ДЕНЬ 61. Де родилися і якими шляхами ходили перші цивілізовані люди плянети Земля. І якою мовою вони говорили? Чи є можливість сьогодні взяти у руки словник Їхньої мови, мови, яка є матір'ю мов народів Европи, Індії, і яка стоїть в основі релігійної термінології зороастріянізму, буддизму, юдаїзму, христи­я­нізму, могаметанізму?2. Що тепер говорить археологія про перших цивілізованих людей? Історик Волф Шнайдер у книзі «Вавилон є всюди», виданій в 1960 році пише, що «сумеріяни — перші ци­ві­лізовані люди на землі, вони створили куль­туру міського життя, письмо, торговельні відносини, і цим завоювали світ». Завойов­ники світу (вірніше — будителі розуму й душі світу людського), світ завоювавши, перестали жити земним життям? На пам'ять вони лишили людству таємничі руїни міст своїх на долинах Тигру і Евфрату. Лишили вони свої чарівні бібліотеки, святині. Лишили вони свої могили, які я сьогодні під пекучим сонцем Ев­фрату оглядаю з священним трепетом у душі.3. Славний сумеролог Самуел Нояг Кра­мер — талановитий жид, народжений в Україні. Він юнаком виїхав на Захід, маючи прізвище Крамар. Його книги перекладені майже на всі відомі мови світу. Самуел Крамер у перед­мо­вах своїх славних книг зазначує, що головна мета його праці як сумеролога — зарепрезенту­вати перед світом «найграційнішу і найве­лич­нішу цивілізацію людства, яка зветься сумері­янською».4. У книзі «Із таблиць Сумерії» Самуел Кра­мер звеличує свою копітку працю такими розділами — Виховання — Перші школи. Шкільні дні. Міжнародні справи — Перша вій­на нервів.Уряд – Перший двопалатний конгрес. Гро­мадська війна в Сумерії — Перший історик. Со­ціяльна реформа – Перша справа подат­ко­вого зменшення. Збірник законів – «Перший Мой­сей». Правосуддя – Перша законна перед­умова. Медицина – Перше лікознавство. Аграрна культура – Перші проби трипільської сівозміни. Філософія – Перше світознавство. Етика – Перші ідеали моралі. Страждання і Підкорення – Перша «праця». Мудрість – Пер­ші прислів'я і притчі. Логіка – Перші літературні дебати.Рай — Перша біблійна паралельність. Потоп — Перший «Ной». Перше оповідання про «воскресіння». Вбивство дракона — Пер­ший «святий Ґеорµій». Повість Гельґамеша — Перша справа літературного «запозичення». Епічна література — Перша людська героїчна епоха. Королівське весілля — Перша «любовна пісня». Перший бібліотекарський каталог. Світовий мир і гармонійність — Перша людська золота епоха.5. Історики однозгідно стверджують, що сумеріяни — перші люди організованого життя, першонатхненники, перші архітектори синте­тично-аналітичного мислення, перші творці краси душі людської. Сьогодні немає на світі такої культурної людини, яка б з почуттям захоплення не говорила про чарівних людей (сумеріян).6. «Сумеріяни — перші цивілізовані люди на землі» прийшли на родючі долини Тигру і Евфрату 5300 років тому. Вони були орга­ні­зованими і працьовитими людьми. Вони пе­ретворили Межиріччя (Месопотамію) в Еден (в рай на землі, про який пишуть автори «П'я­тикнижжя Мойсея» — натхненні рабіни Езикіел і Ездра). «Ріка виходить з Едену на поливання саду... А четверта ріка, це Евфрат» (1 кн. Мой­сея, гл. 2, 8—14). Сумеріяни для поливання садів на побережжі Евфрату і Тигру мали іриµаційні канали.7. Слово «Еден» (назва юдейського і хри­стиянського раю) бібліологи вважали аккадсь­ким. Доктор Ведель у «Сумеро-Арійському словнику» довів, що слово «едін» (еден) в санскриті і в сумеріян означає «діл» (долина). Вважаю, що семіти (аккади) слово «едін» по­зичили в сумеріян. Від аккадів «едін» пере­йшло до юдеїв — «і посадив Бог сад в Едені, на сході, та й посадив там чоловіка, що створив» (1 кн. Мойсея, гл. 2, 8).8. Справді, сумеріянське слово «едін», яке сумерологи тепер прочитали і встійнили, що воно означає «діл» (долина), в «Біблії» ре­презентує те місце, де юдейський творець світу Єгова створив Адама і Єву. Ненауковцям до­зволено слово «едін» (еден) пояснювати, ке­ру­ючись «релігійними переконаннями». У «Святій Біблії», виданій у Клівленді (США) Великим Світлом Масонерії, слово «еден» значить «приємність». В українців, які при­йня­ли віру від греків, слово «еден» означає «рай», створений Єговою.9. Історик Константин Ірвін у книзі «Спра­ведливі Боги і Кам'яні Лиця» пише: «Тим ча­сом ідемо назад до днів стародавньої Сумерії в нижню Евфратську долину, де жили не семіти, а сумеріяни, цивілізація яких у ті часи була позаконкуренційна, сумеріяни в цьому можуть домінувати із найбільш старинним Єгиптом. Сумеріянська культура можливо найстаріша на землі, вона дивно чудова! Вона багата, рясна культура, вона викликала силу досі неперевершену в історії людства, та семіти прийшли і заволоділи цією країною і цією культурою».Сумеріяни — мирні хлібороби, творці му­зи­ки і пісень, людської лагідности і правдо­мов­ности. Семіти (аккади — Північна Месопо­тамія, халдеї — Південна Месопотамія, Ґутті -узгір'я Заµрос) — кочовики, мисливці, пастухи кіз і овець.10. У школах Азії, Европи, Америки та ін­ших частинах Землі молоді покоління навча­ються, що сумеріяни були першими у світі астрономами, математиками, філософами, законодавцями, інженерами, агрономами, лікарями, мистцями, ювелірами, творцями доцільних культових обрядів, законів моралі і натхненних понять про Бога.Сумеріяни перші поділили рік на 12 мі­сяців, добу — на 24 години, коло — на 360 градусів. Вони перші відкрили закономірність сонячного і місячного затемнення. Вони за­початкували основу рахунків і ваги. Вони поділили рік на 354 дні.11. Аккади, халдеї, µутті і негри, які жили над берегами Тигру і Евфрату спостерегли, що прибулі з півночі люди (сумеріяни) світ­лоокі, білошкірі, незрозумілі мовою, їхнє військо їде на конях і возах, їхні коні (жителі степів Північного Чорномор'я) не можуть витримати евфратської спеки і гинуть.Доктор Роберт Ґельман Боне у книзі «Ста­родавня Історія», виданій в 1961 році, в роз­ділі «Месопотамські міста і держави» твер­дить, що «Сумеріяни в Месопотамію прибули з півночі». Сумеріяни не могли в Месопо­тамію прибути з якогось острова, з боліт, з лісів Фінляндії, з Альп, з гарячих долин Ґанґесу. Чому? Тому, що вони були дітьми родючого чорнозему, на якому жили табуни диких коней і де міг котитися віз, де росли дикі коноплі, різні зернові трави, які вони (сумеріяни і їхні предки) вміли вирощувати.12. Сер Персі Сікес у четвертому виданні «Історії Персії» (виданому в Лондоні) за­значує, що сумеріяни прибули на межиріччя Тигру і Евфрату «з побережжя Каспію». Вони сюди прибули на конях і возах.Підтримуючи Р. В. Гатчісона («Праісто­ричний Крит», Кембриджський університет, 1962 рік), пише археолог О. Р. Гюрні у книзі «Гіттіти», виданій в 1964 році в Оксфорді, що «Сумеріяни володіли двома типами возів, один з двома, а другий — з чотирма колесами. Колеса були міцні, вози були тяжкі».Археологи Ґ. Кларк і С. Піґґот у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в Лон­доні 1965 р., пишуть, що «Вози та колесниці відомі в протолітературі і в ранніх селищах Сумеріян, та відомі були вози вже в третьому тисячолітті до нашої ери в Україні».13. Вози двоколісні і чотириколісні вперше були побудовані там, де вперше були при­сво­єні коні. Десять літ я голосив вість, що вперше були присвоєні коні в степах Оріяни (Укра­їни). Я голосив це в ім'я совісти історичної науки, а не расових, національних чи релі­гійних (часами засліплених) почувань гор­дости чи винятковости.Сьогодні в мене на столі лежать часописи «Ню Йорк Таймс» (за 19 січня 73 року) і «Монтреаль Стар» (за 6 лютого 73 року). На сторінках цих часописів поміщена мапа Ев­разії і стаття Вальтера Суллівана.Вальтер Сулліван повідомляє, що «коні вперше були присвоєні в степах України понад 4350 років перед Христом». Таке нау­кове відкриття здійснили на основі найно­віших археологічних даних доктор Райнер Берґер і Райнер Проч (Каліфорнійський уні­вер­ситет, Лос Анжелес). На мапі згадані ча­сописи подали села України: Усатово, Дере­ївка, Євмінка. Археологічні експедиції в роз­копках біля цих сіл знайшли кості коней, упряж, знайшли колеса.14. Сумеріяни і їхні одноплемінники (гіт­тіти, гиксоси), прибувши з півночі на південь (на Близький схід), дотримувалися своїх предківських обрядів життя, їхні могили тепер знайдені в Сумерії, Сирії, Турції, Палестині, їхні могили, як книги, розповідають істо­рикам — хто були ті, що в тих могилах лежать.Наприклад, археолог Ізраеля Еммануел Анаті у книзі «Палестина перед жидами» пи­ше, що «Поховання мертвих з кіньми і возами, почитання і поминання їх, і репре­зентація їх — типічно Індо-Европейський зви­чай і гиксоси також цей звичай мали на території Па­лестини, Сирії та інших землях Малої Азії».В могилах сумеріян і їхніх одноплемен­ників (гіттітів — гиксосів) знайдені керамічні вироби із спіральним декоруванням — де воно, те спіральне декорування почалося? «В Південній Росії, в основному, між Дніпром і Дунаєм, спіральне декорування почалося в третьому тисячолітті до нашої ери», — пише Еммануел Анаті в книзі «Палестина перед жидами». Керамічні вироби із спіральним декоруванням, знайдені Еммануелем Анаті в Ізраелі (в могилах гиксосів), сьогодні пере­бувають в історичному музеї Тел Авів.15. Професор археології (Кембриджський університет, Англія) Ґрегем Кларк і професор праісторичної археології (Едінбурзький уні­вер­ситет, Англія) Стюарт Піґґот у книзі «Пра­історичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні, повідомляють, що 5500 років тому Середній і Близький Схід (Індія, Іран, Пакіс­тан, Месопотамія, Палестина та їхні сусідні землі) був колонізований племенами, які, як автохтони, жили у багатих степах між Кар­патами і Кавказом.В цій книзі Кларк і Піґґот утверджують таку нову наукову істину: «Коли ми верта­ємося тепер до важливіших областей почат­кового раннього хліборобського поселення, ми знаходимо існування більших зв'язків з Трипіллям (Україною), ніж із Стародавнім Сходом», тобто, з Месопотамією. Вони вва­жають, що жителі Оріяни (Праукраїни) запо­чаткували історію аграрної культури ще перед приходом сумеріян до Месопотамії.16. Сумеріяни в Месопотамії побудували великі міста. Але перші століття, тобто, «пе­ред будовою міст сумеріяни жили в хатинах-ліплянках із глини і гною, вони плели з пруття стіни і обмазували їх глиною», — пише Л. Спраґвей у книзі «Стародавні інженери», ви­даній в Лондоні в 1963 р. Сумеріяни будували в Месопотамії «хатини-ліплянки з глини і гною», отримавши досвід будування від родичів своїх (трипільців).Сумеріяни, вивчивши «примхи» Тигру і Евфрату, творили штучні земляні насипи і на них будували міста. Назви їхніх міст тепер широко зарепрезентовані на мапах Стародав­нього світу, наприклад, міста -Ур, Кіш, Ума, Кута. Кожне місто жило, як окрема держава, мало своїх ковалів, золотарів, архітектів, гон­чарів, ткачів, зброярів, мельників, учителів, духовних провідників.17. У санскриті слово «кіш» («кшая») оз­начає «постій», «таборування», «груповий перехід», а «кшаведа» — «кошові відомості», розпорядження. Людина, яка очолювала «кіш», звалася «кші», тобто «кошовий», «ко­мандир». Зі слова «кіш» постало слово «кшат­рия», кшатрия — військовий провідник. В Індії військова каста зветься «кшатрия». Запо­розь­кі козаки біля Дніпра мали «коші». На чолі коша стояв кошовий отаман. В Сумерії місто Кіш, в Україні — Запорозький кіш, в долині Панджабе (Півн. Індія), куди п'ять тисяч років тому прибули оріяни, було створене славне місто Кіш.Очевидно, що слово «кіш» можна знайти у старовинних мовах семітських, але воно має в них інше значення, наприклад, у старогеб­рейському словнику слово «кіш» значить «поклін», між іншим, отець царя Саула мав ім'я Кіш, що означає «Поклоняючий».18. Слово «кута», «кут» в сьогоднішній українській мові і в санскриті має одне зна­чення. Наприклад, санскритське слово «кут» («кута») відповідає англійському «пік» (пеак), тобто, пік-гостряк. Оріяни слово «кут» також вживали в значенні «куток» (житлова міс­це­вість, житло, відгострена частина плуга, вершина гори).Старі русичі (українці) не казали «риба», а «урба», або «урга». Санскритське слово «вар» означає «вода» (вар, напій, узвар, сік, ріка), «вар» також вимовляється, як «уар», «ур» у значенні «вода», «океан».Самуел Н. Крамер у творі «Історія почи­нається в Сумерії», виданій в 1959 році, зазначує, що сумеріянське слово «га» означає «риба». В «Санскритсько-Англійському слов­ни­ку» (нове видання Сір Моньєра Моньєра-Вільямса) зазначено, що крім слів «вар» і «сік» також слово «га» в санскриті означає «вода». В Сіва Пурана (Індія) словом Ур (Урі) названа ріка. В «Рик Ведах» слово «уру» значить -урочистість, урожайність, широчінь.19. Сумерологи (і в тому числі найвизнач­ніший між ними Самуел Крамер) у книзі «З Таблиць Сумерії») вважають, що сумеріянське слово «умм» відповідає англійському слову «смарт». В «Рик Ведах» слово «ума» означає «друг», «приятель», «мудрець», «умник». В лексикографії (Амарасінга, Гемацандра) сло­во «ума» вживається в значенні — «місто», «се­лище». Рабінтранат Таґор пише, що «Ве­ликий Бог Вішну говорив до мене також як Ума».Коли сумерологи устійнили, що сумеріян­ське слово «умм» відповідає англійському — «смарт», я додам — і українському —«ум».У «Ведах» читаємо, що оріяни, прийшов­ши до Індії (в долину Панджабе), побудували місто Ума. Справа, очевидно, не у слові, а в тому, який воно має зміст. Слово «ума», на­приклад, у японців означає «кінь», в сумеріян-оріянів-українців воно має тотожний зміст.20. Сумеролог Нояг Крамер у книзі «З таб­лиць Сумерії», виданій Пенсильванським уні­вер­ситетом (США) пише, що «Голова сумері­янської школи звався Ума, що значить — експерт, професор».Ума був у школі також званий «татесом» (татом). Учні звалися «синами школи».Учні в школі перебували так довго, поки вони ставали тілесно і духовно зрілими людь­ми. Закінчивши школу, вони вміли ковалюва­ти, шити одяг, робити вози, упряж, доглядати худобу, обробляти поле, передбачати погоду, молоти зерно, виховувати дітей, розуміти дружину свою, обороняти рідне городище від чужинців (аккадів, халдеїв, ґуттів).21. У «Біблії» написано, що правнук Нояга Нимрод був царем і «царювання його роз­простерлось на Бабилон і Ерех, і Аккад, і Кальне у Синеар землі» (1 кн. Мойсея, гл. 10, 10). Старі юдеї Сумерію звали «Синеар».Джан Л. Мек Кензі у «Словникові Біблії», виданому в 1965 році в Мілвокі (США) пише, що в «Біблії» згадане місто «Ерех» (або, як гебрейці кажуть «ерек») «має назву, значення якої невідоме». В «Біблії» чимало слів сумері­янських, але тому що вони вимовлені по-юдейському, їх тяжко пізнати і їхнє значення правильно визначити. Сумеріянське городи­ще Урук, руїни якого лежать триста кіло­метрів на південь від Багдада, в «Біблії» назване Ерех (Ерек).Я був в Іраку в місті Варка, яке розташо­ване на березі Гілли (бурхливій притоці Евфрату). Історик М. Е. Л. Маллован у книзі «Рання Месопотамія і Іран», виданій в Ню Йорку в 1965 році пише, що сучасне місто Вар­ка — це сумеріянське городище Урук. Слово «урук» особливо цікаве. На чолі міста Кіш стояв могутній володар Уру — каґін (Уру-кадин).22. Вважаю, що слово Урукадин (ім'я во­лодаря) складається з трьох сумеріянських слів — «уру» (ору); в санскриті слово «уру» означає «орана земля», «широка земля». Сло­во «ка» сумеріянське (санскритське і укра­їнське) означає «яка», «який». Слово «дине» у санскриті означає «ділити», «розділювач». Отже — Уру-ка-дин — розділювач ораної землі, або — той, хто орану землю розділює.На чолі кожного сумеріянського селища сто­яв старшина, якого сумеріяни звали «та­тес», або «патес» в значенні — тато, опікун, кормилець. В епоху творення раннього сан­скриту (десь 20, 15 тисяч років тому) наші далекі предки слова «я», «тя» і «жя» вживали в значенні «їжа» (їда). А також вони звали ту людину, яка приносила «я», «яя», або «тятя». З «тятя» постало слово «тато». Слово «па» во­ни вживали в значенні «пиття» (вода, напи­ток). А також людину, яка знаходила джерело пиття чи приносила пиття, звали «пата», або -«папа».Від санскритського слова «тата», яке рів­но­значне українському «тато», постало німе­цьке «фатер», англійське — «фадер», датське — «вадер», французьке — «пере», еспанське — «падро», перське — «підер», тохарійське — «па­кар», вельське — «тед», латинське -«патер».Народи, мова яких не походить із санс­крит­ського кореня, мають свої самобутні означення «тата». Наприклад, по-японському «тата» — «чічі», по-китайському — «чіар»23. У бібліотеці сумеріянської святині і Бога Ен Лиля (Ін Ліля) археологи знайшли 23 тисячі таблиць (сумеріянських клинописів). В бібліотеках інших святинь Сумерії -дві тисячі, вісім тисяч, двадцять тисяч. Оглядаючи ці бібліотеки, я був зачарований вольовістю (терпеливою наполегливістю) і священнодій­ством їхніх творців.Ґеорґ Бертін видав у Лондоні «Скорочену граматику мови клинописних текстів» (су­меро-акадську граматику), в якій прийшов до висновку, що сумеріянське слово «лю», яке особливо часто стрічається на клинописах, в англійській мові означає «мен».Самуел Крамер в книзі «Історія Почи­на­ється в Сумерії», оповідаючи про оригіналь­ність і розвиток клинописного письма, твер­дить, що «сумеріянське слово «лю» репре­зентує англійське «мен».Сумеріяни у своїх святинях мали напис «ЛЮ ЛЮ РА». Сумерологи устійнили, що ці слова означають «Людина з Людиною Ра­зом». Сумеріянське «ра» значить «разом».Ґюстон Сміт у книзі «Релігії Людини» вважає, що слово «лел» — це в сумеріян «бо­гиня вірности», «приємности». В санскриті слово «лел» (лю) означає «вірність», «при­ємність», «любов», «чарівність». Воно просто означає характер доброї людини.24. Санскритське слово «дана» означає те, що й в українській мові — «дана» (давати). «Лю­дина» (особа, що проявляє вірність, лю­бов дає) — так постало слово «людина». В нашому народі є поширений вислів «будь лю­диною» (тобто, будь доброю особою). «Будь­те люди, бо лихо вам буде», — пише Тарас Шевченко.Самуел Н. Крамер у книзі «Сумеріяни», ви­даній в 1964 році Чикагським університе­том, пише, що «Лелі — так звали сумеріяни музичний інструмент». Музичний інструмент «Лелі» був знайдений археологами в руїнах міста Ур. В музеї Ірак в Багдаді я з особливою цікавістю оглядав його тому, що він оздоблений геометричною орнаментикою, яка сьогодні поширена в Україні (особливо в Гуцулії) і представлена в Київському істо­ричному музеї культуру Мізині.Наслідуючи сумеріянський музичний ін­стру­мент «Лелі», єгиптяни і греки створили арфу. В оріян єднання танцю, пісні і музики зветься «лі» (ля). В санскриті «ліла» — гра, чарівність, розвага, а «ліла дева» -кохана діва, принцеса. В гіндуїзмі «сад богів» (рай Бога Індри) зветься «ліла». В «Магабгараті» «лал» значить «лялька», «любов», в німців — лібе, в англійців — лав. «Лала» — ім'я принцеси в Індії, «лаліта» — особливо чарівна дівчина.25. Східні семіти вимовили сумеріянські сло­ва «Ін Лил», як «Бе Ел»: така вимова їм була для їхньої мови зручніша. Згодом вони з «Бе Ела» створили «Ба Ала» чи «Баала» (Ва­ала) в значенні «володар», «пан», (по-гре­ць­кому – «киріус», по-латинському – «домінус»).Вільям Сміт у «Лекціях про Семітську ре­лігію», виданих Кембриджським універси­те­том в 1927 році, зазначує, що «Характер по­читання Ваала хліборобськими семітами запо­зичений з ранньої віри від хліборобських оріян». Очевидно, він тут має на увазі су­ме­ріян і їхніх кровних братів трипільців (оріян) і їхнього Бога Ін — Лил, та семітів (ста­родавніх фінікійців), які від сумеріян запози­чили не тільки ім'я для свого Бога «Ел», а й хлібо­робські релігійні обряди, про що я ши­ро­ко оповідаю в праці «Великдень Світла Дажбо­жого».26. Семіти слово «Ба Ал» (Бе Ел) також вживали в значенні «господар», «майстер», «господь». В староюдеїв слово «Ел» поширене в значенні «Ветхий днями», «Я є», «Той, що є». В них Ел став Богом неба, землі, дателем дощу.У словнику «Марґунім Талмуд Беб-Ел, Єру­шалмі та Мідраші», виданому в 1903 році, зазначено, що «Ел Ул» в юдеїв означений шос­тий місяць. Місяць Ел Ул має 29 днів (він знаходиться між 7 серпнем і 2 жовтнем).Від «Ел» постали слова «Ілі» і «Елої». «Ілі, Ілі, лама савахтані» (Маттей, 27 46), «Елої, Елої, лама савахтані» (Марко, гл. 15, 34). Си­ро-Халдеї вимовили «лел» (ліл), «елой». Сирійсь­кий Бог із Рас Шамра звався Ел. Сиріяни зображали цього Ела на пишному кріслі у вигляді людини з баранячими рогами на голові — роги мали б символізувати силу провідника стада.27. В «Новій католицькій енциклопедії», ви­даній в 1967 році Католицьким університе­том Америки, в п'ятому томі пояснюється, що «Ел (Бог), сингулярний (єдиний) іменник, Ел є найстаріше відоме ім'я для Бога, воно вжите в різних формах найбільше майже всіма семітськими народами, як власне ім'я для Бога. В англійському тлумаченні Ел прийнято пояснювати в значенні «Бог».Пояснюється, що слово «Елогим, божест­венне ім'я найбільш часто вживане в Старому Заповіті, це форма множини Елога». «Елогим не був особливим гебрейським ім'ям Бога», «є докази, що ім'я Елогим було у Фінікії далеко перед тим, як його почали вживати ізраельтя­ни».28. Отже, слово «Ел» означає «Бог», а сло­во «Елогим» означає «Боги». Відомий люте­ранський письменник — пастор Г. Б. Віттер, тво­рячи словник — пояснення біблійних тер­мінів, помітив, що у старих гебрейських ори­гіналах «Старого Заповіту» гебреї звуть Бога двома іменами — Елогим, а в інших розділах -Ягве. Чому? Тому, що, як устійнює францу­зький бібліолог Жан Астрюк, «П'ятикнижжя Мойсея» були писані двома рабінами. Якщо українець читає в «Біблії» такі слова: «І Гос­подь Бог Елогим сказав», то він повинен зна­ти, що все це в точному перекладі на мову ук­раїнську означає «І Господь Бог Боги сказав».29. У західніх семітів, наприклад, в ханаан­сь­ких писаннях, зазначено, що «Ела чути з неба». В «Біблії» (1 кн. Мойсея, гл. 32) чита­ємо: «І каже той: Пусти мене, бо вже день зо­ріє. Яков же каже: Не пущу, мусиш благо­словити мене. Рече ж йому: Як на ім'я тебе? Він же каже: Яків. І рече йому: Відтепер буде тобі ім'я не Яків, а ІзраЕл», далі в цій главі зазначено: «Бачив бо я Бога лицем до лиця».Професор семітських мов Дж. Еді у слов­никові «Святої Біблії» пояснює, що слово «Ізра Ел» в сумлінному перекладі означає «Узр Ела» (Узрив Ела), тобто, як пише Біблія, «узрив Бога лицем до лиця».30. Професор Дж. Еді має на увазі сан­ск­ритське слово «зра» («зраті»), що в українській мові означає «зрити» (зір). Дієслово «зра» в санскриті також вживається в значенні «варити їжу» (жарити). Є в нашій мові слово «зріти» (в червні ягоди починають зріти) і в значенні «бачити» — «я зрів слабість там, де другі підлість зрять», — пише Іван Франко.Знаємо ми, що наш Володар Святослав Перший вживав слово «зри» в значенні «зір», у військовій тактиці гіттітів звучали слова «зрі, іті» (з обачністю, вперед).31. Велична (жодним стародавнім народом неперевершена) самобутня історія сумеріян була більше, як дві тисячі років викреслена з пам'яти і розуму людини. Несправедливість таїться в тому, що на клинописах Ассирії, Вавилону, на сторінках Біблії, Корану, в мітах Халдеї і Греції живуть мислі, почування, закони, обряди, звичаї і богорозуміння суме­ріян, але вони (немеркнучі сумеріянські тво­ріння) приписані не сумеріянам.Щоб відчути зміст цієї «світової кривди», треба звернутися до такого прикладу: двоє людей все своє життя будували дім поди­ву­гідний, прикрасивши його чудовими оздоба­ми, біля дому створили фонтани, квітучий сад. Старіючи, вони написали книгу про таїни будування; в книзі висловили свої погляди на світ, занотували свої задушевні молитви, клопоти і світлі хвилювання, і ось однієї ночі в їхній дім вторглися мисливці півдикі, жорстокі. Вони вбили власників дому, дім зруйнували і прикидали піском, а все, що було в тому домі, вони присвоїли собі.32. Сьогодні історики в ім'я совісти історич­ної науки стараються «перепросити» сумеріян, віддати сумеріянам — сумеріянське. У дослідах археологів можна відчути голос сумління: «Вибачте, Перші Мудреці Людства, стався великий злочин не з нашої вини.Східні семітські кочові племена оточили ваші квітучі поля і мирні міста, грабували вас. Вас було небагато і ви не могли стримати многочисленні навали племен. Одні з вас полягли під оборонними мурами міст, інші пішли на північ і об'єдналися з своїми ро­дичами гіттітами, інші вернулися в роздольні степи предків своїх (в Оріяну (Україну — Кіме­рію). Вторжники, заволодівши вашими гра­дами, присвоїли собі ваші духовні і мате­ріяльні скарби, а ваше ім'я викреслили з списку живих і мертвих людей».33. Між нашими предками (сумеріянами) і східними кочовими семітами (аккадами, ґу­тіями, халдеями) не було мирного життя. Але не війни вирішили кінець буття сумеріян у Месопотамії.З родючою землею Сумерії п'ять тисяч літ тому сталося те, що й з Сахарою. Знаємо, що Сахара колись була квітучою країною і люди, які в ній жили, мали, як на той час, розвинену цивілізацію. Але в кліматі сталася «катастро­фа»: вітри занесли поля Сахари пісками, її жителі пішли до берегів Нілу, в країну, яку ми тепер звемо Ітіопією.

ДЕНЬ 734. Стою біля руїн міста Ур. Ур — одне з найвизначніших міст Сумерії. Воно було роз­ташоване біля «уру» (вару, води) на березі Персіянського заливу, біля гирла ріки Евфрат. Евфрат тепер тече іншим руслом, він майже на п'ятдесят кілометрів відійшов від руїн Уру, круто повернув на схід і з'єднався з Тигром. Тепер лежить більше як сто кілометрів сухо­долу між Персіянським заливом і руїнами Ур. Суходіл — мертві піщані простори.Сумеріяни, мабуть, були свідками зміни клімату.Одні з них, рятуючись, ішли на північ, ін­ші, споріднившись з семітами, втратили свою духовно-тілесну субстанцію.35. Сто років тому дослідники, вивчаючи ассирійське письмо, прийшли до висновку, що клинописну систему не можна вважати най­ста­рішою системою письма; вона мала якесь праписьмо, з якого розвинувся клинопис.Дослідник Жюль Опперт висловив думку, що творцями праписьма були сумеріяни (стародавні жителі Південної Месопотамії), але тому що ніхто про такий народ нічого не чув, вчені не віднеслися до теорії Жюль Опперта поважно.36. В 1877 році французький консул Ернест де Сарзек на горбі Телло (біля Басри, на Пів­дні Месопотамії) викопав базальтову статую. Статуя зображала круглолицю людину, яка сиділа на стільці, тримаючи грамоту. Антро­пологи устійнили, що на статуї виразно від­чуваються риси не семітської людини.Дослідники, розшифрувавши грамоту, по­ві­домили, що вона написана письмом ста­рішим, як ассиро-вавилонські клинописи. Гра­моту, написану праписьмом, тримає цар Су­мерії Ґудея; він був володарем 4500 років тому. На грамоті цій написано: «Так, як корова, яка звертає свій погляд на телятко, так Ґудея вклав усю свою любов у будову храмів».37. Археологічні експедиції поїхали до Бас­ри. Археолог Леонард Вуллей в піску знайшов сліди «загубленої великої культури і циві­лі­зації»: сумеріяни були знайдені, були знайдені їхні 1500 знаків, з яких вони розвинули своє оригінальне клинописне письмо і яке було по­тім у них позичене вавилонцями, ассирійцями.38. Сумеріянські клинописи (переважно гли­няні таблички світлорудого кольору 10 на 20 сантиметрів) тепер хороняться, як духовна гордість Людства, в музеях Лондона, Чикаго, Фі­лядельфії, Риму, Парижа, Багдада, Стам­була, Варшави.«Воскресла Сумерія» створила революцію в історичній науці, її письмена, як без­за­сте­режні документи, ствердили, наприклад, що основа біблійної космології (світознавства і світотворення) написана рабінами (авторами Першої книги Мойсея) за зразком тверджень Сумеріянської релігії.Сумеріяни вірили, що «Боги створили Не­бо і Землю», «Боги Землю відділили від Не­ба». І в перших скриптах Біблії написано, що «Елогим створили Небо і Землю», я вже за­значував, що слово «Елогим» означає «Боги».Сумеріяни вірили, що все, що на Землі, «народила Адма», тобто, Мама. В українців досі живе поняття, що «мати-земля родить». Слово «врожай» постало від слова «рід» (вродай — врожай). Слова «рід», «рода» особливо поширені в санскриті, вони мають в санскриті ті значення, що й сьогодні в українській мові.39. Ґеорґ Сміт (1840-1876 роки) — охорони­тель ассирійської колекції Бритійського музею в 1872 році прочитав на клинописній таблиці (привезеній до Лондона Остеном Ген­рі Лейярдом з бібліотеки царя Ассурба­ніпала) оповідання про «світовий потоп».У «Світовій Історії Жидівського Народу», виданій в Ізраелі в 1967 році, на сторінці 257 (в розділі «Месопотамія і світ Біблії») пишеться, що 3-го грудня 1872 року Ґеорґ Сміт у своїй праці «Халдейський запис потопу» довів, що «Біблійне писання про потоп було базоване на клинописних джерелах».40. На таблиці, прочитаній Ґеорґом Смі­том, написано, що «дощ ішов шість днів і шість ночей», всі грішні люди потопилися, тільки праведник Утнапиштим (улюбленець Богів), який збудував декількаповерховий ковчег, урятувався.Коли повінь почала спадати, Утнапиштим послав зі свого ковчега голубку, але вона вер­нулася, бо не знайшла сухого місця. Утна­пиштим потім випустив ворона. Ворон, побачивши, що вода спадає, полетів шукати собі домівку і назад не вернувся.41. В 1914 році дослідник Арно Пебель в Історичному музеї у Філядельфії (США) про­читав на сумеріянському клинописі опові­дання про «світовий потоп». В оповіданні зазначено, що «дощ ішов шість днів і шість ночей». Обґрунтовані беззастережні доку­мен­ти втвердили в науковому світі переконання, що «П'ятикнижжя Мойсея» скомпоноване на основі сумеріянських релігійних понять про «світовий потоп».Сумеріянське оповідання про «світовий потоп» передавалося впродовж тисячоліть від покоління до покоління, воно хвилювало і лякало людські уми, тривожило уяву й душу, ставало невід'ємною частиною їхніх релігій­них понять. Воно було в трохи зміненій формі переказане ассиріянами (Утнапиштим), гре­ками (Девкаліон), юдеями (Ной).Археолог Леонард Вуллей вважає (і його твердження сьогодні прийняті всіма архео­ло­гами), що сумеріяни в долині Тигру і Евфрату пережили велику повінь («вода з'єдналася з небом і ніде не було видно землі»).Леонард Коттрел в книзі «Розшуки в Су­мерії», виданій в 1965 році, цитує речення з сумеріянського оповідання про «світовий потоп» і потім на сторінці 128 пише, що «да­ле­ко пізніше жидівський поет запозичив суме­ріянські традиції і в Біблії написав, що «Ной випустив крука і літав той сюди і сюди, закіль посякла вода на землі» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 7).42. Л. Спраґвей де Кемп у книзі «Стародав­ні Інженери» пише, що сумеріянський «Пра­ведник Зюдзудра побудував ковчег, він сам урятувався і його родина від великого потопу, посланого Богами. І це оповідання розви­нулося від народу до народу і так Зюдзудра став ассирійським Утнапиштимом, юдейсь­ким Ноем, грецьким Девкаліоном».Після потопу, як пише Л. Спраґвей де Кемп, «Впоперек напрямку течії (безодні, прірви) п'ять тисяч років тому ми бачимо сонцем обпалених сумеріян, що починають безконечні виснажливі дробіння рік і різні плянування для людського вжитку». Вони хочуть забезпечити себе від нового потопу.43. В грецьких оповіданнях (мітах) Девка­лі­он – син Бога Прометея. Бог Зевс, розгні­вав­шись на людський рід, вирішив його знищити і тому послав на землю «світовий потоп».Бог Прометей, довідавшись про задуми Зевса, порадив своєму синові Девкаліонові по­будувати ковчег. На дев'ятий день ковчег «сина Божого Девкаліона» і його дружини Пирри зупинився на горі Олімп. Від Девка­ліона і Пирри після потопу постав новий рід людський.44. Автори біблії, взоруючись на оповідан­ня про Зюдзудру і Утнапиштима, впровадили в Першу книгу Мойсея думку, що «дощ ішов сорок днів і сорок ночей». Праведник Зюд­зудра після потопу «приніс в жертву богам вола і вівцю».Праведник Ной «взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птиці та й приніс у всепалення на жертовник. І нюхав Господь любих пахощів» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 20— 21).Біля «любих похощів» Ной «пив вино та й упився і лежав обнажившись у своєму наметі». Чому в наметі? Сумеріянин Зюдзудра був хліборобом, жив він у глиняній хаті (ліплян­ці). Юдеєць Ной був пастухом і тому він жив у наметі.Самуел Н. Крамер (співавтор «Світової Історії Жидівського Народу») в книзі «Із Таблиць Сумерії», виданій в Нью Йорку в 1959 році, пише, що не Мойсей, а Ур Намму — Перший у світі законодавець.45. Першим законодавцем на плянеті Земля був володар Сумерії (лукал) Ур Намму. Ур Намму — Предтеча законів усіх законів. Кодекс Ур Намму на 3000 років старіший за кодекс римського права Юстініана. Кодекс Юстініана був створений 1500 років тому.Всі сучасні кодекси державні створені на основі Кодексу Ур Намму, в якому зазначено, що злочинця не може карати потерпілий, або родина потерпілого, а тільки цар, або його суд.Павло Бернштейн і Роберт Ґрін (Пенсиль­ван­ський стейт університет) у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Джерсі в 1961 році, пишуть, що «Перші цивільні закони були створені сумеріянами і вони стали в основі пізніших законів Гаммурабі». Ні закони Су­мерії, ні закони Гаммурабі в часи їх постання не вважалися «цивільними», їхні творці вважали їх божественними.46. В музеї Іраку бачимо: сидить на свя­щенному троні Справедливості Бог Сумерії Ін Лил. Ін Лил врочисто передає своєму синові — володареві Ур Намму «Святі Божі Запо­віді». Кодекс Ур Намму, викарбуваний на ба­зальтовій стіні, сьогодні акуратно прочита­ний. Ур Намму, свої закони передаючи суме­ріянам, проголосив, що він їх отримав осо­бисто від Бога Ін Лила. (Кодекс Ур Намму археологами знайдений в руїнах міста Ур).47. В кодексі Ур Намму написано: «Не можна кривдити вдови», «Багатий не повинен кривдити бідного», «Облегшуй життя рабів», «В того, хто забрав око, має бути забране око».Кодекс Ур Намму започаткував у Сумерії впорядковане родинне життя. В ці часи семіти (аккади, ґуттіяни, халдеї) ще не мали упоряд­кованих родинних відносин, і про це є щирий відгомін у Біблії. Авраам (виходець з Халдеї) був одружений з рідною сестрою Сарою, внук Іаков був одночасно одружений з двома сестрами Лією і Рахелею (доньками Лабана), і їхніми служницями Зелфою і Баллою.48. Сумеріяни любили свої рідні закони. Вони вірили, що краще жорстокий закон, ніж свавільне беззаконня. Вони були людьми лю­бови. На їхніх клинописах найбільше говори­ться про любов між жінкою і чоловіком, діть­ми і родичами, їхня любов основувалася на правдомовності, взаємодопомозі і співчутті.«Сумеріяни любили дітей своїх і опікува­лися ними, діти любили і пильнували родичів своїх, відношення між братами і сестрами були теплі, рідні і ніжні» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 149).49. 3760 років тому у Вавилоні (і на всіх землях зруйнованої Сумерії) вже господарями були семіти. Вони вживали сумеріянські тер­мі­ни (особливо терміни релігійні, сумеріян­ська мова клинописів в них була священною).Сумеріянські слова семітам були тяжкі для вимови і вони їх переозвучували. Наприклад, сумеріянське слово «сур» (сонце, сонячний) вони вимовили, як «шамаш». Старі юдеї ка­зали «шемаші», ім'я їхнього казкового біб­лійного героя «Семас» (Самсон) означає «со­нечко». Араби тепер кажуть «шамс», асси­рійці і аморіти — «самсу».Вавилоняни вірили, що Шамаш (Сонце) — Бог Вавилону.В музеї Ірак стоїть статуя семітського володаря (аморитянина) Гаммурабі, слово «аморитянин» означає «західняк», (той, хто належить до племени західніх семітів). Бог Шамаш передає своєму синові Гаммурабі «Закони Божі». І разом із законами Шамаш передає також і палицю (символ володарської (владичої) влади і дії).50. В Кодексі Гаммурабі є такі заповіді: «Коли людина вкраде річ з храму, або в царя, її треба вбити і треба вбити того, хто ховає вкрадене», «Коли людина вдарить по щоці рівного собі, має вона заплатити штраф», «Ко­ли людина виб'є око, виколи їй око», «Ко­ли людина виб'є зуб рівній собі людині, ви­бити їй зуб». (Кодекс Гаммурабі був архео­ло­гами знайдений в 1902 році). Кодекс Гам­му­рабі був написаний 1160 років перед напи­санням Кодексу Мойсеєвого.51. Археолог Леонард Вуллей у книзі «Сумеріяни», виданій в Ню Йорку в 1965 році на сторінці 192 зазначує, що «Закони Мойсея в основному збудовані на законах Сумерії» і тут же він додає, що «від сумеріян жиди отри­мали ідеали соціяльного життя і справед­ли­вости».Юдеї на основі біографії історичних осіб Ур Намму, Гаммурабі, Сарґона Першого ство­рили надзвичайно цікаву (вигадану) постать Мойсея. Справа, очевидно, не в тому, що Мойсей — вигадана особа, а в тому, що в ній втілене стремління жидів до величної духовної незалежности, і на цих стремліннях вони достойно виховують свої покоління. І ми на вигаданій особі Тараса Бульби виховуємо свою молодь.Коли сьогодні жидам історики доводять, що основні писання Біблії позичені в сумеріян (отже, не можна вважати, що Мойсей осо­бисто отримав на горі Синай від Єгови «Божі заповіді»), жидівські історики відважно відпо­відають: «Ми тепер знаємо, як багато нав­чився Ізраел від Єгипту і Месопотамії» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 347).52. Володар Сумерії володів могутньою си­лою. В його особі втілювався великий авто­ритет. Наприклад, Ґудея — він був духовним, політичним і військовим провідником. Всі могутні держави світу взорувалися на сумеріянський спосіб державного життя і тому вони доходили до вершин сили і слави: Рим, Єгипет, Англія, Франція.В сумеріян не було розходжень між релі­гією і політикою (між світським і духовним життям). І таке поняття духовного життя народу природне і творче. Тільки народ духовно поневолений не має цілісности в житті; в нього історія народу — справа на­ціо­нальна, а релігія — справа приватна, або біб­лійна. Там, де живе вільний народ, справа національна, історична, духовна — одна моно­літна справа.53. Ур Намму (законодавець і основопо­лож­ник 3-ої Урської династії, яка була 4200 років тому) обновив Зиґурат (Першу на плянеті Земля Святиню, побудовану його дідами). В жовтні 72 року, оглядаючи Зиґурат, я бачив туристів з різних країн світу (з Японії, Індії, Німеччини, США, Англії). Дехто з них брав з руїн Зиґурату камінчики в сумочку (хо­тів мати сувенір).В чому ж притаєна магнетична сила Пер­шої в світі Святині? Справа в тому, що «Пля­нування (із незначними змінами) увійшло за традицією сумеріянської святині в оформ­лення пляну церкви і мечеті, і прийняте воно в християнському і мусульманському світі», (Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, «Стародавні Суспільства», Англія).Не тільки оформлення пляну церкви і ме­четі — найвища в Америці будівля (стодвопо­верховий «Емпаєр стейт билдінґ») побудована на гранітній скалі за двадцять вісім мільйонів долярів за формою сумеріянського Зиґурату.54. Археолог Леонард Вуллей реконструю­вав Зиґурат і стало тепер всім ясно, що вави­лонські святині (святиня для Бога Мардука, святиня для Богині Іштарти), а також святиня, збудована царем Соломоном для Бога Єгови, мають тільки трохи змінену форму Зиґурату. Зиґурат був побудований сумеріянами сотні літ перед побудовою найстародавнішої єги­петської піраміди.55. Зиґурат мав форму вежі зі сходами. На найвищому поверсі Зиґурату було святилище і обсерваційна станція астрономічна. Вчені Су­мерії (перші вчені світу) ретельно спостерігали за подіями, які відбувалися на небі, їх цікавив рух Сонця, Місяця, метеорів, зірок, хмар, вітрів.Вони свої спостереження занотовували на глиняних таблицях: так були створені альма­нахи «Літо і Зима», «Птахи і Риба», «Худоба і Зерно». В Біблії названий Зиґурат «вавилон­ською вежею». Справа в тому, що сумеріяни, будуючи в місті Ур Зиґурат, мали під час бу­дови робітників також семітського походжен­ня і не розуміли їхньої мови. В Біблії ця перша стріча народів (семітів і оріянів (сумеріян) названа «помішанням язиків». Єгова, поба­чив­ши «башту, що споруджують сини чо­ло­вічі» таку, що «її верх був до небес», роз­гнівався і «помішав їх мову, щоб не розуміли один одного» (1 кн. Мойсея, гл. 11, 4—7).56. Історик Індії А. Калянараман у книзі «Аріятаранджіні», виданій в Мадрасі (Індія) в 1970 році, на сторінці 110 зазначує, що слово «зиґурат» вимовлене тими, які читали клино­писи, не зовсім правильне. Воно, на його думку, сумеріянами вимовлялося як «сікара»; (в санскриті слово «сікара» відповідає англій­ському «телл», українському — «сказання», (Зиґурат — дім, в якому відбувалося «ска­зання»-молитва).57. У святині (Зиґураті), або, як зазначує історик Індії Калянараман, в «Домі мови», предки наші (сумеріяни) славили богиню «ін Нанну». Слова «нан», «нин», «ама» вони вживали в значенні сьогоднішнього укра­їнського слова «неня» (мама).Не можу погодитися з тими сумерологами, які зі слів (взятих з клинопису) «ін нанна», створили одне слово «Інанна», написавши його з великої літери. Немає даних (коли углибитися у суть сумеріянського письма) на те, щоб зі слів «ін нанна» творити ім'я.58. Ясно бачимо, що на таблиці число 17 (в поемі присвяченій Нанні) написано «нан ґу така». Сумеролог Вільям В. Галло доводить, що ці слова означають «пані надзвичайна», в дослівному (спрощеному) перекладі «нена така».Самуел Нояг Крамер у книзі «Із Таблиць Сумерії» зазначує, що Нанна це «наймогут­ніша сумеріянська богиня любови і війни». Сумеріяни жертвували Нанні золото, срібло, зерно, печене м'ясо, овочі, вино, пиво. Оче­видно, що принесені до святині Нанни скарби в основному були розділені між воїнами (лукалами, носіями зброї — лук і стріла).Нанна любила воїнів — хоронителів миру, скарбів, волі. Семіти, запозичивши від су­ме­ріян обряди Нанни, створили обряд богині Іш­тарти (богині любови і війни), я пишу у праці «Великдень Світла Дажбожого», що від слова «Іштарта» постали слова «істер» (істер еґґс).59. Щовесни несли сумеріянки до Зиґурату дари для Нанни, увіковічнюючи пам'ять про предків і славлячи звитягу воїнів, полеглих у боях за честь і волю роду свого.Благородна та людина, яка задушевним словом і щирим поклоном звеличує своїх родоначальників, їхні імена, їхні мислі, їхнє життя.60. Археолог Леонард Вуллей в руїнах міста Ур викопав гробницю сумеріянської цариці Шубад. Є міркування, що не Шубад, а Субад. Історики вважають, що Шубад — най­стародавніша цариця Світу Людського. Вона жила 4700 років тому. Антропологи, про­буючи «відродити» її образ, дали їй світлі очі, русі коси, адже сумеріяни прийшли в долини Тигру і Евфрату із степів Гіпербореї (Півночі).61. Коли померла цариця Шубад, разом з нею були поховані й її служниці. Служниці (за оріянським звичаєм, який був в Оріяні шість тисяч років тому, і який був оріянами зане­сений і до Індії) випили напій. Напій прико­лихав їх до «вічного сну». Вони вірили, що зі своєю влюбленою царицею відходять «у ви­рай» (у рай — безмежну небесну блакить). Вони не хотіли помиритися з думкою, що «є смерть».62. Щойно археологи України біля села Ста­росілля (Олександрівського району) вия­ви­ли під час розкопки кургану кам'яні гробниці. Гробниці прикрашені різьбленими геометричними орнаментами і розписані чорною і червоною фарбами.Біля гробниць — два дерев'яні вози, їхній вік — як визначили археологи при допомозі радіоактивного аналізу — більше як п'ять тисяч років.Орнаментика гробниць із Старосілля і ор­наментика гробниць, знайдених в Сумерії — всіх дивує своєю тотожністю.63. Геродот у «Четвертій книзі», описуючи поховальні обряди, які були в Україні більше, як дві з половиною тисячі років тому, за­значує, що скити свого померлого володаря ховають разом з його слугами («слуги пили напій сну»).Скити біля покійного володаря ставили віз, коней, клали зброю, збрую, їжу. Вони вірили, що володар відходить у далеку до­рогу. Тепер знайдені в скитських могилах знаки обряду поховання підтверджують пи­сан­ня Геродота.64. Тлінні останки першої цариці Світу Людського перенесені до музею Ірак (в Баг­дад). І я бачу: Її чоло ввінчане вінком (ніжні золоті листки вінка нагадують листки верби). Верба — символ живучости, самозбереження. В одрізаній вербній галузці затаєна сила продовження роду — вткніть її у вологу землю і вона забуяє життям65. Вінок з квітів, колосків, ягід, якими сумеріянки (і сьогодні їхні нащадки — укра­їнки) уквітчували чоло, не був тільки живою жіночою прикрасою. Українки у чаді чужо­вір'я живучи, забули значення вінка.Сумеріянки вірили (і вірили внучки Даж­божі — українки тисячу років тому), що Земля — всеплодючая Мати, сумеріяни (гіттіти) ка­зали «маза», що в них означало «мати-земля».66. В дохристиянській Україні (Русі) дів­чині під час весілля (чи в час Купальських свят) врочисто клали на голову вінок з живих степових квітів і промовляли до неї: «Та будь же, дівонько, квітучою та будь же, дівонько, родючою і багатою, як святая мати-Земля!»Вінок у обрядах віри предків наших сим­волізував таїну продовження роду, його кві­тучість і багатство; слово «жена» постало з слова «життя», «муж» (мужній, мужність, могутній), жена (життєвість, життєутвердже­ність).67. Цариця Шубад любила пісню і музику. В її палаці знайдена золота «лил», «лелі» (ар­фа). Лил мала сім струн (сім озвучених твор­чих днів), сім живих кольорів. Лил оздоблена, як я вже зазначував, такими геометричними взорами, які знайдені археологами в Україні (біля села Мізинь).Мізинські взори найстародавніші взори, зро­блені людиною. Вони досі добре зберег­лися тому, що були карбовані на мамонтових бивнях, кістках і тому, що українці (безпо­середні нащадки мізинців) досі (тобто, більше як десять тисячоліть!) плекають їх. І сьогодні їх бачимо на сорочках, рушниках.68. На основі сучасних досконалих аналізів установлено, що мізинські взори були ство­рені в різні тисячоліття — чотирнадцять, особливо одинадцять, сім тисяч років тому. В них буйно проявлені перші тяготіння людини до краси, вибагливости, які започаткували напрямок і розвиток мистецтва на плянеті Земля.Стародавньоукраїнські (мізинські) взори сьогодні поширені на всіх материках. Вони (через помилку й відсталість археологічної науки) були сто років тому названі грецькими тому, що в святинях Греції ними (цими взо­рами, греки їх звуть «меандрами») прикра­шені мармурові долівки, стіни, статуї Зевса, Атени, одяг Плятона, Аристотеля і керамічні вироби, створені греками дві тисячі сімсот років тому.69. Та тепер стало відомо, що взори (ме­андри) були на території теперішньої Греції ще перед прибуттям до Греції грецьких (до­рійсько-ахейських) племен: — греки прибули до Греції 3200 років тому.Взори (меандри) були принесені до Пело­понесу, на побережжя Егейського моря, на Крит трипільцями (пелазгами) п'ять тисяч ро­ків тому. Пелазги — ранні оріяни, греки у них запозичили спосіб будування храмів, творіння статуй, меандрів. Геродот пише, що пелазги жили в Греції ще перед приходом греків до Греції і мова пелазгіянська була для греків не зрозумілою.70. Оповідання про «найстародавнішу ца­рицю Світу Людського» я закінчу словом про стиль життя сумеріянок. Сумеріянки — перші в світі жінки, які одягнули вовняні і лляні сукні. Крій їхнього одягу був прийнятий грекинями, юдейками, римлянками, їхня одежа (одежа сумеріянок) була прикрашена дорогими ка­мін­нями, золотими оздобами. Вони носили перстені, браслети, кульчики, намисто (золоті оздоби і синє намисто — їхні влюблені кольори).71. Взори, викарбувані на браслетах суме­рія­нок, і взори, викарбувані на браслетах оріянок, такі подібні, як дві краплі води. І це стверджує археолог Ґрегем Кларк. Він у книзі «Аспекти Праісторії», виданій в 1970 році Кембриджським університетом, на сторінці 116 ілюструє зразки Староукраїнської (Мізин­сь­кої) культури — браслети, створені з мамон­тових кісток, оздоблені меандрами.72. Любов до краси, туга за красою — чуття красивої душі. Сумеріянки любили красу душі й тіла. В них був релігійний звичай щовечора купатися. Вони тіло охороняли від вітрів, сонця, холоду пахучими оліями. З рослин вони вміли робити рожевий крем, яким малювали уста. Духовні провідники вважали, що прагнення жінки бути красивою — прикмета, дарована природою.73. У святинях збереглися на стінах викар­бувані образи сумеріянок. Бачимо, що вони во­лосся збирали у вузол, вузол зав'язували стріч­ками і скріплювали золотими, мідяними, кос­тяними шпильками. Вони любили квіти вдум­ливо — їх вабила гармонія кольорів. Таїни ви­робу квіткових пахощів вони передавали з роду в рід. Зерна, з яких вони вирощували дух­мяні квіти, тримали у глиняних і мідяних дзбанках. Гарячі й сухі піски Месопотамії уря­тували для Людства пам'ятки творів сумеріян­ських.74. І сьогодні ми знаємо, що сумеріянки причепурювали свої глиняні хати квітами, долівки освіжували пахучими травами, стіни уквітчували зеленню. У святому кутку стояла статуя Нанни (Родоначальниці Лель). Біля неї лежали квіти, овочі, стояв у дзбанку навар (вар). Горів вогник. Хліб, створений із святої води і благородного зерна, лежав на найпо­чеснішому місці (на покуті) біля Матері-Родоначальниці.75. Сумеріянки свої звичаї передавали дітям, як святий дар предків, як правильні почування душі своєї, як красу обрядового життя. Вони ніжно любили дітей своїх, учили їх відстоювати честь роду свого.Вони співали дітям пісень, граючи на «лил». Слово «лил» (ліль, лілі) в них мало багато значень. Під словом «лил» вони ро­зуміли «віяння», «пестощі», «вітер», «коли­ван­ня», «леління», у «Слові про Похід Ігоря» читаємо: «леліючи корабли на сині морі». І, як я вже зазначував, у них був Бог Лил; зі слова «лил» семіти створили ім'я для свого Бога (Ел, Ілі, Елої, Елогим). Сумеріяни вірили, що не­ви­димий, але всюдисущий Лил запліднює квіти життя (ниви, сади), і котить хвилі по морю.76. Всі ми знаємо, що досі в Україні живе обряд «купування молодої». Пригадую, що під час весілля (в селі Богоявленське) я був «весільним хлопчиком», який брав у моло­дого «дар за молоду» (жменю цукерків), мав я тоді шість років.І в сумеріян був звичай «купування мо­лодої». Молодий перед весіллям давав дар для батька молодої. На сумеріянських письменах зазначено, що коли молода перед весіллям відмовлялася одружуватися, «молодому гос­тинно дар повертався».Обряд дару («купування молодої») існував для перевірки почувань молодого і для піднімання вартости молодої.77. Східні семіти сумеріянський весільний звичай прийнявши, перетворили його у зви­чайну торгівлю молодими дівчатами і вдо­вами». І в Біблії ця принизлива торгівля трактована як мораль упорядкованого життя.Наприклад, Ісаак (Усміхнений) наказав своєму синові Іакові (Хитро-підлесливому), щоб він одружився тільки з жидівською дів­чиною, але близько такої не було.Ісаак порадив синові Іакові йти у мандри, щоб розшукати жида Лабана (Білого), Лабан — власник багатої овечої отари. Він має дві доч­ки -Леаг (Корова) і Рахел (Вівця). Чотир­надцять років (сім років за кожну) пас Іаков (Ізраел — Богоборець) худобу Лабанові. І за такий дов­голітній труд він дістав право від Ла­бана од­ружитися з Коровою (Леагою) і Вів­цею (Ра­хелею). (Щоб не було упереджень до мого поя­с­нення значень біблійних імен, я рад­жу чита­чеві познайомитися з старогебрей­сь­кими слов­ни­ками, або заглянути, наприклад, до «Слов­ника Біблії» Джана Л. Мек Кензі, виданого в 1965 році під наглядом Гене­раль­ного Вікарія – Архиєпископа Чикаго Глетуса Ф.О.Доннелла).78. Сумеріянська дівчина була зобов'язана мати придане (вона готувала з вовни і льону одяг, хатні прикраси, постіль), її придане, як зазначено на клинописах, врочисто перево­зи­лося до родини молодого. Та коли виявля­лося, що молодий не ставиться поважно до родинного життя, молода мала право забрати своє придане і повернутися до своїх родичів.Мужчина, який спокусив дівчину, був зобов'язаний звернутися до її родичів у справі одруження і забрати її до своєї родини. Особливо докладно (на основі сумеріянських клинописів) описав сумеріянські звичаї, весі­льні обряди і закони славний археолог Лео­нард Вуллей у книзі «Сумеріяни» (в розділі «Сумеріянське Суспільство»), виданій в 1965 році Оксфордським університетом.

ДЕНЬ 879. Сумеріяни — перші в світі люди, які для своїх дітей створили школу. Вони на основі спостережень і життєвих досвідів знали, що людина йде туди, куди її веде думка.Вони старалися, щоб їхні діти вміли пра­виль­но думати, вміли творити правильні ро­дини і мали правильний погляд на життя, віру, рід. І вміли свій життєвий досвід, збагачений досвідом предків, втілювати успішно в що­денне життя. І передавати його дітям своїм.У них був усталений закон — діти перебу­вають під беззастережною опікою родичів. Порада родичів, наука родичів — закон для дітей. Родичі мали право, якщо вважали, що їхні діти не шанують родинних звичаїв, не да­ти їм ні свого імени, ні свого маєтку. Маєток ставав власністю Зиґурату, Зиґурат увіковіч­нював імена достойних родин і готував дітей бути достойними синами роду свого.80. Сумеріяни мали переконання, що до­стойне ім'я родичів не може бути передане недостойним дітям. Недостойні діти, які мали нахил до злих навиків, потрапляли під вплив чужоплеменних обрядів, лишалися без імени. Вони, як безіменні люди, ставали наймитами на господарствах чужих людей, їм їхні родичі давали можливість покаятися, усвідомити свої помилки і вернутися до рідного вогнища.Мати була особливо пошанована, вона все своє майно, що мала перед одруженням, і все майно, яке вона придбала в родинному житті, розділяла між дітьми своїми так, як хотіла; ніхто не мав права її волю осуджувати.81. Сумеріяни мали переконання, що дітей треба вирощувати так, як із зернини виро­щу­ється колосок, їхні діти перебували в школі від сходу до заходу сонця. Дітям було заборонено без мети блукати вулицями тоді, коли їхні родичі зайняті працею на полі.Науку, розвагу, відпочинок, харчування їм давала школа, яку втримували родичі. Голова школи в них звався «УММІЯ». Сумерологи одностайно вважають (і про це я вже гово­рив), що сумеріяни широко вживали слово «ум­мія» в значенні англійського слова «смарт», або в значенні слів «професор», «док­тор». Знаємо, що латинські слова «про­фесор», «доктор» в точному перекладі на українську мову означають «учитель».82. Уммії (тобто, учителі, умільці, умники, умні) розвивали в учнів ум. Відомо, що в молодої людини і старшої, коли вона не розвиває мислення, мозок маліє — гинуть в мозкові мільйони «клітин» тільки тому, що вони бездіяльні.Уммії розвивали в учнів розумову вольо­вість (наполегливість): прагнення аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати. Учні вчилися речі зіставляти по їхніх формах і властивостях.Учні вивчали (уміймо відчути, що ці шко­ли були п'ять тисяч років тому!) математику, географію, астрономію, зоологію, мінерало­гію, граматику. Уміймо відчути, що українці (християни), які виховані на юдейській (біб­лій­ній) космології вірять (і деякі вірять сліпо, хоробливо), що десь п'ять тисяч років тому «Бог Ізраеля Єгова створив сонце, землю, місяць, Адама, Єву».83. Сьогоднішня система шкільного нав­чан­ня, яка існує у школах нашої прекрасної плянети Земля, започаткована сумеріянами. Справа, очевидно, не в системі шкільного навчання, а в тому, який вона має зміст.Українські діти у школах чужих релігій і чужих (політичних і соціяльних) ідеологій калічаться, їхні учителі не вчать їх рідної духовости, тобто не вчать їх бути собою. Вони їх не вчать рідної історії, а коли і вчать, то так, щоб в них (українських дітях) був погляд на історію рідну такий, який є вигідний для їхніх ворогів.84. Діти, душі яких школою чужовір'я покалічені, ставши дорослими, не проявляють вміння логічно мислити, самостійно мислити, самостійно утверджувати свою духовно-на­ціо­нальну сутність. Їхні мислі — безкриле і без­ладне нанизування слів в основному такого напрямку: «Та Україну я люблю, а хто ж її не любить? Земля багата, може її хтось зробить вільною, але українськими справами я не цікавлюся, бо знаю, що й так з того нічого не вийде. Бо католики воюють з православними, а православні з католиками і все за віру Христову».Ні, Україна не є повністю паралізована духом чужовір'я! Вона багата на алмази (са­мо­родки) і алмази її такі дорогоцінні, що жод­ні чужовірні школи не спроможні їх обшлі­фувати. Вони могутні, як клекіт народної душі!Правдиві алмази – духовні аристократи, об'єднані в Об'єднанні Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри. При­ро­да їх обдарувала спрагою до знань рідної іс­торії, спрагою бути людьми духовної незалеж­но­­сти.85. Уммії впроваджували учнів у такі обставини, щоб вони самі призвичаювалися керувати своєю поведінкою, щоб вони самі плекали між собою добровільну дисципліну, вміли врівноважувати свої почування, вміли в ім'я досягнення мети терпіти голод, холод, болі, насмішки. І знали, що той, хто нарікає на свою долю і просить співчуття — негідник.86. Щоб свавільні діти (діти бездіяльного, неорганізованого мислення і руїнницьких емо­цій) не мали злого впливу на кращих дітей, Уммії тримали їх окремо (вважали їх бездар­ними).Відсталих дітей вони лікували кращими хар­чами, тілесними вправами, строгими зако­нами дисципліни. На основі прикладів, взятих з життя, уммії показували бездарним учням хибність їхньої поведінки і хибність їхніх поглядів. І показували їм, що є корисне, а що є шкідливе, що є активне, а що є пасивне, що є достойне, і що є принизливе. І що таке воля, та як треба її боронити. І що таке неволя, та як треба з неї визволитися.Уммії вчили учнів, що дія (дія маломовна, цілеспрямована і відважна) — єдиноправиль­ний шлях, який веде людину у святиню жит­тєвого успіху. Дітей вилікуваних впроваджу­вали в коло дітей здорових тілом і душею.87. Не без підстав історики всіх рас і релігій вважають сумеріян «людьми красивої душі, практичних обрядів, світлої людяности, во­льо­вої цілеспрямованости».Для прикладу я згадаю деякі сумеріянські прислів'я — прислів'я, як знаємо, найкраще віддзеркалюють мораль і характер народу. «Хто будує, як пан, живе, як раб». «Хто будує, як раб, живе, як пан». Вони, як бачимо, щастя знаходили в праці тяжкій і достойній.«Бідній людині краще вмерти, як жити: якщо вона має хліб, то не має соли. Коли має сіль, то не має хліба. Коли має м'ясо, то не має вівці. Коли має вівцю, то не має м'яса».«Хто посідає багато срібла — щасливий. Хто посідає багато ячменю — щасливий. Хто нічого не має — може спати».88. Кочовики — пастухи (східні семіти, які зі всіх сторін оточували сумеріянські поля і міста) ходили, як Іоан Хреститель, перекинув­ши через плече шкіру, здерту зі звіря. Щоб шкіра не падала, підтримували її поясом і носили її доти, поки вона на плечах незітліла.Сумеріяни вважали, що «Всім приємно гля­нути на людину добре одягнену». Їхні при­слів'я досі не втратили свіжости, наприклад, «Рука з рукою і дім для людини буде збудо­ва­ний». «Живіт до живота і дім буде розва­лений». «Радісне серце — наречена, скорбне серце — наречений».89. Сьогоднішня історична наука вважає, що сумеріяни дали для Людства першооснови «соціяльного, економічного і релігійного жит­тя» («Світова історія Жидівського народу», Ізраель, 1961, стор. 147).Отже, жиди вважали потрібним ствердити, що не «Біблія» (книга старих юдеїв) і не біблійні патріярхи, а сумеріяни дали Людству першооснову релігійного життя.Між іншим, у цій же «Світовій історії Жи­дівського народу» на сторінці 199 пишеться, що «Сарµон був першим володарем в історії Месопотамії», який був семітом і мав він «не сумеріянське ім'я». І тут же є пояснення, що слово «сарґон» («сар-рум-кен») означає «ко­роль законний». Таке пояснення слова «сар­ґон» мілке, поетичне і я дивуюся, що автори монументальної книги «Світової історії Жидівського народу» не проявили глибших знань і всестороннішої вдумливости.90. Правда, що Сарґон був семітом (акка­дом), але ім'я в нього сумеріянське. Ім'я «Сарґон» означає «Сонячний король», або «Сон­цекороль». Семіти (аккади — найкмітли­віше в ті часи семітське плем'я) із суме­ріян­ського слова «сар» («сар» значить «сонце») створили ім'я «Сарґон». Сьогодні сумеріянсь­ке (староукраїнське) слово «сар» українці вимовляють, як «цар».І один із визначних володарів Сумерії мав ім'я Сар (Сарупак). Читаючи «Рик Веди», я по­мі­тив, що деякі оріянські володарі мали ім’я Сурь, брагмани словом «сурь» звали «сонце». В «Рик Ведах» ім'я дівчини «Сурка» означає «Со­нячна», «принцеса», «опромінена». Ім'я юдей­ської родоначальниці Сарри позичене в суме­ріян.91. Яка в такому випадку історія слова «Авраам»? Історія ім'я «Авраам» подібна на історію ім'я «Сарра». Сьогодні українці ви­мов­ляють сумеріянське слово «абба» (в суме­рі­ян воно означало «батько»), як «батя», «батько». У санскриті слово «бап» значить «батько».Джан М. Аллегро (широко відомий зна­­вець біблійних скриптів, знайдених біля Мерт­вого моря) — викладач історії «Біблії» і геб­реїзму в Манчестерському університеті (Ан­глія) у книзі «Секрет Машрум і Крос» пише, оперуючи староарамейськими документами, що арамейці позичили у сумеріян слово «абба», вживаючи його в значенні «фадер». Від арамейців юдейці позичили слово «абба» і вимовили його, як «Абрагам» (Ебрагім).92. Доктор Л. А. Ведделл, визначний асси­ріолог, вважає, що «сумеріяни ранні арійці». Слово «арійці» особливо поширене в істо­ричній науці; я замість слова «арійці» пишу «оріяни», є такі науковці, які обвинувачують мене, що я словами «оріяни», «Оріяна», «орі­янська», створюю дезорієнтацію. Ні. Санск­ритські літери «а» і «о» подібні не випадково; в ранньому санскриті не було чіткого зву­ко­вого межування між «а» і «о». Адольф Гітлер своєю антиарійською «арійською доктри­ною» так спотворив слово «арієць», що мені просто не зручно його вимовляти. Слово «оріяни» впроваджую в українську мову також тому, що воно в українській мові звучить рідніше, як «арійці».93. Доктор Л. А. Ведделл у своєму порівня­ль­ному «Сумеро-Арійському словникові» до­водить спорідненість між мовою сумеріян і раннім санскритом (ранній санскрит — мова трипільців, тобто, стародавніх українців).Він спростовує міркування тих науковців, які припускають, що сумеріянська мова «була сама в собі» і не мала вона жодного від­ношення до мов Індо-Европейської раси. Він обґрунтовано доводить, що сумеріяни були ранніми оріянами своєю мовою, будовою слова і самобутньою системою письма.94. Беру декілька слів з «Сумеріяно-Арій­ського словника», і, для порівняння значення сумеріяно-оріянських слів, пояснюю їх сучас­ними українськими і англійськими словами:95. Мова — живе древо мислі, воно постійно розкорінюється, удосконалюється і, залежно від історичної долі народу, хворіє, або пи­шається своєю самобутньою квітучістю. Візь­мімо хоч би такий звичайний приклад. У часи Київської Руси (України) русичі (українці), а також ті, що були підвладні русичам (укра­їнцям) і власне тому вони і звалися «русь­ки­ми», тобто, приналежними до русичів (укра­їнців), казали «птак», «шостак». Тепер не­лег­ко кожному догадатися, що ці слова значен­ням відповідають словам «птах», «субота». Чому з «шостака» постала «субота»?96. (Бог Ізраеля (Іакова) Єгова, як про це на­пи­сали рабіни Езикіел-Ездра у «Торі» («П'я­ти­книжжі Мойсея»), за шість днів «сотворив» світ — рослини, тварини і двох людей (Адама і Єву), і сьомого дня пішов на «саббатс» (спочинок).Спочинок потрібний там, де є втома. Втома є там, де є слабість, недосконалість.Єгова мовою гебрейською сказав до геб­реїв: «Суботу ж мою мусите держати, бо се знам'я між мною і вами в роди ваші,... і допильнуйте суботи, вона бо вам свята, хто опоганить її, того скарати смертю» (2 кн. Мойсея, гл. 31, 13—14).Неділя — значить не ділати, відпочивати. Ті, які впроваджували латино-грецький хрис­тиянізм в Русі (Україні), щоб хоч частинно ожидовити українські назви днів, викинули слово «шостак» і впровадили «саббатс» (суботу).97. І ще один приклад словотворення: слово «завтра» складається з слів «за» і «утро»; сло­во «уміти» постало з слова «ум»; «обереж­ність» — від «берег».Слова, які мають закінчення «ти», «яти» чи «ати» в основному постали із старих санск­ритських слів, і коли я кажу, що українська мова — сучасний санскрит, то я маю на увазі такі основи. У санскриті, наприклад, є такі слова «ліп», «лат», «ум», «жв», «бу», «спа», «да», «пас», «пак», «па», «лад», «вар», «рик», «рад», «теп», «вид», «пла», «пис», «маг», «суш», «лел»; слова ці старі, як світ мислі на плянеті Земля. Вони були створені в Оріяні (Україні), тобто, в Правітчизні народів Індо-Европейської раси, п'ятнадцять, десять тисяч літ тому чи й раніше. І живуть вони й сьогодні в мові українській, прийнявши таку форму: ліп-ити, лат-ати, ум-іти, жв-акати, бу-ти, спа-ти, да-ти, пас-ти, пек-ти, пи-ти, пад-ати, вар-ити, рик-ти, рад-іти, теп-літи, вид-іти, пла­ва­ти, пис-ати, мог-ти, суш-ити, лел-іяти. Укра­їнці філологи, які необізнані з санскритом, будуть, очевидно, апелювати до парафіяльної маси і особливо до «духовних панотців», щоб вони ставилися до моєї наукової єресі упе­реджено, бо вона «не визнана». І так вони вже й роблять, та я живу вірою, що прийде час — на чолі української філології стануть високо­освічені і вдумливі науковці і вони оцінять вартість моєї праці.98. Ідемо далі. Сьогодні тяжко догадатися, що назва міста «Дрогобич» перекручена, в ори­гіналі (в архівах) стоїть правдива назва «Дро­гобит»; закінчення «бич» звучить глум­ли­во.Є переконання, що в Русі (Україні) був славний піснетворець Баян. «Слово про Похід Ігоря» пише: «Боян бо віщий, аще кому хотя­ще піснь творити, то розтікашеть ся мисію по древу, сірим вовком по землі, шизим орлом под облаки», «Бояне, соловію старого вре­мени: аби ти сіа полки ущекотал,... летая умом под облаки».(Слово «облаки» сьогодні не можна зна­йти в українському словникові; відважуся зазначити, що коли слово «облако» означає «хмара», то значить від нього постало слово «блакить»).99. Прізвища Баян, Троян, Стоян, Мовчан, Полян, Подолян старі й зрозумілі сьогодні нам. Наприклад, прізвище Баян постало від слова «бай». Слово «бай» в Дохристиянській Русі (Україні) означало «знахар», «волхв», «віщун», тобто, «той, що замовляє», «забаю­кує»; з слова «бай» постали слова «байка», «байкар»; «бає» значить «рече», «каже».Святослав Хоробрий жив тисячу років то­му. Він рідний нам тілом, вірою, почуван­ням, мовою, дарма, що слова, якими він корис­ту­вався, як рідними, сьогодні для нас звучать не зовсім зрозуміло. Він казав «мись», а ми ка­жемо – білка, він казав «насада», а ми каже­мо – човен, він казав «ркоша», а ми – ска­зали; він казав «смага», а ми — спрага; він казав «успе», а ми – заснув, він казав «ар­кучи», а ми – кажучи.100. Сумеріяни (п'ять тисяч років тому) казали «зразу», в санскриті -«арзи», в «Слові про Похід Ігоря» -«аркучи». Сумеріянські сло­ва, як слова наших безпосередніх предків, рід­ні нам мелодією, архітектонікою, значенням.Час (довгі тисячоліття) лежить на «мертвій мові сумеріян» загадковою печаттю, та ми її (приманливу загадковість) сьогодні вміємо відчути і прочитати.101. У сумеріян «ду», в нас -«іду», в суме­ріян «ара», в нас — оре , в сумеріян ас, в нас — «все», в сумеріян «гарі», в нас — «гарний», у сумеріян «дім», у нас — «дім», у сумеріян «маг», у нас — «могутній», у сумеріян «уму», в нас — «умний», у сумеріян «муду», в нас — «муд­рий», у сумеріян «кашу», в нас — «кажу».102. Коли б воскрес сумеріянин-оріянин, який жив декілька тисяч літ тому, і сказав нам слово «вів», ми б відповіли йому, що він чужи­нець. Справді не він, а ми — ми очужинилися (стали чужими самі для себе), ми забули рідне (прадідівське) слово «вів», вживаючи чуже (монгольське) слово «баран».Слово рідне «вів» нам треба в сучасну мо­ву впровадити, щоб відбудувати правильність нашої мовної архітектоніки: лис — лисиця, вовк — вовчиця, вів — вівця.Зі всіх слов'янських мов найбільш змонго­ль­щеною мовою є мова москвинська («ра­шен»); в ній монгольські слова творять що­ден­ний слов­ник, наприклад, «ґлаз», «кремль», «мос­ква» означають «око», «загорода», «гни­ла ріка».Монгольська Орда казала, що всі покорені нею народи повинні їй платити «товар» (мон­гольське слово «товар» означає «скот» (коро­ви, коні, вівці). Юнаки, які ханові в Орду гнали «товар» звалися «товаришами».103. Словник доктора А. Ведделля я хочу доповнити такими сумеріяно-українсько-ан­глій­ськими словами, сумеріянські слова тут перечислені можна знайти в солідній біб­ліотеці сумерології; сумерологи тепер мають дані тішитися, що українець допоміг їм знайти ключ до «мертвої мови» легендарної Сумерії.

105. Сумеріяни святиню звали «зиґурат» і «е-гал»; старі гебреї сумеріянське слово «е-гал» вимовили, як «бекгал», і Соломон по­будував «бекгал»; слово «е-гал» й сьогодні живе в значенні «гал» (заля).Сумеріяни казали «небо», вавілоняни (семіти) слово «небо» позичили від сумеріян; старі халдеї словом «небо» назвали свого Бога, халдейський «Небо» своїм характером тотожний з латинським Меркурієм. Пророк Ісая (гл. 46, 1) написав, що «Упав Бел, по­валився Небо», у всіх англомовних виданнях «Біблії» написано «Небо».106. Сумеріянське слово «бал» має два зна­чення — «валити» і «балакати». Суме­ро­логи вважають, що сумеріянське слово «бал-бал» відповідає англійському «спік», «сонґ». В ук­раїнців є слова «балагура», «балакати», «ба­ламут», у санскриті є слово «бал», від якого походять широко відомі санскритські слова «балака», «баладева», «балала», «балакая», «балакіка», «балакин», «балда», «балакара», «баламота».Головне (корінне) значення санскритсь­кого слова «бал» (пояснюю, покликаючись на «Санскритсько-Англійський Словник» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса, видання — Окс­форд), таке — «щось робити», «щось давати», «щось думати», «проявляти силу»; слово «ба­лака» означає «приємна балакуча жінка», «мисливець»; слово «балака» широко вживане в «Магабгарата».107. Сумеріянське слово «мана» належить до тих декількох слів, які були сумерологами найскоріше прочитані, вони визначили, що слово «мана» рівнозначне англійському слову «скейл», «бартер», «межур». І, очевидно, українському «міна» (міньба, обмін).Аккади слово «мана» почали вживати, як «ману», а гебреї, як «манег», а греки, як «мі­на». У гебреїв навіть грошова одиниця почала зватися «манег» — сто манегсів має десять тисяч шекелсів. Сумеріяни не тільки були першотворцями «ваги», а й винахідниками мистецтва «міняння» (важення); винайшовши ваги, вони на них важили золото, дорогі каміння.108. Бібліотеки Европи постійно збагачую­ться книгами про історію Сумерії; в Істамбулі (Константинополі) у книгарнях лежать роз­кіш­но видані книги мовами англійською, французькою, німецькою про першотворців культури і цивілізації, сумеріян.Будучи в Істамбулі, мені було приємно взяти у руки книгу Самуела Н. Крамера «Іс­торія починається в Сумерії» і на сторінці 240 прочитати, що широко вживане на суме­рі­янських клинописах слово «ду» відповідає англійському слову «ту ґов», і подумав я тоді — і українському «іду». Фрідрік Аґастес Ван­ден­бурґ у книзі «Сумеріянські пісні на клино­пис­них текстах у Бритійському музеї» повідомляє науковий світ, що сумеріянське слово «кашу» відповідає англійському слову «спік», і поду­мав я тоді — і українському слову «кажу».109. У «Санскритсько-Англійському Слов­ни­ко­ві» Сір Моньєра Моньєра-Вільямса (сто­рінка 954) пояснюється, що санскритські сло­ва «виказ», «виказана», «виказіта» вживали оріяни п'ять тисяч років тому в значенні «по­яснення» (ілюстрація), «освітлення» (ілюміна­ція), «роз'яснення» (експльонація). Вільямс зазначує, що ці слова постали від корінних санскритських слів «каза», «кашу». 110. Якщо сумеріянське слово «лю» озна­чає «мен», тобто «людина» (і про це я вже говорив), якщо речення сумеріянське «лю лю ра» сумерологи прочитали в значенні «мен ту мен туґедер», тобто, «лю(дина) (з) лю(диною) ра(зом), то вважаю, що «нам лю лю» (ці су­меріянські слова сумерологи прочитали в зна­ченні «гу­манність») перегукуються з україн­ським словом «людяність».«Хто у Вас викликав хотіння зацікавитися сумеріянами? Адже сумеріяни досі не впро­ваджені в історію України», — запитав мене слухач під час моєї доповіді в Клівленді.І тоді я відповів: «Слово. Одне загадкове слово викликало в мене зацікавлення сумерія­нами. І сталося це так: в Мюнхені в німецькій книзі я прочитав, що таємничі сумеріяни вживали слово «руда» в значенні німецького слова «блюд».І пригадав я, що мій дід Трохим не казав «кров людська», а «руда людська». І пригадав я, що в оповіданні «Маруся» Квітки-Осно­в'я­ненка, яке я читав у дитинстві, слово «руда» вживається в значенні «кров». «Кинувся ци­лю­рик, і якомога поспіша, та й кинув їй руду з руки, далі розв'язав пляшку, а ж там усе п'яв­ки, та й поприпускав їх до боку» («Маруся»).Справді, слово «руда» торкнулося до найпотаємніших (я б сказав, інтуїтивних) глибин душі моєї, і постало в мене натхнення довідатися хто були сумеріяни. І я довідався.Тепер ще хочу зробити таке доповнення: слово «руда» тотожне з санскритським словом «руд», яке означає «ридає», «плаче». І також з санскритським словом «род», яке означає «рід», «рідність», «родина». Санскритське сло­во «родга» означає «родити», «рости» а слово «рудра», яке постало з «руд» означає «рида­ю­чий». Вважаю, що так, як від слова «кров» по­стали слова «кревний», «кревняк», зі слова «руда» постали теперішні наші слова «рід», «родина», «рідня» (очевидно, в значенні «спіль­на кров», «спільне народження, походження»).111. Самуел Н. Крамер вважає, що сумерія­ни звали свою країну «Сумера»: у сумеріян­ських молитвах, закарбованих на клинописах, є слова «О, Сумер, велика країно!»Слово «сумер» (гумир), яке належить до корінних слів раннього санскриту (читай «Рик Веди»), означає «блаженство», «спокій», воно рівнозначне сучасному українському слову «сумир».112. У санскриті є слова «сумара» і «сама­ра». Слово «су» (наприклад у «Рик Ведах») означає «дуже», «над». «Сутапта» — дуже тепло, «судая» — приємна дань. І сьогодні ми вживаємо «су» в значенні «сузір'я», «су-в'яз», «су-мирний», «су-купний», «сутяга», «су-пер­ник», «су-путник», «сучасник». У санскриті слово «сумара» означає «сумирний» («тиха людина», «приємна смерть»). В буддизмі є священна гора Сумир (гора Сумир заселена небесними геніями, геніями миру, досконало­сти, творцями «нірвани»).113. Ми вже знаємо, що автори «Біблії» слово «Сумер» написали як «Сінар» (Сінеар). Є припущення, що слова «гомер» і «кімер» постали з слова «сумер» на тих основах, що й слово «кераміка — сераміка».В «Біблійному Словнику» Вільяма Смітта, виданому в 1948 році у Філадельфії—Торонті, на сторінці 221 пояснюється, що слово «ґо­мер» означає «досконалі люди», і тут же за­значується, що «ґомери — родителі ранніх кімеріян» (кімерійців).На останніх сторінках цього «Біблійного Словника» подані мапи; на першій мапі, яка показує, як виглядали Близький Схід, Північ­ний Єгипет і Европа у трактуванні «Ґенезісу» (першої книги Мойсея), Західна Европа показана як край незнаний, а на території Східної Европи (там, де Україна) написано «Ґомер» і «Маґоґ». Знаємо, що слово «моґоґ» означає «могутні» (мужні).114. Гог — володар країни Магогів. Езикіел пише, що прийшло до нього «слово Господнє, таке: «Сину чоловічий! наверни твій вид проти Гога в Магог-землі, проти кня­зя Рошського...», «пророкуй, сину чоловічий, і промов до Гога: «Так говорить Господь Бог: чи так воно? того часу, як люд мій Ізраїль розживеться безжурно, ти про це дізнаєшся, і вирушиш ти й прийдеш із своєї осади, з найдальшої півночі, — ти й многі народи з тобою, сама кіннота, величезна ватага й безліч війська», «І двинеш проти мого люду Ізраїля, мов хуртовинна хмара, щоб окрити землю»... (Езикіел, гл. 38).115. «Рош» — правдоподібно власне ім'я, яке стосується до першого з трьох Скитських племен, між якими Магог було головним пле­м'ям» (Вільям Сміт, «Словник Біблії», стор. 572). Геродот пише, що Сирія і Палестина були окуповані кінними арміями Скитів.Народ Магогів (Могутніх) своєю швид­кою, як буря, кінною армією створив на ста­рих гебреїв таке незабутнє враження, що навіть в Євангелії зазначено: «...вийде зводити народи на чотирьох краях світу, Гога і Ма­го­га, і збирати їх на війну, котрих число, як пі­сок морський». Читаючи ці слова Іоана Бо­гослова, створюється враження, що він писав своє «благовістя», нажувавшись лаврового листя — забув блаженний, що Гог це не народ, а володар бистроконних Магогів.116. Стюарт Піґґот (професор Едінбурзь­кого університету) в книзі «Стародавня Европа», виданій в 1965 році в Англії, у розділі «Раннє хліборобство» зазначує, що вже сорок тисяч років тому в Україні були людьми збу­довані житла. На сторінці двадцять дев'ятій він ілюструє, як виглядало одне з таких будов, знайдених археологами в Україні біля села Молодова. Житла в Україні переважно були споруджені з мамонтових бивнів, з шкіри зві­рів, довжина одного житла — десять метрів.117. Стюарт Піґґот на сторінці сорок третій помішує мапу Східної Европи і зазначує, що сім тисяч років тому вже була поширена хліборобська культура в степах між Доном і Дунаєм. Між роками 62—72 в Україні відкри­­ті сотні поселень (городища) семитисячоліт­ньої давности, у глиняних стінах хат знайдені полова, зерно.Стюарт Піґґот, пишучи, що територія, яка тягнеться між Карпатами і Кавказом «є Віт­чизною Індо-Европейців», спростовує пере­ста­рілі твердження чеського вченого Грозного.Грозний у книзі «Стародавня Історія» на сторінці 237 пише, що сумеріяни «перед при­ходом до Месопотамії жили, мабуть, десь у степах Киргизії». У степах Киргизії досі вчені не знайшли жодних таких даних, які б об­ґрунтовували припущення Грозного — велико­го гіттіолога.Киргизи — раса неевропейська; Вілл Ду­рант у книзі «Історія Цивілізації» у восьмому розділі пише, що сумеріяни не були ні азіятами, ні семітами, вони були людьми «з високим прямим не семітським носом».118. І нарешті вісті українських археологів, дії яких суворо контрольовані поліційними органами Московитії. Українські археологи обережно, мовою, сухої статистики пишуть: «Племена, які жили у степових районах України у четвертому столітті до нашої ери, приручили коня і стали першими вершниками в Европі».«Недавно на правому березі Дніпра, в гир­лі річки Омельник, виявлено одне з поселень. Встановлено, що група людей, які жили тут, збудувала кілька жител. Це були просторі чотирикутні споруди трохи заглиблені в зем­лю. Стіни їхні обпліталися лозою і зама­зувалися глиною».119. «На місце відкритого поселення в село Дереївку, Кремгесівського району (біля Кре­мен­чука) виїхала Дніпровська експедиція Інституту Археології Академії Наук (Київ), очо­лена кандидатом історичних наук Д. Я. Те­лі­гиним. Близько два місяці археологи про­водили дослідження важливого для науки поселення.«Тут було розкрито руїни двох жител, знай­дені господарські споруди, численні вог­ни­ща. Зібрано понад 10000 різноманітних пред­метів, серед них — знаряддя праці з ка­меня, з кісток та рогів, фрагменти глиняного посуду, зброю тощо.Цікавими знахідками є предмети первісної пластики. Це виліплені з глини статуї жінок, що свідчать про вірування людей у культ матері-прародительки. Основним знаряддям людей Дереївського поселення було скотарст­во. Вони розводили головним чином коней. Тому і серед знайдених предметів, виготов­лених з кісток, вісімдесят відсотків належали домашньому коневі».120. «Є ще одна характерна особливість, цікавий поховальний обряд. Своїх покійників вони ховали у скороченому стані, на спині, із відігнутими на бік ногами. В могили клали мідяні та костяні прикраси, крем'яні ножі, та­кож глиняний посуд. Дослідження Дереївсь­кого поселення триває...»«Але вже зібрані відомості свідчать, що це найповніше до цього часу розкопаний об'єкт. Тепер в науці ще більше зміцнюється думка, що саме вони (відомі високорозвинені трипільські племена) відіграли важливу роль у формуванні наших безпосередніх предків — ранніх слов'ян («Літературна Україна», Київ).121. Не випадково на обкладинці книги Стю­арта Піґґота «Стародавня Европа» нама­льо­вана людина, яка тримає в руках колесо: колесо — основа цивілізації людства. Все, що сьогодні створило людство, це тільки додаток до колеса.Стюарт Піґґот на 83 сторінці поміщує два малюнки, на яких ми бачимо чотири колеса. Колеса лежать разом із залишками воза, по­руч — кості людей і коней. Знайдені такі мо­гили біля села Трибрати, Усатово, Дереївка дають підставу твердити, що сумеріяни, ви­йшовши з Оріяни (України), вже мали добрих майстрів-колесників. Колеса, знайдені в Оріяні (Україні), були збудовані раніше, як ті колеса, що знайдені в Месопотамії, коло­нізованій сумеріянами (оріянами).

ДЕНЬ 91. Історія — книга життя, і чим старіші її сторінки, тим тяжче їх читати. Сьогодні рідна Земля наша про нас оповідає нам, щоб ми пі­знали самі себе, щоб ми були самі собою, щоб між достойними людьми були ми до­стойними людьми.Часопис «Ню Йорк Таймс» в п'ятницю, 19 січня 1973 року помістив мапу, на якій зо­бражені простори Месопотамії, Єгипту, Сирії, Ізраеля, Греції, Італії, Туреччини. І України. І повідомляє народ Америки, що сьогодні істо­рики (на основі сучасних дослідів — карбон 14) устійнили, що на території України впер­ше на плянеті Земля люди присвоїли коней, корів та інші свійські тварини.2. Є достовірні докази: археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Дереївка, Лука-Врублівська, Усатово, Маяки, Євміївка. Знайдені кості людей, коней, корів. Знайдені вози були зроблені 5500 років тому. (Я вже говорив, що колесо — символ і основа цивілізації Людства).У стінах глиняних (трипільських) хат знай­дені зерно, полова, шкаралупи писанок. Знай­дені первісні (старіші за сумеріянські) зна­ряддя хліборобської праці.І постало нове розуміння історії. Професор археології Ґрегем Кларк (Кембриджський уні­верситет) і професор праісторичної археології Стюарт Піґґот (Едінбурзький університет) у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні (Англія), пишуть: «Коли ми вертаємося тепер до важливіших областей початкового раннього хліборобського посе­лен­­ня, ми знаходимо існування більших зв'яз­ків із Трипіллям (Україною) ніж із Старо­давнім Сходом».3. Стародавній Схід (Сумерія, Халдея, Ак­ка­дія, Вавилон), який до сьогодні вважався Пер­шим Вогнищем хліборобської культури і циві­лізації, передає своє Першенство Оріяні (Украї­ні). Єгипет став (після Сумерії) на тре­тьо­му міс­ці. За ним ідуть Індія, Китай, Крит, побережжя Середземного моря, Гіттія (тери­то­рія сучасної Туреччини), Греція (Ахея), Із­раель, Азтеки, Пе­руани, Латини та інші країни Західної Европи.4. Дійсний член Академії Наук (Київ) про­фесор І. Підоплічко у праці «Ампір Кам'яного віку» пише: «Для багатьох вислів «первісна людина» синонім поняття «примітивної люди­ни». Одначе, відкриття останніх років пока­зали, що в усіх місцях Земної кулі, і, особливо на території України, ще в дуже далекі епохи існували, якщо так можна висловитися, вогнища високої цивілізації кам'яного віку».«Відкриття біля українського села Межи­річчя в цьому відношенні особливо цікаві. До недавніх часів вважалося, що в ту далеку епо­ху люди були настільки дикими, що вико­рис­товували для життя лише природні притулки, печери, віттям прикриті ями, лише пізніше будували примітивні землянки».«При розкопках Межиріччя і других стоя­нок в Україні ми знайшли сліди незрівняно складних і комфортних мешкань, які мають право вже зватися домами. Для будови такого дому в Межиріччі, який мав площу двадцять три квадратових метри і який розрахований був на 10—15 осіб, були використані кості 25 мамонтів».5. «Досліди при допомозі сучасних засобів аналізу (радіокарбонного, колагенового і дру­гих методів), дозволили визначити час будови цих домів. Вони побудовані 10—12 тисяч років тому». Щоб було краще орієнтуватися в історичних датах, треба згадати, що перші при­мітивні з глини і хмизу ліплені півземлян­ки на території сучасного Риму появилися 2750 років тому. Вперше грецькі племена (дикі кочовики Ахеї і Доріяни) появилися на тери­торії Пелопонесу (Греції) 3100 років тому. Впер­ше жиди появилися на арені історії, як кочовики Синайських пустинь, 3100 років тому. «П'ятикнижжя Мойсея», як я вже зга­дував, були в Ассиро-Вавилонії написані рабі­нами Езикіелом-Ездрою 2500 років тому. Царі Давид, Соломон нічого не чули про Ноя, Ав­раама, Сару, Мойсея.6. Щоб довідатися, як почалася історія куль­тури і цивілізації Індо-Европейської раси, треба знайти її Батьківщину. «Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною Батьківщиною Індо-Европейців», — пише Гер­берт Дж. Мюллер у книзі «Воля у Стародав­ньому Світі», виданій в 1961 році в Ню-Йорку. Він (так як і інші історики) зве простори, які розташовані на північ від Чорного моря, «південною Россією».«Південні степи Русі — це простори аріїв», — пише «Євангелія Заратустри», іранські «Веди» (Бгай Манілал С. Парех, Бгават-Дар­ма, Райкот, Індія).Професор Р. Ґіршмен (Сорбонський уні­вер­ситет, Париж), голова археологічних екс­пе­дицій, які в 1935— 36—41—49 роках робили успішні розкопки, у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США, пише, що Материнською землею Індо-Европейських народів є «рівнини Південної Росії», тобто Україна.7. Історик Джан Бовле в книзі «Людина у Віках» пише, що «Арії вийшли з території України».У монументальному збірнику «Історія і Куль­тура Індійського Народу» (у кн. «Оріяни в Індії»), виданому Кембриджським універси­тетом, пишеться, що «Трипільські керамічні вироби (Україна) старіші чим німецькі, на основі яких німці будують свою негативну теорію про те, що оригінальною Вітчизною аріїв є Німеччина».8. Р. С. Маюмдар (віце-президент Декка уні­верситету — (Індія) і один з найвизначні­ших істориків Стародавнього Світу) і А. Д. Пузалкер (асистент директора Бгаратия Ви­дия Бгаван) у книзі «Історія і Культура Індійського Народу» (у розділі «Ведійська епоха») пишуть: «Україна більше, як всі інші країни (країни Европи і Азії, — примітка моя) може претендувати бути землею аріїв (орія­нів). Германська домашня теорія дуже попу­ля­ризована в багатьох европейських школах для расового виправдання». (На основі «ні­мецької домашньої теорії» (ірраціональної) Адольф Гітлер переконував німців, що вони є «вища раса», бо, мовляв, Німеччина є Віт­чиз­ною Індо-Европейської раси.9. «Листи з печери Чаклуна» зачарували науковий світ. Начальник археологічної екс­пе­диції Валентин Миколайович Даниленко із зачудування (як пише «Молодь України» за 2 червня 1974 року) «аж здригнувся». Що ста­лося?«Молодь України» пише, що в Україні «знай­дені малюнки епохи верхнього палео­літу (приблизно 20—15 тисяч років до нашої ери)», «на робочому столі археолога — стос фотографічних репродукцій, на яких зафіксо­вані твори прадавніх митців України».«Переглядаємо кілька фотографій. Ось ви­йшли на полювання люди. Вони обережно скрадаються, стиснувши в руках зброю. На кого вони полюють? На лань чи мамонта? Потім ми не раз зустрінемо композицію — зображення мамонта, а поруч — над головою чи тулубом — зображення каменя. Можемо уявити одразу сцену з "натури" — полювання наших Предків: мамонт ніяк не може видря­патися з пастки, а на нього сиплеться град каміння».10. «У печері Чаклуна відкрито близько 300 гравійованих малюнків, іноді наведених вохря­ною фарбою. Переважають зооморфні моти­ви, в яких відтворено мамонтів, бізонів, ланей, оленів, печерних левів.Трапляються й зображення людей, зокре­ма Великої Матері матріярхальної доби. Між силуетами мамонтів та оленів бачимо постать Великої Матері. Її струнке, дивовижно краси­ве тіло ніби пливе над Землею. Виконує Вона ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мис­ливці повернулися додому з багатою здо­биччю».Що це значить? Це значить, що на терито­рії України 20—15 тисяч років тому вже був культ Великої Матері-Родоначальниці. Ми, українці, її потомки.Ми Її пізнаємо, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій. Її льоля (первісний жіночий одяг) оздоблений меандрами (геомет­рич­ними взорами), якими сьогодні пишають­ся гуцули і які ознаменовують стародавню Українську (Мізинську) культуру.11. У світі існувало між вченими переконан­ня, що на півночі Африки знайдені відомі “Тассілійські зображення” — найстародавні­ші тво­ри рук людських. Вони були створені 12000 років тому. 12000 тисяч років тому впер­ше на півночі Африки появилася біла людина, прикочувавши з Східної Европи. Триста палеолітичних малюнків, знайдених в Україні (20—15 тисяч років тому створених), стали доказом того, що Україна — Первоколиска пер­ших духовних вогнищ історії Людства. В Україні знайдені найстародавніші пам'ятки культури і цивілізації плянети Земля.12. Щоб поневолити націю і навчити її покірно жити в неволі, треба відібрати в неї її правдиву самобутню історію і написати їй фальшиву, приголомшуючу, впокорюючу.Вона (поневолена нація), виховуючи себе під наглядом окупанта-вторжника в школі фальшивої історії, не знатиме, хто вона є, ким вона закута і чому? Провідник поневоленої нації, вихований у школі фальшивої історії, буде фальшивим провідником народу, сам цього не знаючи. Народ, поневолений і при­мушений свою історію читати не по-своєму, буде сотні років боротися за волю і не могтиме її здобути.13. Німецький історик Авґуст Шлецер пи­ше, що малороси (українці) не здібні самостій­но думати і жити. Чому? Вони не здібні само­стійно думати і жити тому, що в них немає стародавньої історії, стародавньої культури. Вони... «моголи, моголи, золотого Тамерляна онучата голі». Вони надоїдливо хвастаються перед чужинцями, що в 988 р. греки (візан­тійці) їм історію започаткували, цивілізували їх, поробили їх культурними людьми.Український інтелігент (митрополит Іларі­он (Огієнко)) в кн. «Візантія і Україна», вида­ній в 1954 році у Вінніпезі, на сторінці десятій пише: «Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія. Заберіть від українців православний візантіїзм і вони стануть нагими, як мати народила», вони... «онучата голі».14. Митрополит Іларіон (Огієнко) — одуре­ний провідник одурених. Він з дитячих років виховувався у школі фальшивої історії. Пи­шучи, що «Увесь наш український дух, як на­ро­ду, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія», він повторює те, що греки (візантійці) сотні років писали, звеличуючи Візантію і принижуючи Україну (Русь). Укра­їнець, читаючи писання митрополита Іларіо­на (Огієнка), кормиться, сам цього не знаючи, меншевартісною духовною їжею — кормиться вірою православною, що греки і латини — кращі люди, а українці — гірші люди.Греки і латини, як «кращі люди», прище­пили українцям, як «гіршим людям», духов­ність, культуру, цивілізацію, релігію, поняття краси і етики. Якщо так — українець менше­вартісна людина. Меншевартісна людина цу­ра­ється самобутніх духовних вартостей і обож­нює чужину. Грецько-православний ук­раї­нець чи грецько-католицький українець обож­нює Грецію (бо ж у Греції греки приду­мали грецьке православіє) і обожнює Рим (бо ж у Римі римляни придумали католицизм). Українці, будучи духовними рабами, тіштеся, що «Увесь наш український дух... прищепила нам Візантія» чи Московитія. О, нічого в світі немає огиднішого, жорстокішого, як каноні­зована освячена фальш!15. Візантія і Московія не могли нам, укра­їнцям, прищепити того, чого вони не мали! Вони не могли нам прищепити наше. У Захід­ній Европі (ні, в усьому світі!) устійнене «табу», що народ, який не має своєї культури, своєї духовости, своєї історії, не може звати себе вартісним народом.Я об'їхав країни Европи, Азії, Америки, і ніде (навіть між жителями мініятюрних країн — Коста Ріко і Бгутану) не знаходив людей, які б казали «наше нам прищепили чужинці і ми прищепою гордимося. У нас нема здібностей творити свої рідні культурні й духовні вар­тості, бо в нас нерозвинена уява, у нас немає винахідливости. Ми прищепу звемо «вже нашою культурою і чужу релігію звемо нашою, ми, як гірші люди, здібні тільки на акультурацію».16. Хто є сам собою, перед тим відчинені двері світлого майбутнього. Щасливі ті, що мають свою рідну віру, рідну правду, рідну мудрість, і на світ дивляться по-своєму і розу­міють Бога по-своєму, і мають свій самобут­ній стиль життя. Коли ми, українці, хочемо знати самі себе, пізнаймо історію далеких Предків наших.Є! Є свята таїна цілісности між нами і на­шими далекими Предками. Ні, ми не золотого Тамерляна (монгольського хана) «онучата голі»! Ні, ні, ми не «станемо нагими, як мати народила», звільнившись з кайдан духовного грецько-юдейсько-латинського рабства!«Триста палеолітичних малюнків. Це є рідні листи од наших далеких Предків. Скалка з їхнього життя, яку зберегла і перенесла у на­ше двадцяте століття "машина часу" — "Кам'я­на могила"».17. «Що ми можемо прочитати у тих лис­тах? Дуже й дуже багато. Нові дані про первісне мислення, перші кроки мистецтва, зародок релігійних уявлень, суспільну органі­зацію, тогочасну фауну. Зображення прадав­ніх митців і сьогодні хвилюють нас, дають естетичну насолоду».18. Є оригінальний індо-европейський дім. Історики Дж. Гавкс і Л. Вуллі у книзі «Історія Творення Культури і Проявлення Науки» (Праісторія і Початок Цивілізації), виданій в Лондоні (Англія), помістили «Мапу Мандр Народів в епоху бронзи». На мапі зазначені назви народів, які, вийшовши з Оріяни (Укра­їни), через Кавказ прямують на Південь. Ідуть племена Сумеріян (Кімеріян), Мітаннів, Кас­ситів, Персів, Гітітів. Всі вони діти Оріяни (України), їхня мова — первісний санскрит.Історик Ґеорґ Біббі у книзі «Чотири Тисячі Років Тому», виданій у Ню Йорку (США), помістив «Мапу Правітчизни Народів» — зображена територія сучасної України. І з те­ри­торії сучасної України вимандровують Мі­тан­ни, Кассити, Гіттіти, Ахеї (Греки), Англо-Сакси, Тевтони, Латини.19. «Південна Росія в Европі — це оригіналь­ний індо-европейський дім», — пише О. Шредер у книзі «Праісторична Стародавність Арійсь­кого Народу». Арії (оріяни) вважали себе во­ло­дарями «народженими диханням Бога», — пишуть «Веди». Л. Спраґ де Кемп у книзі «Ста­родавні Руїни і Археологія», виданій в 1962 році, пише: «Оріяни, підкоряючи на своєму шляху племена за племенами, вважали себе пануючим народом». Вони покорили в Індії монгольські племена, на Середньому Сході — семітські.20. Де виникла «Аристократична мова культури?»Мова – Душа Людства. І «Напочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово», – так думає євангелист Іван, 1, 1. Є обґрунтоване питання: «Де почалося слово, там і почалися творитися перші розуміння Бо­га, перші релігійні поняття. Скажіть ім'я на­ро­ду, на землі якого "напочатку було Слово?"»Знаємо, що Слово — це Мисль, Слово — початок і досконалість Мудрости. Слово — перші шукання Бога.Слово «Бог» наші Родоначальники (Мама Лель і Тато Орь) вимовили як «Бгу» (Буття, Існування). Вони вірили, що вони є тому, що є Буття (Бгу). Слово «Бог» стародавнє україн­сь­ке. І воно старіше як слова «Саваот», «Єго­ва», «Мойсей», «Адам», «Ісус Христос», «Алах». Слово «Бог» не жидівське, не латин­ське, не грецьке, не християнське, не мусуль­манське.21. Славний вчений А. С. Діямонт у книзі «Історія і Оригінальність Мови», виданій в 1960 році в Лондоні (Англія), пише: «У степах Східної Европи започаткувалася більше як 5000 років тому Індо-Европейська мова, її діялекти роз'єдналися на мови, які поширили багато народів світу».У Східній Европі, на просторах багатої землі України, започаткувалася основа Індо-Европейської мови — санскрит. Санскрит— священна мати Індо-Европейських мов. Укра­їн­ська мова (і про це я говорив 28 січня 1975 року на Всеіндійському Санскритському сим­по­зіумі в Делі університеті (Індія) — перво­родна дочка санскриту.22. Санскрит — початкова мова білої лю­ди­­ни. Санскрит — священна мова Індії. Санс­к­рит — священна мова Гіндуїзму, Буддизму, Джа­нізму, Сикізму, священна мова, якою ви­значені терміни шістьох систем Гіндуської філософії.«Санскрит означає аристократична мова культури», — пише славний европейський філософ Алберт Швайцер у книзі «Індуська Мисль», виданій в 1957 році.23. «Широкі степи, розташовані на північ від Чорного моря, були Першою Вітчизною людей, які розмовляли Індо-Европейською мо­вою», — пише Ґюг Генкен у книзі «Індо-Ев­ропейські Мови і Археологія», виданій в 1955 році.Р. Дж. Латгем у книзі «Етнологія Европи» пише, що «Санскритська мова є европейсь­кого походження, в Азії вона поширилася тому, що до Індії, далеко перед народженням Христа, прибули орії з України».Іраніолог Річард Н. Фрий (професор Гар­вардського університету, США) у книзі «Спад­­щина Персії» (у розділі «Іранська традиція») пише, що «Індо-Европейське слово «ар» рівнозначне англійському слову «плав». Українці кажуть «плуг».24. Санскритське слово «Ар» чи «Ор» значить «Орати», «Орач», «Орь». Уміти орати (знати таїну вирощування зерна) значить бути «кращою людиною», «нобелменом», «аристо­кра­том», — такі поняття про хлібороба були на початках історії ведійської (хліборобської) культури і цивілізації.Наші предки (орії, оріяни чи арії), при­своївши коня, вола, винайшовши плуг, створивши колесо і віз, і навчивши дітей своїх орати поле і вирощувати зерно, створили віру, що вони орії світу (аристократи світу). З їхніх широких і щирих долонь хліб пішов у світ — в Індію, Месопотамію, Фінікію, до кочових монгольських і семітських племен. З їхніх уст пішла у світ «аристократична мова культури».25. 27 січня 10.975 року Дажбожого (1975 року християнського) в Департаменті Санск­риту (Делі університет, Індія) розмовляю з професором доктором Сатия Врат Шастрі. Кажу Йому: «Славний Джавагарлал Неру, пре­м'єр-міністер Індії, в книзі "Відкриття Ін­дії", як знаєте, пише, що "Оріянська група по­ходить з широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону", "Народні танці патанів (оріїв) дивотно нагадують танці українців"». «Президент Індії С. Радгакрішнан — найвизначніший мисли­тель сучасної Індії в книзі "Індійська Філо­софія", пише, що "Оріяни принесли з собою ви­значені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії"».26. «Докторе Сатия Врат Шастрі, передаю Вам я, син "широких просторів Дунаю, Дніп­ра, Дону", мій скромний "Порівняльний Сан­скритсько-Англійсько-Український словник". Наші предки (мої і Ваші) 5000 років тому го­во­рили однією мовою (санскритом). Сьогодні санскрит єднає нас, чарує нас своєю загад­ковістю, своєю первородною самобутністю і глибиною духовної енергії».«І ще скажу. Авґуст Карл Райшавер (про­фесор університету Токіо, Японія) у книзі "На­у­кова праця про японський буддизм" пише, що "Оріянські завойовники, які втор­гну­лися до Індії з Північного Заходу, окре­мими періодами 5000 років тому, мали з собою вже готові релігійні пісні "Веди"».27. А. Л. Башам у книзі «Індія», виданій в Лондоні в 1961 році, пише, що «Оріяни були широким і непокірним народом, народом, який мав багато святощів і понять, які вспад­кувала від них Індія. Оріяни любили музику, грали на сопілках, бубонах, цимбалах. Вони вже тоді вживали ваги (терези), які також мали в оригіналі сумеріяни. Оріяни були технічно добре збагачені. Вони були добрим народом, більшість їхніх богів мали добрий характер».Присутній брамін Патак сказав: «Ви, Київські оріяни, в 988 році відстали від віри батьків своїх (від Ведійської духовости) і під­порядкували себе юдейському християнізмові візантійської інтерпретації».Я відповів: «Силою вогню й меча в нас була відібрана віра батьків наших. Покло­нившись жидам і грекам, ми стали їхніми духовними рабами. Та і в рабстві ми зберегли характер хлібороба (характер людини великої Ведійської культури)».28. «Українець звертається до вітру: «По­вій, Вітре, в Україну, де покинув я дівчину». Він звертається до Землі: «Земле-Рідна, Кор­милице наша, вмираю за славу Твою». Він славить рідні поля, ріки, гаї, і в піснях веде розмову з ними — духовність ця Ведійська і християнізм, оснований на номадському юдаїз­­мі, зве це «паґанізмом».Навіть той українець, який вважає себе ор­то­доксальним християнином, має склад душі не християнський. Він так, як і його Предки, лишається замріяним сином Природи.Я, обороняючи рідну духовність України (Руси), устійнюю нові основи українського монотеїзму. Бог нікого не дискримінує, ук­раїнці так, як і інші народи, мають право мати рідне розуміння єдиного Бога».29. Народ, який людству подарував «Най­ста­родавніший пам'ятник людського ума» — священні «Веди», сьогодні живе над берегами Дніпра. І має цей народ нове ім'я — Україна тому, що північні вторжники, брутально вторгнувшись на Його степи, украли в Нього Його ім'я — Русь.Старі імена українські — орії, кімери (су­мери), гіттіти (скити-сармати), анти, приза­булися. «Країна, з якої оріяни (арійці) вийшли перед їхніми мандрами у Південний світ (до Індії і Месопотамії, — примітка моя), очевид­но стверджує присутність народу однорідного Індо-Европейського типу, сьогодні прожива­ю­чого на побережжі Дніпра», — пише слав­ний історик Л. Паретті у книзі «Стародавній Світ».30. Наші Предки — жителі побережжя Дніпра, подарували Людству першооснови ре­лігійних понять, першооснови культури і ци­вілізації. Стародавні народи (творці великих культур і цивілізацій) — сумеріяни, критяни, мікени (пелазги), не витримавши поєдинку з півдикими і жорстокими племенами (ахеями, доріями, аккадами), загинули. Українці — по­томки творців Ведійської культури, досі живуть — живуть, бо є на світі чудо: там, де багата земля, в гілочці верби живе цілісність вербного царства.«Веди є найстародавнішим пам'ятником людського ума, яким розпоряджається людст­во», — пише президент Індії, філософ, історик С. Радгакрішнан — у книзі «Індійська Філо­софія». 5 лютого 75 року я біля Ґанґесу в свя­щенному Бенаресі, оглядаючи нову величну святиню Індуської віри, яку збудував С. Рад­гакрішнан, думав про Дніпро. Береги Дніпра багатші й чарівніші, як береги сонливотихого Ґанґесу.31. «Веди» народилися на побережжі Дніп­ра. Джавагарлал Неру в книзі «Відкриття Індії» пояснює, що санскритське слово «Веди» постало від кореня «відь». «Відь» в англій­сь­кій мові значить «ноледж» (знання). В українській мові слово «відь» значить «віда­ти», «знати».У «Ведах» (1, 140.3) я (в архіві санскриту Бенареського університету з професором Ба­ля­рам Шастрі Бгарадва) прочитав: «Мати бога Огні — це дві дерев'яні палички. Вони, роблячись чорними, творять спільну дію -родять дитя Огні», тобто, вогонь. Огні (агні) — казали сімнадцять тисяч років тому наші Предки, розводячи вогонь (вогонь людського мислення і світорозуміння) там, де сьогодні пливе Дніпро-Славута і стоїть таємничий і чарівний град Кия.32. У «Ведах» слово «Тата», як пояснює славетний санскритолог Сір Моньєр Моньєр-Вільямс у «Санскритсько-Англійському слов­ни­кові» (виданому в 1964 році Оксфордським університетом) на сторінці 441-й, значить в англійській мові «фадер». Я доповнюю: санс­критське слово «тата» (одне з визначних слів «Вед») означає в українській мові «тато». З слова «тата» латини створили слово «патер» (патріот, патріотизм); патріярх (батько стар­ший), французи кажуть «пере», іспанці — «пад­ро», італійці -«падре», литовці — «тевас», нім­ці -«фатер». Очевидно, ті народи, мова яких не має санскритського кореня, мають самобутні слова, які означають зміст слова «тата». Я вже згадував, що японці кажуть — «чічі», китайці -«чіар», армяни — «геир».33. Тата — патріярх роду пракиївського, розвівши вогонь на березі Дніпра, натхненно молиться. З душі благородної, з сонця і життя родиться непорочна молитва його. «О, Огні! Прийми щиро це дерево, жертву мою. Загори ясно! І розпусти свій священний дим, дотор­к­нися крильми до небесної Високості і з'єднай­ся з промінням сонця! О, Владико, віджени від нас ворогів, пошли нам з Неба Дощ, подай нам звар, хліб і пашу», («Веди»). «Професоре Балярам Шастрі Бгарадва, зверніть увагу на тотожність слів санскриту і української мови, беручи до уваги цю Ведійську молитву».Наприклад, ідуть слова санскритсько-українські: огні — вогонь, дарава — дерево, яса — ясно, сва — свій, света — святий, світ­лий, дама — дим, наба — небо, пада — подай, вар — звар, рота — хліб, паша — паша. Вглиб­люючись в суть молитви Тата до Світла (Вог­ню, Тепла, Добра), відчуваємо непорочну си­лу емоції, окрилений розмах мислення, духов­ну безпосередність і самобутність життєвих розумінь.34. Ознайомимося з деякими словами «Вед». У «Ведах» слово «сата» значить «сот­ня», звідси походить латинське «сентум», фран­­цузьке — «сет», італійське — «сенто», іспанське — «сієнто».У світі широко відоме слово «зенд» (філо­софсько-релігійний термін) походить від санс­критського кореня «зан» чи «зна», що значить «знання». Є священні книги «Зенд Авести», корені «зна» і «відь» — синоніми.Чарлс Генрі Тавн у книзі «Океан Історії» пише, що від санскритського слова «Див», яке дуже поширене у «Ведах», греки створили слово «Зевс» (Девус, Део, Тео, теологія). «О Див ладо, о Див ладо», — пишуть «Веди» в значенні «Дивотно ладний», «Бог любий», «Диво ладне». З слова «див» (дивотний) по­стали слова «диво», «діва», «дівчина», «день». У «Ведах» слова «Віті Да Бгу» значить «Вітаємо Дажбога».35. «Рик Веди» — назва священної книги гіндуїзму. Слово «рик» (риґ) у санскриті зна­чить «пісня». З слова «рик» постали слова «ре­че», «рцить», «ркоша», «рекоша», «речник», «речення», «ректи», «рок». Слово «пророк» має два кореня — «пра» (перед) і «рок» (речник).36. «Магатришула» — могутній тризуб, священний символ Ведійської духовости, культури і цивілізації. Магатама — могутня темнота, маганас — могутній (великий) ніс, ма­гадунду — могутнє дудіння, магатапа — могутнє (велике) тепло, магапаса — могутнє (велике) пасовище, палана — пелена, пеленати, полон.Пава – повітря, амріта – невмирущість, ви­свата – висватана, свагия – сваха, света кута – святий кут, у філософії Йоґа слово «тама» (свя­щенний термін) значить «темно» (пасивно).Н. Р. Бенарже у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Найранішою датою, як це існує твердження, Ведійська культура почалася двадцять вісім тисяч років тому. Та Тілак установив цю дату на 12—10 тисяч років тому. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака».Історик Балганґадгар Тілак (1856— 1920) — син брагманської касти. Індуси кажуть, що Тілак — це локамания (гордість народу), бо­рець за волю Індії, славний інтерпретатор «Бга­ґаватгіта». Він вважає, що на території України 12—10 тисяч років тому започатку­валися основи Ведійської культури (основи культури Людства).37. Сьогодні українці звуть її (Ведійську культуру) Мізинською. Щоб науково обґрун­ту­вати, де були створені «Веди» (ведійські обряди, пісні, розуміння Бога, поняття світу і суспільних законів), учені використали такий спосіб дослідження. Вони вивчили світ (рос­линний і тваринний), оспіваний у «Ведах», і потім на основі достовірних археологічних даних визначили, що цим світом (світом «Вед») є степи України (простір від Дону до Карпат).38. Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, які сьогодні вважаються найвизначнішими авто­ритетами у світі археології, у книзі «Пра­істо­ричні Суспільства» пишуть, що «Світ озна­чених дерев: береза, дуб, верба, бук; і звірів: вовк, ведмідь, руси, оси, лососи і їм подібні великорічкові риби і бджоли, належать про­сторові, що розташований на захід від Уралу. Полоса земель на північ від Чорного моря відповідає всім цим означеним факторам». І в «Ведах» всі ці «означені фактори» широко зарепрезентовані. У «Ведах» немає згадок про пальми, оази, банани, цитрини, оливки, пус­тині. У «Ведах» немає згадок про крокодила, жирафу, верблюда.У «Ведах» оспівана буйна, чарівна, багата на мед, молоко, трави, зерно, м'ясо, природа Оріяни (України). Між іншим, у Бенаресі (біля готелю Кларк, я на деревах побачив висячі бджоляні гнізда і сказав індусам: «Мед». Вони відповіли, що і по-індуському «мед» (меду). У «Ведах» згадані соловій, лелека, жайворонок. Оспівані живі соковиті кольори і властивості чотирьох пір року (Весна, Літо, Осінь, Зима). У «Ведах» слово «Васанта» значить «Весна», слово «Гима» значить «Зима».39. Усі ті, що досліджували Рідну Віру України (Руси), пишуть, що «все покрите мрякою таємничости. Не можна визначити, яка була та віра паганської України (Руси). Є думка, що була віра в одного Бога, і є думка, що була віра в багатьох богів — яка думка правильна, дослідники ще не устійнили».Українські дослідники (кращі люди Ук­раїни), маючи в душі тугу за вірою батьків своїх, ішли у світ, «покритий мрякою таємни­чости». І там вони знаходили немеркнучі діяманти — рідні шляхи творення свого «Я», знаходили цілющий бальзам для душі своєї (священне євшан-зілля).40. М. Миханько у праці «Ягілки», виданій в І922 році в Львові, пише, ніби сповідаючись перед престолом Духа Предків: «Ягілки (га­гілки, гаївки, веснянки) — це обрядові пісні українського народу. Вони сягають своєю дав­ниною незапам'ятних часів. Є вони голов­ною основою найбільшого свята Весни».«Природа, її зміни й сили викликали в народі божественні почитання. Перемога Світ­ла над Темрявою, Тепла над Зимою, вес­няного оживання над зимовим завмиранням — була предметом найбільшого почитання, дальше — предметом радости і втіхи». «Народ тішився побідою Світла, Життя й Добра над Тьмою, Мертвотою, Злом. З обсервацій набрав він переконання, певности і віри в те, що Добро-Світло мусить побідити Зло-Тьму».41. Невідомо, чи знав М. Миханько, що він, пояснюючи значення обрядів і свят рідної віри України (Руси), переповів дещо з духов­них основ, утверджених у «Ведах». У «Ведах» «Света» (Світло) перемагає «Тама» (Тьму), «Тапа» (Тепло) перемагає «Гіма» (Зиму), «Бу» (Буття) перемагає «Мріту» (Смерть, Мару).«Веди» пишуть, що на світі є Добро (Світ­ло) і є Зло (Тьма) — на світанні духовности це були великі відкриття. Веснянки, гагілки — обрядове вітання Добра (Світла). Виконавці веснянок (священнодійці) виводили свої хоро­води за рухом сонця (за ходом Добра (Світла). Веснянки — духовна медитація і практичне здій­снення «йоги» (шлях духовного і тілес­ного самопізнання і самовдосконалення).42. Професор С. Килимник у книзі «Укра­їн­­ський рік у народних звичаях» (літній час) на сторінці 35-й пише, що «Дівчата беруться за руки, в перемішку з юнаками, у два кола, поволі ходять за сонцем і співають». Не могло постати обожнення сонця (тепла) у Єгипті, Юдеї, Месопотамії. У південних країнах сонце втомлює людей.«Оріяни обожнювали природу, оспівували її явища», — пише Дейл Райєп у книзі «При­родницькі традиції в Індуському мисленні», виданій в Сіяттл (США) в 1961 році. «Оріяни були дітьми природи», — пише Чарлс А. Мур у книзі «Індуське Мислення», виданій в Гоно­люлю в 1967 році.43. У «Ведах» і в «Слові про похід Ігоря» обожнена природа творить одну живу й не­зриму цілісність з людиною. Сьогодні найвиз­начніші вчені світу доводять, що між рит­мі­кою космосу і ритмікою життя людини є по­дивугідна гармонійність. Є єднання між діяль­ністю людського мозку і діяльністю сонця.Рідна віра України (Руси) творилася тисячоліттями, опромінена вона інтуїцією народу — інтуїція народу вписана у вібраціях космічного буття. Ні, ні, рідна віра України (Руси) не була придумана чужими архиєреями на чужих землях на «нікейських вселенських соборах», диригованих кривавими візантійсь­кими імператорами.44. Вона (рідна віра України (Руси) твори­лася в чарівнім світі природи. Вона, як про­міння сонячне, була вгармонована з косміч­ним тлом України (Руси). Вона дихала в такт з диханням народу. Вона і народ — один ритм, поєднаний з ритмом гравітаційного і магне­тного поля України (Руси).45. Тільки діти природи є здоровими людь­ми. Ніхто в світі не вмів і сьогодні не вміє так розмовляти з матір'ю-Природою, як ми, орія­ни (українці). Ми лишилися, самі цього не знаючи, людьми Ведійської духовости. Душа наша і духовність грецько-юдейсько-латинсь­кого християнізму — два духовно протилежні світи. І щоб в цьому переконатися, звернімо увагу на склад нашого мислення (живучи у неволі, ми ніколи над цим не задумувалися).46. «Зареготався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла», — пише Тарас Шевченко. Він говорить про Дніпро, як про «діда нашого ду­жого», який регочеться, має вуса. Дніпро — дід, дід — Дніпро. У народніх піснях українських (народня творчість українська найбагатша й наймогутніша в світі, — і з цим погоджуються наші приятелі і наші неприятелі) співається, що «дівчина — тополя», «юнак — дубок», «зем­ля — мати», «мороз — дід». «Іде до нас в гості дід Мороз», «прийшла до нас Весна красна в гості», «не світи, Місяченько, не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому». «О, красне Сонечко, заглянь в моє віконечко», «іди, іди, Дощику, зварю тобі борщику».Я уважно читав Гомера, «Біблію», «Ко­ран» — у них немає обожнення природи, немає в них довір'я до природи. У «Ведах» пишеться, що в природі присутній Бог і тому «природа дихає». Чарівні славні в честь природи читаю у «Рик Ведах» (Мандала, І, пісня 71, версія 6), у «Рикведах» — Самгіта (Мандала, 3, пісня 1, версія 3—5).47. Ярославна — гордість українського жі­ночо­го світу, королева наша — світла постать «Сло­ва про Похід Ігоря», будучи христи­янкою, відкидає християнську молитву «іже єси на небеси».Ярославна у молитві самовиявляє благо­родну красу своїх почувань, своє єднання з вірою батьків своїх.Вона священодійствує, промовляючи: «О Вітре-Вітрило, чому Господине, Ти напроти вієш? Чому мечеш Ти хинівськії стріли на своїх легких крилах на воїв мого любого лада? Чому, Господине, Ти розвіваєш по ковилі мою веселість?»48. «О Дніпре-Славутичу, Ти люляв єси на собі Святославові човни до Кобякового пол­ку. Полюляй, Господине, мого любого лада до мене, щоб до нього сліз не слала на море рано!О Світле й пресвітле Сонце, для всіх Ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?»49. Чарівна Ярославна — квітуча внучка Дажбожа, світле серце українське, душа вірна в години несказанного горя, не мовить: «святий Сіоне, небесний Єрусалиме, візантій­сь­кий Саваоте, мощі римського папи Кли­мен­тія, патріярхи константинопольські, пророки юдейські, спасіть мого лада».Ні. Вона (наша Ярославна) бачить святість на рідній землі. Вона, сповідуючи оріянську (рідну віру України (Руси), випромінює з душі своєї слова молитовні. Вона звертається до Вітру. Вона зве його «Господинем» (богом). Дніпро і Сонце в її священнодійстві — це рідні боги України (Руси), вони нерукотворні. Вони живі й вічні, їх Вона бачить, їх Вона чує і з ними Вона розмовляє.50. Різдвяні свята, свята вечеря, колядки, щедрівки, Стрітення, Веснянки, Великдень, Вербна Неділя, Зелені Свята, Купала, Обжин­ки — свята рідної віри України (Руси), у них обрядність душі української проявлена. У них краса емоцій, помислів, любови, хвилювання, смутку, радости. У них притаєні скарби нашої української самобутности, не має права ні москвинський комунізм, ні грецько-юдейсько-латинський християнізм давати народним святам України (Руси) шкідливий зміст двоє­вір'я!51. «Та допоможи, Боже, весну закликати, на тихе літо, на яре жито, жито і пшеницю, усяку пашницю». «А вже весна воскресла! Що ж Вона нам принесла: на жіночки робочки, на дівочок віночки, а парубкам шабельки, щоб ішли до війни». «Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна». Обожнення природи є там, де народ тілом і душею здоровий і залюблений у життя, у красу й велич Білого світу. І тому, що Ук­раїнський народ у найтяжчих умовах життя, прагне бути собою і не хоче наслідувати чужі норми духовного життя, «Християнство не змогло й досі викорінити зовсім цього до­християнського вірування, цебто обожнення природи, і народ ще й досі в більшості має більше розуміння й прив'язання до предків­сь­ких переконань, як до християнських незро­зумілих і неприступних критерій», — пише М. Миханько у книзі «Ягілки», виданій в 1922 році у Львові.52. Дохристиянська віра України (Руси) була вірою ведичною. У «Ведах» проявлена вселюдська многогранність релігійних по­нять, які сьогодні існують у всіх релігіях пля­нети Земля (в гіндуїзмі, джанізмі, буддизмі, заратустріянізмі, шінтоїзмі, юдаїзмі, христи­яніз­мі, сикізмі, мусульманізмі). Якими я ке­ру­юся доказами, висловлюючи такі міркування?53. У «Ведах» існує архаїчний політеїзм: віра, що богів багато. У «Ведах» існує мо­нотеїзм: віра, що є один Бог. У «Ведах» існує генотеїзм: віра, що богів багато, але в один час діє тільки один Бог.Ведична духовна всесвітність рідної віри України (Руси) була неправильно трактована тими дослідниками, які проявили однобіч­ність, бачачи в Ній тільки політеїзм, або тільки монотеїзм чи тільки генотеїзм.54. Добре підсоння, плодюча земля, солод­ководі ріки, розспівані гаї і духмяні степи — свята Дажбожа благодать. Вона впливала на формування життєрадісного і благородного характеру Предків наших. Життєві досвіди їх переконували, що діють на світі Дві сили. Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог). Весна, Світло, Тепло, Любов — це Добро. Зима, Тьма, Холод, Ненависть — це Зло. Коли в душі людини діють добрі сили, вона добра. Коли в душі людини діють злі сили, вона зла. У «Ведах» ці поняття теософсько оформлені. І були вони чітко визначені Спітамою (Зара­тустрою), від якого і старі юдеї, і християни, і мусульмани запозичили поняття про існуван­ня Бога (Добра) і диявола (зла).

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги