ДЕНЬ 1698. Слова «жінка», «жена», «життя» виник­ли з санскритського коріня «жа», що значить «життя», «народження». Слово «жая» у «Рик Ведах» значить «жінка». Брагман каже «жа­нака», тобто «жінка». Санскритське слово «жа­та» значить «життя», «появлення життя».Слово «муж» виникло з санскритського ко­­ріня «маг», що значить «могутній», «муж­ній». А «чоловік» значить «перший», «чоловий».Будда вважав, що чоловік — творіння муж­ніше, як жінка; жінка — це мати, мати дає життя. Жін­ка живе чуттями, які не завжди керовані врівноваженим розумом. Він (Будда) не радив приймати жінок до Об'єднання Буддистів. Він (може тому, що походив з роду кошових (кшат­риїв) казав, що жінка, перебуваючи між чоло­ві­­ками, творитиме балакучість і заздрість. Подіб­ні переконання були й між козаками на Запорозькій Січі.На прохання учнів Будда погодився, щоб було створене окреме Об'єднання Буддисток. Час показав, що там, де чуттєвість володіє над глуздом, згоди не буває.99. Будда досконало знав себе. Відчувши, що приходить кінець Його земному життю, Він сказав: «Час відмовитися від тіла і йти у світ нірвани».Учні, почувши ці слова, сказали: «Учите­лю, рано покидаєш світ. Рано заходить сон­це». Будда спокійно відповів: «Все, що було вам потрібне, я вже передав. Я все віддав, і не маю стиснутого кулака, щоб щось затримати для себе».Незважаючи на те, що Будда, будучи бага­тим принцом, відмовився від земних скарбів (навіть свій одяг віддав жебракові) і жив, от­ри­муючи від людей кусень хліба, знаходилися такі, що нарікали на Нього. Нарікали, що Він не бере до уваги добрих порад. «А що таке добра порада?» Для однієї людини добра порада є доброю, а для другої — ні.«Нарікайли — малі люди, які хотіли нарі­канням на Будду звернути на себе увагу, — говорив Ананда. — Є на світі воля: є воля давати поради і є воля брати поради, або — ні».Той, хто дає пораду і злиться, що його порада не береться до уваги, вважається не­вихованою людиною. Не треба втотожнювати пораду з вказівкою, яку дає учитель учням і яку учні зобов'язані виконувати.100. Буддині апостоли говорили: той, кому наука Будди подобається, іде до Будди і стає буддистом. Той, кому наука Будди не подо­бається, не йде до Будди і не стає буддистом. У цих твердженнях немає нічого нового: на таких добровільних віровизнаннях побудо­ва­ні всі в світі релігійні, духовні й теософські рухи.В Об'єднанні Буддистів панує строгий За­кон Порядку. Став буддистом — виконуй нака­зи наставників, живи так, як учить Будда. І той, хто хоче належати до Об'єднання Буд­дистів, повинен без нарікань, без балакучости і без лінивства виконувати накази.Варто зазначити, що в Об'єднанні Буд­дис­тів, як у війську, суворо визначена кожна го­дина. Усі встають на поклик дзвінка, всі ку­паються, всі одночасно моляться і славлять Будду, і всі мають один харч і один одяг.Той, хто не бажає підпорядковуватися на­казам буддистських провідників, позбавля­єть­ся прав звати себе буддистом, і йому повідом­ляють, що в Об'єднанні Буддистів він пошани немає. Чому така суворість? Дисципліна — священний шлях духовного і тілесного само­вдосконалення. Хто проти дисципліни, той про­ти правильного мислення, проти правиль­них почувань і хвилювань.Мудрий народ той, який сам вільно тво­рить закони дисципліни і їх з гідністю виконує — так утверджує успіх, віру і силу свого національного «Я».101. Учні уважно слухали оповіді Будди. Вони ніколи злим словом не принижували слух свого Учителя. Вони боронили Його від злих людей. Вони ніколи наріканням не три­вожили душі Його. Вони знали, що Будда слу­хає тільки мудрі слова. Злих слів (навіть коли вони голосно й погрозливо сказані) Будда не чує. Він не сперечається з злом і не приятелює з тими, які не вміють самоконтролем ошля­хет­нювати свої почування. Той, хто злився на Будду, сам ставив себе в становище неврівно­важеної людини.102. Будда, повідомивши, що вже відмов­ляється від свого тіла, сказав учням: «Я вже старий. Мені 80. Вже померли мої влюблені учні Шарипутра і Мутаголяна. Час і мені».Будда попросив учнів (учні мали ті самі роки, що й Будда), щоб вони приготували Йому ліжко. Він змучений спрагою, просить во­ди. Він каже: «Я спраглий, о Ананда, пити хочу».Будда, чуючи, що Його серце сповільнює хід, сказав: «Сьогодні, мої учні-побратими, я прощаюся з вами. Моє тіло, як і всі складові частини життя, проминаюче. Усердно тру­діть­ся для свого спасіння. Утілюйте в життя науку, яку я вам дав».103. У Буддистів є оповідання, що смерть Будди супроводжувалася здриганням землі. Він лежав мертвий у селі Кусинара. Вісім се­лищ, в яких Він любив перебувати, спереча­лися між собою — хто має ховати Учителя?Будду (за оріянським звичаєм) вогонь воз­ніс до небесної високості. Вогонь охоронив Його тіло від темряви і розкладу. У всіх ре­лігіях (і про це я кажу в оповіді «Різдво Світла Дажбожого») живе закон, що великі пророки, сини Божі возносяться на небо.Буддисти ніколи не кажуть «помер Будда». Вони кажуть, що «Будда прийшов з Вічности і Будда пішов у Вічність». Вони вірять, що Будда — Мудрість Світу, Будда — Таїна Світу, Будда — Закон Світу, Будда — Шлях Світу.Вони не кажуть, що Будда є Богом. Але їхні пояснення, хто такий Будда, створюють враження, що (в розумінні, наприклад, хрис­ти­янізму або ісламізму) Будда має всі влас­тивості Бога. Буддисти поклоняються Будді майже так, як християни Христові. Є та різ­ниця, що християни звуть Христа Богом, а буддисти звуть Будду Законом Світу.104. На статуях Будди (на грудях Будди) зо­бражена свастика. Я вже говорив, що сан­скритське слово «свастика» походить з слова «свастя», що відповідає сьогоднішньому укра­їн­ському «щастя». «Свастя» значить «світло», і звідси походить слово «свято», «святість»; «святий» значить «світлий». «Святий Боже» значить «світлий Боже», і такими словами ук­раїнець (русич) починав молитву в перед­християнській Україні (Русі), маючи світлу віру в світлого Бога.105. Будда вважав, що він ішов оріянським шляхом життя. У «Ведах» («Рик Ведах») ви­значено, що оріянський шлях життя ознаме­нований світлом (свастям). Свастика в оріян є символом вогню і світла. Усі ведійські святині в Індії біля вівтарів мають свастику.Магаматга Ґанді, ім'я якого шанує Европа, вважав, що його життя — шлях свастики. Будучи в Делі, я звернув увагу, що музеї Ґанді ознаменовані свастикою. Діти в школах Індії навчаються, що п'ять тисяч років тому при­були оріяни до Індії, тримаючи в руках сим­вол світла (свастику). Свастикою (меандрами) прикрашені палаци Іраку, Криту, Греції, Англії, США (навіть головна бібліотека Ню Йорку).106. Сьогодні археологи устійнили, що не Індія, не Греція, не Крит, не Німеччина, не Мехіко, а Україна — Вітчизна свастики. На ба­гатих просторах України запалало світло перших проявів культури і цивілізації народів Білої раси.Відомо, що перші християни вважали свас­тику своїм релігійним символом, але вони не називали її свастикою. В їхній уяві це був хрест з загнутими кінцями. Гітлер, побачивши хрест із загнутими кінцями на стіні в мона­стирі, вирішив його намалювати на прапорі Німецької націонал-соціялістичної робітничої партії. Він казав, що «гакенкройц» — знак динамізму. Гітлер тільки пізніше дізнався, що «гакенкройц» є символом індуської релігії, символом джанізму і буддизму, і має оригі­нальну назву «свастика».107. Історик Дж. Кембел у книзі «Маски Богів», виданій в Ню Йорку в 1959 році, пише, що «Найкращий зразок свастики, що нам відомо, знайдено (біля Києва) біля селища Мі­зинь, свастика знайдена біля Мізині, викарбу­вана на фігурі летючої птиці, яка зроблена з мамонтової кості. І цей символ ототожнює­ть­ся у буддистському мистецтві з летом Будди».Будда (статуя Будди) з свастикою втілює, в розумінні буддистів, Жалість і Співчуття. Варто, щоб українець, завітавши до Чикаго, відвідав історичний музей (біля озера) і огля­нув цю статую Будди.Не винувата свастика, що її причепив собі на груди тиран Гітлер. Не винувате слово «Русь», що його собі присвоїли хани Моск­вин­ського государства. Не винуваті серп і молот, що їх причепили собі на груди тирани — сталінці, які закатували мільйони селян і робітників. Серп (звідси й походить слово серпень) вживали наші предки (трипільці) як священне знаряддя хліборобської культури шість тисяч років тому.108. Фіґура летючої птиці, про яку пише історик Дж. Кембел, це блискавиця — знамено Дажбоже, або, як я вже говорив, «жар-птиця» (тризуб). Через невпорядкованість знань історії рідної ми вживаємо слово «тризуб». Герб України (і про це я вже говорив) не має нічого спільного з зубами.Герб України — це триєдине знамено Скитії (Оріяни) Трисуття. Про те, що оріяни вірили, що світ створений з Трьох Основ (Народження, Життя і Небуття), і це поняття особливо виразно проявлене у «Ведах», я говоритиму при іншій нагоді.109. Узявши в руки «Ля Розе енцикло­пе­дію», видану в Лондоні в 1953 році, читаємо: «Будда вічно був», «Будда мав різні втілення на Небі й на Землі», «І нарешті сталося Його останнє перевтілення. Він інкарнувався в родині короля Сакиї, який володарював у Капілавасту на границі Непалю».Історики релігій світу, вивчаючи буддизм, дізналися, звідки походить устійнена в християнізмі догма, що «Христос вічно був», «Христос з волі Бога Саваота прийшов на землю, щоб у вигляді Боголюдини маніфес­тувати силу і волю Господню і страждати за грішників».110. Будда нічого не написав. І тому після Його смерти між учнями появилися проти­леж­ні тлумачення Його науки. Щоб устійнити одне поняття науки Будди (а там, де одне поняття, панує духовна єдність одновірів), уч­ні скликали Буддистський З'їзд. На Буддист­сь­кий З'їзд прибув вірний учень Будди славний Ананда.111. Учасники Буддистського з'їзду знали, що учень Ананда найкраще вмів дотри­мува­тися науки Будди, і він найкраще вмів вико­нувати Його розпорядження, і був світлим прикладом порядку для інших учнів.Ананда постійно мандрував з Буддою і записував Його думки. І тепер він (Ананда) на Буддистському З'їзді читає «Вислови Будди».«Вислови Будди» були видані у формі книж­ки під назвою «Сутранитгана». І досі буддисти з благоговінням оглядають печеру Раджагрихе, де відбувався Перший Буддист­сь­кий З'їзд.112. Кашяпа — учень Будди був славний тим, що науку Будди проповідував особливо відважно. Він був людиною непідкупною, від­даною, стійкою. Він умів відважно боронити Буд­ду від обмовників і знеславлювачів. Обмо­ва — зброя брудна, якою користуються люди нечесного розуму.Кашяпа своєю вірністю Будді дивував навіть ворогів. Він носив на собі тільки полотнину, щоб нею прикривати тіло, і не звикав до жодних земних речей і тілесних приємностей. Він обминав тих, які душу свою (свої мислі й почування) запрягають, як вола в ярмо, в справи маєткові і, живучи для маєтку, не мають ні духовної радости, ні життєвого спокою, ні світлої пошани між людьми.113. Кашяпа тим людям, які знеславлюва­ли Будду, говорив: «Будда — Світло. Коли ти сліпий, я поверну тобі зір, щоб ти побачив Світло. Коли ти сліпий і обминаєш Світло тому, що ти його не бачиш, ти і зір маючи, лишишся сліпим. Не всі сліпі є сліпими, не всі зрячі є зрячими». Люди, чуючи, що Кашяпа такий вірний Будді, стрічали його як Будду.Головні учні Будди: Ананда — кшатрия, з роду військовиків. Васумитра і Будгаргош — мислителі. Яшан і Упасак — торгівці, з роду торгівців. Шарапутра і Магалаян — брагмани, з роду брагманів.Вони знали закони організаційного життя: звеличуючи Будду, вони звеличували Його працю. Звеличуючи Буддину працю, вони звеличували Його і самі себе — свій розум і свої серця. Вони — світлі постаті в історії буддизму.114. Будда учням говорив: «Так довго, як ви будете вдосконалюватися Вищими Мудро­стя­ми Життя — Розумовою Силою, Шукан­ням Правди, Радістю, Душевним Спокоєм, Чес­ною Поведінкою і Достойними Ділами у приватному й суспільному житті, так довго ви житимете в піднесенні і не матимете занепа­ду».Ті, які приходили до Об'єднання Буддистів і пробували учити Будду, щоб цим себе зве­личити, мовляв такий я великий, що самого Будду вчу буддизму та доброї поведінки, щезли в забутті, їхні імена не залишилися в пам'яті Буддистських Об'єднань. Є життям обумовлений порядок, який ніколи не старіє: в училищі є учні і є учитель. Ті учні, які уважно засвоюють науку учителя, здобувають успіх і славу в житті. А ті учні, які прагнуть в учи­лищі учити учителя, не є в училищі бажаними. Вони повинні собі шукати іншого учителя, або себе проголосити учителями і творити свої училища.115. З династії Мавра вийшов найслав­ні­ший володар Індії Асока. Володар Асока офіційно проголосив науку Будди державною релігією. Я помітив, що в Чандігарі, Бенаресі, Делі, Бомбеї крамниці, ресторани, книгарні, школи, підприємства названі (в честь воло­даря Асоки) ім'ям Асока.Слово «асока» санскритське. Мені було при­ємно довідатися, що воно живе в сучасній українській мові. Є в нас слова «сік», «со­ковитий». «Асока» значить «несоковитий», «нерозквашений».116. Буддисти вірять, що «хід великого Будди святий». Вони вірять, що там, де стояла стопа Будди, появляється світло. Ми, укра­їнці, сьогодні кажемо «ступати» в значенні «іти». У санскриті слово «ступа» значить «стопа», звідси ідуть слова «по стопах», «двом стопам», «без двох стіп», «дві стопи». Стопа Будди — місце священне, і буддистська святиня зветься «стопа», або — «ступа».117. Є повір'я, що на горі Шрі Пада (в Цей­лоні, Срі Ланка) є відтиски стопи Буддиної. І це повір'я (очевидно кероване культом Будди) особливо єднаюче: з буддистських країн їдуть і йдуть буддисти на прощу на святу гору Шрі Пада. І тут біля стопи Буддинної квіти скла­дають — обрядовий вислів духовної молитви. Мудро зробили архітекти християнізму, що й це мобілізуюче буддистське повір'я вико­рис­тали, устійнивши, що й «Відтиск стопи Ісуса Христа на вершині гори Оливної оглядають подорожні до нинішнього часу».118. Нагарджуна (колишній брагман, вихо­дець з Південної Індії) — знавець властивостей душі народної. Він почав правовірних буд­дистів переконувати, що буддизм не пошири­ть­ся, коли не матиме культу Будди.Він казав, що велика наука Будди без Бога і без обрядів та молитв широким колам суспільства тяжка для сприйняття.Є споглядання: так, як бджоли не можуть жити без матки, так люди не можуть жити без Бога. Бджоли, годуючи матку і обороняючи її, боронять справді самі себе, свій рід. Вони боронять матку від різних ворогів не тому, що так матка хоче, а тому, що оборона матки — це порятунок рою бджолиного. Бджоли люблять матку несвідомою любов'ю. У них любов до матки керована впорядкованими законами матері-Природи. Чим сильніша в бджіл любов до матки, тим сильніші в них інстинкти самозбереження.119. Образ божий людина творить, бачачи свій образ, і в цьому творінні немає нічого забобонного, злого. Образ Бога, створений лю­диною, повинен чарувати людину своєю кра­сою, святістю, натхненною надзвичай­ністю. Людина самоошляхетнюється, бачачи себе в образі Бога. Людина, бачачи, що вона має образ Бога, ніби сама себе зобов'язує бути благородною.120. Православні Буддисти (тобто, прави­ль­но сповідуючі науку Будди) виступили проти міркувань брагмана Нагарджуна, ка­жучи, що він не поступає так, як учив Будда.Нагарджун сказав: «Будда — моє божест­во», ці натхненні слова поширилися між буд­дистами. Виявилося, що в них була закодо­ва­на таїна успішного поширення в світі буддиз­му.Люди прислухалися до слів Нагарджуна. Вони сказали: коли брагман Нагарджун каже, що Будда — божество, значить Будда — бо­жество. Коли Будда — божество, тоді діва Мая Богородиця — свята Покровителька материн­ства. Виникло врочисте буддистське свято «Вознесіння Богородиці Маї».«Енциклопедія Релігій і Етики» (Дж. Ґес­тінґс), видана в 1909 році, пише, що історія буддистської непорочної діви Маї була піз­ніше позичена (від буддистів) христологами для оформлення християнського оповідання про непорочність діви Марії.У буддистів навколо голови Будди зобра­жене святе сяйво. І цей атрибут христологи успішно позичили в буддистів, обвівши на іко­нах голову Христову святим сяйвом, німбом.121. Нагарджун, проголосивши культ Буд­ди, став найвизначнішим архітектом буддиз­му. На твердженнях Нагарджуна оформився рух буддистів, відомий як Магаяна. Магаяна значить Велике Поширення (Великий Віз).Будда був проти обрядів, проти молитв і поклонінь. Та буддисти побачили, що без об­рядів і без поклонінь Будді не можна створити між буддистами єдинодушшя і єдиномислен­ня.Вони (буддисти-магаяністи) устійнили таї­ну свого успіху: чим з більшою пошаною вони ставляться до Будди, тим з більшою пошаною люди ставляться до них. Дивувалися — звідки Нагарджун знав таїну цієї духовної мудрости?Значить брагман Нагарджун правильно ду­має: тільки той рій міцний, який шанує свою матку. Тільки та родина міцна, яка ша­нує свого батька. Тільки та духовна громада міцна, яка шанує свого духовного опікуна.122. Мудра та родина, яка шанує свого батька навіть тоді, коли він на таку пошану не заслуговує. Мудра та духовна громада, яка славить свого духовного опікуна навіть тоді, коли він на таку славу не заслуговує.«Ні, не погоджуюся! Мій батько був п'яницею, він не вартий пошани і так говорю всім, щоб знали мої почуття справедливости!» — вигукне розхвильована самолюбна мала душа. Їй треба сказати, що жиди вірять, що вони походять з роду Сема, вони семіти.Біблійний Ной мав трьох синів — Сема, Хама, Яфета. Батько Ной, напившись вина, лежав оголений. Необачний Хам почав зне­славлювати батька. Сем прикрив тіло бать­кове, мовляв, батька треба шанувати навіть тоді, коли він на пошану не заслуговує.Жиди тому й є успішним народом, що вони славлять рідне не тому, що воно славне, а тому, що воно рідне — рідне треба славити. Вони здібні неславне зробити славним. Інший народ (народ з рабською ментальністю) слав­не предків своїх знеславлює в ім'я законів позиченої справедливости.Мудрість тому й є мудрістю, що вона по­ря­док в родині, в громаді, в народі ставить вище всіх справ — вище свого «я», і про це я шир­ше говорю в оповіді «Що вище мудрос­ти?»123. Віра в бога є там, де є хотіння обож­нювати красу, правду, волю, любов. Там, де вільна людина не обожнює вільну людину, не­має людяности. А що є? Є жорстокість, звер­хні погляди на життя, чуттєве зубожжіння.Наприклад: юнак, закохавшись у юнку, обож­­нює її. Вона для нього є вимріяною боги­нею життя. Він, як бачимо, творить сам собі богиню з мрій своїх, з найсвітліших натхнен­них почувань своїх. Він благоговіє перед чаром богині своєї, їй дарує квіти. І там, де це бла­гоговіння щире, твориться щира людська віра.124. Юнак, юнку проголошуючи своєю бо­гинею, ніжнішає душею. Він їй співає пісень і їй догоджає — що це є? Це є обряд віри. Я беру цей приклад з життя, щоб ствердити, що людина сама творить віру, сама творить по­няття Бога, сама творить обряди віри і сама їх удосконалює.Я вважаю, що буддисти-магаяністи, знаю­чи властивості душі людської, правильно зробили, упроваджуючи обожнення Будди.Буддисти-магаяністи є в Кореї, Японії, Ін­дії, Тібеті, Китаї, Малазії та інших країнах світу.125. Є Буддисти-гінаяністи. Гінаяна зна­чить «Мале Поширення» (Малий Віз). Буд­дисти-гінаяністи благоговіють перед Буддою. Вони вважають Будду наймудрішою в світі людиною, а не божеством.Гінаяна поширена в Цейлоні, Сіямі, Бурмі. У Гінаяні у святинях стоять статуї Будди. Во­ни (гінаяністи) вірять, що Будда — Великий Учитель Основної Правди. Вони вважають себе правдивими буддистами (ортодоксами). Та треба відзначити, що вони самі бачать, що принципи Магаяни краще людьми сприйма­ються, як принципи Гінаяни.126. Китайці переклали з санскриту на ки­тай­ську мову «Вислови Будди». Тібетці ство­ри­ли багатий «Тібетсько-Санскритський Слов­ник», щоб краще орієнтуватися в науці Будди. Престол Далай Лами ознаменований свасти­кою (символом Будди). І так, як хрис­тиянізм приніс в українську мову чимало жи­дівських і грецьких слів (наприклад, субота, парахвія), так буддизм упровадив у мову тібетців чимало українських (санскритських) слів. Наприклад, тама (темно), вар (навар, вода), піті (пити).127. Є в науці Будди твердження, що раб не може бути буддистом. Хочеш бути буддистом, стань вільною людиною. А коли твій народ завойований чужинцями, борися за волю народу. Буддист ніколи не визнає чужої вла­ди. Чужа влада — рабство. Там, де рабство, немає місця для буддистів.Тільки вільна людина може збагнути пра­вильно сутність науки Будди. І тому Буд­дист­ські Об'єднання перш за все дбають про національну волю народу.Твердити, що всяка влада Богом дана і їй треба коритися, значить ширити в народі ре­лігію рабства. Буддисти-місіонери, наприк­лад, прибувши до Малазії, ніколи не зне­важали національної рідної малазійської віри, а старалися її збагатити наукою Будди.Християни-місіонери, прибувши в ту чи іншу країну, прагнуть знеславити, очорнити і знищити національну рідну віру народу того чи іншого, знищити віками творені народні ку­ль­турні вартості і на їхніх руїнах утвердити науку Христа і культуру християнської ритуа­лістики.128. У Буддистських святинях лежать свя­щенні книги «ТриПітака», що значить «Три Путні» (три кошики мудрости). Слово «пут­ня» значить «посудина».Є традиційний звичай: буддист іде до свя­тині, щоб покласти квітку біля образу Будди. Атеїст, бачачи цей обряд, каже: «Хіба це Будді помагає? Забобонність, створену темнотою людською, треба поборювати. Не кладу квітки біля статуї Будди!»Атеїст не знає, що буддист, кладучи квітку біля статуї Будди, сам себе уквітчує — сам свої почування звеличує. Атеїст, висміюючи забо­бон­ність, не знає, що большевицькі архиєреї кла­дуть квіти біля статуї Леніна, щоб демон­струвати, що вони також шляхетні люди — обож­нюють своє червоне божество. Коли б вони цього не робили, в їхньому больше­виць­кому королівстві постав би хаос. Безавто­ри­тетність руйнує країни деспотії і країни волі.129. У Буддистів є поняття про існування пекла. Знаємо, що слово «пекло» походить з санскритського слова «пака», що значить «пек­ти». Християнське пекло безвихідне, жах­ливе, як большевицька в'язниця епохи Ста­ліна: попав за грати в'язничні, то хоч найспра­ведливішими сльозами очі заливай, немає значення — «Москва сльозам не вірить», і тому вона є Москвою.Закони буддистського пекла дають право грішникові в пеклі позбутися кари. Грішник може в пеклі самовдосконалюючись облаго­роднитися і стати достойною людиною. Буддист ніде й ніколи не повинен губити надію на покращення свого духовного життя.130. Буддисти вірять у нове пришестя Будди. І це поняття встійнене й у християнізмі: християни вірять у нове пришестя Христа.Роблю таке довільне припущення: коли б справді знову прибув Христос, то про це пер­ші б дізналися жиди, особливо рабіни. Хрис­тос, вдруге прийшовши на землю, говорив би гебрейською мовою або її діалектом.Коли б справді вдруге прийшов Будда, то українці краще Його зрозуміли б як японці, китайці чи інші буддистські народи.Коли б Будда, ідучи над берегом Дніпра, темної зимової ночі постукав до селянської хати, Він би сказав мовою свого роду, мовою Саків (Скитів): «Іті тама, ваю гіма. Да тапа двара сва брат. Іті васанта, дая тапа».Я тут написав санскритські речення (Будда говорив санскритським діялектом). Вдумую­чись у ці речення, ми пізнаємо мову, якою го­ворив Будда і пізнаємо мову, якою говорили наші рідні предки в Оріяні (Праукраїні) чотири чи три тисячі років тому.Перекладаю на сучасну мову щойно зга­дані вислови Будди. «Іде темнота, віє зима. Дають тепло двері свого брата. Іде (прийде) весна, дасть тепло».131. Коли б зустрілися Заратустра і Будда (могутні й світлі титани Людства, їм би не був потрібний перекладач. Вони (Заратустра і Будда) були скитами (саками). Вони говорили мовою їм обом зрозумілою.Щоб в цьому ґрунтовно пересвідчитися, я в праці «Заратустра, Бог і Біблія» подаю (для прикладу) «заратустро-український» словник. І тут тепер (для прикладу) подаю «буд­дист­сько-український» словник, вживаючи (і це головне) ті самі українсько-скитські (заратуст­ріянські) слова.132. Бій — Рена (Рана), Бог — Баµа, грабити (брати) — граб, булава — вадар (той, що веде), ваакати (говорити) — вак, вдова — відава, вітер — вата, гора — гарі, дати — да, дерево — дауру, дощ — вар, думати — ман (манити), жінка — жані, жовте — зар, жить — жив, знати — зна, земля — зам, краяти — керет, могутній — маган, м'ясо — гав (гав'ядина), небо — набаг, новий — нава, пекти — пач, приємно — фрия, путь — паф, рана — хвара, ридати — руд, село — віс (поселення), сонце — вар, стояти — ста, скот — пасу, суша — сушка, темно — темаг, тепло — тапта, тесати — таш, умирати — мар, устати — усста.Якщо мова Заратустри і Будди нам, укра­їнцям, відчутно зрозуміла і якщо історики вва­жають, що Заратустра і Будда були скитами, і якщо Скитія — стара назва України (а про це пише й Нестор-літописець), то тоді горде Людство має підставу гордитися українською мовою і її вивчати, щоб пізнати своє славне минуле.133. Українська мова є старішою за мову гебрейську, якою написана «Тора» («П'яти­книж­жя Мойсея») і толмуди «Бебел» і «Єру­шалмі». Українська мова є старішою за мову грецьку чи латинську. Чому? Тому, що вчення Заратустри і Будди були проявлені перед на­пи­санням «Тори» («П'ятикнижжя Мойсея») і перед народженням Сократа, Аристотеля, Пла­тона і перед постанням історії латинсь­кого світу.134. І якщо вона (українська мова) самими християнами-українцями не пошанована, то тільки тому, що в 988 році грецькі архиєреї зірвали священний міст цілісности — міст, який єднав нові покоління України (Руси) з їхніми великими предками. І щоб українці (русичі) не знали, ким вони закуті, і щоб українці (русичі) не знали самі себе і не гордилися самі собою, а смиренно стояли на колінах перед Богом-юдейцем, вони (архиєреї чужовір'я) навчили українців-християн не по-українському розуміти історію України (Ру­си).У священних термінах буддизму (і про це я говорив в Делі університеті на Всеіндійському Санскритському Симпозіумі) є слова й сьогодні зрозумілі українцям і тим племенам, які свою історію починають з історії Антської України (Руси).135. Наприклад, Дагара — догора. Двая — двоє. На ну — ні ні, дася — десять. Мася — місяць. Сва — сам, свій, мій. Свабгу — самобуття. Дана — дана.Сатва — сутність. Сат — суть. Дарав'я — субстанція. Паривартан — Перетворення. Джа­ра — стара, яра. Четана — читана, усвідомлена.Карма — кермо, поведінка. Даяя — будь даючий, будь добрий. Авид'я — невидіння, Калюша — калюжа.Прагати — прагнути, розвивати. Гати — гатити, рухати. Стхити — стихати, утихоми­рю­ватися. Лила — леліти, грати. Рик — рече, рче. Крия — криє, діє.Знана — знання. Кала — коло, родинне коло. Мадгу — мед, солодощі. Сакти — сікти, тво­рити силу.Не буду робити дальшого переліку слів — адже й цих слів досить, щоб відчути глибину й силу коріня чарівного мовного древа Оріяни (Трипільської України).136. У чужовір'ї вихована українська інте­лі­генція мало знає сама себе. Шукає відповіді на складні проблеми життя в анналах чужої мудрости. Присвячує життя своє справам малої вартости — на якому чужому соборі, які чужинці та які дали права церковні тим ук­ра­їнцям, які стали юніятами. Живучи для справ малої вартости, вона (чужовір'ям по­неволена українська інтелігенція) маліє розумом і ду­шею, іде собі на шкоду по неправильній дорозі науки і релігійних понять — несвідомо тримає в неволі сама себе і свій добрий працьовитий обманутий народ.Я кажу: прийшов час опромінити розум народу рідного рідними знаннями рідної історії.Я кажу: прийшов час опромінити душу народу рідного світлом правдивої віри Ук­раїни (Руси) — РУНВіри, щоб він (наш народ) мав свій самобутній шлях життя, мав свою самобутню філософію етики, мав свої само­бутні розуміння Бога.137. Горе моє: мій народ, в ім'я якого я живу і в ім'я якого я помру — поклоняється чужим богам. І йде по шляху життя, який йому об­ман­ливі чужинці показали. І з рабським не­довір'ям дивиться на мене, і каже: «Де він взявся? Традиції наші церковні розхитує, колесо історії назад повертає, ми ж грецькі ортодокси, ми ж грецькі католики. Ми раби Саваотові, який є Богом Ізраельтян. Ми парахвіяни, жиди — це наші церковні святощі. Ми, упокоївшись, відправляємося на лоно жидівського отця Авраама, бо ми християни, правдиву віру маємо!»138. Наука Будди народилася в Індії, а розвинулася і утвердилася поза її межами. Ін­дуїзм — національна віра Індії. Ніхто не пра­гнув віру Індії ширити між чужими народами. Індуїзм — стиль життя індуса, духовна індентичність індуського «я».Будда, проголошуючи реформу індуїзму, устійнив інтернаціональні поняття моралі, волі, добра. Він став інтернаціональним боже­ст­вом, маючи характер оріянина (скита).Євангелисти, будучи юдеями, реформу­вали юдаїзм і обожнили Ісуса — потомка з роду юдейського царя Давида. Люди Европи (такі були історичні обставини Римської імперії), мають віру Христову. Не всі вони усвідом­лю­ють, що перебувають під впливом домінації жидівської ментальности, і в цьому їхня ду­ховна слабість, і в цьому духовна велич жидів.139. Українець, який каже: «Тому, що За­ратустра і Будда були оріянами і тому, що їхні духовні й моральні істини виразно проявлені в науці Христа, мені наука Христа не є чужою», отримує таку відповідь: «Той, хто від нас взяв наше і на свій лад наше перелицював і приніс нам, як благу вість, не може бути нашим учителем чи братом».І москвини кровно зріднившись з монголь­ськими аристократами (Тімірязєвими, Карам­зіними, Бібіковими, Наришкіними, Булгані­ними) присвоїли собі наше рідне ім'я Русь (Україна) і чинять злочини на Русі (Україні), переслідують нашу рідну мову, нашу любов до Вітчизни, переслідують і примушують нас звати їх братами і вчать, щоб ми свою рідну історію інтерпретували по-москвинському.140. Вартість віри не вимірюється кіль­кістю її визнавців. Віра Будди велика не тільки великою кількістю визнавців, а й безсмерт­ністю її законів життя.Дорогі мої Побратими і Посестри! Обож­не­ний песимізм Будди, освячене хотіння ві­дійти від хвилюючих справ життя і ввійти у стан самовгамовуючого споглядання, не від­повідає основам тієї науки, яку я проповідую.Я маю оріянську (ведійську) прив'язаність до життя, до природи. Радощі і страждання, успіхи і невдачі, любов і ненависть, юність, старість і смерть — явища, які творять шлях життя людського.Я вічний, бо мій народ вічний — я був у сподіваннях предків моїх і я є в почуваннях сьогоднішнього покоління мого, і я буду в помислах і в тілесній енергії нових поколінь. Мій народ безсмертний і я безсмертний в безсмертності народу мого, і той, хто йде зі мною, в тому є я і той є в мені.Українець-чужовір, не орієнтуючись у мо­їй науці, принижує сам себе, кажучи ближнім своїм: «Ага, Лев Силенко не проявляє нена­висти до буддизму, значить він буддист, нена­видьте його!»Ні, я не буддист. Я проповідую шанобливе ставлення до всіх релігій світу, які не вороже наставлені до Рідної Української Націо­нальної Віри.Достойна та віра (і я постійно це голошу), яка толерантно ставиться до інакшевіруючих, і не зве їх паґанами, бовванами, нечестивими ідолопоклонниками та іншими образливими словами.141. «Ага, Лев Силенко, проти Христа, бий­те, ненавидьте його!» Ні, я не проти Христа. Я кажу, що Христос — чарівна особистість в історії релігій світу.Ми, рунвісти, маємо свою (рідну націо­наль­ну) чарівність і не хочемо, щоб над нашою рідною національною чарівністю до­мі­нувала чужа, наприклад, Христова юдей­ська чарівність.Ми достойні люди плянети Земля і хочемо бути по-своєму чарівними, щоб багатіла духовною многогранністю велика чарівність Людства.142. «А якщо наша рідна національна ча­рівність не добра, то треба в чужинців пози­чи­ти». Ні. Якщо наша рідна національна чарів­ність недобра, то ми її з крови душі нашої і з вогню розуму нашого, зробимо доброю, і так переконаємо приятелів і неприятелів, що ми здібні бути по-своєму чарівними людьми.«А коли ми не здібні зробити свою рідну національну чарівність доброю — що тоді?» Тоді треба погодитися з думкою наших воро­гів, що ми меншевартісна нація (маса друго­рядних християн і другорядних комуніс­тів), яка живе в ярмі чужої духовости тому, що не здібна творити свої духовні вартості.143. Суддгартга (Сиддгарта) Гаутама Буд­да — індуський «брагман», який не погоджу­вався з кастовими поглядами брагманськими. Брагмани вважають, що Бог (Брагма) спільноту людську поділив на чотири касти.Перша каста — брагмани (творці духов­них вартостей народу). Друга каста — кшатриї (кошові, військовики, оборонці духовних і матеріяльних вартостей народу). Третя каста — васю, (хлібороби, ремісники). Четверта каста – дасю, (слуги, які помагають брагманам, кшатриям і хліборобам).Кастовий поділ суспільства почав форму­ва­тися в Оріяні (Праукраїні) сім, шість тисяч років тому, не тому, що були люди кращі і були люди гірші, а тому, що саме життя їх створило так, як саме життя створило бджо­лині «касти». Є бджоли-робітники, є бджоли-санітари, є бджоли-трутні і є бджоли-вій­ськовики, вартові.Щоб пересвідчитися, що слова «брагман», «кшатрия», «васю» і «дасю» староукраїнські (трипільські), заглянемо в їхній корінь.Санскритське слово «браг» чи «бріг» зна­чить «брати», «брати силу», «берегти». Син чи внук Бога (Брагми), як пише «Магабгарата», звався «Бріг ятіс», що значить «Бережена ясність», «Беруче опромінення».144. З слів «браг» і «ман» створене слово «Брагман». Слово «ман» сховане в українській мові в словах «манити», «ман», «обман», «маньба», «манишка», «атіман», «гетман».Є в нас вислови «він мене манить до себе», «вона заманює», «манять нас оповідання про предків великих». Манити — значить вабити, притягати, захоплювати, кликати, переконли­во викликати бажання. «Ман» значить «ум», «сила глузду», «брагман» — беручий розум, той, хто володіє розумом, манливістю.Брагман значить «Бережена людина», «одухотворена мисль», «Богом охоронене думання». І нині в Індії живуть легенди, що письменник Ману був першою людиною, яку народив Бог (Брагма). Ману передав людям Божі заповіді.145. Білоруси (вродливий і благородний народ) зберегли санскритське слово «васю», вимовляючи його, як «вьоска» в значенні «село».Поет Янка Купала в 1905 році написав вірш «Вьоска», талановито змальовуючи «ха­ти нашай вьоскі». Білоруське слово «вяс­ковец» значить «селянин». Наприклад, «вяс­ко­ви настаунік» (сільський учитель).З слова «васю» виникло слово «весь». Сло­во «весь» в часи Святослава Першого озна­чало «село», «житло». У «Авестах» (священ­них книгах заратустріянізму), тобто в мові саків (скитів), слово «віс» значить «житло», «село». Не випадково Святослав Перший звав себе скитом, розуміючи, що скит — значить русич.146. У днях «Совість історичної науки», «Дія­манти з Храму Світової Історії», «Зара­тустра, Бог і Біблія» оповідаю, що слово «кшатрия» живе й сьогодні в українській мові (маю на увазі слова «кіш», «кошовий», «ко­шовий атіман»).Слово «ваака» в санскриті значить «той, хто говорить», «ваакає». Слово «ваа» в наших предків означало «людина нашої родини», «людина, що по-нашому ваакає».Таїну родинного співпереживання виража­ло слово «вай» (окликом «вай» висловлю­валося горе родинне і співчуття — коли тобі болить, то й мені болить, бо я і ти — ми). Слово «вай-сия» чи «васю» (вай-сю) значить «людина нашого роду».147. Українці (трипільці-оріяни) вживали (і про це ми вже знаємо) слово «да» в значенні «дати», «дарити». У «Магабгараті» слово «да­на» значить «віддана» (одружена). А слово «дая» значить «давати», «даючий», «даван­ня».Три касти-волільники (тобто волхви-браг­мани), кшатриї і васю творили основу сус­пільного життя в Оріяні (Трипільській Ук­ра­їні). Ті особи, які порушували усталені по­рядки суспільства, були названі «дасю». Дасю зобов'язаний був за порушення суспільного ладу платити відшкодування (данину).Оріяни, прибувши з Оріяни (Праукраїни) до Північної Індії, назвали чуже плем'я (монгольське плем'я) «дасю» в значенні «наші раби», «ті, що нам дають данину».148. Ісус Христос — юдейський «брагман», тобто «рабай» (рабін). Він не погоджувався з поглядами рабінів. Він рабінам казав, що і в суботу (в заборонений день) можна здійсню­вати добру працю, мовляв, «зробив Давид, як зголоднів він» (Лука, 6, 3).Слово «раббоні» значить «мій великий учитель», «раббі» — учитель, майстер, професор. Арамейці слово «раб» вживали в значенні «майстер».Марія Магдалина (слово «магдалина» походить від гебрейського слова «маµдалаг», або «меґадделег», що значить «та, що робить кучері», «звабниця»), повернувшись, каже Ісусові: «Раббуні», чи то б сказати: «Учителю» (Іоан, 20, 16).Марія титулувала Ісуса рабіном не тому, що їй так хотілося, а тому, що Він справді був у жидівській спільноті рабіном.Євангелист Іван, звертаючись до Ісуса Христа, казав: «Рабіне, коли прибув єси сюди» (Іоан, 6, 25).Рабін Ісус — Бог України (Руси)? Рабін Ісус став Богом України (Руси) не тому, що українці (русичі) хотіли зрадити віру батьків своїх і визнати віру чужих батьків. Ні, ук­раїнці (русичі) не хотіли, щоб рабін Ісус (син з роду жидівського царя Давида) був їхнім Богом. Та їх (волелюбних українців-русичів) брутальною силою меча і брутальною силою вогню було примушено стати на коліна перед рабіном Христом Ісусом.149. Ми, українці, ображаємося, коли чу­ємо, що ім'я Святослав грек вимовляє (і так написано в грецьких анналах) як «Свинто­с­лаф». Зрозуміймо, що жиди ніколи своєму синові не давали ім'я Ісус. У Вифлиємі на­роджений хлопчик був названий ім'ям Яшуя (Джашуя). Або точніше кажучи, «Ягвешуя». Так, як від імени Богдан створене зніжене ім'я Богданко, так від імени Ягвешуя створилося ім'я Яшуя. Ім'ям «Джашуя» й сьогодні жидів­ські родини називають своїх синів, їм їхнє ім'я рідне, бо воно означає «Той, кому Єгова по­магає» і освічений жид, кажучи ім'я «Ягве­шуя» (Джашуя) асоціює свої мислі з Єговою.Греки жидівське ім'я Яшуя вимовили (на грецький спосіб) «Ісус».І так жидівське ім'я греками спотворене стало догматичною святістю у свідомості ук­раїнського (по-грецькому) християнізованого люду. Коли б Ісус справді знову воскрес, Він би можливо з почуттям незадоволення сказав: «Архиєреї, істинно кажу, не спотворюйте ім'я мого, я не Ісус, а Яшуя, не вимовляйте моє жидівське ім'я по-грецькому».150. Марія — євангельська мати Яшуїна — чарівна дівчина, сирота, її виховали рабіни. Та­рас Шевченко, звеличуючи чотирнадця­тилітню Марію (у поемі «Марія»), щиро їй співчуває. Він пише, що вона була обманута мандрівником (благовістителем), від якого й народила сина Яшую (Ісуса).Тарас Шевченко пише, що «Марія встала та й пішла з глеком по воду до криниці. І гость за нею, і в ярочку догнав Марію... Холо­доч­ком до сходу сонця провели до самої Тіве­ріади благовістителя. Жде його Марія, і жду­чи, плаче, молодії ланіти, очі й уста марніють зримо». «Ти не та, не та тепер, Маріє, стала! Цвіт зельний, наша красота!» — промовив Йо­сип. -Диво сталось з тобою, доненько моя! Ходім, Маріє, повінчаймось. А то... -Й не ви­мовив: уб'ють на улиці». І в путь Марія на­швидку збиралась та тяжко плакала, ридала».151. Марія (ніжна й чарівна) за строгим жидівським законом мала бути каменована (убита на вулиці, як покритка), їй життя спас добрий вирозумілий старий Йосип. Він пішов з нею до Вифлиєму і в уряді офіційно вони записалися, як законні муж і жена.О, Маріє, «тесляр убогий тебе повінчану веде в свою убогую хатину. Молися й дякуй, що не кинув, що на розпуття не прогнав. А то б цеглиною убили, якби не вкрив, не заховав», — пише пророк Тарас Шевченко. Так ніжно, так співчутливо про чарівну дівчиноньку Марію міг написати тільки великодушний Та­рас Шевченко — приятель безсмертної «Кате­рини». Сумно, що архиєреї чужовір'я досі достойно не оцінили великого Шевченкового твору «Марія».152. Тесляр Йосип вкрив Марію, заховав і взяв до себе Марію, «жінку свою, і не знав її, аж поки вона вродила свого сина перворідня і дав йому ім'я Ісус» — пише Маттей, 1, 24-25.«Не знав її аж поки вона вродила свого сина перворідня». А потім? Потім Марія наро­дила Йосипові чотирьох синів, отже Господь Бог Ісус Христос мав братів, бо «хіба не Його мати зветься Марія, а брати Його Яков та Йосій, та Симон та Юда» (Маттей, 13, 55).153. Ісусові брати Яків, Йосій, Симон та Юда не захоплювалися його наукою. І Він (Ісус), бачачи таке ставлення братів до Нього, сказав: «Не є пророк без чести, хіба що в своїй вітчизні та в своїй домівці». І через недовір­ство братів до Ісуса, так Ісус «І не зробив там многих чудес» (Маттей, 13, 57, 58).Пророк у своїй домівці (у своїй родині) вважається людиною без чести тому, що свої люди (переважно люди заздрісні, духовно обмежені) вважають, що він (пророк) такий, як і всі вони, або ще й гірший, бо не думає так, як всі і не захоплюється тими розкошами, що всі, і між людьми чується самітнім, і клясич­ним прикладом цього й є рідні брати Ісусові, які тільки тоді почали поважати Його, коли побачили, що люди перед Ним низько чола свої склоняють.154. Рідні брати Ісусові, побачивши, що їхній брат Ісус чарує і веде людей, почали Ним гордитися. «Прийшла ж тоді до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом. І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити» (Лука, 8, 19, 20).Ісус відданий своїй науці. Він духовні справи ставить (так, як і Будда) вище родин­них сентиментів. Він, почувши, що брати прийшли і стоять на подвір'ї, сказав, що Його матір'ю і Його братами є ті, які духовно об'єднані з Ним, а не ті, що тільки кровно почувають себе братами. Істинними братами є «ті, хто слово Боже слухає і чинить його» (Лука, 8, 21).155. Церковні історики вірять, що Ісус Христос народився 1976 років тому у Виф­леємі. І вшановуючи рік Його народження, церква (дім Христовий) і веде своє хрис­тиянське літочислення.Тепер дослідники довели (і з цим пого­дилися й церковні історики), що Ісус Христос народився в 4 році до Христа, отже, церквою голошена дата народження Христа неправи­ль­на.Постає питання — хто був Ісус Христос? Дослідники християнізму сьогодні мають три твердження про історію життя Ісусового. І варто принаймні коротко з цими тверджен­нями познайомитися.156. Перше твердження: Ісус від 20 до ЗО років свого життя перебував у Індії й Ірані. В Ірані Він належав до розбагатілої жидівської громади.Жиди живуть і досі в Ірані, ще з часів Ассирійської неволі, про яку я оповідаю в праці «Заратустра, Бог і Біблія».Ісус, перебуваючи в Індії й Ірані, був обізнаний з наукою брагманів і магів. Маги вірили у воскресіння Бога Митри, вони вміли гіпнотизувати людей, перетворюючи воду в кров, кисле — в солодке.Воскресіння — поняття чуже для юдаїзму, воно виникло і розвинулося в Оріяні (Праук­раїні) і про його ведійське походження я оповідаю в праці «Діяманти з Храму Світової Історії».Ісус, знаючи науку Заратустри і Будди, почав в Юдеї проповідувати реформу юдаїзму і своїми новими поняттями розгнівив про­відну юдейську еліту (садукеїв і фарисеїв).157. Друге твердження: Ісус був визначним жидівським національним провідником. Він був підтриманий юдейськими сектами зелотів і ессенів. Марія (Магдалина) була Його дру­жиною, а Варава був Його сином. Ісус, маючи 70 років, загинув у Масаді з зелотами, які були оточені римськими солдатами.Дановен Джойс — гордий і вдумливий ан­глосаксонець. Він в 1972 році в Аделаїді (в Австралії) видав книгу «Ісусовий сувій», тобто «Ісусовий рукопис».Він (Дановен Джойс) ретельно (в Ізраелі) вивчав сувої, знайдені біля Мертвого моря. І в книзі (щойно згаданій) він пише, що архе­о­логічна експедиція, яка діяла в 1963—1965 ро­ках, очолена археологом і генералом Їдаєлем Ядіним (в його експедиції брало участь п'ять тисяч робітників), відкрила на західному побережжі Мертвого моря (біля Масади) не тільки руїни палацу короля Ірода, а й сувої, на основі яких тепер для світу стає яснішою дійсна історія життєпису Ісуса Христа.158. У розділі «Чи Ісус був одружений?» Дановен Джойс пише, що весілля в Кані Галилейськім справді було весіллям Ісусовим.Іоан (2, 1—3) благовістить, що «Третього дня було весілля в Кані Галилейськім, і була мати Ісусова там і покликано й Ісуса, й уче­ників Його на весілля. І як не стало вина, каже мати Ісусова до Нього: "Вина не мають"».У жидів був старий звичай, що не хтось інший, а тільки і тільки жених (прибулий чи покликаний на весілля) зобов'язаний дбати, щоб на весіллі було вино.159. Мати Ісусова прибула з синами (мо­лодшими братами Ісусовими (Іоан 1, 2) не тому, що її запрошено, а тому, що це було весілля її сина Яшуї (Ісуса). Вона, бачачи, що вина немає, вважала своїм материнським обов'язком пригадати, що «Вина не мають».Ісус, як жених, чудодійним способом за­без­печив весілля вином. Дановен Джойс (на сторінці 86) пише, що на весіллі в Кані Гали­лейськім «нареченим був не хтось інший, а сам Ісус», і «абсолютно очевидно, що Ісус був одруженим чоловіком».160. І Вільям Е. Фиппс у книзі «Чи був Ісус одружений?» (виданій в 1970 році) на основі археологічних відкриттів доводить, що Ісус був одружений. Добрий, але невдумливий хрис­тиянин, почувши вислів «одружений Бог Ісус Христос», скаже, що такі поняття обра­жають його релігійні почування.Ні, одруження не є образою, а святою тайною, Богом благословенною. Заратустра, який в переконанні заратустріян був «Сином Бога» (Агура Мазди), одружений.Будда, який в переконанні буддистів є Божеством, одружений. Мойсей, який, як пише «Біблія», бачив «Господа Бога Саваота — Творця неба й землі» «лицем до лиця», одружений. Могамет, який в переконанні му­су­льман є більшим пророком як Ісус Христос, одружений.161. Дановен Джойс, подаючи низку об­грун­тованих тверджень, на сторінці 93-й пи­ше, що «Магдалина була жінкою Ісусовою». Марія з селища Маґдала.Марія з Маґдали — єдина євангельська жін­ка, яка найщиріше і найвідданіше розкаялася у своїх жіночих гріхах. Вона була світлим зразком відданости Ісусові й Ісус до неї ставився найсердечніше.Не треба звертати уваги на те, що фарисеї звали її грішницею — найпоряднішу жінку мож­на назвати непорядною. А хіба фарисеї не звали грішником Ісуса?Головне не те, що кажуть фарисеї і садукеї, а те, що каже Ісус про Марію Магдалину. «Ця слізьми обмила ноги мої і волоссям голови своєї обтерла», «відколи ввійшов я, не пере­стала цілувати ноги мої» (Лука, 7, 44—45). Коли мати на увазі стримане семітське став­лення жінки до чоловіка, то обряд миття ніг і цілування ніг не є тільки виявом пошани. У дохристиянській Україні (Русі), наприклад, був звичай, що на весіллі жінка роззуває му­жа, Рогніда не схотіла роззути Володимира, «бо він раб».162. Виникає питання: чому євангелисти у своїх благих вістях не написали, що Марія Магдалина — дружина Ісусова? Вони не на­пи­сали тому, що вони були творцями єван­гелій (благих вістей), а не звичайних звітів про життя Ісуса. У них була свята мета створити божественний культ Ісуса — Сина Божого.Не реалістичний переказ життєпису, а божественний (відхилений від світськості), чарівно діє на почуття й уяву віруючих і єднає їх в релігійну громаду. І про це добре знали євангелисти Маттей, Марко, Лука, Іоан, і знає про це сьогодні кожний вдумливий історик релігій світу.Ісус ставився до своєї дружини Марії без­пристрасно так, як безпристрасно ставився Будда до своєї дружини Ясодгари. Будда своїм учням ніколи не казав, що Ясодгара -дружина Його, й учні Його не звали Ясодгару дружиною Буддиною. Чому?Учні Буддині, яким Він передавав науку свою і які несли в світ науку Його, були Його Дружиною й дітьми. І Ісус так, як і Будда, жив для вічних ідеалів. Він ставив родинні справи на друге місце, і тому Він, коли Йому було повідомлено, що «мати й брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним» (Маттей, 12, 46), відповів, «простягаючи руку свою на учеників своїх: "Ось мати моя й брати мої!"» Цими словами Ісус дав усім відчути, що Він живе не для справ приватних, а для справ добра вірних своїх і в цьому є священна Ісусо­ва одержимість, одержимість ця властива тіль­ки світлим великим людям.163. Марії Магдалині присвячена найвиз­начніша увага в євангельських писаннях. «Ма­рія Магдалина, та Марія Яковова, та Со­ломия купили пахощів, щоб, прийшовши, на­мас­тити Його» (Марко, 16, 1). «Марія Магда­лина і Марія Йосиїна дивились, де Його положено» (Марко, 15, 47). «Між ними була й Марія Магдалина і Марія Яковова та Йосиїна і мати синів Заведеєвих» (Маттей, 27, 56). Єван­гелист Іоан (19, 25) повідомляє, що непорочна Марія мала сестру Марію. Що означає ця Іоанова блага вість? Родина має двох доньок, які мають одне ім'я Марія? Ні, не написано, що діва Марія має кузинку Марію.«Стояла коло хреста Ісусового мати Його та сестра матері Його, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (Іоан, 19, 25). Марія (дружина Клеопова) мала синів, які звалися Яков та Йосій. І ось тут же я читаю: «Хіба не Його мати зветься Марія, а брати Його Яков та Йосій» (Маттей, 13, 55).Ісусова мати зветься Марія, а брати Ісусові звуться Яков та Йосій, а в цієї матері Марії є чоловік Клеопас і є сини Ісус, Яков, Йосій. Якщо євангелисти про цей родинний стан Ісусовий написали правду, то тоді Ісус є сином Марії і Клеопаса?164. Дановен Джойс у розділі «Ісусовий дійсний батько» (на сторінці 46) пише, що юдеєць Клеоп (Клеопас-Алфеюс) справді був батьком Ісусовим, а Варава (правильніше пишучи, бар Аббас) був сином Ісусовим. «Не можна відійти від факту, що Ісус бар Аббас був сином Ісуса і Марії (з Бетані), яка названа Магдалиною», — пише Джойс на 109-й сторінці.А непорочна Марія хто була? Вона була матір'ю Христовою. «Що це значить?» Я вважаю на основі моїх ретельних досліджень «Старого Заповіту» і «Нового Заповіту», що в жидів було декілька христосів, і я ці мої твердження висловлю у третьому твердженні.Тепер кінчу оповідь про бар Аббаса (Вараву). Варава був повстанцем, і за участь в антиримському бурхливому здвизі, був він «вкинутий у темницю» (Лука, 23, 19). Він в уяві жидів був палким оборонцем волі жи­дівської. Римляни провідних повстанців (так, як і в часи Спартака) карали — розпинанням на хресті.У ці часи був закон, що невинуватий ба­тько має право добровільно йти сам на роз­п'яття за сина, щоб син був звільнений. Жиди, маючи на увазі цей закон, вважали, що хай краще стара людина гине, ніж молода, і вони кричали: «Відпусти нам Вараву» (Лука, 23, 18). Ісус ішов на розп'яття, щоб спасти гріш­ника, щоб смертію смерть подолати.165. Євангелисти, перетворюючи життєпис Ісуса на життєпис Христа, все так пере­інак­шили і обожествили, що не легко визначити — де дійсність, а де видумана блага вість для поучення вірних. Не дивуймося. Нещодавно сам папа римський повідомив, що ні святого Юрія, ні святого Миколая, ні святої Варвари справді ніколи не було. Вони були видумані благочинними отцями для поучення вірних церкви Христової.Дановен Джойс вважає, що нові архео­ло­гічні відкриття про життєпис Ісуса «є годин­никовою бомбою для християнізму», та жиди хочуть цю «годинникову бомбу» притаїти. Жиди переконані, що Ісус — великий жид — ґо­ями визнаний Богом, їм Він особливо корисний.166. Я вважаю, що немає значення — був одружений Ісус з Марією Магдалиною чи ні, був Клеоп (Клеопас-Алфеюс) батьком Ісусо­вим чи ні, була Марія Клеопова, яка була матір'ю синів Якова, Йосиї, які були братами Ісусовими, матір'ю Ісусовою чи ні, був Варава (бар Аббас) сином Ісусовим чи ні, було весілля в Кані Галилейськім Ісусовим весіллям чи ні. Головне — Ісус був, є і буде чарівним сином жидівського народу, патріотом стада синів Ізраелевих і правдивим Богом великої родини християнської. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, не хочемо розплутувати благі вісті Маттея, Марка, Луки, Іоана — не про нас вони написані і не для нас. Ми знаємо, що з плутанини також твориться історія: хіба назва землі «Вест Індія» на Карабінськім морі не є плутаниною? Хіба назва «індіяни», дана автохтонам США, Канади, Мехіки, не є плутаниною? І чи корисно тепер ці заплутані справи розплу­ту­вати? Ні. Але корисно їх знати, щоб дій­с­ність була дійсністю, а плутанина — плутани­ною.167. Третє твердження. Ісус до 29 років жив у Назареті і працював як тесляр. Теслярської професії навчився від свого батька Йосипа. Маючи 30 років, Він стрінувся з Іваном (Хрестителем).Іван Хреститель ходив між жидами, при­кривши «грішне тіло» ряднинкою «з вер­блюжого волосу», а «їдою його була сарана» (Маттей, З, 4). Сарана — щоденний харч юдейських злидарів.Він (Іван Хреститель) на гамірних жи­дівських базарах речав, що король Ірод — чи­нитель зла. Він живе в розкошах, бенкетує, об'їдається, з римлянами приятелює. Іван Хреститель вважав, що тільки жидівська секта ессенів, яку він звеличує, живе праведним жит­тям. Ессени живуть комуною, мають спільну власність і спільні мешкання.168. Латинське слово «комуна» значить «спільнота», «об'єднання, «спільнотність». На­приклад, слово «коммонвельт» значить «спільний добробут». Слово «комуніст» мало первісне значення «спільник», а тепер — той, хто вірить у комунізм.І християнські монастирі — це комуни. Комуна (чи колгосп) ім. Лєніна або монастир ім. Йосафата створені на комунівських ос­новах. Книжки «Таїни монастирських мурів» і «Таїни енкаведівських мурів» оповідають переконливо, що в цих комунах є кати і є катовані, є експлуататори і є експлуатовані.169. У слідуючих днях я говорю, що в Мос­кві є червоні барони, червоні графи і червоні дворяни. Вони (москвинські большевицькі експлуататори) сидять у кріслах білих ба­ро­нів, графів, дворян. Учорашні кріпаки названі колхозними людьми: колхозники творять артіль. Лєнін вважав, що селяни — гірша кляса людей. Татарське (монгольське) слово «ар­тіль» в отатарщеній Московитії особливо популярне. Були артілі в ханстві Золотої орди. Є артілі в ханстві Лєнінської Московитії.Слово «артіль» складене з слова «арт», що значить по-татарському «зад», «робоча сила», підпорядкована ханові тилова резерва, і з слова «іл», що значить у татарській мові «лю­ди». «Артіль» значить «другорядні люди», «люди, які є тягловою силою»; вони не мають права лишити свого намету. І українець, який прикріплений до артілі, не має права лишити артілі і переїхати жити в іншу місцевість. Українці, уярмлені отатарщеною Моско­ви­тією (так, як і в часи Татарської орди) названі по-монгольському артільними людьми.170. Є поширене міркування, що Ісус Хри­стос — предтеча Карла Маркса. І навіть у книж­ці «Розмова з Леонідом Плющем», виданій «Діялогом» в 1976 році (на сторінці 6-й) Лео­нід Плющ каже, що «Марксизм і кому­ніс­тич­на ідеологія виникли з християнських ідей».Наприклад, Ісус-Бог християнський і цар Юдейський. Він (Богоцар чи Боголюдина) єднав біля себе пролетарів (бідняків), і казав їм потішливо солодкаві слова: «Легше вер­блю­дові крізь вухо голки пройти, ніж бага­тому в царство Боже ввійти» (Марко, 10, 25). Ісус в цьому випадку викликає клясову ненависть між багатими і бідними.І Маркс у своїх заповідях, ніби маючи на увазі ненависне ставлення Ісусове до багатих, утвердив ненависну теорію «диктатури проле­таріяту» і «знищення приватної власности»; християнсько-марксистська ідеологія створе­на месіянською жидівською уявою.171. У «Сувоях Мертвого моря» описаний спосіб життя ессенів. Жиди-ессени вірили, що вони найправильніше розуміють Ісаакового Бога Саваота; секта жидівська «зелоти» мало чим відрізнялася від секти «ессенів».Іван Хреститель на березі річки Йордань (слово «Йордань» значить «Спускач», «Сті­кач») зустрівся з рабіном Ісусом не як рівний з рівним, а як воїн з генералом. У старій Юдеї на базарах кожний десятий жид вважав себе пророком, тобто передбачником, і вірив, що все, що він говорить і все, що він робить не є його справою, а є дією Бога Саваота. І коли такий пророк щось хотів сказати, то він не казав: «Я кажу», а казав «Так говорить Господь Бог Ізраелів».Іван Хреститель — пророк, а Ісус — принц Юдеї, син з роду славного царя Давида. Жиди сьогодні (так, як і дві тисячі років тому) ждуть Масаю, тобто Мошіягву (Месію). Іван Хрес­ти­тель за старим жидівським звичаєм (так, як це робив пророк Самуїл, висвятивши Саула на царя), висвятив принца Ісуса, і проголосив Його Масаєю, тобто Христосом — Спаси­телем Юдеї.172. Ессени і зелоти з нетерпінням ждали приходу Масая, який (на їхню думку) стане Спасителем Юдеї. Слово «Масая», або, точ­ніше кажучи, «Мошіягве» значить «Помаза­ний Єговою».Греки з слова «Масая» створили (присто­су­вавши до фонетичних особливостей грець­кої мови) слово «Месія». Євангелисти, будучи огреченими жидами, Ісуса звали Христосом. Є відомо, що грецьке слово «Христос» зна­чить «Помазаник».Ті українці, що чують у церкві Христовій вислів «Месія Христос» (а цей вислів вживає і професор І. Власовський у «Нарисах до Іс­торії Української православної церкви») може знають, а може й не знають, що ці два слова в перекладі на українську мову означають «По­мазаник Помазаник». Казати парахвіянам «Месія Христос» це все одно, що казати «Бог Ґад» для тих, які не знають англійської мови.173. Єгова-бог (духовний ідеал жидівської нації) часто жидам посилав масаїв (христосів). І Бог християнський (Ісус Масая) є тільки одним з багатьох ізраельських масаїв. Чому я так пишу? Тому, що я до таких переконань прийшов, читаючи «Біблію», (Старий Заповіт і Новий Заповіт).Наприклад, я читаю в Євангелії Івана (17, 1—4), що Єгова-Саваот «послав Сина» Ісуса, щоб Ісус (Єгововий Син) прославив Єгову.Чому потрібна для Ізраельського Бога Єгови слава? Тому, що Бог без слави якщо й є Богом, то безславним. У безславних людей без­славний Бог. У безславних воїнів безслав­ний генерал. Мудрий народ, славлячи Бога рідних батьків своїх, славить себе, тобто свій рідний Духовний Ідеал.174. Там, де слава, родиться віра; без слави немає віри. Усі релігії, всі племена, всі держави, партії славлять своїх лідерів. Чим славніший лідер партії, тим більше він має відданих людей і тим славніша його партія. І тому апостоли всюди славили Ісуса. Мудрість цієї істини особливо правильно збагнули англійці, славлячи у піснях короля свого. Москвинські большевики-імперіялісти мають цілу армію найманих поетів, співаків, ком­по­зиторів, малярів, які по-професійному слав­лять Лєніна, Брежнєва. У США кожний кан­дидат на президента, маючи мільйони до­ларів, створює штаб платних пропагандистів, які його славлять, кажучи народові, що він найкращий буде президент.175. Бог Єгова (на думку євангелистів) не тільки зробив Ісуса своїм Помазаником (Христосом), а й дав Йому «власть над усяким тілом» (Іоан, 17, 2). Значить самої слави мало, треба мати ще й власть, і не тільки над якоюсь групою людей, а «над усяким тілом».У «Старому Заповіті» я читаю, що славний пророк Ісая каже: «Дух Господа Бога (спочив) на мені, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим. Послав мене сціляти сокрушених серцем, вістити неволь­никам визволення, а ув'язненим — відчинення в'язниці. Проповідувати рік примирення Гос­поднього й день помсти Бога нашого, поті­шити всіх засмучених» (Ісая, 61, 1-2).176. Слова «Господь помазав мене» озна­чають «Господь зробив Христосом (помазани­ком) мене», і одні можуть вірити в таку єван­гелію (благу вість) Ісаї, а інші — ні. Ісая вірить в те, що говорить, і в цьому його духовна наснага.Ісая Христос такий величний чудами, що ним однаково захоплені жиди і християни. І я звернув увагу, що Павло каже, що тоді, як жиди мандрували по Синайській пустині, то за ними... ішов Христос.Так — попереду ішов Мойсей, а позаду — Христос. Ніби в пісні «Попереду Дорошенко, а позаду — Сагайдачний». Сорок років бідні жиди мандрували по бідних пустинях Синаю, і «йш­ла за ними, скеля ж була Христос» (1 кн. до Коринтян, 10, 4). «Скеля ж була Христос?», — думаю я. Якщо так є, як пише Павло, то зна­чить Христос — інкарнація жидівського наці­онального Бога (Єгови-Саваота). І ця інкар­нація здійснюється то в особі Ісая Хрис­тоса, то у формі духовної скелі пустинної, то в особі рабіна Ісуса Христоса — принца Юдей­сь­кого, то в особі воєначальника Ісуса Навина.177. Ісус Навин (воєначальник), ведучи жи­дів до мілітарної перемоги, дав наказ: «Сонце, стій над Габаоном!» (Ісус Навин, 10, 12). Сонце (могутня космічна сила!), почувши у небесах, що жидівський воєначальник Ісус дає команду стояти, стало.

«І зупинилося тоді сонце, докіль Божий люд помстився над своїми ворогами» (Ісус Навин, 10, 13). І непорушно стояло сонце в не­бі аж поки жидівські солдати біля Габаона не повбивали «аморіїв». Убивання «аморіїв», як пише «Біблія», було успішне, бо сам Бог (Єго­ва-Саваот) «повбивав їх» (Ісус Навин, 10, 11).178. Сонце, довідавшись, що над Габаоном вже лежать повбивані «Аморії», почало про­дов­жувати свою вічну космічну дорогу. Ті біб­лійники, які беззастережно вірять писанням «Біблії», певні, що сонце зупинилося над Габаоном (над гірським селищем); слово «Ґібеон» (Габаон) значить «гірське селище».Я тут звертаю увагу не на справу віри, а на крилатий розвиток уяви рабінів Езикіела-Ездри, які ці біблійні оповідання писали. І я звертаю увагу на їхню велику любов до рід­ного народу. Все (сонце, місяць, вітер, небо, земля, ріки і Бог Саваот) служать націо­наль­ним інтересам жидівського народу і тільки жидівського народу, і в цьому мобілізуюча й будуюча вартість юдаїзму (рідної жидівської національної віри).179. Професор І. Власовський (істинно пра­вославний українець — пристрасний пропага­тор старо-жидівського месіянізму) учить пра­вославних українців, пишучи у книзі «Нарис до Історії Української православної церкви», виданої в 1955 році, на сторінці 9—10, що «Щоб заховати посеред людства правдиву ві­ру в Єдиного Бога, Господь вибирає і обда­ровує своєю особливою опікою єдиний зі всіх народів — народ Ізраельський, дає йому на Синаї Закон Божий, і його підготовляє до пришестя в ньому Сина Божого, Христа. Старозавітня національна релігія Ізраеля була таким чином Богооб'явленою релігією». Так пише українець-чужовір.180. Очевидно, ці слова майже без змін спи­сав українець — православний професор І. Вла­совський з толмуду «Єрушалмі». І митро­политові Мстиславові (Скрипникові) такі тол­мудські писання рабінів подобалися, і тому він, маючи між православними укра­їнцями зі­брані гроші, благословив видання жидопо­клонного «Нарису до Історії Української православної церкви». Про історію розвитку «стародавньої релігії Ізраеля» я оповідав в інших Днях і тут повторяти не буду. (Я вживаю повторення тільки тоді, коли хочу, щоб на подію чи на мислення була звернена особлива увага).Я тільки скажу: українці-християни біль­ше, ніж будь-які інші християни, звеличують і обожують національну жидівську релігію і більше, ніж будь-які інші християни, приду­шують і знеславлюють Рідну Віру батьків своїх (Рідну Віру святої України-Руси).181. «Енциклопедія Британіка» не напи­сала, що Ісус Христос — історична особис­тість. Але на сторінці 36 (у книзі 10, видання 1973 року) зазначила, що «Гаутама Будда — історичний основоположник релігії, відомої як буддизм. Він жив, учив і помер в північній Індії».Більшість істориків християнізму вважа­ють, що Ісус Христос — особа не історична. Я їм кажу: і так, і ні. Я впроваджую нове міркування (досі в історію християнізму не впроваджене), я тверджу, що Ісус — особа історична, а Христос — особа мітична.Марія Яковова (дружина Клеопаса-Алфе­юса) — особа історична, вона є матір'ю Ісу­совою. Богородиця Марія — особа мітична, во­на є матір'ю Христосовою і своєю непороч­ністю і світлістю подібна на Єгипетську Бо­городицю Ізиду і на Вавилонську Богоро­дицю Іштарту.182. Я щойно говорив (на основі Старого і Нового Заповітів), що жиди мали декілька христосів (масаїв). Скеля Христос, Ісус Навин Христос, Ісая Христос й Ісус Христос.Якщо філологи й християнські богослови устійнили, що слово «Христос» значить «По­мазаник», тобто Масая (Помазаник Єгови — Бога синів Ізраелевих), то тоді, як я бачу, в християнській релігії є такі святі непорушні догми, які дискредитують християнську релі­гію.Наприклад, українець (архиєрей чужові­р'я), стоячи в церкві біля жидівського кивота, врочисто рече: «Ісус Христос — Бог наш, вірмо і поклоняймося Йому».183. Якщо визначено, що ім'я Ісус (Яшуя) значить «той, кому Єгова помагає», і якщо сло­во-титул Христос (Масая) значить «По­мазаник Ягвовий», то тоді виходить, що той жид, якому Єгова-Бог ізраельський помагає і якого Він помазав, є помічником Божим, а не Богом.Я вважаю, що Бог — Одна Суть, а По­мазаник Божий — Друга Суть. Вірити, що По­мазаник, тобто Христос є Богом, значить да­вати привід до виникнення атеїзму. Розум людський не хоче погодитися з тим, що дівчина Марія народила Бога-Творця Неба й Землі та інших космічних могутностей. Ар­хі­текти хри­стиянізму винуваті, що на древі хри­с­тиянізму визрівають найрясніші плоди атеїзму.184. Українець — глибоковіруючий христи­я­нин, кажучи, що «Бог створив світ», має на увазі Ісуса-Господа Бога. Ісус — жид, значить «Жид створив світ?» Значить світ (сонячна система, близькі й далекі галактики і метага­лактики) є власністю жидівською — бо жид Ісус створив світ?«Ні, ні! Ісус, як жид, то людина, а не Бог; Ісус добра, мила, свята жидівська людина, а Христос — то Бог істинний, і тому Ісус Хри­стос — то Боголюдина. Отже, не треба сплу­тувати людину з Богом, а Бога з людиною».Так воно чи ні, але Халкедонський закон, прийнятий католицизмом і протестантизмом, довгі століття учить християн, що таки «Ісус Христос має дві природи без сплутання, без зміни, без поділу, без роз'єднання».І звідси й догма християнська, що жид Ісус є Богом тілом і є Богом духом — Богом «без роз'єднання». І коли б я був жидом, то я б гордився, що мій земляк в уяві деяких чужин­ців вважається Богом.185. Відомий жидівський поет Ірвінґ Лей­тон у журналі «Кенедіен», (Вінніпеµ Трибюн) за березень 1976 року, пише у вірші «Мій брат Ісус», що «християни вибрали собі одного з жидів, вибрали мого брата жида Джашую і назвали його Ісусом, і б'ють до нього поклони як до Бога».Я вже казав, що кожний віруючий вірить, що його віра правдива, й Ісус для християн є правдивим Богом, і ніхто не має права нікого за таку чи подібну віру переслідувати. Віриш — вір.Для мусульман, буддистів, індусів, шінто­їстів, конфуціоністів, жидів, заратустріян Ісус не є Богом. І не всі християни вірять, що Ісус є Богом.186. Історики християнізму згідні з думкою, що святий Павло — архітект християнізму. І тому я Павлові присвячую тут особливу увагу.У городищі Тарзус, яке розташоване на південному березі сучасної Туреччини, була невелика жидівська громада. І в ній (в 10 чи 12 році «ери Христової») народився Савл, або (правильніше кажучи) Шаул.Жиди були переслідувані римлянами так, як українці москвинами; між українцями знаходилися люди, які здобували у москвинів довір'я і ставали їхніми довіреними людьми. І Шаул зумів між римлянами здобути довір'я і стати вільним римським громадянином під ім'ям Павел, ім'я «Павел» (Павло) значить «малий», «дрібний».(Є міркування, що батько Павловий, при­слу­говуючись римлянам, дістав чи купив у них право римського громадянина).187. Павло мав сестру, син якої жив у Єру­салимі, про що й пише («Діяння Апостолів», 23, 16) і мав він брата, про якого він пише в 2-му Посланні до Коринтян (12, 18). Та він (Павло) більше, як будь-хто інший з його роду, жорстоко переслідував християн. І був він пошанований римською маµістратурою і провідною юдейською кастою.Як виглядав Павло? Християнські діячі Малала і Никифор прагнули зображати Пав­ла красивим чоловіком. Очевидно, в цих їхніх намірах немає нічого злого, адже кожна мудра релігійна чи партійна громада ідеалізує свого лідера, щоб, звеличуючи його, себе скріпити і звеличити.Але в «Акта Павел ет Теклає», З, (Тишен­дорф, Ляйпціґ, 1851 рік) на сторінці 41 за­значено (на основі староримських анналів і документів маµістратури), що «Павло був малого росту, на його широких плечах була до­сить дивно посаджена мала лиса голова. Бліде його лице ніби втонуло в густій бороді, біля вух звисали довгі пейси, мав він великого горбатого носа, пронизливі очі, чорні брови, зрослі на лобі, і виглядав немічно».188. Він (Павло) знав, що має вигляд не­мічного рабіна, та мудрість його практичного розуму дивна тим, що він умів навіть свою немічність використати під час проповід­ницької діяльности.Він казав: «Коли хвалитися треба, то хвалитимуся тим, що від немочі моєї» (2, До Коринтян, 11, 30).Павло в'язав християн і «віддавав до тем­ниці чоловіків і жінок» (Діяння Апостолів, 22, 4). Він не тільки наповняв тюрми (темниці) християнами пов'язаними, а й особисто брав участь у вбивстві християн.Наприклад, Павло був співучасником у вбивстві проповідника-християнина Стефана. Тоді, коли Павлові приятелі вбивали Сте­фа­на, то Павло це вбивство похваляв і стеріг «оде­жу вбивців» (Діяння Апостолів, 22, 20). На основі сучасних законів Павло, як спів­учасник у жорстокому вбивстві людини не­вин­ної, мав би бути засуджений на 20 років в'яз­ниці. Але коли апостола Павла посадити до в'язниці за кримінальні злочини, то не можна тоді поминути й святого апостола Петра. Чому?189. Апостол Петро (улюбленець бога Хри­с­та) умертвляв тих християн, які пробували сховати від нього гроші — християнин Ананій не мав права свої гроші сховати від апостола Петра.У «Діяннях святих Апостолів» (глава 1, 1—11) читаємо, що чоловік Ананій з своєю жін­кою продав свій маєток, очевидно, вирі­шивши приєднатися до громади християн. І гроші християнин Ананій «положив у ногах у апостолів».Апостол Петро (мабуть мав донощиків), дізнавшись, що чоловік Ананій приховав деяку частину грошей, отриманих під час продажі свого маєтку, так покарав цього сер­дегу Ананія, що він, «Ананій... упав без духу» і «молодці взяли його, і винісши, поховали» (Діяння Апостолів, 5, 5-6).190. Апостол Петро не задовольнився тим, що убив християнина Ананія, він, побачивши його жінку Сафиру, сказав, що Ананія вже ви­несли, «то й тебе винесуть. Упала ж зараз у ноги йому та й зітхнула духа. І ввійшовши молодці, знайшли її мертву, й винісши, похо­вали коло чоловіка її» (Діяння Апостолів, 5, 9—10).Був в Україні (після колективізації) убитий хлібороб Іван Макогоненко за те, що на своєму рідному полі зібрав зерно і приховав від «апостола Лазаря Кагановича». Апостол Лазар, убиваючи хлібороба Івана, казав: «Ти обманув не людей, а комунізм». Апостол Петро, убивши християнина Ананія, казав: «Ти обманув не людей, а Бога».191. У Сирії (в Дамаску) Павло несподівано побачив профіль Ісуса, який йому сказав: «Сав­ле, чого мене гониш?» (Діяння Апосто­лів, 9, 4). Очевидно, голос цей був навіяний пробудженим сумлінням, або може примарою — приходили до Павла ті християни, яких він на смерть закатовував.Не тільки до Павла, а й до кожного убивці (у години душевного потрясіння) приходять тіні чи профілі убитих, і психіятри звуть це галюцинаціями, а деякі релігійні екзальтатори бачать в цьому «чудесне знамено», «пророче видіння».192. Павло, побачивши «видіння», перей­няв­ся наукою Ісуса Христа. Він (Павло), як бачимо, був людиною буйної пристрасти — він вмів полюбити те, що ненавидів. Він був талановитим промовцем, освіченою люди­ною. Він володів фанатизмом (священною одержимістю), розумовою цілеспрямова­ніс­тю.Павло постійно мандрував. Він спочатку ширив науку Христову між жидами, кажучи їм: «З коліна Юдового вийшов Господь наш» (До Жидів, 7, 14). І «Я справді чоловік жидовин, роджений у Тарсі Киликійському, навчений добре отцівського закону, бувши ревнителем Бога, як і всі ви тепер» (Діяння Апостолів, 22, 3). «Я фарисей, син фарисеїв» (Діяння Апостолів, 23, 6).Жиди (горді люди, практичні і перед­бачливі) бачили, що Шаул (Павло) своїми проповідями здеморалізовує боротьбу за визволення юдеїв з римської неволі, і вони перестали його шанувати. Є міркування, що вони порадили йому йти до ґоїв і між ґоями ширити науку юдейської секти.193. І Павло подався до ґоїв (чужинців). Він, як вільний римський громадянин, мав привілегію вільно подорожувати.На півдні Греції є місцевість Коринф. І до греків-коринфів (коринтян) причалив Павло, і їм почав (грецькою мовою, маючи жидівський акцент) речати: «Через Христа до Бога, бо ми не в силі самі від себе думати» (2 кн. до Коринтян, 3, 4—5).Звернімо увагу на слова «Через Христа до Бога»: коли Христос це Бог, значить — через Бога до Бога? Через річку в річку?194. Коринтяни, почувши слова «ми не в силі самі від себе думати», почали дивуватися, що пан-римлянин Павло так зворушливо говорить до рабів-коринтян. «Але, де ж той Христос?»І Павло відповідав: «Ісус Христос у вас є, хіба тільки що ви недостойні» (2 кн. до Коринтян, 13, 5). «Як знати, що Христос у нас є і що ми недостойні?» І Павло відповідав, що «всякому чоловікові головою є Христос» (1 кн. до Коринтян, 11, 3). «Бути у Христі, ну й що з того?» І Павло відповідав: «Коли хто в Христі, той нове створіння» (2 кн. до Корин­тян, 5, 17).195. «Нове створіння» — значить парах­віянин. Парахвіянин — людина, яка не думає про земне життя і час проводить у молитві, щоб душу спасти і прибути праведником у царство небесне, де є все, що людина сама собі бажає.Живучи на землі в рабстві, в голоді й при­ниженні, людині хочеться бути парах­віянином — хочеться збайдужіти до всіх справ земних і муки прийняти за Ісуса, ідучи до Нього (в царство небесне).Чому парахвіянином (чужинцем на землі), а не спартаківцем? Раби (очолені Спартаком) повисли на хрестах від Капуї до Риму. Були вони людьми малої організаційної дисцип­ліни, перед боєм сперечалися і роз'єднувалися, не слухаючи наказів Спартака. І були між ними зрадники, які самі себе продавали рим­ським патриціям. Раби не вірять, що раби, озброївшись, можуть перемогти римських ле­гіо­нерів — спартаківці народили християн, людей пасивного спротиву.196. І тому тепер створюються нові, досі не знані форми борні за волю. Раби, відрікаючись від земних благ, стають безстрашними; вони самі ставляться збайдужіло до свого життя. Вони зброї не беруть, римських авторитетів не визнають і їхніх розпоряджень не виконують. І залякати смертю таких рабів не можна: вони смерти не бояться. Вони співають, умираючи — вірять, що йдуть у царство небесне, щоб там мати вічне життя. Пасивний спротив людей, які не бояться смерти, страшніший як збройний, але успішний він буває тільки тоді, коли стає масовим, тобто тоді, коли він охоплює широкі кола суспільства.197. Ґої (гнані й голодні раби-коринтяни), чуючи, що до них натхненно промовляє не грек-раб зрадливий, не жид-мандрівник тор­гівець і не втікач-раб з Картагенії, а вільний і відважний римський громадянин, насторо­жували вуха. Вони бачили в «римлянинові» Павлові свого оборонця і він їх тішив вірою в краще завтра... «на тому світі».Павло говорив: «Любо мені в немочах, докорах, нуждах, гоніннях, тіснотах за Хрис­та, коли бо я немочний, тоді я сильний. Я зробився безумним, хвалячись, ви мене при­мусили, бо треба, щоб я був хвалений од вас» (1 кн. до Коринтян, 12, 10—11).198. У Павла (і це я бачу по стилю його мислення) розум практичніший, як в Ісуса Хри­ста. Павло — подивугідний психолог; він май­стер християнських громад.Він знає, що треба, щоб він «був хвале­ний»; хвалячись, він вже «зробився безум­ним». Чому? Бо той, хто хвалить себе, поне­волює себе: тримає себе на висоті хвалення, не має тієї волі, що всі мають. Хвалячи себе, Павло знає, що не йому ця хвала потрібна, ні, він радо хотів би жити у спокої невідомости.Та знає він, що хвала — це містика єд­нання людей. Бо коли Ісус не хвалений, бо коли Павло не хвалений — значить віра хрис­тиянська не хвалена. Хвалити Христа — зна­чить хвалити християн, знеславлювати Хри­ста — значить знеславлювати християн.199. І Павло (талановитий організатор) хоче бути хвалений, щоб цю хвалу викорис­товувати як випробуване знаряддя впливу на людей. Він хоче бути хвалений, щоб ним створені християнські громади були хвалені: люди йдуть до тих людей, які хвалені.Архиєреї збудували християнізм на хва­лен­ні — цей метод будови організаційної сили правильний і старий, як перші на землі об'єд­нання людей. Архиєреї віри Христової, зна­ючи могутню силу хвалення, дають христи­янам-рабам деморалізуючу науку: «Не шукай хвалення, слави, будь смиренним, тихим, хвали святих угодників церкви Христової».«Чому не шукай хвалення?» Коли б раби вибрали між собою мудрого раба і почали його хвалити і слухати його, він би став могутнім вождем і мав би силу повести рабів на великі визвольні подвиги. Хвалення — натхненна єднаюча сила.200. Раби повинні вірити, що вони всі од­накові і між ними ніхто не вартий ні похвали, ні авторитетности, ні обожнення: таку сіру ота­ру рабів можна тримати у рабстві, не вжи­ваючи кайдан. Між ними (смиренними ра­ба­ми) треба мати донощиків і биченосців, і вони будуть самі на себе доносити і самі себе бичувати то в ім'я віри Христової, то в ім'я Марксової «диктатури пролетаріяту».Рабам тяжко стати вільними людьми, бо вони, бачачи, що чужинець (славний автори­тет) гнобить їх, не хочуть мати й рідного ав­торитету. Вони (раби) самі себе розслаблюють кличами рабського бунту: «Усі ми рівні, ні генерала, ні царя, ні гетмана, ні вождя, ні жодних авторитетів нам не треба!»Раби нещасні не знають, що в рабстві захворіли в них інстинкти правильного життя. Вони не здібні спостерегти, що й зграя ле­бедина має свого вождя (лебединий авторитет їм даний матір'ю-Природою), і лебеді летять туди, куди їх веде вождь. Лебідь, який не слухає вождя, гине, гине тому, що втратив інстинкт правильного життя. Закон еволюції можна визнавати і можна не визнавати, але знищити його не можна.201. Ісус Христос також знав, що між Його апостолами почнеться сварка і роз'єднання, коли в них не буде авторитету. Ісус, маючи на меті порядок в апостольській громаді, каже: «Учень не старший від учителя свого» (Маттей 10, 24).Цими словами Ісус Христос сам утверджує свій авторитет у громаді своїх учнів (апос­толів). Звертаючись до люду, він (Ісус) каже: «Хто любить батька або матір більше, як мене, не достоїн мене. І хто любить сина або дочку більше, як мене, не достоїн мене» (Маттей 10, 37).Ісус Христос, вимагаючи беззастережної любови до себе, знає, що тільки і тільки ті, які його люблять великою любов'ю, виконува­тимуть Його вказівки і будуть здібні творити могутню релігійну громаду, ведучи її на подвиги безсмертні.202. Ісус Христос знав, що коли Він матиме таких учнів, які хотітимуть Його вчити, то між людьми, ні Він, ні учні Його не будуть хвалені. І тому Він рече ученикам своїм: «Коли хто хоче йти слідом за мною, нехай відречеться себе самого» (Маттей, 16, 24). Тобто, хай інтереси свого особистого «я» підпорядкує справам науки Ісусової — тільки такі апостоли здібні своїми подвигами (само­зре­ченням і саможертвенністю) чарувати лю­дей, і бути священним взірцем для віруючих.І учні казали Ісусові, що і вмруть з Ісусом, але не відречуться від Нього (Маттей, 26, 35).Петрові, який був душевно не стійкою людиною (то вірний був Ісусові, то нарікав на Нього), Ісус казав строго: «Іди геть, сатано» (Марко, 8, 33).203. Тим, які беззастережно вірили Ісусові, Ісус казав: «Я хліб життя, хто приходить до мене, не голодуватиме і хто вірує в мене, не жаждуватиме ніколи» (Іоан, 6, 35) і «Я воск­ресіння і життя. Хто вірує в мене, коли й умре, житиме» (Іоан, 11, 25).Й Ісус так, як і всі інші жидівські пророки, не казав, що Його думки є Його думками — такий підхід до справи був би мало авто­ритетним. Він казав, що глаголить те, що чув від Бога: «І я, що чув від Него, це глаголю в світі» (Іоан, 8, 26).204. Ісус Христос, щоб урятувати своїх учнів-апостолів від ганьби, і, щоб утвердити між віруючими їхній авторитет, казав їм: «Ви ж не зовіться учителями, один бо ваш учитель — Христос, усі ж ви брати», «І не звіться наставниками, один бо в вас наставник — Хрис­тос», а коли між вами, учениками, буде більший, то «більший між вами нехай буде вам слугою» (Маттей, 23, 8, 10, 11).Чи Христос так казав тому, що Він був самолюбом, диктатором, самозвеличником, титуломаном? Ні. Він знав, що релігійна гро­мада, в якій кожний зве себе учителем, учи­теля не має. Учні без учителя — бджоли без матки.205. Армія, в якій кожний солдат зве себе генералом, не має ні генерала, ні солдатів. У тій родині, в якій кожний вважає себе головою родини, голови родини немає — є безладдям створене родинне нещастя. І коли б кожний католик (чи кожний кардинал) вважав себе папою римським, папи римського не було б, і католицизм, самоздегенерувавшись, щез би.Павло, плекаючи у своїх парахвіях культ дисципліни і культ Ісуса, речав: «Коли ж ви гризете й заїдаєте один одного, то глядіть, щоб не були пожерті один від одного» (До Галат, 5, 15). Павлова мова, як бачимо, низь­ка, простакувата, але по ній можна пізнати, що він (Павло) весь свій проповідницький хист використовував, щоб у його парахвіях була єдність і любов.206. На території сучасної Туреччини (десь на південь від міста Анкара) була колись область Галатія. І до Галатянського селища Іко­ніум Павло, прибувши, речав: «Я роз­п'я­тий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (До Галат, 2, 20). Що мають означати ці слова з погляду сучасного психоаналізу?Павло, прославляючи Христа, сам став «інкарнацією Христа». «Живе Христос у мені» — і тому, коли ти проти мене, значить ти проти Христа, б'єш мене — б'єш Христа, Христос — син Божий.Цілісність почування, цілісність мислення і цілісність віри — ось та всемогутня сила, перед якою валяться трони, монархії, імперії, армії.Павло — геній жидівської релігійної архі­тек­тоніки. Генії світяться на океані життя людського тільки там, де є люди, здібні в ге­нієві бачити генія: для бездарної юрби люд­ської найбільший геній вартий шибениці тому, що він не такий, як всі.207. Галатяни, чуючи, що римський грома­дянин Павло відважно йде на розп'яття за Христа, чудувалися ним, чудувалися його ве­ликою вірою в Христа, його беззастережною самопосвятою.Павло, проголошуючи Ісуса Сином Бо­жим, сам ставав таким способом подібним на Ісуса, і перші християни, бачачи, що ніхто так не хвалить Ісуса, як Павло, хвалили Павла, як Ісуса, і гостили його, як Ісуса.І Павло речав: «Як ангела Божого прий­мали мене, як Христа Ісуса» (До Галат, 4, 14). Очевидно, не можна порівняти життя Павла з життям Сталіна — але я хочу сказати, що Ста­лін, будучи студентом православної духовної семінарії, вивчав організаторську тактику Павла.208. Ніхто з лєнінців так не звеличив Лє­ніна, як Сосо Джуґашвілі (Сталін). І тому москвинам, вихованим на культі імператора-самодержця, Сталін сподобався, вони в ньому побачили «государственного строітєля».Сталін, почувши, що Лєнін лежить пара­лі­зований, не почав ширити злі вістки, що «Лєнін сякий такий розпусник, венерично хво­ра людина». Ні, Сталін ішов до влади, запо­чатковуючи культ Лєніна. Він над тру­ною Лєніна голосить клятву: «Лєнін заповідав нам берегти єдність партії, як зіницю ока. Кля­немося тобі, товаришу Лєнін, що ми з честю виконаємо і цю твою заповідь».«Лєнін заповідав нам берегти і зміцнювати диктатуру пролетаріяту. Клянемося тобі, то­ва­ришу Лєнін, що не пошкодуємо своїх сил для того, щоб виконати з честю і цю твою заповідь».«Лєнін заповідав нам зміцнювати і розши­рювати Союз Республік. Клянемося тобі, то­ва­ришу Лєнін, що виконаємо з честю і цю твою заповідь» (Ленін, Твори, К, 1947 р., стор. 5—8). «Розширювати Союз Республік» — зна­чить розширювати границі Москвинської імперії.209. «Слава Сталінові, слава!»- заречали сини і дочки червоної москвинської імперії, бачачи в особі Сталіна «Государственного стро­ітєля». І тут я хочу сказати про трагедію поневоленої української ментальности. Укра­їн­ці кричали: «Геть царя! Геть гетмана, атамана, геть панів! Геть дворян! Хай живе любий Лєнін». Не всі українці кричали так, але так кричало чимало, не знаючи, що Лєнін — також цар.О раби сліпії! Пізнайте мудрість волі. Візьміть свого косака (хоч би такого як атаман Сірко), а коли немає такого — візьміть розумного пастуха. Адже цар Давид перед тим, як стати царем, був козопасом.Проголосіть косака (сина свого) вождем, царем чи президентом, склоніть перед ним чола свої, щоб показати, що ви вмієте самі вільно будувати славу свого рідного автори­тету. І коронуйте його, і славте його піснями і кобзами, і дайте йому мудрих радників і вірних вартових. І обороняйте його — він ваш живий прапор волі, сили і слави, він — це ви!І почувши його команду «Вперед!», риньте лавиною, риньте, як безстрашні фанатики святої України (Руси), щоб людство було зача­роване вашою дисциплінованістю і відвагою. І зробіть так, щоб на вашій рідній землі християнізм, комунізм, мусульманізм і всі інші «ізми» служили тільки і тільки інтересам державної України.І пам'ятайте щодня: громада, яка не виконує розпоряджень свого провідника, сама себе розсварює і сама себе розслаблює, і в такому випадку найгеніяльніший провідник вважається бездарним. Громада, яка не виконує розпоряджень свого провідника, стає рабом тієї чужої громади, яка вміє виконувати розпорядження свого провідника, і так сама себе звеличує і сама множить свої сили. 210. Трагедія українського раба в тому, що він, довгі століття живучи в рабстві, має хворі погляди, кажучи: «То що ж це є? Були пани польські — слухав їх. Були пани московські -слухав їх. А тепер появляються пани укра­їнські — слухай їх!? О ні! Чужого пана слухав, бо мусів, а свого пана уб'ю, як гадюку, а слухати не буду». І вбив — і потім став і думає: «То що ж це є?» Він убив сина свого, який вів військову частину проти поляків і москвинів, і військовики звали його сина паном провід­ником, хоч він і походив з бідного селян­ського роду та мав талант воєначальника, і достойні воїни корилися йому. Де ж тоді воля? Воля там, де є вільне бажання стояти струнко перед рідним провідником (ні, немає значен­ня, який у нього титул — цар він чи гетман, голова народної ради чи маршал). Воля там, де є вільне хотіння виконувати накази свого вільного провідника незалежного від чужих духовних, мілітарних чи політичних авто­ритетів.211. У книзі творів Лєніна (на стор. 8), про яку я щойно згадував, зазначено, що Сталін у Кремлі голосив, що «Лєнін найгеніяльніший з геніяльних людей! Ви побачите паломництво представників мільйонів трудящих до могили Лєніна, паломництво усього трудящого світу земної кулі!»«Побачите паломництво?» У буддизмі є паломники, які йдуть зі всього світу до Бена­ресу. У християн є паломники, які йдуть зі всього світу до Єрусалиму. У могаметан є па­лом­ники, які йдуть зі всього світу до Мекки. Сталін перший заговорив, що і в москвин­сь­кому большевизмі є паломники, які зі всього світу йдуть до Москви. Сталіном запровад­жене паломництво — ритуал москвинської релігії.212. 28 січня 1924 року Сталін, промов­ляючи до еліти червоної Москвинської ім­пе­рії, в Кремлі урочисто проголошує, що «лице Лєніна освітилося якимсь незвичайним світ­лом» (Ленін, Твори, К., 1947 р., стор. 21). Місіонери католицизму кажуть, що коли Йосафата Кунцевича поляки витягнули з бо­лота, то його «лице освітилося якимсь не­звичайним світлом». Що ж це є — для чого це все твориться? Щоб утвердити, що в пере­можців вожді надзвичайні, а в рабів вожді брид­кі — раби самі своїх вождів знеславлю­ють, роблять їх слабими і тому з рабськими слабими провідниками ніхто в світі не раху­ється.213. Сталін зібрав всі слова хвали, якими були хвалені імператори Риму, сини Божі, і ними звеличив Лєніна. Звеличуючи Лєніна, Сталін звеличив себе, і на десятки років сів на престол кривавої імперії.«Культ особи!», — вигукнув у Кремлі ста­лінець Микита Хрущов, сідаючи на престол Сталіна. «Той, хто очолює боротьбу проти «культу особи», сам упроваджує культ своєї особи», — сказав Леонід Брежнєв; культ Бреж­нєва має ритуали культу Сталіна.Справа не в «культі особи», а в особі — є «культ особи», яка є борцем за волю народу (Гарібальді), і є «культ особи», яка є тираном народу (Сталін).214. Сила Павла в тому, що він зумів ство­рити могутній культ Христа, кажучи: «Я, Павло, в'язень Ісус-Христів» (До Ефесян, 3, 1), «вселилася в мене сила Христова» (2 кн. до Коринтян, 12, 9). Жиди, звертаючись до Пав­ла, обурливо йому казали: «Дурієш Павле, великі науки до дурощів тебе приводять» (Діяння Апостолів, 26, 24).Ні, не можна сказати, що Павло не гор­дився своїм жидівським походженням. Він там, де треба було звеличити себе як жида, речав: «Я обрізаний восьмого дня, з роду Із­ра­елевого, з коліна Веняминового, я єврей з єв­реїв, по закону фарисей» (До Филип'ян, 3, 5).Добрим був фарисеєм Павло чи ні, але в його характері є багато фарисейського. На­прик­лад, проповідуючи віру Христову, він не був щирим ні сам з собою, ні з тими, яких навертав на віру Христову. Він був хаме­леоном: між жидами він грав роль відданого жида, між беззаконними він поводився як беззаконний, між недужими він також прики­дався недужим.215. «Я стався жидам як жидовин, щоб жидів придбати. Тим, що під законом, був я, як під законом, щоб тих, що під законом придбати. Для недужих я був недужим, щоб недужих придбати, між беззаконними, я пово­дився як беззаконний, щоб придбати безза­конних» (1 кн. до Коринтян, 9, 20—22). Одним словом — мудрував Павло так, як тільки міг, щоб більше µоїв придбати для Христа і щоб ґоїв-паґан навчити жити по-жидівському. Павло вважав, що жиди — кращі люди, і він, живучи між чужинцями, не хотів бути таким, як всі, ні, він хотів, щоб всі чужинці, приймаю­чи від нього жидівську віру, були такі, як він. Він казав: «Бажаю, щоб усі люди були такі, як я сам» (1 кн. до Коринтян, 7, 7). Не можуть — кожний має «свій дар».Павло казав Петрові: «Коли ти, бувши жи­дом, живеш по-паµанському, а не по-жидів­ському, то нащо примушуєш паґан жити по-жидівському? Ми по природі жиди, а не грішники з поґан» (До Галат, 2, 14— 15). Павло вважав, що жиди — вища раса, раса ви­бранців, а нежиди — це паґани, грішники. На­вертаючи паґан (грішників) на віру Христову, він їх робив добрими людьми — учив їх «жити по-жидівському», був певний він, що віра Христова — віра жидівська, по-новому інтер­претована.216. Павло бачив, що ортодоксальні жиди з неприхованим презирством дивляться на його відважні реформи віри Мойсеєвої і не хочуть ставати християнами, тобто визнавцями реформованого юдаїзму.Він (Павло) боявся, щоб вони (жиди) не судили його за ортодоксальним жидівським законом. Він був «вільно народжений». Що це значить? Жиди ті, що мали гроші, могли у римлян купити собі права римського гро­ма­дянина, тобто бути вільним римським грома­дя­нином. І Павло, як знаємо, себе вважав рим­ським громадянином (жидівського походжен­ня). «Відказав тисячник: За велику суму здо­був я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родився у ньому» (Діяння Апостолів, 22, 28). Павло родився римським «горожанином» то­му, що його батько за велику суму «здобув се горожанство».Ортодоксальні жиди дивилися на Павла як на зрадника Жидівського народу.217. Щоб українці могли правильно зрозу­міти жидівську ненависть до Павла, я наведу такий приклад: українські партизани схопили в Карпатах большевика Олександра Кор­ній­чука і хочуть його судити, бо він українець, а поводиться, як слуга Московитії.Корнійчук партизанам каже: «Я укра­їнець з українців, з роду козацького походжу, пишу драми по-українському, звеличуючи Лєніна і його товаришів. Ви не маєте права мене су­дити, я громадянин красної Россії, мене може судити тільки россійський суд!» Павло був кращим жидом, як Корнійчук українцем, бо Павло не поклонявся чужим авторитетам. Він, творячи реформу юдаїзму, хотів, щоб цю реформу визнали не тільки жиди, а й всі ґої (римляни, греки, єгиптяни). Він хотів, щоб реформована жидівська духовність (очолена Ісусом Христом) домінувала над духовним життям народів.218. У Римі Павло відважно говорив рим­лянам: «Життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (До Римлян, 6, 23). «Правда ж Бога через віру в Ісуса Христа» (До Римлян, З, 22). Що це значить? Павло — римський грома­дянин, валить духовні основи Риму, не визнає ні римської державної релігії, ні римських державних авторитетів. Він, маючи римське право, руйнує римське право.219. Римляни дозволяли в Римі усім ре­лігійним громадянам (єгипетським, персіян­сь­ким, жидівським та іншим) вільно практи­ку­вати свої національні вірування і мати свої свя­тині. Та вони (горді римляни) не могли прихильно ставитися до жидівської секти (до християн), які з ненавистю ставляться до інак­шевіруючих, і вірять, що тільки вони варті Бо­жої ласки. Ще таких самолюбних і нетоле­рантних віруючих досі не було на території Римської імперії.Та і з цим міг би Рим погодитися, але християни, живучи в Римі, не визнають авто­ритету римського імператора і кажуть, що їх­нім авторитетом є Ісус Христос. Павло речав: «Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, маран ата!» (1 кн. до Коринтян, 16, 22).220. Японці, китайці, індуси, араби та інші народи, які щиро вірять у Бога і вважають, що вони не зобов'язані любити чи не любити Христа, на думку Павла, «нехай будуть про­кляті»? Чи не з цих зерен Павлової христи­янської ненависти поширилася на світі релі­гійна ненависть між людьми? Хіба достойна людина буде проклинати людину за те, що во­на щиро й віддано любить Бога батьків своїх — Бога, який є Правдою, Любов'ю, Мудрістю?Слова «маран ата!», які вживає Павло (для ефективности) мають арамейське походження і означають вони «наш Господь іде!»Ваш «Господь іде?» І наш Господь іде! І ми любимо нашого Господа Дажбога, і ми не ширимо ненависти між людьми, бо ми не голосимо слів: «Коли хто не любить Господа Дажбога, нехай буде проклятий!» Ми, Укра­їнці Рідної Української Національної Віри, лю­ди благородні, ми інакшевіруючих не жаха­ємо прокляттями.221. Є міркування, що Павло був ареш­то­ваний у Римі, і Нерон в Римі в 67 році відрубав йому голову за те, що він (п'ятдесяти семи­літній Павло — римський громадянин жидівсь­кого походження) організовував рабів, на­стро­юючи їх проти законів Риму і проти авторитету імператора.Чому Павло це робив? Він знав: щоб деморалізувати армію, треба знеславлювати авторитет її генерала. Щоб ослабити державу, треба знеславлювати авторитет короля, царя, гетмана чи президента. Мудрі римляни знали, що Рим так довго буде могутнім, як довго в Римі буде існувати культ імператора.222. Павло творив культ Христа, щоб хрис­тияни мали свій християнський авторитет і не визнавали жодного іншого авторитету. Павло рече: що він «все втеряв і вважає все за сміття, аби придбати Христа» (До Филип'ян, 3, 8).Бачимо, що Павлова тактика правильна: не Господь Ісус боронить Павла, а Павло боронить Господа Ісуса: в цьому таїна не тільки Павлової мудрости, а всієї жидівської творчої ментальности. Жиди живуть законом: чим буде в світі славніший Саваот (Бог Ізра­ельський), тим в світі будуть славнішими людьми жиди (ізраельтяни), бо Саваот — це Ідеал жидівської духовости, це жидівське розуміння Бога.223. Без Павла християнська релігія, як секта юдаїзму, не була б поширена між ґоями і пропала б вона так, як і всі інші стародавні (внутрішньо жидівські) секти. Він (Павло) є найвеличнішим співавтором «Нового Запо­віту». Він написав книги «До Римлян», «До Коринтян, 1», «До Коринтян, 2», «До Галат», «До Ефесян», «До Филип'ян», «До Колосян», «До Сулян, 1», «До Сулян, 2», «До Тимотея, 1», «До Тимотея, 2», «До Тита», «До Фили­мо­на», «До Жидів». Євангелія — Новий Заповіт має 27 книг, і з них 14 книжок, написаних Павлом.224. Сила Павла не в тому, що він написав 14 євангельських книг, а в тому, що він успішно збагнув таїни творення нової віри, таїни впливу на маси людські, таїни релігійної архітектоніки.Він (Павло) ніколи не мав думок «а може то не так, як каже Ісус?»,«А може справді Ісус знався з немора­ль­ними жінками, як кажуть фарисеї?», «А може не треба проповідувати, що Ісус — Син Бо­жий?», «А може Ісус був тільки самолюбним мрійником, який без підстави сам себе звав Сином Божим?», «А може треба пропові­дувати, що Ісус деякі справи помилково пояс­нював, і так, критикуючи Ісуса, себе звеличу?» Якщо б Павло, проповідуючи Христову віру, ширив такі хиткі міркування про Христа, він би знеславив себе й Христа, і деморалі­зувалися б його парахвії.225. Павло вмів мислі й почування людей зосереджувати біля імені Ісуса. Він дина­мізмом свого темпераменту одягнув Ісуса в мантію найправдивішого Господа, і сказав: «Віруючі, хочете мати життя вічне? Життя вічне в Христі Ісусі!»Павло знав, що той, хто йому псує доко­рами і наріканнями настрій, той ослаблює силу його мислення, бо журба — початок хвороби і кволого думання. «Нехай ніхто не завдає мені журби, бо я рани Господа Ісуса на тілі моїм ношу» (До Галат, 6, 17). Цими словами Павло пояснює, що той, кому віра Христова дорога, не буде присікуванням, докорами і обмовами його журити.226. «Енциклопедія Британіка», (у книзі 13, видання 1973 року) на сторінці 106 пише, що «Ягве (Єгова) є національним Богом, зв'я­заним з Його народом частиною своєї натури, своїми зобов'язаннями, і стоїть Він в такому відношенні до Ізраеля, як Шемош до Моабії».Отже, Ягве (або, вживаючи Його друге ім'я, Саваот) — це національний Бог Ізраеля. Мудрі ізраельтяни втілили в ідеал Саваота частину своєї національної натури, їм хо­тілося, щоб їхній національний Бог Саваот їм давав обіцянки, їм служив і помагав. І вони (жиди) будуть Йому служити і, славлячи Його, себе славитимуть.227. Жиди, проголосивши Саваота (свій національний духовний ідеал) Світовим богом, проголосили свій духовний жидівський ідеал Світовою Справою, знаючи, що творці Сві­тової Справи мають право звати себе кращими людьми.Українець (князь Володимир), послухавши улесливих греків, на Русі (Україні) принизив Дажбога, який був національним українським духовним Ідеалом, і таким чином він (князь Володимир) свідомо чи несвідомо принизив себе, свого тата Святослава, і принизив душу й розум свого народу.Чи знав князь Володимир, що рабін Ісус, який сідає в Україні (Русі) на духовний пре­стол Дажбога (Господа України-Руси), був об­різаний за нехристиянським (жидівським) релігійним ритуалом? Так, справа не в обрізанні кінцівки статевого органу, а в тому, що Бог Ісус обрізав свою статеву кінцівку, щоб не бути зрадником віри батьків своїх, щоб «ствердити обітовання отців» (До Рим­лян, 15, 8). Отже, Бог Ісус вважав, що не мож­на зраджувати віри батьків своїх, її треба вдосконалювати. Князь Володимир, послу­хав­ши гречинів, зрадив віру батьків своїх (зрадив Дажбога — Ідеал Духовної України (Руси): це найстрашніша зрада, бо вона поневолює душу народу.228. Українці-чужовіри, співаючи щонеділі у церквах «Свят, свят, свят Господь Бог Саваот!», славлять жидівський національний духовний ідеал, славлять, поклоняючись об­разам біблійних жидів.Плем'я Моабів, яке жило на вбогих гір­ських просторах, розташованих на схід від Мертвого моря, там, де сьогодні південна Йор­данія, мало свої вірування і звичаї, Бог Шемош був їхнім моабським національним Богом. Шемош був таким Богом, як в єгиптян Амон, у жидів Ягве (Саваот), в українців — Дажбог, в індусів Брагма.229. Дажбог — господь Руси (України) зв'язаний з українським народом своєю при­родою, своїм добрим характером. Дажбог — національний Духовний Ідеал українця. Що це значить? Між українцями і українськими піснями є зв'язок — українці живуть у своїх піс­нях, і їхні пісні живуть у їхніх серцях, і українці живуть у Дажбогові і Дажбог живе в них.Між Дажбогом і українцем є такий зв'язок, як між землею України (Руси) і сонцем України (Руси). Між Дажбогом і українцем є такий зв'язок, як є зв'язок між природою Ук­раїни (Руси) і природою українця. Відібрати від українців Дажбога (національний Духов­ний Ідеал), це те саме, що відібрати у Тараса Шевченка «Кобзар» і сказати Йому: «Все, що ти написав — на смітник, твоє писання бридке, сатанинське, поганське, ідольське, визнай писання євангелиста Маттея і будеш чесною людиною, правдиву віру матимеш».230. Вірю, що Шевченко сказав би: «Я — Тарас Шевченко, "Кобзар" це Ідеал моєї душі, це моє розуміння Бога, це шлях життя мого, моя любов і моя правда! Що я буду вартий і кому я буду потрібний, коли я спалю "Коб­заря", визнавши писання євангелиста Маттея? Я ж тоді стану духовним рабом жида Маттея, раб — людина низька, бо вона не здібна творити свої духовні національні вартості».Українці, які кажуть, що вони є христи­янами, не усвідомлюють, що біблійний (старо­завітний чи новозавітний) Бог Саваот не може бути їхнім правдивим рідним Богом тому, що Він (Бог Ізраеля) зобов'язаний бути Богом Ізраеля — і це зобов'язання висловлене в роз­мові між Саваотом і Авраамом, і має Саваот натуру жидівську, та інакше й бути не може. Він же Бог Ізраеля!231. Чому тоді в християн є богом жидів­ський національний бог Ягве-Саваот? На це пи­тання дає відповідь «Стандарт Жидівська Ен­циклопедія», (видання 1959 року, Ґарден Ситі, Ню Йорк) на сторінці 439, пишучи, що «Хри­стиянська релігія виросла з юдаїзму. Ісус і всі його послідовники були жидами. І жидом був Павло — архітект ґойського христия­ніз­му».І тут же (на стор. 1360) написано, що «Із­раель — свята нація, і є зразком для інших націй».Хто проти жидів — той проти святої нації: так жиди розуміють своє місце на землі і вони мають право самі себе славити. Жиди пра­вильно розуміють самі себе, бо вони в най­тяжчі лихоліття масово не зраджували самі себе — свої національні духовні ідеали (віру батьків своїх).232. Жиди дали µоям своїх синів (єван­гелистів, апостолів), жиди дали µоям свою милу дівчину Міріям (Марію), щоб вона для ґоїв була Богородицею, жиди дали ґоям Бога Ісуса, Ісаю, Єримию, Ілію, Даниїла.І «Християни дивляться на гебрейські пи­сання як на авторитетність і приймають багато традиційних тлумачень. І церква була природнім паростком (пасинком) синагоги», — пише на сторінці 439 «Стандарт Жидівська Енциклопедія».Рабін у синагозі, тримаючи чашу з вином, співає. Біля рабіна стоять діти. Він їх при­чащає вином, наприклад, під час свята Рош Годешу. Не можна вважати, що вживання чари — обряд самобутній жидівський. Жиди постійно вдосконалюють світогляд і ритуа­лістику віри жидівської.233. Немає на світі такої віри, в якій би не було чаші (чари). Чара була в Оріяні (Пра­ук­раїні) шість тисяч років тому і вона вживалася під час родинного свята. Я вже говорив, що з слова «чара» постали слова «чарівник», «ча­ру­вання». У чарі були навари з цілющих трав. Чарівник, даючи пити вар з трав, зачаровував злі сили, щоб вони покинули людину і «йшли на болота, на очерета».Рабін з жидами у синагозі співає, «Алилуя, Ізраел! Алилуя Ізраел! Алилуя Ізраел!», що значить в перекладі на українську мову «Хай живе Ягве-Бог Ізраеля!», слово «алилуя» створене з слів «Галил Ягве».Під час співання «Алилуя Ізраел» рабін врочисто несе на звитку виписи з «Тори» («П'ятикнижжя Мойсея»). Жиди, співаючи, торкаються пучками до «Тори» і потім пучки підносять до уст своїх — символічно цілують святощі народу Ізраельського.І далі рабін співає мовою гебрейською «Елоге га Елогим» (Псальми, 95, 3). Що це значить? Жиди, бажаючи, щоб їхній націо­на­льний Бог панував над всіма іншими націо­нальними Богами, написали в Псальмах, що їхній Бог є «Богом Богів».Саваот — Бог Ізраеля не є єдиним Богом, і про це пише «Біблія». Слова гебрейські «Ело­ге га Елогим» в україномовній «Біблії» пе­рекладені навмисне фальшиво, і тому звучать так: «Господь Бог великий і великий цар над всіми Богами» (Псальми, 95, 3).234. Українець-християнин навчений віри­ти, що тільки Ягве — Бог ізраельський є правдивим Богом.Дитину українську можна привезти в Уґанду і можна її навчити не тільки уґандської мови, а й віри, що чорношкірі уґандці справедливіші як білошкірі жиди. Мислення українця так, як і мислення кожної людини, можна спрямовувати на той чи інший шлях розуміння життя, Бога, моралі, світу.Індус дає в Індії християнським місіонерам правильну відповідь: «Живімо мирно. Я вірю, що Брагма — Бог Індії є правдивим Богом. Ти віриш, що Ягве — Бог Ізраеля є правдивим Богом; тішмося, що всі ми маємо правдивого Бога і з пошаною ставимося до релігійних переконань».235. Українці, які вчаться в Канадських і Американських університетах, обізнані з підручником «Світова Біблія». У цій книзі історії релігій світу українець читає (на стор. 233-й), що є «Факт, що Ісус був одним з довгої черги великих жидівських спірітуальних лідерів» і «Спочатку ті, які визнавали науку Ісу­са (жида з Назарету) були тільки репре­зен­тантами нової жидівської секти так, як і перші буддисти спочатку були репрезентантами нової секти індуїзму» (стор. 231).Ісус Христос — жидівський спірітуальний лідер, як я вже говорив, був на з'їзді єпископів в селищі Нікея в 325 році проголошений Богом. Ті єпископи, які на цьому з'їзді (соборі) виступили проти того, щоб жида Ісуса вва­жати Богом, були покарані Константином — кривавим імператором Візантії. «Ісус-Бог, а Константин — Заступник Бога», — рекли єпис­копи, отримуючи великі дарунки від Констан­тина і малюючи в святій Софії ікону Бога Ісу­са і біля Нього ікону деспота (імператора Кон­стантина) — представника Божого на землі.236. Духовна справа, для якої Ісус Христос себе присвятив, не відрізняється від тієї духовної справи, для якої жили Ісая, Амос, Єримия, Ілія та інші їм подібні великі жи­дівські духовні лідери.І кожний з них (і в тому числі й Ісус Христос) пробували нести порозуміння і спра­ведливість своєму народові так щиро і так віддано, як це робив Заратустра в Ірані, Будда в Індії, Конфуцій і Лао-Тзи в Китаї.«Світова Біблія», про яку я щойно зга­дував, на сторінці 233-й пише, що християнин не може зрозуміти своєї християнської віри, відділивши Христа від Його попередників (Ісаї, Єримиї, Езикіела, Ілії та інших про­відних жидівських лідерів. Тільки пізнавши розум, духовні пориви і характер жидівських провідних лідерів, «християнин зрозуміє жида, якого він зве своїм Спасителем», — пише на сторінці 233 «Світова Біблія».237. Ісус здійснив віковічні мрії своїх зем­ляків. Він прославив юдейського національ­ного Бога Саваота (Єгову) так велично, як жод­ний в світі інший жид. У березні (року 1975-го), живучи у скромній кімнаті готелю «Кларк» (у Бенаресі), я звернув увагу, що на столі лежать дві книги: «Бгаґавадґіта» (святе письмо Індії) і «Біблія» (святе письмо Ізраеля поширене християнськими сектами на всіх материках).238. Змучений мандруванням «свідок Єго­ви» (єговіст) в «Кларку» (в ресторані готелю) підсів до мене. Він почав говорити: «Бачите, які бідні індуси. То їхня віра в багатьох Богів доводить їх до такої бідноти».Я відповів: «Був я в Мехіко, Гондурасі, Нікарагві, де є віра в одного Бога Ісуса, і бачив я, що ці християни живуть ще бідніше як індуси».«Чи помітили ви, що в Індії немає на ву­лиці п'яних людей? Алкоголь — джерело роз­пусти, хвороб і душевної порожнечі, найбільш поширений між християнами. Ви були в Багдаді? Я був, не стрічав я на вулицях Баг­даду п'яних людей.«Чи помітили ви, що в Індії на вулицях, на аеродромі немає озброєних поліцаїв? Уявіть — віра в багатьох Богів доводить індусів до того, що вони, живучи в бідноті (їх же 600 міль­йо­нів!), майже не мають душогубств чи само­губств. У світі ніде немає стільки вбивств, на­сильств і самогубств, як у містах віри Хрис­тової? Скажіть: який такий чорт просив вас, щоб ви прибули з Чикаго і тинялися по Індії, вторгаючись в душі цих мирних індусів?»239. Єговіст відповів: «Єгова один на світі Бог для всіх. Тільки ті, які служать Єгові будуть спасенні. Дивуюся, ви біла людина, повинні мене тут, як християнин християнина, підтримувати».Я сказав: «Єгова — Бог Ізраельський. Ісус — Син народу Ізраельського й Ісус — Син Єгови. Ісус зв'язаний земним життям з жидами (з любим народом своїм) і зв'язаний Він з Єго­вою, тобто з Небом жидівської духовности. Так? Так».«Але ви тільки подумайте? В трагічну хвилину життя свого Ісус лишився тільки земною людиною. І доказом цього є Його останні слова «Ілі, Ілі, лама савахтані!», що значить «Боже, Боже, чому ж Ти покинув мене?»«Бачите, Єгова (Ілі чи Елог) покинув свого сина Ісуса в найтрагічнішу хвилину його життя. Жах! Рідний батько покинув свого рідного сина, прицвяхованого на дереві. Так? Так. Чим же ви, свідок Єгови, можете мене переконати, що Єгова не залишить вас? Хіба ви кращий як Ісус? Ісус — це Любов, так? Так. Єгова покинув Любов? Ісус — це Правда, так? Так. Єгова покинув Правду? Єгова покинув Правду, щоб спасти неправедних? Так? Так. Ні, ніхто (навіть Єгова!) не повинен при жод­них обставинах покидати Правду і Любов! Бо що вартий Бог без Правди і Любови?!240. Єговіст мовчить, я бачу на його об­личчі розгубленість. Я кажу: «Бог Один і Він має багато імен (Дажбог, Брагма, Агура Мазда, Єгова, Аллах, Ґад, Део) і Він (я так вірю) проявляє свою дійсність через людей хоч би таких як Заратустра, Крішна, Будда, Конфуцій, Ісус, Могамет та їм подібних.І ці натхненні люди великі по-своєму. І во­ни правдиві по-своєму. Говорити, що тільки хтось один з них великий і правдивий, значить бути людиною малої духовної культури, яка каже, що тільки вона одна красива, а всі інші люди — погані, тільки одна її віра правдива, а всі інші віри — погані.241. Єговіст, усміхнувшись, глумливо ска­зав: «Хто ви — один із індуських Богів? Білий пророк Індії?» Я сказав: «Ви чули слово «Ук­раїна»? Я — промінь Українського Сонця. Чому — Українського Сонця?»«Пояснюю: для всіх людей плянети Земля є одне Сонце. Так? Так. І воно (одне Сонце) проявляє свою сонячну дійсність на різних землях плянети Земля по-різному. Наприклад, під Сонцем Арктики живуть ескімоси, лежать вічні сніги і в снігах родяться білі ведмеді — пожива для людей».«Під Сонцем екватора живуть бразилійці, шумлять джунглі, зріють банани, і в болотах родяться крокодили і всяка звірина — пожива для людей».«Під Сонцем України живуть українці, цві­туть вишневі сади, шумлять налиті сонцем хлібні зерна, пасеться скот — пожива для людей.Бачите, Сонце одне, та люди відчувають і розуміють дійсність Сонця по-різному. І тому я всюди кажу, що є Бог один так, як одне є Сонце в небі, але кожний народ має право розуміти єдиного Бога по-рідному, і в ім'я Правди і Любови на світі так має бути ще й тому, що кожний народ має право бути собою і має право мати свою мову, свій націо­наль­ний характер. У мене немає ворожого став­лення до релігій — я бачу у всіх релігіях світу проявлення невгамовного генія людства!»242. Єговіст сказав: «Ми, свідки Єгови, не віримо, що Ісус є богом, ми найправильніше розуміємо «Євангелію». Ви не дивіться на нас так, як на католиків».Я сказав: «П'ять століть християнізм пере­живав духовну кризу. На сході Римської імперії було багато християнських (між собою ворогуючих) сект.Наприклад, µностики (Симон Маґус і Мар­сіон) голосили, що «Святий Дух вищий за Бога і за Христа тому, що вони (Бог і Хри­стос) також пов'язані були з цим світом». Монописити голосили, що Ісус — самостійне незалежне Божество, а не вічна цілісність з Богом-Отцем.Аріус (архиєрей) виступив проти запро­вадження в християнській релігії паµанської концепції Святої Тройці (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий). Він казав, що ця концепція тисячоліттями існує в старій єгипетській ре­лігії (Озиріс, Ізида і Бог Син Гор).Аріус казав, що не може бути (бо це суперечить розуму), щоб Бог-Отець і Бог-Син були ровесниками.243. Несторіяни (від імени архиєпископа Нестора) вважали, що Ісус є Христосом (Помазаником Божим), а не Богом, а діва Марія є Христородицею, а не Богородицею. Могамет спочатку був захоплений поглядами несторіян, і Могамета вважали творцем нової (несторіянської) християнської секти. Він проповідував, що Ісус не є Богом, «Ісус — син Марії, пророк» («Коран»).Розмовляючи з єговістом, я не хотів його переконати, щоб він не був єговістом, я тільки хотів йому сказати, що не тільки він красивий своєю вірою в Єгову, є також красивий індус своєю вірою в Брагму. Є красивий японець своєю вірою в Шінто. Є красивий українець своєю вірою в Дажбога.244. Інший єговіст підійшов до нашого сто­лу з індусом і натхненно сказав: «Цей увірував». І єговісти з індусом, що «увірував», пішли геть. Я сказав індусові, який поставив на стіл горнятко чаю і «чапату» (прісний корж): «Інтернаціональні душохвати схопили нову індуську душу?»Індус сказав: «Ми цього індуса знаємо, він підтримує всіх місіонерів, які приходять і вгощають його обідом. Індуса створила ін­дусом індуська віра. У нас є індуси — атеїсти, але вони знають, що без індуської віри немає індуського атеїзму.Індус, глянувши на себе в дзеркало і глянувши у святині на Богів Індії, пізнає себе в Богах Індії, він по вірі лишається індусом, навіть тоді, коли зве себе християнином. Він фігуру Бога Ісуса ставить в хаті біля фігури Бога Шіви, і каже: "Коли ви є Богами, сва­ритися не будете"».245. У літаку (прямуючи з Бомбею до Цю­ріху) починаю розмовляти з сусідом, він — ксьонз, летить з В'єтнаму, має дбайливо пого­лене масне обличчя, елегантно він одягнений, хвалить Го-Чі-Міна.«Мораль одна — немає рідної моралі і не­має чужої моралі», — сказав мені ксьонз, до­відавшись, що я українець Рідної Укра­їнської Національної Віри.Ніч. Літак спокійно летить над гористими просторами Ірану. Я після довгої мовчанки ка­жу: «Ви католик, бачу, людина з одно­біч­ним розумінням справи. Так, мораль — одна, але на світі панує не одне розуміння моралі. Я вважаю, що католицька мораль для мене є чужою. І я з нею не погоджуюся, наприклад, тому, що вона основана на прибутках. Не кажу, що це зле, але й не кажу, що це добре».246. Ксьонз (папський тактовний дипло­мат) сказав: «Чим можете доказати, що ка­толицька мораль мінлива й пристосувальна?»Я сказав: «Мені неприємно, що ви при­мушуєте мене засоромити вас. Знаєте ви, що в 1864 році Папа Пій 9 в енциклиці "Кванта Кура" осудив "соціялізм, комунізм, біблійні об'єд­нання та об'єднання ліберальних свяще­ників". Так? Так».«У 1891 році Папа Лев 13 в енциклиці "Де Рерум Новарум" проголосив, що соціялізм — це грабіжництво, і той католик, який буде під­тримувати зв'язок з соціялізмом, відлу­чається від церкви». Так? Так.«Папа Павло 6 підтримує зв'язок з соція­лізмом, обмінюючись дипломатами з соція­лістами кривавого Кремля. Так? Так. Отже, згідно з енцикліками "Кванта Кура" і "Де Ре­рум Новарум" Папа Павло 6 має бути від­лучений від церкви, або, скажімо чесно — ка­то­лицька мораль мінлива й присто­сува­льна, бізнесова. Ватикан має дві моралі, а ви щойно сказали, що мораль одна?»247. І москвинські царські і лєнінські шо­віністи кажуть, що «мораль одна», і на їхню думку ця їхня «мораль одна», оперта на ре­воль­вері МҐБ, має домінувати над всіма мо­ралями в світі. Ватиканські дипломати вва­жають, що їхня «мораль одна» має домінувати над всіма моралями в світі. Бачимо, що мораль одна, але є не одне розуміння моралі.Я вважаю, що мораль агресивна, імперія­лістична (оперта на мілітарній силі чи на духовній агресії) ніколи не була моральною. Мораль українців Рідної Української Націо­нальної Віри моральна тому, що вона не призначена на експорт і тому, що вважає, що кожний народ має право плекати мирний сад своєї національної моралі. Тільки ті люди, які не прагнуть силою один одного моралізувати, вважаються моральними духовними аристо­кратами людства.248. Папський дипломат тихо, з почуттям самоопанування, сказав: «Обітер діктум» (Не­о­фіційна думка). Я відповів: «Еппуре сі муо­ве» (А все таки вона крутиться).«Силенко поборює християнізм», — чую, що так кажуть невдумливі люди. Ні, я, Лев Си­ленко, не поборюю християнізму, я побо­рюю тих християнських архиєреїв, які, хрести піднявши, благословляли злочинців — зло­чин­ці з півночі і півдня вторгалися в степи Ук­раїни, і живцем палили козацьких дітей на вогнищах в Батурині, Києві, Львові.Правдивих християн (тих християн, які здіб­ні респектувати нашу правдиву віру в єди­ного правдивого Дажбога), я вітаю — вітаю так, як вітає достойна людина достойну лю­дину.Оповідав я про Будду і Христа не тому, щоб між українцями ширити нелюбов чи лю­бов до Будди і Христа, а тому, щоб ми, українці Рідної Української Національної Віри, мали рідне українське розуміння Будди і Христа, і шанобливо ставилися до всіх інак­ше­віруючих людей, які шанобливо ставляться до Рідної Української Національної Віри.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги