індії. Іди, Девадась, то нічого, що вони вб'ють тебе» («Ґанді», Нараян Мурті, Карнатака Бгарат, Індія, 1974 р. стор. 36).45. Москвинські інквізитори для тирана Сталіна принесли в жертву мільйони україн­ських дітей, жінок, чоловіків. Тиран Сталін виконував заповіти тирана Леніна. Ленін, як зазначено на сторінках 248-ій і 762-ій у двох книгах («Твори Леніна», видані у Києві в 1947 році), дав ленінцям заповіт «Той, хто чинить опір — розстрілювати!», «Ми маємо в руках всі командні висоти, ми маємо у своїх руках землю — вона належить державі».Зі всіх інквізицій світу Москвинська ін­кві­зиція має найбільш кривавий жертовник. На фінській землі на кістках українських майстри німецькі за хліб, вирваний з рук фінських і українських дітей, споруджували Пітєрбурґ. Усі жертовники усіх релігій і сатрапій блід­нуть, коли їх порівняти із кривавими жер­тов­никами обер-інквізиторів Романових-Сталі­них. І москвини-шовіністи жорстокі не тільки зі своїми ворогами, а й самі з собою. І ця жорстокість є їхньою тиранською молитвою і вірою.46. Ми, рідновіри, бачимо, що українці при­мушені жертвувати дітей як м'ясо для гармат Москвинської сатрапії. І діти україн­ські падають, заливаючись кров'ю, у болотах Фінляндії, під мурами Берліну, на сопках Манджурських. З їхніх сердець кров точать у концтаборах Соловецьких, Колимських, Морд­винських. Їхні мозки покалічені — їх навчено бути сторожами сатрапських границь у горах Тянь-Шаню, на берегах Амуру, у горах Паміру, біля мурів Берліну. Як павук, напившись крови, лопне монстер — сатрапія Москвинська. І на її руїнах розквітнуть, як сади весною, вільні держави вільних народів!Без жертв немає віри. Ми, РІДНОВІРИ, ро­димо дітей і даруємо їх, як наші скарби найдорожчі, як нашу любов найсвятішу, на жертовник святої Матері України, щоб вони, любі діти наші, були священними воїнами на­родної волі – безсмертними внуками Дажбо­жими.47. Розуміння бога в Рідній Українській На­ціональній Вірі найдосконаліше і найсвяті­ше. Дажбог — Світло, Самоутверджуюча Незнищима Енергія — Починання духовної і тілесної субстанції народу Українського. Дажбог Єдиносущий і Всюдисущий. Дажбог сам себе проявляє у необмеженій кількості форм і дій, і тому Він не має однієї форми і однієї дії, якими Він був би обмежений. Дажбоже, Ти в народі і народ в Тобі. Ми, внуки Твої, Тебе правильно розуміємо і Тобі достойно поклоняємося.Дажбоже мій, Ти Святість Духа народу мого, і чуття мої, і мислі мої, керовані енер­гією божественного світла Твого, Дажбоже мій!- Учителю Лев Силенко, Консисторія Ук­ра­їнсько-Грецької Віри запитала: «Чи РУН­Віра узнає людські жертви і чи практикує їх у наші дні?» Я вірю, що Консисторія отримала задовольняючу відповідь.

ДЕНЬ 121. Слово «синай» значить «колючий». «Ко­лючий» півострів, або по-жидівському «Си­най». На схилах кам'яних гір, на сонцем спа­лених глиняно-піщаних пустинях ростуть мир­шаві колючі кущі. Безводдя. Хижі звірі. І тут живуть жидівські кочові племена козопа­сів і вівцепасів. Вони примандрували з захід­них берегів Персіянської затоки. Сарана, ко­рінці, висушені на сонці кусники баранини не вли­вають в їхні жили войовничости. Опинив­шись на Синайському півострові, вони попа­ли в єгипетський полон. Фараоновий військо­вий відділ примусив їх працювати у копальнях.2. Між 1200 і 800 роках до «нашої ери» не було на світі такої могутньої імперії, яка б могла контролювати життя племен і народів на просторах між Нілом і Ґанґесом.Історики А. Г. Гордінер і Т. Е. Піт у книзі «Синайські написи» пишуть, що фараон Рамзес Шостий (1116— 1090 роки до «нашої єри») був останнім фараоном, який користу­вався Синайськими копальнями. Що сталося в історії Єгипту?У Єгипті — громадянські війни. Військові частини фараона Рамзеса, не слухаючи своїх зверхників, покидають колонії і повертаються додому. І покинули вони й Синай. Так жиди звільнилися з єгипетської неволі і опинилися вони без праці і харчів, їм в очі дивиться го­лодна смерть. Рятуючи себе, вони вторга­ють­ся «у землю текучу молоком і медом» (1 кн. Мойсея, гл. З, 17).Земля мирних ханаанців справді не є така багата, щоб її можна назвати «текучою молоком і медом». Але коли порівняти її зелені долини з пісками Синаю, вона виглядає спокусливою.3. Вони (кочові жидівські племена) 3100 ро­ків тому, вторгнувшись з Синаю на хлібо­роб­ські селища країни Ханаан, вперше появилися на арені історії Людства. До цього часу, як зазначують всі історики, не знайдено в історії жодних згадок про них.Ханаанці назвали чужих людей, що при­йшли і покорили їх, «ебер». Слово «ебер» зна­чить «не наш», «прибулий», «потойбічний», «зайшлий», «посторонній». Від слова «ебер» виникли слова «гебер», «гебреї», «євреї». Саул став першим царем гебреїв. (Ім'я «Саул» значить «Бажан»). Та «найшов злий дух від Бога на Саула. І був він не при собі в палаті» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 10).Коли в палаті юний Давид «пригравав на струнах» для Саула, «метнув Саул списа, ду­ма­ю­чи: приб'ю Давида». Та, незважаючи на те, що походив «злий дух від Бога», Саул про­мах­нувся. Давид відхилився і спис загруз у стіні.4. І — потім розмилосердився Саул і сказав Давидові, що він зробить його своїм зятем, коли він принесе йому «сотню филистійських передніх шкірок, щоб помститися» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 25).«Давид... пішов з людьми своїми в дорогу та й убив між филистиянами (тобто, між па­лестинцями, — пояснення моє) двісті чоловіка і приніс Давид їх передні шкірочки та й поклав їх повну лічбу перед царем» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 27).Цар Саул, побачивши, як доказ Давидової хоробрости і порядности, двісті палестинсь­ких шкірочок — відрізаних сенситивних кін­ці­вок, «оддав йому... свою дочку Мелхелу за жінку».5. Войовничий цар Давид — жидівська гор­дість і слава. (Ім'я «Давид» значить «Добро­люб»). Він царював успішно. «Як же Давид постарів і вбився у високі літа, то ніяк не міг зігрітися, хоч його і в ковдри загортають. І ка­жуть йому слуги його: "Нехай би пошукати добродієві нашому цареві молоду дівчину. Не­хай би вона... услуговувала йому й лежала на його лоні, й буде тепло нашому добродієві ца­ре­ві". Шукали по всьому займищу Ізраеле­во­му найкращої дівчини, та й знайшли Аби-сагу з Синаму, та й привели її до царя... та цар не пригортався до неї» (1 кн. Царів, гл. 1, 1-2).Старість не минає ні багатих, ні бідних. Жиди великі своєю великою любов'ю до царів своїх і живучі вони правильними інстинктами природи: так, як рій не може жити без матки, так правильний народ не може жити без вождя. Чим рій краще піклується маткою своєю, тим він здоровіший і сильніший.6. Давид тяжко хворий. «І зв'язав священик Садок олійного рога з намету та й помазав Соломона. Тоді затрублено в трубу і весь люд викликнув: нехай живе цар Соломон!» (1 кн. Царів, гл. 1, 39). (Жиди кажуть «Задок», що значить «Справедливий». Греки це слово ви­мовили як «Садок». Найближчі приятелі Са­до­ка звалися садукеями).Під час царювання Соломона (Мирного), який був сином царя Давида, жиди бурхливо посварилися і роз'єдналися. Одна партія під­тримувала вождя Геробоама, який відкрито виступав проти Соломона і його гаремів.(Ім'я Геробоам, Еробоам чи Джеробоам значить «Багатолюдний»; жидівські імена, так як і імена інших народів, різні народи ви­мовляють по різному і дають їм значення не завжди однакові).І хотів Соломон стратити Геробоама, але «Геробоам зібрався і втік до Єгипту..., та й пробував у Єгипті до смерти Соломонової» (1 кн. Царів, гл. 11, 40).Після смерти Соломона у Шехемі син Со­ло­монів Регобоам (чи Ровоам, або Робоам) був проголошений царем. (Ім'я «Регобоам» значить «Багатолюдний»). З Єгипту швидко повернувся вождь Геробоам і з своїми однодумцями закріпився «в Ефраїм горах».7. У 931 році до «нашої ери» виникли дві, одна до другої вороже наставлені невеличкі жи­дівські держави. Держава Ізраель з сто­ли­цею Самарією, очолена вождем (царем) Геро­боамом, і держава Юдея з столицею Єруса­лим, очолена царем Робоамом.Місто Єрусалим заснували Гіттіти, або, кон­кретніше кажучи, одне з гіттітських войов­ничих племен, назване Єгиптянами «Гиксо­сами». (Єгипетське слово «гиксоси» значить «володарі чужих земель»).Гиксоси більше як століття володіли Єгиптом. Вони показали Єгиптянам та іншим семітським племенам як виглядає колесниця, кінь, військова тактика. Джан А. Вільсон у книзі «Культура Стародавнього Єгипту», ви­даній в 1965 році Чикаґським університетом, пише на сторінці 159, покликаючись на археологічні джерела, що «Гиксоси, мирно вийшовши з Єгипту, побудували місто Єруса­лим» десь 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаанці звали Гиксосів «Руса­ми», а ними збудоване селище «Руса салем», що значить «Русів постій, мир». З слова «Ру­сасалем» постало слово «Єрусалим». На Тел ел Амарна таблицях, як зазначують архео­ло­ги, первісна назва селища була не Єрусалим, а Руса салем.8. Археолог Еммануел Анаті (визначний вчений сьогоднішнього Ізраеля) у книзі «Па­лестина перед Жидами», виданій в 1962 році в Ню-Йорку, пише, що археологічні експедиції знайшли в Палестині гиксоські могили і в них — керамічні вироби, тотожні до виробів, зна­йдених у Трипіллі (Україні). Він звернув ува­гу, що «гиксоські фортефікаційні й оборонні методи, а також оздоблення кераміки, мають походження північно-східної оригінально­сти». Він має на увазі простори, розташовані на північ від Чорного моря.9. Самарія — невелике селище, віддалене тридцять миль на північ від Єрусалиму. (Сло­во «Самарія» значить «Вартова гора»). Сама­ритяни мали свій самаритянський говір. Вони не любили єрусалимців, між ними постійно то­чилася боротьба. «І побили юдеїв ізраель­тяни, так що вони повтікали додому» (2 кн. Царів, гл. 14, 12).Геробоам, будучи ефраїмцем (плем'я Еф­раї­ма не любило племени Юди), бачив, що коли ефраїмці ходитимуть молитися в Юдею до Єрусалиму, то вони можуть приєднатися до царя Юдеї Робоама. (Слово «Ефраїм» зна­чить — «Подвійно плодючий»; ще раз зазна­чую, що різні словники по-різному тлумачать значення тих чи інших біблійних імен і назв).10. Жиди так, як і всі інші тодішні племена, поклоняються багатьом богам: Зуріел (мій ка­мінь Бог), Белзебул — Злобог, Даґиел (Рибо­бог), Рахіел (Вівцебог). Геробоам «виготовив два золоті бички і промовив до народу: Не треба вам ходити в Єрусалим. Ось тобі власні боги Ізраелю» (1 кн. Царів, гл. 12, 17—31). І поставив Геробоам одну статую «Ізраелевого Господа Бога» в Бетелі, а другу в Дані.І на своїй царській печатці він (цар Ізра­ельський Геробоам) зобразив свого «Бога» у вигляді льва речащого. Археологи знайшли цю Геробоамову «божественну печать». Вона тепер хорониться в Лондоні в Бритійському музеї. І про неї пише докладно В. Ф. Албрайт у книзі «Археологія Палестини», виданій в США в 1961 році.11. Геробоам, зробивши для ізраельтян «бо­га» у формі золотого бичка, мав добрі наміри і не був він злим царем. «Про хоробрі його дії, як воював та як вернув Ізраелеві Дамаск... про­писано в книзі літописній царів Ізраель­сь­ких» (2 кн. Царів, гл. 14, 28). Бог у формі золотого бичка (особливо між жидами) ніко­ли не втра­чав своєї вартости — власники золо­тих скарбів завжди мали не малий вплив на творення духовної і матеріяльної історії Люд­ства.12. Щоб краще уявити славну біблійну дер­жаву Юдею, треба згадати, що вона мала сімсот двадцять тисяч населення. У ній жило плем'я Юди і плем'я Веняміново. Є міркуван­ня, що слово «Юда» виникло з слова «єд», що значить «лев». Слово «Веняміново» значить «Удатний». Принаймні такі дає пояснення Вільям Сміт у «Біблійному словникові».Є племена, що носять ім'я свого священ­ного «тотема», слово «тотем» значить «його рід». Плем'я, що обожнювало лева, звалося «Єд». Ізраель розташований на північ від Юдеї, має територію в три рази більшу і об'єд­нує всі інші племена Ізраельські.13. У 722 році до «нашої ери» цар Ассирії Саргон Другий стирає з лиця землі державу Ізраель. І забирає він до ассирійського полону тридцять тисяч ізраельтян і їхнього царя Осию (Гошею).(Варто тут звернути увагу на принадні зна­чення імен: Сарґон значить Сонячний король, або – король Сонця, Гошея значить – Спасін­ня. Слово «сар» було семітами, як я вже писав у «Со­вісті Історичної Науки», позичене від сумеріян).Сарґон Другий поселив полонених ізра­ель­тян у містах Медиї. Країна Медия роз­ташована на південь від Каспійського моря. На спустошеній ізраельській землі він (Сарґон Другий) наказав поселити людей, привезених з Сирії і Вавилону.14. На перелякану юдею Сарґон Другий не звернув уваги. Він знав, що нещодавно в Юдеї побував єгипетський фараон Шишак. І Ши­шак «позабирав скарби з храму Господнього і скарби з царської палати. Забрав і золоті щити, що поробив був Соломон» (1 кн. Царів, гл. 14, 26). Історики вважають, що то цар Ізраеля Геробоам намовив фараона Шишака, щоб він заатакував царя Юдеї Робоама.15. Цар ассирійський полонених ізраельтян «поселив при ріці Газан та по медійських городах», — (2 кн. Царів, гл. 17, 6). 38 років томляться жиди в жахливій ассирійській не­волі. Вони приречені на поступове вимирання. Не помагають їм визволитися з неволі боги Зуріел, Рахіел, Даґиел та їхній «Бог Єгова».Армія могутньої Ассирійської імперії оз­броєна мідяними і бронзовими мечами. Вона не має кінноти. Вона многочисленна, горда, жадна і оситіла. Раби годують її. Вона не зна­ла, що в степах Оріяни (України) вже куються залізні мечі. І шикується над берегами Дніпра многочисленна армія вершників. Вершники русяві, безстрашні, жилаві. Коні їхні швидкі, як буревій.16. І Вібга (Самоволодар) підняв вадар (булаву) і говорить до вершників: «Дая дада ма зам! Віті Да Бгу ана ведя сваґатура! Света карна, сваґ іті тура, синула Оря!» Чужинці, чуючи цю чудову скитську мову, пишуть, що скити були іранцями, і дехто з українців їм відповідає: «Так воно й є». Ні, не так воно є. Скити говорили стародавньою українською мовою. Вище згадані слова скитського воло­даря оживляю, щоб ми відчули в них красу первородну нашої рідної мови.«Дайте дання матері землі! Вітайте Даж­бога, знайте самонароджену силу свою. Світ­лом керуйтеся! Самобутньо ідіть, тури, сини Оря!»17. «Іті, свата тура!» – дав команду володар могутньої Скитії (Оріяни-України), піднявши священний символ (Триєдиність Бут­тя – Трисуття). Трисуття (тризуб) – символ Скитії. І Кімерійці, і Скити — агресивні вершники лилися, як розбурхана течія з пів­денних схил Кавказу», -пише Р. Ґіршмен на сторінці 97 у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США.І отетеріла від страху могутня семітська Ассирійська імперія. Возрадувалися раби — ізраельтяни у неволі ассирійській, почувши, що скитський (староукраїнський) володар Са­кандра летить, як всезмітаючий бурун — не­зчисленна армія вершників. І мають вони залізну зброю, якою торощать мідяні і брон­зо­ві мечі ассирійські. Сакандра іде до Асси­рійської столиці Неневиї.18. Герман Шнайдер (професор філософії Ляйпціµського університету) у книзі «Історія Світової Цивілізації», виданій в Лондоні в 1931 році, пише (на сторінці 318), що «В 680 році пе­ред Христом Скити з Кімерійцями (з північних берегів Чорного моря), вторгнув­шись з гір, за­во­ювали Ассирію». Скити мали залізну зброю і найкращу в світі кінноту. Вони були богами світу — від них ніхто не міг втекти і їх ніхто не міг догнати. Від Нілу до Ґанґесу не було такої армії, яка б відважилася з ними почати бій.19. Історик Р. Л. Отллі (Кембриджський університет, Англія) у книзі «Коротка Історія Гебреїв», виданій в 1904 році, пише, що «Ски­ти вторгнулися в Медию, швидко забрали всю Західню Азію, спустошили Евфратську доли­ну (Вавилон), потім зливою влетіли у Палес­тину. Лишили Юдею недоторканою. Ограбу­вавши палестинські міста, вони проникли до границь Єгипту». Їх на границі Єгипту стрі­нув фараон Псеметих і відкупився, давши їм каз­ково великі дари, щоб вони не вторгалися в його царство.Столиця Ассирії перебуває в руках україн­ських (скитсько-кимерійських) кінних армій. На руїнах Ассирії постають дві нові держави: Медия і Ново-Вавилонська. Українці (скити-кімери), будучи господарями у Середній Азії, визволили народи з Ассирійської неволі. Вони зробили великий поштовх у розвитку цивілі­зації, військової техніки і оформлення духов­ного життя.20. Ассирійці звали скитів ім'ям саки. Вони мали на увазі назву скитської зброї, яка зва­лася «сакіра». Геродот пише (читай у книзі «Ге­­родот», виданій в 1965 році в Балтимор (США) на сторінці 439, що «Скити були озброєні луками, кинджалами і була в них зброя «сакіра» (бойовий топір)».«Сак» — корінь слова «сакіра». Звідси й по­ходять слова «сікти», «січ», «січовик». І слово «сак» наші предки вживали у значенні «воїн», «січовик». Геродот і всі сучасні скитологи пишуть, що Скити самі себе звали Саками. Греки їх звали Скитами.21. Слово «італієць», коли на нього ди­ви­тися з лінгвістичної сторони, значить «ско­тар», «той, що пасе скот». Не дивуймося, що старі греки, бачачи казково багаті пасовища і незчисленні отари скоту, які ходили над бере­гами Дніпра, звали нашу землю Скитією.Є думка, що наше слово «скотар» (скот, скотарство) походить з санскритського слова «скут» чи «скит», з якого створені у «Рик Ве­дах» слова «скутіта», «скотана», що значить щось таке, що «скочується» (злуплюється). Є в нас сьогодні слово «скотити», створене з сло­ва «котити». Слово «котитися» також значить «народжувати овець».Дозволяю собі зробити здогад, що й гре­ць­ке слово «скитос», що значить «шкіра», сво­їм походженням сягає санскритського «скут». Не­випадково англійське слово «скін» спорід­ню­ється з українським словом «скіра» чи «шкіра».22. Один загін скитської кінноти, промчав­ши дорогами Медиї, розташувався на півдні Персії (Ірану), в родючій долині між рікою Галманк і притоками Шелак. Сьогодні над берегами Галманку стоять міста Сеїстан, Тапа Мир, Надалі.У Персії слово «Саки» почало вимовля­ти­ся, як «сасси», «сеїси» чи «сакізи». Саки мали в Персії свою область Сакастан, що значить «земля Саків». Жак Дишесне Ґюллемін у книзі «Символи і Цінності Зороастріянізму», вида­ній в 1966 році в Ню Йорку, пише (на сторінці 9), що «Сакістан сьогодні зветься Сеїстан, час­тина якого є в Афганістані, а частина в Балу­хістані».23. Саки були добрими господарями. Вони перетворили Іран (Персію) в імперію.«Сассанська імперія була найкращим пе­ріо­дом в історії Ірану», — пише на сторінці 357 Ґіршмен у книзі «Іран». Сассанською вона зва­лася тому, що її королями були представ­ники з Скитського роду.24. «Так говорить Заратустра!» — сказав німець Фрідріх Ніцше, вклавши в уста вели­кого Просвітителя малі ніцшеянські слова. «Енциклопедія Британіка» (книга 23, рік 1973) на сторінці 1011 пише: «В 19 столітті Ніцше в своїй книзі «Так говорить Заратустра!» сва­вільно перекрутив Заратустрову науку на свій власний смак, намалювавши його не як од­но­го з перших великих моралістів, а як першого немораліста».Ніцше не був людиною душевного здоро­в'я. Він безрозсудно вклав в уста Заратустрі світогляд заносливого німецького «суперме­на». Гітлер — учень Ніцше.Совісні шукачі правди вважають, що коли б не було «Вед», створених в Оріяні (Україні), то не було б Заратустри, Будди. Коли б не було Заратустри і Будди, то юдаїзм, христи­янізм і мусульманізм не мали б духовного зразка для творення монотеїзму, демонології, анґелогії і есхатології.25. Слово «Заратустра» створене з слів «Зара» і «Устра». Загально в науці встійнено, що слово «зара» значить «жовта», а «уштра» чи «устра» значить «верблюд». Заратустра — сторож жовтих верблюдів, або Жовтовер­блюд­­ний.Є також пояснення (і про це пише «Ен­циклопедія Британіка» на сторінці 820, в книзі 23), що слово «зар» значить «олд», тобто «стар», або «яр». В українській мові і в сан­скриті слово «яр» значить «ярий», «зрілий», «старий», «сильний». Монголи, вторгнувшись в Русь (Україну), залишили нам слово «яр» в значенні «обрив», «западина», «пропасть», і тепер в нас слово «яр» має два значення.Слова «Заратустра», «Будда», «Конфу­цій», «Христос» означають не прізвища, а титули. Знаємо, що слово «Христос» значить «Помазаний».26. Медия — країна, в якій народився За­ратустра. Старинні анали Персії (Ірану) пи­шуть: «Заратустра був першою мудрою лю­диною. Він родився в Медиї тоді, коли воло­дарями цих земель були Скити — завойовники».Історики, археологи Ірану не вважають Ски­тів Іранцями. Скити мають свою Вітчиз­ну, розташовану на північ від Чорного моря. І Нестор-літописець пише, що землі Русі «нази­вали Греки "великая Скитія"».Не треба забувати, що «іранці-перси були тією самою расою, що й медіяни, вони були частиною оріянської родини. Так, як і всі інші оріяни, перси поклонялися одному Богові», -пише славний англійський авторитет Вільям Сміт на сторінці 501 у «Біблійному словнику», виданому в 1948 році в Філядельфії. Вільям Сміт, тут згадуючи про віру в одного Бога, має на увазі науку Заратустри.27. Спітама — рідне прізвище Заратустри. Сло­во «Спітама» значить «Світлан», «світ­лий», «русявий». У санскриті «світ», в укра­їнців — «світло», «світлий». У Персії (Ірані) слово «спіт» вживається в значенні «світлий».А. В. Вільямс Джаксон (професор індо-іранських мов, Колумбійський університет) у книзі «Зороастер», виданій в Ню Йорку (в 1901 році), пише (на сторінці 34), що «Пророк Заратустра — священик оріянської віри». На сторінках 35-36 він доводить обґрунтовано, що «Спітама — племенне ім'я Заратустри зна­чить «Світлий».Спітама – ім'я скитське. Відомий історик В. В. Вокс у книзі «Неневия і Персополіс» пише, що «Заратустра був скитом». Греки слово Зара­тустра вимовили як Зороастер. Г. Ґ. Веллс у книзі «Нариси Історії», виданій в Ню Йорку в 1961 році, пише на сторінці 456, що «Зара­туст­ра, так як і Будда, був оріянином», на сторінці 243 він уточнює, «Оріянські пле­мена — це Скити».28. Якщо історики майже однозгідно вва­жають, що Заратустра був Скитом (і дехто доводить, що Він прибув з берегів Дніпра зі Скитською кіннотою в 680 році (до «нашої ери») до Медиї, то в нас є велике хотіння почути Його мову.Для прикладу тут подаю слова українсько-авестійські (заратустріянські): бій – рена (рана). Бог – Баґа, грабити (брати) – граб, булава – вадар, (той, що веде), ваакати (го­ворити) – вак, вдова – відава, вітер — вата, го­ра – гарі, дати – да, дерево – дауру, дощ – вар, думати – ман (манити), жінка – жані, жовта – зар, жить – жив, знати – зна, земля – зам, краяти – керет, мо­гут­ній – маган, м'ясо – гав (гав'ядина), небо – на­баг, новий – нава, пекти – пач, приємно – фрия, путь – паф, рана – хвара, ридати – руд, село – віс (поселення), сонце – вар, стояти – ста, скот – пасу, суша – гушка, темно – темаг, тепло – тап­та, тесати – таш, умирати – мар, устати – усста.Я оживив нашу рідну мову, якою наші до­рогі предки говорили ще перед заснуванням Ри­му і перед написанням «Біблії» (П'яти­книж­жя Мойсея), і ті, які не розуміють цієї зна­чи­мости, будуть з мене сміятися, а ті, що здібні думати, глибоко задумаються; на основі дже­рел самі переконаються, що мої висновки правильні.29. Ми докладніше ознайомимося з скит­сь­кою мовою, довідуючись про науку Зара­туст­ри та Його священні терміни. «Авести» — свя­щенні книги заратустріянізму. Слово «Авес­ти» зворушило душу мою, коли я довідався, що воно тотожне з санскритським словом «віста».«Віста» значить «новини», «вісті», греки кажуть «євангелії» (благі вісті). Срі Бгаґват-Дгорма в книзі «Благовіщення Заратустри», виданій в Райкот (Індія), пояснює, що слово «Авести» рівнозначне англійському слову «нюс» (вісті).Н. Р. Бенарджі у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Авести» — священні зороас­тріян­ські тексти споріднені з Ведичним санскритом і вони виглядають як наріччя». Чому? Лавренс Міллс у книзі — «Роз'яснення вчення "Авест"», виданій в Бомбеї (Індія), пише, що «Мова «Авест» близька до Ведичного санскриту, який є його старшою сестрою».30. Досліджуючи «Веди» і «Авести», я по­мітив, що слово «Перун» у «Ведах» вимов­ляється як «Варуна», а в «Авестах» як «Аву­ра». Чому є такі мовні споріднення?Джек Фінеґен у книзі «Археологія Релігій Світу» пише, що «десь на початку чи зразу піс­ля середини другого тисячоліття перед Хрис­том оріяни прийшли на територію Ірану». Від оріянів ця територія й почала спочатку зватися «Ар'яна», що значить «земля оріянів». З слова «Ар'яна» постало слово «Іран».31. Заратустра, маючи двадцять років, іде від роду свого в люди — у світ широкий. Іде, щоб пізнати мудрість життя. Він вірить, що найкраще розуміє життя той, хто вільною і тяж­кою працею здобуває сам собі хліб щоден­ний.Він, мандруючи, помагає немічним здобу­вати хліб, він лікує хворих, повертає зір слі­пим. Маючи 30 років життя, Він на березі ріки Дайтя (тепер священної ріки заратустріянізму) духовно осяявся і почав відважно проповіду­вати основи своєї науки.32. Медияни вірили так, як і всі інші народи того часу, в багатьох богів, їхнє духовне життя було очолене маґами. Слово «маµ» (і про це я вже говорив) значить «мужній», «величний». Маµи були людьми мудрими, утаємниченими в життя. Знали вони властивості характеру люд­ського, вміли хворих лікувати травами і доб­ре розумілися на погоді. З слова «маµ» по­стали слова «маµічний», «маµія». Маґи покло­нялися Богові, якого вони звали Див (Дева).Заратустра виступив проти ритуалів маµів і осудив їхнього Дива, назвавши його «злим духом». Він говорив, що на світі діють Дві Си­ли. Є дуалізм. Перша Сила Світу — Сила Доб­ра, Правди, Любови, Світла, Мудрости. Пер­шу Силу Світу Він назвав ім'ям Агура Мазда.33. У «Ведах» є слово «асура», в «авестах» — «агура». Корінь цих слів «сур» (сар, сур'я) санскритсько-сумеріянський, значить «соняч­ний», «ясний», «опромінюючий».Сумеріяни казали «ашіра» чи «асара» в значенні «сонце». Семіти слова «ашіра» вимо­вили як «сар», створивши ім'я «Сарґон» і жіноче ім'я Сара, я вже згадував, що ім'я «Сара» взяте семітами від оріянів.Слово «Мазда» дослідники визначили у зна­ченні «мудрість». Я вважаю, що таке по­яснення поверхове. «Мазда» створене з слів «маз» і «да». «Маз» значить «мозок», «муд­рість», «ум». Слово «да» значить «даний», «дати», «дан». «Мазда» — Мудродатель (Муд­рістю Даний). Агура Мазда — Сонячний Муд­родатель.34. Заратустра, ідучи землею Медиї, пропо­ві­дував, що не Див, а Агура Мазда — Творець існування. Він — Єдиний. Він — Абсолютний Володар Світу. Він — Незмінність. Він одна­ковий тепер і завжди. І все достойне походить від Нього. Він — Світлий Дух Мудрости, Доб­ра, Правди, Любови. Він — Суддя і Зако­но­давець. У Ньому немає зла, тьми, заз­дро­сти. Він створив людину, землю, сонце, повіт­ря, розумних домашніх тварин, корисні рослини.На світі крім Агура Мазди діє злий дух. Він зветься Анґра Маню (злий ум) — це сила тьми, руїни, пекла, ненависти, хвороб, заздро­сти, обмов. І вона творить зло між людьми і веде непримиренну борню з Агура Маздою.35. Щоб зрозуміти походження науки зара­туст­ро­вої, треба знати, звідки Він походить, і в якій вірі Він родився і був вихований. Роз­важно пише «Енциклопедія Британіка» в кни­зі 23 (на 1011 сторінці), зазначуючи: «Зара­тус­трової реформи не можна збагнути без знання традиційної релігії, в якій Він був народжений і вихований».У праці «Діяманти з Храму Світової Істо­рії» я пишу, що многотисячолітні життєві досвіди і спостереження переконували наших Предків, що на світі діють дві непримиренні сили: Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог).Весна, Світло, Тепло — це Біле Буття (Бі­ло­бог), Зима, Тьма, Холод — це Чорне Буття (Чорнобог).У городищах Трипільських (над берегами найжиттєтворчішої ріки Дніпро) весною наші Предки влаштовували врочисті ритуальні танки, в яких відображалася боротьба двох сил (змагання Весни і Зими) за своє утвер­дження на землі.36. У південних країнах не дуже помітна межа між весною і зимою, і тому в них не могло виникнути поняття про існування двох вічно ворожих сил. В Оріяні (Україні) — Вес­на йде в образі юної чарівної дівчини (богині). Вона йде осяяна Сонцем і уквітчана квітами і вітана пташиними піснями. І вона, як Світла Сила Світу, перемагає холодні сутінки Зими.Весна, ставши переможцем, не знущається над Зимою. Весна — Дух Добра і Милосердя, Любови і Справедливости. У «Ведах» чита­ємо, що «Бог милостивий навіть до тієї людини, яка зробила гріх».І Заратустра, натхнений вірою батьків своїх, проповідує, що Добро є тому Добром, що Воно завжди і всюди є Добром, і якостей своїх не міняє.37. Чому Оріяна (Україна) — колиска наро­дів білої раси? Тому, що на її степах вперше люди почали їсти хліб? Споживаючи багато зернових харчів, вони стали плодовитішими і бадьорішими. Роди, об'єднуючись, творили племена і починали шукати нових земельних просторів.«Перше Індо-Европейське розселення в різ­них формах, в різні країни і в різні часи відбувалося і проходило поступово на протязі десятиліть і століть. Воно почалося десь в кінці третього тисячоліття перед Христом і йшло в різних напрямках з України (з Віт­чизни своєї)», — пише на 204 сторінці Жорж Ру в книзі «Стародавній Ірак», виданій в Англії в 1966 році.38. Малим хлопцем прибув з Оріяни (Укра­­їни) в 680 році до «нашої ери» Спітама Зара­тустра до Медиї, чи родився Він у Медиї у скит­ській родині кшатрия (воєначальника) Спі­тами — немає значення. Головне те, що Він прагнув медиянів і всіх жителів Ірану (Пер­сії) намовити, щоб вони залишили кочове життя і ставали хліборобами.На питання учнів «Учителю, в чому є зер­но віри в Агура Мазду?» Він (Заратустра) від­по­відав: «Коли добре родиться хліб» («Аве­сти»). Він учив, що найсвітлішою людською гідністю є «орати землю і сіяти зерно» («Аве­сти»). Він всіх пастухів заохочував до осілого життя. Він вважав, що хлібороби — люди мирні справедливі сонцелюби, достойні діти приро­ди.Заратустра говорив: «Людина Правди ве­личніша як сонце. Людина брехні прямує до сатани. Нічого в світі немає огиднішого, як брех­ня. Вірте Агура Мазді, Він — Датель зако­нів борні, дії і реформи!»39. 8 лютого 75 року в Бомбеї (біля Тачмагалу, який стоїть на березі Арабського моря) до мене підійшов приємний чоловік. І: «Ви ґуру Лев Силенко? Ви щойно були в на­шій колонії. Говорили з молоддю і питали про мене, я Далла».«Достойний Далла, запрошую Вас на чай до Тачмагалу», — сказав я. Сівши о 12 годині дня за стіл, ми чаювали до шести вечора, ведучи розмову про Заратустру, Його науку, мову і про Україну. Далла сказав: «Я спів­чуваю Вам, Ваша доля подібна на нашу».«У 641 році араби вторгнулися у наш Іран. І принесли з собою віру Могамета. Коли іра­нець не хотів зрікатися рідної віри, він був за­мордований. І багато іранців вибирали смерть, не бажаючи бути духовними рабами чужої релігії. Вони, вмираючи, казали: «Слава Тобі Заратустре!» Та були й такі, які, ряту­ю­чись від смерти, приймали віру могаметан­ську.«Усе, що було наше рідне (заратустрі­ян­сь­ке), араби називали ідолопоклонством, бісов­ством, нечестивістю. Араби палили наші рідні святині на наших очах, кидали в болото наші священні книги, наші символи. І казали: «Ми вас просвіщаємо, тепер матимете правдиву віру в правдивого Аллаха».40. Далла говорив тихо й задумано: «І ця правдива віра нас на нашій землі поробила правдивими рабами. Знали ми, що наша іранська культура вища і старша як арабська, але ми не мали права про це говорити дітям нашим».«У школах могаметанських наших дітей було навчено, що рідна віра Ірану (наука За­ра­тустри) — справа диявольська, і тому її треба зневажати. Наші діти робилися нашими ворогами. Вони славили все арабське і со­ромилися признатися до рідного. Вони не знали, що ми, іранці, мали свою азбуку та му­сіли її забути і прийняти арабську».41. Далла говорив тихо й задумано: «У нас, персів, є така стара поговірка. Дитина пла­кала на руках негра-слуги, який заспо­ко­ював її, кажучи: "Не бійся, я ж з тобою". Дитина відповіла негрові: "Тому я й боюся".Могаметани, принісши нам правдиву віру в правдивого Аллаха, казали: "Не бійтеся, Ал­лах з вами". Ми тому й боялися, що Аллах з нами. Ми довгі століття терпіли жорстокі зну­щання. Тому що Аллах був з нами, нам, персам у Персії, заборонено мати рідну віру. І дозволено нам нашу рідну віру звати нечис­тивою, неправдивою. Ми (декілька родів) таємно залишили Персію (Іран) і прибули до Індії з наукою нашого Учителя Заратустри. Ми гіркими сльозами плакали, відчалюючи від берегів рідної Вітчизни».42. «У Індії ми чуємося щасливими. Ми чуємося щасливими тому, що ми є самі собою — це ж щастя найблагородніше! У нас є рідні авторитети, які ми шануємо. Адже шануючи їх, ми самі себе шануємо. У нас є рідне ро­зу­міння Бога єдиного і всюдисущого. У нас рід­ні святині, у святинях обожнений наш Зара­тустра, наші почування. Вірою в Агура Мазду ми єднаємо самі себе».«Ви оглядали наші святині на Ганді марґ, Янµар марґ і Шанкар. Наша молодь є нашою тому, що вона вчиться по-нашому в наших свя­тинях, у наших школах. Учитель Заратус­тра учив нас, щоб ми дітям давали науку. І ми заповіт Учителя виконуємо. Наші діти мають добре виховання, рідний стиль життя. І всі ми тут в Індії живемо заможньо. Ми не гні­ваємося, що індуси нас звуть «жидами Індії»43. Я сказав: «Люблю тих людей, які жи­вуть в ім'я рідного. І при потребі готові життя віддати, щоб жило рідне. Я вчора в Делі уні­вер­ситеті розмовляв з японцем. Він шінтоїст, отже, з погляду християн він ідолопоклонник, паганин, нечестивець. Ні, ні, так не є. Він ве­ли­кий науковець, астрофізик. Визначає вік і температуру космічних тіл. Має розум гли­бокий, має душу врівноважену. Він сповідник рідної японської національної віри.В моїх очах він – достойна японська лю­дина.44. Я не люблю релігійних вторжників-місіонерів, які тиняються по світах, кажучи, що тільки їхня віра правдива, а всі інші віри — справа диявольська, яку треба зневажати і руй­нувати.Далла сказав: «Мені студенти казали, що Ви український Заратустра. Ви звіщуєте нову концепцію у тій вірі, яку мали ваші батьки перед приходом грецьких жерців (єреїв) на Вашу любу Україну».«Думаєте, що чужа віра, яка силою втор­глася в душу народу вашого, не задушила любови до рідного богорозуміння?»45. Я відповів: «Вірю, що в душі мого на­роду жевріє благородна іскра прагнень мати рідну віру (рідну духовність), мати своє неза­лежне духовне "Я", мати своє почесне місце в історії людства. Я прийшов, бо така воля Даж­божа, щоб її (цю благородну іскру) пере­творити у велике вогнище духовного відрод­ження народу. І наміри ці здійснюватиму, не думаючи про те, чи я буду рідним народом люблений, чи забутий. У душі моїй є сила, яка володіє мною, і я підвладний їй».46. «Достойний Далла, сьогодні я хочу з Вами говорити про Заратустру. Він же був скитом з роду Спітама. І мої предки були скитами.У науці Спітами я знайшов багато такого, що було в рідній вірі Руси (України)».Далла відповів: «Іран був заселений людь­ми, які прибули з України чотири, три тисячі років тому. У всіх нас колись була одна Віт­чизна, одна мова, одна віра. Так, Заратустра був скитом. Індія, як знаєте, скитів зве саками. І Будда був скитом. Скити – великі люди світу».47. У Бомбеї я уважно оглядав святині За­ратустри. Знайомився зі священними книгами заратустріянськими. Вів розмови з персами (заратустріянами). Я був захоплений їхнім єди­номислієм, їхньою родовою гордістю, їхніми почуттями окремішности. Створю­ва­ло­ся в мене враження, що вони народжені однією ма­тір'ю. Зрідненість у них подиву­гідна. Не може чужинець говорити щось зле парсові про пар­са, бо напевно отримає таку відповідь: «Ви ж чу­жинець. Чому Ви прони­каєте в наші зара­тустріянські справи? Ду­ма­єте, що ми такі духовно бідні люди, що Вам вдасться між нами створити розбрат? Помиляєтеся».48. Заратустріяни живуть як одна родина. Вони на мої слова: «Ви дуже подібні один на одного», відповіли: «Ми всі брати і сестри — у нас одна кров і одна віра. Ми всі боронимо одного і один боронить всіх». Вони вірять, що їхня віра найкраща в світі. Вони вірять, що їхній Учитель Заратустра — найвеличніша в світі Людина.Вони мають модерні школи, у яких вив­чають життєпис і науку Заратустри. Вони з чужинцями радо говорять про Заратустру, але ніколи нікого не намовляють визнавати Зара­тустру. Вони ніколи нікого не запрошують до своїх святинь. Туристам вхід до їхніх святинь заборонений.49. Шануючи рідне й чуже, вони кажуть: «Ми люди благородні, наше — нам, ваше — вам». Є і в них люди (у родині не без виродка), які чинять зраду. Наприклад, коли їхня дів­чи­на одружується з чужинцем, всі вони одно­згід­но від неї відрікаються. І кажуть їй: «Полю­била чужинця, то йди від нас до чужин­ців». Вони вважають, що краще родина мала, але вірна й дружня, ніж родина велика, але зрад­лива, невпорядкована і розсварена ворогу­ючими думками і характерами чужої крови.Ідучи вулицею (в Бомбеї), я думав: не хотів би, щоб в часи формування українського дер­жавного життя десять тисяч заратустріян пере­їхало жити з Бомбею до Києва. Заратуст­ріяни заволоділи б київськими банками, часо­писами, телевізійними станціями, торговель­ними установами. Вони організовані і зріднені краще, як жиди.

ДЕНЬ 13

50. У заратустріянських книгах (у «Гатах», «Авестах», «Паглави»), які, як святеє святих, хо­роняться в Бомбеї, пишеться, що Заратуст­ра був непорочно народжений. Він — Син Божий (Син Агура Мазди). Агура Мазда по­слав свого Сина з Неба на Землю, щоб Він людям показав справедливу дорогу життя.Заратустра був одружений з чарівною дів­чиною Гавова. Він їй сказав: «Гавова, я піду геть. Житиму сам. І на самоті думатиму про Добро і Зло. Є в житті якісь помилки, вони ме­не непокоять. Можливо я, думаючи про жит­тя, знайду первопричину людського страж­дання на світі цьому».Гавова вважала, що нерозумно тратити час на роздуми про життя. Треба доглядати і вирощувати скотину та збагачувати госпо­дар­ство. Заратустра, ніжно попрощавшись з Гавовою, пішов. Він оселився в печері в горах Сабалан.51. Минали місяці. Заратустра жив у світі глибокого роздумування. Він в думці сам собі ставив хвилюючі питання і на них давав від­повіді. Він сам себе пізнавав, удосконалюючи свої погляди і почування.На світанку в горах появилося, як ніколи раніше, особливо величне Сонце, розкинувши могутні вогнисті проміння. Темнота, не ма­ючи сил перемогти Сонце, тікала у безвість. У Заратустри цього ранку народилася думка: на світі є Світло і на світі є Тьма. Між ними немає миру. Між ними точиться вічна боротьба, яка ніколи не закінчиться миром.52. Світло — це Добро, бо воно дає життя землі. Тьма — це Зло. Тьма стримує розвиток життя на землі і множить зло.Я кажу у Днях «Різдво Світла Дажбожого» і «Великдень Світла Дажбожого», що такі по­няття світу Добра і світу Зла були у старо­дав­ній вірі Руси (України). І вони всесторонньо проявлені у «Ведах». Заратустра поліпшує їх, ду­ховно вдосконалює. Він каже, що Добро є зав­жди добром, а Зло є завжди злом. Добро ні­коли не робить зла. Зло ніколи не робить добра.53. У печері (у спокійному світі самітности), устійнивши основи своєї духовної науки, Заратустра глянув на земні простори і сказав: «А тепер, Заратустра, виходь з гір і йди в народ. Виводь народ зі шляху Тьми на шлях Світла!»Заратустра, йдучи від селища до селища, десять років людям проповідував свою ду­хов­ну науку. І приєднав (за десять років!) тільки одного сповідника, який був його двоюрідним братом. Люди слухали Заратустру уважно. Згідливо похитували головами і відповідали: «Правду кажеш. Та лишити старе й прийняти нове не є нашою справою. Ми ж звичайні смертні люди. Коли всі підуть за тобою, то й ми підемо».54. Двоюрідний брат заратустровий сказав: «Заратустра, Твоя наука велика й свята. Я ві­рю Тобі. Та кажу, що звичайним людям тяжко твою мудрість збагнути. Ти спочатку виховай людей так, щоб вони могли Твою науку зрозуміти. Зрозумівши, вони визнають її».Є в словах першого визнавця науки Зара­тустри ділова обачність. Справді, хіба можна людині, яка ніколи в руках не тримала кобзи, казати: «Бери і грай?» І я бачу, що моя наука про Духовний Світ рідної Віри Руси (України) не всіма сприймається однаково. Ті, що її збагнули поверхово, принижують її неправи­ль­ними оповіданнями про неї, самі цього не помічаючи. І потім зневірюються, бачачи, що люди до них ставляться недовірливо.55. Заратустра сказав своєму двоюрідному братові: «Порада твоя правильна». І пішов Заратустра до королівського палацу. Біля во­ріт Він сказав королівському вартовому: «Іди і скажи королеві Виштаспі, що я, Заратустра Спітама, Пророк Єдиносвітлого Мудродате­ля (Агура Мазди), прийшов побачити його і вчити його про шляхи Добра й Зла».Вартовий, побачивши мандрівника в убо­го­му одязі, який сам себе зве Пророком, за­ре­го­тався. І почав глузувати з Заратустри. Зара­тустра дав команду: «Іди і роби те, що я тобі сказав». Вартовий збентежився від несподі­ваного наказу. Вій почув в голосі Заратустри щось таке, чого він досі не чув від людей звичайних. І побачив він в очах Заратустри іскри вельможної вольовости. Але стояв непорушно. Заратустра взяв у руку горючу кулю, яка вогнем окутала Його пальці. І сказав: «Цей знак ознаменовує, що я прийшов на світ в ім'я Єдиносвітлого Мудродателя».56. Вартовий пішов до короля Виштаспи і сказав: «Справді, дивовижний чоловік при­йшов бачити тебе, Величносте! Він сам себе зве пророком Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди). У руці тримає вогненну кулю. І рука його не спалюється». «Пришліть його до мене», — дав наказ король Виштаспа.Заратустра, ставши перед королівським пре­столом, сказав: «Я, Заратустра Спітама, Пророк Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди), прийшов до Тебе, Великий Воло­дарю, щоб повернути Твоє серце від марних і злих зображень на шлях, який веде до Світла, Правди, Мудрости».«Чим Ти можеш доказати, що Твої щойно сказані слова правдиві?» спитав король Виш­таспа. Заратустра відповів: «Я вчу, що світ Правди не любить світу Неправди. Якщо Ти або Твої мудреці бажають дати мені питання, я радо відповідатиму, щоб Ти сам пере­ко­нав­ся, що Твій шлях ідолопоклонний, покритий темрявою. Я показую шлях новий — правдивий шлях Єдиносвітлого Мудродателя. Він світ­лий, як світло дня!»57. Чуючи ці слова Заратустри, може ви­ник­нути питання: які мав основи Заратустра звати сам себе Пророком? Які Він мав основи говорити, що Його шлях світлий, а шлях короля Виштаспи покритий темрявою?Чи міг би кожний іранець, сам себе на­звав­ши Пророком, казати, що його шлях світлий? Чи мав підставу Могамет сам себе звати «пророком Аллаха»? Чи були вони такими, якими самі себе звали? Вони були великими людьми. Вони були великими тому, що, йдучи на жорстокий іспит життя, не торгували своїми поглядами і не пристосовувалися до тих чи інших поглядів, щоб здобути любов і славу. Не було на світі таких сил, які б їх зневірили, залякали і ослабили. Вони не ро­би­ли самі себе пророками — у їхніх душах була втілена така могутня духовна енергія, яка їх робила такими, якими вони були. Вони самі не знали, чому ця сила саме проявилася в них, а не в інших. Сучасні життєзнавці вважають, що такі люди роджені «унікальним жестом матері Природи».58. Король Виштаспа сказав: «Мудреці мої, архиєреї, єреї й маґи! Давайте питання цьому чужинцеві! Відповідаючи, Він розпо­вість нам, хто Він є. Я сяду тут і буду судити, хто правий, а хто ні». Заратустра Спітама в королівському палаці був названий «чужин­цем» тому, що Він не був корінним іранцем. З роду скитського (староукраїнського) походив Він.Заратустра сказав: «Величносте, якщо Ти знайдеш, що моє слово правдиве, то пообі­ця­єш мені, що Ти залишиш темний шлях покло­ніння зображенням (ідолам) і підеш на шлях Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди)?59. «Я обіцяю», — відповів король Виштас­па. Мудреці, архиєреї і маґи з прихованим глумом дивляться на мандрівника Заратустру, який звернув на себе увагу, сам себе нази­ва­ючи Пророком Агура Мазди. І дивно — звідки Він мав відвагу так безстрашно висловлювати свою науку?Головний королівський архиєрей само­впев­нено питає: «Заратустра, значить Ти, чо­ловіче, прийшов учити нас нової релігії? Чим же вона різниться від релігії батьків твоїх?»Заратустра відповів: «Ні, я не прийшов вас вчити нової релігії. Я прийшов поліпшити стару релігію. Питаєте, що я вчу? Я вчу людей Добра, проповідуючи віру в Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазду)! Ваш шлях ідоло­поклонний — шлях темний».60. Головний королівський архиєрей ска­зав: «Ти думаєш, що наші боги Сонце, Гори, Небо, Зорі фальшиві?» Заратустра відповів: «Ні, вони не є фальшивими богами, вони взагалі не є богами. Коли людина збудує дім, то хіба можна казати, що той дім є людиною? Сонце, гори, небо, зорі не є богами, а тво­рінням Творця (Єдиносвітлого Мудродателя) Агура Мазди».«А хто ж Творець?» — спитав один з єреїв.Заратустра відповів: «Агура Мазда (Єди­носвітлий Мудродатель), — Творець і Воло­дар Світу». Мудрець спитав: «І Ти говориш, що Творець створив все на світі цьому?»61. Заратустра відповів: «Він — Світло. Він створив усе, що світле й добре на світі цьому. З Добра й походить добро». Один з єреїв спи­тав: «А хто ж тоді створив зло на світі цьому?». Заратустра відповів: «Зло на світі цьому створив Анґра Маню — темний дух, дух зла, ненависти. З ненависти й походить ненависть». Головний королівський архиєрєй сказав: «Ага! Тоді виходить, що на світі цьому є більше, як один Творець?» Заратустра відповів: «Так. На світі є Два Творці. І на початку світу було два духи: Добрий Дух — Світло, і Злий Дух — Тьма. І з цього й вічна Правда походить: твої дороги — не мої дороги, твоя смерть — не моя смерть, твій світ — не мій світ — роз'єднаємося: і світ роз'єднався на Світло і Тьму. І Добрий Дух створив усе, що добре на світі цьому. А Злий Дух створив усе, що зле на світі цьому». 62. На хвилину пере­стану оповідати про науку Заратустри. При­гадав: мандруючи в Мексіці і країнах Цент­ральної і Південної Америки, я оглядав під­земне озеро, в якому плаває сліпа риба. Там, де колись були очі, тепер — горбики.Якось видющі предки цієї риби потрапили в озеро вічної тьми. Ішли тисячоліття за ти­сячоліттями. У темряві очі стали непотріб­ними, і вони поступово зникли. Тепер плаває сліпа риба. Я стояв і думав: світло дає очі живим створінням, а тьма — відбирає? Коли б цю сліпу рибу знову переселити у світле озеро, її далекі потомки стали б видющими. Там, де є очі, почали родитися перші проблиски мислі. Значить світло — колиска мислення! О, як це добре, що я вникнув у суть цієї простої прав­ди! Світло — Творець Мислення, Світло — про­міння Дії. Дія вічна, незнищима, самоут­верджуюча і самонаснажуюча — Вона дає Буття, я її ознаменовую ім'ям Дажбог.Щоб слово «дія» було ясніше відчуте, зазначу, що воно тотожне зі словом «енергія».63. Мудрець спитав Заратустру: «Чому ми повинні йти за Добрим Духом? Чому ми не повинні йти за Злим Духом, адже він такий сильний, як і Добрий Дух?»Заратустра відповів: «Добрий Дух накі­нець переможе Злого Духа. Злий Дух назав­жди щезне! Людина повинна бути там, де світла перемога».І спитав маґ: «Як ти знаєш, що Добрий Дух переможе?» Заратустра відповів: «Знаю тому, що Злий Дух не має передбачення. Злий Дух грубий. Він живе обмеженими стимулами. Він живе сліпими потребами, темними чут­тями. Злий Дух не цікавиться минулим. Злий Дух тому й є Злий, що він дбає тільки про су­часні вигоди, прибутки, і живе прив'язаністю до речей сумнівної вартости. І тому він в кінці свою борню програє».64. І спитав мудрець: «А хто ж тоді створив людину?» Заратустра відповів: «Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда) створив люди­ну». Мудреці, маµи, архиєреї і єреї злорадно пере­глянулися, їм здалося, що Заратустра супере­чить сам собі. Архиєрей, глянувши на короля Виштаспу, сказав Заратустрі: «Ти щойно сказав, що Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда) творить тільки добрі творіння і тільки добрі справи. Якщо так — то Ти сам собі суперечиш. Люди (хоч би такі, як ми) створені Єдиносвітлим Мудродателем, а вибрали шлях Злого Духа. Стали, як кажеш, синами Зла».65. Заратустра відповів: «А це тому, що Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда), створивши людину і поселивши її в країні Світла й Добра, дав їй волю вибирати шлях Добра, або шлях Зла. Справедливо вчу вас: все, що людина думає, робить і говорить, записується у книзі життя. Добрі думки, добрі дії, добрі слова записуються на одній стороні книги життя.Злі думки, злі дії, злі слова — по другій сто­роні книги життя. Коли переважає добра сторона — людина йде до Неба, а коли зла — до Пекла».66. «І йде назавжди?» — спитав король Виштаспа. Заратустра відповів: «Ні, Ваша Величносте! Судний день близько. І День днів Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди) святкуватиме свою перемогу над Злим Духом. І в Судний день всі мертві воскреснуть. І добрі душі, і злі душі будуть поставлені перед Судом. І добрі душі будуть навіки обдаровані добром. А злі душі щезнуть у тьмі безпо­во­ротно, бо вони сини Зла. І тоді заторжествує на світі Єдиносвітлий Мудродатель (Агура Мазда). І на світі цьому не буде Злого Духа, і так буде вічно!»Духовні істини тут висловлені Заратуст­рою були проявлені в стародавній рідній вірі Руси (України). Оріянин прагнув на цьому сві­ті бути добрим, щоб і на тому світі жити у Цар­стві Добра. Оріянин (скит-русич) не зда­вався у полон, бо вірив, що коли він на цьому світі буде рабом, то й на тому світі житиме в рабстві — в темряві Злого Духа. Я докладніше про це оповідаю в праці «Перед хрещенням Руси (України)».67. У палаті короля Виштаспи запанувала тиша. Люди сиділи непорушно. Вони ніколи не чули таких чужих мудрих слів. Король Виштаспа порушив мовчанку, сказавши: «Чи маєте ще якісь питання до цього чоловіка?» Один з мудреців спитав: «Що треба почати робити, щоб іти шляхом Єдиносвітлого Мудродателя (Агура Мазди)?»Питання мудреця важливе тому, що в ньому порушується справа практичного втілення в життя науки Заратустрової. Тільки там є віруючі, де є практичне визнання віри. Хто каже, що віру визнає, але практично не втілює її в життя щоденне, нагадує сад, який цвіте, а плоду не дає. Заратустра відповів муд­рецеві: «Добре мислення, добре слово і добре діяння — це і є шлях Єдиносвітлого Мудрода­теля».68. Маµ спитав: «Як же людина може знати, де є добре мислення, де є добре слово, де є добра дія?» Заратустра відповів: «Це лег­ко знати — Правда — Добро, а Неправда — Зло». Не спитали мудреці й маґи Заратустру, «що є правда — добро і що є неправда — зло»? На світі, як знаємо, є багато правд. І кожна з них прагне бути першою. Є широко пропагована кремлівська правда — немораль­на, брутальна. І вона зве всі інші правди немо­ральними, брутальними. І жорстоко їх побо­рює, голосячи, що тільки вона є правдивою правдою. Отже, справа не в правді, а в мо­ральній ідеології правди.69. Мудрець спитав Заратустру: «Чи прав­да є єдиним шляхом Єдиносвітлого Мудро­дателя?» Заратустра відповів: «Правда йде перша! Ті, які йдуть шляхом правди, повинні бути чисті в мисленнях. Повинні мати на ус­тах достойні слова. Повинні допомагати усім потребуючим. Повинні працювати на полі, вирощуючи зерно. Повинні плекати дерева, вирощувати скот. І бути милосердними не тільки до людини, а й до тварини».Король Виштаспа сказав: «Очевидно, цей чоловік говорить мудро. Ваші прагнення зне­силити його потерпіли поразку. Він є та­ким, яким він сам себе вважає. Він — Пророк Агу­ра Мазди». І король визнав Спітаму За­рату­стру своїм Учителем, Учителем королів­ського двору.По містах і селищах Ірану рознеслися вісті (авести), що постала нова віра, утверджена в науці Спітами Заратустри. І люди міркували: «Коли король визнав Заратустру, то й ми визнаємо».Рідна родина Заратустрова і його ближчі сусіди, які десять років до нього ставилися з на­смішками і звали його самохвалом, само­лю­бом, фальшивим пророком та всіляко його переслідували, тепер прибули до королів­ського двору, щоб поклонитися Пророкові Заратустрі, і сказати: «Та ми ж його рідня, він з наших сторін, ми його добре знаємо».70. Відбувається таємна нарада (синедріон архиєреїв, єреїв і маґів). Синедріон міркує: «Ко­ли Заратустра здобув прихильність коро­ля Виштаспа під час відповіді на питання, значить наші дні в королівському палаці пораховані». Синедріон вирішує придумати якісь свідчення, щоб убити Заратустру. Або — так його знеславити, щоб всі люди його залишили. І щоб він загинув у забутті.«Що робити?» — спитав маґ, член синедрі­о­ну. «Я маю плян, — відповів архиєрей, під­триманий єреями, — ми знаємо, що наш король не любить ворожбитів і заклинателів. Чи ж не заворожив людей Заратустра своїми словами?» Головний архиєрей сказав таєм­ниче: «Треба мудро і всюди поширити слухи, що Заратустра ворожбит». «Думка ця пра­вильна, але як зробити, щоб король повірив?» — сказав єрей.Маґи, архиєреї і єреї після синедріону по­чали улесливо кланяючись доносити королеві Виштаспі, що «той чоловік Заратустра, що сам себе зве Пророком, не є жадним про­роком, а таким собі звичайним ворожбитом і заклинателем. І коли ти, Величносте, прові­риш його кімнату, де він тепер живе, то сам переконаєшся, що правду тобі кажемо».71. Король Виштаспа визначив довірених людей, щоб вони зробили ретельне дослід­жен­ня в кімнаті Заратустри. Маґи і єреї тоді, як Заратустра перебував у саду, таємно побували в його кімнаті, і в ній поприховували одрізані голови котів і собак, нігті з пальців померлих людей, волосся з кінських грив та інші речі, які вживають чужинці (скити) для ворожіння і заклинання....На королівському дворі зійшлися маґи, мудреці, пишно одягнені архиєреї і єреї, щоб спільно обміркувати лікування улюбленого ко­ро­лівського коня. Кінь храмає. І ніби просить рятунку в свого пана — короля. Усі старання всіх не принесли успіху. Деякі слуги кажуть, що Заратустра -мудра людина. Він би допоміг коневі, та шкода, що Він — ворож­бит. Заратустра довідався у в'язниці темній і жорстокій, що король Виштаспа занепоко­єний хворобою свого коня — вірного бойового друга.72. Заратустра подає вість з в'язниці, що Він хотів би оздоровити коня. Стояли коро­лів­ська родина, лікарі, мудреці, маґи, архиєреї і єреї. Усі насторожені, заклопотані. Іде За­ратустра. Він уважно оглянув коня і сказав: «Величносте, я поверну здоров'я твоєму улюб­леному коневі, коли ти пообіцяєш, що при­ймеш мою науку і вже не покинеш її?»«Я обіцяю!» — відповів король. Заратустра ще ретельніше оглянув ногу коня. І знову сказав: «Якщо я поверну здоров'я твоєму влюбленому коневі, Ти, Величносте, пообіця­єш, що твій син, принц Ірану, і твоя дружина — королева також визнають науку мою?» Ко­роль дав обіцянку.І Заратустра почав лікувати коня. Кінь стрепенувся і добре став на ноги, побадьо­рішав. Заратустра походив з скитського роду Спітамів, що був відомий не тільки добрими вершниками, а й добрими лікарями. Король сів на жвавого коня — всі зраділи.73. Учні Заратустри вивчають напам'ять вислови свого Учителя. Вони, ідучи від села до села, повідомляють людей: «Учитель Зарату­стра учить, що "є такі головні ангели на світі — ангел Доброго Мислення. Люди, учіться доб­ре, ясно, мудро думати. Перебувайте під опі­кою ангела Доброго Мислення"."Є ангел Доброго Наказу. Наказодавці, учіться давати добрі, ясні, мудрі накази. Пе­ребувайте під опікою ангела Доброго Наказу. Є ангел Доброго Розуму. Є ангел Благочестя. Є ангел Благополуччя. Є ангел Безсмертя. Вони, добрі духи — посланики Єдиносвітлого Мудродателя. Вони — приятелі й охоронці людей"».74. Що ми бачимо в ангелології Заратуст­ри? Ангели Заратустрової науки — це мудрі духовні поняття доброчинства.У християн ангел «взяв кадильницю і напов­нив її огнем із жертівні, і кинув на землю» (Іоан, 8, 5). Християнський ангел на землю кинув кадильницю. Дивні ангельські обов'язки. У юдаїзмі ангели мають різне оформ­лення і призначення. Особливо широко прославлені «святі серафими і херувими». Сотні літ талановитими басами, солов'їними сопранами з'юдаїзовані українці співають: «Світ на просвіту і славу народу Твого Із­ра­їла... Многоокі Херувими та шестикрилі Сера­фими, круг Тебе стоячи та літаючи, перейма­ються страхом перед неприступною славою Твоєю» («Требник», виданий Українською Пра­вославною Церквою в США, в Ню Йор­ку, в 1954 р., стор. 12, 29).75. Слово «Серафим» значить «розжарен­ня», «горіння». Ісая пише, що «коли цар Озія помер, бачив я Господа на високому й під­не­сеному престолі, а краї ризи його наповнили храм. Кругом його стояли серафими і кожний мав шість крил: двома закривав собі кожний лице, двома закривав собі ноги, а двома лі­тав» (Ісая, 6, 1—2). Бачимо, що в уяві біблійного Ісая, серафими не є духовними по­няттями доброчинства, а якимись потвор­ни­ми птахами, які крилами самі собі прикри­вають обличчя і ноги, літаючи біля «Господа Бога Саваота».Слово «херувим» (херуб, херубим) значить «крилата звірина» казкова (мітична). Пере­важ­но херувима робили у формі «рогатокри­латого бугая». І такі дерев'яні крилато-рогаті херувими стояли у храмі царя Соломона, охороняючи «святеє святих» Господа Бога Саваота. Цар Соломон «зробив у Пресвятому два херувими з дерева оливного по десять локоть заввишки. П'ять локоть було одне крило херувима, а п'ять локоть друге крило херувима, то є десять локоть від кінця одного крила до кінця другого крила» (1 кн. Царів, гл. 6, 23-24).76. Заратустра добрих оріянських богів про­­голосив ангелами (посланиками Єдино­світ­лого Мудродателя). І так бог Вата (слово «вата» значить «вітер») став ангелом Ватою. Оріяни (скити) поклонялися до матері-землі. Обожню­ючи землю, вони казали «мата зам». Мата Зам — добрий бог. І Заратустра про­голосив, що є добрий ангел Зам (покровитель хліборобів).Слово «маню» чи «ман» значить «мани­ти», «проявляти розум», «ман». Заратустра проголосив, що є «спента Маню», що значить «святий Розум» чи «свя­тий Дух». У санскриті слово «света» значить «святий», а в «Авестах» — «спента» — святий.Наші предки не казали «земля», а «зам» чи «зем». Закінчення «ля» виникло пізніше. І тоді постали слова — греб-ля, вір-ля, тес-ля, зем-ля. Заратустра, проголошуючи добрих богів ангелами, визначив, що Агура Мазда їхній Небесний Отець.77. «Учителю, навіщо жити на світі?» — пи­та­ли учні Заратустру. Він відповідав: «Треба жити, щоб боротися за Правду. Правда, Краса, Мудрість і Воля там, де хлібороби».Маючи Оріяну (Україну) на увазі, як ко­лис­ку зачаття аристократичної хліборобської культури і цивілізації, історик Г. Пік у книзі «Степ і Сівба» пише, що Україна — Вітчизна Індо-Европейських народів. І тут же додає, що Вона є «колискою краси, сили, таланту й волі білої людини».Спітама Заратустра — реформатор віри ведійської. І творець нових пояснень великої ведійської духовости. Він — основоположник монотеїзму (однобожжя).78. Лоренс Миллс у книзі «Зороастер, Филон, Ахамениди і Ізраель», виданій в 1906 році в Бомбеї, пише: «Правдивість мислення, опіки, смерти — це головна глибина Зароа­ст­ри, яка стала провідною істиною всіх релігій». Провідною істиною юдаїзму, християнізму, могаметанізму? Що це значить?Хіба юдейський монотеїзм в епоху життя Заратустри ще не був завершеним? Ні.Не є моєю справою говорити, що юдейське розуміння Бога, висловлене в «Біблії», має малу моральну вартість. Якщо ж я говорю про біблійного «Господа Бога Саваота», то тільки тому, щоб своїх братів-чужовірів ви­зво­лити з тьми блукань. І показати їм світлий шлях рідного українського розуміння Бога.79. На основі біблійних писань устійнено, що юдеї 2600 років тому ще не мали утверд­женої думки, що Бог — безкомпромісна Спра­ведливість. У юдеїв ще не було виразних меж, які б відділяли моральне (Боже) від немора­ль­ного (сатанинського). Що я хочу цим сказати?Розуміння Бога не падає з неба. Розуміння Бога творять люди. Кожний народ розумом і душею свого пророка обділяє свого Бога тими моральними поняттями, які він (народ) сам має. У справедливих людей Бог багатий за­конами справедливости.80. Якщо великий науковий авторитет (слов­ник «Вебстера», 1966 рік видання) на сторінці 789 пише, що слово «Івел» значить «не­моральність», «злочинність», і якщо вели­кий науковий авторитет «Енциклопедія Бри­та­ніка» (на сторінці 1013, в книзі 23, рік — 1973) пише, що в «Біблії» «івел спіріт оф Єгова», стає ясно — Єгова (Саваот) — носій неморальної духовости.Виникає питання: чому «Енциклопедія Бри­таніка», вважаючи себе історично-науко­вим авторитетом і вартовим релігійної толе­ранції, бачить у біблійному Господові Богові Саваотові «неморальність»? Тому, що сам «Господь Бог Саваот» свою неморальність демонструє, розмовляючи з Сатаною так, як розмовляють два товариші.81. Наприклад, у «Біблії», у книзі пророка Йови читаю:«Сталося ж одного дня, що сини Божі при­йшли стати перед Господом і Сатана між ни­ми. І поспитав Господь Сатану: "Звідкіля прийшов єси?" Відказав Господеві Сатана: "Я ходив по землі й обійшов її навкруги".І сказав Господь Сатані: "А звернув ти увагу на слугу мого Йова? Бо немає такого на землі, такого щирого, справедливого, бого­бояз­ливого та щоб цурався так усього ли­хого". І відказав Сатана Господеві та й про­мо­вив: "Чи ж то Йов даремно такий богобояз­ливий? Чи не ти сам обгородив навкруги його й дом його, й усе майно його? Працю рук його благословив єси й стада його ширяться все більше по країні. Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має — чи буде він благословити Тебе?"82. І сказав Господь Сатані: "Ну, так нехай все що його, буде в руці твоїй, тільки на його самого не простягай руки своєї". І пішов Сатана з перед лиця Господнього» (Кн. Йова, гл. 1, 6-12).На основі писань «Біблії» видно, що «Гос­подь Бог Саваот» наділяє злодія Сатану лас­ками Божими — чому, за які такі сатанинські доброти? Там, де сам «Господь Бог Саваот» кооперує зі злом (з Сатаною), розуміння Бога відстале.І «Попустив Бог злому духові ввійти між Абимелеха і городян Сихемських, так що городяни Сихемські перестали Абимелехові коритися» (кн. Суддів, гл. 9, 23). Тут «Господь Бог Саваот» наділений обов'язками провока­тора, який, щоб зруйнувати країну, підбурив до бунту «городян Сихемських», щоб вони перестали своєму рідному королеві коритися, творячи руїни й роздори.83. «І показав мені первосвященника Ісуса, що стояв перед ангелом Господнім та й Са­тану, що стояв праворуч його, щоб його ви­нуватити.І сказав Господь через ангела до Сатани: "Не­хай загрозить тебе, Сатано, Господь, не­хай загрозить Господь, вибравший собі Єру­салим!"» (Кн. Захарія, гл. З, 1-2).У пророцтві пророка Захарія бачу, що він (пророк) вважає, що нечиста сила, тобто Сатана має почесне становище прокурора в царстві «Господа Бога Саваота».84. Я вчу: поняття — що таке Добро і що таке Зло — ясно кристалізуються тільки тоді, коли в народі устійнені правила моральної поведінки, упорядковане відношення між чоловіком і жінкою, є домовлення, як повинна людина ставитися до людини.Там, де таких понять не устійнено (бо пле­м'я ще перебуває на низькому моральному й духовному рівні), не можна шукати виразних меж між Добром (Богом) і Злом (Сатаною). Не треба обурюватися, що в «Біблії» немо­раль­ність зветься святістю — Авраам одру­же­ний з рідною сестрою Сарою: і сестра родить своєму братові Ісаака. І Авраам і Сара — висо­ко­моральні улюбленці «Господа Бога Сава­ота». Юдеї не могли своєму «Господеві Богові Саваотові» дати поняття вищої моральности тому, що таке поняття тоді було для них ще невідоме.85. У 589 році до «нашої ери» Небахаднез­зар (цар Вавилону) завойовує вбогу Юдею. Спалює (вже перед ним єгиптянами ограбо­вану Єрусалимську синаµоµу (храм збудова­ний Соломоном). Грецьке слово «синаґоґа», що значить «збори», «об'єднання», в ті часи ще юдеям було невідоме.Мирні юдеї (ті, що займалися хлібороб­ством) отримали від Небахаднеззара дозвіл лишитися в Юдеї. У 589 році до «нашої ери» (на десятки століть) жиди перестали бути дер­жавним народом. Очевидно, коли не мати на увазі Маккабеїв (Молотників). Від 165 року до 63 року до «нашої ери» жиди мали дер­жавне життя відроджене Маккабеями.(Щоб не було неясности, зазначу, що пів­нічна країна (друга жидівська держава), яка названа Ізраелем, справді 700 років до «нашої ери» звалася Самарією).86. З Юдеї до вавилонської неволі йде з своїм чадом (народом Юдейським) і рабін Ези­­кіел — духовний лідер (ім'я «Езикіел» зна­чить «сила Ела»). Езикіел був спостереж­ли­вою людиною, енергічною. Жив він почут­тями й інтересами свого народу.Прибувши до Вавилону, Езикієл побачив «чудо світу» — «висячі вавилонські сади». Він вперше побачив храми, споруджені на славу Бога Таммуза. У храмах — пишні обряди, релігійні весняні й осінні врочистості. У храмах — казкові золоті багатства. У вавилонян устійнені закони поведінки людини, відношення чоловіка до жінки, жінки — до чоловіка. Проповідується милосердне ставлення багатого до бідного.87. Вавилоняни-семіти (аккади і халдеї) за­позичили могутню сумеріянську культуру, цивілізацію, законодавчі основи, богознавчі концепції, оповідання про світовий потоп і праведника Зюдзюду чи Зюдзудру.Праведник Зюдзудра урятувався від світо­вого потопу тому, що «Боги порадили йому збудувати ковчег». Поширені між вавило­нянами оповідання про «праведного володаря Сарµона Першого». «Немовля Сарґон був мамою пущений в кошику на ріку Евфрат. І врятувався». Вирісши, він підняв семітські племена (аккадів) на борню проти завойов­ників сумеріян. Він став (дві тисячі років до «нашої ери») легендарним засновником Вави­лону.88. Езикіел на основі сумеріяно-вавилоно-ассирійських релігійних оповідань пише геб­рейською мовою книги. Він сумеріяно-вави­лоно-ассирійські події, поняття, закони і терміни пристосовує інтересам розсіяного по світі стада Юдейського.Наприклад, на вавилонських клинописах написано, що мати аккадка зробила скриньку, обмазала її, поклала у скриньку немовля (Сар­ґона). І поставила на ріку Евфрат. Езикіел пише: «зробила скриньку... з рогожини та обмазала її... та й поставила між сет уз берега ріки» (Ніл) (2 Кн. Мойсея, гл. 2, 3).89. Є сьогодні у Вавилоні (у музеї «Вави­лон») чорна кам'яна стіна. На ній викарбувані «Божі заповіді Гаммурабі». «Володар Гамму­рабі від Бога Шамаша отримує святі запові­ді».Аморитянський (Східний) володар Гамму­рабі (1728—1686 роки до «нашої ери») на ос­нові сумеріянських законів Ур Намму ого­лосив закони родинних справ, охорони влас­ности, безпеки особи. Устійнив систему по­дат­ків та військового обов'язку. Я докладніше про Гаммурабі говорю у праці «Совість Історичної Науки».Езикіел на заповіді Гаммурабі взоруючись, скомпонував «Божі заповіді Мойсея», пере­нісши подію на гору Синай. Езикіел на опо­ві­дання про Зюдзудру взоруючись, створив принадне оповідання про Ноя.Не має потреби тут перечислювати десят­ки сумеріянських релігійних понять і опові­дань, що в перелицьованій формі ввійшли до «Біблії». Точніше кажучи, до «Тораг» (П'яти­книжжя Мойсея). Слово «Тораг» значить «По­казання шляху», «Спрямування», «Умова».90. Езикіел, живучи у Вавилоні, підтримує зв'язок з жидами, що перебувають у Персії (Ірані) ще з часів жахливої Ассирійської не­во­лі. Тепер (після падіння Ассирії) жиди живуть у Персії заможньо. Вони об'єднані в громади. І мають своїх духовних майстрів (рабінів).Цар Персії дозволив жидам мати торгове­ль­ні підприємства. Езикіел, бачачи, що Персія має велику кінну армію, пророкує вавилон­сь­ким жидам, що Вавилон упаде. І вони (жиди) повернуться до Юдеї. Він радить жидам жити об'єднано. І не захоплюватися вавилонським розкішним життям. Є згадки, що Езикіел, не дочекавшись падіння Вавилону, помер на березі Евфрату. І є згадки, що він вернувся до Юдеї.91. У 538 році до «нашої ери» цар Персії (Ірану) розгромлює Вавилон. Біля вавилон­сь­ких тріюмфальних воріт він славить Зара­тустру. Він (Кир, Цар) бачить, що вавилонські жиди йому відкрили «брами Вавилону». Вони вітають іранських воїнів як своїх визво­ли­телів.Духовним лідером юдеїв (після смерти Ези­кіела) став пророк-рабін Ездра. Або, як греки пишуть — Ездрас. Ім'я Ездра значить «Допомога». Ездра походив з касти рабінів садукеїв (членів рабінського ордену рабіна Садока).Сорок тисяч юдеїв (під проводом вождя За­рубабела) виявили бажання вернутися з Ва­вилону до Юдеї, отримавши дозвіл від царя Персії. Ім'я Зарубабел значить «Народжений у Вавилоні».Третя частина жидів не виявила бажання вертатися до «обітованої землі». Їм у Вавилоні стало жити добре. Живучи добре, вони на ріках вавилонських асимілювалися. І щезли. Та в основному в Вавилоні лишилися ті жиди, які вже були кровно змішані з вавилонянами. (Жиди перебували у вавилонській неволі п'ятдесят років).92. Цар Персії, захопившись тим, що юдеї визнають Заратустрове поняття про існування єдиного і всюдисущого Бога (Агура Мазди), дає їм гроші, щоб вони в Юдеї побудували «гекал». І в «гекалі» щоб славили Агура Маз­ду і володаря Персії. Не знає Кир (Цар) Пер­сії, що не так воно станеться, як він міркує.Кир Персії умирає. За дозволом царя Персії Артаксеркса пророк-рабін Ездра в 456 році прибуває до Юдеї. Ім'я «Негемия» зна­чить «утіха Ягве». Коли в Єрусалимі під на­глядом Негемиї (виночерпая царя Персії) була закінчена будова гекала, сталася в історії юдеїв велика подія. Перед тим, як про неї оповісти, я хочу сказати, що слово «гекал» має також свою цікаву історію.У сумеріян слово «лукал» (від слова «лук», зброя) означало «авторитетність», «святість», «провідник», «світла сила». Семіти вавило­няни слово «лукал» вимовили як «гекал» в значенні «святинність», «храм». Юдеї від вавилонян, позичивши слово «гекал», впрова­дили його до мови гебрейської. Сьогодні в Тель-Авіві рабін зве синагогу «гебрейським» словом «гекал».93. Зарубабел і Негемия скликали юдеїв до новозбудованого Єрусалимського гекала. І Ездра в 444 році перед входом до гекалу про­го­лосив найзнаменнішу в історії юдеїв вість.Він до зібраних юдеїв сказав: «Ви прови­нилися, побравши собі жінок чужоплеменних, і через те збільшили провину Ізраіла» (Ездра, гл. 10, 10— 11). Юдеї, які жили в Юдеї в часи вавилонської неволі, провинилися. Вони од­ру­жувалися з ґоями (чужинцями), творячи юдейсько-ґойські родини.Там, де «мішана кров», немає єдности. Не­має міцних почуттів зріднености. З таких людей не можна створити духовно-тілесного моно­літу, здібного проявити енергію і витри­валість в борні за утвердження свого «я». І цю мудрість на основі життєвого досвіду знав Ездра.Він говорив: «Так, покайтеся перед Госпо­дом, Богом батьків ваших і вволіть його волю, і відлучітесь від народів краєвих і від чужо­зем­них жінок». І юдеї, каючись, говорили Ездрі: «Ми відпустимо всіх жінок і дітей, народ­же­них із них, щоб було по закону» (Ездра, глава 10, 3).Юдеєць, що був одружений з ґойкою, від­рі­кався від такої жінки і від дітей нею народ­жених. Юдейка, що була одружена з ґоєм, від­рікалася від такого мужа і від дітей, що були від нього народжені. Адольф Гітлер, знаючи мудрість Ездри, забороняв німкеням одружу­ватися з чужинцями.94. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 9, ви­дання 1973 року) на сторінці 18 зазначує, що «Ездра — основоположник модерного юдаїзму», «він відбудував Жидівський закон». Він тільки тим юдейцям, які мали чисту жидівську кров, повідомив у Єрусалимі біля воріт гекалу, що в юдеїв був Авраам, були Ісаак, Іаков (Ізраель). І був Мойсей, який водив племена гибрейські по Синаю. І дав їм «Закони Господа Бога Єгови».Не сказав Ездра юдеям, що «Тораг» почав писати у Вавилоні Езикіел. А він (Ездра) закінчив писати. І ось тепер ці важливі святі писання, привізши з собою з Вавилону, читає. Юдеї думали, що писання Мойсея «ось зна­й­дені в руїнах Соломонового храму. І тепер їх читає Ездра».Мудрий той, хто вміє не тільки мудро думати, а й вміє мудро мудрість народові пе­ре­дати. Не про все мудре й правдиве говорить мати дитині своїй, щоб її (дитину свою) щасливою зробити. Мати знає — дитині по­трібна чарівна казка, яка б її почування обла­городнювала, розвивала її уяву і вчила її відваги і розсудливости.95. Щасливий жидівський народ, що має таких великих синів як Езикіел-Ездра. Вони свій народ поставили у центрі світу. Вони звеличили національного Жидівського Бога Єгову-Саваота, проголосивши його світовим Богом. І головне те, що вони для підсилення авторитетности своїх писань, усюди вживали магічний спосіб впливу на людей, мовляв, не я говорю, то «Так говорить Господь Бог Са­ваот».Гекал збудований в епоху життя Ездри був більший, як Єрусалимський гекал — храм збу­дований Соломоном. Архиєреї і єреї чужовір'я співають, виспівують і промовляють з'юдаїзо­ваним українцям про чудо на світі цьому. Про синагогу-храм Соломоновий. Архиєрейська солодка оповідь — справа одна, а дійсність — справа друга.96. У часи царя Соломона юдеї ще не мали ґрунтовних житлових будинків. Жили вони у шкіряних наметах так, як і пастухи сусідніх народів. І тому не дивно, що для них Соло­монів храм виглядав як велетенська світова будова.Справді ж «храм, що його спорудив цар Соломон Господеві, шістдесят локтів зав­дов­ш­ки, двадцять локтів завширшки і тридцять локтів заввишки» (1 кн. Царів, гл. 6, 2).На основі писань «Біблії» бачимо, що слав­ний Соломонів храм був такий великий, як велика крита соломою глиняна сільська ук­раїнська хата. Та справа не в величині храму, а у великій священній вірності, яку мали юдеї до храму своєї рідної віри. І в цьому сила їхня. І в цьому слава їхня. Ездра бачив, що тільки той народ, в якого є почуття вибраности, ви­нят­ковости, здібний здійснювати справи ви­брані, виняткові. По-релігійному ось це по­чуття вибраности він прагнув привити чадові своєму.97. «Світова Біблія», видана в Ню Йорку в 1973 році, на 165 сторінці пише, що «Є мірку­вання, що Ягве був одним з багатьох богів». І тільки пізніше «Ягве став Єговою, якого назвали єдиним Богом-Творцем неба й землі». Щоб ці слова були зрозуміліші, я розповім про історію переходу Ягве з позиції бога-гро­мовика на позицію універсального Господа Бога Єгови.Шадай — ориµінальна аккадсько-халдей­ська назва Бога. Гибреї (потомки Халдеїв), перебуваючи на просторах Синаю, поклоня­лися багатьом богам. Та Шадай був головним їхнім божеством. (Слово «Шадай» значить «Бог-гора»). Гибрейський Шадай жив на горі Синай так, як грецький Зевс на горі Олімп.98. Рабіни знають, що «Є підстава тверди­­ти, що між стародавніми Гибрейськими пле­менами практикувалося поклоніння місяцеві. Перший день нового місяця (Годеш) відзна­чав­ся як свято», пише на сторінці 238 в Пер­шій книзі Жидівська енциклопедія «Жидів­ський Народ», видана в Ню Йорку в 1955 році. І тут же (на 237 сторінці) пояснює, що є «Факт, що ім'я Ягве (Єгова) було абсолютно незнане ізраельтянам».Виникає питання: якщо Гибрейським пле­менам «Господь Бог Ягве (Єгова), який 7000 разів згадується в «Біблії», був абсолютно незнаним Божеством для ізраельтян, то коли і при яких обставинах вони (гибреї-ізраель­тя­ни) з ним познайомилися? Тобто, як сталося, що бог-громовик Ягве став «Господом Богом Ізраеля». Досліджуючи ім'я біблійного «Гос­пода Бога Ягве» (Єгови), я глибоко відчув (відчув інтуїтивно і на основі довгих дослідів), що в українському слові «ява» зачаровані таїни історії Людства.99. У музеї «Вавилон» (біля Багдаду, Ірак) я оглядав печать царя Сумерії Ґудеї. Цар Ґудея жив 4350 років тому. В музейному по­яс­ненні читаю, що на печатці зображена подія: сумеріянський Бог Я (Бог Громовик) передає для царя Ґудеї «глек з небесною водою».Санскритське слово «явана» значить «яв­лення», слово «айя» значить «поклоніння», «обожнення», «палка любов», а слово «я» має значення «іти», «хто», «явлення», «рух».Санскритське слово «ва» значить «вода». Сучасне українське слово «вода» створене з двох санскритських слів «ва» і «да»; у санскриті слово «да» чи «дар», як ми вже зна­ємо, означає «дати», «дарити». «Ва да» (пиття дається) — вода. І гіттітське слово — «вадар» значить «вода».100. Первооріянський бог Варуна, якого необачно переіменували на Перуна, має (у «Ве­дах») ім'я Ва. У «Ведах» слово «ва» зна­чить «вода», «океан», «дощ». Варуна — не­бесний Володар.Гіттіти (оріянське плем'я) говорили санск­ритом, або — санскритським діялектом. Вони вживали слова «я ва» в значенні «являється вада», їхній релігійний термін «я ва» пояс­нюючи, кажу — «Той, хто ва дає» (Ява).Професор Б. Грозний (мудрий син Чехії) найвизначніший у світі дослідник гіттітських гієрогліфів, символів і клинописів. Не зі всіма його твердженнями хочеться погодитися. Та я звернув увагу, що й він пояснює, що гіттіт­ський гієрогліф, зображений у формі стріли, гіттіти називали словом «я» в значенні «дія», «рух», «явище».101. Недалеко на Захід від Анкари розко­пане гіттітське місто, яке 4200 років тому було гомінким і могутнім. Оглядаючи руїни цього міста, я довго задумано стояв біля статуї гіт­тітського Бога. Гіттітський Бог зображений з тризубом в руці (лінії тризуба енергічні, нагадують блискавицю). Цьому Богові гіттіти поклонялися, прибувши 5000 років тому з Оріяни (Праукраїни) на територію сучасної Туреччини і Палестини. У Палестині місто Геброн було заселене гіттітами.Професор Б. Грозний на гіттітській пе­чат­ці в 1915 році прочитав слова «Чотири кам'яні глеки для Бога Яї» (Ява) чи Яяш. Обряд цей ознаменовує символічне звернення до Яви, щоб Він (Ява) послав дощ, напоїв людей (дітей своїх) і напоїв «маза»; гіттітське слово «ма за» значить «мати земля».102. У Індії є спокійні й неупереджені істо­рики. У бібліотеці Делі університету, шукаючи довідок потрібних для «Мага Віри», я звернув увагу на книги Аясвамі Калянараман. У «Ар'я­таранджіні» (Сага Індо-Оріянів) у Пер­шому томі (репрезентованому вступним сло­вом президента Індії Радгакрішнана), вида­ному в Індії в 1968 році, Калянараман на 288 сторінці пише, що «Біблійний Ягве спорід­нений з Ява (Яяш) в дослідженні Грозного».Калянараман пояснює, що оріянський (гіт­тітський) Бог Яяш (Ява) чи Яї був не тільки дателем дощу, а й охоронителем людей від диких звірів, про що й свідчать знайдені 300 невеликих амулетів.Уточнюю: між південною Палестиною і Си­наєм жило невелике семітське плем'я Ке­ні­тів. На північ від Кенітів і на захід від Мерт­вого моря в городищі Геброн жили Гіттіти. Кеніти запозичили від Гіттітів поклоніння Яві.Славнозвісний історик Річард фон дер Алм в 1862 році (і про це пише «Енциклопедія Британіка» на сторінці 106, в книзі 13, видання 1973 року) визначив, що «Ягве був Кенітським божеством, богом-громовиком».В ім'я історичної правди Жидівська енцик­лопедія «Жидівський Народ» ( у книзі Пер­шій, на 250 сторінці) пояснює, що громовик «Ягве (Єгова) посилав дощ в передлітній час, благословив землю, щоб вона родила плоди і брав під опіку все, що хліборобові потрібне». Тобто, Ягве (Ягова) був Гіттітським Богом Перуном (Варуном).103. Твердження, що ім'я біблійного Ягве (Єгова) походить з староукраїнського (сумері­яно-санскритського) слова «ява» (явність, буття, існування, присутність), доповнюю повідомленням «Енциклопедії Британіка».«Енциклопедія Британіка» (у книзі 23, виданій 1973 р.) на сторінці 867 пише, що «Не треба відкидати походження Ягве з дієслова "явитися", "бути"». Що це є так — існує ви­прав­дання, підкріплене даними з Вавилон­ського тексту, мовного кореня «яву», «еву», що значить «явитися», «бути».Відомо, що Сумеріяни — основоположники сумеріянської культури і цивілізації — гово­рили мовою спорідненою з санскритом. У санскриті (у «Ведах») слово «ява» значить «їжа», «ячмінь», «бути», «явитися».104. У Шінто (в Рідній Японській Націона­ль­ній Вірі) є Богиня Аматерасу. Імператор Японії — Син Богині Аматерасу. Він (на­приклад, імператор Гірогіто) — японське живе божество. Він живий божественний символ віль­ної японської духовости, єдности, зрідне­ности.Та немає в Шінто понять, що Богиня Ама­терасу з-поміж всіх народів вибрала Япон­сь­кий народ, щоб Японці були народом, Богом вибраним. Аматерасу — Мати Японська. Хіба мати вибирає дітей? Хіба діти вибирають матір?В жодній історії релігій світу я не знайшов поняття, що є «вибраний Богом народ» і є «невибраний Богом народ». Виникає питання: чому в жидів появилося переконання, що вони «вибраний Богом народ?»105. Гибрейські племена, вторгнувшись в Ха­наан (Палестину), покорили Ханаанців, Кенітів. Між Гебреями виникло переконання, що Ел (головний Бог Ханаану) і Ява (голов­ний Бог Кенітії) відвернулися від Ханаанців і Кенітів. Ел-Ява сподобав Гибреїв. Гибреї тому отримали військову перемогу, що на їхню сторону перейшов Ел-Ява, тобто вибрав їх «своїм народом».Є в «Біблії» речення, що Ел-Ява (Ягве) не тільки вибрав Гебреїв поміж всіх народів, які були сусідами Гебреїв, а й полюбив їх (Гебреїв). І поклявся, що буде їхнім Богом (5 кн. Мойсея, 7, 7—8).Читаючи про те, що «Ягве клявся», я по­думав: рідна мати ніколи не клянеться рідним дітям, що вона їх вибирає своїми дітьми. І не клянеться вона бути їхньою матір'ю.106. Чужа мати, адаптовуючи чужих дітей, може клястися їм, що буде їхньою доброю матір'ю, бо їх вибрала поміж всіх сиріток, як найкращих діток.Так (через успішне вторгнення гебреїв у Ханаан) Яве (Ягве) в буйній уяві гебрейських левітів (священнослужителів) став національ­ним Богом Ізраеля. І левітами було встійнене поняття, що «Ягве— Бог Ізраеля, Ізраель — народ Ягве».Уявімо таку подію: 1200 років тому плем'я мордвинів завоювало Русь. І мордвини, зачудовані перемогою, сказали русичам: «Дажбог нам, мордвинам, дав перемогу над вами тому, що вас залишив, а нас Він вибрав своїм народом. Тепер немає на Русі Русі, а є Мордвинія. І Дажбог — Господь Мордвинії, і мордвини — народ Дажбожий».Жидівська енциклопедія «Жидівський Народ» (у книзі Першій на сторінці 239) ставить горде й правильне питання: «Діти Ізраеля не були єдиним народом в стародавні часи, що мав національного Бога. В чому ж є різниця між Ягвою (Єговою) і Шемошем, який є Богом Моабії? Чому Бог інших народів не досягнув позиції універсального Бога?»107. Питання жидівські аристократи став­лять правильне: «Чому Бог інших народів не досягнув позиції універсального Бога, а Бог юдейський такої позиції досягнув?»На це питання є така відповідь: ґої зве­ли­чили і спопуляризували жидівського націона­льного Бога, давши йому універсальне ста­новище заслужено чи не заслужено. Десятки мільйонів примірників «Біблії» видали ґої (секти християнські), славлячи Єгову і душу свою настроюючи неприхильно до жидів, мовляв, «убили Бога Ісуса».Між тими народами, які не є християнами, національний жидівський Бог Ягве не під­нятий на становище універсального Бога. Буддистів, конфуціоністів, мусульман, шінто­їстів, індусів на світі більше як християн.108. Левіти у своїх натхненних біблійних писаннях свого жидівського національного Бо­га Ягве проголосили світовим Богом. Вони Мойсея проголосили христосом (помазани­ком) Бога. Вони призначили для свого на­ціонального Бога (Ягве) ангелів. І вони ви­значили, що є такі істоти, як демони. Звідки вони почерпнули ці ангельські і демонські поняття?«Стандарт Жидівська Енциклопедія» (ви­дана в Ґарден Ситі в Ню Йорку в 1959 році) на сторінці 1476 пояснює, що «Парсизм (також відомий, як Маздизм) — це Зороастріянська релігія. Є впливи Зороастріянізму на Юдаїзм, особливо в концепції ангелів і демонів».109. Джан А. Аллеґро (професор Манчес­терського університету) у книзі «Священний Гриб і Хрест», виданій в Канаді в 1970 році, на 24 сторінці пише, що сумеріянське слово «Сіпа» значить «розтягнений ріг», «пеніс». І тут же він зазначує: «В Старому Заповіті ім'я, яке нам відоме як Йосип, значить «Єгововий пеніс», «ім'я Саваот створене з сумеріянського слова «Сіпаад», що значить «пеніс приступу», «зливи».Гебрейська мова була невистачаючою для оформлення нових, гебреям незнаних духов­них і ритуальних понять. І тому Езикіел і Езд­ра радо впроваджували в життя гебреїв ши­роко відомі в Вавилоні сумеріянські слова. Особ­ливо імена Абба (Батько) — Абраам, Сар (Сур'я, Сар'я) — Сара (Сонячна), Ліл (Лель) — Ел (Елогим), Зрі (Зір, зорити), Зрі Ел (Ізраел).Вчені, високо оцінюючи книги Джана А. Аллеґро «Сувії Мертвого моря», «Люди сувіїв Мертвого моря», «Скарби мідяних сувіїв», «Досліди в пустині», вважають, що етимоло­гічні висновки Аллеґра правильні.110. Люди, які щонеділі в церкві співають «Свят, свят, свят Господь Бог Саваот», довідавшись про історію значення слова «Са­ваот», можуть оправдано огірчитися.Джан А. Аллеґро, довівши, що слово «Са­ваот» означає «пеніс», нікого не огірчує. Усі частини тіла людського гарні. Людина — най­гарніше в світі створіння. Все на світі, що жи­ве, має свою красу, свою притаманну непов­тор­ність.Є в «Біблії» вислови, що «Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Іакова (Ізраеля). Ці вислови не випадкові. Вони обумовлені тим, що у стародавні часи вважалося, що «насіння дароване людині Богом».Єгова тяжко карає ту людину, яка насіння («дар Божий») не шанує. Наприклад, «Онан, як увіходив до братової жінки, проливав насіння на землю, щоб не дати насіння братові своєму», і це «Ледарство, погань була в очах Бога, що він (Онан) коїв», тому вбив і цього» (1 кн. Мойсея, гл. 38, 9).111. Іван Франко — богатир українського народу. Він хоч ніде й не висловив думки про потребу мати українську монотеїстичну ре­лі­гію, та дав народові науку, як Він (Україн­ський Народ) повинен ставитися до «Біблії».Іван Франко у книзі «Сотворення світу», виданій в 1918 році, пише: «Наші поборники правовірности, а властиво темноти та безмис­ности серед народа, дуже сердяться на нас, що ми силкуємося не лише осьвіченим верствам, але й простому народови подавати здобутки новочасної науки.Про сотвореннє сьвіта і початки людсь­кого роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання».112. «Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу божого вивів Жидів із єгипетської неволі, що в Синайській пустині Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей потім сорок літ водив Жидів по пустині, простуючи до обіцяної землі Палес­тини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідаєть ся про діла і промови Мойсея і подаєть ся за­кони, дані ним із божого наказу жидівському наро­дови. Та не досить того: наша церков, іду­чи за оповіданнями жидівських рабінів, сто­їть на тім, що ті книги написав сам Мой­сей, значить, найперший і наочний сьвідок усьо­го того, що робило ся; те, чого він не ба­чив (отже про сотвореннє та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із опо­відання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця».113. «Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги, вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написаннє Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах ніде не кажеть ся, буцім то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говорить ся про Мойсея в третій особі, як про чоловіка посторон­нього, а в останній книзі оповідаєть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей».114. «Поперед усього законодавство. В книгах говорить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам закон у пустині; в тих частях книг, де оповідається про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині як народ ко­чо­вий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відносить ся зовсім не до кочового, а до осілого народа, такого, що жиє по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводить ся думка, що всі Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі!Виходить так, що Мойсей, пробуваючи в пустині, давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодішного житя, але такі, що мали війти в житє за 100 чи навіть 500 літ, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято вико­нувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розу­міти!115. «Ось чому вчені люди догадувалися, що ті закони не могли бути писані в пустині для кочовників, а мусіли бути зложені тоді, коли Жиди вже осілися в Палестині, і що невідомі нам законодавці тілько підсунули їх під імя Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зовсім певно, що законодавство жидівського народа розвинуло ся під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайдений (1902 р.) звід законів вавилонського царя Гаммурабі, що панував 2000 літ до Христового різдва, сьвідчить проречисто, що так звані Мойсеєві закони взяті нераз живцем з того ж вави­лон­ського зводу! І якжеж супроти сього вірити в жидівські казки про боже обявленнє їхньому "пророкови" Мойсеєви»...«І ще одно: в тих гебрейських книгах, бо­дай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки Жидів; він велить їм без пощади вбивати людий иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавали ся богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народа кланяв ся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвисшої мудрости і найвисшої правди». 116. «Вчитуючися пильно в ті "Сьвяті" жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечности. В одній книзі про якусь річ говорить ся так, а в другій про ту саму річ інакше. Де ж властиво та Богом обявлена правда? Що більше, показало ся, що дуже часто в одній і тій самій книзі про одну й ту саму річ на одній стороні говорить ся так, а на другій інакше. Побільшували лихо ще жидівські і христіянські богослови, які вже з давен-давна бачили ті суперечности і силкува­ли ся позамазувати та повирівнювати їх».117. «Енциклопедія Британіка» (книга 12, видання 1973 року) на сторінці 1056 пише, що «В Мойсеєві було бачено основоположника Ізраельської релігії і законности».Так. «Було бачено» в часи чорного серед­ньовіччя, «священної папської інквізиції» в Мой­сеєві справжнього (реального) чудотвор­ця, якому на горі Колючій (Синай) особисто сам Ягве продиктував заповіді.«Енциклопедія Британіка» пише, що «Су­часне наукознавство дає належне пізнання особистости Мойсея», «Його вже не вва­жа­ють затемненою і нереальною фіµурою, що історично було сумнівним».Жидівська енциклопедія «Жидівський На­род» в ім'я справедливости пише на сторінці 240, що «Едвард Меєр, широко відомий істо­рик стародавности, не бачить в Мойсеєві жод­ної історичної особи. Мойсей — це, звичайно, ідеал, змайстрований (зображений) левітами».І тут же (на сторінці 279) жидівські авто­ритети юдаїзму пишуть, що «В кінці 4 століття перед Христом заснований жидівський моно­теїзм (віра в одного Бога) був твердо устій­нений». Хіба можна не шанувати таких жидівських тверджень?118. І в цей час, коли я пояснюю ці, усім передовим умам Евразії відомі істини, мої рідні люди обдурені й окрадені стоять на колінах перед образами старих біблійних (уявою рабінів придуманих) героїв-юдеїв. І моляться до них. Вони (чужовіри-українці) просять спасіння в юдеїв. Благають в юдеїв, щоб вони їм (українцям) єдність подали і Україну хранили.Жид, ідучи мимо моїх рідних обдурених і окрадених людей, думає «мешіґене ґой». Тяж­ко доказати жидові, що українці мудрі люди тому, що поклоняються зображенням біб­лій­них жидів.Соромно стає на душі, коли я бачу моїх рід­них людей під час обряду православного жидо­поклонства. І кажу я: «Люди, мої рідні люди, ідіте до мене, я посланий душею Пред­ків вели­ких, я виведу вас з дому неволі. Зве­личу вас. Тер­плячи від вас приниження, обмови й нарі­кан­ня, поведу вас на шлях священного духов­ного відродження, щоб на землі батьків своїх ви були господарями. Щоб були ви кращими людь­ми між кращими людьми. Щоб у вас було рідне розуміння Бо­га, рідне розуміння свого "Я"».

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги