Мага Віра

ДЕНЬ 14

119. Час від часу появляються спритні май­ст­ри сенсацій, які, маючи науковий сту­пінь, про­дають за гроші своє ім'я. Вони пишуть: «На бе­ре­зі Мертвого моря знайдений череп людини. Є до­кази твердити, що це череп Мойсея знай­де­ний. Бо, згідно з писанням «Біблії», в цій місце­во­­­сті мав би бути по­хований великий законо­давець».Біблійники, різні сектантські пропаган­дис­ти, почувши про це «нове відкриття», счи­ня­ють ве­ли­кий шум, ширять листівки. Мовляв, «Череп Мой­сея знайдений!» Вірити, що «че­реп Мой­сея» знайдений, це те саме, що вірити, що на березі Дніпра знайдена могила Тараса Бульби, в якій навіть люлька ще тепла, бо з неї йде пахучий дим.120. Виникає питання: коли Мойсей — осо­ба вигадана рабінами (левітами), то тоді стає сумнівною віра милосердного Ісуса Христа? Ісус вірив у Мойсея, як у реальну (історичну) особу, з якою на горі Синай розмовляв «Гос­подь Бог лицем до лиця». Коли Мойсей — осо­ба вигадана рабінами — значить Ісус вірив у рабінську вигадку, і в цей же час нарікав на рабінів? Хто може бути впевненим, що коли б Ісус жив сьогодні, то не зробив би перегляду своєї духовної науки?121. Мойсей — принц Єгипту, володар жит­тя Єгипетського народу, син Бога Ра. Та коли він довідався, що він є жидом, вигодованим в палаці фараона, він своє жидівське поход­ження поставив вище всіх земних розкошів і титулів. Він повернувся до свого народу при­ниженого, поневоленого, бездомного, щоб з ним ділити його долю.Діти жидівські, виховуючись у школах юдаїзму на прикладах Мойсеєвого життя, самі в собі створюють почуття вищої гідно­сти, на­ціо­нальної свідомости, яка в них вважається справою божественною. Юдаїзм формує національну свідомість юдейця.Славний (особливо в Америці) Зіґмунд Фрейд у книзі «Мойсей і монотеїзм», виданій в Ню Йорку в 1939 році, доводить (на сторінці 13), що «Мойсей був єгиптянином», який устійнив між жидами віру в одного Бога. Я вважаю, що Мойсей був таким єгиптянином, як японський імператор Гірогіто запорож­ським козаком.122. І немає сьогодні для архиєреїв жодного значення, що Христос — мітичне божество. Головне основи духовної науки, які пов'язані з іменем Ісуса Христа. І ось цими аргументами архиєреї (старші жерці християнізму) роззбро­ю­­ють майстрів християнського атеїзму. Май­стри християнського атеїзму: внук рабіна Карл Маркс і учень греко-православної семі­нарії Йосип Джугашвілі (Сталін) в уяві своїх сповідників також вже напівмітичні боввани.123. Не без підстав Ездра вважається основоположником юдаїзму. Він також (крім «Торагу») є автором книг «Паралепоменон» (Хроніка). Він є автором Книг Негемиї, Дани­їла, Естер. Він оформив книги Езикіела. (Піс­ля смерти Езикіела писання Езикіела були передані Ездрі).Історики Павло Бернштейн і Роберт Ґрін у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Йорку в 1961 році, на сторінці 23 пишуть, що «Ездрі належить похвала за те, що він дав «Торагу» (П'ятикнижжю Мойсея») важливе становище».124. І так — знову продовжую розмову про Заратустру. Є три найбільш відомі дати життя Спітами Заратустри: 630-553, 628-551, 618-541. Іранці вважають, що їхній рідний Учитель Заратустра помер в 583 році до «нашої ери».У «Гатах» — священних піснях Заратустри, Заратустра — історична особа. Його поведін­ка й мислення обумовлені обставинами земного життя. Він — великий мудрець, релі­гійний реформатор, сила й краса глибоких почувань.Він має вірних приятелів, які вивчають напам'ять його промови і передають людям. Він має хитропідступних ворогів, які його принижують, переслідують і ширять про нього глумливі оповідання.125. У «Авестах» — священних книгах Заратустріянізму, Він (Заратустра) осяяний божественним ореолом. Діє Він, як Надлю­дина, божество. Між Ним і Богом (Агура Маздою) ведуться розмови про світ і людей.Є загальне переконання, що Заратустра не був збагнений Його сучасниками тому, що Його розум і Його почування були ознамено­вані зовсім новими (незвичними) розуміннями Бога і моральних вартостей життя.Усе нове (навіть тоді, коли воно має най­благородніші основи) сприймається зви­чай­ними людьми з недовір'ям. Або — з ненавис­тю чи заздрістю. Мовляв, така проста й зро­зуміла справа, чому не міг її хтось інший по­чати, більш поважний, чому почав Заратуст­ра! Усі великі справи тому й є великими, що вони прості й викликають подив.126. У «Паглавах» (священних писаннях учнів Заратустри) Учитель Заратустра прого­лошений Богом. Він — син Божий (син Агура Мазди). Він веде розмову з Небесним Отцем. Чому учні Заратустри проголосили свого Учи­теля божеством? Вони, звеличуючи Зара­тустру, звеличили самі себе. Святий Павло, зве­личуючи Ісуса, звеличив сам себе, ставши вож­дем християнських громад. Католик, звели­чуючи папу римського, звеличує сам себе.Істина вічна й мудра: діти, звеличуючи сво­го батька, звеличують самі себе, і в очах лю­дей вважаються порядними дітьми. «Та тяжко звеличувати непривітного батька». Краще звеличувати непривітного батька, ніж принижувати доброго.127. Впродовж століть навколо історичної особи Спітами Заратустри постав чарівний божественний міт. Міт — зворушлива легенда хвилювала, єднала одновірів і вела їх на священні подвиги.Іранці вірили, що Заратустра божество, а вони — діти божества. Вони вірили, що коли Заратустра народився, то Він усміхнувся. Всі добрі сили світу раділи, що Він народився. Усі злі сили світу, які вільно мандрували по землі у формі людини, тікали у підземелля, почув­ши, що народився Заратустра.Є міркування, що Заратустра був чужими воїнами вбитий у святині. Є міркування, що Він, маючи 77 років, помер. Він був за оріян­ським обрядом осяяний священним вогнем Вічности. Є міркування, що Заратустра вос­крес і вознісся на Небо.128. Могутній цар Персії Дарій Перший (522—486) — син царя Гиштаспи. Він — пра­вовірний сповідник Заратустри. Він визначив зміст свого духовного «я», проголосивши такі відомі в історії слова: «Я — Дарій. Агура Мазда дав мені допомогу тому, що я не був злим, не був неправдивим, не був тираном. Я володію згідно з справедливістю». Ім'я Дарій значить «Даруючий», санскритський корінь цього імени «да» значить «дати», «дарити».129. Менандер Давсон у книзі «Моральна релігія Заратустри», виданій в 1969 р. в Ню Йорку, (на сторінці 139) пише, що «Перші по­слідовники Заратустри великовпливові в сві­товій історії. Вони спричинилися до того, що визволили жидів з полону і помогли їм побу­дувати храм» у Єрусалимі. Що це значить?Українська (або, як у стародавній історії зазначено, Кімерійсько-Скитська) кіннота, спаливши Ниневию (столицю Ассирії), дала можливість, як я вже згадував, поневоленим народам відновити свої держави на руїнах Ассирійської імперії.Медия, у містах і селах якої перебували не­вільники-ізраельтяни, стала вільною. Персія виросла в могутню державу, маючи віру Зара­тустри. Ізраельтяни не виявили бажання ма­сово вертатися з Персії до Ізраелю. Вони (Із­раельтяни) почали в Персії творити своє окремішне життя. Вони проявили практичну мудрість. Що це значить?130. Відомо, що поневолене плем'я, опи­нив­шись на чужій землі, швидко потрапляє під вплив чужої мови, чужої культури, чужої духовости, чужих способів життя. І гине безслідно в чужому житейському морі.Поневолені Ізраельтяни, перебуваючи в Пер­сії (Ірані), уважно вивчають чужу мо­гут­ню культуру. Вони уважно вивчають науку Заратустри. І заратустріяни, бачачи це заці­кав­лення, вважали, що Ізраельтяни стають сповідниками Заратустри.131. Ізраельтяни все чуже вивчаючи, жи­вуть законом: чужа мудрість повинна служити інтересам ізраельської мудрости, а не ізра­ель­ська мудрість — чужій мудрості. Справа ізра­ельська стане світовою справою тільки тоді, коли вона викликатиме в світі подив вірністю самій собі.Плем'я, яке вивчаючи чужу мудрість, під­по­рядковує само себе чужій мудрості, щезає, як окремішна племенна спільнота. Тобто, пле­м'я, відійшовши від своєї племенної духовної самостійности (від оригінальної притаман­ности свого духовного «я») і підпорядкувавши себе чужій духовній силі (чужій релігії, ідеології), щезає як самостійна спільнота.К. Ф. Кент (визначний знавець жидівської історії) у книзі «Жидівський народ» на сто­рін­ці 257 пише, що «Зародки, які сховані в юда­їз­мі, були запліднені (під час перебування юдеїв у Персії, Медиї, примітка моя) в контакті з релігією Персії». Тобто, з наукою Заратустри.В історичній науці існує загальне переко­нан­ня, що коли б жиди не перебували в Ас­сиро-Вавилонській неволі, то вони б не мали «П'ятикнижжя Мойсея». І християни не мали б «Євангелій».132. Шонфіл (професор-теолог Лідського університету) в книзі «Історичне тло Біблії» пише, що «Юдейські символи і обряди, їхні оповідання-міти і легенди, а також їхні тради­ції були взяті від інших народів. І таким сприт­ним способом перероблені, що навіть не легко пізнати джерело, звідки прийшло запо­зи­чення і коли. І в цьому виявлявся колись і тепер геній юдаїзму, а не в творенні нового».Очевидно, Шонфіл тут має на увазі «При­по­відки Соломонові». У 1923 році єгиптологи розшифрували стародавню єгипетську книгу «Поучення Аменхотепа». У «Поученні Амен­хо­тепа» пишеться: «Прихили твоє вухо, слу­хай слова мої, поверни своє серце до розу­міння їх».У книзі «Приповісток Соломонових» пи­ше­ть­ся: «Прихили ухо твоє до слів пре­муд­рого й оберни серце твоє до знання мого» («Приповістки Соломонові», гл. 22, 17).У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Ос­терігайся грабувати бідного і не проявляй своєї сили проти слабого». У «Приповістках Соломонових» пишеться: «Не граб убогого за те, що він убогий і не тісни злиденного».133. Гіттіти (наші предки-трипільці, які ма­ли свої колонії на території сучасної Туреч­чини) були хліборобами. У Анкарі в музеї сьогодні хороняться Гіттітські клинописи, які я з зачудуванням восени в 1972 році оглядав.Гіттітологи прочитали в клинописному Гіттітському кодексі: «Коли хто на своєму полі розкладе вогонь і пустить вогонь на поле сусіда і підпалить сусіднє поле, то повинен спалене поле взяти собі, а сусідові віддати добре поле».У Другій Книзі Мойсея читаємо: «Коли хто чуже поле випасуватиме..., так мусить він віддати за се найлучче з поля свого. Коли загориться багаття і обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пні стояче колосся, чи усе поле вигорить, так мусить той, що через нього сталася пожежа, за попалене заплатити» (2 кн. Мойсея, гл. 22, 5—6).Теолог Шонфіл, пишучи, що «геній юда­їзму виявлявся не в творенні нового, а в запозиченні чужого», повинен був знати, що юдеї тисячоліттями жили на чужих землях, і були вони тяжко переслідувані. У таких умо­вах бути творцем нових великих самобутніх істин тяжко.134. Рабіни, чуючи, що сповідники Зара­тус­т­ри кажуть: «Агура Мазда — Господь Бог Іра­ну і Творець і Володар Світу», увели й у «П'я­тикнижжя Мойсея» поняття, що «Ягве -Гос­подь Бог Ізраеля, Творець і Володар Світу».Немає значення — правдиві розуміння Бога в Авраама чи ні, головне те, що жид вірний Богові свого предка Авраама. У праці «Дай мені пожити ще два місяці» я кажу, що в Авраама жорстокі поняття релігії, Бога, моралі. Він вважав, що сина Ісаака треба зв'я­зати і заколоти на жертовнику.Він не винуватий, що ще не знав чіткої ме­жі між поняттями добра і зла. Та він — батько, і жиди (його діти) не цураються його, не глузують з його півдикого кочового життя, і не зраджують його безпорадних релігійних шукань. Ні, вони звеличують його. І в цьому їхнє синівське духовне благородство.Князь Володимир (жорстокий хреститель України (Руси) зрадив віру рідного батька Святослава Завойовника (Великого Лицаря). І за зраду рідної батьківської духовости чужинці (архиєреї християнізму) проголосили його святим. Там, де зрада віри батьківської зветься святістю, немає ні правдивої віри, ні правдивої моралі, а що є — є ритуальна християнська торгівля душами.135. Сірас Н. Ґордон (відомий дослідник біблійних скриптів) у книзі «Перед Біблією» пише (на сторінці 190), що поняття справед­ливости в значенні «Бог» і поняття зла в значенні «Сатана» були жидам незнані. Коли жиди почали про ці духовні поняття писати, то їх «Звичайно позичили від заратустрія­нізму».Професор Ґанс Ґутнер у книзі «Релігія і Постава Індо-Европейців», виданій в 1966 році в Лондоні на сторінці 71 пише, що «На основі Індо-іранської віри у старих богів Спітама Заратустра в історії релігій створив десь в 9 столітті перед Христом першу науку і віру в єдиного Бога».Тут бачимо, що славний Ґанс Ґутнер дату життя Заратустри (орієнтуючись на застарілі джерела) подає ще ранішу: ця дата тепер дослідниками не береться до уваги.136. Він (Ґутнер) доводить, що ідея віри в одного Бога позичена семітами в оріян. Тим, які б хотіли спростувати твердження Ґутнера, згадуючи фараона Аменхотепа Четвертого, який хотів у Єгипті встійнити віру в одного Бога, хочу сказати: проголосити віру в одного Бога — справа одна, а теософічно її обґрунту­вати — справа друга. Релігійна реформа Амен­хотепа Четвертого потерпіла невдачу, не отри­мавши підтримки від жерців Єгипту.137. Юдейський цар Йошия (ім'я «Йошия» значить «гоєний Єговою»), сучасник пророка Еремиї. Йошия прагнув строгим царським указом проголосити між жидами монотеїзм (віру в одного Бога).Цар Йошия «повідставляв ідольські жерці, що понаставляли були царі юдейські, щоб кадили по висотах у городах Юдиних» (2 кн. Царів, 23, 5).Цар Йошия прагнув, щоб жиди перестали бути ідолопоклонниками, перестали вірити багатьом богам. Та сам він ще необізнаний був з моральними основами однобожжя.Георг Віллям Картер у книзі «Зороастрія­нізм і Юдаїзм» (на сторінках 53, 54, 106) пише, що «Жидівський дуалізм не був довершеним», «Єгова був творцем усіх явищ — усіх добрих і всіх диявольських явищ», «Та після екзилю (у часи перебування юдеїв у Персії), юдеї про­будилися і усвідомили вони, що існують духовні ворожі сили Диявола, про які вони перед тим не знали».138. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 23, видання 1973 року) на 1013 сторінці пише, що «Зороастріянізм, спеціяльно в демонології, ангеології і есхатології, вплинув на юдаїзм від часу перебування жидів на вигнанні».Георг Віллям Картер на сторінці 65 (у книзі «Зороастріянізм і Юдаїзм», виданій в 1970 році в Ню Йорку) пише, що «Для жидів була приманливою концепція Агура Мазди, концепція ангелознавства, імена біблійних ангелів — жидівські (Михаел, Гавриел та інші). Та жиди, взявши головну концепцію ангелознавства від зороастріян, оформили її згідно з поняттями своїх звичок і обрядів. У проявленні ідей ангелознавства юдаїзм був глибоко зобов'язаний Персії. Ми знаходимо, між іншим, ім'я перського дева (злого духа) Асмодева, описаного в "Біблії"».Щоб ці твердження Картера були чіткіши­ми, я скажу, що диявол Асмодев увійшов у свідомість юдеїв тоді, коли вони перебували в Медиї, Персії. Асмодев описаний у біблійній «Книзі Тобі», яка визнана католицизмом канонічною, а протестантизмом — відкинена.139. Ездра залишає Єрусалим. Він на вер­блюді їде до Ірану (Персії), до столичного міста Сузи. (Слово «сузи» значить «лілії»). Він тішиться, що Юдея (колонія Персії) дізналася, що юдейка Гадасса стала королевою Персії. Як це сталося?Юдеї почули, що для царя Артаксеркса (Великого воїна) шукають гарних дівчат, щоб жили вони «в столиці Сузи». Мудрий юдеєць Мардохей мав красиву двоюрідну сестру Га­дассу (дочку Абиґайла). Він їй порадив, щоб вона приховала своє юдейське походження.140. Він (Мардохей) учив Гадассу, як і що вона має робити, щоб цареві Персії догодити.Коли Гадасса потрапила «до Артаксеркса в царський дім», то вона вже там так догоджала цареві, що цар її «вподобав більше за всіх дівчат і надів він царський вінець їй на голову і поставив її царицею замість Астини» (Кн. Естер, гл. 2, 17).(Ім'я «Гадасса» створене з назви пахучого дерева «мирт»). Є українське ім'я дівчини Ка­ли­на і є назва дерева калина. Гадасса, ставши королевою, отримала персіянське ім'я Естер (Зоря).У відповідний час Гадасса признається ца­реві Артаксерксові, що вона юдейка. І хоче помогти своєму народові. І тоді «вийшов Мардохей від царя в царських ризах жовтої і білої барви й в великому золотому вінці і в висоновій та пурпуровій мантії» (Кн. Естер, гл. 8, 15).І так тепло любив цар Артаксеркс свою Га­дассу (Естер), що дозволив юдеям, щоб во­ни як хотіли, так і мстилися над тими людьми, які їх не люблять. І, маючи таке право, у Персії (Ірані) «вбивали юдеї всіх ворогів своїх, витинаючи мечем, вигублюючи й викоріню­ю­чи й чинили з ворогами своїми, що хотіли. У Сузах, престольнім місті, вбили юдеї й вигу­били п'ятсот душ», і «десятьох синів Гама­нових повішено», «юдеї... повбивали споміж ворогів своїх сімдесят п'ять тисяч» (Кн. Естер, гл. 9, 5, 14, 16).141. Погромивши у Персії немилих персів, юдеї влаштували радісне свято, яке особливо докладно описане в «Біблії» (у Книзі Естер), маю на увазі «свято Пурім».Ненависник юдеїв Гаман (прем'єр-міністр, права рука царя Артаксеркса) «кидав пур, то є жеребок, щоб їх (юдеїв у Персії) занапастити і вигубити» (Кн. Естер, гл. 9, 24). Гаман (Пишновеличний) не знав, що королева Естер (Гадасса) — юдейка, і тому втратив голову. І так утратив, що «його і синів його повісили на дереві» (Кн. Естер, гл. 9, 25).З слова «пур» юдеї створили назву свята Пурім, яке вони весело і врочисто святкують, як день Перемоги. Дбають юдеї, «щоб сі дні Пурім не були визаконені в Юдеїв і спомин про них не зник у дітей їх» (Кн. Естер, гл. 9, 28).142. Щороку взимку (в кінці лютого і на початку березня) вже більше як дві тисячі років жиди відзначають свято Пурім. У юдеїв справи юдейські вважаються справами їхньої рідної правдивої релігії.Вечором і ранком (під час свята Пурім) рабіни у синагогах читають «Книгу Естер». І читають натхненно, зворушливо. І під час читання у синагозі зобов'язані бути жінки, особливо молоді дівчата.143. Вдома вірна жидівська родина у свята Пурім їсть печиво, п'є вино. Там, де є жидів­ське об'єднання, вибирається молода красива дівчина. Вона символічно виконує роль коро­леви Гадасси (Естер). Жиди її вітають. П'ючи вино, благословляють Мардохея, Естер, і проклинають Гамана.144. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 9, видання 1973 року) на сторінці 18 пише, що біблійну «Книгу Естер» написав пророк-рабін Ездра.Він, прибувши з Єрусалиму до Персії, «був офіційним секретарем юдейських справ при Персіянському суді чи дворі», і був він «рабіном-письменником».Юдейка Гадасса (Естер) тільки трохи нага­дує українку Роксоляну (дружину султана Су­леймана Другого, володаря Турецької імпе­рії).145. Згадав про Гадассу (Естер) тому, що жінка не тільки в історії народу, а й в історії релігій світу стоїть поруч з чоловіком, її місце в духовному житті людства священне.Продовжую розповідь про Заратустру. Заратустра сказав, що Бог (Агура Мазда) — Дух. І це поняття високо оцінили рабіни, написавши в «Біблії», що Бог (Ягве) — Дух.У заратустріянізмі визначено, що Бог сам себе освітлив для Заратустри. Езикіел-Ездра знаючи про це, написали в «Біблії», що Бог сам себе освітлив для Мойсея.146. У вірі Заратустри визначено, що Бог (Агура Мазда) за шість днів створив світ, чоловік і жінка були вигнані з раю за гріхи. І згодом ці поняття були впроваджені до «Біб­лії»: Ягве створив світ за шість днів, чоловік і жінка були вигнані з раю за непослушність.У заратустріянізмі втілене слово — Зара­ту­стра. У заратустріянізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі, є поняття, що накінець злий дух (Анґра Ма­ню) буде знищений.І юдеї (архітектори християнізму), що жва­во на ослах і верблюдах подорожували між Юдеєю і Персією (Іраном), впровадили понят­тя заратустріянські в християнізм. Вони проголосили, що втілене слово — це Ісус, і в християнізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі і є поняття, що злий дух (Сатана) буде знищений в ос­танній день.147. У священних писаннях «Ясна» (45,11) Заратустра каже, що Він, Спаситель, буде дру­гом, братом і батьком для того, хто не любить зла і для того, хто принижує Його (Зара­тустру).І Христос, шануючи слова Заратустри, ка­же: «Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає й чинить його» (Лука, 8, 21).Джералд Л. Беррі у книзі «Релігії Світу» (виданій в Ню Йорку в 1961 році) на сторінках 70—71 пише, що «Ісус завжди лишався жи­дом. Де Ісус був пророком і мрійником, там Павло був державним діячем, будівником і організатором. Павло був справжнім осново­по­ложником християнської релігії».«Він (Павло) проявив — устійнив ідею Христа як боголюдини (божества і людини) і накреслив паралельність між Христом і ста­рим культом спасіння, внісши нову мораль у стару форму». Митрадисти (заратустріяни) свят­кували Різдво Митри, святкували Велик­день і Епіфанію (Богоявлення), і Павло й це впровадив до християнізму, — пише Джералд Л. Беррі.148. Євангелисти мудрість Заратустри впро­вадили до Євангелії. На юдейський спосіб її перелицювали. Вірили, що про це ніхто ніколи не довідається.Людський розум не всебічно передбач­ли­вий. Не передбачали євангелисти 1850 років тому, що Земля кругла, що постануть нові цивілізації і будуть відкопані старі цивілізації, що загинули п'ять чи чотири тисячі років тому.ВИНИКАЄ ПИТАННЯ: ЧОМУ ПРИ­НАЙ­МНІ ТИСЯЧУ чи п'ятсот років тому ніхто в Европі не виявив впливу Заратустри на «Старий і Новий Заповіти»?Тому, що триста років тому ніхто в світі не чув про Сумеріян, Гіттітів і їхню релігію. Ніхто не знав, що собою являє «Біблія». Ніхто не знав справжнього походження христи­яні­зму — все було покрите темрявою таїн і охо­ронене догмами, і папською інквізицією.І щойно в 18 столітті вперше европейці до­ві­далися, що у персів (сповідників науки Заратустри) у Бомбеї (в Індії) збереглися, про­лежавши тисячоліття, священні заратустріян­ські письмена.149. І з Індії в 1723 році були вперше при­везені до Англії (до Оксфорду) «Євангелії» Заратустри. Та ніхто в Европі не міг їх читати. І француз Анкетиль Дюперрон в 1754 році прибув до Індії, щоб навчитися читати таємні книги заратустріянізму.У 1771 році вперше в Европі появилися «Аве­сти» французькою мовою — і так пере­дові мислителі Европи довідалися, звідки творці юдаїзму і християнізму черпали бого­знавчі істини. Це й витворило в Европі пра­гнення зробити переоцінку євангельської ан­ге­ології, сатанології, есхатології.«Гати» вперше на англійську мову були перекладені професором Мультоном і видані в 1913 році. Дослідник історії релігій світу Ґестінґс після видання «Авест» і «Гат», на­писав, що нарешті розум Европи довідався, що «Заратустріянська релігія була релігією жит­тя в аристократичному значенні цього слова» («Енциклопедія Релігії і Етика»).150. І стало відомо, що християнська ре­лігія не створена з оригінальних чуд Ісусових і з оригінальної науки Ісусової. «Ввійшовши в жидівські доктрини і через цей фільтр про­йшовши, заратустріянізм вплинув на христи­янську теологію», — пише на 205 сторінці Р. Ґіршмен у книзі «Іран», виданій в США в 1965 році. Заратустріянізм, пройшовши через фільтр юдаїзму, втілився у християнізмі в той спосіб, що легенди, створені персами про За­ра­тустру, були приписані Ісусові, очевидно при­стосовуючи їх до юдейських обставин і на­даючи їм юдейське біографічне оформлення.151. Якщо безупереджені дослідники історії релігій світу устійнили, що християнізм збу­до­ваний на духовних основах Заратустри, Кріш­ни, Будди, то виникає питання: був Ісус істо­ричною особою чи ні? На це питання я даю відповідь у праці «Будда, Бог і християнізм».Заратустра перший визначив, що перед престолом Бога (Агура Мазди) є сім добрих духів. Іоанові Богословові це поняття Заратустри сподобалося. І він нічого про Заратустру не згадуючи, написав: «благодать вам і спокій від того, що є, що був і що прийде, і від семи духів, що перед престолом його» (Откритіє Івана Богослова, 1, 4).152. Заратустра на основі староукраїнської (Оріянської) віри учив, що «Праведне Сонце — син Отця Небесного».Русич-ратай під час сходу сонця молився на полі: «Святе праведне Сонце, милий Боже, любе світло наше».Маттей, позичивши від Заратустри мірку­вання про Сонце — сина Бога Отця, написав: «Тоді праведні сіятимуть, як сонце в царстві Отця свого» (Маттей, 13, 43). У Євангеліях Маттей написав, що перебуває «Сонце в царстві Отця свого». У Євангеліях Сонце є Божеством? Євангельське обожнене сонце не є євангельським.153. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що на світі є сини Світла і є сини Тьми, сини Тьми підуть у тьму. Ці поняття у дохристиянській Русі (Україні) визначені словами «Білобог» і «Чорнобог».Маттей, позичивши від Заратустри при­ваб­ливе поняття про діяння двох сил проти­лежних (ворожих), переосмислив їх майже до непізнання. Він написав: «сядуть з Авраамом, Ісааком, Яковом у царстві небесному, а сини царства будуть повикидані в темряву над­вірню: там буде плач і скреготіння зубів» (Мат­тей 8, 11—12).154. Наші предки (Святослав і його прав­доносні воїни — достойні сповідники віри батьків своїх) вірили, що є рай (вирай, порай) у значенні «світ вічної квітучої приємности».В часи Заратустри в Ірані слово «порай» чи «вирай» вимовлялося як «пайридася». Сьогодні вчені визначили, що іранське (пер­сіянське) слово «пайридася» вживається евро­пейцями як «парадайс».«Християнське слово «парадайс» було взяте від персіянського слова «пайридася», — пояснює на 172 сторінці «Світова Біблія», видана в 1973 році в США.155. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що та людина, яка тримає зв'язок з злим духом (і про це визначено у «Авестах»), піде до злого духа (до сатани Анґра Маню) на загибель, щоб дух її врятувався від покарання в часи приходу Священнослужителя.Апостол Павло (архітект християнізму), сподобавши міркування Заратустри, написав, що людину злу треба «видати ... сатані на погибель тіла, щоб дух спасся в день Господа Христа» (1 до Коринтян, 5, 5).У слові «До Коринтян» апостол Павло мислення Заратустри спрощує: «Заратустра ка­зав, що зла людина сама піде до зла і там її тіло загине. Апостол Павло вважав, що не треба ждати поки вона «сама піде», її треба «видати ... сатані».Людину «видати... сатані» (репатріювати її, не питавши в неї згоди). «Видати... сатані на погибель тіла». Жах огортає людину укра­їнську, коли вона пригадує часи «видачі сатані на погибель тіла» в обійми інквізиторів Москвинської тиранії.Апостол Павло вважає, що людину треба видати, тобто вбити, щоб врятувати її духа. Ма­ючи поради апостола Павла на увазі, папські інквізитори живцем спалили чеха Івана Гуса, тобто «видали сатані... на по­ги­бель тіла». Щоб дух Івана Гуса «спасся в день Ісуса Христа».156. З Могаметом я «познайомився» біля Ляґору (на границі Пакистану й Індії), ведучи біля мечеті розмову з мусульманським діячем Алі Абу. Алі Абу, довідавшись, що я укра­їн­ець, який не вважає себе християнином, пода­рував мені «Коран».Запросивши на каву до своєї господи, Алі Абу сказав: «Було б добре, щоб ви стали мусульманином. У ваших очах є вогонь віри, я бачу. Я допоможу вам ширити науку Мога­мета між вашими людьми. За грішми жодної затримки не буде, я нафтовий промисловець». Я сказав: «Алі Абу, ви араб і віра ваша арабська. Я живу, щоб відродити і поліпшити віру батьків моїх, щоб в українця була віра українська».157. У літаку, прямуючи з Бомбею до Цюріху, я читав «Коран». І пригадував мою розмову з студентами парсами (персами, спо­відниками науки Заратустри). Вони (люди Заратустри) живуть окремою «державою», що знаходиться біля славного Тачмагалу.І думав я: в чому сила віри? Справді, коли б справу християнізму взяли б в свої руки шістнадцять століть тому не римляни, а якийсь інший народ (народ недисциплі­но­ваний і без організаційних навиків), лежали б писання євангелистів припалі пилом. І щезла б християнська релігія так, як і всі інші тогочасні релігійні рухи Римської імперії.158. Римляни — творці могутньої імперії, їх можна любити і їх можна ненавидіти. Та вони люди стальної дисципліни, витривалости, под­виг вони вважали ознакою людської гідности.Вони — люди великих організаційних нави­ків і священного культу понтифіків (верхов­них жерців Риму). Вони з тих чи інших імпер­ських міркувань проголосили християнізм імперською релігією.Вони створили могутню високодисцип­лі­но­вану християнську організацію на непо­руш­­них основах — латинська мова — мова свя­щенна, архиєпископ Риму (папа римський-пон­тифік) — намісник Бога на землі.Там, де дисципліна добровільна чи виму­шена, і там, де священний авторитет, тріюм­фує успіх і перемога. Усі буремні сили про­тес­тантизму вміла витримати імперська (като­лицька, тобто універсальна) церква Риму.159. Стало чудо — католицизм посвіжішав і поліберальнішав у борні з протестантизмом. Протестантизм став мужнішим і відважнішим. Католицизм не міг заволодіти душею людства і протестантизм не міг заволодіти душею людства тому, що вони, самі себе прив'язуючи до стовпа ганьби, розбудили розум Европи і створили самі до себе насторожене ставлення.Протестантизм, знеславлюючи авторитет папи, не створив свого єдиного протестант­ського авторитету. І тому подробився на де­сятки ворожих сект, які самі себе знесилюють і знеславлюють. У них багато авторитетів, які в ім'я Христа самі між собою не здібні знайти спільної мови.160. Слово «протест» не належить до слов­ника людей будуючих, творчих. Протест ли­шається протестом. Архиєпископ Риму (папа римський) лишився найбільшим у світі ліде­ром християнізму: католицизм сильний своїм беззастережним авторитетом, хоч майбутнє нічого доброго для християнізму не пророкує. Іде духовне відродження народів Европи, Азії, Африки, творячи нову Духовну Весну Людства.161. Так, є в трагічній долі людства щось комічне. Пророк Могамет щиро вірив, що «Тораг» (П'ятикнижжя Мойсея) — святість дана Богом особисто Мойсею на горі Синай. Він щиро вірив, що «Євангелії» — святість юдеїв — творців реформованого юдаїзму.Могамет — чарівна дитина колоритного Арабського світу. У 570 році у селищі Мекка в заможній родині народився хлопчик. Маючи шість років, Він став круглим сиротою. І жив без опіки, за Меккою на вбогих долинах пас вівці. І вчився. Він до школи ніколи не ходив. Вдень — сонце, в погідні ночі — місяць і зорі були Його учителями. Підрісши, почав на хліб заробляти, прислуговуючись купцям-мандрівникам, які на верблюдах возили крам на ярмарки Єгипту, Персії, Сирії.162. Могамет, мандруючи, бачив, що араби поділені на численні роди і племена. І мають вони 360 богів, хоч і є міркування, що є один Аллах (Бог) — найголовніше їхнє божество.У Могамета (є думка, що під впливом християн-несторіян) виникло натхненне переконання, що є тільки один Аллах. Немає значення чи вірять араби, що Аллах головний Бог чи один з числа головних Богів.Могамет почав свою науку проповідувати, кажучи «Ла ілага ілла Аллаг, Могаммед расул Алл». Що значить «То не бог, Аллах — Бог, а Могамет — пророк Аллаха!» Нестерпні глузу­вання, приниження і переслідування терпів Могамет.163. Рідні люди при різних нагодах підні­мали Могамета на глум, мовляв, «самозваний пророк Аллаха появився!» Він рятував своє життя втечею у селища, віддалені від Мекки. Він в душі своїй відчував покликання. Він знав, що Він тій силі, яка хвилює душу Його, готовий життя віддати, Він вірив, що Він — пророк.Тепер у США проповідує свою науку індус Магаріші. Він має волосся довге як у жінки, тримає в руках квітку, завжди спокійний і ус­міхнений. І люди, захоплюючись його нау­кою, кажуть: «Який скромний наш Учитель Магаріші, не величає себе ні пророком, ні Великим Майстром». Вони не знають, що слово «Магаріші» це не ім'я, не прізвище, а духовний титул. Санскритське слово «Мага­ріші» значить «Великий Пророк».164. У Бейруті (на аеродромі), ведучи роз­мову з могаметанами, які прямували на про­щу до Мекки, я був зачудований їхньою від­даністю Могаметові. Між християнами такої відданости Христові тепер вже рідко де можна побачити.Вони (могаметанські прочани) сиділи у бі­ло­сніжних одіннях. Настрій у них врочистий. Вечером вони тут же (на аеродромі) прослали свої похідні килими і, ставши на коліна, мо­ляться. Віра їхня їх єднає. Ніщо в світі (ні наука, ні техніка, ні чуда цивілізації) не спроможні так хвилювати і єднати людські душі, як рідна віра.165. Коли в сьомому столітті араби, під­нявши криву шаблю Могамета, вторгнулися в Персію (Іран) і почали персіянів, які ви­знавали науку Заратустри, навертати на прав­диву віру в правдивого Аллаха, вони (араби) натхненно рекли: «Мусульманізм — найправ­дивіша віра! У нас, мусульман, є ал — Сірат!» (Душа померлої людини йде до Неба і коли вона праведна, то залишається на небі, а коли ні — її скидають у пекло). Заратустріяни від­повіли релігійним вторжникам: «Заратустра тисячу років перед народженням Могамета ішов по Іранській землі від селища до селища. І проповідував Він, що "душа померлої лю­дини йде до Неба, і коли вона праведна, то залишається на Небі, а коли ні — скидають її в пекло". І що це справді так є — ми маємо священні книги "Авести", читайте, не ганьте нас, ми і животину любимо».166. Сповідники науки Заратустри (прав­диві сповідники) чотири рази на місяць (2, 12, 14, 21) влаштовують Свято Животини. Вони для кожної скотини (корови, коня, вівці, собаки та іншої свійської животини) готують святкові обіди. Очевидно, обряд цей старо­давній оріянський.Він бере свої початки з епохи раннього Трипілля.Наші предки хлібороби взимку (під час перемоги Світла над Тьмою — маю на увазі ско­рочення Ночі і продовження Дня) особ­ливо були доброзичливі до животини, їй також надокучили холодні довгі зимові ночі і вона також відчуває прихід Різдва Світла Дажбо­жого. І люди (її вірні приятелі) несли їй вечерю — щирішу мірку зерна, сіна, хліба.167. Могаметани, вогнем і мечем утвер­джу­ючи науку Могамета в Ірані, рекли іранцям, що є Добрий Дух (Аллах) і є злий дух (Ебліс). (Є міркування, що Могамет, оформлюючи бу­дову своєї науки, з арабського слова «ба­лас», що значить «зло», створив слово «Іблас»).Заратустріяни відповіли релігійним вторж­никам: «І Заратустра, пророк наш рідний, учив нас, що є Добрий Дух (Агура Мазда) і є злий дух (Ангра Маню).Могаметани відповіли: «Коли Могамет сказав все те, що й Заратустра, значить Заратустри не треба!» Іранці покорені арабською військовою силою, не мали права відповісти: «Коли в Заратустри є все те, що й в Могамета, нам Могамета не треба!»Віра переможців (незалежно від того прав­дива вона чи неправдива) панує над вірою переможених.168. Історик Клавд Філд у книзі «Персіян­ська література» (на сторінці 33), виданій в Англії, пише: «Коли персіянин — сповідник За­ратустри вперше почав студіювати «Коран», то він в «Корані» знайшов багато своїх (зара­тустріянських) вірувань, які були в «Корані» (Читанні) тонко замасковані — Агура Мазда і Анґра Маню названі Аллахом і Іблісом».Так, є в трагічній долі людства щось ко­мічне. «Коли в «Корані» ви знайшли багато іранських вірувань, значить вірте Могаметові, а не Заратустрі. Вірте переможцеві — Мо­га­мет переміг Заратустру!» Хіба це не трагедія!?Заратустріянин, ідучи на смерть (він не хоче бути мусульманином), відповідає: «Наше від нас чужинцями взяте і на чужий спосіб перелицьоване, і тепер принесене до нас, і ми повинні за такі святощі, до нас принесені чу­жинцями, стояти перед чужинцями на колінах і їх обожнювати, а себе проклинати, звати паґанами, нечистивими. О краще достойна смерть, ніж недостойне життя!»169. «Проповідуєте, що і Заратустра і Будда були скитами? Проповідуєте, що скити — то предки русичів, бо скити мали головний наці­ональний символ — тризуб? Не проповідуйте цього, скити — то перси (іранці), тобто, ди­ку­ни, кочовики!» — так каже український інте­лі­гент, вихований у школі грецько-латинського християнізму, опанованого апостолами евро­поцентризму.Апостоли европоцентризму речуть: «Гре­ки — учителі людства, греки — перші мислячі люди, греки — майстри грецької ортодоксії, греки — батьки культури і цивілізації. Схід Европи — місце диких варварів (кимерів та скитів)».«І єдине, що греки зробили зле для ук­раїнців (старих русичів), це те, що пона­пи­сували у своїх архівах, нібито українці (ру­сичі) — це скити і нібито сучасна Україна в старі часи звалася Скитією».170. Український інтелігент грецької орто­доксії обурливо каже: «Ми ж сповідники грець­кої ортодоксії, відхрещуємося від всього скитського! Нестор-літописець написав, що греки Русь звали "Велика Скитія", ми спро­стовуємо це!» Не спішіть самі себе спросто­вувати, «підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття!»171. Коли історики устійнили, що Спітама Заратустра був скитом, треба почути, що стародавні греки говорять про нього. І що пишуть сьогодні про скитів історики Скитії.Доктор Р. Ґіршмен (археолог, учасник ар­хеологічних експедицій в Ірані, Іраку, Афга­ністані, почесний доктор Тегеранського уні­вер­ситету), як працю свого життя, подарував науці книгу «Іран», видану у Великій Британії в 1961 році.І в цій книзі (у розділі «Кімеріяни і Скити») на 97 сторінці Він (Ґіршмен) пише, що «Кі­меріяни і скити принесли лихо для Малої Азії, Сирії, Палестини. Їхні вторгнення відріз­ня­ли­ся від малих проникнень персів (іранців) і ме­диянів, роблених три чи чотири століття ра­ніше. Агресивні вершники (скити і кімери) во­йовничими ордами, як розбурхана течія, ли­лися з південних схилів Кавказу». «Геродот зберіг у пам'яті цей епізод і ассирійські аннали також дають деталі про це велике історичне значення. Кімери і Скити відомі в анналах, як Кімераї і Ішкузаї, і це ім'я також стрічається в «Біблії». Твердження Геродота, що Кімери ішли впереді, гнані Скитами, цілком не від­по­відає дійсності. Ці два народи (Кімери і Ски­ти) були міцно споріднені, вони говорили од­нією мовою і жили вони воєнними звичаями».172. Доктор Р. Ґіршмен передав для Теге­ран­ського музею Кімерійсько-Скитські скар­би, знайдені археологічними експедиціями. Він свої твердження всесторонньо умотиву­вав. Іранці знають, що скити — це чужинці, які в древні часи вторгалися до Ірану.Скити — це гіттіти, які колонізували про­стори сучасної Туреччини і 2900 років тому (під час розбишацьких мандр ахейсько-до­рій­сько-семітських племен) вернулися в Оріяну (Праукраїну), на простори предків своїх, де жили їхні одноплемінники кімери (кімерійці).173. Філософ-історик Мілес Менандер Дав­сон — у книзі «Моральна Релігія Заратустри», виданій в Ню Йорку в 1969 році (на сторінці 16), пише: «Заратустра був високо оцінений грецькими і римськими письменниками. І доказом цього є те, що велике число справок про нього і життя його знайдено у стародавніх книгах. Пітаґор відвідував Заратустру. І про час цього відвідування стало відомо пізніше. Платон задумував їхати на Схід студіювати з маґами. Та війна з Персією йому перешкодила здійснити цю подорож».174. Ні, не грек Пітаґор (основоположник грецької філософської мислі) учив скита, а скит учив грека. Учні Продікуса, сучасника Сократового, повідомляють, що в Греції є копії рукописів Заратустри, «Гати», Греки ці рукописи довго приховували: у Греції все, що не грецьке, повинне без розголосу служити інтересам Греції.Славний А. В. Віллямс Джаксон у книзі «Зо­ро­астер» (на сторінці 142) пише, що «Неоплатонівська школа не була без впливу зороастріянізму». «Платінус, великий неопла­тонівський філософ, був у Персії під час раннього періоду Сассанії», — пише М. Н. Далла на 358 сторінці у книзі «Зороаст­ріянська теологія».175. «Енциклопедія Британіка» (на сто­рінці 1011, у книзі 23, видання 1973 року) пише: «На Заході престиж Зороастра завжди був високо проникливий. Зороастер був учи­телем грецького філософа і математика Піта­ґора. Незчисленна кількість книжок в грець­кій мові була розповсюджена під ім'ям Зо­роастри, в яких порушувалися теми природи, астрології, маґії. Жиди і християни ототож­нили Зороастру з своїми пророками, вклю­чаючи і таких, як Езикіел і Барух».176. Греки формували своє філософське мислення, орієнтуючись на скита Заратустру. Освіченим людям відомо, що «Поліґістер (десь в першому столітті перед Христом), Плутарх (46—120 роки до «нашої ери»), Апуліус з Мадари (124—170 роки «нашої ери»), Климент Александрійський (150—211 роки до «нашої ери»), Діодорус з Еритреї (60 років до «нашої ери») і Арістоксенус (учень Аристотеля) пишуть, що Пітаґор був учнем Заратустри», — пише на 143 сторінці М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму», ви­даній в Бомбеї в 1963 році. Знаємо, що Платон в 390 році до «нашої ери» широко писав про Заратустру. Гордий Ціцерон звеличував Зара­тустру.177. Олександр Македонський (336—323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іран­ську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: «вкинув заратустріянські рукописи у вогонь», — пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму».Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як дикі варвари, очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).178. Палення в Персії рукописів, здійснене греками, це «факт Олександрового розпусно­го вандалізму», — пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі «Зороастріянська Теологія».Олександр Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку православну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших гре­ць­ких богів і боженят. Греки в Персії руй­нували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи «Авест». І такий (ні, ще потворніший!) «факт Олександ­рового розпус­ного вандалізму» довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році.179. Коли греки були з Персії вигнані, пер­си (заратустріяни) радісно зітхнули, ожили. Персіяни вигнали з Персії до Греції чорно­ризних грецьких жерців (єреїв). І відновили в Персії рідну національну персіянську віру, втверджену в науці Заратустри.Та тільки чотириста років персіяни вті­шалися духовною волею, розбудовуючи своє державне життя. На їхні землі вторгнулися орди арабські, навертаючи силою вогню і меча персіянів на віру мусульманську.Незважаючи на многовікові пересліду­вання, є й сьогодні в Персії невелике число сповідників Заратустри. Але вони поставлені поза законом. Вони таємно сходяться, щоб чи­тати «Авести». Мусульмани звуть їх «геб­ри», що значить «невіри», «неправдиво­віру­ючі». Невелика частина безстрашних і войов­ничих курдів сьогодні сповідує науку Зара­тустри.180. Роберт О. Балу, Фрідріх Спіґельберг і Горес Л. Фріс (видатні історики розвитку релігій світу, професори Колумбійського уні­вер­ситету) у книзі «Світова Біблія», виданій в Ню Йорку в 1973 році, на сторінці 163 пи­шуть, що «Зороастріянізм більше ніж юдо-християнізм безперечно-безсумнівно міг би бути привілейованою релігією Европи і Аме­рики», їхня книга є важливим підручником для студентів Канадських і Американських університетів.Рідну Українську Національну Віру про­по­відуючи, я вчу: в світі не треба ділити релігії на привілейовані і непривілейовані. Кожний народ (підполюсний Ескімоський народ чи екваторіяльний Уґандський народ) має право по-своєму відчувати і любити сонце!

ДЕНЬ 15

1. Оріяна — вибрана земля Дателя Буття. Чому вона вибрана? На це питання я даю від­повідь в об'явленнях «Різдво Світла Дажбо­жого» і «Великдень Світла Дажбожого».Оріяна — земля першолюдини оріянської, або, як пишуть археологи, арійської. Над Дніпром самонародилася і самоутвердилася першооснова Ведійської (Мізинської) духово­сти, яка зачарувала світ і яка сьогодні панує у навиках, стимулах, почуваннях і помислах білої людини.Оріяна — це, як казали старі перси (іран­ці), Мага Сакия, або, як казали старі юдеї епохи Езикіела-Ездри, Ґомерія, тобто — Кіме­рія (Сумерія). Чи — Скитія.2. З Оріяни (Праукраїни) — з Мага Сакиї «В п'ятому столітті перед Христом оріянські за­войовники знову вторгнулися до Індії і ство­рили державу на узбережжі Ґанґесу. І одне з цих оріянських племен Саки осілося в Капі­лавасту, десь сто миль на північ від Бенаресу і тридцять чи сорок миль від Гімалаїв. Вони були людьми хліборобськими, але також плекали стада скоту. На чолі нової держави Сакиї став володар Суддгодан, який був одружений з двома доньками магараджі сусіднього племени Калинів», — пише Неве­діта-Рамаркрішна-Вівекенанда у книзі «Міто­льо­гія Індуїзму і Буддизму», виданій в 1913 році в Лондоні (Англія).3. Володар Суддгодан з своїм войовничим плем'ям на конях і возах прибув з Оріяни (Пра­україни) в Індію і заснував біля Ґанґесу нове царство Сакия. Українець, який прибув з Галичини до Канади і поселився у степу (в Ма­нітобі біля Давфину), назвав своє нове міс­це побуту рідним словом «Україна». Тепер ми розуміємо, чому оріянський вождь Суддго­дан, прибувши з Оріяни (Мага Сакиї), назвав царство, яке він в Індії заснував, ім'ям Сакия.Суддгодан — тато Ґаутами Будди. Суддго­дан говорив мовою тата Оря і мами Лель, і хоч це було 2500 років тому, ми розумом душі нашої відчуємо дух мови предків наших. Санскритське прізвище Суддгодан склада­ється з слова «судд», що значить «правдивий», «розсудливий», «судливий», «ясний» і слова «дан» чи «дана», що значить «даний». Є в нас ім'я Богдан (Богом даний), Суддгодан -Судженням даний.4. Суддгодан — цар Сакиї. «Саки — це Ски­ти», — так говорять всі без винятку історики Індії, Европи. «Скити відомі як Саки», — пише історик Б. Лендштром у книзі «Розшуки для Індії», виданій в 1964 році; немає потреби тут згадувати число сторінки — іде ж бо мова про істини загально всім знані і всіма осві­че­ними людьми визнані. І коли я, пишучи про скитське походження Будди, згадую імена істориків і назви їхніх книг, то роблю це тіль­ки тому, щоб українська спільнота, яка пере­буває під впливом чужовірної інтелігенції, бачила, що Лев Силенко не творить казки. Він оповідає про істини широко відомі та спритно відгороджені від життя українця-чужовіра.5. Історик-дослідник Д. Гаттапададгая у книзі «Історія індуської філософії» пише, що «Будда належав до племени скитів. Він ніколи не переставав гордитися своїм походженням». У скитів (оріянів) — тризуб — священний символ. Тризуб — святий символ Будди.Ми, українці, сьогодні в хатах на почес­но­му місці тримаємо Трисуття (Тризуб) — свя­тий символ Мага Скитії (Праукраїни-Руси). І ми, українці-рідновіри, внуки Дажбожі, сумуємо, що наші рідні брати-чужовіри (спо­від­ники християнізму грецько-латинської інтер­претації) не мають права рідний символ — святий Тризуб поставити вище хреста. Хрест — символ інтернаціонального християнізму, очоленого запеклими ворогами українського самостійного життя.6. Сьогодні в Індії (на святинях індуської національної релігії) сяє золотий тризуб так, як на святинях грецької ортодоксії — хрест, або на святинях мусульманської релігії — півмісяць. Сьогодні індус в Індії каже «трисула» в значенні «тризуб», трисула — свята небесна зброя Бога Шіви, як про це пише індуська біблія «Магабгарата» (222, 5009).7. «Будда був скитом», — пише Кшиті Ма­ган Ген у книзі «Індуїзм». Щоб не було неяс­ностей, зазначую: слово «гінду» персіянське, і значить «інду» (індус). Суфікс (від латин­сь­кого «суфіксус», прикріплений, частина слова між коренем і закінченням) «ізм» призначений для оформлення ім'я народу, наприклад «юдаїзм», що значить «Юдейська дорога життя», «суспільство юдейського закону».Доктор Сарвепалі Радгакрішнан (прези­дент Індії) у книзі «Гіндуська Дорога Життя» пише, що гіндуїзм не означає тільки гіндуську релігію, а шлях життя, характерний для всього народу Індії.8. Так, як у «Євангеліях» виразно від­зна­чено, що Христос був жидом, так у «Трипі­таках» виразно відзначено, що Будда був скитом (оріянином).Німецькі, французькі, англійські, індуські, китайські, японські, італійські історики й всі освічені люди знають, що «Будда був скитом». У Чикаго 4 квітня 1970 року в залі «Леви» (2352 Чикаго авеню) під час промови я сказав, що Будда був скитом, скити — наші предки, скити — наше стародавнє ім'я; не всі німці знають, що слово «тевтон» стародавнє ім'я нім­ця, не всі українці знають, що слово «скит» стародавнє ім'я українця. І ці мої твердження огречені й юдаїзовані українці підняли на глум. Присутній добродій Іван Дейчак тоді сказав: «Чого глузуєте? Глузуйте не з про­мовця, а з своїх обмежених знань. Справді, Будда був скитом, справді, ми, українці, ко­лись звалися скитами».9. Виникає питання: коли історики і сповідники буддизму вважають, що Будда був скитом, і коли скити є нашими безпосередніми предками, то якою мовою говорив Будда? І які Він мав звичаї, і чи був Він козаком — так, так — чи був Він козаком (косаком)?Сьогодні я перебуваю у Бенаресі — святому місті буддизму. Говорю з буддистами на березі Ґанµесу. Буддист Ананда каже мені, що у «Вишіста і Вісмамітра» (у славних легендах Ін­дії) оповідається, що саки (скити), прибув­ши до Індії, «були білошкірими людьми». «Вони були білошкірим хоробрим плем'ям кіннотників».10. Сьогодні Капілавасту (столиця Сакиї) зветься Падарія. «Кажеш, що ти українець, родився біля Дніпра? Будда був таким біло­шкірим, як ти сьогодні. Він був русявим, світ­лооким, струнким. Він не був таким, як Він тепер зображений на скульптурах. Китайці зображають Будду з китайським обличчям; на Цейлоні Будда має обличчя смуглявого цейлонця»,— сказав Ананда.Я відповів: «Історик Б. Лендштром ось в цій книзі "Розшуки для Індії" пише, що "Скити відомі як саки". Поділяючи твердження істо­ри­ка Магастенаса, історик Б. Лендштром зазначує тут, що "Скитія — це Україна"».11. Буддист Ананда, побачивши на моєму вбранні трисуття, сказав: «О трисула — свята емблема великої Скитії, знак оріянський. Ми, буддисти, шануємо тризуб так, як християни хрест. Трисула в оріянських духовних понят­тях значить триєдиність — три першооснови світу (творіння світу, світ і нірвана)».«Хто ви є?» — спитав мене буддист (палом­ник з Японії) доктор Кіічі Уєда — професор Токіо університету. Він обідає зі мною в ресторані Кларк в Бенаресі. Ми обмінялися візитками.Я відповів: «Я сакия, або, як тепер кажуть, українець, турист з Канади. Ці книжки я купив у Індії. Ось Крисмас Гумпрейс у книзі "Мудрість Буддизму" виданій в 1960 році пише, Будда "Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племени, що належала до касти кшатриїв".Слово санскритське «кша», з якого похо­дить слово «кшатрия», ми, українці, вимов­ляємо, як «кіш»; у нас той, хто очолює кіш, зветься кошовим».12. Чарівний життєпис Будди. І людство вічно буде душею красивішати, вивчаючи життя Будди. Володар Суддгодан, маючи 50 років, став татом. І утішився.У багатій і квітучій Сакиї, чарівній піс­ня­ми і танцями, над побережжям тихого-тихого Ґанґесу народився принц. Аніл де Сілва-Від­жіл у книзі «Життя Будди», виданій в 1955 році, пише, що «Королева Мая, дружина ко­роля Суддгодана, який був скитської націо­нальности, спородила сина».Мая, відчуваючи, що має родити дитину, сказала своєму чоловікові, що піде до палацу свого тата в Калинів. І там родитиме. Чоловік Суддгодан погодився. Та в дорозі (у кві­тучому селянському гаю біля Лумбини), що є на території сьогоднішнього Непалю, Мая спородила сина.13. Буддисти уквітчують свого великого Учителя Будду в чарівні священні оповідання. Вони вірять, що Будда народився непорочно. «Священне дитя вийшло з лона Маї через бік». «Будда народив сам себе в Оленячому гаю біля Бенаресу», — сказав буддист (палом­ник з Китаю), місце народження Будди огля­даючи, — Маїн тато (володар держави Кали­нів) привіз її до Кашлавасту з святим дитям».14. Священні оповідання про Будду гово­рять, що Він (Будда) перед своїм народженням жив на Небі. Щоб звільнити людей від страждань, смерти, клопотів, заздростей, вад, Він втілився, придбавши тіло людини.Він (Будда), з Неба оглянувши вселенну, вибрав непорочну діву Маю. Він з Неба спу­стився на Землю у вигляді веселки (сонячного спектру).Читаючи священні оповідання про Будду, знаємо, що «Євангелії» пишуть, що «Ягве-Господь Бог Ізраеля», «Отець небесний» вибрав ніжну милу доню Марію, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину). Греки спотворили правдиве ім'я Міріям (Гірка), вимовивши його як Марія.15. Буддисти, обожнюючи Буддину маму, звуть її ім'ям Магамая, що значить (з мовного погляду) «Могутнє маїння», «Велика Мрія», та з погляду буддистської віри — Велика Мати.Рис-Дейвидс у книзі «Буддизм» пише, що «Будда не родився так, як родяться звичайні люди. У Будди не було земного отця. Будда з власного бажання сам зійшов зі свого Не­бесного Престолу в лоно матері».«Зразу після народження Він проявив знак свого високого духа і своєї могутньої святої величности. Земля і Небо з'єдналися під час Його народження, щоб віддати Йому хвалу».«Квітучі дерева добровільно схилилися над Його матір'ю, ангели і архангели були присутні й принесли Йому свою допомогу. Його мати була найкращою і найнепо­роч­ні­шою з жінок. І опікун-отець Його був з цар­сь­кого роду, він був багатим і могутнім царем».16. Почувши про народження принца Са­киї, прибув з Гімалайських гір славний муд­рець — святий чоловік Асіта. Він побачив на тілі новонародженого риси величности. І ска­зав «Я сміюся з радости, що Спаситель світу наро­дився, явився на Землю. І плачу, що вже не маю часу жити довго, щоб побачити здійснені ним подвиги».І прибули духовники (браміни), які помі­тили, що новонароджений принц Сакиї має 32 знаки величности на тілі своєму, має гарну досконалу будову всіх частин тіла свого».Святий чоловік Асіта сказав: «Така пре­красна дитина ще ніколи в світі не була народжена».17. Під час народження Будди на Небі поя­вилася зоря. І цю зорю перші побачили Боги. Три Боги, ідучи за рухом зорі, прийшли з дарами до новонародженого Спасителя.Сім святих, що також прибули, сказали: «На­родилася Велика Людина». Цар Суддго­дан, звеличуючи народження сина, роздавав бід­ним людям щедрі дари. Історик Бравн у книзі «Пишний Похід Індії» пише, що «Тоді, ко­ли народився Гаутама Будда (в 563 році до «нашої ери»), оріяни в Індії жили у глиняних ліплених хатах. Хати були з плетеного хворосту».18. Новонародженому принцеві дали ім'я Суддгартга чи Сиддгарга. Слово «судд», як вже знаємо, означає «суджений», «судьбо­вий». Слово «гатга» (гатха) значить «натхнен­ний», «успішний», «переможний». Долею (судь­бою) натхненний.Ґаутама (Гаутама), (так, як у Заратустри — Спітама), родинне прізвище Будди. Вдумливі дослідники Буддиного життєпису вважають, що далекі предки Будди мали стада темних корів. Тато Буддин і дід Буддин були воєна­чальниками (кшатриями), і такими вони при­були з Оріяни (Праукраїни).Санскритське слово «тама», як я вже го­ворив, значить «темно», «темний». І спочатку рід Буддин мав прізвище Кутама, що значить «Ті, котрі мають темних корів».19. Буддин тато Суддгодан мріяв, що його син виросте і стане могутнім володарем бага­тої Сакиї. Щоб син призвичаювався до во­лодарського життя, Він оточив його свободо­любною молоддю, чарівними дівчатами. Збу­ду­вав для нього три палаци — Зимовий палац, Літній і Осінній. Все, що могло зажурити молодого принца і створити на його душі неприємний настрій, було забрано з палаців.Будду оточували талановиті вчителі. Він студіював санскритську граматику, астроно­мію, літературу, математику і особливо священні книги «Веди».20. Будда знав обов'язки ведійських (оріян­ських) Богів Сварга, Дабгу (Дажбога), Дива, Варуна (Перуна), Ваю (Віяння, Вітер), Мо­ре­ни (Бога тьми, смерти), Мокші (Богині заспо­коєння, плачу), тобто Макоші, Агні (Огню). Усі ці Боги Ведійські були Богами дохрис­тиянської України (Руси), і Вони знані нам не тільки своїми іменами, а й обов'язками. Орія­на (Праукраїна) — свята Вітчизна Ведійських (оріянських) Богів.Юний Будда дивував свого учителя Виш­мамитру великим знанням «Вед» і вмінням ясно висловлювати думку. В оріян було устій­нене переконання (і воно, переживши тися­чоліття, залишилося сучасним), що тільки та людина, яка вміє ясно висловлювати думку усно або писемно, може здійснювати ясні пра­вильні справи. В оповіді «Закони Правиль­но­го Життя» я визначив десять основ Правиль­ного Думання, Правильного Хотіння і Прави­льного Виконання, без втілення в життя цих основ людина не може бути творцем життєвих успіхів.21. Будда, як син царя — воєначальника (Кшатриї), любив військові звичаї. Він улаш­товував військові забави. І легко в бою пере­магав своїх суперників. Коли Йому випов­нилось п'ятнадцять років, Він поруч з іншою аристократичною молоддю Сакиї був обря­дово переведений у стан косаків.Що це значить? У скитів (саків), так як і в гіттітів, був звичай, що цар і всі воєна­чаль­ники та їхні діти (юнаки) переважно носять косу (чуб). Голова поголена, а на тім'ї — коса, або, як українці кажуть, чуб, а дехто глумливо — оселедець.Юний Будда, отримуючи бойову зброю, став носити військове звання «косак», що зна­чить — той, хто удостоєний правом носити косу. Звичайні хлібороби Сакиї не були коса­ками.Коса — символ приналежности до касти воєначальників (кшатриїв). Святослав Заво­йов­ник мав на голові косу, і таким правом користувалися також воєводи. З скитського (санскритського) слова «коса» чи «косака» постало (через мовну невпорядкованість) слово «козака», а потім — козак.Літера «з», яка замінила літеру «с» ство­рила слово «козак» загадковим: це дало привід етимологам доводити, що слово «ко­зак» неукраїнське.22. Звичай носити косу виник в Оріяні (Ук­раїні) більше, як чотири тисячі років тому. Гіт­тіти (оріянське плем'я) (і про це я вже го­во­рив), перейшовши Босфор (коров'ячу стеж­ку), заснували на території сучасної Туреч­чини Гіттію.На єгипетських монументах можна й сьо­годні бачити зображення гіттітів, яких єгип­тяни взяли в полон. Стоять два воїни гіттіти, а один з них гіттітський воєначальник з чубом (косою) на голові. Варто взяти в руки книгу професора Оксфордського університету О. Р. Ґюрні «Гіттіти», видану в США в 1964 році, і в ній (між сторінками 28—29) оглянути щойно мною згаданий монумент.Є загальне твердження істориків, що в орі­ян (трипільців-українців) 3700 років тому єги­петські фараони запозичили коня і колесницю (перед цим єгиптяни ні коня, ні колесниці не бачили. І вони (фараони) запозичили в оріян звичай носити косу.23. Косака (або, як ми тепер кажемо, козак) Будда, маючи шістнадцять років, одружився з принцесою Ясодгарою. Українці, ставши жеб­раками грецької ортодоксії, принизили самі се­бе, називаючи своїх чарівних дочок грець­ки­ми іменами Параска, Палажка, Горпина, Феська. Ім'я жіноче Ясодгара скитське (старо­україн­сь­ке), ім'я миле, рідне. Слово «Яса» значить «яс­на», «ясочка». Слово «дгара» зна­чить «горін­ня». У санскриті є пояснення, що ім'я Ясодгара значить Ясногорюча, Ясно-опро­мінююча. При­га­даймо, що у п'єсі «Назар Стодоля», косак Сто­доля до своєї коханої каже: «Моя ти ясочка».24. Будда живе щасливо. Та одного погід­ного ранку Він зі своїм слугою Чанною пішов на ярмарок, не спитавши у тата дозволу. На ярмарку Він побачив нещасну людину. І з нею почав вести розмову.І на другий день Будда не пішов на забавне полювання в гаю. Він знову з слугою Чанною пішов на ярмарок і стрів жебрака в старому подертому одінні. Біля жебрака лежала тор­бина з харчами, які йому тут на ярмарку пода­рили люди.Обличчя жебрака було спокійне. Безтур­бот­не. З очей випромінювалося щастя. Він живе в горах, а на ярмарок навідується, щоб свою торбину наповнити харчами.Будда сказав своєму слузі Чаннові: «Ко­лись і я стану одним з таких жебраків. Віддам спогляданню життя моє. І може й я таким чином навчуся правди. Довідаюся, звідки походить страждання і як люди повинні з ним боротися. Коли цього не знатиму, я направду буду нещасною людиною».25. Будда одного разу стрів на вулиці дуже стару людину і спитав слугу Чанну: «Чому та людина така нещасна?» Слуга Чанна відповів: «О мій мудросердний принце! Ця людина ста­ра. Вона переживає шлях старіння. І це нічого не є. Це звичайний шлях кожної людини, незалежно від того — жебрак вона чи цар.Будда задуманий вернувся до палацу. Він бачив, що Його чарівна Ясочка (Ясодгара) влаштувала гомінке свято радости: грає музика, танцюють дівчата, чути сміх, жарти. Будда сам сидить у кімнаті задумано. Він думає про все, що бачив на ярмарку.Він приходить до переконання, що життя людське має якусь хибу: люди хоріють, гні­ваються, старіють, умирають. Він бачить, що люди у Його багатій і щасливій Сакиї не всі багаті, не всі щасливі. У Його палацах розкіш, золото, перли, діяманти, вибагливі харчі, му­зика, напої, квіти, щаслива безжурна молодь. А за палацом — життя людське, обтяжене тер­пінням, щоденною борнею за хліб. Де є щастя? Що таке щастя? Є щастя?26. Будда думає: коли все походить від бо­га, то чому є бідні й багаті? Бідність — нещастя. Нещастя дане людині Богом? Багатство — щастя. Багатство дане людині Богом?І чим більше Будда думав над цими спра­ва­ми життя, тим більше почував себе нещас­ною людиною. Що є? Принц Будда, маючи золоті палаци, чарівну дружину, славу й здо­ров'я, почуває себе нещасною людиною? О ча­рівний Будда, світла й божественна в Тебе душа скитська, багата, як Оріяна (Праукра­ї­на), і чиста, як її жайворонкове Небо.27. Ясодгара (після десятирічного родин­но­го життя) спородила сина. Цар Суддгодан утішився, побачивши внука. Він думав, що йо­го син (Суддгартга), ставши батьком, змінить думку. Не говоритиме, що залишить палац і піде в люди.Та принц Суддгартга Будда вирішив зали­шити палац і чарівне молоде оточення перед тим, як Його любов до сина не стане великою прив'язаністю. Він тихої місячної травневої но­чі зайшов до кімнати, в якій солодко спала Його дружина Ясодгара. І ніжно вона при­горнула до себе сина.Будда дивився мило на тих, яких Він щиро й вірно любить. Він почав вагатися у своїх намірах. Звичайні сили тягнули Його до сина і любої дружини, яка спала, маючи рум'янці на звабному ніжному лиці.28. «Мій син Рагула», — подумав Будда. (Ім'я Рагула походить з санскритського коріня «раг» чи «руг», або, як тепер українці кажуть «ріг»). Рагула — Перешкоджувач (Ріг затрим­ки).Будда ступив крок і зупинився. Він не вірить сам собі — підійшовши попрощатися, знесилиться чуттям і продовжить своє пере­бування в палаці. Він у мислях цілує дружину і сина. І тихо залишає кімнату.29. Будда, ідучи палацом, стрів розспівану юну красуню. Він зняв з себе перлини і дав їй. Красуня, подумавши, що чарівний принц жде від неї любови, стає перед ним на коліна.Принц, не затримавшись, пішов. Він дав кра­суні перлини, щоб вона співом не порушу­вала в палаці нічного спокою. Він дав слузі Чаннові розпорядження приготувати коня.Принц сідає на свого улюбленого коня Кан­таку і разом зі слугою залишає палац. Місячна тиха ніч. «Видно, хоч голки збирай». Збруя на коні золота і щедро (за скитським звичаєм) оздоблена дорогоцінними перли­на­ми. Корона на голові принца Сакиї сяє, як сонце. Він має на шиї, на руках і ногах золоті кільця, оздоблені діямантами. Він має воло­дарське пурпурове одіння. Він їде в напрямку королівства Магатга.30. Немає в світі такого буддиста, який би не чув слова Мара і не вживав його при злих обставинах. У священних книгах буддизму пишеться, що в дорозі стрів Будду злий дух (спокусник Мара).Мара вмовляв Будду, щоб Він відрікся від своїх задумів. І Мара влесливо обіцяв, що зро­бить Будду «королем над королями». Будда відхилив усі привабливі обіцянки Ма­ри, сказавши такі скитські (санскритські) слова: «Іті Мара».Слово «іті» вживали скити (гіттіти) в що­ден­ному житті. І в санскриті слово «іті» зна­чить «іди», «йдуть». У санскриті (у «Ведах») слово «мара» значить «мрі» (смерть, епідемія, любовні страждання). І божество любовних страж­дань має ім'я Мара. З слова «мара» по­ходять слова «Морена», «Марана». «Море­на» значить «стомлена», «зморена», «закоха­на». Той, хто був охоплений божеством любов­ного страждання Марою, був також званий словом «Марія», що значить «приналежний до Мари».31. У дорозі Будда вирішив спочити. Він, як вже знаємо, мав за старим оріянським (скит­ським) звичаєм ознаку воїна-аристократа — чуб на голові, тобто, косу (хохол). І подо­рож­ні люди, стрічаючи Його, кланялися Йому, як достойному лицареві (косакові). Жебраки і невільники не мали права мати на голові косу (своєрідну ознаку благородства, духовної волі і ратньої відваги).Будда вийняв меча (і так, як пишуть книги буддистського катехизису) сам собі відрізав косу. Слуга Чанна, побачивши, що принц Буд­да утратив чуба і так став подібним на простих звичайних людей, мандруючих жеб­раків, гірко заплакав.(Варто тут згадати, що государі Моско­витії — християнські архиізверги, підступним способом розгромивши храм волі — Запо­розьку січ, були видали гістеричний «государ­ственний указ». «Государственний указ» строго забороняв малоросам в Малоросії но­сити на головах хохли. Хохол на голові юнака — ознака лицарської самостійности, нескори­мости Руси (України)).Слово «хохол», наприклад, латвійці й те­пер вимовляють, як «кекулс» в значенні «чуб» та й між монголоїдами, які живуть на північ і на схід від Москви, слово «хохол» значить «чуб» (коса).Латини, греки не носили хохлів. Я щойно згадував, що носили косу на голові оріянські (гіттітські імператори), і в тому числі й Святослав Завойовник — внук Дажбожий. Володимир (син Святослава), зрадивши віру батька свого, одягнувся в грецькі ризи і почав носити довге волосся, як у грецького афон­ського монаха. Він (Володимир) був русичем в чужому пір'ї.32. Будда сказав до свого вірного слуги: «Вірний слуга мій, тепер ти вертайся до мого палацу. І коня бери мого. Я сам ітиму в світ. У мене мета — хочу вивчити правду життя. Я більше не є твоїм принцом. Я не хочу бути володарем народу. Я хочу бути таким, як мої найбідніші земляки, щоб зрозуміти їхнє життя і показати їм правильний шлях спасіння, щастя, справедливости».Слуга Чанна повернувся до палацу. Вір­ний кінь Кантака, зажурившись за своїм доб­рим господарем, відмовився їсти. І помер.33. Будда, ідучи пішки по довгих і курних шляхах, стрів виснаженого жебрака, який був одягнений у старе порване вбрання. «Хочеш, обміняємося одягом?» — сказав Будда.Будда віддав жебракові одяг принца, а сам одягнувся в одяг жебрака. Одяг жебрака був жовтого кольору: в ті часи був устійнений закон, що люди бездомні, забуті світом сиро­ти, тобто люди найнижчої касти, носять одяг жовтого кольору.Ідучи від грама до грама, Будда казав: «Так, як річки єднаються в морі, так бідні й багаті повинні єднатися в морі житейському. І повинні любити один одного, винуватцям своїм прощати. Усе, що живе, жити хоче, і людині не вільно в жодних живих істот життя відбирати».34. Будда в дорозі стрів п'ять жебраків. І від них Він довідався, що від вдосконалення тіла вдосконалюється душа. Голод — тілесне вдо­сконалення. Будда сказав: «Коли при допо­мозі голоду можна пізнати мудрість життя, я вибираю цей шлях і йду з вами».І Будда в джунглях Урувели з жебраками голодом умертвляв своє тіло. Він так довго й чесно голодував, що вже не мав сил ходити. Є в буддистських святинях статуя «Голодуючий Будда». Будда подібний був на скелета, обтягненого шкірою.Переставши голодувати, Будда сказав, що не треба шукати правди життя в свідомому чи несвідомому чернечому тілесному самоби­чу­ванні, а в житті праведному. Святі ченці (жеб­раки), почувши таку «єресь», відсахнулися від Будди і пішли геть.35. Будда сів в тіні могутнього старого дерева, щоб іти у царство глибоких помислів. І знову Мара (Сатана) підійшов до Нього. І сказав Йому, щоб Він віддав йому своє місце. Будда відмовився.Мара, бачачи голодом стомленого Будду, почав погрожувати, що кине каміння і знищить Його страшними видіннями. Будда відповів, що Його місце є Його місцем. І Мара не може це місце зайняти тому, що він (Мара) не має наміру жертвувати своє життя для спасіння людей.Мара покликав свідків своїх, щоб доказа­ти, що він (Мара) має великі заслуги. І сказав Мара: «Ти ж свідків не маєш?! Ти сам. Кого можеш поставити у свідки?» Будда відповів Марі: «Мати-Земля — свідок мій». І, кажучи слова ці, Будда за старим українським зви­чаєм торкнувся рукою до матері-Землі, потім руку поклав на серце.36. У літописах ми читаємо, що Святослав Завойовник (Завойовник Слави і Волі), коли присягався на віру батьків своїх, то рукою торкався землі і казав: «Мати-Земля є моїм свідком». Земля — святеє святих, бо в Ній спо­чивають кості Предків. І вважалося, що най­тяжче заклинання є те, в якому чуються слова «Щоб тебе мати-Земля не прийняла».І буддисти (жителі Бурми, Цейлону, Тібе­ту, Бутану) обожнюють обряди Буддиного оріян­ського роду. Знають, що Будда, присяга­ючись, пучками руки своєї торкався до Землі. І, зве­личуючи обряд Святослава Завойовника, я відродив між рідновірами складання при­сяги, торкаючись рукою до матері-Землі рід­ної. Українці-чужовіри, відійшовши від віри бать­ків своїх, прийняли обряди греко-латино-юдей­ські. І вони клянуться, рукою доторка­ючись до греко-латино-юдейських портретів (ікон).37. А. В. Вільямс у книзі «Історія Індії», виданій в Лондоні в 1906 році, пише, що «Будда був спокушений Марою, духовним дияволом». Не випадково й до «Євангелій» потрапило оповідання, що Сатана (духовний диявол) спокушував Ісуса. Біблійні словники пояснюють, що гебрейське слово «сатана» значить «ворог», «противник».Ісус, будучи жидом, відповів Сатані, що покликається на «Отця Небесного». У звичаях семітів не було понять, що Земля-мати свята, жили вони на спалених сонцем пустинях, які їм постійно віщували нещастя, і вірили вони, що тільки на вершині гори Синай є святість і — в «Отця Небесного».38. Будда в одязі жебрака, змучений дов­гою дорогою, прибув до міста Магадги. І почав Він на вулицях вести розмову з людьми звичайними. І слухали вони Його та своїм звичайним розумом не могли Його ні високо оцінити, ні ясно зрозуміти. І підійшов Бім­басара — цар Магадги.Бімбасара був людиною талановитою, так­товною, з нахилом до філософського мис­лення. (Варто сказати, що хоч ім'я Бімбасара для нас, українців, сьогодні звучить як чуже, воно було рідним ім'ям на устах далеких Предків наших. Ім'я «Бімбасара», як говорить санскрит, складене з слів «бімба», що значить «булька», «бульба», «куля», і «сара», що зна­чить «озорення», «осонячнення»).39. Цар Бімбасара звернув увагу, що при­булий жебрак середніх років говорить ви­шуканою мовою, у словах відчувається почут­тя гідности, душевної краси. І має жебрак ви­со­коякісну будову речення, глибокі й свіжі мислі. Звичайні щирі й милі люди були не­спроможні цих якостей в жебракові побачити. Та цар Бімбасара — мудрець Магадги зразу в жебракові відчув велику людину. І сказав: «Твої слова мудрі. Іди до мого палацу і ставай моїм головним радником».У буддистських письменах зазначено, що цар Бімбасара мав чарівну чотирнад­цяти­літню донечку і, високо оцінюючи мудрість жебрака, хотів, щоб він став його зятем. Жило в ті часи поширене повір'я, що тільки з до­бірного насіння, посіяного в добру землю, ви­ро­стають високоякісні плоди. І цар Бімбасара вважав, як батько, який свою донечку обожує, що його донечка повинна зачати нову люди­ну, отримавши насіння з благородного древа.40. І в наші часи ці погляди наука (маю на увазі генетику) визнала правильними, але за­стосовує їх тільки під час плекання расових псів, овець, коней, корів. Щоб не оправду­ва­лася теорія дарвінізму, партійно-політична со­ціологія, цензуруючи генеалогію, осуджує плекання кращої людини чи кращої родини. Усі люди рівні й однакові (пігмей повинен од­ружуватися з голівудською зіркою чи з донь­кою англійського лорда) — говорять про­паган­дисти інтернаціонального (християнсь­ко-крем­лівського) синедріону, та самі про своїх дітей думають так, як цар-філософ Бімбасара.41. Будда відповів Бімбасарі: «Коли б я був ласий на багатство, я був би царем у царстві Ґанґесу. Та я не шукаю речей, за які я міг би придбати становище чи тілесну розкіш. Я шукаю правдивого знання життя».Цар Бімбасара зачудований відповіддю, сказав: «Пообіцяй мені, що коли ти знайдеш правдиве знання життя, то прийдеш до мене й навчиш мене». І Будда пообіцяв.42. На святій горі Пандава Будда, маючи 35 років життя, 2558 років тому, самовдоско­на­лився. Шлях самовдосконалення — шлях самопізнання. Буддисти цю ніч (ніч само­пізнання на горі Пандава) звуть священною. І врочисто у своїх святинях її відзначають мо­литвами й піснями.2558 років тому Він (принц Сакиї Сид­гартга Ґаутама) став Буддою. Слово «будда» має санскритський корінь «буд», що значить «будження», «пробудження», «освітлення». Він, ставши Буддою, сказав: «Від Бога похо­дить Бог. Від Мари походить Мара». Він щи­ро дивувався, що не міг раніше прийти до цієї простої думки — святої вічної правди.Тоді коли Будда проповідував, що від Бога походить Бог (добро, любов, правда), а від Мари походить Мара (зло, ненависть, жад­ність, неправда), між юдеями (а це було перед Вавилонською неволею) жило переконання, що від Бога походить все — добро і зло, любов і ненависть.43. Залишивши гору Пандава (слово Пан­дава значить «П'ять див»), Будда вернувся до Бенаресу, Сьогодні індуси, ставши народом незалежним, повернули цьому містові стару рідну назву Варанасі. По індуському слово «вара» значить «вода», «ріка», тут же тече вара (вара Ґанґес). У Бенаресі Будда зустрів тих п'ятьох жебраків, з якими голодував у джунглях Урувели. Ведучи з ними розмову, Він сказав:«Вода завжди падає вниз. Вогонь завжди гарячий. Лід завжди холодний. І скільки б ви не молилися до Богів Індії, вони не зроблять, щоб вогонь був холодний, а лід — гарячий. І це тому, що закони життя зробили ці речі такими, якими вони є».44. «Правда» — відповіли жебраки. Будда зробив на них своїми мислями велике вра­ження. Він ніби зачарував їх відважною мо­вою, що «Веди» не є священними книгами. Ніхто перед Ним не мав відваги так сказати.Будда говорить, що «закони життя зро­би­ли ті речі такими, якими вони є». Я погод­жу­юся з цими твердженнями Будди. І кажу, що «Боги Індії» і «люди Індії», і «мудрість Будди» — діти, які виколихалися в колисці плянети Зем­­ля. Вони між собою сперечаються і любляться.Боги Індії — ідеали, створені уявою на­роду і освячені душею народу. І коли б не було «Богів Індії», то не було б Будди. «Боги Індії», які визначені у «Ведах», дали Будді право, щоб Він їх поборював і не був за це пока­раний, відправлений до пекла чи спалений, як Іван Гус живцем на вогнищі віри Христової.45. Будда, говорячи про безпорадність «Бо­гів Індії», сам же також проявляє безпо­рад­ність. «Боги Індії» — успіхи і помилки, радощі й смутки, величність і хибність уяви орі­ян­ських племен. Вони ніжні й безстрашні. Вони закохані й розгнівані. Вони такі, як ті, хто їх любить, і як ті, хто їх поборює.І їм всім байдуже, чи Будда до Них молить­ся, чи ні. Їм байдуже, так як сьогодні байдуже для Будди: чи всі буддисти вважають Його Божеством, чи ні.Я вважаю, що молитва не призначена для того, щоб при її допомозі гріти лід чи холо­дити вогонь. Молитва — старий випро­бува­ний засіб, при допомозі якого людина ціле­спрямовує свою духовність і ошляхетнює чи вдосконалює свої почування.І віруючі й атеїсти устійнили на основі мо­дерних аналізів (дослідів), що йоги при до­по­мозі молитовних медитацій можуть реµу­лю­вати працю свого серця, своїх легень і мозку.Йоги можуть при допомозі молитви (ду­хов­них медитацій) зменшувати або збільшу­вати тиснення крови. У примітивних людей примітивне розуміння молитви — і вони або моляться, кажучи: «Пресвятая Богородице, Царице Небесна, спаси нас!», або кажуть — «Не визнаю молитв».46. На священних годинах самопізнання, духовно і тілесно самовдосконалюючись, від­ходьмо від примітивних розумінь молитви. Є тілесні дуже для людини потрібні вправи (прохід на свіжому повітрі, плавання, біг, веслування) і є духовні дуже для людини по­трібні вправи (молитви, які використовуймо мудро, як лік цілющий проти негативних емоцій).Негативні емоції (злотворні зворушення, настрої) викликають шкідливе звуження кро­во­носних судин і тому вони хоробливо впли­вають на працю серця, шлунка і творять в тілі людини отруйні хімічні сполуки, які можуть назавжди в людини відібрати здоров'я.Будьмо любомудрими: навчаймося вико­ри­стовувати молитву як духовну вправу мислі і почувань. Мудреці, правильно освічені лю­ди, вміють при допомозі молитви світлої, наснажуючої, рідної, нищити веµетативний компонент. І тоді судини, які шлють кров до серця і мозку, ширшають і цим прискорюється кровообіг, і людина свіжішає духовно й ті­лесно. У РУНВірі молитва — це вільна й ба­дьора пісня душі, і той, хто каже, що для життя пісня-молитва не потрібна, не знає таїн мудрого життя.47. Святі жебраки, ставши визнавцями науки Будди, спитали: «Будда, скажи, хто створив світ?» Будда відповів: «Я вірю, що світ існував завжди і світові ніколи не буде кінця. Все, що не має кінця, не має початку. Світ ніким не був створений. Світ завжди був світом. Якби цей світ був створений Богом, то не було б ні змін, ні розрухів. І не було б на світі таких явищ, як сум, нещастя, справед­ливість, несправедливість, чисте, нечисте — то­му, що все походить від Бога».Будда, не визнаючи думки, що Бог брав участь у творенні світу, казав: «Бог щось таке величне і досконале, і від Нього не повинні походити речі дрібні, нещасні, ревниві, хворі». Він вважав, що той Бог, якому поклоняються браміни, має хиби.У юдейській Книзі (Біблії) читаємо, що Бог Ізраїлів рече: «Я ревнивий Бог», «Мій бо всякий первенець: того дня, як повбивав я усі первенці в Єгипетській землі, присвятив я собі всі первенці в Ізраелі, від людини до скотини, мені будуть вони, мені, Господеві» (4 кн. Мойсея, гл. З, 13).48. Я вже говорив у праці «Дай мені пожити ще два місяці», що старі ізраельтяни кололи і на жертовниках пекли своїх дітей (тільки первенців) для Господа Бога Саваота. Уби­ван­ня дітей для Бога Саваота (після злагід­нен­ня характеру ізраельтянського) було замінене викупом: первенця приносять для Бога Са­ваота в жертву та, щоб первенець жив, його треба викупити. І так «первородне дитя му­сить бути викуплене», і гроші (секлі) передані святині, — сказав Бог Саваот Аронові (4 кн. Мойсея, гл. 18, 15—16). Не може благородній людині подобатися той Бог, який убиває дітей (первенців), та все ж таке розуміння Бога існує. Ісус — Син Ізраельського Бога Саваота у своїх проповідях проявляє обережність до вимог свого Бога-Отця Саваота.49. Будда говорив учням: «Коли б все на світі було створене Богом, то, очевидна річ, що Він (Бог) сам би мусів відчувати печаль і радість, любов і ненависть, а коли в Бога все це є, то як можна казати, що Він досконалий?»Ні, величний Будда, то люди звуть Бога до­сконалим, обділяючи Його недосконалими властивостями (ревністю, жорстокістю). У ми­лостивих людей Бог має характер мило­сти­вий. У жорстоких людей Бог має характер жорстокий. Отже, справа не в Богові, а в людському розумінні Бога.У християн архиєреї і єреї ширять мірку­вання, що «все від Бога. Усяка влада Богом дана». Влада злочинна (влада хана Батия, ім­пе­ратора Петра Першого, секретаря Сталіна, фюрера Гітлера) Богом дана. Якщо так -значить єреї християнізму вважають, що Бог — датель влади злої, або — доброї. «А може й ти на небесах смієшся, Батечку, над нами, та радишся з панами, як править миром?» питає Тарас Шевченко, вкладаючи у слово «пан» значення «експлуататор». У наших предків слово «пан» означало людину досконалу тілесно й духовно, і про це я оповідаю у праці «Титули і їхня історія».50. Філософ Люї Рено у книзі «Природа гіндуїзму» пише, що «Будда створив єретичну релігію зовсім протилежну гіндуїзмові».Будда казав: «Коли Бог є Творцем світу і коли всім доводиться підпорядковуватися владі їх Творця, яка б була тоді користь від добрих вчинків? Коли все керування є Божим твором і перед ним всі рівні, тоді праведне й неправедне означало б те саме».«А коли сказати, що печаль і радість обу­мовлені другою причиною, то тоді доведеться признати існування таких речей, причиною яких не є Бог. Коли так, то чому й всі інші речі не можуть бути безпричинні? Коли Бог є Творцем, хай буде дозволено спитати, мається мета в усього створеного чи в нього немає ніякої мети? Якщо Бог діє з метою, Його не можна назвати досконалим».51. На основі Буддиних міркувань про Бога виникає питання. Рабіни вважають, що Сава­от дав людині властивості своєї досконалости і поселив її в раю. Дівиця не послухала Сава­ота і в раю з'їла кисличку, стала грішною (її спо­кусив мешканець божественного раю Са­та­на).Я вважаю, що не винувата ложка, що має незграбний вигляд: винуватий той, хто її створив. Саваот покарав дівицю Єву, вигнав­ши її з раю. Він дав Єві біль, смуток, дав їй властивості старіння. Він їй дав те, що сам мав: він їй дав недосконалість. Датель не може дати того, чого сам не має.Єва, будучи недосконало створеною, не мала сил протиставити себе намовам Сатани. Я оправдую Єву: винуватий той, хто сам, бу­дучи недосконалим, створив її недосконалою -нездібною протиставитися Сатані. Ісус, як пише «Євангелія», здібний був відкинути намову Сатани.52. Будда, проголошуючи реформу гінду­їзму, мало що додає. Знаємо, що в «Рик Ведах» є твердження, що світ існує сам по собі. Світ не мав творця. Сам світ у собі є творцем. У світі є творчі сили. Вони, живлячись світом, з світу творять світ свідомих і несвідомих явищ.

Філософ Капіла (основоположник філосо­фії Санк'я) сто літ перед Буддою, голосив в Індії, що «світ не був створений». (Між іншим, слово «санк'я» виникло з санскритського слова «зна» чи «зан», що значить «знання», «пізнання»).Капіла казав, що на світі нічого немає вічного. Я вважаю, що велике вчення Капіли хибує односторонністю, і зазначую, що віч­ність у світі є — є в світі вічність змін, пере­оформлень, є вічність надвічна, тобто, та вічність, яка все вічне робить невічним.53. Не «Біблія», не Аристотель, не Платон, не Маркс дали людству першооснову, на якій розвинулося діялектичне міркування. Ті вчені, які перебувають у тенетах европоцентризму, вважають, що першим творцем діялектики був грек Гераклит, проголосивши, що «ми є і нас немає», «кожний має світ у середині свого я», «хотіння — це те саме, що й спання». Гераклит твердив, що на світі немає нічого вічного, нерухомого. Він вірив, що душа скла­дається з вогню і води. Він вірив у грецьких богів і їхні чуда. Маркс, поверхово орієн­ту­ючись в історії світової філософії (Індія для ньо­го була мало знаною), писав, що «діялек­тику винайшов Гераклит». Той, хто ознайом­лений з проповідями Буддгадеви, знає, що Гераклит нічого не сказав нового. Він повто­рив те, що вже було давно сказане.54. Будда, ідучи від селища до селища, про­повідував: «Людино, достойно трактуй лю­дину. Не май великої прихильности до однієї людини чи річі. Не протистався злому. Про­щай боржникам своїм. Прощай тим, які тобі роблять кривду. Справедливий той, хто лю­бить бездіяльне».«Я — пристань беззахисних, провідник за­блу­калих. Я — правда й життя, для мене немає ні високого, ні низького, ні касти, ні пле­мени».Між істориками релігій світу поширене об­ґрунтоване переконання, що ця духовна наука Будди була принесена з Індії і впроваджена (пристосовуючи до юдейських обставин) в євангельські писання.55. І досі в Індії й Ірані живуть легенди, що юдеєць Яшуя (Ісус) від 20 до 28 років свого життя жив у Індії й Ірані, вивчаючи науку За­ратустри, науку Будди і брагманські опові­дання про Крішну.Євангелисти Маттей, Марко, Лука, Іван нічого не написали, де жив і що робив Ісус від 20 до 30 років життя. Якщо вони (єван­ге­листи) докладно знали про Ісусове дитинство і про останні три роки Його життя, то треба вірити, що їм також було добре відомо, де перебував Ісус до 30 років. Чому тоді вони в Євангеліях й словом про це не згадали? Згадати, що був Ісус в Індії, значить призна­тися, що моральна правда Євангелій має не­жидівське походження; хіба можна позиченим гордитися? Моральна наука Будди передана Ісусові в Юдеї, чи була вона особисто Ісусом засвоєна в Індії — справа другорядна.56. І юдеї, які найкраще знали Ісуса, слу­хали ним голошену нову правду, «дивувалися і казали: Звідкіля в Нього така премудрість і сила? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія? А брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда? Звідкіля ж се все в Нього?» (Маттей, 13, 54-56).57. Крішна — син індійського бога Вішни. Крішна — інкарнація Вішни. Христос — син Ізраельського Бога Саваота. Христос — ін­кар­нація Саваота. Жиди, довгі століття пере­бу­ваючи в розсіянні (діяспорі), не дармували, вони на ослах і верблюдах возили крам: мали жваві торговельні зв'язки між Юдеєю, Іраном, Вавилоном, Індією. Оповідання про Крішну і Будду були юдеями використані для оформ­лення захоплюючих оповідань про Христа.58. Дослідник Ананда Кумарасвали у книзі «Будда і святині буддизму» пише, що «Існує дуже очевидна тотожність між буддизмом і християнізмом».Сьогодні кожна правильно освічена люди­на знає, що наука Ісуса не є оригінальною, і особливо там, де говориться про вселюдські істини добра й любови. Так, «Є велика тотож­ність між легендами про Будду і легендами про Христа», — пише Ф. Г. Гіллярд у книзі «Будда, Пророк і Христос», виданій в Лон­доні в 1956 році.59. Будда, будучи скитом (оріянином), доб­ре знав духовний шлях життя оріян. Він говорив: «Оріянська правда про страждання така: народження — страждання. Старі роки — страждання. Смерть — страждання. Розста­вання з дорогою людиною — страждання. Жити з нелюбом — страждання». Він (Будда) зазначував, що ці життєві поняття не ним ство­рені, вони стародавньооріянські. Говоря­чи про «Оріянську Правду Страждання», Він перш за все звертався до людей бідних, покривджених, осміяних. І знали люди, що принц Ґаутама (Будда) добровільно став жебраком, щоб звеличити принижених, щоб грішникам показати шлях праведного життя, щоб боронити покривджених.60. У священних письменах буддизму читаємо: «Гамуй вуха, ніс, язик, тіло. Гамуй розум, гамуй все. Коли гамуються органи чут­тів, постають повага і поміркованість, спо­гади і мудрість».«Тіло гамується, коли не перелюбствуєш, не займаєшся крадіжкою і не вбиваєш живих істот. Мова вгамованою вважається, коли в ній немає грубости, нарікань, погроз, доко­рів».«Розум контролюється, коли відсутня жад­ність, ненависть і помилкове розуміння спра­ви. Коли ти досягнув вгамування цих джерел, можна вважати, що ти є людиною, яка звіль­нилася від страждань» («Дгаммапада», Гатги, 360—361).«Коли людина звільниться від минулих, сучасних і майбутніх пристрастей, то таким способом, вона звільниться від страждань» («Дгаммапада», Гатга, 348).61. Будда учив, що «любити треба без­діяль­но». Чому? Бо активне хотіння любити спри­чинює страждання. Людина не повинна роби­ти те, що їй несе страждання.Буддина філософія любови мені нагадує сад, який має чарівну квітучість, але не дає плодів. Я вчу: хотіння не треба гамувати чи занедбувати, хотіння треба ошляхетнювати.Бездіяльна любов (любов без хотіння) по­дібна на бездіяльну мудрість. Любов повинна не тільки квітнути, а й давати плоди. З шляхетної любови родяться шляхетні плоди.62. Є між людьми поширена думка, що зло не люблене людьми. Ні, так не є. Зло існує тому, що в людей існує любов до зла. З злих плодів любови родиться зло. І тому — є добра радість і є зла радість.Є люди, які люблять будувати, і, будуючи, вони відчувають творчу радість. Вони люди творчої радости — люди творчого інстинкту.Є люди, які люблять руйнувати, і вони, руй­нуючи, відчувають радість, їм на душі приємно, що вони руйнують те, що хтось бу­дував, вони люди руїнницького інстинкту. Є дух творіння і є дух руїни. Та треба не за­бувати, що дух руїни також творчий, він творить руїну: є талановиті творці руїн.63. Щоб краще збагнути многосторонність життєвої мудрости, зверну увагу на одно­сторонність Марксових міркувань. Маркс учить, що «історія всіх суспільств — це історія боротьби клясів». Якщо справді так, як пише Маркс, значить хід історії людства був би стриманий, коли б не було клясової боротьби.Комунізм — безклясове суспільство, в без­кля­совому суспільстві немає клясової бороть­би, тобто немає історії суспільства, суспіль­ство без історії — кладовище або концент­ра­ційний табір, в якому сидять поруч з анти­марк­систами і марксисти, тероризовані марк­систами, маю на увазі тюрму народів — СССР.64. Маркс учить, що між паном (гно­би­те­лем) і його слугою (гнобленим) немає любови, «є вічний антагонізм один до одного». Слуга мріє ограбити пана і таке грабування на думку Маркса є вищою формою справед­ли­вости: слуга грабує награблене і втверджує «диктатуру пролетаріяту».«Диктатура пролетаріяту» — хитрий обман пролетаріяту. Чому? Тому, що Маркс учить, що гнобителі становлять тільки не­значну меншість суспільства. «Дев'ять десятих — це гноблені, пролетарі», пише Маркс в «Комуністичному маніфесті».Пролетарі, щоб звільнитися від експлуа­та­торів, повинні, на думку Маркса, створити «диктатуру пролетаріяту». Якщо «диктатура пролетаріяту» є диктатурою народу (бо ж пролетарі становлять 90 відсотків суспіль­ст­ва), то виходить, що народ прагне диктатури? Народ-диктатор? Кого він (народ-диктатор) має тримати в пазурях диктатури? Сам себе чи десять відсотків суспільства?65. Ні, термін «диктатура пролетаріяту» ви­гідний тільки для тих, хто прагне свою осо­бисту (або групову) диктатуру для обману про­летаріяту називати «диктатурою пролета­ріяту».Диктатура — це влада (влада однієї особи або групи людей) оперта на насильстві. Немає насильства — немає диктатури.Брежнєв каже, що «СССР — країна Марк­са». Якщо в СССР концентраційні табори на­повнені політичними в'язнями тому, що «СССР — країна Маркса», значить марксизм по-москвинському реалізований стає фашиз­мом.66. Істина так, як і краса, пізнається при допомозі порівняння. І я тут згадую науку Марк­са, щоб була краще пізнана наука Будди.Аніла де Силва-Віґер у книзі «Життя Буд­ди», виданій в Лондоні в 1955 році, пише: «Коли слуга Чанна почув, що Будда сідлає коня, він сказав: «Куди хочеш їхати, о, принце з широкими бровами, з очима ніжними, як лотос. Ти лев між королями».«Ти прекрасний, як місяць, і білий, як лілея в місячну ніч. Твоє обличчя, як свіжі пелюстки лотосу, як проміння сонця».«О найбільш величний між принцами, хіба не твоє тут царство багате, величне, квітуче? Хіба не твої тут сади подібні на палаци Бога Індри? Ти маєш красою опромінену дружину, а в палацах музика і танці. Бери, насолод­жуй­ся життям, мій любий принце! Не від'їзджай, мій улюблений пане!»67. Будда-пан відповів слузі Чанні: «Мій мозок освітлений не такими речами, Чанна. Подай мені мого коня Кантаку. І попону, оздоблену прикрасами. А ці дорогі перли передай татові моєму. Скажи йому, що я не бажаю нагород. Я від всього мого серця прагну робити добро для людей».«Я хочу дати світло тим, які живуть у темноті і помилках. І в ім'я цієї справи я тепер залишаю палац і мого любого тата. Попроси його, щоб він не плакав».68. Українцям широко відома дохристиян­сь­ка рідна пісня «Ой, див ладо, а ми просо сіяли». Мовники, не орієнтуючись у вірі батьків своїх, пишуть через риску «Див-Ла­до». Вони не знають, що в цій пісні слово «ладо» значить «ладний», «любий».У буддистських катехизисах вважається, що Див — стародавній світлосяйний Бог оріян­ський (скитський). Я вже зазначував, що з слова «Див» старі греки створили слово «Део». Ім'я «Деонисій» значить «Бог Ніси», Ні­са — назва виноградної гори.Латини з слова «Див» (слово «Див» санс­критське) створили слово «Деус»; папа рим­ський, виголошуючи молитву, каже: «Доміне Деус», що значить «Пан Бог». Італійці кажуть «Діо», іспанці — «Діос», французи -«Дьіо».Ім'я грецького Зевса було створено з слова «Див», літеру «д» замінено на літеру «з». Ук­раїнець не кожний знає, що слово «теологія» виникло з слова «деологія»; Тео — Бог, дор — даний, Теодор-Богдан. Немає підстав пиша­тися, що ім'я Федір чи Хведір, створене з імени «Теодор», суто українське.69. На світанні творення первомови білої людини наші предки (ми назвемо їх умовно мізинцями — творцями брильянтної Мі­зинської культури) вживали слово «дара» в значенні «дитина жіночого роду».Дара, стаючи дорослою, робилася див­о­виж­ною, тобто, осяйною, чарівною, приваб­ною, світлою, як Див. Звідси й походять слова «діва», «дівиця», «дівчина», «день». Юна оріянка — світлокоса і світлоока — синонім дивотности, чарівности, погідного дня.70. Ведійський (оріянський) бог Див (один з богів України (Руси) сказав Будді: «Святий принце, вже час іти. Вже час іти шукати Вели­кого Закону. Трать все і йди в Життя шляхами пустельника».Є в цих словах містерійна велич внуків Даж­божих: весь Буддистський світ слово «Див» (Дев) вимовляє з почуттям поваги.Українця хитро запряжено в ярмо догм понурих — в ярмо ґойського християнізму грецько-латинської інтерпретації, і навчено вірити, що Див, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), це «лісовий божок».71. У книжці «Слово про Ігорів похід», виданій у Вінніпезі в 1949 році, на сторінці 184 він (Іларіон (Огієнко)) своїм парахвіянам пояснює, що «Див — прихильний до половців лісовий божок, лісовик, мара, Лихо», «діва — якесь неприхильне русичам божество». Одним словом — лихо, що ми по-лихому навчені ро­зуміти самі себе. Половці — це ж мон­го­ль­ське плем'я. Див між монголами не був знаний.Монахи, професійні єреї і архиєреї інтер­на­ціонального християнізму, щоб міцніше тримати Український народ в неволі, натво­рили багато неправд про історію давньої Ук­раїни (Руси). Вони навмисне зневажають ду­ховне життя дохристиянської України (Руси). Вони вірять, що чим більше зневажливо будуть українці ставитися до своєї рідної самобутної духовости, тим покірнішими вони будуть парахвіянами грецько-латинського християнізму.72. Будда, натхненний Дивом, пішов шука­ти Великого Закону. Пішов сам. Він знав, що його слуга Чанна призвичаєний до життя в розкішному палаці і він не має бажань іти в далекі й невідомі мандри, щоб збагнути муд­рість життя. Слуга хотів лишитися слугою.Маркс вважає, що слуга Чанна не вбив принца Будду тому, що не орієнтувався в мар­ксівській теорії клясової боротьби. Відпо­відаючи Марксові, кажу: історія суспільства не є історією клясової боротьби, а історією боротьби ідеалів.Принц Будда, рабовласник, став жебраком добровільно, тобто, без кривавої клясової боротьби. Ідеали любови до людини родяться і в душі принца, і в душі слуги, ідеали нена­висти до людини родяться і в душі принца, і в душі слуги. Сіґанук — принц Камбоджії став «вождем Камбоджського» пролетаріяту, ніби доводячи, що Будда правий, а Маркс — ні.73. Будда вчить, що все, що народилося—помре. Все, що створене — загине. Частина буддистів вірять, що душа людини гине разом зі смертю людини.Будда вчить, що немає ні душі, ні Бога, ні потойбічного життя. На питання «А що ж є?», Будда відповідає: «Є вічна течія змін. Є вічна течія перетворень. Основна мета людини — пізнання природньої закономірности». Піз­нан­ня Великого Закону.Виникає питання. Будда, проповідуючи, що «Бога немає» і, маючи між брагманами репутацію безбожника, став Божеством? Ні, не всі буддисти вважають Будду Божеством. Є поширене твердження, що Будда — це Дарма. Санскритське слово «дарма» таїть в собі ко­рінь «дар» чи «дер», що значить «держати» «держава» (закон, правило, порядок, устій­нена норма моралі, поведінки).74. Етнограф Штернберґ, дивлячись на суть релігії з погляду юдейсько-християнської теології, у книзі «Первісна релігія у світі етноґрафій», виданій в 1936 році, пише, що «в основі буддизму лежить повний атеїзм».Мовляв, як можна вважати Будду Божест­вом чи Найвищою Святістю, коли брагмани вважають Будду безбожником?Треба пригадати Штернберµові, що рабіни (фарисеї і садукеї) звали Ісуса безбожником, розпусником і бунтарем. І безбожник Ісус став Богом? Як?Усі ж бо знаємо, що в 325 році в селищі Нікея з'їхалися архиєреї (на Нікейський собор) і під час дискусій голосуванням (та наказом імператора Константина) вибрали Ісуса на Бога; очевидно, частина архиєреїв, очолених єреєм Аріусом, на цьому ж таки Нікейському соборі створили опозицію, зазначуючи, що во­ни не можуть погодитися з думкою, що батько (Бог-Отець) і син (Бог-Син) є однолітками.75. Наука Конфуція — наука достойної ки­тайської етики (моралі). Наука про правила життя об'єдналася з культом предків і стала великою релігією. Конфуціонізм — національ­на релігія Китайського народу.Релігія — поняття відносне. Одні релігійне звуть нерелігійним, світським, другі — нерелігійне, світське звуть релігійним. Той, хто прагне робити чітку межу між релігійним і нерелігійним, має обмежені знання історії релігій світу. Той, хто каже, що тільки в його релігії є втілена правдива релігійність, демон­струє односторонність мислення.76. Епоха, в якій жив Будда, була опано­вана поглядом (особливо в північній Індії, де переважно жили оріяни), що життя людини — шлях страждання, поразок, хвороб, невдач, зрад, терпінь, зневірень.Оріяни, прибувши з бадьорих і ніжних, ба­гатих і радісних степів Оріяни (Праукраїни) на простори Індії, зажурилися. Пекуче сонце, безліч отруйних змій, південні, досі оріянам незнані хвороби, обумовлювали в основі жит­тя поставити питання: коли життя — це віч­ність, значить існує вічність страждань? Страж­дання — неприємність. Людина, живучи між людьми, постійно має справу з непри­ємностями.77. Ті, що хотіли самі себе відмежувати від неприємностей, ішли в ліси і гори. Жили на самоті, їм хотілося бути з собою. Вони, від­да­лившись від людей, пороку, обмов, заздрос­тей, нарікань, поразок, пошестей, сварок, вхо­дили у світ духовних споглядань. Вони пра­гнули з'єднатися з світом чистим (небес­ним), з безсмертністю і красою «світової душі».«Світова душа», «містична душа», «найви­ще світло», «найвища святість», «світла до­ско­налість», «вічне небесне життя без болю і зіт­хань» — уявні чари теософської містики. Міс­тик вважав, що «світова душа», як реальна си­ла, живе у світах позасвітніх, у «третіх небе­сах».78. У індуській філософії «Санк'я-Карике» зазначено, що є Три Види Страждань: тілесне, розумове, духовне.Будда, маючи на увазі ці Три Види Страж­дань, не казав, що Він хоче людину визволити від страждань. Він тільки радив, щоб людина сама (а не при допомозі Будди) визволилася від чуттєвих і моральних страждань.Я, науку Рідної Української Національної Віри проповідуючи, вчу, що людина не може визволитися від страждань ні сама, ні при до­по­­мозі інших. Чому? Тому, що страждання — влас­тивість життя людини. Людину мучить страх перед стражданням, людину мучить страж­дання і людину мучить спогад про страждання.Чи є спосіб, щоб зменшити тягар страж­дан­ня? Є. Страждаючи, не думай про страж­дання, думай про Священність, в ім'я Якої ти готовий жити і вмерти. Є в тебе мета, яку ти ставиш вище свого життя, значить є в тебе вміння в стражданні не страждати.Якщо є приємне життя, то є й приємна смерть: приємно вмирає той, хто вмирає, щоб жив його народ — щоб славився його рід. Людина — це зернина; зернина, лягаючи в землю, гине, щоб знову себе відродити в новому колоску.79. Наука Будди про Страждання творить одну з головних основ Буддизму. Вона людяна, мила, але не завжди обґрунтована. Чому?Будда прагне показати шлях, який звільняє людину від страждання. Хочеш не страждати, загальмуй хотіння — джерело всіх страждань.Щоб загальмувати хотіння, треба хотіти — хотіти загальмувати хотіння. Там, де хо­тіння, там страждання. І тому я вважаю, що хотіння треба не гальмувати — хотіння треба ошляхетнювати, хотіння треба добротно ціле­спрямовувати.Хотіння — особливо хотіння благородне — це рушій життєстверджуючого поступу. Там, де немає хотіння, немає людини. На світі не було б життя, коли б заникло несвідоме чи свідоме хотіння жити.Хотіння жити, хотіння свідомо боротися за життя і за місце для життя, хотіння вмерти, щоб жили потомки — у цих хотіннях про­явлені найвищі Закони Життя. У благородних людей благородні хотіння. Хотіння треба виховувати і звеличувати осяянням людської духовної звитяги.80. Є в Будди мислі такі, яких не можна розумом людським спростувати. Будда каже: «Все, що ми є, це результат того, про що ми думаємо».Справді так є: українець, маючи чужу віру, думає про справи чужі, і в результаті цього думання він стає чужовіром, він ставить чуже на перше місце життя свого, а рідне — на друге. Не думаючи про Рідну Віру (про рідний шлях свого народу), українець сам себе сві­до­мо чи підсвідомо віддаляє від рідних влас­тивостей свого «я», від почувань духовної незалежности, і так стає духовним рабом, не усвідомлюючи свого рабства.81. Будда — досконалість. Чому? Він вміє сам себе звільняти від страждань. Він бай­ду­жіє — входить у світ повного спокою. Там, де повний спокій, немає хотіння. Немає хотіння — значить немає збуджуючої сили, яка спо­нукає людину любити, або — ненавидіти.Людина повинна обминати ненависть!? Ні, я вважаю, що в деяких обставинах ненависть благородніша за любов. Ненависть, народ­же­на любов'ю до народу свого, благородніша за любов до катів народу свого.Я ненавиджу, бо люблю: я ненавиджу ворогів народу мого, бо люблю народ мій. Любов ворога — отрута, ненависть ворога — честь ворога. Північні вторжники, які втор­галися на землі мого мирного народу, казали: «Да, ми любім малоросов», ця любов — жор­стоке знаряддя поневолення.Християнська любов — гірше ненависти, християни польські і християни москвинські українців мучили християнською любов'ю. Тарас Шевченко, пишучи про християнську любов, достойно гнівається, що «іменем Хри­ста прийшли ксьонзи і запалили наш тихий рай, і розлили широке море сльоз і крови, а сиріт іменем Христовим замордували, розп'я­ли». Прийшли християни-москалики і «сина закували». Замучили брата браття во Христі!82. «Життя — це тягар», кажуть Буддисти. Архиєреї християнізму, наслідуючи буддистів, визначили, що життя — це носіння хреста.Про те, що життя — справа тяжка, знали наші предки більше як п'ять тисяч літ тому. І «Ве­ди» є свідченням цього. Гуцули зуміли ве­дій­ські поняття життя зберегти впродовж тисячоліть.Вітчизною гуцулів є простори сьогодніш­ньої Мадярщини, мадяри — монгольське пле­м'я, яке, прикочувавши з Сибіру, осілося на землі Гуцульській, і гуцули примушені були скупчитися на біднішій частиш своєї землі, на території сучасної Гуцулії.У гуцулів був звичай журитися, коли ро­диться дитина: народження дитини — по­ча­ток страждань. Умирає людина, грає без­журна музика. Безжурна музика повідомляє, що прийшов кінець стражданню на ниві житейській і спочилий переселюється у вирай — у Царство Духа Предків, де живуть амріти (невмирущі).Несумний обряд поховання переконував лю­дину, що смерти немає — є тільки перехід людини з одного стану буття в інший. Лю­дина, померши, знову відроджується в світі не­ба, у красі квітів, у помислах, навиках і по­чуваннях потомків своїх, у вічнооновлю­ю­чому колі роду свого.83. Спочатку слово «мрі» або, як ми тепер кажемо, «смерть», було синонімом слів — «мрія», «спокій», «заникнення хотінь».Є в живої людини (і про це зазначують буддистські діячі) «живий душевний спокій», він не має гніву, ненависти, жаги, нарікань, заздрости. Він — велич благородности. Він -володар великих знань. Він — досконалість. Він іде шляхом, який веде до нірвани.84. Санскритське слово «нірвана» значить «недіяння», «невіяння». Воно створене з слів «нір» і «ванна», «нір» значить «ні», а «ванна» — «віяння», або, як зазначено у «Рик Ведах», «ва­го» чи «вая». У буддизмі є два поняття нірвани.Ранній буддизм устійнював, що нірвана — стан вічного спокою (невіяння, тиші), погас­нення пристрастей, сумнівів, хотінь.Є повір'я, що нірвана — Царство Високого Світу, де не існують жодні зміни, де немає хвилювання сил, де немає тілесного пере­оформ­лення. Вникаючи в суть цієї «другої нірвани», бачу, що вона є там, де відсутнє ніщо в нічому.85. У буддистів є переконання, що Будда ходив до нірвани. Побувавши в нірвані, Він не раз добровільно від неї відмовлявся, щоб на землі жити для ближніх своїх, щоб світ спасти від гріхів і ненависти. Він в житті досягав всебачення. Він звільнявся від гріхів. Він знав найкоротший шлях до нірвани. Він знав всі перешкоди, які трапляються на шляху до нірвани і вмів їх перемагати.Ті жиди, які оформлювали релігійний сві­то­гляд «Євангелій», слово «нірвана» замінили на «дім небесний»: вони багато Буддиних істин подарили Христові, глаголячи, що «Христос прийшов спасти грішників», «страждати за грішників».І християнин, наслідуючи Христа, повинен відрікатися від земних благ, заздростей, гніву, пристрастей, хотінь, щоб здобути найкорот­ший шлях до «королівства небесного», тобто до нірвани.86. Українці, які при парахвіях навчені з дитячих літ вірити, що юдеєць Ісус є їхнім всюдисущим і єдиним правдивим Богом, вжи­вають в щоденному житті слова «парахвія», «парахвіянин», «парох».Чужі слова (греко-латинські) «парохе», «па­росше», «парісше» «паррохе», «парохія». Слово «парахвія» (від «параікос») значить «чужинецький дім», або — дім чужинців». Слово «парахвіянин», значить «чужинець».Тертуліян у 200 році в «Апольогії» написав в Римі до магістратських урядників, що християни вважають себе «парахвіянами на землі», тобто, чужинцями.87. Християни в перші століття вважали себе чужинцями (парахвіянами) на Землі. Парахвіянин зневажливо ставився до всього земного, земне життя — справа чужа для ньо­го. Він жде того часу, коли буде перетран­спортований у свій рідний дім (у дім небесний — в царство небесне), в обійми Саваота — Бога Ізраелевого. Ісус — Син Бога Ізраелевого в домі небесному опікується парахвіянами, бо Він добрий і милосердний.І тому, що Саваот — Господь Бог Ізраелів є також і Господом Богом для парахвіян (християн), які творять велику й могутню секту юдаїзму, померлий християнин так, як і померлий жид, відправляється на лоно пред­ків жидівських (на лоно Авраама).88. Цар Бімбасара, вдруге стрінувшись з Буддою, сказав: «Якщо я Тебе правильно розумію, Ти навчаєш великих змін у старій вірі — у вірі індусів».Будда відповів: «Воно так є, як Ти кажеш».Є в буддизмі важлива особа Рудрака. Руд­рака — предтеча. Він людям сповіщав про прихід Спасителя (Будди). Ім'я «Рудрака» походить від санскритського коріня «руд», що має декілька значень: «ректи», «родити», «ри­дати», «повідомляти».Юдеям (архітектам ґойського христия­ніз­му) і ця важлива особа буддизму заімпонувала і вони її впровадили в євангельські оповідання під іменем Іван Хреститель.Ім'я «Іоан» створили греки, неправильно вимовивши жидівське ім'я «Ягванан», «Ягва­нан» значить «Ягвою даний», або «Єговою дарований». Українці спотворене греками жидівське ім'я «Ягванан» (Іоан) вимовляють, як Іван, Івась, Йван, Ваня, Ванька, Ванько.Є в українців світле прагнення бути наро­дом незалежної духовости, та прагнення ці жорстоко переслідуються єреями чужовір’я. Щоб сяк-так проявити свою окремішність, во­ни (українці) перетоплюють чужі правди на свій лад та користи з цього мало. Наприклад, ім'я «Іван» в народі звучить тільки, як звук без змісту: адже українські маси не знають (їхній дух поневолений), що в цьому імені приховані творіння жидівської національної самобутно­сти.

89. Будда, проповідуючи свою науку, казав: “Людино, ніколи ненависть не перемагай ненавистю. Зло перемагай добром. Не пий хмільних напоїв. Не вбивай жодної живої істоти. Вночі не споживай харчів”.«Людино, іди по правильній дорозі життя, на ній є Правильне Бачення, Правильний На­мір, Правильна Мова, Правильне Керування, Правильні Засоби Існування, Правильне Намагання, Правильна Уважність, Правильне Споглядання».Жителі країн Колинів, Мала, Вайї, Каси уважно сприймали нову велику науку Будди. Будда — світлий Титан плянети Земля, такі міркування висловлюють буддисти, маючи на увазі факт, що Будда жив у шостому столітті перед Христом і вчив людей святої правди тоді, коли ще не були написані рабіном Ездрою «П'ятикнижжя Мойсея».90. У дорозі стріли Будду посли від батька (царя Суддгодана) і сказали Йому: «Ми при­йшли з землі Сакия від славного царя Судд­годана, від Твого тата, який запрошує Тебе завітати до Капілавасту і відвідати родину».Будда вирішив зі своїми учнями (апосто­лами) відвідати рідний дім. Він (Будда) до столиці Сакиї до Капілавасту в'їжджає на білому коні. Жителі Капілавасту вийшли стрі­чати Його як принца свого (престолонас­лід­ника). Вони стрічали квітами і піснями. «Світися, новий Капілавасту!»Між стрічаючими стояв син Будди Рагула. Рагула став вірним проповідником науки сво­го тата. Ясодгара (дружина Будди) стріла Буд­ду велично й світло. Стріла без пристрас­тей — з почуттям душевного спокою. Скити (саки) — жителі Капілавасту дізналися, що принц Будда не прийшов, щоб бути земним царем.91. Девадатта (друг Будди ще з часів юнацьких) людина розумна, діяльна, він став одним з апостолів Будди і приєднався до ро­ди­ни (Священного Об'єднання Буддистів). Але потім він (Девадатта) почав між буд­дистами ширити зневажливі оповідання про Будду.Девадатта нарікав на Будду, звучи Його самолюбом, самозвеличником, нечесною лю­ди­ною, яка не рахується з поглядами інших. Девадатта казав: «Я краще всіх знаю, хто такий Будда, я ж двоюрідний брат його, він не вартий того, щоб його шанувати, він все моє присвоював собі».Девадатта вважав, що він, нарікаючи на Будду і ширячи між буддистами зневажливі оповідання про Будду та роблячи різні докори Будді, стане таким великим, як Будда і здо­буде між буддистами пошану й силу впливу.На питання буддистів «Що ж ти, Девадат­та хочеш»? Девадатта відповідав: «Справед­ливости хочу, законности. Будда повинен бути совісною, чесною, порядною людиною, а він такою не є. Він одне проповідує, а друге робить. Наприклад, він незаконно присвоїв собі мого голуба, він нечесний».У юнацькі часи Будда і Девадатта ішли лісом. Девадатта вистрелив у голуба. Будда взяв раненого голуба і, побачивши, що голуб може літати, пустив його, і голуб зник у небесній блакиті.Девадатта розгнівано сказав: «Не ти, а я підстрелив голуба. Голуб мій, а не твій. Ти не мав права так поводитися з моїм голубом, явну нечесність чиниш».Будда відповів: «Ні, голуб мій. Ти хотів голуба мати, щоб в нього життя відібрати, а я хотів голуба мати, щоб йому життя врятувати. Голуб належить не тому, хто життя відбирає, а тому, хто життя спасає».92. Буддисти (найвірніші учні Будди) ба­чили, що Девадатта наріканням на Будду псує між буддистами добрий настрій і спокій. Апос­тол Девадатта — зрадник, він таємно пробує убити Будду — таку бо велику лють він в душі має. Опанований люттю Девадатта гине, він всіма забутий.Дослідники історії християнізму вважа­ють, що апостол-зрадник Девадатта був упроваджений в життєпис Христа і названий апостолом-зрадником Юдою.Тесть Буддин старався перегородити доро­гу Будді, хотів при людях помститися за свою доньку Ясодгару. Будда, щоб повністю своє життя присвятити людям бідним, скривдже­ним і нещасним, відрікся не тільки від пре­сто­лу, а й від всіх приємностей родинного життя. Тесть Буддин не був здібний зрозуміти духов­ної величі Буддиної і вважав його розпус­ником і дихав на нього почуттями ненависти.93. Ананда (вірний учень Будди) сказав, що він чув, що Будда промовив: «Людина, опа­нована люттю, знедолює сама себе. І ця лю­дина своїми наріканнями на мене змучила себе, знесилила. Вона помре». І так сталося, як говорив Будда.Оріянський в'їзд Будди на білому коні до Капілавасту особливо заімпонував тим юде­ям, які оформлювали принадну біографію ми­лостивого Ісуса. Та у семітів — кінь — ско­тина рідкісна, не властива стилю життя семітського. І тому принц Ісус (з роду царя Давида) в'їзджає до Єрусалиму на ослі. І жителі Єрусалиму пальмовими віттями віта­ють його, як принца Юдеї. «Світися, новий Єрусалиме». І довідуються, що Ісус не плянує бути земним царем Юдеї.94. Будда, творячи священне об'єднання буд­дистів, казав, що до Об'єднання не можуть належати солдати, раби, змовники, нарікайли та особи нестійких переконань.Особи нестійких переконань небезпечні. Вони, ставши буддистами, завтра можуть об­мовляти те, що сьогодні обожнюють. Низь­ким душам, як відомо, властива нестійкість переконань.Священне Об'єднання Буддистів творило­ся на принципі волі. Принцип волі є там, де є вільний прихід до Об'єднання і вільний вихід з Об'єднання. Особа, яка перебуваючи в Об'єд­нан­ні, нарікала на порядки Об'єднання і на Будду, вважалася небажаною, їй буддисти казали: «Іди від нас туди, де буде тобі при­єм­но, не псуй нам настрою, ми вільно втілюємо в життя науку Будди. Щоб не було рабства, у нас є закон: з Буддою іде той, хто шанує Буд­ду. З Буддою не може бути той, хто не шанує Будди. Є воля бути з Буддою і є воля бути без Будди. На світі багато правд, багато воль, багато шляхів».95. Ті, що належали до священного об'єд­нан­ня буддистів, не мали права мати при­ват­ної власности. Чому? Будда вважав, що коли в Об'єднанні будуть люди без приватної влас­ности і будуть люди з великими маєтками, постане несправедливість.Маєткові люди в Об'єднанні будуть впли­вати на побратимів (особливо на побратимів невисоких душевних якостей) силою маєтко­во­сти. Маєткова людина може на Об'єднання дарити п'ять рупів, а немаєткова — десять рупів. Злий приклад деморалізує членів Об'єд­нання.Маєткова людина, щоб оправдати свою ску­­пість, почне говорити: «Я дав би більше на Об'єд­нання та мої поради не беруться до ува­ги». Бачимо, є прагнення при допомозі маєтку здо­бу­вати вплив на житгя Об'єднання. Маєт­ковій людині відповідає немаєткова людина: «Я біднію маєтком, та багатію душевною добро­тою. А ти черевом багатієш, а душею бід­нієш». Священне Об'єднання Буддистів тільки тоді бу­де могутнє єдністю, коли в ньо­му гуртувати­му­ть­ся люди, бажаючі багатіти душевною добротою.96. Буддисти, живучи як монахи в Свя­щен­ному Об'єднанні Буддистів, опікувалися си­ротами, каліками, немічними старими людь­­ми, хворими. Вони дітей учили грамоти. Вони людям робили добро і за свою працю не брали винагород, їли раз на день. Вони своїм чес­нотливим життям зворушували серця люд­сь­кі, і люди їх любили, і радо запро­шу­ва­ли їх в гості. Молодь, яка хотіла бути люблена людь­ми, ішла до них. Старі добрі люди їм дарили свої маєтки і вони будували святині, училища, доми спочинку для старих людей.Буддисти, стрічаючись з хліборобами, вій­сь­ковиками, жебраками, казали: «Будда учить: не бери чужої власности, не чіпай чужої жінки, не звикай до розкошів, не будь ліни­вим, не будь неправдивим свідком, не обмов­ляй, не будь заздрісним, не будь жадним. Ми, буддисти, впроваджуємо в щоденне життя нау­ку Будди».97. Перші Буддисти були індуськими про­тестантами. Вони виступали проти порядків брагманської касти. Будда говорив, що браг­маном не є той, хто родився в родині браг­ма­на, а той, хто живе праведно, має світлі знан­ня, вміє праведність втілювати в життя щоденне.Подорожуючи взимку в 1975 році по просторах Індії, я бачив у Чандіґарі, Бенаресі, Делі, Бомбеї, що в святині біля брагмана сидить хлопчик. Хлопчик є сином або внуком брагмана. Хлопчик молиться з татом чи з дідом, слухає промови, засвоює святинні обряди. Ставши дорослим, він стає діючим браг­маном не тому, що закінчив брагманську школу (такої школи немає), а тому, що він докладно брагманські таїни священнодійства отримав від тата брагмана. Не всі сини брагманів виконують у святинях обов'язки брагманські. Вони є професорами універси­тетів, редакторами, політиками, ученими, винахідниками, культурними діячами Індії. Але всі вони (при потребі) в родині своїй чи у святині можуть здійснювати священнодійства.