ДЕНЬ 21

1. 972 рік. Літо. Київ. Атімани-воєводи Ско­тана, Бразд, Свада, Дантур, Тургата, Кий, Ліпак, Орьпан, Полян, Оболонь, Радим, Го­ринь, Сколот, Парата, Тапіта, Дарава поба­чили Київські гори, і спинили коней. Стали на коліна, перед собою щити поставили і поці­лували матір-землю рідну.З селища Варівка вийшли люди — діти, юна­­ки, і волхв Сарпан стоїть між ними — ці­лющі ліки в дзбаночку тримає. Дівчата за­квіт­чані квітами степовими, рум'яні, всміхнені, на біло­тканих рушниках тримають калачі паху­чі.2. Волхв Богомир поділив свій калач на малі кусники — косакам роздав, хоч в самого від голоду в очах темніло. Він підійшов до атімана-воєводи Оболоня і сказав: "Недуга твоя щезне. Є напій, спасибі тобі, волхве Сар­пане!" Навар з сушених рогів молодого пля­мистого оленя пив атіман-воєвода Обо­лонь.Біля високої могили стояли варівські гудці: сумно грали сурми, гуслі, бубони.Царя Святослава немає — він пішов у Цар­ство Духа Предків. Він не хоче, щоб добрі його люди від журби недужали. Він хоче, щоб вони, почувши про відсутність його, сили мно­жили: сили множаться там, де в душі смут­ку немає.Волхв Сарпан зачаровано дивився на пол­ки косацькі, що йшли до цареграда Кия, і го­во­рив до всесвіту — дивився він у степову безмежну даль: «Душа наша цільна, висока, невичерпна. І тому й наша любов до України (Руси) природня, свята. Яка красива сила ро­зуму нашого — атімани-воєводи виснажені голодом і дорогою та й крихти хліба не взяли — сказали, щоб калачі були роздані воїнам ра­неним: є в цьому таїна нашої кровної само­відданости. Не тільки хлібом, а й красою, усмішкою, світлом і добротою живе людина, облагороднює себе».3. Київські гори покриті травами, квітами. Поскрипуючи ланцюгами, опустився міст. Аті­мани-воєводи (полководці косацької раті України (Руси) ввійшли у Царський Двірець. Стоять вони у кольчугах, ручки мечів окуті золотом, на полотні запиленому, яким перев'язані рани, згустки засохлої крови — сліди смертних Доростольських боїв. На лицях (вони бачили смерть сотень життів людських) похмурі смуги.І сказав атіман-воєвода Бразд: «Царю Ярополче, від атіманів-воєводів і раті косаць­кої тобі чолом і послух. Так, як меч царя Оле­га був переданий царю Ігорю, а меч царя Іго­ря був переданий царю Святославові, ми тобі, царе Ярополче, меч твого тата пере­даємо».4. Стоїть збентежений цар Ярополк — ли­це бліде. Мовчання — і в цьому мовчанні ска­зано багато: чотирнадцятилітній цар Ярополк немає правильного духовного народження, його опікуни воєводи — Блуд і Вовчий Хвіст і три греки-єреї, що зніяковіло сидять біля ідо­ла Саваота, повішеного на покуті, не знають якими словами привітати полководців царя Святослава.І сказав атіман-воєвода Горинь: «Побра­тими, нас стомила дорога, між нами ранені — порубані кості щемом в серці озиваються. Ідімо, нас ждуть жони і діти. Кланяємося тобі, царе Ярополче!»Атімани-воєводи вийшли з Царського Двірця мовчки. Присутність єреїв-гречинів по­псувала їм настрій. Хіба єреї-гречини можуть бути присутніми тоді, коли цар Ук­раїни (Руси) говорить з полководцями своїми?5. Двоповерховий дім споруджений з дубо­вих колод. «Вітаю! Вітаю в моєму домі мече­носців України (Руси)! З нетерпінням ждав вас, сідайте за стіл! Ждав так, як жде юнак першої стрічі з юнкою, о, як ждав! Зараз прийдуть Віщий Чара, волхв Божедар і волхв Богомир. І душа душі щире слово скаже — щирість ощасливлює душу щирих», — сказав Віщий Радогост.Увійшла Світанна — до всіх поклонилася ми­ловидна донька Віщого Радогоста, на стіл поклала калач. І ввійшла Віста, гордівлива жена Віщого Радогоста, з нею її рідний брат -прибулий щойно з Константинополя славний купець Обріт.6. «Пийте, мед свіжий. Пийте, щоб лиха година щезла на землі нашій. Волхви — світлі богомольці! І ви, атімани-воєводи, мара хма­рою тяжкою повисла над душею України (Руси).Є в нас віра батьківська, яка каже нам — бережи душу чистою в радощах і смутках, бережи душу, обороняючи її від лихотворних думок, чужих поконів, бережи душу від ідолів грецької чи латинської віри Саваотової.Цар Святослав перебував у ратніх похо­дах, правдоносним мечем беріг межі земель наших. Не знав він, що сини його (Воло­ди­мир, Ярополк, Олег) неправильне духовне народження мають. Сини його учаться зне­важати віру рідну. Сини його учаться вірити, що греки (ромеї) — кращі люди, а українці (русичі) — гірші люди, в цій потворній вірі грецько-православній є смрад, чортівство, по­не­волення. Баба Ольга на дорогу чужовір'я розум онуків своїх спрямувала".7. "Знаємо ми — людина є такою, якою є її віра, і про це завжди говоримо. Цар Ярополк відмежувався від киян, зійшов з шляху, по яко­му йде його народ. Ніхто з волхвів не може зайти з щирою і вільною душею до Царського Двірця, міст майже завжди піднятий, стоїть (без потреби) сувора сторожа.Прибувають з чужих земель посли, незнані нам — по одягу бачимо, що вони волхви віри латинської, їх вітає цар Ярополк, з ними го­ворить про віровчення: о глупота, звеличена царським ім'ям!З нами не говорять богомольці Саваотові. Вони говорять з царем нашим, знаючи, що він має чотирнадцять літ, їм легко заворожувати мозок юній людині".8. "Воєводи Вовчий Хвіст і Блуд — опікуни царя Ярополка, в їхніх руках збройна сила града Кия, у їхніх руках скарбниця. Покійна цариця Ольга їх звеличила тому, що вони на її прохання стали віровідступниками — зрадили віру батьків своїх і присягнулися служити Саваотові — головному ідолові Візантійської імперії"."Опікуни Блуд і Вовчий Хвіст — малодушні люди. Вони обманюють самі себе — не кажуть киянам, що душу свою підпорядкували грець­кій вірі. З Киянами вони святкують київські свята, а з греками-ромеями святкують свята грецько-ромейські. Віра стала для них засо­бом обману, наживи, злотворства", — сказав Віщий Радогост".9. Купець Обріт говорить спокійно: "Усі ви знаєте, імператор Іоан Цимисхій передав зо­лоті дари і паволоки заброді — дикому пече­нізькому вожакові Курі. Цимисхій — вибра­нець ідола Саваота, христолюбець православ­ний таємну змову має з варваром — з жадним крови Курою.Ви атімани-воєводи свідки, тіло царя Свя­тослава було з'єднане з Священним вогнем. Не міг Кура торкнутися до голови царя на­шого. Кура втік, узривши наближення війська косацького. Та незважаючи на це, в Констан­ти­нополі греки (ромеї) створили драму: пока­зують одсічену голову царя Гіпербореї, при­ко­ловши її мечем до стіни у тріюмфальній палаті. І під головою напис: "чужого шука­ючи, себе згубив". Візантія ідола Саваота — не­переможна: голова України (Руси) повисла на вістрі меча ромейського, зворушлива драма!Одягнувшись по-ромейському, я з купця­ми-ромеями оглядав голову — то не була го­лова царя Святослава, а котрогось з наших воїнів русоволосих, сірооких.Єреї-греки, донощики імператора Іоана Ци­мисхія, сьогодні живуть в Царському Двір­цеві, їм дане право бути майстрами життя царя Ярополка. Яка наруга!"10. І сказав Віщий Чара: "Ми від жодних в світі приятелів нічого не хочемо — чужим лю­дям кажемо — ваше вам, наше нам, і в ім'я такої правди живімо як приятелі. Відомо вам, до Києва загощував волхв-єпископ Адалберт — по­сланик головного волхва римського. Ми вірні звичаям щиро поставилися до волхва Адалберта. Угощали його. Три гречини (ро­меї), переодягнувшись в наше одіння, напали на сторожів Адалбертових й убили їх на межі землі нашої. Ограбований Адалберт прибув до царя Оттона, і нашим купцям про все опо­вів".11. Купець Обріт сказав: "Греки (ромеї) по своїй природі люди не злі, та злидні землі їхньої примушують їх бути піратами. Грецьке слово "пейратікос" означає людину, яка напа­дає на людину, щоб ограбити і вбити. У Кон­стантинополі можна дати піратові три соліди і він, як найманий злодій, відріже вухо чи руку викрутить тій людині, на яку ти пальцем покажеш. Єреї з злодіями таємні зв'язки ма­ють: злодій дасть дари на спорудження мона­стиря, і вже йому гріхи відпущені".І сказав Віщий Чара: "Старший син має сидіти на престолі царя України (Руси). Та го­ре наше, Володимир — син рабині, тече в його жилах рабська кров, не буде його вина, коли він перебуватиме в неволі рабських спонук.Ярополк і Олег — півкияни і півмадяри; ви­хо­вані вони людьми вороже наставленими до віри України (Руси). Думання у них нецільне".12. Атіман-воєвода Колакій сказав: "Укра­їна (Русь) широко відома під древнім ім'ям Скитія, і латини, і гречини, стрічаючись з нами, звуть нас скитами, і вважають, що Русь — ім'я одного з численних племен Скитських.Скитія володіла світом, її війська стояли на межах Китаю, Персії, Індії, Єгипту. Не ми служили чужим Богам. Боги Сирії, Юдеї, Єгипту, Вавилону служили і корилися нам.Атени і Рим не відважувалися іти на брань з воїнами Скитії. А крім Риму й Атен в Европі тоді жодної помітної сили не було, і Візантії тоді ще не було, і про германів тоді ніхто не чув, вони жили в лісах залякані римлянами".13. "Немає під сонцем такої сили, яка б мечем покорила Україну (Русь). Чесний, від­важний поєдинок на полі брані — вдача життя нашого. Тепер Рим і Константинополь почи­на­ють між собою сваритися: кому з них на­лежить право переіначувати вдачу життя українця (русича).Знаємо ми: ящірки, змії, черепахи тихо під­крадаються до сонних кіз і висмоктують мо­локо. Звикає коза до oтаких гостей, і не знає вона, що її соски вже переіначені, її рідні діти вже нещасні. У розкошах на пребагатій землі ми маємо приспану чуйність, сонну, добру, щиру душу, і єреї ідола Саваота, як ті ящірки, змії і черепахи підкрадаються до душі нашої. І бачимо лихо — цар Ярополк більше вірить єре­ям-грекам, ніж атіманам-воєводам і волхвам України (Руси). Його душа вже переіначена".14. І сказала Віста — славна киянка (це ж вона мила ноги цареві Олегові тоді, як він повернувся з північної Персії): "Тиждень тому розмовляли з царем Ярополком два єреї -посланики римського волхва-папи Бенедикта. Коли цар Ярополк сказав їм, що він хрис­тиянин, вони відповіли: "Ти християнин без благодаті". Щоб дістати благодать від рим­сь­кого волхва-папи, треба йому душу на упо­корення передати, і відвернутися від хри­стиян, які коряться константинопольському патріяр­хові. З цього виходить: християнин дихає на християнина ненавистю, щоб до­годити Хрис­тові?Коли б зараз в домі нашому сидів цар Свя­тослав, він би сказав: "Не поклоняюся ідолам грецьким і римським, поклоніння — це покора. Той, хто покоряється чужим святощам, є їхнім рабом". Чула я, ідол Христа в Греції — це грек, а ідол Христа у Римі — це римлянин: слово "ідол" значить "образ", "ікона"".Як почало на світ благословитися, аті­ма­ни-воєводи вийшли з дому Віщого Радогоста, сіли на коней і поїхали у свої вогнищанські царства.15. Вранці, як мак цвіте, київська молодь у Священному Гаю. Дівчата сидять по лівій сто­роні — жінки живуть чуттям серця. Юнаки си­дять по правій стороні — косаки живуть чут­тям розуму. Усі з Віщим Чаром сказали мо­литву: "Боже, Ти єси Дух Світлий, Всюди­су­щий, Все­могутній, Вседобрий, Всеблаженний, Всевіч­ний, і Боги наші служать Тобі, і ми, вну­ки Даж­божі, служимо Тобі, бо Ти — родиш Життя, ми раді творінням Твоїм, і живемо Тобі на славу".І Віщий Чара сказав: "Діти мої, після молитви ви поцілували Землю — святу матір нашу, в якій лежать серця Предків наших, і очима вірними ви глянули на небо, де в сяєві немеркнучих зір, в Царстві Духа Предків наші пратати і прамами стріли добру душу нашого царя Святослава".16. "Діти мої, наш світлий цар Святослав пе­рейшов з Дому Життя у Дім Вічности. Смерть — це час, коли людина залишає одіння тимчасове і бере одіння Вічности. Добро, яке створив цар Святослав для України (Руси) — це одіння Вічности. Одінням Вічности (служін­ням Вітчизні) кожний українець (русич) зобов'язаний обезсмертнювати себе.Для внуків Дажбожих, які живуть для добра Вітчизни, смерть не страшна, бо Доб­рота безсмертна. Усі добротою самі себе обез­смертнюймо. Усі співаймо пісню про царя Свя­тослава — пісню співаймо створену з дії, з відданости, з вірности вірі батьків своїх".17. "Заповіти батьків наших — Книга зако­нів життя нашого. У Заповітах читаємо: земля і овочі, які ростуть на ній, небо і сонце, які ласкають обличчя Вітчизни нашої, вітри, які гуляють на полях наших, ліси і ріки наші — усе, що оточує нас, творить вдачу душі нашої, на­снажує життям серце наше, поглиблює розум наш і чуття наші.І з світу, який є Святинею Дажбожою, і з вдачі нашої самоутверджена наша віра в себе, наша вірність собі, наше вміння вчити себе, наша сила не коритися силам чужим, правдам чужим, волхвам чужим, ідолам чужим!Питаєте мене — яку відповідь давати: від хати до хати ходять єреї-гречини, і мовою бол­гарською речуть, що "у греків віра прав­дива, а в киян — віра неправдива". Немає на світі такої людини, яка б сказала — люблю віру неправдиву. Усі на світі люди люблять віру правдиву".18. "І всі на світі віри створені людьми. Віра — це шлях життя. І віра грецька створена греками. Коли греки приходять до нас і кажуть нам, що грецька віра краща, а віра українська (русичівська) — гірша, то це зна­чить, що вони нам у нашій хаті кажуть, що во­ни люди кращі, а ми люди гірші. Коли вони так кажуть значить самолюби. З самолюбства походять зло, ненависть, безглуздя.Діти мої, усі ми родимося два рази: ро­димося тілесно і родимося духовно. Тілесно нас родять наші родичі, а духовно нас родить наша рідна віра. Той, хто духовно народ­же­ний рідною вірою, має життя цілісне, бо є згода між тілом і духом".19. "Наша рідна віра — наша духовність, наше рідне тіло — наша посудина життя. Коли в нашому житті панує наша духовність — ми лю­ди повноцінні, цілісні, правильно народ­жені.Наша духовність і наше тіло природньо на­роджені, і тому вони, як пісня, зладнені, і во­ни, як груди, які живляться повітрям, впи­сані у всесвіт України (Руси).Чужі люди, які прибувають до нас з Арабії, Персії, Риму, Юдеї, Ливану, Вірменії, по на­ших лицях, по нашій шкірі пізнають дії сонця нашого, і по мові нашій пізнають мову при­роди України (Руси), і вони по вірі нашій оці­нюють розум наш, душу нашу, вдачу нашу".20. "Корінь п'є соки землі найкращі. І па­гіння, пнучись до неба, живиться проміннями сонця найкращими. Ми живимося плодами землі і неба найкращими. Живімо, щоб най­краще постійно покращувати! Як це робити?Щоб розум наш розумнішав, свідомо по­не­волюймо гнів, злість, лінивство: понево­люй­мо те, що ослаблює розум наш. Роз­гні­вана людина неспроможна глибоко мислити. Глибоке мислення нам потрібне, щоб ми могли постійно самі свою віру вдоско­налю­вати. Віра — це древо, яке росте, розвивається, поглиблює коріння, пускає нові парості.Віру свою покращуючи, ми самі себе по­кращуємо, самі своє життя краще впорядко­вуємо. Є тепер між нашими волхвами нове божественне звіщення — їхніми устами гово­рить Бог. Волхви кажуть: прийде Пророк! І Він утвердить Віру в Єдиного Бога. Бог — це Світло, Любов, Розум, Правда. Не треба Бога уособлювати в ідолові — в іконі, даючи образ (ідолозування). Бога, який нам дає життя, ніхто не бачив, та ми віримо, що є на світі Триєдиність — є Сила (Дух), з якої народжені божества, ім'я їм — Він і Вона. З Сили (Духа) — з проміння Дателя Буття походять Чоловічий рід і Жіночий рід. Два роди залюблені в себе тому, що вони народжені Любов'ю — з любови походить любов, Датель Буття — це Любов".21. "Є між волхвами звіщення: в Україні (Русі) станеться зачаття правильного шляху Людства. Український шлях милий для всіх людей на землі — український шлях дає мож­ність кожному народові мати свою віру. Ніякий народ ніякому народові не повинен свою віру накидати. Віра — це воля! Хто проти волі, той проти Бога!Рим і Константинополь бояться, щоб народи, які вони при допомозі віри Христової тримають у неволі, не пробудилися вільними мислями віри України (Руси). Рим і Констан­тинополь говорять зневажливі байки про нас, вони стараються нашу віру заплямити, при­низити, о паґанці вони — нечестиві ідолопо­клон­ники Саваотові! Вони волю звуть бєсом!Ми, внуки Дажбожі, ми і тільки ми є учи­телями життя свого! Ми не дозволимо, щоб чужі учителі наш розум на чужі шляхи спря­мовували, роблячи нас блудними синами-по­клонниками ідола Саваота. Опікуймося самі собою, рідна віра — воля життя нашого, рідна віра — найкоротша дорога до Бога. У рідній вірі немає чужих посередників. Слава Даж­богові!"22. Ніч. Поділ. Єреї Агапій, Григорій і Ар­хан­доніс сидять у киріконі Іллії. За вікном виє вітер, іде дощ. Чому єреї не сплять? Вони посхилялися над світильником, як древні маґи — потаємні алхіміки, і читають "Біблію": "По­руйнуйте жертовники їхні, і порозбивайте стов­­пи їхні, і вогнем повипалюйте гаї їхні, і порубайте тесані постаті богів їхніх, та й імена їхні знівечіте з місць їхніх" (5 кн. Мойсея, гл. 12, 3).І сказав єрей Архандоніс: "Господь Саваот учить, як ми маємо чинити. Щоб покорити чужинців, треба поруйну­вати їхні рідні свя­тощі, перед якими вони благовістують. І їхні жертовники, біля яких вони моляться, треба поруйнувати, щоб між ними постало розгуб­лення, зневірення, збай­ду­жіння, і головне — щоб у них пропала віра в себе і пошана до себе. У їхніх гаях є могили предків їхніх, біля яких вони клятви скла­дають, і які їм дають заохочення боронити незалежність свою, і тому треба "вогнем повипалювати гаї їхні". У них є постаті богів, біля яких вони самі себе молитовно єднають, самі себе гордістю під­ба­дьорюють, бо ж тво­риво називається — предок, божество, батько — опікун роду. Головне, що плем'я має щось таке, що всіх до святої справи цілеспрямовує, наснажує, кличе на подвиги. Ось цю стиму­люючу силу, оці "тесані постаті богів", оці "гаї", "оці імена", "святі жертов­ники" — поруй­нуйте, "повипалюйте вогнем"!23. І сказав єрей Агапій: "Щоб покорити народ, треба на його очах заплямити його святощі. Пізнаваймо, що для України (Руси) святе і заплямлюймо його, творімо віру, що Україна (Русь) віри не має — є тільки бєсов­ство, кумири, ідоли, смрад, варварство, зви­род­ніле мислення, є все те, що треба спалити і на його руїнах поставити хрест грецької віри православної. І біля хреста поставити Україну (Русь). Поставити Україну (Русь) на коліна перед іконою Саваота, єдиносущого Опікуна священної Візантійської імперії!"І сказав єрей Григорій: "Цар Ярополк вже увірував, його душа перебуває під опікою Ісуса Христа, і його думання вже спрямоване на шлях віри грецької. І ми тішимося, що він самітній, і готуємо для нього благочестиву дівицю з роду грецького.Є в нас, браття во Христі, клопоти великі: у Константинополі немає хліба, єреям загро­жує голод, на скелястих горбах, спалених сон­цем, браття во Христі не проживуть. Ми бу­демо обласкані Христом, коли для голодую­чих братів-монахів відчинимо врата града Кия".24. Ранок. На возах, на конях і пішки прямують кияни на ниви зелені. Сива баба Володимира (мати атімана-воєводи Дантура) їде на першому возі. І голосно каже внукам:"Уже починає на світ благословитись. А коли сонце вийде із-за нив, всі станемо на коліна і скажемо: "Слава Богові нашому!" А коли ниви будуть осяяні Сонцем і пташки заспівають, заспіваємо й ми: "Зароди, Боже"".І діти, і старі люди, і молодь — всі стали на коліна — на нивах Сонце тепле золото сіє, хвилюються посіви. Волхв Божедар говорить голосом спокійним, глибоким і врочистим: "Милосердний Дажбоже, правдиве Сонце Твоє, зорі красні, місяцю ясний, вітре буйний, дощу рясний, погода красна, діди-тати наші, баби-матері наші, стрічаємо ми вас, вітаємо вас з літом, з щастям! Ми внуки Дажбожі радуємося: на цих нивах ходили далекі і близькі предки наші, тут вони гомоніли, і про нас, нащадків, леліли, і ми тепло праці їхньої чуємо, їх життям славимо!"25. Діти підняли до восходячого Сонця віночки і заспівали: "Вийди, виглянь сонечко, усміхнися. Наше зело-житечко, колосися! Ви­глянь-вийди сонечко, усміхнися, наливайся жи­течко — колосися, наливайся житечко-колосися!"Задушевна розмова з Сонцем, з нивами — свідоме, несвідоме і підсвідоме поєднання з могутніми силами світу: прагнення жити ритмікою природи формують велич красивої вдачі людської.Після молитви усі сіли при дорозі: п'ють вар і діляться калачем. Волхв Божедар на ниві поставив обжинковий (торішній) сніп, і з мо­лоддю заспівав: "Зароди, Боже, гори й до­ли­ни, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна!"І вийняв волхв Божедар дванадцять колос­ків з обжинкового снопа — зерно з них вим'яв. І став на Схід — кинув три зернини, і став на Захід — кинув три зернини, і став на Північ -кинув три зернини, і став на Південь — кинув три зернини. Щоб такі, як дванадцять повних колосків, та були повні дванадцять місяців достатками та й на всіх чотирьох світах безмежної України (Руси).26. Чому колоски взяті з обжинкового снопа? Бо з віку в вік, з роду в рід обжинковий сніп, який означає безперервність роду, зер­ном поєднує тяглість — цілісну зрідненість древ­ніх і сучасних поколінь. Є в цій (по-сучасному кажучи) чарівній символіці віра в невмирущість роду — віра, що "косацькому роду нема переводу".У шляхетних людей розвинене прагнення помагати природнім силам світу творити добро. Не тільки користуватися добром, а й бути його співтворцем.По моріжковій стежці, яка проходить між нивою і дібровою, іде багатий рід Нараль­ни­ка. Наральники (більше, як двісті людей) ви­йшли з селища Наральники, старий Нараль­ник (столітній дід) іде попереду роду свого, тримаючи в правій руці кий, біля нього сини, зяті. Весь Наральниковий рід співає: "Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини..."Наральник, як цар булаву, підняв кия — всі стали, обличчям повернулися до зеленої ниви. Рід (діти й дорослі) чують слова прадіда свого: "Роде мій, держися землі, земля тримає тебе. Земля свята, земля Дажбожа, Земля — мати наша, Земля дарує нам плоди живі, з живих плодів Землі життя утверджене. Коли Земля дає життя, вона жива, все живе бачить і чує. Між нами і Землею нашою спорідненість є: коли б Земля наша була інакша, то й ми б не були такими, якими ми є. І тому той, хто Землю зраджує, зраджує сам себе — рід свій. Клянемося перед Тобою, свята Земле наша, що рід наш нікому в світі не дозволить зневажати Тебе. Цілуємо Тебе, святая!Ниви оглядаючи, ми оглядаємо труд наш. Радіємо, що з труду нашого хліб росте для нас, щоб сила була в жилах наших, щоб рід наш могутнів, і ніким не був переможений! Слава Тобі, Дажбоже наш!"27. 976 рік. Купець Рам'я, прибувши з Кон­стантинополя, не пішов до царя Ярополка — говорити царю про греків у присутності гре­ків, кияни не хочуть. Віщий Радогост у своєму домі стрів купця Рам'ю. Купець Рам'я сказав: "Імператор Іоан Цимисхій на чотири роки довше жив за царя Святослава. Цимисхій погиб у тяжких муках. Отрута, яку йому дав Базилій (проедор — перший міністр Візантії) в порозумінні з відомою Феофанією, діяла на жовч — імператор був жовтий, як віск.Тепер на престолі Візантії сидять два сини Феофанії — Базилій і Константин. Вони є си­нами імператора Романа, що також був от­руєний Феофанією. Патріярх Антоній сказав у святій Софії, що Візантія гине, їй в очі зази­рає мара голоду".28. 977 рік. У грудні місяці цар Ярополк вирушив у ліс на лови. І в дорозі несподівано занедужав, і повернувся до Києва. Юнак Лют (син атімана Свади) з наказу царя Ярополка (чи може через помилку) під час ловів ввійшов у ліси Деревлянії.Олегові мисливці, які в лісі стрінулися з мисливцями юного воєводи Люти, розгніва­лися, що полювання проходить на їхній землі. Лют був убитий. Атіман — воєвода Свада, по­чувши про смерть сина, сказав: "Царю Яро­полче, сам бачиш — зло діється. Олег хоче наші ліси до своїх володінь приєднати. Убив сина мого, він повинен бути покараний".Деревлянія знає: царевич Олег — людина спокійної вдачі. Він щороку справно посилає дань до Києва: хоче жити в згоді з братами Володимиром і Ярополком.29. Ярополк шле військо до деревлянсь­кого граду Вручая. Олег, почувши, що йде вій­сько Ярополка, озброївся. Під час брані скуп­чилося на мосту багато людей; між ними був на коні царевич Олег. Міст завалився: люди, падаючи у глибокий рів, гинули; вони були придушені дерев'яними колодами і кіньми.Ярополк між мертвими тілами розшукав тіло свого брата Олега. І заплакав над ним, і сказав: "Дивися, брате, ти сам цього хотів". Царевич Олег загинув, маючи вісімнадцять років.Кияни знають: на мечі царя Ярополка за­холонула кров його брата Олега. Волхви ка­жуть: "Ярополк — християнин, вірить у Хри­ста, який каже: "Не вбий", пощо ж убив брата свого, пішовши на нього війною? Поднесь в Ук­раїні не було чути, щоб два брати-царі самі себе мечами умертвляли. Лісу в нас багато, землі багато, скотини у нас сила-силенна, хлі­ба вдосталь — чому брат убиває брата?"30. 979 рік. "Царю Ярополкові минає двад­цять літ, — сказав єрей Архандоніс: він три мі­сяці був у Константинополі, бачився з Фео­фа­нією, з її синами (імператорами Базилієм і Константином). І тепер на Подолі в киріконі Іллії з братами-монахами ділиться радістю: Константинополь виявив наміри Риму. Ні, не латинянка, а гречанка стане царицею України (Руси).До Києва (без розголосу) прибула красна дівиця Юліяна — родичка Феофанії. Юліяну завели до Царського Двірця єреї Архандоніс, Агапій, Григорій. І вони їй сказали, як і про що вона має говорити з царем Ярополком. Цар Ярополк смаглявий, як і його мати-ма­дярка Ілдико (Преслава). І стрункий, гарний, легковірний — без упереджень щовечора стає на коліна перед ідолом Саваотом, б'є доземні поклони.31. І сказала Юліяна: "Царю Ярополче, ти не справжній цар. У Константинополі брати Базилій і Константин — царі, та справжнім царем є Базилій тому, що він старший. Непо­коюся я, Володимир — старший син Святос­лава".У Києві тривога — затемнилося сонце, зоряним дощем іскриться небо. "Що це значить?" — питали кияни самі себе. Волхви (вони користуються пошаною і довір'ям) говорили, що у древні часи на короткий час гаснув день. І той, хто дивився на страждаюче сонце, сліпнув. Коли вдень на небі появ­ля­ються зорі, або земля тоне у сутінках, треба сидіти в хаті.Греки-єреї говорили, що Христос дає пересторогу: коли кияни не навернуться на правдиву грецьку віру, то небо стане каменем, зорі впадуть на землю, сонце погасне, крилаті люті змії вповзуть до хат і пожеруть людей. І так вже й було в Єгипті. Саваот карав єгиптян болячками, видушував їхню скотину, насилав сарану на їхні поля, тільки юдеїв обласкав Саваот, бо дуже любив їхніх прародителів (Авраама і Сару).32. Цар Ярополк побачив, що його жена (грекиня Юліяна) познімала з стін мечі царів Олега, Ігоря, Святослава і замість мечів повісила ікони патріярха Антонія, Варвари, Николая, імператора Константина.У Царському Двірцеві чути голосні гре­цькі розмови. Пахне ладаном, смаженою гав'я­диною, сиром і вином. Косак Крикуша обгорнув старою шкірою мечі царів Олега, Ігоря, Святослава. І сказав: "Пощо нести їх на голуб'ятник, піду й віддам волхвам. Вони рцуть, що мечі, якими славилася Україна (Русь), святі, і той, хто осквернює їх, бере гріх на душу свою".33. Єреї Агапій, Архандоніс і Григорій, бачучи, що цар Ярополк погодився, щоб мечі його дідів і отців були винесені з Царського Двірця, тішилися. Радувалися — в Царському Двірцеві України (Руси) — правдива віра утверджується — дух града Кия візантійському Саваотові підкоряється.Єрей Григорій сказав: "Благословення Хри­стове освітлює душу твою, царю Яропол­че, десниця патріярха Николая хоронить престол твій. Ти цар з ласки Христової. Для християн будь отцем, а для нехристиян — будь деспотом, нехристияни бєсовські душі ма­ють"."Чую, маючи підтримку воєводів Блуда і Вовчого Хвоста, ви, єреї, "добру" пораду да­єте юному цареві України (Руси), — сказав Ві­щий Радогост, тихо й несподівано появив­шись у Царському Двірцеві. — Спасибі, царе Ярополче за мечі, ми їх будемо берегти у Священному Гаю. А вам, єреї, або, як в нас у Києві кажуть, жерці, скажу мовою грецькою: "Ваш мудрець Аристотель учив Олександра Македонського, щоб він для греків був мило­сердним вождем, а для чужинців — жорстоким деспотом — бачите, я також ознайомлений з писанням Плутарха. Ви науку ідолопоклон­ного Аристотеля поєднали з наукою Христо­вою?""34. "І Олександр був жорстоким деспотом. Це ж він біля града Тир на хрестах розп'яв дві тисячі полонених. Уявіть нестерпні болі — полонені живцем до дерева прицвяховані: поступово стікає кров з серця, гасне сонце в очах. Греки-воїни Олександрові байдужі до страждання умираючих, перемога п'янить розум.Олександр узяв біля граду Гази в полон царевича Бетіса, зв'язав нещасного. І греки прив'язали Бетіса коневі до хвоста, і волокли його по вулицях Гази, били патиками по ра­нах, плювали йому в обличчя, зганяли пер­сіян, щоб вони дивилися на свого царевича Бетіса.У вас, гречинів, є звичай: вторгнувшись на чужу землю, заплямовувати святощі покоре­ного народу, прив'язувати їх коневі до хвоста. Вторгнувшись в Юдею, ви осквернили свя­тощі народу юдейського, почали юдеїв бити бичами — заставляли поклонятися ідолам Гре­ції триста літ перед Христом!"35. "Ні, ні, єреї Саваотові, творці віри гре­цько-ортодоксної, я не кажу, що ви жорстокі тільки з покореними чужинцями. Ви є дес­потами й по відношенню до себе. Знаєте, ваш славний вождь Кінадон організував повстан­ня, щоб повалити уряд. І яке милосердя — атенський уряд не карає заполоненого вождя Кінадона, а з почестями посилає його на почесне завдання.І тоді, коли вождь Кінадон їхав по без­людній дорозі, ті ж греки, які його (Кінадона) послали на почесне завдання, вискочили з за­сідки, вбили його ножами і вкинули у шкі­ряний міх. На світі багато убивств, зроблених гарячим жорстоким серцем, та тут я вам, єреї, оповів про убивства, чинені артистами деспо­тизму. І жертвою цього артистичного деспо­тизму став і твій тато, царю Ярополче. Я ще і ще раз складаю низький поклін за святі мечі".36. До Києва прибули два розвідники — та­ємні посли царевича Володимира з Новго­роду, Вони стрілися з воєводою Блудом і передали йому від царевича Володимира такі слова: "Будь моїм другом. Коли уб'ю брата мого Ярополка, то буду шанувати тебе як бать­ка". І Блуд відповів послам: "Буду з то­бою в любові й дружбі".Воєвода Блуд зрадив царя Ярополка не тому, що любив Володимира, а тому, що бачив — кияни не люблять царя Ярополка: цар Ярополк зневажливо ставиться до віри батька свого, не буває у Священному Гаю, обминає волхвів, байдуже ставиться до віковічних законів і звичаїв України (Руси).37. Цар Ярополк, так як і його діди і бать­ки, звичаєм зобов'язаний одну десяту царсь­кого доходу давати на бездітних старих лю­дей, на калік, сліпців, сиріт. І — одну соту цар­ського доходу — на волхвів, які благочинно лікують людей, помагають людям порадами, охороняють Священний Гай, підтримують вогонь у Святині, доглядають Могили Пред­ків, учать юнаків куриличного письма. (На вогні розігрітими вістрями волхви на берес­тових дощечках викурювали (випалювали) молитви, заповіти, увіковічнювали науку Пред­ків. І письмена куриличним способом писані звалися курилицею, а ті письмена які були писані різами (карбами) звалися різани­цею).38. Воєвода Блуд просить у царя Ярополка нового дарунку — хоче мати ліси Деревлянії. І починає здобувати між киянами прихиль­ність, кажучи, що цар Ярополк любить полю­вання, жену Юліяну і любить єреїв-жерців ідола Саваота, і байдуже ставиться до людей града Кия.(Бачимо знівечену душу юного царя Укра­їни (Руси). Злії люди навчили його зневажливо ставитися до віри батьківської, вселили в його душу любов до грецької віри. І тепер, бачачи, що він не люблений киянами, хочуть убити його. Воєвода Блуд — християнин, хоче вбити царя Ярополка-християнина, щоб забезпе­чи­ти за собою право далі бути київським воєводою).Воєвода Блуд, не отримавши лісів Дерев­лянії, каже: "Царю Ярополче, кияни вже по­слали послів до Володимира, і сказали йому: "Приходь до Києва, тобі передаємо Яропол­ка"". Справді, кияни послів до Володимира не посилали: та ця видумка перелякала Яропол­ка — він відчув, що єреї Христові з ним, а рідні люди бачать в ньому віровідступника.39. Володимир з жорстоким варязьким вій­ськом прийшов з Варягії до Новгорода. І ви­гнав з Новгорода Ярополкових намісників. Намісники Ярополкові, прибувши до Києва, повідомили, що варяги стали володарями Новгорода, їм дає Володимир багаті дари, беручи дань з новгородців.Вторгнувшись в град Полоцьк, Володи­мир убив князя Рогволода і двох його синів. Непокірна Рогніда сказала: "Не роззую сина рабині і не піду за нього". Тарас Шевченко присвятив вірш нещасній Рогніді. "Прийшли, і город обступили кругом, і город запалили. Владимир князь перед народом убив старого Рогволода, потя народ, княжну поя, отиде в волості своя, отиде з шумом. І растлі ю, тую Рогніду молодую, і прожене ю, і княжна блукає по світу одна, нічого з ворогом не вдіє, так отакії то святії..."40. Цар Ярополк, дізнавшись, що іде Во­лодимир до Києва, тікає в град Родня. (Град Родня знаходиться на березі Дніпра, недалеко від Канева). Володимир увійшовши до Києва, послав варягів, щоб вони оточили Родню....Ідуть тижні. В оточеному граді Родня голод, безводдя, хвороби. Ні цар Ярополк, ні йому віддані воїни не хочуть здаватися: їм відома варязька жорстокість. І воєвода Блуд каже: "Царю Ярополче, твоя глупа впертість шкодить тобі і несе лихо всім нам. Бачиш, яке сильне військо варязьке у брата Володимира, нам їх не перемогти. Послухай послів і заключи мир з братом Володимиром".У царя Ярополка був вірний слуга Ва­рянка, який сказав: "Царю Ярополче, не йди до брата Володимира. Він здичів, у Варягії перебуваючи. Уб'є тебе". Та поради воєводи Блуда були переконливіші, і цар Ярополк ска­зав: "Піди, воєводе Блуде, до Володимира, і скажи йому, що я мирюся. Що брат Воло­димир дасть мені, те й візьму без докорів".41. І прибув воєвода Блуд до Києва, і сказав: "Мій царю Володимире, здійснилася мрія твоя, приведу до тебе Ярополка". Воє­вода Блуд був здивований: стоять на колінах єреї Архандоніс, Григорій, Агати — моляться: "усяка влада від Бога".Цар Ярополк щиро вірив своєму опіку­нові-христовірові Блудові, і прибув до Києва, лиха не передбачаючи. І на очах Блуда два варяги мечами убили царя Ярополка. І Блуд покликав єреїв, щоб вони упокоєного раба Саваотового відправили в лоно Авраама: був цар Ярополк похований біля могили своєї бабуні Ольги.42. 980 рік. Двадцятитрьохлітній Володи­мир — єдиний цар України (Руси). На вулицях Києва юрбами ходять варяги — поводяться, як завойовники, їм здається, що Київ їхній. Жодних обов'язків не маючи, вони обпива­ються медами і шукають дівиць. Киянки тікають від чужинців — на вулицях бійки між косаками і варягами.Єрей Архандоніс сказав: "Царю Володи­мире, ти вигнав з Царського Двірця єрея Григорія і єрея Агапія, не полюбив їх. Варяга Іоана і сина його ти вбив, бо вони, будучи хрис­тиянами, в часи царя Ярополка знева­жали віру київську. Коли монах Стефаніус сказав, що українці (русичі) пожертвували для ідолів двох християн, ти й Стефаніуса убив, сказавши: "Не забороняю Христові в Києві бути, але й не дозволю Христові Богів Ук­раїни (Руси) зневажати!" Не виганяй мене, не буду тобі говорити про Христа, даватиму тобі поради такі, які давав Мардохей цареві Пер­сії. Пощо мають варяги чіпати гордих дівиць київських? Бійки щовечора відбуваються. Догоди киянам і догоди варягам, будь мудрим царем Соломоном, якого любив Саваот. У "Святому Письмі" пишеться, що Соломон "мав сімсот справжніх жінок і три сотні налож­ниць"".43. Кияни знають — прибула з Полоцька княжна Рогніда, жена царя Володимира. Гре­киня Юліяна (дружина вбитого царя Яро­пол­ка) розділяє постіль з царем Володимиром.Їй хочеться, щоб її син був проголошений сином царя Володимира. Юліяні сказали, що її син (син царя Ярополка) лишається в Києві. Вона, бачучи, що Рогніда стала царицею, пої­хала до Херсонесу. Гнівається, що її прохання незадоволене — не грецьке ім'я Нікіфор дане її синові. Він ростиме з варварським ім'ям Святополк. ("Варварське" значить "чуже").Варяги, побачивши, що цар Володимир у Священному Гаю стрічається з волхвами, втихомирилися — волхви, кияни, цар Воло­ди­мир — об'єднані: з цією силою боротися тяжко. Маючи на увазі пораду єрея Архандоніса, цар Володимир поставив новий град Берестове, у якому тепер живе 200 дівиць, куплених у Греції: усі вони християнки. У Вишгороді — 300 дівиць, у Білгороді — 300 дівиць, у Родні — 300 дівиць. Дівиці — чужинки (грекині, болгарки, німкені), їх відвідують варязькі воєначаль­ники і воїни.44. Варязькі воєначальники помогли царе­ві Володимирові вирішити клопітну "варязьку справу": частина варягів лишилася в Києві, а частина, отримавши платню, пішла на пів­день. Варягам стало відомо, що імператор Візантії Базилій хоче їх прийняти до складу своєї охорони.Цар Володимир стрінувся з київськими умільцями, передав їм срібні й золоті гривені, щоб вони обновили образи Богів України (Руси). Волхви вважали, що Дажбог — безосо­бовий Бог. Його образ — Сонце, а Його цар­ство — Світ, а Його Святиня — Україна (Русь), а українці (русичі) — внуки Дажбожі. Внуки Дажбожі живуть у Дажбожій Святині. І київ­сь­кі умільці не малювали на дошці і не тво­рили з золота, срібла чи дерева образ Даж­бога: уособлювалися тільки сили Дажбожі.45. Сьогодні історики, збагатившись дока­зами, відкинули ось таке фальшиве писання монахів: "Земля наша велика і багата, а наряда (правління, порядку, повеління) в ній немає, прийдіте і пануйте над нами".І скандинавці (нормани-варяги), почувши таке поклінне благання, прийшли в Україну (Русь) та й стали панувати над українцями (русичами): і рабам (українцям-русичам), і прибулим панам (норманам) стало жити "ве­се­ло вольготно на Русі". Монахами-хрис­ти­янами була ця байка написана, щоб киянам навіяти думку, що вони є "сини Яфетові, сми­ренні хлібороби", і тому "от Саваота" їм призначено "наряди" отримувати від панів-чужинців, "акі є синами Хама", а віру отриму­вати від єреїв-греків, "акі є синами Сема".46. Ще лишається відкинути ось таке фаль­шиве писання монахів: "І нача княжіті Воло­димер в Києві.., постави кумири... вне двора теремного..., і жряху ім, наричюще я боги.., і жряху бєсом, і оскверняху землю требами своїми. І осквернися кровмі земля Руська" (ПСРЛ, 1, 122-23). Слова ці написані сто літ після хрещення України (Руси) — в цей час греки-єреї проголосили Богів України (Руси) "бєсами", і киянам було заборонено згадувати імена київських Богів. Охрещений киянин, який вимовляв слово "Дажбог", був у церкві Христовій проголошений грішником. І мит­ро­полит Іларіон (Огієнко) пише, що "з при­йняттям християнства дохристиянські боги були зараховані до бісів", і "так завжди твердить Первісний літопис" ("Дохрис­тиян­ські вірування Українського Народу", стор. 139).Греки-єреї вважали, що в постатях Богів України (Руси) втілені предки (кімери): греки звали давніх українців (русичів) кімерами (кімерійцями). Кімерійці (скити) ставили постаті своїх предків (кімерів); ці кам'яні статуї звуться тепер "скитськими бабами". Слово "кумир" навмисне створене з слова "кі­мер", "ґомер".47. Слово "терем" (грецьке) значить "дві­рець" в часи царя Володимира киянам було невідоме. Литовці кажуть "бейсу" в значенні "потворність", "бридкість", "чортівство"; ва­ря­ги в Києві литовське слово "бєйсу" вимов­ляли як "бєс". Слово "жряху" кияни вживали в значенні "хвалити", "благодарити". (Слово "жрець" значить "жертовний", "сповнений са­мо­пожертви"). "Жряху ім" значить "благо­да­рити їм", "жряху бєсом" значить "благодарити по-чортячому, по-бридкому". Слово "треби" зна­чить "священнослужіння", і звідси похо­дить і слово "Требник" (книжка богослужінь). "Оскверняху землю требами" значить "осквер­нюючи землю священнослужіннями"."Оскверняху кров'ю земля Руська" — іде мо­ва про криваве жертвоприношення.Ми, українці-русичі, були б людьми низь­кої душі, коли б щиро поставилися до фаль­шивих писань монаха-християнина, який зве Богів України (Руси) "бєсами", а обряд свя­щен­нослужіння зве "бєсовством". Цар Воло­димир, здійснюючи священнослужіння, щиро благоговів, щиро вірив у святість обряду батьків своїх, і "бєсом"-монахом є той, хто зневажає щире священнослужіння: велико­душ­не воно чи ні — справа умовна, відносна.48. У "Біблії" читаємо: "І покликав Гос­подь Мойсея й рече: промов до синів Ізра­е­левих і заповідай їм... І заколеш ти бичка перед Господом, і принесуть сини Аронові, священики, кров, і покроплять кров'ю жер­тов­ника з усіх боків. І покладуть сини Аронові, священики, голову й жир на дровах, над вогнем, що на жертовнику. Тельбухи ж і ноги пополоще в воді, і пустить священик се все димом: се всепалення, жертва, любі Господові пахощі. І принесе священик до жертовника, і зверне голову їй, та й пустить із димом на жертовнику, а кров її нехай вицідить по стіні жертовника. І вмочить священик пучку свою в кров і бризне сім раз перед Господом. І по­ложить священик крови... перед Господом... це жертва, пахощі любі Господові" (4 кн. Мойсея, гл. 1-4).І читаємо ми у "Біблії", як Галаадій Ефтай (улюбленець Бога Саваота — Отця Христо­вого) свою доньку заколов — приніс у жертву Саваотові (Кн. Суддів, гл. 11). І читаємо ми, що греки й сьогодні гордяться, що їхній цар Аґамемнон під час війни з троянцями свою доньку Іфіґінію приніс у жертву Богам Греції (Еврипід, "Іфіґінія"), про криваві жертовники оповідаю в "Дай мені ще два місяці пожити".Справді, жахливе криваве жертвоприно­шення! Ісус сам себе приніс в жертву Богові Саваотові, і сказав приятелям своїм: "Їжте, се єсть тіло моє".49. У "Влес-книзі" (дохристиянському лі­то­писі України-Руси) читаємо: "Боги Русі не беруть жертви людські ані животини, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко і сур'ю питну на травах настояну, і мед, ніколи живу птицю ані рибу. І це варяги богам дають жертву іншу і страшну чоловічну. А ми того не маємо діяти, бо єсми Дажбогові внуки і не ходимо стопами чужими". "Коли греки при­писують нам чоловічеські жертви — це лож, немає цього у нас і в обичаях" ("Влес-Книга") Що єреї-греки приписали (при допомозі монахів) нам, українцям-русичам, ми знаємо. Знаємо: так, як вчора монахи-християни зне­важали світлі обряди України (Руси), так і большевики-комісари зневажали визвольні змагання України (Руси).50. 981 рік. Цар Володимир вигнав поляків з градів Червень, Белз, Перемишль, і сказав їм, щоб вони шанували межі України (Руси). Вернувшись до Києва, він пішов до Священ­но­го Гаю. Його воїни з нареченими своїми по­кла­ли квіти біля статуї-образу Бога Пар'я­ни: образ був створений з золота і срібла, і був для киян милий тому, що виглядав так, як виглядає до­стой­ний воїн України (Руси). (Чо­му монахи-християни неправильно передава­ли імена Бо­гів України (Руси)? Дізнаємося після 988 року).Віщий Чара, отримавши від царя Воло­димира дари, спорудив могутню дубову стіну у Священному Гаю: і покрив її дошками так, що вона зі всіх сторін була охоронена від вітру і дощу. І на стовпі прибив дошку, на якій ви­карбував слова: "Спинися! Тут стоять святощі України (Руси), з чистою душею поклонися".Чи в Києві були храми-святині? Митро­полит Іларіон (Огієнко) пише, що "в Києві були дохристиянські храми" і в них "бували священні військові предмети: прапори, щити, списи".51. Як виглядали храми-святилища до­хрис­ти­янської України (Руси)? Хто нам про це вісточку подасть? Чому ми так тяжко чужою вірою скривджені, що не знаємо правди про себе? Єреї візантійського ідола Саваота з віровідступниками зрівняли з землею святині України (Руси): поробили нас сиротами на землі рідній.Арабський письменник Ал Масуді, який особисто оглядав святині України (Руси), у книзі "Золоті Луги" написав: "Святиня була побудована з червоного коралу та з зеленого смарагду. Посередині Святині був великий купол (баня). У Святині стояв образ Бога, руки, ноги і голова Його були створені з до­рогоцінного каменя чотирьох родів: із зеле­ного хризолиту, червоного яхонту, жовтого сердолику та білого кришталю, а голова Його була з червоного золота. Біля Бога стояв образ білявої дівчини, що приносить йому жертву — квіти. Ця Святиня була призначена яко­мусь мудрецеві, що був у них за давнього часу".52. О, мусульманине Ал Масуді, не мона­хи-християни, а ти, спостережливий і безупе­реджений арабе, вірний сповіднику науки великого пророка Могамета, описав вигляд святині Дажбожої України (Руси). І читаю я твої писання з такою святістю, як ти читаєш "Коран". Ти бо зберіг у древніх анналах араб­ського світу вісточку про святиню Предків моїх.Я б зронив сльозу з радости, коли б сьо­годні стояла у Київському Священному Гаю, як свідок великої і древньої культури України (Руси), Святиня, споруджена з червоного коралу та зеленого смарагду. Оглядаючи об­раз Бога України (Руси), я б пізнавав розвиток уяви київських скульпторів, їхнє відчування краси, їхню самобутню творчість, і думав би -тут молився мій цар Святослав, тут з бла­гоговінням клали квіти духмяного степу чарівні киянки.53. Я був у Атенах, уважно оглядав святині дохристиянської Греції (Геллади). Оглядав статуї богів грецьких, і бачив я, що греки (аристократія атенська) гордяться не єван­гель­ськими святощами жидівськими, а свято­щами рідних предків своїх. І кажуть вони мені, що ось ці їхні дохристиянські святині й божества звеличують їх; навіюють їхній душі почуття гордости.Чому, чому ж мене так тяжко покарано "розп'ятієм грецької ортодоксії"!? Чому ж у мене відібране право гордитися творіннями Предків моїх, о бєси-бєси візантійського ідола Саваота, ви вбили в душі моїй радість, нена­виджу я вас! Ви поруйнували, попалили, бєсовством назвали святі ідеали духовної незалежности України (Руси)!54. У Священному Гаю біля Святині стріли царя Володимира Віщий Радогост і Віщий Чара. І Віщий Чара сказав: "Царю, земля наша — Єдиний Храм Дажбожий, і всі ми внуки Дажбожі у цьому Храмі живемо.І тому наші Предки не ставили руко­твор­них храмів. І не ставили рукотворних зо­бражень. Вони молилися у домах, у гаях, біля криниць і поклонялися не деревам, криницям, домам, а Дажбогові.Та тепер у нас є Святині з дубового древа споруджені. У них є наші знамена, є заповіти отців наших, є договори. О, царю, споруди у граді Кия могутню Святиню з вічного ка­ме­ню, весь Київ вийде святе діло робити, при­будуть люди з Чернігова, Любеча, з градів близьких і далеких прибудуть мудрі умільці".55. І сказав віщий Радогост: "І відішли до­дому чужих дівиць, яких ти тримаєш у Виш­городі, Білгороді, Родні, Берестові. І ти, і вої­ни твої до чужих дівиць хіть маєте. І діється така розпуста, якої ще не було на землі нашій. Між тими дівами немає наших дів, та воїни наші з чужими дівами вдачу свою псують, і скверне проявляють залицання до дів київ­ських". І сказав цар Володимир: "Є така віра, яка дає право цареві мати дівиць. І такий цар у письмі християнському вважається мудрим Соломоном, улюбленцем Саваота. Волхви віри грецько-правовірної кажуть мені, що цар — Наставленик Неба й Землі, волхви не мають права обмежувати волі царської".56. 982 рік. Зла вість прийшла з В'ятичії: в'ятичі не хочуть бути руськіми. Вони кажуть: "Не хочемо давати данини Україні (Русі), пі­демо до Югри, з чудями житимемо. Не хоче­мо, щоб Київ звав нас, в'ятичів, руськіми. Бу­ли ми хозарськіми, були ми руськіми, тепер ми — вільні в'ятичі!"Цар Володимир присмирив в'ятичів. Ті в'ятські селища, в яких жив намісник царя ук­раїнець (русин), вважалися руськіми: і від цього часу й устійнився на в'ятських землях вислів "Ми руськіє, бо прибулий з Києва ук­раїнець (русич) нам "наряди" дає".Зима. Віщий Радогост з сином Божедаром приніс в дім сіна запашного. Віста на покуті поклала сіно і застелила рушником: на руш­никові взори вогнистого кольору нагадують блискавицю. Вогнисті взори обрамлені чор­ни­ми лініями. Вогонь-світло, чорні лінії — темінь.57. У бідній півземлянці хлібороба і в бага­тому домі вогнищанина (атімана) — один об­ряд: спільний предківський звичай. Дослідник Фе­дір Вовк у "Студіях з Української етно­графії і антропології" (виданій у Празі в 1927 році) на сторінці 183 пише, що "відварені в воді зерна пшениці або ячменю з медом, та зварені у воді сушені овочі нагадують ще неолітичну добу"."Неоліт" (новий кам'яний вік) був в Ук­раїні (Русі) шість тисяч літ тому — в епоху буй­ного розвитку чарівної староукраїнської (Трипільської) культури. І в ці часи українці (русичі) мали Святу Вечерю: вони казали не "свята", а "света", що значить "світла". Світла вечеря в честь світла — в честь Різдва Світла. Шість тисяч літ — з роду в рід вічна й загад­кова, могутня і великодушна Оріяна (Україна-Русь) щороку здійснює свої ведійські обряди.58. І поклала мати Віста біля снопа калач — калач має дванадцять ріжків: ріжки ознаме­но­вують дванадцять братів — Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютень.У печі тихо горять дрова. Світильник на покуті освітлює дванадцять страв: варена пшениця, вар, борщ з грибами і рибою, пи­роги з ягодами, пироги з сиром, пиття медове, риба смажена, риба сушена, риба охолоджена, напій з чорниці, меду і маково-сім'яним мо­локом.На Святій Вечері немає страви з животини — усе, що живе на землі внуків Дажбожих, радіє Різдвом Світла й Тепла. І господар Святу Вечерю маючи, не забуває й про живо­тину: він іде в загороду і скотину обділяє печивом і зерном. І ці многотисячолітні звичаї стверджують те, що пише "Влес-Книга" (літо­пис дохристиянський): "Боги Русі не беруть жертви людські, а ні животини, єдине — плоди й овочі, квіти і зерна, мед, питво на травах настояне". Чому Боги України (Руси) не бе­руть жертв кривавих? У жорстоких людей Боги жорстокі — вимагають кривавих жертв, у благородних людей Боги благородні — вима­гають благородних жертв. І горе українців (русичів) в тому, що їхні предки — творці ча­рівної Ведійської (Мізинської) віри й куль­тури, маючи чарівну природу і спосіб життя хліборобський, передчасно розніжи­лися, ми­ро­любством облагороднилися.59. Увійшов віщий Чара і сказав: "З Богом іду в дім. Різдвяна зірка встає — Свята Вечеря настає". Віщий Радогост з родиною вийшов з дому — став біля порога: на тихому зоряному небі яскраво горить Вечірня зоря.Вечірня (Різдвяна) зоря загорілася — усі гради України (Руси) натхненні зоряним бла­гословенням, переступають пороги хат своїх — сідають в новому одінні за столи. Усі покупані і всі врочисті. І так щороку — з віку в вік.Віщий Радогост каже: "Ідіте Тато Орь, Ма­ти Лель, ідіте, Предки наші, до нас на Святу Вечерю. Ось ложки для вас, ось їжа для вас".Віщий Чара каже: "І так воно на світі Бо­жому є: світ не мав початку і світ не матиме кінця. Усе, що приходить з Буття — відходить в Буття, і ми в Бутті і Буття в нас".З дітьми прийшла Богумила — принесли ве­черю татові Радогостові і мамі Вісті. Донька Богумила, тримаючи у білій полотнині дзба­нок з варом, заспівала: "Та немає квіту кра­щого від маківочки, та немає роду милішого від матіночки, ой, Дажбоже!" Її діти (Богдан і Веснянка) сипали зерно на Сніп-Дідуха, спі­вали: "Сію, вію, повіваю, з Різдвом поздо­ров­ляю. Родіте, ниви, жито, пшеницю, жито пшеницю, всяку пашницю".60. 983 рік. Цар Володимир розгромив військо Ятв'ягії, яке вторгалося на межі землі України (Руси). Українці (русичі) святкували перемогу, славили Богів України (Руси). Ва­ряг Тура і його син, маючи віру грецьку (християнську), відважилися глумитися з обрядів українських (русичівських). Люди, не мігши знести зневаги, киями забили злих чу­жинців. Монах-християнин у "Початковому літописі" (під 983 роком) придумав байку, що українці (русичі) принесли в жертву Богам "варяга Тура і сина його".Є у всіх релігіях визначено: Богові жерт­вується все, що є найкраще — Авраам з камін­ців створив жертовника, поклав в'язанку дров, зв'язав свого сина-первенця Ісаака, і над ним підняв ножа, маючи намір пожертвувати для Бога Саваота. Грецький вождь Аґамемнон зв'я­зав свою доньку Іфіґінію, поклав на жер­товник, і залізним вістрям її заколов — приніс у жертву Богові Греції.Улюблена жертва, прийшовши до Бога (на думку древніх людей), має репрезентувати перед Богом тих, які її до Бога послали. Ніхто й ніде не жертвував Богові щось бридке, або -ворога свого: ворог, прийшовши до Бога, недостойно репрезентуватиме тих, які його послали. Монах-християнин, пишучи, що в Україні (Русі) були два християни (варяги) пожертвувані Богам, знав, що жодного кри­вавого жертвоприношення справді не було: варяги були киями забиті. Ніхто не має права, загостивши до чужих людей, зневажати їхні святощі.61. 984 рік. На північ від Чернігова і на південь від Смоленська живуть Радимичі. У них виникло переконання, що цар Володимир — син рабині, рід якої живе ось тут в лісистій місцевості біля них: коло Любеча. Радимичі відмовилися давати данину рабові. Є між людьми стара (міцно встійнена) думка: "Ска­жи, чий ти син і я скажу, хто ти такий?"Звідки постала між людьми думка, що є кров володарська і є кров рабська? Люди на основі життєвих досвідів спостерегли: коли доброго коня спарувати з доброю лошицею, буде народжене добре лоша. Коли з купи пше­ниці вибрати найкращі зерна і їх посіяти, буде добрий врожай. Людей тяжко переконати, що не завжди у мудрих родичів родяться мудрі діти.Цар Володимир дає наказ, щоб воєвода Вовчий Хвіст пішов на землі Радимичії, і при­смирив їх, і примусив давати данину граду Кия. Радимичі покорилися силі.62. 985 рік. До Києва прибули посли з В'ятичії і Мордвинії. Сказали, що болгари, які живуть на Волзі, відібрали в них ту данину, яку вони везли до Києва. Цар Володимир іде з військом до Волги. Падає Болгарське ханство.Зима. Коли сонце виглянуло з-за Кий-гори і осяяло засніжену Хрещату долину, рушив похід людей до Дніпра. Весь Київ (діти і до­рослі) йдуть на Водосвячення. Дівчата несуть у срібних глеках червоний навар з калини. За ними ідуть матері з порожніми дзбанками.Старі й недужі люди їдуть на санях. Посе­редині Дніпра біля ополонки стоять косаки. Вони зробили з льоду велике, кругле сонце. Цар Володимир з Віщим Радогостом підійшов до ополонки. Передня частина колони вже стоїть біля царя, а задні ряди колони ще рухаються по Хрещатій долині.63. Волхв Гончар стоїть біля царя Воло­ди­мира і з косаками врочисто співає: "Святіться, святіться, святіться, солодкії води Дніпра. Моліться, моліться, моліться, всі праведні люди, пора, щоб Великого Дня могутнії льоди скресила і Світлом небесним сінила".Водосвячення — значить Водоосвітлення. У Різдвяні свята Сонце перемагає тьму, освітлює поля, ліси, ріки; та перемога не приходить легко — сили холоду і тьми могутні.Людям хочеться помагати сонцю скресити лід на скутій святій ріці. Дівчата вилили з дзбанків калиновий вар на сонце льодове — небесне Сонце промінням з'єдналося з льо­довим сонцем. І впало світло (відблиск) у гли­бини вод Дніпрових — відбувається освітлення (освячення) Різдвяної води.64. Матері у дзбанки беруть освячену воду Дніпрову і несуть її в доми свої: Різдвяна вода свіжа і здорова. Весною різдвяною водою святяться ріки, криниці, джерельні струмки і колодязі. І волхви правду кажуть: коли влітку взяти води з Дніпра — вона швидко псується.Свято Водосвячення світле невинністю людської первовіри — єднанням душі людської з душею природи. І хоч монахи-християни і написали, що в цих обрядах є "бєсовство" і що цар Володимир "оскверняху землю требами своїми", я бачу в цих обрядах задушевне самообадьорення, бачу обряд Виласа.Волхви кажуть, що Бог Виласа себе про­яв­ляє в обрядах, у піснях, у баяннях баянів (бо­янів, казкарів). Обряди дають душі вилас; ду­ша без виласу жорстока, нездібна захоп­люватися красою світу Божого.65. Стародавні українці (трипільці — творці ведійських вірувань) любили Бога Виласа. (Сан­скритське слово "Виласа" значить "обла­городнення", "виласкавлення", "видобрюван­ня"). Усі співці (поети) є внуками Бога Виласа. Вони помагають Виласові піснями-ласами (ласками) виласкавлювати (облагород­нюва­ти) душу людську.І древні кияни любили святкові виласки-походи в діброви, ліси, в гори, на поля. Виласки виласують (виласкавлюють) не тіль­ки душу, а й тіло. (Слово "вилас" вони також вживали в значенні "спорт").Цар Володимир, ставши на Кий-горі, спи­тав Віщого Чара: "Скажи, волхве, буде цього року врожай, чи ні?" І сказав Віщий Чара: "Уже цілий тиждень після Водосвячення бачу: дерева покриті памороззю — добрий урожай віщую". "А що б мало бути тепер, щоб урожай був лихий?" І відповів Віщий Чара: "Велителю мій, з покон-віків від благовірних дідів пере­дається, що коли на Водосвячення потепліє, літом над нивами нашими пролітатимуть громиці і град поразить колосся".66. Цар Володимир дивиться на Дніпро, на молодь кмітну, червонощоку, співучу. Украї­на (Русь) красива, і він вельми любить її, рідна Вона йому, і така дорога, як життя. Та є щось таке, що непокоїть його — манять його слова єрея Архандоніса.Вернувшись до Царського Двірця, цар Во­лодимир сказав: "Єреє Архандонісе, іди геть з покоїв моїх, живи на Подолі. І ти, акі волхв віри грецької, правильно кажеш, і волхви київські правильно кажуть. Ось маєш три гривені на їство"."Скажи мені, чи царя Соломона любили волхви юдейські?" І відповів єрей Архандоніс: "Ні, волхви не любили його, бо він був роз­пусником, та Бог любив його, бо дав йому ро­зум і царство. Соломон не був християнином".67. "У святій Візантії сам імператор волх­вів настановляє. Патріярх — головний волхв — наставлений імператором. І тому він кориться імператорові. В Україні (Русі) волхви самі родяться, їх ніхто не вибирає, не настановляє, вони так, як і пророки юдейські, виходять з народу і служать народові. Вони учать народ, і їм хочеться, щоб і цар був їхнім учнем: це неправильно! І тому я й кажу тобі, що віра в Україні (Русі) неправильна, твоя віра твою владу ослаблює".І сказав цар Володимир: "Я маю дівиць більше, як Соломон, дівиці і вино радують душу мою. Коли прийму віру правильну, що станеться з дівицями?" І єрей Архандоніс, трохи подумавши, відповів: "Відомо мені, що між дівицями багато гречанок, у них віра Христова, їм я скажу, щоб вони стали мона­хинями, і благодать Христова над ними возсіяє".68. Михайло Грушевський оповідає, що "Літописна повість описує його (Володими­рову) монстерську похоть, котра потребувала не десятки, а сотні жінок і дівчат у своїх підданих", "Рогніду здобуває силоміць", "без­честить її на очах батьків, а потім убиває її батька", "князя корсунського з княгинею пій­мав, а доньку їхню взяв до себе в шатро. Князя і княгиню прив'язав до шатрової сохи і з їх дочкою "вав ся", і, збезчестивши її, за варяга Жберна віддав", "еротичний темперамент в пред­ставленнях тодішніх являвся прикметою енергії і сили". Він (Володимир) приводить до Царського Двірця "к сєбе мужски жени і дєвиці" — він має двадцять три роки, має жінку Рогніду, і знає він, що в Києві строгі пред­ків­ські покони. Та, незважаючи на це, рідко яка "дєвіца" має бажання не притулитися до царя: знає кожна, що син, народжений від ца­ря, стає царевичем. Не нам, далеким потом­кам, сьогодні судити царя Володимира зако­на­ми сучасними. Ми живемо, щоб кращі прик­мети предків наших славити, а гірші забути.69. Атіман-воєвода Праман має чарівну доньку Світляну. Гнівається (і одночасно в душі таїть гордість), що цар Володимир часто буває з Світляною. Зустрів у Священному Гаю Віщого Чара, і все, що мав на душі, розповів йому. І відповів Віщий Чара: "Атімане Пра­ма­не, коли цар Володимир був дитиною, йому брати Ярополк і Олег говорили, що він син рабині. І плакав він, чуючи, що він гірша лю­дина, і це почуття болючим згустком крови закипіло на серці його.І яка біль — княжна Рогніда зачепила най­болючіше місце в серці його, сказавши: "Не роззую сина рабині". Він любов здобув силою, і став він рабом звички, став царем-рабом. Він не має тих царських прикмет, що мав цар Свя­тослав, який був моєю духовною дитиною".70. "Я учив юного Святослава, даючи йому таїни нашого віровчення: керуй своїм слухом, зором, нюхом, смаком, дотиком. Керуй сам (і тільки сам!) своїми почуттями, і поневолюй їх, щоб вони вірно служили твоєму розумові.Керуй своєю суворістю, чеснотливістю, стри­маністю, простотою, гідністю. Керуй своєю вірою, своїми звичками. Керуй спо­нуками тіла й душі. І це вільне твоє керування собою дасть тобі силу бути могутнім царем.І був цар Святослав стриманий у всьому — він був вихований на законах віри України (Руси). Ніхто не міг його полонити золотом, розкошами, жіночими принадами. Він спав, підіклавши під голову сідло. Він їв стримано, він пив стримано. Він умів сам в собі слабі пристрасті поневолювати, і тому ніхто не був здібний поневолити його. І тому що атімани-воєводи жили законами рідного віровиз­нан­ня, силу мали велику, і хоч многих ворогів мала Україна (Русь), всі — побиваша".71. "Цар Володимир — нещасний, будучи царем, він живе, як раб. Він нестриманий у словах, нестриманий у ставленні до дівиць і вина. Він вважає, що йому все вільно, бо він цар. Він не знає, що йому невільно робити того, що вільно робити рабові. І приходять до мене вісті, що він відважується осуджувати віру України (Руси), бо вона обмежує його вдачу, ні, так не є: віра України (Руси) об­межує в людині вдачу раба, щоб людина була володарем-наставником свого життя.Царем може бути тільки той, хто тверезий тоді, коли всі сп'яніли, хто самоволодінням урівноважений тоді, коли всі переполохалися, хто не виснажений любов'ю з дівицями тоді, коли інші розпустою розум ослабили, хто не зраджує законів батьківських тоді, коли інші зрадою душу занапастили.О атімане Праман, збережи віровчення моє: людина — це тіло й розум. Володарем є той, хто має легкість у тілі, порядок у ро­зумові і красиву стриманість у почуваннях".

ДЕНЬ 22

72. 986 рік. Початок літа. Цар Володимир у Священному Гаю дав на Святиню сто золотих гривенів (сто фунтів золота). У Гаю велелюдно. Київська молодь іде з царем Володимиром і волхвом Богомиром поклони­тися Могилам Батьків України (Руси).(Історик грек Геродот у "Четвертій Книзі" пише, що цар Скитії (України-Руси) Індан­тирсус під час переговорів відповів цареві Ірану (Персії) Дарієві: "Якщо конче треба починати бій, то ми маємо Могили Батьків наших — знайдіть Їх і попробуйте нищити, тоді й побачите: чи будемо воювати з вами за Могили, чи ні. А перед тим, якщо не будемо мати достатньої причини, то воювати не будемо". Воювати за Могили Батьків може тільки той народ, який має високо розвинене почуття гідности.73. Цар Скитії (України-Руси), який вів війну з світовим завойовником царем Дарієм, мав ім'я стародавньоукраїнське Дантур, що значить "Даний туром". Українці (скити-ру­си­чі) слово "тур" вживали в значенні "сила", "на­ступ", "могутність", "відвага". "Слово про По­хід Ігоря" говорить про богатирів ратної брані — буйтурів і яртурів. Про походження і значення скитських (староукраїнських) імен говоритиму в оповіді "Після хрещення Украї­ни-Руси".Зелене Свято — Клечальна Неділя. Увесь стольний град Кия, як у вінку — замаяні врата, двері, доми. У домах (на покуті) біля світи­ль­ника зелене клечання — і все то в ім'я ладности між дітьми і родинами. В ім'я духовної родинної цілісности. "Діждалися, Уквітчали ха­ту і любистком, і клечанням" (Тарас Шев­чен­ко).74. Чому з Священного Гаю (і тільки з Священного Гаю) клечання додому несуть? Є віра давня, як світ, що дерево, яке росте над Могилами Родичів, священне. Кияни вірять, що Предки їхні живуть у безмежних про­сторах Сварги (неба), в одухотвореній красі дібров, лісів, степів, квітів. І вони (Предки їх­ні) в Зелені Свята уосібнившись в клечанні, загощують з Дому Вічности у доми своїх дітей і внуків.Єрей Архандоніс, бачачи, що кияни (старі і молоді) уквітчують — замаюють двори і доми, каже: "Бєсовську віру має Україна (Русь). З дияволом спрягається, несучи у доми віття дерев наламаних над могилами. Біля віття в домах світильники ставлять — кумирські треби мають кияни. Волхви учать людей облудної віри, ходять по вулиці з зеленою віткою, як із святістю. І, кланяючись, вітають людей з Зеленими Святами, "оскверняху землю треба­ми своїми, жряху бєсом"".75. Тарас Шевченко ніде не сказав доброго слова про єреїв (попів, ксьонзів). Та у хвилини самосвященнодійства, він каже: "Заворожи мені волхве, друже сивоусий! Може, вернеться надія з тією водою цілющою й живущою, дріб­ною сльозою — може вернеться з-за світа в пустку зимувати. Хоч всередині обілить го­рі­лую хату. І витопить, і нагріє, і світло засві­тить... Може ще раз прокинуться мої думи-ді­ти. Може ще раз помолюся, з думками за­пла­чу. Може ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу".Він (Тарас Шевченко) ділиться з волхвом ("другом сивоусим") найпотаємнішими свято­щами душі. Він знає, що волхв уособлює ду­­ховну незалежність України (Руси), Її святу во­лю, Її святу правду. Він питає у волхва (свя­щеннодійця віри України-Руси): "Скажи, що робити: чи молитись, чи журитись?"76. Що значить слово "волхв"? Стародавні українці (трипільці — творці усних "Вед") ка­зали "волона". У "Ведах" слово "волона" оз­начає людину, яка ходить колом, коло дає (ко­ло­дає) — навіює щастя колові (родові). Волона у благочинному волінні молиться, душею пломеніє, віщує.У "Ведах" слово "воладана" значить "той, хто промовляючи складає пожертву" (вар, ово­чі, зерно), а слово "волабагу" значить "волає з Богом" (з Богом розмовляє). З слова "волана" виникло слово "волільник" (волхв). Хто були волхви в Україні (Русі)? І чому в Ки­єві архиєреї грецької ортодоксії волхвів про­го­лосили "бєсами" (чортами)? І чому в "Тай­них ісповідях православної церкви" (том 3, від. 4, ч. 6, 1894 рік) священик під час сповіді питає: "Чи к волхвам ходил єси, чи в дом во­дил?" Православний християнин не має права вимовляти слова "заворожи мені волхве, дру­же сивоусий".77. Митрополит Іларіон (Огієнко) в "До­християнських Віруваннях Українського На­ро­ду" (на стор. 176) пише, що "З прийняттям християнства на волхвів пішло урядове го­ніння, і вони порозбігалися по лісах та дебрах, а хто позостався, причаївся. На княжому дворі волхвів замінили тепер священики. Але волхви не позникали й не здавалися: хоч Християнство оголосило їх бєсами". Ні, волхвів оголосило "бєсами" не християнство, а "бєси"-жерці (єреї) візантійського Саваота.Чому єреї візантійського Саваота ого­ло­сили волхвів "бєсами" і чому, як пише Мит­рополит Іларіон (Огієнко) на сторінці 197-й: "Церква завжди виступала проти волхвів і їхньої праці, забороняла ходити до них і користуватися з їхніх порад та помочі"?78. Волхви були духовними представни­ками найстародавнішої віри людей Білої раси, віри, яка самозапочаткувалася над берегами Славути (Дніпра) двадцять тисяч літ тому (в епоху пізнього палеоліту — сухих травяних степів). І яка десять тисяч літ тому (в часи могутнього розвитку Мізинської культури) вже була в основному розвиненою. І яка шість тисяч літ тому (в часи брильянтної Три­пі­ль­ської культури) вже була всесторонньо про­явленою. "Це була простодушна віра, обожу­юча стихії і сили природи, і в цей же час мужня й життєрадісна віра" (Рабінтранат Таґор)."Існує твердження: найранішою датою Рикведійської культури є двадцять вісім тисяч літ тому. Тілак встановлює цю дату на два­надцяти-десяти тисячах літ. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака, і додає, що шість тисяч п'ятсот літ тому почалася куль­тура Рик Вед" (Н. Р. Бенардже, "Залізний вік Індії").Митрополит Іларіон (Огієнко) в монастирі був навчений любити грецьке правовір'я, святощі Візантії і Юдеї більше, як Україну (Русь). У книзі "Дохристиянські Вірування Ук­раїнського Народу" він, обожуючи грецько-юдейські ритуали, все ж старається дати (як науковець) відповідь на питання, хто були волхви і чому єреї грецького правовір'я жор­стоко зневажали їх, знеславлювали і переслі­ду­вали? На сторінках 174, 175, 176, 178, 189, 196 згаданої книги, він пише, що люди в Україні (Русі) "вірили, що волхви мають надлюдські знання, вони віщі".79. "Волхви були у великій пошані як народу, так і князів", "арабський письменник середини десятого століття Ібн-Даста свід­чить, що в русів є волхви, які сильно впли­вають на князів, волхви стояли за стару віру, були проти християнства, про що не раз згадує й Початковий Літопис", "Волхви були в нас носителями таємної глибокої мудрости, і саме слово "волхв" в "Євангелії" розумілося як мудрий" (Маттей, 2 1)."Волхви лікували хворих, пророкували будуче, і народ до них линув, особливо в біді, бо вірили, що волхви все знають, усе можуть", "всі волхви й лікували". "У Патерику Пе­чер­ському читаємо: "і много от врачев-волхвов помощі іскаше"". "Волхви лікували, вони знав­ці свого діла, справді добре помагали". "Волхви віщі, вони знають будуче. Пророцтва волхвів збуваються, каже літописець про князя Олега під 912 роком"."Волхви розвинулися в певний кляс людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на той час небуденним знанням. У цьому відно­шенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно впливав на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж до тепер". "Ста­родавні літописи переповнені оповіданням про волхвів", "поет — це також волхв".80. Ці визначення митрополита Іларіона (Огієнка) прочитавши, ми довідуємося, що волхви були у великій пошані народу. Вони сильно впливали на князів. Вони були про­роками, лікарями, носителями таємної глибо­кої мудрости, учителями народу, вони твори­ли кляс людей, які своїми знаннями служили своєму рідному народові. Вони були поетами, літописцями, учителями лицарських чеснот. Єреї грецької віри бачили у волхвах великих суперників. Ні силою духа, ні силою розуму, ні силою віровчення єреї не могли перемогти волхвів.Коваль Ліпака має трьох нових учнів. Во­ни прибули з Любеча до Києва, щоб у нього вчитися ковальського уміння. І Ліпака запро­сив до кузні волхва (Віщого Чара). І сказав: "Скажи, волхве, про Правильний Спосіб Праці. Як пізнати мудрість Праці?"81. Волхв (Віщий Чара) сказав: "Праотці нам науку ковальську передали. Щасливиться душа моя, коли бачу в кузні окуті лопати, лемеші, залізні кінські вудила, стремена, пута. Бачу голки, шила, ножі, рибальські гачки. І тут же — долота, зубила, наконечники для спи­са, наральники, ножиці для стриження овець, граблі, ножі-сікачі, ручки для вісів, щитів.Бачу мечі, пряжки, ключі, ложкоріз і (о, що я бачу!) вістря до письма куриловичного. І тут же мотики, кліщі, свердла, стругі, кала­тало, сито, шпори, бойові сокири, тесла, дзвін­ки, бляшки-прикраси для збруї, бубонці. Усе це бачу, до всього рукою торкаюсь і ду­маю — золоті руки має Україна (Русь) всесвіт­ня, і її досвіди праці поширені на багатьох чу­жих землях, її розум невичерпний, винахідли­вий, натхненний".82. "Молоді ковалі, сядьте біля мене, на­сто­рожте вуха, відкрийте душу. Слухайте: є два способи пізнання праці. Перший — спо­глядання і міркування. Другий — випробову­вання і виконання. Щоб міркування і вико­нання мало силу, потрібна любов.Праця без любови — страждання. Праця ко­вальська тяжка, та коли коваль її любить, во­на стає приємністю. Старайтеся витрачати як­найменше сил, здійснюючи працю.Старайтеся витрачати якнайменше часу, ви­конуючи виріб. Старайтеся вкладати у ви­ріб всі свої вміння. Коли ти зробив наральник, і бачиш, що він тобі не подобається, перероби його. Твій твір повинен тебе радувати довер­шеністю. І з цієї творчої радости у тебе буде родитися віра в себе. З віри в себе твориться самовпевненість і відданість. Самовпевненість і відданість потрібні тим людям, які йдуть до цілі".83. "Ковалеві потрібна слава. Як її здо­бути? Давай людям тільки такий виріб, який ти зробив з найбільшим умінням. І працюй так, щоб твоя праця нікому не завдавала болю — тільки така праця принесе тобі славу. Живи врівноваженою і шляхетною працею, прикра­шуючи життя своє. Працюй з вірою в Даж­бога, Дажбог — це Все у Всьому!" Віщий Чара, прийнявши поклін від юних ковалів, пішов.Коваль Ліпака сказав: "Чули, волхв сказав — усе вартісне твориться з любови. Той, хто має Правильний Спосіб Праці, тратить на виріб мало часу і сили. Удар молотом має бути освічений: піднімаєш молот — вдихай повітря, б'єш молотом — видихай повітря".84. З вістрями до письма (куриловиці) повернувся віщий Чара до Священного Гаю. Письмена в Україні (Русі) древні й різновидні, зберігаються вони у сухих просторих печерах під Священним Гаєм.Волхви знають не тільки вчення праотців рідних, а й мислення чужих язиків (іранців, гречинів, юдеїв, латинів). Мислення чужих язи­ків перекладають на мову київську, щоб знати, які на світі є способи міркування і ві­рування. Є перекладені сторінки з "Корану", "Псалтиря", "Євангелій". Мусульмани і ромеї знають, що Україна (Русь) має свої письмена (ліповицю, різивицю, куриловицю).85. (Іду в нетрі минулих тисячоліть, і ніби бачу: на правому березі Десни ("у гирлі глибокої балки", яка "захищена високим берегом від холодних північних вітрів") біля житла, покритого шкурами звірів, сидить мій тато (тато моїх тат).Тато моїх тат на мамонтовій кістці камін­цем викарбував прямокутник — провів гори­зонтальну лінію, і з кінця її правої сторони вниз (перпендикулярно) провів лінію; внутрі кут з'єднав, провівши від середини ліній ду­гасту лінію, від якої провів зовні три прямі промені. Вийшла одна четверта частина променистого сонця.86. Біля куреня (житла людей Мізинської культури) горить вогонь, навколо вогню си­дить "кала" (родина). Дитина пальцем торк­нулася до горючої деревини і крикнула "А". (Дитина не крикнула, опікши палець, “Б". Вона крикнула "А", тому що цей звук (так, як і звук "О") відповідає підсвідомому виявові болю, страху, насторожености.Мати, цілуючи дитячий палець, казала "агні" (огень). Тато показав викарбуваний знак, який означає "агні". Знак вогню, ство­рений одинадцять тисяч літ тому татом моїх тат, зберіг себе в санскритському алфавіті. І він в сучасному індуському алфавіті ("Наґарі") має значення знаку "А".87. У алфавітах фінікійському, фригійсь­кому, етрускому, грецькому, латинському, санскритський знак "А" осучаснений: з нього викинуті три промені, він прийняв ту форму, яку сьогодні бачимо й у нашому алфавіті.Археологи устійнили, що браслети мізин­ські (меандри) зроблені з бивня мамонта — най­стародавніша жіноча прикраса, виконана з подивугідною прецизністю. Її можна бачити в "Археології України (Руси)", в усіх поважних книгах з археології Европи.Тато тат України (Руси), роблячи знаки на дереві, камені чи на мамонтовому бивні, вва­жав, що він здійснює "піс". Він уживав слово "піс" може тому, що під час карбування ство­рювався звук, який нагадував писк.Знаємо, що у первісному (ведійському) сан­скриті слова "піс", "пісана", "пісіта" озна­чають "гарно обдекоровано", "приємно офор­млено", "орнаментовано", "розписано".88. На старих санскритських текстах (на текстах "Рик Вед") слово "пісіта" означає "ма­лювати", "оздоблювати" , а слово "пісанґа" зна­чить "червона", "красна", "кольорова". (Сло­во "пісанґа" сьогодні ми вимовляємо як "писанка"). І сьогодні брагман (в Індії) каже слово "писана" в значенні "запам'ятана", "за­зна­чена", "записана", "повідомлена". Я оповів про постання слова "пісана", щоб наше сьо­годнішнє слово "письмо" (письмена) було нам зрозуміліше.Навчившись "писами" творити прикраси (розписи), наші далекі родичі (особливо в ча­си Трипільської культури) почали ліпити. Ми сьогодні кажемо "ліпити вареники", "ліпити горщик", "ліпити хату", у дитячому садку діти ліплять письмові знаки. Тати наших тат ліпи­ли дзбанки, які ми сьогодні звемо "трипіль­ськими". І гордимося Трипільським мистецт­вом, як чарівним скарбом, отриманим у спа­док.89. Щоб щось зліпити, треба мати матеріял такий, який має властивість липнути — з липкої глини ліпиться горня. Напровесні дівчата з тіста ліпили жайворонків. Перебуваючи в Бе­на­ресі (в університеті Санскриту), я в біб­ліо­теці старих анналів уживав первісне санск­ритське слово "ліпі", і в уяві переді мною стоя­ла хата-ліплянка, в якій я народився.У санскриті слово "ліпі" значить "писати". Слово "ліпі" давнє, як давня прамова людей Білої раси. І тому воно многогранне своїм значенням. Студент університету Санскриту, наприклад, в Бенаресі повинен бездоганно знати "ліпі", тобто "азбуку", "літери", "спосіб писання"; словом "ліпі" також звуться "літо­писи", "манускрипти".90. І я брав у Бенаресі "Ліпі", в якому оповідалося про скита (сакия) Будду. І знав я, що слово "ліпі" вживав Будда в значенні "ру­ко­пис". І казав я санскритологам, що в Ук­раїні (Русі) й сьогодні слова "ліпі" і "писана" вживаються майже в такому значенні, що й у "Ведах". І санскритологи знали, що так має бути — адже п'ять тисяч років тому з Оріяни (України-Руси) вийшли племена, які прибули до Північної Індії, принісши з собою усні пісні "Вед" — мову оріянську, віру оріянську, культуру оріянську.Є правда, що прамова людей Білої раси була одна: виникла вона на просторах Оріяни (України-Руси). І є правда, що українська мова — найстарша дочка цієї прамови, дочка, яка найретельніше зберегла єдність з своєю матір'ю (прамовою). І тому й не випадково українці кажуть "писати", а греки — "µрафа", латини -"скрібере", німці — "шрайбен", англійці — "райт".91. Першоалфавіт був створений творцями мізинсько-трипільської культури. Він існував у формі знаків-символів. Символи означали пори року (Весна, Літо, Осінь, Зима) і явища року (дощ, сніг, квіти). Знаки (першо­кален­дарні карби) були необхідні для людей, які започаткували хліборобський (осілий) спосіб життя.Трипільці (оріяни) прибули на береги Інду, Тигру, Ефрату, маючи хліборобський досвід і календар. І тому сумеріяни в Сумерії, оріяни в Індії, трипільці в Оріяні (Україні) у березні (по-трипільському) стрічали новий рік.Трипільці (сумеріяни) на родючій долині Тигру-Ефрату мали вигідні умови для тво­рення "ліпі" (письма): на берегах рік липка, як тіс­то, глина. І я в цьому особисто переко­нався, відвідуючи руїни сумеріянських міст Ума, Ур (Вар), Кіш і оглядаючи в Багдаді (глиняні) сумеріянські письмена.92. Л. А. Ваддел (професор Лондонського університету, Англія) свій великий талант при­святив дослідженню історії виникнення алфа­вітів у народів Білої раси. (Історія ал­фа­вітів у народів Жовтої раси також оригі­наль­на, і доказом цього є старі китайські письмена).Він (Л. А. Ваддел) у книзі "Оріянська оригінальність алфавіту" (виданій в США в 1968 році) довів, що творцями Першоалфавіту були сумеріяни. Він у книзі подає таблицю "Сумеріяно-оріянської еволюції алфавіту", на якій зарепрезентовано двадцять давніх і сучасних алфавітів: порівняння скріплює обґрунтованість його твердження.Сумеріянське клинописання постійно розвивалося, вдосконалювалося. Археоло­гами знайдені глиняні плити, на основі яких визначено, як з "гієрогліфа" творився знак, який означав, наприклад, звук "д". Сумеріяни звук "д" визначили знаком, який нагадує трикутник. Трикутником визначений звук "д" й у "Влес-книзі", і цей трикутник означає звук "д" у алфавіті фінікійському. У суме­ріянсь­кому і єгипетському гієрогліфах трикутник означає житло, курінь, дім. У санскриті слово "дама" має значення — "дім" і "дим". Літера "д" невипадково подібна на дім.93. Сумеріяни звук "б" зазначували знаком "б", схожим на нашу сьогоднішню букву "Б". У фінікійців (2900 років тому) звук "Б" визначений був знаком "Б", який відповідає нашій сьогоднішній букві "Б". Знаємо, що у греків і латинів звук "Б" визначений знаком "В".Л. А. Ваддел довів, що А, В, Р, С, Н, І, К, U, W, X, що сьогодні творять грецько-латинський алфавіт, є оригінальним сумеріян­ським винаходом. На сторінці 73-й він пише, що "Так звані "Грецькі" алфавітні літери... не є грецькими по походженню, а були вони позиченими у фінікійців, і тепер стало відомо, що вони є створені сумеріянами". Греки, позичивши у фінікійців алфавіт, писали так, як і фінікійці — справа наліво, згодом (під впливом оріянського способу писання) греки почали писати зліва направо.94. Всесторонньо дослідивши історію роз­витку латинського алфавіту, він (Л. А. Вад­дел) на цій же сторінці пише, що "Так звані "Романські" літери вже існували перед тради­ційним заснуванням Риму і перед появленням будь-яких відомих латинських скриптів". Ла­тини не були творцями латин­ського алфавіту.Алфавіт мали етруски (пелазги — гіттітські родичі) — засновники Риму. Етруски мали знаки А, В, Е, Р, К, L, М, N. Р, та інші знаки, які так оформлені, як сучасні знаки латинські.95. У гебрейському алфавіті звук "ш" по­зна­чений знаком "ш", таким, як сьогоднішній український знак "ш". Чому так є? Тому, що сумеріяни звук "ш" визначили знаком "ш". Знак "ш" був у сумеріян позичений фіні­кій­цями, а у фінікійців — гебреями. У "Влес-книзі" — літописі староукраїнському (написаному в 880 році) бачимо знаки "Ш", "У", "Б". Загадкою лишається "влес-книжівський" знак "А", який більше подібний на санскритський знак "А" (маю на увазі алфавіт Наµарі), ніж на наше сучасне "А". Сьогоднішній знак "Є" за­зна­чений на наших глаголицьких письменах, також був відомий сумеріянам, етрускам і фінікійцям, очевидно, в незаокругленій формі.96. В Оріяні (Україні-Русі) письмена були творені трьома способами. І кожний з них, як я вже згадував, мав свою назву: різивиця — знаки карбувалися на дереві, розі, кістці, березовій корі, кленових дощечках; ліповиця — знаки лі­пилися (видавлювалися) на глиняних виробах; куриловиця — знаки курилися (випалювалися) на дощечках, на шкірі, березовій корі. Залізні вістря (вістря призначені для куриловичного письма) археологами знайдені, і вони поруч з іншими археологічними знахідками лежать у Києві в історичному музеї. Куриловичне пись­мо в Україні (Русі) було звичайним явищем у побуті населення.На берестяній дощечці, яка формою нага­дує конверт, купці, градники, атімани-воє­во­ди, знатні люди писали розпорядження, тор­го­вельні умови, заповіти, косак писав листа дівчині. Берестяні дощечки в Україні (Русі) мали те значення, що в старому Римі таблиці, покриті воском, чи папірус у Єгипті.97. Імператор Візантії Михаїл 3-й (842-867) в небезпеці: 18 червня 860 року військова частина України (Руси) оточила Константи­нополь: вимагає викупу і звільнення купців київських та молодих людей, яких херсонські греки наловили на побережжі моря і привезли на продаж в Константинополь.Михаїл 3-й у липні 860 року посилає грека філософа Константина, як свого довіреного агента, до Хозарії — шукає союзника. Філософ Константин (агент імператора Михаїла 3-го), прямуючи до Хозарії, спинився у Криму в Хер­сонесі на відпочинок. І тут греки (херсо­несці) повідомили його, що в місті живе при­булий з Києва єрей (волхв), який з грецької мови на київську мову переклав тексти "Євангелій" і "Псальм".98. Філософ Константин (він також має ім'я Кирилл) у Херсонесі стрінувся з київським волхвом і познайомився з київськими пись­ме­нами, здійсненими куриловичним способом. У книзі "Життя Константина" філософ Константин (Кирилл) пише: "обреть же тоу Євангеліє й Псалтырь, руськими письмены писано, й чловека обреть, глаголюща тою беседою, й беседовавь сь нимь, й силу речи приим, ...й кь Богоу молитвоу творя, вьскоре начя чести й съказати". Отже, Константин (Кирилл) ясно каже, що він від українця (русича) навчився (силу мови прийняв) і "скоро начав читати і казати" (по-київському).Болгарський письменник-монах Храбр у творі "Про Письмена" пише (у дев'ятсот двад­цятих роках), що "Святий Кирилл в Херсонесі знайшов "херсонесицю" — грамота руська явися, Богом дана, в Корсуні (Херсонесі) руси­ну, і от нея же научися Константин Філософ". Митрополит Іларіон (Огієнко) в "Історії Української літературної мови" (1950 рік, Канада) на 60-й сторінці пише, що самого Кирилла "свідчення надзвичайно важливе, ви­хо­дить, що вже року 860-го були в нас свої переклади, а значить було й своє письмо. Цін­не свідоцтво "Життя Константина" перекон­ливо твердить, що в 9-му столітті на Укра­їнсь­ких землях було письмо". Сам грек Кирилл (Константин) задокументував, що в 860 році українці (русичі) мали своє письмо і пере­кла­дені тексти "Євангелій". Там, де є переклади чужих релігійних текстів, завжди існують й рідні релігійні тексти.99. Україна (Русь), маючи торговельні зв'язки з країнами Азії і Европи, знала, що є письмена персіянські, фінікійські, жидівські, грецькі, латинські. І вона мала й своє письмо, яке творило справу життєвої необхідности. Арабський письменник, описуючи поховання знатного українця (русича), зазначує, що після поховання на дерев'яному намогильнику волхв вирізьбив ім'я померлого. Арабський письменник Ібн Якубель Недім особисто пе­реписав знаки київського письма: збереглися вони в арабських анналах.Святий Кирилл (Константин) в Херсонесі в київського волхва, як пише монах Храбр, "грамоти руська научився". І він з цією "гра­мотою руською" повернувся до Константи­нополя, де стрінувся з патріярхом Фотієм і імператором Михаїлом 3-м. І вони (патріярх Фотій і імператор Михаїл) з "грамотою русь­кою" послали Кирилла (Константина) до слов'ян у Моравію.100. Між Римом і Константинополем точиться непримиренна релігійна боротьба — хто скоріше при допомозі інтернаціональної релігії ("всі браття во Христі!") закабалить слов'янські племена. Принц Моравії Ростис­лав незадоволений поведінкою латинських єреїв.Латинські єреї (посланники папи римсь­кого) в Моравії пропагують латинську мову, вважаючи її святою, любленою Христом, і зневажають вони моравську мову: кажуть, що моравська мова вульгарна (груба, брутальна, непристойна).Прибулий від патріярха Фотія і імпера­то­ра Михаїла 3-го архиєрей Кирилл (Констан­тин) створив у Моравії антилатинський рух, сказавши, що моравці можуть не латинською, а моравською мовою служити Ісусові Хрис­тові. У 861 році архиєрей Кирилл читав мо­равською мовою грецькі літургічні тексти. Переклади він зробив, маючи київський ал­фавіт, привезений у 860 році з Херсонесу. Він без труду засвоїв знаки "б", "ж", "ш", "ч", яких греки не мають.101. Випадок (щасливий випадок) часто має епохальне значення.У Ярославі в Спаському монастирі гнили старі рукописи. Архимандрит Іоїль в 1795 році захотів придбати "пару рублєй" і частину рукописів продав комісіонерові. Граф Мусин-Пушкин випадково в комісіонера знайшов "писане на вигладженому папері звичайному" "Слово про Похід Ігоря". І показав історикові (татаринові) Кара Мурзі (Н. М. Карамзінову), який подав про цю знахідку вістку до Гам­бурзького місячника. Гамбурзький місячник, який виходив французькою мовою, у жовтні 1797 році повідомив, що знайдений твір напи­саний в 1187 році. Якби не цей щасливий випадок, у монастирських мурах згнив би бри­ль­янтовий твір України (Руси), який "ки­дається в вічі своїм широким дохристиян­сь­ким світоглядом" (Митрополит Іларіон, "Слово Про Ігорів Похід", Вінніпег, 1949, стор. 18).Коли б у 860 році Кирилл (Константин) не отримав від українця (русина) "руські пись­мена", він би не міг у 861-2 роках (виконуючи розпорядження імператора Михаїла 3-го) перекласти грецькі літургічні тексти на мо­равську мову.102. У 867 році (Базил, приятель патріярха Фотія) отруїв імператора Михаїла 3-го. Пат­ріярх Фотій перестає бути патріярхом. Архи­єрей Кирилл (єпископ Моравії) їде з Моравії до Риму. Стрічається з папою Андріаном 2-м, постригається в монахи, живе, як "затворник" у римському монастирі, умирає в 869 році. Отже, Кирилл помер, проживши 42 роки.Кирилл не був надзвичайно тонким знав­цем фонетичних особливостей української мови. Він в Україні (Русі) ніколи не бував і її мови не знав. Деякі єреї і їм віддані науковці, щоб оправдати насильницьке хрещення України (Руси), проголошують грека Кирилла "святителем слов'янського світу" і "просвіти­телем України-Руси". Щоб підняти престиж грецькій вірі, переконують парахвіян, що Україна (Русь) була нездібна сама для себе алфавітні знаки придумати. Очевидно, у такі єрейські "казання" можуть вірити тільки ті парахвіяни, які необізнані з історією розвитку письма народів Білої раси.103. Історик Карамзін у першому томі (в примітці 532-й) пише, що в "Новгородському літописі" зазначено, що "влєто 790 от рожденя Христа росси начаша писанія іметі".Біля села Ромашки (на Київщині) архе­ологи в 1899 році знайшли глек, і передали в Київ Історичному музею. На глекові були письмена, та ніхто не міг дізнатися, що вони означають. Таємничий глек звертає на себе увагу дослідників тому, що було встійнено, що він зроблений в 350 році, отже "в часи заснування Константинополя".Київська Академія Наук повідомила, що "найбільший знавець Київської Руси академік Борис Рибаков розшифрував написи на таємничому глекові. На глекові написані новорічні обряди,сонячні веснянки, урочисті свята Купала, час блискавок. Визначені пори року: 20-30 травня — час дощів, 24 червня — час літнього сонцестояння".104. І Юрій Гур'їв у журналі "Радянська культура" (за 11 серпня, 1963 року) написав, що "Розшифрування зображення на глекові-календарі яскраво висвітлює далеке минуле східних слов'ян. Вже у 4-му столітті, задовго до утворення Київської держави, вони мали великий агротехнічний досвід, що відбилося на їх віруваннях та літочисленні. Характерно, що цей досвід і тоді був багатовіковим.Ключ, знайдений академіком Рибаковим, дозволив розшифрувати і малюнки на чаші 4-го століття нашої доби. Це ще древніший сло­в'янський календар так само тісно пов'язаний з річним сільськогосподарським циклом. Ко­жен з місяців позначений малюнком у два­надцятьох прямокутних рамках.Образність малюнків, старанність їх вико­нання і зміст свідчить про високий розвиток культури східних слов'ян у сивій давнині. А наявність календарів ще раз підтверджує дум­ку про існування древньої східнослов'янської писемности".105. Археологи знайшли в розкопках на березі Дніпра (в селі Гніздове) посудину, зроблену в 940 році, на якій зберігся виразний напис "Гороухща": фотографію цього письма бачимо у всіх книгах з історії стародавньої України (Руси).Договори в 907, 911, 972 роках складені між Константинополем і Києвом київськими і грецькими письменами. У договорі, підписа­ному в 944 році, зазначено, що купці, їдучи з Києва до Константинополя, повинні мати грамоти, видані царем України (Руси).Европейські науковці вважають, що укра­їнський алфавіт — неперевершений зразок в іс­торії європейських алфавітів. В українському алфавіті втілене надзвичайно тонке розуміння складної фонетичної системи мови (мови київської).Український алфавіт творився на протязі тисячоліть — у його творенні брали участь невідомі й відомі уми України (Руси).106. Українець М. Смотрицький (1578-1633) впровадив в український алфавіт знак "Ґ". (Знак "Ґ" москвини-вторжники заборо­нили українцям (русичам) вживати. Киянин, який відважувався боронити знак "Ґ", був про­голошений "українським буржуазним на­ціо­налістом" і покараний "ісправітєльно-трудовим лаґєрєм").У 1818 році О. Павловський видав "Укра­їнську Граматику", почавши писати знак "і" замість знаку "й". Письменники Квітка-Осно­в'яненко і Гулак-Артемовський почали радо вживати знак "і". Тарас Шевченко писав "Украйна".Письменники Шашкевич, Головацький, Вагилевич викинули з алфавіту перестарілий знак "ьі". Письменник П. Куліш щиро вітав удосконалення українського алфавіту і впро­ваджував його в життя: у Галичині була щиро прийнята "кулішівка". Агенти Московитії ба­чили у вдосконаленні українського алфавіту "політіческій сепаратізм", який творить "рознь".107. М. Драгоманів в 1877 році висловив думку, що "в українському алфавіті є той недостаток, що не вживається окремого знаку для йотованих голосних", які скомпоновані з двох звуків. Наприклад, ми пишемо "я", а вимовляємо "яа"; він вважав, що звук "я" треба передавати двома знаками "jа".Письменники пишуть, що мова — душа народу, звідси й постає твердження: чим благородніша мова, тим благородніша душа. У поневоленого народу поневолена мова — поневолена мова приречена на загибель або на глум чи невизнання. Москвинські шові­ністи, поневоливши українців, сказали, що української мови "нєт". А інші москвини почали сміятися, що в українській мові немає таких благородних слів, як "ґлаз", "дєнґі", "барабан" тому, що "хохли сліпі, бідні, глухі". Татарські слова "ґлаз", "дєнґі", "барабан" — щоденні слова в Московитії.108. 987 рік. У Київському Священному Гаю, в щойноспорудженій Святині, як у раю: квіти і світло. Біля знамена Дажбожого горять золоті світильники. "Святиня була побудо­ва­на з дивною пишнотою і мистецтвом. Зсере­дини і ззовні з її стін виступали скульптури — зображення людей, птахів і звірів, вигляд яких був такий правдивий, що вони, здавалося, дихали і жили. Фарби зовнішніх зображень ні від дощу, ні від снігу не темніли і не роз­ми­валися, таке було мистецтво" ("Нариси Історії Архітектури України", Київ, 1957 р., стор. 19).Чарівне архітектурне мистецтво дохрис­ти­янської України (Руси), чарівне оригіналь­ністю, незалежністю творчости, своєрідністю. Умільці київські не любили взоруватися на чужі святині. Вважали, що той, хто споруджує святиню, взоруючись на чужоземну святиню, признається, що має мало розвинену уяву і не володіє здібністю творити красу безподібну, неповторну.109. У Святині, яка "побудована з дивною пишнотою і мистецтвом", говорить волхв Богомир: "Брати і Сестри, сьогодні Обрітен­ська неділя. Ще тиждень, і буде місяць бе­резень — буде новий рік. Птахи обрітатимуться з вираю на гостинну землю внуків Дажбожих.І воскреснуть наші поля, діброви слави­тимуться пташиними співами. Птахи — співучі ждані гості наші, головні вістуни Весни. Об­рітення їхнє несе радість, а радість — то здоров'я душі й тіла.Брати і Сестри, Обрітення стріньмо доб­ром сердець наших. Звільнімо душі наші від заздрости, жаги, пристрасти, ненависти, помсти. Ми всі гнівні буваємо — ніхто не може себе цілком звільнити від гніву. Але читтні (виховані) люди уміють володіти гнівом. Вони свій усміх єднають з усміхом Весни. Де усміх, там для гніву місця немає".110. "Невиховані люди тому й невиховані, що гнів ними володіє, гнів володіє їхнім розумом і їхньою душею. Мудрість тому й є мудрістю, що вона вміє сама в собі поне­волювати гнів. Той, хто не вміє володіти сво­їми почуваннями, вважається невихованою людиною.Перед Обрітенням я відвідав чимало родин, бачив радість і смуток. І сьогодні кажу: брате, пам'ятай, ти такий, як і брати твої. Усе, що приносить тобі біль, приносить біль й братам твоїм, і тому не завдавай болю братам.Є в родині баба, дід, тато, мати, діти. І в кожного з них є душа. І кожна душа хоче бути щасливою. Що потрібно душі, щоб вона була щасливою? Душі потрібна повага, любов, співчуття, щирість, приємність. Даваймо один одному все те, що душі потрібно.Віра України (Руси) — це віра душі нашої, душа така, яка в неї віра.Віра наша вкорінена в глибинах нашого єства, як дуб укорінений у глибинах землі. Ві­ра наша, то природа розуму нашого, природа душі нашої. І тому без нас немає віри нашої, і без віри нашої немає нас".111. "Чужі люди приходять до Києва і питають нас, хто є Дажбог?"Є в нас така відповідь: Дажбог дав Ореві, Татові тат наших, Землю найбагатшу на землі. І сказав: "Я Бог Твій, Я зерно Без­смертя, Я світ всіх світів, Я розум розуму, Я краса краси і розкіш розкошів. Я проміння вогню і квітування землі, Я життя життів. З мого зерна родяться всі зерна.Я Дажбог, усе незалежне залежить від дій Моїх, мені непокірне підкорене, Я вищий за життя і смерть. Той, хто всіх обманює, не обманює мене: мені відоме Минуле, Сучасне і Майбутнє.Я Дажбог. Я в Усьому і Все в мені, Я володію Небом і Землею, Я створений з землі, повітря, вогню і води, розуму і рівноваги, але Я вищий за ті сили, з яких створений Я. Я -Сила сил, бо я творю силу в Силі, Я рівновага світу видимого і невидимого, без мене світло не було б світлом. Я — Все, Оре мій, діти твої не можуть жити без мене, бо вони є частиною Всього, вони внуки Мої. Я, Дажбог, Само­наснажуюча Первооснова Вічної Дії".112. І коли волхв Богомир підійшов до небеснозлотоколосого стягу України (Руси) і поцілував Його, кияни і киянки почали підходити, ставали на коліна і цілували Знамено віри батьків своїх.Сестри Святослава і Сумира поклали два калачі біля Жертовника, їхній тато (атіман Гутта) — улюбленець людей града Кия. Він щороку одну десяту збіжжя, зібраного на нивах своїх, передає для сиріт, калік і старих самітніх людей. І волхви люблять добрі дари його. І доньки його (Святослава і Сумира) — чарівні й горді киянки. Вони не захоплюються персіянськими, грецькими, латинськими, араб­сь­кими зразками одіння. їхнє київське одіння київськими умільцями створене, їхні злототкані льолі мають колір стиглого колос­ся — оздоблені вишивками, які нагадують блис­кавицю, їхні пояси широкі й сині, як небо, їхні сережки, в яких горять діяманти, зроблені київськими золотарями, у русих косах їхніх степові ніжно-сині квіти.Святослава і Сумира влітку люблять їзди­ти в степу на баских конях, уміло стріляють з луків. Чужинці (араби, греки, латини, вірме­ни), які бувають у Києві на святах Купаль­ських, дивуються, що в Україні (Русі) досі живуть амазонки.113. Весняне Благовіщення — усі люди (діти, молодь, дорослі, старі, хворі) виходять з домів на сонце, щоб Благовіщенням сонячним обадьорилася кров у жилах. Довгі й холодні зимові ночі надокучили людям. Люди бачать в Благовіщенні поновлення сил своїх.Віщий Чара у Святині сказав: "З неба прийшло на землю нашу світле Благовіщення, радуймося! У світлі Благовіщення, сусід сусідові хай благо віщує! Благовіщування — спо­нуки душі нашої. Благовіщування є в об­ряді Орання, в Обряді Сіяння, в Обряді Жнив, в Обряді Молочення, в Обряді Мелення, в Обряді Споживання страви. Обряди наші впорядковують спосіб життя нашого.Чую, до Києва приходять чорноризні чужинці, заходять до хат наших. Улесливо умовляють нас, щоб ми рідний спосіб життя покинули і чужий спосіб життя прийняли. Чужинці хочуть, щоб ми від них прийняли релігію, в якій "є Тройця — Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух", нам цієї чужої тройці непотрібно!Україна (Русь) має свою Вічну, Єдину і Нероздільну Святу Тройцю — є Дажбог, є Чоловічий Рід і є Жіночий Рід. Усе, що живе (трави, дерева, звірина, люди), складається з двох родів — Він і Вона. Дажбог, Він і Вона — творять Тройцю Краси, Мудрости, Правди, Любови".114. "Брати і сестри, є п'ять сил — слух, нюх, смак, зір, дотик. (Наші праотці слово "пан" вживали в значенні "п'ять"). Пан — людина, яка має п'ять досконалих сил і ними уміє розумно володіти.Щоб Україна (Русь) була паном, їй по­трібні не три сили (Саваот, Ісус, Голуб), про які єреї-чужинці оповідають, їй потрібно п'ять сил — Земля, Тіло, Розум, Обставини, Віра. Тіль­ки з цих п'ятьох сил твориться Сила, Во­ля, Правда, Любов і Безсмертя України (Руси)".115. "Що ми, українці (русичі) повинні ро­бити, щоб Україна (Русь) була силою все­світньою? Ми повинні бути вірні самі собі. З вірности самому собі твориться сила, краса і розум нашої віри. У рідній вірі кожний з нас сам пише свій життєпис, сам проявляє при­роду свого "я", сам представляє вдачу і звичаї свої.Вірність родині — найблагородніша власти­вість душевної краси. З людей, які вірні ро­дині, твориться родина вірних людей. З вірних родин твориться вірне плем'я — вірний народ України (Руси).Родина — об'єднання, в крові й душі запи­сані таємні сили родинної єдности. Родинний дім — святиня, в якій всі моляться, щоб в родині була любов, щоб множилося родинне багатство, щоб чужі духовні сили не проникли в родину, і не роз'єднали єдности родинної віри, єдности родинної таїни.Достойна родина тому достойна, що вона має свої родинні святощі — образи предків сво­їх, родинні молитви, заповіти, родинну від­даність. З родинних святощів твориться у ро­дині великодушність, взаємопошана, взаємо­від­даність. Ніхто в світі (жодні чужі сили) не мають права вторгатися у храм родини нашої".116. "Родичі, у вас є діти, ви бачите, в кожної дитини інша вдача, і так має бути. Щоб між дітьми була любов, з колиски дитину так виховуйте, щоб їй хотілося з братом і сестрою поділитися кусником хліба, думкою, радістю, таїною. Обділяйте дітей однаковою любов'ю, щоб між дітьми не було заздрости. Вико­рінюйте в родині забаганки самолюбця. Само­любець — родинне зло, з яко­го твориться зрада родинних законів. Само­любець не дає родині ні слави, ні радости, ні здоров'я.Ми внуки Дажбожі, між Дажбогом і нами живе таїна кровної і душевної зріднености. Усі ми перед Дажбогом рівні і всіх нас Дажбог любить однаковою любов'ю. Дажбог — Родич наш, і любить Він нас так, як люблять родичі дітей своїх.Ми не боїмося, ми не підходимо до Даж­бога з страхом і трепетом, Дажбог — Любов, Світло, Краса, Правда. Так, як тіло не може жити без води і хліба, так душа наша не може жити без Любови, Світла, Краси, Правди.Брати і сестри, усі ми такі, яке наше ду­мання, наше почування, наше діяння. Спосіб життя нашого звемо ми вірою нашою. У нашій вірі — наш розум, наша душа, наша любов, наша вдача, наша єдність з родичами і дітьми. Усе, що в нашому житті найкраще, ми даруємо (жертвуємо) постійному розвиткові нашої віри. І коли б ми все те, що в нашому житті найкраще, почали зневажати, полюбив­ши все те, що в чужинців найкраще, ми б ста­ли на рідній землі рабами краси чужої, рабами віри чужої, рабами розуму чужого. О, таке ду­ховне рабство знесилило б душу нашу, зне­сла­вило б мову нашу, спотворило б вдачу нашу".117. Дім віщого Радогоста. За столом си­дять атімани — воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, Віщий Чара, волхв Божедар. Віста на стіл поставила смажених голубів і свіжого хмільного меду. Віщий Радогост сказав: "Цар Святослав рік: "Аще хто хотяще креститися, не браняху, но ругахуся тому". Він гнівався на віровідступників. Віровідступники не вміють з пошаною ставитися до себе. Так є: яке наше ставлення до рідної віри, таке наше ставлення до себе. Рідна віра наша створена нами: шануємо ми її, значить шануємо свій розум, свою душу, свій шлях життя.Цар Святослав вважав, що той українець (русич), який прийняв грецьку віру, визнав себе грецьким рабом. Прийняти чужу віру зна­чить себе підпорядкувати чужинцеві. Сьо­годні ми вирішуємо, що сказати цареві Володимирові".Атіман-воєвода Гутта сказав: "Цар Воло­димир знетямів на користь гречинів (ромеїв). Він ставиться байдуже до віри України (Руси), а це значить: ставиться він байдуже до духовної незалежности свого "я".Збайдужіння до святощів рідних — гріх ве­ликий. Цар Володимир своїм байдужим став­ленням до віри батьків своїх псує добру вдачу дітей наших. У нас є віра — той киянин, який перед жодним чужинцем не стоїть на колінах, людина достойна, і до неї ставляться з дові­р'ям. Цар Володимир хоче змінити вдачу лю­дей України (Руси), зробивши її рабською: у рабів рабська достойність — раб тому дос­той­ний, що він рідне зневажає, а чуже — обожує".118. І сказав атіман-воєвода Орь: "Цар Во­лодимир став рабом пристрасти — він покло­няється тілесним спонукам і винові, і любить повторяти, що "Русь без хмільних напитків жити не може"".І сказав Віщий Радогост: "Цар Володимир не любить киян тому, що кияни йому сказали: "Ти привів варягів до Києва, варяги — люди розбещені, тішаться, завдаючи біль людям. Варяги на вулиці зневажливо ставляться до киянок. Кияни почали то там, то там убивати варягів".Щоб хіть варязьку вгамувати, цар Воло­димир сотні чужих дівиць тримає на двори­щах, де є вино, мед, об'їдання, розпуста. Варя­ги відважуються казати, що Київ їхній, бо вони убили царя Ярополка, посадили Воло­ди­мира на престол. Варяги ще й тому повід­важнішали, що кияни голосно кажуть, що цар Володимир більше слухає чужих волхвів (єре­їв грецьких), ніж рідних. Він учить киян чуже ставити вище рідного, і сорому в цьому не бачить".119. І сказав волхв Божедар: "Юдеєць Маттей вчора прибув з Константинополя. Знає він мову нашу, привіз мені дарунок — іранський килим. Він чув від купців-ромеїв, що цар поклонився грецькому Богові Савао­тові. Коли я спитав юдейця Маттея, що юдеї роблять з тими, які віру батьківську зраджу­ють, він з скриньки вийняв книжку і прочитав таке: "Коли між вами з'явиться пророк або сновидець, і покаже тобі ознаку або чудо, і справдиться ознака або чудо, про котре він казав тобі, говорячи: Ходімо слідом за інши­ми богами, що їх ти досі не знав, та будемо служити їм, то не будеш слухати того пророка або сновидця".“І мусите вбити сього пророка або сновид­ця, бо він проповідував відступництво від Бога вашого. Коли брат твій, син матері твоєї, або син твій чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайкома, говорячи: Нумо, будем служити іншим богам, яких не знав ні ти, ні батьки твої. Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе чи далеко від тебе, від одного кінця землі до другого кінця землі, то не приставай на волю його і не слухай його, і нехай не знайде він ласки в очах твоїх, і не змилосердься до нього, і не сховаєш його. Ні! Ти повинен убити його. Рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду. І поб'єш його камінням, щоб погиб. І ввесь Ізраель мусить слухати і боятися, щоб не було більше такого злочину серед нас" (5 кн. Мойсея, гл. 13,1-11).120. "Бачимо, юдейці убивають того царя чи пророка, який проповідує відступництво від рідного Бога і намовляє своїх людей іти служити Богові чужих людей".Віщий Чара сказав спокійно: "Убивство — зло. Чинити зло в ім'я добра, значить творити зле добро. В Україні (Русі) досі за віру брат на брата меча не підіймав. Життя людини — справа свята, брат брата убити не може, убити брата — значить убити святу справу.Правда — цар Володимир, смачні грецькі вина п'ючи, став крикливим. Не розумом, роз­важністю і любов'ю, а криком і погрозами уп­равляє. Але він наш цар! Підемо до нього і по­кажемо йому нашу відданість, нашу любов".Цар Володимир, почувши, що йдуть Ві­щий Радогост, Віщий Чара і атіман-воєвода Гутта, сказав, щоб єрей Архандоніс щез у ме­душі: у стіні були двері, які вели в підземелля, де стояли бочки з медом і вином.121. І сказав Віщий Радогост: "Царю наш, ми прийшли сказати: порядні греки не прийдуть в Україну (Русь), щоб українців (ру­сичів) навертати на грецьку віру. У порядного грека є совість, і тому він не буде улесливою хитрістю підпорядковувати киян грецьким канонам і ритуалам".І сказав Віщий Чара: "Царю наш, наша віра — це духовні закони життя нашого неза­лежного, славного, багатого. Коли бачиш в нашій вірі помилки, виправ їх. Я завжди кажу: наша віра — наш спосіб життя, який ми по­стійно самі вдосконалюємо, краще покращу­ємо, хибне — відкидаємо, і життя людське підвладне цим законам. Коли ж ти, царю наш, відійдеш від рідного способу життя і приймеш грецький спосіб життя, грек буде на тебе дивитися як на раба свого. А коли наш цар — раб, то ми, діти його, є рабами раба.Коли ти прийшов до переконання, що тільки та віра правдива, в якій є один Бог, то самі створімо в Україні (Русі) віру правдиву, проголосивши, що є Один Бог — Творець Сві­ту, а ми — люди Божі. У греків була віра в бага­тьох Богів, вони самі проголосили, що є Один Бог — Творець Світу. Вони на єрейському віче в Нікеї проголосили, що юдеєць Ісус — Один Бог, Творець Світу. Коли їм вільно творити віровчення, то хто сказав, що Україна (Русь) не має права користуватися духовною во­лею?"122. "Царю наш, коли Бог, то тільки рідний, у чужого Бога — чужі справи. З рідним Богом ми погніваємося так, як гніваються діти з батьком, і помиримося, рідний Бог — світлий дух Родини нашої. З чужим Богом (Саваотом-Ісусом) нам буде тяжко жити, бо ми будемо для нього приймаками, сиротами. О царю наш, ми не хочемо, щоб в Україні (Русі) була гнітюча віра, що цар пішов на службу до візантійського Саваота.Льстиві греки (ромеї) кажуть, що ми ідолам поклоняємося — вони не мають права вмішуватися у храм душі нашої! Є у нас образ Бога нами створений, який нам нагадує образ Бога Вічного і Всюдисущого — образ Дажбога нашого. У греків слово "образ" значить "ідол". Є в греків образ Саваота ними створений — на дошці намальований. Греки своє малювання обожують, а наше — зневажають".123. Атіман-воєвода Гутта сказав: "Звичай­на людина може сісти під тином, хліб-сіль їс­ти. Але цареві цього недозволено робити. Цар не має тих прав, що має звичайна лю­дина, і звичайна людина не має тих прав, що має цар.Усі повинні вчитися в царя. Царю, учи нас, що той, хто не хоче відстоювати віри України (Руси) є ворог. Чому треба відстоювати віру України (Руси)? Віра України (Руси) — духовна наука, яка вчить нас бути духовно незалеж­ними людьми, і робить нас українцями (руси­чами), і дає нам силу жити так, як ми хочемо. Рідна віра нас учить не наслідувати чуже одіння, а творити своє і своїм творінням себе славити на всіх кутках світу.Я вчу дітей своїх так: той, хто не шанує святощів Вітчизни своєї, пройдисвіт. Коли ми в Києві чужу віру матимемо, ми станемо народом пройдисвітів: наші діти, утративши зв'язок з коренем віри рідної, служитимуть чужим святощам, о, чи є щось потворніше, бридкіше!"124. І знову сказав Віщий Чара: "Ми досі мечем, волею і відвагою здобували славу для себе. І той, хто на полі брані був мужнішим і відданішим, був зразком для всіх українців (русичів). Коли ми зрадимо віру батьків своїх і приймемо віру батьків чужих, у нас постане рабське поняття зразкової людини: українець (русич), який нижче схилятиме спину перед чужинцем, буде чужинцем хвалений за таке плазування і обдарований почестями.І з цього плазування перед чужинцем і постане рабська віра: хочеш бути розумним, думай так, як думає чужинець. Хочеш мати спокійне життя — відстосовуйся від рідних звичаїв і пристосовуйся до чужих: чуже пануюче, рідне — гноблене.Царю наш, звелич нас перед світом! Звелич нас перед дітьми нашими, звелич нас перед внуками, які ще перебувають в дорозі до нас. Не ставай на коліна перед чужими святощами! Звелич, царю наш, святощі України (Руси) понад все, щоб у наших душах жила гордість, жила віра в себе і в царя рідного, жила віра, що ми не народ пройдисвітів, ні, ми достойні люди, бо наші святощі нашого походження!"125. І сказав цар Володимир: "Кияни знають, що ось у цьому Двірцеві я вбив брата Ярополка. Кияни знають, що я вбив князя Рогволода і на очах варягів мав хіть з його донькою Рогнідою. Кияни знають, що я ввів у Київ варягів, які чинили лихо. І знають кияни, що грецькі вина мені потіху дають. Кияни кажуть, що я поводжуся як смерд, бо є зятем смерда.Мені зараз двадцять вісім років, я хочу, щоб Україна (Русь) була сильна. Мені греки-єреї кажуть, що сила там, де сильний цар, а сильний цар там, де грецька віра, котра вчить, що цар — наставленик Бога-Христа. Хто не слухає царя, той не слухає Бога-Христа. Хто не слухає Бога-Христа, того треба сікти!Ви ж, волхви, не можете проголосити, що мене на престол посадив Дажбог, бо... кров брата Ярополка на мечі моєму. Ви не можете проголосити, що той, хто не кланяється цареві Володимирові, гнівить Дажбога! Мені тяжко на душі, волхви мої, і тому розраду шукаю в вині й дівицях, між мною і киянами немає теплих відношень".126. І сказав Віщий Радогост: "Ми можемо проголосити, що цар Володимир — правда і слава України (Руси), бо він боронить віко­вічну батьківську віру, і жодна сила не поставить його на коліна перед візантійським ідолом Саваота!"Цар Володимир не міг збагнути віро­вчення духовних провідників України (Руси). Він тішив себе, чуючи, що греки-єреї хочуть проголосити, що цар Володимир — раб Хрис­товий має більшу силу, славу і правду, ніж Дажбог-Господь України (Руси).У Київському Священному Гаю у Святині волхв Богомир сказав киянам: "Ми, внуки Дажбожі, самі визначаємо, яка для нас дорога життя добра, а яка — зла. Ми учителі життя свого. Ми здібні самі свої помилки виправ­ляти і ми здібні самі себе славити своїми добрими ділами. Той народ, який сам себе вчить, учений по-своєму.У нас є свої закони правдивости і неправ­дивости, і це нас робить незалежними людь­ми. Єреї-гречини приходять до нас і наші закони ганьблять, а свої — хвалять. Вони про­голошують грецьку ортодоксію єдинопра­ви­ль­ною вірою в Бога, а всі інші віри (ук­ра­їнську, мусульманську, юдейську, латинську) зневажають.Вони засліплені любов'ю до себе і жорстокі своєю ненавистю до чужих святощів, і тому вони не здібні зрозуміти, що кожний народ має право іти своєю дорогою до Бога".127. "Кияни! Коли ви послухаєте єреїв-греків, і визнаєте, що ваша рідна віра глупа, значить ви самі себе визнаєте глупими людь­ми. Віра створена людьми. У мудрих людей віра мудра, їм їхня мудра рідна віра дає само­впевнення. Відібрати в людини її мудру рідну віру, значить відібрати в неї самовпевненість.Несамовпевнені люди не можуть довершу­вати великої справи тому, що вони не впевнені в собі — вони не вірять в себе. Коли вони не вірять собі, то як вони можуть вірити у спра­ви, які вони прагнуть довершити?Я кажу: кияни, вірте в себе, і розвивайте віру в себе. Єреї-греки, чуючи таке віровчен­ня, кажуть, що бєсовство проповідую. На їхню думку, той хто вірить в себе, з бєсами знається. А той, хто вірить у грека і в грецькі святощі, правдиву віру має.З вірою в Дажбога ми віримо в себе, і наша віра кличе нас на подвиги, рятує нас від байдужости, зради, лінивства.Я кажу: кияни — у вірі України (Руси) за­та­єний предвічний досвід життя нашого, затаєні наші знання навколишньої природи, затаєні особливості душі нашої, затаєні глибини мудрости нашої, затаєна незалежна духов­ність наша!Удосконалюючи свою віру, ми самі себе вдосконалюємо. Прославляючи свою віру, ми самі себе прославляємо. Обороняючи свою віру, ми самі себе обороняємо. Слава Даж­богові!"128. На Подолі в киріконі юдейського пророка Іллії всю ніч горять свічки, двері зам­кнені. Біля кивоту сидять єрей Архандоніс і прибулі з Константинополя монахи Афанасій, Іларіон, Базил, Теодор.І монах Афанасій сказав: "Не сотні, а ти­сячі благих єреїв без обіду живуть у Констан­тинополі, утекли від мусульман. Патріярх журиться. Є в нас єдине спасіння — навернути Україну (Русь) на віру грецьку, щоб вона була підпорядкована патріярхові Константино­поль­ському. І тоді тисячі благих єреїв могти­муть жити у градах України (Руси), збира­ти­муть дари і відправлятимуть до Константино­поля на славу Ісуса Христа".І єрей Архандоніс сказав: "Правду речеш, українці (русичі) не мають віри правдивої, та вони люди правдиві, чесні, гостинні, чепурні. І головне — шанобливо ставляться до чужинців. Їм треба говорити про Адама, Єву, Синай, Мойсея, непорочне зачатіє, про чуда Ісуса Христа".129. І монах Іларіон сказав: "Волхви — це дияволи, вони киянам кажуть, що київська віра добра для киян, а грецька — добра для гре­ків. Щоб, при допомозі хрещення, підпоряд­кувати українців (русичів) грецьким законам, нам треба так поступати з волхвами, як поступав пророк Іллія.Коли пророк Іллія мав від Саваота право повбивати Ваалових священиків, то значить і нам від Саваота дане святе право повбивати священиків Дажбожих. Волхви (священики) Дажбожі тепер, як ніколи, затривожені нашим місіонерством. І щонеділі вони доводять кия­нам, що для них Дажбог рідніший як Христос. І тому, що в киян дуже розвинений інстинкт незалежности, нам буде тяжко їх підкорити нашим законам.Та радіємо ми — цар Володимир має вдачу славного царя Савла, який любив вино і ді­виць. Ми повинні хрещенням зламати залізну волю українця (русича). Ми повинні Київ пе­ре­творити у місто монастирів, у яких жити­муть мовчазні молоді люди, які відреклися від благ земних і просять у Христа спасіння, і самозречено читають писання отців грецької церкви".130. "Щоб українці (русичі) покірно по­любили грецьку віру ортодоксну і їй віддано служили, треба поруйнувати жертовники рід­ної віри України (Руси), які їм нагадують почуття духовної незалежности. Треба спали­ти їхні письмена, в яких оповідається про под­виги батьків їхніх. Треба спалити їхні кален­дарі, прапори. Треба спалити договори, які бу­ли підписані між Києвом і Констан­ти­но­полем, бо в тих договорах царює дух київської нескоримости.Треба спалити книги законів рідної віри України (Руси) і дати киянам закони грецької церкви. І треба впровадити до київських домів образи грецьких святих. Коли кияни привик­нуть стояти на колінах перед греками, тоді рабство стане їхньою церковною звичкою".І єрей Іларіон сказав: "Кияни не люблять слова "Константинополь". Кажуть, що в цьо­му граді їхнім синам греки голови сікли. У Києві почнімо звати Константинополь сло­вом "Царів град". Кияни, звикши Констан­тинополь звати Царгородом, самі цього не відчуваючи, поставлять Київ на друге місце, їхатимуть до Царгорода за правдою, за за­ко­нами, за святощами, за мудрощами. І за їхню низькопоклонність їх буде любити царго­род­ський патріярх. "Біблія" каже нам, що коли ви, греки, хочете киян перетворити у націю плебеїв грецької ортодоксії, то "Поруйнуйте жертовники їхні, і порозбивайте стовпи їхні, і вогнем повипалюйте гаї їхні, і порубайте тесані постаті богів їхніх, та й імена їхні зиівечіть із місць тих" (5 кн. Мойсея, гл. 12, 3). Ісусе Христе, поможи нам підпорядкувати душу й розум України (Руси) під владу візантійського патріярха!""131. Воєвода Вовчий Хвіст пристосуванець. Коли Володимир сів на Київський престол і став оборонцем віри України (Руси), воєвода Вовчий Хвіст назвав грецьку віру "льстивим бєсовством". Тепер, бачачи, що цар Воло­ди­мир почав приятелювати з єреями грецької віри, він кланяється єреям.Єрей Архандоніс іде з воєводою Вовчим Хвостом до Священного Гаю, щоб навернути на віру грецьку Віщого Чару: коли Віщий Чара відречеться від Дажбога і почне покло­нятися Саваотові, між волхвами почнеться свара.Єрей Архандоніс сказав: "Тільки Ісус є Бо­гом Єдиним і Всюдисущим. Ісус приніс любов, Ісус учить, щоб людина була богобо­яз­лива. Хто проти Ісуса, той буде покараний Ісусом. Пощо Віщий Чара ідеш проти Ісуса?"Віщий Чара сказав: "Тільки Дажбог є Богом Єдиним і Всюдисущим. Дажбог приніс любов. Дажбог учить, щоб людина не боялася Дажбога. Ми, Дажбожі внуки — квіти сонячної любови, і коли хтось з нас піде проти Даж­бога, той піде проти свого сумління. Єреє Ар­хандонісе, пощо нам сваритися — Бог один! Ти звеш Господа Ісусом, а я зву Господа Даж­богом. Кожний народ має право звати Бога по-своєму і вірити в Бога по-своєму. Живімо мирно!"132. Кияни, почувши, що Віщий Чара говорить з єреєм Архандонісом, почали іти до Священного Гаю. Віщий Чара продовжував говорити: "Ісус — юдейський царевич, з роду царя Давида. Коли, єреє Архандонісе, ти звеш юдейського царевича Богом єдиним і всю­ди­сущим, я не гніваюся на тебе. Вір, що царевич Юдеї створив Небо і Землю. Вір, що царевич Юдеї має найдосконаліший у світі нюх, слух, смак, зір, дотик, я не гніваюся на тебе. Для ки­тайців, індусів, арабів, юдеїв, іранців царевич Юдеї не є Творцем Неба і Землі. Не гнівайся, єреє Архандонісе, на тих, які мають свої віро­вчення. Коли ж ти гніваєшся, значить розум твій неправильно вихований — гнів затьмарює мислення. Там, де мисль затьмарена — віра затьмарена".І сказав єрей Архандоніс: "Віщий Чара, бійся Бога!" І відповів Віщий Чара: "Людина по своїй природі відважна. Хто людину за­стра­шує Богом, той має віру застрашуючу. Дажбог по стороні тієї людини, яка відважна. Дажбог — Датель Життя. Чому людина має боятися Того, Хто їй дав життя?"133. Єрей Архандоніс сказав: "Маючи віру правдиву, ми віримо, що світ людини почи­нається від Ісуса. Як ви вірите, маючи віру в Дажбога?" І відповів Віщий Чара: "Світ лю­дини починається від рідного порога. Й Ісус починав свій світ від рідного порога. Ісус ніколи не відрікався від Бога батьків своїх, хоч знаємо, що Бог Авраама був дуже жор­стоким — умертвляв і топив дітей.У нас, українців (русичів) є рідний поріг, і ми так, як й Ісус, не хочемо зраджувати Бога батьків своїх. О рідний поріг життя! Людина може мандрувати все життя по чужих світах, та коли в неї щось збереглося людське, вона любитиме рідний поріг, який вона вперше переступила, тримаючись за материнську спід­ницю".134. І прийшли монахи Афанасій і Іларіон: знають вони мову болгарську, і тому розу­мі­ють киян. Монах Афанасій сказав: "Ми, брат­тя во Христі, приносимо до Києва правдиву віру. Хіба Віщий Чара правдивости не хоче прийняти?" І відповів Віщий Чара: "Розумію, ви приїхали до Києва на грецькому коні, який має ім'я "грецька ортодоксія". І кажете мені, щоб і я сідав на вашого коня. Скажіть, де я маю сидіти — біля гриви чи біля хвоста? У чиїх руках має бути ремінний поводок?"Єрей Архандоніс сказав: "Ми, правдиві лю­ди, прийшли, щоб вас правдивої віри на­вчити, щоб ви знали, як жити і любити, і тому ми їдемо впереді. Ремінний поводок має перебувати у наших руках".Віщий Чара відповів: "Пташки вміють жи­ти — уміють самі собі гніздо вити, уміють дітей любити. Живуть вони тими законами життя, які їм дали Небо і Земля. Законами Неба й Землі й ми керуємося. Коли ви, єреї-греки, вважаєте, що закони, дані нам Небом і Зем­лею, заблукалі, нечестиві, а закони, придумані вами на єрейських вічах, премудрі й честиві, то ви на справу віри дивитеся як на знаряддя обману".135. "Ви не можете казати, що нам при­несли Христову любов — Христос любив віру батьків своїх, в якій, як знаєте, були криваві жертвоприношення, в якій Авраам сина Ісаака хотів на жертовнику ножем заколоти, в якій Саваот — Авраамовий Бог убиває дітей. Христос ніде не сказав, що віра Авраамова нечестива, заблукала. Христос бачив помилки віри батьків своїх і прагнув їх виправити.Христос любив віру батьків своїх, бачачи в ній помилки. І я люблю віру батьків моїх, бачачи в ній помилки.Помилки я буду виправляти обмірковано, розважно. Ще хочу сказати, що коли б не було любови, то не було б й Христа. Коли Христос народжений любов'ю, то тоді він залежний від любови: там, де залежність, є людина, а не Бог. Бог — Незалежність.Ви, єреї-греки, проголосили на зборах Хри­ста Богом, ну й тіштеся своєю постано­вою. Коли ж ви цю постанову хочете наки­нути й нам, і тому в ім'я Христа зневажаєте предвічну віру України (Руси), значить ваша любов до Христа вчить вас зневажати інші віровчення. Із зневаги постає ненависть, ви принесли нам любов Христову, щоб ми зненавиділи віру батьків своїх, в якій записана любов, слава, воля, почування, властивості душі нашої. Ви ненависть принесли. Ми ж, волхви Дажбожі, несемо всьому світові святу любов — ми проповідуємо порозуміння між людьми всіх на світі релігій!"136. І сказав монах Афанасій: "Ми Христа принесли вам, щоб навчити вас, як світ створений, і з чого жінка створена". І відповів Віщий Чара: "Як світ створений? Ми щодня без вас про це думаємо. Людського розуму не вистачає, щоб точно визначити: чи світ ство­рено правильно, чи хибно. Ніяка людина вдум­лива не відважиться сказати, що вона точно знає, як створений світ. Христос мав юдейську науку про походження жінки. Він вірив, що Саваот жінку зробив, вийнявши з грудей чоловіка ребро. Ця наука Христова су­перечить нашому віровченню. Ми віримо, що можна зробити макітру, дишло, колесо, а лю­дину зробити не можна — людина народ­же­на. Ми, внуки Дажбожі, народжені Дажбогом".Єрей Архандоніс сказав: "Ми, єреї грець­кої ортодоксної віри, принесли вам обряди, які вчать, як правильно Саваотові молитися, наші обряди ортодоксні. Ми вам принесли ідеали справедливости, щоб ви були справед­ливими, красивими в красі Христовій".137. І відповів Віщий Чара: "Обряди — спра­ва людська, і ми, кияни, є людьми не гіршими, як ви, греки, і віру батьківську маючи, маємо святе право самі для себе обряди творити любі для нас, відповідні до природи життя нашого.Ви, єреї-греки, кажучи, що ви є творцями справедливости, забуваєте, що в своїх суд­жен­нях про справедливість можете робити по­милки. Ми, кияни, маємо свій ідеал спра­вед­ливости. Ідеал київської справедливости ство­рений розумом України (Руси). Світ тіль­ки тоді буде правильно розвиватися, коли кож­ний народ матиме право мати свої ідеали спра­ведливости, краси, віри. Ідеали справед­ли­вости, ведучи між собою шляхетну бо­ро­тьбу, покращуватимуть духовне життя люд­ства".138. І сказав монах Іларіон: "Саваот — правдивий Господь, з любови до Саваота Ав­раам хотів свого сина Ісаака на жертовнику заколоти — це правда свята! Життя — це покірне служіння Христові, служіння угодникам грець­кої ортодоксної церкви. Життя — це відречення від земних благ в ім'я царства небесного. Тіло — посудина гріха. Зневажливе ставлення до тіла облагороднює душу. І тому ми тіло бичуємо, живемо, споживаючи воду і хліб. Ви, київські волхви, відкидаєте такі наші віровчення, бо у вас неправильне визначення, що таке життя".І сказав Віщий Чара: "Що таке життя? Щоб відповісти на це питання, ви, греки, у давні часи їздили до Єгипту, Вавилону, Індії. Найбільший ваш мудрець Пітаґор учився у брагманів, у Індії. Вернувшись з Індії до Греції, він учив греків, що таке життя, і про це, як знаєте, пише Плутарх.Скитія (Україна-Русь) старіша як Греція і Рим. І тому ми, кияни, багатші життєвими досвідами, життєвою мудрістю. І мудрість наша благородніша як ваша, благородніша тому, що ми її нікому не накидаємо і ми не тиняємося з нею по світах, займаючись душеловством".139. "Не я, духовний батько України (Руси), маю іти по науку до папи римського чи патріярха грецького, а вони мають прибути до мене, щоб я їх на правдиву дорогу життя спрямував, сказавши: "Коли той Бог, якому ви вірите, справедливий по-всесвітньому, то тоді в ім'я всесвітньої справедливости, кожний народ має одинакове право сам себе пред­ставляти перед Богом, не визнаючи жодних чужих представників.Відповідаючи на питання, що таке життя, кажу: ми, кияни, віримо, що життя — випро­мі­нювання сили Дажбожої. Життя — це розум, творчість, віра, любов, єднання. Жити — зна­чить єднатися з Дажбогом. Єднатися з Даж­богом — значить розвивати свій розум нат­хнен­но, незалежно. І, щоб розум краще роз­вивався, ніхто нікого не повинен насилувати ні в ім'я віри в Бога, ні в ім'я невіри в Бога.Чому в кожної людини інші розуміння жит­тя? Тому що в людей неоднаково розви­нений розум, неоднаково розвинене почуття обо­в'язку, любови, віри, оборони і збережен­ня.Ви, єреє Архандонісе, прийшли до Києва, щоб поневолити у наших душах святі навики самооборони і самозбереження. Як ви хочете це зробити? Ви хочете, не питаючи нас, визначати, що для нас добре і що для нас зле. Ви правдивою вірою Христовою хочете нас оскотинити, хочете нас поробити оскотине­ними християнами.Ви, єреї-греки, у нас хочете відібрати ті закони, які нам дала природа — закон обожу­вати природу, закон вільно пізнавати при­роду, закон по-природньому жити з приро­дою. Ви хочете при допомозі віри Христової наші душі і наш розум понівечити у темних монастирських мурах, ідіте геть від нас!"140. 988 рік. Після Різдвяних свят іде Стрітення. На Стрітення (у місяці лютому) лю­тує Зима, чуючи, що її сили слабнуть. По­чинають танути сніги, птахи, які зимують під стріхою, розцвірінькані, п'ють воду, яка краплями стікає по льодових пальцях, до стріхи примерзлих.Молодь іде на Кий-гору. Група молоді, одягнена у кожухи — це Зима. А група молоді, одягнена у зелене одіння — це Літо. Тримаючи мотуз, вони змагаються, міряються силою — їх­ні сили майже однакові. Та Біле Буття (Бі­лоба) має по своїй стороні Сонце — всепе­ремагаюче Сонце, перед яким слабне Чорне Буття (Чорноба).Молодь, розсміяна, обадьорена змаган­ням, червонощока після змагання вітається, кажучи: "Стрітення, благослови матір-Землю теплим литієм!" (Слово "літо" походить від слова "лити", "лиття" (час падання дощів, час "давання життя", слово "дощ" у давні часи вимовлялося як "даж" чи "дажа" — давання життя).141. Тисячі киян урочисто відзначають Стрітення. На Стрітення прийшли атімани-воєводи, косаки, купці. Весь Київ радується Стрітенню, а царя Володимира немає. Він у Двірцеві з єреєм Архандонісом. Він вчора сказав місіонерам-мусульманам: "Руси єсть веселиє пить, не можем без того бить".Єрей Архандоніс говорить: "Єдина на світі свята ріка Йордань. Бєсовську віру мають українці (русичі), і тому ріку Дніпро звуть святою, о, брудні паґануси! Ідолопочитателі, замість того, щоб покірними молитвами душу всмиряти, танці влаштовують, присідають, під­скакують — варварське потворне зловір'я мають".142. І сказав цар Володимир: "Волхви кажуть — для візантійців візантійський Саваот — правдивий Господь. А для киян київський Дажбог — правдивий Господь. І візантійці і кияни — правдиво віруючі люди". І сказав єрей Архандоніс: "Ні, царю Володимире, люди — це глупе стадо, а цар — це мудрий пастух. Люди — слуги твої. Слуги твої не хочуть вірити, що ти на престол царський посаджений правдивим Господом Саваотом, і тому вони проти віри грецької виступають. Вони вірять, що ти син рабині, братовбивець, винолюб, бабій. Тільки віра грецька дасть тобі таку силу, яку має імператор Візантії — наставленик Христа — Творця Неба й Землі. Царю, ти прийняв хрещення — маєш віру грецьку, Христа пізнав. Чому не хочеш хрестити рабів своїх?"143. Цар Володимир зачарований казанням єрея Архандоніса. Він хоче мати таку силу в Києві, яку має імператор у Константинополі. (У Константинополі "імператор" непомиль­ний суддя справ божеських і людських). "На землі немає жодної різниці й жодного відда­лення між владою Бога й владою імператора". "Імператор має вищу владу від патріярха, тобто від голови Церкви, бо коли патріярх має владу над душею людини, то імператор має владу над тілом і душею". (Др. Григор Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом", Філядельфія, 1954 р., стор. 36).На західному березі південного Криму гре­ки з латинами звили гніздо — спорудили град Херсонес (Корсунь). І звідси вони обпливають південні береги України (Руси). І тут вони мають гучний торг — зловлених у степах юнок і юнаків на торзі продають і відправляють їх у Константинополь.Цар Володимир, щоб заспокоїти обурення киян, які відкрито почали говорити, що він "вже греком став", пішов з військовою дру­жиною на південь і оточив Херсонес.144. У Херсонесі перебував болгарин — піп Анастас. Греки (і про це пише Охритський єпи­скоп Теофілякт у своєму описі життя Климента) звали болгарських священиків "ско­топодібними" — нездібними добре опано­ву­ва­ти грецьку мову. Піп Анастас знав осо­бисто царя Святослава, який хоч і не був хри­стиянином, та совість мав вищу як у грецьких християнських імператорів.Піп Анастас утік з Херсонесу і повідомив царя Володимира: "На схід від городища є криниця, з якої проведена вода, відведи воду і здобудеш городище". Греки, не маючи води, обезсиліли від згаги. Цар Володимир увійшов у Херсонес.Імператор Василій 2-й обезсилений пов­стан­­нями. Херсонес (важливе джерело хліба, риби і м'яса) упав. Німецький цісар Оттон 3-й заручений з Анною — донькою славної красуні Феофанії і сестрою імператора Василія 2-го. Двадцятивосьмилітній Анні брат сказав, що вона повинна врятувати Херсонес.145. І сказав єрей Архандоніс: "Царю Володимире, сам бачиш — Христос любить те­бе, Христос зріднює тебе з вінценосною царів­ною Анною. Стаєш ти зятем імператора Ві­зантії. Віра грецька ощасливлює тебе. Хто тепер у Києві відважиться сказати, що ти син рабині?"("Візантія всіми силами намагалась релі­гійно опанувати Україну. Бо перемога одного чи другого віровизнання значила, якщо не по­літичне прилучення, то політично-культурний союз чи радше залежність України від даної держави, в цьому випадку Візантії" (Др. Г. Лужницький, стор. 25). Е. Вінтер у книзі "Візантія та Рим у боротьбі за Україну" твер­дить, що грецькі єреї вміли успішніше впли­ва­ти на розум царя Володимира, як латинські).У Херсонесі цар Володимир скинув одіння царя України (Руси) — золотий шолом, залізну кольчугу (сорочку), накидку, оздоблену древ­німи взорами (схожими на гуцульські ви­шивки), м'який зручний шкіряний обув. І гре­ки-монахи почали царя України (Руси) одя­гати у грецьке одіння. Вони натягнули на царя Володимира скарамангій. (Скарамангій — довга до самих п'ят сорочка, яка нагадує мі­шок). Підперезали царя Володимира широ­ким червоним поясом, взули його у грецькі червоні довгоносі черевики, на плечах шпиль­ками причепили хламиду, на скарамангії (від шиї до п'ят) начіплені грецькі хрестики.146. І сказав єрей Архандоніс: "Тепер вже сміло можеш відрікатися від брудного дикого поганського імени Володимир, в якому живе дух бєсовської віри України (Руси). І тепер можеш сміло носити ім'я грецьке, ортодоксне, достойне Базил, котре я тобі дав у Києві. У імені Базил живе дух віри грецької, живе слава Візантії! У імені Базил персоніфікована цар­ська влада. Старі греки знають, що Базилея — дочка Зевса, хоронителька Зевсових блис­ка­виць, о, святе ім'я маєш ти, царю Базил! Стаєш ти зятем цариці Феофанії, стаєш ти братом імператора Базила 2-го!"Цар Базил (Володимир) навчається у гре­ка-монаха Іларіона, як правильно вимовляти ім'я Базил. Єрей Архандоніс учить царя Ук­раїни (Руси) як правильно підходити до ікони (ідола) Миколи. І як кланятися, і як цілувати чудотворну ікону, і як пальці тримати, роб­лячи хрест. І потім греки-монахи почали вчити царя України (Руси), як він повинен поводитися у киріконі, вінчаючись з красною дівицею-куницею Анною.147. Ніхто ніколи не знатиме, що мав на думці цар Базил (Володимир), ставши учнем грецьких монахів. Відчував він радість, зрід­нив­шись "із всесвітніми хитрунами і крутіями царгородськими греками?" (М. Грушевський). Відчував він огірчення, що греки одягнули його в грецьке пір'я? Думав він про те, що ска­жуть кияни, побачивши, що він запустив бо­роду, коси, і став подібним не на царя України (Руси), а на грека-монаха? Що скаже жона Рогніда, довідавшись, що він везе до Києва грекиню Анну? Що скажуть священнослу­жителі (волхви) України (Руси), довідавшись, що цар України (Руси) стоїть на колінах перед образами, на яких намальовані греки і юдеї?Цар Базил (Володимир) віддав грекам Хер­сонес — "дарунок за дівицю — красну ку­ницю". "Херсонес знову візантійський!" У Кон­стан­ти­нополі радість і тривога. На про­сто­рах Візантії повстання: візантійські стра­теги, маючи під­тримку місцевого населення і військових час­тин, не хочуть коритися настав­леникові Хри­стовому (Базилію 2-му). Напів­голодує Кон­стан­тинополь, не отримуючи да­нини.148. Є радість: Базилевса Анна, їдучи до Ки­їва, прокладає дорогу до гіпербореїв, які мають вдосталь хліба, меду, шкіри, сиру, хут­ра, воску, дерева. Вона житиме біля чарівної ріки Дніпро. "Дніпро — найбільш корисна ріка не тільки між скитськими ріками, а й між всі­ма річками взагалі, крім єгипетського Нілу. Дніп­ро забезпечує тваринам найкращі і най­по­живніші пасовища, а риба в ньому, як кіль­кістю, так і смаком, понад усе! Його вода най­приємніша для пиття, пливе він чистою течі­єю. На його берегах чудова орна земля і росте висока трава там, де земля неорана. Він має велику безхребетну рибу, звану осетром, для солення. Це єдина річка, побіч Нілу, про дже­рело якої я не можу сказати, ні жодний грек, на мою думку" (Геродот, 485-425 роки до на­шої ери).Коли вже чотириста років "до нашої ери" (сімсот літ перед заснуванням Константи­нополя, імперії Візантійської) на берегах Дніпра була чудова орна земля — розвинена хліборобська культура, то які чарівні тепер там ниви злотоколосі, і які там ситі і численні стада скоту? Ось на яку землю їде візантійська цариця Анна!149. У Святині (у київському Священному Гаю) таємна рада: присутні — атіман-воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, атіман-воєвода Бразд, який зріднений з атіманом-тисяцьким Угоняєм (воєначальником царя Володимира у Новгороді). І Віщий Чара, Віщий Радогост, волхв Богомир, волхв Божедар, косаки-зви­тяжці Травин, Скотана, Грім.І сказав атіман-воєвода Бразд: "Грек-ку­пець Миколай продав вість. Є стара оповідь: греки, щоб взяти Трою, зробили великого де­рев'яного коня і, як дар, поставили перед вратами Трої. Троянці втягнули цей дарунок у Трою — з коня повідчинялися двері, повискаку­вали озброєні греки і покорили троянців (гіттітів)".150. "І тепер до Києва впроваджується тро­янський кінь, в якому сидять грецька дівиця Анна, донощики візантійські, єреї улесливої релігії ідола Саваота".І сказав атіман-воєвода Гутта: "Цар Воло­димир відрікся від рідного імени Володимир і прийняв грецьке — Базил. Він цим започат­ку­вав зневажливе ставлення до рідних імен наших. Мої доньки, Святослава і Сумира, пла­чуть з сорому, почувши, що цар Володи­мир прибуває до Києва в чужому пір'ї. Що робити, щоб гордість України (Руси) була вря­тована?"І сказав Віщий Чара: "Хай наш цар покло­няється Саваотові, а ми Дажбогові. Не буде ж він нас зневажати за те, що ми любимо того Бога, якого любив його тато Святослав? Глузд каже — той, хто зневажає Бога України (Руси), зневажає людей України (Руси)".І сказав Віщий Радогост: "У Атенах я ба­чив — є віра християнська, але в Греції ніхто не зневажає старих святинь, стоять нечіпані ста­туї Богів Греції. Є такі греки, що біля стіп Богів своїх квіти кладуть. І тому я прошу тебе, атімане Гутта, не веди косацької раті на брань. Не хочу, щоб на твоєму мечеві була кров царя Володимира.Я скажу царю Володимиру: не одна віра повинна панувати на світі, як єдинопра­вильна. Світ повинен багатіти багатьма ві­рами, і всі віри повинні користуватися одна­ковим правом. Ми, кияни, можемо вважати, що та чи інша чужа віра виглядає для нас смішною, хибною, бо не відповідає нашим поглядам і нашому серцеві, але ми ніколи не кажемо, що чужа віра неправдива, і тому вона не має права існувати. Ми, кияни, можемо мати свою думку про чужі віри, але ми ніколи не будемо чужі віри нищити, іновірців карати, бо ж коли б ми так робили, то це означало б, що віра в нас дика, жорстока, самолюбна, по­творна. Мусульмани моляться у мечеті, жиди — у синагозі, греки — у киріконі, латини — у кос­телі, а ми, українці — у святині. Усі ми люди Неба й Землі, і кожний з нас по-своєму до­стойний тому, що має свій шлях віри в Бога".151. Грекиня Анна прибула до Києва: з нею прибули і її прислужники і прислужниці, єреї, монахи, посли, гості. У Царському Двірцеві цар Базил (Володимир) стрів жону Анну. (Ди­во в Царському Двірцеві: кияни звуть Царя Володимиром, а греки — Базилієм, дві віри — два імени. Цариця Рогніда сказала, що цар Володимир смішно виглядає з грецьким ім'ям і в грецькому одінні. За відважне мислення її карають: монах Агапій обрізав їй коси русі й пишні. "Прощай моя руса коса!" — сказала цариця Рогніда, залившись гіркими сльозами.Монах Агапій сказав: "Віра України (Руси) і її волхви — це сатана! Чи відрікаєшся ти са­тани і всіх діл його, і всіх слуг його, і всієї служби його, і всієї гордині його?" Рогніда трем­тіла з страху, ковтала гіркі сльози, які котилися по її щоках, зволожували її уста. Во­на сказала: "Відрікаюся". Ще два рази монах Агапій казав: "Кажи — відрікаюся". Замість відповіді, вона почала ридати — здригалася її душа. Монах нарік її Анастасією, і повів її у темницю, де вона під охороною монахів житиме як монахиня правдивої віри грецької. Кияни, знаючи гірку долю Рогніди, нарекли її Гориславою: здобула вона горем славу у пам'яті людській.152. На березі Дніпра з лад'їв греки виван­тажують бочки, наповнені винами. Виносять скрині, у яких ризи, хрести, кропила, образи Вар­вари, Миколая, Григорія, Іоана Хрести­те­ля, Христа, Марії, ритуальна посудина срібна, пахощі, епітрахилі.("Згідно з рішенням царгородського Собо­ру (4-го березня 870 року) після спільної умови між болгарським князем Борисом, патріярхом Ігнатієм і візантійським імператором Васи­лі­єм 1-м (867-886) до Болгарії прибув грецький архиєпископ, декілька єпископів та велика кількість світського й чернечого клиру. Та вже незабаром вийшло на яву, що всі ці візантійські місіонери в меншій або більшій мірі були агентами Візантії, ціллю якої було поневолення Болгарії" (Др. Григор Лужни­ць­кий, "Українська церква між сходом і захо­дом", 1954 рік, стор. 30). Агенти Візантії, ціл­лю яких є поневолення України (Руси), пов­ністю опанували Царський Двірець царя Володимира).У Царському Двірцеві як у церкві — ікони і підсвічники. І всюди чути грецьку мову. Чути гострий запах (за грецьким стилем) смаже­ного м'яса і кислого вина. Українці (русичі), які були прислужниками цариці Рогніди, вигнані з Двірця. Ключі від царських скарбів передані грекині Анні: вона греків поробила довіреними людьми Царського Двірця Ук­раїни (Руси).Прислужниці цариці Рогніди до глибин душі ображені, ідуть вулицею і кажуть: "Правильно, правильно кажуть волхви — чия віра, того й влада, чия віра, того й мова, чия віра, того й сила, чия віра, того й порядки". 153. Ще ніким і ніколи цар Базил (Во­ло­димир) не був так звеличений, як тепер гре­ками-єреями. Звуть вони його "наставле­ником Бога Христа", низько йому кланяються. Вони вранці грецьким способом одягають і взу­вають його, і він з ними молитву каже. Коли він сказав, що воліє сам купатися і одягатися, йому монахи відповіли, що то тільки у тих нечистивих варварів, які не володіють ін­стинк­том державнотворення, цар пошани ве­ликої не має. У нас, греків, усе для царя — зна­чить усе для слави, сили і щастя держави. Підданий, звеличуючи царя, звеличує себе. Під­даний знаходить для себе щастя, викону­ючи накази царя. Підданий відрікається від особистої волі, щоб мати особисте щастя — царську ласку.154. У Царському Двірцеві пир після пиру. Грецькі вина піднімають настрій пируючим, відважна й буйна підхмелена уява. Атіман-во­євода Вовчий Хвіст і атіман-воєвода Путята, наслідуючи царя Базиля (Володимира), мають грецьке одіння, на грудях у них хрести — да­рунки єрейські."Іспалаєті деспота! Іспалаєті деспота! Іс­палаєті деспота!" — співає група греків-мо­на­хів, їхні голоси звеличують царський пир. Тіль­ки цар Базил (Володимир) поворухнеть­ся, щоб слово сказати — настає мертва тиша, кінчив він слово мовити — усі натхненні цар­сь­кою мудрістю, волею, силою. Єрей Архан­до­ніс каже: "Так, царю Базилію, віра грецька учить славити царя — наставленика Бога Хри­ста. Ти всесильний, твій наказ — наказ Владики Господа Ісуса Христа, який своєю владою дер­жить творіння і своїм промислом упо­рядковує світ, і перед ним тремтять усі сили розумні, і хвалять його сонце, місяць, зорі, і перед ним дрижать безодні. Він напнув небо, як шатро, на водах поставив землю, піском озна­чив край моря, йому служать сили анге­льські, перед ним стоять і літають многоокі херувими і шестикрилі серафими. Дай, царю Базилію, наказ, щоб кияни прийшли до води, хрещення прийняли. Віру грецьку маючи, во­ни поклонятимуться тобі, як наставленикові Христа Ісуса, у церквах славитимуть деспота Базилія!"155. І на питному пиру цар Базил (Володи­мир) сказав: "Велю завтра хрестити Київ! А хто не прийде — багатий чи бідний, раб чи чернь людська, той противен мені, і буде по­збавлений майна свого, і буде покараний смер­тю!" Єреї-греки ці слова почувши, від­важно заспівали: "Киріє елейсон! Киріє елей­сон", що значить "Господи, Помилуй!"("Не бажаючих хреститися було дуже ба­гато в Києві, і взагалі по всій Русі. В самому Києві поліційний нагляд (...) був настільки сильний і дійсний, що небажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були — або по­неволі хреститися, або рятуватися втечею, або (...) підлягти смертній карі" (Професор Ду­ховної Академії Е. Голубинський, "Історія Русской церкви", 1901 р., т. 1, стор. 175).Воїни-варяги і греки-монахи, маючи царя Базила (Володимира) наказ "карати смертю", "позбавляти майна", "виганяти з дому", про­являли законну жорстокість. Вони оголеними мечами гнали людей — ішли перелякані матері з дітьми, ішли баби, діди. Ішли з невимовною тривогою в душі. Біля Дніпра, на березі Почаєво киянам був даний наказ скинути з себе весь одяг.156. У киян було дуже розвинене почуття сорому: хіба ж може стояти голий тато біля доньок голих, хіба ж може стояти гола мати біля синів голих, о, Дажбоже, це ж бо стид великий, гріх несусвітній! Є скотина — в неї сорому немає. Чому до нас, українців-русичів, хрестителі ставляться як до скотини?Кияни ридали з сорому, як малі безпорадні діти. Руками закривали "соромні місця". Старалися дивитися в землю — не знали, де очі подіти. Ті матері, які не хотіли голими бути, були биті бичами. "Краще смерть прийняти, ніж так зневагу терпіти", — казали матері. І старим бабуням було дозволено рушником "соромне місце" прикрити, жінки, дівчата й чоловіки не дістали від єреїв-гречинів такого дозволу: голі стояли перед хрестителями.157. На березі Почаєва сидять цар Базил (Володимир) і цариця Анна. Стоять єреї-греки в ризах довгих, розмальованих. У бочках во­да, на лавці — кропила, зроблені з кінських хвос­тів. Варяги і воїни приганяють нові й нові юрби киян. З юрби вийшов старий сиво­бо­родий киянин Боголюб, поклонився до царя і сказав: "Царю Володимире, знав я тата твого, маму твою, то ж я твою маму Малуню віз з Києва до Будутина. Зроби мені ласку, дозволь мені вмерти з тією вірою, яку мали батьки мої". Кияни, почувши ці слова, гірко запла­кали."Киріє, елейсон! Киріє, елейсон!" — речали єреї-греки, вимахуючи кропилами. Прибігли три варяги заклопотані — подраний одяг мають, подряпані обличчя. Кров на руках. Став­ши перед царем, вони сказали: "Сидять у домах, замкнулися, не хочуть хрещення прий­мати". І сказав цар: "Ловити і хрестити, а хто противиться — того сікти, піддавати смертній карі! А хто хрещення прийняв — дари давати, вином-медом угощати".158. На Хрещатій долині стоять бочки з медом, вином, на столах — їство: дари царські для тих, хто хрещення прийняв. Стоять "дари царські" неторкнуті: ті, що "хрещення прий­ня­ли", похиливши голови, повертаються додому з пригнобленою душею, з розбитим серцем, їм не хочеться пиво-меди пити, їх гнітить сором, зневага. У них відібрана гордість вродженої гідности.Воїни-варяги з монахами-греками закло­по­тано бігають від дому до дому. "Хрещені?! Вішайте хрест на шию! Хрест спасає від смер­ти", — і меч варязький, і хрест грецький стояли перед очима київської родини. "Тато втік до лісу, а мама — хора", — сказали перелякані діти. Хрестителі вигнали дітей з хати, забрали вартісні речі, двері дошками забили.На тому домі (так пише київський літо­писець), де вже були люди хрещені, хрестителі сокирою вирубували "отес" — знак хреста. Дім, який не має "отесу" (хреста) з наказу царя Базила (Володимира) мав бути спалений, а люди — посічені.159. "Хрестись!" — крикнули воїни-варяги. Мати стояла з дитиною, як завмерла. Бліда, як полотно. Дивлячись на піднесений меч і хрест, вона тихо сказала: "Дажбоже, життя таке гар­не, що варто вмерти, щоб жила честь роду мо­го". І ойкнувши, упала — кров струмками ллє­ться, меч розкраїв голову. Біля закри­вав­леної матері сидить семилітній хлопчик — онімів з переляку.Воїни-варяги, довідавшись, що вони убили жінку атімана-воєводи Гутти, почали тікати. Вибігши з подвір'я, атіман-воєвода Гутта до­гнав їх. Він, сказавши: "Іду! З Дажбогом іду!", підняв меч. Він бився з трьома варягами як надлюдина. Він бився за віру України (Руси), за жінку Світляну, за доньок Святославу і Сумиру, за сина Анта.160. Три варяги упали від меча атімана-воєводи Гутти. Два варяги прибігли з су­сід­нього дому до Сумири і Святослави, зірвали з них знаки Дажбожі (тризубці). Три косаки, що летіли на конях, обезголовили варягів і визволили Гуттиних доньок.Вулицею іде сліпий волхв Дубава з пово­датарем і співає: "Греці-і-і налезша-а на Русь і творящі зла-а-я во ім'я богов. Греці-і-і на­лезша на Русь..."."Відрікаєшся від бєсовської віри батьків своїх!? Навертаєшся на віру грецьку?! Цар Володимир сказав — аще хто не обрящеть ся, іменіє лишиться іда прийме казнь!" — сказав монах Іларіон, показуючи на двох варягів, які стояли з оголеними мечами. І відповів слав­ний коваль Ліпака: "Я приймаю казнь! Каз­ніть мене першого, щоб мої очі не бачили мертвих дітей моїх і жени моєї".161. Діти (Ляля і Божедар) вважали, що їхні тіла мають лежати біля посіченого тата. І лягли вони, щоки свої притуливши до щік татових. І очі закрили: вони були маленькими, про смерть нічого не знали, та знали вони, що мають бути там, де й тато, їхня мати не ба­чила, як варяги безжалісно мечами покололи її дітей — вона померла з переляку (не могла перенести смерти мужа свого).Варяги зірвали з шиї мертвої матері на­мис­то з шкла і сердолику. Вийняли з її кіс золотий гребінець, зняли з пальця перстень, вирвали з вух сережки. У коваля взяли пояс, на якому були золоті накладки. Виходячи з дому, вони хотіли дім підпалити. Та монах — грек Афа­насій сказав, що дім новий і просторий, в ньому житимуть монахи — прибулі з Греції браття во Христі.162. Єрей Архандоніс, бачачи, що в Києві багато убитих, розмилосердився, і сказав: "Той, хто не хоче хрещення прийняти, може їхати в Константинополь на каторгу". Молоді кияни не знали, що значить слово "каторга" — воліли краще їхати на каторгу, ніж зрад­жу­вати віру батьків своїх. І їх зв'язували. І гнали на каторгу. (Грецьке слово "каторга" значить "корабель", у якому веслують невільники ланцюгами до весел прикуті).Варяги-воїни з греками-монахами вторг­ну­лися у Київський Священний Гай. І почали сокирами вирубувати золото і срібло, яке зображувало Трисуття — знак Дажбожий. Мо­нах Агапій тримав "Біблію" і читав: "Жертів­ники їхні зруйнуєте, стовпи їхні поламайте, святі гаї їхні зрубайте, а тесані постаті їхні вогнем спалите" (5 кн. Мойсея, гл. 7, 5)."Книга Повторення Закону навчала про це: "Жертівники їхні порозбивайте, святі дере­ва їхні постинайте, а тесані постаті їхні по­па­літе вогнем. Так, власне, й робили в нас по прийнятті християнства", — пише без жалю до святощів народної Української культури Іла­рі­он (Огієнко) на сторінці 21-й у книзі "До­християнські вірування Українського Наро­ду".163. Образ Бога України (Руси) має бути прив'язаний коневі до хвоста і волочений вулицею, і зневагою заплямлений? Не тому, що Український Бог неправдивий, а тому, що Він має образ українця (русича), втілює Він духовну незалежність України (Руси), втілює в собі нескориму вдачу косацьку і є Він сим­волом єднання Минулого, Сучасного і Май­бутнього. Коли Український Бог буде на очах українців (русичів) заплямлений, битий би­ча­ми, то це вб'є в душі українця (русича) пошану до себе, вб'є віру в себе, вб'є відданість рідній справі, душу приголомшить, знедолить. Укра­їнці (русичі), бачачи, що все їхнє справді рідне і справді святе, заплямлене, загорьоване, осуджене, житимуть з охлялою душею.Приволокли образ Бога України (Руси) до Дніпра і заходилися Його топити. Матері, які вже були хрещенні і мали хрести на шиях, за тужили за рідним Богом. Вони бігли над Дніп­ром, руки ламаючи, сльозами очі залива­ючи, казали: "Видибай, Боже, видибай Боже!" (Сло­во "видибай" в ті часи вживалося в значенні "виходь").164. "Глупі темні матері плачуть за дерев'я­ним богом-ідолом, бовваном! То дерево, а не Бог! Коли б він був Богом, сам би себе вря­тував. Плакати за деревом, на якому зобра­жене лице людське — зловірство!" — рече єрей Архандоніс. Косак Троян і косак Боголюб при­в'язали коневі до хвоста образ Ісуса Хри­ста (ікону дерев'яну) і почали тягати вулицею і казати: "Глупі єреї-греки вірують цьому де­рев'яному богові-ідолові, бовванові! То дере­во, а не Бог! Коли б він був Богом, сам би себе врятував! Плакати за деревом, на якому зо­бра­жене лице людське — зловірство!" Кияни, бачучи, що позаду образу Українського Бога, косаки тягнуть образ Візантійського Бога, по­чали зривати з шиї хрести і кидати в болото. Що це діється? Зіткнулися два світогляди — дві культури, зіткнулися два світи — світ Дажбожої України (Руси) і світ Саваотової Візантії.165. Загін воїнів-варягів у київському Свя­щенному Гаю. З Святині вийшов врочистий Віщий Радогост і сказав: "Кияни, крім віри, ще є таке слово "культура" — до культури нале­жать старі письмена, образи Богів, храми, мис­тецькі вироби. Я був у Греції, греки — хрис­тияни, але вони, щоб бути народом древньої культури, зберегли свої древні храми і образи своїх древніх Богів, і греки зберегли письмена своїх древніх волхвів. Щоб між достойними народами ми були достойним народом, збере­жімо й ми свою рідну древню культуру, яка величається ось в цьому Священному Гаю".(В оповіді "Заратустра, Бог і Біблія" я пи­сав: "Олександр Македонський (336-323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іран­ську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: "вкинув заратустріянські рукописи у вогонь", — пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі "Історія Зороастріянізму".Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як дикі варвари, очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).Палення в Персії рукописів, здійснене гре­ками, це "факт Олександрового розпусного вандалізму", — пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі "Зороастріянська Теологія".Олександр Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку ортодоксну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших гре­цьких богів і боженят. Греки в Персії руйнували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи "Авест". І такий (ні, ще потворніший!) "факт Олек­сан­дрового розпусного вандалізму" довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році").Єрей Архандоніс підняв хреста і заречав: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!" Воїни-варяги запалили вогонь: почала горіти Святиня України (Руси). Горіли древні письмена народу Українського. Горіли прапори, прославлені в походах царя Олега, царя Ігоря, царя Святослава. Горіли теси (дощечки), на яких викарбувані молитви волхвів, наука лікування травами.166. З палаючої Святині вивели варяги-вої­ни, вивели на розп'яття старого тата Віщого Чара. Він сказав: "Володимир може справляти весілля з грекинею — то його справа, але нехай він не справляє весілля України (Руси) з Візан­тією. Земля-Мати свята народить Великого Сина і Він оправдає без вини осуджену і покарану віру України (Руси)! Хто вмирає за віру, той отримує вінок життя. Хто зраджує віру, той живе з вінцем мерзотного раба. Стрічай, Дажбоже, іду до Тебе".Варязькі мечі прокололи груди старому та­тові Віщому Чарові. Він печаттю народної совісти упав на святі письмена України (Руси), які були охоплені вогнем. "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!", — рекли гре­ки-єреї, здійснюючи хрещення України (Руси). Справді, це не було хрещення, а жор­стока злорадна помста. О українці (русичі)! Ми, єреї-греки, знаємо: "На п'ятому році прав­ління Іраклія Руси відняли у Римлян Грецію" ("Теоп", стор. 186). "Руси б'ють греків, і через Істрію підступають до Риму" (Папа Григорій 1-й).167. Горить Храм-Святиня України (Руси), в якій кияни віддано молилися, вірою душу свою ощасливлювали, писанками обмінюва­лися, свічки ставили перед злотосяйним зна­меном Дажбожим — небесним триглавом (Три­суттям). Єрей Афанасій, охоронений ва­ря­зь­кими мечами, співає натхненно: "Хто не лю­бить Господа Христа, нехай буде прокля­тий" (До Коринтян, 16, 22). "Бо наш Бог — вогонь пожераючий" (До Жидів, 12, 29).І (свідомо чи несвідомо) єрей Афанасій співуче читання закінчив словами старого гре­цького законодавця Солона: "Всяке божество заздрісне"."Пожераючий вогонь" грецької віри орто­доксної жере віковічні культурні надбання народу Українського. Чорний дим розносить по Києві запах згорілих киян — киян, прине­сених у жертву "Пожераючому вогневі"".168. Вечоріє. Іде вулицею хлопчик (син убитих батьків — дитина Миролюба і Славуні). Іде в ніч — руки тремтять, як у лихоманці, очі непорушні, як у мертвяка. У хлопчини на шиї хрест. Він плачливим голосом співає те, що чув тоді, як бачив смерть тата і мами: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!"Єрей Архандоніс возрадувався, що мале­нь­кий варвар свою душу призвичаює до бла­городної грецької мови, обласкав хлопчину і дав йому ім'я Іраклій, і привів до Царського Двірця. Іраклій і такі діти — як він, твори­тимуть церковний хор — славитиметься у Києві грецька віра ортодоксна.Ніч. У Києві тихо і темно — ніхто не світить світильників. Перелякані матері з дітьми попритулялися до шибок, заплаканими очима дивляться на Священий Гай, в якому високим полум'ям горить Віщий Чара. На руїнах Хра­му України (Руси) єреї-греки поставили хрест...

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги