Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Стаття 162. Платники податку

162.1. Платниками податку є:

162.1.1. фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.2. фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

162.1.3. податковий агент.

162.2. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

162.3. У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов’язань як нерезидента згідно з цим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

162.4. Якщо фізична особа — платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

162.1. Платниками податку є фізичні особи-резиденти, що отримують доходи як у грошовій, так і натуральній формі з різних джерел в Україні та за її межами (див. коментар до ст. 14.1.56 Кодексу). Визначення платника податку у даній нормі Закону запропоновано за класичною схемою, а саме на основі поєднання принципу джерела походження доходу і принципу резидентства.

Джерелом доходу є місце, в якому дохід створено (генерується) (територіальна ознака).

Джерелами походження доходу, згідно із стандартною міжнародною класифікацію[219], є шість основних джерел доходу:

— трудові доходи;

— підприємницькі доходи;

- інвестиційні доходи;

— доходи від власності;

— державні соціальні трансферти;

— родинна допомога і трансферти.

Усі джерела доходів можуть мати різний податковий статус, тобто доходи можуть оподатковуватися або звільнятися від оподаткування. Наприклад, трудові та підприємницькі доходи оподатковуються у більшості країн, а державні соціальні трансферти (пенсії, стипендії, державні субсидії) чи родинні трансфери (грошові перекази, аліменти), зазвичай, оподаткуванню не підлягають. Дохід з джерелом їх походження з України (див. коментар до ст. 14.1.54 Кодексу).

Якщо будь-яке джерело доходу перебуває за межами країни, воно вважається іноземним джерелом та, згідно з принципом резидентства, підлягає оподаткуванню (див. коментар до ст. 14.1.55 Кодексу).

Згідно з принципом резидентства оподатковуватися має увесь дохід резидента незалежно від місця розташування джерела доходу, а для нерезидентів оподаткуванню підлягає тільки дохід, що отриманий у межах відповідної країни (екстериторіальна ознака).

Критеріями визнання юридичних осіб нерезидентами (див. коментар до ст. 14.122 Кодексу) для цілей оподаткування є тест інкорпорації і тест юридичної особи. Критеріями визнання фізичних осіб нерезидентами для цілей оподаткування є тест фактів і обставин, тест фізичної присутності і громадянсько-правовий тест.

Податковим агентом зі сплати податку на доходи фізичних осіб (див. коментар до ст. 14.1.182 і ст. 18 Кодексу) є юридична особа, самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок коштів платника податку. Запровадження інституту податкового агента зумовлено необхідністю спрощення процедур адміністрування податків, необхідністю зменшення транзакційних витрат оподаткування. Податкові агенти можуть виконувати свої функції лише для доходів, що визначаються за принципом джерела доходу.

162.2. Згідно з даною нормою закону не є платниками податку нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження в Україні, мають дипломатичні привілеї та імунітет як сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і консульським посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які користуються захистом на території держави перебування відповідно до міжнародного права. Зазначені привілеї та імунітет визначаються міжнародними договорами України, що укладені у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)[220]. Дипломатична діяльність пов’язана з виконанням дипломатичних функцій особами-нерезидентами, що визначені відповідним міжнародним договором. Якщо нерезидент, який має дипломатичні привілеї та імунітет, отримує доходи з джерелом походження в Україні, то такі доходи не оподатковуються, оскільки, як правило, діє відповідна міжнародна угода України з іноземною державою про уникнення подвійного оподаткування, яких нараховується більше 60[221].

162.3. Виконання податкових зобов’язань платника податку — фізичної особи перед державою зупиняються у разі смерті платника податку, що встановлюється відповідним органом медичної експертизи, або у разі оголошення судом платниками податку померлих чи безвісно відсутніх. Згідно зі ст. 46 Сімейного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Базою оподаткування для померлої або безвісно відсутньої є дохід за останній податковий період, а у разі відсутності доходу після дати смерті чи зникнення платника податку податкових зобов’язань не виникає. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

162.4. Якщо платник податку вперше отримує доходи у звітному податковому періоді, то саме в цьому податковому періоді виникають податкові зобов’язання платника податку, незалежно від дати отримання, обсягу і джерела доходу.

Стаття 163. Об’єкт оподаткування

163.1. Об’єктом оподаткування резидента є:

163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

163.1.3. іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

163.2. Об’єктом оподаткування нерезидента є:

163.2.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

163.2.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

163.1. Об’єктом оподаткування (див. коментар до ст. 22 Кодексу) податком на доходи фізичних осіб є доходи з різних джерел (див. коментар до ст. 162 Кодексу), наявність яких зумовлює виникнення податкових зобов’язань платника податку. Оскільки податковим періодом з даного податку є місячний і річний терміни (див. коментар до ст. 33 та 34 Кодексу), то об’єктом оподаткування виступає як місячний дохід платника податку, так і сума цих доходів протягом року (річний дохід). Оподаткуванню, згідно з принципом резидентства, підлягають також доходи, які отримані з джерел за межами України. Усі податкові зобов’язання платника податку виникають у відповідному податковому періоді, а сплаті підлягають у момент остаточного нарахування (виплати або надання).

За місячними доходами (заробітна плата, премії, відсотки на депозити тощо) стягнення податку відбувається податковим агентом у джерела доходу.

За річним оподатковуваним доходом має інші строки сплати, оскільки остаточно сума податкових зобов’язань платника податку за результатами звітного року підлягає коригуванню на суму податкової знижки і сплачується платником самостійно.

163.2. Якщо нерезидент отримує доходи з джерелом їх походження в Україні, які, згідно з чинним законодавством, підлягають оподаткуванню, то процедури і правила оподаткування його доходів є аналогічними до тих, які застосовуються при оподаткуванні доходів резидента (див. коментар до ст. 163 Кодексу пп. 1.1). Так само, як і при оподаткуванні доходів резидента, об’єкт оподаткування нерезидента відповідає встановленим податковим періодам: місяць та/або рік.

Стаття 164. База оподаткування

164.1. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

164.1.1. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

164.1.2. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

164.1.3. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

164.2. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

164.2.1. доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);

164.2.2. суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору;

164.2.3. доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі — роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

164.2.4. частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172–173 цього Кодексу;

164.2.5. дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу;

164.2.6. оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із цим Кодексом;

164.2.7. сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу, а також дохід, що становить позитивну різницю між сумою коштів, одержаною платником податку від фінансової установи після реалізації заставленого майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), та сумою фактично сплачених платником податку зобов’язань за таким договором кредиту (позики), і сумою, що утримана фінансовою установою в рахунок компенсації своїх витрат/втрат (включаючи залишок непогашеної платником податку суми фінансового кредиту) згідно з таким договором. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації;

164.2.8. дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів (крім процентів, визначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.41, дивідендів, визначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, а також виграшів та призів у державну грошову лотерею в розмірах, передбачених у підпункті 165.1.46 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу);

164.2.9. інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 і 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу;

164.2.10. дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом;

164.2.11. сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу;

164.2.12. кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання;

164.2.13. доходи, що становлять позитивну різницю між:

сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду, крім випадків, коли платник податку одночасно передає кошти, отримані з фонду фінансування будівництва, в управління тому самому управителю у той самий або інший фонд фінансування будівництва;

сумою коштів, отриманих платником податку від інших осіб внаслідок відступлення на їх користь права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва (у тому числі, якщо таке відступлення здійснено на підставі договору купівлі-продажу), та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду за цим договором;

164.2.14. дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю;

б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов’язання;

в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або інших сум бюджетного відшкодування;

г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.

Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування;

164.2.15. сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя (у тому числі за договорами страхування довічних пенсій) та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, у випадках та розмірах, визначених підпунктом 170.8.2 пункту 170.8 статті 170 цього Кодексу;

164.2.16. сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), внесків на пенсійні вклади, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою — резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою-резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більш як сума, визначена абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків;

164.2.17. дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку — учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів;

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув’язненими.

Під терміном «послуги домашнього обслуговуючого персоналу» розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім’ї або від імені чи за їх дорученням будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об’єктів рухомого чи нерухомого майна, що належить таким особам або використовується ними;

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

ґ) суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу);

д) суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку — боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті;

164.2.18. інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

164.3. При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

164.4. Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

164.5. Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100: (100 — Сп),

де К — коефіцієнт;

Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

У такому самому порядку визначаються об’єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

164.6. Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

При нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

164.1. База оподаткування — вартісний вимір об’єкта оподаткування (див. коментар до ст. 23 Кодексу).

Методологія обчислення бази оподаткування, зазначена даною нормою Кодексу, полягає у тому, що вартісний вимір бази оподаткування доходів визначається як будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, зменшений на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених ПКУ, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (див. коментар до п. 164.6 Кодексу).

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки звітного року. Податкова знижка є видом податкової пільги (див. коментар до ст. 30 Кодексу). Документально підтверджені витрати, які має право платник податку включити до податкової знижки, зазначені у ст. 166 та ст. 175 Кодексу. Проте податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, нарахованих у формі заробітної плати (див. п. 166.4.2 ПКУ), тобто вона не поширюється на загальний оподатковуваний дохід, який складається з інших джерел доходу ніж заробітна плата.

Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ внесено зміни, сутність яких полягає у тому, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської діяльності фізичними особами — підприємцями, що обрали загальну систему оподаткування, або від провадження незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід. Величина такого доходу визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом, що визначається згідно з положеннями ст. 164 і 165 ПКУ і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю фізичної особи — підприємця або особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

164.2. До загальномісячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи, класифікація яких за джерелами походження подана у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Класифікація бази оподаткування за джерелами доходу

Подібна класифікація дозволяє визначити податковий статус доходу, оскільки, згідно з даним Кодексом, до різних джерел доходу застосовуються різні ставки податку. Слід зазначити, що деякі з представлених у пп. 164.2.1-164.2.19 цієї статті доходи можуть мати різний податковий статус залежно від типу укладеного цивільно-правового договору, форми доходу, рішення суду, типу блага. Наприклад, якщо укладений договір комісії, то комісійний дохід має податковий статус підприємницького доходу, якщо укладений договір купівлі-продажу майна, то такий дохід має статус доходу від власності, якщо укладений договір купівлі-продажу інвестиційних активів, то дохід має статус інвестиційного тощо.

164.3. При визначенні бази оподаткування враховують усі доходи як у грошовій (готівковій та безготівковій), так й у негрошовій формі. Негрошова форма доходу може бути представлена у вигляді вартості наданих товарів, робіт, послуг платнику податків. Вартість таких товарів, робіт, послуг для цілей оподаткування встановлюється на основі ринкових цін (див. коментар до ст. 14.1.222 Кодексу).

164.4. Платник податку може отримувати доходи з джерел походження в інших країнах, тому вартісний вимір цих доходів буде у валюті країни походження доходу або в міжнародних розрахункових одиницях (спеціальні права запозичення, SDR — англ.). Доходи, отримані в іноземній валюті, підлягають перерахунку у національну грошову одиницю України за офіційним курсом Національного банку України, що встановлений на момент нарахування (отримання) таких доходів. Терміни, порядок визначення і застосування офіційного курсу гривні, що визначається НБУ щодо іноземних валют, встановлюються згідно з Декретом КМУ від 19.02.1993 № 1593 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Як правило, включення іноземних доходів відбувається до річного оподатковуваного доходу, що може істотно розмежовувати у часі момент нарахування (отримання) доходу і сплати податкових зобов’язань (наприклад, при поданні річної податкової декларації). Тому даною нормою Кодексу однозначно визначено, що розмір податкових зобов’язань, які визначаються у гривні щодо доходів, що номіновані в іноземній валюті, обчислюється за офіційним курсом Національного банку України, що встановлений на момент нарахування (отримання) таких доходів.

164.5. Грошовий вимір бази оподаткування щодо доходів, які отримані в негрошовій формі, визначається шляхом множення звичайної ціни, що у даному випадку є тотожною ринковій ціні (див. коментар до п. 1.71 ст. 14 Кодексу), на коригуючий коефіцієнт, що прив’язаний до ставки податку, встановленої для відповідного виду доходу на момент його нарахування (див. ст. 167 Кодексу).

Слід звернути увагу на те, що перерахунок негрошового доходу у грошовий вимір відбувається також на дату нарахування (отримання) такого доходу.

164.6. Згідно з даною нормою Закону до бази оподаткування не включається сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які, відповідно до Закону, сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (див. коментар до п. 4.1 ст. 169 Кодексу).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464 VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Цей внесок встановлюється у розмірі відповідно до категорій ризику працюючих, що зазначені у ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». До бази оподаткування не включаються також обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до Закону від 09.07.2003 р № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення», сплачуються за рахунок заробітної плати працівника.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ, база оподаткування за винагородами, отриманими за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг), визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу

165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно):

а) сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов’язків;

б) сума державних премій України або стипендій України, призначених законом, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, сума Нобелівської чи Абелівської премій;

в) сума коштів з Державного бюджету України дійсним членам (академікам) та членам-кореспондентам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України та Академії мистецтв України як щомісячна довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента;

г) сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання «Праведник Миру»;

ґ) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

е) сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати;

є) сума грошової компенсації за витрату часу, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, яку отримують фізичні особи за ведення записів та подання відомостей відповідно до програм державних вибіркових обстежень, що проводяться органами державної статистики;

ж) сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення;

з) сума щорічної разової грошової допомоги, яка надається згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов’язану з тимчасовою втратою працездатності;

165.1.2. сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України;

165.1.3. сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку та сумах, визначених законом;

165.1.4. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються з урахуванням пункту 170.7 статті 170 цього Кодексу:

а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом;

б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону;

в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на користь отримувачів таких виплат, крім будь-яких виплат або відшкодувань членам керівних органів таких організацій або фондів та пов’язаним з ними фізичним особам;

г) сума, яка щороку виплачується переможцям Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика;

165.1.5. сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

165.1.6. сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його роботодавця у розмірах, визначених законом;

165.1.7. сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління;

165.1.8. сума коштів, що належать платнику податку, які відповідно до закону перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку;

165.1.9. вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою, мийними та знешкоджувальними засобами розробляються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Порядки видачі спеціального (форменого) одягу та взуття, його переліки та граничні строки використання затверджуються Кабінетом Міністрів України;

165.1.10. сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

165.1.11. кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу;

165.1.12. вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна у порядку, встановленому законом, а також грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування (заміну) протягом гарантійного строку, але не вище ніж ціна придбання таких товарів;

165.1.13. кошти або вартість майна (нематеріальних активів), які надходять платнику податку за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного кодексу України;

165.1.14. аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням суду або за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно із Сімейним кодексом України, за винятком виплати аліментів нерезидентом незалежно від їх розміру, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

165.1.15. кошти або майно (майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг), отримані платниками податку як дарунок з урахуванням положень цього розділу;

165.1.16. кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (нематеріальних активів), примусово відчуженого державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у негрошовій формі;

165.1.17. сума надміру сплачених грошових зобов’язань, страхових внесків з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування під час застосування права на податкову знижку, що повертається платнику податку;

165.1.18. дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів;

165.1.19. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку за рахунок коштів благодійної організації або його роботодавця, в тому числі в частині витрат роботодавця на обов’язковий профілактичний огляд працівника згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та на вакцинацію працівника, спрямовану на профілактику захворювань в період загрози епідемій відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» за наявності відповідних підтвердних документів, крім витрат, що компенсуються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

165.1.20. вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, у тому числі компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах — не менше ніж 10 років для чоловіків і не менш як 7 років 6 місяців для жінок; на роботах, пов’язаних із підземними умовами, — не менше ніж 15 років для чоловіків і не менш як 12 років 6 місяців для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках — не менш як 20 років для чоловіків і не менш як 15 років для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» I, II, III ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі, коли вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

При виплаті грошової компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів її сума не включається до складу загального оподатковуваного доходу платника податку.

Порядок виконання цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України;

165.1.21. сума, сплачена роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за фізичну особу, але не вище розміру, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу на кожний повний або неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж три роки.

Якщо працівник припиняє трудові відносини з роботодавцем протягом періоду такого навчання або до закінчення третього календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, сума, сплачена як компенсація вартості навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такому працівнику протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку;

165.1.22. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:

а) будь-якою фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України, відповідними територіальними управліннями з питань праці та соціального захисту населення, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування України або професійною спілкою;

б) роботодавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи (у тому числі перед виходом на пенсію) у розмірі, що не перевищує подвійний розмір суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу. Сума перевищення за її наявності остаточно оподатковується під час її нарахування (виплати, надання);

165.1.23. вартість майна, а також сума грошової допомоги, що надаються дітям-сиротам чи дітям, позбавленим батьківського піклування (у тому числі випускникам професійно-технічних навчальних закладів і вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації), у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України;

165.1.24. доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва.

Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Форма довідки, строк дії, порядок її видачі розробляються і затверджуються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

165.1.25. сума, отримана платником податку за здану (продану) ним вторинну сировину та побутові відходи, за винятком брухту чорних та дорогоцінних металів.

Під час виплати доходів за зданий платником податку брухт чорних та дорогоцінних металів особа, що його закуповує, вважається податковим агентом та зобов’язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою цим розділом;

165.1.26. сума стипендії (включаючи суму її індексації, нараховану відповідно до закону), яка виплачується з бюджету учню, студенту, курсанту військових навчальних закладів, ординатору, аспіранту або ад’юнкту, але не вище ніж сума, визначена в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу. Сума перевищення за її наявності підлягає оподаткуванню під час її нарахування (виплати) за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу;

165.1.27. сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов:

а) під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі:

дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором;

викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя;

в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця);

б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати;

165.1.28. сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина, чи пенсійна виплата, отримана платником податку за договором довгострокового страхування життя, у тому числі страхування довічних пенсій, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління, укладеним з учасником фонду банківського управління, визначених підпунктом 170.8.3 пункту 170.8 статті 170 цього Кодексу.

Порядок застосування підпункту 165.1.27 цього пункту та цього підпункту визначається центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль за небанківськими фінансовими установами відповідно до закону;

165.1.29. основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти;

165.1.30. сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у такі державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років;

165.1.31. основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку;

165.1.32. прибуток від операцій з майном або інвестиційними активами, який не підлягає оподаткуванню згідно з відповідними положеннями цього розділу;

165.1.33. сума, отримана платником податку за здавання ним крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

165.1.34. вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або із знижкою відповідно до закону, а також сума державної підтримки на будівництво чи придбання доступного житла, яка надається платнику податку відповідно до законодавства.

Якщо платник податку з числа державних службовців та прирівняних до них осіб має право на отримання одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов відповідно до законодавства, сума такої компенсації оподатковується як додаткове благо під час її нарахування (виплати) за її рахунок;

165.1.35. вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, у тому числі на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески платника податку — члена такої професійної спілки, створеної відповідно до законодавства України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування;

165.1.36. дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу;

165.1.37. сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом;

165.1.38. вартість орденів, медалей, знаків, кубків, дипломів, грамот та квітів, якими відзначаються працівники, інші категорії громадян та/або переможці змагань, конкурсів;

165.1.39. вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі;

165.1.40. сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення, та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації;

165.1.41. доходи у вигляді процентів на поточні банківські рахунки, за якими на користь фізичних осіб здійснюються виключно виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат. Ознаки таких рахунків визначаються Національним банком України;

165.1.42. суми коштів, надані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та їх спілками платникам податку — учасникам конгресів, симпозіумів, зборів, конференцій, пленумів, з’їздів, фестивалів, виставок, концертів, реабілітаційних заходів, фізкультурно-спортивних заходів та конкурсів, які провадяться такими організаціями, як компенсація витрат на проживання, харчування та проїзд до місця проведення заходів та у зворотному напрямку;

165.1.43. сума страхової виплати за договорами страхування життя у разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення, або особою, яка є інвалідом I групи або дитиною-інвалідом, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

165.1.44. сума майнового та немайнового внеску платника податку до статутного фонду юридичної особи — емітента корпоративних прав, в обмін на такі корпоративні права;

165.1.45. вартість побічних лісових користувань для власного споживання (заготівля лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених Лісовим кодексом України);

165.1.46. сума коштів, отриманих як виграш, приз у державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлюється законом;

165.1.47. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), яка здійснюється професійними спілками своїм членам протягом року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року. При цьому зазначені виплати повинні бути здійснені у розмірах та на цілі, установлені загальними зборами членів профспілки;

165.1.48. доходи від кооперативних виплат та/або від одержання паю членом сільськогосподарського виробничого кооперативу у разі його виходу з кооперативу, отриманих членом сільськогосподарського виробничого кооперативу, членом якого є виключно фізичні особи, що здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, а саме молока та м’яса, з використанням земельних ділянок членів, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва за умови використання праці виключно членів такого кооперативу;

165.1.49. інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

(з 01.01.2012 р. пункт 165.1 статті 165 буде доповнено підпунктом 165.1.50 відповідно до змін, передбачених абзацами п’ятим і шостим підпункту 61 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

165.1.1. Не включаються до бази оподаткування виплати у формі саме державної матеріальної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Подібні виплати не підлягають оподаткуванню, оскільки через державний бюджет і фонди соціального страхування відбувається вторинний перерозподіл національного доходу.

165.1.2. Не включаються до бази оподаткування суми доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України. Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень. Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу, який визначається Законом про Державний бюджет України щороку. Відповідно до зазначеного розміру приросту внутрішнього державного боргу на рік Міністерство фінансів України визначає періодичність, обсяги емісії та погашення державних цінних паперів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 80 «Про випуск облігацій внутрішніх державних позик» оголошується проведення розміщень короткострокових, середньострокових і довгострокових державних облігацій. Фізичні особи мають право купувати облігації внутрішньої державної позики через комерційні банки України та інших фінансових посередників. Виплачені проценти за даними фінансовими інструментами не оподатковуються.

165.1.3. Звільняється від оподаткування сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації встановлюються для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Зокрема, для громадян першої категорії (ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»):

1) безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

2) безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів);

3) позачергове безплатне щорічне надання органами соціального забезпечення санаторно-курортних путівок або одержання за бажанням громадян грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні, що визначається Кабінетом Міністрів України, для самостійного санаторно-курортного лікування;

4) щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах;

5) виплата допомоги з тимчасової непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від безперервного стажу роботи;

6) виплата працюючим інвалідам допомоги з тимчасової непрацездатності до 4 місяців підряд або до 5 місяців у календарному році;

7) оплата займаної ними та членами їх сім’ї житлової площі (у межах норми, передбаченої статтею 47 Житлового кодексу України) в розмірі 50 процентів квартирної плати, обчисленої за ставками, встановленими для робітників і службовців, а також оплата в розмірі 50 процентів встановленої плати за користування комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) і телефоном. Вказана пільга поширюється також на сім’ї, що втратили годувальника, який став жертвою Чорнобильської катастрофи;

8) передача безплатно в особисту власність займаних ними та їх сім’ями житлових приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду незалежно від того, чи є вказана особа наймачем чи членом сім’ї наймача. Вказана пільга може бути використана один раз;

9) позачергове безплатне забезпечення автомобілем ЗАЗ-968 (за наявності відповідних медичних показань або інвалідності I, II групи, а також відсутності в особистому користуванні автомобіля). За бажанням інваліда йому може бути позачергово продано автомобіль іншої марки з оплатою різниці у вартості, якщо протягом семи років перед зверненням він не купував новий автомобіль;

10) забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов’язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров’я України;

11) безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) на території України;

12) одержання лікарняного листка на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду туди й назад, з виплатою допомоги у зв’язку з державним соціальним страхуванням незалежно від того, ким і за чий рахунок видано путівку;

13) позачергове обов’язкове забезпечення їх дітей місцями у дошкільних закладах незалежно від відомчої підпорядкованості;

14) звільнення від сплати податків і мита всіх видів;

15) безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад повітряним або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків;

16) позачергове відведення місцевими радами народних депутатів земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач;

17) одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво з розрахунку 13,65 квадратних метрів на кожного члена сім’ї з погашенням 50 процентів позики за рахунок державного бюджету, а також безпроцентної позики для будівництва садових будинків та благоустрою садових ділянок, будівництва індивідуальних гаражів незалежно від того, кому з членів сім’ї відведено земельну ділянку, чи хто з них є членом кооперативу. Вказані пільги можуть бути використані один раз;

18) використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік;

19) надання безпроцентної позики для організації підприємницької діяльності, селянського (фермерського) господарства. Вказана пільга може бути використана один раз;

20) погашення несплаченої частини безпроцентної позики на господарське обзаведення в розмірі до 5 тисяч карбованців на сім’ю, яку одержали евакуйовані з 30-кілометрової зони, за рахунок держави;

21) оплата лікарняних листків з тимчасової непрацездатності особам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який вони одержували під час роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами;

22) відшкодування збитків, завданих у результаті захворювання або каліцтва, що виникли у зв’язку з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і призвели до стійкої втрати працездатності (без встановлення інвалідності), визначається в порядку, передбаченому законодавством для випадків відшкодування таких збитків, завданих робітникам і службовцям при виконанні ними своїх трудових обов’язків.

Суми відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, для громадян 2, 3 і 4 категорій, регламентуються ст. 21, 22, 23 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

165.1.4. Не включаються до бази оподаткування суми виплат чи відшкодував (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються платникам податків, які визначені абзацами а) — г) пп. 1.4 ст. 165 Кодексу, у вигляді цільової або нецільової благодійної допомоги, що постраждали внаслідок екологічних, техногенних та інших катастроф, стихійного лиха, аварій, епідемій тощо. Граничні суми благодійної допомоги, що не підлягають оподаткуванню, у кожному окремому випадку визначаються Кабінетом Міністрів України.

165.1.5. Стаття 7 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» визначає види обов’язкового страхування, що здійснюються в Україні. Сума внесків на такі види обов’язкового страхування не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Виняток складає сума внесків:

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи).

Вищезазначені види загальнообов’язкового державного соціального страхування включаються в єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464-17, редакція від 08.07.2010.

165.1.6. Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464-17, редакція від 08.07.2010, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Єдиний внесок не входить до системи оподаткування (п. 2 ст. 8 даного Закону). Таким чином, нарахування єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється роботодавцями за рахунок сум, на які єдиний внесок нарахований, але без зменшення на суму відрахувань податків.

165.1.7. Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума страхових внесків, сплачених до Накопичувального пенсійного фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Відповідно пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу також не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення та внесок до фонду банківського управління (визначеного пп. 14.1.259 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), які сплачуються:

а) особою-резидентом, яка визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більше ніж сума, визначена в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього розділу, у розрахунку за місяць за сукупністю всіх таких внесків.

165.1.8. Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків сума коштів, які належать платнику податку, які відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку.

165.1.9. Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю від 10.12.1971 № 322-VІІІ на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівники мають право на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7 Закону України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці»). Такі пільги та компенсації у вигляді лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту забезпечуються за рахунок роботодавця, а їх вартість не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу найманого працівника — платника податків.

Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участі професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою, мийними та знешкоджувальними засобами розробляються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Порядки видачі спеціального (форменого) одягу та взуття, його переліки та граничні строки використання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

165.1.10. Військовослужбовці строкової служби (у тому числі особи, які проходять альтернативну службу) мають право на грошове або майнове утримання чи забезпечення з бюджету. Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (п. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу від 08.07.2010 № 2456-VI).

165.1.11. Не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт. Підлягають оподаткуванню суми надміру витрачених коштів, що отримані платником податку на відрядження або під звіт та не повернуті у встановлений строк (п. 170.9 ст. 170 Кодексу).

165.1.12. Відповідно до ст. 8 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, що підтверджені за необхідності висновком експертизи, споживач у порядку та у строки, встановлені законодавством і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний з числа наявного у продавця (виробника) товар.

Відповідно до пояснення норм підпункту 165.1.12 Кодексу потребує обґрунтування й поняття гарантійного строку. Гарантійний строк — строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку з введенням її в обіг (п. 5 ст. 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»). Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна та грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування, якщо вона не перевищує ціну придбання таких товарів.

165.1.13. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (п. 2 ст. 6 °Cімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III). Згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути:

будь-яке майно за винятком виключеного з цивільного обороту;

заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, укладеним в інтересах сім’ї;

речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя.

У випадку розірвання шлюбу чи визнання його недійсним зазначені вище об’єкти права спільної сумісної власності подружжя підлягають поділу за рішенням суду або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного кодексу України. Вартість об’єктів прав спільної сумісної власності, отриманих внаслідок поділу сторонами — платниками податку, не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.14. Згідно з п. 2 ст. 75 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ аліменти — це утримання, право на яке має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їх згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі (п. 1 та п. 2 ст. 77 Сімейного кодексу України). Доходи платника податку у вигляді аліментів не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Виплата аліментів нерезидентом, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є винятком.

165.1.15. Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим розділом Кодексу для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 Кодексу).

165.1.16. Об’єктом відчуження є земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (п. 1 ст. 3 Закону України від 17.11.2009 № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»). Примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності — перехід права власності на земельні ділянки, інші об’єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду. Вартість отриманої платником податку компенсації відчуженого майна у грошовій чи негрошовій формі не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків.

165.1.17. Грошові зобов’язання, страхові внески з бюджетів або державних цільових страхових фондів, а також бюджетне відшкодування під час застосування права на податкову знижку можуть бути сплачені платнику податку у розмірі, більшому за передбачений законодавством. У такому випадку сума такої переплати не включається до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків.

165.1.18. Дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку (пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Відповідно до ст. 88 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV учасники господарського товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). За умови нарахування дивідендів при розподілі прибутків господарського товариства пропорції (частки) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента не змінюються, та в результаті збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів — сума нарахованих дивідендів на користь платника податків не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.19. Не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми коштів або вартість майна (послуг), отримані платником податку на лікування та (або) медичне обслуговування від:

благодійної організації (на підставі Закону України від 16.09.1997 № 531/ 97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації»);

його роботодавця (згідно з Кодексом законів про працю від 10.12.1971 № 322-VIII, Закону України від 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Необхідною умовою для невключення вартості такої допомоги в загальний оподатковуваний дохід платника податку є наявність підтверджуючих документів.

165.1.20. Стаття 43 Гірничого закону України від 06.10.1999 № 1127-ХІV встановлює, що підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, таким категоріям осіб:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах — не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше ніж 7 років 6 місяців — для жінок; на роботах, пов’язаних із підземними умовами, — не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше ніж 12 років 6 місяців — для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках — не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше ніж 15 років — для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» І, II, III ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі коли вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

Вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу даних категорій громадян — платників податку. Порядок виконання цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України.

165.1.21. Дохід фізичної особи у вигляді компенсації роботодавцем вітчизняним вищим та професійно-технічним навчальним закладам вартості підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи за кожний повний або неповний місяць не включається в розрахунок її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу встановлює обмеження розміру такої суми оплати: не більше суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Відшкодування витрат роботодавцем на користь фізичної особи для підготовки чи перепідготовки у вищих та професійно-технічних навчальних закладах не зобов’язує фізичну особу перебувати у трудових відносинах з таким роботодавцем. Обов’язковою умовою для невключення такої суми оплати до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку є письмовий договір (контракт) щодо зобов’язання фізичної особи відпрацювати у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу не менше ніж три роки.

Якщо протягом періоду навчання або до закінчення третього календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, в якому платник податку припинив трудові відносини з роботодавцем, сума оплати вартості навчання впродовж року припинення таких трудових відносин вважається додатковим благом та оподатковується згідно з п. 167.1 ст.167 Кодексу.

165.1.22. Відповідно до пп. 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 Кодексу смерть фізичної особи (платника податку) є однією з підстав для припинення податкового обов’язку. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і в строки, визначені цим Кодексом, законами з питань оподаткування чи митної справи (п. 36.1 ст. 36 Кодексу). Останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку (п. 162.3 ст. 162 Кодексу). Відповідно кошти або вартість майна (послуг), що надаються фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України, відповідними територіальними управліннями з питань праці та соціального захисту населення, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування України або професійною спілкою як допомога на поховання платника податку, не включаються в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Винятком є надання такої допомоги роботодавцем померлого платника податку за його останнім місцем роботи, якщо обсяг наданої допомоги на поховання перевищує подвійний розмір суми, обчисленої шляхом множення місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, на 1,4 та округлення до найближчих 10 гривень (абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу). У такому випадку сума перевищення оподатковується при нарахуванні (виплати, наданні) допомоги на поховання померлого платника податків.

165.1.23. Відповідно до ст. 12 Постанови КМУ від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, крім тих, що перебувають під опікою (піклуванням), знаходяться на повному державному утриманні. Новий комплект одягу, взуття та грошова допомога, визначені в ст. 13 даної Постанови, видаються дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили. Відповідно вартість такого матеріального забезпечення не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

165.1.24. Згідно з пп. 14.1.31 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відчуження майна — це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування. У випадку відчуження сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), здійсненого власником такої продукції особисто, податковий агент (зокрема, фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності) при закупівлі у власника сільськогосподарської продукції має право не утримувати податок на доходи фізичних осіб з виплачених за таку продукцію доходів за умови пред’явлення такими власниками довідки про право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Форма довідки, строк дії, порядок її видачі будуть затверджені центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

165.1.25. Не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума коштів, одержаних ним за продаж вторинної сировини та побутових відходів. У випадку здачі (продажу) платником податку брухту чорних та дорогоцінних металів такий отриманий дохід оподатковується за ставками ст. 167 Кодексу. Статус податкового агента набуває особа, що його закуповує.

165.1.26. Відповідно до п. 1 ст. 51 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII «Про освіту» учні, студенти, курсанти військових навчальних закладів, ординатори, аспіранти або ад’юнкти мають гарантоване державою право на забезпечення стипендіями. Стипендія — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі особам, які навчаються у навчальних закладах та наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, у навчальних закладах, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів (Постанова КМУ від 12.07.2004 № 882 «Питання стипендіального забезпечення»).

Стипендія та сума її індексації не підлягає оподаткуванню, якщо вони не перевищують розмір місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (абзац перший пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу). Оподатковується на загальних підставах лише сума перевищення такої граничної межі, визначеної в абзаці першому пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу.

165.1.27. Відповідно до Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування, при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 даного Закону). Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в уповноваженому органі, здійснена актуарієм, і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми (ст. 28 даного Закону).

Не оподатковуються доходи платника податку, отримані у вигляді страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми за договорами страхування, крім випадків довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за умов:

а) при страхуванні життя або здоров’я платника податку:

— виконання умов договору страхування;

— викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя;

— за фактом здійснення страхового випадку, визначеного в частині другій ст. 8 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», відповідним документальним підтвердженням заподіяної шкоди застрахованій особі.

У випадку смерті застрахованої особи страхова виплата прирівнюється до спадщини й оподатковується за правилами та ставками, визначеними в ст. 174 Кодексу. Причому вигодонабувач, визначений частинами третьою та четвертою ст. 3 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», прирівнюється до спадкоємця;

б) при страхуванні майна не підлягає оподаткуванню сума страхового відшкодування, що не перевищує суми вартості застрахованого майна із сплаченими страховими платежами. Вартість застрахованого майна визначається із застосуванням звичайної ціни (ст. 39 Кодексу);

в) при страхуванні цивільної відповідальності, коли сума страхового відшкодування не перевищує розмір заподіяної шкоди вигодонабувачу (бенефіціару). Вартість такої заподіяної шкоди визначається із застосуванням звичайної ціни (ст. 39 Кодексу).

165.1.28. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина чи пенсійна виплата, отримана платником податку за договором довгострокового страхування життя, у т. ч. страхування довічних пенсій, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління, укладеним з учасником фонду банківського управління, визначених пп.170.8.3 п.170.8 ст. 170 Кодексу, тобто не оподатковуються під час їх нарахування (виплати) податковим агентом:

— сума регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя або пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, пенсійних виплат на визначений строк, одноразових пенсійних виплат або довічних пенсій, нарахованих платником податку — резидентом, який не досягнув повноліття або має вік не менше ніж 70 років;

— сума страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримала інвалідність І групи;

— сума виплати за договором пенсійного вкладу, виплат з рахунку учасника фонду банківського управління, виплати пенсії на визначений строк, довічної пенсії або одноразової виплати, якщо вкладник, учасник недержавного пенсійного фонду чи застрахована особа отримали інвалідність І групи;

— сума одноразової пенсійної виплати учаснику недержавного пенсійного фонду або Накопичувального фонду за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Дохід у вигляді страхової виплати або виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління чи за договором недержавного пенсійного забезпечення, що у разі смерті застрахованої особи сплачується вигодонабувачу або спадкоємцю платника податку, оподатковується за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини, тобто за нормами ст.174 Кодексу.

Сума доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя, пенсійними вкладами, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та недержавного пенсійного забезпечення, що підлягають оподаткуванню, зменшується на суму страхових внесків, сплачених за такими договорами до 1 січня 2004 року.

Слід зазначити, що порядок застосування пп.165.1.28 вказаного вище пункту та статті Кодексу визначається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Також, пп. 165.1.5 — 165.1.8 п. 165.1 ст. 165 Кодексу зазначають, що не підлягає оподаткуванню сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його роботодавця у розмірах, визначених законом та сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління, а також сума коштів, що належать платнику податку, які відповідно до закону перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку.

Крім того, сума надміру сплачених грошових зобов’язань, страхових внесків з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування під час застосування права на податкову знижку, що повертається платнику податку (пп. 165.1.17 п.165.1 ст. 165 Кодексу), та сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у т. ч. страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов:

а) під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі: дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором

страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором;

викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого ніж довгострокове страхування життя;

в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця);

б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати (пп. 165.1.27 п.165.1 ст.165 Кодексу), також не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Разом з тим Кодексом чітко встановлено (пп.164.2.15 п.164.2 ст.164), що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя (у т. ч. за договорами страхування довічних пенсій) та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, у випадках та розмірах, визначених пп. 170.8.2 п. 170.8 ст. 170 Кодексу, тобто податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставками, визначеними у п. 167.1 ст. 167 Кодексу (15 та 17 %), з:

а) 60 відсотків суми:

— одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя у разі досягнення застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору.

Якщо вигодонабувач є страхувальником за договором, оподаткуванню підлягає величина перевищення страхової виплати над сумою внесених страхових платежів за правилами оподаткування доходів від розміщення коштів на депозитних рахунках;

— одноразової страхової виплати за договором страхування довічних пенсій, за винятком одноразової виплати, передбаченої у пп. 170.8.3 «в» п. 170.8 ст. 170 Кодексу;

— виплати пенсії на визначений строк, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, визначені законодавством;

— регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, зазначених у пп. 170.8.3 «а» п. 170.8 ст. 170 Кодексу;

б) викупної суми у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя;

в) суми коштів, з якої не було утримано (сплачено) податок та яка виплачується вкладнику з його пенсійного вкладу або рахунка учасника фонду

банківського управління у зв’язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу, договору довірчого управління, договору недержавного пенсійного забезпечення.

165.1.29. Під основною сумою депозиту розуміється сума коштів, що були фактично надані фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу, або повернення із закінченням встановленого договором строку (пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), але без урахування суми процентів, що має бути нарахована та виплачена фінансовою організацією за використання залучених коштів.

Під основною сумою кредиту розуміється сума коштів, що надані банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа, згідно із законодавством, країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають, згідно з відповідним законодавством, статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент, але без урахування таких нарахованих (сплачених) процентів.

165.1.30. На підставі ст. 1 Закону України від 21.11.1996 № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов’язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років. Компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року, та інших формах відповідно до чинного законодавства. У разі смерті вкладника така сума виплат прирівнюється до спадщини й оподатковується за нульовою ставкою (пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

165.1.31. Сума наданої чи отриманої платником податку поворотної фінансової допомоги, визначеної абзацем сьомим пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу як сума коштів для користування за договором, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

165.1.32. Для цілей розділу IV Кодексу частина перша пп. 170.2.7 п. 170.2 ст. 170 Кодексу термін «інвестиційний актив» визначає як пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, що виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку незалежно від місця їх подальшого продажу.

Пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 чітко визначає випадки, коли прибуток від операцій з інвестиційними активами не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу. При цьому платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операції з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів. Згідно з відповідними положеннями цього розділу Кодексу прибуток від операцій з майном також може не включатися в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків — одержувача такого прибутку.

165.1.33. Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України від 23.06.1995 № 239/95-ВР «Про донорство крові та її компонентів» донорство крові та її компонентів — це добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. У частинах першій, другій та третій ст. 9 даного Закону та згідно з відповідним законодавством щодо донорства жіночого молока, інших видів донорства донорам передбачається виплата середнього заробітку за рахунок коштів власника підприємства, установи, організації, де працює донор, або уповноваженого ним органу.

165.1.34. Згідно зі ст. 9 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також шляхом приватизації, визначеної Законом України від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Сума отриманої платником податку з числа державних службовців та прирівняних до них осіб одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов вважається додатковим благом (відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу). Таким чином, підлягає оподаткуванню на підставах та за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

165.1.35. На основі членських внесків, передбачених ст. 34 та ст. 44 Закону України від 15.09.1999 № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», професійні спілки можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, тобто представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Відповідно платник податку, член такої професійної спілки, має право отримати путівки на відпочинок, оздоровлення та лікування, у тому числі на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або його дітей віком до 18 років безкоштовно або зі знижкою. Законодавством України передбачається отримання такої путівки платником податку й за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування.

165.1.36. Фізичні особи — підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, з доходів від провадження господарської діяльності сплачують податок у порядку, визначеному у підрозділі 8 розділу XX Кодексу.

165.1.37. З метою підготовки чи перепідготовки фізичної особи у вищих та професійно-технічних навчальних закладах роботодавець відшкодовує вартість такого навчання за кожний повний або неповний місяць. Абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу встановлює обмеження розміру такої суми оплати: не більше суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

165.1.38. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть бути нагороджені державною нагородою (відповідно до Закону України від 16.03.2000 № 1549-ІІІ «Про державні нагороди України») та іншими нагородами. На підставах даного підпункту вартість одержаних нагород не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід і не підлягає оподаткуванню.

165.1.39. Дарунки, призи переможців та призерів спортивних змагань не підлягають оподаткуванню, за умови якщо їх вартість не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року. У випадку перевищення — оподатковується на загальних підставах, визначених п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

165.1.40. Відповідно до даного підпункту не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми доходу платника податку, отриманого через відчуження (продаж) акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР (на підставі ст. 1 Закону України від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»), а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення, та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

165.1.41. Для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум тощо) юридичні особи можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Відповідно нараховані проценти за такими рахунками не підлягають оподаткуванню.

165.1.42. Якщо платник податку бере участь у конгресах, симпозіумах, зборах, конференціях, пленумах, з’їздах, фестивалях, виставках, концертах, реабілітаційних заходах, фізкультурно-спортивних заходах та конкурсах, організатори яких повним обсягом відшкодовують супутні витрати щодо участі такого платника податків, то такі отримані суми коштів не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не оподатковуються. До таких витрат належать: витрати на проживання, харчування та проїзд до місця проведення заходів та у зворотному напрямі.

Організаторами виступають всеукраїнські громадські організації інвалідів та їх спілки.

165.1.43. Відповідно до Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування, при настанні страхового випадку. Сума страхової виплати (відшкодування) на підставах пп. «г» п. 174.1 ст. 174 Кодексу є об’єктом спадщини платника податку. На випадок смерті застрахованої особи сума страхової виплати, відповідно до договору страхування, не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, якщо отримувачем страхової виплати є члени сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення або особа, яка є інвалідом І групи, або дитина-інвалід, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Слід зазначити, що інші об’єкти спадщини, визначені в пп. «а», «б», «ґ» п. 174.1 ст. 174 Кодексу, для таких категорій громадян-отримувачів страхової виплати оподатковуються за нульовою ставкою й включаються спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і відображаються у річній податковій декларації.

165.1.44. Згідно зі ст. 79 Господарського кодексу від 16.01.2003 № 436-IV господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. Здійснення внесків до статутного фонду товариства платником податків є підставою для набуття ним корпоративних прав. Частина друга ст. 86 Господарського Кодексу визначає перелік майнових та немайнових вкладів засновників. Такий вклад, оцінений у гривнях, платника податку не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що здійснив майновий або немайновий внесок до статутного фонду юридичної особи.

165.1.45. До побічних лісових користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету (ст. 73 Лісового кодексу України від 21.01.1994 № 3852-ХІІ). Нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства можуть бути передбачені й інші види побічних лісових користувань, вартість побічних лісових користувань платника податку для власного споживання не включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.46. Не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків отримана сума коштів внаслідок виграшу, одержання призу у державній грошовій лотереї. Причому сума такого виграшу, призу не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених з урахуванням вимог Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум».

165.1.47. Згідно зі ст. 1 Закону України від 15.09.1999 № 1045-ХIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Ст. 34 даного Закону визначає, що профспілки, їх об’єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Відповідно до статуту професійна спілка може здійснювати виплати чи відшкодування (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами) на користь свого члена у визначених розмірах та цільовим спрямуванням. Якщо сукупний розмір таких виплат не перевищує суми граничного розміру доходу, що дорівнює місячному прожитковому мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу), відповідно сплачені суми коштів члену професійної спілки — платнику податку не включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому зазначені виплати повинні бути здійснені у розмірах та на цілі, встановлені загальними зборами членів профспілки.

165.1.48. З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства). Ст. 95 Господарського кодексу від 16.01.2003 № 436-IV визначає виробничий кооператив як добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. За умови, що такий виробничий кооператив є сільськогосподарським зі спеціалізацією на виробництво молока та м’яса; використовує працю лише членів кооперативу, причому такі члени — виключно фізичні особи; господарську діяльність здійснює з використанням земельних ділянок членів, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва), то не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку — члена такого кооперативу.

Доходи від кооперативних виплат. Відповідно п. 5 ст. 107 Господарського кодексу кооперативні виплати — це частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.

Сума одержаного платником податку паю у разі виходу з кооперативу — в порядку і строки, визначені його статутом.

165.1.49. Інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.50. Згідно зі змінами внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ буде доповнено підпункт відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з конвертації цінних паперів, якщо їх обмін здійснюється за звичайними цінами або за вартістю чистих активів, які не призводять до відчуження інвестицій та проводяться з цінними паперами інститутів спільного інвестування, що перебувають в управлінні однієї компанії з управління активами. Оскільки процес конвертації здійснюється шляхом обміну одних інвестиційних активів на інші, об’єкт оподаткування відсутній.

Стаття 166. Податкова знижка

166.1. Право платника податку на податкову знижку.

166.1.1. Платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року;

166.1.2. підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

166.2. Документальне підтвердження витрат, що включаються до податкової знижки.

166.2.1. До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);

166.2.2. оригінали зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

166.3. Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати:

166.3.1. частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу;

166.3.2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні та внесеним до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату передачі таких коштів та майна, у розмірі, що не перевищує 4 відсотки суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

166.3.3. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру доходу, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, в розрахунку на кожну особу, яка навчається, за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року;

166.3.4. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів), а також суму коштів, сплачених платником податку, визнаного в установленому порядку інвалідом, на користь протезно-ортопедичних підприємств, реабілітаційних установ для компенсації вартості платних послуг з реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, наданих такому платнику податку або його дитині-інваліду у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім:

а) косметичного лікування або косметичної хірургії, включаючи косметичне протезування, не пов’язаних з медичними показаннями, водолікування та геліотерапії, не пов’язаних з лікуванням хронічних захворювань;

б) протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, порцеляни та гальванопластики;

в) абортів (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями або коли вагітність стала наслідком зґвалтування);

г) операцій із зміни статі;

г) лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких є побутове зараження або зґвалтування);

д) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;

е) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не включено до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

166.3.5. суму витрат платника податку на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, сплачених платником податку страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю — суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу;

б) при страхуванні члена сім’ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім’ї чи за їх сукупністю — 50 відсотків суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім’ї;

166.3.6. суму витрат платника податку на:

оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами, встановленими законодавством, але не більше ніж сума, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік;

оплату вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, включаючи сплату державного мита;

166.3.7. суму коштів, сплачених платником податку у зв’язку із переобладнанням транспортного засобу, що належить платникові податку, з використанням у вигляді палива моторного сумішевого, біоетанолу, біодизелю, стиснутого або скрапленого газу, інших видів біопалива;

166.3.8. суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.

166.4. Обмеження права на нарахування податкової знижки.

166.4.1. Податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту — фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті;

166.4.2. загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень пункту

164.6 статті 164 цього Кодексу;

166.4.3. якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

166.5. Центральний орган державної податкової служби провадить безоплатні роз’яснення порядку документального підтвердження прав на податкову знижку та подання податкової декларації, у тому числі шляхом проведення відповідних навчань, семінарів тощо, забезпечує безоплатне надання бланків податкових декларацій з цього податку, інших розрахунків, передбачених цим розділом, податковими органами за першим запитом платника цього податку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

166.1.1. Відповідно до норм пп. 14.1.170 п.14.1 ст. 14 Кодексу податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Кодекс вводить певні обмеження права платників податку на одержання податкової знижки (п. 166.4.3 ст. 166.4 Кодексу), зокрема, якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. Крім того, право на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року має виключно платник податку — резидент України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту — фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті. Податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, одержаних протягом року платником податку у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності та особи, які займаються незалежною професійною діяльністю (самозайняті особи), не мають права на нарахування податкової знижки за податком на доходи фізичних осіб щодо свого річного оподатковуваного доходу, одержаного у межах провадження їх діяльності, тому що такий дохід не є заробітною платою. Цього права також не мають і усі інші особи, які одержують доходи, відмінні від заробітної плати.

166.1.2. Платник податку, який бажає скористатися правом на податкову знижку щодо сум, сплачених на навчання, може подати річну податкову декларацію до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси (місцем постійного або переважного проживання платника податку, місцем податкової реєстрації платника податку, визначеним згідно із законодавством) про суму свого загального річного оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати та вказати в ній сплачені суми та підтвердні документи щодо податкової знижки.

При цьому бланк декларації видається податковим органом безкоштовно, а працівники податкової інспекції зобов’язані також безкоштовно надати необхідну консультаційну допомогу щодо заповнення декларації.

Витрати, підтверджені платником податку документально, зазначаються платником податку у декларації.

166.2. До податкової знижки можуть бути включені фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача).

У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Оригінали зазначених документів не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

166.3. Відповідно до пункту 164.6 статті 164 Кодексу під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених Законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до Закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

166.3.1. Порядок надання платникам податку на доходи фізичних осіб податкової знижки по процентах за іпотечним кредитом визначено ст. 175 Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон № 898) іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця.

Згідно з положеннями абзацу п’ятого статті 5 та статті 16 Закону № 898 предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Одночасно, відповідно до положень підпункту 14.1.87 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, іпотечний житловий кредит — фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою, відповідно до закону, строком не менш як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу.

Враховуючи положення Закону та норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковою знижкою на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно таким умовам:

— у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу;

— до кредитного договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору;

— договір іпотеки (застави) обов’язково має бути нотаріально посвідченим;

— кредит має бути отриманий від банку;

— договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше ніж 5 років.

Поряд з цим п. 175.1 ст. 175 Кодексу платник податку — резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Таке право виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема, згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Згідно зі п. 175.2 ст. 175 Кодексу, якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку-позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 статті 175 Кодексу. Якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку — позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована у перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом дозволеного пунктом 175.4 статті 175 Кодексу строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку — позичальником протягом відповідного звітного податкового року, який враховується у погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 статті 175 Кодексу.

Згідно з пунктом 175.4 статті 175 Кодексу право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років, починаючи з року:

— в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається;

— в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.

Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених Законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених Законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до Закону.

Згідно з пунктом 175.5 статті 175 Кодексу, якщо сума одержаного фізичною особою іпотечного житлового кредиту перевищує суму, яка була витрачена на придбання (будівництво) предмета іпотеки, то до складу витрат включається сума відсотків, сплачена за користування іпотечним кредитом щодо витраченої за цільовим призначенням. Встановлено що у платника податку право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання та не частіше, ніж один раз на 10 років, починаючи з року, в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.

Водночас слід зазначити, що платник податку позбавляється права на включення частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту у разі втрати ним резидентського статусу, а також при виїзді такого платника податку за межі України на постійне місце проживання (із втратою резидентського статусу або без такої).

Також правом на податковий кредит не можуть скористатися самозайняті особи — платники податку, які є суб’єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Крім того, податковий кредит не можуть одержати військовослужбовці та інші особи, які згідно із умовами оплати праці одержують доходи, відмінні від заробітної плати.

166.3.2. Згідно з пунктом 157.1 статті 157 Кодексу до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих, згідно з вимогами законодавства, та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які є:

а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному Законом для провадження благодійної діяльності; громадськими організаціями, створеними з метою надання соціальних послуг, провадження оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями, громадськими організаціями інвалідів та їх місцевими осередками, створеними згідно із відповідним Законом науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами Ш-IV рівня акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави; заповідниками, музеями та музеями-заповідниками;

в) кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами;

г) іншими, ніж визначені в підпункті «б» цього пункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

д) спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів;

е) релігійними організаціями, зареєстрованими в порядку, передбаченому Законом;

є) житлово-будівельними кооперативами та об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку;

ж) професійними спілками, їх об’єднаннями та організаціями профспілок, а також організаціями роботодавців та їх об’єднаннями, утвореними в порядку, визначеному Законом.

166.3.3. Розглянемо безпосередньо, в яких саме навчальних закладах плата за навчання може бути включена до податкової знижки. Щодо вищих навчальних закладів, то згідно із Законом України від 17 січня 2002 року № 2984 «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад — це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Вищі навчальні заклади можуть бути різних форм власності: вищий навчальний заклад державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищий навчальний заклад комунальної форми власності, вищий навчальний заклад приватної форми власності. Кожний вищий навчальний заклад повинен мати ліцензію Міносвіти України, тобто має пройти процедуру визнання спроможності такого вищого навчального закладу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Вищі навчальні заклади мають І-IV рівні акредитації, тобто рівні спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації. Законом про вищу освіту встановлено такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

— вищий навчальний заклад першого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

— вищий навчальний заклад другого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

— вищий навчальний заклад третього рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

— вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Отже, при сплаті за навчання у перелічених вищих і професійно-технічних навчальних закладах (які відповідають усім вимогам законів про освіту та про професійно-технічну освіту) платники податку можуть реалізувати право на податкову знижку. При цьому досить важливим є той момент, що навчальний заклад, щодо витрат на навчання в якому надається податкова знижка, має бути виключно вітчизняним, тобто за навчання за кордоном податкова знижка не надається.

Підставою для включення платником податку до податкової знижки сум коштів, сплачених за навчання, є наявність у нього відповідних платіжних

документів, що підтверджують сплату ним цих сум, наприклад таких, як платіжне доручення на безготівкове перерахування коштів; або квитанція банку чи відділення зв’язку; або довідка працедавця, який за дорученням платника податку здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу на його навчання або навчання інших членів його сім’ї першого ступеня споріднення до навчальних закладів. При цьому у платіжному документі має бути зазначено саме П. І. Б. платника податку, який претендує на податкову знижку.

Оригінали зазначених документів не надсилаються (не надаються) податковому органу згідно зі ст. 176 пп.176.1. Кодексу, але необхідно отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку. Згідно зі статтею 176 пп.176.1 Кодексу платник податку, який бажає скористатися правом на податкову знижку щодо сум, сплачених на навчання, може подати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов’язковим. На вимогу органу державної податкової служби та у межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку. При цьому бланк декларації видається податковим органом безкоштовно, а працівники податкової інспекції зобов’язані також безкоштовно надати необхідну консультаційну допомогу щодо заповнення декларації. Річна податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою на це платником податку. Декларація подається до податкового органу за місцем податкової адреси платника протягом усього податкового року, наступного за звітним.

Згідно зі ст. 43 пп. 43.5 Кодексу контролюючий орган не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. На підставі отриманого висновку Державна казначейська служба України протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум податків платникам податків у порядку, встановленому Державної казначейською службою України.

Контролюючий орган несе відповідальність, згідно із законодавством, за несвоєчасність передачі Державній казначейській службі України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

166.3.4. Відповідно до Прикінцевих положень Кодексу ст. 1 цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 розділу IV Кодексу, який набирає чинності з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності Закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

166.3.5. Відповідно до пп. 165.1.5 п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується) сума внесків на обов’язкове страхування платника податку, відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пп. 165.1.7 п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду. Відповідно до пп. 165.1.27 «а» п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується) сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі: дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором; викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя; в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця).

Згідно з пп. 166.3.5 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до складу податкової знижки суму витрат платника податку на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, сплачених платником податку страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю — суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу (податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень);

б) при страхуванні члена сім’ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім’ї чи за їх сукупністю — 50 відсотків суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім’ї.

Якщо платник податку або члени його сім’ї першого ступеня споріднення були застраховані їх роботодавцями, є вкладниками недержавних пенсійних фондів чи пенсійних депозитних рахунків на їх користь, згідно з підпунктом «в» підпункту 164.2.16 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, то гранична сума, встановлена підпунктом «а» або «б» цього підпункту, зменшується для відповідної застрахованої особи або учасника недержавного пенсійного фонду на суму страхових внесків або внесків до недержавних пенсійних фондів чи на пенсійні депозитні рахунки, сплачених її працедавцем протягом такого звітного податкового року. Тобто сума, сплачена роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя за платника податку чи члена його сім’ї першого ступеня споріднення, не включається до переліку витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту такого платника податку, і тому не впливає на величину нарахованого платником податку податкового кредиту по сплачених ним за власний рахунок страхових внесках, страхових преміях за договором довгострокового страхування життя.

166.3.6. Відповідно до підпункту 166.3.6 пункту 166.3 статті 166 Кодексу платник податку має право включити до складу податкової знижки звітного року фактично понесену ним суму витрат платника податку на: оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами, встановленими законодавством, але не більше ніж суму, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік; оплату вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, включаючи сплату державного мита.

Поряд з цим (пп. 166.3.4 п. 166.3 ст. 166) також передбачено, що до податкової знижки дозволено включати суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Але на сьогодні не прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове медичне страхування», тому, відповідно до Прикінцевих положень Кодексу ст. 1, Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 розділу IV Кодексу, який набирає чинності з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності Закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

Згідно з пунктом 7 статті 281 Цивільного Кодексу України: «Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством». Згідно із статтею 48 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19.11.92 р. № 2801-ХІІ застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Відповідно до Листа від 27.03.2006 року № 4.40–19/186 Міністерства охорони здоров’я України до допоміжних репродуктивних технологій (штучного запліднення) належать: ЗІВ — запліднення «ін вітро» (ТУБ); ІКСІ — ін’єкція одного спермія в цитоплазму ооцита (ІКБІ); ІСЧ — інсемінація спермою чоловіка; ІСД — інсемінація спермою донора; ЕТ — ембріотрансфер; сурогатне материнство. Враховуючи наведене, до податкової знижки, передбаченої в підпункті 166.3.6 пункту 166.3 статті 166 Кодексу, платник податку-жінка може віднести вартість безпосередньо процедур, зазначених у Листі МОЗ України.

166.3.7. Відповідно до підпункту 14.1.251 пункту 14.1 статті 14 Кодексу транспортні засоби, що використовувалися, — транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби. Відповідно до підпункту 14.1.50 пункту 14.1 статті 14 Кодексу добавки на основі біоетанолу — біокомпоненти моторного палива, отримані шляхом синтезу із застосуванням біоетанолу або змішуванням біоетанолу з органічними сполуками та паливом, одержаними з вуглеводневої сировини, в яких вміст біоетанолу відповідає вимогам нормативних документів та які належать до біопалива. Відповідно до підпункту 14.1.141 пункту 14.1 статті 14 Кодексу паливо моторне сумішеве — види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та добавками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве.

166.3.8. До складу витрат платник податку може включити суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.

166.4.1. Відповідно до норм пп. 14.1.215 «в» п. 14.1 ст. 14. Кодексу резиденти — це: фізичні особи-резиденти — особи, які є громадянами України, іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки), іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу), а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів поточного та/або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від’їзду), для яких порядок підтвердження статусу резидента визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 24 Конституції України, яка декларує принцип рівності громадян перед законом і заборони обмежень за ознакою релігійних переконань, підпунктом 166.4.1 пункту 166.4 статті 166 встановлено, що існує рівність у праві на одержання податкової знижки всіх платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі й осіб, які через релігійні переконання не бажають мати реєстраційний номер платника податку — фізичної особи.

Відповідно до норм пп. 70.3.5. пункту 70.3 ст. 70 Кодексу до облікової картки фізичної особи — платника податків вноситься така інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

Відповідно до норм пункту 70.5 ст. 70 Кодексу фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи — платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи — платника податків до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, — органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи — платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу.

Форма облікової картки фізичної особи — платника податків і порядок її подання встановлюються центральним органом Державної податкової служби України.

Фізична особа несе відповідальність, згідно із законодавством України, за достовірність інформації, що вноситься до облікової картки фізичної особи-платника податків.

166.4.2. Загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за наявності.

При цьому доцільно зазначити, що відповідно до пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, в тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

166.4.3. Відповідно до пп. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 Кодексу є певні обмеження права платників податку на одержання податкової знижки, зокрема, якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року і до кінця року, наступного за звітним (зміни згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI), то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Крім того, право на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року має виключно платник податку — резидент України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резидент — фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті. Податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, одержаних протягом року платником податку у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

166.5. Відповідно до глави 3 Роз’яснення податкового законодавства п. 52.1 ст. 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають консультації з питань практичного використання конкретних норм податкового законодавства.

Згідно із ст. 52 п. 52.2 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію. Згідно із ст. 52 п. 52.3 Кодексу за вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі. Згідно із ст. 52 п. 52.4 Кодексу консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або митного органу, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Згідно зі ст. 52 п. 52.5 Кодексу Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх компетенції.

Стаття 167. Ставки податку

167.1. Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 — 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з підпунктом «є» пункту 176.1 статті 176, статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 — 167.4 цієї статті.

167.2. Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

(з 01.01.2012 р. до абзацу п’ятого пункту 167.2 статті 167 будуть внесені зміни, передбачені абзацом сьомим підпункту 63 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

доходи у вигляді дивідендів;

доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.

167.3. Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної абзацом першим пункту 167.1 цієї статті, бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім виграшу у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів.

Як виняток з абзацу першого цього пункту грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті «б» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.1 цієї статті.

167.4. Ставка податку становить 10 відсотків бази оподаткування щодо доходу у формі заробітної плати, визначеного згідно із пунктом

164.6 статті 164 цього Кодексу, шахтарів — працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості, — за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

167.5. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього розділу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

167.1. Ставка податку є обов’язковим елементом податку, що визначає розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування (див. коментар до ст. 25). Даною нормою Кодексу запроваджується помірно-прогресивна шкала ставок податку з доходів фізичних осіб. Ставка податку до доходів від трудової діяльності та здійснення підприємницької діяльності на загальних умовах встановлена на рівні 15 % щомісячної бази оподаткування. При цьому оподаткуванню підлягають виграші у державну і недержавну грошову лотерею (див. коментар до п. 1.203 ст. 14 Кодексу), а також виграш гравця, отриманий від організатора азартної гри. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх. Тому оподаткування доходів від виграшу в азартній грі стосується лише таких доходів з іноземних джерел походження (див. коментар до ст. 163 Кодексу). Гранична ставка податку становить 17 % бази оподаткування для суми, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 20.10.2009 № 1646 «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на 1 січня звітного податкового року, з урахуванням сплаченого податку за ставкою 15 %. Станом на 01.01.2012 року мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 1073 гривні, яка індексується протягом року, тобто за ставкою податку в 17 % будуть оподатковуватися доходи від трудової та підприємницької діяльності, щомісячний розмір яких перевищує 10730 гривень з урахуванням сплаченого податку за ставкою 15 %. Згідно з п. 6 ст. 164 Кодексу під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які сплачуються за рахунок заробітної плати працівника. Це означає, що при визначенні граничної межі доходу, з якого сплачується податок за ставкою 17 %, не повинні враховуватися пенсійні та соціальні внески платника податку, що сплачені за рахунок його доходу. Згідно з Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» протягом календарного року величина мінімальної заробітної плати може підлягати індексації.

Алгоритм утримання ПДФО з місячного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, такий.

Максимальна сума доходу застрахованої особи, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом (п. 4 ст. 1 Закону від 08.07.10 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»). Так, з 01.01.12 р. до 31.03.12 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1073 грн (ст. 21 Закону від 23.12.10 р. № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік»). Отже, протягом І кварталу єдиний внесок справлятиметься із суми 18241 грн.

До доходу в межах десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року, застосовується ставка ПДФО 15 %, а до суми перевищення цієї межі — 17 % (п. 167.1 Податкового кодексу). У 2012 році 15 %-ва ставка застосовується до доходу в межах 10730 грн.

Для утримання ПДФО із суми заробітної плати, що перевищує максимальну суму доходу застрахованої особи, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, потрібно таку суму заробітної плати умовно поділити на три частини:

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 15 % і з якої утримується єдиний соціальний внесок (у 2012 році — 10730 грн);

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 17 % і з якої утримується єдиний соціальний внесок, визначається як різниця між максимальною сумою доходу, з якого справляється єдиний внесок та максимальною сумою заробітної плати, з якої ПДФО утримується за ставкою 15 %. У 2012 році така різниця протягом усього року дорівнює 7 511 грн (18241 грн — 10730 грн);

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 17 % і з якої не утримується єдиний соціальний внесок. Визначається як різниця між фактичною сумою заробітної плати і максимальною сумою доходу, з якого справляється єдиний внесок.

З кожної частини доходу ПДФО обчислюється окремо.

Згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, і осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, існує необхідність проведення додаткових розрахунків при обчисленні бази оподаткування для визначення ставки податку, за якою дохід має оподатковуватися. Так, ставку податку 17 відсотків застосовують до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

167.2. Ставка податку встановлена на рівні 5 % бази оподаткування для інвестиційних доходів платника податку, що отримані у звітному податковому періоді у формі:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий) (див. коментар до п. 1.208 ст. 14 Кодексу);

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом (див. коментар до п. 1.208 ст. 14 Кодексу);

процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації, від їх емітента відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів, у разі якщо проспект емісії не передбачає вихід з фонду операцій з нерухомістю до закінчення строку, на який був створений такий фонд;

дохід, який виплачується фондом фінансування будівництва;

дохід учасника фонду банківського управління (див. коментар до п. 1.265 ст. 14 Кодексу);

доходи у вигляді дивідендів (див. коментар до п. 1.49 ст. 14 Кодексу).

До зазначених доходів застосовується єдина ставка податку в розмірі 5 % бази оподаткування незалежно від розміру отриманого доходу.

Крім того, згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI з 01.01.12 року, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, який виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартості майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв’язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості.

167.3. Ставка податку становить 30 % бази оподаткування, якщо платник податку отримує дохід чи приз (крім державної та недержавної грошової лотереї). Згідно з Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12.12.2002 № 128/1037 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей і Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей» лотерея — це господарська операція, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем.

Як виняток з абзацу першого п. 167.3, грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті «б» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Кодексу) оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.1 цієї статті. Під спортивними змаганнями слід розуміти як аматорський, так і професійний спорт.

Професійний спорт — комерційний напрям діяльності у спорті, пов’язаний з підготовкою та проведенням видовищних спортивних заходів на високому організаційному рівні з метою отримання прибутку.

Діяльність у професійному спорті спортсменів, тренерів та інших фахівців, яка полягає у підготовці та участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів і є основним джерелом їх доходів, провадиться відповідно до цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, а також статутних та регламентних документів відповідних суб’єктів сфери фізичної культури і спорту та міжнародних спортивних організацій.

Спортсмен набуває статусу спортсмена-професіонала з моменту укладення контракту з відповідними суб’єктами сфери фізичної культури і спорту про участь у змаганнях серед спортсменів-професіоналів (Закон України від 17.11.2009 № 1724-VI «Про внесення змін до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та інших законодавчих актів України»).

167.4. Пільгова ставка податку в розмірі 10 % бази оподаткування застосовується для доходу у формі заробітної плати для працівників вугільної промисловості України, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості, за Списком № 1, який дає право на пільгову пенсію за віком (Постанова КМУ від 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»). Перелік цих професій та посад визначений згідно зі Списком № 1 зазначеної Постанови КМУ, а саме розділ 1 «Гірничі роботи».

Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

168.1.3. Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

168.1.4. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

168.1.5. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

168.1.6. Для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном «граничний термін сплати до бюджету податку» розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.

168.2. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів.

168.2.1. Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

168.2.2. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

168.3. Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

168.4. Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.4.1. Податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України;

168.4.2. такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі — відокремлений підрозділ).

У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку;

168.4.3. суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу;

168.4.4. юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Органи Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Територіальні управління Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів;

168.4.5. фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, — за місцем реєстрації в органах державної податкової служби;

б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам — за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв);

в) в інших випадках — за її податковою адресою;

168.4.6. контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює орган державної податкової служби за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу;

168.4.7. відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід;

168.4.8. відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом.

168.5. Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

168.1.1. Відповідно до п. 14.1.180 ст. 14 для цілей розділу IV Кодексу юридичні особи (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), самозайняті особи, постійне представництво нерезидента — юридичної особи, які нараховують (виплачують) фізичним особам доходи, визначені п. 164.2 ст. 164 Кодексу з джерела їх походження в Україні, а також, здійснюючи господарську діяльність, використовують найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових або цивільно-правових договорів (контрактів) (тому несуть обов’язки зі сплати їм заробітної плати відповідно до Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII), — набувають статусу податкового агента. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, водночас виконує обов’язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. Податок сплачується за рахунок найманого працівника шляхом відрахування із суми нарахованого оподатковуваного доходу за відповідною ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Обов’язок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку покладено на податкового агента й у випадку виплати платнику податку інших оподатковуваних доходів, тобто у вигляді іншому, ніж заробітна плата, з джерелом їх походження з України (пп. а п. 171.2 ст. 171 Кодексу), за ставками, визначеними п. 167.2 п. 167 Кодексу.

168.1.2. Згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI податок на доходи фізичних осіб підлягає зарахуванню до відповідного місцевого бюджету. До бюджету податок сплачується (перераховується) шляхом подання до банківської установи податковим агентом єдиного платіжного документа, який відображає загальну суму утриманих податків на доходи всіх фізичних осіб такого податкового агента. Платіжний документ щодо сплати податку є обов’язковою умовою прийому банківськими установами документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів.

Відповідно до п. 5 ст. 341 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта на умовах договору на розрахункове обслуговування. Причому поняття «установи банків» ототожнюється з поняттям «банківські установи» (п. 2, 3 ст. 386 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-ГУ). У контексті уточнення змістовного наповнення поняття «банківська установа» потребує додаткового визначення поняття «банк». Згідно зі ст. 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

168.1.3. Відповідно до положень Кодексу не оподатковуються під час нарахування чи виплати платникам податків такі доходи (прибутки):

— дохід орендодавця у випадках, передбачених п. 170.1 ст. 170. Податок сплачується щоквартально;

- інвестиційний прибуток (п. 170.2 ст. 170 Кодексу), крім випадку, передбаченого пп. 170.2.9 ст. 170, яким передбачено, що платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента. Податок сплачується за наслідками року;

— дохід від відчуження за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на об’єкт нерухомості/рухомого майна (п. 172.5 ст. 172 та 173.4 ст. 173). Податок сплачується за наслідками року;

— дохід у вигляді успадкованого майна (крім спадкоємців-нерезидентів) (п. 174.3 ст. 174). Податок сплачується за наслідками року;

- іноземні доходи (п. 170.11 ст. 170). Податок сплачується за наслідками року.

Відповідно до пп. 168.1.3 ст. 168 Кодексу вищеперелічені доходи (прибутки) відображаються платником податку у річній податковій декларації.

168.1.4. Податковий агент може здійснювати нарахування та сплату оподатковуваного доходу на користь платника податку у грошовій (у тому числі готівкою, отриманою як виручка в касу підприємства), або в негрошовій формі. У випадку виплати оподатковуваного доходу у негрошовій формі або готівкою з каси та для цілей пункту 54.2 статті 54 розділу II Кодексу граничним терміном сплати (перерахунку) податку до бюджету встановлюється один банківський день, що настає за днем такого нарахування чи виплати оподатковуваного доходу.

Відповідно до Постанови Правління НБУ 16.08.2006 № 3 20 «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» банківський день у системі електронних платежів Національного банку — позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов’язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату.

168.1.5. Згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI у випадку, коли оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то сума податкових зобов’язань платника податку все одно підлягає утриманню з такого нарахованого доходу і перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.

168.2.1. Платник податку за наслідками звітного податкового року обчислює загальний річний оподаткований дохід, включаючи отримані доходи від особи без статусу податкового агента та іноземні доходи. До доходів, отриманих від особи, яка не є податковим агентом, можуть належати:

доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі — роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу (пп. 164.2.3 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом (пп. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього розділу (пп. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відсутність необхідних підстав для набуття статусу податкового агента в осіб, що виступають для платника суб’єктом виплати вищеперелічених доходів (пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу), зобов’язує платника податку самостійно відобразити такі доходи в податковій декларації та сплатити податок до бюджету. Якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів платника податків є іноземним, податковий агент як учасник відповідних правовідносин відсутній. Таким чином, платник зобов’язаний подати річну податкову декларацію, включивши суму таких доходів у загальний річний оподатковуваний дохід, що оподатковується за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього розділу, та сплатити податок до бюджету (пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

168.2.2. Положення даного підпункту визначає перелік осіб, які не можуть мати статус податкового агента:

нерезидент (див. коментар до пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу);

фізична особа, яка не здійснює господарську діяльність, визначену пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Кодексу;

фізична особа, яка не займається незалежною професійною діяльністю, визначеною пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

168.3. При нарахуванні оподаткованого доходу (п. 164.2 ст. 164 Кодексу) платнику податків у джерела його виплати нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок такого платника зобов’язаний податковий агент (пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, та сум, утриманого з них податку (податкове зобов’язання відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), здійснює податковий агент за формою, встановленою Центральним органом податкової служби України. Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або його відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — податкового агента.

168.4.1. Згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету. П. 2 ст. 64 Бюджетного кодексу України визначено, що податок на доходи фізичних осіб зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) податкового агента — юридичної особи чи представництвом нерезидента — юридичної особи, а у випадку податкового агента — фізичної особи — зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем реєстрації такої фізичної особи у податкових органах.

168.4.2. Такий порядок сплати (перерахування) податку до бюджету повинні виконувати всі без винятку юридичні особи, а також і ті, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа.

Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Таким чином, такий порядок сплати (перерахування) податку до бюджету є обов’язковим і для відокремлених підрозділів, що наділені повноваженнями нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб згідно з визначеним статутом підприємства або іншими установчими документами, їх функціями, правами та обов’язками.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

На випадок створення нового відокремленого підрозділу юридична особа зобов’язана повідомити про своє рішення органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів. Згідно з п. 63.2 ст. 63 Кодексу взяття на облік в органах державної податкової служби новостворених відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється незалежно від наявності повноважень щодо сплати того або іншого податку та збору.

168.4.3. Відповідно до п. 2 ст. 64 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI відокремлений підрозділ, що наділений повноваженнями нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, самостійно визначає суми податку на доходи (виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цьому підрозділі, суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу) та перераховує до відповідного місцевого бюджету за його місцезнаходженням.

Якщо відокремлений підрозділ позбавлений повноважень щодо нарахування (сплати) податку, обов’язки податкового агента для працівників такого відокремленого підрозділу виконує юридична особа. Проте суми утриманого податку з нарахованих доходів працівників відокремленого підрозділу перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

168.4.4. Сплата (перерахунок) утриманого податку здійснюється юридичною особою за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням неуповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів та відокремленим підрозділом, що має відповідні повноваження за своїм місцезнаходженням одночасно при поданні документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів. Податок вважається сплаченим з моменту надходження відповідного податкового платежу на розподільні рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби України. Податкові платежі здійснюються платниками через банківські установи, у яких вони обслуговуються, та через підприємства поштового зв’язку за місцезнаходженням (місцем проживання) платника.

Ст. 65 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI визначає нормативи відрахувань податку на доходи фізичних осіб до бюджетів місцевого самоврядування, у тому числі до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань, відповідно до яких територіальні управління Державної казначейської служби України здійснюють розподіл зазначених коштів.

168.4.5. Якщо фізична особа, яка виконує обов’язки щодо нарахування та утримання податку, є податковим агентом, то сума податку перераховується до відповідного бюджету за місцем реєстрації фізичної особи — податкового агента в органах державної податкової служби.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, до у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам — за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв) відповідальною особою за нарахування та утримання податку є нотаріус.

Якщо фізична особа нараховує та утримує податок, не маючи статусу податкового агента, то сума податку перераховується до відповідного бюджету за її податковою адресою, тобто місця постійного проживання або державної реєстрації, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби (ст. 45 Кодексу).

168.4.6. Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Кодексу органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту. Відповідно вони контролюють правильність та своєчасність сплати податку за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу, уповноваженого самостійно нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету.

Відповідно до абзацу першого пп. 37 п. 22 розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління й облік.

168.4.7. Юридичні особи або відокремлений підрозділ, уповноважений самостійно нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету, маючи статуси податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок (пп. а п. 176.2 ст.176 Кодексу).

168.4.8. Відповідно до пп. а) п. 176.2 ст. 176 Кодексу фізичні особи зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) суми податку до відповідного місцевого бюджету у випадках, коли: фізична особа має статус податкового агента; у випадку, визначеному в пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу.

168.5. Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (п. 1 ст. 51 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI). Відповідно до Постанови КМУ від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до положень пункту 168.5 Кодексу військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції мають право на отримання рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби.

До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби (п. 2 ст. 51 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI).

Така компенсація здійснюється за рахунок коштів у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб, що утримується з доходів такої категорії громадян, та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.

Стаття 169. Перерахунок податку та податкові соціальні пільги

169.1. Перелік податкових соціальних пільг.

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги:

169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

169.1.2. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину;

169.1.3. у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для такого платника податку, який:

а) є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда — у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;

в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом;

ґ) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом «б» підпункту 169.1.4 цього пункту;

д) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

е) є учасником бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім осіб, визначених у підпункті «б» підпункту 169.1.4 цього пункту;

169.1.4. у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для такого платника податку, який є:

а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями «За відвагу»;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом І і II групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

в) колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

169.2. Вибір місця отримання (застосування) податкової соціальної пільги.

169.2.1. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

169.2.2. Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі — заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України.

169.2.3. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до:

доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;

заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, зазначених у підпункті

169.2.2 цього пункту, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.

169.2.4. Якщо платник податку порушує норми цього пункту, внаслідок чого, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця або за кількома місцями отримання доходів, такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі, коли сума виплати недостатня, — за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

Центральний орган державної податкової служби встановлює також порядок інформування роботодавців платника податку про наявність порушень ним норм підпункту 169.2.1 цього пункту, виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок, а також порядок інформування роботодавця про позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу.

169.3. Вибір розміру податкової соціальної пільги та строк її дії.

169.3.1. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, зазначених у пункті

169.1 цієї статті, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови дотримання процедур, визначених підпунктом 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті, крім випадку, передбаченого підпунктом «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, податкова соціальна пільга за яким додається до пільги, визначеної підпунктом 169.1.2 цього пункту у разі, якщо особа утримує двох і більше дітей, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів).

169.3.2. Платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачена підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 цієї статті, зазначає про таке право у заяві про застосування пільги, до якої додає відповідні підтвердні документи.

169.3.3. Податкова соціальна пільга, передбачена підпунктом 169.1.2 та підпунктами «а», «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку — до кінця року, на який припадає смерть. Право на отримання такої податкової соціальної пільги втрачається у разі позбавлення платника податку батьківських прав або якщо він відмовляється від дитини чи передає дитину на державне утримання, у тому числі у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, чи береться плата за таке утримання, чи ні, а також якщо дитина стає курсантом на умовах її повного утримання, починаючи з податкового місяця, в якому відбулася така подія.

Надання податкової соціальної пільги, передбаченої підпунктами «в» — «е» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, зупиняється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому платник податку втрачає статус, визначений у цих підпунктах.

169.3.4. Податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помер або оголошується судом померлим чи визнається судом безвісно відсутнім, або втрачає статус резидента, або був звільнений з місця роботи.

169.4. Перерахунок податку, перерахунок та обмеження податкової соціальної пільги.

169.4.1. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 та підпунктами «а» і «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.

Якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

169.4.2. Роботодавець платника податку зобов’язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, з урахуванням положень абзацу третього пункту 167.1 статті 167 цього Кодексу, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги:

а) за наслідками кожного звітного податкового року під час нарахування заробітної плати за останній місяць звітного року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги у разі зміни місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або у випадках, визначених підпунктом 169.2.3 пункту 169.2 цієї статті;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

169.4.3. Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

169.4.4. Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата утриманого податку, то сума такої недоплати стягується роботодавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а в разі недостатності суми такого доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного податкового року та сплачується самим платником.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

169.1. Податкова соціальна пільга надається соціально незахищеним, хворим, багатодітним та особам, які мають певні заслуги перед Вітчизною та деяким іншим категоріям платників податку. На розмір податкової соціальної пільги зменшується місячний оподатковуваний дохід платника податку. На відміну від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який віднімався від місячного доходу будь-якого платника податку без усяких обмежень на розмір доходу, при вирішенні питання про застосування податкової соціальної пільги вирішальну роль відіграє розмір місячного доходу платника податку.

Згідно зі ст. 169.4.1 граничним доходом, який дозволяє застосувати податкову соціальну пільгу в поточному місяці, є дохід, розмір якого не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Це є першим обмеженням. Слід звернути увагу, що при зміні розміру місячного прожиткового мінімуму протягом поточного року навіть у декілька разів граничний розмір місячного доходу платника податку, при якому застосовується податкова соціальна пільга, не змінюється. Звичайно, розмір місячного прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року встановлюється Законом про Державний бюджет України на поточний рік. Але у випадку несвоєчасного прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний рік розмір місячного прожиткового мінімуму не встановлюється іншим законодавчим актом. Так, у 2011 році розмір місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи, було встановлено Законом про Державний бюджет України[222] в розмірі 941 гривні.

Таким чином, розмір заробітної плати, що дає право на застосування податкової соціальної пільги у 2011 році, становить суму до 1320 грн на місяць і не змінювався протягом року, хоча розмір місячного прожиткового мінімуму, наприклад, з 1 квітня 2011 року становив 960 грн.

Другим обмеженням можемо вважати той факт, що для визначення граничного розміру та застосування податкової соціальної пільги враховуються не всі доходи платника податку, отримані ним протягом поточного місяця, а тільки до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди).

І третім обмеженням є обов’язкова наявність заяви платника податку про його вибір застосування податкової соціальної пільги до місячного доходу за обраним місцем його отримання (нарахування).

169.2. Згідно зі ст. 169.2 платник податку має право самостійно вибрати місце, де застосовується податкова соціальна пільга до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати. Слід звернути особливу увагу платників податку, що податкова соціальна пільга може застосовуватися до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

У чинному податковому законодавстві до 2011 року податкова соціальна пільга застосовувалася до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди) автоматично за основним місцем роботи (місце роботи, де зберігається трудова книжка). У підпункті 169.2.2 зазначено, що платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі — заява про застосування пільги). Крім того, у статті не розглядаються такі поняття, як «основне місце роботи» та «робота за сумісництвом». Тому платник податку для застосування податкової соціальної пільги до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата, обов’язково повинен подати відповідну заяву за обраним ним місцем отримання доходу.

Якщо платник податку прийняв рішення про зміну місця нарахування податкової соціальної пільги (наприклад, з причини перевищення допустимого рівня отриманого доходу), то він подає дві заяви. Першу — роботодавцю за місцем застосування податкової соціальної пільги про відмову від її застосування та зміну місця застосування, при цьому вибране місце застосування пільги не вказується. Другу — роботодавцю за вибраним платником податку новим місцем застосування податкової соціальної пільги.

Важливо звернути увагу на те, що податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Виходячи з цього, раціональним рішенням є подавати заяву про застосування податкової соціальної пільги до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата, чи зміни місця застосування протягом місяця, що передує вибраному місяцеві, для застосування пільги або під час подання заяви про зарахування на роботу.

Якщо заява про застосування податкової соціальної пільги подається протягом місяця, у якому платник податку бажає отримати і має право на пільгу, то вона буде застосовуватися до частини місячного доходу, яка припадає на кількість днів з моменту подання заяви. Якщо платник податку подав заяву про застосування податкової соціальної пільги одночасно з заявою про зарахування на роботу, то пільга застосовується до частини доходу платника за відпрацьований термін за умови наявності підстави для її застосування.

У випадку якщо платник податку має право на отримання податкової соціальної пільги виключно на підставі обмеження рівня заробітної плати, то її розмір становить 50 відсотків розміру однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. З 1 січня 2015 року розмір становить 100 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Назвемо таку податкову соціальну пільгу — мінімальною. Таким чином, мінімальна податкова соціальна пільга у 2011 році становить 470 грн 50 коп. На цю величину місячний дохід платника податку, якому була нарахована заробітна плата менше 1320 грн, зменшується у відповідному місяці для подальшого обрахунку податку.

169.3. Зауважимо, що роботодавець не зобов'язаний інформувати платника податку про можливість застосування до його доходу податкової соціальної пільги. І таким чином, питання отримання чи не отримання податкової соціальної пільги повністю залежить від платника податку, а саме: подання ним заяви.

У випадку якщо платник податку має на утриманні двох чи більше дітей віком до 18 років, то на кожну дитину надається мінімальна податкова соціальна пільга. Це вказано у підпункті 169.1.2 про встановлення 100 % податкової мінімальної пільги, тобто розміру самої мінімальної пільги у розрахунку на кожну дитину. Крім того, на кожну дитину у цьому випадку встановлюється граничний дохід для застосування податкової соціальної пільги. Як приклад, платник податку, який має на утримані двоє дітей віком до 18 років, має право на отримання податкової соціальної пільги у випадку, якщо його дохід за місяць не перевищує подвійний граничний розмір доходу, встановленого на поточний рік.

Статтею передбачено і підвищені розміри податкової соціальної пільги за наявності відповідних документів, що підтверджують таке право. Передбачено застосування 150 % від мінімальної податкової соціальної пільги для певної категорії платників податку. Тобто їх місячний оподатковуваний дохід може бути зменшений, наприклад, у 2011 році на 150 % від 470 грн 50 коп., а саме: 705 грн 75 коп. Така податкова соціальна пільга надається одинокій матері (особі, яка не перебувала у шлюбі) або одинокій матері чи батькові, якщо вони перебувають у громадянському шлюбі (одному з них, якщо обоє мають право на податкову соціальну пільгу) у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

Розмір вказаної пільги може бути застосований для зменшення оподатковуваного доходу вдові чи вдівцеві, які мають на утриманні дітей віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину. Така ж пільга надається опікунам та піклувальникам, які мають під опікою чи піклуванням дітей віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину.

Підлягає під таку пільгу й платник податку, який має на утриманні дитину-інваліда віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину.

Якщо платник податку є особою, віднесеною Законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має право на 150 % податкову соціальну пільгу до доходів, отриманих у вигляді заробітної плати та прирівняних до них виплат.

Учні, студенти, курсанти військових навчальних закладів, аспіранти, ординатори, ад’юнкти мають право на отримання податкової соціальної пільги у вказаному вище розмірі, якщо вони отримують доходи у вигляді заробітної плати та прирівняних до них доходів і не отримують стипендії, яка виплачується з бюджету. Якщо вказана категорія населення отримує стипендію, яка виплачується з бюджету, і згідно з цим документом не входить до місячного доходу і не оподатковується, то таким учням, студентам, курсантам військових навчальних закладів, аспірантам, ординаторам, ад’юнктам уже фактично надається пільга з бюджету. Недоотримання податкових надходжень до бюджету прирівнюється до надання пільг певній категорії населення. Зазначимо, що ці положення стосуються учнів, студентів, курсантів військових навчальних закладів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, які навчаються у ВНЗ будь-якої форми власності.

Аналогічною пільгою користуються платники податку, якщо вони є інвалідами I або II групи, у тому числі з дитинства, а також особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.

Підпунктом 169.1.4 передбачено підвищений розмір податкової соціальної пільги за наявності відповідних документів, що підтверджують таке право — 200 % від мінімальної податкової соціальної пільги для певної категорії платників податку. Тобто їх місячний оподатковуваний дохід може бути зменшений, наприклад, у 2011 році на 200 % від 470 грн 50 коп., а саме 941 грн, тобто на місячний прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня поточного року. Вказана податкова соціальна пільга встановлюється для таких категорій платників податку:

а) Герой України, Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці або повний кавалер ордена Слави чи ордена Трудової Слави;

б) учасник бойових дій під час Другої світової війни або особа, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

в) колишній в’язень концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особа, яка визнана репресованою чи реабілітованою;

г) особа, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

д) особа, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

У випадку якщо платник податку має право на застосування підвищеної податкової соціальної пільги (150 % чи/і 200 %), то до заяви про застосування пільги за формою, визначеною центральним органом державної податкової служби, додаються відповідні підтвердні документи. Перелік таких документів та їх форма встановлюються відповідною Постановою Кабінету Міністрів України[223]. Так, згідно з такою Постановою при поданні заяви про застосування податкової соціальної пільги у 2011 році у підвищеному розмірі як підтвердні документи необхідно подати:

1) одинока матір, батько, вдова, вдівець або опікун, піклувальник, які мають дитину (дітей) віком до 18 років:

копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі реєстрації актів цивільного стану чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

копію свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть (якщо із заявою звертається вдова або вдівець); копію паспорта.

Для цілей цього пункту одинокою матір’ю (батьком) або опікуном, піклувальником вважаються особи, які на момент застосування роботодавцем пільги, визначеної підпунктом «а» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, маючи дитину (дітей) віком до 18 років, не перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом;

2) платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей)

або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

пенсійне посвідчення дитини або довідку медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років;

медичний висновок, виданий закладами МОЗ в установленому порядку (якщо із заявою звертається платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 16 років);

3) платник податку, який має двоє чи більше дітей віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей)

або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

4) особи, віднесені законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР за участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, — копію посвідчення (дубліката посвідчення) встановленого зразка:

громадянина (громадянки), який (яка) постраждав (постраждала) внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 серії А з відбитком штампа «Перереєстровано» та записом про дату перереєстрації, а також вкладкою встановленого зразка;

учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 серії А з відбитком штампа «Перереєстровано» та записом про дату перереєстрації;

громадянина (громадянки), евакуйованого (евакуйованої) у 1986 році із зони відчуження, категорії 2 серії Б;

громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживав (проживала) у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду України про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), категорії 2 серії Б.

Особи, нагороджені грамотою Президії Верховної Ради УРСР за участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, подають її копію;

5) інваліди I або II групи, у тому числі інваліди з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом «б» підпункту 169.1.4 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, — копію пенсійного посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи;

6) особи, яким присуджено довічну стипендію як громадянам, що зазнали переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів, — копію акта Президента України про призначення зазначеної стипендії;

7) учасники бойових дій у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім осіб, визначених у підпункті «б» підпункту 169.1.4 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, — копію посвідчення учасника бойових дій, виданого відповідними органами, або документи, що підтверджують участь у бойових діях у період після Другої світової війни;

8) герої України, герої Радянського Союзу, герої Соціалістичної праці або повні кавалери ордена Слави чи Трудової Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», — копію орденської книжки Героя України, Героя Радянського Союзу або Героя Соціалістичної праці або копії орденських книжок кавалерів орденів Слави чи Трудової Слави трьох ступенів, або довідки чи інші документи, що підтверджують присвоєння звання Героя України, Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної праці, нагородження орденами Слави чи Трудової Слави трьох ступенів та чотирма медалями «За відвагу»;

9) учасники бойових дій під час Другої світової війни або особи, які у той час працювали в тилу, та інваліди I і II групи з числа учасників бойових дій у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:

копію посвідчення учасника бойових дій, виданого відповідними органами, або документи, що підтверджують участь у бойових діях під час Другої світової війни; пенсійне посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи;

документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни;

10) колишні в’язні концтаборів або особи, визнані репресованими чи реабілітованими, — довідки, видані компетентними органами, чи документи, які містять необхідні відомості про факт визнання особи репресованою чи реабілітованою;

11) колишні в’язні місць примусового утримання під час Другої світової війни — копію посвідчення жертви нацистських переслідувань;

12) особи, які були насильно вивезені з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками, — копію посвідчення жертви нацистських переслідувань або довідки, видані компетентними органами, чи документи, які містять необхідні відомості про факт насильного вивезення з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

13) особи, які перебували на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р., — документи, які містять необхідні відомості про факт перебування на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 року.

Згідно зі статтею 169.3.1 у разі коли платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови якщо місячний оподатковуваний дохід не перевищує встановленого граничного доходу. Так, якщо платник податку є особою, віднесеною Законом до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (має право на підвищену податкову соціальну пільгу 150 %) і одночасно є Героєм України (має право на підвищену податкову соціальну пільгу 200 %), то при визначенні розміру підвищеної податкової пільги застосовується одна — 200 %. Також, як приклад, якщо платник є одночасно Героєм Радянського Союзу та особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року, тобто має дві підстави на застосування підвищеної податкової пільги, то надається одна з них за вибором платника податку у розмірі 200 %.

Отже, податкові пільги не додаються, крім такого випадку. Якщо платник податку має на утриманні двоє та більше дітей віком до 18 років (надається мінімальна податкова соціальна пільга у розрахунку на кожну дитину) і у тому числі дитину інваліда (дітей-інвалідів), то, крім підвищеної податкової пільги у розмірі 150 %, на дитину-інваліда надається також мінімальна податкова соціальна пільга.

При цьому, згідно з абзацем другим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу, одному з батьків для застосування податкової пільги дозволяється збільшення порогу заробітної плати кратно кількості дітей.

Слід зазначити, що відповідно до внесених змін до абзацу другого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу одному з батьків, які є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником, утримує дитину-інваліда для застосування податкової пільги, також дозволяється збільшення порогу заробітної плати кратно кількості дітей.

Зазначимо, що податкова соціальна пільга, яка стосується дітей, має додаткове обмеження — вік 18 років. У цих випадках податкова соціальна пільга надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку — до кінця року, на який припадає смерть. Тобто якщо дитина досягла 18 років у січні місяці 2011 року, то податкова соціальна пільга надається протягом 12 місяців 2011 року. Право на отримання такої податкової соціальної пільги втрачається у разі позбавлення платника податку батьківських прав або якщо він відмовляється від дитини чи передає дитину на державне утримання, у тому числі у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, чи береться плата за таке утримання, чи ні, а також якщо дитина стає курсантом на умовах її повного утримання, починаючи з податкового місяця, в якому відбулася така подія.

Надання податкової соціальної пільги, передбаченої в таких випадках, якщо платник податку:

- є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

- є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом;

- є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, зупиняється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому платник податку втрачає статус, визначений у цих підпунктах.

Зазначимо, що податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помер або оголошується судом померлим чи визнається судом безвісти відсутнім або втрачає статус резидента, або був звільнений з місця роботи.

У випадку якщо платник є самозайнятою особою і отримує доходи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності, то податкова соціальна пільга не застосовується до таких доходів. Тобто якщо працівник зареєстрований приватним підприємцем, то до його доходів у вигляді заробітної плати може бути застосована податкова соціальна пільга незалежно від того, отримав він доходи у звітному періоді від підприємницької діяльності чи ні.

Якщо платник податку є державним службовцем, то згідно з чинним законодавством він не може отримувати доходи у вигляді заробітної плати в інших місцях. У цьому випадку податкова соціальна пільга до заробітної плати застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.

У випадку якщо платник податку знаходився на лікарняному й отримав у відповідному місяці збільшений дохід чи перебував у відпустці і також отримав збільшений дохід, або отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

При порушенні платником податку норм отримання податкової соціальної пільги, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця (наприклад, стипендія з державного бюджету та податкова соціальна пільга за місцем отримання заробітної плати) або за кількома місцями отримання доходів. У цьому випадку платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу, починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється. Зазначимо, що роботодавець не несе ніякої відповідальності за таке порушення платника податку. Як наслідок, буде заниження оподатковуваного доходу платника податку за рахунок надання з порушенням законодавства податкової соціальної пільги і до бюджету надійде менша сума податкових надходжень. Статтею 169.2.4 передбачено, що платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі коли сума виплати недостатня, — за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

169.4. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок інформування роботодавців платника податку, який порушив законодавство щодо надання податкової соціальної пільги, виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок, а також порядок інформування роботодавця про позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу[224].

Роботодавець платника податку зобов’язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, з урахуванням положень абзацу третього пункту 167.1 статті 167 цього Кодексу, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги:

а) за наслідками кожного звітного податкового року під час нарахування заробітної плати за останній місяць звітного року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги у разі зміни місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або платник податку протягом звітного податкового місяця отримує заробітну плату одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

отримує заробітну плату разом з доходом самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

Роботодавець та/або податковий агент має право, але не зобов’язаний здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата утриманого податку, то сума такої недоплати стягується роботодавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року та сплачується самим платником.

Слід зазначити, що якщо в результаті застосування податкової соціальної пільги оподатковуваний дохід має від'ємне значення (податкова соціальна пільга більша за місячний дохід платника податку), податок не сплачується (рівний нулю), але й з бюджету ніякі суми не повертаються.

Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів

170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм).

170.1.1. Податковим агентом платника податку — орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

170.1.2. Податковим агентом платника податку — орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об’єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

170.1.3. Нерухомість, що належить фізичній особі — нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу — підприємця або юридичну особу — резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.

170.1.4. Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 — 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

170.1.5. Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку — орендодавець.

При цьому:

а) такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені цим Кодексом для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу, сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов’язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації;

б) у разі вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про такий договір органу державної податкової служби за податковою адресою платника податку — орендодавця за формою та у спосіб, встановлені Кабінетом Міністрів України. За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації нотаріус несе відповідальність, передбачену законом за порушення порядку та/або строків подання податкової звітності;

170.1.6. суб’єкти господарювання, які провадять посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (рієлтери), зобов’язані надіслати інформацію про укладені за їх посередництвом цивільно-правові договори (угоди) про оренду нерухомості до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації в строки, передбачені для подання податкового розрахунку, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації рієлтер несе відповідальність, передбачену законом за порушення порядку та/або строків подання податкової звітності.

170.2. Оподаткування інвестиційного прибутку.

170.2.1. Облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

170.2.2. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 — 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

При застосуванні платником податку норм підпункту 170.2.9 цього пункту податковий агент — професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об’єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

Запровадження обов’язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов’язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в підпункті 170.2.8 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Інвестиційний прибуток за операціями з деривативами розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку за операціями з деривативами (похідними інструментами), включаючи отримані суми періодичних або разових виплат, передбачених умовами контрактів (договорів), та документально підтвердженою сумою, сплаченою платником податку іншій стороні такого контракту (договору) з деривативами (похідними інструментами), в тому числі сплаченими сумами періодичних або разових виплат, які передбачені умовами контракту (договору).

Документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів — учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

170.2.3. Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від’ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

170.2.4. У разі якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а також протягом наступних 30 календарних днів з дня такого продажу платник податку придбаває пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, то:

а) інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами;

б) вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ніж ціна проданого пакета.

170.2.5. Якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного (податкового) року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному звітному (податковому) році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання таких двох пакетів.

Якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) чи деривативів пов’язаним з ним особам, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або передачі у спадщину, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

170.2.6. До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від’ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами визначається платником податків. При цьому платник податку визначає інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, окремо від інвестиційного прибутку за операціями з цінними паперами чи деривативами, що не перебувають в обігу на такому ринку.

Для цілей цього пункту цінні папери чи деривативи визнаються такими, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів та деривативів, за одночасного дотримання таких умов:

а) цінні папери та деривативи допущені до обігу хоча б на одній фондовій біржі. При цьому перелік іноземних фондових бірж визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

б) інформація про ціни (котирування) цінних паперів та деривативів публікується в засобах масової інформації (зокрема електронних) або може бути надана фондовою біржею будь-якій заінтересованій особі протягом трьох років після дати здійснення операцій з такими цінними паперами чи деривативами;

в) щодо цінних паперів та деривативів розраховується ринкове котирування.

Для цілей цього пункту під національним законодавством розуміється законодавство тієї держави, на території якої здійснюється обіг цінних паперів чи деривативів (укладення цивільно-правових угод, що тягне за собою перехід права власності на цінні папери чи деривативи).

Дія підпунктів 170.2.4 та 170.2.5 не поширюється на придбання або продаж цінних паперів та деривативів, що здійснюються на фондовій біржі, а також у разі:

придбання або продажу пакета акцій розміром понад 25 відсотків статутного капіталу емітента;

викупу акцій емітентом, у тому числі на вимогу власника акцій;

придбання емісійних цінних паперів у процесі їх приватного розміщення;

придбання або продажу цінних паперів, які відповідно до вимог законодавства не можуть перебувати в обігу на фондовій біржі.

Якщо протягом звітного періоду платником податку понесені (нараховані) витрати, пов’язані з придбанням цінних паперів та деривативів, що мають ознаки фіктивності, встановлені Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, такі витрати не враховуються при визначенні фінансового результату за операціями з цінними паперами або деривативами.

170.2.7. Для цілей цього пункту:

а) термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом;

б) термін «пакет цінних паперів» означає окремий цінний папір, фондовий та товарний дериватив, а також сукупність ідентичних цінних паперів чи фондових та товарних деривативів;

в) термін «ідентичний цінний папір чи дериватив» означає цінні папери чи деривативи, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

170.2.8. Не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу:

а) дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу;

б) дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадку, визначеному підпунктом 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

У випадках, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього підпункту, платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів.

170.2.9. Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

(з 01.01.2012 р. до підпункту 170.2.9 пункту 170.2 статті 170 будуть внесені зміни, передбачені абзацами одинадцятим — тринадцятим підпункту 66 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

170.3. Оподаткування роялті.

170.3.1. Роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.4. Оподаткування процентів.

170.4.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь доходів, визначених у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

Загальна сума податків, утриманих протягом звітного податкового місяця з таких нарахованих (виплачених) процентів платнику податку, сплачується (перераховується) таким податковим агентом до бюджету у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

170.4.2. Податковий агент, який нараховує доходи у вигляді процентів, відображає у податковому розрахунку, подання якого передбачено підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, загальну суму таких нарахованих (сплачених) доходів та загальну суму утриманого з них податку. При цьому інформація щодо окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного рахунку фізичної особи, суми нарахованих на нього процентів, а також відомостей щодо такої фізичної особи — вкладника не надається.

170.4.3. Оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб з будь-яких інших підстав, ніж ті, що зазначені у підпункті 170.4.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом для доходів, що остаточно оподатковуються під час їх виплати за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.5. Оподаткування дивідендів.

170.5.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням — інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.5.2. Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів.

170.5.3. Дивіденди, нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав — резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, які згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

170.5.4. Доходи, зазначені у цьому пункті, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.

170.6. Оподаткування виграшів та призів.

170.6.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (надання) на його користь доходу у вигляді призів (виграшів) у лотерею чи в розіграші, призів та виграшів у грошовій формі, одержаних за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях, у тому числі у більярдному спорті, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.6.2. Під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, не беруться до уваги витрати платника податку у зв’язку з отриманням такого доходу.

Доходи, зазначені у цьому пункті, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.

170.7. Оподаткування благодійної допомоги.

170.7.1. Не оподатковується та не включається до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку благодійна, у тому числі гуманітарна допомога (далі — благодійна допомога), яка надходить на його користь у вигляді коштів або майна (безоплатно виконаної роботи, наданої послуги) та відповідає вимогам, визначеним цим пунктом.

Для цілей оподаткування благодійна допомога поділяється на цільову та нецільову.

Цільовою є благодійна допомога, що надається під визначені умови та напрями її витрачання, а нецільовою вважається допомога, яка надається без встановлення таких умов або напрямів;

170.7.2. не включається до оподатковуваного доходу цільова або нецільова благодійна допомога, що надається платнику податку, який постраждав внаслідок:

а) екологічних, техногенних та інших катастроф у місцевостях, оголошених згідно з Конституцією України зонами надзвичайної екологічної ситуації, — у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України;

б) стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, які завдали шкоди або створюють загрозу здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви чи втрату власності громадян, у зв’язку з якими рішення про залучення (надання) благодійної допомоги було прийнято відповідно Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування, у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування відповідно.

Благодійна допомога, що надається на зазначені цілі, повинна розподілятися через державний чи місцевий бюджет або через банківські рахунки благодійних організацій, Товариства Червоного Хреста України, внесених до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

Для цілей цього підпункту вважається цільовою благодійною допомогою та не підлягає оподаткуванню профспілкова виплата, здійснена за рішенням профспілки, прийнятим в установленому порядку на користь члена такої профспілки, який має статус постраждалого внаслідок обставин, зазначених у цьому підпункті;

170.7.3. не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами — юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року.

Положення цього підпункту не поширюються на профспілкові виплати своїм членам, умови звільнення яких від оподаткування передбачені підпунктом 165.1.47 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Благодійник — юридична особа зазначає відомості про надані суми нецільової благодійної допомоги у податковій звітності.

У разі отримання нецільової благодійної допомоги від благодійника — фізичної чи юридичної особи платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію із зазначенням її суми, якщо загальна сума отриманої нецільової благодійної допомоги протягом звітного податкового року перевищує її граничний розмір, установлений абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу.

170.7.4. Не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами — юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості):

а) закладу охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, інваліда, дитини-інваліда або дитини, в якої хоча б один із батьків є інвалідом; дитини-сироти, напівсироти; дитини з багатодітної чи малозабезпеченої родини; дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім витрат на косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями), водолікування та геліотерапію, не пов’язані з хронічними захворюваннями, лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни, аборти (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування), операції з переміни статі; лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування), лікування тютюнової чи алкогольної залежності; придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, які не включені до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

протезно-ортопедичним підприємствам, реабілітаційним установам для компенсації вартості платних реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, наданих платнику податку, визнаному в установленому порядку інвалідом, або його дитині-інваліду, у розмірах, що не перекриваються виплатами з бюджетів і фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

б) будинку маляти, будинку дитини, будинку-інтернату, школі-інтернату (у тому числі спеціальній, санаторній або для сиріт), дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї, школі соціальної реабілітації, притулку для неповнолітніх; приймальнику-розподільнику системи Міністерства внутрішніх справ України для розподілу благодійної допомоги між особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку та перебувають у цих закладах;

в) державному або комунальному закладу чи благодійній організації, у тому числі Товариству Червоного Хреста України, що надають послуги особам, які не мають житла, з харчування та облаштування на нічліг;

г) пенітенціарному закладу для поліпшення умов утримання, харчування чи медичного обслуговування осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах чи місцях позбавлення волі, або безпосередньо таким особам;

г) будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів та їх відділенням, пансіонату для ветеранів війни і праці, геріатричному пансіонату для поліпшення умов їх утримання, харчування, медичного обслуговування, соціальної реабілітації, реабілітаційному центру, територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрам обліку і закладам соціального захисту для бездомних громадян, центрам соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, санаторіям для ветеранів та інвалідів, які утримуються за рахунок державного та місцевого бюджетів, для розподілу благодійної допомоги між особами, які перебувають у таких закладах;

д) платнику податку, який проводить наукове дослідження або розробку, для відшкодування вартості обладнання, матеріалів, інших витрат (крім виплат заробітної плати, додаткових благ, інших витрат для особистих потреб) за умови, якщо результати таких досліджень чи розробок оприлюднюються та не можуть бути предметом патентування чи інших обмежень у оприлюдненні чи безоплатному поширенні об’єктів права інтелектуальної (промислової) власності, отриманих у результаті таких досліджень або розробок, а також якщо отримання такої допомоги не буде передумовою для виникнення будь-яких договірних зобов’язань між благодійником або третьою особою та набувачем благодійної допомоги у майбутньому, крім обов’язків з цільового використання такої благодійної допомоги;

е) аматорській спортивній організації, клубу для компенсації витрат з придбання або оренди спортивного знаряддя та інвентарю, користування спортивними майданчиками, приміщеннями чи спорудами для проведення тренувань, забезпечення участі спортсмена-аматора у спортивних змаганнях, придбання спортивної форми та харчування під час таких змагань.

Термін «аматорська спортивна організація, клуб» означає громадську організацію, діяльність якої не спрямована на отримання доходу.

Термін «спортсмен-аматор» означає особу, чия спортивна діяльність не спрямована на отримання доходу, за винятком отримання нагород чи винагород від імені держави, органів місцевого самоврядування або громадських організацій як України, так і інших держав у вигляді медалей, грамот, пам’ятних призів у негрошовій формі, а також як сума відшкодування витрат, пов’язаних з відрядженням такого спортсмена-аматора до місця проведення змагання, у межах встановлених законодавством норм для відрядження працівника;

є) навчальному закладу у вигляді плати за навчання або за надання додаткових послуг з навчання інваліда, дитини-інваліда або дитини, в якої хоча б один із батьків є інвалідом; дитини-сироти, напівсироти; дитини з багатодітної чи малозабезпеченої родини; дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав;

ж) платнику податків, визнаному в установленому порядку інвалідом, законному представнику дитини-інваліда для виконання зобов’язань держави згідно із законодавством України по забезпеченню технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, автомобілем за рахунок бюджетних коштів (за умови зняття інваліда, дитини-інваліда з обліку на забезпечення такими засобами, виробами, автомобілем за рахунок бюджетних коштів). Категорії інвалідів і дітей-інвалідів, перелік технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, марок автомобілів, зазначених у цьому підпункті, затверджуються законодавством.

До запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування норми підпункту «а» цього підпункту поширюються на загальну суму (вартість) благодійної допомоги, отриманої набувачем на такі цілі (з урахуванням зазначених у цьому пункті обмежень).

Благодійна допомога, отримана дитячими будинками сімейного типу або прийомними сім’ями, звільняється від оподаткування, якщо її сума (вартість) не перевищує триста тисяч гривень протягом звітного податкового року під час дії договору державної опіки.

170.7.5. Набувач цільової благодійної допомоги у вигляді коштів має право на її використання протягом строку, встановленого умовами такої допомоги, але не більше 12 календарних місяців, наступних за місяцем отримання такої допомоги, за винятком отримання благодійної допомоги у вигляді ендавменту. Якщо цільова благодійна допомога у вигляді коштів не використовується її набувачем протягом такого строку та не повертається благодійнику до його закінчення, то такий набувач зобов’язаний включити невикористану суму такої допомоги до складу загального річного оподатковуваного доходу та сплатити відповідний податок.

Термін “ендавмент” означає суму коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником у банк або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. При цьому такий набувач не має права витрачати або відчужувати основну суму такого ендавменту без згоди благодійника.

170.7.6. Набувач цільової благодійної допомоги має право звернутися до податкового органу з поданням щодо продовження строку використання такої цільової благодійної допомоги з наведенням обставин, які свідчать про неможливість її повного використання у зазначені цим пунктом строки, а керівник такого податкового органу має право прийняти рішення про таке продовження. Якщо податковий орган відмовляє у такому продовженні, його рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному для оскарження рішення контролюючого органу відповідно до цього Кодексу.

170.7.7. Забороняється надавати благодійну допомогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування або створеним ними неприбутковим організаціям або за їх дорученням — третім особам, якщо надання такої благодійної допомоги є попередньою або наступною умовою видачі платнику податку будь-якого дозволу, ліцензії, узгодження, надання державної послуги чи прийняття іншого рішення на його користь або прискорення такої видачі, надання, прийняття (спрощення процедури).

Дії посадових (службових) осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування з висування таких умов вважаються діями з вимагання коштів або майна у розмірі благодійної чи спонсорської допомоги.

170.8. Оподаткування доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій), недержавного пенсійного забезпечення, пенсійних вкладів та за договорами довірчого управління.

170.8.1. Податковим агентом платника податку — отримувача виплати, довічної пенсії чи викупної суми є страховик-резидент, який нараховує страхову виплату чи викупну суму за договором недержавного пенсійного забезпечення або довгострокового страхування життя.

Податковим агентом платника податку — учасника недержавних пенсійних фондів є адміністратор недержавних пенсійних фондів, який нараховує виплату за договором з недержавним пенсійним фондом.

Податковим агентом платника податку — вкладника за договором пенсійного вкладу або учасника фонду банківського управління є банк, який здійснює виплати за договором пенсійного вкладу або рахунком учасника фонду банківського управління.

Податковим агентом платника податку — одержувача одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду або недержавного пенсійного фонду є адміністратор такого фонду.

170.8.2. Податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, з:

а) 60 відсотків суми:

одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя у разі досягнення застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору.

Якщо вигодонабувач є страхувальником за договором, оподаткуванню підлягає величина перевищення страхової виплати над сумою внесених страхових платежів за правилами оподаткування доходів від розміщення коштів на депозитних рахунках;

одноразової страхової виплати за договором страхування довічних пенсій, за винятком одноразової виплати, передбаченої у підпункті “в” підпункту 170.8.3 цього пункту;

виплати пенсії на визначений строк, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, визначені законодавством;

регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, зазначених у підпункті «а» підпункту 170.8.3 цього пункту;

б) викупної суми у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя;

в) суми коштів, з якої не було утримано (сплачено) податок та яка виплачується вкладнику з його пенсійного вкладу або рахунка учасника фонду банківського управління у зв’язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу, договору довірчого управління, договору недержавного пенсійного забезпечення.

170.8.3. Не оподатковуються під час їх нарахування (виплати) податковим агентом:

а) сума регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя або пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, пенсійних виплат на визначений строк, одноразових пенсійних виплат або довічних пенсій, нарахованих та/ або виплачених платнику податку — резидент, який не досяг повноліття або має вік не менше ніж 70 років;

б) сума страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримала інвалідність І групи;

в) сума виплати за договором пенсійного вкладу, виплат з рахунка учасника фонду банківського управління, виплати пенсії на визначений строк, довічної пенсії або одноразової виплати, якщо вкладник, учасник фонду банківського управління, учасник недержавного пенсійного фонду чи застрахована особа отримала інвалідність І групи;

г) сума одноразової пенсійної виплати учаснику недержавного пенсійного фонду або Накопичувального фонду за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Дохід у вигляді страхової виплати або виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління чи за договором недержавного пенсійного забезпечення, що у разі смерті застрахованої особи сплачується вигодонабувачу або спадкоємцю платника податку, оподатковується за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини.

Сума доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя, пенсійними вкладами, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та недержавного пенсійного забезпечення, що підлягають оподаткуванню, зменшується на суму внесків, сплачених за такими договорами до 1 січня 2004 року.

170.9. Оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

170.9.1. Податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження — у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, — у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Для цілей цього пункту до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного розміру таких витрат, передбаченого у розділі III цього Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті платника податку чи визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення його судом померлим, така сума утримується під час нарахування доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

170.9.2. Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

170.9.3. Дія цього пункту поширюється також на витрати, пов’язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, що були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів, з урахуванням таких особливостей:

а) у разі якщо під час службових відряджень відряджена особа — платник податку отримав готівку з застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження;

б) у разі якщо під час службових відряджень відряджена особа — платник податку застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, а строк подання платником податку звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищує 10 банківських днів, за наявності поважних причин роботодавець (самозайнята особа) може його продовжити до 20 банківських днів (до з’ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

170.10. Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами.

170.10.1. Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

170.10.2. У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту іншим нерезидентом, то вони мають зараховуватися на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті, режим якого встановлюється Національним банком України. При цьому такий банк-резидент вважається податковим агентом під час проведення будь-яких видаткових операцій з такого рахунка.

У разі виплати нерезидентом таких доходів іншому нерезиденту готівкою або в негрошовій формі нерезидент — отримувач такого доходу зобов’язаний самостійно нарахувати та сплатити (перерахувати) податок до бюджету протягом 20 календарних днів після отримання таких доходів, але не пізніше закінчення строку його перебування в Україні.

Порядок виконання норм цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

170.10.3. У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом — юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

170.10.4. За результатами звітного податкового року, в якому іноземець набув статусу резидента України, він має подати річну податкову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи.

170.10.5. Оподаткування доходів нерезидентів від участі в гастрольних заходах.

Для цілей цього розділу гастрольними заходами визначаються видовищні заходи (концерти, вистави, циркові, лекційно-концертні, розважальні програми, творчі вечори, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу «Луна-парк» тощо) за участю закладів культури (підприємств, установ чи організацій), у тому числі самостійних професійних колективів та виконавців сольних концертів.

Дія цього підпункту не поширюється на благодійні гастрольні заходи, що проводяться відповідно до законодавства України.

Оподаткування доходів нерезидентів від участі в гастрольних заходах здійснюється податковими агентами на загальних підставах, визначених цим розділом.

До податкових агентів учасників гастрольних заходів прирівнюються суб’єкти господарювання — концертні майданчики, з якими безпосередньо укладаються договори оренди на провадження гастрольного заходу. Суб’єкти господарювання — концертні майданчики виконують функції податкових агентів в частині перевірки повноти та своєчасності сплати податку іноземними учасниками гастрольних заходів (їх представником) або самостійно сплачують податок за відповідним договором з таким учасником (його представником) до бюджету за місцем розташування таких концертних майданчиків.

170.11. Оподаткування іноземних доходів.

170.11.1. У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.11.2. У разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов’язаний подати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.

170.11.3. Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податку:

а) податки на капітал (приріст капіталу), податки на майно;

б) поштові податки;

в) податки на реалізацію (продаж);

г) інші непрямі податки незалежно від того, чи належать вони до категорії прибуткових податків або вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

170.11.4. Сума податку з іноземного доходу платника податку — резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України.

170.12. Оподаткування доходів, отриманих фізичними особами у вигляді плати (відсотків), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки.

170.12.1. Податковим агентом платника податку при нарахуванні (виплаті) на його користь плати (відсотків), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки, є кредитна спілка, що оподатковує такий дохід за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

170.12.2. Кредитна спілка, що виплачує плату (відсотки), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки, платникам цього податку, надає податковому органу у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок про нараховану плату (відсотки) та утриманий на неї податок.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

170.1. При застосуванні норм цієї статті слід виходити з визначень, які даються договорам оренди (суборенди) та житлового найму (піднайму) законодавством.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч. 1 ст. 810 Цивільного кодексу України).

За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві (ч. 1 ст. 823 Цивільного кодексу України).

До нерухомості належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

170.1.1. Відповідно до положень підпункту як податковий агент виступає орендар. Згідно з ч. 1 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

При визначенні об’єкта оподаткування слід враховувати вимоги Закону України «Про оренду землі», який встановлює, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Відповідно до ст. 23 цього Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Водночас Указ Президента від 02.02.2002 № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» встановлює, що плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 3 відсотків визначеної, відповідно до законодавства, вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).

170.1.2. При визначенні мінімальної суми орендної плати слід керуватись Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою Постановою КМУ від 20 листопада 2003 року № 1787 (буде переглянуто Кабінетом Міністрів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України). Мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно визначається, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, за такою формулою:

П нерух. (гривень) = З нерух. (кв. метрів) Ч Р нерух. (гривень/кв. метрів),

де П нерух. (гривень) — мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно у гривнях;

З нерух. (кв. метрів) — загальна площа орендованого нерухомого майна у квадратних метрах;

Р нерух. (гривень/кв. метрів) — мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна з урахуванням його місцезнаходження, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розміщене зазначене майно (далі — орган місцевого самоврядування), у гривнях.

Органам місцевого самоврядування мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, що надається в оренду, рекомендується визначати за такою формулою:

Рнерух. (гривень / кв. метрів =,

де Р нерух. (гривень/кв. метрів) — мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, у гривнях;

P новозбуд. (гривень/кв. метрів) — середня вартість 1 кв. метра новозбудованого об’єкта, подібного до орендованого, яка обчислюється залежно від ринкової вартості, у гривнях;

К новозбуд. — коефіцієнт окупності об’єкта у разі надання його в оренду, що відповідає проектному строку його експлуатації (від 5 до 100 років).

Органи місцевого самоврядування під час визначення мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна можуть застосовувати такі додаткові коефіцієнти:

М — місцезнаходження об’єкта нерухомого майна, який у разі його розміщення у центральній, курортній, історичній або заповідній зоні населеного пункту дорівнює 2, близько від центру — 1,5, далеко від центру — 1;

Ф — функціональне використання об’єкта нерухомого майна, який у разі його використання для провадження виробничої діяльності дорівнює 2, іншої комерційної діяльності — 3, некомерційної діяльності, у тому числі для проживання фізичних осіб, — 1;

Т — інші якісні характеристики об’єкта, такі як висота житлового приміщення, внутрішнє оснащення, технічний стан тощо.

У разі застосування додаткових коефіцієнтів мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна рекомендується визначати за такою формулою:

Рнерух. (грн./кв. метрів) = × М × Ф × Т,

де Р новозбуд. (гривень/кв. метрів) — середня вартість 1 кв. метра новозбудованого об’єкта, подібного до орендованого, яка обчислюється залежно від вартості забудови, у гривнях.

Якщо орган місцевого самоврядування не визначив мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна чи не оприлюднив її у спосіб, найбільш доступний для жителів територіальної громади, до початку звітного податкового року об’єкт обкладення податком з доходів фізичних осіб визначається орендарем (крім орендарів — фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності), виходячи з розміру орендної плати, передбаченого в договорі оренди.

170.1.3. Положення підпункту забороняють фізичним особам-нерезидентам самостійно передавати нерухомість, що їм належить, в оренду. Така передача можлива лише через фізичну особу-підприємця або юридичну особу-резидента України, які виконують представницькі функції. Представницькі функції слід розуміти як представництво, яке, відповідно до ст. 237

Цивільного кодексу України, являє собою правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Слід звернути увагу на обов’язковість дотримання письмової форми договору про представництво. Недотримання таких вимог розглядається як ухилення від сплати податку.

170.1.4. Виплатою доходів вважається перерахування плати за договором оренди (суборенди), житлового найму (піднайму) будь-яким способом, встановленим законодавством та договором. Податок виплачується у порядку, визначеному пп. 168.1.2 Кодексу.

170.1.5. Підпункт встановлює виняток із загального правила, за яким податковим агентом за податком на доходи від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) є орендар. У випадку, якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, тобто не є фізичною особою-суб’єктом підприємницької діяльності, орендодавець самостійно відповідає за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету. Підприємницьку діяльність у цьому випадку слід трактувати як підприємництво, тобто безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво»).

У такому випадку нарахування та сплата податку до бюджету орендодавцем здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом, викладеному у підпункті.

Слід зазначити, що при вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості нотаріус не є податковим агентом, тобто всі дії, пов’язані з нарахуванням та сплатою податку, покладаються на орендодавця. На нотаріуса покладається лише обов’язок надіслати інформацію про такий договір органу державної податкової служби за податковою адресою платника податку-орендодавця. Форма та спосіб подання такої інформації буде встановлено Кабінетом Міністрів України. У разі невиконання вимог підпункту нотаріус несе відповідальність за ст. 120 Кодексу.

170.1.6. Кодекс є другим законодавчим актом, який визначає поняття ріелтера — як суб’єкта господарювання, який провадить посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (до цього поняття «ріелтер» визначалося у Законі України «Про податок на додану вартість»). Посередництво у контексті підпункту слід розуміти як комерційне посередництво (агентську діяльність), що є підприємницькою діяльністю, яка полягає у наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Як і нотаріус, ріелтер не є податковим агентом, а лише зобов’язаний надсилати інформацію про укладені за його посередництвом цивільно-правові договори (угоди) про оренду нерухомості до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації в строки, передбачені для подання податкового розрахунку, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби. Форма надання такої інформації у даний час розробляється. Строк надання інформації збігається зі строком подання податковим агентом податкового розрахунку за податком на доходи фізичних осіб і становить 40 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

У разі невиконання вимог підпункту ріелтер несе відповідальність за ст. 120 Кодексу.

170.2.1. Стаття 67 Конституції України встановлює, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом. З метою забезпечення виконання вашого конституційного обов’язку щодо декларування доходів, отриманих у звітному (податковому) році, громадяни мають можливість і повинні задекларувати свої доходи в податковому органі за місцем проживання або в пунктах обслуговування платників податків, розташованих на великих ринках у містах. Якщо громадяни бажають заощадити свій час, одержати допомогу при заповненні декларації, а також мати можливість швидше одержати бюджетне відшкодування, заздалегідь повинні задекларувати отримані доходи, не чекаючи 1 травня — кінцевої дати подачі декларації про доходи. У даному коментарі підпункту 170.2.1 розглянемо загальний механізм обліку фізичною особою фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Пунктом 167.1 встановлено, що ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків бази оподаткування щодо одержаних доходів (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу, згідно із яким облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Платники податку, відповідно до Кодексу, зобов’язані подавати декларацію та мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, ведуть облік доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу згідно з затвердженою Центральним органом податкової служби України формою.

Облік документів і відомостей, пов’язаних з правом на отримання податкової знижки, згідно зі статтею 166 Кодексу, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться у довільній формі. Фактично понесені витрати, які включаються до складу податкової знижки, повинні бути підтверджені платниками податку документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Книга та за наявності реєстр документів знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участі фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Пунктом 1.2 Постанови правління НБУ від 12.12.2004 р. № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (із змінами та доповненнями) (далі — Положення № 637) визначено, що готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємства (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна. При цьому необхідно враховувати, що до касових документів, за допомогою яких, відповідно до законодавства України, оформляються касові операції, тобто операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, належать, зокрема касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи. Відповідно до п. 1.4 Постанови правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (зі змінами та доповненнями) (далі — Інструкція) безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях в електронному вигляді. При цьому, згідно з п. 1.35 ст. 1 Закону України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (із змінами та доповненнями), розрахунковий документ — це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо). Враховуючи наведене, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів фізичною особою — платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Платник податку, який за розрахунком загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами протягом звітного року має право не подавати до податкового органу річну податкову декларацію, зобов’язаний її подати у разі отримання доходів, виплачених на його користь особами, які не є податковими агентами (пп. «в» п. 171.2 ст. 170 та п. 179.2 ст. 179 Кодексу). При цьому до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами платник податку не включає дохід, отриманий протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (пп. 170.2.8 «а» п. 170.2 ст. 170 Кодексу). При цьому якщо дохід, одержаний від продажу у звітному податковому році інвестиційного активу, не перевищує згаданої вище суми, відомості про такий продаж до декларації не вносяться.

Кодекс не робить жодних застережень щодо залежності визначення фінансового результату операцій з інвестиційними активами від їх нотаріального оформлення (посвідчення). Наприклад, інвестиційним доходом засновника товариства, який безоплатно передав частку у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю іншому засновнику цього товариства, вважається інвестиційний прибуток, який розраховується як різниця між вартістю корпоративного права, визначеного при такій передачі, та власними коштами, що були внесені (витрачені) цим засновником при придбанні такого корпоративного права. У засновника товариства, який безоплатно отримав інвестиційний актив у вигляді частки у статутному фонді (капіталі) товариства, об’єкт оподаткування виникне у разі відчуження у подальшому такого корпоративного права, і тоді до інвестиційного прибутку, отриманого від такого продажу, виходячи з положення пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу (останній абзац), буде включена вартість цього корпоративного права, визначена при його безоплатному отриманні.

Якщо платник податку протягом податкового року здійснював операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, уклавши з таким торговцем договір щодо виконання ним функцій податкового агента (пп. 170.2.9), то його обов’язок щодо подання річної декларації (2 0064-93) вважається виконаним, тобто він звільняється від подання декларації та сплати податку з одержаного інвестиційного прибутку. У разі непред’явлення платником податку необхідних документів та відомостей для визначення (розрахунку) інвестиційного прибутку, податковий агент нараховує та утримує податок із всієї суми інвестиційного доходу під час виплати такого доходу та за його рахунок. Відповідно до пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію. Тобто після закінчення податкового року громадяни, які отримували доходи протягом податкового року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 168.1, п. 168.2 ст. 168 Кодексу), зобов’язані в строк до 1 квітня наступного року за звітним подати до податкового органу річну податкову декларацію із зазначенням отриманих доходів.

Відповідно до пп. 170.2.9 компанія з управління активами також може самостійно нараховувати й утримувати податок з доходів фізичних осіб, якщо це передбачено договором, укладеним між ними. Покладання такої функції на компанію з управління активами має свої плюси і мінуси. Для визначення найбільш прийнятного варіанта фізичній особі необхідно враховувати таке: ведення обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами покладено на фізичних осіб; фізична особа, що активно інвестує засоби в цінні папери різних емітентів, у т. ч. і до різних інвестиційних фондів, що здійснює операції купівлі-продажу на вторинному ринку, повинна враховувати особливості, викладені в пп. 170.2.4, пп. 170.2.5 Кодексу (особливості визначення вартості пакета ЦП при проведенні операцій їх купівлі і продажу протягом 30 днів і при виникненні інвестиційного збитку); обов’язок фізичної особи подавати податкову декларацію вважається виконаним, якщо вона отримувала доходи виключно від податкових агентів, які зобов’язані подавати звітність про такий податок; за порушення правил сплати податку фізична особа несе фінансову відповідальність згідно з чинним законодавством України. З викладеного вище стає зрозуміло, що найбільш прийнятним варіантом для фізичних осіб є самостійний облік фізичною особою фінансових результатів і сплата податків. На компанію з управління активами (за згодою останньої) фізичній особі вигідно покладати утримання податку у разі, коли для нього операція купівлі-продажу ЦП є разовою. Доходи нерезидента — фізичної особи з джерелом їх отримання в Україні підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України, тобто як для резидентів.

Платники податку звільняються від обов’язку подання декларації незалежно від видів та сум отриманих доходів, якщо вони: є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; в інших випадках, визначених даним Кодексом.

Відповідно до ст. 164.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведения обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами Кодексу або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкової знижки. Для цілей Кодексу обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів (підприємства, установи, організації), зобов’язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку. Іншими словами, якщо фізична особа отримує дохід не тільки від податкових агентів, вона зобов’язана подавати декларацію. Таким чином, якщо говорити про засновника юридичної особи, то в подальшому при отриманні доходів від, наприклад, продажу корпоративних прав, фізична особа зобов’язана буде відобразити такий дохід в декларації. Звичайно, якщо він буде мати місце, адже дохід у такому випадку буде обраховуватися як різниця між купівлею та продажем корпоративних прав.

170.2.2. Визначення інвестиційного прибутку (збитку) здійснюється за звичайною схемою: з інвестиційного доходу, отриманого від продажу окремого інвестиційного активу, віднімаються інвестиційні витрати, пов’язані з придбанням такого інвестиційного активу. При одержанні позитивного результату отримуємо інвестиційний прибуток, а при одержанні від’ємного результату, відповідно до пп. 170.2.3 даного Кодексу, — інвестиційний збиток. Але це фінансовий результат з операції продажу окремого інвестиційного активу, а загальний фінансовий результат за операціями з інвестиційними активами фізичної особи за податковий період (рік) визначається відповідно до вимоги пп. 170.2.6 даного Кодексу. І все було б просто, якби не ті винятки й особливості визначення інвестиційного прибутку, які передбачені в п. 170.2 даного Кодексу. Розглянемо деякі особливості визначення інвестиційного прибутку.

Норми пункту 170.2 розділу IV Кодексу передбачають облік інвестиційного прибутку від здійснення операцій на організованому ринку окремо від прибутку, отриманого на неорганізованому ринку, що є новацією з метою уникнення мінімізації прибутку, отриманого на організованому ринку.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6. При цьому до витрат, понесених фізичною особою у зв’язку з придбанням інвестиційного активу, відносять лише суми, які є еквівалентом вартості самого інвестиційного активу. Усі інші витрати фізичної особи, здійснені у зв’язку з придбанням інвестиційного активу (корпоративних прав), не підпадають під дію пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу. Згідно з пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права, вважаються придбанням інвестиційного активу, тобто є витратами на придбання такого інвестиційного активу. Щодо інвестиційного прибутку, нарахованого (виплачено) платнику податку — нерезиденту, то, враховуючи норми пп. 164.2.9 п. 164. 2 ст. 164 та пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу, якщо інвестиційні активи придбаваються юридичною особою у платника податку — нерезидента, то така особа повинна виконати всі функції податкового агента, зазначені у п. 18.1 та п. 18.2 ст. 18 Кодексу.

Згідно із пп. 170.2.7 ст. 170 Кодексу для цілей підпункту 170.2.2 під терміном «інвестиційний актив» розуміється пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Таким чином, об’єкт оподаткування податку на доходи фізичних осіб (інвестиційний прибуток від продажу пакета акцій) дорівнює різниці між сумою доходу, отриманого від продажу акцій, та витратами, понесеними платником податку на попереднє придбання цих акцій, без урахування збільшення вартості пакета ЦП чи деривативів, яка виникла за рахунок реінвестиції дивідендів.

Визначення терміна «корпоративні права» в даному Кодексі ідентичне до його визначення у Господарському кодексі України від 16.01.2003 р. № 436-І V (п. 1 ст. 167). Зокрема, у пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу України під корпоративними правами маються на увазі права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Щодо визначення економічної сутності терміна «витрати», то відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під терміном «витрати», понесені (нараховані) платником податку у зв’язку із придбанням цінних паперів і деривативів, слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Отже, операції фізичних осіб з корпоративними правами у межах Кодексу розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій. При цьому придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. А до продажу прирівнюються операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента.

Як уже зазначалося, Кодексом передбачено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається саме позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. У зв’язку з цим постає запитання, а яким чином покупець корпоративних прав може вирахувати позитивну різницю, яка й буде базою обкладення податком на доходи фізичних осіб? Адже для отримання суми позитивної різниці (бази оподаткування) слід із суми винагороди вирахувати суму, яка міститься в установчих документах товариства з обмеженою відповідальністю, тобто грошове вираження частки продавця корпоративних прав у статутному фонді (капіталі) товариства. Однак застереження про те, що свою частку у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю, наприклад у 5 000 (п’ять тисяч) гри, продавець корпоративних прав міг придбати, можливо, за 500 (п’ятсот) гри або взагалі отримати як спадщину, спростовує наведену вище тезу. Тобто юридично-логічний аргумент, беззаперечно, засвідчує: будь-які спроби показати, що утримувати та перераховувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб від операцій з корпоративними правами зобов’язані саме покупці корпоративних прав, розбиваються об тезу про те, що такий покупець не в змозі визначити точно та справедливо базу оподаткування (позитивний результат) продавця інвестиційного активу.

Якщо взяти за фундаментальну основу норму Кодексу (пп. 14.1.55), що об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб можуть бути виключно доходи фізичної особи, то стає зрозумілим, що при формуванні статутного капіталу фізична особа дійсно отримує натомість корпоративні права, через що зазначена операція не перестає бути для неї інвестиційною, тобто такою, що не передбачає отримання доходів у момент придбання інвестиційного активу. Доходи, в розумінні Кодексу, така фізична особа отримує, зокрема, в момент реалізації корпоративних прав, порядок оподаткування яких чітко визначений Кодексом (пп. 170.2.2). Майнові внески дійсно оцінюються за згодою сторін під час формування статутного капіталу. При цьому оціночна вартість майна, що вноситься, досить часто перевищує його собівартість для фізичної особи та, можливо, і його ринкову вартість на дату внесення. Але при цьому фізична особа-інвестор на цій стадії нічого не реалізує, а лише декларує можливу оціночну вартість майна. Саме тому про ніякі доходи у момент придбання інвестиційного активу не може йтися. Доходи може визначити лише ринок у момент реалізації корпоративних прав. У цьому сенсі відповідна норма Кодексу юридично прописана бездоганно: «інвестиційним прибутком визнається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6 (пп. 170.2.2).

Необхідно чітко визначити різницю між доходом учасника від продажу корпоративних прав та витратами щодо їх придбання. Позитивна різниця між вказаними величинами включається фізичною особою до річної декларації і підлягає оподаткуванню ПДФО за ставкою 15 %. Від’ємна різниця переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення за наявності таких майбутніх операцій. Відповідно, оскільки оподаткуванню підлягає не весь дохід від продажу, а тільки прибуток (доходи мінус витрати), які учасник розраховує самостійно, то юридична особа (якщо вона не є професійним торговцем цінними паперами, з якою укладено договір на виконання функцій податкового агента) не є податковим агентом фізичної особи та не повинна утримувати ПДФО.

Згідно з нормами підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу (з урахуванням норм підпункту 170.2.4 вказаного пункту), є інвестиційним прибутком (підпункт 170.2.2 пункту 9170.2 статті 170 Кодексу), що є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (підпункт 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Кодексу) при здійсненні платником податку зазначеної операції. Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Кодексу вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна (що знаходиться у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи — резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв’язку із придбанням інвестиційного активу.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

До продажу інвестиційного активу для застосування норм п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу також прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив, зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку, повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Наприклад, фізична особа, якій належить частка у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю, має намір продати свою частку: а) фізичній особі або б) юридичній особі. Розглянемо порядок оподаткування операції з продажу корпоративних прав у двох наведених варіантах та з’ясуємо, хто з покупців корпоративних прав є податковим агентом у розумінні Кодексу. У Законі про господарські товариства зазначається: а) учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді (капіталі) товариства або в іншому погодженому між ними розмірі; б) учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами; в) передача частки (її частини) третім особам можлива лише після повного внесення вкладу учасником. Як і в Законі про господарські товариства, у Цивільному кодексі України зазначається (ст. 147), що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Проте передбачається, що купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, то частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Отже, по-перше, на відміну від Закону про господарські товариства, у Цивільному кодексі України чітко визначено механізм та процедуру погодження між учасниками товариства прийняття рішення про відчуження частки в статутному (капіталі) фонді. По-друге, частка учасника ТзОВ може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Щодо продажу товариством викупленої в учасника частки іншим учасникам або третім особам, то слід зазначити, що вартість частки у статутному фонді, яку новий учасник сплачує за договором купівлі-продажу, є для нього витратами на придбання інвестиційного активу. Факт придбання інвестиційного активу такій особі декларувати за підсумками року не потрібно. Такі витрати мають бути враховані новим учасником у разі продажу чи іншого відчуження ним частки у статутному фонді (обміну, даруванні, виходу зі складу учасників, ліквідації товариства та інше).

Кодексом не передбачено як визначати позитивний результат від операцій з корпоративними правами а лише зазначено, що саме позитивний результат підлягає оподаткуванню відповідно до правових норм Кодексу. Проте практичне питання полягає у тому, хто саме — продавець чи покупець корпоративних прав — є особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету. Адже в п. 170.2 Кодексу не зазначається (на відміну, наприклад, від орендних операцій), хто конкретно під час операцій з корпоративними правами зобов’язаний перераховувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету, а лише передбачено, що платник податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, має право укласти договір з таким торговцем щодо виконання ним функцій податкового агента (пп. 170.2.9).

Розглянемо, хто у разі, якщо і продавець, і покупець корпоративних прав є фізичними особами, зобов’язаний перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб. Кодекс говорить, що податковим агентом може бути як фізична особа (див. ст. 18 даного Кодексу), так і юридична особа, а також її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ, однак за сукупності таких ознак: а) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку; б) вести податковий облік; в) подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону; г) нести відповідальність за порушення норм Кодексу. Виходячи із зазначеного вище, можна однозначно стверджувати, що фізична особа — покупець корпоративних прав не підпадає під поняття податкового агента.

Кодексом передбачено, що облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат (пп. 170.2.1). Тобто кожен з учасників операції купівлі-продажу корпоративних прав зобов’язаний самостійно вести облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами. Кодексом також передбачено, що необхідно надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Кодексу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування (пп. «б» п. 176.2).

Відповідно до пп. 168.2.1 ст. 168 платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Тобто після закінчення календарного року громадяни, які отримували доходи протягом календарного року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 179.1, п. 179.2 ст. 179), зобов’язані у строк до 1 травня наступного року за звітним подати до податкового органу річну податкову декларацію із зазначенням отриманих доходів.

Для повного та своєчасного проведення розрахунків сум, що підлягають доплаті або поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платниками податку права на податкову знижку, а також надання податковими органами послуг платникам податку із заповнення ними декларацій у встановленому порядку, платникам податку доцільно додавати до декларації копії документів, що підтверджують витрати, у т. ч. які включаються до податкової знижки, копію довідки про ідентифікаційний номер, довідки від працедавця про суми нарахованого загального оподатковуваного доходу протягом податкового року у вигляді заробітної плати та суми нарахованого (утриманого) та перерахованого до бюджету податку з цього доходу, заяву із зазначенням банківського рахунку, на який слід повернути кошти або щодо зарахування суми повернення у рахунок погашення інших своїх податкових зобов’язань. Згідно із даним Кодексом документи, що підтверджують фактично понесені витрати, підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

Отже, якщо платник податку протягом звітного року здійснював операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, уклавши з таким торговцем договір щодо виконання ним функцій податкового агента, то його обов’язок щодо подання річної декларації вважається виконаним, тобто він звільняється від подання декларації та сплати податку з одержаного інвестиційного прибутку. У разі непред’явлення платником податку необхідних документів та відомостей для визначення (розрахунку) інвестиційного прибутку податковий агент нараховує та утримує податок із всієї суми інвестиційного доходу під час виплати такого доходу та за його рахунок.

Отже, корпоративні права виступають до певної міри спеціальним об’єктом права власності. Загальні цивільно-правові норми потребують від учасників операції дарування корпоративних прав дотримання загального механізму проведення операції з дарування корпоративних прав. Цивільним кодексом України та Законом України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» передбачено, що власники корпоративних прав можуть лише: а) вийти з числа учасників ТзОВ; б) продати їх; в) передати в порядку спадкування спадкоємцю.

Оподаткування операції дарування корпоративних прав в обдарованого та дарувальника має певні особливості. Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Предметом договору дарування можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомість, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Отже, враховуючи виключно: а) загальні правові норми Цивільного кодексу України та б) за наявності доброї волі інших учасників можна припустити, що одна особа може подарувати родичеві корпоративні права (частку в статутному фонді (капіталі). Однак для кінцевого завершення такої подарункової операції необхідно зареєструвати внесення змін і доповнень до установчих документів, оскільки відповідно до вимог п. 5 ст. 89 Цивільного кодексу України «зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни». Згідно п. 3 ст. 29 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» «у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи».

Таким чином, для практичного завершення операції із дарування корпоративних прав, крім дотримання двох наведених вище умов, необхідно також: 1) підтверджена нотаріусом законність нотаріального посвідчення договору про дарування корпоративних прав; 2) підтверджена органами державної реєстрації доцільність внесення змін і доповнень до установчих документів на підставі, у тому числі нотаріально посвідчених договорів про дарування корпоративних прав (документа про переведення права засновника (учасника) іншій особі). Для обґрунтування точки зору про правомірність дарування корпоративних прав можна також навести один із основоположних принципів права: громадяни мають право робити все, що прямо не заборонено законом. Непрямим підтвердженням того, що корпоративні права (частку в статутному фонді (капіталі) одна особа може подарувати іншій, є положення ст. 170 даного Кодексу: «Якщо платник податку дарує інвестиційний актив…» та «Інвестиційний актив, подарований платнику податку…». Кодексом про податок на доходи фізичних осіб обумовлено, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований ним, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку на доходи фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Можна було б однозначно стверджувати, що оподатковувати вартість подарованих корпоративних прав слід було б не при їх отриманні, а при продажу. Термін «продаж» слід розуміти у значенні, викладеному в пп. 170.2.2 Кодексу. Щоб довести необхідність оподаткування вартості подарованих корпоративних прав, органи ДПС можуть представити правові підстави, а саме: ст. 174 та ст. 175 даного Кодексу. Згідно з ними кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини. Як випливає із ст. 174, що регулює оподаткування спадщини, корпоративне право при його отриманні за договором дарування підлягає оподаткуванню (крім випадку, коли корпоративне право подаровано одним членом подружжя іншому або іншому члену сім’ї першого ступеня споріднення у межах їх частини спільної часткової чи сумісної власності).

Достатньо переконливе та вагоме заперечення — під час майбутнього продажу корпоративних прав така особа вдруге сплатить податок на доходи фізичних осіб. Однак повторне оподаткування вартості корпоративних прав заборонено цим Кодексом. Крім того, у розділі IV зазначено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу включається додатне значення загального фінансового результату операцій саме із продажу інвестиційних активів. Для дарувальника, згідно із вимогами пп. 170.2.5 Кодексу, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Операції з інвестиційним активом, як майновий пай члена колективного підприємства, підлягають або не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб залежно від того, як саме у фізичної особи виникло право власності на цей пай. Якщо фізична особа отримала майновий пай шляхом купівлі, як подарунок, за угодою міни, отримала безкоштовно в процесі реорганізації КП тощо, діють норми спеціального п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу, присвяченого операціям з інвестиційними активами. Згідно з вищезазначеною статтею, зокрема пп. 170.2.2, до продажу інвестиційного активу прирівнюється повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників такого емітента. Якщо різниця між доходом та витратами позитивна, то буде отримано інвестиційний прибуток, а якщо від’ємна — інвестиційний збиток. ПДФО оподатковується загальний фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами. Він визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Інвестиційний прибуток розраховується як різниця між доходом, отриманим від продажу окремого інвестиційного активу, та витратами, понесеними у зв’язку з придбанням такого активу. Отже, у даному випадку доходом буде вважатися сума коштів або вартість майна, отриманих у результаті виходу учасника із числа засновників, а витратами — документально підтверджена вартість попередньо внесеного майна. Позитивний загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставкою 15 % (або 17 %). Від’ємний загальний фінансовий результат від таких операцій від загального оподатковуваного доходу не віднімається, а переноситься у зменшення фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років.

Отже, розрахунок інвестиційного прибутку, відповідно до вимог Податкового кодексу України, здійснюється на цілком зрозумілих засадах: а) інвестиційний прибуток розраховується як додатна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується з суми витрат на його придбання; б) до складу загального річного оподатковуваного доходу включається додатне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами; в) облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

170.2.3. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від’ємне значення (збиток), то його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років. Так, інвестиційний збиток, отриманий платником податку на доходи фізичних осіб на 1 січня року набрання чинності цим Кодексом, враховується при обчисленні інвестиційного прибутку, отриманого за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, починаючи з результатів за такий рік у частині збитків, понесених внаслідок продажу інвестиційних активів через професійних торговців цінними паперами. Обов’язок документального підтвердження розміру зазначених збитків покладається на платника податку.

Слід мати на увазі, що якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) пов’язаним з ним особам, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Також необхідно мати на увазі, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

170.2.4. Визначений у пп. 170.2.4 механізм прийнято з метою запобігання впливу спекулятивних операцій з інвестиційними активами на оподатковуваний інвестиційний прибуток. У зв’язку з цим у даному пункті йдеться тільки про ситуації, коли фізична особа — платник податків одержує інвестиційний збиток.

Якщо в результаті продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, що супроводжується купівлею ідентичного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, отримуємо прибуток, то дана операція враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами (інвестиційного прибутку (збитку). З продажу отримано інвестиційний прибуток, але в цілому за всіма продажами може бути отриманий інвестиційний збиток. Певна річ, що в цьому випадку і пп. 170.2.4 «б» п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу уже не діє, і вартість придбаного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів замість аналогічного проданого визначається, виходячи з ціни його придбання, незалежно від того, більше вона або менше за ціну аналогічного проданого пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів.

З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що при здійсненні продажу, що супроводжується купівлею ідентичного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, раніше або пізніше зазначеного строку ніяких виключень щодо такої операції із загального правила визначення інвестиційного прибутку (збитку) не робиться. І незалежно від того, інвестиційний прибуток або збиток у результаті її отримано, вона враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами (інвестиційного прибутку (збитку). Це насправді так, незважаючи на те, що є ще обмеження із включення інвестиційного збитку до загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами.

170.2.5. У цьому підпункті йдеться про інвестиційний актив, що є більш місткім поняттям ніж пакет цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів. Проте під інвестиційним активом у пп. 170.2.7 розуміється пакет цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, що виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку незалежно від місця їх подальшого продажу. Визначення поняття «корпоративні права» дано у пп. 14.1.89.

У пп. 170.2.5 Кодексу зазначено, що якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, то інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Але зверніть увагу на те, що у п. 170.2.4 йдеться про купівлю-продаж аналогічних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а в пп. 170.2.5 — про зворотний викуп проданих, тобто тих самих. Це маленький нюанс, що має важливе значення. Отже, якщо пакет цінних паперів (корпоративних прав) продається на умовах, наприклад, його зворотного викупу в наступному році (аналогічно і при придбанні опціону на такий викуп), то отриманий від такого продажу збиток не враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами так само, як і інвестиційні збитки за всіма іншими продажами інвестиційних активів на таких умовах. І не має значення, придбані такі цінні папери (корпоративні права) чи деривативи за 3 або 31 календарний день до їх продажу (а можливо, після закінчення 3 або 32 календарних днів після їх продажу).

Зверніть увагу на те, що у пп. 170.2.5 Кодексу, процитованому вище, не говориться про зворотний викуп або викуп через опціон, а лише про договір про зворотний викуп і про придбання опціону на такий викуп. Тобто лише про намір зворотного викупу інвестиційного активу, а не його фактичний викуп. Відбудеться такий зворотний викуп цього інвестиційного активу в наступному році чи ні, на визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами попереднього року вже не впливає. Кодексом ніяке перерахування загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами не передбачається.

Крім зазначених вище, у пп. 170.2.5 Кодексу є ще два обмеження щодо обліку інвестиційних збитків при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами. Перший стосується операції з продажу пов’язаним особам пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів.

При визначенні «пов’язаної особи» слід керуватися визначенням, наданим у пп. 14.1.160. Пов’язані особи — юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль над господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль над платником податку; посадова особа платника податку уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї; платники податку — учасники об’єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об’єднання.

Зокрема, якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) чи деривативів пов’язаним з ним особам, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А другий — дарування інвестиційного активу або передача його в спадщину. Зокрема, якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Останнє обмеження, дане в пп. 170.2.5 Кодексу, вже не стосується визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами, а стосується визначення вартості придбаного інвестиційного активу. А саме, якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного податкового року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному податковому році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни такого проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання цих двох пакетів.

170.2.6. Підпунктом 14.1.54 п. 14.1 Податкового кодексу України визначено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), зокрема, дохід у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших ніж цінні папери формах. З огляду на це, загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Відповідно до частини першої підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Кодексу інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6, який оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 Кодексу.

Згідно із підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу включається, зокрема інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших ніж цінні папери формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1. 40 статті 165.

Згідно з підпунктом 170.2.8 та підпунктом 165.1.40 не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, а також дохід від продажу інвестиційних активів, якщо відповідно до статті 169 п. 40 цього розділу Кодексу сума такого доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку — діяльності з торгівлі цінними паперами, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26.05.2006 № 346 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 серпня 2006 року за № 938/12812), професійна діяльність на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами провадиться торговцями цінними паперами — господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами включає: дилерську діяльність; брокерську діяльність; андерайтинг; діяльність з управління цінними паперами. Підпунктом 170.2.9 передбачено, що платник податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем щодо виконання ним функцій податкового агента.

Під терміном «торгівля цінними паперами і деривативами» слід розуміти: будь-які операції з придбання або продажу цінних паперів чи фондових деривативів торговцями цінними паперами, статус яких встановлюється відповідним законодавством про цінні папери і фондовий ринок; будь-які операції з придбання або продажу товарних деривативів членами товарних бірж, статус яких встановлюється законодавством про товарні біржі; будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів особами, які не мають статусу торговців цінними паперами.

Для осіб, які не мають статусу торговців цінними паперами, торгівлею цінними паперами і деривативами вважаються будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів, тобто визначення прибутку (збитку) з торгівлі цінними паперами та деривативами для таких осіб можливе лише у разі, якщо відбулись купівля (витрати) і продаж (дохід) цінних паперів (деривативів). У разі якщо особа, яка не має статусу торговця цінними паперами, придбала цінні папери (деривативи) і не реалізувала їх, то витрати такої особи, понесені (нараховані) у зв’язку з їх придбанням, не враховуються при визначенні її фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами.

Відповідальність за порушення законодавства на ринку цінних паперів обумовлена Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Штрафи накладає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її рішення про накладення штрафу може бути оскаржено в суді. Про накладення штрафів на комерційні банки Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у триденний термін.

Відповідно до ст. 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. У більш широкому розумінні податковий агент — юридична особа (її філії, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент, або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки до бюджету від імені за рахунок платника податків, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до законодавства і нести відповідальність за порушення законодавства. Податковий агент веде податковий облік таких виплат і утримань і надає податкову звітність до податкового органа за місцем реєстрації. До платників податків Кодекс відносить фізичних осіб, які мають статус суб’єкта підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких, згідно із законодавством, покладено обов’язок утримувати або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку платника податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг торговця цінними паперами, застосовується за умов, коли платником податку укладено з торговцем цінними паперами договір про виконання таким торговцем функцій його податкового агента. При цьому інвестиційним прибутком є позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з сум витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого інвестиційного активу з урахуванням умов, передбачених пп. 170.2.2, пп. 170.2.4-170.2.6.

Тобто після закінчення календарного року громадяни, які отримували доходи протягом календарного року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 179.1, п. 179.2), зобов’язані у строк до 1 травня наступного року подати до податкового органу податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Податковий агент зобов’язаний утримати податок з інвестиційного прибутку (позитивного значення фінансового результату), який утворився у платника податку — нерезидента у зв’язку з даною операцією, та розрахувати інвестиційний прибуток нерезиденту на підставі пред’явлених документів, що підтверджують витрати на попереднє придбання інвестиційного активу. Таким чином, податковий агент зобов’язаний розрахувати інвестиційний прибуток нерезиденту на підставі пред’явлених документів, що підтверджують витрати на попереднє придбання інвестиційного активу (корпоративних прав), та утримати з нього податок, а також, згідно з пунктом 176.2 статті 176 Кодексу, надати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, та суми утриманого з них податку за ф. № 1ДФ. До об’єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидента — фізичної особи (у т. ч. інвестиційного прибутку) за винятком доходів, визначених пп. 170.10.2 Кодексу, податковий агент повинен застосовувати ставку податку згідно з п. 167.3 ст. 167 Кодексу (подвійну ставку, визначену п. 167.1 ст. 167 Кодексу, тобто 30 %). Разом з тим згідно зі ст. 103 гл. 7 розділу 2 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору щодо суб’єктів, які підпадають під дію такого договору та за умови дотримання вимог Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 470.

Щодо можливості застосування ставки, встановленої пунктом 167.2 статті 167 даного Кодексу, за якою оподатковується інвестиційний дохід, який виплачується компанією з управління активами інституту спільного інвестування відповідно до Кодексу, слід врахувати таке.

Законом, який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, є Закон України від 15.03.01 № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — Закон № 2299). Частиною тринадцятою статті 3 Закону № 2299 встановлено, що інститут спільного інвестування — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Частиною 14 вказаної статті Закону № 2299 визначено, що компанія з управління активами — це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституту спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Враховуючи наведене та відповідно до частини першої підпункту 170.2.6 пункту 170.6, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного року (з урахуванням інвестиційного прибутку, отриманого від операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок ліквідації такого емітента), який оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 даного Кодексу (15 відсотків).

Даним Кодексом визначено, що доки кошти інвесторів знаходяться у інвестиційному фонді — вони не оподатковуються. Оподатковуються: дохід інвесторів, який вони одержують у разі продажу цінних паперів ICI третій особі; викупу у інвесторів компанією з управління активами ICI цінних паперів, випущених ICI або його КУА (наприклад, при викупі цінних паперів ICI при ліквідації фонду; за заявою інвестора в будь-який день — для відкритих фондів, та у визначені Проспектом емісії цінних паперів дати — для інтервальних фондів); виплати дивідендів інвестиційним фондом, якщо це передбачено Проспектом емісії цінних паперів ICI. У разі продажу інвестором цінних паперів ICI оподатковується різниця між ціною їх придбання і ціною продажу. У разі отримання інвестиційного доходу у вигляді дивідендів — оподатковується сума дивідендів, отримана інвестором. Ставка податку і порядок оподаткування відрізняються залежно від того, ким є інвестор — фізичною чи юридичною особою, і в якому з вищеперелічених випадків він отримав інвестиційний дохід. Інвестиційний прибуток, отриманий інвестором — фізичною особою у разі викупу інститутом спільного інвестування (КУА інституту спільного інвестування) цінних паперів ІСІ, оподатковується за ставкою 5 %. Дохід, отриманий у вигляді дивідендів за цінними паперами ІСІ, оподатковується за ставкою 5 %, а дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ третій особі, оподатковується за ставкою 15 %.

Основне питання, що виникає у платника податків після знайомства з усіма переліченими вище особливостями визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами: як усе це врахувати і відобразити в «Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» (наказ ДПА № 490 буде приведено відповідно до Податкового кодексу України), що зовсім не пристосовано для здійснення яких-небудь розрахунків, а тим більше для коригування вартості придбаних інвестиційних активів та інших особливостей визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами.

Наприклад, нам необхідно виключити інвестиційний збиток, отриманий від продажу пакета цінних паперів, оскільки аналогічний пакет цінних паперів був придбаний таким платником податків менше ніж за 30 днів до зазначеного продажу. Де і як це відобразити в «Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» (далі — Книга), форма якої затверджена наказом ДПА України № 490? На жаль, ні наказ № 490, ні будь-який інший нормативний документ не дає відповіді на це запитання. Мало того, як ми вже зазначили вище, порядок заповнення форми Книги, визначений наказом № 490, здійснення яких-небудь розрахунків у ній не передбачає. І, незважаючи на те, що в самій назві Книги говориться про її призначення для визначення загального річного оподатковуваного доходу, нічого подібного реально зробити в існуючих умовах і формі Книги неможливо. З огляду на це, на практиці платники податків використовують Книгу як простий реєстр отриманих інвестиційних доходів і здійснених інвестиційних витрат, а розрахунок інвестиційних прибутків (збитків) за операціями продажу окремих інвестиційних активів і визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами здійснюють окремо, в особливій формі Розрахунку. Оскільки інформація, що міститься у такому Розрахунку, досить важлива і необхідна насамперед самому платникові податків (перш ніж погоджуватися із сумою інвестиційного прибутку, що платникові податків визначать податківці, він хоче сам визначити її, щоб бути впевненим, що з нього не візьмуть ПДФО ні на копійку більше призначеного), то вони намагаються оформити Розрахунок так, щоб він мав усі атрибути документа, хоча жоден нормативний акт не вимагає від платника податків оформлення такого Розрахунку.

Звичайно, можна на окремому аркуші паперу зробити необхідні розрахунки з визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами, запам’ятати отриманий результат, а потім, після подання декларації, результат забути, а листок викинути. Але через рік усе доведеться робити спочатку, причому вже не за рік, а за два. І так наростаючим підсумком за весь час здійснення операцій з інвестиційними активами. Це набагато складніше ніж складання і зберігання Розрахунку за підсумками кожного податкового року.

170.2.8. У підпункті «а» пп. 170.2.8 мається на увазі, що не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього розділу, тобто якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

У підпункті «б» пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 Кодексу мається на увазі, що дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених пп. 165.1.40 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу. Зокрема, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

Володіючи цінними паперами ICI, фізична особа не сплачує податки до моменту реалізації цих цінних паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ICI. У разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи від операцій з цими активами або доходи, нараховані за цими активами (відсотки, дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід. Отже, інвестування у цінні папери ICI має ряд податкових переваг порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти нерухомості.

170.2.9. Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

Ліцензія на право здійснення діяльності на ринку цінних паперів потрібна юридичним особам, які професійно здійснюють цю діяльність, тобто є торговцями цінними паперами. Роз’яснення щодо визначення критеріїв професійної діяльності подано у Рішенні від 14.05.97 року № 7 ДКЦПФР. Вимоги, яким має відповідати торговець цінними паперами, такі: це обов’язково має бути юридична особа, а саме: акціонерне товариство (статутний фонд якого сформовано з іменних акцій), товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне або командитне товариство; операції з цінними паперами становлять виключний вид діяльності. Таким чином, звичайне підприємство, що займається виробничою, торговельною або посередницькою діяльністю, має право без ліцензії самостійно купувати і продавати цінні папери лише в межах, встановлених ДКЦПФР; при збільшенні обсягів торгівлі цінними паперами воно зобов’язане скористатися послугами посередника, бо такому підприємству ліцензію ДКЦПФР не надасть.

170.3.1. Роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (див. коментар до п 1.228 ст. 14 Кодексу). Правила оподаткування роялті (див. коментар до п. 5 ст. 170 Кодексу).

170.4.1. Щодо економічної доцільності оподаткування процентів висловлюються різні думки: і про те, що майже весь прибуток фізичних осіб підпадає під так званий інфляційний податок, і про виникнення «сприятливого ґрунту» для подвійного оподаткування вкладників. Але банківський та небанківський сегмент фінансового ринку в Україні динамічно розвивається, і не в останню чергу завдяки коштам фізичних осіб, які, не виключено, роблять більший внесок у розвиток системи державних фінансів ніж зарубіжні інвестори. А гроші «працюють» скрізь — і внесені у вигляді акцій до статутного капіталу підприємства, і на депозитних рахунках фінансових установ. Водночас дивіденди оподатковуються, а проценти — до 2015 року — ні, і збереження такої несиметричності спрацьовує на користь банків та небанківських фінансових установ, що обслуговують вкладників — фізичних осіб, адже природно, що громадяни зберігатимуть кошти там, де це вигідно. Тому, вважаємо, до врегулювання питання щодо оподаткування процентів слід підійти зважено, аби не спричинити раптового «переливання» коштів на ринку фінансових послуг.

Доходи, одержувані фізичною особою як процент на депозит (вклад) у небанківську фінансову установу, відповідно до Кодексу (крім страховиків), обкладаються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % бази оподаткування (п. 167.2 Кодексу). Згідно з розділом XIX Кодексу підпункти 170.4.1-170.4.2 п. 170.4 ст. 170 Кодексу в частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2015 року.

Визначення терміна «проценти» (для цілей справляння податку) наведено у пункті 14.1.208 статті 14 Кодексу як дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема включається платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного папера). Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не передбачено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, підпункти 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 даного Кодексу у частині оподаткування процентів набирають чинності тільки з 1 січня 2015 року. Згідно з пунктом 167.2 ставка податку буде становити 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок; процентний або дисконтний дохід за іменним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці; дохід, що виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону; дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону; дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігацій, від їх емітента відповідно до закону; дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів; доходів у вигляді дивідендів; в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами IV розділу Кодексу.

Щодо оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених (нарахованих) за іншими підставами, зокрема визначеними п. 3 ст. 21 Закону № 2908-III, то відповідно до пп. 170.4.3 Кодексу оподаткування здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь доходів, визначених у пункті 167.2 статті 167 розділу IV Кодексу, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.4.2. Кодексом установлено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, та основна сума кредиту, що отримується платником податку (пп. «д» пп. 164.2.18 п. 16 4.2 та пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Згідно з п. 18.1 та 18.2 податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Відповідно до пп. «а»-«г» п. 176.2 фінансові установи як особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок на доходи, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності зазначених питань не допускається.

У разі коли відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку; подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Кодексу; нести відповідальність відповідно до законодавства у разі неподання або несвоєчасного подання податкового розрахунку. Відображені у ньому суми податку, що сплачуються до бюджету, з узгодженими сумами податкових зобов’язань податкового агента та у разі неповної чи несвоєчасної сплати стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, які нараховуються від першого до останнього дня строку подання податкового розрахунку, встановленого цим Кодексом.

Щодо того, чи може банк призупинити нарахування відсотків за кредитним договором, коли вироком суду визнана винною посадова особа банку в заподіянні матеріальної шкоди за кредитом, оформленим на ім’я фізичної особи, яка кредит не отримувала та не підписувала кредитний договір?

Відповідно до Кодексу (пп. 137.8) датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів чи комісій, то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно із пунктом 159.1 статті 159 Кодексу. При цьому метод нарахувань для визначення податкових зобов’язань кредитора за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання боргу чи його частини на збитки кредитора у порядку, встановленому цим Кодексом. З огляду на Положення п. 159.1 ст. 159 Кодексу обставина, що склалася в банківській установі, не є підставою для призупинення нарахування відсотків. Разом з тим особа, на ім’я якої кредит був оформлений, договір не підписувала та кредит не отримувала, тобто кредитний договір був укладений без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним і визнається судом недійсним. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, то призупинення нарахування відсотків за кредитним договором може бути здійснено з моменту набуття чинності рішенням суду про визнання такого договору недійсним.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.12.2001 р. № 2908-III «Про кредитні спілки» (зі змінами та доповненнями) кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є небанківською фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Відповідно до свого статуту (абз. 4 п. 1 ст. 21 Закону України № 2908-III) кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, приймає вступні, обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки.

Кредитна спілка, крім розміру плати (процентів), яка нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках її членів, розподіляє частину нерозподіленого доходу, що залишається в її розпорядженні за підсумками фінансового року, між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів).

Згідно із Кодексом кредитна спілка є податковим агентом, тому при нарахуванні та виплаті членам кредитної спілки доходів у вигляді процентів на депозит (вклад) та процентів (у тому числі дисконтних доходів) на пайові та додаткові пайові внески її членів вона зобов’язана утримувати податок від сум такого доходу за його рахунок за відповідною ставкою (5 або 15 %). Перерахування податку до бюджету провадиться в порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

На вимогу платника податку особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані надавати відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних пільг та суму утриманого податку (пп. «в» п. 176.2 ст. 176 Кодексу). Для платника податку, зокрема одержувача доходів від кредитної спілки, при отриманні ним протягом звітного року доходів виключно від податкових агентів обов’язок щодо декларування одержуваних доходів вважається виконаним (п. 179.2 ст. 179 Кодексу), тобто річну податкову декларацію такий платник не подає.

170.4.3. Оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб з будь-яких інших підстав ніж тих, що зазначені у підпункті 170.4.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 розділу IV Податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь процентів є фінансова установа, яка здійснює таке нарахування (сплату) за ставкою 15 %. Перерахування до бюджету суми податків, утриманих з процентів, здійснюється фінансовою установою щомісячно.

Про оподаткування процентів, що виплачуються фізичним особам за субординованим боргом. Згідно із Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Тобто кошти, залучені від інвесторів (як фізичних, так і юридичних осіб) у вигляді субординованого боргу, переходять у володіння і користування банка-боржника і є складовою капіталу цього банку. До того ж кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку лише після отримання дозволу Національного банку України.

Крім того, згідно із ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку (банківського вкладу) банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Таким чином, субординований борг та депозит (вклад до банку чи небанківської фінансової установи) не є тотожними категоріями, оскільки мають різну економічну природу, з чого випливає різний порядок оподаткування нарахованих на них доходів (процентів).

У п. 167.2 ст. 7 даного Кодексу наведено кінцевий перелік баз оподаткування, ставка податку для яких становить 5 відсотків. Проценти, нараховані інвесторам на субординований борг, у даному переліку не зазначені.

Враховуючи наведене, призупинення дії п. 167.2 даного Кодексу до 1 січня 2015 року стосується лише оподаткування доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад до небанківських фінансових установ, згідно із законом, або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та не стосується процентів, нарахованих на субординований борг, які протягом дії Кодексу підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Члени кредитної спілки мають право отримувати від спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надає спілка згідно із статутом; отримувати дохід на депозитні вклади та на свій пайовий внесок, якщо інше не передбачено статутом кредитної спілки (стаття 11 Закону України № 2908). Майно кредитної спілки є її власністю. Майно кредитної спілки формується за рахунок вступних, обов’язкових пайових та інших внесків членів кредитної спілки (крім вкладів на депозитні рахунки). Кредитна спілка володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до Закону та свого статуту (стаття 19 Закону України № 2908). Вклади членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також плата, нарахована на такі кошти та пайові внески (проценти), належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Відповідно до свого статуту (п. 1.3 ст. 21 Закону України № 2908) кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, приймає вступні та обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки. Крім розміру плати (процентів), яка нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки, кредитна спілка розподіляє частину нерозподіленого доходу, що залишається у її розпорядженні за підсумками фінансового року, між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів).

Виходячи із зазначеного та відповідно до положень підпункту 170.4.3 пункту 170.4 статті 170 Кодексу, доходи фізичних осіб, отримані, сплачені (нараховані) з інших підстав, зокрема, у вигляді процентів на пайові (основні та додаткові) внески членів кредитних спілок (передбачені п. 3 ст. 21 Закону України № 2908), оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Закону (15 %).

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України № 334 безнадійною визнається заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності. Отже, коли кредитна спілка надає позику членам кредитної спілки, а останні через будь-які причини її не повертають, то після закінчення строку позовної давності (тривалість у три роки) така заборгованість буде вважатися безнадійною. Пунктом 14.1.56 Кодексу визначено, що доходи — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Після закінчення строку позовної давності сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, включається до складу його загального місячного оподатковуваного доходу (пп. 164.2.7 Кодексу) і підлягає оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Згідно з п. 171.2 ст. 171 Кодексу відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Визначення податкового агента див. у редакції пп. 18.1 та 18.2 ст. 18 Кодексу. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу (п. 127.1 ст. 127 Кодексу). З урахуванням підпункту 164.2.7 ст. 164, у разі коли кредитна спілка у податковому періоді (місяці) провадить списання неповернутої суми позики, то фізична особа самостійно сплачує податок з такого доходу та відображає їх у річній податковій декларації.

Взаємовідносини між ломбардом та фізичною особою регулюються: щодо оформлення договору позики — положеннями § 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України (ЦКУ); щодо оформлення договору зберігання — положеннями статей 967 і 968 ЦКУ (передача речі фізичною особою на зберігання ломбарду оформляється шляхом видачі іменної квитанції, яка виконує роль договору зберігання. При цьому ціна речі встановлюється за домовленістю сторін); щодо оформлення договору застави — положеннями § 6 «Застава» глави 49 ЦКУ та закону про заставу (якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави має бути засвідчено нотаріально, а інформацію про речові права на нерухомість має бути внесено до Держреєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень).

Отримання фізичною особою кредиту від ломбарду складається з таких етапів: отримання ломбардом від фізичної особи майна в заставу та надання їй кредиту; погашення фізичною особою суми кредиту, процентів за ним і плати за зберігання майна після закінчення строку договору або достроково; повернення ломбардом фізичній особі майна, прийнятого в заставу.

Як правило, після закінчення строку договору заставодавцю надається пільговий строк, протягом якого він має повернути отриманий від ломбарду кредит і забрати своє майно із застави. Згідно зі ст. 968 ЦКУ після закінчення строку договору зберігання річ може зберігатися в ломбарді три місяці.

У випадку якщо після закінчення пільгового строку фізична особа не забирає річ із ломбарду і не повертає кредит, ломбард, залежно від умов договору, або залишає заставлене майно у своїй власності, або реалізує його. Із суми виручки від продажу такого майна погашаються кредит, проценти за користування ним, утримуються плата за зберігання майна та інші платежі, які на підставі договору чи закону має бути здійснено на користь ломбарду. Залишок суми виручки повертається фізичній особі на підставі ст. 968 ЦКУ і ст. 25 Закону України про заставу.

Відповідно до пп. 14.1.56 Кодексу доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Відповідно до пп. 165.1.29 даного Кодексу до переліку доходів, які не входять до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, належить основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти. Тобто, згідно із Кодексом, сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є базою оподаткування. У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, тобто після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає база оподаткування податком на доходи фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк.

Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна: у ломбарді в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця — платника податку; у заставодавця (фізичної особи) може виникнути й об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.

При виконанні ломбардом функцій податкового агента під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди як податкові агенти виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики). У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (підпункт 164.2.7 ст. 164).

Згідно із Цивільним кодексом України (глава 71) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов’язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики. Тобто позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 Кодексу). Щодо позикових операцій ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона [позика] не є доходом позичальника.

Разом з тим Законом України від 02.10.92 № 2654-ХІІ «Про заставу» (ст. 19, 25) та статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави. Із сум, одержаних від цього продажу коштів (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), згідно з пунктом 18.1-18.2 та пунктом 173.1 Кодексу, суб’єкт господарювання (і в тому числі якщо предмет застави реалізується спеціалізованою організацією за заявкою виконавчої служби) має нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 168 Кодексу, та за ставкою, зазначеною в пункті 167.1 статті 167 Кодексу, і направити податковому органу звітність за формою № 1ДФ.

Згідно із Законом України від 18.11.97 № 637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операції з ними», який встановлює правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів, дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платанової групи у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо), дорогоцінне каміння — це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Як об’єкт власності платника податку, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння слід розглядати як рухоме майно (п. 14.1.104 Кодексу). Оподаткування доходів від продажу такого майна слід провадити із застосуванням положень пункту 173.1 статті 173 Кодексу.

170.5.1. Залежно від статусу отримувача дивідендів емітент зобов’язаний утримати та сплатити до бюджету податки. Зокрема, підпунктом 165.1.18 Кодексу передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів. Як і коли це зробити, а також яку звітність подати, розглянемо в даному коментарі підпункту 170.5.1. Проте спочатку нагадаємо, як оподатковуються дивіденди у джерела виплати, тобто в самого емітента.

Оподаткування дивідендів у емітента: порядок оподаткування дивідендів при їх виплаті визначено п. 153.3 даного Кодексу, а саме: встановлено, що авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2, не справляється, зокрема, при виплаті дивідендів фізичним особам.

Оподаткування дивідендів отримувачів — фізичних осіб. Дивіденди належать до категорії доходів, які остаточно оподатковуються при їх виплаті. Зобов’язання з утримання та сплати до бюджету податку з таких доходів покладено на емітента. Розглянемо, як це відбувається на практиці, якщо емітент — резидент України, а отримувачі — фізичні особи (у т. ч. нерезиденти).

У цьому випадку емітенту слід керуватися розділом IV даного Кодексу, згідно з яким:

— дивіденди підлягають оподаткуванню за ставкою 5 % при їх виплаті та за їх рахунок (пп. 170.5.3, 170.5.4);

— ПДФО перераховується до бюджету під час виплати доходу єдиним платіжним документом, а якщо дивіденди виплачуються з готівкової виручки, тоді протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (пп. 168.1.2, 168.1.4);

— дані про суми нарахованих і виплачених дивідендів, а також про нарахований і сплачений ПДФО емітент включає до форми № 1ДФ за ті квартали, у яких відбувається нарахування (виплата) дивідендів, при цьому вказує код ознаки доходу «12».

На дивіденди, які виплачуються фізичним особам, внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування не нараховуються, оскільки дивіденди не входять до фонду оплати праці (п. 3.35 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5).

Отримувач — фізична особа-нерезидент. Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, установлено п. 170.10 даного Кодексу:

доходи, нараховані у вигляді дивідендів, підлягають оподаткуванню за ставкою 5 %, при цьому емітент є податковим агентом такого нерезидента за такими доходами (пп. 170.10.3);

якщо міжнародним договором про усунення подвійного оподаткування встановлено інші правила оподаткування дивідендів, застосовуються норми такого міжнародного договору (ст. 103). У цьому випадку фізичній особі — нерезиденту слід надати емітенту довідку про підтвердження свого резидентського статусу відповідно до Порядку № 470.

Дані про нараховані (виплачені) дивіденди та утриманий (сплачений) ПДФО емітент відображає у формі № 1ДФ із кодом ознаки доходу «12».

Податкові агенти зобов’язані відобразити інформацію про нараховані дивіденди та суму утриманого податку на доходи у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ (Порядок № 451).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. За неподання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ до податкових агентів не застосовуються штрафи згідно з гл. VIII, оскільки в розумінні зазначеної глави форма № 1ДФ не є податковою декларацією. Проте може бути накладено адміністративний штраф. Так, відповідно до ст. 1634 КпАП, за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян посадові особи підприємства можуть притягатись до адміністративної відповідальності у вигляді: попередження або накладення штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ; накладення штрафу від 3 до 5 НМДГ за таке саме повторне порушення протягом року. Зауважимо, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається і в разі нарахування та виплати дивідендів, які не обкладаються податком на доходи.

Дивіденди, нараховані нерезидентам — фізичним особам, відображаються в Податковому розрахунку резидента, що виплачує дивіденди платникам податку на доходи фізичних осіб, протягом 20 календарних днів, наступних за місяцем нарахування дивідендів, а також у формі № 1ДФ протягом 40 календарних днів після закінчення кварталу, в якому вони були нараховані.

Якщо застосовуються умови міжнародної угоди, додатково надається Довідка про резидентський статус отримувача дивідендів. Довідка про резидентський статус нерезидента для застосування норм міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування дійсна в межах календарного року, в якому вона видана (п. 4 Порядку № 470). Якщо з певних причин при оподаткуванні дивідендів нерезидента норми міжнародної угоди не були застосовані, є можливість повернути надміру сплачений податок із бюджету на основі Заяви про повернення сум податку на доходи з джерелом походження із України і Довідки про резидентський статус (п. 3 та п. 9 Порядку № 470). Для отримувача дивідендів — нерезиденту не зайвим буде отримати в органі податкової служби за місцем знаходження цього емітента Довідку про сплачений нерезидентом в Україні податок на прибуток (доходи), форма і порядок видачі якої затверджені наказом ДПАУ від 03.09.2003 р. № 417. Якщо фізична особа — резидент отримує закордонні дивіденди, то їх сума входить до складу загальнорічного оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (пп. 170.11 даного Кодексу). Подання річної декларації про майновий стан і доходи такою фізичною особою в термін до 1 травня наступного за отриманням дивідендів року є обов’язковою. Отримані із-за кордону дивіденди відображаються в таблиці 1.4 розділу 1 Декларації. У випадку коли нормами міжнародних угод дозволено зменшувати суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, фізична особа — отримувач дивідендів може вказати суму такого зменшення безпосередньо в Декларації про доходи (таблиця 1.4 розділу 1). Для отримання права на таке зменшення отримувач дивідендів зобов’язаний отримати від уповноваженого державного органу країни, в якій вони виплачуються, Довідку про суму утриманого податку, а також про базу його нарахування. Така довідка повинна легалізуватись консульською установою України у відповідній країні. При цьому сума податку із закордонних дивідендів не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загальнорічного оподатковуваного доходу такого платника податку (з урахуванням суми отриманого іноземного доходу).

Відповідальність емітента. За відсутності звернення акціонера (учасника) щодо виплати дивідендів сума їх заборгованості не вважається безповоротною фінансовою допомогою і не відноситься до складу валового доходу емітента — платника податку на прибуток, оскільки в цьому випадку немає початку перебігу позовної давності і, відповідно, її закінчення. Якщо ж емітент не виконує свій обов’язок щодо виплати дивідендів через незалежні від акціонера (учасника) обставини, то через три роки сума неоплачених дивідендів має бути віднесена до складу валових доходів (пп. 135.5.5 даного Кодексу).

Незатребувані дивіденди емітент може передати на депозит нотаріусу, тоді зобов’язання емітента щодо їх виплати вважатиметься виконаним (ст. 537 Господарського кодексу України). Списання прострочених дивідендів у бухгалтерському обліку відбивається записом за дебетом рахунку 671 і кредитом рахунку 746 «Інших доходів від звичайної діяльності». У податковому обліку сума прострочених дивідендів, зокрема для фізичних осіб, відноситься до складу доходів за вирахуванням утриманого і перерахованого при їх нарахуванні податку на доходи фізичних осіб, що зменшує їх суму, а отже, і суму заборгованості за ними відповідно до норм пп.170.5.1 Кодексу.

Якщо при виплаті дивідендів не був утриманий ПДФО, то додатково до штрафу може бути нарахована пеня згідно зі ст. 129–132 гл. IX Кодексу. Крім того, за порушення порядку утримання та перерахування ПДФО до бюджету посадові особи емітента несуть адміністративну відповідальність у формі попередження або штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ (ст. 1634 КУпАП).

170.5.2. Податковим агентом при виплаті дивідендів є будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощених систем оподаткування), або є звільненим від сплати такого податку з будь-яких підстав.

Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

У всіх випадках, іноземці або особи без громадянства повинні підтверджувати податковому агенту свій резидентський статус довідкою, виданою у встановленому порядку податковим органом.

Розглянемо порядок оподаткування дивідендів при їх виплаті нерезидентам, а саме: іноземним фізичним особам, для яких законодавство передбачає свої особливості оподаткування.

Законодавство України захищає інвестиції, прибутки та інтереси іноземних інвесторів і надає гарантії перерахування за кордон їх прибутків (зокрема, дивідендів), отриманих на законних підставах на території України. Для емітента корпоративних прав — резидента України, що виплачує дивіденди нерезиденту, передбачені ті ж юридичні і податкові вимоги, що і для резидента.

Авансовий внесок не стягується при виплаті дивідендів у вигляді акцій або часткою (паїв) підприємства-емітента, яка не змінює при цьому пропорцій (частку) акціонерів (учасників) у статутному фонді емітента. До того ж обов’язкова реєстрація змін у статутні документи не є обов’язковою умовою.

Як зазначалося вище, ставка податку на репатріацію у розмірі 15 % при виплаті пасивних доходів нерезидента (до яких належать також дивіденди) може бути зменшена згідно з положенням міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування доходів, що діють на момент виплати доходу.

Положеннями більшості таких міжнародних договорів передбачено право оподатковувати пасивні доходи кожної з держав, що є сторонами міжнародного договору. Тобто таке право має як країна емітента корпоративних прав, так і країна, резидентом якої є одержувач доходів (дивідендів).

Відповідно до пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 ставка податку при нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді дивідендів застосовується така ж, як і для резидентів, тобто 5 %. При цьому підприємство-емітент корпоративних прав, що виплачує дохід засновникові-нерезиденту у вигляді дивідендів, є його податковим агентом, тому здійснює нарахування й утримання податку на доходи фізичних осіб за рахунок суми таких нарахованих дивідендів.

У випадку якщо дивіденди нараховуються, але не виплачуються, то податок, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету в терміни, встановлені Законом для місячного податкового періоду (відповідно до пп. 168.1.2 ст. 168 Кодексу).

170.5.3. У чинному законодавстві України чітке визначення «дивіденди» наведено фактично у двох нормативно-правових актах. По-перше, відповідно до пп. 14.1.49 Кодексу, дивідендом є платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь, відповідно, держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому позитивне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з розділом III Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів. По-друге, П(С)БО 15 передбачає, що дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Отже, виплату дивідендів можна проводити у разі, коли підприємство протягом періоду, за який виплачуються дивіденди, мало прибуток, оскільки саме він є основним джерелом виплати дивідендів. Однак, враховуючи те, що є розуміння прибутку з метою оподаткування і прибутку з метою бухгалтерського обліку, постає запитання: який із цих прибутків при нарахуванні дивідендів слід брати до уваги, оскільки внаслідок різних підходів до обчислення вони різняться між собою.

Реальну картину фінансового становища підприємства можна побачити у фінансовій звітності. У Звіті про фінансові результати фігурує саме бухгалтерський прибуток, тому при обчисленні (нарахуванні) дивідендів треба відштовхуватися саме від бухгалтерського прибутку. Правомірність вищенаведеної позиції підтверджується даним Кодексом: «У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав… провадить зазначені виплати… незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 розділу III Кодексу, чи ні» (пп. 153.3.1).

Розподіл чистого прибутку акціонерного товариства та визначення тієї частки чистого прибутку товариства, яку буде спрямовано на виплату дивідендів, належить до компетенції загальних зборів акціонерів (відповідно до пп. «д» ст. 41 Закону про господарські товариства та Закону про цінні папери та фондовий ринок).

Водночас загальні збори акціонерного товариства незалежно від наявності прибутку можуть прийняти рішення не виплачувати дивіденди, а спрямувати прибуток, зокрема на розвиток виробництва. Загалом можливими є три варіанти рішення зборів засновників щодо дивідендів:

1) усю суму прибутку після обов’язкових відрахувань спрямувати на виплату дивідендів;

2) частину прибутку залишити нерозподіленою і лише частину спрямувати на виплату дивідендів;

3) дивіденди не нараховувати та не виплачувати.

Особливості стосовно власників привілейованих акцій. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає, що привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не буде передбачено його статутом. Виплата дивідендів на користь осіб за акціями, які вважаються привілейованими, з метою оподаткування прирівнюється до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

Рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який повинен містити дані про: розмір дивідендів, що припадає на одну акцію; дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на спрямування нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями); спосіб виплати дивідендів; порядок виплати дивідендів (згідно з Положенням № 386).

Крім того, у Положенні № 386 зазначено, що з метою визначення переліку інвесторів (акціонерів), які мають право на отримання дивідендів, акціонерне товариство на початок терміну виплати дивідендів має забезпечити складання при документарній формі випуску іменних акцій — реєстру власників іменних акцій, складеного реєстроутримувачем на дату початку виплати дивідендів; при бездокументарній формі випуску акцій — зведеного облікового реєстру рахунків власників цінних паперів, складеного депозитарієм на дату початку виплати дивідендів. Загальним зборам акціонерного товариства при ухваленні рішення про виплату дивідендів необхідно враховувати також вимоги Положення № 386, згідно з яким дивіденди не нараховують та не виплачують за акціями, які не оплачено повністю, та за акціями власного випуску, які товариство викупило в акціонерів і які перебувають на його балансі. Дивіденди за акціями виплачують один раз на рік за підсумками календарного року (згідно з Законом про господарські товариства та Законом про цінні папери та фондовий ринок).

Цивільним кодексом України запроваджено загалом два випадки обмеження виплати дивідендів, зокрема: до повної сплати всього статутного капіталу; при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду.

Дивіденди, які нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав — резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 Кодексу, а саме: 5 % бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як дохід у вигляді дивідендів, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидендів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, що згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 розділу III Кодексу прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

Внесками до фондів соціального страхування суми дивідендів не обкладаються, оскільки, відповідно до п. 3.35 Інструкції № 5, дивіденди не включаються до фонду оплати праці.

Відповідно до пп. 164.2.8 Кодексу дивіденди включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи, за винятком випадків, передбачених пп. 165.1.18 Кодексу. Отже, при нарахуванні дивідендів емітент корпоративних прав має утримати податок на доходи, тобто учасник господарського товариства отримає суму дивідендів, зменшену на суму податку на доходи.

Кодексом передбачено ситуацію, коли до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються (не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) доходи у вигляді дивідендів, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів (165.1.18).

Податкові агенти зобов’язані відобразити інформацію про нараховані дивіденди та суму утриманого податку з доходів у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ (Порядок № 451).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

За неподання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ до податкових агентів не застосовуються штрафи згідно з гл. VIII, оскільки в розумінні зазначеної глави форма № 1ДФ не є податковою декларацією. Проте може бути накладено адміністративний штраф. Так, відповідно до ст. 1634 КпАП, за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян посадові особи підприємства можуть притягатись до адміністративної відповідальності у вигляді:

— попередження або накладення штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ;

— накладення штрафу від 3 до 5 НМГД за таке саме повторне порушення протягом року.

Звертаємо увагу, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається і в разі нарахування та виплати дивідендів.

170.5.4. У даному пп. 170.5.4 Кодексу зазначено, що дивіденди остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок, підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом здійснюється відповідно до положень п. 168.1 ст. 168 Кодексу, згідно з якими податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 Кодексу.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету.

У разі коли оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. Платник податку, який отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (п. 168.2 ст. 168 Кодексу). Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку з доходів фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. На посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян-суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у перекрученні даних, у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян накладається адміністративний штраф.

170.6.1. При оподаткуванні доходів, що отримані платником податку у вигляді призів або виграшу в лотерею чи розіграші, така особа сплачує податок за ставками, що передбачені п. 1 та п. 3 ст. 167 Кодексу. При цьому податковим агентом вигодонабувача є особа, яка здійснює нарахування таких доходів (організатор лотереї, розіграшу тощо). Податок сплачується з джерела доходу.

170.6.2. При оподаткуванні доходу, що отримує особа у вигляді виграшу в лотерею або в інших розіграшах, при визначенні бази оподаткування не враховуються витрати особи, які мали місце у зв’язку з отриманням такого доходу. Базою оподаткування у такому випадку є валовий дохід особи.

170.7. Не включається до бази оподаткування благодійна допомога, яку отримує платник податків протягом звітного періоду у вигляді коштів або майна, що надається резидентами — юридичними та фізичними особами як особі, що постраждала внаслідок екологічних, техногенних та інших катастроф, стихійного лиха, аварій, епідемій тощо.

Стаття 171. Особи, відповідальні за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку до бюджету

171.1. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

171.2. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент — для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку — для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

171.1. Відповідно до положень Кодексу відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, визначено роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Кодексу роботодавцем визначено — юридичну особу (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

Крім цього, для цілей розділу IV Кодексу до роботодавця також прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Кодексу працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Кодексу заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу — основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

171.2. Крім роботодавців, положеннями Кодексу відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб з інших доходів ніж заробітна плата покладено на податкового агента — для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Кодексу дохід з джерелом їх походження з України — будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків — резидентів від страхування ризиків страхувальників — резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов’язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов’язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Згідно з нормами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/ або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу.

Відповідно до статті 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

На платника податку покладаються обов’язки з нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб з іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 Кодексу у разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.55 пункту 14.1 статті 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України, визначається будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних митним органам.

Відповідно до пункту 168.2 статті 168 платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Стаття 172. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна

172.1. Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного Кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

172.2. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва.

172.3. Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

При обміні об’єкта нерухомості на інший (інші) дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження нерухомого майна, визначеного:

а) у абзаці першому пункту 172.1 цієї статті, — не оподатковується;

б) у пункті 172.2 цієї статті, — оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу.

172.4. Під час проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

172.5. Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, — до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об’єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов’язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

172.6. У разі не вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

172.7. Одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

172.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування;

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості, що здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковуються згідно із цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

172.10. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта нерухомості підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об’єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються), визначається Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

172.1. Згідно з положеннями Кодексу нерухоме майно розділяється на житлову та нежитлову нерухомість. Визначення терміна «об’єкти житлової нерухомості» та її типи наведено у пп. 14.1.129 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Фізичний статус нерухомості об’єкта (речі) може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Аналогічно визначено «нерухоме майно» у ст. 1 розділу І Закону від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку», а саме: нерухоме майно (нерухомість) — земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці та невідємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Відповідно до ст. 1 п. 9 Закону України від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно — це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Визначення поняття «земельна ділянка» наведене у пп. 14.1.74 п. 14.1 ст.14 розділу І Кодексу.

Майже аналогічно наведеному вище є визначення нерухомого майна у п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», де нерухоме майно трактується як земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що відповідно до законодавства належить до нерухомого майна. Визначення поняття «земельне поліпшення» міститься у пп. 14.1.75 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Наведені норми нормативно-правових актів тісно пов’язані між собою, але різняться різним ступенем деталізації нерухомого майна. Проте для цілей оподаткування доходу фізичних осіб доцільно розділяти нерухомість на житлову та нежитлову відповідно до пп. 14.1.129 і пп. 14.1.130 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Згідно з п. 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, проводиться один раз з кожного виду використання (п. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу України, пунктами 6 та 7 якої встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність у місячний строк надає дозвіл на розробку проекту її відведення. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Статтею 121 Земельного кодексу України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності:

а) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;

б) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;

в) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, у містах — не більше 0,10 гектара;

г) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Ураховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок продажу (обміну) земельних ділянок, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності, права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 381 Цивільного кодексу України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених норм Цивільного кодексу України, для цілей оподаткування житловий або садовий будинок (їх частини) разом з земельною ділянкою (її частиною), на якій його розташовано, вважається одним об’єктом продажу (обміну).

Відповідно до положень Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» передбачено, що з 1 січня 2012 року умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

172.2. Статтею 379 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Цивільний кодекс України об’єктами права власності на житло визнає житловий будинок, квартиру, садибу.

Перелік об’єктів нерухомості, використаний у п. 172.2 ст. 172 розділу IV Кодексу, тотожний виразу «житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них». Тобто нежитлові приміщення як об’єкти продажу (обміну) потрібно розглядати як інші об’єкти нерухомості, відмінні від житлових.

Кількість продажу об’єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за реєстраційним номером облікової картки платника податку у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів — продавця, а у разі його відсутності — за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку — продавець — підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.

У чинному законодавстві не закріплено єдиного визначення поняття «об’єкт незавершеного будівництва». Стаття 1 Закону України від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку» трактує об’єкт незавершеного будівництва як об’єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію.

Згідно з п. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України в разі потреби власник матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі будівництва (створення майна), може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта незавершеного будівництва, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Відповідно до ст. ст. 179, 181 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тому, як зазначалося вище, у контексті цих законодавчих визначень, об’єкт, будівництво якого вже розпочате, у результаті чого маємо хоча б якийсь матеріальний результат цього будівництва (фундамент тощо), є нерухомим майном. Таким чином, об’єкт незавершеного будівництва, згідно з цим Кодексом, трактується як об’єкт нежитлової нерухомості, а дохід від його продажу оподатковується у встановленому порядку.

172.3. Питання визначення оціночної вартості нерухомого майна, відмінного від землі, остаточно не врегульоване на законодавчому рівні, тому регулюється підзаконними нормативними актами. При нарахуванні податку потрібно виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно (довідках-характеристиках), які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Під час здійснення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка. Згідно з п. 4 ст. 201 Земельного кодексу України експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок з метою визначення вартості об’єкта оцінки. Порядок її проведення визначається Законом від 11.12.2003 р. № 1378-IV «Про оцінку земель», Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМУ від 11.10.2002 № 1531, та Порядком проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджених наказом Держкомзему від 09.01.2003 р. № 2.

Згідно із ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Відповідно до ст. ст. 715 та 716 Цивільного кодексу України кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто сутність договору міни нерухомості є купівля та продаж такої нерухомості сторонами угоди. Договір може встановлювати доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

172.4. На нотаріусів покладені функції в частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечення надання відповідної інформації податковому органу. Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом поставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі ст. 55 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, проводиться за місцем розташування (реєстрації) цього майна або за місцем перебування (реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Згідно з п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671 (671-2004-п), державній реєстрації підлягають правочини, зокрема договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового положення).

Одночасно згідно з п. 3 ст. 3 Декрету КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, з урахуванням п. 48 Інструкції про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженої наказом ДПІ від 22.04.1993 р. № 15.

Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом ДПА від 24.12.2010 р. № 1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.01.2011 р. за № 16/18784.

172.7. У випадку якщо стороною договору купівлі-продажу міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Згідно з нормами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/ або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу.

Відповідно до статті 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

172.8. За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦКУ) одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором міни (бартеру) (ст. 715 ЦКУ) кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Проте для цілей цієї статті ПК під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомого майна, крім їх успадкування чи дарування.

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості (об’єктів незавершеного будівництва), які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковуються згідно із цією статтею ПК у порядку оподаткування таких доходів, встановленому для резидентів, при цьому ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування таких доходів.

У разі якщо загальна сума отриманих нерезидентом-платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об’єктів незавершеного будівництва здійснюється відповідно до таких нормативно-правових документів: Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440; Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1442; Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 р. № 1891.

Стаття 173. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна

173.1. Дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Дохід від продажу об’єкта рухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта.

173.2. Як виняток з положень пункту 173.1 цієї статті, під час продажу одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 відсоток.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року другого та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Виключено.

173.3. У разі якщо стороною договору купівлі-продажу об’єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа — підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов’язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

У разі якщо об’єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи — підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею:

нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку, в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку;

суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь в їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає до органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку, в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

Для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт рухомого майна, відчужений за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами — нерезидентами, оподатковується згідно з цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

173.7. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

173.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти рухомого майна, крім їх успадкування та дарування.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

173.1. Податковим кодексом України статтею 164.2.4. передбачено, що до оподатковуваних доходів належить частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 172 Кодексу. У Податковому кодексі України не визначено, що належить до рухомого майна. У статті 173.2 «наводиться один з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера», що не є визначенням чи переліком рухомого майна.

На відміну від нерухомого майна, де кожен об’єкт володіє унікальними властивостями, що ускладнює підбір аналогів, рухоме майно, як правило, є об’єктом масового виробництва, що спрощує процедуру оцінки. При цьому важливо враховувати стан рухомого майна, умови зберігання, а також достовірність джерел інформації про ціну продажу на аналогічне рухоме майно.

Потрібно зазначити, що в результаті продажу чи обміну рухомого майна відбувається зміна власника, тобто перехід права власності. Підставу набуття права власності визначено статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

1) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів;

2) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Важливим є визначення моменту набуття права власності, що, зокрема, визначається статтею 334 Цивільного кодексу України:

1) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом;

2) переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно;

3) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним;

4) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

173.2. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. У випадку продажу або обміну рухомого майна передбачене застосування ставки 5 %. Якщо платник податку протягом звітного року продав чи обміняв рухоме майно у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 %.

Доходи, отримані платником податку від продажу чи обміну іншого рухомого майна протягом звітного року, оподатковуються за ставкою 5 %.

База для застосування ставки 1 % або 5 % визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче ніж оціночна вартість такого об’єкта.

Дохід від продажу об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера визначається виходячи з ціни, вказаної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта та не нижче 25 відсотків вартості такого самого нового об’єкта рухомого майна.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» вилучено вимогу, відповідно до якої оціночна вартість об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не може бути нижчою за 25 відсотків вартості такого самого нового об’єкта рухомого майна.

Для прикладу наведемо визначення вартості транспортного засобу, який реалізується через комісійний магазин.

Відповідно до статті 1012 Цивільного кодексу України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Закон України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі — Закон № 2658) визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону № 2658 та ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Зазначена Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості колісних транспортних засобів. Вимоги Методики є обов’язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб’єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також усіма суб’єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб’єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов’язкових платежів до бюджету (пп. «і» п. 1.4 ст. 1 Методики).

Відповідно до абзацу 38 п. 1.6 ст. 1 Методики ринкова вартість колісних транспортних засобів (його складників) — це є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу. Поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості.

Таким чином, з метою оподаткування ціна, зазначена у графі «вартість» довідки-рахунку, повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

173.3. Фізична особа — платник податку — самостійно розраховує та сплачує до бюджету через банківські установи податок з доходу, отриманого від продажу чи обміну рухомого майна. У випадку, якщо стороною договору купівлі-продажу об’єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб'єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу, податкову оціночну вартість майна та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

При цьому, відповідно до змін, внесених Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

Якщо рухоме майно продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи-підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента щодо подання до органу державної податкової служби інформації про суми доходу та суми сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Таким чином, якщо комітент-фізична особа продає своє майно за посередництвом юридичної особи-комісійного магазина (комісіонера), то такий комісіонер є податковим агентом, на якого покладено функції щодо нараховування, утримання та сплати податку до бюджету, за ставкою 5 % чи ставкою 1 %, від імені та за рахунок платника податку, ведення податкового обліку та подання звітності податковим органам відповідно до Податкового Кодексу, а також нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна проводяться дії в наступному порядку.

Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів рухомого майна є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору. Нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб’єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість, податкову оціночну вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт рухомого майна, що відчужено за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковується згідно з порядком оподаткування таких доходів, встановленим для резидентів, за ставками 15 % та 17 % залежно від розміру такого доходу, визначеними у пункті 167.1 статті 167.

173.7. У випадку, якщо резиденти та нерезиденти успадкували (отримали у подарунок) об’єкт рухомого майна та продають його, то податок нараховується та сплачується згідно з наведеними вище роз’ясненнями статті 173.

Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

174.1. Об’єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об’єкт нерухомості;

б) об’єкт рухомого майна, зокрема:

предмет антикваріату або витвір мистецтва;

природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;

будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;

інші види рухомого майна;

в) об’єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права;

г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця-учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

174.2. Об’єкти спадщини оподатковуються:

174.2.1. за нульовою ставкою:

а) вартість власності, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

б) вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б», «ґ» пункту

174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б» пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом;

в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем;

174.2.2. за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу, вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

174.2.3. за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу, для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.

174.3. Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.

174.4. Нотаріус щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об’єкта спадщини.

174.5. У разі успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) відповідно до статті 1228 Цивільного Кодексу України податковим агентом є такий банк (небанківська фінансова установа).

У разі переходу права на отримання страхових виплат згідно із статтею 1229 Цивільного Кодексу України податковим агентом є страхувальник — фінансова установа.

174.6. Оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб.

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

Відповідно до ст. 1216 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. І-ІІ ст. 1220 ЦКУ).

174.1.а. Див. коментар до ст. 172.

174.1.б. Кодекс не містить визначення поняття «рухоме майно». У ст. 181 Цивільного кодексу України задекларовано, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі ст. 2 Закону України від 18.11.2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно — окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» рухоме майно трактується як матеріальні об’єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю.

На підставі Кодексу, з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, варто керуватися визначенням поняття «рухоме майно», наведеним у Цивільному кодексі України та постанові КМУ, оскільки зміст підпунктів в), г), г) унеможливлює використання трактування згідно зі згаданим вище Законом.

174.1.в. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Групи та види цінних паперів охарактеризовані у ст. 195 Цивільного кодексу України.

В Україні відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і впровадження професійної діяльності на фондовому ринку, регулює Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок». Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та процентів, визначених сертифікатом, у банку, який його видав.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 19.06.2003 р. № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний сертифікат — іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Також визначення поняття «іпотечний сертифікат» наведено у пп. 14.1.87 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Визначення поняття «корпоративні права» наведено у пп. 14.1.90 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Значення поняття «інтелектуальна власність» розкрито у пп. 14.1.120 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу, де наведено трактування поняття «нематеріальні активи». Одночасно, згідно з п. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. У п. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України визначено такі об’єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Оскільки з метою оподаткування об’єкти спадщини поділяються на різні види, то при вирішенні питання оподаткування спадщини, одержаної у вигляді земельного сертифіката, потрібно керуватися ст. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», де встановлено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою.

Відповідно до ст. 17 розділу X Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Згідно із Земельним кодексом України сертифікат на право на земельну частку (пай) підлягає обміну на державний акт про право власності на землю. Саме після одержання такого державного акта вважається, що фізична особа одержала право власності на землю (нерухоме майно в розумінні Кодексу).

Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує не право власності на земельну ділянку (нерухомість), а лише право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13 Цивільного кодексу України). Майнові права з метою реалізації розділу IV Кодексу є комерційною власністю.

174.1.г. Згідно зі ст. 1 Закону України від 09.07.2003 р. № 1087-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» індивідуальний пенсійний рахунок — персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів. У цьому Законі пенсійні депозитні рахунки визначаються як вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 09.01.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» накопичувальний пенсійний рахунок — частина персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи в накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Накопичувальний пенсійний фонд — цільовий позабюджетний фонд, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у певних випадках — членам їх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі.

174.2.1.а. Визначення поняття «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Зауважимо, що ст. ст. 1261–1265 Цивільного кодексу України встановлено п’ять черг спадкування за законом, але з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб застосовується визначення ступеня споріднення, задеклароване цим Кодексом.

174.2.1.б. Згідно зі ст. 1 Закону України від 13.01.2005 р. № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота — дитина, у якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Згідно з п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 07.04.2004 р. № 183, інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Залежно від ступеня втрати здоров’я інвалідність поділяється на три групи (I, II та III). Відповідно до пп. 2.1 п. 2 вказаної вище Інструкції до I групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

174.2.1.в. Питання компенсації та повернення знецінених грошових заощаджень регулюється Законом України від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Статтею 1 цього Закону встановлені зобов’язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, вміщені в період до 02.01.1992 р. в установи колишнього Ощадбанку СРСР, що діяли на території України. На виконання ст. 5 Закону установи Ощадного банку провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що обліковуються на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам ощадні книжки.

Відповідно до ст. 8 Закону у разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть у разі пред’явлення ощадної книжки вкладника або страхового свідоцтва та свідоцтва про смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху за місцезнаходженням вкладу або страхового внеску частину проіндексованого вкладу чи страхового внеску для організації похорону та проведення необхідних відповідно до національних традицій, поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 7 Закону Кабінет Міністрів України щороку встановлює порядок здійснення компенсаційних виплат за знеціненими грошовими заощадженнями у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Так, у 2009 році Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 20.05.2009 р. № 481 «Про виплату в 2009 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов’язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР».

Відповідно до таких постанов, зокрема наведеної вище, виплати проводяться всім громадянам-вкладникам у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 1 000 гривень за одним рахунком кожного вкладника, а спадкоємцям вкладників — у межах залишку проіндексованого вкладу спадкодавця, але не більше 500 гривень.

174.2.2. Зміст поняття «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

174.2.3. Зміст поняття «нерезиденти» наведено у пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Зміст поняття «резиденти» наведено у пп. 14.1.215 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Статтею 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Згідно зі ст. 1 Закону України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому відповідно до ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. У разі коли фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. У разі коли особа має місце постійного проживання в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою, але не виключною умовою для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи-іноземця є місце постійного проживання членів її сім’ї та/або отримання переважної частини доходу. Відповідно до практики застосування міжнародного, у тому числі європейського, законодавства держава може вимагати від фізичної особи надання доказів отримання принаймні 75 % прибутку (доходу) у цій державі. Пороговий критерій 75 % загального оподатковуваного доходу свідчить про те, що фізична особа отримує основну частину свого прибутку в даній країні і перебуває в подібній до резидентів ситуації.

Згідно з міжнародними нормами при визначенні центру життєвих інтересів ураховуються в сукупності сімейні, соціальні зв’язки, політична, культурна чи інша діяльність, місцезнаходження бізнесу. У разі якщо державу, у якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше ніж 183 дні (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Наявність цієї ознаки має бути документально підтверджена відмітками прикордонної служби про в’їзд (виїзд) в Україну та/або зазначеними у візовій етикетці датами, якими обмежується дозвіл на перебування на території України.

Отже, ставка у розмірі 15 або 17 % від доходу у вигляді вартості успадкованого майна застосовується для спадкоємця резидента, який отримує спадщину від спадкодавця-нерезидента, а також для спадкоємця-нерезидента, який отримує спадщину від спадкодавця-резидента. Причому з метою застосування правильної ставки з податку на доходи фізичних осіб обов’язково слід розраховувати десятикратний розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного року, оскільки сума успадкованого доходу, що перевищує цей розмір, буде оподатковуватись за ставкою 17 % (згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

Наприклад, вартість об’єкта спадщини становить 15 000 грн. Розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2011 року становить 941 грн. Десять мінімальних заробітних плат — це 9 410 грн. Отже, отриманий дохід у вигляді спадщини оподатковується таким чином: 9 410,00415 % = 1 411,5 грн. Визначаємо суму перевищення: 15 000 — 9 410 = 5 590 грн. Тепер до суми перевищення застосовуємо підвищену ставку: 5 590417 % = 950,3 грн.

Отже, якщо нерезидент отримує спадщину від резидента, або резидент отримує спадщину від нерезидента, вартість якої становить 15 000 грн, така особа повинна сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб у такому розмірі: 1 411,5 + 950,3 = 2 361,8 грн.

174.3. Відповідно до ст. 1298 ЦКУ для прийняття спадщини спадкоємець має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, на підставі якої йому видається Свідоцтво про право на спадщину. Тобто, податковим періодом (роком), за наслідками якого слід зазначити у річній декларації суму (вартість) одержаної спадщини і сплатити з неї податок на доходи фізичних осіб, є період (рік), у якому одержано Свідоцтво про право на спадщину.

Вартість спадщини відображається у таблиці 1.2 «Доходи, одержані в інших місцях не за місцем основної роботи (за виконання робіт за сумісництвом, за договорами цивільно-правового характеру, за виконання разових та інших робіт, дивіденди, авторські винагороди)» розділу І Декларації про доходи. У першій колонці таблиці відображається прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, від якої отримано спадщину чи подарунок, та реквізити документа, на підставі якого отримано спадщину чи подарунок (договір дарування або свідоцтво про право на спадщину). У третій колонці відображається сума вартості спадщини, а у четвертій — сума утриманого податку на доходи фізичних осіб. Також дані щодо доходу, з якого необхідно утримати податок, зазначаються у п. 3.1 розділу ІІІ Декларації про доходи.

Згідно з п. 179.7 ст. 179 ПКУ вказана у декларації сума податку зі спадщини повинна бути сплачена фізичною особою до 1 серпня звітного року.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 26.03.2008 р. № 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи — платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який оподатковується за нульовою ставкою, не зобов’язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.

Згідно із змінами, внесеними до п. 174.3 ст. 174 та п. 179.2 ст. 179 ПКУ, Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 підтверджено відсутність обов’язку спадкоємців включати дохід у вигляді вартості успадкованого майна до складу загального річного доходу шляхом відображення його у декларації про доходи для спадщини, що оподатковується за нульовою ставкою.

174.4. Умови, порядок та строки прийняття спадщини визначені у ст. ст. 1268–1270 глави 87 Цивільного кодексу України. Згідно з главою 89 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Тобто остаточним моментом, який підтверджує прийняття у спадщину нерухомого майна, є одержання свідоцтва про право на спадщину.

Саме з урахуванням наведених норм цивільного законодавства Кодекс зобов’язує нотаріуса надсилати до податкового органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину, тобто про виникнення у фізичної особи доходу у вигляді успадкованого майна.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, а згідно зі ст. 31 цього Закону приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, Указом Президента України від 10.07.1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Справляння державного мита регулюється Декретом КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженою наказом ДПА від 22.04.1993 р. № 15.

Згідно з розділом І Інструкції № 15 державне мито сплачується до подання заяви чи вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках — при видачі документів.

Так, до 1 січня 2010 року, згідно з пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ, ставка державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину одному із подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям становила 0,5 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю), а саме: одному з подружжя, батькам, неповнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі державне мито справлялося у розмірі 0,1 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) іншим спадкоємцям державне мито було визначено у розмірі 0,5 % від суми спадщини.

В умовах реформування податкової системи справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину переглянуто і встановлено у розмірі покриття витрат держави на видачу відповідного документа.

З цією метою Верховною Радою України прийнято Закон від 05.03.2009 р. № 1110-IV «Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» щодо розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину». Указаним Законом пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93 викладено у новій редакції, а саме: за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, якщо протягом 2009 року за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справлялося у відсотковому співвідношенні до суми спадщини і залежно від ступеня споріднення громадян, то, починаючи з 1 січня 2010 року, за вказані дії держмито справляється зі спадкоємців незалежно від ступеня їх споріднення зі спадкодавцями та незалежно від вартості отриманої спадщини у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів громадян.

174.5. Згідно з пп. 1 і 2 ст. 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

У випадку успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) податковим агентом визначено установу банку, оскільки перехід права власності на майно, відмінне від нерухомості, не підлягає обов’язковій державній реєстрації (див. коментар до п. 174.4).

Відповідно до п. 1. ст. 1229 Цивільного кодексу України страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Одночасно у п. 2 ст. 1229 вказано, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини. Тому у разі виплати страховими компаніями сум страхового відшкодування при настанні страхового випадку фізичним особам, які за договором особистого страхування визначені як вигодонабувачі, такі страхові компанії зобов’язані нарахувати, утримати і сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому Кодексом. Тобто при виплаті страхових сум спадкоємцю у результаті смерті страхувальника податок стягується з джерела виплати, а не за результатами декларування.

Відповідно пп. 165.1.43 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума страхової виплати за договорами страхування життя у разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення або особою, яка є інвалідом I групи або дитиною-інвалідом, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Т. ч. коло осіб, для яких передбачено звільнення від оподаткування у випадку успадкування зазначених виплат, є ширшим і включає не лише членів сім’ї першого ступеня споріднення.

174.6. Відповідно до ст. 720 Цивільного кодексу України сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти). Якщо дарування йде від фізичної особи, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для спадщини. Тобто за ставками 0, 5, 15 та 17 % від доходу у вигляді вартості дарунку.

Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки

175.1. Платник податку — резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема, згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

175.2. Якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку — позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

Якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку-позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована у перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом дозволеного пунктом 175.4 цієї статті строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку-позичальником протягом відповідного звітного податкового року, який враховується у погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

175.3. Коефіцієнт, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки на суму процентів за іпотечним житловим кредитом обчислюється за такою формулою:

К = МП / ФП,

де К — коефіцієнт;

МП — мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратним метрам;

ФП — фактична загальна площа житла, яке будується (придбавається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

Якщо цей коефіцієнт більший ніж одиниця, до податкової знижки включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

175.4. Право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років починаючи з року:

в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається;

в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.

Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. Якщо сума одержаного фізичною особою іпотечного житлового кредиту перевищує суму, яка була витрачена на придбання (будівництво) предмета іпотеки, то до складу витрат включається сума відсотків, сплачена за користування іпотечним кредитом у частині, витраченій за цільовим призначенням.

175.1. Питання іпотеки регулюється Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV. Так, іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

До нерухомості належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є не можливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тобто це — будівлі, приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об’єкти власності, функціонально пов’язані з такими приміщеннями.

Згідно з пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки, з метою зменшення оподатковуваного доходу частину суми фактично сплачених протягом звітного податкового року процентів за користування саме іпотечним житловим кредитом, що розрахована відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПКУ

Однак слід зазначити, що правом на податкову знижку не можуть скористатися особи, які згідно з умовами оплати праці отримують доходи, відмінні від заробітної плати (самозайняті особи, військовослужбовці тощо).

Для регулювання відносин оподаткування законодавець визначив термін «іпотечний житловий кредит» у пп. 14.1.87 п. 14.1 ст. 14 Кодексу. Так, іпотечний житловий кредит — це фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою, відповідно до закону, строком не менше як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що є під таким житловим будинком, у тому числі присадибна ділянка) у заставу.

Ураховуючи норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковою знижкою на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, у договорах на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла яких зазначено, що кредит видано на придбання (будівництво) житла, яке береться кредитором у заставу. До кредитного (фінансового) договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору.

Житлом фізичної особи, відповідно до ст. 379 ЦКУ, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. При цьому, згідно з п. 2 статті 331 ЦКУ, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону, підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

175.2. Право платника податку на податкову знижку виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Ураховуючи норми Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» платник податку самостійно визначає об’єкта житлової іпотеки основним місцем проживання шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об’єкта житлової іпотеки.

Водночас слід зазначити, що згідно з пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 ПКУ платник податку може позбутися права на включення частини суми процентів до складу податкової знижки за наслідками звітного податкового року при втраті ним статусу резидента України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, чи який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомив про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті.

Також це право втрачається, якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року (пп. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 ПКУ).

175.3. До складу податкової знижки входять фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Так, сума фактично сплачених процентів за іпотечним житловим кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю іпотечного і кредитного договорів та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів). При цьому необхідно врахувати, що у розрахункових документах фактично сплачені суми процентів за іпотечним житловим кредитом та погашення основного зобов’язання за договором зазначаються окремо.

До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору. Але в такому випадку платник податку повинен додатково документально підтвердити своє право наявністю такого закону або рішення суду.

175.4. Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більший, ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до складу податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Скористатися зазначеним правом на податкову знижку платник податку може щорічно, але лише щодо одного об’єкта житлової іпотеки, визначеного ним як основне місце проживання і лише протягом 10 календарних років, починаючи з року, у якому такий об’єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, а також не частіше одного разу на 10 календарних років, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. Згідно з Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки обмежень щодо валюти, у якій здійснюється кредитування, законодавцем не встановлено, платник податку має вільний вибір валюти іпотечного житлового кредиту.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Офіційний курс гривні до іноземних валют оприлюднюється на офіційному сайті Національного банку України: http://www.bank.gov.ua/.

Стаття 176. Забезпечення виконання податкових зобов’язань

176.1. Платники податку зобов’язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов’язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов’язковим.

На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку;

г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб органу державної податкової служби на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;

д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги;

е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов’язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку;

є) подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього розділу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

176.2. Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Кодексу;

ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3221-VI, від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

176.1. У цьому пункті викладено обов’язки платників податку на доходи фізичних осіб щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань:

а) платники податку, згідно з п. 16.3 Кодексу, зобов’язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат. І перш за все платники податку повинні вести облік отриманих доходів повним обсягом, «достатньому для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу». Сума такого доходу містить усі доходи, що отримані платником податку протягом звітного року і які підлягають оподаткуванню (див. коментар до п. 164.1, 164.2). Іншими словами, платник податку повинен обліковувати та вказувати у податковій декларації всі отримані ним доходи як у грошовій, так і негрошовій формах за визначений податковий період (з 1 січня по 31 грудня звітного року).

Крім того, платники податку зобов’язані вести облік власних витрат. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду і перш за все необхідний для визначення розміру податкової знижки за наслідками звітного податкового року, яка виключається із загального річного оподатковуваного доходу платника податку (див. коментар до ст. 166), та з метою повернення йому надміру сплачених сум податку.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум фактично здійснених протягом звітного податкового року витрат, підтверджених відповідними платіжними та розрахунковими документами, відображаються платником податку у річній податковій декларації, порядок та зобов’язання щодо подання якої регулюється ст. 179 Кодексу (див. коментар до п. 179.1-179.11).

Право на податкову знижку має платник податку, який протягом звітного податкового року здійснював витрати, що, відповідно до ст. 166 Кодексу, можуть бути виключені з його оподатковуваного доходу за наслідками звітного податкового року, та є резидентом і має реєстраційний номер облікової картки платника податку (див. коментар до п. 166.3, 166.4). Необхідно зазначити, що вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), на суму яких дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Для забезпечення ефективності здійснення обліку доходів і витрат платника податку на доходи фізичних осіб та його достовірності Державна податкова адміністрація України, керуючись ст. 8 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», затверджує форму обліку доходів і витрат платника податку та порядок його ведення для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу. Ведення обліку у довільній формі ускладнить адміністрування податку та практично унеможливить проведення контрольних заходів щодо перевірки даних, відображених у такому обліку.

Згідно із п. 5 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад. Наказом ДНА України від 24.12.2010 № 1022 було затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу платника податку, який є фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, та порядок ведення такого обліку. Підрахунки відображених у Книзі даних проводяться з метою правильного заповнення податкової декларації, коли таке подання є обов’язковим або платники податку мають право подати таку декларацію з метою повернення надміру сплачених сум податку. Облік документів і відомостей, пов’язаних із правом на отримання податкової знижки, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі. Книга та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам державної податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної ПКУ;

б) для правильного розрахунку суми податкової знижки, визначення розміру витрат при розрахунку інвестиційного прибутку (див. коментар до пп. 164.2.9) та інших витрат і доходів платники податку зобов’язані отримувати та зберігати документи первинного обліку, які підтверджують факт отримання певного доходу, або зроблених конкретних витрат. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської або фінансової операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть складатися зведені документи, які також потрібно відносити до первинних документів (авансові, товарно-грошові, матеріальні звіти тощо).

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа, дату і місце складання, зміст операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції та складання первинного документа, прізвища осіб, які дали дозвіл на здійснення господарської операції, та безпосередніх виконавців операції, їх особисті підписи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Фізичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийманням і видачею коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, повинні одержувати від підприємства, установи, що виконує ці операції, копії первинних документів про таку операцію.

У разі пропажі або знищення первинних документів (квитанцій, фіскальних чеків, товарних чеків, прибуткових касових ордерів, копій договорів та ін.) факт здійснення витрат платником податку не є підтвердженим, і такі витрати не можуть бути, наприклад, включені до суми податкової знижки. Документи первинного обліку повинні зберігатися платником податку протягом визначеного терміну;

в) платники податку у встановлений термін повинні подавати до податкової інспекції річну декларацію про майновий стан і доходи (див. коментар до ст. 179). Обов’язок подання податкової декларації у платника податку на доходи фізичних осіб виникає у разі, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законом на 1 січня звітного податкового року.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто в обов’язковому порядку повинні бути задекларовані доходи, при нарахуванні чи виплаті яких податок не утримувався. Проте це не стосується тих платників податку, які, згідно із п. 179.4 Кодексу, звільняються від обов’язку подання податкової декларації (див. коментар до п. 179.4). Форма податкової декларації встановлюється Центральним органом податкової служби України за узгодженням з Міністерством фінансів України (див. коментар до п. 179.9).

Подання податкової декларації через мережу Інтернет на даному етапі розвитку податкового адміністрування не є можливим. Воно потребує введення електронних ключів доступу, що збільшить податкове навантаження на платника у зв’язку з необхідністю здійснення витрат на придбання таких ключів.

Для підтвердження достовірності інформації про суми задекларованих доходів та з метою повного і своєчасного проведення розрахунку необхідного до сплати податку, а також суми податку, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платником податку права на податкову знижку, платники податку зобов’язані пред’являти в податкові органи на їх вимогу документи первинного обліку, що підтверджують джерело та розміри отриманих платником податку доходів та зроблених витрат за окремий податковий період.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Повноваження — це самі права, надані для здійснення чогось.

Повноваження органів державної податкової служби, у межах яких вони виконують свої функції, визначені Законом України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Права органів державної податкової служби та обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів визначені ст. 20 та ст. 21 Кодексу (див. коментар до ст. 20, 21).

Таким чином, повноваження органів державної податкової служби можуть визначатися виключно законодавством України, що, у свою чергу, є гарантією виконання цими органами завдань та функцій держави, спрямованих на розвиток України. Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну податкову службу України», затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 584/2011, до системи органів ДПС України належать центральний апарат та територіальні органи державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Київ та Севастополь, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Київ та Севастополь), районах у містах, міжрайонні, об’єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції. ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України;

г) для того щоб скористатися правом на податкову соціальну пільгу (див. коментар до ст. 169), платник податку повинен надавати особам, що згідно зі ст. 171 Кодексу є відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету (див. коментар до ст. 171), необхідні документи. Таким основним документом є заява про застосування податкової соціальної пільги, форму якої було затверджено наказом ДПА України від 30.09.2003 р. № 461. Наказ втратив чинність згідно з наказом ДПА України від 24.12.10 № 1023 «Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність зазначених порушень».

Крім того, залежно від категорій платників, Кодексом установлено податкові соціальні пільги у підвищених розмірах. Для отримання такої пільги платник податку обов’язково повинен подати, наприклад, до бухгалтерії працедавця документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Порядок надання таких документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги встановлено Постановою КМУ від 29.12.2010 № 1227 «Про затвердження порядку подання документів для застосування соціальної пільги».

До таких документів належать: копії свідоцтв про народження дитини (дітей); копії рішень органу опіки або піклування про встановлення опіки чи піклування; пенсійне посвідчення дитини або довідка медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років; медичний висновок, виданий закладами та установами МОЗ у встановленому порядку; посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи; документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни та наявність відповідних державних відзнак; посвідчення жертви нацистських переслідувань; посвідчення учасника бойових дій; паспорт та свідоцтво про народження заявника та ін.

Слід відмітити певну прогалину у нормах ПКУ що стосуються перевірки права на отримання працівником пільги. Так, на порушення пп. 169.2.1 п. 169.1 ст. 169 ПКУ несумлінний працівник може подати роботодавцю заяву про застосування пільги, не повідомивши, що вже користується пільгою за іншим місцем роботи. Перевірка таких даних не є обов’язком роботодавця, тому він застосовуватиме пільгу до зарплати працівника на підставі його заяви в разі виконання інших умов.

Також згідно з пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може застосовуватись до заробітної плати працівника, яку платник податків отримує протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового забезпечення тощо з бюджету. На практиці можлива ситуація, коли працівник не повідомляє роботодавця про отримання стипендії з бюджету і подає заяву на застосування пільги. Однак роботодавець застосовуватиме пільгу до зарплати такого працівника, оскільки не зобов’язаний перевіряти ці дані. Такий контроль покладено лише на органи ДПС України на підставі аналізу даних Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або документальних перевірок, що є додатковим навантаженням та призводить до додаткового витрачання робочого часу інспекторів ДПС;

ґ) якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб’єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

У разі якщо фізична особа вирішує стати підприємцем, вона зобов’язана допускати посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження приміщень або території, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, з метою перевірок з питань обчислення і сплати податку. Відповідно до пп. 20.1.11 Кодексу органи державної податкової служби мають таке право доступу під час проведення податкових перевірок (див. коментар до пп. 20.1.11);

д) якщо підстави для отримання податкової соціальної пільги платником податку змінилися (наприклад, виникли умови для отримання більшого чи меншого її розміру), платник податку повинен подати податковому агенту необхідні підтверджувальні документи. У свою чергу, податковий агент повинен здійснювати постійний поточний контроль за достовірністю підстав щодо отримання податкової соціальної пільги окремим платником податку. Підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом (див. коментар до п. 7.4);

е) відповідно до пп. 14.1.156 Кодексу податкове зобов’язання — це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок.

Строки сплати податкового зобов’язання визначені ст. 57 Кодексу (див. коментар до ст. 57). Таким чином, платник податку повинен у визначені цим Кодексом строки сплачувати до бюджету узгоджену суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб.

Узгоджена сума податкового зобов’язання — це вся сума, за якою відбулося узгодження. Сума всього узгодженого податкового зобов’язання використовується для визначення дня, з якого починається розрахунок періоду несплати.

Несплачена сума узгодженого податкового зобов’язання вважається податковим боргом. Саме на цю суму нараховуватиметься пеня (див. коментар до ст. 129).

Визначення податкового боргу надано у пп. 14.1.177 Кодексу, згідно з яким податковий борг — це сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в порядку апеляційного оскарження, але не сплачене у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (див. коментар до пп. 14.1.177).

Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати (стягнення) та оскарження сум грошових зобов’язань (див. коментар до ст. 113);

є) згідно з п. 167.1 Кодексу, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів (у тому числі у формі заробітної плати) перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої відповідним законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням того, що сума доходу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат оподатковується за ставкою, що становить 15 відсотків бази оподаткування. Платники податку, які отримують доходи не від одного податкового агента, що оподатковуються зазначеним способом, зобов’язані подавати до податкового органу податкову декларацію за результатами звітного податкового року.

176.2. У цьому пункті викладено обов’язки податкових агентів щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань:

а) визначення поняття податкового агента надано у пп. 14.1.180 Кодексу (див. коментар до пп. 14.1.180 Кодексу).

Податковий агент зобов’язаний вести облік доходів, які отримуються від них платниками податку. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду;

б) відповідно до п. 51.1 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку (див. коментар до ст. 51).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ і Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затверджені наказом ДПАУ від 24.12.2010 № 1020. Цей наказ зареєстровано в Мін’юсті 13.01.2011 за № 46/18784.

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Якщо до закінчення терміну подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період податковому розрахунку, він зобов’язаний подати новий податковий розрахунок. Податковий розрахунок подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — податкового агента. Тобто суб’єкти господарської діяльності — фізичні особи — подають розрахунок до органу ДПС за своєю податковою адресою. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Податковий розрахунок готують у двох примірниках. Один примірник подається до органу державної податкової служби. Другий — з підписом особи, відповідальної за приймання розрахунку, штампом та проставленим номером, отриманим при обов’язковій реєстрації розрахунку в органі державної податкової служби, — повертається податковому агенту. Уточнюючий податковий розрахунок подається за необхідності у проведенні коригувань після закінчення терміну приймання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди відповідно;

в) платник податку з різних окремих причин може мати потребу в отриманні точних офіційних відомостей про розмір одержаного ним доходу, суму сплаченого податку та розмір податкової соціальної пільги, на який він має право. Такі відомості повинні, безумовно, бути надані платнику податку податковим агентом, який виплачує йому доходи та утримує з них податок, з оформленням відповідної довідки або інших офіційних документів;

г) крім податкового розрахунку, податкові агенти зобов’язані подавати органу державної податкової служби на його вимогу інші відомості, пов’язані з виплатою доходів окремій особі та утриманням податку з цих доходів;

ґ) за невиконання обов’язків, передбачених ПКУ, податкові агенти несуть відповідальність згідно з Главою 11 Розділу II ПКУ.

Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

177.1. Доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

177.2. Об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

177.3. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу.

177.5. Фізичні особи-підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

177.5.1. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків у порівнянні з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

177.5.2. Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

177.5.3. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

177.6. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.

177.7. Фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника-фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

177.8. Під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

177.9. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

177.10. Фізичні особи-підприємці зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

177.11. Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.7.3 пункту 49.7 статті 49 Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

177.12. Іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, є резидентами, і на них розповсюджується дія пункту 177.11 цієї статті.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VI від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

177.1. У цій статті встановлюється загальний порядок для визначення розміру ставки оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

У ст. 2 Закону України «Про підприємництво» перераховано види суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких названо громадян України, інших держав, осіб без громадянства, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 2 вказаної статті фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Відповідно до п. 3 ст. 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародне приватне право» право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Статус фізичної особи-підприємця, який є громадянином України, підтверджується свідоцтвом, що оформлюється у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.

Необхідно звернути увагу, що коментована стаття регулює правовідносини з приводу оподаткування господарської діяльності, яку не можна ототожнювати з підприємницькою. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Отже, господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Для доходів підприємців ПКУ передбачено аналогічні розміри ставок ПДФО, які застосовуються і для оподаткування доходів, отриманих у вигляді заробітної плати, а саме: 15 % та 17 % (п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

177.2. У цьому пункті встановлюється порядок визначення об’єкта оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Згідно зі ст. 7 Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Коментований пункт визначає, що об’єктом оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Системний аналіз положень Кодексу, які визначають зміст поняття «чистий оподатковуваний дохід» (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу. У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У коментованому пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями Кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

177.3. У цьому пункті встановлюються особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 Кодексу податок на додану вартість — непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Згідно з коментованою нормою при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов’язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Кодексом документах, а у передбачених законом випадках — на підставі інших документів.

177.4. У цьому пункті встановлюються особливості визначення переліку витрат для подальшого визначення чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця з метою оподаткування.

Під словосполученням «документально підтверджені витрати» потрібно розуміти лише ті витрати, які підтверджені документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Статтею 138 Кодексу встановлено склад витрат та врегульовано порядок їх визнання.

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6-139.9 ст. 138 Кодексу; інших витрат, визначених згідно з пп. 138.5, 138.11, 138.13 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140, ст. 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 Кодексу.

Витрати операційної діяльності містять: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування (з урахуванням пунктів 138.2, 138.12 ст. 138, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей Кодексу), які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також інших документів, встановлених, відповідно до розділу II Кодексу, за датою нарахування доходу, для отримання якого здійснені такі витрати, якщо інше не встановлено цим розділом.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Суми, відображені у складі витрат платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому вони були здійснені, з урахуванням особливостей, установлених п. 138.5 ст. 138 Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається відповідно до обсягу їх реалізації протягом податкового періоду.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг та інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу врегульовано витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, у разі, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

177.5. У цьому пункті встановлюється загальний порядок звітування фізичних осіб-підприємців про результати господарської діяльності. Таке звітування здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби податкової декларації за місцем податкової адреси. У декларації також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Декларація подається у строки, встановлені для річного звітного податкового періоду.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації є податковими для цілей нарахування та/ або сплати податкових зобов’язань. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Органи державної податкової служби в порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби, безоплатно забезпечують платників податків формами податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Пунктом 1 ст. 47 Кодексу визначено коло осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності.

Статтею 48 визначено загальні правила складання податкової звітності. Форми обов’язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки) повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку та збору, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку їх складання та подання. Податкова звітність подається із зазначенням податкового номера.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менше ніж 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у зіставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків, порівняно з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал, платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, у якому розпочата така діяльність, або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені у пп. 177.5.1 ст. 177 Кодексу, які настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно за даними, зазначеними у річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку (тобто коли фактичний розмір податкових платежів перевищив розраховане податкове зобов’язання) підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх платежів або поверненню платнику податку у порядку, передбаченому Кодексом.

Статтею 49 визначено загальний порядок подання податкової звітності до органів державної податкової служби. Податкова звітність подається платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов’язки з подання органам державної податкової служби податкової звітності, за звітний період в установлені цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку такий платник податків. Платник податків, незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді, повинен подати податкову звітність за такий період, крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку.

Прийняття податкової звітності є обов’язком органу державної податкової служби. Податкова звітність приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників уповноваженою службовою (посадовою) особою органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відмова службової (посадової) особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висунення нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи органу державної податкової служби щодо відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Якщо службова (посадова) особа органу державної податкової служби порушує норми ст. 49 Кодексу, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До декларації додається заява на ім’я керівника відповідного органу державної податкової служби, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 49.7 ст. 49 Кодексу визначено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період. Згідно з пп. 49.7.5 ст. 49 податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року. Під терміном «базовий звітний (податковий) період» потрібно розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Кодексу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

177.6. Цим пунктом встановлено особливості оподаткування інших доходів, ніж від провадження підприємницької діяльності, в межах обраних ним видів такої діяльності.

Визначено, що такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку — фізичних осіб.

Ставка податку на доходи фізичних осіб визначена у ст. 167 Кодексу.

В інших пунктах ст. 167 Кодексу встановлено ставки оподаткування доходів фізичних осіб за окремими видами доходів.

177.7. Цим пунктом визначено, що фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника — фізичної особи, що перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до п. 162.1.3 ст. 162 податковий агент є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з положеннями пп. 14.1.180 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі), зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому розділом IV Кодексу.

Податковий агент, як випливає із змісту пп. 14.1.156 ст. 14 Кодексу, зобов’язаний сплатити до відповідного бюджету суму коштів як податок або збір на підставі, у порядку та у строки, визначені податковим законодавством (тобто виконати податкове зобов’язання).

Відповідно до п. 168.1.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 169.4.3 роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до п. 51.1 ст. 51 та пп. «б» п. 176.2 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

177.8. Цим пунктом врегульовано особливості врахування податкових зобов’язань, пов’язаних із нарахуванням (виплатою) фізичній особі-підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності. Суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок з доходів у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію, відповідно до закону, як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно із Законом від 07.04.2011 № 3205-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи — підприємця» з 07.05.2011 р. замість свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкти підприємницької діяльності для підтвердження свого статусу повинні отримати виписку з єдиного державного реєстру. Відповідно до Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних — підприємців — автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 755 виписка з Єдиного державного реєстру видається фізичній особі — підприємцю за письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту. Державні реєстратори використовують бланк виписки з Єдиного державного реєстру встановленого зразка. Бланки виписок з Єдиного державного реєстру мають облікову серію і номер та є документами суворої звітності.

У виписці зазначаються: ім’я фізичної особи — підприємця; реєстраційний номер облікової картки платника податків; місце проживання фізичної особи — підприємця; прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені фізичної особи — підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків; наявність обмежень щодо представництва від імені фізичної особи — підприємця; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; дата видачі виписки.

177.9. Цим пунктом визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем, яка обрала іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом з врахуванням підрозділу 8 розділу XX Кодексу.

177.10. Цим пунктом визначено обов’язок ведення фізичними особами — підприємцями Книги обліку доходів і витрат, а також закріплено вимогу про наявність підтверджувальних документів щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Затвердження форми Книги обліку доходів і витрат та порядку її ведення здійснюється шляхом видання документа нормативно-розпорядчого характеру (наказу) (див. коментар до ст. 176 ПКУ).

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону реєстратор розрахункових операцій — пристрій або програмно-технічний комплекс, у якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються, зокрема, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, або які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

177.11. У вказаному пункті врегульовано окремі особливості подання фізичними особами-підприємцями річної податкової декларації, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності вони мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Зокрема, зазначено, що така декларація подається у строк, визначений пп. 49.7.3 ст. 49 0 Кодексу.

У пп. 49.18.3 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених пп. 49.18.4 та 49.18.5 ст. 49, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

У пп. 49.18.4 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, до 1 квітня року, що настає за звітним.

У пп. 49.18.5 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — підприємців, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

До інших доходів з джерел їх походження з України та іноземних доходів включаються всі доходи, що отримані від іншої, ніж господарська, діяльності.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, а, відповідно до п. 163.2 вказаної статті, об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

177.12. У вказаному пункті врегульовано особливості оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України.

З метою оподаткування іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, визнаються резидентами.

Оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, здійснюється за загальним порядком, визначеним п. 177.11 ст. 177 Кодексу.

Згідно з п. 177.11 ст. 177 фізичні особи — підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений пп. 49.18.3 ст. 49 Кодексу, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Стаття 178. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність

178.1. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на згідно із статтею 65 розділу Кодексу.

178.2. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

178.3. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

178.4. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами, і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

178.5. Під час виплати суб’єктами господарювання — податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов’язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

178.6. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

178.1. Коментована стаття визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність. Попередній Закон України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» не містив окремих положень (статей) щодо регулювання діяльності фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Поняття незалежної професійної діяльності наведено у пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

У цьому пункті вказується на обов’язок фізичних осіб, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання. При цьому такі особи стають на податковий облік як самозайняті особи (п. 63.5 ст. 63). Порядок взяття на податковий облік регулюється ст. 65 розділу II Кодексу. Пунктом 178.1 коментованої статті передбачається необхідність в отриманні довідки про взяття на облік в органах державної податкової служби. При цьому п. 65.5 ст. 65 Кодексу передбачає видачу лише довідки про взяття на облік платника податку — особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Свідоцтво про реєстрацію розглядається як документ, який підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності і видається при здійсненні державної реєстрації такої діяльності відповідним уповноваженим органом. Тому, застосовуючи положення даної ст. 178, під Свідоцтвом про реєстрацію в органах ДПС потрібно розуміти саме довідку про взяття на податковий облік.

178.2. Відповідно до даного пункту коментованої статті оподаткування доходів, отриманих громадянами від провадження незалежної професійної діяльності, здійснюється на загальних підставах. Тобто до них застосовується основна ставка 15 %, а у випадку, коли загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку з доходів фізичних осіб становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

178.3. Об’єктом оподаткування фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, відповідно до п. 178.3, є скупний чистий дохід, який визначається як різниця між доходом та витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. Такі витрати мають бути документально підтвердженими. Зокрема, відповідно до Листа Мін’юсту від 02.02.2006 р. № 31–35/20, діяльність приватних нотаріусів як фізичних осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, пов’язана із такими обов’язковими витратами на:

— користування приміщенням (орендна плата, платежі за надання комунальних послуг та інші обов’язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України «Про нотаріат»);

— користування телефонним зв’язком;

— одержання спеціальних бланків нотаріальних документів, книг обліку та реєстрів, необхідних у роботі нотаріуса;

— виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну (ст. 26 Закону України «Про нотаріат»);

— укладання договору службового страхування або внесення страхової застави (ст. 28 Закону України «Про нотаріат»);

— придбання канцелярського приладдя;

— оплату інформаційно-технічних послуг щодо користування державними реєстрами, що діють у системі нотаріату; модернізацію та обслуговування комп’ютерної та копіювальної техніки, придбання комплектів картриджів;

— оплату праці найманих працівників за трудовими угодами;

— сплату нотаріусами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

— придбання офіційних видань, рекомендованих Міністерством юстиції України, проходження навчання з підвищення професійного рівня;

— використання електронної бази законодавства.

Разом з тим зазначається, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність і не отримали свідоцтва про взяття на облік, не мають права зменшувати отримані у процесі діяльності доходи на величину витрат, пов’язаних з отриманням цих доходів. Для таких осіб об’єктом оподаткування податку з доходів фізичних осіб є отриманий сукупний дохід.

178.4. Закріплюється обов’язок фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, подавати податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб. При цьому, відповідно до пп. 49.18.4 коментованого Кодексу, базовим звітним періодом для подання такої декларації є календарний рік. Строк подання декларації для платників податку на доходи фізичних осіб “ до 1 травня року, що настає за звітним. Разом з тим іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами. Вони у своїх річних податкових деклараціях повинні відобразити не тільки доходи від здійснення незалежної професійної діяльності, а й доходи з джерел їх походження в Україні та іноземні доходи.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може використовувати найману працю не більше як чотирьох фізичних осіб. У такому випадку, перша буде виступати податковим агентом для фізичних осіб, які перебувають з нею в трудових відносинах. У такому разі, відповідно до п. 51.1 ст. 51 даного Кодексу, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність як податковий агент зобов’язана буде подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

178.5. Фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, можуть отримувати доходи за здійснення своєї діяльності від інших суб’єктів господарювання — податкових агентів. У такому випадку, відповідно до п. 178.5 даної статті, якщо вони пред’являють копію свідоцтва про взяття їх на податковий облік як фізичних осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, то податок з їх доходів у джерела виплати не утримується. У такому разі, відповідно до пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, якщо платник податку отримує окремі види доходів (прибутків), що не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, то він самостійно зобов’язаний включити таку суму доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з податку на доходи фізичних осіб.

Разом з тим фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може надавати певні послуги або виконувати певну роботу на підставі цивільно-правового договору. Таким цивільно-правовим договором може бути договір підряду чи договір про надання послуг. Відносини, які виникають за такими договорами, регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Зокрема, за договором підряду, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу. У такому випадку, якщо відносини за цивільно-правовим договором визнаються трудовими, а сторони договору прирівнюються до роботодавця та працівника відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 розділу І коментованого Кодексу, то податок буде стягуватися з доходів фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, у джерела виплати. Тобто податок буде нараховувати та сплачувати податковий агент.

178.6. Закріплено обов’язок фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, вести облік доходів і витрат від такої діяльності. При цьому форма такого обліку та порядок його ведення окремо визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Оскільки фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може отримувати доходи як від податкових агентів, так і від осіб, які не є податковими агентами, то виникає необхідність у здійсненні остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб. Пунктом 178.7 передбачається, що остаточний розрахунок податку за звітний податковий рік здійснюється платником податку самостійно за даними, зазначеними у податковій декларації. Відповідно до пп. 169.2.3 та 166.4.2 фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, не має права на отримання податкової соціальної пільги та податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб.

Стаття 179. Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)

179.1. Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Кодексу або інших законів України.

179.2. Відповідно до цього розділу обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

виключно від податкових агентів крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

у вигляді об’єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку.

179.3. Платники податку — резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов’язаний перевірити визначене податкове зобов’язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

179.4. Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави за станом на кінець звітного податкового року;

перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав за станом на кінець граничного строку подання декларації;

перебувають у розшуку за станом на кінець звітного податкового року;

перебувають на строковій військовій службі за станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених цим розділом.

179.5. Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II Кодексу.

179.6. Обов’язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладаються на таких осіб:

опікуна або піклувальника — щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) — щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом.

179.7. Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації.

Сума податкових зобов’язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом

179.8. Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з таких умов:

загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї, надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

розрахунки окремих видів доходів (витрат), мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов’язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку.

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

179.10. Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного органу державної податкової служби з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

179.11. Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Податкова декларація та додатки до декларації подаються фізичною особою згідно з цією статтею протягом будь-якого податкового періоду у звітному податковому році із зазначенням доходів (активів) за станом на день її подання.

179.12. За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

179.1. Загальний обов’язок громадян щодо щорічного подання декларацій про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому Законом до податкових інспекцій за місцем проживання, визначений частиною 2 ст. 67 Конституції України. Норма п. 16.4 ст. 16 Податкового кодексу України безпосередньо зобов’язує платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податкова декларація — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим кодексом України) контролюючому органу у строки, встановлені Законом, і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи платників податку на доходи фізичних осіб визначений ст. 170 Податкового кодексу України. Обов’язок щодо подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкову декларацію) покладено на платників, визначених у ст. 162 Податкового кодексу України.

179.2. Відповідно до цього пункту платник податку на доходи фізичних осіб звільняється від обов’язку подання податкової декларації в тих випадках, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів та/або від операцій купівлі-продажу (міни) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні яких був сплачений податок (див. коментар до ст. 172, 173. 174 Податкового кодексу України). Крім того, згідно із підпунктом «є» пункту 176.1 платник податку зобов’язаний подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

За платником податку зберігається обов’язок щодо подання декларації, якщо це прямо зазначено ст. 179 Податкового кодексу України, незалежно від джерел отримання доходів таким платником (наприклад, див. коментар до п. 179.1, 179.3 Податкового кодексу України).

179.3. Платники податку — резиденти (див. коментар до пп. 4.1.215 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), які виїжджають за кордон для проживання на території будь-якої держави, не мають постійного місця проживання на території інших держав і мають намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання таким резидентом службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом)[225], зобов’язані подати органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше закінчення 60 календарних днів, що передують виїзду. Після надходження податкової декларації орган державної податкової служби зобов’язаний протягом 30 календарних днів перевірити визначене податкове зобов’язання.

179.4. У цьому пункті певні категорії платників податку на доходи фізичних осіб звільняються від обов’язку подання податкової декларації. Незалежно від виду та суми отриманих доходів не зобов’язані декларувати отримані доходи такі фізичні особи:

— неповнолітні (не досягли вісімнадцятирічного віку[226] або недієздатні (не здатні усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними[227] особи, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

— особи, які перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язнені на території інших держав станом на граничний строк подання декларації;

— особи, які перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

— особи, які перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року.

179.5. Відповідно до ст. 48 Податкового кодексу України форма податкової декларації повинна відповідати нормам та змісту податку на доходи фізичних осіб, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку її складання та подання.

179.6. Від імені платника податку на доходи фізичних осіб зобов’язання щодо заповнення та подання податкової декларації можуть бути покладені на таких осіб:

— щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою, — на опікуна або піклувальника (див. коментар до п. 4 ст. 179 Податкового Кодексу України);

— щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер, — на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців);

— щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом, — на уповноваженого державного виконавця.

179.7. Згідно з цією нормою Кодексу фізична особа повинна самостійно протягом 7 місяців, до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, що була зазначена в поданій ним податковій декларації. Фактично податкова декларація зі сплати податку на доходи фізичних осіб може бути подана у будь-який день протягом строку декларування доходів, а саме — до 1 травня року, що настає за звітним. Проте обов’язок зі сплати податкових зобов’язань і граничний термін декларування доходів розмежовано з метою заохочення рівня добровільності сплати податків, підвищення податкової культури. Після граничного терміну декларування фактично платник податку отримує 120-денне відстрочення зі сплати податку.

179.8. Відповідно до пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, у тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Платник податків має право на повернення помилково та/або надміру сплачених сум податку відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок платника податків в установі банку або шляхом повернення готівкою за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суми повернення надміру утриманих (сплачених) платником податку з доходів фізичних осіб розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України.

На сьогодні декларація подається за формою згідно з додатком до Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 07.11.2011 р. № 1395.

Цей пункт наділяє платника податку на доходи фізичних осіб правом на здійснення запиту до відповідного органу державної податкової служби до 1 березня року, що настає за звітним періодом з проханням про надання консультації щодо заповнення річної податкової декларації. Відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» одним із завдань органів державної податкової служби є надання консультацій з питань оподаткування. Згідно з пп. 17.1.1 п. 1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право безоплатно отримувати в органах державної податкової та митної служб, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків і зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю (див. коментар до ст. 52 Податкового кодексу України).

Подання фізичними особами інформації про доходи та майно, крім норм Податкового кодексу України, передбачене також нормами інших законів.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» особи, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, передбачених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу», подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію). У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації зазначаються відомості стосовно членів сім’ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) державним службовцем подається щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Порядок зберігання і використання довідок та цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особи, які претендують на зайняття посади в органах місцевого самоврядування, повинні декларувати доходи та зобов’язання фінансового характеру. Згідно зі ст. 13 Закону України від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування третьої — сьомої категорії, подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).

У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації вказуються зазначені відомості стосовно членів сім’ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування першої та другої категорій, повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається посадовою особою органів місцевого самоврядування щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Згідно зі ст. 25 Закону України від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» народний депутат зобов’язаний при оформленні на роботу у Верховну Раду України, а потім щорічно протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 травня року, наступного за звітним фінансовим роком, подавати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), із зазначенням відомостей про себе та членів своєї сім’ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти), про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі і за кордоном, а також про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

179.10. Податкові органи зобов’язані безоплатно надавати консультації платникам податків щодо заповнення річної податкової декларації. Такі консультації надаються на безоплатній основі лише протягом перших 2 місяців року, що настає за звітним податковим періодом.