Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Стаття 265. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

265.1. Платники податку

265.1.1. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

265.1.2. Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. Об’єкт оподаткування

265.2.1. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

265.2.2. Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім'ю;

д) гуртожитки.

265.3. База оподаткування

265.3.1. Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.

265.3.2. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

265.3.3. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

265.3.4. У разі наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів.

265.4. Пільги із сплати податку

265.4.1. База оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи — платника податку, зменшується:

а) для квартири — на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку — на 250 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа — платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

265.5. Ставка податку

265.5.1. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

265.6. Податковий період

265.6.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

265.7. Порядок обчислення суми податку

265.7.1. Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості.

265.7.2. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об’єкт.

265.7.3. Платники податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об’єкт оподаткування та місце проживання (реєстрації), мають право звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільги зі сплати податку, ставки податку та нарахованої суми податку.

Орган державної податкової служби проводить перерахунок суми податку і надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику відповідно до цього пункту.

265.7.4. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані до 15 квітня року, в якому набрала чинності ця стаття, а в наступні роки щоквартально, у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

265.7.5. Платники податку — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт.

265.7.6. У разі набуття права власності на об’єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об’єкт.

265.8. Порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком

265.8.1. У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника — починаючи з місяця, в якому виникло право власності.

265.8.2. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

265.9. Порядок сплати податку

265.9.1. Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

265.10. Строки сплати податку

265.10.1. Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами — протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Ст. 265. В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення у нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування даного податку побудований таким чином, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності та зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у Податковому кодексі України, його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань представників фінансової науки є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого — оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.

265.1. У цьому пункті визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких належать власники об’єктів житлової нерухомості — фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин[324], а також юридичні особи — організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку[325]. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти — громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни[326].

У даному пункті також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Зокрема, під спільною частковою власністю необхідно розуміти власність, право на яку мають дві та більше фізичних або юридичних особи з визначенням у правовстановлюючих документах розміру часток власності. Натомість спільна сумісна власність означає право, на яке мають дві та більше фізичних або юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного співвласника. Тобто вона передбачає рівність часток власності об’єкта житлової нерухомості кожного суб’єкта власності. Розмір такої частки може бути визначений тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність.

Механізм визначення платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб наступний. По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. У цьому пункті визначено об’єкти оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ними є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені згідно з нормативно-правим полем до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається з житлових та допоміжних приміщень; прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок — житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку[327].

З метою встановлення пільгового режиму оподаткування для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у підпункті 265.2.2 Податкового кодексу України визначено об’єкти, що не оподатковуються. По-перше, до них віднесено об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). З одного боку, Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність — територіальній громаді[328]. З іншого — Закон України «Про власність» до державної власності включає загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність)[329]. Така розбіжність у визначеннях є колізією нормативно-правового поля нашої держави, тому потребує законодавчого врегулювання. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України вищий за ієрархією, ніж Закон України «Про власність», при трактуванні власності держави або територіальної громади потрібно керуватися його положеннями.

По-друге, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення. Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення й інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Так, зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році. Натомість зона безумовного (обов’язкового) відселення є територією, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² і вище або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² і вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини й інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) та вище за рік понад дозу, ніж у доаварійний період[330].

По-третє, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі дитячих будинків сімейного типу, позаяк мета їх створення полягає у забезпеченні належних умов для виховання дітей-сиріт. Зокрема, у статті 256-5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менше ніж п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування[331].

По-четверте, не можуть бути об’єктами оподаткування садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Визначення термінів садового і дачного будинків подано у підпункті 14.1.129 Податкового кодексу України й у відповідних коментарях до пункту 265.2.

По-п’яте, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину. Іншими словами, йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім’ями, чим держава створює сприятливі умови для материнства і батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально заохочує й підтримує усіма заходами, у тому числі надаючи податкові преференції.

По-шосте, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, гуртожитки. Зокрема, під ними розуміються житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців[332]. Вони поділяються на два види: для проживання одиноких громадян (житлові приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (житлові приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сім’ї).

265.3. У даному пункті визначено базу оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до статті 23 Податкового кодексу України базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об’єкта оподаткування[333]. Іншими словами, це вид об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. База оподаткування та порядок її визначення встановлюється Податковим кодексом України для кожного податку окремо. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них, що відповідає головній домінанті справедливості оподаткування.

Відмінності в обчисленні бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, полягають у тому, що для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб — підприємців, вона розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Натомість для юридичних осіб — такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування, на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Реєстрація нерухомого майна, в дещо своєрідному вигляді, здійснювалася у нашій державі ще в радянські часи. Здебільшого вона мала значення у сенсі відображення технічних характеристик об’єктів житлової нерухомості. Однак зі здобуттям Україною незалежності відносини власності наповнилися новим змістом, у зв’язку з чим особливого значення набули питання правових гарантій здійснення та захисту права власності. У даному аспекті державна реєстрація прав на нерухоме майно забезпечує можливість відображення як статичного, так і динамічного процесу відносин власності, що знаходить своє відображення в збереженні відомостей у спеціальному реєстрі про дійсного власника нерухомого майна, а також наступні переходи права власності на нього.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єктів та суб’єктів цих прав. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становить уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав — Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, а також його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав[334]. Держателем цього реєстру є Міністерство юстиції України, а його адміністратором — державне підприємство, що належить до сфери управління даного міністерства, здійснює заходи зі створення і супроводження програмного забезпечення, відповідає за технічне й технологічне забезпечення, збереження та захист відповідних даних.

265.4. У цьому пункті визначено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які в Податковому кодексі України розглядаються у двох ракурсах — зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку. Зокрема, в першому випадку база оподаткування об’єкта житлової нерухомості зменшується: для квартири — на 120 м² і для житлового будинку — на 250 м². Такий підхід є «квазіпільгою» щодо осіб, які, зважаючи на низький рівень доходів і невелику площу об’єктів житлової нерухомості, не будуть спроможні сплачувати даний податок (наприклад, пенсіонери, ветерани війни, люди з особливими потребами, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та безробітні).

265.5. Відповідно до імперативних правил функціонування інституту місцевих податків і зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинен виконувати фіскальну функцію, тобто обсяг його надходження має бути достатнім для фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Проте без імплементації у механізмі справляння даного податку соціальних пріоритетів, його існування в системі місцевого оподаткування не буде прийнятним. Остання передумова полягає у впровадженні диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці[335]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[336]. Однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими законами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери і фінансово-економічної ситуації в країні.

Загалом, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м² житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м², — до 1 % розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м², — 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року). Різниця між граничними розмірами податкових ставок у різних адміністративно-територіальних одиницях не призведе до серйозного переміщення платників податків до інших юрисдикцій, адже пропозиція власності в них не є еластичною. Звідси випливає, що саме справляння даного податку дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику.

Аргументи, які підтверджують раціональність прив’язування бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до площі, а не ринкової вартості нерухомості, зводяться до наступного. По-перше, ціни на нерухоме майно у різних регіонах України суттєво відрізняються та в більшості випадків завищені, що продиктовано спекулятивними операціями на ринку нерухомості. По-друге, проблемним є механізм проведення індексації цін на нерухоме майно з метою встановлення регіональних поправок, оскільки вартість нерухомості може коливатися упродовж року. По-третє, впровадження системи ринкової оцінки нерухомості буде залежати від впливу «людського фактора», що призведе до корупції та зловживань з боку чиновників.

265.6. Відповідно до пункту 33.1 Податкового кодексу України податковим періодом визнається період, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата податку. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, такий період становить календарний рік, тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

265.7. У цьому пункті визначено порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. Такий порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідає базовим принципам оподаткування, позаяк податкова система має бути зручною для платників з огляду змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму справляння податків і контролю над процесом їх сплати.

265.8. У даному пункті визначено порядок обчислення сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком. Так, якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником — починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, натомість новий власник буде сплачувати даний податок, починаючи з 1 листопада 2011 року.

265.9. У даному пункті визначено порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Він сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів[337]. Цей податок є важливим інструментом формування дохідної бази місцевих бюджетів з таких причин: база оподаткування немобільна, тому ухилятись від сплати важко навіть при диференційованих податкових ставках у різних адміністративно-територіальних одиницях; ряд суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям регіонів, можуть фінансуватись за рахунок його надходжень; для забезпечення дотримання принципу платоспроможності база оподаткування може бути визначена таким чином, щоб обмежити навантаження на платників з низьким рівнем доходів; постійне місцезнаходження і тривалість існування об’єктів оподаткування забезпечить безперешкодний доступ податкових органів.

265.10. У цьому пункті визначено строки сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які встановлюють виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на податкове адміністрування. Зокрема, фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні — щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.

Стаття 266. Збір за місця для паркування транспортних засобів

266.1. Платники збору

266.1.1. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи — підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

266.1.2. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради органу державної податкової служби в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

266.2. Об’єкт і база оподаткування збором

266.2.1. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

266.2.2. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

266.3. Ставки збору

266.3.1. Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

266.3.2. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

266.4. Особливості встановлення збору

266.4.1. Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

266.5. Порядок обчислення та строки сплати збору

266.5.1. Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

(Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

266.5.2. Платник збору, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

266.5.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Ст. 266. Діяльність, пов’язана з паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з усталеними традиціями місцевого самоврядування. Натомість в Україні протягом останніх років мала місце дещо інша ситуація: надходження збору за припаркування автотранспорту склали близько 3 % від загального обсягу місцевих податків і зборів. Поліпшення механізму його справляння в Податковому кодексі України разом з рядом чинників — збільшення кількості транспортних засобів, розширення мережі платних зон паркування та покращання якості послуг — сприятимуть зростанню темпів надходження даного збору. Це, безумовно, позитивний результат на фоні очікуваного значного недовиконання завдань щодо його мобілізації до місцевих бюджетів.

На відміну від Податкового кодексу України, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», збір за припаркування автотранспорту сплачувався паркувальнику водіями готівкою за кожне місце парковки. При цьому підприємство, яке організовувало паркування автомобілів, перераховувало даний збір до бюджету залежно від прийнятого рішення органу місцевого самоврядування — один раз на місяць або квартал. Однак зарахування місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів у такий спосіб аж ніяк неприйнятне, адже в такому випадку неможливо встановити повноту їх надходжень. Інші проблеми механізму справляння збору за припаркування автотранспорту стосувалися лексичного формулювання його назви, встановлення граничних розмірів ставок та визначення адміністративної відповідальності за порушення правил паркування автомобілів.

266.1. У цьому пункті визначено платників збору за паркування транспортних засобів. З одного боку, ними є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва) — організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку[338]. З іншого — фізичні особи-підприємці — громадяни, які здійснюють своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації[339]. Ці особи, відповідно до рішення місцевої ради, організовують і провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування або спеціально відведених автостоянках.

У підпункті 14.1.104 Податкового кодексу України поняття «майданчики для платного паркування» трактується як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів[340]. Щоправда аналогічне визначення (наведене в підпункті 14.1.229 Податкового кодексу України) стосується також спеціально відведених автостоянок як площі території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу[341]. При цьому до спеціально відведених автостоянок належать комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Натомість не відносять до таких автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій[342].

266.2. У даному пункті визначено об’єкт і базу оподаткування збором за паркування транспортних засобів, якими відповідно є спеціально відведена земельна ділянка та площа земельної ділянки, комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, побудованих за рахунок коштів місцевого бюджету. При цьому в статті 79 Земельного кодексу України та підпункті 14.1.74 Податкового кодексу України трактування земельної ділянки практично співзвучні й розглядаються як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та визначеними правами[343].

Щоправда, не відноситься до бази оподаткування площа земельних ділянок, відведених для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Зокрема, у ній зазначено, що органи місцевого самоврядування мають забезпечити першочергове виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання[344]. Таке положення сприятиме гарантуванню їм рівних прав з іншими громадянами та повноцінному існуванню згідно з індивідуальними здібностями й інтересами.

266.3. У цьому пункті визначено ставки збору за паркування транспортних засобів, які диференційовані залежно від місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площі таких місць, їх кількості, способу поставлення транспортних засобів на стоянку, режиму роботи і заповнюваності. Ставки даного збору встановлюють сільські, селищні та міські ради в розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспорту в гривнях за 1 м² площі земельної ділянки.

Ставки збору за паркування транспортних засобів прив’язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці[345]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[346]. Однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими нормативно-правовими документами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери та фінансово-економічної ситуації.

266.4. У даному пункті визначено особливості встановлення збору за паркування транспортних засобів. Відповідно до пункту 10.4 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень у кожному конкретному випадку вирішують питання щодо можливості його впровадження[347]. Тобто даний збір є не обов’язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначають сільські, селищні та міські ради. Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику на місцевому рівні, визначаючи її пріоритетні напрями.

266.5. У цьому пункті визначено порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів. Зокрема, сума даного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

Базовий податковий (звітний) період, тобто період, за який платник зобов’язаний здійснювати розрахунки збору за паркування транспортних засобів, подати податкові декларації та сплатити його до бюджету, дорівнює календарному кварталу. У цілому такі порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів покликані значною мірою впорядкувати розміщення місць парковки автомобілів, законодавчо врегулювати платні види послуг у цій сфері, забезпечити стабільні обсяги податкових надходжень до місцевих бюджетів, що в кінцевому випадку сприятиме якісному вирішенню проблем соціально-економічного розвитку регіонів.

Стаття 267. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

267.1. Платники збору

267.1.1. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

267.1.2. Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб’єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи — підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи — підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи — підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб’єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами — інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб’єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб’єкту;

ж) суб’єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері(ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

267.1.3. Особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

(Статтю 267 доповнено пунктом 267.1.3. відповідно до Закону України від 04.11.2011 р. № 4014-VI)

267.2. Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту

267.2.1. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

267.2.2. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф’яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

267.2.3. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами — резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

267.3. Ставки збору

267.3.1. Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті — органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі — мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

267.3.2. Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів — від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів — від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів — від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

(Підпункт «в» підпункту 267.3.2 пункту 267.3 статті 267 в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

267.3.3. У разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.4. Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

267.3.5. Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.6. Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

для використання грального автомата (грального автомата «кранмашина», грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) — розмір мінімальної заробітної плати;

для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, — розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, — розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

для проведення інших оплатних розважальних ігор — розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

267.3.7. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

267.3.8. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.9. Ставки збору, визначені відповідно до цієї статті, округляються (менш як 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).

267.4. Порядок придбання торгового патенту

267.4.1. Для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, — місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення «виїзна торгівля»;

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

267.4.2. Відомості, наведені в поданій суб’єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених в поданій суб’єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред’явлені суб’єктом господарювання на звірку, в органі державної податкової служби не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб’єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей, орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб’єкту господарювання.

267.4.3. Торговий патент видається особисто фізичній особі — підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

267.4.4. Бланк торгового патенту є документом суворого обліку. У разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту в порядку, установленому цим пунктом.

267.4.5. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб’єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

267.4.6. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

267.4.7. У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.

267.4.8. Для здійснення діяльності у сфері розваг торговий патент придбається для кожного окремого грального місця. Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних місць, торговий патент придбається окремо для кожного з них.

267.4.9. Форма торгового патенту та порядок його заповнення встановлюються центральним органом державної податкової служби.

267.5. Порядок та строки сплати збору

267.5.1. Порядок сплати збору платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) — збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями — за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг — за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу — за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, — за місцем провадження такої діяльності.

267.5.2. Строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту — не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями — щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг — щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

267.5.3. Під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії.

267.5.4. Платники збору можуть здійснити сплату збору авансовим внеском до кінця календарного року.

267.5.5. Суми збору, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Кодексу.

267.6. Порядок використання торгового патенту

267.6.1. Оригінал торгового патенту повинен бути розміщений:

на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності — біля реєстратора розрахункових операцій;

на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

у пунктах обміну іноземної валюти;

у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться розважальні ігри.

267.6.2. Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду.

267.6.3. Для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях.

При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

267.6.4. Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

267.6.5. Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється.

267.6.6. Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.

267.7. Строк дії торгового патенту

267.7.1. Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

267.7.2. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

267.7.3. Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

267.7.4. У разі невнесення суб’єктом господарювання збору у встановлений цією статтею строк, дія такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке порушення.

267.7.5. Суб’єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб’єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Ст. 267. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності — це сума коштів, яка сплачується суб’єктом господарювання за провадження певного виду підприємницької діяльності, визначеного цією статтею. Даний збір є своєрідним аналогом плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, а його введення обумовлене необхідністю нормативно-правового регулювання діяльності з роздрібної торгівлі на території України, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

267.1. У цьому пункті визначено платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, його платників з придбанням пільгового торгового патенту, а також суб’єктів, які не є платниками. Зокрема, платниками даного збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи — учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в його межах[348]. До них належать юридичні особи (підприємства, установи, організації, створені та зареєстровані у встановленому законом порядку[349]) та фізичні особи-підприємці (громадяни, що здійснюють своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації[350]), які отримують в установленому порядку торгові патенти і відповідно провадять діяльність з роздрібної торгівлі, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

До діяльності, яка потребує придбання торгового патенту й сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, належить:

— торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто роздрібна й оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток. При цьому до пунктів продажу товарів належать: магазини, інші торговельні точки, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, та мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки, інші малі архітектурні форми, які розташовані в окремому приміщенні, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки, інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки, інші види торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання — фізичним особам та розташовані у межах ринків усіх форм власності (спеціалізованих підприємств сфери торгівлі); стаціонарні, малогабаритні та пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски, інші пункти ресторанного господарства; оптові бази, склади-магазини, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби із використанням платіжних карток. Як і в Податковому кодексі України, аналогічний перелік пунктів продажу товарів встановлено у пункті 3 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»[351];

— діяльність з надання платних побутових послуг. Зокрема, така діяльність визначається як діяльність, пов’язана з наданням послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. При цьому перелік цих послуг визначено Кабінетом Міністрів України;

— торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, тобто обмінних пунктах суб’єктів господарювання, які діють на підставі агентських договорів з банками, обмінних пунктах банків, розташованих поза їх операційними залами, обмінних пунктах інших фінансових і нефінансових установ, яким видано відповідні ліцензії Національного банку України на здійснення операцій з обміну валютою;

— діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Іншими словами, у господарській діяльності юридичних та фізичних осіб — підприємців, яка полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів та виграшів.

У пункті 6, 10, 11, 12 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» зазначено, що без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності або їх структурні підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; домашня птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню[352]. Крім того, не потребує патентування: реалізація суб’єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб’єкта; діяльність суб’єктів підприємницької діяльності із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки); діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах[353]. При цьому в пункті 267.1.2 Податкового кодексу України встановлено, що збір за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг не сплачується також такими суб’єктами господарювання:

— аптеками, що перебувають у державній та комунальній власності;

— розташованими у селах, селищах і містах районного значення підприємствами й організаціями споживчої кооперації та торгово-виробничими державними підприємствами робітничого постачання;

— фізичними особами-підприємцями, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності. При цьому, відповідно до Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105, під ринком розуміється суб’єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій[354];

— фізичними особами-підприємцями, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій та городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

— фізичними особами-підприємцями, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік. При цьому, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», до такого майна належать транспортні засоби, інші самохідні машини та механізми, житлові будинки, квартири, кімнати, дачі, садові будинки, гаражі, інші об’єкти нерухомого майна та земельні ділянки, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження[355];

— суб’єктами господарювання, утвореними громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги, згідно із законодавством, та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва і продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих» й «Українське товариство глухих». Натомість платниками даного збору з придбанням пільгового торгового патенту є суб’єкти господарювання, які реалізують товари повсякденного вжитку та продукти харчування через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

— суб’єктами господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

У пункті 267.1.3 коментованої статті зазначено, що особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Зокрема, дана система оподаткування — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб щодо доходів, що отримані в результаті господарської діяльності, ПДВ з операцій з постачання товарів, робіт і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, земельного податку, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

267.2. Платники збору за провадження деяких видів торговельної діяльності можуть придбавати пільговий торговий патент. Зокрема, під ним розуміється патент на право провадження торговельної діяльності, під час придбання якого вноситься даний збір за весь строк його дії. До таких платників належать такі:

— суб’єкти господарювання, які реалізують: товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні й інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів; товари військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів; насіння та посадковий матеріал овочевих, баштанних, кормових і квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі; сірники; термометри й індивідуальні діагностичні прилади;

— суб’єкти господарювання, які здійснюють продаж товарів вітчизняного виробництва, а саме: поштових марок, листівок, конвертів, ящиків, коробок, мішків, сумок й іншої тари, виготовленої з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітури до них; товарів народних промислів; готових лікарських засобів, вітамінів для населення, тампонів, інших видів санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарних препаратів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічних й інших засобів реабілітації інвалідів; зубної пасти та порошку, косметичних серветок, дитячих пелюшок, туалетного паперу, господарського мила; вугілля, вугільних брикетів, побутового палива, освітлювального гасу, паливного торфу, дров для продажу населенню, скрапленого газу в балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та нежитлових приміщеннях; проїзних квитків; зошитів;

— суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами-резидентами України. При цьому дані суб'єкти можуть одночасно здійснювати продаж такої супутньої продукції: ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники і закріплювачі для малювання та живопису, полотно, багети, рамки і підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя.

267.3. У даному пункті визначено ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, які диференційовані залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів (їх асортименту) або надання платних послуг (їх видів), а також прив’язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну і погодинну норму праці[356]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України її розмір щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[357], однак в деякі роки значення мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими нормативно-правовими актами, в яких корегувалися її розміри залежно від стану соціальної сфери та фінансово-економічної ситуації.

У табл. 1 подано порівняльну характеристику ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та розміру торгового патенту, встановлених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Таблиця 267.3.1

Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та розміру торгового патенту

Отже, ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлюються в різних межах: на території м. Києва та обласних центрів — від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; на території м. Севастополя, міст обласного значення і районних центрів — від 0,04 до 0,2 її розміру; на території інших населених пунктів — від 0,02 до 0,1 її розміру. Якщо пункти продажу товарів або надання послуг розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці й інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, але не більше ніж до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

У максимальних межах (від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати) можуть коливатися ставки збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах.

Натомість за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць вона становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг у розрахунку на квартал становить: для використання грального автомата (грального автомата «кран-машина», грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) — розмір мінімальної заробітної плати; для використання гральних жолобів кегельбану, боулінгу, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, — її розмір, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб; для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовується для спортивних, аматорських змагань, — її розмір, за кожний стіл для більярду; для проведення інших оплатних розважальних ігор — її розмір, за кожне гральне місце.

Ставка збору з придбанням пільгового торгового патенту, тобто патенту на право провадження торговельної діяльності певними видами товарів, визначених цією статтею, встановлюється у розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно. Натомість його ставка з придбання короткотермінового торгового патенту за один день, тобто патенту на право провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів, становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

267.4. У цьому пункті визначено порядок придбання торгового патенту. Зокрема, для провадження підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити відомості, визначені підпунктом 267.4.1 Податкового кодексу України. Після звірення відомостей торговий патент видається у триденний термін з дня подання заявки.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаваються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, а для здійснення діяльності у сфері розваг — для кожного окремого грального місця. Відокремленим підрозділам, які є платниками податку на прибуток, надано право самостійно придбавати торгові патенти.

267.5. У даному пункті визначено порядок та строки сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Зокрема, його сплата здійснюється:

— платниками збору, які провадять торговельну діяльність і надають платні послуги, — за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг (перелік таких пунктів визначений у підпункті 14.1.211 Податкового кодексу України);

— платниками збору, які здійснюють торгівлю валютними цінностями, — за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти. Причому останній являє собою обмінний пункт суб’єкта господарювання, який діє на підставі агентських договорів з банком, обмінний пункт банку, розташований поза його операційним залом, обмінний пункт іншої юридичної особи, якій видано ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;

— платниками збору, що здійснюють діяльність у сфері розваг, що полягає у проведенні лотерей, розважальних ігор, участь у яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів, зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри, — за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

— платниками збору, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу (автомагазини, розвозки тощо), — за місцем їх реєстрації;

— платниками збору, що здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах й інших короткотермінових заходах, — за місцем її провадження.

У підпункті 267.5.2 Податкового кодексу України визначено граничні терміни сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Так, за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту даний збір сплачується не пізніше, ніж за один календарний день до початку провадження такої діяльності; за провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями — щомісячно, однак не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному місяцю; за здійснення діяльності у сфері розваг — щоквартально, однак не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Натомість згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності має здійснюватися щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності. При цьому під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб’єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць[358].

267.6. У цьому пункті визначено порядок використання торгового патенту. Зокрема, до його оригіналу або нотаріально засвідченої копії повинен бути відкритий доступ для огляду. Вони можуть бути розміщені: на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності — біля касового апарата; на фронтальній вітрині малої архітектурної форми; на табличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях; у пунктах обміну іноземної валюти; у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, де проводяться розважальні ігри.

Торговий патент діє тільки на тій території, де зареєстровано суб’єкт господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу. Але ця вимога не стосується торгового патенту, виданого суб’єкту господарювання для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), що діє на всій території України.

267.7. У даному пункті визначено строк дії торгового і пільгового патенту, який становить 60 календарних місяців (5 років), короткотермінового торгового патенту — від 1 до 15 календарних днів, торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг — 8 календарних кварталів. Відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, а для короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності — від 1 до 15 днів[359].

Суб'єкти господарювання, які припинили діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляють про це органи державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню податковим органам, а суб’єктам господарювання повертаються надмірно сплачені суми вартості торгового патенту.

Стаття 268. Туристичний збір

268.1. Туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

268.2. Платники збору

268.2.1. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

268.2.2. Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України;

(Підпункт «д» підпункту 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

е) діти віком до 18 років;

(Підпункт 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 доповнено підпунктом «е» згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

(Підпункт 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 доповнено підпунктом «є» згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

268.3. Ставка збору

268.3.1. Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 цієї статті.

268.4. База справляння збору

268.4.1. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті, за вирахуванням податку на додану вартість.

268.4.2. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (ввіз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

268.5. Податкові агенти

268.5.1. Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

268.6. Особливості справляння збору

268.6.1. Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

268.7. Порядок сплати збору

268.7.1. Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

(Підпункт 268.7.1 пункту 268.7 статті 268 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

268.7.2. Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

268.7.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Ст. 268. Туристичний збір є аналогом курортного збору, порядок адміністрування якого визначений у Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Проте малі обсяги його надходження протягом останніх років змусили змінити механізм справляння в Податковому кодексі України у контексті збільшення переліку платників, диференціації розмірів податкових ставок, розширення бази оподаткування і зміни порядку сплати.

268.1. У цьому пункті подано трактування сутності туристичного збору як місцевого збору, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. При цьому їх використання має спрямовуватись для розвитку туристичної та курортної інфраструктури територіальних громад. Дана інфраструктура представлена сукупністю матеріально-речових об’єктів, діяльність яких пов’язана із задоволенням туристичних і курортних потреб населення. Як складова соціальної інфраструктури, туристична та курортна інфраструктура характеризується основними фондами й витратами праці, тобто певними місцевими ресурсами, які використовуються для належного виконання туристичних і курортних функцій.

268.2. У даному пункті визначено платників туристичного збору, якими можуть бути громадяни України (особи, які набули громадянство України в порядку, передбаченому законами та міжнародними договорами України), іноземці (особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами або підданими іншої держави або держав), а також особи без громадянства (особи, яких жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає своїми громадянами)[360], які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення даного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов'язанням залишити місце перебування в чітко зазначений строк. Натомість звільняються від його сплати: особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір; особи, які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України; діти віком до 18 років; дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» платниками курортного збору були визначені громадяни, які прибувають у курортну місцевість. При цьому в даній статті подано вичерпний перелік осіб, які звільняються від його сплати: діти віком до 16 років; інваліди й особи, що їх супроводжують; учасники Великої Вітчизняної війни; воїни-інтернаціоналісти; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка і бази відпочинку; особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів; особи, які прибули за туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ, у тому числі, які здійснюють подорож за маршрутними книжками; чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років[361].

268.3. У цьому пункті визначено ставки туристичного збору, розмір яких коливається в межах від 0,5 до 1 % до бази його справляння. Ставки даного збору встановлюють, згідно з відповідним рішенням, сільські, селищні та міські ради залежно від якості наданих сервісних послуг і природноклі-матичних умов адміністративно-територіальних одиниць. На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» граничний розмір курортного збору не перевищував 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто максимально становив 1,7 грн.

268.4. У даному пункті визначено базу справляння туристичного збору, якою є вартість усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих й інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. До вартості проживання, за якою визначається база справляння даного збору, не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд, обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати. Такий механізм визначення бази справляння туристичного збору дає змогу зменшити податкові зобов’язання для його платників, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання.

268.5. У цьому пункті визначено податкових агентів туристичного збору, тобто суб’єктів, на яких згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради покладається обов’язок з його обчислення і перерахування до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників податків. Зокрема, до них належать: по-перше, адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих й інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів; по-друге, квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму; по-третє, юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною місцевою радою.

На відміну від Податкового кодексу України, згідно зі статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», до податкових агентів належали, з одного боку, адміністрації готелів й інших установ готельного типу під час реєстрації прибулих, а з іншого — квартирно-посередницькі організації при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки та квартири, що належать громадянам на праві власності. Крім того, з осіб, які зупинялися у будинках і квартирах громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснювали подорож за маршрутними книжками), які проживали у наметах й автомашинах, курортний збір справлявся у порядку, визначеному місцевими радами[362].

268.6. У даному пункті визначено особливості справляння туристичного збору. Зокрема, у Податковому кодексі України зазначено, що обов’язки щодо його справляння покладаються на податкових агентів під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку або квитанції на проживання. Натомість, відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання не пізніше ніж у триденний термін від дня прибуття в курортну місцевість. При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості збір повторно не справлявся[363].

Відповідно до пункту 10.4 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень у кожному конкретному випадку вирішують питання щодо можливості впровадження туристичного збору[364]. Іншими словами, даний збір не є обов'язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначаються сільською, селищною і міською радою. Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику залежно від економічної ситуації.

268.7. У цьому пункті визначено порядок сплати туристичного збору. Зокрема, відповідно до підпункту 268.7.1 Податкового кодексу України, сума даного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду — до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.