Мага Віра

ДЕНЬ 45

1. Почав справу — доведи її до кінця. Коли ти почату справу лишив і взявся за іншу, і знову її, лишивши, хапаєшся за третю, не­справне працюють твої емоції, і мозок — раб емоцій твоїх. Нещасний той народ, в якого сини мають такий неорганізований характер. Неорганізовані характери бунтівливі, вони кличуть до повстань, бунту, добра, волі, але вони ніколи не творили життєздатної моноліт­ної організації і не були її достойними спод­вижниками. Їм не вистачало духовної рівно­ва­ги і послідовности. Вони, бунтуючись, пливли за вітром. Організація, яка має революційні цілі, повинна бути подібна на дуба, спро­мож­ного витримати спеку і холод, гураµани і проливні дощі.2. Виконуй справу не щоб її виконати, а щоб її виконати добре. Добре виконана справа не лише звеличує тебе, а й вдосконалює твою здібність: з добра походить добро. Виконуючи справу, люби її, зумій в ній знайти красу тоді, коли інші нездібні в ній нічого побачити захоплюючого. Добре виконуючи справу, ти вчишся наступну справу виконати ще краще і ще швидше. Прагнення до само­вдосконалення стане твоєю свідомою і під­сві­домою звичкою. На світі немає дрібних справ. Є дрібні люди, які в кожній справі бачать лише дрібницю. Добре виконана справа — це перемога. Переможцям належить світ.3. Взяту справу — виконай сам. Стидайся її класти на плечі іншому. Той, хто виконав твою справу, переміг тебе при твоїй допомозі; він здобув досвід і моральну вищість. Взяти справу і не виконати її — значить бути люди­ною злиденної моральної звички. Легко зна­йти десятки причин і викрутасів, щоб довести чому взята справа невиконана. Під час вико­нання кожної вартісної справи стрічаються сотні перешкод, учися перемагати перешкоди.Хто вміє під час виконання справи пере­магати перешкоди, той достойна людина, він здібний володіти собою й іншими. Хто пере­магає перешкоди, той гартує своє тіло, по­глиблює працю ума свого, ушляхетнює свої емоції і лишає на землі шанобливий пам'ятник життя свого. Хто боїться перешкод і шукає легких доріг, той слабне. Слабість, виплекана страхом, оправдує себе словесною зливою, яка нагадує хмару, що не дає дощу.4. Не радій, коли бачиш, що твоя радість журить приятеля твого. Люди, які мають хорі душі, розумові розлади, неврівноважені емо­ції, тішаться, коли комусь завдають кривду. Вони, бачачи принижену людину, самолюбно радіють. Їхня радість кормиться нещастям ближчих.5. Не облегшуй собі життя, утруднюючи життя приятеля твого. Біль, який ти завдаєш своєю нерозважною балаканиною, необµрун­то­ва­ними вимогами і пропонуванням прияте­леві твоєму, може озватися у твоєму серці душевною гіркотою. Будь благорозумним. Од­ні тебе слухають тому, що чемні. Інші тебе слухають тому, щоб переконатися, що ти без­надійний балакун. Інші тебе слухають, щоб пересвідчитися, що ти маєш комплекс безжа­лости до слухача свого. Не тішся, коли тобі легко, а приятелеві твоєму тяжко. Кому тяж­ко, тому стане легко. Кому легко, тому стане тяжко.6. Живи так, щоб твої радощі, успіхи, приємності, таланти, вміння були корисні не лише для тебе, а й для приятеля твого. Коли ти багатієш тому, що твої приятелі бідніють, твоє багатство не тривке, або ти живеш в полоні низького інстинкту. Радій величною радістю — велична радість всіх радує, вона йде від серця до серця. Здобувай успіхи, які всіх радують: всіх радують ті успіхи, які всім корисні. Радій тими вміннями, які дивують приятелів твоїх і роблять їх твоїми мудро­чолими учнями. Радій тими приємностями, які нікому болі не завдають. Гордися тими талантами, які стають гордістю народу твого.7. Достойна людина любить звеличувати достойну людину. Пересічний сірома крити­кує велетня, щоб популяризувати свою сіро­машність. Немає абсолютної достойности і немає абсолютного зла. Генії геніяльні в ділах геніяльних, у звичайних справах вони звичай­ні люди. Негідник бачить в кожній людині негідника, а в генієві він не бачить геніяль­ности, а бачить в ньому лише ті "смішні" недо­лі­ки, на які геній не звертає уваги, і за ці не­доліки його зневажає. Генії — люди полу­м'яної енергії, глибинної інтуїції і цілеспрямо­ва­ного ума, вони — втілення пристрасти. Геній, який береже свою геніяльність для себе, нагадує орла, який сам нищить свої крила.Справжній геній нагадує сонце — він випро­мінює мудрість, яка гріє всіх. Справжні генії не любили пишного життя тому, що пиш­нотність розлінює їхні мислі і приколихує їхні пристрасті. Геній покоряє сам себе, щоб поко­рити інших. Всі правдиві генії вірять, що їхня геніяльність обмежена. Геній утрачає си­лу тоді, коли починає приятелювати з ду­рістю тому, що вона безмежна, або грошовита.8. Нікого не карай ні фізично, ні морально. Коли ти мудрець, то ти зумієш доказати лю­дині, що вона винувата, і вона покарає сама себе — це найболючіша кара. Карає сам себе лише той, хто має любов до сумління і шанує сам себе. Той, хто має надщерблене сум­ління, — немічний. Перемога, виконана не­мічним сум­лінням, спустошлива, і в багатьох випад­ках має вона криваві сліди. Немічних карати не можна — їхні душі потребують тер­пеливого лікування, і трапляється, що ліку­вання стає безуспішне тому, що хворі не хо­чуть визнати себе хворими. Найстрашніша хво­роба — безумна впертість, вона несе гибель хворому і тому, хто плекає надію його вилі­кувати.9. Живи так, щоб тобі хотілося завтра бути кращим, як ти нині є. Не лінуйся жити — напов­нюй всі вінця життя емоціями, ділами, мисля­ми. Ті, які живуть повним життям, лишають слід, по якому радо йдуть нові покоління. Той, хто боявся жити повнотно, щоб не змучитися, не збідніти, згинув з остраху перед смертю. Живи так, щоб у твоєму житті було багато радости, яку ти даруєш іншим. Життєрадіс­ність — надійне зілля від усіх хвороб і перед­часного старіння.Хвороби сильніші, як ліки. Підсилюй ліки нектаром життєрадости, щоб перемогти хво­роби. Живи так, щоб твоя радість молоділа в ділах і дітях твоїх. Живи так, щоб мати мудрий мозок і мудре тіло. Мудре тіло ніколи не лишається без праці, бо праця дає йому рівновагу. Тіло, яке втрачає рівновагу, тоне в життєвому морі, як той човен, який не по-муд­рому навантажений. Хто має рівновагу тіла і добру працю шлунка, той може йти в різну погоду і мислити розважливо.10. Працюй так, щоб твоя праця була твоїм щастям — щасливий той, хто не прагне перескочити сам себе. Коли ти переконав себе, що працюєш тому, що мусиш, ти переконав себе, що горюєш тому, що мусиш — знущаєшся над собою тому, що мусиш? Той, хто знуща­єть­ся сам над собою, стає бездушним до ін­ших. Працюй так, щоб ти вірив, що твоя пра­ця тобі корисна — таке переконання облегшить твій труд. Зумій в кожній праці здобути успіх. Успіх — це свідоцтво твоїх здібностей. Неуспіх говорить, що ти людина малоздібна, і легко став жертвою дрібних перешкод.Щасливі ті, які вміють камінь свого щастя тягнути на високу гору, співаючи пісню про перемогу. Не бійся великого нещастя, воно короткотривале, а на мале — не звертай уваги. Коли ти щасливий тому, що твій приятель нещасний, або тому, що твій народ понево­лений, твоє щастя — в небезпеці. Хто в нещасті вірить у щастя, з тим стрінуться щасливі. Щасливий той, хто має з ким поділити своє щастя. Щасливі самітники нещасні. Хто жде щас­тя в нещасті, тому горе не страшне. Щасливець, який боїться втратити щастя, страждає від щастя.11. Звички сильні тому, що вони мають над людиною велику владу. Вони панують у "сфері" її підсвідомости. Вони там народжені людиною так тихо, що вона про них забула, дарма, що щоденно перебуває під їхньою владою. Добра звичка облагороднює совість людини і їй на щастя її дисциплінує, вона — її вірний вартовий. Зла звичка — бич для людини, з яким людина "поприятелювала", і тому каже: "знаю, що роблю зле, але інакше поступати не можу тому, що таку маю звичку". Цнотливці, понадписуйте, де цнота, а де гріх, бо одні гріх звуть цнотою, а інші — навпаки. Старі звички мають велику силу, бо вони творилися роками.Не звички мають панувати над людиною, а людина має панувати над ними. Старі звички, роджені в духовному рабстві, тривкі, але вони шкідливі — раб призвичаєний сам себе тримати в неволі. Лише сильні духом люди рвуть кайдани рабських звичок. Слабі люди, переможені отруєю злих звичок, оправдую­чись, кажуть: "Шаную батьків, вони були ра­бами, такий і я". Занедбати стару звичку легко тоді, коли на її місце приходить нова, яка свідомо застосовується в щоденному житті.12. Одні люди пізнають світ серцем, інші — розумом, таке пізнання однобічне. Світ треба пізнавати серцем і розумом. Коли ти маєш гострий ум і благородно-емоційне серце, Світ тобі відчине двері свої, і ти в Нього ввійдеш, як Господар Життя. Ставши Господарем, поводься так, ніби на Тебе дивиться весь Твій рідний народ, щоб оцінити Твої золоті руки, Твої світлі емоції, Твій окрилений розум, і не лише оцінити, а й зберегти ці скарби гря­дущим поколінням. Людина має пізнати лю­дину серцем, а оцінити — розумом, справедли­вий розум дає справедливу оцінку. Справед­ливий розум той, який мало бере, а багато дає. Той, хто шукає в несправедливій людині справедливости, той шукає в полові голку. Несправедливі люблять, щоб справедливі шукали в них те, чого в них немає.13. Дітей і рабів можна радувати казками — дитина тішиться, вірячи, що казка — справж­ність, а раб тішиться, сліпо вірячи, що після земних рабських мук отримає "царство небес­не". Нужденний той народ, в якого діти вихо­вуються в чужовір'ї (духовному рабстві). Во­ни, ставши дорослими, не здібні будуть боро­тися за волю. Не фізичне, а духовне народ­ження робить людину людиною.Духовне народження має мету, свідомість свого "я", ушляхетнену пристрасть, світоро­зуміння і світовідчування. Самобутнє вихо­вання — це доброта. І що варта врода без доброти? Доброта дає, а врода отримує. Хто дає, той щасливіший від того, хто отримує. Мати, яка виховує дитину любити предків рідних, сама себе увіковічнює в пам'яті внуків своїх — вона вродлива доброта.14. Є люди, яких можна назвати "прояв­никами", такими людьми є ті, які говорять, щоб говорити. Побратим, який лише гово­рить (проявляє, наприклад, науку РУНВіри), але не закріплює говорення організаційно, нагадує годинник без стрілок. Той, хто слово втілює в життя, не любить словесної полови. Злі люди (наші північні сусіди) покорили нас тому, що вони несли своє слово на вістрі меча — вони любили мову меча. Ми їхню мову стріли обуренням словесної полови і квітами всепрощення. Словесна полова — луска ліно­щів духовного рабства, вигідного підсоння і лепетливої віри, що щастя людське здобу­ва­ється в поті чола і служить лише для спасіння бідної християнської душоньки. Воїн, який вірить, що північні вторжники "тоже хрис­тияни", тримає меч з'їдений іржею.15. Хочеш жити чесно, працюй для народу твого. Народ працював, щоб ти був його працьовитим сином. Ти живеш лише для себе — ти не дбаєш про тих, які дбали про тебе? Ти працюєш лише для себе, значить ти маєш звироднілу культуру моралі, ти каліка ліно­щів, ти корінь, який тягне соки із серця на­роду, нічого народові не даючи, і ти так морально знедолився, що кажеш: аби мені добре. Ти не винуватий, що ти лицар рабсь­кого самолюбства. Тебе таким виховали твої родичі, які дбали лише про те, щоб тобі "легко жилося", щоб ти не мав "життєвих клопотів".І ти виріс і пішов служити зайдам-катам Вітчизни твоєї, щоб лише тобі "легко жилося", щоб лише мати поплатні "титули", щоб лише мати "владу" над рідним поневоленим наро­дом. І ти свою мерзотну мораль оправдуєш своєю гнучкошийною вірністю християнізмо­ві чи комунізмові? Твоя вірність — ніж у серці твого народу, твоя честь — ярмо на шиї твого народу. Найжорстокіший той, хто зраджує рід­ний народ з вірою, що чинить святе "релігійне діло". Вчені, які мають низьку національну мораль, — пістряк на тілі народу. Вони продають свою вченість, щоб догодити своєму шлункові. Вони хочуть свій народ переконати, що вони, інтелігенти, такі розум­ні, що можуть обдурити самі себе.16. Не бійся старости, а бійся, щоб на старість у твоєму серці не загніздилися гади зла. Мудрі люди, старіючи, стають доброт­ними і вибачливими. Глупі люди, старіючи, стають злими, заздрісними і зухвалими. У злих стариків гірка незносна старість — вони злі, що проминула їхня пустоцвітна молодість і вони нестерпні, що старість їхня неврожайна. Старе вино розвеселяє старість, щоб скоро­тити її життя. Благорозумні старики на старій скрипці грають молодіжні мелодії і мають забудькуватість. Хто постарів не тому, що має старі роки, а тому що боїться старости, вчинив самогубство.17. Ніколи не скаржся, що не маєш часу творити добрі справи. На нестачу часу скар­жаться ті, які його безтолково розтринь­кують. Марнотратство часу — зла вада мого народу. Мій народ витратив багато золотого часу для справ маловажних, і цим підсилив ворогів своїх. Важливо мати не лише час, а й вміння ним користуватися. Час мають всі люди, та мудро його використовують лише мудреці.18. Не вмієш добре говорити, то навчися добре мовчати, і глупість, як мовчить, то мудрішає. Коли ти цієї мудрости не збагнеш, твоє життя переслідуватимуть духовні невдачі і тілесні хвороби. Ти людина світлої бла­го­родности, бо за словесну образу не вимагаєш вибачення — твоє благородство вище зневаги і вище вибачення. Справді, хіба сміттям можна знецінити золото?Людина, яка має дрібничкову душу, не бу­де гніватися, коли ти зневажиш її народ, коли ж ти словом образиш її духовну вбогість, вона витратить на суд останній гріш, щоб ли­ше ти перепросив її. Люди, які мають ком­плекс мен­шої вартости, хоробливо образливі. Вони не маючи здібности здобути вартісну пе­ремогу, уважають пробачення перемогою. Ви­бач­ли­вість — вірний учитель мудреців. Життя знає, що найчастіше ображаються ті, які обра­жа­ють інших. Вони так перейняті різними "осо­бистими образами", що в їх зовсім немає часу творити добро для приятелів своїх. Вели­кі лю­ди дозволяли, щоб їх словом ображали малі, і тому вони ставали ще величнішими. Ма­лий, образивши великого, стає ще меншим.

ІІ1. Ти боїшся небезпек? Небезпека — до­стойний рятунок. Я маю на увазі обачне ро­зуміння небезпеки. Всі полохливі люди її уни­кають. Небезпека — шлях велетнів. Прагнеш бути велетнем — достойною людиною? Іди ту­ди, де чатує небезпека. І розсудливо покоряй Її. Хто йде туди, де небезпека, того обмов­ляють боягузи, майстри наклепів, чревоугод­ники. Боротьба з небезпекою обдаровує лю­дину комплексом вищої вартости. Людина багатіє вишуканими почуттями. Її мислі ок­рилюються. Її інстинкти самовдосконалю­ються. Небезпека — священна вчителька. Її учні — володарі Людства.О, рунвісти! Моя "небезпечна наука" — найблагородніший шлях до безпеки. Збагніть основи Її мудрости, втілюйте Її в Життя. Перед Вами шлях богатирів Руси (України) — шлях внуків Дажбожих. Україна в небезпеці. Ви маєте нагоду стати легендою Світу. Світ жде Вас! В центрі небезпеки іду я, учитель Ваш, щоб переконати очевидців, що родиться нова Людина Українська — світлоносний Завойов­ник небезпек.2. Ти боїшся слова? Слово має велику силу тоді, коли в ньому (в центрі його "я") втілена динаміка Мислі і Почуття. Мертвонароджене слово те, в якому відсутні ці властивості. Слово, в якому багато солодощів, липке, це принадна пастка, на якій гинуть самолюбні ласуни. Слово повинне мати корінь, який розгалужений в душі і мозкові його творця. Слово — сила родиться на устах тих, які вміють його втілювати в Життя — перетворюють його в заграви революцій, у моря хвилюючої пшениці, у могутні організації, армії, міста. Слово-полова родиться на устах тих, які дають свободу словам і неволю ділам. Вони самі себе обезнадіюють бездіяльним нарікан­ням на долю, на світ, на людей. Їхня полова летить їм в очі.О, рунвісти! Закоханість у бездовідне і ледаче слово — руйнуюча риса вдачі народу нашого. Народ наш багатий поетами, байка­рями, кобзарями, але він бідний силою єднаючої і творчої пристрасти. Бездіяльне "вболівання" духовних рабів, які оплакують волю України, Її упокорення. Простодуш­ність! Ще ніхто піснею не виспівав волі. Лише та пісня люблена волею, яка окроплена кров'ю її співаків.3. Ти хочеш ніжности? Ти хочеш, щоб твоя армія, твій вождь, твої діти, твоя держава, твоя вдача були ніжними? Ти хочеш любити ворогів твоїх, бо ти християнин, ти хочеш ніжністю перемогти тих, які топчуться по її квітах? Ніжність тебе розніжить і ти зле­дачієш. І не матимеш сил боротися проти гураґанних орд, які обкрадають твої поля, са­диби, отари, твою ніжність, твоїх дітей, твою душу, твою історію.Обминай ніжність, як поцілунок безумної жінки. Ніжні вітри, ніжне підсоння, ніжні со­лов'ї, ніжні пісні, "ніжна від греків вижебрана релігія", о, в тебе все ніжне, і тому ти ніжно гниєш у духовному рабстві, і стаєш ніжним м'ясом для гармат опанцерованих імперій.О, рунвісти! Я вчу — любіть справедливу суворість і священну одчайдушність. Вона Вам потрібна так, як хірургові скальпель. Вона Вам допоможе бути вільними ґаздами на чужій і рідній землі. Любіть суворість — закуйте її в панцери Волі і Справедливости, і уквітчайте її степовим різнотрав'ям. Ще ні­коли людина не була така жорстока і лице­мірна, як нині. Нині вона тілом більшає, а душею — меншає. Вона придумала проти лю­дини зброю людського виродження.4. Ти лякаєшся тривоги? Хто лякається тривог, той живе в тривозі. Люби тривогу. Вона тебе насторожить, підсилить, привчить дивитися в очі небезпеці. Той, хто боїться тривог, запобігатиме ласки твоєї. Ніхто не любить тривоги, а ти люби її. У тривожній ріці немає ні гадів, ні крокодилів. Перепочинь біля її берегів. Під тихими кущами ледачіють спокоєлюбителі і скорпіони.О, рунвісти! Творіть тривогу — тривожте розледачілу уяву приспаних рабів. Будіть їх! Призвичайте їх до тривог, які несуть волю народові і безсмертя подвигам Вашим!5. Ти любиш коротку дорогу? Чесна дорога ніколи не була легкою. На короткій дорозі мало див, пригод, перешкод, змагань, краси, хвилювань, скарбів. Там, де немає перешкод, немає перемог. Що варта людина, яка коротає вік на дорозі короткій? Її уява обмежена, її почуття бідні, її ум безкрилий. Хто не літає, тому крила непотрібні, він стає плазуном.О, рунвісти! Я Вас кличу на велику і не­безпечну дорогу! Слабі духом з нами не пі­дуть. На великій дорозі скаженіють гура­ґа­ни, метушаться змовники, інтернаціональні піра­ти, професійні душителі України. І на цій до­розі ми роковані боротися, і на цій дорозі ми роковані творити нову вдачу Людини Україн­сь­кої — Завойовника великих і небез­печних доріг. Нині лише завойовники душі і тіла ма­ють право володіти волею. Не бійтеся впасти на великій дорозі між великими! Бій­теся впасти на короткій дорозі, перелякав­шись зайця, який з переполоху вискочив з-під куща.6. Ти шукаєш віри? Ти посилаєш послів, щоб вони довідалися, "яка віра краща"? Стукай у двері глузду і логіки. Віри на світі немає, а коли є, то лише та, яку ти сам створив. Тобою створена віра — це твоя рідна Дитина. На світі мало дітовбивців. Ти свою Дитину плекаєш, бачачи в ній свій неспокій, свою пристрасть, свої хиби, звички, розкіш, бачачи в ній своє духовне і тілесне "Я". Чи варто посилати послів, щоб вони на чужій землі знайшли СЕБЕ? Наївна простота. Відважні і розумні люди віри не шукають. Вони самі її творять — вони і їхній народ — одна духовна субстанція, ритм одного дихання.О, рунвісти! Я добротний, що Ви зро­зуміли найвеличнішу мудрість світу, і йдете зі мною пліч-о-пліч. Я Вас веду, щоб Ви були самі собою, щоб Ви самі творили свою віру -свою святу духовну Дитину, своє творче "Я". Там, де є Мисль, там є Людина.7. Ти хочеш волі? Самопоневолений. Чесна воля любить, щоб її лицарі були мужніми людьми. Волю вижебрати не можна. Коли людині ніхто не забороняє вільно мислити, а вона мислить, як раб муштрований, і каже "хочу волі", лікуйте її душу. Здорова душа вільна. Вільні люди живуть вільно, або вми­рають в боротьбі за волю, вони — сутність волі. Вони її мають не лише для себе, вони її прагнуть передати поневоленим братам. Хто живе в ярмі і не хоче розлучитися з ярмом, тому треба дати два ярма. Порив до волі має бути більший, як до життя. Коли в людині ця охота гасне, тоді вона стає рабом.О, рунвісти! Воля — це Ви, воля — це Ваша Рідна Віра, Ваші організовані Мислі, Ваші національні пристрасті.8. Ти любиш безпутню юрбу? Юрба не любить тих, які її розуміють, вона сама себе не розуміє. Вона нині квітами стрічає титана, щоб завтра його каменувати. Вона нині обожнює Мазепу, щоб завтра брати участь у проголошенні йому християнської анатеми.О, рунвісти! Потрапивши в юрбу чужо­вірів, відчуйте в ній свою святу самітність. Юрба, в якій царює дух чужовір'я, не може Вас гіпнотизувати, хвилювати, звеличати, вести, вчити. Ви — нові люди. Вам належить завтрашнє сонце України. Самітність — проба Ваших сил. Жити в юрбі, зберігаючи своє самітне "Я", можуть лише лицарі Мудрости. О, рунвісти! Я Вас відділив від грецько-латинського християнізму і від москвинського комунізму, щоб Ви самі відчули свою володарську самітність, щоб у Вашій світлій душі родилися нові Почування, нові Мислі, нові Звички. Самітність виплекає у Вас віру в себе, надію на себе, довір'я до себе, виплекає зосередження мислі і рівновагу збудження.Народ-Велетень має бути САМІТНИМ. Між народами ніколи рівности не було. Той народ, який проповідує "рівність", в душі при­таює певність, що всі народи йому зобов'язані поклонятися за таку "рівність". Наша честь Дажбожа — ми народам не поклоняємося і від народів поклонів не відбираємо. Ф. Досто­євський учив, щоб всі народи поклонилися москвинам — народові "богоносцеві". Клясич­ним "богоносцем" є осел. В. Лєнін учив, що москвини "історією покликані" грати "першу роль". Хай вони грають "першу роль" на своїх інструментах самі для себе!9. Ти любиш похвали? Будь обережний. Коли тебе хвалять блазні, ти пропащий. Вони тебе хвалять, щоб здобути довір'я і потім тебе продати. Коли тебе обмовляють спритні май­стри наклепів і чорними фарбами малюють твій образ, ти світла людина. Золото і в болоті лишається золотом.О, рунвісти! Найчесніший той, хто хвалить сам себе! Учіться самі себе хвалити ділом твор­чим, словом мудрим, відвагою, жертвен­ністю. Блазні не люблять ту людину, яка сама себе своєю мозолистою працею хвалить. Вони вва­жають, що така людина плекає "культ особи" (термін створений большевиками не має місця в нашому житті). Училище, в якому немає куль­ту учителя, має вибиті вікна, з нього виходять дезертири, свавільники, само­любні профани. Культ рідного учителя, це значить культ науки, культ перемоги, культ волі, культ Духовної Самодисципліни. Не ждіть ні від кого похвали — самі себе хваліть священною бороть­бою, мудрістю, працею, самодисципліною.10. Ти любиш сам себе? Мало хто володіє цією святою любов'ю — вона належить ви­бранцям. Самі себе любити можуть лише ве­ликі люди, у них слово — Чин, у них — обов'язок — Святість, у них воля — Мета. О, рунвісти! Я хочу, щоб всі Ви самі себе любили такою любов'ю!Хто не шанує свого слова, не виконує взятого обов'язку, хто не шанує рідного про­відника і обласкавлює своє зледачіле "Я", свій особистий світ вузенький, свої кручені примхи і каже, що він не любить "виставляти своє "я", той нечесний з собою і нечесний з іншими.11. Ти хочеш бути ангелом? Нині люди люблять ангелів, щоб їх тероризувати, живи­тися їхньою ангельською добротою, під їхніми крилами гнати самогон розпусти і гострити слова роздорів. Ангел, який відва­жується відстояти честь свого національного "Я", стає "сатаною" (ворогом) і його заму­ровують в Соловецькому християнському монастирі, або катують в комуністичних таборах НКВД.О, рунвісти! Перетворіть своїх запеклих катів у ангелів смиренних і богобоязливих, і причепіть їм крила, і викишкайте їх з України на їхні земні і небесні оселі!12. Ти лякаєшся сатани? Іди туди, де са­тана, щоб з ним боротися. Міцній в боротьбі з сатаною. Яков (внук Авраама) боровся з Єго­вою навкулачки. Бог Єгова просився: "Пусти мене, бо вже день зоріє". Яков же каже: "Не пущу, мусиш благословити мене". Бог Єгова "Вбачаючи ж, що не подужа його, ударив його по стегну, по суставу". І рече йому: "Відтепер буде тобі ім'я не Яков, а Ізраїль"; ти бо з Богом боровсь і над людьми братимеш гору" (1 кн. Мойсея, гл. 32, вірші: 24-28). Теологія тут ясна: "ти з Богом боровся і над людьми братимеш гору".Бог Єгова може боротися лише з тими, які йому рівні. Лев з метеликом не бореться. З Богом Єговою і сатаною не боряться осли. Вони їм покірно служать. Вони до Єгови підступають "со страхом і трепетом", а від сатани вони тікають. Бог — Любов, Бога не треба боятися. Сатана — ворог, від ворога не треба тікати.О, рунвісти! Сила там множиться, де відбувається боротьба з силою. Із світлою силою треба боротися, щоб боротьба кінчи­лася "внічию". Сатану треба перемагати. Об­минайте хмільні напитки і не йдіть туди, де немає боротьби за життя, бо там Ваші рунвістичні крила охлянуть.13. Ти лякаєшся страждання? Страждання — розкіш. Хто пережив великі страждання, той не боїться малих, той пізнав глибини люд­ського "Я", пізнав непізнане. "Я" людське при­таєне не в розкошах, не в пишностях, а в стражданнях тілесних і душевних. У страж­даннях пізнає "Я" свою велич, пізнає розкіш самооборони, утвердження своїх здібностей і перемог. Страждати стражданням народу рідного, значить бути святою людиною, ця святість — ознака благородної душі і священ­ного ума. Лукаві сини і дочки не страждають стражданням народу свого, вони живляться його соками, вони — раби свого чрева і своїх дріб'язкових примх.О, рунвісти! Страждання Душі і страж­дання Тіла — Іспит Життя. Страждання боїться тих, хто наступає на нього. Учімося мислями знечулювати страждання. Оріянин прийшов до єгиптянина і сказав: "В полоні мій побра­тим, звільніть його". Єгиптянин відповів: "Чим докажеш, що він твій побратим?" Орія­нин сам собі мечем виколов око, щоб дока­зати, що в побратима і в нього — серце одне. Єгиптяни заворожені богатирською силою орі­я­нина, звільнили побратима (гіттіта) з полону. Хто вміє володіти собою, той вміє сам знечулювати свої страждання тілесні і душевні.14. Ти хочеш бути чесним? На великі чес­ноти у тебе немає здібности, вони небезпечні. Небезпеку ти обминаєш. Малі чесноти тобі імпонують, бо ти мала людина, і твоє само­любство хоче, щоб всі були такі, як ти. Малі люди малої чести мало мужні. Вони чесно служать тим, які їх поневолюють. Вони хо­чуть, щоб їхній пан шанував їхню малу честь і не робив їм великого горя. Самолюби! Вони бояться великого, щоб маліти. Малі чесноти там, де малі пристрасті і малий ум.О, рунвісти! Бійтеся бути побожними рабами. Будьте побожними велетнями, о, це честь велика, вона зрозуміла переможцям і безсмертним. Наказ — це радість Подвигу. Ви­конати світлий небезпечний наказ здібні лише ті люди, які люблять Велику Честь. Наука РУНВіри кличе Вас бути людьми Великої Чести.15. Ти любиш вічність уявну? Зі страхом шукаєш у християнській містиці вічного місця для свого "я". Суєта! Позаду тебе Вічність і попереду тебе — Вічність. Ти — житель царства вічного. Ти є вічність, і тому не думай про жадну позагробну вічність. Смерти немає у тих, які її не бояться. Чув вістку: помер, зля­кавшись смерти? Смерть боїться любови? Лякай її! Хто лякає смерть, той мудрець. Муд­рець завжди готовий достойно попрощатися з родиною. Перелякані не вміють добре думати, і тому їх лякає смерть.Українське зхристиянізоване і зкомунізо­ване "Я" рабське, перелякане, чужопоклонне і отруєне комплексом меншої вартости. Воно само себе тримає в неволі, воно перестаріле. Я проповідую науку створення нового "Я".О, рунвісти! Є переконання — хто родився, той має померти. Смерть має два обличчя: одне світле, друге — темне. Хто живе у світлі — в того смерть світла. Там, де світло, існує про­явлене або притаєне Буття. Ми, рунвісти, вічно були, ми є і ми вічно будемо тому, що ми Зосередження Сонячної Сили. Ми люди Безсмертя. Народжені Буттям вертаються до Буття!

ДЕНЬ 46

1. "Учителю, що означають Ваші слова "Не будь в боргу перед народом?"- Побратиме, тобі народ дав кров свою, кості свої, мозок свій, душу свою. І дав тобі народ почуття національної спільнотности, щоб ти знав, що твій народ — твоя родина.Учу я, що достойний син народу повинен віддати народові все, що йому дав народ. Достойний син народу не є в боргу перед народом, бо він живе для народу і з народом, і в ім'я народу.Коли ти утратив почуття національної спільнотности, ти хворий. І одні люди тобі співчувають, інші — звуть тебе злочинцем. Чому? Бо ти від народу отримав все, що в тебе є найкраще і найдорожче, а народові ти нічого не хочеш дати. Ти тікаєш від народу, цураєшся його і кажеш "Аби мені добре, аби я мав що їсти-пити; мені добре жити — багатію і до справ національних байдужію".Хто до національних справ (до справ життя народу) байдужіє, той занепадає (ду­ховно і тілесно спотворюється), втрачає ті цінні властивості, які дістав у спадщину від своїх предків.2. "Учителю, як розуміти Ваші слова "Святість співпереживання"?"- Ми щасливі, бо ми зріднені в Рідній Українській Національній Вірі. У нас спільна радість. У нас спільне горе. У нас спільні успіхи і спільні невдачі — ми люди високої національної спільнотности. Ми не можемо (такий склад нашої душі) бути вільними людьми тоді, коли наша Вітчизна в неволі.Ми не можемо багатіти, збіднюючи брата рідного. Ми не можемо веселитися, зажу­рю­ючи брата рідного. Ми люди святого спів­переживання. Ми ощасливлюємося тоді, коли ощасливлюємо брата того, який потрапив у біду. Не всі ті, що з нами, мають ці високі душевні якості, та ми прагнемо кращати. Ми прагнемо вільно самі себе вдосконалювати.Є щодня в нас радощі й клопоти; ми йдемо з квітами і дарами до хати побратима і по­сестри, в яких народилася дитина. Їхня ра­дість — наша радість. Ми йдемо із співчуттями і дарами до хати побратима і посестри, у яких родинне горе. Їхнє горе — наше горе. Ми вміємо всюди і завжди самі собі помагати і словом щирим, і ділом добрим, така наша рідна віра — таке наше життя.3. "Учителю, чому ми, рідновіри, кращі люди України? Що в нашій душі, в наших мислях краще?"- Усім думаючим людям відомо, що ми, рідновіри, кращі люди України тому, що ми толерантно ставимося до всіх релігій світу, які проповідують любов людини до людини. І ще чому ми кращі люди України?Тому що ми (така наша віра, такі наші навики) не підпорядковуємося чужим духов­ним силам і ми не жебраємо в них спасіння, прощення, милостині. Ми не жебраки!Наша воля вільна і наша мудрість вільна, бо ми не підпорядковуємо нашу волю чужій волі і нашу мудрість чужій мудрості.Ми (таке наше беззастережне переконан­ня) вважаємо, що "Біблія" — жидівський твір, створений жидами для жидівських духовних справ. І ніхто в світі нас не переконає, що в "Біблії" говориться про справи Українського Народу на користь Українського Народу. Саваот — Мойсей — Ісус — великі жидівські святощі і нікому не дозволено їх ображати.Арабський "Коран" — самобутня священна духовність арабського народу, і Аллах, і Мо­га­мет — велич арабського духа, і нікому не дозволено їх ображати. Латинські догми ко­рисні латинам, грецькі канони корисні гре­кам, москвинський комунізм скріплює Моск­винську імперію.Ми творимо закони рідної мудрости, ми визнаємо закони рідної віри — у нас сам по собі природньо і вільно твориться комплекс вищої вартости. У нас самі по собі природньо і вільно творяться навики будуючі, навики, корисні для Вітчизни. Ми не хочемо багато, ми хочемо мати те, що мають всі великі й достойні народи.Ті українці, які свої добрі почування, свою добру душу, свій добрий розум підпоряд­ковують ворожим силам України (чужим релігіям і чужим ідеологіям), мають комплекс меншої вартости. Як він у них постає?У них є гнітюче переконання, що вони пе­ре­бувають під Римом, під Москвою, під гре­цькою ортодоксією; вони не є самі собою. І ми, рідновіри, не повинні з них кепкувати на­віть тоді, коли вони нас ображають і глузують з нас. Ми, як кращі люди України, повинні й їх зробити кращими. Ми повинні їх облаго­род­нювати нашою вірною братньою любов'ю.4. "Учителю, Ви навчаєте, що "Людина повинна людині дарити добрий настрій"". Як це робити?- Стрінувшись з доброю людиною, думай: "Хочу, щоб ця людина була щасливою, стрінувшись зі мною. Не зажурю її грубими словами". Як це робити? Дуже просто. Розмовляючи, вживай гарні слова, вкладай у слово душу свою, почуття світлі. Бо слово без душі — колосок без зерна.Даруй людині добрий настрій. І пам'ятай: ти своїм виглядом, інтонацією слова, теплим усміхом, чемністю і тактом створюєш між людьми думку про себе.Очевидно, є негідники, які майстерно гра­ють ролю порядного чоловіка, але гра навіть добре виконана, ніколи на людей так сильно не діє, як непідкупна справжність. Нещирість людьми пізнається по одному слові, по інтонації мовлення. Інколи вистачає малої дрібнички, щоб пізнати гру (вдаваність) нещирої людини.5. "Як же людям дарувати добрий настрій, коли в мене в самого завжди настрій поганий, і сам я не знаю чому?"- Є люди, які сумні ходять навіть тоді, коли немає причин сумувати. Є люди, які ходять веселі навіть тоді, коли немає причин веселитися. Скажи мені, з якими людьми ти хотів би їхати в дорогу?Та людина, яка має вигляд завжди по­хнюп­лений, своєю присутністю гнітюче впли­ває на людей, від такої людини люди сторо­няться. І кажуть: "Може й добра людина, та все понура, мовчазна, а коли й говорить, то тільки про справи безнадійні, не бачить у житті світлих кольорів. І навіть тоді, коли їй хтось розповідає про справи успішні, веселі, вона до них ставиться з підозрінням". Або кажуть: "Людина добра, але інших людей ущемлює постійними докорами, в'їдливою прискіпливістю, і створює поганий настрій".Побратиме, той, хто навчився подобатися людям, багато навчився. Не легка ця наука і не для всіх вона доступна. Та той, хто збагнув таїни її чарівности, ніколи не буває бідною людиною, в його житті багато сонця, прия­телів, приємних вражінь, радісних днів.А радісні дні це ж здоров'я, а здоров'я — вірний друг життєвого успіху, довголіття. Сум­ні, завжди похнюплені і ніколи нічим неза­доволені люди не мають доброго здоров'я (злі настрої шкідливо впливають на їхнє здоров'я).6. "Як же я можу бути лагідним, коли я в клопотах, я б усіх бив, рвав би, як мотузку? Такі почуття, я думаю, кожній людині влас­тиві?"- О, побратиме, і тигр стає лагідним, як з'їсть козу. І кози, добре знаючи ці риси тиг­рячого характеру, без страху пасуться біля тигра, та в слушну хвилину (керуючись інс­тин­ктом самозбереження), вони швидко зни­ка­ють. У зголоднілого тигра лагідности немає.Благородна людина та, яка є благородною і в щасті, і в нещасті. Особливо у клопотах умій володіти своїми почуваннями. Не про­являй грубіянства, бо грубіянство збільшує клопоти. Ніколи не втрачай поваги сам до себе і до побратимів своїх. Коли навіть великі клопоти не захмарили твого обличчя, і воно й у клопотах лагідне, натхненне, значить володієш ти шляхетною душею і добрі люди ніколи не залишуть тебе.7. "Учителю Леве Силенко, справа наша тяжка; всі знають, що вона дуже тяжка, наші люди привикли до ватиканського ярма, звик­ли стояти на колінах перед біблійними жида­ми і просити, жебрати у них спасіння, і ці звич­ки рабські звуть "рідною традицією", "прав­ди­вою вірою", і дихають на Вас, Учителю, не­навистю, принижують Вас гірко, безсердечно. Що робити, щоб тяжка справа легшала?"- Я ніде не казав, що моя духовна, наукова, організаційна справа тяжка. Для мене не те тяжке, що тяжке, а те, що не властиве інстин­ктові тіла мого.Праця тяжка, невимовно тяжка, але ко­рисна для мого народу, дає мені душевну радість, велике натхнення.Там, де є душевна радість, тіло самонас­нажується невичерпними силами. І я готовий її (працю, корисну для народу) виконувати до останніх хвилин мого життя. І коли не матиму сил ходити, лазитиму; коли не матиму сил лазити, лежатиму, і, лежачи, виконуватиму ту працю, в ім'я якої я живу, інакшим я бути не можу.Лінивство, втеча від праці тому, що вона тяжка, справа небезпечна для людини. Той, хто лінується думати, стає розумово слабкою людиною. Мільйони "частинок", які втілені в клітинах мозку, гинуть тому, що вони не навантажені працею.Праця тяжка легшає, коли ти її щодня пробуєш виконувати так, як тобі дозволяють твої сили. Я вже говорив, що для мене не існує легкої чи тяжкої справи — головне: справа корисна для народу чи ні? Коли вона корисна, ми її повинні, не шкодуючи сил, виконувати, щоб сили наші міцніли, щоб ми були світ­лоносними людьми світу!8. "Учителю Лев Силенко, мені моя добра мати передала, як спадщину роду нашого, сміх. Розумний сміх. У нашій хаті всі сміялися. І люди казали "там живуть щасливі люди". Жили ми в недостатках. Та ніхто не мав нахилу до понурости, нарікань на долю, ніхто ні в кого не просив співчуття.Батько завжди розповідав веселі історії. У селі люди любили нас за нашу веселу вдачу. І сьогодні, коли я оповідаю про гірке дитинство, то ніколи не оплакую його; не сумую, що мав полатані штани — латка на латці; сміюся, пригадуючи слова мами "штани старі, а латка нова, а в сусіднього хлопчика — штани нові, а латка стара".І сьогодні я сміюся з горя в горі. А дехто каже, що треба оплакувати убогість, хіба це поможе? З убогістю треба боротися, а не зітхати над нею, як п'яниця над порожньою пляшкою". - Побратиме, понура цивілізація поклала печать на обличчя людські. Понура цивіліза­ція, принижуючи природу, вбила в людині ті найсвятіші прикмети, які властиві тільки людині. Вона вбила сміх, вона прини­зила людину. І людина почала недужати.Немає радости, значить немає здоров'я ні душевного, ні тілесного. Тварини не вміють сміятися. У тваринному мозку немає "центру сміху".Ваша родина жила в недостатках. Та мала вона здорове тіло і здорову душу — великі скарби мала вона. І тому в хаті вашій дзвенів сміх. І коли у хаті дзвенів сміх, здавалося вам, що весь світ сміється разом з вами. І небо, і сон­це, і трави, і квіти — все сміється у вашій роз­смі­я­ній здоровій душі. І Дніпро сміється у здо­ровій оріянській душі Тараса Шевченка. "Заре­готався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла".Волелюбна благородна веселість — це влас­ти­вість людей, сильних духом, це властивість людей, певних у свої сили, у своє "я". Відрі­ка­тися сміху, веселощів можуть тільки христи­янські монахи та душевно хворі люди. Не по­па­даймо під їхній вплив заразливий. Уміймо й їх зробити веселими, бадьорими. Уміймо про­гнати тьму журби з їхньої приголомшеної душі.9. "Але ж завжди мати усмішку — не легка справа? Треба мати серйозне лице, а не усміхнене. Сміх — несерйозність". — Ні, я не кажу, що обличчя завжди по­винне бути усміхнене, натхненне, осяяне. Не всім це щастя дане. Але кажу: людину, яка має веселу вдачу, легше в горі розвеселити, ніж лю­дину, яка має понуру вдачу — в щасті, в достатках.Серйозне лице не означає, що людина має поганий настрій. Усміхнене лице не означає, що людина має добрий настрій. Я кажу, що люди, які без важливих причин мають злий настрій, не повинні його (злий настрій) ширити між ближніми. Я кажу, що добрий настрій — цілюща сила життя людського."Чого сумуєте, сидячи під квітучою яблу­нею? Квіти — радість", — говорю я до чоловіка здорового, добре відживленого, з свіжим об­лич­чям. А він мені відповідає: "Сам не знаю, чого сумую. Щойно пообідав, були смачні вареники і я об'ївся, дихати тяжко, і тому й невесело"."Чого веселі такі? А як нога, заживає?" — питаю я чоловіка, який лежить у лікарні, він утратив ногу тоді, як горів завод. Безногий відповідає: "Вчора тут був лікар і сказав до ранених: "Хто сумуватиме, в того рана не швидко заживатиме". Та я веселий не з наказу лікаря. Читайте, що мені син написав: "Татку, учителька в школі сказала: "Малюйте, що хто хоче". І я тебе намалював з однією ногою. Учителька мене поцілувала в ніс і сказала, що я маю великий талант. Чуєш, татку?"З журби постають майже всі хвороби. Неспокій, побоювання, турботи — вороги люд­сь­кого здоров'я. З поганого душевного наст­рою починає хворіти шлунок, потім появля­ється виразка, рак.В океані злоби, незадоволення, заздрости, захланности, неспокою — початок всіх хвороб, які переслідують людей заможніх. І бідних. Від душевного пригноблення вмирає багато людей. Від душевного пригноблення щороку, наприклад, в США десятки тисяч людей кінчають життя самогубством.Довготривалий поганий настрій (негатив­ні емоції) — зневірення, утрата надії, лютість, розпачливе збайдужіння, боязнь є тими невидимими "бацилами", які несуть людині хвороби серця, високе тиснення крови, пси­хічні недуги.У мозку людини є "центр радости" і є "центр смутку". Постійно подразнюючи "центр смутку, можна так затьмарити людину, що вона не добре орієнтуватиметься в ото­ченні, утратить вольовість.У родині Рідної Віри плекаймо радість. Уміймо любити світлі кольори, квіти, музику, танці, приємні пахощі, свіжість. Уміймо один одному обрядово дарити добрий настрій — шкодуймо самі себе.Уміймо любити дотепний сміх. Сміх — найкращий у світі лік, і тому ніколи не заду­шуй сам в собі сміху. Є старинне прислів'я: "смійся, бо скиснеш". Сміх зміцнює здоров'я, продовжує життя, краще працює серце в людини, яка вміє щиро сміятися.Сміх — щастя. Щастя і нещастя в людині. Немає в світі такої людини, до якої б ніколи в житті не стукало в хату щастя. Та є люди, які не здібні бути щасливими, вони в хату щастя не пускають. І нарікають на світ, на погоду, на сонце, на людей, на життя, що не мають щастя.Побратиме, признаюся тобі, я не люблю тих людей, які постійно мають (навіть без серйозних причин) пригноблений настрій, вигляд понурий, вдавано заклопотаний, найменші дрібниці їх виводять з рівноваги. І на світ вони дивляться, бачачи тільки темні кольори, справи підозрілі, непевні. Я стара­юся не потрапляти під вплив таких людей, щоб вони не псували мені настрою.У моїй душі завжди повно сонця, і я несу людям сонце та деякі люди за це клянуть мене, й інколи буває гірко на душі, дуже гірко, хочеться плакати, щоб полегшало. Та я в цей час починаю думати про сонячні дні, про весе­лих людей, про духм'яні степи святої України, і про чисте блакитне небо. І так з душі сам проганяю сутінки, і я сам до себе усміхаюся, в думці кажу "все буде добре". Явища, які мене пригноблюють, я поборюю, бо знаю: пригноблення притуплює гостроту мислення.Ви вже помітили, що я, чуючи, як побра­тим злісно докоряє побратимові, відповідаю "все буде добре". Вислів "все буде добре" не є властивістю мого розуму, а — душі. І здається мені, що коли я, вмираючи, матиму свідо­мість, то останні мої слова будуть: "Любі лю­ди, все буде добре".Постійно незадоволена людина чинить злочин сама проти себе і проти ближніх своїх. Постійно незадоволена людина не має світлої душі і тому вона не здібна сміятися. Ніхто в світі не вмів так сміятися, як предки наші (оріяни). Вони, діти квітучої розсміяної природи, були квітучими і розсміяними. І "Веди" пишуть про це. І їхні потомки (косаки) уміли в горі і з горя сміятися. Вони були людьми великої душевної енергії.І ми, рідновіри, залишивши понуру чужу релігію покори і смутку, страху й неволі, несімо в душі сонце. В найтяжчі хвилини, на полі борні, в горі, у в'язниці, в часи недуги -хай буде на наших устах, хай буде в наших серцях наша богатирська усмішка волі, усмішка життя і віри!10. "У нас, українців, чомусь дуже пошире­ний погляд: "відкладу справу на потім". І ще в нас чомусь дехто вважає, що простакуватість — вияв щирости. Ще хочу, Учителю, спитати, чомусь в нас, українців поширене в піснях звернення до долі, як до якоїсь невблаганної спасительки, божества містерійного?"- Ті люди, які люблять після відпочинку знову йти на відпочинок, кажуть, самі себе потішаючи: "Відкладу справу на потім, а тепер відпочину. Ще багато часу попереду, ну, чого спішити?"Побратиме, життя біжить, як бурхливий весняний струмок, світ — рух. Наша прекрасна плянета Земля іде вперед з великою точністю; за рік часу вона не спізнюється й на одну секунду.Життя — рух. Не стій, бо життя тебе зали­шить позаду руху людського, іди з життям в ім'я життя і для життя."Ходьба втомлює". Не бійся втоми. Солод­ка втома краща, як гіркий спочинок. Є люди, які не втомившись ідуть відпочивати. Надмір­но відпочиваючи, вони стають лінивими, кволими, неповороткими. У них появляється смуток, байдужість. І вони стають егоїстами, замкнутими в собі індивідуалістами. У них самопоявляється зневажливе ставлення до тих людей, які здійснюють подвиги, живуть для добра ближніх.Очевидно, ніхто не повинен осуджувати тих людей, які відпочивають мудро. Бездіяль­ність не є відпочинком. Мудрий відпочинок — приємна радісна праця, лісові й гірські мандри. Тільки активний відпочинок робить людину активною.Лінивість, спричинена неправильним від­по­чинком, підказує лінивим ще і ще продов­жити відпочинок. Є в таких людей багато справ, та вони їх відкладають "на потім". Той, хто справи відкладає на потім, є людиною боязливою, не рішучою, не певною в своє "я". Вона має мирянське споживацьке ставлення до життя.Мудрий і освічений чоловік одного разу мені сказав: "Усе моє життя, всі головні мої справи і пляни я відкладав "на потім". І ось я несподівано вже й постарів. І нічого в житті помітного й не зробив тому, що жив думкою "потім почну робити". Пройшло моє життя, нагадуючи мені сад, що рясно цвів та плоду не дав жодного".Чи простакуватість є виявом щирости? Очевидно, є різна щирість — є щирість проста­кувата і є щирість культурна, вишукана. Пригадую таку хвилину: мандруючи по про­вінціях Манітоби, Саскачевану, Альберти, я по дорозі завітав до українського фармера.З ним оглядаючи город, я вирвав морк­вину і тут же ножиком обчистив і почав їсти, сказавши: "Вибачте, я люблю їсти свіжу морк­ву, бачу у вас її ціле поле". Фармер відповів: "А чого ж, їжте, все одно свиням віддам". Я, подякувавши за такі щирі слова, усміхнувся (в душі я сміявся, мав чудовий настрій). Не дав я щирому й доброму фармерові відчути, що є в його словах невибаглива щирість. І — шкодую.Є люди, які на простакуватість, зовнішню неохайність, грубість дивляться, як на вияв безпосередности, зближености, вільности. Ні, нікому не потрібна така спрощена щирість почувань.Людина живе, щоб постійно гарнішати культурою почувань, культурою мислення, куль­турою поведінки. Наше завдання — від­сталих підняти до вищого рівня життя, а не пристосовуватися до відсталости відсталих, щоб їм приподобатися в ім'я рівности всіх перед всіми.Тепер про долю. Неприємно вражає таке явище: на сцені сотня співаків, стоять чоло­віки рослі, широкоплечі, добре відживлені. І могутніми голосами гримлять: "Де ти бро­диш, моя доле, не докличусь я тебе".Чуючи таких співаків, мені робиться со­ром­но. Які в них малі душі?! Вони привселюд­но кличуть, щоб до них "пришвеньдяла" доля і (о, нещасні!) журяться, що вона не загощує до них.Доля є нібито тим невблаганним ходом подій, які виникають незалежно від волі лю­дини. Наприклад, миловидна Катерина "по­лю­била москалика, як знало серденько". "Знало серденько, що треба любити ніжно і щиро варвара-москалика" (чужинця-душо­губа)? Катерина зраджена і осміяна, втопи­лася, і люди сказали "така її доля".Тарас Шевченко пише: "Орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли — така його доля". А Леся Українка: "Нема щастя, нема долі, лиш врода сама". Панас Мирний, пишучи про обрядян, зазначує, що "Обрядяни вже лічили, скільки то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати".Усім людям, які є тілом і душею здорові, кажу: у раба рабська доля. До людей лінивих ніколи не приходить проворна доля. До людей боязливих ніколи не приходить від­важна доля. У п'яниці п'яна доля, у чужовіра — чужовірна доля.Людина — коваль своєї долі. Є прислів'я — залізо треба кувати тоді, коли воно гаряче; куй, ковалику сам собі долю. Побратиме, коли немає гарячого заліза, то куй холодне, щоб воно стало гарячим.11. "Є великі труднощі в справі поширення науки вашої, Учителю. А то тому, що люди дуже звикли до чужовір'я. Звичка — сила велика".- На світі не було б людини, коли б не було труднощів на шляху її розвитку. Родитися — болі й труднощі, жити — болі й труднощі, умирати — болі й труднощі.Побратиме, не бійся труднощів! Коли ти боятимешся труднощів, то все твоє життя вони (труднощі) будуть тебе лякати, будуть у тебе радість відбирати. І ти, хоч і матимеш гарний вигляд, здорове тіло, перебуватимеш під гіпнозом людей, які зміцніли в борні з труднощами.Той (і тільки той), хто любить перемагати труднощі, маючи добрий настрій, має чудове життя! Труднощі корисні для людини мудрої і діяльної, бо вона, перемагаючи їх, мудріє, душею красивішає, життєвими досвідами багатішає, тілом свіжішає.Очевидно, перемагати труднощі — значить творити подвиг. Є люди такі, які вагаються, а потім вагання переходить у страх, і вони лякаються навіть малих подвигів.Хто вагається, той ніколи не зробить подвигу. Вагання — гублення сил, вагатися — значить гинути.12. "Є люди без вагань і вони здійснюють неможливе (тобто творять дію тоді, коли для дії немає сприятливих можливостей), але успіху вони не мають — де тут притаєна при­чина невдач?"- Побратиме, кожна людина повинна сама себе щиро (самокритично) спитати: "Маю я дар, щоб справу довершити, чи ні?" Таке питання собі повинна ставити, наприклад, та людина, яка прагне стати малярем, маючи та­лант співака, прагне стати шевцем, маючи та­лант кравця. Людина повинна, ідучи до мети, добре пізнати властивості таланту свого "я".А щодо звички, що ж: звичка — сила, на­бута під час життя і виховання. Усі люди, які здібні володіти собою, усі люди, які мають почуття критичного ставлення до себе, мо­жуть лиши­ти злі звички і збагатити себе звич­ками доб­рими, світлими, корисними. Збага­чення тіль­ки тоді буде успішне, коли воно від­бу­ватиметься поступово і в процесі щоден­ного практичного життя.13. "А я скажу так, як воно є. Немає в нас сприятливих умов для ширення Рідної Укра­їнської Національної Віри між українцями. І тому треба ждати, поки прийдуть відповідні умови. Думаю, Учителю, що й ви нарешті з цим погодитеся?"- Ніколи не скаржся на несприятливі умо­ви, бо ніщо в житті так тебе не принижує, як ця твоя скарга рабська, охляла. Не жди сприятливих умов! Починай діяти в умовах несприятливих!Учися несприятливі умови сприятливо використовувати для священних справ Рідної Української Національної Віри.Пам'ятай — з несприятливих умов творити умови сприятливі — справа талановитих лю­дей. Там, де залізна воля, неможливе стає мож­ливим. Хто сказав, що ти, Побратиме, невольова й бездарна людина?Ніколи не забувайте: умови (обставини), в яких ми живемо, швидко міняються. Люди і природа — творці обставин. Ми повинні бути тими здібними людьми, які швидко в нових обставинах орієнтуються і їх мудро викорис­то­вують чи їх мудро переформовують для тих справ, в ім'я яких твориться нове духовно вільне життя.Тарас Шевченко не ждав сприятливих умов, щоб написати "Кобзар" і не просив у людей поради, як написати "Кобзар". Він несприятливі умови перетворив у сприятливі. Він — Шевченко.Ті люди, яким бракує відваги і цілеспря­мованости, завжди жаліються на несприятливі умови та різні перешкоди. Відважні перема­гають перешкоди навіть тоді, коли для інших здавалося, що ті перешкоди не можна пере­могти — так родяться великі подвижники, красиві сини світу.Знаємо, що люди нерішучі, люди з мало­роз­виненою уявою, люди з погаслою душев­ною енергією не здібні використати найспри­ятливіші умови. Отже, для них сприятливі умови не мають жадної вартости.Ні, не жди, ніколи довго не жди на прихід сприятливих умов! Коли ж бачиш, що умови сьогодні несприятливі, а завтра будуть сприятливі, не дармуй: готуйся натхненно стрінути очікувані сприятливі умови. Щоб довершити світлий чин, треба не тільки сприятливі чи несприятливі умови мати, а й уміти ті умови успішно використати.14. "Що це є? Людина освічена й мудра, енергійна і до справи хаплива, а от коли починає робити ті чи інші справи, то ні однієї не доводить до кінця, і злиться на всіх і все. Де, Учителю, причина такої людської безпо­рад­ности?"- Правильно говориш. Є розум, є знання, є титул, є гроші і є хотіння здійснити мету — ну, що ж ще треба? Чому в таких випадках хотіння залишається тільки хотінням?Той, хто йде до мети, не вміючи її яскраво бачити, ніколи до мети не доходить. Щоб успішно йти до мети, треба мати добре роз­винену уяву. Треба вміти чітко, до найменших деталей, всеохоплююче уявити мету, і ще й цього мало. Треба уявляти мету натхненною пломенистою уявою.Людина розледачілої уяви прямує до мети по-ледачому і тому приходить до неї з великим спізненням.Є люди мудрі, освічені, настирливі та уява в них безкрила, обмежена і тому вони нездібні дійти до мети. Уява — провідна сила великих людей. Розвинена уява стимулює розум, сти­мулює душу. І тоді хід до мети не тільки ус­піш­ний, а й красивий, чаруючий, подивугідний.Треба, щоб ми, рідновіри, мали для своїх дітей Училище Розвитку Уяви. Не думаю, що десь у світі є така школа. Немає значення — є чи немає, нам варто її мати тому, що ми були тисячу літ у духовній в'язниці. І нам було "карою рідної церкви" заборонено розвивати свою уяву. Ми примушені були "мовчки чухати чуби", ниву в поті чола орати і катів своїх в ім'я віри Ісуса Христа годувати. Ми примушені були жити у рамках мертвих догм і канонів візантійської ортодоксії. Крила нашої уяви були зв'язані і тому вони недо­розвинені, і тому нам тяжко утверджувати рідні істини на рідній землі.15. "Я маю багато плянів, що нам, рідновірам, треба робити, сила силенна справ у нас. Писав про це Вам, Учителю. І досі не дістав відповіді. Що є?"- Отримав, отримав ваші пляни. Спасибі за гарні пляни. І за щире ставлення до моєї науки. Є в мене переконання, що ми, добрі українські люди, вважаємо, що плян — основа всіх основ успіху. Помиляємося ми.Наші партії, об'єднання, різні союзи мають особливо принадні пляни. І коли б з ними познайомилися чужоземні державні діячі, то вони б сказали: "Українці — особливо могутня сила світу, і коли вони досі не мають держави, то тільки тому, що не ставляться до неї, як до справи поважної". І ми б, чуючи таку думку про себе, ніяковіли б. В чім же справа?Справа в тому, що ми, українці, чудові й відважні творці плянів і поки-що (на жаль) бездарні й боязливі здійснювачі своїх плянів. Ми покищо не вміємо створити успішної методики здійснення плянів. Як зреалізову­вати плян — як збудити в душах мас енергію буремну і як спрямувати сконцентровано на шлях здійснення пляну? Які будуть несподі­ван­ки на шляху реалізації пляну, і як пере­магати ті несподіванки? Справа ця воістину складна і важливіша вона за всі найважливіші пляни. Побратиме, я щасливий, що ви збагнули суть моєї науки.16. "Буду проповідувати Рідну Віру, бо вона для мене дуже дорога. Проповідуватиму її тоді, як постане добра нагода. Вважаю, що у вільній Україні така добра нагода буде. Учи­телю, оце є в мене така думка про святу справу науки Вашої. У житті я бідував, на старість трохи розжився, хочу жити і приглядатися, що з початої справи Рідної Віри вийде".- Ні, ні, такі ваші переконання для нової української людини зовсім шкідливі. Вільна Україна це не яблука в саду, на які треба ждати до осени. Вільна Україна буде тоді (і тільки тоді), коли вона виникне в душі всіх українців як щоденна життєва необхідність і буде вона потрібна їм, як хліб і вода, і буде вона в уяві їхній такою чіткою і рідною, як образ рідної матері. Маючи все це, українці будуть готові здобути волю Україні або полягти за Неї у солодкому священному змагові.Ми, українці, задуже розумно і задуже обережно говоримо про волю України — по­милку робимо. Волю України треба любити чимсь більшим, як розум і обережність. Волю України треба любити інстинктами (несвідо­мими чи підсвідомими інстинктами) самозбе­реження і самоутвердження. Волю України треба любити так, як любить немовля рідну маму, так, як рідна мама любить немовля. О, коли всі ми піднімемося до висот такої любови до волі України, тоді ми її матимемо во віки і віки, і ніколи її не втратимо.Є Українська держава — а що далі? Коли ми матимемо Українську державу сьогодні, а не знатимемо, що робити далі, ми її завтра утратимо. Українська держава є. Щоб ми, українці, її не втратили, нам треба щодня працювати для її вдосконалення і зміцнення.Я вже не раз зазначував, що латинське слово "дисципліна" значить "порядок", "осві­та", "виховання". Дисципліна кожного зокре­ма українця і дисципліна всього українського суспільства (духовна, тілесна, політична, соціяльна дисципліна) — основа єдности народу і велич вічности Української держави.У роки Першої світової війни була для українців добра нагода мати вільну Україну. Україна лежала, як ранена голубка, на руїнах кривавої монархії Романових. Ми, українці, тримали Її (ранену Україну) у своїх руках, і ми Її випустили з рук тому, що не всі Її добре уявляли, не всі були готові Її стрінути.Учімося на помилках. Кажеш, що ти-таки ждеш доброї нагоди, щоб мати менші витрати сил, часу і грошей? Робиш помилку, старіючи.Кажу тобі, що для тебе добра нагода не матиме жодної вартости тому, що ти до неї, бачу, не підготовлений і тому, що ти маєш споглядальне споживацьке ставлення до життя. Ти, стрінувши нагоду, тікатимеш від неї. Тікатимеш тому, що не знатимеш, що з нею робити. Уяви таку подію: біля річки стоїть в'язниця, кожний в'язень жде волі, чує, що вже недалеко фронт, буде добра нагода втекти. Нагода прийшла. Ті, що вміли пла­вати, використавши нагоду, перепливли річку і стали вільними. А ті, що не вміли плавати (у дитинстві води боялися), сказали "була нагода втекти, та ми її не вміли використати. І тепер гинемо у в'язниці".Є сотні невикористаних нагод, на які люди нетерпеливо ждали, та не вміли їх стрінути тоді, як вони приходили до них.Побратиме, нагода дуже гостинна. І вона часто приходить до людей тихо і майже непомітно. Нагода ніколи сама себе не рекля­мує. Нагода не каже: "Іди, чоловіче добрий до мене, я ж твоя добра нагода". Спритні люди тому й спритні, що вони вміють бачити нагоду тоді, коли інші люди її не бачать, хоч вона й знаходиться біля них.Побратиме, ти живеш, навіть розжився, маєш добре здоров'я. Саме твоє життя є для тебе доброю нагодою творити діло добре. Добре діло — овочі життя. Іди і сій в душах братів святі зерна Рідної Української Націо­нальної Віри. Готуй їх, братів своїх, щоб вони були готові зустрінути добру нагоду життям своїм служити Україні.17. "Українці ті, що їх розум не виходить поза рамки парафії святого Йосафата чи святої Варвари, бачать щонеділі перед собою іконостас, на якому намальований гурт святих жидівських угодників. Перед жидами любими і милими вони со страхом і трепетом рабським стоять на колінах і співають: "Спаси, Господи, народ твій Ізраїла" і прости нам, грішним рабам твоїм.Я не можу бути в церкві, бачачи це і чуючи це, душа моя з жалю горить і я бачу тоді, Учителю, образ Ваш рідний, і ніби чую слова Ваші: "Люди, мої рідні, лишайте чужі вівтарі, ідіте до мене, підемо на світлий шлях Рідної Української Національної Віри, матимемо своє рідне українське "я", будемо вільними людьми". Тепер у мене постає питання: як формується наше вільне рідне українське "я"? І що потрібно, щоб воно (наше"я") мало велику силу, оригінальність?"- В основі моєї науки стоїть "Я" мого народу, "Я" української розкутої людини. Яке ми, українці, повинні мати "Я"? Як фор­мується "Я" української людини?Наше "Я" формується двома силами. Пер­ша сила: ставлення чужого "Я" до нашого "Я". І друга сила: ставлення нашого "Я" до чужого "Я". Постійність і зрілість оцінки свого "Я" потрібна для нас, українців, коли ми хочемо, щоб чуже "Я" респектувало наше "Я".Оцінює розумно і емоційно своє "Я" тільки той, хто має вільне, повнотне і благородне "Я". Повнотне, вільне і благородне "Я" має тільки той, хто в своєму особистому "Я" вті­лює найприкметніші первні "Я" народу свого."Я маю своє "Я", — каже українець. І, як дитина наївна, гнівається, що чужинці мало шанують його "Я", мало про нього згадують у своїх газетах, книжках. Чому так стається?Українець, достойний українець, повинен жити таким щоденним переконанням — від мого ставлення до мого "Я" залежить став­лення чужого "Я" до мого "Я".Наприклад, коли ти ставишся до свого "Я" так, що воно є підлегле, підпорядковане чужоземному "Я" (чужим релігійним автори­те­­там, божествам, релігійним, соціяльним і моральним святощам), то не жди, щоб чуже волелюбне і горде "Я" високо цінувало твоє "Я". "Я" рабське, угодовське, споживацьке, несамостійне, невиразне, підлегле чужому "Я" у світі ніде високо не цінується."Але ж ми, українці, маємо своє націо­нальне "Я", є у нас гарні вишивки, писанки, пісні, танці. Нам немає чого журитися".Побратиме, не вся справа в тому, що ми, як кажеш, маємо своє "національне "я"", свою у Києві святу Софію, а справа в тому, які сили стоять у центрі нашого національного "Я". Чи в центрі нашого національного "Я" стоїть чужа справа (справа грецької ортодоксії, справа ватиканської святости, справа моск­вин­ського комунізму), чи в центрі нашого національного "Я" стоїть справа — свята справа нашого "Я" (справа Рідної Української Національної Віри). Здається, немає значення, що у Києві найстаріша церква має ім'я свята Софія, але око, яке вміє дивитися глибоко, питає: чому Софія, а не Мудрість?Чи може в нашому національному "Я" є декілька "я", які самі себе знесилюють і цим зжалюгіднюють цілісність і самобутність національного "Я". Є підстави твердити, що визвольна боротьба, яку ведуть українці, за­тяжна тому, що вона (боротьба) відбувається між двома рівними силами — точиться бій українців з українцями.Там, де кожний діє проти кожного, хворіє національне "Я" і правда національна спить, як непробудний п'яниця. "Але ж ми, українці, віримо, що ми сильні, шовіністи-москалики слабі". Сильні, кажеш?Сила не має жодного значення, коли вона не сконцентрована. Сила не має жодного значення, коли вона не цілеспрямована. Сила не має жодного значення, коли вона чужою силою контрольована.

ДЕНЬ 47

1. "Наша українська сила контрольована чужою силою? Які є дані на це?"- Українці, які мають своє "Я", наприклад, підпорядковане білому чи червоному моск­вин­ському "Я", і українці, які мають своє "Я", підпорядковане латино-юдейо-грецькому хри­стиянському "Я", б'ються, як люті вороги, самі з собою.Які духовні лідери очолюють цю брато­вбивчу домашню війну? Духовними лідерами цього українського поєдинку є треновані в Москві і в Ватикані наші кровні брати — про­фесійні донощики і фарисеї, пишно обмунди­ровані носителі чужих клобуків, жезлів, мережаних лівреїв, панагій, орденів і титулів."Не вам, не вам, в мережаній лівреї, доно­щики і фарисеї, за правду пресвятую стать і за свободу. Розпинать, а не любить ви вчились брата! О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш!" — гнівно писав Тарас Шевченко.Сьогодні ми, рідновіри, не можемо сказа­ти, що на донощиків і фарисеїв "ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби", як "німії підлії раби". Ні, ми, рідновіри, не мовчимо, ми діємо — діємо, утверджуючи світ Рідної Укра­їнської Національної Віри. 2. "Що робити? Говорю братові-чужо­вірові про науку Вашу, кажу йому, що Рідна Віра — святість вільна українська. А він на мене дивиться і каже: "немає в тій Силенковій Рідній Вірі святощів", і що я маю сказати?"- Побратиме, коли ховрашок сидить у норі і дивиться на небо, він сонця не бачить, але це не значить, що сонця немає. І кровно рідний брат-чужовір, який сидить, як той ховрашок, у норі чужовір'я, бачить тільки святощі біб­лійні. Він бачить Авраама — жидівського родо­начальника, бачить Мойсея — національного жидівського воєначальника — пророка, бачить Ісуса — любого і милого сина Юдеї (принца з роду царя Давида).Українець, бачачи тільки святих жидів, каже, що в Рідній Українській Національній Вірі немає святощів. Каже він правильно, тому, що людина не може одночасно сидіти на двох стільцях, людина не може бути рідно­віром і чужовіром одночасно.У Рідній Вірі є святощі, тільки він (брат-чужовір) не спроможний їх бачити. Щоб в Рідній Вірі святощі рідні побачити, треба ви­ліз­ти з нори чужовір'я і глянути на сонячний шлях духовного відродження рідного народу.3. "Учителю Лев Силенко, я визнаю Вашу науку — належу до Рідної Віри — і що далі? Яке моє місце в Рідній Вірі? Що мені дає Рідна Ві­ра? І при яких обставинах Рідна Віра може ста­ти великою Рідною Вірою? Принаймні дво­ма словами дайте відповідь на ці питан­ня?"- Побратиме, справа не в тому, що ти визнаєш мою науку, належиш до Рідної Української Національної Віри, а в тому — як ти визнаєш? Коли ти визнаєш тільки думкою -значить твоє визнання мертве. Знаєш сам — віра, кожна в світі віра без діл мертва."Мамо, я визнаю, що я твій син. Пишеш ти мені, що зима, немає дров, немає хліба, маєш порвані чоботи. Мамо, я визнаю, що походжу з вашої ро­дини. Пишеш, щоб я не цурався рідні і признався до свого роду, я признаюся — і що далі?" — пише до мами змосковщений украї­нець — мешканець Калуги."Мені мати казала "женись". І я, щоб мати не гнівалася, сьогодні оженився. І що далі?" — питає мамин синок, відчужуючись від соромливої дружини Надії.Надія, бачачи, що її наречений, одружив­шись, не поводиться, як одружений, плаче. І каже: "І що далі?"Отже: є визнання, є признання, є любов і є питання: "І що далі?"Побратиме, життя — це питання і відповідь. РУНВіра — Життя. РУНВіра — це святе рідне поле. Розумієш, поле?Святе рідне поле тільки того годує, хто на ньому тяжко, але вільно й радісно працює (оре, сіє, жне). І дітей на ньому родить. І обороняє дітей і поле життям своїм. І на цьому кості свої складає, щоб жили діти, внуки, правнуки. І благородні могили предків стають святощами у святинях благородних потомків. Щасливий і мудрий той, хто здіб­ний так ставитися до святого рідного поля!Побратиме, святе рідне поле не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що воно твоє, та не будеш на ньому працювати, та не будеш його боронити від вторжників. Рідна Віра не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що вона твоя Рідна Віра, та не будеш Її практично втілювати в життя своє.

Хочеш бути вартісним визнавцем Рідної Віри? Хочеш зайняти славне місце в Родині Рідновірів — працюй тяжко, працюй вільно й радісно на святому полі Рідної Віри.Кожний рідновір вартісний стільки, скільки він приносить дарів — праці корисної для Рідної Віри, тобто — для самого себе. Бо Рідна Віра — священнодійний шлях, на якому українець самобутньо проявляє і утверджує своє "Я".Коли ти дією визнаєш мою науку, то це значить, що ти визнаєш упорядковану волю свого "Я". І вільно розпоряджаєшся своїм "Я", і скарбами Вітчизни своєї.Коли ти своє "Я" поневолюєш духовістю чужого (іноземного) "Я", значить ти не ви­знаєш моєї науки, ти — мій ворог, бо ти раб. Раб (і особливо той раб, який сліпо залюб­лений у своє духовне рабство) не може бути моїм другом.Твоє місце в Рідній Вірі залежить тільки і тільки від тебе самого. Той, хто працює для Рідної Віри, той, хто живе в ім'я Рідної Віри, той, хто подвиги здійснює в ім'я Рідної Віри, той сам себе увіковічнює в Рідній Вірі, стає Честю, стає Славою і Силою Рідної Віри. Він обезсмертнює сам себе у безсмертній душі внуків Дажбожих.Для достойних у Рідній Вірі — місце до­стойне й безсмертне. Достойний той, хто своїм життям ощасливлює життя ближніх своїх. Достойний той, хто має приємне життя — приємне життя має той, хто готовий померти за життя, за Вітчизну, за честь роду свого.Чому я, говорячи про життя, згадую смерть? А говорячи про смерть — згадую жит­тя? Тому, що я хочу, щоб ми, рідновіри, були воістину щасливими людьми — щасливі ті, які вміють день свого народження обез­смерт­ню­вати днем своєї смерти.Одні люди живуть, боючись померти. Дру­гі люди вмирають, боючись жити. Бачимо, що страх життєвий і страх смертельний — явища не щасливі. Хто здійснює достойний чин для Рідної Віри, той обезсмертнює свою душу в пам’яті сучасних і грядущих поколінь. Хто зник з пам'яти тому, що своїм життям не за­слу­жив на пам'ять, той відщепився від віч­нос­ти рідної духовости і згинув у прірві забуття.4. "Так, Учителю, але ж є люди старі, немічні. Є діти. Вони щирою душею визнають Рідну Віру, та не можуть вони працювати для Рідної Віри?"- Вони наші старші і молодші Побратими і Посестри. Вони — тіло наше і душа наша. Ми від них не можемо вимагати того, чого в них немає. Та їм ми зобов'язані Рідною Вірою дати все, що ми маємо. Ми, рідновіри, Одна Родина внуків Дажбожих.І коли ми в біді — всі ми бідуємо. Коли ми в радощах — всі ми радіємо. Той, хто не тур­бується про недужих Побратимів і Посестер своїх, той має хвору душу — хвора душа не здібна правильно оцінити своє "Я"."Рідна Віра є малою вірою чи великою — при яких обставинах Вона може стати вели­кою вірою?"- Рідна Віра тільки тоді буде великою Вірою, коли Її сповідники будуть здібні здій­снювати великі справи. Тільки той уміє бути віруючою людиною, хто здібний в ім'я віри довершувати подвиги. Без великих под­вигів немає великої віри.5. "Учителю, визнаючи Рідну Українську Національну Віру, я став людиною вільного духа. Ніхто мене не лякає ні пекельними карами, ні, як писав Іван Франко, "попівсь­кими тортурами".Я вільний, і все ж — зневірений, бо бачу, що цей мій вільний дух не дає мені вільної України. Не дає мені особистого щастя. Робіть, Учителю, так, щоб вільний дух при­носив волю Україні, а коли Україна вільна, то щоб він (вільний дух) давав їй силу".- Побратиме, твій дух вільний, але він неактивний, не творчий. І тому він має малу вартість. І тому він тобі не дає особистого щастя.Хтось десь, пригадую, у старих книжках з антропології писав, що "малороси — хлібо­робський народ неповороткий, вайлуватий, повільний у рухах".Читаючи це, я був обурений. Я хочу, щоб мій народ був народом активним, бистро­ум­ним, винахідливим, рішучим, спритним. Коли з тих чи інших обставин (обставин тися­чоліт­нього духовного рабства) такі корисні ри­си характеру в нас занедбалися, ми їх повинні свідомо виплекати, вивчаючи зміст на­шого життя, суть нашого тілесного і духовного "я".Ми повинні бути активним, діяльним, енер­гічним, тобто, великим народом, талано­ви­тим народом. Пасивність, збайдужіння, бездіяльність, громадська кволість, вайлува­тість — це смиренне безталання. Ні, це щось більше — це традиційне нещастя!Ми, рідновіри, змагаймося не тільки за волю нашого національного духа, а й за активність, вольовість волі національного духа, за його невсипущу творчу енергію.Вільний національний дух подібний на поле, вільне, непорочне, неоране поле. Одні люди, працюючи на цьому полі, множаться і славляться. І своїм красивим життям дивують світ. А другі, розлінившись на цьому вільному багатому полі, дрімають.Лінивство тілесно здорових людей — це хвороба, якою ніколи не хворіють достойні люди. Побратиме, ставши людиною вільного духа, вільно твори подвиги, корисні для народу. І цими подвигами сам себе ощаслив­люй і ближніх своїх.Вільний дух дає тобі право бути вільною людиною — умій активно, творчо, кмітливо і відважно цим скарбом користуватися.Любиш силу? Сила наша тільки тоді буде сильною, коли ми навчимося все робити самі. Сила родиться під час щасливої натхненної тяжкої праці. Тільки той народ, який все робить сам, сильний. І вільний. Він сам утверджує самостійну силу свого "Я". Не кажу, що не можна користуватися кращими винаходами того чи іншого народу тому, що вони чужі. Можна, та треба робити так, щоб вони (чужі творива) були підпорядковані силі рідного народу.6. І дипломатія — сила велика. Може б ми, рідновіри, звернулися до японців, арабів, жидів, індусів. Вони мають свої рідні віри, їм легко зрозуміти нас, рідновірів. Може б вони нам допомогли побудувати Святиню Даж­божу? Матеріяльно ми слабі. Що про це скажете, Учителю?- Очевидно, ніхто не проти того, щоб отримувати допомогу від посторонніх сил особливо тоді, коли така допомога потрібна. І ми б від такої допомоги не відмовилися, якби не оте "якби".Коли сильний помагає сильному — це зна­чить пан помагає панові. У кожного з них за­лишається самостійне "Я" недоторканою свя­тістю. Коли сильний помагає слабому — від­бу­вається духовна, або матеріяльна домінація сильного "Я" над слабим "Я". Ми, рідновіри, не можемо дозволити, щоб будь-яка сила чу­жого "Я" домінувала над силою нашого "Я".А тепер промовлю, Побратиме, до душі твоєї. Святиня Дажбога — це твоя совість, твоє духовне обличчя. Хочеш ти, щоб чужі люди позичили тобі совісти, позичили тобі духов­ного обличчя, щоб і ти був совісною люди­ною, щоб і ти мав духовне обличчя?Святиня Дажбожа — це любов твоя, це твоє рідне шукання Бога. Хочеш ти, щоб чужі люди тобі позичили любови, щоб і ти був людиною здібною любити? Рідне шукання Бога — мати рідна.Людина без своєї совісти, без своєї любо­ви, без свого шукання Бога не є достойною людиною. Не позичаймо! Не позичаймо ні в кого в світі (ні в приятелів, ні в ворогів) ні віри, ні совісти, ні любови. Будьмо самі творцями святощів. І вони нас наснажуть мо­гутньою силою. І світ визнає нас достойними людьми світу.Віруючі, воістину великі віруючі люди, як знаємо з історії релігій світу, продавали свої хати, жили на воді й хлібі, і будували святиню, вірою своєю чаруючи людство.Вони (воістину великі віруючі люди) ві­рили, що є добра смерть і є добре життя. Доб­ра смерть і добре життя тільки там існують, де відбувається перманентна священна боротьба за утвердження на небі й на землі волі рідного "Я".Святиня Дажбожа — Дім, в якому ми, рід­новіри, сходимося, щоб мати Священну Го­ди­ну Самопізнання. СВЯГОС — Священна Го­ди­на Самопізнання. Є в світі встійнене пе­ре­ко­нання: коли хочеш пізнати Бога, людей, світ, пізнай сам себе — пізнай свою ду­шу, пі­знай свій рід, пізнай своє минуле. І пе­ред­чут­тям (ін­туїцією) передбач хід свого май­бутнього.Ми, рідновіри, самі себе пізнаючи на Свя­щенній Годині Самопізнання, пізнаємо таїни життя нашого, пізнаємо правильний шлях до Бога, пізнаємо правильне розуміння і відчу­вання Бога, пізнаємо радощі і смутки рідного народу. Ми не смиренні раби Божія, які со страхом і трепетом стоять на колінах перед жидівським кивотом, перед іконами (обра­зами) біблійних жидівських праотців.Ні, ми достойні люди — натхненники Божі, правдоносні лицарі Божі.Я приніс науку, осяяну енергією священ­ного світла Дажбожого. І ставлю її вище жит­тя мого. Я їй підвладний. У ній славиться сила Неба і Землі. Я кажу: ми, українці, впродовж десяти століть були тяжко обмануті тими чу­жинцями, які вторгалися на наші зем­лі, щоб нас робити щасливими, культурними, пись­мен­ними, релігійними, справедливими. До­сить!Ми, рідновіри, не хочемо, щоб чужі люди праведні чи неправедні робили нас на нашій землі щасливими, культурними, письмен­ними, релігійними, справедливими!Ми, рідновіри, будемо щасливими тільки тоді, коли щастя самі собі здобудемо своїми руками, своєю зброєю, своєю мудрістю, своєю вірою і любов'ю.Ми, рідновіри, будемо культурними людь­ми тільки тоді, коли ми самі свою рідну куль­туру творитимемо. І правильно освіченими людьми ми будемо тільки тоді, коли ми будемо освічені по-рідному.І релігійними людьми ми будемо тоді і тільки тоді, коли наша рідна релігія родити­меться в наших душах сама по собі з наших почувань, з розуму нашого, з творчого життя нашого, з божественного світла Дажбожого. Родитиметься так вільно і так природньо, як родиться вільно і природньо в душі матері материнська любов. Тільки наша, нами утверджена справедливість, поробить нас справедливими людьми!У вересні в 67 році у "Самобутній Україні" я писав: "У душах наших, як святе натхнення, визрівають хотіння мати Святиню Рідної Української Національної Віри. І ми її матимемо! Ми її побудуємо із божественних скарбів Української Віри в Єдиного і Всюди­сущого Бога, що в нашому розумінні є Доско­налістю світу. Ми її побудуємо з благород­но­го вогню сердець наших, з нашої непороч­ної вірности Матері-Україні". І ми її побудували.7. Мій сусід — активний рідновір, але дехто з рідновірів не високої думки про нього. Учителю, ми повинні високо цінувати усіх активних людей.- Активність — дорогоцінна риса людського характеру. І я високо ціную активних людей. І хотів би, щоб їх було якнайбільше в рядах Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри.Але у всіх випадках будьмо розсудливими: активність стає лихом тоді, коли вона не організована, анархічна, грубіянська.Активність повинна бути продумана, ціле­спрямована, культурна, благородна. І узгідне­на з інтересами ОСІДУ РУНВіри. І спря­мо­ва­на для творення авторитету керівних органів ОСІДУ РУНВіри тепер і завжди. (Знаємо, що там, де немає авторитетного проводу, немає успіху, постає свавілля і поразка).Активність, яка свідомо чи несвідомо, явно чи скрито шкодить справі розвитку Рідної Віри, не може нами цінуватися: така активність нагадує "ведмежу прислугу". Що таке "ведмежа прислуга"?Наприклад, циган мав вірного ведмедя. Він (ведмідь) на базарі на залізному ланцюгу танцював під сопілку фокстрот. І за такі атракціони циган давав йому грудочку цукру. Під час спочинку заснув циган. Ведмідь помі­тив, що сіла муха на ніс доброму господареві.Ведмідь вирішив убити муху, щоб вона не докучала сплячому. Лапою вбиваючи муху, він убив і господаря свого. Справа, як бачимо, не в активності, а в культурі і шляхетності активности.РУНВіра хоч і основана на вірі Предків, та вважається вона наукою з новими поглядами на світ. І має Вона нове розуміння Бога. І Нею (святою РУНВірою) можна рідних людей чарувати і можна насторожувати: від чого це залежить? Тільки і тільки від культури мислення, культури почувань і культури активности.МИ, рунвісти, хочемо, щоб народ шанував нас, любив нас. І ми хочемо, щоб нами гордилися наші діти, внуки, правнуки. Ми так хочемо тому, що ми любимо самі себе.8. "Це ж самолюбство, нескромність. Ми повинні всюди підкреслювати, що ми самі себе не любимо. І для нас байдуже — люби­ти­муть нас наші потомки чи ні. У нас, рунвістів, є самолюбство, самовпевненість, самопохва­ли. І дехто бачить в цьому формування нового характеру людини української. Учителю, які Ваші в цій справі міркування?"- Ми, рунвісти, повинні інтереси Рідної Української Національної Віри ставити на перше місце. А інтереси особисті — на друге. Коли ми будемо людьми такої високої гро­мад­ської і особистої моралі, ми здобудемо — ми завоюємо славу кращих людей України і Світу."А що станеться з нами, коли ми свої особисті інтереси поставимо вище інтересів Рідної Віри. І будемо самі себе потішати, що якось воно буде. Інші люди добру справу робитимуть за нас. Бо ми за особистими справами часу не маємо?"- Нічого особливого не станеться. Про­живши вік, відійдемо з світу цього. Потомки наші (діти, внуки, правнуки), історію життя нашого вивчаючи, соромитимуться нас. І вони скажуть: "Батьки наші були людьми сіренькими, буденними. Не мали вони ні натхнень світлих, ні дій благородних. Вони від чужовір'я відійшли, а присвятити себе святій Рідній Вірі не здібні були. Знеславили самі себе рабською прив'язаністю до спожи­вацьких способів життя".Про самолюбство, самовпевненість і само­похвалу скажу тобі таке. Десять століть про­фесійні архиєреї чужовір'я вбивали у нашому народі почуття самолюбови, почуття само­впев­нености і самопохвали, щоб перетворити його (народ наш) у смиренних овець стада Христового, правильніше кажучи — попівсь­кого.Побратиме, люби сам себе. Люби сам себе гідністю. І пам'ятай: той, хто не любить сам себе, ніколи не любитиме ближчих своїх. Той, хто не любить сам себе, той і не поважає сам себе. І не шанує слова свого. І не виконує узятих на себе обов'язків.Спитай сам себе: що вартий той народ, який не любить сам себе? Англійці люблять самі себе; вони впевнені самі в себе, вони хвалять самі себе. І такими є — жиди, німці, москвини, французи, араби, італійці та інші достойні народи. І зайці.9. "І зайці? При чім тут зайці? Знаю — жартуєте".- І заєць любить сам себе, він певний сам у себе. І він своєю швидкістю хвалить сам себе. Заєць не глупий — він не жде поки вовк почне його хвалити, що він смачний.Той, хто не впевнений сам в себе, ніколи не буде впевнений у побратимів своїх. І підо­зрюватиме їх. І ширитиме всюди підозріння до них. І це зрозуміло — як же він може бути певним за інших, коли він сам за себе не певний.Той, хто не здібний сам себе похвалити своєю достойною працею, своєю щирою жерт­венністю, своїм подвигом, своєю побра­тим­ською вірністю, той є людиною жахли­вою, нестерпною. І не ждіть, щоб така людина найкращу людину хвалила, любила. Ні, вона їй заздрить. Вона сама не здібна довершити доброї справи і ненавидить ту людину, яка добру справу довершує.Той хто любить сам себе, той уміє цінувати любов, знає радість і сльози любови. Той, хто любить сам себе, той дорожить честю своєю, дорожить словом своїм, дорожить ім'ям роду свого. Той, хто не любить сам себе, небез­печний. Він ненавидить весь світ: бо як же він може любити світ, людей, коли він навіть сам себе не любить.Я кажу: "Побратиме, ніде не реклямуйте, що ви самі себе не любите. Бо ніхто вам не повірить. Навіть той, хто вмотивовано і щиро доводить, будучи не злою людиною, що сам себе не любить, він насправді сам себе любить несвідомою любов'ю. Він любить сам себе інстинктом самозбереження".Ті, які маніжаться, знизують плечима і ніби підкреслюють, що вони такі скромні, такі не самолюбні (похвал не люблять, доброго слова про себе не люблять чути) є хитро замаскованими жорстокими егоїстами. Вони небезпечні тому, що не щирі самі з собою і з ближніми.Вони не знають, що мати-Природа кожну живу істоту обдарувала самолюбов'ю. Лев любить сам себе, собака любить сам себе, орел любить сам себе. І всі вони, люблячи самі себе, діляться з дітьми своїми крихтами їжі і теплом серця свого.Побратими, люблячи самі себе, вірячи самі собі, хвалячи самі себе, ділімося самі з собою крихтою хліба, краплею води і теплом серця свого.10. "Чи можна всяку любов до себе оправдувати?"- Ні. Монах, який над берегом Дніпра сам себе замурував у печері і демонструє своє відречення від сонця, від щебету пташок, щоб спасти свою душу, є хворобливим самолю­бом. Він в ім'я спасіння своєї темної душоньки і поселення її у царстві небесному, відрікся від рідного народу, і зовсім не дбає про справи Вітчизни своєї.І є люди (сучасні світські люди), які люблять самі себе хворобливою любов'ю: такі люди усіх ненавидять, усім заздрять, усім недовіряють. Вони не люблять належати до громади. Вони замкнуті самі в собі. І таких людей майже не можна бачити в активному громадському житті."Учителю, кажете: "Ми, рунвісти, повинні інтереси Рідної Української Національної Ві­ри ставити на перше місце, а інтереси особисті — на друге. Отже, ми повинні не себе любити, а Рідну Українську Національну Віру?""- Ми і Рідна Українська Національна Віра — матеріяльна і духовна суть одна. У нас же є святий закон: ВСІ ЗА ОДНОГО ОДИН ЗА ВСІХ. Той, хто є господар сам над собою, той, хто любить своє особисте господарство і ставить його інтереси на друге місце, а інтереси Рідної Української Національної Віри — на перше місце, робить це з достойної любови до себе, а не з ненависти до себе чи до свого особистого господарства. Він знає: громада Рідної Віри — родина його. Він — її достойний і гордий син.11. "Чому в деяких людей немає "Чому?" Є в цьому якась вада характеру — на непра­вильний шлях спрямоване мислення?"- Найгіршою стороною характеру раба є те, що він майже ніколи не здібний ставити питання "чому?".Сталася помилка, поразка, сварня, неяс­ність, затримка, суперечка, раб, бачачи все це, сліпо обурюється, осуджує все і всіх. Він нарі­кає, картає, обмовляє авторитетних провід­ників. Він вживає лайливі слова. Та ніколи він не ставить питання "чому?".Ми, рунвісти, не є рабами. Щоб не сталося в нас (навіть щось найприкріше, найболю­чіше, найнеприємніше), ми ставимо питання "чому?".Поставивши питання "чому?", уміймо спокійно і всесторонньо дослідити справу. Не робімо швидких гарячкових висновків і осуджень.І головне: завжди стіймо по стороні тих людей, які діють на користь Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Націона­ль­ної Віри.Уміймо пізнавати тих людей, які прагнуть бути у проводі, будучи людьми лінивими, бо­язливими і скупими. Їх до проводу не можна допускати тому, що вони, ставши провідни­ками, своєю лінивістю, боязливістю, скупістю будуть всім давати злий приклад. Усім, хто помиляється, даваймо нагоду виправити помилки.Керуймося всюди і завжди розумним священнодійством: ми, рунвісти, зерно, а душа народу — поле. Впадімо зерном любови і вірности в душу народу, щоб в народі буйно врожаїлася Рідна Українська Національна Віра.12. "Яке в нас, рідновірів, має бути став­лення до багатства? Христос сказав стрічно­му, щоб він роздав свій маєток і тоді йшов з ним. Маркс сказав, що тільки пролетар є надійною силою в боротьбі проти капіталіста. Чому вони так однозгідно казали — є в цьому якась стратегія перемоги чи нехіть до приватної власности?"- Я кажу: любіть багатство (багату хату, дорогі річі, гарні меблі, багатий одяг) так, щоб воно служило Вам, Рідній Вірі.І будете ви щасливими, вільними і мудрими людьми. І діти ваші будуть вашими, і Вітчизна ваша буде вашою.Коли ви любитимете багатство (багату хату, дорогі річі, гарні меблі, багатий одяг та інші свої маєтки) так, що забудете самі про себе, про Рідну Віру, про матір-Вітчизну свою, станете ви рабами темними, тренованими попихачами німецькими, жидівськими, моск­винськими.І хата ваша розвалиться. І дорогі речі ваші постаріють. І гарні меблі ваші погниють. І багатий одяг ваш стане дешевим. Багатство зробить вас нещасними людьми. Бо не багатство служило вам, а ви служили йому.Не маючи продуховленої душі, не маючи Рідної Віри, не маючи рідної мудрости життя, не знаючи історії народу рідного, ви і дітям своїм нічого рідного не дали. Ви дітям своїм не показали рідної дороги життя. І вони пішли від вас, самі себе не знаючи, самі себе ненавидячи. І щезли у морі забуття.Христос так, як і Зороастр, Будда, Мога­мет знав, що людина не може бути вільною, коли вона сліпо прив'язана до свого маєтку. І ставить свій маєток вище віри своєї, вище переконань своїх. Вона, боючись утратити ма­є­ток, приховує погляди свої. Хитрує і манев­рує, щоб і приятелям, і неприятелям догодити.Той, хто лишив маєток і пішов за Христом, не боявся утратити те, чого він не має. Він не прив'язаний до земних благ. І тому готовий творити подвиги. І своїми подвигами роззброювати багатих. Я вже казав, що велика віра там, де великі подвиги.Найбільш безстрашні ті, які крім життя, нічого не мають: знали про це Маркс і Лєнін. Наприклад, москвинські гнані і голодні про­летарі штурмували палаци, щоб у них замеш­кати. І вони замешкали. Вони (пролетарі), вірніше — їхні вожді стали красними графами, баронами, маршалами — жорстокою кастою лєнінського дворянства. Нічого не змінилося — білий барон став пролетарем, а пролетар став красним бароном. Маркс таку зміну меш­канців палацу зве клясовою боротьбою.13. "Так воно було всюди і в різні епохи людства: одні обожнювали Будду, а інші — про­клинали Будду. Одні казали: "Ісус — Син Бо­жий", а інші — "Ісус — безбожник, аван­тюрник, неморальна людина, самолюб, дема­гог". І так і в нас є: одні Учителя шанують, а інші — обмовляють, глузують. Кажуть, що Учитель має твердження помилкові. І що на це відповідати?"- Я нікого не примушую вірити мені, або — не вірити. Той, хто вважає, що моя наука хибна, що я людина недобра, хай залишить мене і шукає собі іншої дороги.Так, є люди, які в моїх працях знаходять ту чи іншу помилку, але у своїх працях вони жодної помилки не бачать. Вони були б поважнішими людьми, якби вміли самі бачити свої помилки, і не страждати над моїми.Мені шкода тих людей, які своїми безсер­дечними нападами на мою особу, самі свої нерви виснажують. Їм би я хотів сказати — зжальтеся самі над собою. Зрозумійте, що достойно мене критикує той, хто творить діла кращі, як мої, а не той, в кого в очах по­темніло від безпорадної злости на мою особу. О, бідні, бідні, їх так роздратовують дріб­нички, що про великі справи вони не здібні думати.Вони проголошують мій погляд на ті чи інші справи помилкою, хибою, забуваючи, що мій погляд є моїм поглядом, і я маю право його мати. І його проповідувати.Є різні погляди на ту чи іншу історичну теорію, на ті чи інші закони етики, естетики. І власне й краса людства в тому, що воно здібне мати багато поглядів на одну справу. Наприклад, є десятки теорій про походження життя на землі. І творцями їхніми є найбільш обдаровані сини світу.І точиться боротьба між їхніми творцями і визнавцями. Точиться боротьба врівнова­же­на, достойна. І жорстока. І кожний, хто веде боротьбу, знає, жодну теорію про походження життя на землі не можна вважати абсолютом — у кожній з них є помилки, є шукання, є передбачення.Я вважаю, що кожна людина має право на ту чи іншу справу мати свій погляд. Я — не Бог, я — людина: не було й не буде на світі людини без помилок. І Христос — Бог християнський помильний. Він помилився, вірячи, що апостол Юда — вірний побратим.Людина стала людиною тому, що вчилася на помилках. Хто не робить помилок і на помилках своїх і чужих не вчиться, той не є людиною.Та тверджу і завжди твердитиму, що я не помиляюся, проповідуючи, що рідна мати — рідна, а чужа мати — чужа, рідна віра — рідна, а чужа віра — чужа, рідне розуміння Бога — рідне, а чуже розуміння Бога — чуже. І ці твердження я проголошую святими і вічними догмами Рідної Української Національної Віри. І вірю -достойні люди ніколи не будуть осуджувати їх.14. "Рідна Віра, яку відроджує Лев Си­ленко, несе неспокій у мою родину. Отож — лишіть мене в спокою. Теща хоче, щоб я, університет закінчивши, так вірив у Біблію, як вона. І так стояв у церкві перед образами біблійних жидів, як вона стоїть. І я стою, бо хочу спокою. Вона гордиться, що зять робить все так, як вона наказує. І я мовчу, бо хочу спокою", — каже мені сусід, мій рідний брат — чужовір. І шкода мені його."Скажіть, Учителю, що йому можна сказати щодо того його "спокою?""- Вірити в те, в що не хочеться вірити — неспокій. Ненависть — неспокій. Любов — неспокій. Зустріч — неспокій. Розставання — неспокій. І світ — неспокій.Твій сусід, живучи, хоче спокою? Смерть — спокій. Не раджу живим шукати такого спо­кою. З неспокою постало життя, і тому воно неспокійне. З світла Дажбожого постала лю­дина, і тому вона любить світло. І йде до світла. З світла (з вічного неспокою — руху) виходить людина і повертається вона до нього. Світло — Неспокій (Енергія). І Дажбог (Датель Буття) — Свята Таїна Незнищимої Енергії.Іди, Побратиме, і скажи про це сусідові, братові своєму. І пам'ятай, що справа не в спокою чи неспокою, а в тому, які в неспокою домінують сили — темні чи світлі, мудрі чи глупі, рідні чи чужі, вільні чи рабські.(Буття — це Природа. І Буття — це Мислен­ня. Природа і Мислення в Бутті. Є мало­роз­винене Буття і є високорозвинене Буття. Вічна (невичерпна і незнищима) самоутверджуюча Сила (Енергія) є Першоосновою несвідомого і свідомого Буття, ім'я їй — Дажбог.У "Біблії" Бог виступає, як особистість, яка ходить, говорить, погрожує, судить, карає, милує. У "Мага Вірі" Бог безособовий, Бог — Вічна Всюдисуща світла Сила, без Якої не може існувати несвідоме і свідоме буття).Людина є творцем віри, творцем розумінь Бога, волі, моралі, культури, краси, звички. Людина є творцем свого шляху життя. Закон — це порядок. Є закони космосу, неживої і живої природи. Є закони мислення, почування, племени, держави.Людині потрібні закони Правильного Жит­тя, щоб вона могла самовдоскона­люва­тися. Самовдосконалення — прагнення людини покращувати себе, свій шлях життя. Там, де немає морального самовдосконалення, немає самопізнання.Латинське слово "морес" значить "звичаї", звідси — "моральний" (звичаєвий). Щоб пізна­ти вдачу народу і його самобутність, треба пі­знати його звичаєвість і обрядовість (культу­ру).Правильне Життя має Правильне Мислення, Правильне Хотіння, Правильне Виконання, Правильне Ставлення до себе і оточення, Правильне Харчування, Правильну Любов, Правильну Віру.

ДЕНЬ 48

1. Правильне Мислення має Волю, Мету, Відвагу.Мислення — духовна діяльність, поведінка життя людини. Людина така, яке в неї Мис­лення. "Говоріть щось, хочу знати, які ви є".Мислення і почуття не відділені одне від одного. У Мисленні людини живе її Минуле, Сучасне і Майбутнє. Людина успадкувала Минуле від предків, дідів, батьків. Не маючи Минулого, вона не могла б орієнтуватися в Сучасному.У квітах Сучасного визрівають зерна Май­бутнього. (Звідки знаю, що так є? А звідки інші знають, що так не є? Інші знають так, як знають. Я знаю так, як знаю).Мислення — слово. Немає такого Мислен­ня, яке б нікому не належало. Правдиве містке слово має вартість, безвартісне слово не є словом. Людина безвартісних слів сама себе обезвартіснює. Мислення — хотіння людини поділитися з людиною пережитим, баченим, почутим.Мислити — значить порівнювати, єднати, роз'єднувати, уявляти, числити, усвідом­лювати. Є різні способи Мислення: дієво-наочне — виконання праці в лісі, полювання. Поняттєве — визначення поняття Бога, волі, закону. Образове — малювання, писання.Мислення поєднане з людиною так, як поєднане дерево з коренем: хворіє корінь — хворіє дерево; хворіють нерви — хворіє людина (її мислення). Є вислів: "Мислю — значить живу". Людина, яка живе, щоб тільки жити, має неповноцінне життя.Людина, яка мислить тільки про харчі, нічого не мислить: харчі для себе здобувають і хробаки, нічого не мислячи. Людина мало б відрізнялася від животини, якби не мала хотіння ошляхетнювати Мислення. Усе, що людина створила, це наслідки її Мислення.Життя є правильне і життя є неправильне. Головне, щоб людина правильно Мислила. З правильного Мислення утверджується пра­виль­не Життя, правильне ставлення до себе, ближніх, оточення.Людина, яка знає, що знає і знає, що не знає, — розумна. Знання — освіта, а вільне ос­мис­лення знання — достоїнство, а переоцінка знан­ня — розум. Людина розумна знає, що прави­ль­не Мислення вільне, дисципліноване, толе­рант­не, спокійне, передбачливе, блажен­не, на­по­легливе, послідовне, чесне, зосеред­жене, ба­дьоре, ясне — зрозуміле, відважне, цілеспрямо­ване, віруюче.Хто вміє самовдосконалювати Мислення, той вміє поглиблювати Мислення, вміє ро­бити Мислення вартіснішим. Самопокращу­вати Мислення треба, маючи на увазі народне прислів'я — "сім раз відмір, а раз відріж".Самопокращувати Мислення треба при допомозі порівняння двох, трьох осмислень, присвячених одній справі. Треба мати два, три погляди на ту саму справу і об'єктивно під­тримати той погляд, який краще вмотивова­ний. Звідки ж можна довідатися, який погляд краще вмотивований? Краще вмотивований той погляд, який є більш моральним, обґрун­тованим і легким для оборони, і тяжким для розгромлення.Щоб успішніше вибрати кращий погляд — краще осмислення справи, треба мати душев­ний спокій і розвинене почуття самокрити­циз­му. Душевний спокій не треба втотожнювати з душевною байдужістю. Душевне, спокійне під­несення дає Мисленню окриленість і місткість.Треба ставитися до себе пізнавально. І ощад­ливо. Той, хто стомлений фізично пра­цею, має Мислення стомлене. Щоб мислити бадьоро, треба мати бадьору нервову систему. Стомлена нервова діяльність — стомлене Мислення, мляве, або — нерівне, суперечливе.Коли розум ослабнув, значить ослаблене його єднання з тілом, з органами чуття, з нервовою системою. Ослаблена сила розуму — ослаблена приємність життя: людина починає кволіти у сонливості, живе в тумані збайду­жіння до себе, ближчих, оточення.Є Мислення сильне, впливове, натхненне, але неправильне тому, що неморальне: завдає біль ближчим своїм, народові своєму. І рабське: підлегле чужоземним авторитетам, чужоземним ідеологіям, релігіям, які гноблять самобутність народу, Вітчизни.Моральне те, що приємне — приємне те, що моральне. Мислення твоє тільки тоді корисне для тебе, коли знання, тобою придбані, слу­жать тобі, твоїй Вітчизні, а не чужій силі, яка твою Вітчизну експлуатує і експлуатацію зве "християнським братерством", "дружбою двох народів".Немає на світі однієї моралі: поняття моральности релятивне (відносне). Наприк­лад, коли б німці вторгнулися в Париж, вони б принесли французам чужу мораль. Вони б визначили норми політичної моралі: француз, який на вулицях Парижу говорить по-німе­цькому, — моральний. А француз, який прагне, щоб на вулицях Парижу домінувала францу­зь­ка мова і виступає проти онімечення Парижу, — неморальний.Якщо б кияни погодилися, щоб на вулицях Києва домінувала московська мова над українською, це означало б, що вони при­мирилися з нормами рабської моралі.Рабську мораль не можна оправдати релі­гійними догмами, соціяльними поняттями, по­лі­тичними законами. Її можна прищеплю­вати тільки при допомозі терору.Раб-негр заприятелював із рабовласни­ком-европейцем: ти негр, а я европеєць — ми при­ятелі, отже, слухай мої накази, а ні — по­караю тебе, як злодія, який зрадив приятеля. "Ти українець, а я москаль (русскій), ми будемо братами, коли ти виконуватимеш директиви Москви. А коли не виконувати­меш, я тебе покараю, як ворога братерства, вишлю в Сибір! Отже, не будь зрадником, спільно зміцнюймо наше братерство!"Щоб поневолити людину, треба її Мислення спрямувати на невільничий шлях. І невільничий шлях називати правдивою релігією, братерством, справедливістю. Ті чужі сили, які прагнутимуть, щоб українці були їхніми рабами, тобто мали рабську мораль Мислення, учитимуть їх (українців) підкорятися духові чужого розуміння релігії, теїзму і атеїзму. Учитимуть українців мислити по-грецько-ортодоксальному, учитимуть зве­личу­вати дух візантійського розуміння релігії, теїзму і атеїзму. Учитимуть українців мислити по-большевицькому. Учитимуть мати москов­ське розуміння релігії, теїзму, атеїзму, моралі, соціяльної справедливости.Українці, які мають Рідну Українську На­ціо­нальну Віру, учаться українського розу­мін­ня релігії, теїзму, атеїзму, моралі, соціяльної справедливости, учаться себе розуміти по-своєму. Українська самобутня мораль звели­чує шлях життя Українського Народу, Його Минуле, Сучасне і Майбутнє.Є різні визначення моралі — індуське, зороастріянське, буддистське, конфуціянське, юдейське, шінтоїстичне, римо-католицьке, греко-ортодоксне, мусульманське, москов­сько-большевицьке.Українцеві найкраще підходить українське визначення моралі. Українець, який по-мос­ковсько-большевицькому моральний, по-ук­ра­їнському неморальний, бо він (українець-большевик) ставить інтереси Москви на пер­ше місце, а інтереси Києва — на друге. Він своє національне "я" ставить у підлеглість чу­жого "я". По-українському моральний украї­нець ставить в Україні справи духовної неза­леж­ности України вище справ чужої духовости.Не принижуй чужого мислення (не при­нижуй чуже розуміння Бога, релігії, моралі). І не дозволяй, щоб чуже релігійне, соціяльне, політичне мислення домінувало над твоїм, не будь рабом! Будь по-рідному віруючим. Будь по-рідному моральним.Мати-Природа стоїть по стороні сильних: слабих не любить, щоб світ не був слабий. Мати-Природа сильних благословляє, щоб світ був сильний.Сила родиться там, де є сильне хотіння жити і вмерти, утверджуючи самобутнє про­явлення свого особистого "я" у духовному сві­ті "я" родового, племенного, національного.Народ, який не здібний боротися за незалежність свого духовного і тілесного "я", зникає з арени історії. Нікому не потрібне зерно, яке в землю родючу кинуте, не має сил утвердити життя!Чуже Мислення мислить про чуже: грецьке православіє мислить про грецьке православіє. Москва мислить про Москву і її архітектів (Івана Калиту, Годунова, Ґрозного, Петра Першого, Лєніна, Брежнєва). Українець, який себе шукає в світі чужого Мислення, шукає себе там, де нічого свого немає, він вважа­ється блудним сином.Знання — продукт Мислення: якщо плоди чужого Мислення вартісні, вільно ними користуйся: вони мають служити тобі, а не ти їм. Якщо плоди українського Мислення корисні чужинцеві, він може вільно ними користуватися. Українці, шануючи духовну волю, не хочуть, щоб чужинець був підлеглий плодам українського Мислення.1-а. Воля. Воля — це думка: коли не вмієш волю втілити в життя, не називай себе вільною людиною. Є два ставлення до Волі: думання про Волю і творення Волі. Думати про Волю легко, а творити Волю тяжко — нічого не тяжко робити для щастя, а Воля — це щастя.Людина має мати Волю вільно само­визна­чати себе, вільно проявляти свої мислення і хотіння. І вона нікому не зобов'язана дякувати за Волю. Їй Воля належить по закону життя на плянеті Земля. І вона нікому не зобов'язана дякувати за щастя: достойна людина сама є творцем свого щастя, щастя ні в кого не жебрає; вижебране щастя нещасливе, рабське.Воля — вільне володіння собою, вільне проявлення і утвердження свого "я", вільне розпорядження своїм "я". Волі не треба просити в Бога, в людей. Хто має випрошену Волю, той утратив гідність. Воля без гідности має малу вартість.Воля — святість дана людині матір'ю-Природою. Людина несвідомою, підсвідомою і свідомою Волею очолює свої тілесні і духовні сили. Сила Волі — сила людини. Людина розумна до великої мети не доходить, якщо в неї мала сила Волі.Воля — хотіння, бажання, прагнення, роз­по­­­рядження (остання Воля умираючого — за­по­віт); є вольова людина — людина сильного характеру, наполеглива. Є вольова Воля і є Во­ля м'яка, безхарактерна. І: слово Воля ужи­ваємо також у значенні Незалежність, Свобо­да. "А я піду за волю проти рабства" (Л. Українка).Є Воля активна і є Воля пасивна. Вольо­вість (наполегливість, рішучість) розуму — шлях людини, здібної перемагати труднощі. Вольовість народжується великими почуван­нями (хотіннями).Розум і Воля людини керовані вольовістю. Невольова Воля і невольовий розум — змалін­ня якости людського "я". Вольовість треба вдосконалювати, облагороднювати. По-бла­го­род­ному вольові люди — гордість Людства.Добра Воля — добровільність: людина вірить з доброї Волі, працює з доброї Волі. З доброї Волі родяться добрі душевні якості.Зла Воля — примус: людина вірить з примусу, людина працює з примусу. З злої Волі постає пригноблення душі. Або — протест проти ідеології злої Волі.Вільна Воля — вихована Воля, впорядко­вана, самодисциплінована, самоопанована. Невільнича Воля — Воля спотворена: щоб невільник не усвідомлював своєї неволі, йому наказано перефарбувати неволю у Волю і співати пісні про вільне життя. Невільницьку Волю треба вважати незаконною Волею, неморальною, неприродньою.Є Воля слова розумна і є Воля слова глупа. Воля слова розумна — необразлива, спокійна, тактовна, терпелива, вибачлива, щира.Воля слова глупа — образлива, по-дріб­нич­ковому прискіплива, зрадлива, нетерпелива, бездіяльна, сварлива, облудна. Воля — свідоме поневолення в собі жадань поганих і свідоме плекання в собі жадань добрих. Жадання народжені почуттями. Не вміти поневолювати в собі низькі жадання значить не вміти бути вільною людиною. Чим більш людина самодисциплінована, тим більш вона вільна.Воля — це право людини боронити Волю Вітчизни, родини, людини. У культурних людей Воля культурна: культурна Воля сама себе обороняє пошанованими законами Волі.Волі не має той, хто навчений неволю зва­ти Волею і боїться цю рабську науку спро­сту­вати, щоб не піти у в'язницю з тавром "мазе­пинець", "петлюрівець". Хто сидить у в'язниці за Волю, той благородний. Він поставив духовне життя вище тілесного. Він чесний з собою, з народом своїм і з вторжниками, які гноблять його Вітчизну.Хто почуває себе вільним тоді, коли в столиці Вітчизни панує чужа мова, діють накази, прислані з чужини, той неповноцінна людина. Неповноцінна людина не знає, що вона може бути вільною тільки у вільній (від чужих сил незалежній) Вітчизні.Кожна людина підлегла правилам життя: є правила життя рідні і є правила життя чужі. Коли ти підлеглий правилам чужої філософії життя, чужої релігії, чужих понять добра і зла, значить твоя Воля підлегла чужій Волі. І ти по-чужому щасливий, або — нещасливий. І ти по-чужому даєш відповіді на ті чи інші справи свого життя: у тебе шлях життя чужий. Ти кажеш, що сам собі вибираєш шлях життя і тому можеш чуже звати рідним, а рідне — чужим. Помиляєшся: усе залежить від того, хто формував світогляд твого дитинства, хто на яку дорогу спрямував хід твого мислення.Чужа Воля — неволя. Ті чужинці, які хочуть поневолити українців, щоб розпоряджатися їхніми дітьми, багатствами, їхнім розумом і їхніми чуттями, накидають їм (українцям) свою релігійну, політичну, соціяльну Волю."Українці, ви релігійні, ми вам дали релігію. Українці, ви освічені, ми вам дали освіту. Українці, ви вільні, ми вам дали Волю. Українці, ви щасливі, ми вам дали щастя".Якщо ми релігійні тому, що нам релігію дали чужинці, значить ми релігійні по-чу­жому. Отримавши освіту від чужинців, отри­мавши Волю від чужинців, отримавши щастя від чужинців, ми можемо сказати: мішок наш, а все, що в мішку — чуже, форма наша, а зміст чужий, і тому ми не ми, наше не наше.Воля подібна на овочеве дерево: в овочах дерево, в дереві — овочі. Плоди яблуні репре­зентують характер яблуні (її силу, її красу, її властивості життя, її рід). А плоди вишні репрезентують вишню.Воля народів — це сад, в якому ростуть різні овочеві дерева. Усі овочі добрі, але не для всіх людей. Той самий овоч одній людині дає здоров'я, а іншій — хворобу. Ніякий народ не має права примушувати інший народ спо­живати овочі своєї Волі. Кожний народ має право мати свою Волю.На українському Дереві Життя мають право рости українські овочі: тільки і тільки при таких обставинах українці будуть духов­но здоровими людьми, будуть по-україн­ському вільні. Духові Українського Життя найвластивіший дух української Волі, у змісті якої проявлені самобутні притаманності вдачі української.1-б. Мета. Мета — діловитість, цілеспря­мованість, пляновість. Є обдаровані люди, але їхня обдарованість подібна на пустоцвіт: вони не мають чіткої, до найменшої детальности уявленої Мети.Мета основується на обов'язкові й відпо­відальності. Не кожний обдарований володіє цією достойністю. Мета — замисел, намічене завдання. Тим, які понад все ставлять слово, кажу: слово безплідне, якщо воно не має Мети. І воля без Мети — нещастя. Волю треба запліднювати Метою.Особиста мета стає щасливою, коли вона не шкодить Вітчизні. І про це треба знати кожному синові народу. Людина сильна силою свого народу: людина не може розвиватися, утративши зв'язок з людьми.Знаємо з історії: вторжники, поневоливши народ, не кажуть, "ми поневолили". Вторж­ники вживають філософію обману, кажучи: "ми освободили". І, очевидно, карають тих, які "не хочуть бути визволені". Визволеним часто дається на папері воля слова, але їм забороняється мати Мету.Поневолені мають право говорити про волю, співати пісні про волю, але їм заборо­няється волю по-рідному осмислювати і за неї боротися. Невільникові прививаються невіль­ничі розуміння понять: неволя називається волею, бідне життя — багатим, чуже — рідним, зрада — достойністю, рабське виснаження — змаганням за здобуття стахановської медалі.Людина, прямуючи до Мети, повинна переборювати лякливість, нерішучість, сумні­ви, маловірство, замилування до сумнівних розкошів. Людина великої Мети несе камінь великої праці "на гору круту, крем'яную". "Несучи вагу ту тяжкую", вона не нарікає на тих, хто з неї глумиться. Вона вміє, затаму­вавши біль, співати пісню перемоги. Вона вміє вірою в перемогу сама себе наснажувати новими силами. Вона згорає на дорозі до Мети, або приходить до неї, чаруючи людей і обезсмертнюючи ім'я своє."Я старий уже, мені не хочеться співати пісню перемоги. Дні мого життя пораховані". Тішся, що твої сини, внуки співають пісню перемоги, якої ти їх навчив. Тішся тією славою, яку ти їм передав.Тішся, що твоє постаріле тіло омолод­жу­ється: твоє життя в житті твого молодого пле­мени. А коли ти життя прожив у збайдужінні (у самолюбстві) — не жив для народу свого, а тільки для благ свого неповноцінного "я", то ти правий — дні твого життя пораховані.Людина Мети не приятелює з людиною говорення для говорення, зітхання для зіт­хання. Людина Мети великої і світлої своїм ім'ям звеличує ім'я Вітчизни своєї. Велична Вітчизна звеличує людство. Людство, нат­хнен­не людьми великої Мети, здібне йти до нових і нових звершень. Воля без Мети — дитина без майбутнього.1-в. Відвага. Відвага — сміливість, без­страш­ність. Смерть не лякає тих, які її не бояться. Хто має хотіння відважно померти, той має приємне життя. Хто постійно жу­риться, щоб не померти, той осмертнює життя своє.Лякливість — негативна риса людського ха­рактеру. Відважність — позитивна риса люд­сь­ко­го характеру. Відважні люди також лякаю­ться, але вони вміють лякливість перемагати вірою в себе, силою своєї вольовости."Відвага для юнаків і дівчат, а я вже бабуся. Пораюся на кухні, на вгороді, де Відвага не потрібна". Тішся, бабусе рідненька, відважними внуками, розкажи їм про свою відважну молодість, щоб вони з тебе брали приклад, гордилися тобою. І знай: праця на кухні тяжка, тяжку працю здібні виконувати тільки відважні добротні бабусі. Будь від­важною бабусею!Відвага — прикмета щасливої душі. Лю­дина, віддано й розумно закохана в Відвагу, звідує таїни щастя людського. Хвилювання відважних не всім зрозумілі. У древні часи історії людства відважні люди були про­голо­шені богами. Відвага вважалася прикметою божественности.Відважні люди спокушені небезпекою — вони люблять небезпеку, щоб її роззброїти, перемогти. І в перемозі знайти першоякісну поживу для душі своєї: найвищий чар приємности. Серця людські завжди належали відважним. І особливо тоді, коли Відвага квітнула сяйвом благородности. Відважна воля і ляклива воля ніколи не сиділи поряд. Відважна воля — вогонь. Ляклива воля — дим.Відвага і лякливість можуть бути як дар спадковости. Дітей лякливих треба вихову­вати в дусі любови до Відваги. Природі людській більш властивий дух відважности, ніж лякливости. Людина тоді, коли освоїла вогонь, відчула свою перемогу над тваринним світом. Відчуття перемоги їй дало віру в себе — з віри в себе родиться Відвага.Боязливу людину в нашому народі на­зивають "заячою душею". Боязлива людина не любить своєї боязливости. Знаючи, що їй не вистачає Відваги, вона оправдується: справа добра, але тяжка, і я не вірю, що матиме успіх, і тому її не виконав. Не підтримувати добру справу тому, що вона тяжка, це філософія са­мозалюбленого боягуза. Перемагаючи тяжкі перешкоди, людина не тільки мужніє, а й від­важніє — складає іспит життя красивого і благородного.Будь благородним: май Відвагу визнати свою помилку і май Відвагу її виправити. Май Відвагу вибачитися, коли свідомо чи несві­до­мо завдав біль ближчому своєму. Май Відвагу вибачити тому, хто кривдив тебе по своїй глу­поті. Пробачення — шлях згоди і великодуш­ности. Той, хто знає собі ціну, завжди готовий пробачити тому, хто його скривдив словом чи нерозважним вчинком. Май Відвагу — вибач ближчому своєму, коли він просить вибачення і обіцяє виправити свою помилку. Невідважні люди не були мудрецями. Мудрі люди вміли панувати над негативним настроєм, а не піддаватися йому.Боязливі люди бояться обмовлень, бо у них немає Відваги оборонити себе. Боязливі люди бояться переслідувань, і тому стають при­стосуванцями: в них немає Відваги відсто­яти свої переконання і за них страждати. Боязливі люди мають боязливу мораль: вони славлять те, що ненавидять, вони боронять те, що їх гнобить. Вони неморальне звуть мо­ральним. Нечесне ставлення до себе, до ближ­чих своїх і до ворогів своїх робить їх щас­ливими по-нечесному.Щоб до нечесного життя звикнути, бояз­ливі люди нечесність звуть чесністю. І цим оправдують боязливість душі своєї. Вони по-мудрагельському себе потішають: от Богдан був відважним і загинув, обороняючи віт­чизну від банд Щорса, а Афанасій був ляк­ливим, пересидів у соломі і лишився живим. Але сьогодні між живими немає ні Богдана, ні Афанасія. Та є пам'ять, що Богдан жив і впав на полі брані як славна людина — син народу.Афанасій жив як боягуз, і не заслужив у народі доброго слова згадки. І діти Афана­сієві живуть пригноблені: їм соромно, що люди звуть їхнього батька боягузом, який ховався в соломі тоді, коли сини обороняли Вітчизну. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків.Хто не вірить у Відвагу, відважним не буває. Той, хто має волю і мету, повинен відважно себе спитати: "Маю я благородство бути відважним, щоб звеличити волю і мету?" Не володіючи Відвагою, не вирушай у дорогу відважних: живи і працюй там, де Відвага не потрібна. Відвага — крила волі і мети. Відвага — душевна краса славних синів Вітчизни.Родичі, пам'ятайте науку відважних пред­ків — Скитів бистроконних. Вони дітей учили Відваги, призвичаюючи їх до їзди на конях, до вміння володіти зброєю. Ви вчіть! У матері Орлиці — орлята, у матері Зайчихи — зайченята.2. Правильне Хотіння має Любов, Спра­ведливість, Послідовність.Хотіння і мислення поєднані. Хто має натхненне Хотіння, той має натхненне мис­лення. Висока шляхетність Хотіння узгоджена з високою шляхетністю мислення. Людина сама вирішує — хотіти чи не хотіти, розвивати в собі Хотіння чи забути про нього.Є вислів: "То культурна людина, а то — грубіян". Животина сліпо кориться тілесним Хотінням. Людина вміє панувати над тілес­ними Хотіннями. І в цьому проявляється сила людського духа. Людина, яка сліпо кориться низькому Хотінню, стає рабом низького Хотіння. Культурна людина вміє свідомо керувати своїм Хотінням.Щоб Хотіння здійснити, треба мати силу волі. Уже знаємо, що воля — це здібність лю­дини діяти так, як їй підказує Хотіння і мис­лення. Є люди, в яких мало розвинена воля — їм так тяжко втілювати в життя світлі Хотіння.Хотіння — внутрішнє прагнення до здійс­нення, виконання. Хотіння — прагнення Волі. У людей, які мають мало розвинену Волю, мале Хотіння. Воля і Хотіння — одноджерельні. Не випадково слово "воліти" значить "хотіти", воління — Хотіння, волію — хочу.Хотіння — пристрасть, прагнення щось мати, прагнення щось здійснити, щось від­чути, щось досягнути, щось бачити, щось зрозуміти. Хотіння обіцяє приємність. І тому людина прагне завершити його. Хотіння зігріте чуттєвістю: по вартості Хотіння пізна­ється вартість людини. Людина є такою, яке в неї Хотіння і який шлях здійснення Хотіння. Хотіння — самовизначення змісту "я" людини. Хотіння має бути моральне, стійке, несупе­реч­ли­ве, повноцінне; душа Хотіння — добродій­ство.Є Хотіння пристрасне, палке, кипуче, високе, зворушливе, шляхетне. Є Хотіння темне, кволе, стомлене, обмежене первісними жаданнями тіла й душевною нерозвиненістю. Є Хотіння збочене — прагнення знайти потіху, завдаючи біль ближчому, тішитися, бачачи його страждання. Є Хотіння впорядковане (дисципліноване), виховане, приємне, світле. І є Хотіння грубе, жорстоке, животинне.Є Хотіння любити і є Хотіння ненавидіти. Є хотіння ощасливити люблену людину і в її щасті бачити своє щастя. Є Хотіння бачити Вітчизну багатою, вільною, славною, і в її багатстві багатіти, і в її волі розвивати воління, і в її славі славитися.Є Хотіння почути щире слово і потішити людину щирим словом. "Я молода людина. І мені нічого не хочеться, живу: аби день до вечора. Чому так?" Треба знати, чому вашу молоду душу залишила молодість. Хотіння — енергія душі і тіла.2-а. Любов. Хто любить, той переживає ревність, гнів, страх, радість, приємність, журбу, тривогу, турботу, неспокій, прагнення, відвагу, настороженість, втому, бадьорість, відданість, скупість, натхненність: усі ці зворушення викликаються в людині Любов'ю. І тому Любов вважається всесильною, їй не страшні смерть, погрози, голод, в'язниця, страждання. У Любові беруть участь почуття (зір, нюх, слух, смак, дотик), беруть участь Розум і Духовність. Чим шляхетніші почуван­ня і жадання, тим шляхетніша Любов.Любов очолена розумом і волею, але не­має підстав вважати, що вона народжена ро­зу­мом і волею. І тому Любов часто має хотіння панувати над розумом і волею. Є в нашому народі прислів'я, що Любов — це сер­це, "дай серцю волю, заведе в неволю". Любов може збагачувати душу і може збіднювати: значить справа не в Любові, а в її змісті. У якостях її зерна, в її вартості, в її поводженні."Як я люблю тебе, мій рідний краю, як я люблю красу твою, твій люд!" — пише Іван Франко. Він любить рідний край, рідний люд природньою, моральною Любов'ю. Він лю­бить рідне цілісною, пристрасною душею. І в цьому святість, краса, розумність Його Любови.Немилостиві люди, які прагнуть Любов природню, моральну перетворити у знаряддя спустошення душі, гноблення почувань і розуму. Українець, який любить Єрусалим, Гре­ко-ортодоксію, Ватикан, Московію біль­ше, як Київ, має Любов неприродню, не­моральну, прищеплену, вмовлену, накину­ту. Не можна добру чужу маму любити більше, ніж добру рідну маму. Хто не здібний цієї істини зрозуміти, той утратив пошану до себе, до родичів своїх, до Вітчизни своєї, а коли й має пошану, то її моральна вартість низька, бо вона не цілісна: над нею домінує по­няття, що рідне — другорядне, а чуже — першорядне.Любов до Вітчизни пристрасна й світла жаріє тільки в пристрасних і світлих душах. Могутній той народ, який має синів, об'єд­наних Любов'ю до Вітчизни. Любов може об'єднувати народ і Любов може роз'єднувати народ. Любов єднає народ тоді, коли народ має благородну душу: щоб душа народу була благородною, треба, щоб було одне поняття Любови.Усі віри (релігії) визначають свої поняття Любови, значення Любови, розуміння Любо­ви і моральні закони Любови. Я про це го­ворю у оповіді "Правильна Віра має Природ­не Народження, Блаженне розуміння, Пра­вильне Призначення".Неоднакова Любов до України здеморалі­зовує українців. Ослаблює їхню духовну енер­гію і їхнє самовизначення. Народ, сини якого неоднаковою Любов'ю люблять Вітчизну то­му, що мають різні поняття національної Лю­бови, ще не готовий бути державним наро­дом. Не забуваймо, що є англійці-католики і є англійці-протестанти, є німці-католики і є німці-протестанти.Коли почалася війна, то англійці-католики не єдналися з німцями-католиками, німці-про­тестанти не єдналися з англійцями-протестан­тами. У них Любов до Вітчизни панувала над Любов'ю до католицизму чи протестантизму: а коли так, то в них головною життєстійкою силою є національні почування. Їх можна називати націоналізмом, культом монарха, культурою національної гордости.Я відроджую між українцями моральність української національної Любови у Святині Рідної Української Національної Віри. Хочу, щоб в українців була українська Любов до України. В українців католицької віри є католицька Любов до України. Їм їхній духовний лідер (папа римський) дає наста­нови, як вони мають любити Україну. Вони справи католицькі ставлять на перше місце, а справи українські — на друге. Вони люблять українські справи тому, щоб корисно їх підпорядковувати справам католицьким.І щоб католицькі справи добре розви­ва­лися, вони вдають (особливо ксьонзи) найвір­ніших синів України, в душі ж вони є слугами ватиканськими. Хто служить двом панам, той має малу духовну вартість.В українців греко-ортодоксії Любов до України греко-ортодоксальна. Вони, як і ка­толики, щоб краще промовити до душі наро­ду, речуть, що мають рідну греко-православну церкву. Чуже не стає рідним від того, що ти його рідним називаєш: у чужому зміст чужий. В українців московсько-большевицької віри Любов до України московсько-большевиць­ка: такий українець Москву ставить на перше місце, а Київ — на друге.Чужа віра — чужа Любов. Два українці — два вороги: їх поробила ворогами Любов. Вони стали ворогами тому, що вони нерідносут­ньою Любов'ю люблять самі себе. Їхня любов їм дана, і вони її прийняли тому, що мусіли: вартість такої Любови копійчана; копійчаною Любов'ю люблять Україну копійчані люди. Людина є такою, якою є її Любов."Я всіх Люблю однаковою любов'ю, я за міжнародню любов, люблю всіх людей!" Хто любить усіх, той не здібний відрізнити злодія від добродія, не здібний відрізнити сина Вітчизни від зрадника Вітчизни, або — сина Вітчизни зве зрадником, а зрадника Вітчизни — зве сином. Той, хто любить усіх, є малої думки про свою Любов, або — нікого не любить. Або: той, хто любить усіх, має душу по-безтолковому добру: усім роздає добро своєї душі — добродіям і злодіям. Безтолкова доброта має малі моральні вартості. (Про вартості Любови я детальніше оповідаю у оповіді "Правильна любові)."Любіть Україну, любіть її во врем'я люте", — учить Тарас Шевченко. "Любіть Україну" значить — будьте людьми. Людина, яка не любить Вітчизну, утратила все: її душа стала порожньою, вона утратила зв'язок з коренем свого роду. Не всі сини однаково люблять матір: чим благородніший, чутливіший син, тим багатше його серце на Любов."Є мати з тяжкою вдачею, її тяжко любити. Вона хоче, щоб все було так, як вона хоче". Треба знати, що не в кожної матері дитинство було оточене добрими вихователями. З причин неправильного виховання може в людини бути неповноцінний характер, до якого (особливо тоді, коли він належить матері) треба ставитися терпеливо.Ненависть — почуття, властиве вдачі люд­ській, воно живе в її інстинкті. Людина має свідомо пригашувати ненависть негативну і розвивати ненависть позитивну. Є в народній пісні слова: "Хіба ж хто кохає нерідних дітей?" Українці — чужі діти для Кремля, Ватикану, Берліну, Константинополя: якщо вони так засліплені, що не здібні осмислити цієї істини, духовність їхня хвора. Їм треба лікуватися. Їм треба самооздоровитися.Їм треба занедбати ненависть негативну — ненависть до рідних синів (Мазепи, Орлика, Войнаровського, Петлюри). Їм треба розвину­ти ненависть позитивну — ненависть до ворогів Вітчизни (до північних, східних і західних зайдів, таких як лєнінці, гітлерівці).Любов до Вітчизни — вічна молодість Люд­ства. Любов викликає в людині великі духовні сили. Вона квітне кров'ю на прапорах Вітчиз­ни. Вона завжди сучасна і завжди високо цінена. Вона (чиста патріотична Любов) зав­жди пристрасна, відважна, хвилююча, мрійна. І свята. Вона не буває перекупкою. Вона живе у вдачі народній. І переходить, як цінна спадщина, від покоління до покоління. Безум­ство залюблених у Вітчизну — мудрість націо­нальної волі. З крови безумно залюблених у Вітчизну, як з іскри, загорається в народі хо­тін­ня мати свою державу, мати свій шлях національного самовтвердження. Любов до Вітчизни має право бути такою, якою їй хочеться. Їй хочеться ненавидіти ворогів Вітчизни: о, святі її хотіння!Хто не вміє ненавидіти ворогів, той не вміє любити приятелів. Серце добре чуйне: воно не може любити того, хто йому завдає болі. Син не може любити того чужинця, який повісив його матір. Любити ворога Вітчизни значить любити зло: хто любить зло, у того зла Любов. Зла Любов знаходить місце тільки у злому серці.Без Любови до Вітчизни не можна відчути щастя бути сином Вітчизни. Без Любови до волі не можна відчути щастя волі. Без Любови до мети не можна дійти до мети. Без Любови до відваги не можна здійснити відваги.