Мага Віра

ДЕНЬ 34

1. Дорогі мої побратими, дорогі мої по­сестри — правдоносні внуки Дажбожі, йду в гості до Вас. Несу святі скарби, які мені пере­дали для Вас великі Предки наші. Прийміть їх — вічно житиме в серцях Ваших творча і шляхетна згода. Вічно Ви будете багаті благородними почуттями, вірою в єдиного і всюдисущого Дателя Буття. Датель Буття — Дажбог наш величний, суворий і ніжний, як рідна мати. Він — Будівник Світу.Є люди, яких можна назвати біблійними атеїстами. Вони не вірять у Єгову тому, що Він, як пише "Біблія", жорстокий і ревнивий. Про інше поняття Бога вони не знають. Слова "віруючий" і "атеїст" умовні. Для біблійників ми, рунвісти, виглядаємо атеїстами тому, що ми віруємо не по-біблійному. Ми віримо в Да­теля Буття (Дажбога). І наша віра нас звеличує. В ній ми бачимо духовну волю нашого "я". В ній трепет нашої любови до Вітчизни і наша ненависть до її ворогів. Наша віра свята!Рідна Українська Національна Віра єднає наші мислі, єднає наші почування, єднає наше велике правдоносне плем'я — плем'я внуків Дажбожих.Ми віримо в Дажбога, щоб наші земні, підземні і небесні скарби були нашими. Нам відомі таїни успішної святої оборони скарбів рідних. Ми любимо і обороняємо їх так, як свої руки, ноги, очі, мозок, серце.2. Людина боронить сама себе не тільки розумом, а й інстинктами самозбереження. Інстинкти самозбереження старіші і сильніші за розум. Ми хочемо, щоб світ знав, що ми непереможні. Непереможність наша закодо­ва­на в наших розуміннях життя і смерти, у філо­софії і культурі нашої любови до Вітчизни, в одержимості нашої борні за Її волю.Вітчизну нашу ми обороняємо, керуючись не партійними, соціологічними чи інтер­націо­нально-релігійними гаслами. Ми Вітчизну нашу обороняємо інстинктами самозбережен­ня. Вітчизна — наші ноги, наші руки, наші очі, наш мозок, наші серця і почування.Вітчизна і ми — це корм і тіло, повітря і легені, краса і душа, право на життя і життя, колиска і дитина, материнське молоко і май­бутнє дітей наших. Нещасний буде той, хто нас, внуків Дажбожих, на нашій рідній землі прагнутиме поневолити, щоб живитися на­шою кров'ю (добротними плодами Вітчизни нашої).3. Ми живемо законами не позиченої моралі, а рідної: вторжник, що увірвався зі зброєю залізною чи духовною на наші рідні землі зі сходу, півночі, півдня чи заходу, щоб нас поневолити, має віддати нам свою голову. Мораль така нам корисна і для нас вона свята. Ніхто не має права в нашу хату нести науку Ісуса, папи римського, Лєніна, грецької ор­тодоксії, щоб нею нас гнобити!Ми не хочемо підпорядковувати себе тво­рінням чужоземного розуму. Десять століть ми були підпорядковані законам чужого розуму — законам чужоземної релігії. Тепер має­мо наочні дані ствердити, що таке підпо­рядкування обезвладнило душу нашу і знецінило в світі наш світлий розум.Ми маємо свій розум. Ми маємо свою ду­шу. Ми щасливі без чужого щастя. Ми розумні без чужого розуму. Той, хто повірить, що ми маємо в черепах ослаблений мозок не здібний для творчости, у грудях — заячі серця не здібні мати свою віру, викопає сам для себе могилу на нашій землі — ми нікому не дозво­лимо наше на наших очах ганьбити!Я йду, щоб підняти народ на вершини ду­ховного і тілесного самоутвердження. Коли я йду до мого народу, щоб з ним синівську мову вести, Ісус, Маркс, Лєнін, папа римський і греко-православні жерці, повинні мовчати.Їхні мудрощі і їхні святощі, їхні щедроти і їхні чесноти — їхні, хай вони збагачують ду­хов­ні скарбниці їхніх народів і не понево­люють духовне життя мого народу.4. Побратими і посестри, ніколи плаксиво не жалійтеся нікому, що москвини прийшли в Україну і б'ють українців: кожний, хто йде в Україну, йде, щоб бити українців, щоб одру­жуватися з їхніми миловидними і ніжними дочками і цим ослаблювати моральну і тілесну субстанцію українську. Кожний йде в Україну, щоб бити українців, щоб їхніх жила­вих і світлочолих синів навчити вбивати рідну матір, вбивати рідного тата в ім'я віри Хрис­тової, в ім'я віри Лєнінової, в ім'я повного шлунку, поплатних посад, сектантського фа­на­тизму, споживацької філософії життя.Кожний йде в Україну, щоб брати з колис­ки українських дітей і вчити їх катувати Україну. Зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із загарбниками України (валуївцями, денікін­цями), зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із за­гарбниками України (брежньовими, сталін­цями, лєнінцями) — що це значить?Це значить, будучи українцем, спільно із загарбниками України душити в Україні ук­раїнську мову, тримати в темноті українську національну свідомість, ховати від українців їхню правдиву історію і вчити їх такої пот­ворної історії України, щоб у них не було віри в себе, не було пошани до предків своїх, творити в 21 році, в 33 році голод в Україні, катувати українців в концтаборах Соловків, Колими, Сибіру, Московитії.5. Німці, англійці, французи та інші на­роди не хочуть стояти поруч з українцями. До­стойні народи не можуть любити тих, яких вони вважають духовними, політичними і еко­номічними рабами.Українці в їхньому розумінні "білі негри Европи". Сорок п'ять мільйонів людей, які живуть на найбагатшій у світі землі і звуть се­бе українцями, не мають ні своєї національної армії, ні своїх грошей, які б були визнані банками держав Евразії, ні своєї національної філософії життя. В їхній столиці Києві на вулиці не чути української мови.З такою національною грамотою українці (брати-чужовіри) хочуть у світі здобути сим­патію, визнання, зазначаючи, що вони "також християни". Світ не любить тих, які самі себе не знають, живуть законами раб­ського розу­міння життя, моралі, релігії. Рабство — ганьба.Світ — це природа. Світ живе законом: кожний народ, коли він хоче бути достойним народом, повинен сам на своїй землі боро­нити волю свого "я". Народ, який не здібний сам себе боронити, приречений на загибель.6. Природа (все живе кероване законами природи) завжди стоїть по стороні сильних. Природа, наприклад, дає право не слабкому оленеві, а сильному і відважному започатку­вати, стрінувшись з оленихою, продовження роду оленячого. Моралісти, отже, мають дані твердити, що природа неморальна, жорстока, потворна. Коли б природа стала по стороні слабкого тілом і розумом оленя (в ім'я "вели­кої" моралі), оленячий рід став би млявим, і вовки швидко б його зжерли. Природа, щоб зберегти рід оленячий, стоїть по стороні силь­них оленів. Тільки їм дає право продовжувати народження нових поколінь.Світ з любови до роду людського любить той народ, який володіє могутньою енергією нервової системи, організаційним талантом, вольовим і палким розумом.Слабкий народ викликає до себе жаль, співчуття. Сильні інколи дають йому в руку шмат хліба, але ніхто з них не хоче зі слабким народом ділити його слабість і слабнути разом з ним.7. Відвідував я найменші країни світу (Ел Сальвадор, Коста Ріку). Мені було приємно, що сини цих народів вірять, що вони сильні. Вони гордяться своїми вітчизнами. Я не стрічав, щоб хтось з них говорив: "Ми слабкі", "нам треба возз'єднуватися з іншим великим народом", "наша вітчизна самостійно не може існувати".Український народ тілесно здоровий. Він сильний. Він розумом глибокий і красою лиця принадний. Але він слабкий вірою в себе. Він слабкий своїми слабими переконаннями (його душу приборкала і спотворила многовікова неволя).Щоб його душа пробудилася, налилася творчою енергією, святою вольовою вірою в себе, мають прийти зі світу рунвістів Рішителі Життя і Смерти, тобто ржіси. Народ, поба­чив­ши подвиги ржісів, самозвеличиться. Народ не може жити без великих синівських подвигів. Він подвиги обожнює і ними насна­жується. Чим більші синівські подвиги, тим більша енергія і віра народу. Там, де немає великих синівських подвигів, народ стає кволим.8. Я йду, щоб переконати синів України, що служіння народові і вмирання на полі бою за його волю — це не наказ, це не присяга, це не обов'язок, ні, це обряд Добровільного Свя­щен­нодійства. Це вершина духовної і тілесної досконалости — завершення щастя, здійснення всіх мрій, вічний вінок Слави і Волі!Ржіс — найвища ступінь духовного і тілес­­ного життя рунвіста. Ржіс — український камі­кадзе. Один ржіс знищить сотню злотворних вторжників. Він (ржіс) сам добровільно і врочисто зголошується у хвилину всенародної тривоги йти у Царство Духа Предків.Ржіс своєю тлінною тілесною кончиною нищитиме осині гнізда вторжників. Рунвісти такого озброєного Рішителя Життя і Смерти, тобто ржіса, обрядово проводжатимуть уквіт­чаного у вінок Безсмертя. Найкращі красуні внуків Дажбожих цілунками і співами провод­жатимуть його як на велике Різдво Світла Дажбожого, у Святиню Безсмертя. Мати його буде проголошена Великою Матір'ю Волі і Слави.Ржіс обрядово (в натхненні Дажбожого священнодійства) своєю мудрою смертю май­стерно і впевнено відбирає життя в сотні катів України. Піде слава по світу, що коли йде ржіс, то це значить іде той, хто сам себе прирік на смерть, щоб своєю смертю перемогти ту смерть, яку несуть Україні вторжники.9. Ржіс — людина, яка йде між смертю і жит­тям. Йому покірні сили живі і мертві. Він у свя­щенній борні згорає, стає райдужним пра­пором Волі, Віри і Слави. Його тіло перевті­люється у вічність. І стає під небом України серед степу широкополого вогняним мідяним монументом Священнодійства. Ржіс — людина, в якій втілені сили більші, як людські. Він діями своїми тривожить серця мільйонів, стає ідеєю мільйонів, його чинові кланяються по­чуття мільйонів. Не кожний рунвіст, не кожна рунвістка може досягнути тієї духовної і тілесної досконалости, яка завершується дія­ми, що їх здійснює ржіс. Ржіс — легенда жива, з якої творяться закони, філософські системи, релігії, обряди, духовні революції, нові епохи, нові шляхи цивілізації.10. Той, хто відчув, що він готовий бути ржісом, не обов'язково має звільнятися від зем­ного життя: ржіс проявляє божественні свої сили у всіх сферах життя народу — на фронті, в розвідці, в мистецтві, в техніці, в праці. Він відрізняється від маси своєю одер­жимістю, цілеспрямованістю, відвагою, здо­ро­вими інстинктами народного самозбере­ження, самопосвятою, вищою за звичайне життя і звичайну смерть. Ржіс — завершення кращих духовних і тілесних сил нації, ржіс — це Дажбожий дар, який отримує не кожний, це дар Слави, Любови і Безсмертя.11. Життєтворчий Дажбоже мій, мільярди років Ти ткав зі Світла чарівний оксамит — готував колиску для Розумного Життя. Чую, дехто каже мені: "Ніхто не готував, розумне життя само постало, маючи на це час і умови".Відповідаю: "Є час, є умови, а творця часу і творця умов немає? Є світло, а джерела, яке творить світло, немає?"Філософії матеріялізму й ідеалізму недос­коналі тому, що вони не толерантні. Вони, самі себе вважаючи досконалими, ведуть між собою дику війну, їх треба роззброїти. Життя їх не оправдало. Немає абсолютної матерії, немає абсолютного духа, немає духа без матерії, немає матерії без духа.Оріяна (Первоукраїна) — Вітчизна племен оріянських (сумеріян, гіттітів, гиксосів, кри­тян, скитів). Вони першотворці культури і цивілізації народів Білої раси, дарма, що тепер їхні духовні й матеріяльні скарби при­своюють собі інші народи. Чужоземні істо­рики знають добре, що українці — це потомки сумеріян, гіттітів, скитів: Але з міркувань релігійної і політичної дипльоматії, не всі вони можуть глянути правді в очі.12. Оріяна — Дажбожа колиска. Як тво­рилося несвідоме і свідоме її єство. Чим вона принадна, чим вона квітуча, щедротна, багата і таємнича? Яка її історія? Як її читати?Часто рівнинні простори Оріяни були за­литі морем. Сотні тисячоліть бушували хвилі морські там, де сьогодні бушують хвилі золотої пшениці і течуть солодководі ріки, і шумлять співучі гаї, мріють у степах могили і стоять гради Київ, Львів, Полтава, Харків, Одеса, Чигирин, Ялта, Трипілля та інші гради і городища.Милосердне небо і золото хлібодарного моря — який первородний, який божественний у Тебе, Оріяно (Первоукраїно), прапор — прапор Природи і Її щедротних дітей.І тоді, коли на хвилях моря іскрилося Сонце, а це було більше, як мільйон років тому, творилися гори Оріяни. Їх ми сьогодні звемо Карпатськими, Кримськими.13. Красивішає обличчя плянети Земної ... Поступово море виходить з просторів Оріяни. І в ці часи, ніби як вітальний салют, посланий у космос, ніби як передвістя світове, яке повідомляє галактики і метагалактики про чудотворіння плянети Земної, заклекотіли надземні і підземні води.І вибухли в Карпатах вулкани, здригну­лася десятикілометрова мантія Землі. І пролетіли над звільненими від моря просто­рами Дажбожої колиски (Оріяни) гураґани. Заклубочилися хмари. Загорілося небо від спалаху перших на Землі блискавиць. І свіжим озоном потекли хвилі життя. І стало тихо.14. І там, де було море, де були гори льодяні, появився чудодійний лес. І погналася до Сонця буйна й соковита тропічна рослин­ність — могутні дерева. Розкішні високі дакти­леві пальми: і був тоді в Оріяні (Первоукраїні) такий клімат, як тепер в Африці.Простори покрилися могутніми лісами. І по головній артерії землі оріянської потекла солодка джерельна вода — народився Дніпро! І зі всіх сторін поспішно приєдналися до нього його діти — солодкі дзвінкі притоки. І зашумів над їхніми берегами густий очерет, і зако­лихалися пташині гнізда.І захвилювалися степи і узгір'я духм'яними травами, квітами, закосичилася земля гаями. І заспівало небо жайворонками, повідважніша­ло ширококрилими орлами, численним при­надним пернатим світом.І ріки наповнилися рибою; ліси і степи — медами і ситими звірами. І Карпати покри­лися кедровими і смерековими лісами, заго­моніли стрімкими потоками, цілющими теп­лими джерелами. І сьогодні, як свідки тих часів, коли простори Оріяни були покриті водою, лежать на вершинах Карпат широкі кам'яні поля.15. Життєтворчий Дажбоже мій. Ти воіс­тино квітучу (безподібну на плянеті Земній, безподібну в сонячних системах нашої галак­тики!) приготував колиску для улюблених дітей своїх — для нашої Первоматері Лель, для нашого Первотата Оря.І вони дали нам серце свого серця, душу своєї душі, образ свого образу, красу своєї краси. І відійшли вони у Святиню Вічности Дажбожої. І між їхнім "я" і нашим "я" тремтить сонячна струна сили спадкової.Їхня кров тече по жилах наших. Їхня чарівна мова дана нам, щоб ми розуміли самі себе, дана нам, як дар нетлінний і вічно­квітучий, сьогодні радує душі наші, умудряє навики наші, єднає мислі наші.Слова, які ніжно і мудро видобули із сим­фонії Неба і Землі Первомати Лель і Пер­вотато Орь — "тепа" (тепло), "гіма" (зима), "света" (світло), "іті" (іти), "піта" (пити), "дата" (дати), "вар" (вар, узвар), "сік" (сік, напій), "тема" (темно), "сісі" (груди), "сарпа" (серп), "трада" (труд), "лута" (люта, лютий), "по­ґанда" (погано), "жал" (жало), "вам'я" (вім'я), "парага" (порох), "така" (така), "яра" (яра), "пава" (повітря), "ід" (їда), "калюша" (ка­люжа), "руш" (рухати), "мага" (могутній), "нара" (наречена), "бгу" (буття), "да" (дати), "рос" (роса), "пас" (пасти), "дася мася" (десять місяців), "ваю" (віяння), "рик" (рик, мова), "дама" (дім), "двар" (двері), "пак" (пекти), "да­сака" (десятка), "тата'" (тато), "мата" (мати), "дара" (дірка), "мріті" (смерть), "кеса" (коса), "рода" (рід, народ, народження) ми й сьогодні щодня вживаємо.А ці ж слова — найстаріші в світі слова білої людини! А вони ж були на устах тих оріян, які п'ять тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли до Північної Індії, започатковуючи історію Індо-Европейської культури і цивілі­за­ції. Вони ж (ці перші слова людини) були на устах сумеріян, які шість тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли в долину рік Тигру і Евфрату, на береги Пелопонесу, Кри­ту, Малої Азії. Сьогодні весь світ гордиться плодами їхнього розуму — вогнищами їхньої брильянтної цивілізації і культури. Без них був би неможливий розвиток цивілізації Европи, Азії, Америки.Вони ж (ці тепер мною сказані санск­ритські слова) до сьогодні вціліли на устах си­нів і дочок України. Горять вони, як само­цвіти, як буйне світання мислі людської, у найстародавніших книгах плянети Земної — на клинописах Сумерії, Гіттії, у "Ведах", "Авес­тах", "Трипітаках".16. Я знайшов ці самоцвіти у нетрях історії і радуюся ними, як дитина вимріяним дарунком. Показую їх всюди, ой, не топчіться ж, не топчіться ж по них, чужовірні вчені народу мого! Глузуйте з мене. Або речіть, що то не я, а ви їх винесли з нетрів історії, при­писуйте мій тяжкий труд собі, але не топ­чіться, бо то, кажу вам, святі скарби мови рід­ної, то сердечний трепет історії нашої, о, невгамовна душе моя, чому ти така?!Мандрував я над берегами Евфрату і Тиг­ру. І, стомлений мандрами, шукав прохолодь в тіні вавилонських руїн, під дактилевими пальмами Куту, Умми і Амари. Мандрував я над берегами Персіянського заливу, біля Башрагу, де, як оповідає "Біблія", кочував халдеєць Авраам. Пас він кози, страждаючи від безводдя і пекучих вітрів і живлячись в'яленим на сонці м'ясом, корінням, мушлями.17. Мандрував я над берегами Тибру і Йорданю. Ні, жодна з цих рік не може рівнятися Дніпру. І кажу так не тому, що я син Дніпра, а тому, що жодна з цих рік не мають такого народження, такої біографії, як Дніп­ро. Дніпрові води творяться з підземних джерел, і властивості, якими розпоряд­жають­ся їхні складники, чудотворні. Вони мають добротний вплив на гени — основи людської духовної і тілесної субстанції.Безподібна міграція підземних вод Оріяни (України). Безподібна міграція повітря у поверхневому шарі її чорнозему, безподібна поведінка їхніх складників і розчинених у них елементів творять Оріяну (Україну) безподіб­ною країною плянети Земної.Вона безподібна властивостями кругооб­міну тих сил, які сприяють проростанню зерна в землі. І безподібна вона компонентом тих сил. І тверджу це не тому, щоб звеличити Дажбожу колиску, а щоб поділитися з Вами, Побратими і Посестри мої, мислями: хто ми є, якою є наша Вітчизна і чим вона особлива?Коли я йшов літнього сонячного дня в чорній сорочці, мені було нестерпно гаряче. Одягнувши білу сорочку, я переконався, що сонце не дуже чіпляється мене. І в цю секунду в мене постала думка: грецька вбога біла (вапниста) земля, по якій я йду, прямуючи до Атен, має мало сонця. І дає вона грекам убогу їжу.18. В Україні сонце лагідніше, як у Греції — але український чорнозем багатший на сонце, як ті чи інші простори Европи, Азії.Він (український чорнозем, як смола темний) притягає до себе сонце. Він жадібно п'є сонячну енергію. І її перетворює в сонячну пшеницю, у мед, в молоко, у вишневі сади, соняшникові поля. Він соками плодів своїх осонячнює кров і душу українську.Оріяна (свята Україна наша) — країна Доб­рого Харчу і Доброго Здоров'я. Її вишневі сади дають людині сік, багатий на залізо. Без заліза не може існувати людська кров. Її квітучі долини, луки, яри найбагатші в світі на лікувальні рослини. І не тільки тепер, більше, як дві тисячі років тому про це писали лікарі Греції, Риму, Сирії.19. Тисячу двісті лікарських рослин рос­те в Україні. Їх вміливикористовувати наші пред­ки. РікиУкраїни найбагатші в світі на цілющі мінерали, які добродійно впливають на нер­вову систему, на працю серця, нирок, печінки. І особливо на ці скарби багата зачарована Десна. Незважаючи на тяжкі невільничі умо­ви, Україна вважається країною людського довголіття. На самій Винничині сьогодні живе більше, як три тисячі двісті столітніх людей.Оріяна (свята Україна наша) — країна цукру, пшениці, меду, заліза, самоцвітів, гідроелектрики. Науковці сьогодні ствердили, що сотні мільйонів жителів може мати Ук­раїна, не потребуючи ні від кого ні хліба, ні води. На дві тисячі кілометрів простягнулися її простори від Сходу до Заходу. Більше, як на тисячу кілометрів простягнулися її простори від берегів Чорного моря до лісів Півночі.20. Оріяна (Свята Україна наша) — країна Пісні і Танцю. Немає на світі такого народу, який би мав багатшу народну пісню, багатші народні танці. Вона — країна невичерпних земних і підземних скарбів. Її земля казково могутня життєвою енергією.І тому Гітлер пробував принести в жертву богові війни два мільйони молодих німців, щоб навіки возз'єднати Україну з Німеч­чи­ною.І тому Лєнін — царський дворянин, очима косив у сторону України і речав до москвинів: "Ми хочемо Россію з країни злиденної і убогої перетворити в країну багату", і тому пам'я­тайте: "Якщо український комуніст на­полягає на безумовній державній незалежності Укра­їни, його можна запідозрити в тому, що він захищає таку політику ... в силу дрібно-хазяйських національних передсудів" (Лєнін, том 2, стор. 624, 507, Київ, 1947 р.)."Можна запідозрити". І запідозрілих роз­стріляти — розстріляні сотні, тисячі українсь­ких комуністів, які прагнули мати "безумовну державну незалежність України". Поруч з ними розстріляні ті вірні сини і дочки Ук­раїни, які під національним прапором боро­­лися за вільну Україну.Москвинського комуніста, який "наполя­гає на безумовній державній незалежності" Московії, ніхто не має права "запідозрювати", що він "захищає... силу дрібно-буржуазних передсудів". Чому комуністи не всі рівні перед комунізмом?21. Тому (і я про це часто говорю), що є пани-комуністи і є раби-комуністи. Те, що згід­но з Лєнінським вченням панам-комуніс­там дозволено, рабам-комуністам — заборо­нено. Лєнінізм — релігія Москви.Український комуніст, якщо він хоче бути добрим Лєнінцем, повинен Москву любити більше як Київ і відбирати в українців ті права, які москвинам дозволені. Український раб-комуніст зобов'язаний вірити, що тільки у "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности, про неї не може бути й мови" (Лєнін, том 20, стор. 14).Тобто, українець має право вважати себе вільною людиною тільки при тій умові, що на його шиї лежить ярмо московське, назване "возз'єднанням". Українському поневоленому люду Лєнін "дав" українську землю, щоб вона навіки належала українцям, а пшениця, яка росте на ній (в ім'я "возз'єднання України з Россією"), щоб перебувала в розпорядженні Россії. Бо Лєнін "дав"... землю. Українські принцеси зобов'язані бути щасливі, що Лєнін їх поробив монастирськими, тобто, колгосп­ними свинарками, щоб вони гордо плекали сало для жерців москвинського імперського комунізму і родили синів — живе гарматне м'ясо, яке використовує Москва для своїх ім­перських цілей під час бою на Далекому Схо­ді — здійснює пляни царів, поширюючи свої землі за рахунок землі Китайського народу.І радіти зобов'язані українці, що тільки при такому "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности про неї не може бути й мови". І співати радісно вони зобов'язані, що ця філософія Лєніна, як пише київський москвинський україномовний журнал "Соціалістична культура" (число 1, 1972 р.), "стала життєвим законом для українського народу".Життєвий закон Лєніна, в ярмі якого зо­бов'язаний жити Український народ, ображає слух достойної людини. Я тверджу, що вільна Україна — це українська справа, лєнінці, геть заберіть свої брудні руки від землі моєї Матері-України, вона свята!22. Є пани-християни, і є раби-християни. Те, що згідно з греко-римськими канонами до­зволено панам-християнам (грекам, лати­нам), те, очевидно, заборонено рабам-хрис­тия­нам (українцям). І це тому, що раби-християни віру християнську прийняли: вони не були творцями християнізму. Вони є тільки сліпими виконавцями його (греко-латин­сь­ких) догм. І про інакший християнізм (тобто, про християнізм такий, який би їм був корисний) "не може бути й мови".Я прийшов, щоб братам, які в ім'я чужих релігій, в ім'я чужих ідеологій, самі себе гноблять, сказати, що ні вказівки Ісуса, ні вказівки Лєніна, ні вказівки інших духовних агресорів не повинні стати "життєвим зако­ном для українського народу"!Український народ здібний сам для себе творити свої життєві закони. Всі, спраглі волі і віри, ідіть зі мною! Ідучи зі мною, ви стаєте самі собою, ви пізнаєте самі себе. Ви єднаєтеся з силою Вітчизни рідної. В Ній закодоване ваше минуле, сучасне і майбутнє. Вона — душа і тіло Ваше. Вона — країна величних Чотирьох Симфоній плянети Земної. Їх ми звемо "Вес­на", "Літо", "Осінь", "Зима".23. Вони (ці чотири симфонії) яскраві своїми барвами, теплозмінами, мотивами. Їх­ні вищі і нижчі акорди в душі оріянина (ук­раїнця) проявлені. І тому вона така щедротна і довірлива, бадьора і спляча, ніжна і обур­лива. Вона синхронізована з Небом і Землею. Вона створила сто тисяч народних пісень — у них втілені чари Душі Людської, в них про­явлений аристократизм оріянина (українця), його лет і падіння, його туга за волею, його любов до життя і його перемога над смертю, і віра його Предків великих.Незвідану тривожність переживали предки наші. І особливо взимку. День коротшає — мерзне мати-Земля. Умирає рослинний світ. Відлітають у вирій птахи, ховаються в нори звірі. Сумують голі дерева. Лід сковує ріки. Тужно виє сніговій. Ніби Сонце покидає Землю.Вони (предки наші) дванадцять тисяч літ тому над берегами Дніпра підносили руки до Неба. Молитовно рекли: "Свар, а мріті! Свар, руд бгу!", що значить, перекладаючи із пра­мови, "Сонце, не вмирай! Сонце, роди буття!"Вони (предки наші) добрі діти Світу, щоб допомогти Сварові перемогти Тьму, розкла­дали в просторій сухій печері, маючи "дарава" (санскрит, дрова), багаття. Печера вистелена теплими хутрами. На високих сухих стінах висять снопики сушених квітів пахучих, там, де у черепку палає вогник, стоїть сніп, у шкіряних мішках — зерно, у глеках — вар, а оподаль купа сіна, біля нього лежить щойно народжене теля.24. Юнаки і юнки навколо вогню тво­рять "кала" (санскрит, коло). Вони "кала да" (коло дають, колядують). Вони руки моли­товно підносять то до Сонця, то до вогню. Вони вірять, що вогнем, який горить у про­сторій, як двір, печері, вони помагають Сон­цеві перемогти Тьму. Вони — діти Сонця, Його вірні помічники.Справді примітивна, тобто, початкова була в них віра. Марксисти твердять, що вона була "невмінням науково пояснити явища природи". Християни твердять, що вона була проявом поклоніння сонцеві, природі.Я тверджу, що крім "наукового пояснення природи", яким марксисти при кожній нагоді хваляться, є ще любов людини до природи, туга за нею, свідоме, несвідоме і підсвідоме її відчування. Без любови до природи у людини була б мало розвинена радість. Життя тільки там має вартість, де є радість. Хоч і при­мітивний, але ж який він був вільний, чарів­ний і життєрадісний отой світ віри предків наших!25. Їхня віра (віра в життя, у велич природних явищ) була величнішою за культ Лєніна, творений поліційними держимордами Московитії, за понурий культ папи римсь­кого, творений вишколеними жерцями.Християни не всі розуміють (і не всім дозволено розуміти), що оце і є Перше в світі Різдво, від якого й почнуть творитися у країнах Европи і Азії різдвяні містерії. І всі вони будуть поєднані із первісним староук­раїнським (оріянським) обрядовим святом Різдва Сонця ("Сол Інвіктус"). І тому всі їхні боги обов'язково родяться в печерах, яслах (сіно, телятко, вогник, глек з варом, варена пшениця у мисці; у всіх дорослих і дітей настрій врочистий), їх радує Різдво Сонця.Так, перший у світі віз, який був шість ти­сяч літ тому створений в Оріяні (Перво­україні), "техніки" вважають невмінням ство­рити досконалого "кеделака". Примітивне колесо воза започаткувало цивілізацію, яка сьогодні завершилася тим, що внук козацький Павло Королів сконструював перший у світі космічний корабель. Чому він? Тому, що все, що діється в світі, обумовлене причиною: між Павлом Королівим і його далекими предками (винахідниками воза) живе сила спадкової кмітливости.26. Вони (предки наші) обожнювали природу. Вони вірили, що природа дихає, щоб людина дихала. У них були закони — не можна плювати на ріку, в криницю, треба любити ліс, квіти. Вони ретельно заривали в землю покидьки, ніколи не кидали їх у воду. У воді риба, воду п'ють птахи, звірі, люди. Вони бачили, що кіт, пес ховає свої покидьки, но­гами їх пригортає. Інстинкт самозбереження всім підказував тримати лоно Природи в чистоті.27. Християнізм — релігія, відірвана від при­роди і радости людської. Християнський монах добровільно влазив у нору (темну печеру). Він в ній день і ніч молився. Постив, щоб мучити тіло своє. Він сам себе, як знаємо з історії києво-печерських монахів, замуро­вував у печері, щоб не чути пташиного співу, не бачити сонця.Християнське понуре ставлення до при­роди шкідливе. Воно, керуючись своїм тем­ним містицизмом, назвало наших Предків "дикими природопоклонниками" і спряму­вало цивілізацію Европи на шлях спотворення обличчя плянети Земної. Цивілізація, яка виносить смертний вирок природі, потворна. Там, де хворіє природа, хворіє душа й тіло людини. Християнська цивілізація, відчувши свій потворний хід, сама себе перелякалася. Тепер ніби починає вертатися до законів радісної, життям утвердженої віри Тата Оря і Матері Лель: природу треба любити, природу треба тримати в чистоті. Очевидно, що такі почування в людині появляться тільки тоді, коли буде в усьому світі відроджений культ природи, який був утверджений і особливо розвинений у вірі великих і передбачливих предків наших.28. РУНВіра — віра єднання людини з природою, вміння людини її відчувати душею і розуміти її. Первні цієї шляхетної і най­стародавнішої віри витримали тяжкий іспит багатьох тисячоліть. Втілилися вони сьогодні у піснях народних. На радість людям не підкорилися жодній в світі чужій духовній аг­ресивній силі.Де ж ці первні? "Повій, вітре, повій, буй­ний", "скажи, Дніпре, скажи, дужий", "гаю мій, розмаю зелененький". Яка зворушливо благородна синхронізація між природою і душевними почуваннями?! Читаючи "Єванге­лію" найуважніше, ви ніде в ній не знайдете розмови людини з красою природи. Творці "Євангелії" — нещасні люди. Вони тікали від природи тому, що вона не була їхнім другом. Безводні пустині, піщані смертельні гураґани, скорпіони, дохлі від безводдя вівці, кози, бід­ний харч (підсмажена на скелі сарана) і єдине спасіння — це віра, що рай — тільки на небі.29. "Свар, а мріти свар, руд бгу!" І день довшав, і ніч коротшала. І тато (керманич роду) щодня на кістці мамонта робив "руп". Сьогодні ми кажемо "руб". Звідси — "зруб", "робота", "робітник". Латиняни з нашого (санскритського) "руп" створили "румпере", німці — "раувен", англійці — "рів". Сьогодні в Індії "руп" (рупака) вживається в значенні "одна монета", "рубль".Нещодавно, як знаєте, археологами на березі Дніпра знайдені кості мамонта. На них викарбуваний календар. Рік поділений на чотири періоди, на триста шістдесят днів. На основі аналізу встановлено, що цей календар має дванадцятитисячну давність — найста­ріший календар світу. Пишу про це не тому, щоб творити "буржуазний націоналізм" і плекати "почуття національної винятково­сти", а тому, що люблю наукову правду.Тому що в наших предків був культ природи, вони їй давали ті властивості, що й людині: дерево, сонце, місяць, ріка, звірі, птахи — родяться. Санскритське слово "руд" означає "рід", "род", "народження". Слово "ру" означає "крик", "рик". З "ру" постало "ро", до якого було добавлено "да" (дати, подати). Санскритське "рода" означає "ро­дити", "рости".Увійдімо у світ давноминулих тисячоліть і там — у житті предків наших, інтуїтивно відчуємо такі обставини: в родині хвилююче настороження. Всі ждуть з нетерпінням "ру" (рику, крику). "Ру" щойно народженої дитини повідомляє, що прийшла на світ нова людина. Немає "ру" — значить смерть дитину забрала. Крик різдва — щастя. У санскриті слово "ру­дата" означає "дитина", "криклива дитина".30. Я почуттями душі своєї торкаюся до тих струн Душі Народу Українського, до яких чужовір'я не має доступу. Ніколи не вдасться учителям чужовір'я повністю заволодіти Душею Народу Українського. Вона, сама цього не відаючи, Дажбожими законами уна­прямлюється. Вона зберігає в собі для себе (у найпотаємніших куточках своїх) недоторкану живу гілочку єства свого, її гілочка подібна на весняну гілочку верби.Уткніть вербну гілочку в землю. Вона, жадібно напившись життєтворних соків, корінь пустить. Забуяє силою, красою своєю, продовжуючи життя роду свого.Я, віру предків реформуючи, торкнувся до цієї таємничої гілочки, притаєної в Душі Народу мого, і збагатився вогнем осявань. І мислі мої окрилилися. І постало в мені хотіння перемогти раба в душі народу і струм збудження оновив кров мою — і стало рідно і тепло на душі. І схотілося мені цим теплом поділитися з людом моїм і всіх привітати з Різдвом Тепла Дажбожого.І задумався я: Різдво Тепла Дажбожого, Різдво Сварга Дажбожого, Різдво Життя Дажбожого, Різдво Перемоги Дажбожої, Різдво Світання Дажбожого, Різдво Свастя Дажбожого. Санскритське "свастя" означає "щастя". О, яке величне свастя Твоє, Дажбоже мій — яка могутня многогранність Різдва Твого! "Света" (світло). Після довгих дум, я усталив поняття — Різдво Світла Дажбожого. Побратими і Посестри, Ви це нове поняття радо стрінули тому, що воно рідне душі Вашій.31. Наші предки звали Сонце Дажбогом. Їм здавалося, що Сонце — центр Всесвіту. Я маю право, як їхній гідний потомок, удоско­налити погляди їхні. Сонце — це одне із міль­ярду світил Дажбожих нам найближче і най­рідніше. Сонце — потужне джерело життя на плянеті Земній.Дванадцять тисяч років тому наші предки не тільки знали, що Сонце — джерело життя, а й відчували його таїнами своєї свідомости і несвідомости. Християнин сьогодні зве їх "сонцепоклонниками", а себе він зве культур­ною людиною, яка, мовляв, не поклоняється Сонцеві, а пластиковій фігурці потомка з роду царя юдейського Давида.Різдво Світла Дажбожого — оновлення віри Предків наших. Оновлення таке, щоб всі ми з предками нашими мали духовну єдність і сьогодні стояли на вершині найвеличнішого в світі богорозуміння.Умирання і Різдво Сонця (Бога) — віра первісних оріян. На її принципах творилися в різні ери різні релігії і було в їх прагнення втілити сонце у володаря — предка свого і втілити предка в сонце. Митрадисти в Римі перед християнською ерою 25 грудня вро­чисто святкували Різдво Бога Митри (слово "митра" означає "сонце"). Бог Митра, значить "Бог Сонце". У всіх релігіях "боги" і "сини Божі" (втілення новонародженого тепла, вогню, світла, спасіння) непорочно родилися взимку і обов'язково в печері, у хліві.32. Українці-чужовіри, щоб оправдати своє чужовір'я, приписують предкам своїм все, що є на світі найпотворніше. Вони біля чужо­вірних вівтарів проголошують їх жор­стокими дикунами, і людоїдами, і варварами, які поклонялися дубові, сонцеві, річкам, крини­цям.Вони у предках своїх бачать темну душу і глупий розум. І тішаться, що юдейська віра Христова, яку їм греки подарували, поробила їх людьми. Син, який принижує батька свого, звучи його глупою і темною людиною, не знає, що глупота родить глупоту, розум ро­дить розум, світло родить світло.Археологія спростовує ту неправду, якою українці-чужовіри предків своїх світлих при­ни­жують.33. В будинках дванадцятитисячолітньої давности знайдені знаряддя праці. Знайдені кості мамонта, на яких викарбувані ті взори, які сьогодні красуються на українських сорочках, килимах, рушниках, гуцульських поясах, топірцях. Існує могутня неперерив­ність духовного життя великого оріянського (українського) народу.В будинках дванадцятитисячолітньої дав­ности наші предки у місяці грудні (є дані на основі знайдених календарів твердити, що дня сімнадцятого) мали врочисте свято (свято Різдва Сонця). Вони новонароджене телятко несли на сухій траві з холоду до теплої хати. Новонароджене телятко було предвісником, що Сонце перемагає тьму, віщує нове народ­ження, нове воскресіння життя на Землі.В них було повір'я, що Сонце втілюється в душі людські і в них воно стає людською радістю, надією, словом, любов'ю. В житлах, де живуть люди, взимку родиться надія, віра в Життя. Повір'я впродовж тисячоліть офор­милося у віру, що взимку родиться Той, Хто дає Буття. І має Він образ людини: людина найкраще Його своїм розумом відчуває.34. Щоб відчути первородність староукра­їнської (оріянської) духовної культури, треба знати, що дванадцять тисяч літ тому в Іраку білої людини ще не було. Ті, що запо­чаткували Єгипетську культуру і цивілізацію, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Племена, які започаткували брильянтну Су­меріянську (Трипільську),Мікенську, Міноан­ську культуру, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Оріяна (Первоукраїна) — ко­лиска народів Індо-Европейської раси.Фрідріх Енгельс в 1878 році писав, що релігія "являється не що інше, як фантастичне відображення в людських головах тих зов­нішніх сил, які панують над ними і в їхньому щоденному житті". І ця догма стала в основі філософії атеїзму.Я тверджу, що "фантастичне відображення в людських головах" не однакове — одні його одягають у пишний обряд, у велич духовного самопроявлення, інші його спрощують, пере­творюють у культ кривавої клясової боро­тьби.35. Вивчаючи "фантастичне відобра­жен­ня", ми пізнаємо рівень духовного і культур­ного життя народу. Там, де живе народ, не здібний фанта­зу­вати ("фантастично відобра­жувати дійс­ність"), немає поступу.У "фантастичних відображеннях" вислов­лена радість людська. Там, де немає радости, немає натхнення. Там, де немає натхнення, немає творчости, духовного розвитку.У "фантастичних відображеннях" вислов­лена потреба у справедливості, висловлена віра у справедливість, спрага до знань, спрага дати відповідь на складні питання життя.Фрідріх Енгельс на релігію дивився очима розчарованого біблійника. Справді, в "Біблії" можна знайти маячні фантазування. "Біблія" не є самобутнім мірилом, при допомозі якого можна визначити духовні (релігійні) вартості, створені генієм народів плянети Земної. Є трави їстивні і є трави отруйні, не можна твердити, керуючись принципами всесторон­ньо­го мислення, що трави є не що інше, як отрута.На Дажбожий світ не можна дивитися очи­ма атеїста, бо душа змаліє і швидко втомить­ся. Навіть коли погодитися, що душа — це нер­ви, то й тоді треба знати, що нерви не можна годувати тільки хлібом і атеїзмом, їм потрібна краса і обожнення краси, їм потрібна сим­фонія Неба і Землі, їм потрібна чарівна казка і велике хотіння її перетворити у дійсність.Не можна розвивати розумові спромож­ності, не вірячи в розум. Там, де є віра, є обряд, хвилювання. Сонце ворушить Земні материки, і вони ніби дихають. Вони, як груди людини, то піднімаються, то опускаються, підвладні могутній силі Сонця. І Сонце ворушить людське тіло, і воно пульсує в такт з пульсацією Сонця.36. Духовне життя людини — це щось глибше, щось складніше і величніше, як тільки "фантастичне відображення в людських голо­вах... зовнішніх сил" і спроба їх відкинути, як "опіум народу".Вдумливий атеїст, відкидаючи біблійне богорозуміння, стає визнавцем Рідної Ук­раїнської Національної Віри тому, що він бачить нове поняття релігії. Він бачить творче богорозуміння таке, яке дає йому натхнення бути передовим астрономом, геологом, біо­логом і одночасно віруючою людиною.Краса хвилює людину і людина йде до неї. Гниль неприємна для людини і вона сторо­ниться від неї. Людина, заприятелювавши з Красою, красивішає тілом і душею. Людина радіє, що Небо чисте, красиве. В чистоті (там, де немає ні гнилі, ні насильства) щороку (в уяві предків наших) родилося Сонце. Яке благородне "фантастичне відображення... зовнішніх сил"!Вогонь — Син Сонця, він (цей "Божий Син") може родитися тільки там, де немає вологости, гнилі. Він родиться з тепла двох деревин в печері, в хліві. Він світить і гріє. Він родиться непорочно, щоб спасати людей (їм дарити світло, тепло, радість). Він (Божий син) згодом буде названий "спасителем", "агнецем", "оборонцем голодних і покрив­джених". Він буде названий Агні, Митра, Крішна, Прометей, Ісус, Аттис.37. Різдво у всіх народів розуміється і відчувається по-різному. Та всі вони вірять, що Святість (Світлість), яку вони втілили в образ людський, народжена непорочно.Бог Таммуз. Староукраїнці (сумеріяни) казали Думу-сі (Домовий) був народжений непорочно. Він опікун дому (непорочне ро­динне світло, добрий теплий дух життя). Ог­лядаючи руїни Вавилону, особливо жертов­ники Бога Таммуза, я наочно бачу, що віра в Таммуза, яку позичили вавилоняни (аккади) в сумеріян, була пов'язана з умиранням і воскресінням природи. Таммузяни приносили в жертву Таммузові пшеницю, дактилі.Старі юдеї звали чужі релігії (незалежно від того — добрі вони чи злі) "гидотою". Вони сміялися, бачачи, що "сидить жіноцтво, голо­сячи по Таммузі" (кн. Езикіела, гл. 8, 14-15). Рабіни Езикіел і Ездра (автори "П'ятикнижжя Мойсея") були духовними опікунами жидів тоді, коли вони перебували у ассиро-вави­лонській неволі. Вони переконували жидів, що Бог Таммуз — то "гидота", і робили це тому, щоб жидів на чужині гуртувати навколо Єгови (племенного рідного юдейського Бога).38. Вважаю, що рабіни Ездра-Езикіел давали жидам правильну науку. Відхід від рідного Бога (від Рідної Віри) і прихід до чужого Бога (до Чужої Віри), незалежно від того чи та Чужа Віра добра чи зла, вважається "гидотою" тому, що він веде до духовного поневолення племени (духовне рабство — велика гидота!).Коли б жиди лишили Єгову і поклонилися Таммузі, цим би вони прискорили, живучи на чужині, гибель своєї духовної і тілесної суб­станції. Вони своє жидівське "я" підпо­ряд­кували б інтересам чужим (тобто, інтересам тих людей, для яких Таммуз — Бог рідний).Ті жиди, які не повірили, що для них віра в Таммуза є "гидотою" і поклонилися Тамму­зові, швидко стали чужими самі для себе. Ко­ли жиди отримали дозвіл вернутися з Вави­лону до Юдеї, то ті жиди, які повірили в Таммуза, не виявили бажання вертатися на вітчизну предків своїх. Вони лишилися "на ріках вавилонських" і розпорошилися між віруючими в Таммуза.39. Римські легіонери поширили віру в Таммуза в Римі, привізши з Месопотамії. На святинях Таммуза в Римі стояла літера "Т". Наслідуючи віру таммузян, християни на своїх святинях почали ставити "т".Наслідуючи культ сумеріянського (старо­українського) Домовика (Думму-са), почали жерці в Азії і в Европі творити культи непо­рочно народжених богів. Бог Адонис (Бог Фінікії), який був визнаний у Сирії, Греції і Римі, народжений непорочно. У фінляндській народній біблії "Калевала" оповідається, що Діва Ілматар непорочно на­ро­дила богатиря Вейнемейнене. Греки вва­жали філософа Пла­тона Сином Божим, якого непорочно наро­дила Діва Перектіона від Бога Аполлона.У греків була всталена мода видатних мудреців, полководців на площах акрополісів проголошувати Синами Божими. У Атенах був архиєреями (старшими жерцями) Богів Зевса, Посейдона проголошений полководець Александр Македонський Сином Божим. І було канонізовано, що Діва Олімпіяда наро­дила "Боже Дитятко Олександра" від Бога Зев­са (і єгипетські жерці проголосили Олек­сандра Сином Бога Амона).40. Посланик бога Єгови Ґабрі-Ел ("ґабрі" — сила, а "Ел" — Бог) Гаврило сповістив мало­літню Дівицю Марію (по-жидівському "Мірі­ям"), що вона народить "Боже Дитя" (Лука, 1, 26-35)."Боже Дитя" було назване в честь юдейсь­кого Єгови (Ягве) ім'ям Ягвешуя (ніжна фор­ма цього імени, Яшуя або, як греки кажуть, Ісус). Я вже говорив, що ім'я Ягвешуя означає "Єговою хоронений". Ягве, або, як кажуть, "Єгова — це Бог Ізраеля" ("Енциклопедія Бри­таніка", кн. 12, стор. 995, 1962 р.).Усі знаємо, що в 325 році на соборі в се­ли­щі Нікея (на Західному побережжі сучасної Ту­реччини) архиєреї після бурхливих сварок, проголосили Ісуса Сином Божим, а Діву Ма­рію — Богородицею. Незгода, яка постала на цьо­­му Нікейському Соборі, започаткувала роз­­­кол між християнами (тоді постало несто­ріянське хрис­тиянство, яке вважає, що Ісус є Хрис­тосом (тоб­то, Помазаником Єго­ви), а не Сином Єгови, а Діва Марія є Хрис­тородицею, а не Богоро­дицею. Християнізм несторіянсь­кого напрямку використав пророк Могамет, устійнюючи між арабами віру в єдиного Аллаха.41. Був непорочно народжений спаси­тель Ґаутама (правильніше, Кутама) Будда. В розкішному Оленячому гаю (біля Бенаресу) Богородиця Діва Мая ("мая" значить — "мрія") народила Боже дитятко Будду. Пророк Асита новонароджене Боже дитятко Сидгартгу Будду за староукраїнським (оріянським) обрядом освячення занурив на секунду у воду. Мудреці (і це було 500 літ перед народженням Божого дитятка Ісуса) приходили з далеких країн. Несли вони дорогі дари і вітання для новонародженого Божого дитятка Будди. У Будди було 12 учнів (апостолів), і один з них Девадатта став зрадником. 12 — число, яке сим­волізує дванадцять місяців.Будда ходив по воді й не тонув. У чарівних буддистських храмах є святі ікони (вони декілька сот літ перед Христом намальовані) ходячого Будди по хвилях морських. Спаси­тель Будда по власному бажанні зійшов з Небесного Престолу у благодатне лоно Діви Маї, щоб воплотитися, щоб бути Живим Богом, Боголюдиною, і спасати грішників, і вчити людей милосердя.42. Єгипетська богородиця Ізида народила боже дитятко Ґора. Її переслідував жорстокий цар Сет і тому вона тікала з Божим дитятком на острів Хемнос. Тікала (і це було 1200 літ перед народженням Христа) Богородиця Девака (в Індії) з Божим дитятком Крішною з міста Матхура від жорстокого царя Канси.Тікала Богородиця Марія (в Юдеї) з Бо­жим дитятком Ісусом у Єгипет від жорстокого царя Ірода. "Існує подібність в історії народ­ження Крішни і Ісуса", "культ Крішни був велично проявлений в Індії далеко перед Християнською ерою" ("Енциклопедія Релігії і Релігій", Ню Йорк, 1958 р.).Справді, "існує подібність в історії народ­ження Крішни і Ісуса" тому, що творці біо­графії Ісуса взорувалися на біографії Крішни, Будди, Озиріса. Цар Ірод не умертвляв вифлиємських дітей. Він (і про це твердять навіть історики католицизму) помер чотири роки перед народженням Христа.43. Діва Рея (Силвія) непорочно зачала братів Ромуля і Рема, які виросли на молоці святої вовчиці і стали засновниками Риму. Римляни свято вірили, що імператор Август (він жив в 27 році до Христа і в 14 році після Христа, отже, 41 рік) був непорочно зачатий. Народила його непорочна Діва від Бога Аполлона.Верховними жерцями Риму (понтифіками) був імператор Август проголошений Спасите­лем Світу. Оглядаючи археологічні скарби в Музеї Вавилону, я звернув увагу на клинопис, викарбуваний аккадами більше, як чотири тисячі літ тому, на якому зазначено: "Я Сар­гон, могутній цар Аккади, непорочно наро­дила мене мати". Семіти "багато адаптували сумеріянської культури" ("Історія Цивіліза­ції", Павло Бертштейн, Роберт Ґрін, 1961 р.).44. "Ангел господній" поінформував не­плід­ну дружину жида Маноя, що вона "зава­гітніє і вродить сина" (кн. Суддів, гл. 13, вірш — 3).Старі єгиптяни вірили, що фараон Амен­хотеп Третій (він був володарем в 1398-1361 роках до Христа) Живий Бог. В історії релігій ніде не занотовано, щоб віруючі вірили у мер­твого Бога. Ікони, тобто, ідоли, це тільки уява людей про живого Бога. Бог Тот спо­вістив Ді­ву Мутемуа, що вона від духа святого наро­дить Боже Дитя" (з єгипетських гієроґліфів).У святині Люксоре можна сьогодні огля­нути монументальну статую "Живого Бога Аменхотепа". Богородиця Мутемуа зобра­жена із хрестиком у руці. Хрестик вважається символом життя у всіх релігіях тому, що при допомозі двох перехрещених паличок родиться світло, "агні" ("Веди").45. Різдво Христове — це копія Різдва Бога Митри, Бога Аттиса, Бога Озиріса, Бога Таммуза, Бога Будди, Бога Крішни. Є різниця та, що Ісус — юдеєць, Крішна — індус, Будда — оріянин. Копія завжди гірша оригіналу."Християнство заступило перше Свято народження Сонця (Діес наталіс соліс) Святом Народження Христа, але обряди старого Свята скрізь позосталися мало змінні. Церква сильно боролася зо старим святом народ­ження сонця, але була не в силі його зовсім вивести" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Дохристиянські вірування Українського Народу", стор. 277, Вінніпег, 1965 р.)."Церква сильно боролася зо старим Свя­том народження Сонця, але була не в силі зовсім його вивести" тому, що народ не хотів погодитися, що юдеєць Ісус має бути для них дорожчий за Сонце, дарма, що жерці всюди говорять, що юдеєць Ісус, то сонце, світло, і люди повинні в цього світла благати світла і спасіння.46. В "Соборному Різдвяному Посланії" 1973 року архиєреї і єреї Сліпий, Германюк, Сенишин, Бучко, Букатко, Саварин, Гопко, Бо­рецький, Роборецький, Шмондюк тривож­но пишуть, що: "Людство дрежить зі страху перед собою і з німим зворушенням усі мусять благати в Христа світла і помочі!", "стоїть людство перед Вифлиємським дитятком".В "Соборному Різдвяному Посланії" вони бажають, щоб українські батьки, матері і діти мали серця, наповнені "тими думками й тим щастям, що ними були наповнені в часи Пер­шого Різдва Пречиста Діва Марія, Святий Йо­сиф і побожні пастори". Виходить, що "Люд­ство... мусить благати світла" в сина Давидо­вого. Бідне те людство, яке жебрає світла!47. На Земній плянеті двадцять вісім відсотків християн; сімдесят два відсотки — це буддисти, гіндуїсти, конфуціоністи, мусуль­ма­ни, комуністи, юдаїсти, шінтоїсти, та визнавці інших релігій. Людство, яке не поклоняється Ісусові, не мусить "благати світла". Світло достойним дається без благань!Українські батьки, матері і діти, істинно, істинно кажу Вам, не заповнюйте свої добрі серця чужими думами і чужим щастям. Не в Московитії, не в Ватикані, не в Юдеї (не в серці Діви Марії і її мужа Йосифа) Ваше Українське Щастя лежить, а у Ваших серцях. Живіть так, щоб Ваші серця багатіли і квітнули Вашими думами про волю і щастя Вітчизни Вашої.48. В "Різдвяному Посланії" 1973 року архиєреї Михаїл, Андрей пишуть: "Говорить Господь Небесних Сил (Саваоф): "Ще раз, і це буде скоро. Я потрясу небом і землею, морем і суходолом"". "Одурить Візантійський Сава­оф", — зазначує правдоносний пророк Тарас Шевченко. Українські батьки, матері, діти, істинно, істинно кажу Вам, не світлу душу має той, хто Вас, духовно поневолених, лякає Господом Небесних Сил ізраельських. У юдейському Святому Письмі сказано, що "Саваоф" — Бог Ізраеля" (Єремия, гл. 16, 9).Архиєреї і єреї, відгукуючись на Ваші Різдвяні Посланія", кажу Вам: "Благії, поки­ньте чужі вівтарі, ідіте до Святині Рідної Української Національної Віри. Звільняйтеся з вікових духовних кайданів. Пробудившись, пробуджуйте нарід свій, по-рідному учіть його рідного. Я не гніваюся, що Ви такі ж нещасні і принижені, як і бідне невільниче ста­до Ваше. Благії, покиньте чужі вівтарі, озна­меновані юдейським кивотом. Психо­логія християнізму застаріла, і Ви з нею духовно і морально застаріли, емоційно зубожіли, ли­шаєтеся за бортом Священної Української Духовної Революції".49. Іде Різдво Світла Дажбожого — Різдво Вільної Мислячої Людини, Різдво Її благо­родних почувань, Її світорозумінь, Її натхнен­ного "Я". Різдво Світла Дажбожого — Свято Життя, Свято Світла, Свято Предків, Свято Волі і Щастя.Стрічаємо Ми, внуки Дажбожі, Різдво Світла Дажбожого Святою Вечерою, Святи­ми Мислями і Святою Єдністю Душі. Ми обрядово кличемо (бо така в нас духовна культура) на Святу Вечерю предків наших. Між ними і нами завжди існувала і завжди існуватиме тілесна і духовна цілісність.Кличемо світлооку Матір Лель, кличемо відважного Тата Оря. Кличемо всіх достой­них керманичів племен Українських. Кличемо тих, які в буремних боях полягли, щоб на рідній землі жили ми і родилися діти наші. Кличемо священних шукачів Української Правди Тараса, Лесю, Івана, Бориса, Олену, Олега. Кличемо, виходячи на перехресні дороги, всіх дітей померлих у муках голодної смерти і кличемо їхніх трудолюбних родичів, закатованих Московитією у диких проваллях Колими, Соловків, Ладоги, Потьми, Тюменії та інших проваллях кривавої Москвинської імперії. Кличемо священних оборонців волі, слави і чести трудового народу — всі, всі, всі ідіте до нас на Святу Вечерю! Ідіте гнані, голодні і принижені брати і сестри наші — наші двері для Вас відчинені, наші столи для Вас прибрані!50. Стрічаймо ми, внуки Дажбожі, Різдво Світла Дажбожого! Різдво Світла Дажбожого — Перемога Світла над Тьмою. Перемога Доб­ра над Злом, Перемога Життя над смертю! Без Різдва Христового, без Різдва Крішни та інших Синів Божих, людство жило і жити може. Без Різдва Світла Дажбожого не може існувати Людство!Сонце не вічне: може статися у просторах космосу такий вибух, що погасить Сонце, або перетворить його у газові хмари. І зникне наша Сонячна система. Може статися так, що наша Земна плянета, порушена могутніми вибухами на Сонці, полетить в інші сонячні системи. І там, знайшовши нову зорю (сонце), започаткує на собі нове життя, давши йому інші напрямки розвитку. Може вона (Земна плянета), утративши Сонце, перетвориться у порох — перетворяться у порох її ріки, гори, моря, міста і її мудрі жителі і їхні цивілізації, культури, релігійні поняття.І коли цього досі не сталося, то тільки тому, що щороку відбувається врочисте Різд­во Світла Дажбожого — щороку діє живо­творна сила Дателя Буття. І вона радує не тільки нас, внуків Дажбожих, вона радує всіх, весь рослинний і тваринний світ.Ми, рунвісти, вірячи у Різдво Світла Даж­божого, почування наші і мислі наші гар­мо­нуємо із силами дії Сонячної системи, з діями близьких і далеких космічних сил, ми діти Світу.Різдво Світла Дажбожого (пробуджуючі дії Його на всі прояви Життя) усвідомлюють найпередовіші діячі наук (астрономії, біо­кі­бер­нетики, біології, фізики, хімії, математи­ки). Та одні з них вважають, що це тільки величаве космічне "явище", інші — що це "тільки воля Саваота", "тільки воля Брагми", "тільки воля Аллаха".51. Людина з допомогою телескопів сьогодні поширила свій зоряний світ. Вона зфотографувала три мільярди зірок, між якими є зірки в сотні разів більші і яскравіші, як наше Сонце.В просторах Всесвіту родяться і вмирають зорі, сонячні системи і людські цивілізації, які можуть бути на мільйони літ старіші за нашу цивілізацію. Світ — вічна змінність, вічне старіння і вічне молодіння."Знаю, є Різдво Світла Дажбожого, але я не вірю в Нього, я атеїст". Коли ти знаєш, що є Різдво Світла Дажбожого, коли ти знаєш, що є Життя, є Любов, є Воля, але не віриш у ці сили, значить ти маєш розум без емоцій, без красивих почувань, без одухотворення. Не може людина жити без життя, не може людина дихати без дихання, не може людина бути людиною, утікши сама від себе. Не може людина творити радісне сьогодення, утратив­ши віру, що завтра буде день.52. Астрономи, біологи і фізики, дивля­чись на "Біблію" як на єдине джерело релігії, стають атеїстами. Їх дратує нелогічність біб­лійних тверджень. Люди, не майте уперед­ження до холодної води, попікшись гарячою.Ті, що вірять у старі і віджиті релігійні твердження, як у догму, ідуть назад. Ті, що на збанкротованих догмах перестарілих релігій творять атеїзм, стають поклонниками атеїзму, атеїзм — їхня релігія.Ті, що в наукові істини, усталені біологією, астрономією, фізикою, вірять, як у догму, стають неуками. Щороку старіють наявні відомості про космос, людину, атом, архітек­тоніку живої і мертвої клітини.Світ вічно старіє і вічно молодіє тілом і духом. Замість перестарілих наукових і релі­гійних понять приходять нові, і коли б у світі не існувало таких змін, світ став би цвинта­рищем.Людство можна, керуючись філософією атеїзму, вставити у рамки сухої (базованої на електроніці і біології) науки життя, і тоді появиться людина — машина. Істинно кажу, наука не зробить благородного поступу, коли вона не матиме людей натхненних, дерзаю­чих, свідомо чи підсвідомо віруючих у Різдво Світла Дажбожого. Щоб людину-машину врятувати від звиродніння, треба її навчити "поклонятися" Красі (квітам, духм'яним сте­пам, добрій людській душі, Чотирьом Сим­фоніям плянєти Земної). Краса — джерело жит­тя красивого і розумного.53. Наші предки відчували Різдво Світла Дажбожого так, як відчуває новонароджена дитина тепло материнського молока. Вони первомислями і душею так горнулися до Світ­ла, як горнеться до Світла ніжний пролісок.Різдво Світла Дажбожого множило їхню віру у завтрашній день. Віра облегшувала їхній холодний і голодний сьогоднішній день. Їх гріла віра, що прийде квітуча весна. Їхня віра — віра свята і велика тому, що вона в їхній душі родилася вільно, була вона рідна і дорога. І без їхньої віри не може людство бути достойним людством.Відберіть у біолога, фізика, астронома віру в те, що після зими прийде весна, і він, утра­тивши цю святу віру, утратить здібність дума­ти, спорожніють наукові лябораторії. Немає віри в життя, значить немає натхнен­ного жит­тя. Немає натхненного життя, зна­чить немає думки. Там, де немає думки, немає людини.Дорогі Мої Побратими, Дорогі Мої По­сестри, я йду в гості до Вас, сію зерна волі духовної. Радуйтеся — зерна проростають! Вони забуяють високою народною душевною творчістю. Вони забуяють тонким відчуттям краси життя. Вони забуяють довершеною культурою мислення, життєвою бадьорістю, естетичним смаком, тяжінням до внутрішніх і зовнішніх пізнань "я" людського.54. Іду в гості до вас, щоб душі наші багатіли вірою в себе, вміли вдосконалювати і утверджувати свою суть, вміли відчувати себе у вічності Дажбожої вічности, вміли нести в собі минуле і сучасне, щоб своїм життям при­готувати для прийдешніх поколінь дари не­тлінні — мудрість творчого життя. І написати заповіт для людства: людство, вернися до ма­тері-Природи і з'єднайся з Нею. І дихай Нею, і слав Її. І пам'ятай, що без Різдва Світла Дажбожого людство згине і прекрасна Земна плянета перетвориться в кулю, покриту вічним ледом.Радій, Душе Людська, розквітай, Розуме Людський, іде всесвітньо могутнє, іде всес­вітньо величаве Різдво Світла Дажбожого!

ДЕНЬ 35

1. Дорогі побратими і посестри! В 988 році в Українців були відібрані рідні імена. Ук­раїнські імена поганські, ідоло­поклонні, антихристські, на смітник їх!Хто відважився в Україні заборонити Українцям мати українські імена? В ім'я чого — в ім'я яких святощів, в ім'я яких злочинств? Чи треба цю драконівську (церковно-візан­тій­ську) заборону вважати канонічною святістю "віри правдивої" і покірно коритися їй, і бездумно молитися їй? Чи треба пробудитися — порвати кайдани духовної неволі і вийти на Сонячний Шлях Рідної Української Націо­нальної Віри, на Шлях Духовної Волі і Прав­ди. На світі не було, немає і не може бути релігії вищої за Правду!Попи (тобто, "церковні отці") давали імена українським дітям, не радячись із родичами. У церкві, як у в'язниці, родичі були поставлені в становище німого побожного раба. Письмен­ник Лесь Мартович, як знаємо, в оповіданні "Мужицька смерть" пише, що родичі (тато й мати) в душі леліяли новонародженого синка назвати Миколою.Питає дружина чоловіка, який з кумами вернувся з церкви, як же піп назвав дитину? Чоловік відповів: "Питайся його. Я йому кажу Никола, а він: хрещається, — каже, — раб Божий Редькова — та й решта". Духовний невільник стояв у церкві і з обуренням, і з ненавистю в душі слухав, що "хрещається раб Божий Редькова". Безпросвітня доля в духовного побожного раба!Навіть жителі Африканських джунглів мають звичай, що тільки тато й мати мають право давати ім’я дитині своїй. У Індії, коли народжується дитина, подружжя світить дві свічки — чия свічка довше горітиме, той має право дитині дати ім'я.Ромеї (наші предки звали візантійських греків "ромеями"), ставши на Русі (Україні) духовними (церковними) окупантами, прого­ло­сили канон (канон греко-православія!), що імена українські (русичівські) "противні для Господа Бога Ісуса Христа". "Господь Бог Ісус Христос" любить імена жидівські, грецькі і латинські. Тривога й печаль облягають душу мою, коли я думаю про ці, як писав Іван Франко, "попівські тортури".2. Спасибі тим, що пошанували поради мої. І питаю себе: "Чому мені судилося бути тією українською людиною, яка вперше говорить українцям, що треба чужі імена (жидівські, грецькі, латинські) достойно повернути чу­жин­цям — ми ж не вічні духовні жебраки. Треба рідні імена собі повернути, ми ж не вбивці рідних святощів. Ні духовні жебраки, ні вбивці рідних святощів не вважа­ються правдивими людьми.Рідні імена лежать, як сльози — діяманти на попелищах розп'ятої історії України. Треба їх з любов'ю позбирати. Вони не мертві. У них, як у животворному зерні, притаєні могутні духовні сили народу. В них притаєна світла й трепетна душа України (Руси). Не пошкодить, коли Українець сам себе спитає: чому в Англії най­поширенішими іменами є самобутні ан­глійські імена (Вільям, Альберт, Чарлс, Га­рольд, Аль­фред) і менше поширені імена чужі (Яків, Ісаак, Орест, Максим, Павло, Денис, Йосип)?Дуже шкода, що у справі повернення рідних імен я не маю попередників — учителів, мій би шлях був легшим і звичайнішим. Дуже шкода, що досі українці не мають жодної доброї книжки з антропонімії. Спасибі тим, що пошанували пораду мою і, лишаючи чужовір'я, почали облагороднювати себе рідними іменами".3. Чи "українські чисто національні імена" українські? У газеті "Шлях Перемоги" (гру­день, 68 р., Мюнхен) я прочитав статтю "Ще про національні імена", в ній з притиском зазначується, що "Українські чисто націо­нальні імена є Денис, Павло, Петро".Люди (мої земляки) просто через "свя­щенну помилку", назвавши чужі імена своїми "українськими чисто національними імена­ми", по-дитячому розгубилися. І почали при­страсно сперечатися, як то треба по-вченому "українські чисто національні імена" писати — Денис чи Деонісій, Микола чи Николай, Ан­дрій чи Андрей, Йосип чи Йосиф. Сваряться не по-рідному, вчені не по-рідному, чи в кінці жидівського імени "Джосеп" писати "п" чи "ф"? Нічого в світі немає глупішого, як вчена глупота!Суперечки між українськими інтеліген­тами (українськими інтелігентами віри чужої) постають тому, що Український Народ орга­нічно не мириться з чужим тілом, яке йому силою чи хитрою улесливістю прище­плю­ється. Такий же закон Матері-Природи — народ (достойний народ) хоче бути у всіх обставинах сам собою, хоче сам утверджувати сутність свого духовного "Я". І тому все, що чуже, він відкидає, тобто, достойний народ не хоче коритися чужому, або (коли іншого виходу немає) він перетоплює чужі творіння у своєму національному горнилі і пристосовує їх до стилю свого життя. Чужі імена назвати українськими "чисто національними імена­ми", значить болючої справи не вирішити, а заплутати її і плутаниною себе принизити. Хіба Лєнін стане нашим рідним батьком від того, що ми, боючись багнетів большевицької жандармерії, будемо його рідним батьком звати? Хіба "Саваот — Господь Бог Ізраеля" стане Богом України від того, що ми спо­ру­димо божниці і в них щонеділі будемо ректи: "Свят, свят, свят Господь Бог Саваот!"? Ні.4. Як були в Україні (Русі) принижені володарі Ольга і Володимир, і чому? Гречини за гречинськими ритуалами, охрестивши Ольгу і Володимира, заборонили їм мати рідні (українські) імена. А хіба це має якесь значення — чи Володимир зветься Володимиром чи Базилевсом, головне, що він наш князь.Коли не має значення, то скажіть, хрис­тияни православні, чи ви б погодилися, щоб князь Володимир мав ім'я Чу-Чу-Квак? Інший приклад — коли немає значення, то чому Хрис­тос має ім'я жидівське Ісус, а не українське Боголюб?Ім'я — це справа не тільки "іменна", а й духовна, культурна, мовна, політична, ім'я — справа духовної волі або духовного рабства. Володарі України (Руси), прийнявши віру "од гречинів", мусіли прийняти й гречинські імена. Коли б вони прийняли віру "од ла­тинів", їм би латини дали латинські імена. Коли б вони прийняли віру "од арабів", їм би араби дали арабські імена. Коли б гречини прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Коли б юдеї прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Чому? Тому що, як я вже сказав, з вірою пов'язані не тільки справи духовні, а й політичні, культурні, соціяльні.З веління грецького Володимир став "Базилевсом" (Василем). Ім'я "Базил" означає "Царьок". І думаю я: бути Володимиром і стати "Базилевсом" — яке приголомшуюче при­ниження! Чи свідомий був Володимир, що він в Україні (Русі), відрікаючись від рідного (українського володарського імени, принижує перед рідним народом сам себе, принижує Дух України (Руси), принижує вольові й достойні почування богатирів-русичів (внуків Дажбо­жих)? У малих людей малі помилки, у великих — великі.Візантійська імперія була поділена на декілька "базилевс" (обласних володінь). На чолі "базилевс" стояли "базилевси" — вірні піддані імператора Візантії. Україна (Русь), прийнявши віру з Візантії, стала духовною ко­лонією Візантії. Найстрашніша зі всіх неволь — неволя духовна. Греки-митрополити (духовні "ґебітскомісари" — агенти Візантії) стали "ріши­телями, спасителями і душителями" духовного життя Українського Народу.Писати "святий Володимир", "свята Оль­га" (Ольга, охрестившись, стала "Гелленою") значить демонстративно вважати хрещення України (Руси) справою ганебною. Чому?Тому, що ритуальний канон хрещення України (Руси) твердить, що Володимир, прийнявши грецьку віру, перестав бути Володимиром. Йому була греками вручена метрика хрещення з ім'ям "Базил". Не визнати метрики хрещення, християнського імени Базил, значить не визнати цілісности акту хрещення України (Руси).Гречини, щоб поділити русичів на дві ворогуючі групи (і так поставити Русь проти Руси), всім, кого вони хрестили (дітям і дорослим), давали грецькі імена. Той русич, який любив рідне ім'я, вважався антихристом. Якщо Володимир відмовився від "християн­ського імени Базил", то що це є — каяття, со­ром перед народом чи звичайне двоєдушшя?Волхви кликали русичів-внуків Дажбожих стояти в обороні рідних імен. І твердили вони, скриваючись від князя Володимира у лісах, що відректися від рідного імени це те саме, що відректися від рідної матері, рідної совісти.5. "Чи вдасться Силенкові повернути коле­со історії?" Ім'я і прізвище — адреса народу. По імені, по прізвищу, по назві рік, гір, ярів, міст, селищ можна пізнати історію народу, історію його культури, історію його мови, можна пізнати віру народу, склад його душі і спосіб його життя.Я вважаю, що самобутні (рідні) імена відповідають природі й духові рідної землі. Вони відповідають ритмові народної душі, відповідають гармонії і красі Вітчизни. Чужі імена, чужі прізвища, чужі назви сіл і міст, накинуті духовними чи мілітарними вторж­ни­ками, чинять розлад в народних почуваннях, порушують метрику рідної мови, руйнують міст, який духовно ріднить потомків з предками.Дехто, почувши ці мої міркування, скаже: "Справа чужих і рідних імен, порушена Левом Силенком, має малу вартість, і тому вона зовсім зайва, навіть шкідлива. Будьмо та­кими, як були наші батьки, будьмо Іванами, Матвіями, Гаврилами, Парасками, Мокри­нами, Пулхеріями". "Чужі імена вже для нас стали рідними, до них ми звикли так, як в'язень до тюремного режиму, пташка до клітки, рибка до акваріума. Не вдасться Левові Силенкові повернути колесо історії".Відповідаю: коли колесо історії України котять вороги України у провалля, його треба негайно стримати і повернути на вільний рід­ний шлях. І я прийшов, щоб цей чин довер­шити, і той, хто, як та гадюка, прагнутиме отрутою стримати мій хід, буде мною роззброєний. Я вийшов з душі мого народу — Україна є для мене дорожча, як моє життя, і в цьому є сила і благородство моєї науки.6. Зажурилась Україна, що ніде прожити — чому? Коли б ми (від 988 року починаючи) мали духовну енергію до сьогодні відстою­вати віру Предків рідних, ми б тепер були могутньою державною потугою світу. Оче­видно, ми б віру Предків рідних удоско­налили, мудро і вільно проголосивши правду беззастережного монотеїзму.І в бібліотеках країн Евразії лежали б монументальні книги про величне самобутнє богорозуміння України (Руси). І імена могутніх духовних титанів — внуків Дажбожих були б знані світові так, як сьогодні знані імена Зороастра, Будди, Конфуція, Мойсея, Ісуса, Могамета, Гуса, Лютера, Ґуру Нанака.І ніхто б не відважився казати, що українці — це люди для людства мало корисні тому, що вони не дали світові великих релігійних чи соціяльних ідей. Вони тільки споживають покірно, або бунтівливо плоди чужої ду­ховости. Вони навіть не здібні на своїй землі створити державний порядок і своєю не­здібністю постійно підсилюють в сусідів апе­тит до своєї пребагатої землі — на Сході Ев­ропи постійно точаться криваві війни тому, що Українці не спроможні створити могут­ньої держави.І було б сьогодні в світі більше, як триста мільйонів Українців, і мали б Українці сьо­годні двадцятимільйонну (по-модерному осна­щену) Армію Миру, Армію Справед­ливости. І народами світу була б пошанована самобутня віра України (Руси). І села й міста України зберегли б ті назви, які були ут­верджені оріянами (стародавніми українцями) п'ять-шість тисяч років тому. І це були б назви найстародавніших міст світу. І знали б ми, Українці, хто ми є, де ми є, і в ім'я яких ідеалів живемо, і ми б сьогодні бачили сонце величного майбутнього.7. Ми не відстояли духовні основи свого "я", і тому ми від 988 року починаючи, не живемо по-своєму. Я вже не раз говорив, що князь Володимир мав право зробити по­милку. Ми покликані її виправити на щастя собі і грядущих поколінь. Ми дорого, дуже дорого заплатили за помилку нашого предка Володимира. Пробудімося!І сьогодні чую я (в моїй душі я чую від­луння історії народу рідного): на перехресних дорогах волхви-бояни оплакують потоптаних дітей. Наїзники потоптали молоді душі, в яких пломенів розум, пристрасне натхнення.І чую я в душі давно відгомонілий рокіт кобз. Слова кобзарів чую: "Зажурилась Ук­раїна, що ніде прожити, витоптала Орда кіньми маленькії діти. Малих потоптала, старих порубала, а молодих середущих у полон забрала".Горіли селища. І чорні хмари бушували над оріянськими степами, гаями, ріками. І чорні круки кружляли над мертвими тілами русокосих лель, над мертвими тілами добросердних матерів.І на попелищах (після весняного грому, дощу) щовесни проізростали нові зерна на­родної живучости. І земля рідна уквітчу­ва­лася, як панна, барвінком, дзвеніла соло­в'їними піснями. І в дібровах, у духмяних степових травах юна лель з мужем започатко­вувала нове життя. І не було, і немає, і ніколи не буде такої вражої сили, яка б могла з землі з коренем вирвати життя Українця!Він (вічний Українець), як дуб много­віковий, пустив у землю рідну свої животворні коріння, пустив у небо рідне свої животворні пагіння, обнявся з сонцем, обнявся з землею, обнявся з бурею, з непогодою і погодою вічно живої землі Дажбожої!Побратими і Посестри! Перед тим, як почати розмову про душу рідних імен, пріз­вищ, ми принаймні трохи тепер познайо­мимося з чужими назвами, іменами, щоб вони нас не переслідували своєю таємничою загадковістю. І, щоб ми чулися, стрічаючись з ними, людьми достойними і відважними.Тому що є різні тлумачення значення імен, назв, прізвищ, будуть недруги мої (і вони це вже й роблять) знецінювати мою працю, пишучи "та він і те не так пояснив, та він те неправильно визначив, осуджуйте його!".Роблячи досліди, я бачив, що, наприклад, три дослідники (у своїх словниках) пояс­ню­ють значення того чи іншого імени по-різному, і сперечаються вони між собою. Я брав до уваги ті висновки, які були підтвер­джені більшістю дослідників, або вислов­лював свої особисті міркування, до яких я приходив на основі дослідів. І прошу вас ставитися до моєї праці з довір’ям — мудрим людям я не даю нагоди глузувати з праці моєї, бо ставлюся до неї з великою вимогливістю, а з писаннями глупих людей ми не зобов'язані рахуватися.8. Як виникли назви племен? Знаємо всі, що жителі поля — Поляни, жителі лісів — Древляни, або — Деревляни. У санскриті слово "дарава" означає "дерево". У Геродота в "Книзі Четвертій" є твердження, що Скити самі себе звали Околотами.У санскриті слово "сколот" означає "мис­ливець" (сколотник). Є у нас сьогодні слова "сколотити" (звірів треба сколотити, тобто зігнати), "сколочена вода".Наші предки мали два головні стани, стан Околотів (Мисливців) і стан Грамів (Осілих людей). Сьогодні в Індії вживається слово "грама" в значенні "село". Слово "грама" по­стало з первісного санскритського слова "грам" (грам), що значить "об'єднання", "собор", "соборність". У санскриті "да" значить "існує", "дає", "грам да". З слова "грам" постало наше сьогоднішнє слово "храм", тобто, "собор", належати до храму — значить належати до єдности, бути членом собору (храму). Освічені люди, знаючи про це, ніколи не вживають вислів "храмний собор" чи "соборний храм".У первісні часи племена ставили перед собою питання "А хто живе за межами наших земель? Чи тільки ми, люди, чи крім нас є ще й інші люди?"Ескімоси самі себе звуть Інуїт, що значить "Люди". Чужинці звуть Інуїтів "ескімосами", що значить "ті, що їдять сире м'ясо — сироїди". В Новій Гвінеї є плем'я, яке зветься Гірара. На мові Гірарів слово "гірара" означає "роз­мовляти" (бути істотою, яка вміє говорити). В США є стейт Дакота. Дакота — ім'я індіян­ського племени. В індіянській мові слово "дакота" означає "справжні люди", "друзі". Знаємо, що німці звуть свою країну "Дойч­ланд". Слово "дейч" постало з стародавнього німецького слова "тевт" (тевтони, "Тевтон­ський орден"). Тевтонія — первісна назва Ні­меччини. Слово "тевт" означає "люди", Дойч­ланд — значить "Країна людей". І слово "ту­рок" означає "людина", Турція — "Країна людей".9. Як виникли назви країн? "Австрія" зна­чить "Східний край". "Британія" від назви племени Брити, слово "брити" значить "бар­висті", їх назвали "бритами" тому, що вони любили носити барвисту одежу.Слово "Англія" означає "Країна Анґлів"; "анґл" постало з слова "анґ", що значить "край", "кінець". "Англія" значить країна людей, які живуть на краю землі. Римські легіонери вважали сьогоднішні британські острови "краєм римських володінь". Коли погодитися з думкою, що слово "Україна" означає "край", "окраїна", то в такому ви­падку слова "Англія" і "Україна" мають тотожний зміст.Є народ Бушмени, їх назвали "бушменами" голландці. Голландське слово "бушмен" означає "кущові люди" (жителі кущів), "буш" — кущ, "мен" — людина, люди. Хан Золотої орди мав ім'я Узбек, жив він у 14 столітті. В честь його імени почала зватися країна Узбекістан, народ — Узбеки, житель Узбекістану — узбек. Був володар Лотар, в честь його імени почала зватися країна Лотарінґія, лотарінґи — жителі Лотарінґії.Слово "норревеґ" означає "північний шлях", від слова "норревеґ" постала назва країни Норвегія. На території Швеції жило плем'я Све. Від імени племени постала назва країни Свеція (Швеція); ще триста років тому Шведи звалися Све.Данія (Денмарк) значить "Земля Данів". Головне плем'я, яке жило на території Данії, мало назву Дани. Від імени вождя — родона­чальника Чеха постала назва країни Чехія. Я у своїх працях стародавню (трипільську) Укра­їну назвав ім'ям Оріяна, маючи на увазі слово "орь", яке в Індії, Ірані, Кашмірі вимовляється як "ар" чи "ар'я" в значенні "орач", "благо­родний", "аристократ". Очевидно, одні назву Оріяна (і слова "оріянин", "оріянська") прий­няли з захопленням, інші — почали критику­вати.10. Канада — від ірокезського слова "кана­та", що значить "селище", "дім". Ірак — значить "орана земля", "ір" — орати, Іран — значить "Край ірів". Бачимо, що ці народи слова "ор" і "ар'я" вимовляли, як "ір". Єгипет — від "Га-Ка-Па", що значить "Дім Бога Пта".Іспанія — від слова картагенського "сзпан". Картагенці, навістивши цю землю, побачили на ній багато кроликів, "сзпан" — кролики. Ірляндія — від слова "ейре", що значить "захід", Ірляндія — "країна західняків". Індія — від назви річки Інд, слово "інд" значить "ріка"; корені мовні "дн" і "нд" тотожні, від "дн" постали назви рік Дон, Дінець, Дунай, Дніпр.Кашмір — від слова "мір" ("мер"); слово "мір" значить "море". Наші далекі предки (особливо скити-гіттіти) вважали, що вода глибока і широко розлита людину море (зморює, морить, втомлює), отже Кашмір значить "Кашьятове море". Квебек — місце стрілянини. Киргизія — Степ кочовиків, "кир" — степ, "кис" — кочовик.Японія — від слів "ні пон" ("ні гон"). Слово "ні" в японській мові означає "сонце", а "пон" значить "країна". Ніпон — Японія (Країна Сон­ця або Сонячна Країна). Естонія — від евіст", що значить в ширшому розумінні "жителі біля води". Бельгія — від назви племени Белги.Судан — "Країна чорних". Пакістан — від слів "пак", що значить "чиста" і "стан" — "країна" — "Чиста Країна". Манітоба — від індіянського слова "Манатуана", що значить "Великий дух". Індіяни вірили, що на малень­кому острові, розташованому на озері, живе Манатуана.Литва — є твердження, що назва цієї країни походить від слова "лити". У литовській мові слово "литус" значить "лити", "течія", "лиття". Шкотляндія — від кельтського слова "скуіт", що значить "кочовик", Шкотляндія — Земля кочовиків.11. Тексас — значить "добрий друг". Ява (наз­­ва острова в Азії) — походить від санс­критського слова "ява", що значить "ячмінь". Вважаю, що в первісні часи (в Оріяні) наші предки казали "жав", що значить "життя"; літера "ж" перейшла в "я".Франція — від назви племени френків, "френк" значить "вільний". В 1714 році дослідник Фере був посаджений до в'язниці (у Бастилію) за те, що він на основі своїх дослідів відважився доказувати науковцям Франції, що від німецького слова "фере" постала назва Франції. Посадженого в Бастилію прого­лосили неуком, знахабнілою божевільною людиною, але тепер всі визнали, що дослідник Фере був правий і його наукові твердження визнані.Гордий народ не любить, щоб його ім'я мало чуже походження, і очевидно це почу­вання оправдане. Та я вважаю, що французи мають дані гордитися, що їхні сусіди (німці) їх назвали "френками", тобто "людьми волі". Московитія — назва походить від фіно-мон­гольського слова "моська", що значить "боло­то" і від слова "ва", "Моськва" — "Болотяна річка". Італія — від слова "італіка", що значить "скотарі".Чілі — значить "Холод"; Башкирія — від слів "баш курт", що означають "Голова вовка". Коста Ріка — Берег багатств, "коста" — берег, "ріка" — багатий. Конґо походить від слова "конґ", що значить "гори".Фінляндці — войовничий і трудолюбний народ, вони звуть свою країну не Фінляндією, а Суоми. Фінляндське слово "суоми" означає "болотяна земля". І болото буває гарне — на болоті ростуть квіти білі, як сніг.В'єтнамці свою країну звуть "В'єтнам", слово "в'єтнам" у в'єтнамській мові означає "Країна півдня". Є країна Непаль, назва ця створена із санскритських слів "нипа" (нижча) і "жла" (ґла), що значить "Нижче мешкання", непальці живуть внизу, на узгір'ях.На заході Домініканської країни є кам'я­нистий острів "Гаїті", в мові карібській слово "гаїті" означає "Кам'яниста країна". Я навів ці приклади тому, щоб ми були переконані, що назви країн часто відображають географічні властивості тієї чи іншої землі.12. Що означають назви міст? У санскриті слово "кия" означає "булава", "жезл", символ влади, проводу, першенства. У "Магабгараті" слово "кая" значить "б'ючий кий", "насту­паюча зброя".У "Рик Ведах" (я вже писав, що прави­льніше "рик" чим "риґ", (рик — значить "рече", "співає"), бог — воєначальник Індра має "кая" (кія) в значенні "гуркіт зброї".У книгах ведизму слово "кият" поширене в значенні "яка велич!", "який могутній доро­говказ". "Кия" має у санскриті значення "вождь", "провідник", "син землі", "роджений землею". І сьогодні не зовсім по-чужому (тіль­ки треба вдуматися) звучить слово клясич­ного санскриту "куятаті", що значить "про­відний тато" (той, що тримає в руках кия (булаву)).Знаємо, в літописах зазначено, що були брати Кий, Щек, Хорив. Значить (так я думаю) в дохристиянській Україні (Русі) було поширене ім'я Кий, Кая чи Кия? Та воно вмерло так, як і десятки інших українських імен померли придушені греко-жидівсько-латинськими іменами церкви Христової.Кий заснував град? Ні. Град, який ми тепер звемо Києвом, був заснований нашими безпосередніми предками одинадцять тисяч років тому. У Київському музеї археології є багато знарядь праці, знайдених на території Києва — знаряддя праці і кістяні жіночі прикраси мають одинадцятитисячну давність. Особливо привабливі чарівні взори староук­раїнської (мізинської) культури — славні на весь світ мізинські меандри й сьогодні кра­суються (і про це я постійно говорю) на наших писанках, рушниках, сорочках.Очевидно, є докази, що двадцять тисяч років (і ще раніше) там, де тепер Київ, жили люди — знайдені їхні стоянки. І "Нещодавно під час розкопок у Києві археологи знайшли піч і глиняний посуд з періоду так званої керчаківської кераміки. Посуд нараховує понад 1400 років. Місце, де тепер знаходиться Київське старе місто, колись було густо заселене. Розкопки дозволяють встановити вік української столиці. Досі його окреслю­вано на 10-13 віків. Останні археологічні відкриття показують, що воно старше".Щоб збочити хід мислення народу на­шого, щоб поробити нас безбатченками на правічно рідній землі, воріженьки приду­мали... казку церковну.Мандрівний жид (апостол Андрей) забрів до Дніпра і для нас, "ако диких варварів", "град заснував". І за таку святу жидівську апостоль­ську доброту, ми приречені віками благоговіти перед зайшлим жидом Андреєм. Принизлива казка вважається традиційною святістю віри грецько-православних українців.13. Адіс Абеба — значить "нова квітка". Мадрід, слово "мадрід" постало з арабського слова "меджрид", що значить "будівельний ліс". Пекін — "Північна столиця", Нанкін -"Південна столиця".Слово "синґа" значить "лев", Синґапур — "Львине місто". Анкара — від "анкер" (якір), "анк" — крючкуватий, заякорений, отже — Заякорення. Шанхай — значить "Над морем".Чикаго — від індіянського слова "шекан­ґонг", що значить "дика цибуля". Токіо — від японських слів "то", що значить "схід" і "кіо", що значить "головне місто", Токіо — Східне Головне місто. Неаполь — Нове місто, Мін­ніаполіс — "міні" (мале), "поліс" — місто.Гальське плем'я (стара назва Франції — Галія) Паразії, "паразії" значить "човнярі"; па­разії жили над берегами Сени, вони сла­ви­лися своїми човнами, Париж — Місто Човнярів. Сток­голм — від "стак", що значить "залив", "стовп", отже — "Острів зі стовпом". Сидней — в честь лорда Сиднея. Ріо-де-Жанейро — значить "Річка Января". Ню Йорк — в честь герцога Йор­ка, стара назва Ню Йорка — Новий Амстер­дам.Між іншим, Мангетен (частина Ню Йорку) — назва походить від алµонкінського (індіянського) слова "магахатенук", що значить "небезпечні водяні повороти"; є також твердження, що від "ман-хетанана", ці слова значать "там, де нас обманули".Маніла — на тагальській мові слово "май" значить "бути", а "ніла" — назва рослини, отже, "Місце, де росте "ніла". Лос Анжелес — Місто королеви ангелів. Лондон — "Лісове місце", "Укріплена пристань". Пригадую, що Сір Моньєр Моньєр-Вільямс у "Санскритсько-Англійському Словнику", виданому в Оксфорді, вважає, що Лондон походить від "ландрі". Вінніпеµ — від індіянського "ві-ні-пі", що значить "мулиста вода". Коломия — "колеса миє" (місце, де миються колеса).14. Перебуваючи у Багдаді (в столиці Іраку), я в готелі Ур (готель Ур стоїть над берегом тихого Тигру) сказав арабам: "Назва Вашої столиці зрозуміла українцям", та ніхто з них не зрозумів мене. В музеї Ірак я сказав, що слово "Баг" (або "Баґ") в мові Зороастра означає "Бог", або, як кажуть араби — Аллах. А слово "да" чи "дад" значить "дати", "даний". І в цьому легко переконатися, читаючи "Авести" чи "Рик Веди".Отже, Багдад — значить "Богом даний", або чіткіше кажучи — Богдан. І тому, що назви "Ірак" і "Іран" мають санскритське поход­ження так, як і Ізраел, Ява, Калькута, Київ, назва "Багдад" не випадкова. В цій назві чується (хай не гніваються іракці) дух персів (парсів), які були кровно споріднені з оріянами і говорили вони мовою "Авест", що була споріднена, як дві сестри, з мовою "Вед". Дирекція музею Ірак подарила мені цінні книги, висловивши в них дарчим написом подяку "за цікаві твердження".15. Що означають рідні жидівські імена? У жидів так, як і в кожного народу, є рідні імена. Вони були створені тоді, коли жиди ще мали кочовий спосіб життя. Їм (кочовикам бідних і небезпечних гарячих пустинь) ніколи не жилося легко. Голод, безводдя, заразливі хвороби, небезпечні звірі (леви, гадюки, скор­піони) та інша нечисть, постійно пересліду­вали їх.Коза, вівця, ослиця жидам давали життя, тобто, молоко, вовну, м'ясо, шкіру. І тому в первісних жидів були й імена Рахе (Рахеля), що значить "вівця", "овече божество"; Лія (Леага), що значить "корова"; "Йосип", що значить "син корови". Лія і Рахеля були дочками кочовика Лабана, в якого був най­митом Іаков (Ізраел). Ізраел, як пише "Біблія", був одночасно одружений з сестрами Лією і Рахелею, і мав дітей від них і їхніх служниць; Ізраел — родоначальник жидівсько­го племени.Інші рідні жидівські імена мають такі значення. "Дебора" значить "бджола"; Гамон — Осел, Табіта — Ґазеля; Галеб — Пес; Нахаш — Гадюка; Єд -Лев. Від слова "єд" постала назва племени Єди (Юди). Освоєних звірів жиди (слово "жид" постало від слова "єд") обожнювали тому, що вони були джерелом їхнього життя. Неосвоєних (диких) звірів вони також обожнювали, щоб їх умилостивити.Не було на світі такого народу, який би від світанку своєї історії поклонявся одному Богові, тобто мав монотеїстичну (однобожну) віру. Всі роди, племена, народи вірили багатьом богам не тому, що їм хотілося мати багатьох богів, а тому, що вони бачили багато явищ (сонце, місяць, вітер, весна, зима, народження, смерть). Вони були певні, що на світі є багато сил, і кожна з них має своє призначення і свою властивість — кожна сила вважалася божеством. Жиди в епоху Мойсея поклонялися (і про це стверджує "Біблія") до божества — гадюки (Нахуштана). Слово "на­хуш­­тан" означає "гадюка, зроблена з міді".Читаємо: "І наслав Господь на люд гадюки сарафи, і кусали вони людей, і много люду вимерло в Ізраїлі" (4 книга Мойсея, глава 21, вірш — 6).Отже, "Саваот — Господь Ізраельський" за нечемність карав ізраельтян гадючими кусан­нями. Видно, що "Господь Бог Саваот" мав у своєму безпосередньому розпорядженні бага­то гадюк. І їх по-божому використовував, як зброю проти непослушних.Ізраельтяни, щоб рятуватися від такої гадючої Саваотової кари, зробили мідяну гадюку (Нахуштана). І цьому Нахуштанові, як божеству, поклонялися й усердно кадили йому (ритуально умилостивлювали це божество). Щойно цар Гезикия "розбив мідяного змія, що його зробив був Мойсей, бо до того часу Ізраельтяни кадили йому — й назвав його Нахуштан" (2 книга Царів, глава 18, вірш 4).16. Що означають жидівські біблійні іме­на? Ім'я "Абрагам" (Авраам), як я вже писав у праці "Совість Історичної Науки", створене з сумеріянського (стародавньоукраїнського) слова "абба". "Абба" значить "батя", "батько". Жиди вперше почули слово "абба" тоді, коли вони перебували в Ассиро-Вавилонській неволі, тобто, десь 2600, 2450 років тому.Син Авраама мав ім'я Ісаак. Є усталене міркування, що "Ісаак" означає "усміхнений". Коли він народився в наметі, то майже столітній Авраам "усміхнувся", що його сестричка — дружина Сара, маючи дев'яносто років, народила йому сина.Ім'я Соломон значить "Мирний", від "салем". Давид — Люблений. Матвій (Матеягв) — Даний Єговою. Іван (Іоагв, Іоан) — Помилуваний Єговою.Ярема (Єрмолай, Єрмак, Джерема) — Єговою похвалений. Єлисей (Ел — ліса) — Елом спасенний. Данило (Дан — Ел) — Мій суддя Ел. Гаврило (Ґабрі — Ел) — Моя міць Ел. Яків (Джакоб) — Хитропідлесливий. Наум (Нахум) — Потішаючий; Саватій (від "саббат") — Відпочиваючий.Ілія (Елі Ягв) — Мій Ел Єгова. Лазар (Ел — зар) — Ел йому допоможе.Що означає слово "Ел" і як воно було створене із сумеріянського слова "Лель", я вже оповідав у праці "Різдво Світла Дажбожого".Ім'я Набал означає Глупий. "Нехай же мій пан не уважає на того злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий він і є. Набал зветься він і дурнота його з ним" (1 книга Самуїлова, глава 25, вірш -25).17. У біблійних і лінгвістичних словниках існують суперечливі пояснення значення біблійних імен. Наприклад, ім'я Меріям (Марія) біблійники пояснюють у значенні "Невинна", "Чиста". Лінгвісти вважають, що ім'я "Марія" значить "Гірка", "Відкинута". Є міркування, що ім'я "Марія" постало з санск­ритського слова "марія", що означає "прина­лежна до бога любови". У санскриті є слова з такими значеннями: "мариша" — пошанована людина", "марута" — "вітер", "повівання". Вивчаючи походження і значення українських прізвищ, я був особливо зворушений, дові­давшись, що у славному селищі Трипілля (біля Києва, "Трипільська культура") живуть ро­дини, які мають прізвища Марута. У "Ведах" є поширене ім'я Марута. У "Магабгараті" зазначено, що є оріянське плем'я Марута. Марута одне з імен Вішни. Оріяни переважно своїм донькам давали ім'я Марута; у "Ведах" бог вітрів зветься Марута.Марта — ім'я арамейське, значить "пані". "Сталося, як покидала її душа, умирала бо, дала йому ім'я Беноні, "болюча дитина", отець же дав йому ім'я Бенямін, "щаслива дитина" (1 книга Мойсея, глава 35, вірш -18). Жиди не мали прізвищ. У 18 столітті, наприклад, у Ні­меччині кожний жид був за­коном зобов'я­заний мати прізвище. Жидівські прізвища створені з німецьких слів звучать так: Кюсеміх — Цілуй мене. Еселскопф — Осляча голова. Та переважно їхні прізвища поставали від місця мешкання: Берліннер (від Берліну), Дензіґер (від Данцінґа). Кінзберґ (від Кін­сбурґа, Ба­варія); Мангаймер (від Мангайму).

ДЕНЬ 36

18. Що означають грецькі імена?Греки, назвавши українські рідні імена варварськими, поганськими, ідольськими іменами, українських дітей під час хрещення (хрищення) називали іменами грецькими. Грецькі імена, як знаємо, звеличують грець­ких ідолів (богів). Наприклад, Аполлон — "приналежний до бога Аполлона.Дмитро — "приналежний до богині Де­мет­ри". Зіновій — "приналежний до бога Зевса". Нестор — "приналежний до божка Нестора". Зенон — від Зевса.Денис — від бога Деонисія. Очевидно, є й імена не пов'язані з богами і божками Греції. Наприклад, Андрій — Хоробрий, Афанасій (атанасія) — Невмирущий; Варвара — Чужинка, Василь (Базил) — Царьок; Векла — Божеслава; Галя ("µале") — Ласка; Зосим ("зоос") — Живий.Зіна — від бога Зевса. Ксенія — Чужа; Кате­рина — Чиста. Олена (Гелленос) — Світла, Сві­танна. Софія — Мудра. Омельян ("еімиліос") — Підлесливий. Петро ("петра") — Камінь, Скала. Трохим ("трофімос") — Кормилець.Улас, Влас ("вклас") — В'ялий. Юхим ("еуфімос") — Благородний. Юрій ("ґеорґ") — Землероб. Орест ("орос") — Горовий, Гірняк. Олександер (від "алексо" — захисник, "анер" — рід) — Захисник роду. Олексій — Захисник. Макар ("макаріос") — Блаженний.Харитон — Щирий. Харитина — Щира, зніжено — Харитя, Харя. Не зважаючи на те, що "Харитина", "Харя" означає в грецькій мові "Щира", в мові наших предків це слово означало "мавпа". Є вислів "От харя!" У санскриті слово "харя" означає "мавпа".Перебуваючи у Греції, я помітив, що сьогодні є багато греків, які мають імена Софокл, Дамокл. Горді гречини не кожним своїм ім'ям обдаровували чужинців. Єреї, які грецькими іменами огречували русичів (укра­їнців), вважали, що русичам (українцям) не підходять такі імена — "Софокл" значить "Прославлений мудрістю", "Дамокл" значить "Відомий світові".Грецькі імена — прізвища в Україні звуча­ли, як щось, по-церковноправославному, святе, містерійне. Наприклад, приїхав до Києва з Візантії єпископ Ніколаус. Він свого прізвища не вживає, але його прізвище Батрахос звучить, як "святість православія". В грецькій мові слово "батрахос" означає "жа­ба".Сліпа рабська прив'язаність до чужих святощів, сліпе поклоніння чужому не робить людину ні мудрою, ні вільною, ні достойною.19. Що означають імена латинські, ан­глійські, німецькі? Латинські імена: Албіна — Біла, Віктор — Перемога; Віталій — Життєвий; Клавдія — Лама; Максим — Великий; Марко — від бога Марса, Наталя — Рідна; Урзула — Вед­медиця; Павло — Малий.Реґіна — Принцеса; Роман — Римлянин; Те­рентій — Наступаючий; Тарас — Бунтар, Домна — Господиня. Я вже говорив, що ім'я і прізвище — адреса народу. Ім'я — справа не тільки іменна, а й духовна, культурна, політична, мовна. Ім'я — справа духовної волі або духовної неволі.Римська католицька церква очолена бать­ком (тобто, папою). Вона так, як і імперський москвинський комунізм, витрачає великі гроші на пропаганду — прополоскування мозку.Пропагатори римо-католицизму досі жи­вуть духом романської агресії — духом ола­тинщення покорених. В них "Божа справа" — володіти душею і розумом народів, підпоряд­­кувавши їх авторитетові папи римського. Хто володіє душею і розумом народу, той володіє його почуваннями, переконаннями і його земними скарбами.Олатинщуючи спійману душу, треба в неї відібрати її рідне ім'я, дати їй латинське ім'я. Ім'я латинське маючи, вона буде звикати до латинізму, сама цього не усвідомлюючи. Її треба переконати, що то "така Божа воля".Така "Божа воля", тобто воля жерців латинізму: китаєць з Тайланду Ваннахаівонґ, ставши єпископом, мусів зректися китайсь­кого імени і взяти ім'я латинське — Павел.Китайці мають рідні гарні імена чоловічі. Наприклад, Шінґ Конґ — Успіх, Тунґ Гай — Східне море, Яв — Мала гора. Між іншим, філософ Конфуцій мав ім'я Яв.Ю-ан-Дан (Новий рік), Сяо-Фу-І (Улюб­ленець долі), Сяо-Лун (Малий дракон), Чан-Шоу (Довголіття), Сяо-Боо (Мов золото), Сяо-Да (Старший), Сяо-Ер (Другий). І жіночі імена: Де (Місяць), Лань (Орхидея), Юі Чу (Перлина), Фан (Аромат).Китайські імена гармоновані з китайсь­кими прізвищами, з метрикою і психікою мови китайської.Відібрати у китайця його рідне ім'я і дати йому чуже латинське — таке духовне насиль­ство папа римський вважає святістю віри католицької.20. Слово "єпископ", як знаєте, означає "наглядач". Жерці латинізму люблять, щоб їхні наглядачі мали латинські, або принаймні греко-жидівські імена.Кореєць Гам, ставши єпископом, мусів у Римі зректися рідного корейського імени. Латиняни йому дали латинське ім'я Авґустин Гам; Авґустин Гам — корейський єпископ.Африканці — негри, ставши єпископами, мусіли зректися рідних імен. Їм дані чужі (латино-жидівсько-грецькі) імена. Наприклад, єпископ Авона (країна Камерун) отримав ім'я Теофіл.Єпископ Зубеір (країна Судан) отримав ім'я Ґабріел; єпископ Ґуу (країна В'єтнам) отримав ім'я Андрей; єпископ Мундулла (країна Конґо) отримав ім'я Йосиф. Вони, як духовні агенти Ватикану, отримавши чужі імена, зобов'язані канонами римо-католиць­кої церкви давати своїм рідним людям в ім'я Ісуса Христа жидівсько-латинські імена.Той, хто думає, що це справа дрібничкова, повинен сам себе запитати: "Чому папа римський ніколи не погодиться мати ім'я японське, українське, китайське? Чому рабін ніколи не погодиться мати ім'я в'єтнамське, ескімоське, папуаське? Чому мають бути імена одного народу звеличені, а імена дру­гого народу дискриміновані, померлі в забутті?"Є думка, що люди (особливо люди мало розвиненої уяви) не звертають уваги на зміст ім'я і на його рідне чи чуже походження — головне, щоб воно було мелодійне.Що ж, песик знає, що він Рябко, але він ніколи не знатиме змісту свого імени. Людині (і тільки людині) дане щастя творити ім'я і знати його значення. І тому вона, на мою думку, не повинна задовольнятися духовною обмеженістю доброго Рябка. Очевидно, мело­дія імени — справа не другорядна, але не треба думати, що, наприклад, мелодійне ім'я Лель зручне для всіх. У японському алфавіті (у мові японців) немає літери "л".Є й такі характери людські, які переконані, що все, що чуже — краще, як рідне. І жінка чужа краща, як рідна, і діти чужі кращі, як рідні. І молоко від чужої кози смачніше, як від своєї, дарма, що кози пасуться на одній толоці. І релігія чужа краща, як рідна, і мова чужа краща, як рідна. Чуже не зрозуміле, таємниче, загадкове. Загадки і таємниці гіпнотизують тих людей, які не здібні глибоко, пристрасно і самостійно мислити.Дехто вважає (переважно люди нігілістич­ного світогляду), що "культура обпливає світ", і тому імена — явище інтернаціональне. Виникає щире питання: чому культура одного народу "обпливає світ", а культура іншого народу (переважно — покореного народу) гине, щезає в забутті? Культура сама не "обпливає світ", її ведуть духовні або мілітарні капітани.21. Златинщувати (духовно поневолювати) народ значить відбирати в нього рідну адресу і синів його одягати в чуже пір'я, щоб вони не знали хто вони, чиї діти, ким і за що закуті?Українці, які є єпископами грецької віри православної, мають не тільки чужі імена (Іоан, Полікарп, Паладій, Іларіон), а й ходять вони в чужому пір'ї. Вони мають церковний одяг грецьких дохристиянських жерців (єреїв бога Деонисія, бога Ескулапа, бога Зевса).Правда, є випадки, що українець — єпископ має рідне ім'я (Мстислав, Ярослав), але духовна користь з цього мала тому, що вони рідні імена підпорядкували законам чужих релігій.Римо-католицька церква в Англії навіть у шістнадцятому столітті забороняла англійцям називати своїх дітей рідними англійськими іменами, бо вони "противні вірі Христовій". Та англійці, як знаємо, виявилися "нескори­мими".Не звертаючи на догми віри Христової, англійці давали своїм дітям рідні англійські імена. Наприклад, в них найпоширеніші імена рідні: Альберт (Достойний), Едгар (Щасли­вий), Вільям (Хатній).До Першої світової війни Королівський дім в Англії не мав прізвища. Існували тільки імена — кінґ Едвард Другий, кінґ Едвард Сьо­мий, кінґ Ґенріх. Тепер англійці знають, що квін Елизабет Друга має прізвище Віндзор.Папи римські (за ритуалами римських дохристиянських авгурів, понтифіків) мають тільки імена. Наприклад, папа Пій 12. Між іншим, справжнє прізвище папи Пія 12 -Євгеній Марій Йосип Джан Пачелі.Німці гордяться своїми рідними німець­кими іменами. Їхні імена віддзеркалюють характер їхніх предків. Наприклад, Бернард — Сильний, як ведмідь. Гільдемар — Славний боями, Гертруда — Невістка зброї; Вулфстан -Вовк; Рогер, Роджер — Слава.В англійців і німців поширені їхні рідні стародавні жіночі імена Етел — Достойна. Келда — Весна. Є міркування, що Келда — ім'я скандинавське. Ніколи не забуваймо, що латинські імена, наприклад, такі, як Максімус, Павлус, Романус вимовлені по-українському Максим, Павло, Роман не стають укра­їнськими.Латиняни, чуючи свої перекручені імена, кажуть: "Варвари такі бездарні, що навіть не здібні правильно вимовити латинське ім'я". "Варвар", здвигуючи плечима, ніби трохи гордо відповідає: "Ми такі мудрі, що навіть латинське ім'я зуміли пристосувати до метри­ки своєї мови".Ви були б ще мудрішими, коли б були творцями рідних імен і вміли їх своєю мудрістю і своїми подвигами прославити.Народ — Вільний Творець завжди стоїть вище Народу — Приймача чужих творінь.22. Як створені прізвища в народів Ев­ропи, Азії? Найпоширеніші в світі ті прізвища, які створені на основі відповіді "Чий він син?". Наприклад, у китайців прізвище "Кунґ-Фут-се" значить "Кунґ син Фо"; Фо — ім'я батька.В англійців — Робертсон (син Роберта). В німців — Мендельсон (син Менделя). В греків -Ніколопулос (син Ніколаса).Слово "сон" близьке звукобудовою до слова "син" тому, що воно постало від староукраїнського (санскритського) слова "сисі", що значить "соска". У санскриті слово "сисуля" значить "немовля" (сисуля). Не буде правильно, коли ми вважатимемо, що слово "син" постало тому, що сисуля рученятами шукає "сисі", адже й донечка також годується материнськими грудьми. Справа в тому, що десь п'ятнадцять тисяч років тому (в часи творення основних слів білої людини) наші далекі предки звали дочку "дара", а сина — "сис". Вони на основі тілесних ознак довіду­валися, до якої статі належить новонароджена дитина.У мадярів слово "фе" означає "син". Їхня мова не індо-европейського походження; ма­дяри — кочовики з Сибіру. Петефе (прізвище відомого мадярського поета) значить "син Петра".У жидів — Бен Гур (син Гура). В італійців Ламберті (син Ламберта), Уберті (син Убер­та). У арабів — Ібн-Сауд (син Сауда), і звідси й походить назва країни — Савді Арабія. Ібн-Ахмад, "ібн" — значить "син", отже -"син Ахмада".Японські прізвища: Ґошікі — П'ятикольо­ро­вий. Шіку — Чотири горя, Нішін — Двоюрідний. В Бірмі є прізвища такі, які мають тільки одну літеру. Наприклад, "А", "Б". На питання "Яке ваше прізвище?", бірмієць відповідає "А".23. Що означають прізвища богів і відомих людей? Хмельницький — син Хмеля, або той, що походить з селища Хмелі, Хмельники. Шевченко — син шевця. Франко — син Франка. Лисенко — син Лисого.Прізвище "Ґаутама" (і про це я вже говорив) постало з слів "Кутама", які озна­чають "корови темні". Ґаутама — родинне прізвище Будди. Будда — слово українське (сан­скритське) — значить "Буджений", "Про­буд­жений".Прізвище (ім'я) "Зороастр" (і про це я вже говорив) постало з двох слів: "зарта" значить "жовта" і "аостра" значить "верблюд". Зоро­астр — Жовтий, або Золотистий верблюд. Є також твердження, що Зороастр значить "Сторож жовтавих верблюдів". Перси вимовляють "Зарадушт" і "Зардушт".Мойсей — Витягнутий з води. Ісус (ім'я в християнського Бога жидівське) в жидів дуже поширене, жиди кажуть "Яшуя", "Ягвешуа", що значить "Охоронений Єговою". Греки ім'я Яшуя вимовили, як Ісус. Коли б сам Яшуя почув, що греки його ім'я так спотворили, може б справедливо був обурений. Був обурений Святослав, почувши, що греки його ім'я вимовили по-грецькому "Свинтослаф". Христос — значить Помазаний.Є міркування, що з слова "весе" постало слово "вессинґ"; з "вессинґ" — Вессенґтон (Ва­шінґтон). Не можна погодитися з тверджен­ням тих науковців, які вважають, що прізвище "Вашінґтон" постало з слів "вашінґ плейс".Ніколи між науковцями не затихнуть суперечки під час визначення тих чи інших наукових, історичних чи філософських істин. Чому? Тому, що в науковців є різні погляди, переконання, школи, і під час дослідів вони користуються різними джерелами. І, очевид­но, що той, хто прагнутиме мої твердження знецінити, буде осуджувати ті джерела, з яких я черпав доводи. Вважаю, що джерела, якими я користуюся, всебічно обґрунтовані. Приятелі, які ставляться до мене з довір'ям, особисто в цьому вже переконалися.Зі слів "тру мен", що означають "чесний слуга", постало прізвище Труман. Мек Артур — син Артура. Прізвище "Айзенгавер" значить "шахтар копальні залізної руди".Прізвище "Лінкольн" постало з слів "лайк колони". Власник фарми чи поля біля своєї хати любив плекати рожі. З данських (Данія) слів "де розе фелд" постало прізвище "Рузвельт".Офіційні імена — прізвища Вінстона Чер­чіля такі — Вінстон Леонард Спензер Чорчіль. Слово "чорчіль" значить "той, що живе біля церкви".Вдова Шіклґрубер мала малолітнього сина, як одружилася з Йоганом Гідлером, Йоган Гідлер дав своє прізвище малому Шіклґруберові і тому він став Гідлером, і ось цей Гідлер (Шілкґрубер) є батьком Адольфа Гітлера, отже правдиве прізвище Гітлера є Шіклґрубер.24. Як виникли найвизначніші прізвища московські? Знаємо, що тоді, коли могутня Золота орда поділилася на малі ворогуючі орди, сила монгольських завойовників упала. Монгольські воєначальники посварилися під час поділу данини. Монголи почали тікати від монголів. Постає дивне явище — Київ, поко­рений монголами, лякає монголів.Вони не відважуються поселюватися у Києві. Вони знають, що кияни не люблять їх. Чому?Склад душі монгола і склад душі киянина — два протилежні світи. Їм тяжко між собою знайти спільну мову, спільне розуміння життя.І в Москві вирішили поселитися найвиз­нач­ніші монгольські воєначальники Багрі Мурза, Тіміра Ґаза, Кара Мурза, Бі Бек, Булгак, Бахмет, Нара, Нар Бек. Вони стали архітектами Московської держави. З їхніх родів вийшли майстри "Височайшого двора".Виникає питання: чому прізвища славних монголів-архітектів Московитії не занотовані в історії Московитії? Відповідаю — імена монгольських воєначальників занотовані в історії Московитії. Та їх тяжко виявити тому, що вони змінені, змінені майже до непізнання. Зараз ми в цьому переконаємося.Я тверджу, що з Орди в Москву прибув славний Тіміра-Ґаза (воєначальник Орди), внук хана Золотої Орди Менгу — Таміра. З прізвища "Тіміра-Ґаза" постало прізвище "Тімірязєв". Тімірязєви — провідний дворян­сь­кий рід Московитії, з якого вийшли воєводи, сенатори, губернатор Саратова.В Москві є район Тімірязєвський. Тімі­ря­зєв (Тіміра-Ґаза) — "духовна гордість СССР". У Москві компартія відомого дво­рянина тата­рина Ульянова (Лєніна) поста­вила могутній пам'ятник Тімірязєву.В Москві є Академія імені Тімірязєва. Академія СССР щороку присуджує видатним діячам красної імперії премії імені Тімірязєва.Монгольський воєначальник Кара Мурза став у Москві відомий, як Карамзін. Карамзін (Кара Мурза) — першонатхненник історії Московитії, сенатор, "стольник Височайшого двора". Монгольський воєначальник (под­виж­ник так званої Великої Орди) Нар Бек, прибувши до Москви, почав ширити філосо­фію державного будівництва. Він твердив, що монгольське селище Москва, в якому при­йнята "мова Київської Русі", повинне пере­творитися в самостійну державу.25. Щоб постала держава, треба мати Одного Наказодавця і беззастережно вірних виконавців наказу. Москвини почали звати Нар Бека новим прізвищем — Держава. Від Нар Бека (Держави) постав у Москві рід Державиних. Нарбек-Державин став воєво­дою Московським, "стольником Височай­шого двора". Державин — основоположник москвинської поезії, пише: "Да нє забудєтся во мнє паслєдній род Багріма", тобто, хана Багрі Мурзи, який був родичем Нар Бека.Монгольський воєначальник Нара, при­бувши до Москви, став воєводою Москов­ським. Цар Московитії Алєксєй одружується з його дочкою Наталею. Монголка Наталя Нара (Наришкіна) стає православною цари­цею Московитії, її брати — бояри московські. Нара (Наришкін) — міністер "государственних імуществ" Московитії. Наришкін — двою­рідний брат Петра Першого. Наришкін -перший комендант Петербурга. Наришкін — губернатор Московський, боярин. Наришкін — генерал-ад'ютант Петра Першого; Наришкін — "главний суддя в Пріказє Большого двора".Монгольський воєначальник Мурза Ас­лан-Бахмет, прибувши до Москви, записався, як Бахметьєв. І став Бахметьєв (Мурза Аслан Бахмет) — генерал-губернатором, комендан­том Петропавловської крепости. Бахметьєв — гофмейстер, шталмейстер "Височайшого дво­ра" Московитії. Монгольський воєначальник Булгак стає воєводою Московським під прі­звищем Бул­гаков.Монгольський воєначальник Бі Бек (прославлений мурза Орди), прибувши до Москви, став боярином, став воєводою під прізвищем Бібіков. Бібіков (мурза Бі Бек) стає в Москві генерал-рекетмейстром — найдовіре­нішою особою Петра Першого. І нарешті Бібіков (Бі Бек) стає, як знаємо, "Правітєлєм Малоросії".Воєначальники монгольські Тімірязєв (Тімір-Ґаза), Бібіков (Бі-Бек), Бахметьєв (Бахмет), Наришкін (Нара), Державин (Нар Бек), Булгаков (Булгак), Карамзін (Кара Мурза) та інші, ставши творцями Москов­ського "государства", проголосили, що вони є "істінно русскіє люді". Ми, українці, на їхню думку "тоже такіє русскіє", як і вони, тільки ми, українці, трохи гірші, і тому ми повинні вічно задовольнятися становищем "молод­шого брата". Знаємо, що по-закону престол і влада належить старшому братові, а молодший стає його слугою.Ми, українці, розводимо руками і диву­ємося, чому наші "православні брати-русскіє" (оті внуки Тіміра-Ґази, Кара-Мурзи, Бі-Бека, Бахмета, Нарина, Нар-Бека) на наших козаць­ких кістках спорудили Петербург, нашими тілами засипали болота Ладоги?! Чому "іс­тінно русскій православний" комендант Петербурга Наришкін (Нар Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями?Ми, українці, розводимо руками і диву­ємося, чому "істінно русскій православний Повєлітєль Малоросії" Бібіков (Бі Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями, і чому козаки-запо­рожці, посаджені у Петропавловську крі­пость, терплять такі несусвітні тортури мон­гольські від "істінно русского православного коменданта" Петропавловської кріпости Бах­метьєва (Бахмета)!?Ангели сатаніють? Ні, монголи, самі себе назвавши "істінно русскіми", не мають ха­рактеру синів України (Руси). Історія пере­конливо довела, що український характер непридатний для дружби з москвинським характером. Він (український характер) мрій­ливо-сентиментальний, добродушний, не мстивий, по-хліборобському довірливий і гостинний.Українець, приятелюючи з москвином, завжди буде скривдженим. Українець повинен пам'ятати, що тільки відмежувавшись від москвина, він стане вільною і достойною людиною.26. Як Москва змосковщує прізвища? "Я Сибірі, Сибірі не баюся, Сибірь вєдь тоже русская земля!" Москвинський патріот гово­рить, що Сибір, Казахстан і Кавказ "тоже рус­ская земля". Які він має основи так говорити? Він живе вірою, що “там, гдє русскій штик, там і русская земля". Гітлер уважав, що "там, де німецький солдат, там і німецька земля".Москвою поневолені народи і племена "тоже русскіє люді". Вони зобов'язані не тільки говорити мовою москвина, а й мати форму москвинського прізвища. Вони не належать самі собі. Чиї вони? Вони "русскіє люді".Мудрі европейці стають глупими, як тільки починають говорити про справи Росії. Вони звуть українців, вірменів, грузинів, казахів, узбеків "русскими" тому, що Москва загарбала їхні землі. Нерусских звати "рус­скими" значить ображати гідність людську, або бути глупим европейцем.Казахи, тунгуси, узбеки, грузини при­му­шені свої прізвища писати по-москвинському. Той, хто не виконує цього окупаційного наказу, потрапляє у в'язницю з тавром "ворог трудового народу", "буржуазний націона­ліст".Татарин Турга — душа і слава літературної Москви. Він відомий під прізвищем Тургєнєв. Ізіл став Ізілов, Ішім — Ішімов, Караг — Караганов, Ахтан — Ахтанов, Каюм — Каюмов, Хаммат — Хамматов, Хаджі — Хаджімов. Сини і внуки українців, які були силою вивезені в Московитію, носять спотворені прізвища — Бондарєнков, Кавалєнков, Казаченков. Але не всі — є й Фєдорєнко, Євтушенко.Італієць Чечері став у Москві відомий, як Чечерін, а молдованин Хераску — як Херасков. Англійці Гемільтон і Герах у часи Івана Грозного були запрошені до Москви; вони вважалися визначними майстрами.Москвини навчилися в юдеїв і латинів знайомити своїх доньок з визначними людь­ми, не звертаючи уваги на різницю років. Гемільтон і Геррах, одружившись з п'ятнад­цятилітніми москвинками Дуняшою і Таніч­кою, не повернулися до Англії. Гемільтон от­римав прізвище Хамутов, а Геррах — Горохов. Їх я згадав тому, що вони, англійці, є ви­значними людьми в історії Московитії.Шотляндець Лермонт став поруч з мула­том Пушкіним найславнішим поетом Мос­ковитії. Лермонтов відчув, що його свобо­до­любна шотляндська душа не може поми­ритися з духом деспотичної "страни рабов". Лермонт-ов, зацькований москвин­ськи­ми жан­дармами, перед смертю написав: "Пра­щай, нємитая Рассія, страна рабов, страна ґаспод, і ви, мундіри ґалубиє, і ти, паслушний ім народ!" Коли б Москвини вторглися в Англію, то в ім'я "вєри православноі", в ім'я Лєнінської національної політики чи пролетарського інтернаціоналізму, вони дали б англійським прізвищам новий стиль. Стародавні англій­ські прізвища Вільсон, Едісон, Річардсон поділили б рабську долю прізвищ узбекських, вірменських, карельських. Появилися б нові сини Англії з прізвищами Вільсонов, Едісо­нов, Віндзоров, Ґрінов, Бірмінгтонов.Немосквинському прізвищу, якому додане закінчення москвинського прізвища "ов", так потрібне те "ов", як в'язневі тюремні ґрати. "Я є англієць Едісонов". "Ні, ти не англієць, а рашен, у тебе навіть прізвище має закінчення на "ов", — корегуючи, відповів би мадагаска­рець. І щойно тоді б англієць у серці відчув, що він боляче ображав українця, називаючи його "рашен".27. Не думаймо, що оте "ов" не включене в поліційну і психологічну гру москвинської брутальної політики. Робітник НКВД мос­каль Ніколай Єфімов приїхав з Москви до Ки­єва, маючи пашпорт на ім'я — українець Ми­кола Єфіменко. "Так, я українець, але русский — мій брат, а ти, український буржуазний націоналіст, мій ворог; ти проти возз'єднання України з Россією!" Українець з вірою, що слідчий Єфіменко брутально знущався над ним, а слідчий русскій Тамбов під час ка­тування оборонив його, їде в сибірський концентраційний табір. І думає: "значить українці не хочуть України"...І Сибір, і Кавказ, і Англія, і Україна... "тоже русская земля". І люди, щодня чуючи таку пісню, сказали б "з пісні слова не ви­кинеш". Англійці в школах Англії запопад­ливо вивчали б російську мову, бо вона б стала мовою передових людей.І англієць, який не знає російської мови, не міг би мати інтеліµентної праці. Англійська мова стала б мовою хліборобів, мовою загу­мінкової провінції, мовою гнаних і голодних англійських буржуазних націоналістів. Не всі англійці відважувалися б в Лондоні говорити англійською мовою.У Лондоні на вулицях, в крамницях і установах панувала б россійська мова тому, що вона є "общепанятною" мовою "всєх братніх савєтскіх республік". Там, де говорять гроші, вигоди і насильство окупантів, націо­нальні почування поневолених перебувають за ґратами, і правда мовчить. Щоб Англія стала смиренною россійською колонією, тоб­то однією із "равноправних совєтскіх рес­публік СССР", скільки на це потрібно часу?28. За переписом 1742 року, як подала газета "Києвськая Старина", в Києві були такі іноземці: "два німця і сто двадцять дев'ять ве­ликоросів". Отже, на основі перепису на­селення знаємо, що в Києві в 1742 році було тільки "сто двадцять дев'ять великоросів", тобто москвинів-зайдів.У 1742 році (в часи гетмана Кирила Ро­зумовського (1750-1764) в Києві на вулицях панувала українська мова. У 1842 році на вулицях Києва вже не було чути української мови. "Великороси" (москвини) наказом про­голосили, що мова Москви у Києві є мовою віри православної, мовою закону, порядку, культури, науки, мовою двох "возз'єднаних братніх народів".29. Нові святі імена в СССР. Як вони постали і чому? Москвини — північні мисливці. У москвинів розвинений інстинкт обожнення рідного провідника, і в цьому притаєна їхня будуюча агресивна державна сила.Вони священнодійно (так, як жодний інший народ Европи) обожнювали свого білого батюшку-царя.На пишне крісло білого царя сів червоний цар. І вони йому покірно поклонилися. В них царський дворянин Ульянов (Лєнін) — свя­щенний авторитет. Він увінчаний легендами, піснями, квітами. Він непомильний. Він ле­жить у мавзолеї під мурами Кремля. І моск­вини йдуть і йдуть поклонитися його мощам. Вони, обожнюючи свого червоного царя, почали давати своїм дітям імена Владлєна, Владлєн, що значить "Владімір Лєнін", Ні­нель, Нінеля (зворотне прочитання прізвища "Лєнін"). Лєнін — червоний Христос Моск­винської імперії.Люди, які уважно досліджують психіку москвинської державної організованости, вва­жають, що москвини навчилися державно­творення у хана Золотої орди і в імператора Візантії. Імператор Візантії був проголо­шений Богом на землі, а Христос — на небі. Імператор Константин — "Філо Крістос".Кажучи про "нові святі імена в СССР", я не випадково присвятив декілька слів думкам про культ провідника. Не було б так званих "християнських імен", коли б творці христи­янських догм не створили культу Христа.Там, де немає культу релігійного про­відника, немає релігійної громади. Там, де немає культу імператора, немає імперії. Там, де немає культу лідера комунізму, немає ко­мунізму. Там, де немає культу лідера демо­кратії, немає демократії. Там, де немає культу батька, немає щасливої родини. Коли мій рідний народ, який я обожнюю і воістинно люблю більше, як своє життя, зрозуміє таїну цієї мудрости, він стане творцем могутньої держави, а коли ні — буде сміттям на дворищах держав Евразії.30. Як діти українських матерів стають катами України? Кожна людина два рази ро­диться. Перший раз людина родиться ті­лесно, другий раз — духовно. Тіло йде туди, куди його веде думка. Коли думкою покореного не можна заволодіти, треба вбити його тіло — червоні жерці Московитії пляново умертв­ляють українських людей, розстрілюють їх у підвалах НКВД. Умертвляють їх голодом на їхніх родючих степах.Світові відома гостинність українських матерів — вони люди ніжности і доброти. Вони (матері) в 33 році, пухлі від голоду, ходили по містах України. Вони благали "Ми вже вмираємо, порятуйте хоч наших дітей".Українські матері знали, що чекісти — кати України не голодують. На їхніх столах білий хліб, ковбаси, масло, сало, вино і портрет єхидненького Лєніна. Українські матері клали свою любов — своїх голодних діток у пови­точках під дверми комітетів партії Лєніна боязливо, тайком уночі і оподаль під тином умирали.Робітники НКВД ранком підбирали сиріт. У Одесі була створена відома на весь Совєт­ський Союз Дитяча Колонія імені Максима Горького. Сиротам у колонії імені Горького давали большевицькі імена і прізвища. Почали рости — Владлєн Октябрський, Нінеля Первомайська, Октябріна П'ятілєткіна, Роб­лєн Побєдов, ("роблєн" значить "рождьонний бить лєнінцем"), Реввола Каховськая ("рев­вола" значить "революціонная волна").Восени 34 року в селах і містах України були організовані "патронати". У "патро­натах" жили діти, батьки яких померли з голоду. Десятки тисяч українських дітей були майстерно виховані в дусі "пролетарського інтернаціоналізму". Їм була дана віра, що "Москва — рідна столиця", що "Лєнін — творець щасливого дитинства".Владлєни, Нінелі, Октябріни, Роблєни духовно народжені партією Лєніна. Їхнє тіло йде туди, куди їх веде думка — думка їм дана антиукраїнська. Вони вірні професійні кати рідного народу. Вони навчені нищити в Ук­раїні найменші прояви української націо­нальної свідомости.Вони "дєті октября". Вони ніколи не знатимуть ім'я своєї матері. Вони ніколи не знатимуть, хто вони по національності і яке їхнє справжнє прізвище. Україно-Мати, оце ж Твої діти... Вони гірше ката Твою душу розпинають. І не знають, хто їх обдурив, ким вони і в ім'я чого одурені, закуті. О, покалічені душі нещасні!31. Чи прізвище є психологічним факто­ром? Є прізвище, що приголомшує почування тієї людини, яка його має. Наприклад, є італійські поширені прізвища Азіні, Калачі, Бокачіо. Українка молода і гарна, яка була вихована, що в "Римі святощі Йосафата ле­жать", створила переконання, що від кожного італійця віє святістю папи римського.Вона почала перед подругами гордитися, що в неї залюбилися аж два італійці — продавець авт Азіні і оркестровий бубонщик Капачі. Вона у цих екзотичних прізвищах вбачала чуть не "тайну святої євхаристії". Самозадоволено казала "Пхе, які в нас є прі­звища не гарні — Святенко, Чумаченко, Кова­ленко. Одружуся з італійцем, матиму прізвище гарне Азіні або Капачі. Як чарівно звучить італійське прізвище Бокачіо! Люди тоді й казатимуть: "Знайомтеся, біля вас пані Бокачіо!"Очевидно, що молода і гарна українка нам трохи нагадує тих послів, які "ходили по сві­ту" і шукали, яка віра краща? Вона не знала, що кожне прізвище має свою історію, своє значення. Наприклад, італійське прізвище Азіні означає "Осел", Капачі -"Злий пес", Бокачіо — "Злий рот".В кожному народі є принизливі прізвища: Черевик, Макітра, Голопупенко, Безштанько. Створюється в людини почуття нижчої вар­тости, коли її прізвище в людей викликає регіт.Уявіть таку подію: в родині селянина Безштанька народився син з визначними духовними і розумовими здібностями. Він довершив великі подвиги. І народ захоплено славить його прізвище окликами: "Хай живе Безштанько!"32. Щоб прізвища великих синів України, які мають закінчення "ко" (Шевченко, Фран­ко, Грінченко), асоціювалися з глупістю, один забудькуватий письменник дав своєму недо­ум­куватому літературному героєві ім'я Се­лепко.У народі, який має розвинені почуття національної самопошани, такий "гуморист" не вважався б гумористом. Наприклад, ан­глійці не дозволили б, щоб їхній письменник дав своєму книжковому героєві ім'я Вінстон Сесіл, бо воно асоціюється з Вінстоном Чер­чілем, якому англійці на площі Слави в Лон­доні поставили монументальний пам'ятник. І попросили, щоб він (Вінстон Черчіль) осо­бисто цей пам'ятник оглянув.У рабів існує рабська філософія пошани — достойну людину треба славити тоді, як вона "простягне ноги". "Був добрий чоловік та дуба дав". Щоб чужі люди очі нам не кололи, що ми такі дикі, що своїх славних людей не шануємо, відправимо панахиду "в асисті преосвященного кира"...Знаючи, що прізвище є психологічним (а часами й політичним) фактором, діячі самі собі творили прізвища (псевдоніми). Наприк­лад, Олександра Косач (Леся Українка), Оноре Бальза (Оноре де Бальзак). В Україні на Полтавщині славився достойністю відомий український козацький рід Троцьких. Лейба Бронштейн, приїхавши з Ню Йорку в Укра­їну, узяв собі козацьке прізвище Троцький, "щоб козака бити козацькою зброєю".Сосо Джугашвілі — студент православної духовної академії — знав, що між москвинами грузинське прізвище не принесе йому ба­жаного успіху. Він взяв собі прізвище Сталін.Щоб "психологічно" зріднитися з про­летарськими масами, виходець з кляси по­міщиків В'ячеслав Скрябін придумав собі прізвище Молотов.У Сибірі на берегах річки Лєна жандарми жорстоко розправилися з страйкуючими ро­бітниками золотих копалень. Царський дво­рянин Ульянов, очевидно з політичних мір­кувань, створив собі прізвище Лєнін.Назва річки "Лєна" виникла з монголь­сь­кого (евенкського) слова "елюйоне", що зна­чить "річка". Плем'я евенків і сьогодні цю си­бірську ріку зве Елюйоне. Отже, монгольське прізвище Лєнін означає "річковий".Генералісімус Чан-Кай-Шек має ім'я Джуі-Таі. Справжнє його родинне прізвище Чанґ. Ідучи у світ військово-політичного життя, він собі створив величне прізвище Кай-Шек, що значить "Граничний Камінь". Він також має прізвище Чанґ-Чунґ-Ченґ, що значить "Го­ловна справедливість".Неправильно москвини пишуть прізвище "Махаматха Ганді". У санскриті немає слова "мах" чи "маха", є слова "маг", "мага", що оз­начають "могутній", "могутня"; Магаматга -значить Велика душа.Є прислів'я, що не прізвище прикрашує людину, а людина — прізвище. З такою думкою можна погодитися. Та все ж таки воно краще, коли людина прикрашує гарне, а не потворне прізвище.