Мага Віра

ДЕНЬ 37

33. Справа імен у постановах першого християнського собору. У 325 році греки і латини, які були архиєреями науки Христової, з'їхалися до маленького селища Нікеї, яке було на західних землях сучасної Туреччини. На Нікейському соборі, щоб звеличити свій релігійний рух і себе, вони проголосили, що милостивий юдеєць (нащадок царя Давида) є для християн "правдивим Богом з ім'ям Ісус Христос".Було постановлено, що християни не мають права носити імена такі, які в собі таять "дух язичеський". Слово "язик" у до­християнській Україні означало — "народ".У 325 році на Нікейському соборі вирі­шу­валися не тільки справи канонів науки Христової, а й справи духовного закабалення покорених народів. Народи і племена, поко­рені Візантією і Римом, не мали права вільно розвивати свої духовні почування, удоско­налювати окремішність свого "я". Вони були зобов'язані відрікатися не тільки від своїх народних обрядів, а й навіть від своїх рідних імен, і приймати імена християнські.Під "святими християнськими іменами" приховані імена грецькі, жидівські, латинські. У словнику правильно освіченої людини, немає терміну "християнські імена". Чому? Тому, що немає імен, створених Христом чи його учнями-євангелистами.Є імена жидівські, грецькі, латинські, в яких таїться дух язичеський (дух старона­родніх релігій Юдеї, Греції, Риму). І ці імена названі християнськими у честь "святих чудо­творців". У "Книзі святих", нещодавно ви­даній, пишеться, що "більша частина цих святих чудотворців" була придумана церквою Христовою "для благочестивого поучення християн". І тому папа римський нещодавно сотні чудотворців випросив з церкви Хрис­тової.Отже, церква Христова, очолена греками і латинами, видумувала "святих чудотворців", даючи їм "християнські імена" Марко (син бога Марса), Деонісій (син бога Деонісія), Димитрій (син богині Деметри). І не боялася церква Христова, що в цих іменах "таїться дух греко-латинського язичества".Імена українські Святослав, Боголюб, Бо­гумил, Святомир, імена німецькі-англійські Ар­­нольд, Артур, Альберт були названі імена­ми язичеськими, антихристськими. Я вже пи­сав, що в Англії римо-католицька церква за­бороняла англійцям носити англійські імена.34. Знаємо, був запеклий бій! Горіли на вогнищах "священної християн­ської інквізи­ції" кращі уми Европи. І англійці-німці на своїх землях розчавили, як гадину, дияволь­ські канони агресивного римо-като­лицизму.Англійські-німецькі імена Адольф (До­стой­ний вовк), Арнольд (Сильний, як орел), Альберт (Достойний), Бартон (Хлібороб), Чарлес (Людина), Ґрегем (Із сірого дому), Га­рольд (Воєначальник) Генрі (Керівник ро­ду), Каролин (Один, що сильний), Беверлі (Амбіт­на), Бренда (Пристрасна), Брунгільда (Герої­ня на полі бою), Фреда (Мирна), Герта (Зем­ля-мати), Іда (Щаслива), Ірма (Сильна) в Ан­глії і Німеччині залишилися найпоши­рені­шими.Українці "со страхом" підняли руки перед диявольськими канонами грецької ортодоксії. І стали парафіяльними Іванами, Матвіями, Гаврилами, Михайлами, Феськами, Гапками, Парасками, Яремами, тобто, стали покірними сліпими носіями чужих (переважно) жидів­ських імен. Імена рідні Ярополк, Благовіст, Божедар, Далібор, Славомир стали між укра­їнцями малопоширеними.Українець С. Риндик, розмовляючи зі мною, сказав: "Я мріяв свого сина назвати Мирославом. Піп обурливо відповів: "Ні, це ім'я поганське". Треба було дати двадцять п'ять царських карбованців, щоб піп пере­сту­пив святу заповідь віри греко-православної. Мій син має ім'я рідне Мирослав".Купити у попа (опікуна душі) право на­звати сина рідним ім'ям? Бідна, до болю бідна, безжалісно чужовір'ям зашморгнута душа ук­раїнська. Воістинно несусвітні тортури ти пережила, святая ти! Англійці, німці — пани християни. Українці — раби християни. Чому? Одні, ставши хрис­тиянами, підпорядкували християнізм своїм національним інтересам, і душа їхня посвіт­лішала. Інші, ставши християнами, сліпо по-рабському підпорядкували свої національні інтереси інтересам християнізму, і душа їхня потемнішала.Англієць Викліф (і про це я знову говорю) навчив англійців розуміти християнізм по-англійському, і не підпорядковуватися жод­ним чужим християнським авторитетам. Папа римський, лютуючи, спалив кості Викліфа.Чех Гус навчив чехів розуміти християнізм по-чеському. І за такий відхід від зашморгу римо-католицького римський папа спалив живцем пробудженого чеха.Німець Лютер навчив німців по-німець­кому розуміти християнізм. І за таку вольову духовну відвагу римський папа прокляв Лютера іменем Христа, не маючи змоги його живцем спалити.Я прийшов, щоб повідомити світ, що ми, українці, віддаємо візантиїзм тим, які його скомпонували. Ми достойні люди, маємо рідне розуміння Бога. Чужинців, які хочуть бути амбасадорами між нами і Богом, ми не потребуємо. Ми вміємо без греків, жидів, латинів помолитися Богові.35. Як чужими іменами ми ображаємо свої почування? Народ, який має розвинене по­чут­тя національного самоутвердження, ніколи себе не підпорядковує чужому духовному творові. Він прагне, як я вже писав, чуже творіння переплавити на свій лад, щоб воно гармонувало з притаманностями народної самобутности.Наприклад, жиди створили ім'я Ягоханан. Греки це ім'я на грецький спосіб перекрутили, вимовивши — Іоаннос. Римляни вимовили — Іоаннес, французи — Жан, німці — Йоган, ан­глійці — Джан, іспанці — Хуан, українці — Іван, поляки — Ян.Завітавши у гості до української родини, я довідався, що вона має три сини — Богдан, Фе­дір, Матвій. І думав я — народ мій так за­плутався у павутинні чужовір'я, що не розуміє значення імен дітей своїх. Не знає родина українська, що жидівське Матеягв (Матвій) означає "Дарований Єговою", грецьке Теодор (Федір) означає "дарований Зевсом". Знаємо, що слово "тео", "зео" постало від слова "део" (від санскритського "див").В українців поширене ім'я Лука. Є різні пояснення його значення, недумаючі люди задовольняються тим, що євангелист був Лукою. Є в нас дуже старе слово "лук", без лука стріла мало корисна. Є пісня про те, як "весною зеленіють луки", є прислів'я "пішов на луки до Луки".Ім'я Михаел в українців має зніжену форму "Миша". "Миша, глянь, у нору вскочила миша", "Бачиш? Киця зловила мишу. А де твій братик Миша?" Жіноче ім'я Мокрина носить українська дівчина без радости, дарма, що піп каже, що воно "істинно християнське". В українській мові слово "мокрина" означає "болото", "мокре місце".У "Словнику" Бориса Грінченка є пояс­нення, що слово "гапка" означає "задня части­на тіла". І каже мати до дочки "Причепурися, Гапко, хлопець прийшов Пулхерин, гарний такий на вроду".Що з того, що грецьке ім'я Пулхерія оз­начає "Красива", коли воно жінку українську заставляє ніяковіти. Такі жарти, як "Пилип до вареників прилип", "Гаврило, в тебе ж і рило", "І що за льоха та Явдоха" — хоч і здаються не­винними, все ж вони кривдять слух укра­їн­ської людини, збіднюють тонус емоційної краси.Не біймося своїм донькам давати імена Зірка, Калина, Русявка, Оріяна, Рідна, Голуб­ка, Серденько, Веснянка, Маківка, Квітка. Ім'я рідні зрозумілі, приємно гармоновані з красою навколишньої природи, з чарівним шовком рідної мови. Ім'я дівчини Маківка пахне духмяністю рідного степу, асоціюється з морем золотих нив, у яких пломеніють гарячі, як кров, маки.36. Як творилися чужі і рідні імена? Чарівна історія народження імен, в ній весел­кою світяться краса й уява, мудрість і любов вільної душі народної. Великий народ чи малий, передовий народ чи відсталий, слав­ний чи забутий — немає значення. Він (народ) по-своєму принадний, по-своєму таємничий і вибагливий. І самобутній.У філософії моєї науки немає "нацменів". І маленьке (світові незнане) негритянське пле­м'я Кікуйо, яке живе у джунглях Кенії, велике плем'я, воно по-своєму гарне. І самобутнє.Плем'я Кікуйо має свої рідні радощі, гордощі, хвилювання. Воно має волю своїх дітей обдаровувати рідними іменами. (Ще до племени Кікуйо не занадилися душехвати віри Христової і ще не принесли їм "святі імена правдивої віри" Гаврило, Гапка, Йосип, Параска).У хатині селища племени Кікуйо родиться дитина. Панує насторожена тиша. Сусіди з притаєним хвилюванням співають обрядових пісень — вітають матір. І вітають нову людину, яка скоро появиться на світ.І людина народилася. Бабусі входять до хати, змазують тіло щойно народженої лю­дини пахучою оливою. І найстаріший дід роду виголошує вітальну промову. Усіх зріднює спільна радість, що плем'я Кікуйо множить свої рідні сили.37. І тому, що маленький Кікуйо наро­дився під час дощу, йому дають ім'я Вамбура. Слово "мбура" означає "дощ", а "ва" значить "він". Дівчинка кікуйо народилася в сонячний день, їй дали ім'я Няріо. Слово "ня" значить "вона", а "ріо" — "сонце", ім'я дівчинки — Вона­сонце. Справді, як все виглядає по-природ­ньому, і тепло, і щиро, і зрозуміло.І китайці по-своєму гарні. Народилася дівчинка в китайській родині. І тато і мама готові своїй донечці дати все, що в своїй душі вони мають найдорожче, все, що на землі найкраще.Китайські дівчата мають рідні китайські імена. Вони їм зрозумілі і дорогі. Ім'я "Чун-Чу" значить "Чарівна перлина", "Меї Фунґ" "Прекрасна рідність", "Юк Лан" — "Ніжна орхідея". Китайський юнак, звертаючись до своєї коханої, каже: "Моя ти кохана Чун-Чу", тобто, моя ти кохана Чарівна Перлина. Створюється підсвідома асоціяція: дівчина і ніжна орхідея, дівчина і чарівна перлина; в душі дівчини самонароджується почуття пошани до себе (до ніжної орхідеї), само­впорядковується духовна рівновага.Духовний раб (християнський українець) стоїть у церкві, як бездумна статуя і чує він, що піп його донечку назвав Агапією. Грек, чуючи ім'я Агапія, принаймні розуміє, що означає це грецьке ім'я, але в яку безвихідь поставлений ти, мій любий земляче — хрис­тиянине? Чи свідомий ти, що в тебе відібрана радість — ти не маєш права своїй рідній дитині дарити ім'я, створене твоєю уявою. Там, де уява стає непотрібною, немає щасливої достойної людини.В Україні (Русі) тоді, коли вона ще була квітучою, вільною, багатою, тобто, незалеж­ною від догм візантійської ортодоксії, тато і мама давали рідні імена дітям своїм.Родина, яка дуже ждала дитини, обдаро­вува­ла новонародженого синка ім'ям Ждан, а донечку — Жданна. Там, де дитина була дуже ба­жана, синкові давали ім'я Бажан, донечці -Бажанна. Дівчинці, яка мала світле волосся, давали ім'я Світлана. Відому родину багато людей приходило вітати з народженням до­нечки, донечці давали ім'я Людмила (людьми люблена, мила).38. Слово "богатир" в дохристиянській Україні (Русі) означало те, що сьогодні означає в українську мову занесене чуже сло­во "герой". Грецьке слово "гіерос" значить "вла­дика". Греки, вірячи у безсмертя душі, вважали, що душі померлих вождів, владик живуть в душі живих людей.Гесіод пише, що "герой" значить "півбог", героями Греції були полководці Брасид, Леонід.Греки вірили, що коли вони славлять ге­роїв, то вони (герої) стають добрими і людей обдаровують благами. Коли немає культу героїв, тоді вони (герої) стають небезпечними.У Греції був поширений культ героїв Геракла, Енея. Культ Геракла перенесений на культ святих преподобників віри Христової (культ церквою придуманих святих Миколая, Юрія).Впроваджуймо в наш щоденний словник слово "богатир" замість слова "герой". Слово "богатир" рідне і воно було особливо поши­рене у древній Україні (Русі), і не має воно нічого спільного з монгольським "бахадір".Богатирі України (Руси) мали свої рідні імена, в яких ознаменовувалися найсвітліші достоїнства людини: любов до Бога, миру, сили, слави, влади, волі, дії, роду, краси, правди, перемоги, добра.Коли ми порівняємо значення імен старо­давньоукраїнських із значенням імен ла­тинських, біблійних, грецьких, то відчуємо велику духовну довершеність предків наших. Наші предки не називали своїх дітей ім'ям Вовк, Коза, Корова, Вівця. Не кажу, що ці імена потворні, але вони свідчать про рівень розвитку уяви і краси душевної того племени, яке ці імена має.39. Чи рідні наші імена досі рідні нам — де вони, які вони? Сьогодні перечислю наші рідні головніші імена (імена відомі й призабуті, імена такі, які мали наші далекі предки русичі, анти, сумеріяни й імена нові (мною створені)).Наприклад, Атті — Аттіна, Бажан — Ба­жанна, Баян — Баянна, Білослав — Білослава, Благовид — Благовида, Благовіст — Благовіста, Благослав — Благослава, Богдан — Богданна, Боговір — Боговіра, Боговіст — Боговіста, Боголюб — Боголюба, Богумир — Богумира, Богосвят — Богосвята, Богумил — Богумила.Бож — Божена, Божедар — Божедара, Боле­слав — Болеслава, Будимир — Будимира, Вед — Веданна, Велимир — Велимира, Вір — Віра, Віродар — Віродара, Вірослав — Вірослава.Віст — Вістанна, Вітан — Вітанна, Влад — Владанна, Владислав — Владислава, Вогнедар — Вогнедара, Володимир — Володимира, Все­волод — Всеволода, Всеслав — Всеслава, Вселюб — Вселюба, Гатусил — Гатусила, Град — Градна, Далібор — Далібора, Дан — Данна, Дар — Дарин­на, Дій — Діянна, Добровіст — Добровіста, Добролюб — Добролюба.Добромил — Добромила, Добромир — Доб­ро­мира, Доброслав — Доброслава, Дружелюб — Дружелюба, Жадан — Жаданна, Ждан — Ждан­на, Зореслав — Зореслава, Зорян — Зорянна.Колодар — Колодара, Лад — Лада, Людмил — Людмила, Ладислав — Ладислава, Лев — Левина, Лілай — Лілая, Лілій — Лілія, Лоліт — Лоліта, Любомир — Любомира.Маг — Маганна, Магадар — Магадара, Май — Мая, Мал — Малуша, Малан — Маланна, Ма­рут — Марута, Мечислав — Мечислава, Мило­ван — Милованна.Милодар — Милодара, Миролюб — Миро­люба, Мир — Мирна, Мирослав — Мирослава, Мудролюб — Мудролюба, Мстислав — Мсти­слава, Надій — Надія.Орь — Оріяна, Остромир — Остромира, Рад — Раданна, Радогост — Радогоста, Родослав — Родослава, Радомир — Радомира, Ростислав -Ростислава, Рогволод — Рогволода, Рогнід — Рогніда, Рід — Рідна, Рус — Русанна.Світ — Світанна, Світлан — Світланна, Світолюб — Світолюба, Світослав — Світо­сла­ва, Святогор — Святогора, Святослав — Свято­слава, Сила — Силанна, Сонцедар — Сонцедара, Татолюб — Татолюба, Ярослав — Ярослава.40. Ні, ми не бідні уявою, винахідливістю, почуттями. У нас є рідні імена, але вони лежать у поросі забуття. Вони осміяні, при­нижені. Ми, рідновіри, зобов'язані їх, як до­рогі перлини, взяти з пороху. Ми зобов'язані обмити їх щасливими сльозами духовного пробудження.Побратими мої, коли вважаєте, що рідні імена для вас вже стали чужими, порідніться з ними. Зробіть їх наймилозвучнішими в світі іменами. Прославте їх на весь світ красою ду­ші своєї. Уквітчайте їх мудрістю розуму свого!Коли вони (рідні імена) чужинцями про­голошені ідольськими, антихристськими, поганськими іменами, обурюйтеся, священно гнівайтеся. Протестуйте. Не миріться з шаманами чужовір'я!Винесіть з тьми забуття рідні імена! Не топчіться по них, у них же тремтить жива ду­ша предків Ваших. У них горять сльози і ра­дощі предків Ваших, що дали вам душу, дали вам образ, дали вам воістинно найбагатшу і найчарівнішу в світі землю.Коли вважаєте, що рідні імена застаріли, творіть нові. Творіть нові імена зрозумілі народові, притаманні ритмові душі вашої, красі мови вашої, і гармонуйте ім'я з прізвищем, будьте аристократами духовної краси, волі, сили і слави!41. Чому Лев — символ країн Европи і Азії? Від санскритського слова "лев'я", "лава", що значить "наступ", "зрушення", "переможне знищення", "лавина", постало ім'я Лев, Лео, Леон. У західноевропейських словниках слово "лев", "лео" пояснене (наприклад, у "Вебс­тері") в значенні "домінуюча сила".Людина вічно захоплювалася і вічно буде захоплюватися величчю сили. У багатьох країнах "лев" є священним символом держави. Наприклад, Лев — символ Індії, Фінляндії, Бол­гарії, Швеції, Ірану, Норвегії, всім відомий Британський Лев, "лев святого Марка", лев Юдеї.Археолог В. Ф. Албрайт у книзі "Архео­логія Палестини" помістив фотографію мідяної печаті, на якій у вигляді речащого льва, як твердять археологи, зображений "Господь Бог Ягве" (біблійний Саваот).Немає нічого дивного, що біблійний Саваот має вигляд "речащого льва", ця печать була юдеями зроблена в 775 році перед Христом. Було б гірше для їх (юдеїв), коли б вони свого "Господа Бога" уявляли в образі мокрої курки.Дехто "нападає на жидів", що, мовляв, у них "Бог Саваот" такий караючий, жорсто­кий, всевладний. Жиди в душі гордяться, що їхні далекі предки в'являли свого "Господа Бога" не в образі печеного пасхального агнеця, а в образі владики — царя сили.42. Мені особливо подобається назва українського міста Львів, хотілося б, щоб жили в ньому справді могутні леви, а не сми­ренні холопи чужовірних владик. Олександр Пушкін упровадив у життя москвинів їм рідне ім'я (тюрсько-татарське) "Руслан", що значить "лев". Деякі українські інтеліµенти ("якби вони вчились так, як треба, то й мудрість би була своя") дітей своїх називають "Русланами" — думають, що це ім'я означає "руський лан".Є переконання, що, мовляв, "у жидів все в порядку". Ні, так не є. Жиди постійно (на протязі двадцяти шести століть) боряться за збереження своєї духовної і тілесної субстан­ції.Коли жидам було дозволено вертатися додому (в Юдею), то тільки половина їх виявила бажання залишити Вавілон. Ті, що лишилися "на ріках Вавілонських", стали вавілонянами, зарабилися і, очевидно, їхні потомки тепер воюють проти Ізраеля, і мають віру могаметанську.І з іменами в жидів також не все в порядку. Наприклад, коли Генрі Кісінґер прибув до Ізраелю, ізраельтяни організували проти ньо­го демонстрацію. Вони на плякатах написали "Генрі Кісінджер — де твоє обличчя!?" На плякаті ім'я "Генрі" було перекреслене хрес­том, як ім'я німецьке, чуже, не бажане на землі Ізраеля. Пояснення, що ніби "ім'я не має значення, головне, щоб жид був у душі жи­дом", нікого в Ізраелі не переконало.43. Як і чому появилися прізвища?Прізвища в Европі появилися декілька століть тому. Ні наші далекі предки, ні старі єгиптяни, юдеї, греки, ассиріяни, римляни прізвищ не мали. У "Слові про похід Ігоря" немає прізвищ.Наші князі замість прізвищ мали імена батьків або назви своїх володінь. Наприклад, Володимир — син Святослава, отже, він Воло­димир Святославич. Князь, який сидить на престолі града Кия, Святослав Київський, Ігор Новгород-Сіверський (варто пригадати, що скандинавське ім'я "Ігор" означає "герой"), Святослав Рильський, Володимир Галицький, Ярослав Чернігівський. І переважно в такий спосіб поставали наші прізвища з закінченням на "ський".Є міркування, що вживання ім'я і по-батькові — суто москвинська поведінка, і вона українцям чужа. Шкода, що для нас стає чужим те рідне, що в нас взяте і стає для нас рідним те чуже, що нам (на шкоду нам) дане.Звернення по-імени і по-батькові це не "східняцтво" і не "москальство", а суто оріян­ська (староукраїнська) родова обрядність, в якій втілений культ батька.І ця оріянська обрядність яскраво про­явлена й у "Ведах". Представники провідної оріянської (арійської) касти в Індії й сьогодні (так, як і в древній Русі) ставлять після свого імени ім'я батька. Наприклад, в індуса Васу­дева батько має ім'я Пандураг, в документах зазначено — Васудев Пандураг Чаплункар. Чап­лункар — прізвище.44. Мандруючи по землях Гватемали, Гон­дурасу, Коста Ріки, Нікарагуа, Сальвадору, я вивчав релігійні обряди і звичаї маїв, азтеків, толтеків. Оглядав руїни їхніх святинь. Руїни знаходилися в джунглях і, щоб до них прибути, доводилося їхати на ослі. Ідучи, я думав — Будда мав косацький чуб на голові (хохол) і мав він чудового коня, Ісус — осла. Добре, що моя Вітчизна не є країною ослів.Купаючись в озері Манаґва, я так спікся, що три дні не міг спокійно спати, скучав за українським снігом і вишневим холодком. 18 березня (62 року) я знову вернувся до Мехіко-Ситі, на три дні зупинився в готелі "Монте Карло". Стомлений, та характер маю такий, що повний спокій мене більше стомлює, як рух — позичаю телефонну книгу Мехіко-Ситі, і починаю в ній шукати українські прізвища. Є — Гуртовенко, Козловський, власники прізвищ по телефону мені відповіли, що вони походять "з Рашен, з Києва і Пінська". Вони визнавці науки Мойсеевої. Жид Гуртовенко гордився, що має прізвище Гуртовенко — він народжений на найбагатшій у світі землі (в Україні), і мехікани знають, що він говорить їм правду.45. Переглядаючи телефонну книгу, я побачив, що Мехіко-Ситі в основному засе­лене двадцятьма могутніми родами (родами іспанських завойовників). Не менше, як тридцять тисяч осіб в Мехіко-Ситі мають телефонні числа на прізвище Куртез. Куртези — власники могутніх підприємств, працівники уряду, науковці, діячі культури. І дехто з них в Мехіканському університеті мені сказав, що він вважає себе потомком великого Куртеза (завойовника землі Мехіків, Азтеків). Інші прізвища — також іспанські.І думав я — всі ці могутні роди (клани) кровно і духовно між собою споріднені. Вони керують духовним, політичним і економічним життям Мехіки. Їхня сила в тому, що вони всі вважають себе родичами. Вони католики, але вони заборонили своїм ксьонзам в одязі ксьонза виходити на вулицю Мехіко-Ситі. Ксьонзи в історії їхньої країни були агентами Ватикану і не стояли на варті Мехіканської незалежности.46. І той, хто візьме в руки телефонну книгу Москви, переконається, що двадцять-тридцять родів, які мають прізвища пере­важ­но монгольського мовного кореня, складають силу провідних жителів, як пише піїт Павло Тичина, "нашої рідної Москви".У Швеції, Англії, Іспанії по прізвищу мож­на визначити, з якого роду походить людина. Наприклад, Швеція складається з двох десят­ків могутніх (між собою кровно споріднених) родів. У Стокгольмі десятки тисяч шведів мають одне прізвище, (і вони знають свого родоначальника). Подаю точні (основані на шведській статистиці) дані.Чотириста тисяч шведів мають прізвище Андерсон, триста тисяч шведів мають прі­звище Йогансон, тридцять тисяч — Карлсон. І думаю я — коли б наш чарівний Київ (пра-столиця столиць Індо-Европейських народів) був заселений могутніми (кровно і духовно між собою спорідненими) родами, наприклад, з прізвищами Яр-Тур, Гончар, Золотар, Воїн, Богатир, Баян, Ратній, Чара, Марута, Відвага, Іскра, Магадар, і коли б вони мали свої "Родові Книги", ведені на протязі принаймні семи століть (і передавали "Родові Книги" від покоління до покоління, і на заповітах дідів виховувалися б внуки), о, тоді б жодна сила не роз'єднала киян. Їх би ріднив клич крови, заповіт родоначальників, культ предків, свя­щеннодійство родової слави. І тоді б кияни, знаючи хто вони є, ніколи у Києві не співали б "Лєнін — рідний батько наш", "цар Ніколай -рідний батюшка наш". Гідність Київських родів була б така благородна, що чужинець-вторжник не був би в Києві названий "рідним батьком".В юдеїв так, як і в римлян, був розвинений культ роду. Наприклад, в юдеїв був звичай зазначувати: "Іцак з роду царя Саула", "Ісус з роду царя Давида".47. Перед появленням прізвища були в Україні (Русі) "прізвиська", які поширювалися тільки в роді. Юнак Добриня, який заїкувався, був — Добриня Заїка. Юнак Ант, який мав характер порядної дисциплінованої людини, був Ант Карнаух.Слово "карна" особливо поширене у кля­сичному санскриті. Має воно священне зна­чення в обрядах брагманів, у касті кшатриїв (військовиків). "Карна" значить "карність", "уважність", "порядність". З слова "карна" по­стали слова "кара", за здійснені злочини бу­деш покараний, тобто, приведений до по­рядку. У "Слові про Похід Ігоря" слово "Кар­на" вжите у первісному (санскритському) значенні "порядок", "провід", "керівництво". Дослідники, не розуміючи цього, нафанта­зували протилежних десятки "теорій", і дехто з них "по-науковому" доводить, що "карна", то "якесь поганське божество".В епоху козацьких подвигів творилися "прізвиська", які під час реєстру ставали прізвищами. Хто він? Він козак Будило (той, що будить козаків). Кашовар (той, що варить кашу козакам).48. Як Тарас Шевченко описує творення прізвища? Тарас Шевченко описує, як під час реєстру творилося прізвище. "А прізвище? Прізвища немає. Запиши, Миколо, у реєстер. Нехай буде Голий. Так і пиши! Ні, погано. Ну, хіба Бідою? І це не так. Стривай лишень, пиши Галайдою. Записали".Отже, під час реєстру писарі дали юнакові прізвище Галайда, що значить — Бродяга. Ви­никає питання, чому сироті не дали прізвище Голий? Бо погано. У нашому народі є врод­жена любов до краси, є благородні почуття любови до людини, є хотіння робити її красивою. Навіть тоді, коли вона є круглою (світом забутою) сиротою, треба дати їй прізвище достойне.Правда, часто син отримував прізвище, яке відображало характер його батька. Бать­ко, як "прийшли москалики і в людей заби­рали волики", перед зайдами лакизничав, і село прозвало його Грицьком Лакизою. А син його? Лакизенко. Батько є баглаєм (ледарем), син — Баглаєнко. Батько є шевлюгою (негід­ником), син — Шевлюженко, батько ємець (хабарник), син — Ємченко.У старому Китаї всі заслуги і достоїнства батькові приписувалися й синові. Філософи Ладзи і Конфуцій вважали, що такий звичай учив батька порядно поводитися, щоб син отримав у спадщину пошану між людьми.Прізвища стали необхідними тому, що вони облегшували зв'язок з людьми у місті, особливо під час ведення слідств, одруження, формування армії, здійснення обряду похо­ван­ня.49. За якими "властивостями" творилися українські прізвища? Прізвища, які постали за властивостями: Слабченко (син слабого), Сліп­ченко (син сліпого), Силенко (син силь­ного).Прізвища, які постали за професією: Чумаченко (син чумака), Гончаренко (син гончара), Коваленко (син коваля).Прізвища, які постали за ознаками: Кри­венко (син кривого), Кривоносенко (син кривоносого), Горбатенко (син горбатого).Прізвища, які постали за місцевостями: Гайовий (той, що живе в гаю), Дубовий (той, що живе в діброві), Гірняк (житель гірський), Лозовий (той, що має хату біля річки між лозами). Щоб було зрозуміліше, зазначу, що коли батько коваль, то не обов'язково син Коваленко, він може мати прізвище — Ко­валюк, Ковальчук, Ковальський, Ковальчик, Ковалик, Ковалець, Ковалів, Ковальчишин, Ковальчак.Зневажливі прізвища: Рябуха (ряба курка), Рекуха (пустомеля), Ревуха (той, що реве), Нешта (повія).Монастирі так, як і гітлерівські концта­бори, прізвищ не визнавали, монах і кацетник не має права гордитися своєю родовою гідністю. У Києві був монастир святого Іраклія, і кияни монахів цього монастиря звали раклами.Коли на тому чи іншому базарі появлялися чорноризні ракли, то прилавки, на яких ле­жали ковбаси, пироги, вишнівка, порожніли. Рабу божу Параскевію (продавщицю смачних ковбас) оточували ракли, "піючи христолюб­них пісень". І коли один ракло басистим голосом виводив "іже єси", а другий ракло "благословив рабу божію Параскевію", то третій ракло непомітно наповняв свої півмет­рові кишені "земними благами". І в народі слово "ракло" стало синонімом "злодій". Людину, яка й не була монахом монастиря святого Іраклія, також звали раклом, коли вона мала злодійкуватий характер.50. Прізвища, які постали за ім'ям батька: Авраменко (син Авраама), Мойсеєнко (син Мойсея), Яковенко (син Іакова), Давиденко (син Давида), Соломоненко (син Соломона). Мені прикро, що мій народ (і чомусь мій народ найбільш ожидовлений) носить прізви­ща в честь жидівських родоначальників, і що ж це має спільного з християнізмом — адже жидівські родоначальники і царі Авраам, Мойсей, Іаков, Давид, Соломон не були християнами? Чому українські прізвища повинні асоціюватися з духом жидівської історії?Прізвища, які постали від материного імени: Горпиненко (син Горпини), Одарченко (син Одарки), Кулинич (син Кулини), Мару­сенко (син Марусі), Катренко (син Катрі), Марусин (син Марусі).Українці, які живуть на чужинах, мають "клопіт" зі своїми прізвищами — вони здаються їм незручними, дивними, та не всі вони знають чому. Коли є прізвище, створене з української мови, воно всюди в світі звучить приємно і всі народи можуть легко його вимовляти — Коваленко, Дубенко, Стріла, Гора, Орел, Степ, Радчук, Яворницький, Черненко.51. Коли ж в українському прізвищі є чужий (жидівський, грецький, латинський) корінь, створюється фонетичне збочення. Українець, який має прізвище Аврамчиши­няк, Максимишеняк, Мартинишин, Павли­шин, сам в собі несвідомо створює почуття меншої вартости, соромиться свого поход­жен­ня. Чужинці з погордою ставляться до прізвищ, які їм здаються неінтеліµентними просто тому, що в них по-глупому багато шелестівок (ч, х, ш, щ, ц, с) і вони об'єднані "голосними" створюють безпорадне " шам­жаша­сахащикання ".Гарні слова батьківські: "люби рідне прізвище", але батьки повинні мати високу духовну культуру — їм треба знати, що людина має вроджений нахил любити красу. Треба рідне зробити красивим і тоді любов до рідного сама в душі родитиметься. Спотво­рити рідне, поневолити рідне, одягнути рідне в чуже пір'я, і потім учити дітей, щоб вони любили рідне, о, це безпорадне борсання мілкодумних і задиркуватих духовних рабів.

ДЕНЬ 38

1. "Віра без знань сліпа, знання без віри глухі". Побратими і Посестри, сьогодні я від­повім на Ваші питання: "Що таке титул? Які є титули громадські, військові, релігійні, нау­кові? Чи потрібні титули? Що таке арис­тократія, де вона, звідки вона, хто вона? Що означають слова "пан", "огнищанин", "дворянин", "цар", "лорд", "граф", "дюк", "барон", звідки вони взялися?"Десятки питань я отримав від Вас. І на них дам Вам відповідь. Очевидно, ті, що нас, рідновірів, не люблять, будуть голосити, що моя наука не має жодної вартости, що мої твердження неправильні. І тому їм неможна вірити і ті, які їм вірять, люди заблукані, оду­рені, темні, наївні.2. Зазначую, що мої відповіді на Ваші питання правильні. Я хочу, щоб кожний з Вас в цьому переконався, особисто звернувшись до наукових джерел — двері бібліотек відчинені для кожного. Та ніколи не треба забувати, що не всі наукові джерела наукові. Вартість ду­ховна, матеріяльна, наукова — справа супереч­лива. Наприклад, для жидів наука Христова не має жодної вартости, для них Христос — визначний жид, а для християн Христос є Богом, і наука Його правильна, божественна.Приємно, що Ви правильно зрозуміли мене: Рідна Віра не є тільки вірою, а й знанням, знанням світу, знанням людського "Я". Справді, "віра без знань сліпа, знання без віри глухі". Ми, рідновіри, нові люди, люди знань осяяних Рідною Вірою. І в цьому таїться наша світла сила.Перше питання — "Що таке титул?" Слово "титул" (титл, тайтел) означає "знак", "напис", "пояснення", "відзначення", "повідомлення".3. Там, де є організоване плем'я, є про­відник племени, є воїни, мисливці, гончарі, є майстри і є учні. Бачимо, що саме життя встій­нює титули. Саме життя (без тайного чи яв­ного голосування) дає батькові титул батька.Маляр бачить сьогодні ту картину, яку він буде малювати завтра. І я ніби бачу: древні часи, закінчився ратній бій, воїни загартовані в смертних поєдинках вертаються до Києграда. Вони несуть у серцях найдорожчі скарби — несуть славу і честь Вітчизні.Цар Кий найвизначніших стрічає біля врат Слави і титулує (відзначає, ознаменовує) їх. Дає їм титули буй-тур (молода безстрашна сила), яр-тур (зріла довершена сила). І грають сурми. І котиться степами, лісами слава. І русокосі дівчата (чарівні лелі Руси) титулують буй-турів і яр-турів квітами духмяними, поцілунками палкими. "Титулують" значить "відзначають".4. Град Кия — град волі, слави, перемоги. Град Кия очолений вольовою (загартованою у ратніх змагах) богатирською знаттю Руси (України). Греки кажуть "герої", ми кажемо "богатирі". Богатирями були буй-тури і яр-тури. У "Слові про Похід Ігоря" читаємо: "Яр-туре Всеволоде"! Стоїши на борони, прищеши на вої стрілами, примлеши о шоломи мечи харалужними".Титули, тобто відзначення щирі, великі, священні утверджуються там, де народ воло­діє глибокими почуваннями, упорядкованим мисленням, організаційним талантом. І має квітучу розвинену уяву. І в такому народі юнаки квітнуть хотінням мати титул (є в юнака вроджене хотіння бути відважним, кращим. Є в юнака хотіння перемагати і при потребі свідомо вмерти, щоб жив народ. Є в юнака хотіння на ратний змаг дивитися, як на священну молитву дії). О, щасливий той народ, який родить таких синів!5. Коли вторглося в Русь (Україну) візан­тійське єрейське (жрецьке) християнство, стався духовний переворот. Юнаки Руси (України), які були народжені стати буй-ту­рами і яр-турами, стали раклами (монахами) — посниками, затворниками, стовпниками, без­мовниками, юродивими."Юродивий — той, хто Христа ради вдавав із себе неповноумного", — авторитетно пояс­нює митрополит Іларіон у книзі "Патрологія". Христа ради (тобто, щоб догодити Христові) український юнак прикидається недоум­куватим. Він живе в печері на воді й сухарях. Він не хоче бачити сонця і думати не хоче, щоб не согрішити. Він читає есхатологічне писання, в якому оповідається про кінець світу і покарання грішників. У праці "Після хрещення України (Руси)" я на основі істо­ричних доказів оповідаю, як буй-тури і яр-тури стали юродивими.6. Чи потрібні титули? Ті, що кажуть: "титулів не треба", мають слушність і ті, що кажуть: "титули потрібні", мають слушність. Та ніхто з них не має повної слушности. Не генеральські пагони роблять генерала гене­ралом і не науковий ступінь визначає глибину знання.Та, щоб в армії була дисципліна (а армія без дисципліни не є армією), є чітко визначені військові титули. Солдат, стрінувшись з ко­ман­диром, зобов'язаний віддати йому привіт. І віддати йому привіт не так, як він чи ко­мандир хоче, а так, як зазначено у військо­вому статуті. Солдат, який пройшов мимо ко­мандира, не віддавши йому привіту, стає перед військовим судом тому, що він своєю невпорядкованою поведінкою деморалізує солдат."Титул — справа непотрібна! Працюю я на фабриці, і власник фабрики мені каже: "гай, Майк". І я йому відповідаю: "гай, Джан!" І при чім тут титули, ми всі рівні!" Помиляєшся, По­братиме. Ти Майк — робітник, він Джан — фаб­рикант. У вас є титули, хоч ви їх в ім'я добрих бизнесових інтересів не завжди вживаєте.7. Титули і великі генії людства. Великі генії, які показали духовний шлях для люд­ства, по якому воно й сьогодні йде: Зороастр, Анахарзис (скит Анакара), Будда, Ладзи, Конфуцій, Езикіел-Ездра, Ісус, Могамет не мали наукових титулів. Дехто з них не вмів ні читати, ні писати. І не мали наукових ступенів (магістра, доктора) Сократ, Аристотель, Галі­лей, Шекспір, Едісон, Дарвін, Леся Українка. І сотні інших найвизначніших світочів Евро­пи, Азії. В епоху Сократа не були встійнені наукові титули і ступені. У Індії (між провід­ною кастою) існує переконання, що великі люди родяться зі знаннями. Є думка, що мудрість — цариця знань. Не всі освічені люди були мудрецями.Тарасові Шевченкові не підходять титули "магістер", "професор", "доктор". Прізвище Шев­ченко стоїть вище всталених титулів. Шевченко — духовна містерія Народу.8. Є люди, в яких їхнє прізвище чарує на­род і жреців науки, могутніше, як наукові й дворянські титули. Великий Бетховен (він також не мав жодних наукових титулів), зача­рувавшись подвигами корсіканця Наполеона, присвятив йому Третю симфонію "Ероіка". Коли довідався, що Наполеон себе проголо­сив імператором, присвяту закреслив, сказав­ши: "Бути Наполеоном і стати імператором — яке приниження!"Не закінчили військові академії Олексан­дер Македонський, Юлій Цезар, Спартак, Помпей, Ганнібал. Цар Давид, як знаємо, був звичайним козопасом. "Але ж в Олександра Македонського був тато полководцем!" Так, тато може бути полководцем, а син — поганим солдатом. Факт той, що в стародавніх часах не було військових академій у сучасному значенні.9. Не закінчили військові академії Богдан Хмельницький, Богун, Гарібальді, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Мао Дзе-Дун. Були вони доб­рими, талановитими, жорстокими чи мило­серд­ними воєначальниками — не тут говорити.Та треба підкреслити, що якби не роз­почата Гітлером війна, то жиди не мали б Ізраеля. Якби Сталін не сказав у Ялті Руз­вель­тові "ні", то Крим і частина Південної України були б при допомозі Вінстона Черчіля в 45 році відібрані в українців і передані жидам для творення держави Новий Єрусалим. Всі знаємо, що Гітлер і Сталін ненавиділи жидів і українців.10. "Королі, дворяни, аристократи світу". Під такою назвою (на протязі майже ста років) щороку виходить книга головними мовами світу. Її не всюди можна купити і не завжди можна в бібліотеках знайти. Мають її в своїх палацах королі, дворяни, аристократи Австрії, Албанії, Баварії, Болгарії, Бразилії, Британії — Ірляндії, Ватикану, Греції, Данії, Індії, Ірану, Іспанії, Італії, Йорданії, Лібії, Ляосу, Малазії, Росії-СССР, Румунії, Савді Арабії, Сицілії, Турції, Швеції, Франції. Їхні прізвища і титули в цій книзі величаво зарепрезентовані.У книзі "Королі, Дворяни, Аристократи Світу" (англійське, грецьке, французьке, ні­мецьке видання) я не знайшов слів "Україна", "українська аристократія". В ній немає згадки про українські державні, військові, релігійні, громадські титули, ордени. Чому?11. Тому, що "українці — народ холопів, сми­ренних чи бунтівливих гречкосіїв. Греч­ко­сії не втаємничені в світ достойних манер. Немає в українців книг під назвою "Україн­ська етика". І попи в основному розсварені тому, що в них немає усталених норм по­ве­дінки. Немає у них українського (суто укра­їнського) "бон-тону".Вони не здібні глибоко хвилюватися і вільно мислити. Їхнім героєм є працьовитий смиренний кріпак Петро, який, ідучи селом, співає, що "складе рученьки, складе ніженьки" і "нежив стане", коли прийде і Наталки не застане"."А коли хтось з українців має шляхетський титул, то даний він йому королем польським, або царем московським, очевидно, за заслуги перед Польщею, Москвою", — так про нас, українців, говорять ті, які прагнуть панувати над нами тому, що вірять, що ми нездібні бути господарями на своїй землі"."Коли так — геть графів, баронів, лордів, панів! Геть шляхту, хай живе трудящий кляс!" Ні, Побратиме, почекай, не керуйся почуван­нями змученої розчуленої душі.Справа не в панові, а в тому, кому він служить і як він служить, і чому він служить? Рідний він пан і служить він рідному народові, чи він чужий пан і живиться кров'ю і потом уярмленого народу? Коли пан рідний, а служить він чужій справі, він не пан, а раб чужих сил.Павло Полуботок, Петро Кальнишев­сь­кий були панами. Мали вони вельможні рідні титули і життя своє вони віддали, переносячи муки страшніші за муки Христові. Вони, рідні наші пани, рідніші нам, як Христос. Вони життя віддали, щоб ми були ми, щоб у світі жило слово "Україна". Вони українські аристократи.12. Аристократи провідних країн світу, скільки їх є? У Англії-Ірляндії аристокра­тичних (дворянських) родів 1054 (не можна вважати, що це число абсолютно правильне, одні роди зникають, інші творяться); у Франції — 980, у Німеччині — 560, в Італії — 600, в Іспанії — 410, у Швеції — 45, в Нідерляндії — 170, в Індії — 112, в Бельгії — 462, в Японії — 120, в США — 188. Є переконання (правильне воно чи ні?), що в їхніх руках "краса і мозок, душа і багатства світу".Всі вони (крім 188 провідних родин американських) мають титули король, дюк, барон, граф та інші дворянські титули. Всі во­ни мають свої родовідні книги, герби. І дивно — майже всі вони між собою кровно споріднені. І творять "замкнене" коло аристократії світу. І вони в той чи інший спосіб кооперують з червоним дворянством большевицької Росії.Рід Ґеорга Вашінґтона (президента США) кровно споріднений з родом королеви Англії Єлизавети Другої (по роді Варнерів). Поль­ські і московські дворянські роди, які живуть у Західному Світі, кровно споріднені з дворян­ськими родами країн Европи і з аристо­кра­тами США. І без шуму формують напрямок американської східної европейської політики.Політика президента Джана Кеннеді була польськофільською. Коли б він вирішував справи Галичини, то Галичина була б приєд­нана до Польщі в інтересах родини Кеннеді, до якої належить і польська аристократична родина Радзівіллових."Та що там аристократи! Народні маси, голос народу — це сила, яка вирішує справи миру й війни!" Так, але польські народні маси вірять, що "польська аристократка Марія Валєвська мала на Наполеона більші впливи, як австрійська армія". І тому Наполеоном було створене Варшавське королівство.13. Ізраельські народні маси вірять, що їх­ня аристократка юна Юдита (Левіна) — велика дочка Ізраеля. Ассирійський полководець Олофер стотридцятидвохтисячною армією оточив ізраельське місто. І дав ізраельтянам наказ скласти зброю.Юдита, знаючи, що вона приваблива кра­суня, пішла в військовий ассирійський табір помолитися до Бога Ізраелевого. Полко­во­дець Олофер запросив її до свого намету. І заснув оп'янілий ласками чарівної Юдити. Чарівна Юдита відрубала сонному полко­вод­цеві Олоферові голову. Ассирійське військо, утративши провідника, почало тікати, і було розгромлене ізраельтянами.Не кажу, що завжди велику роль грають Естери, Юдити, Валєвські. Та все ж на біб­лійних Естері і Юдиті рабіни виховують передову жидівську знать. І тому може й не випадково у "президента" України Володи­ми­ра Винниченка дружина жидівка, у диктатора большевицької Московитії Леоніда Брежнєва дружина жидівка.Одна дівчина ставить питання "Який він? Кучерявий, молодий, сіються вуса?" Інша дівчина ставить питання "Хто він? Солдат чи генерал? Робітник чи міністер?" Є різні погляди на любов, красу, мораль. І не завжди можна чітко визначати, котра з цих двох дівчат порядніша, чуттями благородніша.14. Якщо не всі, то майже всі рушійні сили, які формують стиль життя модерного світу, перебувають в розпорядженні аристокра­тичних родин Европи, Азії, Америки. В їхніх руках банки, золото, нафта, вугілля, земля, хліб, релігія, культура, краса, мистецтво, наука, м'язи, пресові органи, які вміють по-професійному прасувати чи полоскати мозки.Аристократія большевицької Московитії, тримаючи селян у колгоспному рабстві, живе найрозкішніше. Їй не загрожують страйки — долю трудящих вирішує червонопагонна жандармерія — військові загони МВД. Вона (большевицька аристократія) обділяє доро­гими дарами аристократів США (Хрущов — Ітон, Брежнєв — Форд, Гамер).15. Перебуваючи в Багдаді (Ірак), я пішов до готелю "Багдад", щоб там обміняти двад­цятидоляровий "травелчек" на іракські дарії. По волоссі, вибіленому пекучим сонцем Месо­потамії, і по-англійському одязі, який був у глині вавілонських руїн, банковий чиновник ще перед отриманням пашпорту визначив, що я "бритіш турист".У готелі Ур, де я зупинився, неймовірна спека, а в готелі Багдад — свіжі квіти і про­холодь. Щоб утолити спрагу і мати право тут посидіти, я взяв пляшку пива і почав робити записки у своєму "Щоденнику".І раптом чую: "Да, канєчно наш аерофлот у Багдаде, ми...". Я оглянувся — оподаль за столом, на якому добірні харчі і пляшки шам­панського, сидять вгодовані купці (больше­вицькі аристократи) з іракськими мурзами (аристократами). Вони, чую, ведуть розмову про торгівлю.І думав я — мої брати, заливаючись потом, працюють від сходу до заходу сонця у колгоспному рабстві. Вони не мають права бачитися зі мною і я не маю права бачитися з ними, бо я "буржуазний націоналіст", "зрад­ник народу, агент буржуазних розвідок".А большевицькі барони — червоні рабо­влас­ники пирують у палаці шаха Ірану, у па­лацах іракських мурзів, пирують з аристо­кратами Пакістану, Сирії, Індії, торгують потом і кров'ю мого народу! І душу мою наповнив такий нестримний гнів, що коли б я в ту хвилину мав бомбу, то освятив би її вибух власною і вражою злою кров'ю!16. Україна, зиски і аристократи США, Европи, Азії. Тихо, без газетних повідомлень мадяри, поляки, москвини білі й червоні відчиняють двері палаців аристократії світу. Є переконання, що не на галасливих трибунах, не біля парафіяльних кивотів, не в диму панахидного ладану, а в розкішних палацах, на ревєрах, без участи українців, обмір­ковується українська справа.І ставиться практичне питання: "Чи по­стання Української держави принесе зиски аристократичним родинам США, Европи, Азії? Що Україна може продавати? І що Вона може купляти і в кого? І які фабрики, заводи в Україні можна збудувати і на яких умовах?З ким будуть кооперувати політики і економісти Української держави — з Китаєм чи Ізраелем, з Англією чи Францією? Чи Україна буде католицькою служницею Ватикану?Чи може румунам, москвинам, полякам, мадярам роздати родючі землі смиренного на­роду Українського, поділивши його на ворожі фронти — католицизм, грецьке православія, сектантизм?Чи може з большевицькою аристократією Московитії почати переговори про еконо­мічні й торговельні справи? Большевицька аристократія готова торгувати з аристокра­тами США, Азії, Европи при умові, що "ніхто не буде вмішуватися у внутрішні справи СССР", тобто, не буде порушувати "укра­їнської проблеми".17. "Української проблеми немає. Українці сплять. Що зробити, щоб українська проб­лема стала світовою проблемою"? Українська проблема тільки тоді стане світовою проб­ле­мою, коли українці, живучи в неволі, доб­ровільно вмиратимуть, щоб жила їхня чарівна Вітчизна.Добровільна смерть за волю Вітчизни — найблагородніша в світі смерть. Тільки вона чарує людство. Добровільно вмирати, щоб вмирати — безглуздя: треба так добровільно вми­рати, щоб летіли в повітря гнізда оку­пантів України"."Українці не є творцями ні благородного життя, ні благородної смерти"? Значить ук­раїнської проблеми у світі немає. Кісінґер, ре­презентуючи США, повідомляє світ, що "США не вмішується у внутрішні справи СССР".18. "Кажете, що Україна хоче волі? По­кладіть мені на стіл книгу "Україна і політ­економія країн Америки, Европи, Азії". Я її уважно простудіюю. Знаєте, я маю 28 фабрик нейлону і полієстеру у країнах Европи і Азії, я вам скажу, чи українська воля мені вигідна"."Українці, ви кажете, що у вас немає книги "Політекономія України"? Значить ви ще й самі точно не в'являєте, як має виглядати філософія вашої економіки? В такому випадку заплатіть мені за час, який ви в мене забрали на порожні визвольні розмови".Якби аристократи країн Америки, Евро­пи, Азії були беззастережно переконані, що постання Української держави принесе їм великі зиски, або, принаймні, зміцніють ті зис­ки, які мають, то вони б натиснули на кнопку, яка сконтактована з продуцентами "світової опінії". І українська проблема не сходила б зі сторінок газет, телевізійних екранів. І були б невідомими людьми призначені сотні мільйо­нів долярів для створення діючого україн­ського визвольного руху? "Цікаво, чи ці сотні мільйонів долярів були б дані тими аристо­кратами США і Европи, які в 17 році дали фантастичні суми для створення в Россії октябрської революції"? "Немає значення", "бізнес є бізнес".19. Українська проблема вигідна — в сенаті й конгресі США, і в палаті лордів (Англія) появилися постанови, що коли Москва не звільнить українців з концтаборів, значить Москва — ворог гуманности. В ім'я гуманности Америка і Англія (та країни Комонвельту та приятелі Америки) не ведуть з Москвою жодних переговорів у справах економічної і мілітарної політики. Москва — ворог гуманно­сти."Чому ж цього немає? Де ж світова справедливість?" "Світова справедливість" це пишна панянка, вона любить сидіти на колінах мультимільйонерів, а не на колінах українських християнських рабів, які всюди поводяться, як жебраки: патріярха просять, волі просять, справедливости просять, ви­знан­ня просять, співчуття просять. Те, чого вони жебрають, інші народи самі здобувають. І так заслужено утверджують собі місце під сонцем.20. "А гроші? От нам би з наших людей зібрати мільйони! От коли б ми, українці, мали свого мультимільйонера такого, як Рокфелер, ми б тоді мали силу!" Ні, українець, не маючи Української держави, не може бути мультимільйонером тому, що капітал — це політика, економіка держави. Мульти­мільйо­нер не живе сам в собі. Він без духовної і економічно-фінансової кооперації з іншими мультимільйонерами стане жебраком."Жебраком? Як мільйонер стає жебра­ком?" Дуже просто. Наприклад, ми знаємо, що американська родина Дюпонт має фаб­ри­ки виробу нейлону і полієстру в США, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині та інших країнах.Українець Коваленко, маючи п'ять міль­йонів, збудував фабрику виробу нейлону. І "щоб бизнес ішов", почав продавати нейлон по тій ціні, що й Дюпонт.Дюпонт дає розпорядження шість місяців продавати нейлон "дюпонтський" на тридцять відсотків дешевше. Мільйонер Коваленко не може знизити ціни на тридцять відсотків, бо він не має запасних фондів, які міг би використовувати для втримання неприбут­кової фабрики, і цим провалити торговельну стратегію Дюпонта.21. Люди купують нейлон Дюпонта, бо він, кажуть, чомусь подешевшав. Коваленко, не маючи сил конкурувати, оголошує бан­кротство.Дюпонт, довідавшись, що новий проду­цент нейлону Коваленко збанкротував, на сорок відсотків піднімає ціну на свій "дю­понтський" нейлон. І так за короткий час по­криває шестимісячну втрату, спричинену зни­женою ціною. Мільйонер Коваленко стає жебраком.Мільйонери США (тобто, провідні ари­сто­кратичні родини Америки) Астор, Кабот, Крайслер, Дач, Дюпонт, Форд, Гарріман, Ладж, Мек Кормік, Свіфт, Тафт, Вашінґтон, Рокфелер, Кеннеді та десятки інших родин (всіх їх є біля двісті). Вони кооперують між собою тому, що так діяти їм підказують їхні особисті інтереси.Правда, вони, не порушуючи державних законів, ведуть між собою шалену боротьбу за ринки і сирівці, життя — це боротьба. Не хоче Форд збідніти, щоб розбагатів Крайслер. Рандолф Гирст (володар Каліфорнійських пресових концернів, батько жорстокої Пат­риції) торгує з шахом Ірану Могаметом Реза Паглаві. Знаємо, найстрашніші в світі війни велися за ринки, сирівці. І сьогодні великий точиться спір між Францією і Англією за ринки.22. "Що ж нам, українцям, робити?" "Ви­никає питання — що ж нам, українцям, робити? Грошей немає, української національної ари­стократії немає, народні маси добрі, але національно мало свідомі. З чого почати будову держави?"Велике вогнище починається з іскри, іскра є — несімо її, як промінь спасіння від хати до хати. Має визріти непереможне хотіння ві­ри­ти, що потрібна Українська Духовна Рево­лю­ція — нова Українська людина потрібна. Стара українська людина сама себе поневолює нави­ками, придбаними у многовіковому рабстві. І тому вона не може бути творцем держави, хоч і не проти того, щоб така держава постала.23. "Та нової української людини немає. І ніхто й не хоче, щоб вона була. Ми вже звикли до чужих релігій і порядків. І нам тяжко їх лишати. Ми вже на все те чуже дивимося, як на українську національну справу.Ми ж щодня чуємо гасла "католицька церква — українська національна справа, гре­цько-православна церква — українська націо­нальна справа", "Марксизм-Лєнінізм — укра­їнська національна справа""."Бачите, як багато українці мають "укра­їнських національних" справ. І ці українські "національні справи" очолені чужинцями — Ватикан, Візантійщина, Москва. І нам, укра­їнцям, тяжко лишити ці "національні справи", і тяжко з ними жити".Коли вам тяжко лишити ярмо, то чому стогнете, що воно тяжке? Вам треба дати два ярма, і потім одне ярмо через деякий час скинути, і ви будете дякувати, що вам так легко стало жити в одному ярмі?24. "Та ж змилуйтеся, мільйони українців померло з голоду, у концтаборах! Ми — українці страдники, мученики, ми "настоящі християни", та волі в нас немає".Є у світі переконання, що ті, що вмирають як вівці в безводне літо, волі не здобувають. Щоб народ здобув волю, не потрібно смерти мільйонів. Воля (і особливо Українська Воля!) дуже дорога й вибаглива. Вона хоче від синів України крови не рабської, а аристокра­тичної."Вибачте, та ж кров одна — немає крови ні рабської, ні аристократичної". Ні, кажуть, що є якась різниця. Тарас Шевченко пише, що є рабська, сукровата кров, і є кров лицарська, свята.Рабська кров ллється тихо, смиренно і ллється ріками, і нікого вона не хвилює. Коли аристократична кров ллється, то здригаються трони, валяться імперії, творяться держави, нові політичні системи, культурні й духовні рухи.І коли й українці литимуть свою кров так, що задрижать всі основи кривавого Москов­ського государства, значить вони (українці) стали новими людьми — стали аристократами духовно вільної України.25. Нова українська людина (національ­ний аристократ), ідучи на добровільну смерть, жахає окупантів України. Вони, рятуючи своє життя, тікають за межі України. З нових Українських Людей, які освятять свою кров у борні за волю України священними обрядами Рідної Української Національної Віри, само­утвердиться вольова і могутня аристократія України.Українці, ставши господарями на рідній землі, почнуть торгувати зі світом. Україна, маючи казкові багатства, стане такою могут­ньою, що впливатиме на хід світової еконо­міки. І на хід мислення людства. Українська аристократія буде радо вітана у палацах аристократії Европи, Азії, Америки. Житиме вона на славу й честь рідного народу. Справа України стане справою вигідного життя народів. І тоді її (Українську державу) під­тримуватимуть народи тому, що вона їм буде потрібна, як хліб щоденний.26. Що означає слово "аристократія", звідки воно, чиє воно? Є такі люди, які почувши слово "аристократія", готові брати дрюк і казати: "Де вона та гнила аристократія! Геть її! Я з холопів холоп, і таким залишуся, мозолі на руках — то моя слава і моя честь!""Нащо нам аристократія?! Ми всі селяни, селяни — найкращі люди, чесні, працьовиті, щед­рі і вірні сини землі. З селян вийшов най­більший син України Тарас Шевченко, селяни мову зберегли, обряди. Та ж і Ви, Побратиме Леве Силенко, з простої селянської родини вийшли!"Думаю я: справді, я глибоко люблю мою добру селянську націю, та не хочу любити її сліпою любов'ю.Знаю, що тільки невелика частина селян пішла до Скоропадського, Петлюри, біль­шість казала: "Моя хата скраю, ніхто мене з землі не скине! Яка влада буде, така й буде".Не можна за ці слова гніватися на селя­нина, не мав він добрих учителів, попи ж його навчили, що "всяка влада від Бога". І він вірить попам. Я вважаю, що український селя­нин сам повинен зробити переоцінку свого характеру собі (і тільки собі) на користь. Він повинен не вичікувати "чия бере" і "хто землі більше дає", а йти за кличами своїх великих синів. І свою землю з жодних рук не брати, і владу свою він повинен сам утверджати.27. І думаю я: в українських селянських ро­динах є дочки, які красою обличчя, поставою, вибагливістю мови і вишуканістю манер справжні аристократки. Та національною свідомістю вони (правда, не всі) темні рабині (преподобні парафіянки, або передові кол­госп­ні кріпачки). Вони не знають (бо їм не­дозволено знати) ні змісту свого самобут­нього "я", ні правдивої історії свого народу. В них немає національної температури. Людина без національної температури не є достойною, тобто не є аристократом.Є твердження, що грецьке слово "арістос" означає "кращий", "достойний", "нобел", а слово "кратос" значить "сила". Отже слово "аристократія" в точному перекладі означає "достойна сила", аристократ — людина, яка належить до достойної сили.28. "Якщо слово "аристократія" означає "достойна сила", то як тоді розуміти термін "большевицька аристократія?"" Дуже просто: партизанський загін, який бореться за волю народу, має командира і бандитський загін, який грабує людей, має командира. Больше­вицька достойна сила не має жодної достой­ности — та з нею світ рахується тому, що вона тримає в руках золото, атомові бомби, армію.У Лесі Українки читаємо: "І манери, і вирази, і поведення, все те в нього так тонко, аристократично виходить". У Нечуя-Леви­цького читаємо, що "гордість, то прикмета аристократа". Є загальна думка в українській літературі, що слово "аристократичний" зна­чить "шляхетний", "благородний", "лицарсь­кий".29. У марксизмі "аристократи — кляса експлуататорів". Перевіримо: Фрідріх Ен­гельс — друг Карла Маркса був аристократом (власником морської багатої транспортової фірми "Ермен-Енгельс").Аристократи Карл Маркс (внук рабіна і син магната Гершеля Маркса), Джені фон Вестфален (дочка пруського барона — жінка Карла Маркса), капіталіст Фрідріх Енгельс прагнули несвідомі пролетарські маси вико­ристати, як зручне знаряддя, при допомозі якого вони хотіли дійти до влади. Карл Маркс, як знаємо, у своїй партії дав своїм двом зятям найголовніші посади. Призначив їх (на випадок перемоги Пролетарської революції) бути володарями Західної Европи.Ульянов (Лєнін) був аристократом (дво­ря­нином), і маршал Тухачевський та інші "крас­ні командири" були дворянами, які боролися проти дворян. Декабристи були аристо­кра­тами, ще раз підкреслюю, що є "аристократи" тьми і є аристократи світла.30. Вертаючись до слова "арістос", ствер­джую, що воно створене з кореня "арі". У "Ведах" слова "арі" і "ар'я" означають "достой­ний", "кращий", "вірночесний". Санскритське слово "крату" означає "сила", "розум", "пра­во", "охорона". З староукраїнського (санск­ритського) слова "ар'якрату" греки створили слово "аристократія"."Ар'я", "арі" створене зі слова "ор", "ор'я"; наш Родоначальник Тато Орь (Ар) був першим аристократом народів Індо-Евро­пейської раси. Санскритське слово "крату" в значенні "благородний", "достойний" й сьо­годні живе в нашій мові. "Господь послав Тебе нам, кроткого пророка", — пише Тарас Шев­ченко. Слово "кроткий" (походить від слова "крату") значить "достойний".Аристократ (достойна людина, великий син народу) може народитися і в убогій се­лянській хатині. Тарас Шевченко був великим аристократом Українського Народу. Тарас Шевченко своєю силою похитнув основи тро­ну рабовласницької Москвинської монархії.

ДЕНЬ 39

1. Як виник і що означає найстародав­ніший титул "огнищанин"? У Африці (Єгипет, Алжир, Туніс, Абісінія) і на Близькому й Середньому сході (Па­лестина, Сирія, Аравія, Месопотамія) первісні люди пекли м'ясо і -рибу на каміннях, зігрітих пекучим сонцем. Не докучали їм ні холод, ні довгі зимові ночі. І без вогню вони почували себе добре.Вважаю, що слово "вогонь", "огень", "огонь" (у "Рик Ведах" -"аґні", у латинській мові "іґніс", у литовській — "уґніс") було ство­рене над берегами Дніпра. Коли? П'ятнадцять тисяч років тому, а може й раніше — на світанні постання найвеличнішої в світі Мізинської культури, з вогнищ якої розвинулася сьогод­нішня культура Людства.Мізинці (наші далекі, далекі предки) були світлопоклонниками (вогнепоклонниками). У зимові місяці вогонь, який вдень і вночі горів у їхніх примітивних житлах, був їхнім святим добрим божеством. Вогонь охороняв їх від звірів, тьми, холоду, давав їм теплу воду і смажене м'ясо. Тверджу, що без вогню не було б цивілізації Людства.І сьогодні в нас, українців, живуть вислови "родинне вогнище", "родинне коло", у санс­криті "кала". Справді наші предки сідали ко­лом навколо вогню — творилося родинне вог­нище, освячене спільними почуваннями. І мислями.Умів здобувати вогонь і втримувати його досвідчений "тата". Тата мав титул огни­ща­нин. Титул "огнищанин" — найстародавніший титул в історії культури і цивілізації народів Індо-Европейської раси. Він витримав іспит тисячоліть.2. З родин творився рід. Рід мав сто чи двісті осіб. Жив законами родового вогнища. Родове вогнище мало своє поле, свій ліс, своє пасовище, стадо худоби, свою ріку. Сьогодні ми знаємо, що житла родового вогнища стояли колом. В центрі круглої площі горів вогонь, навколо якого в дні свят сходився весь рід. І молодь виводила за ходом сонця веснянки, гагілки — це була щира молитва сонцеві, яке воскресило землю. І уквітчало її духмяною зеленню.Сотні селищ (трипільських селищ) семи чи п'ятитисячолітньої давности знайшли архео­ло­ги на землях України. Не знайдені селища семитисячолітньої давности на землях Італії, Франції, Німеччини, Московитії, Палестини, Месопотамії. Мають обґрунтовану слушність ті історики Індії, Англії, Італії, які пишуть, що Україна — колиска народів Індо-Европейської раси. В Україні були запалені (і про це я часто згадую) перші вогнища духовного життя людини Білої раси.3. Наймогутніша людина трипільського родового вогнища мала титул "огнищанин". Огнищанин — батько, старший (патріярх), воєначальник, суддя, духовний провідник. Він учив одноплеменників: "Не плюй на вогонь, бо то гріх, не плюй у криницю, бо то гріх".Ніхто не відважувався пройти мимо огни­щанина, не поклонившись. Всі його обож­нювали просто тому, що він був їхнім рідним батьком. І він всіх любив, як рідних дітей, братів, сестер. І з цих часів (переходячи від покоління до покоління) в українській родині утвердився культ родичів. Діти не казали "ти". Вони з любов'ю вимовляли "Ви, мамо", "Ви, тато".Родове вогнище вело війну з сусіднім ро­довим вогнищем. Велися війни за воду, пасо­вища, ліс, землю. Сильніше вогнище під­ко­ряло собі слабіше. Та покорителі не поне­волювали покорених — всі вони були спорід­нені, володіли однією мовою, мали одні об­ряди життя. Де­кіль­ка об'єднаних родових вогнищ творили плем'я. Є в нас племена Полян, Волинян, Древлян, Сіверян та інші племена Оріяни (України).У дохристиянській Україні (Русі) був мо­гутній провідний кляс вогнищан, тобто аристократів. Вогнищани, на чолі яких стояв сар (цар), ставали боярами (воєначаль­ника­ми). З них складалася Царська Рада. Вог­нищани жили у своїх "µрама" (санскритське слово "ґрам" ми тепер вимовляємо, як "храм").4. Двара, царський (княжий) двір, дво­рець­кий, дворянин. Старе українське (санскрит­ське) слово "двара" значить "двері", "двір", "подвір'я", "дворець". Чотири тисячі п'ятсот років тому з Оріяни (Праукраїни) прибули до Північної Індії декілька могутніх Родових Вогнищ. Одне з цих Родових Вогнищ Двара в історії ведійської Індії вславилося своєю кровною єдністю і войовничістю.Литовці кажуть — "дурис", англійці — "дор". Очевидно, що слово "дор" постало від слова "двара", "двері".Довірена особа, яка керувала Київським княжим двором, мала титул "дворецький", або "дворовий". Були дворецькі головні й другорядні. Провінційні дворецькі — настав­леники княжого дворецького. Дворецькі творили "кляс" дворян.Двір князя Ярослава Мудрого був особ­ли­во багатий. На дворі князя Ярослава Мудрого знаходили собі притулок норвезький князь Олав, сини англійського короля Едмунда.На дворі князя Ярослава Мудрого від­бувалися присяги і клятви на вірність князеві, відбувалися суди над зрадниками і державні врочистості. Дворянин — людина не тільки беззастережно віддана князеві, а й обдарована княжими ласками і дарами. Користувалася вона особливими Привілеями — з дворянських родин виходили дипломати, воєначальники, радники, судді, купці.5. У Московитії дворяни творили провідну касту імперії. Син дворянина, маючи 16 років, мав право належати до Дворянського полку, з якого виходили найвірніші оборонці династії Романових. На руїнах Римської імперії по­стало багато нових держав, очолених дво­рянською елітою.Дворянська еліта Англії, Німеччини, Фран­ції, Швеції, Італії, Іспанії, Греції й сьогодні вирішує духовні й економічні справи Західної Европи. Дворянська еліта больше­вицької Московитії кооперує з дворянською елітою Західної Европи на принципах дво­рянської еліти династії Романових: "нікакого Украінс­кого гасударства нє било і бить нє может!"6. Що означає слово "пан", і звідки воно, чиє воно? Ми чуємо слово "пан" майже у всіх так званих "слов'янських народів", очевидно, в значенні "господар", "поміщик", "землевлас­ник", "аристократ", "шляхтич". Та, незважа­ючи на це, слово "пан", досі в етимологічних словниках лишається загадковим. Учені спе­ре­чаються, по-різному тлумачучи походження слова "пан".Знаємо, є вислів "панамериканська сила", "панславізм", "панагія", "панахида". Очевид­но, тут слово "пан" взяте із старогрецької мови, і воно означає "все". "Панамериканська сила" значить "всеамериканська сила".Коли я, маючи доповідь в Ню Йорку, сказав "треба, щоб могутніла панукраїнська сила", до мене відізвався один пан маґістер: "Та ж ми в неволі, а ви говорите про якусь там панську українську силу".7. Слово "панагия" значить "всесвятая". Панагия — нагрудний знак архиєрея науки Христової. Панагия — ікона (портрет) дівиці Марії — символ архиєрейського достоїнства. Слово "панахида" (це грецьке слово особливо поширене між українцями) значить "всеніч­на". Греки ще в часи віри в богів Деонисія, Аполлона, Атени здійснювали панахиди при світлі каганців, у яких горіли пахучі зерна.У поляків — пан, у литовців — понас. Є вчені, які вважають, що слово "пан", яке поширене між українцями, походить від тюрсько-та­тар­ського слова "жупан". Справді, хан Омортаг мав титул "жоупан", що значить "господар", "на­чальник". Вважаю, що українське слово "пан" не має нічого спільного ні з грецьким словом "пан", ні з тюрсько-татарським словом "жоупан".8. У Індії вчений Брагман, який є сан­скритологом чи археологом, має титул "пан­дит". У санскриті слово "пан" означає "до­стой­ний", "досконалий", "вартісний". Та ми на цьому не зупинимося. Ідемо далі і бачимо, що в санскриті слово "пан" означає наше слово "п'ять".Слово "пандіта" значить "мудрець", "до­ско­нала людина". У "Магабгараті" є ім'я людини Пандіт. У Індії був прем'єр-міністер Пандіт Неру.Є в Індії провінція Панчала. Вникаючи у глибінь священних обрядових термінів ведизму, я знайшов слова "пан ка тапа" (п'ять котрі теплі), "пан пада" (п'ять падінь), "пан сата" (п'ять сотень), "панта" (п'ятий).І прийшов до переконання (і таїнами моєї інтуїції відчув), що в наших предків слово "панта" чи "пан" вважалося таємничим. Воно ознаменовувало архітектоніку будови життя. Воно (слово "пан", що значить "п'ять") озна­чало зміст життєвої субстанції.9. Є п'ять головних органів чуття — зір, слух, нюх, смак, дотик. Є п'ять органів дії — дві руки, дві ноги, горло. Є п'ять жертво­прино­шень — молоко, сир, масло, мед, цукор. (Наші предки-хлібороби не вживали "кривавого" жертвоприношення). Вони вірили, що коні, корови, вівці, коти, собаки — їхні приятелі. І во­ни спільно з людьми відчувають прихід Різдва Світла Дажбожого. Різдво — перемога теп­ла над холодом, перемога світла над тьмою.10. Є в рослини п'ять складових основ життя — корінь, стовбур, гілля, квіти і плід. І все, що живе, має спільну суть — родиться, росте, цвіте, дає плоди і вмирає. Наші предки були правильними дітьми матері-Природи. Вони були з'єднані з матір'ю-Природою так, як корінь з землею, так, як немовля, яке визріває в лоні матері, з'єднане з серцем і душею матері. Наші предки обожнювали природу не тому, що вони були, як твердять церковні християни, темними сонцепоклон­никами чи природопоклонниками. Вони ча­рів­ну гармонію природи відчували в серці своєму, розуміли її підсвідоме.Предки наші вважали, що є на світі встій­нена матір'ю-Природою священна боро­тьба за життя. Все, що краще витримує холод, го­лод, бурі (марути) й негоду, живе й множить­ся. Вовченя, яке народилося з кривою ногою, не витримає іспиту життя і загине. Воно не може спіймати собі зайця на обід. Зайченя, яке народилося з сліпими очима, виросло на маминому молоці і загинуло. Воно не могло бачити, де росте лоза, травиця.11. Молодь отримує від родичів навики, хвороби, здоров'я, талант і безталання. Наші предки з особливою увагою ставилися до дітей своїх. Знаємо — був Обряд Утаємничення Юнака у світ вибранців — кращих людей роду, племени. Юнаки-вибранці виховувалися в суворій дисципліні. Вони знали, що вони готові в борні за волю племени життя віддати. Вони несли весь тягар племенних турбот. Хто ж потрапляв у світ вибранців — кращих синів роду, племени?Юнак-вибранець повинен мати "пан" (п'ять досконалих сил людських). Він повинен метко володіти списом, стрілою, вміти робити човен, спритно бігати, їздити на коні. Щоб володіти цими п'ятьма силами, треба бути паном.Щоб бути паном, треба мати "пан" (п'ять розвинених основ життя людини) — дві руки, дві ноги і горло, він повинен мати розвинені "пан" (п'ять органів чуття — зір, слух, нюх, смак, дотик). Коли він все це має досконале, він здібний бути воїном.Він в дні Купала біля Мага Врати (уквіт­чаних воріт слави, краси, мужності, любови) отримував від старшин племени титул "пан". Титул пан отримував кожний юнак, який володів тілесною і духовною досконалістю.12. Містер, професор, доктор, дон, ума, май­стер. У світі широко вживане слово "містер" постало від слова "мастер" (майстер), що в перекладі на нашу мову означає "учитель", або "умілець". У наших славних предків сумеріян (кімеріян) той, хто вчив дітей, мав титул "ума", про це я широко оповідаю у праці "Совість Історичної Науки".Вважаю, що слово "майстер" створене зі слова "містерія" (таїна). І тому буде пра­вильніше, коли ми слово "майстер" пояснимо в значенні "втаємничений". Утаємничений (майстер) старався свою науку передати тільки своїм найвірнішим учням. Учні присягалися на життя і смерть (про що ми знаємо з історії будови єгипетських пірамід, храму Соломонового і законів масонства), що не розголошуватимуть таїн науки свого майстра (учителя).Слово латинське "професор" означає "учи­тель". Очевидно, слово "професор" склада­ється з слів "про" (у нас "пра", наприклад, пра­родитель) і "фесс" ("фесс" значить "знання", "розуміння", "власність"). Отже професор — "першознавець", "першовласник".13. Латинське слово "доктор" означає "учитель", "майстер". Виникло воно зі слова "докере" (доцере), що значить "учити". У 12 столітті слово "доктор" у Західній Европі по­чало вживатися у значенні наукового ступеня. У старій Німеччині імператори роздавали своїм достойним людям докторські дипломи з печаткою (буллою). Ті, що такі докторські дипломи мали, звалися "докторес буллаті".Слово "диплом" походить від грецького сло­ва "діплома", "діплома" значить "згорну­тий папір", "документ", "подвійність". І очевидно звідси й походять слова "дипломат", "дипломатія".Алеµро (визначний знавець стародавніх мов, професор Манчестерського університету, Англія) у книзі "Де Сейкрет Машрум енд де Крос", виданій в 1971 році, по-новому пояс­нює значення слова "маґістер". З деяких де­лікатних причин я не подаю тут його твер­джень, хоч і вважаю, що вони умотивовані.14. Лорд, сер, шрі, дон. Слово "лорд" створене з слів "лав" (любов) і "бред" (хліб) чи "вард" (опіка), принаймні так пояснює "Вебстер — третій новий інтернаціональний словник", виданий в 69 році.Очевидно, в старі часи (та й тепер ця думка не дуже змінилася) англійці в слово "лорд" вкла­дали значення "люблений опікун", "люб­ле­ний хлібодавець".Сотні літ в Англії діє "Палата Лордів", яка обмірковує, плянує, вирішує справи життя Англії. Сьогодні слово "лорд" має поширене значення. Наприклад, "лендлорд" (господар, землевласник), "лорд адмірал", "лорд ректор". Справді, мобілізуюче поняття затаєне в слові "лорд".Англійський моряк під час небезпечного шторму, отримуючи наказ, каже: "Єс, лорд адмірал", що значить "так, улюблений опікун, ведучий по морю". Англієць титулом "лорд" особливо дорожить. Лордами були визначні сини Англії.Поет бурхливої вдачі, шукач пригод, палкий чарівник слова, який один з перших англійців переплив ля-Манш (англійський канал), Джордж Байрон був лордом.15. Слово "сер" (наприклад, сер Чарлс) в основному вживається, як титул достоїнства. Вважаю (дарма, що в етимологічних слов­никах немає про це згадок), що слово "сер" постало з санскритського (староукраїнського) слова "сар'я", що значить "той, що світлий", "той, що сонячний", чи від слова "ері" (шрі), що значить "світлий, гідний".Я вже зазначував, що наші предки вжи­вали слово "сур'я", "сар" в значенні "сонце". У "Рик Ведах" є відомий вислів "ері васа", що значить "сонячна весна". Слово "ері" (шрі) у санскриті має й ряд інших значень. В Індії, а також у Ляосі (у Ляос слово "шрі" занесли буддисти, які в своїх обрядах уживають сан­скритські терміни) слово "ері" (шрі) вживаєть­ся, як титул достоїнства.16. У Іспанії титул "дон" (від латинського "домінус", ширше пояснення про першозна­чення цього слова я подаю у праці "Різдво Світла Дажбожого"), мали королі (дон Кар­лос), принци, а також вище іспанське дво­рянство.В Італії титул "домінус" спочатку мав право мати тільки римський папа, потім цим титулом були удостоєні й єпископи та ви­значні монахи. Титул достоїнства став та­ким модним, що всі визначні люди роман­сь­ких на­родів почали перед прізвищем ставити "дон". Іспанки мають титул "донья", італійки — "дон­на", очевидно, в значенні "панна". Королі Фран­ції (із династії Каролінґів) мали титул "дом".17. Дюк, барон. У "Магабгараті" є титул "дикш" (дукш) у значенні "велитель", "діяч". Є тут корінь "ді", що в санскриті означає "дія". Наприклад, санскритське речення "ді да" значить "діяння дати".Існує загальне переконання між європей­ськими етимологами, що слово "дюк" (особ­ливо воно має велике значення в Англії) значить "лідер", "провідник".У творах письменника Панаса Мирного читаємо: "Грицько — багатир, дука, у нього три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець".Українці слово "дука" також вживають, як "дукар". Наприклад, І. Кропивницький пише: "До його дочок сваталися дукарі, або купці". У Тараса Шевченка є рядки: "Степи, шляхи, Мов сарана вкрили барони, герцоги і дюки". У санскриті поруч зі словом "дикш" є й слово "дакша" в значенні "достойний, сильний, благородний, розумний, даючий".Австрійці мають титул архидюк (старший дюк). Москвини, присвоївши титули Західної Европи, устійнили у Москві титул "ґренд дюк" (великий дюк).У Англії титул "барон" вважається одним з найвищих. У старі часи майже всі визначні голови родин Лондона, Йорка та інших міст вважалися баронами. В 6-7 столітті в Европі кожна знатна людина мала титул "барон".Видатну роль відіграли барони в історії Німеччини. У старонімецькій мові слово "баро" значить "муж" (мужній). У латинській мові слово "баро" значить "вільний".18. У деякі періоди історії Европи барони були особливо могутніми. Залежали вони тільки від влади імпера­тора, короля. Варто ствердити, що слово "ба­рон" у різні епохи історії Англії, Німеччини, Франції, Австрії міняло своє значення і призначення. Петро Перший в 1710 році дав у Московитії перший титул барона жидові Шафінові.У санскриті слово "бгрі" значить "бере", "брати", "тримати", "наступати". Є відома світові індуська книга "Магабгарата": ми вже знаємо, що слово "мага" значить "могутність". Слово "бгарата" значить "гарата", "гаратан­ня", "борня", "наступ".Ми кажемо "бере", наші предки-сумеріяни казали "бар". У німців "біран", в англійців — "бер". І знову ж є в нас слово "брань", що значить "борня", "війна". Слова "боярин" і "барон" мають спільний пракорінь. Титул "боярин", "барон", як знаємо, був переважно притаманний воєначальникам.Катерина Друга в 1785 році впровадила (на західноевропейський зразок) так звані "Жалованиє грамоти". Кожна область мала "Дворянську родословну грамоту", в якій були записані дворяни (графи, князі, барони та інша знать імперської Московитії).19. Маршал, адмірал. Наші предки (скити-гіттіти) в щоденному житті вживали слово "море" (мор) в значенні "зморює", "море". Вони вважали (і про це я вже писав), що глибока і широка вода людину море (зморює).Звідси й походить наше слово "море", "море Каспійське".Із санскритського слова "ат", що значить "іти", "ідучий" і зі слова "море" створився титул "адмірал", що значить "ідучий морем" (ідучий, ведучий по морю). Ми бачимо, що літера "т" замінена на літеру "д". Та й слово "море" зазнало змін.Слово "маршал" (титул цей діє на солдат­ські маси, як магічне слово) означає "конюх" чи "конюшний". В англійській мові слово "мер" означає "кінь". Очевидно, титул наби­рає великого значення тоді, коли людині, яка титул має, даються особливо великі права й обов'язки. В Московитії титул "маршал" був вперше запроваджений Петром Першим. Тіто, який був досмертно проголошений пре­зидентом Югославії, має титул "маршал".20. Граф, баскак. Для багатьох слово "граф" звучить, як загадка, в ньому притаєна вельможність, і тяжко повірити, що слова "граф" і "граблі" мають спільний корінь.Та хіба кожний може легко догадатися, що слова "біс" і "два" походять з одного кореня і мають одне значення. Дехто може здивовано сказати: "Оце так наука! Та ж два, то є два, а біс — то таки чортяка".Справа в тому, що в наших предків було повір'я, що "чорт міняє свою форму", він появляється "то в образі людини, то в образі скотини", він двоїться, він — двіс. Ми наше старе слово "двіс" вимовляємо, як "біс".У санскриті слово "двіс" означає "два". Від слова "двіс" постало грецьке слово "діс", ан­глійське -"твайс", старонімецьке — "твіс", ла­тин­ське — "біс". Визначного артиста люди оплес­ками викликають "на біс" — просять, щоб він "подвоїв виконання пісні чи танцю", повторив.Є гарячі суперечки щодо етимології слова "граф". Чехи кажуть "грабе", поляки — "грабе", литовці -"ґровас", латиші — "ґравс", "ґрапс", німці — "µраф". Грецьке слово "µрафо" означає "пишу" (ґрафую).У стародавніх греків слово "µрафо" спочатку не вживалося в значенні "писати" (це слово вони мали ще перед тим, як навчилися писати). І вживали вони його в значенні "гребти", "єднати частини, знаки".У стародавні часи слово "граб" не озна­чало сьогоднішнє "грабує", "гребе", "загарб­ник". Граблі (дуже потрібне знаряддя праці) існувало для справ благородних — граблі єднали до купи зсерповане сіно, збіжжя. Слово "гребе" було синонімом "єднає".Земля України (Руси), окупована Мон­голь­ською ордою, постійно бунтувалася. Її усмиряли дві підступні сили — чингісханські баскаки і грецько-православні єпископи.Слово "баскак" постало з монгольського слова "басма", що значить "душити", "дави­ти". Баскаки були душителями — вони душили тих українців (русичів), які не корилися законам хана Золотої орди.В історичних розвідках читаємо: "Щоб тримати в покорі населення Русі, хани призначали в руські землі баскаків з військом. Під їх контролем перебували князі".Письменниця Тулуб (замучена большеви­ць­кими баскаками) у творі "Людолови" пише: "Нурялі підвівся, рушив до дверей, але на порозі вже стояв гладкий баскак у малино­вому шовковому халаті з ремінним нагаєм".Баскаки повідомили хана, що єпископи віри грецько-православної не дбають про долю русичів (українців). Вони у церквах голосять науку віри Христової, що "кожна влада Богом дана і їй треба коритися".21. Віра, яка вчила русичів (українців) коритися монголам, була особливо вигідна для хана. Хан архиєпископам давав золоті грамоти (ярлики) і давав їм право судити і карати тих русичів (українців), які байдужі до віри грецько-православної і не хочуть давати ханові данини (коней, волів, пшениці і своїх чотирнадцятилітніх доньок).Історики "Української Греко-православної церкви" приховують від народу ті страшні злочини, які були в Україні (Русі) довершені попами і єреями (намісниками Візантії). Та не можна вважати, що жерці віри грецько-православної були жорстокими тільки в Україні з українцями.Наприклад, в Атенах митрополит Павлос офіційно заявив, що "православний священик має право вживати фізичну силу". І додав, що так робити "дозволяють канони, незважаючи навіть на Нагорну Проповідь".Священик Марко Пулідіс прийшов до шпиталю, щоб висповідати православного грека. Власник шпиталю Ніколас Кордас з умотивованих причин пробував священика Марка Пулідіса не пустити до хворого. Священик Марко Пулідіс почав свою греко-православну канонічність доказувати при допомозі кулаків. Поранений Ніколай Кордас справу передав до суду.Коли суддя спитав митрополита Павлоса: "То як же би ви осудили священика Марка Пулідаса"? Митрополит відповів: "Оправда­ти, добре зробив!" І піп Марко Пулідас був оправданий. На суді митрополит Павлос ка­но­нічно зазначив, що наука Ісуса Христа сто­їть "на нижчому рівні", а грецьке православіе "має вищий рівень". Цей "вищий рівень" православні українці добре відчули на своїх спинах в епоху Монгольської орди.22. Імператор, король, принц, кир, князь. Слово "імператор" увібрало в себе "могутній зміст" і "дух", та первісне його значення було "командир", потім — "незалежний володар Риму". Є загально відоме твердження, що титул Імператор носить той володар, який править об'єднаними державами, які очолені залежними від імператора королями, базилев­сами, князями.Термін "імперіялістичний загарбник", який українці широко вживають, не завжди оправданий.Імператор — офіційний титул у володарів Абісінії і Ірану. Могамет Реза Паглаві має титул Шах над Шахами — імператор стародав­нього трону Персії.Є устійнене переконання, що слово "ко­роль" походить від імени Карл. Великий володар мав ім'я Карл (Карл Великий). У старонімецькій мові слово "карля" означає "вільний муж".Чехи кажуть — крал, болгари — кралят, поляки — кроль, серби — краль. Ми, українці, — король. У народі є вислів пісенний "дівчина, як краля" (в значенні, як королева).23. Слово "принц" походить від латин­сько­го "принцип", що значить "основа", "основ­ний". В українців є старе гарне слово "престо­ло­наслідник".Чуємо ми вислів "преосвященний кир Мак­сим". Не всі знають, що слово "кир" означає "цар", "пастух", (тут літеру "ц" (с) греки вимовили, як "к"). Ці літери натворили багато плутанини — ми кажемо "Кипр", анг­лійці — "Цайпрас". Ми кажемо "кераміка", греки — цераміка, звідси й походить в історії неясність — Кімерія чи Сумерія?Преосвященний кир, тобто цар — титул єпископа грецько-католицької церкви, підпо­ряд­кованої римському папі. І кирів (царів) українці мають багато — та користь з них яка — всі вони дуже вірні слуги церковного латин­ського імперіялізму. В історії ніде не зазна­чено, щоб хтось з цих кирів виступив проти ватиканської антиукраїнської політики в обороні гнобленого Народу Українського. У греків слово "кир" значить "лорд".24. Слово "князь" на думку етимологів виникло з старонімецького слова "кунінґ", "кьоніґ", "хунінк", англійці кажуть — "кінґ". Та основний, або початковий корінь цього слова має бути "µен", "ґене", що значить "рід", "родити" (і коли так, то це слово не ні­мецького походження).Вважаю, що слово "князь", "кінґ" своїм зміс­том первісним величніше, як слово "ко­роль". "Князь", "кінґ" — значить "родоначаль­ник", "патріярх", "першородитель".У нас слово "княжич" значить "син князя", а "княжичич" — син княгині. Значення слова "князь" було, як знаємо, в різні часи неоднакове. Князем звався правитель області, староста і священики полюбили цей титул і стали кзьонзами (тобто, князями).25. Хан, паша, султан, фараон, мікадо, монарх. Хан — старий титул володарів Азії. Слово "хан" значить "відпочинковий дім", "хата", "місце заїзду". Могутній володар монгольських племен мав титул "чингіс хан", "чингіс" значить "великий".Азійці (особливо китайці) кажуть "ган", очевидно, в значенні "принц", "голова". Є твердження, що титул "хан" (ган) постав з турецького слова "каан".У мусульман титули "паша" і "бей" були військовими. Та коли, наприклад, "бей" ставав світською людиною, ніхто в нього цього титулу не відбирав. Турки перед при­ходом до Малої Азії (Туреччини) мали зв'язок з оріянами Північної Індії, особливо з войов­ничими саками (скитами). У турецькій мові є чимало санскритських слів (скити говорили санскритським діялектом). Наприклад, слово "паса" в санскриті значить "пастух", "про­від­ник". Турки слово "паса" вимовили, як "па­ша". В них паша — воєначальник, губернатор. Наприклад, Мустафа Кемал Паша. Турецьке слово "бей" означає "пан", начальник про­вінції в часи Оттоманської імперії.У Тунісі "бей" значить "володар". Горе­звісний українізований татарин Кочу-бей був визначною особою біля гетмана Івана Ма­зепи. У історію він увійшов, як зрадник, якому була відрубана голова.У Турції титул "падішах" існував у зна­ченні "вельможний король". Іранське слово "шаг" (вважаю, що воно авестійське, спо­ріднене з санскритським словом "саг") значить "ведучий", "ідучий", "сильний". У старі часи ми казали "шаг", "сажень", "шагати". У "Рик Ведах" слова "сагам", "сагітва", "сагия" поширені в значенні "іти", "наступати", "крокувати" (шагати). У мові староперсів слово "шаг" значить "провідник" (шах).Падішах — володар держави і він одно­часно є й духовним провідником Ісламу.Король Англії — володар держави (свя­щенний символ держави). Він також є най­вищим авторитетом — релігійним лідером Англійського народу.26. "Чому в одній особі зосереджена така сила? Хіба це справедливо? Людина є тільки людиною — де ж тут демократія англійська?" Могутніми правами обдарований володар Анг­лії тому, щоб в народі панувала духовна і ор­ганізаційна монолітність. Справедливість тор­жествує там, де об'єднаний народ. Демо­кратія — самодисципліна. Немає самодисцип­ліни — немає демократії. Немає в світі такої сили, яка б могла поневолити дисципліно­ваний народ!27. Легендарний володар Святослав заво­йов­ник був верховним воєначальником, ца­рем і духовним лідером (патріярхом) України (Руси) — і тому в Його часи існувала поди­вугідна єдність українців (русичів). Вірили вони, що вони внуки Дажбожі, чужим богам не поклоняються і чужих авторитетів на землі Дажбожій не визнають. Духовна і організа­ційна монолітність давала силу Україні (Русі) і звеличувала Її авторитет в Евразії.Московитія, наслідуючи державний стиль Візантії і Татаро-Монгольської орди, стала могутньою. Петро Перший був автократом (самодержцем) Московитії і одночасно духов­ним лідером (патріярхом) народу Москвин­ського.28. Патріярх Московський, який творив проти Петра Першого опозицію, був посад­жений на свиню. Анастасій — патріярх Візан­тійський, який пробував чинити двоєвладдя у Візантії, був імператором Константином (741-775) голий посаджений на осла обличчям до хвоста. І під вигуки товпи гнаний по іподромі перед брамою святої Софії.Між іншим, в жовтні 72 року, перебуваючи у Стамбулі (Константинополі), я дивувався, що й досі туристи можуть оглядати руїни цього іподрому.Японське слово "мікадо" (національний титул японського імператора) означає "високі ворота". І це нам нагадує старий єгипетський титул "фараон", що значить "дім" (велика будова). Слово "монарх" у своєму первісному часі означало "єдиностарший".29. Гетман, цар, президент, прем'єр. Не треба писати слово "гетман" з м'яким знаком. Слово "геть" означає незаперечний доказ щось покинути. "Геть від мене!", "геть, від­чепися". У письменниці Марко Вовчок чи­таємо "Геть ту дитину!". Тут слово "геть" означає "непотрібно", "не треба".У письменника Нечуя-Левицького читає­мо: "Геть, одчепися!", — крикнула Лукина". І є вислів "геть-геть", що значить "далеко-далеко", "геть всі". У Лесі Українки читаємо "геть з тієї кріпості".Українські етимологи (ті, що орієнтуються на німців і ті, що орієнтуються на москвинів) пояснюють, що слово "гет(ь)ман" виникло з німецького слова "гауптман", що значить "начальник" ("Український радянський енцик­лопедичний словник", виданий у Києві в 1966 р., стор. 150).Особливо корисна така етимологія для москвинських вторжників, які ведуть пропаганду, що гетман Павло Скоропадський "наставленик Німеччини".У праці "Чому потрібний культ провід­ника?" я визначив походження і значення слова "гетман". Тепер тільки пригадаю зна­чен­ня таких санскритських слів: "гетувідя" (утверджувати знання), "гетувакана" (утверд­жувати промовою). Особливо для нас цікаве санскритське слово "гетман", що значить "наступаюча мудрість" ("ман" значить "ду­мати", "проявляти розум", "манити").30. Не раз зазначував, що слово "цар" не походить від імени чи прізвища Цезар (Юлій Цезар), а від слова "сар" (сар'я), що значить "сонце", "сонячний".Правильно українці переклали слово "пре­зидент" в значенні "предсідник". Вже добре знаємо, що в санскриті "пра" значить "перед", а "сада" — сидіти. Слово "сада" чи "шада" (Упа­нішада) особливо старе, і воно живе й в англійців, німців, як "сит", "зетцен". Слово "прем'єр" постало від "прім" (перший). Треба зазначити, що "прім" тотожне з українським (санскритським) "пра" (перший).31. Губернатор, ректор, міністер. У ла­тинській мові слово "губернатор" значить "правитель", "губерня" — територія, очолена губернатором. Губернатори ~ представники королівської влади в колоніях, домініях, імперії.Слово "ректор" (значить "правитель") часто вживається в понятті "губернатор". Слово "міністер" значить "слуга", "при­служ­ник". При допомозі міністрів (прислужників) король володіє королівством. У республіці президент призначає міністрів, очевидно, при умові, що вони беззастережно викону­вати­муть його розпорядження.32. Генерал, майор, капітан, герцоґ, лей­тенант, капрал, амбасадор. З слова "генера­ліс", що значить "загальний", "головний" походить титул "генерал". Слово "майор" значить "вищий", "старший", "більший"; є титул — генерал-майор.Слово "капіталіс" значить "головний", і звідси й походить титул "капітанес" (капітан), вперше цей титул появився у Франції в 16 столітті. Москвинські большевики, взору­ючись на буржуазні титули Европи, титул "капітан" запровадили у своїй армії в 1935 році. Титул “капітан", як знаємо, переважно поширений у морському флоті. Різні спортові команди мають своїх капітанів.33. Незважаючи на те, що слово "герцоµ" тепер не існує як військовий титул у німецькій армії, у старі часи воно мало велике значення. Слово "герцоµ" виникло з двох староні­мець­ких слів — "гері" (військо) і "зоґо" (вождь). Гер­цоµ — військовий вождь. У Німеччині були гер­цоµства (й досі туристи оглядають герцоµські замки).Слово "лейтенант" створене з слів "лей" (місце) і "тенант" (володіючий, володар), "лей­тенант" значить "володіючий місцевістю". Є титули "генерал-лейтенант", "лейтенант-губер­­натор".Слово "амбасадор" постало з слова "ам­байса" (місія, делегація); "амбасадор" значить "делегат", "посланик", "ангел", "архангел" — старший посланик.Українці, які ожидовлені християнізмом, на своїх прапорах (на корогвах) мають зображення жида Михаїла. І кажуть, що він є їхнім "архистратигом". Слово "архистратиг" складене з слів "архи" (старший) і "стратиг" (командир). Отже, українці, які себе вважають християнами грецької інтерпретації, живуть під опікою жида (архистратига Михаїла).

ДЕНЬ 40

34. Магнат, буржуй, комісар. Я хочу сказати, що найстародавніші греко-латинські слова не створені в Греції чи Латинії, а в Оріяні (Протоукраїні). Їхній первокорінь треба шукати у санскриті.Наприклад; наукові авторитети УВАН, НТШ, Академії Наук так званої "УРСР" однозгідно пишуть, що українцями вживане слово "пошта" позичене з чужих мов (німе­цької, латинської, французької).Ні, ми, українці, не позичили слово "пош­та". У німців — "пост", у латинів — "постіс", у французів — "посте".У санскриті є слово "прста", що значить "передстоянка". Слово "прста" (прішта) створене з слів "пра" (перед) і "шта" (стояння, постій). У "Рик Ведах" поширені слова -"пріштатапа" (передстоянка тепла), "пріш­тасвета" (передстоянка світла). З старо­українського (санскритського) слова "прішта" постали латинське "постіс", французьке — "посте", німецьке — "пост".35. І слово "адвокат" не латинське, воно створене з санскритських слів "ат" і "вака". "Атвака" значить "ідучий говорити", "промо­вець", "той, що ваакає". Сьогодні в Індії ті індуси, які знають санскрит, вживають слова "вака" (говорить, ваакає), "вакана" (промо­вець), "вакас" (виказ, промова), "вакасия" (виказує, говорить), "вакту" (говорити, рек­ти). Старі латиняни казали "вакаре".Слово "окуліст" (окулістика, окуляри) по­ходить від слова "око" (брагман, виголошую­чи молитву, не забуває зазначити перед "ом", що є "сварґа око" ("око" значить "дім", "вікно").Слово "магнат" ("маґна") наші вчені також приписали латинам, чому? Тому, що вони заполонені так званою "латиноманією", тра­диційним европоцентризмом ("все від греків", "все від латинів").36. Звільнившись від комплексу націона­льної меншовартости, треба створити Укра­їнський Інститут Санскритології. І подару­вати світові треба нові, справді правдиві твердження про історію розвитку мов народів Західної Европи.Слово "буржуа" значить "житель міста", "городянин", "міщанин". І особливо воно поширене у Франції. Не кожний буржуа був капіталістом, вельможею. Москвинські боль­шевицькі капіталісти, граючи роль "обо­ронців світового пролетаріяту", звуть борців за волю України... "буржуазними націона­лістами". Чим же слово "буржуа" гірше за слово "комісар"?37. У Франції королі посилали своїх комісарів, які були вірними виразниками влади монарха, в різні політичні й військові відрядження. У Франції буржуа творили так звану Паризьку комуну.Щоб обманути трудящий люд москвинські большевицькі "правітєлі" впровадили титул "комісар" (красний комісар, народний комі­сар). Ніде в історії большевизму не зазначено, щоб народ вибирав "народних комісарів". Красних комісарів особисто призначав "правітєль" Лєнін тим самим способом, що й монарх Франції.Лєнінські комісари вели криваву борню із "золотопагонниками" (біло-гвардійським офі­це­рам на плечах вирізували шкіру формою пагона). Слово "паґон" постало з слова "аµон", що значить "хвіст", "шнурок". Лєнін­ські комісари під час Другої світової війни ста­ли пишнопідпудреними золотопагон­ни­ками.38. Титули англійських королів. Мені подобається англійський народ тому, що він збагнув мудрість перемоги — він дисциплі­нований. Дисципліна — мати перемоги.Сини Англії люблять бути командирами і люблять бути дисциплінованими виконав­цями наказів. Англійський воїн вважає великою гідністю отримати від рідного про­відника наказ і талановито його виконати. Чужих лідерів, наказодавців англійські воїни не люблять слухати. І ставляться до них з погордою в найскрутніші хвилини життя. Очевидно, немає народу без плям, плями є й на сонці.Щоб відчути велич дисципліни англій­ського духа, познайомимося з титулами англійських королів. "Що ж мають спільного титули з дисципліною?" Щоб відповідь на це питання була зрозумілішою, — уявімо армію, в якій немає командирів і тому кожний вояк робить, що хоче, іде, куди хоче, і стріляє, коли хоче і кого хоче в ім'я справжньої, ніким необмеженої демократичної волі.39. Генріх четвертий титулований "Ваша Милість Генрі Четвертий", "Найвеличніший і Наймогутніший Принц Едвард Четвертий", "Ваша Високість Генрі Сьомий", "Ваша Могутність Генрі Восьмий", "Ваша Свята Величність Англії Джеймс Перший". Ті, що писали листи до короля Джеймса Першого, починали офіційним зверненням: "Джеймс, Милість Бога, Король Великої Британії, Франції, Ірляндії, Оборонець Віри".Геній Англійського розуму піднявся так високо, що звільнив себе від вузьких понять віри — Англія поставлена вище католицизму, протестантизму та інших релігійних понять. Король Англії є "Оборонцем Віри" незалежно від того, чи віра та є християнською, му­сульманською, буддистською, брагманською. Головне, щоб всі ті віри звеличували культ короля Англії.40. Іспанські королі завжди титулувалися, як оборонці католицької віри. Москвинські царі — оборонці православної віри. Велика трагедія буйної козацької крови в тому, що вона густо лилася за віру греко-православну і забула, що треба справу творення Великої Козацької Держави поставити вище всіх чужих релігій і проголосити, що в Козацькій Державі всі віри, які звеличують Гетмана, охоронені Державними Законами Гетмана.Королева (квін) Єлизавета Друга має титул "Її Найвища Світла Величність Єли­завета Друга, Милість Бога, Об'єднаного Королівства Великої Британії, Північної Ірляндії та інших країн і територій Королева, Голова Комонвельту, Оборонець Віри і так далі". Є такі території, підлеглі Англії, на яких живуть аборигени, маючи віру в багатьох богів: немає значення. Величність Королеви Англії в тому, що Вона є Оборонцем Віри.41. Англійці, як бачимо, не шкодують любови, не шкодують почувань і розуму, щоб звеличити Провідний Англійський Автори­тет, свою "квін"; слово "квін" значить "родо­начальниця".Дисциплінований англієць бачить у своє­му королеві велич свого роду, історію свого англійського "я". В Англійському Авторитеті він бачить свій особистий авторитет, свою впорядковану силу, славу, світле майбутнє. Він може, наприклад, гніватися на королеву так, як гнівається син на матір, але він прилюдно не буде нарікати на королеву чи короля, не буде Авторитет Англії прини­жувати простакуватими словами, бо той син, що принижує свою родину, принижує сам себе; хто сам себе принижує — небезпечний.42. Той член партії, який принижує свого лідера, ослаблює партію — на цій моралі зав­жди творилася сила і воля перемоги. Народ, який вміє плекати свідомо і підсвідомо авто­ритет своїх провідників, ніколи не буває рабом. Найголовніша англійська пісня має слова "Боже, борони короля", "ніколи, ніколи, ніколи англієць не буде рабом!".Ні Павло Скоропадський, ні Симон Пет­люра не були бездарними провідниками. Бездарними самолюбами були ті люди, які їх оточували і не створили в народі любови до рідного провідника. Не освідомили народ, що значить рідний провідник і чому перед ним треба благоговіти, і що значить чужий про­відник і чому треба ставитися до нього з недовір'ям.Ті, що оточували Лєніна (а оточували переважно жиди — талановиті психологи, май­стри пропаганди) видали, як знаємо, п'ять мільйонів портретів Лєніна в 18 році. Під портретами, як це кожний може прочитати, оглядаючи в Москві "Музей Лєніна", був напис "Лєнін — великий вождь і оборонець трудящих".43. Тоді, коли гетман Скоропадський і атаман Петлюра очолювали борню за волю України, не можна було в селах і містах по­бачити портретів Скоропадського і Петлюри.Українці більше чули про Петлюру і Ско­ропадського від большевицьких пропаган­дис­тів, ніж від українців. "А навіщо ті портрети? Це ж, як устійнив Нікіта Хрущов, "культ осо­би!"" — каже православний чи греко-католи­цький дядько. Він забуває, що в його хаті на святій стіні між вишитими рушниками висять фотографії (ікони жидів Ісуса, Іосифа, Марії, Михаїла і греків Миколая, Юрія). Діти, коли їм сниться рідна хата, бачать маму, тата біля цих образів — образи входять у світ сві­домости і підсвідомости. Стають для людини доро­ги­ми, рідними, стають частиною її віри, тради­ції, світовідчування.44. Американська демократія не мала б жодної сили, коли б вона не була побудована на культі президента: немає такої офіційної американської установи, в якій би не висів портрет президента.Будинок, в якому родився президент, охоронений державою. Будинок, в якому жив президент перед приходом до Білого Дому, стає музеєм і охороняється, як священність Америки. Немає значення — був президент людиною успіху чи трагічної долі.Президент Америки творить Америку могутньою не тому, що він супермен — геній над геніями, священність над священністю, а тому, що він має ті права, що й король, дарма, що він вибранець народу. Президента США великими правами обдарував дисцип­лінова­ний геній Англійського розуму. За законами англійського права існує архітектоніка прав­ління Білого Дому.45. Президент Труман, звільняючи від обов'язків талановитого воєначальника Мек Артура, сказав такі відомі слова: "Я звільняю Вас тому, що Ви не вмієте шанувати авто­ритет президента". І Мек Артур поклонився президентові.У силі влади президента США, який одно­часно є й Головнокомандуючим військами Америки, закодована сила Америки, баланс американського капіталу (доляра), вірність війська і престиж Американського прогресу.46. Генерал Де Голь сказав, що коли французи хочуть бачити Францію могутньою, вони повинні йому (Де Голеві) дати ті права, які має президент Америки. На вимогу Де Го­ля була скорегована Французька Конститу­ція. Де Голь, отримавши великі права, підняв у світі престиж Франції, її духовну і еконо­мічну силу. Знаємо, що перед Де Голем Фран­ція стояла перед проваллям анархії — два, три рази на рік мінявся уряд Франції, у світі створювалося недовір'я до французької еконо­міки, меркла пошана в світі до невпоряд­кованого Французького народу.Вивчаючи почування і мислення українців, я бачу, що вони утратили здібність бути людьми духовного і організаційного порядку. У них скалічений інстинкт людини-творця. Та я беззастережно вірю, що Українська Людина покращає — стане агресивнішою. Відродить в собі український священний національний егоїзм — без егоїзму, збудованого на основі любови, гідности, справедливости і само­збереження, народ ніколи не буде здібний відстояти своє право на життя.

47. Я уклінно прошу ті покоління, які народяться після моєї смерти, створити величний культ Пана Президента — Гетмана України, прошу звеличити Його авторитет, дати йому могутні права і прошу беззастереж­но виконувати Його накази. Він, маючи таку силу, перетворить Україну в могутню світову державу. Звертаюся не до сучасних поколінь, а до грядущих тому, що сучасні покоління ранені, їх вилікувати майже неможливо — задавнені рани.48. Ордени країн Европи, Азії. Кожний, хто має на грудях орден, вважається кращою людиною держави — і не має значення, яку систему має держава — монархія, автократія, демократія.Щоб гірші кращали чи щоб кращі не гір­шали, вручаються врочисто ордени — ордени вручаються за ті чи інші довершені справи.Немає такої країни, в якій би не було ор­денів. Я хотів би, щоб в Українській Державі були ордени — Орден Матері-Землі, Орден Свя­щенного Дніпра, Орден Державного До­сто­їнства, Орден Святослава Завойовника.49. Знаємо, в Афганістані — Орден Сонця, Орден Провідництва, Орден Незалежности, у Чехії — Орден Білого Льва, у Фінляндії — Орден Фінляндського Льва, у Ватикані — Орден Христа, у Московитії — Орден Лєніна, Орден Кутузова, Орден Суворова, в Ірані — Орден Льва і Сонця, в Італії — Орден Достоїнства Італійської Республіки, в Японії — Орден Хризантеми, Орден Сходячого Сонця, Орден Таємничого Скарбу.У Мехіко — Орден Азтекського Орла, у Не­палі — Орден Зорі Непаля, Нідерлянди — Орден Льва, Перу — Орден Сонця, Польща — Орден Білого Орла, Швеція — Орден Північної Зорі, Єгипет — Орден Нілу. Кардинал, який має на грудях орден Христа у Ватикані чи в Кремлі, обмінюється дарами з комуністом Подгор­ним, який має на грудях орден Лєніна, — два про­тилежні погляди на світ — їх зближують титули, влада, впливи на маси, сила авто­ритету.50. Москвинські большевицькі титули. Архітектоніка "правітєльства" большевицької Московитії та, що була в епоху династії Романових — лєнінці нічого не змінили.Большевики кинули в народ гасло "геть баронів, графів, дюків, царів!" І використали вірші Тараса Шевченка: "Трудящі, "нащо здалися вам царі... ви ж таки люди, не со­баки!""Справа, очевидно, не в титулах, а у їх значеннях. У крісло задушеного барона сів секретар райпарткому. Він має права більші, як барон. Він поводиться з кріпаками (колхозниками) гірше, як барон.Колхозник — кріпак, бо він державним за­коном закріплений працювати в колхозі. Він не має пашпорту — посвідки, яка б ствер­джу­вала гідність його особи. Він не має жодних правних документів при собі. Він не має жодного права переїхати жити до міста. Жи­вучи в місті без пашпорта, він буде ареш­то­ваний, як злочинець. Він буде покараний і так, як у часи феодалізму, привезений до "общини" (колхозу). Немає в світі страшнішої неволі, як та неволя, яку сконструювали червоні моск­винські барони (секретарі райпарткомів).Щоб збунтованих кріпаків (колхозників) могли червоні жандарми успішніше присми­ряти, президент Річард Ніксон, заприяте­лю­вав­ши з диктатором Леонідом Брежнєвим, передав Москві "модерні поліційні і кримі­нологічні еквіпменти". Сенатор Г. Джексон твердить, що "висилкою цього "еквіпменту" Америка допомагає КҐБ тримати дисидентів під ще гострішою контролею".51. Секретар обкому партії — червоний граф, якому червоні барони зобов'язані давати звіти про продукційні вироби кріпаків (колхоз­ників). Коли червоний барон не виконує розпорядження червоного графа, у нього титул відбирається.Не дивуймося — так було і в часи династії Романових. Барон А. Черкасов, граф Н. Бул­гарі, князь С. Трубецькой, князь Е. Обо­лєвський, князь Д. Щепін-Ростов не виконали розпоряджень імператора Ніколая і тому були арештовані. Вони незважаючи на те, що мали на грудях ордени слави і доблесті, отримані в 1812 році під час війни з Наполеоном, були вивезені на каторгу в Сибір. Їхні друзі (дво­ряни — визначні царські офіцери) Рилєєв, Пестель, Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін — розстріляні.52. У Києві живе красний дюк (секретар компартії України, яка фактично є Тайною Канцелярією — відділом компартії Москови­тії). Красний дюк — це губернатор, який має ті самі права, що колишній царський губерна­тор-монгол Бібіков, душитель Малоросії.Красний дюк виконує розпорядження крас­­ного царя (генерального секретаря ком­партії імперії Московитії). Секретар — титул вдало підібраний. Слово "секретум" означає "секретно", "секретаріус" значить "секретний". Він (секретар компартії імперії Московитії) зі своєю шайкою засекречує від трудящого народу всі свої злочини спритніше, як цар.Червоні барони, графи, дюки — підтримані червоним дворянством (привілейованою елі­тою імперії Лєніна). Я вже говорив, що гре­цьке слово "герой" значить "півбог". І про це всі ми знаємо з грецької мітології, і знаємо з писань Гесіода. Греки героям (півбогам) при­но­сили в жертву волів, овець і обов'язково вночі.53. І такими півбогами (героями) були у Греції Ахіл, Геракл, Еней. Юлій Цезар вважав себе потомком героя Енея. І большевицька Московитія має культ героїв (півбогів).Герой, тобто, півбог Совєтського Союза — титул установлений після вимордування голодом шість мільйонів Українців — 16 квітня 1934 року.Півбог Совєтського Союза отримує "Жа­лованную Грамоту”, запроваджену ще Кате­риною Другою, "Грамоту Президії Верховної Ради СССР", отримує медаль "Золота зірка" і "Орден Лєніна"."Герой Соціялістичної Праці" — отримує гра­моту красного дворянина, "видану Пре­зидією Верховної Ради СССР", отримує ме­даль "Серп і молот", "Орден Лєніна" — титул, установлений 27 грудня 1938 року.Герої СССР — красні магнати, лєнінська буржуазія. На аеродромах, на залізницях, в міліції, в різних державних установах люди їм зобов'язані давати дорогу, державні урядовці перед ними клонять чола, в учбових закладах діти героїв — привілейоване чадо лєнінське.54. І красне дворянство знає, що "Кон­сти­туція СССР" — приманлива пропагандивна бро­шура, яка виконує роль провокатора. Крі­пак, який в обороні свого права покликається на "Конституцію", пише петиції до уряду — наївна людина тому, що світлі почування душі своєї розтаємничує перед професійними катами.Ні червоні дворяни, ні червоні кріпаки не мають права притемнювати культ Лєніна. Хто каже, що Лєнін помилявся, той збун­то­ваний раб. Справжній борець за волю пе­ти­цій не пише — у катів волі не благає. Він, про­являючи подивугідний священний подвиг, висаджує в повітря гнізда катів народу. Знає він, що кати народу звертають увагу тільки на ту петицію, яка говорить мовою вогню і заліза.55. Донька кріпака, коли вона була особливо чарівною, ніжною, барон їй давав кращу працю, робив її своєю служницею. Донька кріпака (колхозника), коли вона особливо чарівна, ніжна, барон (секретар рай- парткому) звільняє її з колхозного ярма і робить її своєю секретаркою, або служни­цею... І така кріпачка не має права говорити людям, що секретар партійної організації примусив її до співжиття. Секретар районної партійної організації тримає у своїх залізних рукавицях всі правні і виконавчі органи району.56. Червоні барони, графи, дюки, коміса­ри, щоб рабів колхозників і рабів робітників тримати зручніше в покорі, створили "чер­вону знать" і червоний моральний терор. У кожному колхозі є п'ятисотниці, знатні сви­нар­ки, доярки — їм на груди чіпляють різні бля­шані медалі, ордени (ярлики), що вони лю­ди довір'я. При їхній допомозі контролюється мислення, праця і почування колхозного кріпацтва.Поет — продажний співець колхозного крі­пацтва Павло Усенко у збірнику, виданому в 1948 році (стор. 101), пише "Ударники степу наповнили сад — гуляє, танцює колхозная знать".Москва володіє Україною, використову­ючи досвід Монгольської орди. Хан тримав в Україні баскаків (душителів), яким під­коря­лися місцеві старости; монгол хан — авторитет України.57. Цар тримав в Україні губернаторів, яким підкорялися місцеві козацькі атамани, полковники — москаль цар — авторитет Укра­їни. Секретар (червоний цар Московитії) три­має в Україні губернаторів (секретарів об­комів партії), які виконують директиви Моск­ви — москаль секретар — авторитет України. Україна в неволі — в Україні немає україн­ського (від чужих сил незалежного) автори­тету. Ті українці, які вважають, що Україна буде вільною, коли Її духовним авторитетом стане римський папа, не є воістинно достойні сини України.58. Латинські і грецькі релігійні титули. Римський папа має багато титулів, один з них — "Найсвятіший Отець". Президент Америки Гарі Труман, вважаючи себе духовним про­відником Американського Народу, відмовив­ся римського папу звати своїм отцем.Кардинали, звертаючись до римського папи, кажуть: "Ваша Святосте". Знаємо, рим­ський "папа" значить римський "батько".Є таїна у всіх релігіях світу — там, де духовний провідник не осяяний титулом священности, немає релігії, немає порядку, немає натхнення між віруючими.Ісус сам себе проголосив "сином Отця Не­бесного", і почалася сварка — одні вважають, що Ісус — бунтар, лжепророк, бо він порушив догму віри Мойсеєвої. Інші вірять, що Ісус -"Син Отця Небесного". Рибаки, які без­засте­режно повірили, що їхній земляк Ісус "Син Отця Небесного", своєю вірою сколихнули мислі і почування людей. Люди йшли і йшли, щоб подивитися на юдейця, який себе вважає "Сином Отця Небесного" і має біля себе вірних визнавців. Ні, ніхто так, як юдейці, не вміє творити легенд про своїх синів, і в цьому духовна сила стада синів Ізраелевих.59. Коли б кардинали почали до рим­сько­го папи звертатися окликом "гай, камерад!", католицизм перестав би бути релігією. Кардинали, обожнюючи римського папу, на своєму особистому прикладі учать католиків духовної і адміністративної дисципліни. Вони кажуть, що обожнення папи є справою святої католицької догми. Большевики, знаючи історію державної архітектури, обожнюють Лєніна. Обожнюючи Лєніна, вони тримають лєнінців у рамках дисципліни.Коли українці виступатимуть проти чужих авторитетів (римського папи, москвинського провідника) і не творитимуть рідного (ук­раїнського) авторитету, вони вважатимуться душевно збоченими бунтарями. Ніхто в світі з ними не схоче сидіти поруч.Слово "кардинал" постало з слова "кар­ді­на­ліс", що значить "головний". Католик, звер­таючись до кардинала, каже "Ваша Еміненція Кардинал", слово "емінент" значить "знаме­нитість".Слово "архиєпископ" (і про це я вже зга­дував) складається з двох слів: "архі" — старший і "єпископ" — наглядач. Наприклад, римський папа, щоб володіти душею стада українців греко-католиків, призначує особи­сто своїх вірних наглядачів (єпископів). Стадо зобов'язане давати таким папським нагля­дачам дари і мовчати.60. Титул "кардинал — архиєпископ" зна­чить "Головний Старший Наглядач". Ті ук­ра­їнці, що видали книжку "Маємо Карди­нала", не розуміють, що їхній земляк Сліпий не має титулу повновартісного кардинала. "Кар­динал" і "Кардинал-Архиєпископ" — не те саме.Слово "прелат" складається з слів "пре" і "латус"; "прелатус" значить "перший пару­бок". (Латинське слово "консисторія" (консис­торіум) значить "місце зборів". Кардинали сходилися на консисторіум, щоб почути папські розпорядження).Слово "патріарх" складається з слів "патрі" (отець) і "арх" (старший), в дослівному пе­рекладі "отець старший". Етимологи вважа­ють, що в первісні часи грецького племенного життя титул "патріарх" вживався у значенні "родоначальник".61. Побратими і посестри мої, істинно кажу вам, народ, який має почуття родової гідно­сти, ніколи і ні від кого не просить ні патріярха, ні матріярха. Батька не можна ні вибирати, ні призначати, ні жебрати, ні куп­ляти. Він у родові, який має правильне мо­ральне життя, є сам по собі, він — син матері-Природи.Там, де патріярх подарований, випроше­ний, призначений, здійснена кривда для на­роду. Призначений патріарх буде виконувати не свою волю, а волю тієї чужої духовної сили, яка його призначила. Знали таїну цієї сутности москвини, і тому вони в 1589 році самі собі в Москві вибрали патріярха, і цим вони самі себе звільнили назавжди від всіх чужих духовних авторитетів.Слово "митрополит" створене з слів "мит­ро" (столиця) і "поліс" (місто), титул — "мит­рополит-архиєпископ" значить "столичний старший наглядач". Титул "протоієрей" скла­дений з слів "прото" (перший) і "ієрей" (жрець), протоієрей — перший жрець.Титул "первоієрарх" створений з трьох слів — "перво" — перший, "ієрей" — жрець, "арх" — старший. "Іподіякон" — молодший прислуж­ник, "діякон" — прислужник, "протодіякон" — перший прислужник."Архимандрит" значить "старший оград­ник"; слово "мандра" (грецьке) значить "ого­рожа", очевидно, тут іде мова про мона­стирську огорожу.62. Слово "митра" примандрувало до Риму з Персії. Греки пов'язку на голові звуть митрою. У старих римлян слово "митра" вжи­валося в значенні "жіночого чепчика", що у вигляді мішка спускався вниз, в якому були поміщені коси.Греки, взоруючись на юдейських рабінів (майстрів), створили "убор митрофорного протоієрея". Дехто цим убором особливо тішиться (він обцяцькований блискучими бляшками і камінчиками).63. Знаємо — у духовно поневоленій Україні при парафіях (у часи Тараса Шевченка) були "дяківки" (парафіяльні школи). Є такі, які на основі цих "дяківок" пробують приписати церкві греко-православній ролю великого просвітителя народу Українського. "Дяківки" були створені для того, щоб спотворювати благородні дитячі душі закостенілою церков­ною догматикою. Щастя, що Тарас Шевченко не попав під злий вплив учителя (п'яного дяка). Тарас Шевченко самовизволився з тьми дяківської церковної алілуйщини.64. Українські військові титули. Літера "з" в слові "козак" зайняла місце літери "с" тому, що в нашій мові існує неохайність — мова наша десять століть жила в неволі. Живучи у приниженні, вона не мала можности пра­вильно самоутверджуватися.Українські військові титули такі старі, як стара історія Індо-Европейської раси. Та незважаючи на це, вони викреслені з евро­пейських словників, або фальшиво пояснені.У санскриті слова "коса" і "сака" широко зарепрезентовані. Є в нашій чудовій пісні сло­ва "руса коса до пояса". У наших предків довге волосся дівоче чи парубоче звалося "коса".Літом (на Купала) шістнадцятилітні юнаки врочисто — обрядово приймалися у стан до­рос­лих. Юнак, якому була поголена голова так, що він мав тільки на тім'ї косу (довгий чуб), от­римував титул "косака", або, як чи­таємо у "Рик Ведах", "кайсака". "Кайсака" має на голові, як глумливо у нас тепер кажуть, оселедець.65. Гаутама Будда (він був оріянином з племени скитів-саків), маючи п'ятнадцять літ, вже був "кайсака" (козак): голова поголена та залишена коса (ознака зрілости і достоїнства). Всі оріянські принци мали на голові косу. Гіттіти, як знаємо з історії, мали звичай носити косу (оселедець) і в них 3750 років тому перейняли цю моду єгипетські фараони. Пару століть тому всі юнаки України так, як і Святослав Завойовник, носили на головах чуби (оселедці). Московський цар, щоб при­низити українців і знищити цю ознаку націо­нальної окремішности, строго заборонив носити чуби (косу).У "Рик Ведах" слово "сака" значить "воїн", "друг", "охоронець". Сака має зброю, яка зветься, як пише Геродот, "сакіра" (сокира): він сака (січовик, член січі). "Іті сака" (санскрит) значить "ідуть січовики". У Північній Індії, як вже знаємо, була держава Сакия, сакиї були скитами. Їхні військові сокири були формою подібні на гуцульські топірці. Воїн Сакиї звався "кусака".66. Слово "курінь" постало з слова "кула", "коло" (родинне коло). У санскриті слово "кулаяті" значить "курити" (диміти). Литовці кажуть "куренті". Титул "курінний" значить "володар родинного кола".Титул "хорунжий" постав від слова "ко­рогва". Хорунжий був тією людиною, яка носила корогву. На корогві були намальовані син Юдеї Ісус або свята Марія.67. Етимологи пояснюють, що слово "полк" походить від німецького слова "фолк" (народ). Вони вважають, що їхнє твердження правильне. І в такому випадку титул "пол­ковник" мав би означати "народник"?Ще в часи дохристиянської України було в нас поширене ім'я "Ярополк". Очевидно воно не створене з німецького "фолк". Знаємо, що слово "яр" значить "ярий", "зрілий", "достой­ний". Ярослав — Достойна слава. Є в нашій мові дуже старі слова "толк" і "товк", і є такі вислови: "то дуже толкова людина, має в усьо­му толк", толк — синонім — ум, розум, мудрість; Ярополк — Достойномудр. Слово "товк" (тов­че, товкач, товкає) відповідає по змісту сло­вам "наступ", "дія"; у цих словах варто шукати походження слова "полковник".68. Від санскритського слова "кш"- постало слово "кошовий". І сьогодні в Індії каста військовиків зветься "кшатрия". У мові сумеріян слово "кіш" вживалося в значенні "постій", "намет". Руїни міста Кіш я ретельно оглядав у Сумерії (Месопотамії). І в Північній Індії було місто Кіш.Щоб легше відчути значення слова "кіш", варто згадати такі санскритські військові терміни: "кші" (провід, постій, таємне житло, об'єднана група людей), "кшіраджа" (провід­ник, принц), "кшетра" (простір), "кшатрия" (вій­ськовик). У мряці минулих тисячоліть при­таєне первісне значення титулу "кошовий".69. Є вчені такі, які доводять, що слово "отаман" складається з татарських слів "ата" (батько) і "томан" (десять тисяч). У тюрській мові слово "атаман" значить "старший пас­тух". У казахів, які є буддистами, слово "ата" значить "тато". І вже пробував один наук­овець-раб доводити, що слово "тато" похо­дить від казахського "ата".Литовці кажуть "тетіс"; у санскриті, як я вже не раз говорив, слово "тата" значить "тато". Буддистські монахи принесли для казахів слово "тата", яке казахи й сьогодні вимовляють, як "ата".Слово "атаман" складається з слів санс­крит­ських: "ата" (аті), що значить "іти", "вести", "проводити", і зі слова "ман" (розум, мудрість). Наші предки слово "ман" вживали в значенні "манити", "проявляти мислення". Є в нас слово "манливий", що значить "той, що приваблює", "обіцяє успіхи". Є вислів — "він провідник манливий", тобто "притягаючий". У санскриті слово "атіман" значить "той, хто розумно веде"; в деяких козацьких станицях й досі говориться правильно — атаман.70. Українські духовні (релігійні) титули. "Учителю, добре, що Ви щиро й просто пояснили, що таке титули і яка їхня історія. Тепер скажіть — які ж будуть духовні титули у Рідній Вірі, яку Ви відроджуєте і новими мислями збагачуєте її святу правду".Справді, ми точно не знаємо, які духовні титули мали провідники в дохристиянській Русі (Україні).Слово "волхв" дуже близьке до санскрит­ського слова "вал", що значить "валувати", "кривуляти", "чарувати", і багато нам гово­рить санскритське слово "валана", що значить "волати" (мовити, молити). Брагмани вжи­вають слово "валака", як "балака". В Індії поширене дівоче ім'я Балака, очевидно, в значенні "приємна", "мила", "ніжна словами".71. Я вже писав, що слово "баян" наші предки вживали у значенні "поет", баян бає (пісні складає). "Віщун" (той, що передбачає); "чарівник" (той, що чарує, очевидно, при допомозі чарки, в якій є напій). "Светаді" (той, що священнодіє, священик).Не міг я з цих старих титулів створити нові титули. І не можу я впроваджувати чужі титули хоч би такі, як "єпископ" (наглядач). Мої люди, незважаючи на те, що вони випили дуже гірку чашу многовікового рабства, не терплять жодних наглядачів.72. Душею чую, що мої рідні люди потребують рідного тата, який би їх любив так, як любить тато дітей своїх. І ділив з ними горе і щастя. І головне — учив їх віддано і терпеливо законів вільного життя, добрих манер, духовної довершености.Духовні тати Рідної Української Націо­нальної Віри мають п'ять таких титулів:ПРОПОВІДНИК — РУНТАТО (Заступник РУНТАТА).РУНТАТО (Рідний Український Націо­нальний Тато).АТАРУНТАТО (вертаючись знову і знову до санскритського слова "ата", я перечислю декілька слів, взятих з "Рик Вед" — "атаяса" (дуже ясно), "атавартула" (дуже вертливий), "ататапа (іде тепло), "атавак" (іти говорити), і особливо звернімо увагу на слово "ататата" (той, що робить сам себе досконалим).73. ГЕТАРУНТАТО (у санскриті слово "гета", як я вже говорив, значить "зброя", "світло" "мужній хід"). У "Рик Ведах" є такі слова — "гетака" (той, що творить доцільність), "гетабаліка" (сильно, переконливопромов­ляючий). Наші далекі предки мали ім'я "Гета" (Гети, Хети, Гіттіти); брагман під час молитви каже "гетавідия" (достойновидючий).І в нашій сучасній мові (може в трохи ін­шому значенні) уціліло це протослово; є вис­лови: "стоїмо, як дужа гать", тобто, як мужня сила. У Івана Котляревського в "Енеїді" є слова "хоч гать гати".Слово "гет" в первісні часи означало "утвер­д­жуючий", "провідний"; великий Гіт­тітсь­кий володар (ровесник фараона Рамзеса Другого) мав ім'я Гетасила (Гатусила); оче­видно, слово "сила" гіттіти вживали в значенні "скала", "непереможність".74. МАГАРУНТАТО (вже не раз я гово­рив, що слово "мага", яке особливо велично зарепрезентоваие у "Рик Ведах", значить "могутній", "маєстатичний", "маґнус").Дорогі Побратими і Посестри, ми тисячу літ жили у темряві чужовір'я, і коли б ми зовсім осліпли і спотворилися б, значить нас би вже не було. У нас була відібрана гідність; ми не мали права розвивати свою уяву. Ми не мали права ошляхетнювати свої почування. Ми не мали права розвивати свої мислі: були в ярмі греко-юдейо-латинських догм і ка­нонів. Ми прогорювали десять століть і вижили — не зовсім зруйнована наша тілесна й духовна субстанція.Ми тепер повинні самовідродитися і самоупорядкуватися; ми повинні збагатитися знаннями; ми повинні всюди і завжди бути собою! Нам не потрібні ні чужі титули, ні чужі імена, ні чужі релігії, ні чужі авторитети, ні чужі землі, ні чужі ріки; нам потрібне наше — нам передане на віки і віки предками нашими, ми внуки Дажбожі, у нас все своє!