Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Стаття 240. Платники податку

240.1. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

240.3. Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:

240.3.1. до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства — виробника такого джерела;

240.3.2. здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов’язаної з такими відходами.

240.4. Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів.

240.5. Не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

240. Поняття платника податку визначає ст. 15 ПК України. У зв’язку зі специфікою екологічного податку в статті 240 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб’єкт певної організаційно-правової форми господарювання ним стає.

Схематично класифікацію платників екологічного податку зображено на рис. 240.1.

Рис. 240.1. Платники екологічного податку[280]

240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб’єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку.

Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку.

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно із Законом України від 16.10.1992 № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря». Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря внаслідок провадження його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначено у п. 250.3 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

Крім того, необхідно зазначити, що суб’єкти господарювання, які використовують автономні системи опалення власних адміністративних, торговельних, складських та інших приміщень паливом (газом, мазутом тощо), є платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення[281].

240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб’єкти, визначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина — речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР.

Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України).

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено Постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459».

Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів платниками екологічного податку є водоканали (відповідно до Водного кодексу України — первинні водокористувачі). Підприємства, які скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації (відповідно до Водного кодексу України — вторинні водокористувачі), сплачують за послуги водовідведення за укладеними договорами. Підприємства повинні повністю покрити всі витрати водоканалу, пов’язані з транспортуванням і очищенням стічних вод та справлянням екологічного податку.

За додаткові обсяги стічних вод підприємств (не враховані договором), що надходять до міської каналізації, застосовується підвищуючий коефіцієнт до ставки екологічного податку в частині скидів забруднюючих речовин у водойми.

Підприємства, які здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні терміну його дії), сплачують плату водоканалу в п’ятикратному розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності договору стічних вод[282].

Отримуючи скиди стічних вод і плату за скид стічних вод від підприємств, водоканали обчислюють і сплачують екологічний податок відповідно до розділу 8 ПК України.

240.1.3. У даному підпункті ПК України визначено, що суб’єкти, зазначені в п. 240.1. ПК України, набувають ознак платника податку за умови розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Досліджуючи терміни, які наявні в пп. 240.1.3 ПК України, зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/ 98-ВР:

— відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

— спеціально відведені місця чи об’єкти — місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами;

— відходи як вторинна сировина — відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Термін «розміщення відходів» розкрито у пп. 14.1.223 ПК України, це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Як зазначено у ст. 17, 34 Закону про відходи, суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний: мати дозвіл на експлуатацію об’єкта поводження з небезпечними відходами та мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Слід зазначити, що органи ДПС до платників податків відносять тих суб’єктів, внаслідок діяльності яких утворюються всі види відходів[283] і спеціалізовані організації, що займаються збором (прийомом) відходів і здійснюють їх розміщення. Тобто має місце подвійне оподаткування, один і той самий об’єкт оподаткування обкладається двічі. При чому утворювачі відходів один раз сплачують екологічний податок самостійно, а другий — в ціні, яку сплачують спеціалізованим організаціям зі збору (прийому) відходів за їх розміщення.

У Верховний Раді України зареєстрований проект ЗУ «Про внесення змін до статті 14 Податкового кодексу України (щодо визначення поняття «розміщення відходів»)»[284], покликаний вирішити проблему подвійного оподаткування розміщення відходів. У ньому пропонується виключити з об’єкта оподаткування відходи, які зберігаються їх виробниками у спеціально відведених місцях чи об’єктах на строк, що не перевищує трьох місяців з моменту їх утворення до моменту їх утилізації чи видалення, або до передачі на договірних засадах спеціалізованим підприємствам для проведення їх утилізації чи видалення.

Податкові органи, аргументуючи нормами ПК України, до платників екологічного податку відносили також житлово-комунальні підприємства (ОСББ, ЖБК, ЖЕК). Об’єктом та базою у цих суб’єктів є відходи (в тому числі небезпечні, побутові, інші, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), що тимчасово розміщуються (зберігаються), незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів[285].

Слід зазначити, що профільні міністерства мали іншу думку щодо цього питання, аргументуючи це тим, що ключовим у визначенні терміна «розміщення відходів», наведеному в пп. 14.223 ПК України, є отримання дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на використання місць розміщення та тимчасового розміщення до утилізації або видалення відходів. А на цей час законодавством не передбачено отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на зберігання побутових відходів у контейнерах чи на контейнерних майданчиках для побутових відходів[286]. До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища не віднесено питання надання вказаних дозволів (відповідно до ст. 23 ЗУ «Про відходи» (повна назва наведена вище). Крім того, відповідно до Закону України від 19.05.2011 р. № 3392-VI «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» такий документ не включено до переліку документів дозвільного характеру[287].

Основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів — видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження. Зазначені у листі місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери (контейнерні майданчики) для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів.

Тобто ні власники чи балансоутримувачі, ні виконавці послуг з вивезення побутових відходів не здійснюють їх розміщення, а лише збирання та/ або перевезення.

Іншим листом Міністерство екології та природних ресурсів України[288] підтверджує свою раніше сформовану позицію і зазначає, що тимчасове зберігання відходів у контейнерах або урнах не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 ЗУ «Про відходи», а контейнери і урни не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.

В останньому абзаці вказаного листа зазначається, що «Відповідно до пункту «і» ст. 17 ЗУ «Про відходи» суб’єкти господарської діяльності в сфері поводження з відходами зобов’язані своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що стягується за розміщення відходів. Пп. 14.1.223 ПК України визначено термін «розміщення відходів», який суттєво відрізняється від аналогічного терміна, визначеного Законом України «Про відходи». Відповідно до ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам і положенням Податкового кодексу України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила і положення Податкового кодексу України. У зв'язку із цим для вирішення порушеного питання Мінприроди пропонує звернутися за роз’ясненням до Державної податкової служби».

Комунальне підприємство (спеціалізоване підприємство), яке виконує послуги в частині збирання та вивозу побутових відходів (за умови, що не має власних об’єктів розміщення відходів) та у подальшому по договору передає їх для розміщення іншим власникам відходів, які здійснюють діяльність щодо видалення та утилізації відходів, мають орендовані, власні звалища (полігони), не є платником екологічного податку до бюджету[289].

Після проведених громадських слухань та врахувавши зауваження профільних міністерств позиція податкових органів змінилася і відповідно до наказу ДПС України від 16.12.2011 р. № 258 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів» платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Також до об’єкта оподаткування податкові органи відносять ті відходи, які підлягають продажу або використовуються у власному виробництві[290], що взагалі економічно необґрунтовано. Адже основною метою екологічного податку, що сплачується за розміщення відходів, є зменшення обсягів їх розміщення, а вказані відходи не будуть розміщуватися взагалі, вони зберігатимуться певний час до їх переробки. Виходом із цієї ситуації для суб’єктів господарювання, внаслідок діяльності яких утворюється такий об’єкт оподаткування, є зміна технології виробництва. Відходи, які підлягають продажу, можуть стати готовою продукцією, яка підлягає подальшому використанню, або напівфабрикатами, призначеними для подальшої переробки з метою одержання готової продукції.

240.1.4. Суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови утворення ними радіоактивних відходів та/або зберігання вже накопичених, якщо вони не порушують строки зберігання, зазначені в особливих умовах ліцензії.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в цьому підпункті. Так, радіоактивні відходи — це матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. Виробники радіоактивних відходів — юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, відповідно до Закону України від 30.06.1995 р. № 255/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами».

Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності.

Відповідно до Порядку видачі ліцензій на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, затвердженого Законом України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 р. № 1370-ХIV, здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом.

Для отримання ліцензії на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії суб’єкт діяльності подає заяву до органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіального органу.

До заяви додаються копії засвідчених в установленому законодавством порядку установчих документів, документи, що засвідчують рівень безпеки ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання та уранових об’єктів, а також документи, що підтверджують спроможність заявника дотримуватися умов провадження заявленого виду діяльності, встановлених нормами та правилами з ядерної та радіаційної безпеки.

Перелік документів, що подаються для отримання ліцензії, а також вимоги щодо їх оформлення та змісту, встановлюються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для окремого етапу життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів та окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії.

240.1.5. У даному пп. ПК України визначено, що суб'єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку, якщо вони здійснюють тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Дослідимо терміни. Так, тимчасове зберігання радіоактивних відходів визначається як їх розміщення в об’єкті, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення (відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»). Термін дії ліцензії окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом, але не повинен бути меншим ніж три роки і у разі потреби може продовжуватися за заявою ліцензіата та з дотриманням вимог, які встановлені пунктами 22–25 Постанови КМУ від 06.12.2000 р. № 1782 «Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії».

У даному підпункті закладено стимули до зменшення строку тимчасового зберігання радіоактивних відходів, дотримання строку зберігання, який зазначається в ліцензії.

240.2. Сплата податку суб’єктами, вказаними в даному пункті Податкового кодексу України, відбувається через податкових агентів, тому див. коментар до ст. 241.

240.1.3. У даному підпункті зазначається, за яких умов суб’єкти, вказані в п. 240.1, не є платниками екологічного податку.

240.1.3.1. У даному підпункті закладено норму щодо стимулювання виробників радіоактивних відходів до скорочення строку зберігання їх на своїх підприємствах і знаходження на території України. Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному підпункті. Так, джерело іонізуючого випромінювання — фізичний об'єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р № 39/95-ВР.

Термін «відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання» в українському законодавстві не закріплено, натомість є термін «закрите джерело іонізуючого випромінювання», який визначається як радіоактивна речовина, повністю укладена в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2005 р. № 54 «Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України»).

Також зустрічається термін «відпрацьоване ядерне паливо», яке визначається як опромінене ядерне паливо, подальше використання якого в установці не передбачається відповідно до наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 08.06.2004 р. № 101 «Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. (Тлумачний словник українських термінів. Словники термінів: українсько-англо-російський, русско-украинско-английский, english-russian-ukrainian НП 306.7.086-2004»).

Можна зробити висновок, що відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання — це джерело іонізуючого випромінювання, повністю укладене в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульоване у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок подальше використання його не передбачається.

240.3.2. У даному підпункті з кола платників екологічного податку виключаються суб’єкти, які здійснюють діяльність з поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дана норма зумовлена тим, що вказана діяльність фінансується в основному за рахунок Державного бюджету України на відміну від діяльності зі зберігання (захоронення) інших радіоактивних відходів. Остання фінансується відповідно до Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами в основному за рахунок коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами. Одним з джерел фінансування вказаного фонду є надходження екологічного податку, в частині утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасового зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Саме тому вказані суб’єкти не є платниками екологічного податку.

240.4. Вказані в даному пункті підприємства не є платниками екологічного податку через те, що, на відміну від виробників нерадіоактивних відходів, за розміщення яких у більшості випадків екологічний податок сплачується організацією, що приймає відходи, у випадку з радіоактивними відходами ознаки платника податку мають утворювачі радіоактивних відходів.

Пп. 240.1.4, 240.1.5 та п. 240.4 ПК України узгоджуються із законодавством України у сфері поводження з радіоактивними відходами, зокрема, одним з основних принципів державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є такий: зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам щодо поводження з радіоактивними відходами (відповідно до ст. 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»).

240.5. У даному пункті закладено стимули до розвитку діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, переходу від зберігання, захоронення відходів до їх утилізації.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті. Так, збирання, заготівля відходів як вторинної сировини — діяльність, пов’язана зі збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, перевезенням, реалізацією і постачанням відходів переробним підприємствам на утилізацію відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.03.2001 р. № 52/105 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини».

Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягає ліцензуванню: макулатура; склобій; відходи полімерні; відходи гумові, у тому числі зношені шини; матеріали текстильні вторинні; використана металева тара (ящики, фляги, каністри, банки, зокрема алюмінієві банки з-під напоїв, балончики) (затверджено Постановою КМ України «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від 28.02.2001 р. № 183). Для провадження діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини необхідно отримати ліцензію.

Стаття 241. Податкові агенти

241.1. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами.

241.2. До податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;

241.2.2. здійснюють ввезення палива на митну територію України.

(Стаття 241 в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

Ст. 241. Під час експлуатації пересувних джерел забруднення атмосферного повітря відбувається значне забруднення навколишнього природного середовища вихлопними газами, які містять більше 250 токсичних компонентів (забруднюючих речовин), що мають чотири класи небезпеки. Особливо небезпечними серед них є: оксид вуглецю, діоксид азоту, діоксид сірки, вуглеводень, неметанові леткі органічні сполуки, метан, оксид азоту, аміак, сажа, вуглекислий газ, бенз(а)пірен, свинець, аерозоль (суміш води й усіх інших компонентів вихлопних газів, крім свинцю) та ін. Такий викид забруднюючих речовин відбувається внаслідок використання палива. Відповідно до норм європейського податкового законодавства такі викиди повинні оподатковуватися екологічним податком. Виходячи з позиції гармонізації українського податкового законодавства з законодавством Європейського Союзу, у вітчизняну практику оподаткування було запроваджено цей вид екологічного податку.

Пункт 240.2 ПК України відокремлює в окрему категорію платників екологічного податку — суб’єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Цей же пункт регламентує і перелік таких суб’єктів, які за своєю суттю є кінцевими платниками екологічного податку, оскільки вони є власниками або користувачами пересувних джерел забруднення.

Підпункт 14.1.142 пункту 14.1 статті 14 Кодексу тлумачить пересувне джерело забруднення як транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Власником транспортного засобу є конкретна фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи (Постанова КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху»). Тому власники транспортних засобів при придбанні пального повинні виконати своє податкове зобов’язання — сплатити екологічний податок до бюджету. Але пунктом 36.4 ПКУ законодавець покладає виконання такого податкового обов’язку не тільки на кінцевого платника податку, а й на свого представника чи податкового агента.

В екологічному податку таку функцію виконує податковий агент, що значно спрощує процес адміністрування екологічного податку та його сплати до бюджету. Стаття 18 Кодексу тлумачить уніфіковане визначення сутності податкового агента. Щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення, функцію податкових агентів виконують дві групи суб’єктів господарювання (з 01.10.2011 р. у зв’язку з внесенням змін Законом № 3609 в ПК України): ті, які здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника; і ті, які здійснюють ввезення палива на митну територію України.

Внесення даної зміни спрямоване на усунення зловживань із заниженням об’єкта оподаткування екологічного податку при торгівлі імпортованим паливом.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті:

торгівля — будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари відповідно до Закону України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». При практичному застосуванні терміна «реалізація палива» в умовах дії розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України слід ураховувати визначення терміна «продаж (реалізація) товарів», наведене в пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, а саме: продаж (реалізація) товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари[291];

митна територія України — територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України відповідно до ст. 5 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV;

давальницька сировина — сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі відповідно до 14.1.41 ПК України;

ввезення в Україну — фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів відповідно до ст. 15 Митного Кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV.

Схематично класифікацію податкових агентів зі сплати екологічного податку зображено на рис. 241.1.

Рис. 241.1. Податкові агенти зі сплати екологічного податку

Суб’єкти, визначені в пп. 241.2.1, відносяться до таких видів діяльності (відповідно до Національного класифікатора України[292]): виробництво моторного палива: бензину, гасу тощо; виробництво палива: легкого, середнього та важкого (дизельного) дистилятного палива, газів, одержаних у процесі нафтоперероблення (зокрема, етан, пропан, бутан) тощо, які є складовими підкласу 23.2 «Виробництво продуктів нафтоперероблення».

Порядок утримання та сплати податку регламентується п. 250.2 ПКУ. Фактично, екологічний податок щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення включений податковими агентами до ціни палива та сплачується власниками транспортних засобів при його придбанні. Виходячи з цього, даний податок є непрямим екологічним податком, який включається в ціну придбаного товару.

У ПК України існують правові норми, які регламентують окремі положення діяльності податкових агентів у сфері оподаткування, а саме: пп. 14.1.156 щодо сплати податкового зобов'язання; пп. 17.1.2 щодо представлення інтересів платників податку у контролюючих органах через податкового агента; частина 2 п. 31.1, п. 31.3 щодо строків сплати податків; пп. 47.1.3, п. 48.6 щодо відповідальності за складення податкової звітності; пп. 72.1 щодо збору податкової інформації; п. 110.1 щодо відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування; п. 127.1 щодо застосування штрафних санкцій та порядку їх сплати за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків з джерела виплати.

Слід зазначити, що суб’єктам господарювання, які до 01.10.2011 були податковими агентами (суб’єкти господарювання, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом) повинні подати податкову декларацію екологічного податку за IV квартал 2011 року (з прочерками) та заяву про відсутність у них у звітному 2012 році об’єкта обчислення екологічного податку у зв’язку з тим, що вони не є податковими агентами[293].

Стаття 242. Об’єкт та база оподаткування

242.1. Об’єктом та базою оподаткування є:

242.1.1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

242.1.2. обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;

242.1.3. обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

242.1.4. обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

(Підпункт 242.1.4 пункту 242.1 статті 242 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

242.1.5. обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

242.1.6. обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ст. 242. У статті, що коментується, закріплюються обов’язкові елементи екологічного податку, об’єкт та база оподаткування, їх визначення наведено в ст. 22, 23 ПК України.

242.1.1. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами:

— за видами, наведеними у п. 243.1 п. 243.4 ПК України;

— за класами небезпечності, наведеними у п. 243.2 ПК України;

— за орієнтовно безпечними рівнями впливу речовин (сполук), наведеними в п. 243.3.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.2. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги скидів забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти:

— за видами, наведеними в п. 245.1 ПК України;

— за гранично-допустимою концентрацією забруднюючих речовин (міліграм на літр), наведеною в п. 245.6.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.3. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги відходів за класами небезпеки та видами в тоннах та одиницях приладів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (див. коментар до пп. 240.1.3) протягом звітного кварталу:

— за видами особливо небезпечних відходів, в одиницях обладнання та приладів, що наведені у п. 246.1;

— за класами небезпеки та рівнем небезпечності відходів, наведеними в п. 246.2. Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

З об’єкта оподаткування видалено обсяги відходів за видами окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів (див. коментар до п. 240.5).

242.1.4. У даному пункті визначається об’єкт та база оподаткування за викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, реалізованого податковими агентами. Зокрема, ними є обсяги палива за видами, наведеними в п. 244.1. Одиницями виміру бази оподаткування є тонни.

Також у даному пункті закріплюються видалення з об’єкта та бази оподаткування таких складових:

— обсяги палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

— мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті:

— експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України;

— реекспорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України, вивозяться з цієї території в режимі експорту;

— переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших

країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту;

— митна декларація — письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення

Вищезазначені терміни наведені відповідно до Митного кодексу № 92-IV від 11.07.2002 р.

Термін «мазут» розкрито в коментарі до п. 244.1.

Щодо терміна «пічне паливо», то, як зазначається в листі Державної митної служби України[294] з посиланням на лист Державного підприємства Український НДІ нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства палива та енергетики України[295] від 24.01.11 № 10/10-61 та згідно з чинною нормативною документацією на нафтопродукти, продукту (або групи продуктів) з назвою «пічне паливо» не існує. Близьким, виходячи з назви продукту, є паливо пічне побутове, що відповідає вимогам ГСТУ 320.00149943.010-98 «Паливо пічне побутове (ППП). Технічні умови», яке призначене для комунально-побутових потреб, для підприємств сільського господарства, а також для постачання населенню. Паливо пічне побутове може містити до 80 % середньодистилятних фракцій і лише 20 % важких залишків від переробки нафтової сировини.

Паливо пічне побутове являє собою легкозаймисту рідину з температурою самозаймання не нижче 30 °Cє, належить до четвертого класу небезпеки (малонебезпечні речовини) за ГОСТ 12.1.007. Пічне побутове паливо виробляється з дизельних фракцій прямої перегонки і вторинного походження — дистилятів термічного, каталітичного крекінгу і коксування. За фракційним складом пічне побутове паливо може бути трохи важче дизельного палива за ГОСТ 305-82 (до 36 °Cє переганяється до 90 % замість 96 %, в’язкість пічного палива до 8,0 мм2/с при 2 °Cє проти 3,0–6,0 мм2/с дизельного). У ньому не нормуються цетанове і йодне число, температура помутніння. При переробці сірчистих нафт масова частка сірки в паливі — до 1,1 %.

Термін електрична енергія (активна) визначається як енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару відповідно до Постанови (Правил) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики «Про затвердження Правил користування електричною енергією» від 31.07.1996 р. № 28.

Термін «теплова енергія» визначається як товарна продукція, що виробляється на об’єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу відповідно до Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р. № 2633-IV.

242.1.5. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги радіоактивних відходів, які тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, за категоріями активності та видами (п. 247.2), зокрема:

— відходи у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування — сантиметри кубічні;

- інші відходи, крім відходів, поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування — метри кубічні.

Також об’єктом та базою оподаткування є вартість (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Одиниці виміру бази оподаткування — гривні з копійками.

Слід зазначити, що відповідно до інформації, наданої Держатомрегулювання ДНА України, об’єкт оподаткування (радіоактивні відходи (далі — РАВ) утворюється внаслідок провадження діяльності з використання тільки радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання (далі — ДІВ) відповідно. Наприклад, РАВ не утворюються внаслідок провадження діяльності з використання ДІВ — генеруючих пристроїв, зокрема, спектрометр енергій рентгенівського випромінювання (СЕР-01). Кожне нове радіонуклідне ДІВ, яке заплановано придбати та характеристики якого не відповідають критеріям звільнення та рівням звільнення, може стати РАВ. Радіонуклідні ДІВ, які стали РАВ, можуть припинити регулюватися як РАВ (перестати вважатися РАВ), якщо вони звільнені від регулюючого контролю шляхом припинення відповідно до Порядку звільнення радіонуклідних матеріалів від регулюючого контролю у рамках практичної діяльності, затвердженого наказом Держатомрегулювання від 01.07.2010 № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2010 за № 718/18013. Таким чином, суб’єкт господарювання у разі придбання з 1 січня 2011 року ДІВ сплачує екологічний податок у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного ДІВ, що визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. У кожному окремому випадку суб’єкту господарювання необхідно з’ясувати питання віднесення ДІВ до об’єкта оподаткування екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів в умовах п. 249.7 ст. 249 ПКУ з територіальними органами Держатомрегулювання відповідно до їх функціональних повноважень[296].

242.1.6. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій). Одиниці виміру бази оподаткування — кВт/год.

Схематично класифікація об’єктів і бази оподаткування зображено на рис. 242.1.

*3а винятком обсягів палива, вивезених з митної території України, в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України, засвідчених належно оформленою митною декларацією, мазуту та пічного палива, що використовуються у процесі виробництва тепло- та електроенергії.

Рис. 242.1. Класифікація об’єктів та бази оподаткування екологічного податку

Стаття 243. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення:

243.2. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до пункту 243.1 та на які встановлено клас небезпечності:

243.3. Для забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до пункту 243.1 цієї статті та на які не встановлено клас небезпечності (крім двоокису вуглецю), ставки податку застосовуються залежно від установлених орієнтовнобезпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) у атмосферному повітрі населених пунктів:

243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,2 гривні за 1 тонну.

243.5. Для забруднюючих речовин (сполук), на які не встановлено клас небезпечності та орієнтовнобезпечний рівень впливу (крім двоокису вуглецю), ставки податку встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

243. У даній статті ПК України наведено ставки податку за викиди окремих забруднюючих речовин в атмосферне повітря (пункт 243.1), за класом небезпечності (пункт 243.2) та за орієнтовнобезпечним рівнем впливу (пункт 243.3).

Визначення термінів «викид речовини» та «забруднююча речовина» наведено в коментарі до пп. 240.1.1, «стаціонарне джерело забруднення» — у пп. 14.1.233 ПК України.

Викиди призводять до забруднення атмосферного повітря, тобто до зміни складу і його властивостей у результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища.

Щорічно до ПКУ відповідним законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонну). До прийняття Податкового кодексу ставки екологічного податку називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». У даній статті наведено ставки податку за викиди основних забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Наведемо хімічний склад та формули речовин за видами, зазначеними в пункті 243.1 ПК України, що стануть у пригоді працівникам податкової служби/бухгалтерам та/чи іншим зацікавленим особам.

Таблиця 243.1

Хімічні формули та символи забруднюючих речовин атмосферного повітря

З пункту 243.1 видно, що за деякими речовинами встановлені набагато вищі від інших ставки податку. Вказані значення ставок є обґрунтованими через шкідливість та небезпечність для здоров’я населення цих забруднюючих речовин. Найбільшої шкоди організму людини завдає бенз(о)пірен, який навіть у невеликих кількостях здатний виявляти як мутагенну, так і канцерогенну дію на живі організми (людей, тварин тощо), що і визначило величину ставки податку за його викид в атмосферне повітря на рівні 1 554 343 грн за тонну.

243.2. Відповідно до «Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)» гранично-допустима концентрація (далі — ГДК) забруднюючої речовини (полютанту) в атмосферному повітрі населених місць — це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя. ГДК встановлюється на основі тривалих досліджень за спеціальною методикою у підрозділах гігієнічного профілю, акредитованих Комітетом з питань гігієнічної регламентації МОЗ України, та затверджується головним державним санітарним лікарем України. Розрізняють два типи ГДК: максимальна разова — термін дії 20 хвилин, середньодобова — 24 години.

Таблиця 243.2

Гранично-допустимі концентрації та класи небезпечності забруднюючих речовин атмосферного повітря (наказ МОЗ України від 09.07.1997 р. № 201 «Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)»)

* При сумісній присутності в атмосферному повітрі контроль належить проводити по ГДК хлориду заліза.

Примітки. 1) у випадках визначення недиференційованого за складом пилу (аерозолю) допускається приймати значення ГДК його: максимальної разової — 0,5 мг/куб. м, середньодобової — 0,15 мг/куб. м, 3-й клас небезпечності. Ці значення не стосуються аерозолів органічних і неорганічних сполук (металів, їх солей, пластмас, біологічних, лікарських препаратів і ін.), для яких встановлюються відповідні ГДК;

2) загальна запиленість, що створюється викидами підприємств та інших об’єктів з вмістом твердих аерозолів різних хімічних сполук, у повітряному середовищі навколишньої житлової забудови не повинна перевищувати ГДК, встановленої для недиференційованого за складом пилу (див. п. 1 приміток).

243.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (далі — ОБРВ) — це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при дії на людину та встановлюється як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених пунктів. ОБРВ подані на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та починає діяти після затвердження головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. Значення ОБРВ представлені у ГН 2.2.6.-166-2009 «Орієнтовно безпечні рівні впливу забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць», що затверджені Постановою головного державного санітарного лікаря України від 11.12.2009 р № 34 «Про затвердження значень гігієнічних нормативів хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць».

243.4. Двоокис вуглецю (СO₂) — вуглекислий газ, який є одним із основних чинників явища «парникового ефекту», що регулюються Кіотським протоколом. Предметом Кіотського протоколу є обмеження та зниження викидів парникових газів у 2008–2012 рр. усіма країнами, які його ратифікували. За точку відліку парникових газів був взятий 1990 рік. Згідно з протоколом для кожної країни встановлюється максимально допустима межа викидів.

Кіотський протокол пропонує кілька механізмів. Перший — торгівля квотами. Якщо країна не використовує на 100 % дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може продати його іншій державі. Другий механізм — проекти спільного впровадження. Згідно з Кіотським протоколом розвинені держави разом з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн, а потім «ділити» отриманий ефект — «передавати» один одному отримані «одиниці зниження викидів».

Згідно з науковими прогнозами, за умови повного виконання протоколу всіма сторонами конвенції, до 2050 року ці заходи змогли б зменшити глобальну температуру на 0,02-0,28 градуси. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 року.

У Звіті ООН з людського розвитку «Боротьба зі зміною клімату: людська солідарність в розділеному світі» однією з основних рекомендацій є оподаткування вуглецю як механізму зниження викидів парникових газів в атмосферу. Поступове підвищення податків на вуглець може стати впливовим інструментом для зміни структури стимулів для інвесторів. Поєднання податків з контролем над викидами має бути спрямованим на скорочення викидів до рівня 30 % до 2020 р.[297].

Таким чином, запровадження ставок податку за викиди СО₂, по-перше, відповідає вимогам Кіотського протоколу, по-друге, сприяє впровадженню інноваційних технологій щодо зменшення викидів парникових газів, по-третє, відповідає практиці екологічного оподаткування розвинених країн світу.

243.5. На сьогодні відомо близько 4 млн хімічних сполук і з кожним роком їх кількість збільшується. Необхідність довготривалого періоду вивчення властивостей даних сполук, у т. ч. вивчення їх біологічного впливу на людину та компоненти навколишнього природного середовища, зумовлює відсутність встановлених показників гранично-допустимих концентрацій, орієнтовно безпечних рівнів впливу та/чи класу небезпечності. Тому ставки податку за викиди даних речовин (сполук) встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

Стаття 244. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення

244.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі здійснення торгівлі на митній території України паливом власного виробництва: (Абзац перший пункту 244.1 статті 244 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

244.2. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі ввезення палива на митну територію України:

(Статтю 244 доповнено пунктом 244.2 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

244. Введення в дію ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин та парникових газів у повітря пересувними джерелами забруднення (транспортними засобами, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (пп. 14.1.142 ПК) здійснюється з метою як реалізації національної екологічної політики стосовно заходів щодо обмеження забруднення атмосфери, так і для виконання міжнародних зобов’язань країни у зв’язку з ратифікацією Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі і Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (у тому числі Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату).

Основним завданням даної статті ПК (шляхом розрахунків за методикою, встановленою п. 249.4 ПК) є оподаткування обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання транспортних засобів.

Таким чином, оподаткування викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення є цілком обґрунтованим з погляду на суттєві збитки навколишньому середовищу, які завдає використання палива.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

244.1, 244.2. Ставки податку диференційовані залежно від виду палива та його впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з наказом Держкомстату України від 13.11.2008 р. № 452 «Про затвердження Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів» базовою інформацією для розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів є статистична інформація щодо обсягів використання пересувними транспортними засобами палива (бензину автомобільного, газойлів (дизельного палива), стисненого і скрапленого природного газу, бензину авіаційного, палива бензинового реактивного, палива реактивного типу «гас», гасу для технічних цілей, мазутів топкових важких), передбачена державними статистичними спостереженнями, та питомі викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферу від споживання однієї тонни палива, рекомендовані Міністерством екології та природних ресурсів України.

Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 р. № 1561, до товарних підпозицій 2710 11 належать легкі дистиляти (нафтопродукти, 90 об.% або більше яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 210 °C (згідно з ГОСТ 2177-99 або ASTM D 86).

У цьому пункті закріплюються ставки податку для таких видів палива:

Бензин неетилований. Бензин — це природна (одержують з нафти) або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. Отримується шляхом перегонки нафти, гідрокрекінгом і за необхідності подальшої ароматизації — каталітичним крекінгом і риформінгом. Для спеціальних бензинів характерне додаткове очищення від небажаних компонентів і змішення з корисними домішками.

Якість бензину, крім фактичного значення октанового числа, визначається ступенем забруднення механічними домішками, вмістом кислот, лугів, органічних сполук, сірчистих сполук. Основна привабливість неетилованого бензину — це відсутність сполуки свинцю — тетраетилсвинець (Рb(С2Н5)4, що використовується в етилованому бензині.

При імпорті неетилованого бензину він класифікується за такими кодами УКТ ЗЕД: 2710 11 41 19 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 39 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 99 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 99 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 99 (октанове число ≥ 98).

Бензин сумішевий (ст. 14.1.141 ПК України) — види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та домішками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве. Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561, у товарній позиції 2710 термін «біоетанол» означає спирт етиловий зневоджений, призначений для використання як компонент палива.

При імпорті сумішевого бензину він класифікується за такими видами: бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом не менше ніж 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші коди УКТ ЗЕД: 2710 11 41 11 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 31 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 91 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 11 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 11 (октанове число ≥ 98); бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом менше ніж 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші коди УКТ ЗЕД: 2710 11 41 19 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 39 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 99 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 99 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 99 (октанове число ≥ 98).

Зріджений нафтовий газ — очищений і підготовлений нафтовий газ, переведений під впливом високого тиску в рідинний стан (переважно пропан і бутан) для полегшення зберігання та перевезення. Складається переважно з важких газів пропану і бутану й незначної кількості (близько 1 %) неграничних вуглеводнів.

При імпорті зрідженого нафтового газу він класифікується за такими видами: газ природний скраплений (зріджений) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 11 00 00); пропан скраплений (зріджений) для використання як паливо (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00); етилен, пропілен, бутилен і бутадієн скраплені (зріджені) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 14 00 00); інші гази нафтові скраплені (зріджені) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 19 00 00).

Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561, в товарну позицію 2711 включаються вуглеводні, які є газоподібними за температури 15 °C та за тиску 1013 мбар (101,3 кПа). Вони можуть знаходитися під тиском у рідкому вигляді в металевих контейнерах, і з дотриманням заходів безпеки вони часто обробляються шляхом додання в них невеликих кількостей сильнозапашних речовин, що дозволяють виявити витік.

Дизельне біопаливо (біодизель) — моноалкільні складні ефіри жирних кислот з довгими ланцюгами, що одержують з рослинних олій або тваринних жирів[298]. Використовується як замінник звичайного дизельного пального, виготовленого з нафти. Біодизель — це рідина жовтого кольору (може бути різних відтінків). Майже не змішується з водою, має високу температуру кипіння та низьку пружність пари. Виготовлений з незабрудненої сировини біодизель є нетоксичним. В’язкість біодизелю та звичайного дизельного пального однакова. При імпорті дизельного біопалива код згідно з УКТ ЗЕД — 3824 90 98 00.

Дизельне пальне — рідкий продукт, що використовується в дизельному двигуні, що виходить з керосиново-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти. Основний показник дизельного палива — цетанове число — 45 і температура спалаху. Цетанове число характеризує здібність палива до запалювання в камері згоряння і рівне об’ємному вмісту цетана в суміші з а — метилнафталіном, яке в стандартних умовах має однакову займистість порівняно з дослідженим паливом.

Постановою КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки» в Україні нормований вміст сірки в дизельному паливі.

Правила визначають, що залежно від вмісту масової частки сірки дизельне паливо розподіляється за такими групами — понад 0,2 %, не більше ніж 0,2 %, не більше ніж 0,035 %, не більше ніж 0,005 %. Під сіркою розуміється вміст сірчистих з’єднань — меркаптанів, сульфідів, дисульфідів, тиофенів, тиофанів і ін., а не елементарна сірка як така. Вміст сірки в Україні допускається до 0,2 %, в Європі за останніми нормативами EURO 5 допустимий вміст сірки в дизельному паливі не більше 0,001 % (10 ppm). Зпередній норматив ЄВРО 4 допускав зміст сірки до 0,005 % (50 ppm). Пониження вмісту сірки в дизельному паливі, як правило, призводить до зменшення його змащувальних властивостей, тому для дизельного пального з ультранизьким вмістом сірки обов’язковою умовою є наявність присадок.

Вид дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки визначається на підставі паспорта якості, виданого випробувальною лабораторією підприємства — виробника дизельного палива на кожну партію відвантаженої готової продукції, або паспорта якості дизельного палива, що ввозиться на митну територію України, який може бути виданий іншою акредитованою лабораторією на кожну партію відвантаженої готової продукції. Відомості, що містяться у паспорті якості, підтверджуються сертифікатом відповідності, виданим в установленому порядку уповноваженим органом із сертифікації, визначеним відповідно до законодавства (Постанова КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки», ст. 3).

При імпорті дизельного паливо (відносять до важких дистилятів (газойлів)[299] воно класифікується залежно від вмісту в ньому сірки:

— вміст сірки (мас. %) > 0,2 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 49 00);

— 0,035 < вміст сірки (мас. %) < 0,02 (коди згідно з УКТ ЗЕД 19 41 30 2710; 2710 19 45 00);

— 0,005 < вміст сірки (мас. %) < 0,035 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 41 20);

— вміст сірки (мас. %) < 0,005 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 41 10).

Мазут — маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — бензину, гасу, газойлю. Мазут — рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів, нафтових смол, асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fе, Мg, Na, Са).

При імпорті мазуту (відносять до важких дистилятів) він визначається як паливо рідке[300] (мазут) і класифікується залежно від вмісту сірки за такими кодами згідно з УКТ ЗЕД:

— вміст сірки (мас. %) < 1 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 61 00);

— 1 < вміст сірки (мас. %) < 2 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 63 00);

— 2 < вміст сірки (мас. %)< 2,8 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 65 00);

— вміст сірки (мас. %) >2,8 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 69 00).

Стиснений природний газ — стиснений газ метан. Виробництво не

потребує глибокої хімічної переробки первинної сировини, а підготовку до застосування проводять фізичними методами (компримування).

Стиснений природний газ є природним і для використання проходить лише певні ступені очистки (під час яких додається інгредієнт етантіол, що дає природному газу запах).

Мінімальна ставка податку на стиснений природний газ пояснюється його більшою екологічністю порівняно з іншими видами палива.

Авіаційний бензин (код за УКР ЗЕД 2710 11 31 00) — це природна або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. У п. 4.2 ДСТУ 3464-96 2 «Авіаційні палива, мастильні матеріали, технічні рідини. Терміни та визначення» закріплено, що авіаційне паливо — паливо для авіаційних двигунів з нафтової або ненафтової сировини.

На відміну від автомобільних бензинів має більші показники пожежо- й вибухонебезпечності. Октанове число перебуває в межах 70–90. Фактичний вміст сірки — 0,03-0,05 % залежно від виду бензину. Авіаційний бензин містить до 3,1 гр/кг особливо шкідливої сполуки свинцю — тетраетилсвинець Рb(С2Н5)4. В Україні заборонено виробництво та імпорт авіаційного бензину відповідно до ЗУ від 15.11.2001 р. «Про заборону ввезення і реалізації на території України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину».

Гас — суміш вуглеводнів (від С₁₂ до С₁₅), продукт перегонки або ректифікації нафти. Цетанове число гасу — 40. Залежно від хімічного складу й способу переробки нафти, з якої отриманий гас, у його склад входять: граничні аліфатичні вуглеводні — 20–60 %, нафтенові 20–50 %, біциклічні ароматичні 5-25 %, неграничні — до 2 %, домішки сірчистих, азотистих або кисневих з’єднань.

При імпорті гасу (відносять до середніх дистилятів[301]) виділяються такі його види: гас, що використовується як паливо для реактивних двигунів (код згідно з УКТ ЗЕД: 2710 19 21 00) і гас, що використовується як паливо для інших видів двигунів, крім реактивних (код згідно з УКТ ЗЕД: 2710 19 25 00).

Стаття 245. Ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти

245.1. Ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об'єкти:

245.2. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, які не увійшли до пункту 245.1 цієї статті та на які встановлено гранично-допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу:

245.3. За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено гранично-допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично-допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті.

245.4. За скиди забруднюючих речовин у ставки та озера ставки податку, зазначені у пунктах 245.1 і 245.2 цієї статті, збільшуються у 1,5 рази.

245. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонна забруднюючих речовин, що надходять у водні об’єкти від водокористувача). До прийняття ПКУ ставки екологічного податку називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

245.1. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища. У даній статті ПКУ наведено ставки податку за скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти. Наведемо хімічні формули за видами речовин та деякі пояснення.

Таблиця 245.1

Хімічні формули речовин, що скидаються у водні об’єкти

де n — валентність металу.

245.2. Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР гранично-допустима концентрація (далі — ГДК) речовини у воді — це встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування. Водокористування — використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Нижче наводяться ГДК найбільш поширених забруднюючих речовин у воді водойм господарсько-побутового та культурно-побутового призначення.

Таблиця 245.2

ГДК шкідливих речовин у воді водойм господарсько-питного та культурно-побутового призначення (затверджені Минздравом СРСР № 6025-91 від 21.10.1991 р. «Предельно-допустимые концентрации (ПДК) и ориентировочные допустимые уровни (ОДУ) вредных веществ в воде водных объектов хозяйственно-питьевого и культурно-бытового водопользования»)

245.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (далі — ОБРВ) — це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовнобезпечною при скиді у водний об’єкт зворотних вод та приймається як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини у воді водних об’єктів. ОБРВ встановлюється на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та набуває чинності після затвердження головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. ОБРВ подані у наказі МОЗ України № 336 від 21.11.1997 р. «Про затвердження списків і введення в дію гігієнічних регламентів (ГДК та ОБРВ) у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі населених місць та (ОДР) у воді водоймищ».

За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено ГДК або ОБРВ, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично-допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті, тобто 84 033 грн за тонну.

245.4. Дотримання науково-обґрунтованих норм скидання стічних вод у водойми повинно забезпечувати ефективне самоочищення води, тобто ліквідацію у воді водних об’єктів речовин, що потрапили в неї, під впливом мікроорганізмів. Крім того, до процесів самоочищення можуть бути віднесені також сорбція розчинених сполук планктоном і донними відкладами, агломерація та осідання часточок, нарешті, розбавляння забрудненого потоку чистими потоками водойми тощо. Тому під самоочищенням розуміють сукупність біохімічних, фізико-хімічних та гідродинамічних (розбавляння) процесів, які зумовлюють зниження концентрації забруднюючих речовин у воді водного об’єкта. У забруднених водних об’єктах завжди відбуваються з тією чи іншою інтенсивністю природні процеси, спрямовані на відновлення первісних властивостей і складу води. Отже, ці процеси безупинно формують фон забруднення, що постійно змінюється у часі.

Застосування підвищуючого коефіцієнта до ставки — 1,5 (відповідно до пункту 245.4 ПК України), зумовлене тим, що озера та ставки є закритими і тому відновлення (самоочищення) води водойм здійснюється повільніше.

Стаття 246. Ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах

246.1. Ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів:

246.1.1. обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, — 431 гривня за одиницю;

246.1.2. люмінесцентних ламп — 7,5 гривні за одиницю.

246.2. Ставки податку за розміщення відходів, які встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів:

246.3. За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки.

246.4. За розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку, зазначені у пунктах 246.1 — 246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.

246.5. Коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі:

246. Визначення терміна «відходи» наведено в коментарі до пп. 240.1.3. Небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують від виробника відходів спеціальних методів і засобів поводження з ними. Виробником відходів називається фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров’я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку.

Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

Зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій — суб’єктів господарської діяльності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи та організації — суб’єкти господарської діяльності, на території яких зберігаються небезпечні відходи, належать, відповідно до закону, до об’єктів підвищеної небезпеки. Відповідальність суб’єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об’єктах життю, здоров’ю, майну фізичних та/або юридичних осіб, підлягає обов’язковому страхуванню відповідно до чинного законодавства.

Усі відходи мають маркування відповідно до Класифікатора відходів ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту № 89 від 29.02.1996 р. Класифікатор відходів (далі — КВ) входить до державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. КВ забезпечує інформаційне підтримування у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористанням на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема у галузі екології, захисту життя та здоров’я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, структурної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості. Використання КВ створює нормативну базу для проведення порівнювального аналізу структури та обсягу утворення відходів у межах Європейської статистики усіх видів економічної діяльності, у тому числі Європейської виробничої статистики, статистики агрокомплексу, статистики послуг, а також порівняльного аналізу послуг, пов’язаних з відходами, на міжгалузевому, державному, міждержавному рівнях.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

246.1. Елементи з іонізуючим випромінюванням є різними за потужністю, а люмінесцентні лампи є різними за вмістом ртуті. Тому податок встановлюється в розрахунку за одиницю приладу чи обладнання.

246.2. I клас — це надзвичайно небезпечні відходи — обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентні лампи і непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди (до вказаного класу небезпеки також відносять відходи, на які не встановлено клас небезпеки); II клас — високонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені відпрацьовані масла та мастила технічні і гідравлічні, нафтошлами, розчинники органічні відпрацьовані; III клас — помірно небезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені акумулятори, медичний фіксаж, відпрацьовані фарби, плати зіпсовані, смоли зіпсовані, пил полірувальних кругів; IV клас — малонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені автошини, побутове сміття, дефекат, сироватка, маслянка, склобій, тара, відходи деревини, а також малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості.

246.3. Якщо не встановлено клас небезпечності відходів, то застосовується у розрахунках ставка податку за надзвичайно небезпечні відходи відповідно до пункту 246.2, тобто 700 грн за тонну.

246.4. Відповідні значення коефіцієнта Ко (раніше — коригуючий коефіцієнт, який враховував місце розміщення відходів) застосовувались і до прийняття ПК відповідно до додатка 2 Постанови КМУ від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування вказаного коефіцієнта є обґрунтованим, він є стимулом для обладнання місць зберігання відходів, які б забезпечували їх ізоляцію від навколишнього природного середовища.

Для того, щоб охарактеризувати місце розміщення відходів та правильно застосовувати коригуючий коефіцієнт до нормативів збору, необхідно звернутися до фахівців спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, а також отримати висновок посадових осіб Держсанепідслужби України[302].

246.5. Відповідні значення коефіцієнта Кт застосовувались і до прийняття ПК України відповідно до додатка 2 Постанови КМУ від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування даного коефіцієнта є стимулом до віддалення місць і зон розміщення відходів від населених пунктів.

Стаття 247. Ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені)

247.1. Ставка податку за утворення радіоактивних відходів виробниками електричної енергії — експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій), включаючи вже накопичені, становить 0,0063 гривні у розрахунку на 1 кВт-год виробленої електричної енергії.

247.2. Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій) залежно від активності радіоактивних відходів:

247. На території України розташовано понад 8 000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів (далі — РАВ), що є невідємною частиною ядерних технологій на всіх стадіях ядерного паливного циклу. Серед них: атомні електростанції (АЕС); урановидобувна та переробна промисловість; медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації; зона відчуження Чорнобильської АЕС[303].

Термін «радіоактивні відходи» (далі — РАВ) визначено в коментарі до пп. 240.1.4.

РАВ поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді РАВ — це різні матеріали з активної зони реактора; відпрацьовані фільтри очисних установок; забруднені прилади; спецодяг персоналу, покриття підлоги, інструмент, ганчіря, які використовуються при технічному обслуговуванні та ремонту обладнання АЕС. Збір твердих РАВ здійснюється в спеціальні контейнери за місцем утворення з одночасним сортуванням за групами у спеціальних місцях. Відходи сортуються на горючі, які пресуються, і на непереробні, з яких попередньо виділяють окремі матеріали. Згідно з сучасними вимогами усі відходи підлягають переробці безпосередньо на АЕС для того, щоб зменшити фізичний об’ єм радіоактивної маси і привести її у форму, зручну для довготривалого та безпечного зберігання. Для цього тверді РАВ подрібнюють, пресують або спалюють. При спалюванні відбувається зменшення об’єму відходів у 80-100 раз, а при пресуванні у 3–6 разів. Після переробки їх упаковують у закриті герметичні ємності і зберігають у спеціальних бетонних спорудах (сховищах) на АЕС або спеціально обладнаних місцях.

Рідкі РАВ утворюються у процесі експлуатації АЕС, регенерації ядерного палива з відпрацьованих тепловидільних елементів, використання різних джерел іонізуючого випромінювання в науці, техніці й медицині. Рідкі РАВ перероблюють шляхом випаровування, при якому видаляється основна маса води і відбувається концентрування радіоактивних речовин. Рідкі концентровані РАВ зберігаються в герметичних стальних ємностях в окремих ізольованих приміщеннях на території АЕС. Рідкі нетехнологічні відходи, що утворюються за рахунок приміщень і при пранні спецодягу, після ретельного очищення від радіоактивних ізотопів фізико-хімічними методами (коагуляцією, іонного обміну або дистиляцією) направляються у виробництво для повторного використання або можуть скидатися в каналізацію.

На об’єктах атомної промисловості і АЕС утворюються газоподібні РАВ (тобто викиди) з продуктів ділення ядерного палива, що містять летючі сполуки радіоактивних ізотопів, або самі радіоактивні ізотопи, в основному нукліди інертних газів — ксенона і криптона, а також летючий йод-131 та йод-129. Усі ці викиди проходять спеціальну очисну систему (через вугільні та багатошарові фільтри) і викидаються під відповідним контролем через високу вентиляційну трубу.

У зв’язку з відсутністю в Україні замкнутого ядерно-паливного циклу існують проблеми накопичення РАВ:

— РАВ 4-ох АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південно-Української, Запорізької) — накопичено близько 70 000 м³ РАВ);

— добування урану, яке ведеться на 3-х виробничих майданчиках (Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках), та переробка ядерного палива (накопичено 65,5 млн тонн РАВ);

— медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації, які є джерелом утворення іонізуючого випромінювання та РАВ (накопичено 5 000 м³ РАВ). Виконання робіт зі збирання, транспортування, переробки і захоронення РАВ та джерел іонізуючого випромінювання від цих підприємств незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Державна корпорація — Українське державне об’єднання «Радон», яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський та Львівський;

— зона відчуження Чорнобильської АЕС (накопичено понад 1,1 млрд м³ РАВ).

Досліджуючи терміни, зазначимо, що відповідно до ЗУ «Про поводження з радіоактивними відходами» виробниками РАВ є юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються РАВ.

Визначення терміна «джерело іонізуючого випромінювання» наведено у коментарі до пп. 240.3.1. Джерела іонізуючого випромінювання у межах будь-якої практичної діяльності, на яку поширюються вимоги Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України (наказ МОЗ України від 02.02.2005 р. № 54), включають:

— радіоактивні речовини та пристрої, які містять радіоактивні речовини, або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи споживчу продукцію, закриті джерела, відкриті джерела, генератори випромінювання, включаючи пересувне радіографічне обладнання;

— установки та об’єкти, на яких є радіоактивні речовини або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи опромінювальні установки, рудники та підприємства з переробки радіоактивних руд, установки з переробки радіоактивних речовин, ядерні установки у контексті, що підпадає під визначення джерела іонізуючого випромінювання, та установки (технологічні лінії) для поводження з радіоактивними відходами.

Під іонізуючим випромінюванням розуміють будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання — це потік елементарних часток, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях або генеруються на прискорювачах: це — α і β-частинки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне іонізуюче випромінювання — це потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це — у-випромінювання, рентгенівське випромінювання. Вони відрізняються умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто кількістю пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається довжиною пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повної зупинки.

Серед різних видів іонізуючого випромінювання, як було описано раніше, надзвичайно важливим при вивченні небезпек для здоров’я і життя людини є випромінювання, які виникають у результаті самовільного перетворення одних атомів радіоактивних елементів в інші, тобто радіоактивне випромінювання.

Для кожного радіоактивного елемента існує інтервал часу, протягом якого його активність знижується у 2 рази. Цей інтервал часу називається періодом напіврозпаду, Т_1/2. Він відрізняється для кожного радіонукліда, наприклад, для урану — Т_1/2 = 4.5 млрд років; для йоду-135 — 6 діб; для йоду-131 — 8 діб; для стронцію-90 — 29 років; для цезію-137 — 30 років; для плутонію-239 — 24 000 років. Тому період напіврозпаду характеризує активність радіонукліда (А) — кількість розпадів атомних ядер за 1 с.

Міра дії іонізуючого випромінювання у будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання, яка визначається для повітря, речовини та біологічної тканини (див. табл. 247.1).

Для опису інтенсивності впливу випромінювання введено поняття потужності дози, яка визначається як доза, отримана за одиницю часу — 1 с. Наприклад, потужність експозиційної дози вимірюється в рентгенах за секунду (Р/с), потужність еквівалентної — в берах за секунду (бер/с) і т. д.

Таблиця 247.1

Одиниці вимірювання активності та дози випромінювання

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

247.1. У даному пункті ПК наведено ставку податку за утворення радіоактивних відходів виробника електричної енергії. Досліджуючи терміни, зазначимо, що експлуатуюча організація (оператор) — це призначена державою юридична особа, яка провадить діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів; забезпечує ядерну та радіаційну безпеку, фізичний захист ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів на всіх етапах їх життєвого циклу і несе відповідальність за ядерну шкоду (ЗУ «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»).

247.2. У даному пункті ПК наведено коригуючі коефіцієнти, які встановлюються залежно від активності радіоактивних відходів. Досліджуючи терміни, зазначимо, що «низькоактивні РАВ», «середньоактивні РАВ», «високоактивні РАВ» — це види РАВ, класифіковані за критерієм вмісту радіонуклідів. Низькоактивні РАВ визначаються як найбільший обсяг відходів в атомній промисловості. їх діапазон: вода систем газоочистки і дезактиваційні розчини з ядерних установок різного типу; забруднений захисний одяг, рукавички та взуття; забрудненні інструменти та перегорілі лампочки з радіоактивних приміщень; насоси, клапани, прокладки підшипники та інші компоненти, які підлягали заміні; пил, який утворюється в результаті переробки палива; забруднені іонообмінні смоли та газові фільтри.

Високоактивні РАВ — це продукти ділення урану, які накопичуються у паливі. Радіоактивність їх становить майже 98 % всієї радіоактивності, яка утворюється в атомній промисловості, а об’єм менше 1 %. У незамкнутому ядерному паливному циклі високоактивні РАВ після витримки у тимчасових сховищах направляються для захоронення в стаціонарні (геологічні) сховища («могильники»).

Понад 99,9 % всієї активності, що виникає в процесі експлуатації АЕС, при регенерації ядерного пального переходить у рідкі високоактивні відходи, які після концентрування до невеликих об’ємів, захоронюються. Рідкі радіоактивні відходи за своєю активністю поділяються на 3 категорії: низького рівня активності, питома активність яких не перевищує 10-5 кюрі/л, середнього рівня — від 10-5 до 1 кюрі/л і високоактивні відходи — вище від 1 кюрі/л.

Стаття 248. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк

248.1. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк:

248. У даній статті ПК наведено ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Визначення терміну тимчасового зберігання РАВ та строк дії ліцензії наведено в коментарі до пп. 240.1.5.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

Стаття 249. Порядок обчислення податку

249.1. Суми податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку (крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу), податковими агентами (які визначені підпунктом

241.2.1 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу). Податкові агенти, які визначені підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, обчислюють суми податку на дату подання митної декларації для митного оформлення.

249.2. У разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов’язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

249.3. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс), обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів, ставок податку за формулою:

де Мі — фактичний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-тої забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

249.4. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (Пвп), обчислюються податковими агентами, які визначені підпунктом 241.2.1 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, самостійно щокварталу виходячи з кількості фактично реалізованого, а для податкових агентів, які визначені підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, — виходячи із кількості фактично ввезеного на митну територію України палива та ставок податку за формулою:

де Мі — кількість фактично реалізованого (фактично ввезеного на митну територію України) палива і-того виду, в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду палива, у гривнях з копійками.

249.5. Суми податку, який справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (Пс), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

де Млі — обсяг скиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду забруднюючої речовини у гривнях з копійками;

Кос — коефіцієнт, що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання забруднюючих речовин у ставки і озера (в іншому випадку коефіцієнт дорівнює 1).

249.6. Суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

де Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду відходів у гривнях з копійками;

Млі — обсяг відходів і-того виду в тоннах (т);

Кт — коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів і який наведено у пункті 246.5 статті 246 цього Кодексу;

Ко — коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються платниками податку — експлуатуючими організаціями (операторів) атомних електростанцій, включаючи експлуатуючі організації (оператори) дослідницьких реакторів, самостійно щокварталу на основі показників виробництва електричної енергії, ставки податку, а також пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів виходячи з фактичного об’єму радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, і з фактичного об’єму радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, та коригуючого коефіцієнта за формулою:

AEC = On × Н + (рнс × С1нс × V1нс + рв × С1в × V1в) + +1/32 (рнс × С2нс × V2нс + рв × С2в × V2в),

де AEC сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, обчислена за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

On — фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за базовий податковий (звітний) період експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт-год (для дослідницьких реакторів дорівнює 0);

Н — ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, що переглядається у разі потреби один раз на рік, визначена у пункті 247.1 статті 247 цього Кодексу, у гривнях за 1 кВт-год;

1/32 — коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до 1 квітня 2009 року радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011 року до 1 квітня 2019 року, протягом іншого періоду дорівнює 0);

рв — коригуючий коефіцієнт для високоактивних відходів, наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

рнс — коригуючий коефіцієнт для середньоактивних та низькоактивних відходів, наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

С1нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С1в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С2нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

С2в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

V1нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V1в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Інші платники податку — суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислюються платниками податку виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок податку, наведених у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу, та пропорційно строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

S зберігання = N × V × Т зберігання,

де 8 зберігання — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислена за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, у гривнях з копійками;

N — ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, наведена у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу;

V — фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

Т зберігання — кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

249.1. Розрахунок екологічного податку здійснюється самостійно платниками щокварталу (крім тих, які визначені пунктом 240.2 ПК України) на основі:

— фактичних обсягів викидів забруднюючих речовин у тоннах (т);

— обсягів скиду забруднюючих речовин у тоннах (т);

— обсягів відходів у тоннах (т);

— обсягів відходів в одиницях обладнання та приладів (од.).

— обсягів відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання у сантиметрах кубічних (см³);

— обсягів відходів у вигляді радіоактивних відходів (крім відходів, поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) у метрах кубічних (м³);

— обсягів електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій) у кВт/год (кВт/год);

— вартості (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання у гривнях з копійками;

— ставок податку за одиницю бази оподаткування (у гривнях з копійками з округленням до двох десяткових знаків);

— коригуючих коефіцієнтів.

Дані, на основі яких розраховується податкове зобов’язання, мають бути підтвердженими первинними документами бухгалтерського обліку.

Податкові агенти здійснюють обрахунок самостійно щокварталу, виходячи із фактичних обсягів реалізованого палива та відповідних ставок податку в поточному році.

При обчисленні податкового зобов’язання з екологічного податку слід зважати на підрозділ 5. Особливості застосування ставок акцизного збору та екологічного податку розділу 20 ПК України, а саме:

— з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК;

— з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК;

— з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК.

249.2. Для цілей визначення податкового зобов’язання щодо екологічного податку платники зобов’язані визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

Для інших цілей загальна сума екологічного податку — ЕП (у гривнях), яка підлягає сплаті, визначається платниками екологічного податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ПК України за формулою:

ЕП = Пвс + Пс + Прв + АЕС + S,

де Пвс — сума податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.3 ПКУ;

Пс — сума податку за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.5 ПКУ;

Прв — сума податку за розміщення відходів (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.6 ПКУ;

AEC — сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.7 ПКУ;

S — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.8 ПКУ

Платниками до уваги беруться лише ті види забруднень, що є наявними/характерними відповідно до специфіки їх господарської діяльності.

Заокруглення значень показників обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення відходів здійснюється до трьох десяткових знаків за загальновстановленими правилами. Сума нарахованого податкового зобов’язання за кожним об’єктом оподаткування записується в податкову декларацію та додатки до неї з відповідним округленням до двох десяткових знаків за загальновстановленими правилами[304].

249.3. Якщо платник податку викидає в атмосферне повітря забруднюючі речовини в кількості n, то формула розрахунку суми податку за викиди буде мати такий вигляд:

Пвс = Пвс₁ + Пвс₂ + Пвс₃ +… + Пвс_n = М₁ × Нn₁ + М₂ × Нn₂ + М₃ × Нn₃ +… + М_n × Нn_n,

де — М₁, М₂, М_3… М_n — фактичні обсяги викидів відповідних 1, 2, 3…n забруднюючих речовин платником податку в тоннах (т);

Нn₁, Нn₂, Нn₃… Нn_{n —} ставки податку в поточному році (згідно зі статтею 243 ПКУ) за тонну 1, 2, 3…n забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

Підставою для розрахунку податкового зобов’язання будуть показники проінвентаризованих та пропаспортизованих (висновки СЕЗ, територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів) стаціонарних джерел забруднення з урахуванням фактичних викидів. Дані про фактичні обсяги викидів забруднюючих речовин вказуються на основі даних первинної документації бухгалтерського обліку, зокрема журналів обліку за формами ПОД-1 «Журнал обліку стаціонарних джерел забруднення та їх характеристик», ПОД-2 «Журнал обліку виконання заходів з метою охорони атмосферного повітря», ПОД-3 «Журнал обліку роботи газоочисних та пиловловлюючих установок».

У разі відсутності у суб'єкта господарювання дозволу на викиди із зазначенням назв забруднюючих речовин він може самостійно їх визначати для заповнення декларації.

У випадку, якщо стаціонарне джерело забруднення — це промислова, сільськогосподарська, будівельна та інша техніка, для роботи двигунів якої використовується бензин або газойлі (паливо дизельне), назви та обсяги викидів забруднюючих речовин можна визначити на основі Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженої наказом Держкомстату від 13.11.2008 р. № 452.

У разі встановлення податковими органами заниження податкового зобов’язання до суб’єкта господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, закріплені в ст. 123 ПК України.

У ПК України не передбачено санкцій за понаднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря[305]. Але якщо такі викиди мають місце, суб’єкт, який їх допустив, відшкодовує державі збитки, які розраховуються на основі методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» № 639 від 10.12.2008 р.

Порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (викиди без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення) тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до ст. 78 Кодексу про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 р.

Сума податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, розраховується у додатку 1 до Декларації (по кожному джерелу забруднення) та переноситься (сумарне значення всіх додатків 1) до рядка 1.1.1 Декларації та враховується у рядку 1.1 Декларації[306].

249.4. Розрахунок суми податку здійснюється, виходячи з кількості фактично реалізованого (фактично ввезеного на митну територію України) пального та його виду на підставі ставок податку (наведені в ст. 244 ПК України, для виробників пального ставки — п. 244.1, для імпортерів — п. 244.2) за ці викиди. Сума податку визначається окремо за кожним видом палива за формулою:

Пвп = Пвп₁ + Пвп₂ + Пвп₃ +… + Пвп_n = М₁ × Нn₁ + М₂ × Нn₂ + М₃ × Нn₃ +… + М_n × Нn_n,

де — М₁, М₂, М_3… М_n — кількість фактично реалізованого (ввезеного на митну територію України) палива відповідних видів 1, 2, 3…п у тоннах;

Нn₁, Нn₂, Нn₃… Нn_n — ставки податку в поточному році за тонну 1, 2, 3, n-го виду палива у гривнях з копійками.

Дані про кількість фактично реалізованого пального можна отримати з форм, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

Слід зазначити, що одиницями виміру бази оподаткування є тонни, тобто одиниці маси, а фактична витрата палива може вимірюватися як в одиницях маси — тоннах, так і в одиницях об’єму — літрах.

Для правильного обчислення суми збору платники повинні перевести величину фактично реалізованого палива (літри) в одиниці маси (тонни). Маса нафти або нафтопродуктів визначається за формулою:

M = V × у,

де M — маса нафти або нафтопродукту, т;

V — об’єм нафти або нафтопродукту за певної температури вимірювання рівня, тис. м³ / тис. л;

у — густина нафти або нафтопродукту за тією самою температурою вимірювання рівня, кг/м³.

Отже, для переведення величини фактичного обсягу палива (літрів) в одиниці маси (тонни) враховується такий показник, як густина.

Найменування нафтопродуктів, густина, температура, об’єм та загальна маса нафтопродуктів обов’язково повинні зазначатися в товарно-транспортній накладній, до якої за вимогою покупця додається паспорт якості нафтопродукту.

Таким чином, при обчисленні суми податку податкові агенти, які ведуть облік пального в одиницях об’єму — літрах, повинні перевести величину фактичних витрат палива (літри) в одиниці маси (тонни) з урахуванням густини нафтопродукту, зазначеної в товарно-транспортній накладній або паспорті якості нафтопродукту.

При придбанні палива (бензину, дизельного пального, зрідженого нафтового газу, стисненого природного газу) не за масою, а за об’ємом та за відсутності сертифіката на партію палива для обчислення податку визначити обсяги використаного пального у тоннах платники можуть згідно з Методикою № 452, що затверджена Держкомстатом України від 13.11.2008 р. Даною Методикою № 452 наведено такі коефіцієнти переведення величини фактичних витрат палива (літрів) у вагові одиниці (тонни):

— для бензину — 0,74 кг/л;

— для газойлів (дизельного палива) — 0,85 кг/л;

— для газу скрапленого — 0,55 кг/л;

— для газу стисненого — 0,59 кг/м³.

249.5. Якщо платник податку скидає у водні об'єкти забруднюючі речовини в кількості п, то формула розрахунку суми податку за скиди буде мати такий вигляд:

Пс = Пс₁ + Пс₂ + Пс₃ +… + Пс_n = Мл₁ × Нn₁ × Кос + Мл₂ × Нn₂ × Кос + Мл₃ × Нn₃ × Кос +… + Мл х Нп х Кос,

де — Мл₁, Мл₂, Мл₃… Мл_n — обсяги скидів платником податку у водні об’єкти забруднюючих речовин виду 1, 2…, n у тоннах, (т);

Нn₁, Нn₂, Нn₃… Нn_n — ставки податку (згідно зі статтею 245), у гривнях з копійками.

Кос — коригуючий коефіцієнт.

Дані про фактичні скиди вказуються на підставі форм первинної документації, зокрема журналів обліку за формами ПОД-11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями», ПОД-12 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами», ПОД-13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються».

У випадку наднормативних скидів[307] платником екологічно забруднюючих речовин у водні об’єкти коригуючий коефіцієнт для обрахунку штрафів за понаднормоване забруднення ПК України не передбачений.

Але якщо такі скиди мають місце, суб’єкт, який їх допустив, відшкодовує державі збитки, які розраховуються на основі методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» від 20.07.2009 р. № 389.

Відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х (ст. 60) порушення правил водокористування тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

249.6. Якщо платник податку розміщує «-кількість видів відходів, то формула розрахунку суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), буде мати такий вигляд:

Прв = Прв₁ + Прв₂ + Прв₃ +… + Прв_n = Нn₁ × Мл₁ × Кт × Ко + Нn₂ × Мл₂ × Кт × Ко + Нn₃ × Мл₃ × Кт × Ко +… + Нn_n × Мл_n × Кт × Ко,

де — Мл₁, Мл₂, Мл₃… Мл_n — обсяги скидів платником податку у водні об’єкти забруднюючих речовин виду 1, 2…, n у тоннах, (т);

Нn₁, Нn₂, Нn₃… Нn_n — ставки податку (згідно зі статтею 245), у гривнях з копійками.

Кт, Ко — коригуючі коефіцієнти.

Фактичні обсяги розміщених відходів вказуються на підставі матеріально-сировинних балансів виробництва та даних типової форми № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів та тари» (затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 07.07.2008 р. № 342).

Для розрахунку фактичних обсягів розміщення відходів у тоннах, як передбачено в додатку 4 до Податкової декларації екологічного податку, можна користуватися Постановою КМ України «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» від 10.12.2008 р. № 1070.

У випадку поналімітного розміщення відходів платником податку в ПКУ не передбачено застосування коригуючого коефіцієнту до ставок. Але іншими нормативно-правовими актами передбачаються відповідні санкції.

Відповідно до ст. 43 ЗУ «Про відходи» підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, яка розраховується відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» від 27.10.1997 р. № 171.

Відповідно до ст. 82. Кодексу про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються за формулою:

АЕС= О_п×Н + (р_нс×С_1нс×V_1нс+р_в×C_1в×V_1в)+ 1/32(р_нс×С_2нс×V_2нс+р_в×С_2в×V_2в),

де АЕС — сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

О_n — фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за календарний квартал експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт/год;

Н — ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій;

1/32 — коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до 1 квітня 2009 р. радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011 р. до 1 квітня 2019 р., протягом іншого періоду дорівнює 0);

р_нс, р_в — коригуючі коефіцієнти, наведені у пункті 247.3 ПК, їх застосування обґрунтоване у коментарі до пункту 247.2 ПК України;

С_1нс — собівартість зберігання 1 кубічного метра (1 кубічного сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний квартал, гривень з копійками;

С_1в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний квартал, гривень з копійками;

С_2нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

С_2в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

V_1нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за календарний квартал, кубічних метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V_1в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, куб. метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V_2нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V_2в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Дані про фактичний обсяг радіоактивних відходів вказуються на підставі звітності, форми якої розробляються і затверджуються Державним комітетом з ядерного регулювання.

Інші платники податку — суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

Доцільним буде зазначити, що норми статті 249.7 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ Тому наведемо ситуації з практики оподаткування, які будуть корисними для платників податків при обчисленні суми податку.

Якщо суб’єкт господарювання за звітний квартал сплатив екологічний податок за придбані джерела іонізуючого випромінювання і в наступних кварталах їх не придбаває, то податкову декларацію слід подавати, адже вона складається наростаючим підсумком[308].

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений строк, обчислюються платниками — виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок (п. 248.1 ПК України) та пропорційно до строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

S_{зберігання} = N × V × Т_{зберігання},

де S_{зберігання} — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений тимчасовими умовами ліцензії строк, обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

N — ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (наведена у п. 248.1 ПК України);

V — фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, кубічних метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

Т_{зберігання} — кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк, що рахується від 1 травня 2009 р. на підставі звітності за звітний квартал про фактичні обсяги радіоактивних відходів[309].

Стаття 250. Порядок подання податкової звітності та сплати податку

250.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

250.2. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації:

250.2.1. за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах — за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів;

250.2.2. за паливо, реалізоване податковими агентами, — за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку в органах державної податкової служби;

250.2.3. за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк — за місцем перебування платника на податковому обліку в органах державної податкової служби.

250.3. Орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.4. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб’єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, у результаті діяльності яких утворилися, утворюються або можуть утворитися радіоактивні відходи та які тимчасово зберігають такі відходи понад установлений особливими умовами ліцензії строк, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.5. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти перераховують суми податку, що справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

250.6. Платники податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, перераховують суми податку до державного бюджету, які використовуються відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. За рішенням платника податку сума податку може сплачуватися щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду.

250.7. Звітність про фактичні обсяги радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал (включаючи вже накопичені до 1 квітня 2009 року), та фактичні обсяги радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, погоджується територіальними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України та територіальними органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки. Вимоги щодо строків подання та змісту зазначеної звітності встановлюються особливими умовами ліцензії. Копії звітності подаються платниками податків разом з податковою декларацією.

250.8. Якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до органу державної податкової служби, в якому таке підприємство, установа, організація або громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних податкових декларацій.

250.9. Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов’язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

250.10. У разі якщо:

250.10.1. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах кількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) різні), то такий платник податку зобов’язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцем розташування стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів податкову декларацію щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта окремо;

250.10.2. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) один і той самий), то такий платник податку може подавати до відповідного органу державної податкової служби одну податкову декларацію податку за такі джерела забруднення;

250.10.3. платник податку перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста (зазначається код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), за місцем перебування платника податку на податковому обліку (міської ради).

250.11. Контроль за тимчасовим зберіганням радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк здійснюється органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки та державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

250.12. Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням територіальні заклади державної санітарно-епідеміологічної служби та територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів радіоактивних відходів.

Стаття 250. У даній статті закріплюється порядок подання податкових декларацій та сплати екологічного податку його платниками та податковими агентами. Відповідно до п. 35.3 та п. 31.3. ПК України порядок та строк сплати податку та збору встановлюється для кожного податку окремо.

Нижче наведено блок-схему процесу виникнення податкового обов’язку. Дана схема є уніфікованою і може бути застосована для кожного податку чи збору. У ній покроково описано всі дії, які має виконати платник податку з моменту виникнення податкового обов’язку і до моменту його виконання з визначенням термінів і посиланням на відповідні пункти та статті ПК.

Рис. 250.1. Блок-схема процесу виконання податкового обов’язку

(п. 36.1. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у порядку і строки, визначені ПК, законами з питань оподаткування чи митної справи).

250.1. Визначення базового податкового (звітного) періоду наведено в п. 33.3. Для екологічного податку цим періодом є квартал (вид податкового періоду див. пп. 34.1.2 ПК).

250.2. У даному пункті наведені терміни подання податкової декларації та терміни сплати податку до бюджету, вони узгоджуються з пп. 49.18.2 ПК. Визначення податкової декларації надано в п. 46.1 ПК.

Форму податкової декларації екологічного податку затверджено наказом «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку» № 1010 від 24.12.2010 р. Відповідно до вказаного наказу до податкової декларації додаються додатки 1–7, які є її невід'ємною частиною.

— Додаток 1. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення.

— Додаток 2. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення.

— Додаток 3. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти.

— Додаток 4. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

— Додаток 5. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені).

— Додаток 6. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів і сплачується за придбання джерел(а) іонізуючого випромінювання.

— Додаток 7. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

У разі відсутності у платника відповідних об’єктів оподаткування відповідні додатки не додаються, а рядки Податкової декларації прокреслюються. Податкова декларація, до якої додаються додатки 5, 6 або 7, подається разом з копією звітності, передбаченою пунктом 250.7 ПК України.

У листі ДПА від 05.09.2011 р. № 23837/7/15-2117 зазначається, що контроль за сплатою екологічного податку податковими агентами, які здійснюють ввезення палива на митну територію України, будуть здійснювати митні органи.

При поданні податкової декларації та сплаті податку слід зважати на п. 49.20 ПК (про перенесення граничного строку подання декларації, причому у зв'язку з цим зміна строку сплати податку чи збору забороняється п. 31.3, ст. 32.), п. 49.3 (б) (про право надсилання податкової декларації поштою), 49.3 (в) (про право подання податкової декларації засобами електронного зв’язку у електронній формі).

Відповідно до ст. 31.1 податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Платники несуть відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати, а також за правильність складання і своєчасність подання податкових декларацій до органів державної податкової служби, що передбачає, зокрема, за порушення порядку подання податкової декларації (за кожне неподання або несвоєчасне подання в установлені строки) стягнення штрафу (п. 120 ПКУ), також штраф стягується за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків (ст. 126, 127). Разом з тим у разі порушення встановлених строків сплати податкового зобов'язання стягується пеня відповідно до глави 12 розділу 2 ПКУ.

Відповідно до ст. 50 ПК України платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2[310] ПК України:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку (дана сума нараховується платником самостійно та відображається у податковій декларації екологічного податку та додатках до неї);

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку дана сума нараховується платником самостійно та відображається в податковій декларації екологічного податку та додатках до неї).

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені ст. 177 ПК України.

250.2.1, 250.2.2. Дані пункти ПК закріплюють сплату екологічного податку на тій території, на якій відбувається забруднення навколишнього природного середовища. Це обумовлено тим, що частина від надходжень екологічного податку до бюджету (закріплено Бюджетним кодексом) надходить до спеціального фонду місцевих бюджетів (до фонду охорони навколишнього природного середовища) і ці ресурси мають бути джерелами фінансування територіальних потреб з охорони навколишнього природного середовища.

Зазначимо, що норми статті 250.2.1, 250.2.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, механізм сплати екологічного податку за місцем розташуванням джерел забруднення полягає в наступному. За місцем знаходження об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів органи ДПС ставлять на облік юридичну особу, що їх створила (головне підприємство), і зараховують її до категорії платників окремого податку — екологічного податку. Рішення про таке зарахування приймається на підставі реєстраційної заяви або податкової декларації, поданих платником податку до відповідного органу державної податкової служби, або за результатами документальної перевірки, проведеної органами державної податкової служби. Податкова звітність складається, подається та податок сплачується платником (головним підприємством) за місцезнаходженням об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів[311].

250.2.3. Не важливим є місце сплати екологічного податку суб’єктами, вказаними в даному пп. ПК, адже 100 % коштів від його надходження надходять до Державного фонду поводження з радіоактивними відходами в складі Державного бюджету.

250.3, 250.4. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку. Щоквартально органами ДПС проводиться звірка переліків суб’єктів, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, за розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Переліки надходять від територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів обласних, у м. Києві, Севастополі, АР Крим, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки. При виявленні розбіжностей у даних вживаються заходи для залучення платників до оподаткування, у разі неможливості притягнення платника до оподаткування надаються висновки з переліками підприємств, установ, організацій, у яких виявлені порушення до управлінь контрольно-перевірочної роботи. У переліку зазначається: назва підприємства, установи, організації (прізвище, ім'я та по батькові громадянина — суб’єкта господарювання); місцезнаходження (місце проживання громадянина — суб’єкта господарювання); ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ, податковий або ідентифікаційний номер відповідно, до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; номер ліцензії із зазначенням строку її дії (якщо така видана).

250.5. Органи Держказначейства здійснюють розподіл коштів відповідно до п. 51 розділу VI. «Прикінцеві та перехідні положення» та п. 10 ч. 2 ст. 69 (починає діяти з 2014 р.) Бюджетного кодексу України № 2456-VI від 08.07.2010 р. у таких пропорціях:

1) до спеціального фонду державного бюджету:

— у 2011–2012 роках — 30 %;

— у 2013 році — 53 відсотки, з них 33 % зі спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

— з 2014 року — 65 %, з них 50 % зі спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) до спеціального фонду місцевих бюджетів:

— у 2011–2012 рр. — 70 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 50 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 20 %, бюджетів Києва та Севастополя — 70 %;

— у 2013 році — 47 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 33,5 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 13,5 %, бюджетів Києва та Севастополя — 47 %;

— з 2014 року — згідно з п. 10 ч. 2 ст. 69 БК України: 35 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 25 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 10 %, бюджетів міст Києва та Севастополя — 35 %.

250.6. У даній статті закріплюється право на сплату суми податку за рішенням платника податку щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду. Причому податковий (звітний) період та строк подання декларації не змінюються.

250.7. Звіти, вказані в даній статті, формуються відповідно до наказу Державного комітету ядерного регулювання України «Про затвердження вимог до періодичності та змісту звітів, що надаються ліцензіатами у сфері використання ядерної енергії» від 16 жовтня 2006 року № 162.

250.8. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку, див. коментар до п. 250.4, 250.5.

250.9. Слід зазначити, що дана норма стосується суб’єктів господарювання, які в минулих звітних періодах мали об’єкти оподаткування. Суб’єкти господарювання (у тому числі новостворені), які в минулих звітних періодах не здійснювали викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів та з початку звітного року не планують мати об’єктів обчислення екологічного податку, заяву про відсутність об’єкта обчислення екологічного податку не подають[312].

Типової форми (заяви) про відсутність у платника об’єкта обчислення екологічного податку, яку платник податку повинен подавати до органів ДПС, не передбачено, тому вона складається в довільній формі[313].

Дана норма застосовується, якщо платник цілий календарний рік не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів. Але якщо платник у першому, в другому або в третьому кварталі подав декларацію і сплатив податок, то в будь-якому наступному податковому (звітному) періоді та до кінця звітного календарного року, протягом яких не буде здійснювати експлуатацію джерела забруднення та відповідні викиди, скиди та розміщення відходів, то такий платник повинен складати та подавати податкову декларацію за відповідні податкові (звітні) періоди наростаючим підсумком (за півріччя, 9 місяців, рік) за правилами, встановленими розділом 8 ПК України.

250.10.1, 250.10.2. Механізм сплати податку за місцем фактичного розміщення джерела забруднення та спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів забезпечить спрямування надходжень сум податку до фондів у складі місцевих бюджетів і сприятиме посиленню контролю з боку місцевих органів влади за здійсненням природоохоронних заходів, а також стимулюватиме забруднювачів навколишнього природного середовища до виконання природоохоронних заходів.

250.10.3. Даний пункт закріплює право платника податку в місті з районним поділом подати одну податкову декларацію за викиди, скиди та/ або розміщення відходів з різних джерел, оскільки неважливо, в якому районі міста платник сплатив податок, адже податок у відповідній пропорції надійде до єдиного місцевого бюджету.

250.11, 250.12. Дані статті ПК призначені для контролю за повнотою та правильністю обчислення об’єктів оподаткування.

Залучення органами ДПС до перевірок фахівців з територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби обумовлено специфікою екологічного податку, без спеціальної освіти та кваліфікації неможливо перевірити правильність обчислення об’єкта та бази оподаткування.