Мага Віра

ДЕНЬ 30

1. Хто керує світом? Світом керує (і так було, і так є, і так завжди буде) велика три­могутність: Розум, Сила, Золото. І той (і тільки той), хто володіє цією тримогутністю (однією, або двома її “іпостасями”), пише за­кони життя, утверджує норми моралі, релігії, політики, економіки, науки, краси, техніки.Переконують рабовласники рабів своїх, що велика тримогутність мала, а мощі христи­ян­ських святих сила, а обеліски москвинських комуністів — священність. Вони (раби невіль­ни­чої волі), в цю пропаганду повіривши, живуть справами малими — малі справи тримають їх у колі малого життя, і тому вони не загрожують тим, які їх поне­волюють.Живімо сьогодні, живімо завтра, живімо у серцях прийдешніх поколінь так, щоб ми всюди і завжди самі розпоряджалися своїм розумом, щоб наша сила подвоювала силу нашу і належала нам, щоб наше золото по­двоювало багатство наше і лежало у скарб­ницях наших.2. Шлунок і розум потребують поживи. Розум так, як і шлунок, потребує щоденної поживи. Коли ми маємо здібність самі для шлунку свого здобувати харч, то хто сказав, що ми для свого розуму самі не можемо здобувати харч — хто сказав, що наш розум не може бути самовистачаючим? Хто сказав, що ми без чужого розуму нерозумні, без чужої совісти несовісні, без чужої святости несвяті, без чужої сили несильні? Розум, совість, святощі чужі — чужі! Хто сказав, що наш розум зобов’язаний підпорядковуватися чу­жо­му розумові? Хто сказав, що добра мати-природа нам дала менше людських талантів, ніж іншим народам?3. Хто піднімається найвище? Людина хоче (велич світу в ній утверджена!) покоряти вершини науки, таїни життя. Вона, жертву­ючи життям, покоряє гори, морські глибини, космічні простори. Їй хочеться піднятися до вершин розуму, сили, багатства.Найвище піднімається той, хто в горі і в щасті спромігся піднятися вище свого серця, вище свого сірого дня, вище своїх недоско­налих пристрастей, вище заздрости, ідеалів сліпого чревоугодництва.Вище свого серця можуть піднятися тільки ті люди, які мають серце, котре їм вірно служить. Той, хто служить серцеві примхли­вому і неврівноваженому, його нещасний раб, і може й проявлена мудрість у народному прислів'ї — "дай серцю волю — заведе в неволю".4. Де родиться рунвіст? Там, де розум (натхненний розум) керує серцем, там, де полум'яніє хотіння мати силу свою, розум свій, віру свою — родиться РУНВІСТ — нова українська людина, людина, яка має достойну відвагу, має благородство вірити у свій розум і вільно вдосконалювати його, вірити у силу свою і вільно множити її, вірити у золото своє і обачно ним володіти, вірити без вагань, без упереджень, вірити одержимо — тільки з вогню світлої одержимости твориться суть повнот­ного людського життя. Ворог одержимости — вагання, чому?5. Вагання — гублення сил, поразка. Коли маєш світлу мету, не вагайся. Не маєш вагання — значить ти вже пройшов півдороги до мети. Хто вагається, той стоїть на місці. Життя не стоїть на місці; в основі його свідомої і несвідомої суті немає зерен вагання.Вагання — це не тільки гублення сил, а й множення невіри у себе. Вагався чоловік перескочити рівчак, і тому йшов по дні його болота, і потонув. Скакаючи, міг би переско­чити і міг би упасти: упасти, прямуючи до мети, прикмета достойної людини. Вона впала, до мети ідучи, а не тому, що вагалася.Немає людини, яка б не падала — одні падають, перемагаючи небезпеки, а другі — тікаючи від них. Одні падають, поклоняючись чужій вірі, другі падають, поклоняючись РУН­Вірі. РУНВіра — прапор Рідної Духово­сти, і той, хто впав, обороняючи Його славу, священний воїн народу.6. Хто дискримінує наші духовні почува­ння? Ми священні воїни України. Так довго, як довго в Україні перебуватиме хоч один солдат червоної чи білої Московитії чи інших чужих ворожих сил, ми будемо ворогами будь-якого миру — духовного, культурного, економічного, мілітарного.Коли по землі нашої Вітчизни ходять чоботи солдата, який виконує чужі накази ("братнього" чи не братнього народу), зна­чить ми в концтаборі. І тому до нас жодні деклярації миру не відносяться: така наша віра, і той, хто її переслідує, той прагне відібрати у нас честь людську, дискримінує наші духовні почування, і тоді ми стаємо мучениками Священної Совісти.7. Віра там, де мученики. Немає готових іти на муки, немає мучеників, значить немає віри, є тільки замилування до віри, релігійне аматорство, духовна розвага для розваги. Немає палкої віри немає натхненного життя.Ми священні воїни України, і наша борня за волю і наша оборона здобутої волі — обряд священний. Недрузі й друзі, любіть нас такими, якими ми є, ненавидьте нас такими, якими ми є — а коли хтось з вас відважиться наші душі на свою манеру оформляти, наш розум своєму розумові підпорядковувати, ми будемо битися! Хто нас посадить за ґрати, хай не радується: ми готові прийняти муки і тому їх не боїмося! Ми з мук викрешемо вогонь такий сильний, що майстри екзекуцій будуть осліплені, спопеляться ідоли насильства, з крови мук наших виростуть квіти людства — діти наші духом горделиві, діти (кожні діти) гордяться тільки тими родичами, які вміли, обороняючи "я" своє, без вагань гинути в нерівному і рівному бою, гинути, не зрадивши відважних, не зрадивши чести дітей і внуків своїх.8. Хто зраджує відважних? Ляклива лю­дина зла. Зло загнізджується в її душі ляк­ли­вій, ошпарює і паралізує її благородні чуття. Боягуз гне спину перед катом, гне тому, щоб покірністю рабською здобути прощення во гріхах рабських, гне тому, що батога бо­їться: хто не боїться катування, той роз­зброює катів.Боязливий у найкритичнішу хвилину зраджує відважних тому, що боїться йти з ними дорогою небезпек і відваг. Боязливий оправдує (інколи вперто й з успіхом) свою лякливу вдачу — свою зраду, кажучи: "Я про­щаю тим, які повісили мою неньку стареньку біля вікон на старій груші тому, що вона не зрадила місця мого сховку, це було давно, вже забулося, я маю душу добру, не хочу бути месником, і тому на початку бою я сховався під кущем, я проти війни — ось чому не воював за Україну, я чесний".9. Рік волі дорожчий за десять років каторги. Чесний, який боїться відваги, чесний, який зраджує своє переконання, свою любов, чесний, що боїться чесного бою і тому зра­джує побратимів, вважається чесним злодієм. Він чесно встромляє шию у ярмо, він чесно зраджує Вітчизну, народ, він не має відваги не зрадити, він боїться умерти левом і тому живе паршивою вівцею, і погоджується, щоб його стригли: він людина овечого пере­конання — краще жива вівця, ніж мертвий лев: о, не за­хоплюйтеся угодовською мораллю низьких душею людей, вона нікому не давала жит­тєвих перемог. Краще смерть достойна, ніж життя, яке принижує гідність людську: рік волі дорожчий за десять років каторги, чому?10. Розкіш і поняття про неї. Розкіш там, де воля — тілесна і духовна дисциплінована воля. Ніколи не живімо для розкошів, хай розкіш живе для нас, ми її володарі. Розкіш волі — право жити на волі, розуміючи волю по-рідному і право вмерти на волі, розуміючи смерть по-рідному. Жити, керуючись позиче­ними поняттями життя, значить бути на становищі півлюдини: щоб людина не здібна була відчути цього становища, її запаморо­чують орденами "Знак пошани", "Трудового червоного прапору": там, де панує деспотизм вишуканого рабовласництва, раб не має пра­ва звати себе рабом — неволя названа волею.Не живімо, щоб розкошувати, розко­шуймо (найкраща розкіш — духовна розкіш!), щоб жити! Велике розкішне слово не родиться там, де людина стає рабом матеріяльної розкоші.Є розкіш п'яна і є розкіш твереза — вони між собою вічно ворогують. Духовний бідолаха, попавши у розкіш, стає блазнем — він у розкошах черствіє, жорстокіє і тане, як віск на сонці.Жити у розкошах, не цікавлячись долею народу свого, значить жити законами про­даж­ньої совісти: продажня совість — хиренний дипльом освічених професійних блазнів, вони по-рабському всезнаючі, по-рабському горді й самолюбні. Духовні раби, звучи рабство волею, при кожній нагоді співають пісні про правду, і цим її принижують, чому?11. Мати неправдою рятує правду, о святая! Хто багато співає пісень про правду, той: або раб правди чужої, або він прагне піснею про правду приховати свої злочини. Правда подібна на зерно — є зерно повне, є порожнє, є їстівне, є отруйне.Отже, справа не у слові "правда", а в тому, яка суть його зерна.Найкраще розуміє і цінує правду не той, хто її оспівує, а той, хто її творить, хто її в бою обороняє, втрачає і шукає її вдень і вночі, шукає, ідучи праведними і неправедними дорогами: неправедними? Так: мати обороняє свого сина — свою кровну правду, кажучи не­правду зайдам-катам, які на неї спрямували горло рушниці, питаючи, де син? Мати не­правдою рятує сина, о, святая!12. Овеча отара, собака і вовк. Вівці нарікали, що собака не шанує демократії. Він, вживаючи силу, він, свого здоров'я не шко­дуючи, ретельно береже овечу отару. Інколи, будучи змучений біганиною, гризне ту вівцю, яка, порушуючи єдність отари, сама забреде в ліс.Вовк, побачивши, що між вівцями і соба­кою немає "рівноправія", ласкаво заговорив: "Овечки мої, сестрички кучеряві, хочу жити з вами в згоді, любити вас, але проклятущий собака — диктатор мене до вас не допускає, і ні мені, ні вам звіту жодного не дає, бачите, боїться суперника, правди боїться і моєї сили, і моїх талантів".Збунтувалося овече стадо і прогнало собаку, і на овечому вічі проголосило вовка президентом і гостро осудило свавілля, немо­ральні диктаторські замашки собаки. Вовк, ставши президентом, з'їв вівцю і влесливо сказав: "Овечки мої, сестрички кучеряві, коли б я вас не любив, хіба б їв, хіба ви їсте ту травицю, до якої не маєте любови? З великої любови я їстиму щодня одну. Ви ж вільні, пасіться, де хочете і коли хочете, люблю вас бачити здоровими і ситими, ніколи не гавкну на вас і не вкушу за хвоста, а коли їстиму щодня одну, то ваша плата за волю!" І барани крикнули: "Ура!" Вовк їм моргнув, що вони з'їдені не будуть, він шанує старих мудреців, їстиме тільки самчиків однолітків. І зажури­лася отара: почала співати пісень про волю, хвалити собаку-вовкодава, та не було вже йо­го між живими, — помер він із журби за своєю улюбленою отарою.13. Воля, і пісні про волю. Одні тішаться во­лею, а другі — піснями про волю, сенти­ментальним і бездіяльним залицянням до неї. Не маємо волі, то хоч дозвольте нам молитися до неї, оспівувати її, вірш їй присвячувати. І по-рабському (неорганізовано, нецентралізо­вано) бунтуватися і вмирати за неї.Невільники співають пісні про волю, мирні, всепрощаючі, красиві. Від пісні про волю до волі так далеко, як від квітки до зерна. Є на світі пісенна ялова воля: де вона найкраще росте?14. Плекаймо любов і ненависть. Два почуття, які роблять людину здібною жити достойно, це — любов і ненависть. Любов стає нещастям, коли вона не роджена ненавистю. Є приклад майстерного рабовласництва: моск­вини не забороняють українцям любити Ук­раїну, вони їхню любов до України спо­тво­рили і вона стала їхнім нещастям. Мовляв, "любіть її вишневу, шароварну, солов'їну, ми "тоже" її любимо, любіть її, як пухкі пол­тавські галушки, як шинок, гарну молодичку, але коли ваша любов до Неї викликатиме у вас ненависть до її катів (жандармів Моско­витії), ми, москвини, будемо вас катувати, ми маємо кодекс релігійний, перед яким Ви благоговієте -"любіть ворогів своїх". І жерці (єреї) Христа усердно і молитовно речуть вам, що "наша влада Богом дана".15. Скалічена любов до України. Украї­нець (той, хто закоханий у чужовір'я) має скалічену любов до України, він її любить, він щиро оспівує її луки, сади, лани широкополі, ріки, доріжки і моріжки, її солов'їв, і любов свою освячує рясними сльозами, але коли йому сказати: "А як же справа з ненавистю до тих, які її (безталанну Україну) плюндрують?", він статечно відповість: "Це, знаєте, партійна справа, а я говорю не про ненависть, а про любов до неньки України, я взагалі проти будь-якої ненависти, я всіх людей люблю, москвини — добрі люди, між нашими є гірші".Народ, який багатий любов'ю до Вітчизни і бідний ненавистю до її жорстоких ворогів, це безхребетна юрба чревоугодників, театра­ль­них гопашників, улесливих пристосуванців. Любити Україну і Її катів, це значить — бути українцем із витрясеною душею — півлю­ди­ною. Але ж християнізм учить тільки любови?16. Мертва церква і живі люди. Греко-ла­тинська церква — мертва сила, свята мерт­в'ячина, вона не здібна відповісти на щоденні питання життя і її наука ніколи не була визнана жодною державою: ніхто і ніде не підставляв лівої щоки, коли отримував дошкульний удар у праву, ніхто з людей тверезого глузду не визнавав, що "всяка влада Богом дана", ніхто не любив "ворогів своїх". А той, хто жив законами цієї неприродньої моралі, був доброю матір'ю-природою не­оправ­даний: немає на світі такої живої ду­маючої чи недумаючої істоти, яка б любила ті сили, які в неї відбирають життя.Греко-латинська церква — мертва сила, а ми люди живі, і не тільки живі, а й духовно вільні й чесні — ми не хочемо християнську церкву використовувати (так, як це робили наші вороги) для справ злочинних, загарб­ницьких, для справ узаконення рабства.Ми люди живі — нас вабить жива чесна сила — сила РУНВіри, ми в ній чуємо вдари серця свого, пульс життя, чуємо рокіт нашого минулого, бачимо сучасне і віщим зором дивимося у світ майбутнього, ми в РУНВірі, ми РУНВірою озброєні. Що нам дає РУНВіра — що вона нам обіцяє?17. Їм було легше. "Христос обіцяв "рай небесний"", "Маркс обіцяв повний шлунок, а ви що обіцяєте!?" — питають мене лицеміри і звуть "лжепророком" і самі на свої питання глузливо відповідають: "Ви новий Могамет?" Ні, я пробуджений син української матері: сьогодні я є, завтра погасну. Прощаючись із світом білим, скажу: "Їм було легше".Неписьменний раб без вітчизни, без роду й надій на краще завтра, шукав рятунку, йому рекли, що щира віра в Христа дасть йому "рай небесний". І він (розтерзаний звірями на аренах римських театрів) "ішов до раю небесного".Голодний пролетар ішов "грабувати награбоване", він щиро вірив, що "кривава москвинська пролетарська революція" дасть йому блага земного раю. І чим довше він (пролетар) живе, тим дальше від нього той рай (рай комуністичної Московитії) від­даляється. Виявляється, що той "рай земний", то пекельний вогонь — далеко відійдеш від нього, змерзнеш, підійдеш близько — згориш, а коли почнеш сам вибирати вигідне місце, осудять тебе за опортунізм і посадять за ґрати.Я не обіцяю ні "раю земного", ні "раю небесного", я проповідую РУНВіру, щоб українець був по походженню і по вірі українцем, і коли він таким буде — володітиме Небом і Землею. Чому я так говорю?18. Мої ви улюблені богатирі. Я так говорю тому, що я вірю (і моя віра народжена силами вищими за розум, за земну суть мого "я"), що переможу тих, які були тисячу літ непере­можними, в мені воскресла сила та, яка їх (моїх братів-чужовірів) тисячу літ тому лишила — їх лишила рідна духовність, їх вона тепер роззброїть, ім'я їй — Дажбог!Пийте, як з джерел степу рідного, духов­ний напій "Мага Віри" (Могутнього Нат­хнення), в Ній іскряться таїни безсмертя вашого, о мої побратими і посестри, мої Ви улюблені богатирі! Я не лише керманич Ваш, а й вірний слуга Ваш, я не лише вчу Вас, а й вчуся у Вас, я — це ВИ, Ви — це я, і всі ми — одна тілесна й духовна монолітність, ми — внуки Дажбожі.19. У здоровім тілі не завжди здоровий дух. Українці — люди винятково здорової і могут­ньої плоті. Люди із залізними м'язами, гро­мо­вим голосом, гарною вродою. Люди неймо­вірної виносливости. Їхнє здоров'я виплекане чародійним повітрям і добірними харчами, хлюпає через вінця. В їхніх жилах тече кров, в якій буяють солов'їні вишневі сади, красується соковите духм'яне різно­трав'я і шумлять столітні дубові ліси, іск­риться злотоколосся.Але чужі релігії, чужі соціяльні і політичні доктрини їх так розбестили, інтернаціо­налізували, що вони просто не мають здібности без них жити. Вони люблять те, що ненавидять (люблять тому, що мусять, що поплатно і безпечно). Вони вірять у те, в що не вірять ("Біблія" не чарує їхньої душі, "Ка­пітал" — не радує): вони вірять тим, які їм говорять неправду — вірять, щоб бути віру­ючими, щоб бути помилуваними і нагород­женими. Вони дякують тим, які в них відбирають духовні й матеріяльні скарби, дякують, щоб не бути підозрілими, позбав­леними на рідній землі рідного кусня хліба, щоб не жити на смітнику. Чи на смітнику людства родяться сили?20. Імперія і жителі її смітників. Людина не хоче бути осміяна, окрадена, викинута на смітник людства, та ніхто з її волею не рахується. Вона на смітнику, але вона жива, і, живучи на смітнику, в неї появляється одер­жима одчайдушність — в неї появляється погорда до життя.І така людина підпалює пишні палаци, щоб вони горіли і гріли її смітникове лігво, і така людина валить царський трон, хитає основи імперії: що сталося? Потопаючий хапається за бритву? Ні.Той, хто живе на смітнику, не має речей дорогих, до яких би він був по-рабському прив'язаний, не має життєвих радощів, для яких він жив би і до них молився. І ось ота неприв'язаність до речей, до сірих буднів похитнула трони імперій: упав Рим, знищений первісними християнами, які жили на його інтернаціональних смітниках — складна абетка життя?

21. Для кого РУНВіра небезпечна? Хто довго жив у темряві, той відвик від сонця — він, вийшовши з темниці, осліпне. Наука РУНВіри небезпечна для тих братів-чужовірів, які ма­ють обмежені (і це не їхня вина) спро­можності бути достойними людьми. Недостойним (тим, що звикли до духовної неволі) тяжко жити без ярма традиційного рабства: вони з ним зжи­лися, як кріт з пітьмою — кротові сонце не потрібне.Їм тяжко бути собою. Звичка — це частина характеру (а в деяких людей — основа ха­рактеру), і з нею вони рахуються, як з рідною мамою. Їх лякає духовна незалежність так, як крота лякає сонце. Вони, ставши незалеж­ними, не знатимуть, де себе подіти, як жити без чужих норм життя, з чого почати вільне утвердження свого "я"? Чому?Тому, що в них ослаблений (яке зубожіння людини!) інстинкт вільної творчої ініціятиви. В них ослаблена сила вольовости, в них зірваний міст між ними і самобутньою духовністю їхніх предків, ось чому вони збайдужілі, немає в них отієї промовляючої натхненности, отого полум'яного захоплення справами національної єдности, справами національного самоусвідомлення.А що ж є? Є ненормально знижена температура мислення і почування, є холодне (збайдужіле) обличчя — ліниве споглядання, підозріння, неврівноваженість у прагненні до мети, театральна патріотична поза, втеча від великих ідей, шукання легкого і масного життя. Вони розмовляють самі між собою необґрунтовано, без переконливих тверджень і тому постає між ними хронічне взаємне недовір'я, політичне й церковне пліткарство, культивування між ними завжди модного угодовства чужим силам.Вони миролюбці, або сліпі бунтівливі сприймачі, а не творці духовного харчу: вони просять волі, а не творять її, вони просять права, а не творять його, вони просять визнання, а не творять його. РУНВіра — наука вільної творчої духовости, наука цілісної самобутности!22. Цілісність — сила, кусник — смерть цілісности. Хто до влюбленої справи ставить­ся трохи тепло, трохи холодно, трохи з вірою, трохи з недовір'ям, той мислями маліє, душею порожніє: така людина має нахил до змов, зрад, темних комбінацій проти друзів своїх, принизливого угодовства і лишається вона собі на горе вірна злим навикам своїм. Вона здібна ранком обожнювати РУНВіру, а вечором її осуджувати тільки тому, що з неї вона має мало особистої користи. Вона осуджує тому, що переконання в неї не було повне — її душа ніколи не може бути повна, вона недостойним життям подірявлена і в ній ніщо цінне не тримається.Цілісність — сила, кусник — смерть цілісно­сти. Будьмо (в цьому таїна кожного успіху) цілісними людьми. Будьмо людьми повних по­чуттів, повної віри, повних сил! Не захоплюймося мармелядною словесністю тих, які трохи (щоб здобути довір'я) діяльні, трохи (щоб бути скромними) бездіяльні, трохи (в ім'я поступу) з нами, трохи (в ім'я назад­ниц­тва) проти нас. Вони трохи щирі, трохи фальшиві, вони нас півсхвалюють, і піво­суджують. Розполовинене зерно не придатне для продовження роду свого, розполовинені мислі й чуття роблять людину неповноцін­ною.23. Тільки рідна віра рідна. Мисль, яка проголошує переоцінку духовости людства, народилася і визріла в українській голові не тому, що вона наймудріша чи найбла­город­ніша, а тому, що вона протягом останнього тисячоліття була найбільш гноблена. Вона таїнами космічної видозмінности покликана бути благовісником нової совісти людства. Її світла душа (не три дні, а десять століть!) була розп'ята на хресті продажнього корисливого чужовір'я. Вона, як ніхто інший, знає ціну волі, ціну горю людському, ціну душевній красі. Вона прагне втвердити нові поняття волі не тільки у своїй господі, а й на всіх материках плянети Земної.Вона, українська голова, не нестиме скар­би духа свого на ринки людства. Вона не буде чужу духовність своїй підпорядковувати "ог­нем і мечем". Ні, вона людству поверне людство. Вона оновить і звеличить природою перевірені закони життя: тільки рідна віра рідна, тільки рідна вітчизна рідна. Досі ці життєстверджуючі істини були шаманами духовної торгівлі (шаманами інтернаціо­нальних релігій і світоглядових доктрин) дискриміновані і посаджені за ґрати святої інквізиції чи антибіблійного біблійного атеїзму. Духовна агресія (втручання однієї нації в духовне життя другої) хай щезне з лиця землі! Насильство над душею — терор най­жорстокіший, і ті, які в ім'я правдивої "релігії", в ім'я соціяльної "справедливости" його оп­равдують, вважаються паразитами людства.24. Готуймо дари для внуків. Об'єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ) — Родинне Вогнище РУНВІСТІВ. В Ньому ми, рунвісти, творимо нову етику, нові принципи моралі, нові поняття богорозуміння, боговідчування, втілюємо в життя реформу української дохри­стиянської віри, ми творимо нові погляди на атеїзм, на соціяльні проблеми, в них немає місця для раба і рабовласника. Оновить укра­їнців нове ставлення українця до українця.Прийдешні покоління будуть щасливі, що ми, майстри нового стилю організованого життя, для них створили і їм у спадщину передали архітектоніку монолітної (духом і кровно рідної) організації — ОСІДУ.Ми, рунвісти, передбачливіші і здібніші люди, як брати-чужовіри, і тому ми маємо щастя перебудовувати стиль свого життя, творити переоцінку духовости і прокладати новий шлях — єдиноправильний шлях РУН­Віри. Ми маємо що дати внукам — ми їм дамо сильні повчальні приклади організованого життя, ні, ми не будемо старими поглядами на життя робити їхні душі старими, ми дамо юність для їхніх юних душ, ми їм дамо філо­софію великого національного збудження!25. "Ми осяяні величчю духа Вашого". Діти і внуки, отримавши від нас модель (нової між українцями стилем і формою) організації (ОСІДУ), стануть ще кращими, як ми — ось де сила нашого вічного життя! Воістинно щас­ливий той, хто своїм щастям ощасливлює людей своїх!Діти і внуки наші, коли зуміють вико­ристати всі свої спроможності, будуть майже звільнені від навиків духовного раба-роздор­ника, заколотника, бунтаря-дезорієнтатора. Вони скажуть у Святині Життя свого: "Ми у спадщину отримали повчальні приклади мислення і дії, ми багатші, як були наші родичі, ми маємо все те краще, що вони мали і маємо й свої творчі здобутки — у нас немає духовного і організаційного роздоріжжя.У нас є непорушний закон: хто зраджує волетворчі традиції дідів своїх, той палить міст, по якому йде, той кров'ю свого серця зрадливого отруює корінь, який не тільки живить дерево народу, а й зберігає його вільний розвиток, його духовну й тілесну життєспроможність"."О предки (так праправнуки скажуть про нас, як нас вже не буде між живими), ми осяяні величчю Духа Вашого! Ви пішли як богатирі Людства на борню проти вікових бастіонів агресивного чужовір'я, Ви створили ОСІДУ — Родину натхненних Велетнів Духа! Ви боро­лися із силами у стократ сильнішими, щоб показати нам велич боротьби, Ви страждали, але ніколи не зневірювалися, щоб ми були ми, і Ви перемогли тоді, коли ніхто не вірив у Вашу перемогу, Ви гордість і наснага наша, слава Вам!"26. Любов сильніша за смерть. Побратими і Посестри — Достойні РУНВІСТИ! Великі обов'язки дані нам життям. І хоч ми щойно розгортаємо свої крила, щоб почати новий лет в історії Людства, нас переполохано зі всіх сторін обстрілюють лицарі чужовірної агресії. Вони бундючні, грошовиті, досвідчені і до зубів озброєні і прагнуть боротися не тільки з нами, а й з нашими внуками і правнуками. Торжествуймо! Розум, Віра, Воля, Правда і Любов по нашій стороні і тому ми непе­реможні!Наша любов до народу така велика і така свята, і таким могутнім корінням вона зрос­лася з нашою душею і душею предків і по­томків наших, що нам не страшні ні духовні, ні тілесні тортури, ні великі невдачі, ні великі перемоги! Любов сильніша за смерть!Ідімо об'єднано і натхненно — ми Духом Предків покликані перемогти темні гураґани і сьогодні всією нашою великою РОДИНОЮ стрінути величаве сонце Завтрашнього Дня. Майбутнє йде з нами — ми першопроходці Духовного Відродження, і той, хто йде з нами, той іде у перших рядах з першими прапо­роносцями Рідної Української Національної Віри!Живімо так, щоб наші думи про майбутнє були побудовані з матеріялу сучасного на міцній основі минулого. Живімо сьогодні на славу ще ненароджених поколінь, і ми, життя таке маючи, станемо кращими людьми світу, людьми, які вміли жити, вміли умерти, вміли вічністю увійти у Храм Вічности!

ДЕНЬ 31

1. Чужовір'я і комплекс меншої вартости. Десять століть в Україні не було такого Українського Об'єднання, над яким би не панувала чужа мілітарна, економічна або релігійна сила. Десять століть! Многовікове пригноблене життя створило українців не тільки з комплексом меншої вартости, не тіль­ки спричинило кастрацію їхніх будівничих інстинктів, а й розвинуло між ними культ угодовства, традиційного, попами випле­каного гнучкошиєнства, свавілля отаманчиків і їхнє бунтівливе рабське поняття волі.2. Українське поняття волі. Об'єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ) — перше в світі (за останні десять століть) по-українському вільне УКРАЇНСЬКЕ об'єднання. Ті, що ма­ють невільниче поняття волі, будуть ремству­вати, почувши таке "претенсійне" твердження. Їм треба терпеливо пояснити, що ОСІДУ по-українському вільне Українське Об'єднання тому, що воно має Українське Поняття Волі: члени ОСІДУ — Першопроходці Духовного Відродження Народу, члени ОСІДУ — Україн­ці по походженню і по вірі: таких Українців від часів Святослава не було, сьогодні вони є! Вони об'єднані в ОСІДУ.3. Чужовірне поняття волі. Творці грецької демократії в Атенах вважали того грека справжнім демократом, який мав хоч десяток рабів на своєму господарстві і вмів їх продавати на демократичних ринках і їхніми дітьми розпоряджатися по-демократичному (міняти їх за речі, кози, збіжжя). Грецькі слова "демо" "кратія" означають "народне прав­лін­ня". Ми добре знаємо, що таке москвинське поняття демократії. Її "визнавці" лежать дротом пов'язані у масових винницьких могилах України.4. Їхні імена стануть гордістю. Чужі темні сили, почувши, що між українцями (після тисячолітньої перерви) існує справді вільна — справді державнотворча Сила Українська (сила, яка не підпорядковує себе грецькому православію, католицизмові, москвинському комунізмові) намагатимуться в її ряди просунути своїх агентів. Агенти матимуть завдання Силу Українську (Силу ОСІДУ) розколоти на групи ворожі, групи — на групки і їхню енергію спрямувати на взаємне очернення і виснаження: тільки той чужинець-вторжник здібний панувати над українцями, який вміє їхні буйні сили використовувати проти них.Тремтіть, майстри змов і роздорів! На фронті борні за єдність сил народних достойні душею, достойні культурою розуму члени ОСІДУ проявляють подивугідну непохит­ність, чужі темні сили їм не страшні, вони духовні титани людства! Їхні імена стануть гордістю Оріяни (України). Їхня вірність сві­тоглядові РУНВіри стане священною дорого­вказною спадщиною для прийдешніх поко­лінь.5. ОСІДУ і імперіялізм чужих сил. Праг­нення тієї чи іншої чужої сили підпорядкувати рунвістів духовно, політично чи організа­ційно, або явно чи скрито на них впливати, ОСІДУ оцінюватиме як духовну агресію, як політичний чи релігійний імперіялізм, як зазіхання на елементарні принципи волі і буде себе боронити, не шкодуючи життя, не шкодуючи "вражої злої крови". Оборона субстанції національного "Я" — дія священна і визнана вона достойними синами всіх народів. З чужими силами може сьогодні і завтра говорити ОСІДУ, як рівний з рівними, як демократ з демократом, як приятель з приятелем, як ворог з ворогом, але ніколи, як раб з паном, як вівця з вовком, як пасивний сприймач з активним творцем.6. Вільні народи і українці. Хто ми — рунвісти? Чому ми так спрагло, з таким глибоким болінням хочемо духовної окреміш­ности? Українці гибнуть на дні чужовір'я! Гибнуть, не усвідомлюючи своєї гибелі, їхня свідомість паралізована. Вільні народи, які зуміли чужі сили підпорядкувати своїм силам, вільні народи, які шанують людяність, повинні зрозуміти во ім'я людяности, що українці (кормителі Европи) духовно охляли, утратили вольовість (тільки в діях вольовости проявляється єдність розуму, віри і волі).Українці потребують виняткового окре­міш­ного становища для визрівання і офор­м­лення своєї національної свідомости, для самоутвердження свого "Я". Їм, як ніякому іншому народові Евразії, потрібна самобутня духовність, їхньому "Я" потрібне їхнє і тільки їхнє вільне і сонячне "Я" — їм потрібна Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра). РУНВіра — це святість більша, як релігія, це всеохоплюючий світ Сили Української!Видющі кличуть сліпців, щоб вони, як вільні люди з вільними людьми, збирали в лісі гриби. Між вільними народами може бути вільним народом тільки той народ, який має чітко визначене своє духовне, економічне й історичне обличчя, без такого обличчя він між вільними житиме, як невільник, він не буде співтворцем філософії волі, він її бездумно мавпуватиме, він на волі не матиме здібности "в колі народів вольних" бути собою і тому во ім'я волі вільно розчиниться між вільними і вільно згине.7. ОСІДУ — організація священна. ОСІДУ — організація священна, бо вона вірить, що боротьба за волю України, оборона Укра­їнської держави, її духовних і матеріяльних скарбів, є Обрядом Священнодійства, Обря­дом людини, яка вміє достойно вмерти і достойно жити. Так, Обрядом Священно­дійст­ва, а не наказом воєначальника, дикта­тора, лідера партії, організаційної програми чи загальних зборів.8. РУНВІСТ — священний воїн України. Священний воїн України — ніхто йому не наказує бути дисциплінованим. Він сам себе дисциплінує тому, що він Благородна Люди­на, тому, що він має дисципліновані думання і почування. Він, пізнавши історію людства, знає, що всюди і завжди дисципліна — основа Успіху, золотий вінок Перемоги, Гідність ду­хов­ного аристократа. Ніхто йому не наказує бути безстрашним, він сам в собі воскрешає вогонь безстрашшя і своїм безстрашшям роззброює духовних і мілітарних вторжників. Ніхто його не кличе йти до Жертовника Віт­чизни, цілуючи Матір-Землю і Її священний стяг, він сам іде і священнодіє тому, що такий поклик його високої душі, такий склад його переконання.9. Він непримиренний з ворогами. І ніхто його не муштрує бути непримиренним, ні, непримиренність — це імпульс його вродженої духовної самооборони. Він свято вірить (і жодна сила цієї віри в нього не відбере тому, що його віра — це духовна кров його тілесного "Я"), що його хід проти окупантів України — Хід Обрядового Розумного Священнодійства (ХОРС) — хід Безсмертя! І далекі й близькі його предки, і грядущі покоління йдуть з ним, вони живуть і хвилюються в ньому. Він ніколи не йде сам — з ним іде історія народу: історія народу там, де подвиги його по-рідному рід­них синів.10. Одну соту поділити на 365 днів. Однієї сотої частини життя народу вистачає, щоб він звільнився з кайдан, збудував свою державу й успішно обороняв її границі. Головне — ду­ховна монолітність народу, розумне і перед­бачливе використання життя, його духовних і матеріяльних сил. Щоб мати успіх (успіх, визнаний приятелями і ворогами), треба ту Одну соту поділити на 365 днів і її частинки вміло дарити щодня: дарити у пристрасному думанні, у свідомих і несвідомих навиках, у праці, в любові, в золоті, в молитвах, в особистому нещасті й щасті, в подвигах!11. Щодня — краплю, а не щороку — бочку. І ось ці Щоденні Дари для ОСІДУ РУНВіри започатковують глибинні оновлення у психіці нашій. Вони непомітно проникнуть у найпотаємніші інстинкти життя. Вони, як невидимий скарб, передаватимуться з роду в рід, з покоління в покоління. Ми, цього самі не помічаючи, призвичаїмося до світогляду РУНВіри, до державнотворчого думання, до духовного зріднення всіх нас, ми станемо новими людьми, і тоді заторжествує перемога Української Духовної Революції.Наш національний організм — наша душа, весь склад нашого чуття і мислення буде мати в собі дисципліноване і пристрасне служіння Вітчизні, служіння без шумних деклярацій, маніфестацій, партійних реклям, служіння Вітчизні стане величним Стилем Життя. Жодні сили ніколи не покорять такий народ -такий духовний і тілесний моноліт! Крапля, яка щохвилини падає на камінь, вижолоблює його і він дає тріщину, розпадається, а вилийте на цей камінь раз у рік бочку води -такий подвиг не принесе жодної користи. В пульс нашого щоденного життя має бути вкомпонована духовність РУНВіри так, як у зерні природою вкомпоновані таїни життєвої вічности.12. Ми не всі однакові. Кожна Станиця ОСІДУ повинна мати святиню РУНВіри і рунтата (рідного українського національного тата). До Святині РУНВіри може належати кожна українська родина, незалежно від того чи вона належить до ОСІДУ, чи ні. Ми єднаємося у Станицях ОСІДУ не щоб бути схожими один на одного, як схожа крапля на краплю, ні. Кожний з нас має інший характер, інший життєвий особистий шлях, кожний має свою слабість і свою силу, свої світлі й при­хмарені дні. Ніхто не має права "обробляти" ближнього на "зразок своєї вдачі" і любити його за те, що він легкий для "обробки", що він у всьому податливий.Маємо з багатства протилежних при­стра­стей, будуючих (і тільки будуючих!) суперечок створити плодоносний сад побратимської єдности і сили. Кожна людина, ідучи до ОСІДУ, несе з собою щось своє, несе свої радощі й обурення, пожертви і вади, і кожна черпає з ОСІДУ Закони Побратимської Етики, збагачується духовністю РУНВіри, і знає, що вона в дні щастя і горя не самітня — вона забезпечена Родинною Опікою внуків Дажбожих.13. ОСІДУ — Родина Наша. Достойний рунвіст каже: "Я прийшов до ОСІДУ, щоб бути в розпорядженні ОСІДУ, щоб своїм життям, своїми упорядкованими думами і діями творити єдність, силу, духовну монолітність ОСІДУ, щоб достойно носити "Квиток ОСІДУ", щоб зміцнювати словом і ділом те, що вже здійснене, об'єднане моїми попередниками відомими і невідомими, і обрядово шанувати їхній труд, щоб у праці звеличувати свою гідність, щоб мати право прощати побратимам їхні вади і вірити, що вони теж готові простити мені мої помилки. ОСІДУ — Родина Наша, і в ній, як і в кожній родині, є смутки і радощі, є суперечки і згода".14. Як плодяться гореотаманчики? "Блис­нула" в його голові думка і він сліпо повірив, що вона "найкраща", він зухвало несе її в ОСІДУ, шукає, як перекупка на ярмарку, прихильників і сколочує свою групку: почи­на­ється сварня тому, що не всі з тією "най­кращою" думкою погоджуються. Хто посіяв незгоду? Гореотаманчик — особа деструктив­ного розуму і розшарпаної душі — автор "блискучої" думки і ті, які стали по його сто­роні. Чума появляється там, де люди спо­собом свого життя підготовили для неї місце.В достойній родині, коли в когось "блисне" добра думка, всі спільно її обговорюють, і: або відкидають, або втілюють її в життя, і автор "блискучої" думки ніколи не схиляє одного члена родини проти другого, ніколи не сколочує свою окрему "родинну групку", ні, він має від природи отримані (духом крови зріднені) почуття родинної єдности. І він єдність цю ставить вище своєї "найблис­кучішої" думки, вище всіх своїх особистих свавіль.Всі ті, які з тих чи інших причин утратили мораль родинної гідности, ніколи не доро­жи­тимуть єдністю ОСІДУ, в них інстинкт родин­ного самозбереження здегенерований, вони обов'язково будуть сколочувати свої "групові рухи РУНВіри", "свої ОСІДУ", "свої храми" і, оправдуючись, ректимуть: "Я відійшов від вас, не злюбив провідника, в мене своя "блиснула" думка і я знайшов пару прихиль­ників, всі тепер єднайтеся навколо мене, руку співпраці простягаю!" Хто б'є по руках таких гореотаманчиків, той стоїть на варті єдности родинного вогнища і викорчовує віджиті (набуті в рабстві) навики.15. І їх тоді "визволить" чужа сила. Достойний рунвіст каже: "Коли я своє "вірую" поставлю вище єдности ОСІДУ, біля мене виросте групка сумнівних прихильників і створиться "друге ОСІДУ", і в цій групці обов'язково знайдеться хтось ще чесніший за мене, він декого переконає, що я "свавільник", "аморальний" і тоді постане "третє ОСІДУ", так може (бо ж люди ще обтяжені навиками рабськими) постати "десять ОСІДУ", і всі вони "во ім'я Рідної Віри", поборюватимуть самі себе".Чужа сила не спить. Вона до вогню їхньої заюшеної сварні піділлє смоли, вони почнуть пектися, душити один одного; рятуючи кожний сам себе, в них виникне "спасаюча" віра, що "свої пани гірше чужих". І їх тоді "визволить" чужа сила; вони, проявляючи лакизництво, їй дякуватимуть за "визво­лення", добровільно стануть гнучкошийними холопами чужої сили глупої, але вольової і об'єднаної.А їхні діти (їхні нещасні діти), живучи покірно під опікою чужих панів, вивчатимуть рідну історію, що мали вони батьків не здібних жити об'єднано, мали батьків хво­роб­ливих навиків. І в дітей (на основі такої рідної історії) закономірно появиться комплекс мен­шої вартости, діти ці рідні "скарби бать­ківські" триматимуть між речами малоко­рисними, їх мучитиме віра, що батьки їм не показали прикладу, як то треба жити в одній родині об'єднано: ...нещасні ті діти, батьки яких розсварені.16. Любов і ненависть. Достойний рунвіст іде до братів-чужовірів, щоб їхню сліпу ненависть, яку вони мають до РУНВіри, розрідити, ослабити і поставити їх (братів-чужовірів) у такі обставини, щоб вони ду­хов­но воскресли, щоб вони самі відчули хотіння бути собою і самі йшли до РУНВіри так, як спраглий у пустині поспішає до джерела.Чужовірна ненависть нам не шкідлива, вона єднає нас, вона поглиблює наші почу­вання, мобілізує нашу оборонну спромож­ність, учить нас надіятися на себе. Є такі, що кажуть: нам приємно, що нас починають любити брати-чужовіри. Не захоплюймося такою любов'ю, бо вона нас розніжить, приколише до дрімання і умертвить наші священні натхнення. Коли брат-чужовір, лишаючись чужовіром, нас любить, значить він або перебуває вже в дорозі до РУНВіри, або він у нас помітив охлялість, угодовство, відхід від основних принципів РУНВіри.Не ставаймо жертвою тих, які нас люблять тому, що ми слабі й осміяні. Не біймося тих, які нас ненавидять тому, що ми сильні й безстрашні. Біймося по­тра­пити у таке ста­новище, в якому нас ніхто не помічає, ніхто не чує, ніхто не вважає вартими ні злої, ні доброї уваги, воно смертельне!17. Нам з ними не по дорозі. Не кожне багатство, не кожна мудрість і не кожна освіченість корисні. Є мудрість улеслива й підступна, як плазуюча гадина. Є освіченість збагачена силою ГІПНОЗУ — "чуд церковних" і "наукових" і поставлена вона на службу чужовір'я. Ми проти такого багатства, проти такої мудрости і освічености, бо вони не відповідають світоглядові РУНВіри. Вони хочуть нас мудро й освічено закабалити, особливо вони полюють за гнучкими умами і ніжними душами дітей наших. Нам з ними не по дорозі.18. На словах мудрий, на ділі — глупий. Є люди, які вміють говорити мудро і захо­плююче, але вони не мають здібности нічого мудрого зробити. Вони в організаційному житті небезпечні, їм хвилево вдається людей збунтувати проти провідника, голови станиці ОСІДУ, рунтата, проти тієї чи іншої поста­нови Головного Столу ОСІДУ і здезорієн­товані люди інколи ідуть за кличем такого говоруна і потім починають каятися, що стали жертвою своєї необачности. В народному прислів'ї про таку людину говориться: "На словах мудрий, а на ділі глупий".19. Чому бездіяльність небезпечна? Мала гора довершеної праці стократ вартісніша за велику гору слів. Визнавати РУНВіру, любити РУНВіру і ніякої праці не робити, щоб її втілювати в життя особисте чи народне, це те саме, що любити коня і лінуватися дати йому сіна.Прийти до ОСІДУ, і в ньому нічого не робити, значить ширити ідею бездіяльности. Коли виникне така ситуація, що більшість членів правління станиці ОСІДУ нічого не роблять і оправдують це мудрістю демократії (хочу роблю, хочу — ні, хочу — обороняю ОСІ­ДУ, а хочу — від імени ОСІДУ компрометую ОСІДУ), то тоді їхньою вірою стає орга­нізаційна деморалізація.Між ними немає достойних довершених справ, які б їхні душі робили красивими, єднали їх і звеличували, і ось ця бездіяльна охлялість поробила їх дрібничковими, зневі­ре­ними і роз'єднаними, вони самі себе спротивили. Такі люди не тільки самі нещасні, а й нещасними роблять тих, які потрапляють під їхній гіпноз.20. Помиляється не той, хто помиляється. Помиляється не той, хто помиляється, здій­сню­ючи велику працю, а той, хто, боючись помилитися, нічого не робить. Такі "безпо­мильні" завжди будуть обтяжені наріканнями, що, мовляв, в ОСІДУ нічого не робиться, що час все переіначити, і що таке хотіння є навіть у тих добрих людей, які нічого не робили, а мають хотіння "щось робити".Хто тішить себе хотінням і боїться їх втілювати в життя, щоб не наразити себе на неприємність, на витрати, на поговір сусідів, той поглиблює порожнечу свого серця — серця, яке цвіте, не даючи плодів.Віз праці ОСІДУ тяжкий, дуже тяжкий. І ко­титься він не з гори, а на гору. Стояти осто­ронь, "склавши рученьки" і приглядатися, як одержимі лицарі України тягнуть віз у поті чола і казати "та ж віз іде повільно", значить бути людиною знахабнілого безталання. Віз іде повільно тому, що ти (і такі, як ти) є спо­сте­рі­гачами, а не діячами. Між спостеріга­чами ча­сами траплялися розумні люди, але їхній розум ні їм, ні їхнім приятелям користи не приносив.21. Велася і досі ведеться боротьба. Велася і досі ведеться (явна і прихована) боротьба за розум і душу української людини... І той чужинець, який релігійним гіпнозом, або залізом окупує ці сили, володітиме Україною — - чарівною скарбницею світу, її талантами, її душею і тілом, її невичерпними земними і підземними багатствами.Українська людина легко потрапляє під гіпноз — фатальний порок у неволі скаліченої вдачі: її гіпнотизує догматична містерія католицизму, декляративний московський комунізм, театральна обцяцькованість грець­кої ортодоксії.Загіпнотизувавшись, вона забуває про суть свого "я", ставить національні інтереси на другий плян і живе переконанням, що її покликання (вирок її долі) бути латкою -пасивним сприймачем чужих "ізмів", а не творцем свого самобутнього володарського "я" — творцем таких обставин, які б мали вплив на формування психіки людства. РУНВіра покликана історією створити новий характер української людини, щойно другі-треті поко­ління, виховані в РУНВірі, будуть новими людьми — людьми нових навиків, вільного, єднаючого і будуючого стилю мислення. І ОСІДУ зобов'язане цю священну місію, пере­борюючи великі труднощі, виконувати тепер і в майбутньому.22. Я ревниво залюблений. Український народ обдарований і роботящий, він і тілом красивий, і душею добротний. Я ревниво залюблений у нього. Я вірю українській людині і болісно мучусь, коли буваю нею підступно скривджений, обманутий, я себе тішу думкою, що то не вона мене обманула, а дух чужовір'я, який паралізував чуття її вродженої гідности. Я не хочу, щоб чужі сили своєю підступною любов'ю тероризували український народ. Я вірю, я пристрасно вірю, що він (мій народ) заслуговує мати кращу релігію, як християнізм греко-римської інтерпретації чи комунізм московського імперіялістичного тлумачення, він достойний, він вистраждав мати свою духовну силу (РУНВіру).23. Щоб ми були сильні по-рідному. Між українськими партіями, між тими, які нат­хненні традиційним чужовір'ям, є прагнення, щоб українці були сильними: я тверджу, що -справа не в тому, щоб вони були сильними, вільними, релігійними, а справа в тому, щоб вони були сильними, вільними і релігійними по-рідному, тобто, щоб їхня духовна і тілесна сила виростали з їхньої життєвої суті — з джерел РУНВіри, а не з вижебраного чи накинутого чужовір'я.Сила та, яка між українцями виросте (українці особливий народ) з коріння чужо­вір'я, їх же й триматиме в духовній неволі. Вони (при допомозі чужих сил) самі себе на користь чужих сил завоюють і чужина за це їм дасть ордени чести (чести самобичуючого рабства).24. Тримаючись берегів РУНВіри. Немає річки без берегів. Річка велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство і багатіє вона садами берегів своїх. І ми, рунвісти, три­маючись берегів ОСІДУ РУНВіри, будемо без великої напруги могутніми, наша могутність буде природня, життям нашим і його змістом вирощена і втверджена, і наша сила стане компонентом свідомости Людства. І ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими чуттями і використовувати їх нам на шкоду, ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими дітьми, виховуючи їхні душі й ум їм на шкоду.25. ...Прийде безславна кончина, ...а коли ми залишимо береги ОСІДУ РУНВіри, і ввіллємося в чужі релігійні (сектантські) ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціо­наль­них релігій і світоглядів, тоді нас покарає мати-Природа (утратимо інстинкт самозбе­реження), тоді нам і нашим дітям (нашому майбутньому — нашій крові) прийде безславна кончина, кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше на список племен давно погиблих. І душа наша добра і щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне і погасне, як іскра в темряві.26. Він внук Дажбожий. Під рідним і під чужим небом, на волі і за тюремними ґратами, обласкані чужиною і зненавиджені чужиною, у квітах слави і біля стовпа ганьби, у часи душевного падіння і душевного піднесення, будучи жебраком і будучи багачем, тримай­мося — міцно тримаймося берегів ОСІДУ РУН­Віри! І людство, не зважаючи на його жор­­стокість і забудькуватість, звикне до нас; по­го­диться з думкою, що скоріше сонце погасне, ніж українець зречеться сам себе і стане чужовіром. І тому, що він (українець) во­лоді­тиме такими притаманностями людст­ва, люди світу любитимуть його, бо буде з кого брати достойний приклад, або ненавиді­тимуть його, бо він не такий, яким би вони його хотіли бачити (вічним провінціалом), а такий, яким він сам воліє бути — він внук Дажбожий.27. Подвиг — молода краса людини. Безсмертні подвиги здійснюють не тільки ті, які беруть зброю, щоб вигнати вторжників з України, або щоб стояти на границі її державної сили і слави, а й ті, які самі себе прирікають на голодування, на мандрівне життя, які самі себе виставляють на щоденну небезпеку і не звертають уваги на поговір вулиці, несучи труд — дрова призначені для розвитку священного вогнища РУНВіри.Подвиг — вічно молода краса людини. І той, хто своє життя збагачує подвигами, завжди душею молодий. Подвиг кличе до нового подвигу, природньо стимулює людину, зміцнює енергію її невронів, збагачує її емоції. І старик, який вміє здійснювати подвиг, обороняючи духовність народу свого, щиро вітаний молоддю і бажаний у її середовищі, він чарує молодих. Щодня щось зробити корисного для РУНВіри — подвиг великий, властивий богатирям України.28. Ми готові йти на муки. Ми, рунвісти, не боремося проти чужих ідеологій, релігій, соціяльних і духовних понять. Вони створені чужинцями і мають право панувати на чу­жи­нах так, як і ми маємо право бути самі собою в Україні і на Чужині. Ми рятуємо братів-чужовірів з трясовини, в якій вони тонуть без­по­воротно.Ми, рунвісти, проповідуючи РУНВіру, боронимо найшляхетніші людські ідеали — ідеали порятунку тіла й душі народу. Ми готові йти на муки, ми не боїмося глузувань, погроз, в'язниць, агентів чужовір'я, які прони­кають у наші ряди, ми не боїмося ні духов­ного, ні тілесного терору, бо ми переконані (і це переконання у нас непохитне і всіми до­стойними людьми визнане), що доля народ­них правдоносців мученицька.29. Держава — всенародна святиня. Ми, рунвісти, переконані, що краще мучитися за волю народу і в муках духовно ошляхет­нюватися, обезсмертнюватися, ніж квітнути у неволі пустоцвітом. Ми так високо, ми так по-одержимому оцінили волю невипадково, ми сотні літ родилися і жили в неволі, наша натура дальше не витримує гніту духовного й тілесного!І ми, живучи на волі і живучи в неволі, будемо завжди (така в нас віра) вчити дітей законів волі і даватимемо їм наш Святий Заповіт: воля там, де її оборонці, немає волі — немає правдивої людини; немає синів, готових умерти за державу, — немає держави. На чолі держави може стояти гетман, диктатор, пре­зидент — форма рідного державного управ­ління — явище переходове. Достойний грома­дянин (син народу) ніколи не буде форму державного управління ставити вище буття рідної Держави. Держава — Всенародна Свя­тиня, і без Неї найбільше щастя не є щастям, найбільша воля не є волею!

ДЕНЬ 32

1. Сьогодні ми підемо в святиню Мудрости Оріянської Волі. В Ній знайдемо відповідь на питання — як розуміли волю предки наші? Ідемо ми їхніми шляхами чи під час гураганів історії ми збилися з дороги і довгі століття блукаємо, самі свого рідного "я" не знаючи? Вони, предки наші, започаткували основу куль­тури і цивілізації Людства. Наприклад, Вони творці "каласа". Ведійське (санскрит­сь­ке) слово "каласа" означає "колесо". "Колесо — це дрібниця примітивности", — скаже мілко­думний. Ні, колесо — найвеличніший винахід Людини.2. Колесо не тільки творить основу куль­тури і цивілізації жителів плянети Земля, а й постійно розвиває їхні почування, їхню уяву, їхні мислі і прагнення. Колесо — символ буддизму ("колесо закону").Боги, сини Божі, творці "Вед", "Авест", "Три­пітак", творці грецької мітології, юдей­сь­кої книги (біблії), християнізму, мусульма­нізму, пророки, апостоли, герої їхали на колісницях. На колісницях вони "літали" над хмарами, творячи "небесний гуркіт" (пророк Ілія, "син Божий Геракл").3. Без коней і колісниць не може існувати гіндуїзм, зороастріянізм, буддизм, юдаїзм, християнізм, мусульманізм, історія Оріяни (України), Сумерії, Індії, Єгипту, Гіттії, Юдеї, Етрускії, Греції, Риму.Великі релігії плянети Земля окрилені і звеличені винаходом Українського Генія. Українці (вони сім тисяч років тому звалися "оріянами"), створивши колісницю, в неї за­прягли коней. Про їхній (ніким неперевер­шений) винахід я говорю всюди і голосно, а мої люди (мої рідні люди) глузують з мене, звуть мене "фантастом". Потомки мої мудро­чолі, Ви боронитимете ім'я моє, хвилювання душі моєї.4. Шість тисяч п'ятсот років тому наші предки зі степів України (Оріяни) прибули на Межиріччя Тигру і Евфрату. Прибули Вони на конях і колісницях. І привезли з собою пшеницю, плуг, волю свою і віру свою. Зачудувалися Аккади і Халдеї, побачивши їхній високий стиль життя.І Єгиптянам і Фінікійцям три тисячі шіст­сот років тому вони (предки наші) показали, як виглядає колісниця і кінь. І тоді українець (гиксос) Киян став володарем (фараоном) Єгипту. Немає сьогодні такої поважної книги, яка б, оповідаючи про історію Стародавнього світу, заперечила ці мої твердження. Науковці українського походження, які, втративши совість, служать за гріш нещасній Москві, Ватиканові та іншим чужим силам, на рідну історію дивляться чужими очима і тому глузують із тверджень моїх. Глузують, щоб тримати рідний народ у тьмі збанкротованих теорій і догм — недостойним способом зароб­ляють на хліб щоденний.5. Українці були натхненні своїм вина­ходом. В їх постало переконання, що їх ніхто не може догнати і від них ніхто не може втекти. Переконання, перевірене життєвими діями, збагатило новими чуттями їхню душу, їхні жили налилися могутньою енергією. Во­ни, володіючи організованим розумом, поко­рили простори Індії, Месопотамії, Малої Азії, землі єгипетські, фінікійські. Вони заселили Крит і Пелопонес. Дравиди Індії і негри Месо­потамії вважали їх надлюдьми.Досі на єгипетських гієрогліфах, на сто­рін­ках "Магабгарати", "Біблії", в мітології Греції притаєні імена винахідників колісниці. Вони відомі під ім’ям "ар’ї", "сумеріяни", "гіттіти", "гиксоси", "кассити", "мітани", їхні безпо­середні потомки — українці. Щоб довідатися, чому вони (предки наші) були людьми вели­кого творчого потенціялу, були людьми гар­монійно розвиненими, цілеспрямованими, здіб­ними творити пляни і їх успішно втілю­вати в життя, ми ознайомимося зі Святинею Мудрости Оріянської Волі.6. Вони (предки наші) вміли (о, який це шляхетний талант!) свої почування, мислі, хо­тіння поневолювати. Чому Вони це робили — якими оправданими законами вони керува­лися? Вони (життєрадісні, гомінкі, тугом'язі, багаті силою і глибокі розумом) були дітьми гостросуперечливих і гостроконтрастних чотирьох сил матері-Природи (Весна, Літо, Осінь, Зима).Мати-Природа їх розчулила, розвинула їхню нервову систему. І навчила їх дисцип­ліни: трудися літом, щоб не загинути взимку. Ті, що накази матері-Природи нехтували, гинули. Добір кращих людей світу жорстокий, але величний: дисциплінованим — життя, не дисциплінованим — загибель.У країнах Півдня зима не була грізна — мешканці вічно зелених просторів не думали про завтрашній день. Їхня розумова діяль­ність не розвивалася інтенсивно тому, що життя від них цього не вимагало: харчі літом і взимку висять на деревах, лежать під ногами.7. Вони (предки наші) на основі тися­чолітніх життєвих досвідів устійнили закон, який був їхнім племенним "священним табу", що немає беззастережно вільної людини: а коли така між ними появлялася, вони її вва­жали вільною від Буття, тобто "божевільною" ("Богом звільненою"). Божевільний (вільний від життєвої мудрости) не здібний собою володіти тому, що він не вміє сам себе поне­волювати. Він не придатний для організова­ного життя. Він був ровесниками названий словом "дурбала" (санскритське слово "дур­ба­ла" означає людину, в якої мислі і почування безвідповідальні).8. В кожній людині закодовані лінивість, себелюбне збайдужіння, нахил до зрадливос­ти, знахабніле дрібнодум'я, сліпа роздрато­ва­ність, хижацька скупість. Що людина повинна робити зі силами, які її хід стримують? Вона повинна їх поневолювати, щоб вони не розкорінювалися в ній. Не поневолити їх -значить стати їхнім невільником.Синоніми слова "самопоневолення" — са­мо­опанування, самовдосконалення, самокон­т­роль, самовиховання, саморегулювання, самомобілізація свого "я", самоорганізація почувань і мислення. Самопоневолення — зна­чить вільне формування психічної діяльности, свідомости, самоформування почуттів гід­но­сти і вольовости.9. Самопоневолення відрізняє людину (го­мо­сапієнс) від інших живих істот. Тільки людина володіє здібністю свідомо самопоне­волювати себе. Коли б людина досягнула священних вершин самопоневолення, тобто самовдосконалення, вона б увійшла в німб Дажбожої довершености — вона б не хворіла, не мала б тілесних і душевних вад, її дов­голітнє життя було б натхненне світлою твор­чістю, немеркнучими подвигами, глибинними знаннями свого "я".10. Вони (предки наші) вміли по-обря­до­вому (в натхненні священнодійства) понево­лювати свої почування — вони плекали мис­тецтво почувань. Наприклад, юнак, в якого померла вірна кохана, вирішив добровільною голодівкою вшанувати пам'ять про неї. Юнки біля нього клали смачні харчі і напитки і вмовляли його йти у степ збирати квіти. Юнак, крім води, два тижні нічого не їв. Він довів, що володіє мистецтвом почувань і став у ряди кращих людей племени.Вони (предки наші) вміли по-обрядовому (в натхненні священнодійства) поневолювати своє тіло. Наприклад, два юнаки попали до полону. Одного звільнили, але він сказав, що без побратима не хоче вертатися до рідних осель. "Чим докажеш, що він твій побратим?" — спитав вождь чужого племени. Юнак від­по­вів, що побратим за побратима готовий від­дати життя. "Життя? Віддай око", — сказав вождь чужого племени.Юнак зворушено глянув на Небо, сказав молитву до Дажбога і стрілою сам собі ви­колов око. Чужоплеменники були здивовані священною вольовістю юнака і сказали: "Пле­м'я, яке має таких синів, непереможне! Вер­тайся з побратимом своїм до осель рідних".11. Вольове плем'я вміло радісно само себе тримати у рамках тих племенних законів віри, моралі, ратних обов'язків, натхненними твор­ця­ми яких були вони і їхні близькі і далекі предки. Хто не практикував будуючого само­поневолення, того мудреці племени звали "асвадіна".Санскритське слово "асвадіна" означає людину несвідому (людину, яка не здібна бути свідомою, вона свої почування і мислі тримає поза рамками духовних і тілесних інтересів племени). Асвадіна — пустоцвіт, безкорисна людина.12. Асвадіна отримав від племени життя, молоко, стріху, одяг, харч,захист від звірів, але він за всі ці дари нічого не здібний дати. Він порожній, як порожній горіх. Він своїм поводженням, хворим ставленням до органі­зованого життя деморалізує ровесників. Він діє на них так, як діє на стадо вівця, заражена чумою. Він подвійно нещасний, бо він не свідомий, що він нещасний.13. Духовний тато племени казав Асваді­нові: "Ти отруєний хворою волею, іди у світ і там тобі буде все дозволено, не матимеш обо­в'язків, законів і наказів вождя. Ти хворий. І тому не здібний душею відчути, що вождь — ду­ша і тіло наше. Вождь — учитель наш і ми його любимо тому, що ми любимо мудрою любов'ю самі себе, дітей своїх, діброви і ріки свої. Вночі і вдень вождь найчутливіший до справ долі нашої. І тому під час ратнього бою чужопле­мін­ники зосереджують стріли на вождя нашо­го — хочуть на кий настромити голову його. Вождь — тато наш, а ми його діти, без тата ми сироти — ласа здобич для чужих пле­мен. Асвадіне, іди геть із дібр племени нашого!"14. Асвадіна був покараний волею. Жи­вучи самітнім у лісі, він чувся невільником, голод і спрага мучили його. Він почав усві­дом­лю­вати, що був паразитом — живився скарба­ми племени рідного і зневажав святощі його. Він хотів вернутися, впасти на коліна перед вождем і гірко заридати і благати в нього найсуворіших наказів. Та було пізно. Він був спійманий чужоплеменними мислив­цями; во­ни йому зв'язали руки, поклали йому на плече забиту козу, а потім, щоб не прагнув тікати, осліпили його.15. Вони (предки наші) жили двома за­конами — наказ і виконання. І життя — це наказ. Юнак, одружившись, стає татом. Він сам себе поневолює наказом, і сам себе ощасливлює виконанням наказу. Роль тата диктує йому дбати, щоб діти мали стріху над головою, яка охороняє від дощів і звірів. І щоб вони мали харч і одяг, і вчилися ретельно виконувати накази вождя. Хто не вміє коритися рідним наказам, той стає рабом чужих.16. Інший юнак, ставши татом, не хоче коритися диктаторським наказам матері-Природи, він лишає в лісі дружину з дітьми, залицяється до іншої юнки. Побачивши, що вона стає матір'ю, лишає її і шукає іншу. Юнаки вчаться володіти стрілою, вони на буйних конях скакають через вогонь, рів, кущі.Вождь дає наказ спіймати юнака свавіль­ника, який залишив жінок з дітьми у лісі і в коноплях жує сому (сім'я), живе хоробливим маячінням, закликає юнок споживати сому. Спійманого зв'язують — він має загинути, щоб душа племени була здоровою.17. Свято Мага Врати (могутньої пере­моги). Вождь кличе до себе того юнака, який нещодавно в бою з чужим плем'ям проявив подвиги. Юнак, обдарований талантом во­льо­вости, стає перед вождем. Вождь помітив, що юнак під час ходу трохи горбатиться. Вождь наказує юнакові прив'язати до спини дошку, і так ходити місяць. Ходити треба рівно, щоб не змучувати легені, не втомляти серце, тобто, щоб передчасно не постаріти: оріяни вміють вдосконалювати красу тіла свого, красу почувань своїх. І в цьому таїна мудрости оріянської волі.Юнак пострункішав, дошка, з якою він місяць ходив, була передана іншому. Юнак поставою своєю звеличує наказ вождя. Вождь помітив, що юнак вміє сам себе поневолювати (будучи голодним, не проявляє жадібности; будучи спраглим, він дає нагоду юнці напи­тися, потім п'є сам). Вождь робить юнака зя­тем своїм і проголошує його воєначальником. І каже: "Тільки той має право давати накази, хто вміє їх сам талановито виконувати. Тільки той має право вчити інших, хто сам натхненно вчиться".18. Вождь (такі правила були в оріян, сумеріян, гіттітів) поділив юнаків на три групи. Юнаки, обдаровані вольовістю, — творять ратню силу. Вольова людина — улю­блена дитина матері-Природи. Вольова лю­дина вибирає мету, її вміє чітко уявляти і в борні здійснювати.Вольова людина має внутрішню (душевну) приємність перемагати труднощі, і тому вона (самобутній аристократ духовний) ніколи не нарікає на тяжкі умови праці, життя, обста­вини. Вона не жебрає співчуття. Вона — коваль своєї подвижної долі.Труднощі — це невибагливий харч, який гартує, збуджує, мобілізовує чуття і мислі вольової людини. Юнаки, які обдаровані при­в'язаністю до землі (гіттіти їх звали людьми "Ма-За" (Матері Землі), творять стан хлібо­робів. Юнаки, які мають талант ремісничий, творять стан ремісників (колесників, ковалів, ткачів, чимбарів, зброярів, теслярів, мель­ників, будівельників). З трьох станів вождь вибирає юнаків, які проявили надзвичайний талант вольовости, талант організаційної мудрости і з них творить духовну, зако­нодавчу і організаційну будову племени.19. Вольовість — алмазний талант, який тво­рить людину Людиною. Щоб бути письмен­ником, малярем, треба мати талант. Вольо­вість — скарб цінніший, як талант. Тала­новиті люди, які не володіють вольовістю, не здібні свій талант розвивати.Вольовість — властивість кори великих півкуль мозку. Вольовість розвивається там, де вона необхідна, або де її обрядово в народі плекають. Вольовість — властивість характеру, по якій пізнається ставлення людини до лю­дини, ставлення людини до себе і до своїх зав­дань та оточення, пізнається вміння племени стояти на варті свого племенного розуму.Стояти на варті племенного розуму — що це значить? Це значить керуватися переконан­ням — хто пристосовується до духовости чужого племени, той собі на шкоду відсто­совується від духовости рідного племени. Хто лишає рідну духовість (рідну віру) і приймає чужу (чужу віру), той лишає все, що він мав в рідній душі найкраще і бере те, що в чужій душі найгірше.20. Вольовість ділиться на дві категорії: вольовість деструктивного розуму і вольо­вість будуючого розуму. Вольовість з де­струк­тивною ментальністю також корисна і особ­ливо тоді, коли вона, як шпигун, діє в тилу ворога. Вождь племени їй дав завдання тво­рити бунт проти рідних провідників: ширити між ворожими чужоплемінниками настрій асвадінський (руїнницький, ширити настрій хворої волі). Будуюча вольовість (вольовість властива людям аналітично-синтетичного ро­зу­му) потрібна для війська, яке творить дер­жаву, втілює в життя державнотворчі пра­вила.21. Шляхетна вольовість освячується чаром самопоневолення. Ще раз уточнюю, що самопоневолення — це воля для благородних почувань і творчих помислів і неволя для злих почувань і руйнуючих помислів.Вони (предки наші) вважали, що тільки те плем'я вільне і тільки те плем'я знає, що таке воля і розуміє її святу природну мудрість, яке здібне само себе поневолювати. Вони жили законом: "Ми — плем'я внуків Дажбожих. Ми любимо багате і розкішне життя, о, наші степи найродючіші, наші ріки найсолодші, наші діброви найбагатші, але коли вороже плем'я вторгається на наші землі, ми палимо все — наші хутра і поля. Ми в собі поневолюємо почуття прив'язаности до розкошів — розкіш деморалізує воїнів, розніжує їхні ратні сили. Ми обезголовлюємо кожного, хто в часи племенного лихоліття (голоду, чуми, облоги) прагне на сльозах одноплемінників багатіти. Наш вождь іде з нами, він ділить з нами шмат хліба і спить у лісі на воловій шкірі, як і всі ми. Всі ми чуйні і збратані. Наказ рідного вождя — наказ волі, любови, слави. Наказ чужого вождя — наказ поневолення нас і збещещення любих дітей наших"."Племена, які не вміють самі себе поне­волювати (мають хворобливу прив'язаність до дорогих речей, до дому свого, життєвих вигід, смачних харчів — продажні. Ми їхніх воїнів підкуплюємо і вони роззброюють своїх одноплеменників, їхні вожді стають нашими рабами".22. Найвеличніша будівля валиться, коли весняні води підмивають її основу, падають дуби столітні, коли їхні коріння втрачають ґрунт, гине отара оленів, коли кращі олені з отари забрані, а гірші (лякливі й повільні) спарувалися з самками — кволе покоління було розтерзане вовками.Вони (предки наші) під час боїв з чис­ленними ордами Азії і з духовно-підступною агресією Візантії утратили стан вольових людей. Є в історії приклади, що народ, утра­тивши провідну верству, із себе вилонював одиниць, які відроджували стан вольових людей. Але це траплялося тільки тоді, коли по­корений народ жив у великих злиднях, біологічна потреба давала наказ єднатися -сліпо коритися наказам нового рідного вождя, або — гинути.23. Русичі (Оріяни-Українці), які творили стан хліборобів, утративши провідний стан, утративши волю, відчули, що їм не треба брати зброю і йти покоряти нові землі, щоб рятувати дітей від голоду.Родюча земля їх годує так, як і годувала. Данину вони давали для рідного провідного стану, а тепер — для хана Монгольської орди. Волхви, які вчили їх обожнювати рідних вождів і не коритися чужим, вчили молитися до Дажбога і стояти на варті рідних законів, були в лісах ворожими військами посічені.Чорноризні зайди греки (гречини), які себе проголосили новими волхвами Руси, живуть під охороною монгольських баскаків. І речать русичам, що чужинець-юдеєць Ісус -"прав­ди­вий Бог Руси", "влада хана Монгольської орди — правдивим Богом дана", "смиренні — будуть спасенні і отримають царство на не­бесі", "вольові бунтівники — будуть обезголов­лені і вічно перебуватимуть в пеклі". Ратна народна вольовість — єресь віри Христової.24. Зайди (чорноризні гречини) юрбами лишали свої вбогі крейдяні землі і, як та са­рана голодна, сновигали по вишневих багатих селах покореної Оріяни (України). Вони пили, їли, творили про себе думку "Божих людей" (смиренних афонських пройдисвітів).У мирних заляканих селах (на спині канчук монгольський, на душі — хрест грецький) плекалося угодовське туподуміє — бери, "Божа людино", хліб, сало, віск, шкіру, телятину, масло і молися за мене, за спасіння душі моєї грішної, малої, жалісної, темної. І обороняй мене від всякого дідька, місце готуй для мене на небесі".Мати-земля наша щороку родить щедро, є нам, є монголам, і є "Божим людям", гріх ску­питися. І не треба нам думати (за нас думають "Божі люди", і зброї нам не треба (перебу­ваємо під опікою баскаків Монгольських).У нас тиха благодать — вишневий садок, солов'ї, вареники, сметана, вишнівка, слив'ян­ка. Повний шлунок клонить до лінивства, уго­довства, себелюбного збайдужіння, мрій­ницт­ва. Молодь, загіпнотизована магією чорно­риз­ників, іде в монастирі, щоб там упокорю­вати грішне тіло в угоду "Богові Христові".25. Між покореними оріянами (україн­ця­ми) в часи невільницьких століть виплекався тип споживацької людини, тип солодкої асвадін­ської волі-воленьки: моя хата скраю — нічого не знаю, терпи язичку — їстимеш паля­ничку, я людина мирна, в поті чола хліб здобуваю і всяке начальство почитаю.Пристосуванці туподумні, збайдужілі хрис­­толюбці, дарма, що сила в їх воляча і на глибинах душі їхньої спить лев (лев оріянської волі).26. Людина тоді стала людиною, коли вона почала сама для себе свідомо творити закони життя — закони самопоневолення. Постає пи­тання — хто людину ощасливив за­ко­ном само­поневолення — той, хто її любив, чи той, хто її ненавидів?Людину ощасливив законом свідомого самопоневолення Дажбог (Датель Буття). Він їй (найулюбленішому своєму свідомому зернові) дав все, що на Небі і на Землі най­величніше. Він їй дав свої неписані закони (Закони Правильного Мислення: правильне мислення натхненне і будуюче). Закони Рівно­ваги — духовна й тілесна рівновага розвива­єть­ся тільки на волі). Закони Відчуття — прави­льне відчуття має та людина, яка дає волю світлим почуванням і поневолює в собі злі почування).27. Там, де життя тяжке, постійно насто­ро­жене, де людині доводиться боротися зі зброєю в руках за хліб щоденний, постає впевненість у себе, повніє і вигострюється по­чуття організованости. Бо без організо­вано­сти мисливець наражений на загибель. Північні мисливці не мають вишневих садів, пшеничних степів (вони вишень і пшениці й не бачили), тільки слухи є між ними, що є "страна, гдє всьо обильям дишет, гдє тєкут рекі чіще серебра!"І люди живуть у тій "странє" перечулено гостинні. Вони не дбають про єдність між собою — вона їм не потрібна. Хліборобське життя не вимагає єдности в громаді, кожний хлібороб чується незалежним царем на своїй ділянці землі, громада йому не потрібна, він людина чесна: чесно дає данину ханові і церкві Христовій. Ті, що пробують для якоїсь "підозрілої" мети єднати громаду, вважаються бунтівниками. Монгольські баскаки їх зв'язу­ють і вивозять в орду, піп каже: "Ко­ріться, не бунтуйтеся".28. Яка страхітлива злочинність — десятки поколінь людей оріянських (українських) бу­ли позбавлені права розвивати в собі життє­стверджуючі імпульси вольовости. Їхня во­льовість атрофувалася. Появилося патоло­гіч­не порушення аналітично-синтетичної ді­яльности мозку, думання стало низьке і плу­тане. Зникло стремління поглиблювати зміст життя, у всьому всі бачили "волю Христову", якою по-шахрайському розпоряджалися єреї.Глумитися над рідними богами і предками — ось та воля, яка їм була чужинцями дана і нещасні сміялися самі з себе, щоб лихо сміялося, щоб звеселити безпросвітність свою, і дехто й досі сміється.Відійти від Законів Дажбожих, значить ви­вести себе з ритміки світу видимого і невиди­мого, значить душею меншати, розумом своїм себе обезвладнювати. Коритися вільно або невільно законам, які принесли на землю твою чужинці (наприклад, гречини, юдеї, латини, ляхи, москвини) значить зраджувати своє "я", значить відходити від законів матері-При­роди, значить утратити здібність розуміти мудрість оріянської волі, значить біля чужих вівтарів спотворювати плід свій (любих дітей своїх).Любити величну історію оріян, але не жити мудрістю оріянської волі, це значить мати асвадінську мораль.О, болі душі моєї, о, неспокій розуму мого, я чую і бачу — змаліла людина оріянська, зма­ліла духом, змаліла вольовістю і помислами! Вона красиву вроду має, вона така пісенна, як її дніпрянські солов'ї, її мова, як шовкові трави, але її вольовість, її організаційнотворчі імпульси, її родова збратаність атрофовані і тому вона не здібна бути господарем своєї Вітчизни.29. Як пізнати невольову людину — який у неї акцент мови і яка в неї поведінка? Не­вольова людина щиро, наприклад, бачить (підсвідомо, як дитина материнські груди відчуває), що моя наука — істина, якою я зве­личую світогляд Рідної Української Націона­льної Віри, добра справа, але вона (невольова людина) не здібна людину єднати з людиною, щоб жила добра справа.В неї розвинене почуття непевности (не­відомо чи з того щось вийде, поживу — побачу, поки що буду стояти осторонь, пригляда­тимуся, чия бере). В неї розвинене почуття лякливости (а хто тому Силенкові дозволив таку справу починати, може вона заборонена, хай мені покаже бумагу від уряду, тоді я подумаю).В неї розвинене почуття хворобливої індивідуальности (Леве Силенко, ну як там твоя Рідна Віра? А? Може вип'ємо, не п'єш — значить не козак! Що ж, ти маєш своє, а я своє — вчора прибутковий бизнес почав і тому зовсім не маю часу національними справами займатися). В неї відсутня конкретна практич­на діяльність мозку (єднаймося, боронімо рідну мову, шануймо рідні традиції, все, зна­єте, горе в тому, що ми не об'єднані, і світова політика не по нашій стороні). Творців тріскотливих гасел — багато, творців, які б мислі втілювали в життя — немає.Там, де є об'єднана громада, є вождь, а тому що невольова людина не впевнена в собі, вона в душі має недовір'я до вождя. Він в її уяві -"свій холоп" і слухати його — справа принизлива. Їй не хочеться слухати й чужого вождя, але вона (по-рабському нарікаючи на долю гірку) кориться йому, бо чужий вождь обезголовлює непокірних, він має армію вір­них солдат. А рідний вождь — людина, знаєте, слаба, ніхто його не слухає і тому він най­благородніші свої задуми не може впровадити в життя.30. Що вчить людину неволя? Неволя — це школа, яка вчить людину піснями і віршами оплакувати долю і нарікати, що вона гіркая і по-жебрацькому просити співчуття, щоб на ду­ші було легше. Неволя впливає на власти­вості невронів мозку, прививає комплекс меншої вартости.Неволя спотворює ті благородні дари, якими мати-Природа обдарувала людину — творче мислення і творче діяння. Неволя вчить людину бути жебраком. "Нас лихі люди покорили і тримають в неволі, світе, співчувай нам! Боже, визволяй нас, єдність нам подай! Ми добрі християни, аж два обряди маємо — грецький і латинський"."Ми дуже любимо наш рідний край. Шість мільйонів нас вмерло з голоду. Жалости ворог до нас не має, гинемо, як мухи на морозі, по тюрмах".Невольові, сварливі й роз'єднані люди викликають до себе відразу у світі вольових: вольові люди, чуючи жебрацькі молитви духом зубожілих людей, кажуть: "Вибачайте, вас п'ятдесят мільйонів, і ви в неволі? Щось з вами не гаразд. Сьогодні народи одержимі боротьбою за джерела життя (за хліб і воду). Малі люди мало придатні для волі, вони не володіють собою. Ви хизуєтеся своєю парафіяльною християнською смиренністю, рабською побожністю. Ваш моральний товар на світовому ринку Мудрости, Сили і Слави викликає мовчазну погорду. Ви не вмієте самі себе цілеспрямовувати, організовувати, дис­цип­ліновувати. Ви не вмієте самопонево­лю­вати набуті в рабстві навики".31. Самопоневолення — аристократична філософія волі. Її ми втратили... Без неї ми не можемо бути повновартісними людьми. Сло­во "самопоневолення" асоціюється зі словом "неволя, і тому створює в людей невольових почуття переляканости. О, власне тому, що слово "самопоневолення" асоціюється зі сло­вом "неволя", воно мудру людину мобілізовує. Воно стає її щитом, щоденно їй підказує поневолювати свої рабські вади, вчить її не забувати оріянського прислів'я: "Дай серцю волю — заведе в неволю".32. Невдумливі люди бунтуватимуться про­ти самопоневолення, їх вабитиме, як ко­машку вогонь, "абсолютна воля". Тобто, "ча­рівна ілюзія". Ті, що проповідують "абсо­лютну волю", спекулянти або наївняки. Вони не знають, що абсолютної волі немає.Земну плянету поневолює Сонячна систе­ма. Вона не дає їй можливости вийти у світ інших сонячних систем. Плянета Земля поне­волює людину — плянета Земля не дає людині можливости вийти з орбіти Землі і чутися в інших світах так, як на Землі. Чуття, якими володіє людина і без яких вона не може бути людиною, поневолюють людину: спрага лю­дині наказує йти до джерела, голод їй наказує вбивати звіра, мудрість їй наказує боронити Вітчизну.33. Невдумливим людям розумні люди скажуть: "Самопоневолення, тобто духовно­тілесна добровільна самодисципліна — шлях волі єдиноправильний і єдиноуспішний. Самопоневолення — це духовна вакцина проти неволі"."Щоб людина не захворіла на холеру, в її кров вводять ослаблені бактерії холери. Тіло, перемігши малу дозу холерних бактерій, витворює в собі силу не боятися холери. Щоб поневолена людина (особливо та, що народжена в неволі) стала вільною, їй треба навчитися поневолювати ті навики, які її вчать миритися з невільничим життям".34. Великі люди стали великими тому, що вони вміли свідомо поневолювати свої злі сторони характеру (лінивство, зневір'я в го­дину невдач, сліпу емоційність, прив'язаність до осо­бистих життєвих розкошів, лякливість, рабську покірність, споживацьке ставлення до життя) і вміли вони свідомо виховувати в собі творчі до­стойні сторони характеру (ціле­спря­мова­ність, організованість, дисципліновану ак­тив­ність, послідовність, вольовість, непо­хитне пря­му­вання до мети, вміння перемагати перешкоди).35. Щоб слово "вольовість" дехто не вто­тожнював зі словом "воля", зазначую, що слово "наполегливість" — синонім вольовости. Наполегливість мудра, тактовна й послідовна в досягненні мети — священна таїна успіху людини, організації, племени, народу.Свідомість повинна свідомо збагачуватися навиками вольовости, вивчати психологію вольовости, джерела її самопоявлення і само­зникання. Тому, що вольовість твориться під час змагань, потрібно культивувати спор­тові змагання, мистецькі (мистецтво слова, пензля, організаційного такту, краси духовної і тілесної).Еволюція — це несвідоме й свідоме зма­гання. Постійно відбувається в рослинному, тварин­но­му й людському світі змагання за продов­жен­ня роду, за утвердження життя. Північні вторж­ники, знаючи, що почуття змагання існує в психіці кожної людини (тоб­то, почуття любови до себе) використовують його для своїх бру­таль­них справ. Вони слово "змагання" знесла­вили так, як і слово "воля". Вони знеславили багато світлих навиків людських. Вони світлу лю­бов до народу звуть "буржуазним націона­лізмом". Одначе це не значить, що ми не по­винні їх (навики) пле­кати, даючи їм правильні, матір'ю-Природою усталені поняття.36. Живе ніким не спростована правда, що людина родиться вільною. Щоб оборонити свою волю, людина своїми мислями і почу­ваннями єднається з членами роду свого, з інтересами племени свого. Вона знає (добрим інстинктом відчуває), що тільки в спілці з однодумцями вона може розвинути себе, проявити свої мислі, свою особисту волю.Наприклад, десять осіб — це десять окремих воль. Що треба робити, щоб вони могли тво­рити подвиги, успішно себе в житті втверджу­вати і мати забезпечене майбутнє для себе й дітей своїх. Їм треба дати творчу ідею, і я їм даю науку Рідної Української Націо­нальної Віри — науку самопізнання і самоутвердження. Ідея — це поняття.37. Щоб поняття втілювалося в навики людські, треба його оформити (треба дати йому організаційну будову), і я даю назву цій організаційній будові — Об'єднання Синів і Дочок України.Не тільки ті, що організовані в Об'єднанні Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри, а й всі інші люди (люди чу­жих земель і чужих організацій), які об'єд­нані однією ідеєю, метою і спільним вольовим хо­тін­ням йти до мети, здійснюють подивугідні под­виги. І кожний з них вірить, що у волі орга­ні­зованих побратимів живе й частина його осо­бистої волі, його особистих почувань і успіхів.38. Справді, ти тільки тоді по-справж­ньому вільний, коли ти своєю особистою волею зміцнюєш волю народу свого і бачиш у волі народу свого частину своєї особистої во­лі. Твоя особиста воля так, як вітка в яблуні, розвивається у вільній волі організованих побратимів твоїх.Об'єднання однодумців кероване і впо­рядковане об'єднуючими законами, наймуд­ріший і найуспішніший спосіб оборони осо­бистої волі. В цьому законі закодована пер­вісна мудрість оріянської волі.Коли твоя особиста воля з твоїх причин (з причин твоїх особистих переконань) не зна­ходить місця у волі твоїх об'єднаних побра­тимів, а перебуває вона у гнізді твого осо­бистого "я", ти пропащий. Мудрістю орга­нізованої волі самодисциплінованих людей (рідних чи чужих) ти будеш бойкотований. Будеш покараний так, як буває бджоляний рій карає трутня, щоб забезпечити архітектоніку бджолиної трудолюбної родини.39. Десять осіб — десять окремих воль. Що треба робити, щоб вони не були спроможні самі себе боронити і легко потрапили в кабалу до чужих людей? Треба їм дати десять воро­гуючих ідей (різних суперечливих релігійних тверджень, соціяльних чи світоглядових по­нять) і хитро переконати кожного з них, що він має "свою ідею" боронити, бо вона єди­ноправильна, а всі інші ідеї безоглядно поборювати.Такі десять осіб будуть приречені на за­гибель тому, що вони навіть у ту годину, коли їм всім загрожує чужа сила, не здібні між со­бою договоритися про спільну дію самообо­рони.Троє чужинців (об'єднані однією ідеєю перемоги) без особливих зусиль завойовують десять розсварених господарств. Між розсва­ре­ними завойовники легко знаходять колябо­рантів. Коляборанти упокорюють самі себе (братів своїх), щоб міцніла влада трьох вторж­ників. Хіба українці греко-католики не допо­магали полякам здіймати голови з українців греко-православних. Хіба українці греко-православні не допомагали москвинам здій­мати голови з українців греко-католиків.Хіба українці, очаділі таким духом чужо­вір'я, мають дані бути вільними людьми. Ні. В них братовбивці проголошені церковними святими. Вони самі себе мордують, щоб догодити християнським катам.В Об'єднанні Синів і Дочок України сьо­годні плекаймо вольовість (високомо­раль­ну національну вольовість!) під гаслом організа­ційної дисципліни. Любімо дисцип­ліну свідо­мо і гордо — дисципліна — це добрий дух органі­заційної живучости і могутности.40. Дисципліна організаційна — це значить пошана до тих, з якими ти в організації пра­цюєш, сумуєш невдачами і радієш успіхами, і пошана до тих обов'язків, які тобі організація доручає.Організація це не група Михасів, Гриців, Стецьків, Марійок, які тягнуть віз тим спосо­бом, що лебідь, щука і рак, і нарікають, і зневірюються, що віз стоїть на місці.Ні. Організація — це автомашина, яка муд­рою головою складена із сотні частин, і кожна з них має своє місце і призначення. Гамульці не можуть виконувати ролю дверей, двері не можуть виконувати ролю колеса. Автома­­шина тільки тоді успішно йде вперед, коли всі її частини (важливі й менше важливі) гар­монійно співпрацюють. І тому вони (кожна зокрема) цінні і своєю цінністю творять могутню силу (автомашину).Організація, в рядах якої немає гармо­ній­ної співпраці її членів, нагадує ту автома­шину, в якій колесо займає місце дверей, а двері — місце мотору. Тіло такої автомашини лежить на смітнику: ні вона, ні її частини не творять сили — вони дезорганізовані.41. Вольова людина прагне мати орга­нізовану волю тому, що без організованої волі вольовість не творча. Вольова людина в борні з перешкодами, невдачами, поразками, зра­дами завжди стає переможцем.Вона світлою вольовою цілеспрямо­вані­стю лякає ворогів і чарує достойних прия­телів. Утратити вольовість — значить утратити наполегливість. Без наполегливости ніхто й ніколи не досягав мети, не створював життє­здатної організації, не виводив народ з неволі.Ті, що під час труднощів, заколотів, по­разок, помилок, невдач тануть, як віск на сонці, і розгублюються, не мають права звати себе шляхетними людьми. У всіх народів і в усі часи вони звалися негідниками, моральними споживачами. Моральні споживачі від побра­тимів вимагають співчуття, і в цей же час нарікають на них і їм ніколи не співчувають.42. Вожді народу українського, щоб здо­бу­ти в своєму народі стабільне довір'я і ним ко­рис­туватися в час перемог і лихоліть, повинні не мавпувати чужі релігії, чужі соціяльні й політичні твердження і не вести свій народ до чужих мавзолеїв і вівтарів (до мавзолеїв і вівтарів Ватикану-Юдеї, Візантії, Московитії).Вожді Народу Українського, натхненні Рідною Українською Національною Вірою — велетні Духа і Дії. Вони вміють самі себе поневолювати (вони самі собі наказують бути невсипущими, достойними духом і тілом).Вони з погордою ставляться до особистих матеріяльних пишнот. Вони вміють карати зрадників народу, щоб здраствувала воля народу, і вони вміють в себе (в хвилину безвихідну) свідомо відбирати життя, щоб не бути в полоні, щоб бути світлим носієм звання достойного воїна Вітчизни.Народ, в якого сини і дочки втратили вольовість, приречений жити в неволі. Пле­кання вольових Українських Людей справа така складна, що жодні ідеї її за тиждень здійснити не можуть.Треба свідомо творити роди вольових людей (аристократів духа і чину). І з них зачати могутній стан, який би своїм життям (наяв­ни­ми життєвими прикладами) учив спів­вітчиз­ників волі вольової, практичного мис­лення і вів їх по шляхах національних утверд­жень.Коли її (тобто, вольовість) свідомо почати плекати між невольовими людьми (між людьми, які скалічені рабськими навиками), то щойно друге, третє покоління збагатиться чуттям вольовости і впровадить у життя новий характер народу.43. Ми повинні все, що добре (корисне для наших життєвих успіхів), плекати свідомо — свідомо і практично думати про рідні святощі, про мудрість оріянської волі, свідомо і напо­легливо втілювати в життя науку Рідної Української Національної Віри.Коли свідомо набутий навик (наприклад, щоденна Молитва до Дажбога, щоденна пра­ця на славу Вітчизни) увійде у світ нашої підсвідомости, ми станемо достойними сина­ми і дочками Вітчизни по своїй природі (по складу свого характеру). У почуваннях на­ших, в уяві нашій, у радощах і смутках наших, в щоденній борні за життя відчуватиметься велич Українського Богатирського "Я" сама по собі, відчуватиметься без наказів, без умовлень і прохань. Бо вона складатиме сут­ність свідомого, несвідомого і підсвідомо­го буття нашого. І в цьому буде притаєна наша непереможня сила!Між рунвістами є певна частина таких, які чудом (великим Дажбожим чудом!) успад­кували дар вольовости від предків (оріян). З родин, обдарованих талантом вольовости, плекається новий вольовий тип Української Людини.Рунвістом не може бути той, хто каже "почав був добру справу та й лишив її, бо думав, що вона легка". Алмаз тому є алмазом, що він діє там, де потрібна твердість. Є рунвіст-алмаз і є рунвіст-глина. І кожний з них сам ці свої властивості характеру демонструє.44. Рунвіст — алмаз, це людина оріянської шляхетної гідности, втілення оріянської во­льо­вости і світлої величі. Її ніхто не зневірить. Її ніхто не купить і не продасть. Ніхто не вторгнеться у святиню її палких переконань. Ніхто (жодні сили!) Її не перекличуть з фронту РУНВіри на фронт чужовір'я чи якоїсь плагіятської секти рідновірів. Її ніхто не вмовить діяти проти Об'єднання Синів і Дочок України (організованих визнавців Рідної Української Національної Віри).45. Ніхто рунвіста, який є алмазом на­родної душі, не використає для того, щоб він чинив в ОСІДУ РУНВіри заколоти, розколи, чад зневірення, паніку, ідіотизм збайдужіння, охлялости. Алмаз завжди алмаз: і в золотих палатах і на смітнику, на волі і за ґратами, у годину похвал і зневаг. Він — Людина РУН-Віри. Вороги України Його бояться. Вони зна­ють Його алмазну національну мораль, йо­го непохитну вольовість. Вони знають, що він не дозволяє, щоб чужинці розпоряджалися Його життям і Його смертю.46. Рунвіст-глина, це людина (коли на неї поверхово глянути) ніби й добра, улеслива, вміє особливо успішно влаштовувати для себе вигідне життя і цим хвалитися. І має замашки всезнайки, на словах — щира, на ділі — обме­жена скупістю, хворобливим індивідуалізмом.Він глина, з якої чужі обставини і спожи­вацький спосіб життя виліплюють козлики. І спритні люди можуть його використати так, що він те, що сьогодні обожнює, завтра об­кидатиме болотом. Присягу, яку він сьогодні врочисто складає, завтра її зрадить і в оправдання він буде мати сотню "аргументів".Він казатиме: "Я за РУНВіру тому, що це добра справа, готовий боротися. Але я охо­ло­нув, бо все не так, як я хочу. Я б для РУНВіри багато зробив, але маю багато приватних справ і тому можу тільки давати поради під псевдонімом. Ніхто не бере до уваги моїх порад і я дуже обурений. Я проста людина, отже, я — народ і хай керманич слухає мене, як голос народу, а ні — значить ОСІДУ не має демократії"."Та й взагалі, коли є РУНВіра, то ОСІДУ непотрібне! ОСІДУ — це організація, то хто ми тоді: партія чи віра? Ми ж віра, а не партія і ще скажу, що Квитків ОСІДУ не треба і статуту не треба. Бо всякий статут то поневолення"."Взагалі, кожний може мати свою РУН­Віру і свої бюлетні видавати, щоб була сво­бода преси. І духовних провідників не треба, політикою займатися не треба, бо ми віра, а не політична визвольна справа"."І членських вкладок не треба, бо то ви­глядає, як у комсомолі, пожертв складати не треба, бо то нагадує парафію. Святиню бу­дувати не треба, бо на те треба гроші, а ми їх не маємо і невідомо чи й матимемо. Кожний хай молиться в хаті, коли хоче і як хоче. Отже, як переконуєтеся, я за РУНВіру і за повну во­лю в ОСІДУ, і тому я не підтримую Лева Си­лен­ка. І ще хочу сказати таку думку, що РУН­Віру не відродив Лев Силенко, РУНВіра була й п'ятсот років тому в Україні і тоді ми всі були греко-православними. І Сковорода, Шев­ченко, Франко завжди проповідували ві­ру в єдиного Дажбога, про що й написано всю­ди в їхніх книгах. Отже, я ширю волю слова".47. Справді, є воля і воля. Є воля, яка веде в неволю. Є воля, яка обороняє і будує волю. Є воля мудра і є воля глупа. Є воля вільна і є воля рабська. Є воля організована і є воля дезорганізована. Є воля рідна і є воля чужа. Є воля слова, яка людей єднає для святої мети і є воля слова, яка людей роз'єднує і роз­слаблює.Є воля, яка глумиться з духовного по­рядку, з рідної віри і мудрости, і є воля, яка звеличує чужі віри і їхніх шаманів. Є воля, яка вчить раба звати рабство волею, о, слово "воля" — це вогонь, який одних гріє, а інших -перетворює в попіл.Справа не у слові "воля", не у принадних криках про волю, а в тому, хто який вкладає зміст у слово "воля". Наприклад, москвини, вторгнувшись на землі України, вклали в українське слово "воля" москвинський зміст і тому така воля стала для українців ярмом.Є воля Ватиканська, Греко-Православна, Мусульманська, Буддистська, Німецька, Мос­к­винська — ці волі маніфестують свої творіння, добрі вони чи злі — не має значення. Вони чужі для українців тому, що в них немає змісту Українського "Я" (немає в них ні почувань, ні помислів, ні вболівань, ні радощів, ні інтересів українських).48. Ми — рунвісти. Ми — духовні воїни РУНВіри. Творчу силу, яку нам дав Датель Буття (Дажбог), ми звемо Мудрістю Оріян­ської Волі. Ми не сироти Людства! У нас є свої розуміння волі, своя мораль волі, своя етика волі, своя душа волі, своє минуле, сучасне і майбутнє волі!Ми ніколи і ніким не хочемо бути визво­лені і ощасливлені! Чужинці не сміють нам нашу волю давати, нам нашу душу дарити, нам нашу Вітчизну святити, христити, кому­нізовувати. І нам наших дітей не по-нашому вчити.Воля — наша Рідна Духовна Мати. Вона нас родить. Вона нас творить достойними людь­ми і вона нас поневолює законами самопо­неволення, щоб наша воля мала силу!49. Гасла, препаровані чужинцями — "бра­терство двох народів" (українець — вівця, моск­вин — вовк), "слов'янські брати" (українець -Авел, москвин — Каїн), "соціялістична справед­ливість ленінська" (земля — українська, а пшениця, яка на ній росте — московська, голод — в Україні, а політика — в Москві), "ленінська національна політика" (на вулицях Києва — мова москвинська, в Москві — пам'ятник Шевченкові), "правдива релігія" (юдеєць Ісус, син юдейського царя Давида) — правдивий Бог України, грек і римлянин -правдиві творці "Божих законів", а українці — біблійне плем'я Яфета, яке в поті чола має орати, сіяти, жати і "творців Божих законів" годувати, і юдей­ському Богові Саваотові (імператорові неба й землі) душу довіряти.50. Ми, рунвісти, покликані небом і зем­лею всі ці гачки (підступні гасла, кинуті в море Українського Народу) виловити і жбурнути їх тим, які звуть себе "душехватами Ісуса", "чекістами Лєніна", "шамбелянами папи рим­ського", "чоломниками Візантійщини"!51. Ми натхненні й організовані Мудрістю Оріянської Волі. Ми володіємо духовним ари­стократизмом самопоневолення, ми достойні сини і дочки України.Зміст нашого життя і нашої смерти, наше минуле, наше сучасне і наше майбутнє мають самобутній зміст нашого "Я" (зміст нашої ду­ші, нашого розуму, нашої волі), ми — внуки Дажбожі!

ДЕНЬ 33

1. Наші предки мали культ Начальника Роду (Родоначальника). Родоначальника зва­ли "Сур'я Орь", що значить "Сонячна Ве­личність, Вельможність"."Сур", "свар", "сур'я", "сура". Вглибимося у суть цих санскритських слів. "Сура" тотожне із "суна", "сві", воно означає "сила", "по­вносилля", "відвага", "вельможність", "муд­рець", а "сур'я" — значить "сонце", "сур'я кала" (сонячне коло, цілодення), "сур'я дева" (сонце бог), "сур'я пашана" (сонцепошана, сонце­служіння, культ сонця). Згодом слово "сур" наші предки почали вимовляти як "сар" або "цар" в значенні "осяяний", "сонячний", "єдиноуправляючий".2. Слово "отаман" наші предки (клясичний санскрит) вимовляли як "ітіман", "атіман", "атман". Знаходжу в "Рик Ведах" "атман" в зна­ченні "душа", "вільна душа", "незалеж­ність", "рух".Входячи у старі нетрі Індо-Европейської філології, я бачу, що слово "ітіман" (ведучий розум) вживали оріяни (в Оріяні-Пра­україні) ще перед постанням Індо-Евро­пейської раси, тобто сім тисяч літ тому, старотевтони (німці) казали "атум", англо-сакси "адгм", старогреки -"отиос".Та всі ці твердження не віддзеркалюють "ядра" цього містерійного слова, і тому я примушений всесторонньо шукати таїни його первородности.Слова "іті" і "аті" означають "іти". "Ман" старе, як світ розуму, означає наше "ман" (манити, проявляти розумову спритність)."Ітіман" відоме в санскриті в значенні "той, хто розумно веде", він "отаман". Західні европейці кажуть "мен", "ман".3. "Гетман" тепер пишуть як "гетьман". Сло­во "гет" — ровесник "іті". Воно багате різ­ними вимовами — "гет", "гат", "гата". Нині ми кажемо "гатити", "гатить". Наші предки під словом "гат" розуміли "наступ", "могутній рух вперед", вони були "Гіттітами".Той, хто має добре розвинене почуття асоціятивности, по філологічному нюхові відчує, що й англійці вживають слово "гіт" майже в цьому значенні.Я знайшов у "Магабгараті" слово "гатия" в значенні "биття", "знищення", у "Рик Ведах" "гата" (вдар), "гатака" (вдаряти, гатити). Слово "гаташва" (той, хто вбив коня), "шва" (кінь, "шва" тотожне з нашим "лша", лоша)."Гатавір'я" — людина, яка загубила натхнення (інспірацію). Слово "віра", "вір'я" наші предки вживали в значенні "відвага", "натхнення", "благородна задушевність".І нарешті входимо в ядро мети. Слово "геті", "гет", "гету" означає, наприклад, у "Рик Ведах" "озброєний наступ", а в "Магабгараті" -"вогниста зброя"."Гетувід'я" — значить утверджувати знан­ням, а "гетувакана" — утверджувати промовою, "вакана" (ваакати, ваакає, промовляє).Слово "Гет Ман" означає "Наступаючий Розум", "Проявляючий Мудрість". В часи Жовтневої революції в Оріяні (Україні) ду­ховні раби (брати-чужовіри), чадіючи несвідо­містю, репетували: "Не треба нам гетьманів, не треба нам царів, не треба отаманів, обрядів і богів!"4. А що ж вам треба? Кріпацький колгосп імени ренегата Хрущова, імени грузина Сталіна, імени жида Хатаєвича, імени тунгуса Постишева, грекині Паші Ангеліної, москви­на Олекси Стаханова, німця Ернеста Тель­мана і масові могили винницькі, в яких лежать діти і матері, дротом пов'язані, в затилок постріляні, і мільйони дітей, жінок, юнаків і юнок, конаючих на чорній (на найбагатшій у світі землі) у муках голодної смерти, і "геніяльний вождь світового пролетаріату Ленін", і демократична екзекуція ЧЕКА — ГПУ НКВД -МВД?"Гетмани, гетмани, якби то ви встали, встали, подивились на той Чигирин, де ви панували". Вони в граді Кия не панували? "Грязь Москви, варшавське сміття ваші пани -ясновельможнії гетьмани!"5. Москвини в 1613 році, вибравши моск­вина (сина патріярха Філарета) Михаіла Романова царем Московитії, вдарили перед ним доземні поклони і "возопили": "Бог на небі, а батюшка-цар наш на землі! Царюй над нами, бо ти наш! Нам "нужен строгий на­чаль­ник" для "покорєнія нових земель і народов"".Московський патріярх Філарет, взявши "Євангелію", прочитав московській еліті такі значущі слова: "Я сам бажав би бути від­лучений від Христа за братів моїх, рідних мені по тілу" ("Євангелія", П. св. а. Павла до Римлян, 9-3).Патріярх Філарет започаткував суто мос­ковське розуміння християнізму. Християнізм став не метою, а слухняним знаряддям в руках майстрів московської імперії. Історія вчить, що лише таке поняття віри Христової корисне для державотворення.Виникає питання: хто москвинам шеп­нув,що для творення держави (будь-якої держави) необхідний культ провідника (царя, воєначальника, вождя)?В анналах історії занотовано, що архі­тектами москвинського державотворення були рідняки з роду хана Багрі Мурзи, що тоді поселилися в Москві.Монголи-радники ствердили, що там, де в родині немає культу батька, легко навіть муд­рих синів розсварити і їхніми господарствами заволодіти.Культ батька (батюшки царя) став твер­дим хребтом, на якому виросла, встабілі­зувалася і швидко змогутніла Москвинська імперія. Ті, які житимуть сто літ після моєї смерти, знатимуть, що вона в мої дні однією ногою стояла на Курильських островах, а другою — в Берліні.Якщо латинське "культус" означає "піклу­вання", "поклоніння", то ми звернемося, наприклад, до гордих англійців, які теж лише тому, що плекали культ провідника (короля), стали великим імперським народом.Слово "маєсті" походить від "маґнус", а "магнус" від санскритського (праукраїнсь­кого) "маг", "мага" (могутність, мужність, величність, сила). Маєсті — незалежна сила, авторитет, достойність, "воршіп", шанування, культ особи, поклоніння, шаноба).6. Коли впаде в Англії культ провідника (культ короля, лорда, в домініях — культ губер­натора) впаде Англія, впаде дисципліна анг­лійського розуму. Немає дисциплінованого розуму — немає будівників держави.Англійці вірять — народ не може жити без провідника так, як не може жити рій бджіл без матки. Історик нотує, що "англійці своїх монархів (єдиностаршин) утримують, слуха­ють їх, поклоняються їм і вимагають такої ж пошани від інших.Вони в народному славні просять "Боже, хорони короля". Вони вірять, що коли король чи королева будуть жити і володітимуть ними, то все інше станеться само по собі.Вони не моляться за свій народ, за військо, уряд, тільки — за короля. Вони вірять, що так довго, як будуть вони мати короля, матимуть силу, волю, і пошану між народами". В їх "маєсті" — субстанція незалежної сили.Вони (англійці) вірять, що вони коло­нізували Австралію, США, Канаду, Нову Зеляндію, Південну Африку лише тому, що в їх розвинений культ провідника (культ англійської дисципліни).Дисципліна — не нагайка, приниження люд­ської гідности, а внутрішнє покликання лю­дини, яка має культурну мудрість. Армія, в якій немає культу провідника, не здобуває перемог.Вінстон Черчіль сидів у парку, грівся в про­міннях осіннього сонця і приглядався до будови монументу (величного пам'ятника) в честь його особи. В умінні творити культ про­відника проявлена володарська мораль, твор­ча і мобілізуюча геніяльність англійської нації.7. Як знищити СССР? Поваліть культ Лєніна і культ генерального секретаря ком­партії СССР, і ця понура "тюрма народів" розвалиться. Жодна газета, жодні збори, мітинги, конгреси, з'їзди не мають права щиро чи нещиро, правдиво чи неправдиво крити­кувати, учити "генерального секретаря ком­партії СССР". Чому?В психіці москвина стоїть "порядок" вище "правди" і вище "мудрости". Критика "гене­раль­ного секретаря компартії СССР" започат­кувала б хаос в рядах партії, в державній машині — почалася б громадянська війна і прийшов би розпад імперського СССР.Компартія СССР, борючись з феодаліз­мом, найбільше критикувала царя. Чому? Знищити авторитет царя в масах, значить деморалізувати армію, міністрів, завалити царську систему державного життя.Римська імперія впала не тому, що патриції пили і любувалися німфами, лінилися в розкошах, а тому, що всюдисущі одержимі інтернаціональні громади християнські, ідучи на смертні муки, не визнавали культу імпе­ратора і запопадливо творили культ Христа. Їхня фанатична вірність культові Христа мобілізувала їх, привела їх до сили, перемоги, слави. Зникне між християнами культ Христа, прийде присмерк християнської релігії.8. В католицизмі існує многовіковий культ папи — культ духовного провідника світу католицького. Католики обожнюють папу, щоб бути католиками. Ними керує "Святий Отець Папа Павло".Тібетці вірять, що ними керує "Святий Да­лай Лама" (син звичайного тібетського пас­туха, якого тібетці в день смерти старого Да­лай Лами, взяли з колиски щойно народ­женого. Вони вождя плекають з повиточка).Впаде культ папи римського — впаде като­лицизм, і тоді жодна сила не поставить його на ноги. Майстри католицизму про це добре знають.В ізуїтському ордені лицарів Колумбуса освячується мечами культ провідника. Були часи, що рясно летіли голови з плечей тих вірних католиків, які, належачи до ордену, не розуміли таїни організаційної могутности і відважувалися правдиво чи неправдиво критикувати володаря ордену ізуїтів: всяка критика провідника сіє в ордені зневір'я, нарікання, охлялість, руїну ордену.9. Знищити в Китаї культ Мао Дзе-дуна — значить знищити червоний Китай. Немає маодзедунівських гасел, вчень — немає китай­ського націонал-комунізму. Знищити в Японії культ мікадо (єдиностаршинство божествен­не) — значить деморалізувати розум Японсько­го народу, посіяти в його рядах хронічні роз­дори, заколоти, недовір'я японця до японця.В школах Японії молоді покоління (в цьому містерія духовного моноліту нації, її творча ініціятива і "родовий зов крови") вча­ться вірити, що "мікадо — син Божий" (японець — син Божий), "японська нація має божествен­не походження", окремі японці (з дипломатич­них міркувань) стають християнами, і вони в дипломатичних корпусах Европи зазначують, що в Японії теж є християни.10. Немає на світі такої могутньої релі­гійної секти, в якій би не було культу духов­ного провідника, незалежно від того чи та секта християнська, буддистська, мусульман­сь­ка, брагманська.Там, де немає культу провідника (трестом організаційного мозку створеного), немає ре­лігійного об'єднання, а коли й є, то воно явище кволе, нежиттєздатне, приречене на загибель.Особливо масони, як люди творчої сили і свя­щенної духовної дисципліни, звеличують культ провідника ритуалами; вони (майстри монументальних плянів і їх втілень) добре зна­ють, що коли б в них не було культу про­від­ни­ка (великого майстра), вони перестали б існу­вати. А коли б й існували, то не мали б жод­ного впли­ву на політичне, економічне чи духовне життя оточення.Той, хто обмовляє, при людях критикує спра­ведливо чи несправедливо таїни великого май­стра, не може бути каменярем (масоном), він вважається руїнником "каменярської будови".11. В США чітка архітектоніка державної машини, дарма, що велика свобода в цій країні часто дає свободу валити свободу. Вулиця — їй все дозволено; охлократія не має культу провідника.В США, починаючи від Великого Масона — президента Георга Вашінґтона, звеличується культ провідника (президента)."Чи діждемося свого Вашінґтона?" Не діждемося. В народі, який має неоргані­зований розум, не може появитися "Вашінґтон з новим і праведним законом". Тільки в доброму саду визрівають добрі овочі.Від культу провідника треба починати сподіватися "Вашінґтона з новим і праведним законом". Вашінґтон — діямантний овоч дис­циплінованого (великого англійського) наро­ду, дарма, що він адміністративно відійшов від Англії. Він відійшов від Англії, щоб творити нову державу на основах англійської духовости, англійської культури розуму.12. Коли б Олександер Македонський на "всенародному мітингу" не був в Атенах проголошений (так як Христос в Нікеях) "сином Божим", якого, як запевняли архиєреї, "непорочно народила діва Олімпіяда", коли б імператор Риму не вважався "сином Божим", коли б москвини не проголосили Лєніна "вождем міжнародного пролетаріату", а Москву, де в гробниці лежать його мощі, Меккою "світового комунізму", коли б німці не вважали Адольфа Гітлера "Вибранцем Провидіння", а сонячний день — "днем Гіт­лера", коли б французи не вважали гробницю Наполеона "святощами Франції", не мали б їхні нації історії могутньої, не було б великих світових падінь і піднесень, поразок і перемог, не було так званої "весни народів".13. Містика культу провідника — таїна, схо­вана в ірраціональному (але творчо-будую­чому) підсвідомому (не охопленому розумом) світові достойної людини.Знайомлячись з життям напівдиких брази­лійських племен, помічаємо, що в них існує культ провідника (він їм даний матір'ю-при­родою так, як даний роєві бджіл). Приходило звиродніння: люди йшли по джунглях в розбрід, коли був убитий їхній провідник (субстанція їхнього духовного і тілесного "я").Лєнін міг легко опанувати революційну ситуацію на просторах Московської імперії не тому, що він був "геніяльним" (немає такого генія, який би запріг щуку, рака й лебедя й приїхав до кума в гості).Москвини були сотні літ муштровані в дусі культу провідника (батюшки-царя, началь­ника). Сів Лєнін на царський престол — він красний цар, цар пролетарської революції. Москвини беззастережно виконують його накази, директиви. Він живе у царських світлицях Кремля. То тільки "ми говоримо — партія, а розуміємо — Лєнін" (В. Маяковський).14. Отаман Петлюра (не лише Петлюра! Був би на місці Петлюри Вашінґтон, Напо­леон, Гарібальді, Гітлер, Муссоліні, Лєнін, мітичний Мойсей і півмітичний Індра) не міг (і ніхто з перечислених провідників не міг би) мобілізувати народ, в якого недисципліно­ваний розум, утрачена національна мораль, зниклий культ провідника."Немає царя? Значить кожний тепер буде царем на своєму подвір'ї" — голосив гоголів­ський Солопій Черевик, співаючи "сам п'ю, сам гуляю, сам стелю, сам лягаю"."Петлюра"? Та ж це син полтавського візника! А ще й пнеться в отамани?! От на­хаба, скромности не має! Гетман Скоропад­ський — лакиза, денщик "його імператорського величества" хапається за булаву! Нахаба, робити не хоче, бери рало, ори, сій, міси гли­ну, в поті чола хліб здобувай, не будь Хамом!15. "Піп казав, то воно й правда, ми з роду Яфета походимо, так бо написано й в "Історії Русів". Яфет, гречкосій, тяглова сила. Сем — знавець Божих справ, а Хам — начальник. І коли воно так і в "Біблії" написано, то хіба може бути з наших начальник? Хіба що не­скромний хтось появиться, нероба і владо­люб"."Ото ж — чужі пани, то Хами. Божі про­мисловці — жиди, греки, латини, то Семи, а ми — Яфети. Ми тутешні споконвічні "нас­тоя­щі Яфети". І трохи хахли, і трохи малороси".Ті, що пішли з Петлюрою і Скоропад­ським, кращі люди України. Вони в нерівному бою боронили Її святу Честь. Чи справді ми були споконвічними яфетами? Чи справді ми ніколи не мали дисциплінованого розуму — культу провідника?16. "Де, княже, твоя голова поляже, там і ми свої положимо", — говорили воїни Свято­слава в найскрутнішу годину ратного бою. Чому вони плекали культ рідного провідника? Тому, що вони не були зіпсутими людьми; вони жили підсвідомими (природою регульо­ваними) законами збереження роду свого.Вони вважали самі себе внуками Дажбо­жими (внуками Дателя Буття Земного і Не­бесного). Вони знали, що коли не поклоня­тимуться рідному братові (згусткові мудрости і душі народної) володареві Святославові, то тоді їх покарає Дажбог "затемненням глузду". Вони утратять культ володаря (того, що їм дарує волю), і тоді виникне "смута" — кожний хотітиме бути провідником, а тому, що кожний не може бути провідником, армія поділиться на десятки ворогуючих груп, які самі себе зацькують, самі себе помордують, самі себе завоюють, відкривши шлях на свою вітчизну для різних мандруючих орд.17. Впав на Русі (Україні) культ провід­ника тоді, коли князь (цар) Володимир довер­шив самоприниження Руси (України), впав він на коліна перед чужинцем (чорноризним шаманом-греком). Тоді впала "карна" (кермо, символ-маєстат влади незалежної) і покотився від селища до селища Жля (жаль, сум). І впала "мага" (могутність) у жилах внуків Дажбожих, впала дисципліна (латинське "дисципліна" означає "навчання") народного розуму і народного почування.Впав на Русі (Україні) культ рідного провідника тому, що на його місце прийшов культ чужого провідника (ритуальний культ грека — митрополита, обожнюючий культ юдейця (Бога), канонізований культ чужих матеріяльних і духовних творінь — шкідливий для українців культ бездумного чужопок­лон­ства.18. Грек на Русі (Україні) ганьбить її вождя (царя). Грек (київський митрополит Констан­тин) у 12 столітті віри Христової в Києві проголошує "анатему" ("анатема" означає "прокляття", "відсилання до Диявола"). Ні, це не була "анатема", а ганебне знищення залиш­ків культу рідного провідника в народі нашому.Кого грек (митрополит Константин) в Києві "відіслав до Диявола" і чому, і чому про це мовчать нині сліпі славителі віри греко-православної? Грек "відіслав до Диявола" перед образами грецьких святих князя київ­ського (царя) добротного Із'яслава Другого (1146-1154) за те, що він відважився видви­нути на київського митрополита монаха — русича Клима Смолятича і не хотів бачити в Києві грека митрополитом.19. Цар Із'яслав другий "відісланий до Диявола", цар Володимир проголошений святим, незважаючи на те, що він замордував князя Рогволода, його жінку і його юних синів, щоб заволодіти тілом милолицьої і русокосої Рогніди. Грек в Києві ставить своє грецьке "я" вище віри Христової, і в цьому українці бачать святість і мудрість грецьких тлумачень християнізму. Яка ганьба — яка осоружна мораль чужовір'я?!Чую, що стомлені брати-чужовіри речуть, що многовікове українське горе в тому, що їхні провідники малограмотні, неморальні, розпус­ники, нечесні, самолюби, нескромні, са­мо­хвали і тому немає в народі до них пошани (культу), а коли й є, то без тем­ператури, не виходить той культ з потреб душевного благородства.20. Що ж — Гітлера звали "малограмотним фельдфебелем", Гітлер не мав ні вищої освіти, ні визначних професій, хотів бути малярем — не мав успіху, хотів бути співаком — не мав успіху.В біографіях занотовано, що "Наполеон — неморальний корсіканець, хронічний борж­ник, жорстока потвора, яка розстрілювала парижан з гармат прямої наводки".Есери звали Лєніна "розпусником — розно­щиком венеричної хвороби", "партійним дик­татором", "німецьким шпигуном". Націонал-соціялісти Німеччини вважали Франкліна Рузвельта "дегенеративним паралітиком", "Юлій Цезар — шизофренік, владолюб, стате­вий маніяк". "Мусоліні — розпусник, гультяй, владолюб, позер, демагог".Найбільший юдейський цар (гордість Юдеї) Давид був криміналістом, змовником; він, щоб заволодіти красунею Бетшебою, організував вбивство її мужа — воєначальника Уріяга. Єгова картав премудрого царя Соло­мона, що він має слабість до красунь — чужи­нок, які йому зовсім "ум збаламутили". Цар Петро Перший (гультяй підмосковського ні­мецького села Кукуй, де йому німці самі під­готовили свою найкращу "медхен" (золото­косу Анхен Монс), щоб славилася "німецька кров", здібна запаморочувати голови провід­никам.Петро Перший особисто знімав косою голови на площі (на сучасній Красній площі Москви) тим бунтівникам довгобородим, які були живими закопані в землю по шию.21. Чи всі основоположники — творці релігійних рухів, були всіми люблені? Знаємо, що тесть Гаутами Будди, цар Супрабудда, звав Будду "неморальною потворою" і робив на нього "замах" за те, що він лишив свою дружину (чарівну принцесу Ясодгару) з немовлятком і пішов у мандри "пізнавати мудрість життя". Буддисти Будду обожнюють.Ісуса звали безбожником, лжепророком, бунтівником, обвинувачували його за приятельське ставлення до відомої розпусниці Марії Магдалини, казали, що коли б він "був пророком, то знав би хто й яка се жінка, що торкається до нього", "цілує його ноги (семіт­ський спосіб проявлення кохання, — примітка моя) і мастить миром" (Лука 7, 38- 9). Мога­мета звали "неписьменним галюцинаційцем, маніяком жадним влади, жорстокою люди­ною". Він написав (йому викарбували) на пер­стені, який він все життя носив, відомі слова "Немає Аллаха, крім Аллаха, а я його Про­рок"!Зі всіх перечислених державних і релі­гій­них провідників ні один (через нескромність) не підходить для українців (братів-чужовірів), очевидно, крім Христа і князя Володимира?22. Я зазначую, що незважаючи на те, що в біографіях провідників багато "тіні" і "плям", вони були і вічно залишаться великими і неповторними провідниками Людства. Всі вони мали більші чи менші вади (а хто їх не мав) тому, що вони були дітьми Людства, яке багате на любов і ненависть, на святість і гріхи, на добро і злочини.Історія оцінила кожного провідника не по тому, які він мав чи не мав вади, а по тому, що він за своє життя створив. "Великі вади, — каже психолог, — їх роблять великими".Легко можна помітити, що мудрі народи не добачають особистих вад своїх провідни­ків, стараються приховати так, як порядний син Сем приховував-прикривав "соромне тіло свого батька Ноя", коли він лежав п'яний, і виносять на арену життя лише їхні нетлінні плоди чину, духа, мудрости, енергії.Провідник — людина Земної плянети: коли він з однієї сторони освітлений, то з другої притемнений так, як місяць і наша прекрасна земля.23. Я хочу вільно пасти тонкорунне стадо на безмежних, щедро скупаних у сонці, степах моєї Херсонщини. Воля там, де живуть її одержимі оборонці. Волі не можна ні випро­сити, ні вимолити. І рабством здобути її не можна. Вона родиться із згустків найблаго­род­нішої крови, пролитої з любов'ю до неї.Я хочу, щоб з нектару науки моєї скресла іскра і впала в душу мого внука і він, збагатившись інстинктом самозбереження, здисциплінував свій розум.Я хочу, щоб він став струнко перед рідним провідником (рідним по тілу і по вірі) і сказав: "Моє життя в твоєму розпорядженні, веди, володарю. Веди, щоб я перед жодною чужою силою не стояв по команді струнко. Я готовий виконати твій наказ точно і беззастережно.Виконуючи рідний наказ рідного провід­ника, я виконую наказ рідного сумління. Я вчу свій розум дисципліни — значить я вчуся волі і перемоги, й тому розкошую. Розкошує мій розум і моя душа, бо я — лицар Дис­ципліни. Дисципліна, керована самосвідо­містю, наука всіх наук життя.24. "Володарю, коли я впаду в степу і кров мого серця оросить колосся життя, я стану казкою. Я стану інстинктом самозбереження народу. З моєї крови квітнутимуть сади волі, запалають маки юних надій, постане в народі легенда безсмертних. Народ, який родить безсмертних, — безсмертний! Я вибранець достойної смерти, яка лякає вибранців недостойного життя. Ті, що достойно вмерли, панують над тими, які недостойно живуть!"25. Карл Маркс не був демократом. Він вірив, що "цілі можуть бути досягнені тільки насильственним поваленням всього існуючо­го ладу" ("Комуністичний Маніфест"). Він хва­­лив Запорозьку Січ, що вона демократич­на і гудив царя Московського, що він деспо­тич­ний.Московський деспот "пообідав" на Запо­ріжжі. Запорожці знесилилися, їхні демокра­тичні провідники стали "царськими дворя­нами". Достойніші не скорилися і були обезголовлені, або — ув'язнені. На їхній землі німець картопельку садить, з гіркотою в душі писав Тарас Шевченко.Чому запорожці не створили культу про­відника-державника, чому не стали творцями многовікової держави, імперії? Чому вони були тільки оборонцями "віри православної", "вольностей косацьких?"Тому, що вони, вибравши отамана, мазали йому голову болотом, щоб "не зазнавався", тобто, щоб провідник знав, що запорожці, викрикуючи інше ім'я, підкинуть шапки вгору і виберуть нового отамана "слухнянішого".Коли новий отаман надоїсть, продадуть його перед боєм чи після бою. Чи можуть такі месники мати провідника (архітекта дер­жави)? Ні. В їх недисциплінована мудрість. Там, де покірний провідник і непокірні йому підлеглі, немає дисциплінованої мудрости.Українці (єдиний народ?), який віддавав своїх провідників катам на катування, ка­жучи: "Другого виберемо, а ви цього катуйте. І за це нас, християн православних, звільніть з полону, вельми хочеться йти додому в наші теплі хати".26. В 10569 році Дажбожому (в 1569 році християнському), під час тимчасового пере­мир'я, польський провідник Жолкєвський звернувся до козаків, сказавши, що вони отри­мають "добре життя", коли видадуть в поль­ські руки своїх рідних безстрашних провід­ників.Козаки (ревні оборонці грецького право­славія) підступно пов'язали провідників Нали­вайка і Шаулу, і віддали їх на смертні муки польському провідникові Жолкєвському. І вже вони хотіли вертатися під теплі стріхи.Польський провідник Жолкєвський прий­няв зв'язаних українських провідників Нали­вайка і Шаулу з рук українських і наказав своєму війську посікти на капусту двоноге "бидло", яке свою шкуру рятуючи, продає рідних провідників.Різанина була велика. Обеззброєних "ко­заків так рубали немилосердно, що на милю, а може й на більше, труп лежав на трупові, оповідає поляк" (М. Грушевський, "Історія України", Вінніпеµ, Манітоба).Немає на світі такого народу, який би мав пошану до тих, що продають рідних про­від­ників. Горді і дисципліновані народи Евразії ознайомлені з історією Наливайка і десятком таких, як він провідників українських. Як люди звуть тих синів, які свого тата зв'язали і продали в неволю, щоб купити собі волю чи влаштувати вигідне безтурботне життя?27. Провідника Наливайка (українського мудрого і безстрашного провідника, прода­ного українцями) поляки катували дванад­цять місяців, "випитуючи про його зносини з сусідніми державами і різними людьми" (М. Грушевський, "Історія України", Вінніпеµ, Манітоба).Поляки відрізали Наливайкові руки, ноги, і відрубали голову. Поляки твердять, що Наливайко, підпливаючи власною кров'ю, мав велику спрагу, але води не просив.Інші польські літописці зазначують, що український провідник Наливайко був посад­жений на розпеченого залізного коня, на його змучену голову була надіта колюча залізна корона, на якій написано "Krol Ukrainy".Які малі муки переніс Христос ("цар юдейський"), порівнюючи з муками Нали­вайка ("царя українського")?"Цар юдейський" мав біля себе декілька людей, які в душі співчували йому, біля нього була Марія-Магдалина, добра жіноча душа. "Цар український" мучився, не ждучи ні від кого ні співчуття, ні рятунку. Він -"Krol Ukrainy".Коли нехристияни продали Христа — це справа одна. Коли християни продали хрис­тиянина-провідника — це справа друга. Де ганебніше моральне падіння?!28. Агенти Московії, використовуючи не­дис­циплінований розум Українського На­роду, підмовили в Кам'янець-Подільському озброєну охорону отамана Петлюри, щоб вона схопила провідника Петлюру і перейшла на сторону Лєніна. Охорона була своєчасно роззброєна. А коли б ні? Петлюрина охорона зв'язала б Петлюру і відвезла б його в Московію, як дарунок для "красного царя", був би новий провідник Наливайко.В Україні були такі часи, що ніхто не хотів бути провідником визвольних бунтів — найстрашніше осиротіння народу. Людина, що мала здібності вести народ, ішла на службу до чужинців, або казала: "Рідні мої, я люблю вас, але ж ви раби проклятущі, після бою всю вину складете на мене і віддасте на муки катам, щоб відкупитися. Ви вибираєте мене, щоб потім кпити з мене, що я не погоджуюся з вашими порадами. Як же маю поступати? Десятки порад і кожна з них має протилежну дорогу. Ідіть в розбрід. Тягніть ярмо, хай свистять батоги по ваших спинах рубцьованих. І мовчки чухайте чуби".29. Крапля крови з серця Наливайчиного перелилася в серце моє, і думою ожила. Як освіжити душу народу? Як здисциплінувати розум народу?Я видачу рідних провідників (в руки чужі на муки смертні) проголошую душевною хво­робою зхристиянізованої української нації. Українці, які лишають чад чужовір'я і верта­ють­ся до реформованої віри внуків Дажбо­жих, утвердженої в "Мага Вірі", повинні пам'ятати, що разом із залишенням чужовір'я, вони повинні залишити й інтриги проти рідних своїх провідників.Впроваджую в життя щорічне влаш­тування смутку. ("День затемнення глузду"). Всі визнавці РУНВіри п'ять хвилин стоя­тимуть, мовчки похиливши голови.Рунтато вичислюватиме жахіття відомих історичних фактів продажі українцями своїх провідників, кревняків, діячів. Висітиме образ провідника Наливайка. Наливайко зобра­жений на розпеченому залізному коні — на його голові колюча залізна корона, з-під корони по скронях струмує кров, кривавиться напис "Krol Ukrainy".З0. Ми, підходячи до Наливайка, говори­тимемо: "Вірний і рідний наш провіднику, прости нашим нерозумним предкам. Зніми з наших душ їхні непростимі чужовірні гріхи.Ми в сяйві РУНВіри шануємо культ провідника так, як шанували правдиві внуки Дажбожі — воїни Святослава, так, як шанують діти тата".Рій Родинного Вогнища (Станиця ОСІДУ) вибирає явним або неявним голосуванням про­відника. Рій огортає його культом, пік­луванням, і цю організаційну обрядність творить не для того, щоб були "раби" і був "пан", а для того, щоб у Станиці ОСІДУ панував дух дисциплінованої мудрости, дух єдности, світлий дух організаційної творчо­сти, щоб всі знали, що ми, рунвісти, Об'єд­нанням Могутніємо, і тільки в цьому значенні врочисто вимовляємо скорочений оклик "ОМ".Нововибраному провідникові Станиці ОСІДУ рунтато (рідний український націона­льний тато), тобто, духовний наставник Станиці ОСІДУ, привселюдно вручає жезл влади (вогнистий знак Дажбожий) і невелич­кий блакитний прапорець, на якому зобра­жена золотиста бджілка (символ працьови­тости і родинної дисципліни).Всі присутні склоняють чола тоді, коли нововибраний провідник Станиці ОСІДУ біля блакитно-золотистого стягу цілує вогнистий знак Дателя Буття (Дажбога) і промовляє: "Об'єднанням Могутніємо! Брати і Сестри, допоможіть мені допомогти вам. Слава Дажбогові!"Брати-чужовіри, які десять століть стоять на колінах перед портретами старих юдеїв, греків, латинян, піднімуть нас, рідновірів, на глум, що ми у хвилину священного вручення рунтатом Дажбожого знака (жезла-влади) нововибраному провідникові Станиці ОСІ­ДУ, во ім'я Дажбожої вічности кланяємося. Чому ми це впроваджуємо, не звертаючи уваги на те, чи будемо хвалені чи обмовлені?Немає на світі такої людини, яка б не була людиною, або могла б сама себе перевершити, тобто, бути розумнішою за себе.Нововибраний провідник, незважаючи на те, що він душею й розумом найвеличніший у Станиці ОСІДУ, і тому він вибраний, є перш за все людиною, якій властиві помилки, обурення, слабість, ніжність, гордість явна чи глибоко прихована, грубість, такт, славолюб­ство, жертвенність, відданість.31. Нововибраний провідник, побачивши, що всі побратими і посестри, об'єднані єди­ною мислею і єдиним натхненням, поклони­лися, перероджується, в нього появляється велика віра у свій народ. Він переживає чуття досі йому невідомі — чуття самодисципліни, самоконтролю, самопошани.Вливаються в його серце дивні натхнення — почуття вищости, володарської гідности, самопосвяти. І часами ці почуття такі сильні і благородні, що провідник йде на найбільші жертви, обороняючи людей, яких він очолює. Великий подвиг родиться стремлінням оправ­дати довір'я.Ті, що поклонилися, обрядово дисциплі­новують свого рідного провідника, щоб він тримав у дисципліні тих, кого очолює, був розважним майстром Родинного Вогнища і ніби кажуть мовчазно йому: "Ти не маєш права зневірюватися, занепадати духом, нарі­кати на свою втому. Ми тебе хочемо бачити вічно натхненним, впевненим, діловим".Є такі, які неорієнтуючись у психології організаційного життя, скажуть: "Та як же йо­го, того нашого провідника шанувати, коли він наш і ще живий? Вб'ють його наші, або чужі, коли він щось вартий, і тоді ми захо­димося відправляти панахиди і організову­ва­ти комітет по збиранню грошей на пам'ят­ник".Чи може "юрба", яка складається з таких "синів України", мати достойного провід­ни­ка? Ні. В недостойних людей немає достойних провідників.Хто прагнутиме валити основи ОСІДУ РУНВіри, той буде влесливо комбінувати різні (на перший погляд навіть переконливі) аргументи, виступаючи проти культу про­відника, ширитиме "демократизацію" наших народоправних рядів, мовляв, "ми, гайда­маки, всі ми однакі", "чия горілка на столі, того й правда на селі".32. Провідник найбільше наражає себе на обмовлення, бо його завжди найкраще видно. Немає (і ніколи не було й не буде) в світі такого провідника, якого б не можна було обмовити, назвати самолюбом, нездібним, неморальним. Визначні і невизначні провід­ни­ки були обкидані болотом, гнилими яйцями, і цієї "пошани" не обминули ні королі, ні сільські старости."Коли ми виберемо його провідником, а він виявиться зрадником, пияком, гульвісою — що ж тоді робити?" У зрадливої юрби зрад­ливий провідник, зрадлива юрба йому не ві­рить, боїться його "влади", а він — не вірить юрбі.В Україні часами провідники ставали зрадниками тому, що різні авантюрники снували змови проти них. Вони, рятуючи життя від суду обдуреної маси, тікали в Польщу, Московитію, Туреччину.Чужинці цінували провідницькі здібності втікачів. Назначали їх провідниками над Українським народом. Юрба притихала, кажучи: "Ну, коли вже його сам цар призначив, то треба слухати, значить він щось вартий. Це не те, що ми його можемо вибрати, а завтра, випивши могоричу, переобрати".33. Раби не здібні шанувати провідника, не призначеного чужиною. Тобто, такого, якого вони самі виберуть, їм здається, що він холоп, він з ними п'є спотикач і дуже до них піддобряється. Він ними вибраний.Провідник не повинен вживати алкоголю. Коли він підхмелений, він перестає бути провідником. Люди, ласі на чарку, інколи мають вплив на несвідомі маси, на інтри­гую­чих людей і можуть накоїти чимало тимча­сового лиха. Бойкот — найкраща боротьба з ними.Бджоляне плем'я само для себе плекає (культивує) провідника тоді, коли він ще в повиточку. Бджоли його отеплюють, живлять добірними харчами, обороняють від напас­ли­вих претендентів на "престол". Вони знешкод­жують суперників провідника.Коли б вони не так поводилися, їхнє плем'я перестало б існувати: не витримало б іспиту життя. Мільйони років живуть в бджоляному племені інстинкти самозбереження — матирею (природою) усталений культ провідника.Якби й нам взяти з колиски добірне немовля і виховати з нього провідника: дати йому вольові манери, навики володарські, непідкупність, таїни дипломатичного "бонто­ну", вселити йому віру, що провідник при жодних обставинах не тікає з поля бою, не зрікається духовної цілеспрямованости.Провідник не схиляє чола перед чужо­земними духовними, державними чи військо­вими можновладцями. Він — символ. Він не огортає себе пишнотами, не звертає уваги на нарікання. Він збагачений найдостойнішою гід­ністю, яка зветься — Відвага. Він володіє усною і писемною чіткою будовою думки, розвиненою уявою, передбаченням, глибокою інтуїцією.Немовля, з якого мав би вирости україн­ський "Далай Лама", не виявляє прикмет великої мудрости. Дехто хоче його задушити, мовляв, "мій син мудріший". Щоб оцінити мудрість, треба володіти мудрістю. Немуд­реці, які знецінюють мудреців, стають пот­ворами. Може є щось вище мудрости?34. Французькі, москвинські, англійські, римські, іспанські королі не всі були титанами розуму і духа. Їх оточували беззастережно вірні піддані, воєначальники, дипломати, поети, філософи, духовні жерці, які були мудрішими за них і які покірно стояли на колінах перед ними. Рабство? Ні. Дисципліна мудрости — вище мудрости.Великий мудрець стоїть на колінах перед монархом не великої мудрости. Чому? Щоб принизити себе і звеличити монарха? Ні.Він (мудрець) ставить дисципліну (поря­док в душі нації) вище розуму, вище духо­вости, вище слави, вище свого "я" (і коли прав­ду таємну сказати), вище короля, і тому він не тільки мудрець, а й дисциплінований мудрець.Яка здоровоглузда риса національного характеру? Яка одержима сила природнього самозбереження? В ній легко помітити при­сутність інстинкту, який властивий бджолам, птахам, звірям і людям, які не були калічені многовіковим рабством.Недисциплінований розум (недисциплі­нована величність), недисциплінована душа (недисципліновані емоції, натхнення, хотіння) — ось ті притаєні, на перший погляд непомітні, чинники, які руйнують творчі сили найздіб­нішої нації.35. Яка ж сила нас, українців, ослабила, розум наш розбестила? Яка ж сила їх (москвинів) підсилила? Чому є сильні і чому є слабі племена? Говорімо мовою конкретности — ми ненавидимо москвинів білих і червоних, та ненависть наша слаба. Ненависть слабих — стогін загубленого в пустині. Треба обачно заглибитися в корінь мудрости — що роззброює нашу святу ненависть?Москвини (їхній талант, їхня душа, їхній розум) сильні? Правда, що золотоколоса і солов'ями оспівана земля багата розніжила нас. Правда, що холодна і сувора північ осуворила, мобілізувала тілесну і духовну снагу москвина, і божественний культ царя (Бог на небі, а цар — на землі) дав йому імперське честолюбство.Правда (о яка це велика правда!), що не велика, але дисциплінована мудрість москви­на поневолила велику, але недисципліновану мудрість українця. Велика нація, що має недисципліновану мудрість, стає рабинею малої нації, що має дисципліновану мудрість. Дисципліна розуму — цариця розуму.36. Там, де немає культу провідника (короля, царя, президента, воєначальника, керманича), немає порядку, там причаєна заглада племени, народу, держави.Ті побратими-рідновіри, які передчасно прийшли до Об'єднання Синів і Дочок Ук­раї­ни, піднімуть на гострі вила критики культ про­відника. Вони, ще живучи чужими міри­ла­ми понять, не можуть відчути, наприклад, яка є різниця між культом рідного побратима-про­відника і московсько-большевицьким "куль­­том особи" — культом деспота ("культ особи" в СССР — це масові могили замор­дованих дітей і жінок, концтабори НКВД, організований голод 33 року). Та і в цьому випадку справа, очевидно, не в "культові особи", а в брутальних діях всієї компартії СССР, яка свої антинародні злочини хоче легко (є такі наївні, які їй вірять) списати на рахунок "культу особи".Вороги України нічого в світі так не бояться, як виникнення між українцями культу провідника. Вони, як державні люди, добре знають, що культ рідного провідника — шлях до рідної волі.Вони (вороги) витрачають великі скарби, щоб кожний український провідник був між українцями неавторитетним, спровокованим, обмовленим. Їм легко українськими руками нищити українських провідників тому, що українці (може єдина нація в Европі), не мають національної дисципліни, утверджених основ родової моралі, відповідальности, гордости. Їхня церковно-християнська мо­раль побудована на основах побожної, скромної, рабської етики.37. Вороги України бояться слів "україн­ська організація". Вони стараються знищити її основоположника. Вони розривають його бомбами, вбивають його на вулиці серед бі­лого дня, вмертвляють отруйними пістоле­тами. І українці не мстяться за замордованих провідників, хоч могли б, творячи помсту, здобути оправдання між великими народами світу, які врочисто шанують культ своїх володарів.Брати-чужовіри замордованого провід­ника вшановують зниділими панахидами у чаді наркотичного ладану перед образами старих юдеїв, греків, латинян, і вірять, що це найдостойніший вияв пошани.Коли в усьому світі не буде культу про­відника, а в українців — буде, то вони стануть наймогутнішою і найвпливовішою нацією. Коли всі народи матимуть культ провідника, а українці — ні, то вони будуть рабами всіх народів, їхні найздібніші сини віддадуть свої провідницькі таланти для чужих народів.38. У Вищому Духовному Училищі Рідної Української Національної Віри (ведуч РУН­Віри), тобто, в Академії РУНВіри (на основі витончених психологічних тестів) треба зна­ходити юнаків, які мають природні здібності бути провідниками, і ними всесторонньо піклуватися. Їм треба більше "давати" і більше від них "вимагати".Треба впроваджувати їх (і тільки їх) в таїни провідницького "атівіризму" (санскрит). Тре­ба з ними говорити так, як говорили жерці з синами фараонів, так, як говорять учителі з принцами при зачинених дверях, так, як говорив Аристотель з юним Олександром Великим.Вони (ретельно підібрані юнаки) мають бути майстрами державотворення. Досі, як відомо, українці не мали таких училищ, і тому мої прагнення будуть знецінюватися тими "патріотами", які виховують молодь в чужовір'ї.Психолог може визначити, хто зліплений з глини тієї, з якої куються провідники-само­род­ки (діяманти народу). Провідник не бо­їться небезпек, невдач. Він не має жадности до грошей. Він не любить пишнотного життя, справ дрібничкових, скороминучих, відхиле­них від головної мети.Склад його душі такий, що він переживає духовну приємність, наражаючи себе на не­безпеки, які межують між смертю і життям, і ця невідома для звичайних людей провід­ниць­ка "спрага" так вкорінена в душі провідника, як у наркомана потяг до наркотика.39. Провідник натхненний завжди і всюди. Він свої духовні й емоційні сили вміє (і в цьому таємниця його сили) сконцентровувати в один монолітній потік для досягнення мети, яку лише він бачить в уяві до найменших деталей.Провідник без розвиненої уяви, це те саме, що поет без поетичного таланту. Провідник, весь меті підвладний, він раб мети своєї, бо він на її жертовник складає найніжніші квіти пульсу життя свого, і ось тому він віддано веде тих, яких він очолює.Провідник бурхливий, як весняний розлив і врівноважений, як мудрість дисципліни. Він має приємність неможливе перетворювати в можливе, багато заздрісних йому, та мало охочих горіти його виснажливим горінням.Він довірливий і беззастережно обурений на тих, які не оправдують його довір'я і тонуть в мілководді крутійства і втягують його в інтриги буденної сірятини. Він непохитний і вічно духом молодий. Він скоріше готовий мудро бій програти, щоб готуватися до нового бою, ніж принизливо виграти і живити свої почування радістю холопа.Провідник, який веде народ вільно (без тиску знизу), любить народ одержимою любов'ю. Він (народний провідник) ощас­лив­лює його полум'ям натхнень, надій, славою звитяг і його картає, як батько дітей, коли ба­чить "хитання", "зневірення". І так, як батько не може не бути батьком, так справжній про­відник не може не бути провідником — на­роджений літати, повзати не буде, орла не можна відучити літати.40. Провідник не боїться обмов, в'язниці, тортур, падіння і піднесення свого "я", і тому він має внутрішню духовну силу володіння. Він походить з серця, з розуму народу (він -завершення народного сьогодення), він, ус­ві­домивши сили свої, не боїться, що "одні приходять, інші відходять", це явище законо­мірне.Він часто йде в конфлікт з народом, бачачи його помилки, прив'язаність до несут­тєвих вигід життя ("Мойсей" Івана Франка).Що вище мудрости? Шляхетність муд­рости, відвага мудрости, такт мудрости, дис­ципліна і культура мудрости. Там, де дисцип­ліна мудрости, родиться величне дитя Волі.Оборонити величне дитя Волі без культу провідника не можна. Немає культу провід­ника, значить немає дисциплінованих обо­рон­ців волі. Боронити волю недисципліновано, значить творити культ довготривалих безус­піш­них національних визвольних змагань.