Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

У п. 14.1.147 ст. 14 ПК України закріплено, що плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об’єднує два обов’язкових платежі — земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 ПК України земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (див. коментар до п. 269.1.1 статті 269). А згідно з п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (див. коментар до ст. 288 ПК України).

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Стаття 269. Платники податку

269.1. Платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

269.2. Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI)

269.1. Щодо загального визначення «платники податків», див. коментар до ст. 15 ПК України. Платники плати за землю є суб’єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

269.1.1. У цій частині коментованої статті встановлено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю.

Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об’єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства. Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є:

— свідоцтво про право на спадщину;

— засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

— рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю) громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

269.1.2. Відповідно до п.14.1.73 ст. 14 ПК України землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Див. також коментар до ст. 288 ПК України.

Право землекористування як правовий інститут закріплено у главі 15 Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. Право користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право користування землею — це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки. Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов’язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Суб’єктами права постійного землекористування, відповідно до ч. 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

У пункті 269.2 коментованої статті зазначено, що особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Зокрема, дана система оподаткування — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб щодо доходів, отриманих у результаті господарської діяльності, ПДВ з операцій з постачання товарів, робіт і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, земельного податку, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Стаття 270. Об’єкти оподаткування

270.1. Об’єктами оподаткування є:

270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності.

270.1. Щодо особливостей загального визначення поняття «об’єкт оподаткування» — див. коментар до ст. 22 ПК України.

270.1.1. Розглядаючи об’єктом оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, слід звернутися до загального визначення «земельна ділянка», яке закріплено у п. 14.1.74 ст. 14 ПК України (див. коментар до цієї статті).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель (див. коментар до ст. 289 ПК України).

Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. є кілька категорій земель.

270.1.2. У цьому пункті коментованої статті закріплено, що об’єктом оподаткування є земельні частки (паї), які перебувають у власності. Зміст та особливості права власності щодо земельних часток (паїв) — див. коментар до п. 269.1.1 ст. 269 ПК України.

Стаття 271. База оподаткування

271.1. Базою оподаткування є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

271.1. Поняття «база оподаткування» кількісно виражає предмет оподаткування. Докладніше — див. коментар до ст. 23 ПК України.

271.1.1. Відповідно до п. 14.1.125 ст. 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок — це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Під капіталізацією слід розуміти визначення вартості об’єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Рентний дохід — дохід, який можна отримати з землі як фактора сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва залежно від її якості та місця розташування земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка — це не що інше, як встановлення вартості земельної ділянки, тобто ймовірної суми грошей, які можна було б отримати на випадок її продажу.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про оцінку землі» від 17.06.2004 р. нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється, зокрема в разі визначення розміру земельного податку, а також визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, і в цьому випадку вона є обов’язковою.

Суб’єктами, що проводять нормативну оцінку земель, можуть бути органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення — не рідше ніж один раз на 5–7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення — не рідше ніж один раз на 5–7 років, а сільськогосподарського призначення — не рідше, ніж один раз на 7-10 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Необхідно також враховувати, що нормативно-грошова оцінка одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.

271.1.2. Зважаючи на те, що нормативну грошову оцінку земель проведено ще не у всіх населених пунктах, існують відмінності щодо оподаткування земельним податком, які залежать від того, встановлена чи не встановлена їх грошова оцінка. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у розмірах, визначених п. 275.1 ст. 275 ПК України (див. коментар до цієї статті).

Стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження)

272.1. Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

272.1.1. для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

272.1.2. для багаторічних насаджень — 0,03.

272.2. За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється за ставками, визначеними пунктом 272.1 цієї статті.

Згідно з п. 14.1.76 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Щодо поняття ставки податку, яке вживається у нормах коментованої статті, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку для цілей розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки.

Законодавець встановлює два види ставок земельного податку залежно від типу сільського господарського угіддя: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % та для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Стаття 273. Оподаткування земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження)

273.1. Податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

273.2. Ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, встановлюються:

273.2.1. за сільськогосподарські угіддя — відповідно до статті 272 цього Кодексу;

273.2.2. за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, — відповідно до статей 276 і 280 цього Кодексу.

Ця стаття регулює питання оподаткування земельних ділянок, що надаються власникам або землекористувачам на землях лісового фонду України. У ст. 79 Земельного кодексу України встановлено принцип єдності таких природних об’єктів, як земельна ділянка та ліси, що на ній знаходяться. Відповідно існує певна специфіка оподаткування таких земельних ділянок.

Землі лісогосподарського призначення — це категорія земель України, яка характеризується відповідним основним цільовим призначенням (п. «е» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу). Не належать до земель лісогосподарського призначення землі, зайняті: 1) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; 2) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Залежно від виду земельної ділянки, наданої на землях лісогосподарського призначення, слід виокремити оподаткування лісових земель та оподаткування нелісових земель. Вони мають властиві їм особливості у механізмі справляння відповідного податку.

273.1. Податок за лісові землі є складовою плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

Плата у вигляді збору за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється Податковим кодексом України (докладніше див. коментар до розділу XVI ПК України).

273.2. Цей пункт коментованої статті встановлює ставки податку на нелісові землі, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Ставка податку встановлюється за один гектар нелісових земель залежно від їх виду.

Податковий кодекс встановлює дві ставки податку. По-перше, за сільськогосподарські угіддя — відповідно до ст. 272 ПК України (див. коментар до цієї статті). (При цитуванні й використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт «Профі Вінс» (www.profiwins.com.ua) обов’язкове). По-друге, за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами — відповідно до статей 276 і 280 ПК України. Останні дві статті передбачають особливості встановлення ставок податку за 1 га нелісових земель, що зумовлено розташуванням на них певних об’єктів нерухомості. А саме: у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області та у розмірі 3 % суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст. 274 «Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)» і ст. 75 «Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено» (див. коментар до ст. ст. 274, 275 ПК України).

Стаття 274. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)

274.1. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

274.1. Щодо поняття ставки податку, яке вживається у ст. 274 ПК України — див. п. 14.1.240. ст. 14 ПК України.

У статті, що коментується, йдеться про обчислення ставки оподаткування земельних ділянок, нормативну оцінку яких було проведено, незалежно від місця знаходження цих земельних ділянок. Зокрема, цей правовий режим оподаткування розповсюджується на земельні ділянки, що знаходяться на природно-заповідних територіях чи об’єктах або курортних зонах, у прикордонній лісосмузі, в межах населених пунктів чи поза ними.

Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі — див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Стаття 275. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

275.1. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у таких розмірах:

275.2. У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок податку, зазначених у пункті 275.1 цієї статті, застосовуються такі коефіцієнти:

275.2.1. на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3;

275.2.2. на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;

275.2.3. на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

275.2.4. на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2;

275.2.5. у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які відповідно до законодавства віднесені до категорії гірських;

275.2.6. на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.

275.3. Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 цієї статті, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.

275.1. Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі — див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не проведено, то розмір ставок земельного податку визначається із урахуванням відповідного коефіцієнта, який застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення.

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, покладено характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки, обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру. Вихідними даними для обчислення коефіцієнта місцерозташування є генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, плани їх земельно-господарського устрою, матеріали економічної оцінки їх територій. Значення коефіцієнтів установлюються за результатами пофакторних оцінок кожної групи з урахуванням питомої ваги рентоутворювальних факторів у формуванні загального рентного доходу в межах населеного пункту та його економіко-планувальних зон.

Ефективність дії механізму правового регулювання використання землі визначається об’єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, у яких не проведена нормативна грошова оцінка.

275.2. За законодавством України, усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинені сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських закріплено Законом України «Про статус гірських населених пунктів України».

Згідно з Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

275.3. Частина третя цієї статті надає право органам місцевого самоврядування самостійно диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 ст. 275 ПК України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 ст. 275 ПК України.

Згідно з положенням Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», Земельним кодексом України та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Конституцією України (ст. 142) визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування керують майном, що перебуває у комунальній власності (ст. 143 Конституції України). Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

На відміну від Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність), законодавець значно розширив повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад щодо диференціації ставок земельного податку. Зокрема, якщо Законом України «Про плату за землю» передбачалась можливість диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки, виходячи із ставок податку не більше двократного їх розміру, то ця стаття закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати ставки, виходячи із ставок не більше трикратного їх розміру. Затвердження цього положення безпосередньо пов’язане з тенденцією розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм додаткових можливостей щодо покращання власної матеріально-фінансової бази.

Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку

276.1. Податок на земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняти виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.2. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.3. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення — 7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення — 3,75;

276.3.3. місцевого значення — 1,5.

276.4. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.5. У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

276.6. Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

276.1. У пункті 276.1 статті 276, яка визначає особливості встановлення деяких ставок земельного податку, слова «які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними» замінено словами «які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними».

Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» у вказаному пункті внесено редакційні правки, тобто після слова «прибутку» поставлена кома, у зв’язку з чим чітко визначено, що земельний податок за земельні ділянки гаражно-будівельних, дачно-будівельних та садівницьких товариств у межах населених пунктів оподатковуються за ставкою 3 відсотки від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового кодексу.

Стаття 274 Кодексу встановлює ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), яка становить 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки (за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 273, 276, 278).

Стаття 275 Кодексу визначає ставки податку за земельні ділянки, які розташовані в межах населених пунктів, нормативна грошова оцінка яких не проведена. Вони встановлені у гривнях за 1 метр квадратний по групах населених пунктів залежно від чисельності населення, виходячи з яких та з урахуванням відповідних коефіцієнтів ставки за такі земельні ділянки диференціюють та затверджують сільські, селищні, міські ради.

276.2. У цій частині коментованої статті закріплено ставку податку за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів.

Поняття територій та об’єктів природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення закріплюється у земельному законодавстві. Порядок створення й оголошення об’єктів природно-заповідного фонду визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Серед земель іншого природоохоронного призначення важливе місце Закон відводить землям водно-болотного фонду і таким, що мають особливу наукову цінність.

Відповідно до ст. 47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Згідно зі ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Необхідно пам’ятати, що землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення, тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, знаходячись поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності та забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

З метою обліку відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне місцезнаходження, кількісні та якісні характеристики цих територій та об’єктів, у тому числі про їх рекреаційну цінність, в Україні ведеться державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

276.3. Перелік земель історико-культурного призначення, тобто земель, на яких розміщені об’єкти культурної спадщини, закріплений ст. 53 Земельного кодексу України.

Подвійний правовий режим мають землі, на яких розміщені парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Будучи, відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, землями історико-культурного призначення, вони одночасно входять до складу земель природно-заповідного фонду, оскільки парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва є однією з 11 категорій територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

Встановлення ставок податку за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення базується на двох основних умовах: 1) земельний податок сплачується за земельні ділянки, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів; 2) ставка податку за земельні ділянки встановлюється з урахуванням коефіцієнтів, що встановлюються на основі цінності та історико-культурного значення територій та об’єктів.

276.4. Пункт 276.4 статті 276 Податкового кодексу встановлював, що в межах населених пунктів податок за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 та 275 Кодексу, тобто від суми земельного податку, обчисленого на загальних підставах.

Змінами передбачено, що за ставкою 25 відсотків обчислюється податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), які відносять до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах).

За межами населених пунктів ставка податку в розмірі 0,02 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АРК або по області була встановлена за земельні ділянки в межах смуг відведення.

Зараз за ставкою 0,02 відс. будуть оподатковуватися земельні ділянки, які відносять до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах).

Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» запроваджено окремі ставки земельного податку для земельних ділянок, на яких розташовані аеродроми.

Так, у пункті 276.4 статті 276 включено слова «за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми».

Отже, в межах населених пунктів земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, обчислюється за ставкою 25 відсотків від суми податку, обчисленого відповідно до статей 274 та 275 цього Кодексу.

Разом з тим для таких земельних ділянок встановлена окрема верхня межа розміру орендної плати за землю.

276.5. У цьому пункті коментованої статті передбачено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, які звільнені від сплати земельного податку або сплачують його за зниженими ставками, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно на загальних умовах (сплачується у повному обсязі).

Згідно з розділом XIX ПК України «Прикінцеві положення» зазначена норма запроваджується з 1 січня 2015 року.

276.6. У цьому пункті коментованої статті встановлюється ставка податку за земельні ділянки в межах та за межами населених пунктів, надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії. Це положення є новим у правовому режимі оподаткування землі. Закон України «Про плату за землю» (втратив чинність) не виділяв окремим видом землі енергетики як об’єкт оподаткування і встановлював ставку податку на землі цієї категорії у межах оподаткування земель промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення.

Землі енергетичної системи — новий різновид земель спеціального призначення. Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об’єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об’єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об’єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об’єктів від впливу можливих аварій визначені в Законі України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» від 09.07.2010 р.

Стаття 277. Ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

277.1. Ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.2. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.1. У складі земель сільськогосподарського призначення, наданих сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, завжди представлені як сільськогосподарські, так і несільськогосподарські угіддя. До останніх належать землі загального використання (внутрішньогосподарські шляхи, господарські двори тощо), ділянки, забудовані господарськими будівлями і спорудами тощо. Коментована стаття встановлює ставки податку на такі земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Основна сума надходжень плати за землю припадає на бюджети населених пунктів, хоча площа земель населених пунктів становить близько 12 %. Однак за межами населених пунктів знаходяться землі, які за господарськими, трудовими, соціальними та рекреаційними зв’язками нерозривно пов’язані з міською територією. Існує так звана приміська зона — територія за межами міста, до складу якої входять ліси, лісопарки та інші зелені насадження, заклади та установи для масового відпочинку, землі сільськогосподарського призначення, виробничі та комунальні підприємства, що обслуговують місто, транспортні магістралі.

Земельні ділянки під господарськими будівлями і дворами сільськогосподарських підприємств, розташовані за межами населених пунктів, належать до несільськогосподарських угідь за межами населених пунктів. За такі земельні ділянки буде сплачуватися земельний податок за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області.

277.2. Основним цільовим призначенням земельних ділянок, наданих для індивідуального чи колективного садівництва, є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень). Однак частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господарського інвентарю, вирощеної продукції тощо.

Згідно зі ст. 35 Земельного кодексу України колективне садівництво може вестися громадянами у складі садівницького товариства, що є юридичною особою. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які використовуються для садівництва і закріплюються за громадянами-членами садівницького товариства. Землі загального користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріплені за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування садівницького товариства є об’єктом його приватної власності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації садового будинку та господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам — членам товариства у власність.

Згідно з Земельним кодексом України (ст. 121) громадяни мають право на одержання ділянок для дачного будівництва, правовий режим яких відрізняється від правового режиму садових земельних ділянок.

Таким чином, земельні ділянки, що надаються громадянам для садівництва та дачного будівництва за межами населених пунктів, у тому числі зайняті садовими та (або) дачними будинками, оподатковуються за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області.

Стаття 278. Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів

278.1. Ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.2. Ставка податку за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, а також за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.3. Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.1. У пункті 278.1 слова «(крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення)» замінено словами «(крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди)».

Земельні ділянки залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди за межами населених пунктів, оподатковуються за ставкою, встановленою п. 278.1 статті 278, — у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АР Крим або по області.

278.2. Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» запроваджено ставки земельного податку для земельних ділянок, на яких розташовані аеродроми.

Так, у пункт 278.2 статті 278 включено слова «за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми».

За межами населених пунктів земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється за ставкою 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Разом з тим для таких земельних ділянок встановлена окрема верхня межа розміру орендної плати за землю.

278.3. У цьому пункті статті 278 встановлюється ставка податку за земельні ділянки, зайняті землями тимчасової консервації. Поняття консервації земель (від лат. ñonseratio — збереження) закріплене у земельному законодавстві. Див. також коментар до п. 283.1.3 ст. 283 ПК України.

Стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

279.1. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім сільськогосподарських угідь та лісових земель), нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

279. Щодо поняття ставки податку, яке вживається у нормах коментованої статті, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку згідно з цілями розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, нормативну грошову оцінку земельних ділянок яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області. Детальніше див. п. 275.2.1, 275.2.2, 275.2.3, 275.2.4, 245.2.6 ст. 275.

Стаття 280. Ставки податку за земельні ділянки на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

280.1. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

280.2. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Коментуючи цю статтю, слід зазначити, що у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що поняття ставки податку згідно з цілями розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Земельна ділянка на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташована за межами населеного пункту, нормативно грошову оцінку якої не проведено, — це складний юридичний термін, для визначення якого необхідно розглянути його структурні елементи.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Водночас ст. 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Крім того, ст. 55 Земельного кодексу України дано визначення земель лісогосподарського призначення. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також невкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Також відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. межування земель — це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Звідси, земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, — це ділянки, що знаходяться поза межами адміністративно-територіальних утворень, встановлених відповідно до чинного законодавства (Методичних рекомендацій з розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених наказом Держкомзему України 10.07.2008 р. № 165).

Диспозиція ст. 280 ПК передбачає оподаткування земельних ділянок на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Вказані земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, відповідно до порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), оподатковуються відповідно до положень цієї статті.

280.1. У п. 281.2 ст. 280 ПК встановлено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Щодо особливостей нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області, див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

280.2. У п. 281.2 ст. 280 передбачено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

Щодо визначення нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Стаття 281. Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб

281.1. Від сплати податку звільняються:

281.1.1. інваліди першої і другої групи;

281.1.2. фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

281.1.3. пенсіонери (за віком);

281.1.4. ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

281.1.5. фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

281.2. Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

281.2.1. для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більш як 2 гектари;

281.2.2. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах — не більш як 0,25 гектара, в селищах — не більш як 0,15 гектара, в містах — не більш як 0,10 гектара;

281.2.3. для індивідуального дачного будівництва — не більш як 0,10 гектара;

281.2.4. для будівництва індивідуальних гаражів — не більш як 0,01 гектара;

281.2.5. для ведення садівництва — не більш як 0,12 гектара.

281.3. Від сплати податку звільняються на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

У коментованій статті законодавець виходить із пріоритетності суб’єктного критерію при звільненні від оподаткування. Варто також зауважити, що пільги щодо плати за землю для фізичних осіб мають окреслений соціальний характер.

Звільнення від сплати податкового платежу стосується конкретних категорій платників: інвалідів I та II групи (див. детальний коментар до п. 1.3 «і» ст. 169); фізичних осіб, які виховують 3 та більше дітей віком до 18 років (див. коментар до п.1.2 ст. 169, при цьому, виходячи зі змісту статті, категорії «утримання» та «виховання» слід розглядати як тотожні); ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (див. коментар до п. 1.4 «б» ст. 169); фізичних осіб, визнаних Законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (див. коментар до п.1.3 «в» ст. 169); пенсіонерів за віком.

Відповідно до загального правила право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Крім того, пенсія за віком може призначатися на пільгових умовах окремим категоріям громадян. На наведену пільгу мають право й особи, які отримують інші види державного пенсійного забезпечення (наприклад, по інвалідності (III групи), в разі втрати годувальника, за вислугу років). Визначальною обставиною щодо можливості звільнення від виконання фіскального обов’язку є досягнення ними пенсійного віку: 60 років — для чоловіків, 55 років — для жінок. Аналогічний механізм пільгування застосовується й щодо інших категорій осіб, які мають право на специфічні пенсії (наприклад, працівники прокуратури, народні депутати України, особи, звільнені з військової служби тощо). Право для використання зазначеної пільги для пенсіонерів за віком виникає з моменту призначення пенсії (з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку).

Пільги щодо плати за землю для фізичних осіб не є безмежними. Фактично йдеться про «двічі часткові» пільги: з одного боку — вони адресовані конкретній категорії платників, з іншого — вони стосуються певного сегмента об’єкта оподаткування. Законодавець чітко обмежує кордони пільгування. При цьому підстави звільнення суб’єкта плати за землю від оподаткування цілком збігаються із встановленими чинним земельним законодавством України нормами (як кількісними, так й якісними) безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Таке дублювання не є випадковим. Державою визначено максимально припустиму площу земельної ділянки, спроможну забезпечити ефективне здійснення фізичними особами конкретного виду діяльності (ведення особистого селянського господарства та садівництва) або здатну задовольнити певні сторони життєдіяльності людини (будівництво та обслуговування жилого будинку, дачне та гаражне будівництво). Таким чином поєднуються регулююча та стимулююча функції податкових платежів.

281.3. Норма щодо звільнення від сплати земельного податку на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку зі статті 282.1.10 Кодексу, яка встановлює пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, перенесена у статтю 281, яка визначає такі пільги для фізичних осіб. Ця норма приведена у відповідність до законодавства, оскільки платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники — юридичні особи і взаємовідносини між такими особами щодо сплати фіксованого сільськогосподарського податку визначаються окремим розділом.

Стаття 282. Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб

282.1. Від сплати податку звільняються:

282.1.1. заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

282.1.2. дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

282.1.3. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

282.1.4. дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій;

282.1.5. релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків;

282.1.6. санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів;

282.1.7. громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов’язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством;

282.1.8. дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

282.1.9. підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, — за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

282.1.10. платник фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

282.1.11. новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

282.1. Податкові пільги сприяють синхронізації інтересів суспільства й платників — юридичних осіб, виконують роль своєрідного «компенсатора» формальної рівності суб’єктів податкових відносин. Визначальним при наданні права на пільгу є специфіка діяльності конкретних груп платників, її важливість для суспільного життя (незалежно від розміру земельної ділянки, необхідної для виконання платником статутних завдань).

Крім податкових пільг щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, які передбачені нормами ст. 282, необхідно також враховувати пільги, передбачені в ч. 6 розділу XX (Перехідні положення) ПК України (див. коментар до ч. 6 розділу XX ПК України).

282.1.1. Природно-заповідний фонд України становить її національне надбання. Щодо нього держава встановлює особливий режим охорони, відтворення і використання, зокрема надає податкові та інші пільги.

Звільненню від плати за землю підлягають: а) штучно створені об’єкти — дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва; б) природні території та об’єкти — заповідники природні та біосферні, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спеологічні), пам’ятки природи (комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні), заповідні урочища. Звільнення від плати за землю законодавець передбачає й для історико-культурних заповідників.

282.1.2. У цьому підпункті пільги надаються дослідним господарствам науково-дослідних установ, навчальних закладів вищої та професійно-технічної освіти сільськогосподарського профілю. При цьому важливо наголосити, що до професійно-технічних навчальних закладів, крім професійно-технічних училищ, також належать вищі професійні училища, професійні ліцеї, училища-агрофірми та вищі училища-агрофірми, центри професійно-технічної освіти, інші типи навчальних закладів. Метою створення дослідних господарств є практичне навчання студентів і слухачів, проведення наукових досліджень, сприяння в роботі зі створення та освоєння наукових розробок.

282.1.3. Див. коментар до п. 157.1 ст. 157 ПК України.

282.1.4. Дитячі санаторно-курортні заклади — це заклади охорони здоров’я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують надання дітям послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. До дитячих оздоровчих закладів відносять дитячі заклади санаторного типу, дитячі центри, позаміські заклади оздоровлення та відпочинку. Вони обов’язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Оздоровлення дітей може здійснюватися протягом року, сезонно, під час канікул, цілодобово, протягом дня.

282.1.5. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також їх об’єднання. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).

Благодійна організація — недержавна організація, основною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Вона може утворюватися у таких організаційно-правових формах: членська організація, благодійний фонд, установа, інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту її державної реєстрації (відносно міжнародних та всеукраїнських організацій — Міністерством юстиції України, стосовно місцевих організацій — відповідними місцевими органами виконавчої влади).

282.1.6-282.1.7. Див. коментар до п. 154.1 ст. 154 ПК України.

282.1.8-282.1.9. У цих пунктах при обранні платників — юридичних осіб, стосовно яких застосовується пільгування, законодавець виходить з їх суспільнокорисливої галузевої належності (перелік відповідних закладів визначається Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності»). Додатковими факторами є: утримання виключно за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (п. 282.1.8); дотримання цільового призначення земельної ділянки та адресата спрямування коштів, вивільнених при пільгуванні (п. 282.1.9).

282.1.10.-282.1.11. Стаття 282 доповнена новою нормою, згідно з якою від земельного податку звільняються платники фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Вказана зміна обумовлена тим, що статтею 307 глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» з 1 січня 2011 року встановлено, що платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання надає Земельний кодекс України, який є основним документом, що регулює земельні відносини в Україні та передбачає, що для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Стаття 283. Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню

283.1. Не сплачується податок за:

283.1.1. сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

283.1.2. землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

283.1.3. земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

283.1.4. землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування — землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі;

283.1.5. земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

283.1.6. земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв.

283.1. У коментованій статті ПК України наводиться перелік земельних ділянок, що звільняються від оподаткування земельним податком.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України. У податковому законодавстві багатьох зарубіжних країн закріплено звільнення окремих видів земельних ділянок від оподаткування земельним податком, який стягується як самостійно, так і входить до системи оподаткування нерухомості. Як правило, у світовій практиці звільнення певних видів земельних ділянок здійснюється з метою економічного та (або) соціального регулювання і стимулювання.

283.1.1. В українському законодавстві визначення сільськогосподарських угідь дається на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Найбільш повним є визначення, яке міститься у Методиці проведення розрахунків основних показників обсягів виробництва продукції тваринництва у господарствах усіх категорій, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 05.08.2008 № 270. Згідно з цим нормативно-правовим актом сільськогосподарські угіддя — це земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. До їх складу входять рілля (включаючи чисті пари), перелоги, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. У ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. наводиться лише склад сільськогосподарських угідь, тотожний тому, який наведено у Методиці.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій наводиться у ст. 2 ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 р. Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону такими зонами є: 1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році; 2) зона безумовного (обов’язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю. У ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», надається визначення вказаних зон із вказівкою відповідних показників радіаційного забруднення.

У ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що критерії, за якими проводиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією радіаційного захисту населення України. А в ч. 5 ст. 2 передбачено, що межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за поданням обласних рад і затверджуються Верховною Радою України.

Щодо поняття «хімічно забруднених сільськогосподарських угідь» у диспозиції коментованої статті, то воно відсутнє в українському законодавстві. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт «Профі Вінс» (www.profiwins.com.ua) обов’язкове). Водночас загальне визначення забруднених сільськогосподарських угідь, які не використовуються у сільськогосподарському виробництві, наведене в наказі Держкомстату про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) від 05.11.1998 р. № 377. Такими сільськогосподарськими угіддями визначено ті, в яких вміст фізичних, хімічних і біологічних компонентів негативно впливає на довкілля (забруднені в результаті техногенних аварій, впливу шкідливих виробництв тощо). Площу угідь визначають згідно з матеріалами відповідних обстежень, затвердженими у встановленому порядку.

Поняття «сільське господарство», яке також передбачене пп. 283.1.1 ПК України, розкривається у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років» від 18.01.2001 р. Вказаним Законом встановлено, що сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Таким чином, згідно з нормами цієї статті ПК України звільняються від оподаткування платою за землю лише земельні ділянки, які належать до сільськогосподарських угідь, зон радіоактивно забруднених територій (визнаних такими відповідно до законодавства) або хімічно забруднених, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, тобто виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі. Отже, земельні ділянки, які хоч і зазнали радіоактивного або хімічного забруднення, проте не входять до складу сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, не підпадають під звільнення від оподаткування земельним податком.

283.1.2. Щодо правового регулювання земель сільськогосподарських угідь, див. коментар до пп. 283.1.1.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Також консервації підлягають техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.

Тобто, виходячи із норм законодавства, консервація земель проводиться з метою їх відновлення та обмеження шкідливого впливу забруднень на людський організм.

Також у ст. 172 Земельного кодексу України встановлено, що консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів із власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлено наказом Держкомзему України «Про Порядок консервації земель» від 17.10.2002 № 175. Правове регулювання консервації земель здійснюється також на основі положень Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003 р.

Щодо звільнення від оподаткування платою за землю тих земель, які перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, що передбачено у пп. 283.1.2 коментованої статті ПК України, то ця норма лише частково відповідає положенням глави 35 Земельного кодексу України, в якій містяться положення щодо економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Зокрема, у ст. 205 Земельного кодексу встановлено звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, а також у стадії поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами. Звертаємо увагу на певну колізію між нормами податкового та земельного законодавства. Звільнення від плати за земельні ділянки, які перебувають у стадії поліпшення їх стану, згідно з державними та регіональними програмами, передбачено нормами Земельного кодексу, проте, згідно з положеннями ПК України, вказані земельні ділянки не підпадають під таке звільнення.

Отже, у цьому підпункті коментованої статті йдеться про звільнення від оподаткування земельним податком лише тих земельних ділянок, які входять до складу сільськогосподарських угідь і при цьому перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння.

283.1.3. У цьому підпункті коментованої статті ПК України встановлюються звільнення від оподаткування земельних ділянок державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур. Правове регулювання у цій сфері здійснюється, зокрема, на підставі нормативно-правових актів, прийнятих Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Звертаємо увагу на те, що законодавець встановлює обов’язкові вимоги до звільнення від оподаткування сортовипробувальних станцій і сортодільниць, а саме: державна форма власності щодо таких земельних ділянок, а також використання їх для випробування саме сільськогосподарських, а не, наприклад, технічних культур.

283.1.4. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об’їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі житлові) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Правове регулювання автомобільних доріг загального користування здійснюється на підставі положень ЗУ «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 р. Автомобільним дорогам загального користування присвячено розділ II вказаного Закону, згідно з яким автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про автомобільні дороги» смуга відведення — це земельні ділянки, що надаються у встановленому порядку для розміщення автомобільної дороги. У ст. 9 вказаного Закону передбачені також складові автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення та за межами смуги відведення.

Звертаємо увагу на те, що законодавець у п. 283.1.4 коментованої статті ПК України, використовуючи конструкцію «іншими дорожніми спорудами та обладнанням», встановлює невичерпний перелік споруд та обладнань у межах смуг відведення, які відносять до земель автомобільних доріг загального користування, що звільняються від оподаткування земельним податком. Складові автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення встановлені в ЗУ «Про автомобільні дороги». Щодо об’єктів, розташованих за межами смуг відведення і які відносять до земель автомобільних доріг загального користування, які звільняються від оподаткування платою за землю, то їх перелік у коментованій статті ПК України є вичерпним.

283.1.5. У цій частині коментованої статті ПК України законодавець звільняє від оподаткування земельним податком земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень. Правове регулювання цієї сфери здійснюється, зокрема, на підставі нормативно-правових актів, прийнятих Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Шляхом звільнення від оподаткування платою за землю земельних ділянок, зазначених сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств здійснюється державна підтримка їх діяльності, у чому проявляється стимулююча функція податку.

283.1.6. Для правильного розуміння особливостей звільнення від оподаткування земельних ділянок кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв, яке встановлено у цьому підпункті коментованої статті ПК України, необхідно звернутися до спеціального законодавства. Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 р. кладовище — це відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.

Стаття 284. Особливості застосування пільгового оподаткування

284.1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані стосовно наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

284.2. Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

284.3. Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

284.1. У ч. 3 ст. 143 Конституції України закріплено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Згідно з положеннями ст. 9 ПК України плата за землю належить саме до загальнодержавних податків і зборів. А відповідно до положень ч. 4 ст. 69 БК України від 08.07.2010 р. плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, належить до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Отже, нормами фінансового законодавства закріплено, що плата за землю є загальнодержавним податком, який надходить до місцевих бюджетів.

У ст. 12 ПК України визначено повноваження сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів, включаючи повноваження з установлення податкових пільг. Згідно з нормами, закріпленими у ч. 9 ст. 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Нормами коментованої статті передбачено, що міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території у вигляді часткового звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Положеннями коментованої статті ПК встановлено, що органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані щодо наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. Нові зміни щодо вказаної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до положень ч. 1. ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (ч. 2 ст. 59). Таким чином, органи місцевого самоврядування надають пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території, і своїми рішеннями повідомляють про це у встановлений строк органи державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Кодекс визначає, що якщо платники земельного податку, які користуються пільгами із цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та за земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах із урахуванням прибудинкової території.

При цьому Кодекс визначив, що ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

Закон України № 3609 встановив, що ця норма не поширюється також на земельні ділянки, які використовують бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у тимчасове користування (оренду) не лише іншим бюджетним установам, а й дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.

284.2. Положення ст. 281 та 282 ПК України встановлюють пільги щодо земельного податку для фізичних та юридичних осіб (див. коментар до цих статей).

У нормах коментованої статті ПК України законодавець встановив, що у випадку виникнення права на пільгу у платника протягом року він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому втрачено це право.

284.3. Норми коментованої статті необхідно розглядати у сукупності з положеннями § 3 глави 58 («Найм (оренда) земельної ділянки») ЦК України від 16.01.2003 р. Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відповідно до положень ст. 796 ЦК України від 16.01.2003 р. одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

У коментованій статті йдеться про те, що право на податкову пільгу щодо земельного податку не може бути передано іншому суб’єкту. Тому у випадку, коли платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах.

Проте законодавець встановлює виняток для бюджетних установ у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам. У цьому випадку дія норми, встановленої у ч. 2 п. 284.3, не поширюється на вказані бюджетні установи.

Згідно з п. 12 ст. 2 БК України (у редакції від 08.07.2010 р.) бюджетні установи — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Стаття 285. Податковий період

285.1. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

285.2. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

285.1. У п. 4.3 ст. 4 ПК України, яка визначає основні засади податкового законодавства, встановлено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. А згідно з пп. 7.1.6 ст. 7 ПК України податковий період є одним із обов’язкових елементів податку, який визначається при його встановленні. У тексті ПК України поняття податковий та звітний періоди вживаються як тотожні.

Правовому регулюванню цього обов’язкового елемента податку присвячено також ст. ст. 33–34 ПК України (див. коментарі до цих статей).

Нормою коментованої статті встановлено, що для плати за землю базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік. Виходячи з положень п. 286.2 ст. 286, платники податку за землю — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПК України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Щодо платників плати за землю — фізичних осіб, то відповідно до п. 286 5 ст. 286 ПК України нарахування цій категорії платників сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення — рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПК України. Див. також коментарі до ст. 286, 287 ПК України.

285.3. Нормами коментованої статті встановлено, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Щодо строків сплати плати за землю та моменту виникнення податкових зобов’язань з цього податку, див. коментар до ст. 287.

Стаття 286. Порядок обчислення плати за землю

286.1. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

286.3. Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.4. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.5. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником — починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

286.6. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

286.7. Юридична особа зменшує податкові зобов’язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам відповідно до пункту 281.1 статті 281 цього Кодексу за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Такий порядок поширюється на визначення податкових зобов’язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.

Державний земельний кадастр — це особлива державна облікова система, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності (користування) земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі (землекористувачів). Державний земельний кадастр включає кадастрове зонування та зйомки, бонітування ґрунтів, економічну та грошову оцінку земель, державну реєстрацію земельних ділянок, облік кількості та якості земель.

До земельно-кадастрової документації відносять: кадастрові карти й плани, реєстраційні книги, схеми, таблиці, графіки, результати аерокосмічної зйомки та дистанційного зондування поверхні, різноманітні електронні носії інформації, інші матеріали, що містять відомості про кордони адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі (землекористувачів). Щодо надання інформації, необхідної для обчислення та справляння плати за землю, то сьогодні такий механізм законодавчо визначений тільки відносно земельних ділянок державної і комунальної власності.

У пункті 286.2 слова «і до 1 лютого поточного року» замінено словами «і не пізніше 20 лютого поточного року» та у пункті 286.3. слова «податкової декларації до 1 лютого поточного року» замінено словами «податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року».

Пунктом 286.2 статті 286 Кодексу передбачалось, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку на відповідний рік і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію до 1 лютого поточного року. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом із декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отримання довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, безумовно, вимагає певного часу. Щорічно станом на 1 січня здійснюється індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки, про що Держкомзем України на підставі отриманих даних від Комітету статистики, який надає йому індекс споживчих цін за попередній рік, доводить до платників податків та повідомляє ДПС України про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі. Тому з метою надання до податкових органів звітності по податку на землю її подання перенесено на більш пізній термін — не пізніше 20 лютого поточного року.

Стаття 287. Строк сплати плати за землю

287.1. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

287.2. Облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

287.3. Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.4. Податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.5. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

287.6. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.7. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

287.8. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.1. У цьому пункті визначається термін виникнення зобов’язань по платі за землю з моменту виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Щодо поняття права власності на земельну ділянку — див. коментар до п. 269.1.1 ст. 269 ПК України.

Щодо поняття права землекористування — див. коментар до п. 269.1.2 ст. 269 ПК України.

Оскільки об’єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності, у Податковому кодексі законодавець визначив, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

287.2. Фізична особа — людина як учасник цивільних відносин.

Враховуючи, що об’єкт плати за землю (земельну ділянку) в розумінні оподаткування для фізичних осіб є досить сталим, а також з огляду на порядок нарахування фізичним особам сум плати за землю (див. коментар до п. 286.5), облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводиться щороку до 1 травня.

287.3. У цьому пункті встановлений порядок сплати податкових зобов’язань по платі за землю (земельному податку та орендній платі за землі державної або комунальної власності).

Визначення термінів сплати плати за землю встановлено виходячи із принципів фіскальної достатності, тобто встановлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами та рівномірності і зручності сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками.

Крім того, враховуючи, що об’єкт плати за землю — це саме земельна ділянка, тобто об’єкт оподаткування є досить прозорим та сталим у розумінні оподаткування, а також те, що плата за землю у повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів, податкове зобов’язання щодо цієї плати, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.4. Встановлення податкових зобов’язань по платі за землю на поточний рік (а не за податковий (звітний) рік) пов’язано із специфікою цієї плати.

Облік об’єктів оподаткування (земельних ділянок) ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у складі державного земельного кадастру.

Щодо визначення державного земельного кадастру, то див. коментар до ст. 286 ПК України.

Оскільки звітні дані про кількість земель складаються щорічно, то відповідно до п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Однак протягом року може здійснюватись зміна об’єкта оподаткування, зокрема у разі набуття права власності або права користування на нові земельні ділянки або втрати такого права.

Тому власники землі та землекористувачі, відповідно до п. 286.3 та п. 286.4 ПК України, мають право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє їх від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Враховуючи, що у наведених випадках податкова декларація подається власниками землі та землекористувачами протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, то відповідно до цього пункту податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Слід зазначити, що 30 календарний день місяця, що настає за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, є граничним (кінцевим) терміном сплати плати за землю. Власникам землі та землекористувачам надається право сплачувати таку плату протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.5. У цьому пункті встановлено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення — рішення (див. коментар до п. 287.2 ст. 287 ПК України).

З огляду на те, що плата за землю зараховується до місцевих бюджетів та сплачується за місцезнаходженням земельної ділянки, у цьому пункті зазначено, що у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватись фізичними особами через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 ПК України.

287.6. За змістом майно (нерухомість) — це об’єкти майна, які розташовані на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.

Дійсно, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі, якщо земельна ділянка під придбаними житловим будинком, будівлею або спорудою перебуває у користуванні, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Щодо прибудинкової території, то за змістом прибудинкова територія — це територія навколо будинку, яка призначена для обслуговування такого будинку.

Отже, у разі набуття права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.7. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Договір найму укладається на строк, установлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оскільки статтею 276.5 Податкового кодексу встановлено окремий порядок розрахунку земельного податку у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, тому у цьому пункті визначений термін, з якого здійснюється зазначене обчислення земельного податку. А саме з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

287.8. Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, утворюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежитлові приміщення у житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у житлових будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Щодо переходу права власності на нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку, то слід зазначити, що право власності та інші речові права на нерухомі речі (див. коментар до п. 287.6 ст. 287 ПК України), обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Слід враховувати, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

При розумінні визначення співвласниками порядку використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, слід спиратися на визначення спільної власності. Так, за змістом спільна власність — це власність, яка характеризується множинністю суб’єктів і одним об’єктом. Розрізняється спільна власність із визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Особливою ознакою спільної власності є те, що її суб’єкти в повному обсязі володіють, користуються і розпоряджаються належним їм на праві спільної власності майном, але свої правочинності можуть здійснювати спільно і за згодою.

З огляду на викладене, а також на визначення прибудинкової території (див. коментар до п. 287.6 ст. 287 ПК України) власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету земельний податок з дати державної реєстрації права на нерухоме майно за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Стаття 288. Орендна плата

288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

288.2. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

288.3. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1. не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

288.5.2. не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), — 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів — чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом.

288.5.3. може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

288.6. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

288.7. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285–287 цього розділу.

288.1. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Положеннями ПК України регламентуються відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності.

Відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у приватній формі власності, регулюються нормами Цивільного, Земельного кодексів, а також положеннями Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. Розмір, строки й особливості внесення орендної плати за землю, яка перебуває у приватній формі власності, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

У цій частині коментованої статті передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Вимоги законодавства щодо договору оренди (поняття, форми, умови, порядок укладання, строк дії тощо) встановлені у розділі II ЗУ «Про оренду землі». У ст. 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Також положеннями коментованої статті покладено обов’язок на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

288.2. Відповідно до положень цієї частини коментованої статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про оренду землі»:

— орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою;

— орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави;

— орендарями земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній формі власності, і відповідно платниками орендної плати можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (резиденти і нерезиденти). Див. коментар до п. 269.1.2 ст. 269.

288.3. Нормами коментованої статті встановлено, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Див. коментар до ст. 22, п. 270.1.1 ст. 270.

288.4. У цій частині коментованої статті встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Виходячи з Прикінцевих положень ЗУ «Про оренду землі» до розмежування, відповідно до закону, земель державної і комунальної власності, орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Слід також наголосити, що ЗУ «Про оренду землі» встановлює вимоги до форми та умов договору оренди землі. Так, у ст. 14 вказаного Закону передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (див. Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди землі» від 03.03.2004 р. № 220).

А у ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід’ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об’єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Також ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок державної та комунальної власності, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, відповідно до положень ст. 16 ЗУ «Про оренду землі», здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

288.5. Обов’язковою умовою договору оренди є платність, тобто розмір орендної плати, що вносить орендокористувач орендодавцю земельної ділянки. У разі, коли орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада або державна адміністрація, орендар, уклавши з нею договір оренди землі, самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету.

288.5.1. Див. коментар до ст. ст. 272, 273 ПК України.

288.5.2. Підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 після підпункту «а» доповнено новим підпунктом «б». Стаття 288 Кодексу регулює питання орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а пункт 288.5 — розмір цієї плати.

Згідно з внесеними змінами річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (орендодавцями яких є в межах населених пунктів — сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні держадміністрації) для земельних ділянок, що надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів, не може перевищувати чотирикратного розміру земельного податку, що розраховується у порядку, встановленому розділом XIII Кодексу.

288.5.3. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати ніж зазначений у підпункті 288.5.2.

288.7. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

288.8. Детальніше див. коментар до ст. 285 ПК України.

Стаття 289. Індексація нормативної грошової оцінки земель

289.1. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

289.2. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кі = [І — 10]:100,

де І — індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

289.3. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу державної податкової служби і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

289.1. Щодо нормативної грошової оцінки, то див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України. У цьому пункті також визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

289.2. В основі нормативної грошової оцінки земель лежить капіталізація рентного доходу.

Рентний дохід (земельна рента) — дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки. Капіталізація — визначення вартості об’єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, є нормативною грошовою оцінкою земельних ділянок.

Індекс споживчих цін за своїм змістом — це показник, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.

Враховуючи, що капіталізований рентний дохід за своїм змістом є змінним, то у цьому пункті визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кі = [І — 10]:100 (де І — індекс споживчих цін за попередній рік).

З метою уникнення непорозумінь у застосуванні коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель у разі, якщо індекс споживчих цін за попередній рік не перевищує 110 відсотків, у цьому пункті встановлено, що у разі, коли індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110. Тобто коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель не може бути меншим одиниці.

Цим пунктом також встановлено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

289.3. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) відповідно до п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік.

Враховуючи наведене, а також те, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок, цим пунктом встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу державної податкової служби і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Стаття 290. Порядок зарахування до бюджетів плати за землю

290.1. Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

290.1. У ч. 3 ст. 143 Конституції України закріплено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Згідно з положеннями ст. 9 ПК України плата за землю належить саме до загальнодержавних податків і зборів. Виходячи з положень ст. 69 БК України (у редакції від 08.07.2010 р.), плата за землю, яка включає земельний податок та орендну плату за земельні ділянки як державної, так і комунальної форми власності, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування. А згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 БК України бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах). Таким чином, земельний податок та орендна плата за використання земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній власності, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному БК України для плати за землю, і мають правовий режим обов’язкового платежу.

Податкові декларації з плати за землю подаються власниками землі та землекористувачами також за місцезнаходженням земельних ділянок. Плата за землю сплачується власниками землі та землекористувачами за місцезнаходженням земельної ділянки.