Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Стаття 40. Сфера застосування цього розділу

40.1. Цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі І цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

У разі коли іншими розділами цього Кодексу або законами з питань митної справи визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків, зборів (обов’язкових платежів), використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Статтею визначається сфера дії розділу II цього Кодексу та межі його застосування. Зокрема встановлюється, що норми розділу стосуються загального порядку адміністрування податків і зборів та порядку контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства.

Отже, нормами розділу II Податкового кодексу фактично регулюються податкові процедури, які деталізують дії платників та контролюючих органів при справлянні податків і зборів. Йдеться про облік платників податків, організацію стосунків з ними (у тому числі в частині листування), визначення суми податкових чи грошових зобов’язань платника податку, порядок подання-приймання податкової звітності, сплати податків та зборів, погашення податкового боргу платників, податковий контроль, оскарження рішень контролюючих органів та відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому допускається, що з окремих податків і зборів може бути визначено спеціальний порядок адміністрування. Він може передбачатися виключно іншими розділами цього Кодексу або митним законодавством. У такому випадку використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення

41.1. Контролюючими органами є:

41.1.1. органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

41.1.2. митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які, відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

41.2. Розмежування повноважень і функціональних обов’язків між контролюючими органами визначається цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

41.3. Порядок контролю митними органами за сплатою платниками податків податку на додану вартість, акцизного податку та екологічного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

41.5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах компетенції, а також державні виконавці в межах їх компетенції. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

У відносинах, що виникають між державою й платником із приводу сплати податків, інтереси держави представляють насамперед органи, що здійснюють управління в галузі надходження податкових платежів. Фактично система органів, що контролюють надходження коштів у бюджети у формі податків і зборів, представлена двома службами — податковою та митною. Для них різним є місце і значення повноважень, пов’язаних з контролем за рухом цих платежів від платників до бюджетів серед усіх їхніх повноважень. Податкові органи реалізують відповідну діяльність без яких-небудь додаткових умов. Вони створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування. Однак стаття 41 передбачає можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов’язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включає окремі питання в частині забезпечення за дотриманням порядку здійснення господарюючими суб’єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Митні органи здійснюють управління в сфері оподаткування нарівні зі своєю основною діяльністю. Вони забезпечують контроль за надходженням податків і зборів та здобувають статус, аналогічний податковим органам, тільки за певних умов. Такими умовами є переміщення товарів через митний кордон та виникнення при цьому обов’язку щодо сплати податків і зборів (акцизного податку, податку на додану вартість, екологічного податку, які відповідно до податкового законодавства справляються у випадку ввезення або вивезення (пересилання) товарів і предметів).

Реалізацію повноважень контролюючими органами слід пов’язувати не лише з питаннями їх функцій, прав та обов’язків, а й з інституційною структурою відповідних служб, оскільки важливо враховувати розподіл конкретних ролей між певними ланками ієрархічної фіскально-адміністративної системи.

Так, структура Державної податкової служби України включає три основних ієрархічних рівні:

— Державна податкова служба України (вища ланка). На неї покладають завдання організації податкової роботи в державі, її інструктивного та методичного забезпечення, контролю за діяльністю всіх податкових органів системи. Функціями центрального апарату, відмінними від функцій інших підрозділів служби, є: організація, координація і контроль роботи державної податкової служби; аналітична та статистична діяльність; розробка і видання інструктивних і методичних вказівок, інших документів щодо дій підрозділів служби із застосування податкового законодавства; участь у підготовці проектів законодавчих, нормативних актів і міжнародних договорів з питань оподаткування; вирішення питань міжнародного співробітництва фіскально-адміністративного характеру;

— державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка). Завдання окремих підрозділів податкових підрозділів цієї ланки в цілому ідентичні функціям відповідних підрозділів Державної податкової служби України. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті. Це головна ланка консультаційної роботи, що вимагає висококваліфікованих фахівців, добре знайомих з податковим законодавством. В окремих випадках податкові підрозділи цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу з незначним колом платників, які перебувають на обліку в них. Відносно даних платників згадані державні податкові підрозділи виконують ті самі функції, що й інспекції базової ланки. Структура податкових органів середньої ланки в цілому схожа на структуру Державної податкової служби України (вищої ланки), за винятком законодавчої й методичної роботи;

— державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (базова ланка). Структура податкових інспекцій базового рівня відображає їхню основну функцію — безпосереднє ведення податкової роботи. Вона має два варіанти — розширений і звужений. Розширений передбачає наявність як функціональних, так і забезпечуючих підрозділів. Цей варіант призначений для районів у містах, що пояснюється значним обсягом роботи. Він передбачає схожу структуру з рівнем середньої ланки (без відділу організації роботи податкових інспекцій і внутрішньовідомчого контролю). Звужений варіант типової структури державної податкової інспекції встановлений для сільського району й міста обласного підпорядкування (без районного поділу).

Окрема роль відведена податковій міліції, створення якої стало необхідною умовою формування ефективної податкової системи. Поряд з Державною митною службою, підрозділами по боротьбі з економічними злочинами Міністерства внутрішніх справ податкова міліція є частиною системи, яка забезпечує економічну безпеку України. В Україні органи податкової міліції входять у систему податкових органів. За своїм основним змістом повноваження органів податкової міліції аналогічні повноваженням інших правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України. Однак вони відрізняються предметом і основними напрямами діяльності. Досить зазначити, що співробітники податкової міліції, як і оперативні працівники міліції, мають право розробляти оперативно-розшукові заходи, порушувати кримінальні справи, які належать до їхньої компетенції, проводити дізнання, слідство, пошук осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, і т. д. Органи податкової міліції уповноважені провадити оперативно-розшукові дії з метою виявлення податкових злочинів. У випадку виявлення інших злочинів передбачається передача відповідної інформації тим правоохоронним органам, до компетенцію яких входить їх розслідування. У такому ж положенні перебувають органи дізнання митної служби.

Правове становище податкової міліції в системі правоохоронних органів визначається комплексом норм, що передбачають цілі, завдання й принципи діяльності підрозділів податкової міліції, її основні й факультативні функції. Сюди ж відносять розпорядження, які регламентують порядок формування органів податкової міліції, питання лінійної й функціональної підпорядкованості, процедури діяльності, а також компетенцію цих органів. Таким чином, правове положення податкової міліції закріплюється всією сукупністю нормативних актів, що регламентують відносини, обов’язковим учасником яких вона є. Діяльність органів податкової міліції здійснюється на основі принципів: законності; поваги прав і свобод людини й громадянина; підконтрольності й підзвітності вищим органам законодавчої й виконавчої влади; об’єднання гласних і негласних форм діяльності; аполітичності; взаємодії з іншими органами, податковими службами інших держав, громадянами й організаціями; єдності й централізації органів міліції; незалежності та єдиноначальності; конфіденційності.

Систему митних органів становлять Державна митна служба України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Територіальні митні управління здійснюють безпосереднє керівництво митними установами, розташованими на відповідній території. Виняток складають Бориспільська й Севастопольська митниці, не включені до складу митних установ, що підпорядковуються територіальним управлінням. На митниці покладається безпосередня реалізація податкової роботи щодо справляння мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони, вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов’язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів тощо.

Важливо, щоб при реалізації повноважень не дублювалися дії різних державних служб щодо платників податків. В іншому випадку виявлятиме себе дестимулюючий вплив адміністрування податків на економічну активність у країні. На це спрямовано ряд передбачених цією статтею норм:

— заборона (за будь-яких умов) на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків іншими органами, крім податкових та митних;

— розмежування повноважень між контролюючими органами;

— концентрація компетенції щодо стягнення.

Розмежування повноважень між контролюючими органами закладене вже формулюваннями підпунктів 1–2 пункту 41.1, згідно з якими компетенція митних підрозділів у сфері оподаткування обмежена конкретизованим переліком податків та умов виникнення зобов’язань з їх сплати. Для налагодження взаємодії та забезпечення однотипності управлінських процедур у сфері оподаткування статтею визначається, що порядок контролю з боку митних органів за сплатою податку на додану вартість і акцизного податку встановлюється спільним рішенням центральних органів двох контролюючих служб. При цьому повноваження щодо стягнення (здійснення заходів із забезпечення погашення податкового боргу) майже повністю покладаються на податкову службу, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства їх реалізують державні виконавці в межах своїх повноважень.

Таким чином, статтею створюються передумови виключення дублювання функцій різних державних служб та забезпечення взаємодії контролюючих органів.

Стаття 42. Листування з платником податків

42.1. Податкові повідомлення — рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

42.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

42.3. Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

42.4. З платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з органами державної податкової служби може здійснюватися засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, орган державної податкової служби надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (в письмовій або електронній формі) платника податків.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Листування з платниками податків — необхідна умова взаємодії державних контролюючих органів з платниками податків. Статтею встановлюється порядок такої взаємодії через листування, тобто направлення платнику податків певного інформаційного повідомлення.

Податковим кодексом не встановлено вичерпного переліку податкових повідомлень, які можуть направлятися платнику податків. Серед таких податкових повідомлень, які найчастіше направляються платникам податків, є податкові вимоги, рішення контролюючого органу та інші документи.

Документ — це оформлений у встановленому порядку матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію та має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони є писемним доказом, джерелом відомостей довідкового характеру.

Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та завірення печаткою.

Підпис — обов’язковий реквізит документа, він є формою вираження законності документа і відповідальності за його зміст.

В органах Державної податкової служби України документи підписуються посадовими особами відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами, наказом керівника органу Державної податкової служби України та положеннями про структурні підрозділи.

Підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ, особистого підпису, ініціалів і прізвища.

Податкові повідомлення — рішення повинні бути відповідним чином завірені печаткою податкового органу, відповідального за підготовку та оформлення такого документа.

У практичній діяльності контролюючих органів у сфері оподаткування найчастіше використовують текстові документи, тобто документи, складені у письмовій формі, інформація в яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Адресовані платнику податків документи надсилаються рекомендованим листом. Рекомендовані листи пересилаються поштою з одержанням розрахункового документа, що підтверджує їх прийняття. Доставляються та вручаються адресатові під розписку.

При відправленні рекомендованих листів контролюючим органом платнику податків лист може бути з послугою — «вручити особисто», що передбачає пересилання його з рекомендованим повідомленням про вручення та вручаються особисто адресату, або з послугою «з повідомленням про вручення», сутність якої полягає в інформуванні контролюючого органу про час вручення (адресатові або його представнику) відправлення.

Рекомендований лист, адресований платнику податків, під час доставки за зазначеною адресою вручається адресатові, а у випадку його відсутності — його законному чи уповноваженому представникові за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує статусні зв’язки з адресатом.

Податкова адреса платника податків може змінюватися, про що він зобов’язаний повідомляти відповідні контролюючі органи.

Якщо платник податків у визначеному порядку та строки повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, то такий платник звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Внесеними змінами до Податкового кодексу України було розширено можливості листування в електронній формі. Так, з тими платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з органами державної податкової служби може здійснюватися засобами електронного зв’язку з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Даною нормою було закріплено право контролюючого органу направляти на визначену електронну адресу платника податків листи та інші документи, адресовані органами ДПС такому платнику податків, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу з метою отримати паперовий варіант електронного листа. Контролюючі органи зобов’язані надати такий варіант документа, причому він повинен містити всі ознаки документа — відповідні підписи, печатки, бланки тощо, що визначені чинним законодавством. Електронний та паперові варіанти документа мають однакову юридичну силу. Дата видачі паперового варіанта документа повинна збігатися з датою надіслання електронного варіанта документа.

Для отримання паперового варіанта електронного документа платник податків повинен звернутися до відповідного контролюючого органу, а відповідний орган протягом трьох робочих днів підготувати та надати визначений документ. Запит для отримання такого паперового варіанта документа може бути направлений до контролюючого органу як у письмовій, так і в електронній формі.

Стаття 43. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань

43.1. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

43.2. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

43.3. Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

43.4. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

43.5. Контролюючий орган не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.

На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Пункт 43.1 статті 43 визначає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань до бюджетів різних рівнів.

Відповідно до норм Кодексу помилково сплачені грошові зобов’язання — це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов’язань. А надміру сплачені грошові зобов’язання — це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Поверненню з бюджету підлягають:

— надміру сплачені податки, збори (обов’язкові платежі);

— помилково сплачені податки, збори (обов’язкові платежі).

Грошове зобов’язання платника податків — це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно, поверненню підлягають помилково та/або надміру сплачені податкові зобов’язання, штрафні санкції, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 43.2 статті 43 визначено, що однією із основних умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань є відсутність податкового боргу у платника податків незалежно від виду боргу. Для того, щоб претендувати на повернення таких грошових зобов’язань, платник податків повинен повністю погасити борг.

Наступною умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку).

Заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань подається до відповідного податкового органу в довільній формі. Проте заява обов’язково повинна містити напрям перерахування коштів:

— на поточний рахунок платника податків в установі банку;

— на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету;

— шляхом повернення готівкою за чеком у випадку відсутності у платника податків банківського рахунка.

Серед умов визначено і термін подання заяви відповідно до загальної позовної давності — 3 роки (у Податковому кодексі України визначено як 1 095 днів). Тобто заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань може бути розглянута контролюючим органом, якщо термін виникнення такої суми не перевищив 1 095 днів.

Для розгляду заяви, проведення перевірки положень, викладених у заяві щодо помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань, контролюючому органу дається п’ятнадцять робочих днів (не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви), протягом яких контролюючий орган зобов’язаний підготувати висновок та передати його на виконання до відповідного органу Державного казначейства. Відповідним органом Державного казначейства на підставі отриманих висновків протягом п’яти робочих днів здійснюють повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань платникам податків.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань готівкою фізичним особам, що не мають рахунків у банківських установах, здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих органами Державного казначейства України в установах банків, уповноважених, згідно з укладеними договорами, здійснювати виплату готівки на підставі чека, виписаного на ім’я фізичної особи; з рахунків установ банків, уповноважених, згідно з укладеними договорами, здійснювати виплату готівки за реєстром одержувачів коштів, підготовленим органом державної податкової служби України, в якому зазначаються: прізвище, ім’я та по батькові одержувача, реєстраційний номер його облікової картки платника податків або серія і номер паспорта (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків), сума, що підлягає поверненню або поштовим переказом на адресу, визначену у заяві платника або у річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації), через підприємства поштового зв’язку за Реєстром, підготовленим органом державної податкової служби України.

За порушення строків передачі висновків про повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов’язань для виконання Державним казначейством України несуть відповідальність контролюючі органи, які повинні були вчасно підготувати та направити такі висновки.

Стаття 44. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності

44.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

44.2. Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податку на прибуток підприємств, прибуток яких оподатковується за ставкою нуль відсотків і які відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, та платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України;

(Із змінами внесеними Законом України від 04.11.2011 р., № 4014-VІ, що набирає чинності з 01.01.2012р.)

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

44.3. Платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті

44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

44.4. Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

44.5. У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

44.6. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

44.7. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків — фізичної особи або посадової особи платника податків — юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

44.8. Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку за правилами, встановленими цим Кодексом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

У Конституції України зазначено, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом. Встановлена конституційна норма затверджує положення про те, що усі громадяни щорічно подають до органів податкової служби за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, визначеному законом.

Податковий кодекс України встановлює обов’язок ведення обліку, пов’язаного з обчисленням і сплатою податків і зборів. Доходи та витрати платника податків повинні бути підтверджені первинними документами. Платник податків не може формувати облік, показники до податкової та митної звітності без підтверджувальних документів.

Пунктом 44.1 статті 44 передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

— назву документа (форми);

— дату і місце складання;

— назву підприємства, від імені якого складено документ;

— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Регістри призначені для систематизації даних бухгалтерського обліку, для складання фінансової звітності. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність. Об’єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об’єднань підприємств відповідно до законодавства.

Якщо в судовому порядку буде встановлено факти недійсності окремих правочинів, то, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, у платника податків виникають зобов’язання щодо уточнення податкового зобов’язання та внесення змін до податкової звітності.

Пунктом 44.2 статті 44 визначено, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат. А на період до 1 січня 2016 року для платників податків, щодо яких застосовується ставка нуль відсотків по податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньо-облікова кількість працівників становила до 50 осіб, встановлюється порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку.

Внесеними до Податкового кодексу України змінами було уточнено, що платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень Податкового кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платник податків зобов’язаний зберігати первинні підтверджувальні документи не менше трьох років (1 095 днів) з моменту подання податкової звітності, для складання якої використовувалися зазначені документи.

У випадку ліквідації платника податків усі первинні підтверджувальні документи за останні три роки (1 095 днів) діяльності такого платника, здаються в архів. Якщо платник податків здійснював свою діяльність менше зазначеного строку — за весь період його діяльності.

Якщо здійснюється процедура адміністративного оскарження або судового розгляду, документи первинного обліку, пов’язані з нарахуванням податкових та грошових зобов’язань та предметом перевірки, повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законодавством терміну оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або остаточного вирішення справи судом, але не менше трьох років (1 095 днів).

У випадку, коли платник пошкодив, достроково знищив або в інший спосіб втратив документи первинного обліку, він зобов’язаний у п’ятиденний термін письмово повідомити про таку подію орган державної податкової служби за місцем податкового обліку. Платнику податків надається можливість самостійно відновити первинні документи бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення податкового зобов’язання. Для відновлення втрачених документів надається 90 календарних днів.

Якщо в цей час призначена та/або проводиться перевірка контролюючим органом, така перевірка переривається на термін до поновлення втрачених документів, але не більше 90 днів від дати повідомлення про втрату таких документів. Якщо платник податків не надав поновлених документів первинного обліку, то буде вважатися, що такі документи були відсутні у платника податків на час складання звітності. Відповідно, контролюючий орган має право самостійно визначити податкові зобов’язання з врахуванням зазначених обставин.

У випадку, коли посадова особа контролюючого органу, що здійснює перевірку, відмовляється взяти до уваги ті чи інші документи первинного обліку, а платник податків вважає, що вони є підтвердженням визначення ним податкового зобов’язання, то встановлюється процедура, за якою платник податків може переслати первинні документи листом з повідомленням про вручення з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки. В такому випадку посадова особа зобов’язана розглянути питання по суті.

Платники податків можуть надати відповідні підтверджувальні документи після закінчення перевірки до ухвалення рішення контролюючим органом. У такому випадку надані документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про ухвалення рішення.

Якщо в акті перевірки відображені факти порушення податкового обліку, пов’язаного із відсутністю певних документів, то платник податків має право протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки надати такі документи.

Якщо платник податків надав відповідні документи первинного обліку менше, ніж за три дні до закінчення перевірки, це є підставою для подовження терміну документальної планової перевірки, за рішенням керівника органу державної податкової служби: для великих платників податків — не більше ніж на 15 робочих днів; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 5 робочих днів; інших платників податків — 10 робочих днів. Для документальної позапланової перевірки за рішенням керівника органу державної податкової служби встановлюються такі терміни: не більше ніж на 10 робочих днів для великих платників податків; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів. Подовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більше ніж на 5 днів.

Стаття 45. Податкова адреса

45.1. Платник податків — фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків — фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Платник податків — фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

45.2. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

У статті 67 Конституції України зазначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Місце постійного або переважного проживання платника податку — це його податкова адреса (місце податкової реєстрації платника податку). Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Під час реєстрації фізичної особи — платника податків до облікової картки фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів вносяться дані про місце проживання.

Відповідно, податковою адресою фізичної особи визнається місце її проживання, за яким фізична особа має державну реєстрацію. За даною адресою фізична особа береться на облік як платник податків у відповідному територіальному органі державної податкової служби.

Відповідно до статті 89 Цивільного кодексу України дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Відповідно, адреса місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру та в бланк свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені.

Державна реєстрація юридичних та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Відповідно, податковою адресою юридичної особи вважається адреса, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі. При зміні місцезнаходження платник податків зобов’язаний подати державному реєстратору документи для внесення змін до Єдиного державного реєстру, про що повідомити орган податкової служби.

У випадку, якщо платник податків не повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, всі податкові вимоги, податкові повідомлення підлягають виконанню у встановленому порядку, а платник податків не звільняється від їх виконання.

Стаття 46. Податкова декларація (розрахунок)

46.1. Податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/ або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.

Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

46.2. Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Міністерством фінансів України.

46.3. Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

46.4. Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов’язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід’ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

46.5. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей, визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.

Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена пунктом 49.2 статті 49 цього Кодексу, та порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття митним органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов’язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.

46.6. Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган державної податкової служби, який затвердив такі форми, зобов’язаний оприлюднити нові форми звітності.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган державної податкової служби повинен здійснити заходи, пов’язані з оприлюдненням та застосуванням таких змін.

Вимоги статей 46–50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих статтях), а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податкова декларація, розрахунок — складові податкової звітності. Декларація у розумінні Податкового кодексу — це документ, що подається до відповідного державного органу, із зазначенням відомостей, на підставі яких він виконує дії (операції, процедури, функції), що належать до його компетенції.

Податкова звітність може бути складена у звичайному (паперовому) вигляді та надіслана поштою або в електронній формі та надіслана засобами телекомунікації. Форма звітності незалежно від того, чи це загальнодержавні чи місцеві податки встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Податкові декларації подаються відповідно до базового звітного податкового періоду, що дорівнює календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року (див. коментар до ст. 49 цього Кодексу).

Інформація, вказана у поданій податковій звітності, є підставою для нарахування та сплати податкового зобов’язання. Перелік додатків до податкових декларацій як обов’язкових складових податкової звітності встановлюється відповідно до кожного податку і збору окремо.

Митні декларації та спрощені податкові декларації подаються за окремими положеннями, визначеними митним законодавством та положеннями щодо спрощеної системи оподаткування.

Органи державної податкової служби забезпечують оприлюднення форм податкових декларацій щодо податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Платники податку на прибуток, крім малих підприємств (відповідно п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень), подають разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. У фінансовій звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці.

Податкова різниця — це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом «Податок на прибуток підприємств».

Тимчасова податкова різниця — це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах. Постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах. Більш конкретно про податкові різниці див. розділ III «Податок на прибуток підприємств».

Якщо платник податків вважає, що встановлена форма податкової декларації не дає можливості всебічно та зважено відобразити в ній всі особливості оподаткування певного виду діяльності, що, в свою чергу, збільшує або зменшує податкові зобов’язання, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці податкової декларації.

Якщо платник вважає за необхідне, то він може подати разом з податковою декларацією доповнення у довільній формі. Такі доповнення вважаються невід’ємною частиною податкової декларації. До доповнення обов’язково додається письмове пояснення мотивів подання такого додатка з належним обґрунтуванням.

Декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України, а також декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків, не стосується питань, визначених у Податковому кодексі, а здійснюється відповідно до визначеного митного, соціального законодавства.

Стаття 47. Особи, які несуть відповідальність за складення податкової звітності

47.1. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

47.1.1. юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить;

47.1.2. фізичні особи — платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом;

47.1.3. податкові агенти.

Коментована стаття встановлює перелік осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності. Зміст відповідальності полягає в обов’язках, а також у реальних діях щодо їх виконання.

У коментованій статті міститься альтернативний перелік складу правопорушень, які описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Проступком буде і неподання податкової звітності, і порушення порядку заповнення документів податкової звітності, і порушення усіх зазначених правил разом. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії.

Важливим елементом складу правопорушення є його суб’єкт — особа, яка вчинила правопорушення і на яку за чинним законодавством може бути покладена відповідальність. Суб’єктом податкового правопорушення виступають, як правило, платники податків.

Платник податків — це особливий (спеціальний) правовий статус особи, на яку, відповідно до закону, покладено обов’язок сплачувати податки і (або) збори. Обов’язковими елементами правового статусу платника податків виступають загальні, однакові для фізичних та юридичних осіб права і обов’язки, зафіксовані нормами податкового права, а також відповідальність за порушення законодавства про податки і збори.

Платник податку — юридична особа — це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідальність за складання податкової звітності можуть нести як юридичні особи, так і їх посадові особи.

Платниками податків — фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. У випадках, передбачених цим Кодексом, відповідальність за фізичних осіб можуть нести їх законні чи уповноважені представники.

Податкове законодавство з окремих видів податків передбачає обов’язок платників податків самостійно розраховувати суму податку та перераховувати її до бюджету. В іншому випадку обов’язки платника податків делегуються податковим агентам, які виконують доручення податкових органів щодо обчислення, утримання та перерахування до бюджету податків.

Як правило, податковими агентами є особи, які виплачують іншим суб’єктам грошові кошти: роботодавці, банки, які виплачують доходи фізичним особам, українські організації, які здійснюють виплати іноземним фізичним або юридичним особам.

Зокрема, цим Кодексом визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 48. Складення податкової декларації

48.1. Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов’язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

48.2. Обов’язкові реквізити — це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

48.3. Податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;

підписи платника податку — фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

48.4. У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов’язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД);

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

48.5. Податкова декларація повинна бути підписана:

48.5.1. керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку;

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

48.5.2. фізичною особою — платником податків або його законним представником;

48.5.3. особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

48.6. Якщо податкова декларація подається податковими агентами — юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків — фізична особа — таким платником податків.

48.7. Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Для уникнення непорозумінь у стосунках з платниками встановлено, що форми звітів повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку (збору). Порядок їх складання затверджується центральним контролюючим органом.

Податкова звітність повинна відповідати вимогам інформативності, достовірності, належності, аналітичності та контрольної придатності. У зв’язку з цим пунктами 48.3-48.4 визначені її обов’язкові реквізити, за відсутності яких документ втрачає свій статус, тобто не сприймається як податковий звіт платника податків.

Перш за все, з метою ідентифікації платника визначено, що обов’язковим реквізитом податкової звітності (крім його повного найменування або прізвища, імені по батькові платника) є код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер (якщо звітують підприємства та організації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (якщо звітують фізичні особи).

При цьому, враховуючи наявність альтернативної системи обліку фізичних осіб — платників податків, визначено, що для громадян, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, замість неї як реквізит звітності виступає серія та номер паспорта. Однак обов’язковою умовою для зазначення у звітності даного реквізиту та визнання такої звітності у відповідному статусі є попереднє повідомлення фізичною особою органів державної податкової служби про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки та наявність відмітки в паспорті про даний факт. В іншому випадку подана платником документація не може бути визнана податковою звітністю (з настанням відповідних юридичних наслідків після закінчення термінів звітування).

Аналітичність та придатність звітності для контролю забезпечується такими обов’язковими реквізитами, як: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми); відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності; індивідуальний податковий номер та номер Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Достовірність податкової звітності отримує підтвердження шляхом неодмінного зазначення у ній ініціалів, прізвищ та реєстраційних номерів облікових карток посадових осіб платника податків, а також підписів платника податку — фізичної особи, посадових осіб платника податку, засвідчених печаткою (за її наявності). Приналежність — за рахунок відображення місця знаходження платника податків (або місця проживання — для фізичних осіб), найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність, а також коду органу місцевого самоврядування. Останній із названих реквізитів є важливим для визначення приналежності місцевих податків і зборів або додаткових сум загальнодержавних податків за рахунок застосування їх місцевих ставок.

Пунктами 48.5-48.6 визначено порядок посвідчення податкової звітності посадовими особами платника податку чи самим платником. Звіт, як правило, підписується керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Однак існують специфічні випадки, пов’язані з веденням бухгалтерського обліку та поданням податкової звітності безпосередньо керівником платника податку, звітуванням фізичних осіб, договорами про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції, звітуванням податковими агентами.

Зокрема, не виключена можливість ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності безпосередньо керівником платника податку без залучення фахівців у галузі фінансів, оподаткування і бухгалтерського обліку. У такому випадку податкова звітність підписується цим керівником (як за себе, так і за особу, відповідальну за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності).

Податковим кодексом визначено достатність визначення достовірності документа, пов’язаного із податковою звітністю. Встановлено, що достатнім підтвердженням дійсності відповідного документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовому варіанті або наявність електронного цифрового підпису платника податку в електронному податковому документі.

Звітність фізичних осіб підписується фізичною особою — платником податків та його законним представником (у разі наявності такого). В окремих випадках, прямо передбачених Податковим кодексом, звітність може підписуватися іншими особами, на яких покладено обов’язки щодо її подання.

За договором про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції податкова звітність підписується особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Податкова звітність, що подається податковими агентами — юридичними особами, підписується керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності такого агента. Податкова звітність, що подається податковим агентом, який є платником податків — фізичною особою, підписується самим платником.

Стаття 49. Подання податкової декларації до органів державної податкової служби

49.1. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

49.2. Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, подають органам державної податкової служби декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою у порядку, встановленому цим Кодексом.

49.3. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.5. У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов’язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного органу державної податкової служби не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного цією статтею, а при поданні податкової звітності в електронній формі, — не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.

49.6. У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення органу державної податкової служби з вини оператора поштового зв’язку, такий оператор несе відповідальність відповідно до закону. У такому разі платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п’яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов’язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення.

49.7. Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання, самостійно визначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.8. Прийняття податкової декларації є обов’язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

49.9. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

49.9.1. за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв’язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби, у разі надсилання податкової декларації поштою;

49.9.2. у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

49.10. Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

49.11. У разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

49.11.1. у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку, — протягом п’яти робочих днів з дня її отримання;

49.11.2. у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника — протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

49.12. У разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право:

49.12.1. подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання;

49.12.2. оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

49.13. У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

49.14. За кожною заявою платника податків щодо порушення посадовою особою органу державної податкової служби цієї статті в обов’язковому порядку проводиться службове розслідування відповідно до закону.

За результатами такого розслідування винна посадова особа органу державної податкової служби притягується до відповідальності відповідно до закону.

49.15. Податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв’язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів

48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання податковим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

49.16. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов’язаний погасити податкове зобов’язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.17. Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні, впроваджує та утримує автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронної звітності» для надання послуг з подання за допомогою мережі Інтернет в електронному вигляді звітності, обов’язковість подання якої встановлено законодавством, до міністерств, інших органів державної влади та фондів загальнообов’язкового державного страхування.

Автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Опис форматів (стандартів), структура електронних документів, що забезпечує подання електронної звітності до автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності», повинні розміщуватися та підтримуватися в актуальному стані на безоплатній для користувачів основі на загальнодоступних інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та тих органів державної влади, до яких обов’язковість подання звітності встановлена законодавством.

Автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» та всі її компоненти є державною власністю.

За допомогою автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» або її компонентів можуть надаватися інші послуги.

49.18. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

49.18.1. календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) — протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту — протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

49.18.4. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — до 1 травня року, що настає за звітним;

49.18.5. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — підприємців — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

49.19. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду.

Для цілей цього Кодексу під терміном «базовий звітний (податковий) період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

49.20. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені цим Кодексом.

49.21. Якщо згідно з відповідним розділом цього Кодексу з питань окремого податку, збору звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового звітного (податкового) періоду, крім випадків, коли подання податкової декларації не передбачено таким розділом цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Унормовується порядок подання податкової звітності платниками до органів державної податкової служби. У цьому контексті перш за все Кодексом визначено відповідальних за подання звітності (платник податків чи інші особи, на яких згідно з законодавством покладено відповідні обов’язки), спосіб подання, періодичність подання (за звітний період з відповідного податку чи збору), місце подання (орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку) та терміни подання.

Враховуючи наявність пільгового порядку оподаткування прибутку суб’єктів малого бізнесу, встановлено, що платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків, подають декларації з податку на прибуток за спрощеною формою. Таким рішенням одночасно досягається дві мети: забезпечення контролю за дотриманням граничних обсягів оборотів, за умови неперевищення яких платник має право користуватися пільгою; спрощення фіскально-адміністративних процедур для суб’єктів малого бізнесу — юридичних осіб.

Внесеними змінами із пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу було видалено норму про те, що податкова декларація подається виключно до органу державної податкової служби. Таким чином було розширено дію даної статті на всі контролюючі органи.

Платнику податків надається право обирати один із трьох способів подання податкової звітності: особисто або через уповноважену особу; поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв’язку в електронній формі (з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб). Дане право обмежується для великих і середніх підприємств, які зобов’язані подавати податкові декларації в електронній формі. Таке рішення спрямоване на покращання адміністрування податків шляхом оптимізації документообігу та враховує наявність технічних можливостей у відповідних платників щодо його реалізації.

У випадку подання звітності поштою відправлення здійснюється платником не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку звітування. При поданні податкової звітності в електронній формі здійснюється платником не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк. Такі терміни слугують захисту фіскальних інтересів держави, оскільки спрямовані на своєчасне отримання податковими органами відповідних кореспонденцій (не пізніше надходження декларацій, вручених особисто платниками чи через уповноважених осіб).

Поряд з цим, враховуючи можливість втрати, зіпсування, затримки вручення поштового відправлення, потребують захисту й інтереси та права платників. На такі випадки передбачається відповідальність оператора поштового зв’язку, винного у втраті, зіпсуванні, затримці. Платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації. Йому надсилається повідомлення про втрату або зіпсування поштового відправлення, після отримання якого протягом п’яти робочих днів слід надіслати поштою або надати особисто (за вибором платника) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією цього повідомлення. Наведене все ж не звільняє платника від обов’язку сплатити суму податкового зобов’язання, визначену ним самостійно в декларації, протягом встановлених строків (незалежно від дій, пов’язаних з наслідками втрати, зіпсування чи затримки звітності поштою).

Орган державної податкової служби зобов’язаний без попередньої перевірки (крім перевірки наявності обов’язкових реквізитів) та будь-яких інших умов прийняти податкову звітність платника. Податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою за наявності однієї з таких умов:

— відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання (на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії);

— квитанції про отримання податкової декларації (у разі її подання засобами електронного зв’язку);

— поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби (у разі надсилання податкової декларації поштою);

— відсутності повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації у встановлений строк.

Відмова у прийнятті податкової декларації допускається виключно у випадку порушення платником вимог пп. 48.3 та 48.4 статті 48 щодо заповнення обов’язкових реквізитів. Податковий орган при цьому зобов’язаний надати платнику письмове повідомлення про таку відмову із зазначенням конкретних причин.

З метою упорядкування документообігу та створення належних умов для реалізації податковими органами функцій контролю визначено терміни надання цих повідомлень:

— протягом п’яти робочих днів з дня отримання декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку;

— протягом трьох робочих днів з дня отримання декларації особисто від платника податку або його представника.

Податкова звітність буде вважатися неподаною, якщо податкова декларація була надіслана поштою або засобами електронного зв’язку, не містить окремих обов’язкових реквізитів або вони вказані з помилками, або за умови заповнення її з порушеннями, про що податковим органом надсилається платнику податків письмова відмова у прийнятті його податкової декларації.

Отримання платником повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації зумовлює два можливих варіанти дій:

— у випадку згоди з висновком органу державної податкової служби про невідповідність звіту вимогам за формальними ознаками заповнення обов’язкових реквізитів — подання декларації та сплата штрафу (якщо граничний термін подання минув. Якщо ж строки подання звітності ще не минули, то ніякі санкції до платника не застосовуються);

— у випадку незгоди з висновком органу державної податкової служби — оскарження його рішення.

Якщо за результатами оскарження буде встановлено неправомірність відмови у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Надходження заяви платника, у якій викладаються порушення (на його думку) порядку приймання податкової звітності посадовими особами органу податкової служби, зумовлює проведення службового розслідування. За його результатами винна посадова особа притягується до відповідальності відповідно до чинного законодавства України, що є одним із важелів забезпечення дотримання прав платників. Поряд із цим передбачено і важелі захисту інтересів держави. Зокрема, встановлено, що незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків має погасити визначене у ній податкове зобов’язання протягом строків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 49.17 статті 49 для ефективного забезпечення процедури подання електронної податкової звітності передбачається створення автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності». Основним розробником та адміністратором даної системи визначено центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні. Передбачається, що електронна звітність буде направлятися через Інтернет до контролюючих органів, фондів загальнообов’язкового державного страхування, відповідних держаних органів тощо. За допомогою даної системи спрощується порядок передачі електронної звітності та уніфікується процедура подачі такої звітності. Автоматизована система самостійно визначає та перенаправляє відповідні електронні звіти до того чи іншого державного органу відповідно до їх компетенції та порядку, визначеного чинним законодавством.

Однією із обов’язкових умов роботи даної системи передбачено, що дана автоматизована система повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Усі вимоги до заповнення електронної податкової звітності, електронної звітності інших державних органів, опис форматів (стандартів), структура електронного документа розміщуються на інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та відповідних державних органів. Дані інформаційні ресурси для користувачів надаються на безоплатній основі.

Сама автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» та всі її компоненти є державною власністю.

Терміни подання податкової звітності визначені п. 49.18 залежно від тривалості базового податкового періоду. Так, якщо базовий звітний період дорівнює календарному місяцю, то звітність подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; якщо базовий звітний період дорівнює календарному кварталу або півріччю, то звітність подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); якщо базовий звітний період дорівнює календарному року, то звітність подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена декларація подається у строки, визначені для такого базового звітного (податкового) періоду.

Виняток щодо зазначеного становить податок на доходи фізичних осіб, за яким звітують у такі терміни: фізичні особи, за винятком підприємців — до 1 травня року, що настає за звітним; фізичні особи — підприємці — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Якщо за якимось з податків чи зборів звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені для місячного базового звітного (податкового) періоду, (крім випадків, коли подання декларації з певного податку (збору) не передбачено).

Для забезпечення єдиного розуміння порядку звітування та дотримання прав платників і захисту їх законних інтересів встановлено, що у випадку, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

З метою встановлення належного контролю за діяльністю платників та створення якомога повніших універсальних інформаційних баз даних визначено, що платник податків повинен подати податкову звітність незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді (крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку).

Стаття 50. Внесення змін до податкової звітності

50.1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

50.2. Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

50.3. У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

З метою одночасного захисту прав платників та дотримання фіскальних інтересів держави передбачено порядок внесення змін до податкової звітності. Основних шляхів реалізації цієї процедури є три: подання нової декларації з виправленими показниками; надання уточнюючого розрахунку до податкової декларації; уточнення показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого виявлені помилки.

Подання нової податкової декларації можливе у випадку, коли термін звітування за відповідний період ще не минув. Тоді як звіт платника сприймається остання із наданих декларацій, а санкції за допущені помилки у розрахунках показників раніше наданих звітів за цей же період, що призвели до заниження податкових зобов’язань, не застосовуються.

Уточнюючі розрахунки можуть подаватися за встановленою формою і лише до початку перевірки платника контролюючим органом або після її завершення (але не під час її проведення). Подання такого розрахунку за період, що вже перевірений, зумовлює право податкової служби ініціювати проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

У випадку, якщо неточності, допущені при складанні податкової декларації, мають своїм наслідком заниження податкового зобов’язання, платник повинен разом з їх уточненням самостійно нарахувати і сплатити штраф. Його розмір залежить від обраного варіанта виправлення помилок: 3 % від суми недоплати — у разі подання уточнюючого розрахунку; 5 % від суми недоплати — у разі її відображення у складі декларації, що подається за наступний податковий період. Різниться і порядок сплати: у першому випадку сума недоплати та штраф сплачується до подання уточнюючого розрахунку, а у другому — сума недоплати, збільшена на штраф, відображаються у складі декларації за наступний період з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з певного податку. Отже, вони погашаються у складі даного грошового зобов’язання та у терміни, визначені щодо нього.

Податковим кодексом встановлено обмеження щодо можливості подання уточнюючих розрахунків. Платнику податків заборонено подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок. Дане правило не застосовується до оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Стаття 51. Подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків — фізичним особам

51.1. Податковий агент зобов’язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

51.2. У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді.

У коментованій статті визначається обов’язок податкового агента подавати відомості про суми виплачених доходів платникам податків — фізичним особам. Слід зазначити, що обов’язок податкового агента певною мірою похідний від мети та завдань податкових органів, тому в науці податкових агентів умовно вважають представниками податкових органів у взаємовідносинах з платником податків — фізичною особою. Разом із тим податкові агенти не наділені правами податкових органів і зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки. Статтею 18 Кодексу визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Таким обов’язком є і обов’язок подавати у встановлені строки податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

На податкових агентах лежить відповідальність за правильне і своєчасне нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету.

Істотною є умова, відповідно до якої обов’язки податкових агентів поширюються лише на суми, що виплачуються ними платникам податків безпосередньо. Джерелом утримання податку можуть бути лише належні платнику податків доходи.

Податковий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платнику податку податковий агент протягом звітного періоду.

Податковий розрахунок подається органу податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи за місцем проживання фізичної особи — суб’єкта господарської діяльності — податкового агента.

Податковий розрахунок подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

За рішенням податкового агента, податковий розрахунок подається в електронному вигляді, за умови реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 52. Податкова консультація

52.1. За зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

52.2. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

52.3. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

52.4. Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

52.5. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

52.6. Центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Кожен платник податків, будь-який громадянин, особа без громадянства чи іноземець має право звернутись до контролюючих органів: податкової та митної служби України для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. Форма звернення у Кодексі не визначена, тому може бути в письмовому вигляді, у формі усного звернення, у формі запиту через електронні засоби зв’язку тощо.

Визначено, що податкова консультація — це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків щодо практичного використання конкретно норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Податкова консультація надається платнику податків протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

За вибором податкова консультація надається у письмовій, усній формі а з 1 січня 2012 року і в електронній формі. Письмова податкова консультація може застосовуватися платником податків у вирішенні податкових спорів. Податкова консультація з конкретного питання повинна бути оформлена відповідно до встановленого порядку документообігу. Податкова консультація у письмовій формі видається у вигляді листів відповідного контролюючого органу. Листи міністерств, інших центральних органів влади — це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз’яснювальний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. У разі встановлення листами нових правових норм, вони підлягають відкликанню з місць застосування органом, що їх видав, та скасуванню.

Нормами Податкового кодексу визначено, що звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника податку, так і до вищих контролюючих органів — обласних контролюючих органів, або центрального органу державної податкової служби; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Громадяни, особи без громадянства або іноземці мають право звернутись за податковою консультацією до податкових органів за місцем проживання або до вищих та центральних контролюючих органів.

Податкова консультація має виключно індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом такої податкової консультації. Застосування податкової консультації іншими платниками податків не передбачено.

Податковим та митним органам надано право надавати податкові консультації виключно в межах своєї компетенції. До компетенції цих органів належить право надавати консультації з питань організації адміністрування податків та зборів, визначених чинним законодавством, з питань ведення податкової звітності, строків сплати, порядку обліку платників податків тощо.

Податкові консультації за запитами платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців контролюючими органами надаються на безоплатній основі.

Щодо запитів платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців, які не віднесенні до компетенції контролюючих органів, то відповіді на такі звернення надаються у загальному порядку, визначеному чинним законодавством щодо звернень громадян.

З метою однозначного підходу до надання податкових консультацій платникам податків за запитами по найбільш актуальних проблемах податкового законодавства центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню.

Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій

53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

53.2. Виключено.

53.3. Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Відповідно до частини 53.1 статті 53 не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданої йому податкової консультації, тільки на підставі того, що у подальшому зміст податкової консультації було змінено або скасовано, чи надано нову податкову консультацію такому платнику податків.

Платники податків (посадові особи платника податків) не можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної відповідальності, цивільної, дисциплінарної відповідальності у випадку, якщо порушення податкового законодавства було викликано правозастосуванням письмової, електронної чи узагальнюючої податкової консультації.

Застосування положення цієї статті не передбачає звільнення платника податків від податкового зобов’язання, яке виникло після скасування, відміни, уточнення податкової консультації. Після скасування, уточнення, зміни податкової консультації платник податків зобов’язаний самостійно уточнити податкове зобов’язання та подати уточнюючі розрахунки до відповідного контролюючого органу, в іншому випадку такі розрахунки зобов’язаний провести контролюючий орган під час здійснення відповідних перевірок.

Положення цієї статті не може бути застосовано у випадках, коли індивідуальна податкова консультація була надана всупереч чинному законодавству, не відповідає йому, підготовлена за попередньою змовою платника податків та особи, що підписала цю податкову консультацію тощо.

Платник податків має право на звернення до судових органів за захистом своїх прав та свобод. Якщо платник податків вважає, що письмова, електронна чи узагальнююча податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству, створює перешкоди для здійснення його підприємницької діяльності, встановлює нові правові норми, які безпосередньо не передбачені в чинному податковому законодавстві,

він може в судовому порядку оскаржити законність видання такої податкової консультації.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації, яка повинна врахувати в собі рішення суду.

Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов’язань

54.1. Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.

(Пункт 54.1 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.2. Грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

54.3. Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо

(Абзац перший пункту 54.3 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

(Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

54.3.4. рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

54.3.6. результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

54.4. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

54.5. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею регламентується порядок визначення сум податкових та грошових зобов’язань, пені. Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації (див. ст. 46 цього Кодексу). У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок (див. коментар до ст. 50 цього Кодексу). Податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу. Така сума грошового зобов’язання та/ або пені вважається узгодженою.

У п. 54.2 визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/ або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов’язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов’язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

У статті визначено декілька шляхів узгодження податкових (грошових) зобов’язань, кожен з яких втілюється у певній процедурі. Податкове (грошове) зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

— самостійно платником податків, податковим агентом, шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);

— самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;

— внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов’язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов’язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні (див. ст. 58 цього Кодексу). Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).

Отже, узгодженим є грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань із доходів фізичних осіб з моменту виникнення податкового зобов’язання, що визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу. Тобто, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (див. коментар до п. 168.1.4 цього Кодексу).

Підстави, за наявності яких здійснюється нарахування сум:

1) грошових зобов’язань;

2) зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування — суми, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у випадках, визначених розділом V цього Кодексу (див. коментар до ст. 200 цього Кодексу);

3) зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість (збиток).

Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення процедур з їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статей 41 та 54 розділу XI Митного кодексу України та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 № 339 шляхом здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості:

1) проведення: перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766; усного опитування посадових осіб підприємств і громадян, а також консультацій із декларантом з метою обміну інформацією, що стосується певної зовнішньоекономічної операції та впливає на вартість товарів; митного огляду товарів для визначення характеристик, які впливають на рівень їх митної вартості;

2) порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з: рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів;

3) застосування інших, передбачених Митним кодексом України, митних процедур, результати яких можуть вплинути на рівень митної вартості товарів.

Послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення передбаченого цим пунктом контролю визначається Держмитслужбою. Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до пункту 5 частини першої статті 41, статей 60 і 69 Митного кодексу України у разі:

1) виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності відомостей, що містяться у документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю (на підставі письмового розпорядження керівника такого органу або особи, що його заміщує);

2) прийняття митним органом рішення про випуск товарів у вільний обіг згідно із статтею 264 Митного кодексу України на підставі відповідного звернення декларанта у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів, що декларуються;

3) надходження: від митних органів іноземних держав інформації про не підтвердження автентичності документів, поданих митному органові України щодо товарів, митне оформлення яких завершено, та недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів про надання інформації щодо певних зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності — резидентів України; від правоохоронних органів, органів державної податкової служби, інших контролюючих органів та фінансових установ відомостей, що стосуються зовнішньоекономічної операції чи обставин продажу імпортних товарів;

4) підтвердження наявності ризику за результатами аналізу електронних копій вантажних митних декларацій із застосуванням групи критеріїв ризику «митна вартість товарів». При цьому ризиком вважається ймовірність порушення вимог законодавства з питань митної справи, а критерієм ризику — конкретна ознака з визначеними параметрами, які дають змогу здійснювати вибір об’єктів контролю;

5) виявлення: фактів митного оформлення товарів, рівень митної вартості яких нижчий за рівень вартості прямих витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу таких товарів; істотних розбіжностей за рівнем вартісних показників, отриманих у результаті зіставлення даних митної статистики зовнішньої торгівлі України з даними митної статистики держав — торговельних партнерів; обставин, що мали вплив на митну вартість товарів та не були відомі чи документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення;

6) наявності інших підстав, передбачених Митним кодексом України та законами з питань митної справи.

Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України митний орган може звернутися до декларанта з обґрунтованим запитом щодо надання у письмовій формі додаткової інформації для підтвердження заявленої митної вартості таких товарів. У запиті запропоновано запитання, на які декларанту пропонується надати обґрунтовану відповідь. Митний орган має право вимагати від декларанта подання декларації митної вартості, якщо її не було подано під час митного оформлення та подання якої передбачено Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766. У разі, коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за формою, встановленою Держмитслужбою. Декларант має право оскаржити зазначене рішення до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Рішення про визначення митної вартості товарів надсилається декларантові у десятиденний строк із моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення або видається йому під розписку. Після надходження рішення декларант може протягом 10 днів звернутися до митного органу з метою коригування суми податкових зобов’язань. У разі заниження податкового зобов’язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до Митного законодавства України вартість імпортованих товарів може бути документально підтверджена на основі відомостей, отриманих від уповноважених органів іноземних держав. У випадку, якщо такі дані не збігаються із вартістю товарів, заявленою декларантом у митній декларації під час митного оформлення, (митний) орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків через проведення дій, визначених у цій статті.

У випадку, якщо грошове зобов’язання нараховується не платником податків самостійно, а контролюючим органом, у зв’язку із наявністю підстав, зазначених у цій статті, відповідальність за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми покладається на такий контролюючий орган. Проте після узгодження грошового зобов’язання у встановленому порядку платник податків зобов’язаний своєчасно та повністю його погасити або оскаржити в адміністративному чи судовому порядку, визначеному ст. 56 цього Кодексу (див. коментар до ст. 56).

Стаття 55. Скасування рішень контролюючих органів

55.1. Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

55.2. Контролюючими органами вищого рівня є:

Державна податкова адміністрація України — для державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які у свою чергу є контролюючими органами вищого рівня для державних податкових інспекцій;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи — для інших митних органів.

Статтею у загальному вигляді регламентовано порядок скасування рішень контролюючих органів шляхом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання платника податків або будь-яких інших рішень контролюючого органу в сфері оподаткування.

Податкове повідомлення-рішення — це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків: 1) сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби; 2) або внести відповідні зміни до податкової звітності (докладніше див. коментар до пп. 14.1.157 Кодексу).

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах — це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов’язання відповідно до Міжнародного договору України (докладніше див. коментар до пп. 14.1.158 Кодексу).

Скасування податкових повідомлень-рішень контролюючих органів характеризується процедурою адміністративного оскарження. Оскарження рішень контролюючих органів — це оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов’язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, встановлені цим Кодексом, за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку (докладніше див. коментар до пп. 14.1.7 Кодексу).

Адміністративне оскарження надає право платникові податків вирішити податковий спір, не звертаючись до органів судової влади, але й не позбавляє його права звернутися з позовом до суду. Таке право закріплене й в Основному Законі — Конституції України (ст. 55).

У разі скасування раніше прийнятого органом державної податкової служби рішення про нарахування сум податкового зобов’язання або податкового боргу, податкові повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня прийняття рішення про скасування сум податкового зобов’язання або податкового боргу. У разі скасування лише в певній частині раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов’язання або податкового боргу, попередньо надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містять нову суму податкового зобов’язання (податкового боргу).

За своїм визначенням, контролюючий орган — це державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

До контролюючих органів вищого рівня віднесені Державна податкова служба України і Державна митна служба України.

Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. ДПС забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію в цій сфері.

Основними завданнями ДПС є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі), а також за додержанням законодавства з питань регулювання виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

— здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває у податковій заставі;

— здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна;

— формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

— роз’яснення законодавства серед платників податків із питань оподаткування, інших платежів;

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;

— запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

— забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням службових обов’язків;

— розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

— ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

— розподіл спирту між суб’єктами господарювання — резидентами України в установленому порядку з оформленням нарядів на одержання та здійснення контролю за його цільовим використанням.

ДПС виконує безпосередньо, а також організовує роботу підпорядкованих органів державної податкової служби, щодо яких є контролюючим органом вищого рівня. Завданнями цих органів є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі);

— внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

— прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування у випадках, передбачених законом;

— формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

— роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова служба України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходиться відповідний спеціальний підрозділ з боротьби із податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи є Держмитслужба.

Основні завдання Держмитслужби:

— участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі митної справи;

— забезпечення захисту економічних інтересів України;

— виконання вимог законодавства з питань митної справи, здійснення контролю за додержанням таких вимог митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями, юридичними і фізичними особами;

— організація і забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення митних процедур з метою створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

— забезпечення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

— забезпечення своєчасної та у повному обсязі сплати до державного бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів), контроль за справлянням яких покладено відповідно до законодавства на митні органи, у разі ввезення (пересилання) товарів і транспортних засобів на митну територію України або їх вивезення (пересилання) з митної території України;

— застосування заходів митно-тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дотримання передбачених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення окремих видів товарів через митний кордон України;

— організація та проведення у межах своїх повноважень боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил;

— здійснення разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності;

— сприяння у межах своїх повноважень захисту прав споживачів товарів;

— здійснення контролю за діяльністю підприємств, які надають послуги з декларування товарів і транспортних засобів, перевезення та зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України чи перебувають під митним контролем та виконують інші операції з такими товарами;

— забезпечення розвитку міжнародного співробітництва в галузі митної справи та виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, що укладені в установленому законом порядку.

Держмитслужба, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та контролює діяльність підпорядкованих митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій і є щодо них контролюючим органом вищого рівня.

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків стосовно податкових повідомлень-рішень про суми грошових зобов’язань з податків і зборів (обов’язкових платежів), дій чи бездіяльності посадових осіб податкових органів. Для оскарження рішення податкової інспекції необхідно звертатися зі скаргою до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а рішень останніх — до Державної податкової служби України.

Щодо галузі митної справи, то, відповідно до чинного законодавства, безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, а контролюючим органом і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в цій галузі — вищим за рівнем управління для інших митних органів є Державна митна служба України. Відповідно, оскарження повідомлень-рішень або будь-яких інших рішень, підпорядкованих Держмитслужбі митних органів, здійснюються шляхом звернення платників податків зі скаргою до Державної митної служби України.

Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів

56.1. Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

56.2. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

56.3. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби — з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

56.4. Під час процедури адміністративного оскарження обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов’язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

56.5. Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

56.6. У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

56.7. У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

56.8. Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

56.9. Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті

56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

56.10. Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

56.11. Не підлягає оскарженню грошове зобов’язання, самостійно визначене платником податків.

(Пункт 56.11 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

56.12. Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

56.13. У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

56.14. Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

56.15. Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

56.16. Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою — дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

56.17. Процедура адміністративного оскарження закінчується:

56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

56.17.2. днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

56.17.3. днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи;

56.17.4. виключено;

56.17.5. днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.

(Підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011).

56.18. З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

(Пункт 56.18 статті 56 в редакції Закону України № 3609-VІ від 07.07.2011).

56.19. У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

56.20. Вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

56.21. У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

(Пункт 56.21 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

56.22. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

(Абзац перший пункту 56.22 статті 56 в редакції Закону України № 3609-VІ від 07.07.2011)

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Норма статті регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь-які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України щодо захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних повноважень, платникам податків додатково надано право оскаржувати незаконні рішення і дії податкових органів в адміністративному порядку шляхом подання скарг до відповідного податкового органу, керуючись нормами чинного законодавства.

Розгляд адміністративних справ щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України, дій чи бездіяльності їх посадових чи службових осіб, якщо вони обмежують права, свободи чи законні інтереси платників податків, має свою специфіку. Вона полягає в тому, що нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо рішень, які може оскаржувати платник податків. Отже, будь-яке рішення органу державної податкової служби, що зачіпає інтереси або права платника податків, може бути оскаржене як в адміністративному, так і в судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Таким чином, визначення певного рішення органу державної податкової служби як такого, що може бути оскаржене (як предмета оскарження), є прерогативою виключно платника податків та залежить тільки від його суб’єктивного ставлення до рішення як такого, що порушує або обмежує його права та готовність учинити акт волевиявлення — подати скаргу на таке рішення.

Саме правомірність чи неправомірність рішень органів державної податкової служби України, дій та бездіяльності їх службових чи посадових осіб і є предметом доказування в адміністративному апеляційному оскарженні.

Межі доказування — це необхідна і достатня сукупність доказів, зібраних у справі, яка забезпечує її правильне вирішення шляхом встановлення обставин по справі, що підлягають доказуванню.

Предмет доказування нерозривно пов’язаний із межами доказування.

Платник податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, має право подати скаргу щодо такого рішення. Скарга повинна бути викладена в письмовій формі та надіслана до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення або передана фізичною чи юридичною особою — платником податку через представника.

Відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбуватися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

У скарзі має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання фізичної особи — платника податку, а для юридичної особи — платника податку — її найменування, місцезнаходження, а також адресу, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою;

2) найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення-рішення, рішення або постанова по справі про адміністративне правопорушення, що оскаржується, дата і номер; назва податку, збору (обов’язкового платежу) або штрафної (фінансової) санкції та сума;

3) суть порушеного питання, прохання чи вимоги й обґрунтування незгоди платника податків із сумою податкового зобов’язання, визначеною органом державної податкової служби в податковому повідомленні-рішенні, або незгоди з іншим рішенням органу державної податкової служби;

4) про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення або рішення органу державної податкової служби, а також про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу державної податкової служби про подання повторної скарги органу державної податкової служби вищого рівня;

5) підпис фізичної особи — платника податку, а для юридичної особи — платника податку — підпис керівника або особи, яка виконує обов’язки керівника юридичної особи — платника податку. Якщо скарга в інтересах фізичної особи — платника податку або юридичної особи — платника податку подається її представником, то до скарги долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства, і підпис представника юридичної особи — платника податку на скарзі повинен бути скріплений печаткою юридичної особи — платника податку;

6) перелік документів і розрахунків, що додаються до скарги, у разі надсилання скарги поштою додається опис укладеного та повідомлення про вручення.

У разі потреби разом із скаргою (заявою) платник податку може надати з урахуванням вимог пункту 44.5 статті 44 цього Кодексу (докладніше див. коментар до п. 44.5) належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які стосуються предмета розгляду.

Скарги, подані з порушенням строків та порядку оформлення, не розглядаються органами державної податкової служби. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідними роз’ясненнями не пізніше п’яти днів від дня отримання скарги. Також, якщо питання, порушені у скарзі, що одержана органом державної податкової служби, не входять до його компетенції, то така скарга у термін не більше п’яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особа, яка подала скаргу. Не розглядаються одним і тим же органом державної податкової служби повторні звернення від однієї і тієї ж особи з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Порушений строк подання скарги може бути поновлений на підставі заяви платника податків керівником (або його заступником) податкового органу за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

Подання скарг, як свідчить практика, здійснюється у двох формах: первинна та повторна скарга.

Подання первинної скарги. У разі коли платник податків вважає, що орган державної податкової служби неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої Податковим кодексом, такий платник податків має право звернутися до органу державної податкової служби вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Скарга повинна бути подана до органу державної податкової служби протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Якщо відповідно до цього Кодексу орган державної податкової служби самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) або відповіді органу державної податкової служби на скаргу, замість десятиденного строку.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого рішення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

Подання повторної скарги. У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової служби України.

До документів, що можуть додаватись до скарги, належать: податкове повідомлення про визначення суми грошового зобов’язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов’язання; первинна скарга платника податків та інші документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою грошового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення необхідно подати ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову.

До скарги також можуть додаватись належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, та інші наявні у платника податків документи, що засвідчують обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання і документи не підлягають розгляду по суті.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби. Тобто скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а скарги на рішення останніх — подаються до Державної податкової служби України.

Обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов’язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган.

За загальними правилами, обов’язок доказування розподіляється наступним чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує вимоги, тобто підставу скарги; посадова особа, на дії (бездіяльність) якої скаржаться, повинна довести обставини, якими вона заперечує проти скарги.

Під обов’язком доказування слід розуміти передбачену законом міру необхідної поведінки відповідних осіб щодо висунення версій зі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел, а також з обґрунтування висновків у справі.

Отже, для встановлення істини по справі контролюючому органу, котрий прийняв таке рішення, необхідно зібрати доказову базу, що доводить правомірність прийнятого такого рішення, й надати ці докази уповноваженому органу.

Тобто контролюючий орган, який прийняв таке рішення, в процесі адміністративного оскарження доводить правомірність такого рішення.

Щодо оскарження рішень контролюючого органу в судовому порядку, то обов’язок доведення правомірності нарахування, або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом встановлюється процесуальним законодавством.

Під час подання скарги до контролюючого органу вищого рівня платник податків зобов’язаний у письмовій формі повідомити про це контролюючий орган, котрий визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що оскаржується. Письмовим повідомленням платник податків надає податковому органу, що прийняв рішення, яке оскаржується, можливість зібрання доказів по справі про доведення непомилковості його рішення. У загальному вигляді дана процедура сприяє всебічному, повному та оперативному встановленню істини по справі.

Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення по скарзі та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Щодо строків розгляду податковим органом скарг платників податків (докладніше див. коментар до п. 56.8 та 56.9) у разі, коли орган державної податкової служби надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Органом державної податкової служби вищого рівня, згідно зі статтею 55 цього Кодексу, виступає Державна податкова служба України (докладніше див. коментар до пп. 55.2).

У цьому випадку до скарги платники податків мають право додати такі документи: податкове повідомлення про визначення суми податкового зобов’язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов’язання; первинна скарга платника податків та належним чином засвідчені документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, платники податків мають право подати належної якості ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову. До скарги слід подати належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги платника податків, та інші наявні у платника податків належним чином засвідчені документи, що висвітлюють обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо платник податків до скарги не додав належної якості ксерокопій зазначених документів, орган державної податкової служби вищого рівня, що уповноважений розглядати скаргу, витребує ксерокопії документів від органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, у тому числі документи, що були надані платником податків з первинною скаргою, про підтвердження доказів незгоди з визначеною сумою податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірності іншого рішення, прийнятого органом державної податкової служби.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються належним чином засвідчені документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання й документи не підлягають розгляду по суті, а заявник інформується про необхідність розгляду цих питань органом державної податкової служби першої інстанції (Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі).

Контролюючий орган зобов’язаний прийняти та зареєструвати скаргу платника податків, яка відповідає всім вимогам. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

За загальним правилом відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Зазначене правило стосується навіть тих випадків, коли питання, порушені у скарзі, одержаній органом державної податкової служби, не належать до повноважень органів державної податкової служби.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 статті 56 цього Кодексу (див. коментар до пунктів 56.3 і 56.6 цього Кодексу) подана ним скарга не розглядається та повертається такому платнику податків із зазначенням причин повернення. Не належно оформлена — не відповідно до вимог — скарга не надає можливості розглянути її по суті. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідним роз’ясненням причин повернення не пізніше п’яти днів від дня отримання такої скарги.

П. 56.8 статті встановлює 20-денний термін (календарні дні) для прийняття контролюючим органом вмотивованого рішення та надсилання його платнику податків з повідомленням про вручення або надання йому особисто під розписку. Вказаний вище термін розпочинається за днем отримання скарги від платника податків.

Загальний строк розгляду скарг, як зазначалося вище, складає 20 календарних днів. Однак керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад цей строк, але не більше 60 календарних днів.

Обов’язковим елементом продовження строку розгляду скарги платника податків є письмове повідомлення про це платника податків до закінчення 20-денного строку. Повідомлення платника податків про продовження зазначених строків має бути фіксованим (письмово), тобто відправлений поштою з повідомленням про отримання або виданий під розписку.

У разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.

Рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. У разі збільшення органом державної податкової служби суми податкового зобов’язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу, раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення органом державної податкової служби надсилається окреме податкове повідомлення. Збільшена сума податкового зобов’язання повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків у порядку, встановленому для сплати або оскарження нового податкового зобов’язання.

З дня отримання платником податків рішення про скасування раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) активи такого платника податків звільняються з податкової застави. У разі скасування рішення органу державної податкової служби про адміністративний арешт — зупиняє такий арешт активів платника податків.

Однак, якщо вмотивоване рішення податкового органу за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Державна податкова служба України є найвищим контролюючим органом в податковій сфері й тому прийняті нею рішення за розглядом скарги платника податків є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Щодо митного контролю, то рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи — Державної митної служби України — за розглядом скарги є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Однак навіть після закінчення процедури адміністративного оскарження, платник має право на звернення до суду для захисту своїх оскаржуваних прав.

Норма п. 56.11 цієї статті визначає, що не підлягає оскарженню грошове зобов’язання, самостійно визначене платником податків

Тобто не може бути оскаржене платником податків в адміністративному чи судовому порядку грошове зобов’язання, що обчислене самостійно платником податків та відображене у податковій декларації (розрахунку). Вони вважаються узгодженими з дати подання декларації.

Отже, якщо платник податків самостійно визначив суму грошового зобов’язання, то таке зобов’язання виникає не за рішенням органу податкової служби і тому не може бути оскаржене.

Варто також зазначити, що у разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (розрахунку), такий платник податків зобов’язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.

У п. 56.12 по окремих рішеннях контролюючого органу визначено більший строк оскарження. Якщо орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення або відповіді органу державної податкової служби на скаргу.

Зазначений тридцятиденний термін для оскарження поширюється на:

1) суми податкового зобов’язання із земельного податку, нарахованого громадянам-власникам земельних ділянок та землекористувачам;

2) суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого фізичним особам — суб’єктам господарювання, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;

3) рішення про:

— розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;

— встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов’язань платника податку, що реорганізовується;

— поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків, тощо.

Однак оскарження сум податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб, визначених органом державної податкової служби за результатами виявлених перевірками недостовірних даних, заявлених суб’єктом господарювання у деклараціях про одержані доходи та здійсненні витрати (перевіркою виявлені порушення податкового законодавства), здійснюється протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання такого рішення, або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Якщо останній день строків, зазначений у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, тоді останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем. Дана норма стосується усіх, без винятку, строків, що відносяться до цієї статті.

Дана норма надає правові підстави для продовження строків подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу.

Граничні строки для подання заяв про перегляд рішень органів державної податкової служби підлягають продовженню керівником органу державної податкової служби (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків (докладніше див. коментар п. 102.6):

— перебував за межами України;

— перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

— перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

— мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав, або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

— був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

П. 56.15 статті регулює порядок зупинення виконання податкових зобов’язань платника податків у межах оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Податкове зобов’язання (докладніше див. коментар пп. 14.1.157) — це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Якщо скарга подана із дотриманням відповідного порядку і строків, то вона зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні.

Строк зупинення виконання податкових зобов’язань розпочинається від дня подання такої скарги до контролюючого органу й закінчується днем завершення процедури адміністративного оскарження.

Отже, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, яке оскаржується, вважається неузгодженою.

П. 56.16 статті визначає порядок та день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом.

Визначено, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою — дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення й опису вкладення поштового відправлення та відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв’язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі тощо), що унеможливлює з’ясування фактичної дати отримання відділення поштового зв’язку скарги, — датою подання скарги вважається дата фактичного надходження скарги до органу державної податкової служби.

Зазначимо, що відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

П. 56.17 регламентує закінчення процедури адміністративного оскарження.

По-перше, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк. Тобто в даному випадку процедура адміністративного оскарження закінчилась навіть не розпочавшись.

По-друге, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги. Також, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби або його заступника, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу державної податкової служби або його заступника про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

По-третє, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення Державної податкової служби України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Перераховані вище органи є останньою інстанцією щодо адміністративного оскарження і тому їхні рішення не можуть бути оскаржені в адміністративному порядку. Це можна здійснити лише в судовому порядку. Тобто на цій стадії закінчується процедура адміністративного оскарження шляхом винесення рішення вищим уповноваженим органом та отримання такого рішення платником податку: а) про повне задоволення; б) часткове задоволення або в) не задоволення оскаржуваних рішень.

По-четверте, процедура адміністративного оскарження закінчується днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, що оскаржувались.

По-п’яте, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків. Податкове зобов’язання може бути самостійно узгоджене платником податку або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку.

Конституцією України, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом платнику податків надано право на судовий захист своїх прав та інтересів.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (див. коментар статті 102 цього Кодексу), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Однак існує можливість продовження строків позовної давності на строк витрат часу на адміністративне оскарження. Тобто, коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, термін звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податку із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Адже судове рішення має вищу юридичну силу й не може бути оскаржене будь-яким органом, крім вищою судовою інстанцією, котрій підсудна така категорія справ.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Варто також зазначити, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (докладніше див. коментар п. 56.17).

Фактично даною нормою встановлений місячний термін — після проходження процедури адміністративного оскарження, протягом якого платник податків матиме право на судове оскарження.

Дана норма п. 56.20 наділяє правом Державну податкову службу України та/або спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Державну митну службу України) встановлювати вимоги до оформлення скарг, порядок їх подання та розгляду. Тобто ці два центральні органи виконавчої влади встановлюють відповідні вимоги шляхом закріплення їх у відомчих та міжвідомчих нормативно-правових актах.

П. 56.21 встановлює, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до п. 56.22, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/ або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Зазначимо, що порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої (поданого) до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Стаття 57. Строки сплати податкового зобов’язання

57.1. Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку — фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

(Абзац третій пункту 57.1 статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

57.2. У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового зобов’язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено — протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

57.3. У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 — 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

57.4. Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов’язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов’язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

57.5. Фізичні особи-платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків та поштові відділення.

У разі коли зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється центральним органом державної податкової служби.

У статті визначені терміни сплати сум податкових зобов’язань платником податків, зазначених у поданій ним податковій декларації. Сплата податкового зобов’язання розпочинається з моменту визначення податкового зобов’язання та його самостійної фіксації платником податків у податковій декларації та триває протягом десяти календарних днів з моменту настання останнього дня відповідного граничного строку для подання такої податкової декларації.

У разі, якщо сума податкового зобов’язання сплачується податковим агентом — представником фізичної особи, то протягом десяти календарних днів потрібно сплатити суму самостійно визначеного податкового зобов’язання з доходу, отриманого платником податків — фізичною особою за рахунок такого доходу.

Відповідно до положень митного законодавства відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення, подаються митному органу у вигляді митної декларації. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. Товари, що переміщуються через митний кордон України громадянами, декларуються митному органу одночасно з пред’явленням цих товарів. Зазначені терміни можуть продовжуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред’явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Якщо, відповідно до податкового законодавства, контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків через причини, не пов’язані з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму зобов’язання у терміни, визначені цим Кодексом, а якщо такі не визначено — протягом 30 календарних днів, що настають після дня надходження податкового повідомлення-рішення, або має право на адміністративне оскарження рішення контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов’язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Оскарження сум грошових зобов’язань, відповідно з підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 — 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, здійснюється протягом 10 календарних днів після дня отримання податкового повідомлення-рішення органу державної податкової служби на скаргу. У випадках, якщо платник податків не оскаржує зазначене повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку, сума грошового зобов’язання вважається узгодженою та повинна бути сплачена платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання такого повідомлення-рішення.

Стаття 58. Податкове повідомлення-рішення

58.1. У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків; суму грошового зобов’язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення результатів господарської діяльності або від’ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов’язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов’язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним контролюючим органом.

58.2. Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Контролюючий орган веде реєстр виданих податкових повідомлень-рішень щодо окремих платників податків.

58.3. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

(Пункт 58.3 статті 58 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

58.4. У разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов’язаний визначити податкові зобов’язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов’язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов’язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Абзац другий цього пункту не застосовується, коли податкове повідомлення-рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

П. 58.1 регламентує порядок складання та надсилання податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення — письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах — письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов’язання відповідно до міжнародного договору України.

Податкове повідомлення-рішення складається на розраховану суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за їх наявності) щодо кожного окремого податку, збору (обов’язкового платежу). Якщо податковий орган здійснив розрахунок сум податкових зобов’язань за декількома податками, то складається відповідна кількість податкових повідомлень-рішень. Якщо згідно із законодавством передбачено декілька термінів сплати розрахованого податковим органом податкового зобов’язання, то суми, які необхідно сплатити, та відповідні терміни сплати проставляються в окремих рядках податкового повідомлення.

Зазначимо, що на суми перевищення бюджетного відшкодування, заниження бюджетного відшкодування, а також у разі відмови в наданні бюджетного відшкодування виписуються окремі податкові повідомлення.

Отже, у разі, якщо сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до норм Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток чи від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до норм Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення повинно містити:

— підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість;

— посилання на норму чинного законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків;

— суму грошового зобов’язання, яку повинен сплатити платник податку;

— суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення результатів господарської діяльності або від’ємного значення суми податку на додану вартість;

— граничні строки сплати грошового зобов’язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності;

— попередження про наслідки несплати грошового зобов’язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк;

— граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (фінансових) санкцій, якщо надання такого розрахунку передбачено чинним законодавством.

Центральний контролюючий орган самостійно визначає форми та порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання.

Відповідно до норм цієї статті за кожним окремим податком, збором та/ або разом із штрафними санкціями, передбаченими нормами цього Кодексу, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, надсилається (вручається) податкове повідомлення-рішення.

Проте, у разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток чи від’ємного значення суми податку на додану вартість, платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 58.3 податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання, або останнього відомого місця її знаходження, з повідомленням про вручення.

Однак, якщо пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги в зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, або з інших причин, податкове повідомлення-рішення чи податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Відповідно до перелічених вище причин невручення вказаних податкових повідомлень-рішень, працівник структурного підрозділу, в якому складено таке податкове повідомлення-рішення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, у день надходження до податкового органу такої інформації оформляє відповідний акт, де вказує причину, що призвела до неможливості вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі, якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Також, якщо судом було винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, як результат розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої виступали податки, збори, тоді відповідний контролюючий орган визначає податкові зобов’язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими підтверджена рішенням суду, та приймає податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику цих податкових зобов’язань із застосуванням відносно такого платника податків штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків зазначених вище податкових повідомлень-рішень забороняється лише до моменту набрання законної сили винесеного судом рішення у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Стаття 59. Податкова вимога

59.1. У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

59.2. Якщо контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, такий контролюючий орган надсилає відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

59.3. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

59.4. Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

59.5. У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Норми даної статті визначають статус боржника, порядок та умови надсилання податкової вимоги контролюючим органом до платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.153 статті 14 цього Кодексу податкова вимога — письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податковий борг — це сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником податків або узгоджена в порядку оскарження, але не сплачена у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Платник податків повинен сплатити суму грошового зобов’язання в установлені чинним законодавством строки, невиконання такого зобов’язання тягне за собою утворення податкового боргу. На підставі вище вказаного, податковий орган надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (докладніше див. коментар до статті 58).

Платники податків, які мають податковий борг, переходять до розряду боржників. Боржники мають можливість погасити податковий борг у добровільному порядку як за рахунок самостійної сплати коштів, так і за рахунок добровільного виділення своїх активів для реалізації.

Податкові вимоги формуються за несплаченими платником податків в установлені строки сумами грошових зобов’язань, узгоджених:

а) податковим органом;

б) іншими контролюючими органами.

У разі, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то податкова вимога може не надсилатися.

П. 59.2 ст. 59 регламентує порядок складання та надсилання податкових вимог органом, який не є органом державної податкової служби. Якщо контролюючий орган, що визначив суму грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, то він повинен надіслати відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу.

П. 59.3 врегульовує порядок, форму надсилання податкових вимог.

Якщо платник податків самостійно подав податкову декларацію, але, в той же час, в установлені законом строки не погасив суму грошового зобов’язання, то податковий орган формує та надсилає такому платнику податків податкову вимогу.

Податкові вимоги формуються:

а) в автоматичному режимі — на підставі облікових даних з карток особових рахунків платників податків, що ведуться в органах державної податкової служби згідно з Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;

б) на підставі подання іншого контролюючого органу про здійснення заходів з погашення податкового боргу, а також розрахунку його розміру, що надсилаються таким контролюючим органом до відповідного податкового органу.

Податкова вимога має містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, що відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їхнього продажу.

Стаття 60. Відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги

60.1. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу;

60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов’язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

60.2. У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

60.3. У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

60.4. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов’язання або податкового боргу.

60.5. У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

60.6. Якщо нарахована сума грошового зобов’язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов’язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

60.7. Контролюючий орган, який надіслав відповідному органу державної податкової служби подання, визначене у пункті 59.2 статті 59 цього Кодексу, зобов’язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов’язання. Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

П. 60.1 регламентує порядок відкликання податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

Нормою статті встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

— сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

— контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу;

— контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов’язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

— рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

— рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу, враховуючи пеню та штрафні (фінансові) санкції (за їх наявності), самостійно погашеного платником податків або органом стягнення. Однак таке погашення обов’язково має здійснюватися в повному обсязі.

Якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу, тоді податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Якщо нарахована сума грошового зобов’язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. Однак на суму такого збільшення грошового зобов’язання податковий орган надсилає окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

У разі, якщо нарахована сума податкового зобов’язання зменшується внаслідок її адміністративного оскарження, то раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним у день отримання нового податкового повідомлення, що містить нову суму податкового зобов’язання.

Контролюючий орган, що не є органом державної податкової служби, надіславши відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу, зобов’язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов’язання.

Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 61. Визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення

61.1. Податковий контроль — система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

61.2. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

61.3. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб’єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Податковий контроль характеризується такими особливостями, що розкривають його зміст:

1) це спеціальний державний контроль, аналіз якого передбачає два аспекти: а) здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державою особливою компетенцією саме в галузі оподаткування; б) здійснюється відносно спеціального об’єкта — централізованих і децентралізованих грошових фондів;

2) він включає контроль за дисципліною в сфері оподаткування, що припускає широкий підхід до змісту податкового контролю;

3) податковий контроль характеризується чіткою цілеспрямованістю;

4) податковий контроль пов’язаний не тільки із грошовими, але й з матеріальними ресурсами. Природно, беруть участь останні в даному процесі побічно, опосередковано:

а) як об’єкт визначення грошових обов’язків (приміром, в основі обчислення й сплати майнових податків лежить предмет оподаткування — певний майновий комплекс або його частина);

б) як кошти забезпечення грошових зобов’язань, коли відбувається реалізація певного майна, а за рахунок виручених коштів здійснюється погашення податкових боргів;

5) податковий контроль відбиває відносини влади й підпорядкування, що базуються на фіскальних функціях держави, особливістю реалізації яких є чітко виражений імперативний характер;

6) податковий контроль реалізується через сукупність активних дій як зобов’язаних, так і владних суб’єктів.

Стаття 62. Способи здійснення податкового контролю

62.1. Податковий контроль здійснюється шляхом:

62.1.1. ведення обліку платників податків;

62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби;

62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Аналізуючи сукупність облікових обов’язків у системі податкового обов’язку в цілому, необхідно враховувати їх деяке роздвоєння й формування обов’язків з обліку платників податків і обов’язків щодо обліку об’єктів оподаткування. Характеризуючи порядок проведення обліку платників в органах державної податкової служби, часто звертають увагу на те, що він являє собою встановлену податковим законодавством послідовність дій податкових органів щодо здійснення реєстрації, перереєстрації або зняття з реєстрації осіб, які підлягають обліку в органах державної податкової служби, а також діяльність податкових органів з ведення реєстрів платників податків. Тобто облік в органах державної податкової служби зводиться винятково до дій податкових органів. Однак цьому випадку необхідно враховувати й дії самих зобов’язаних осіб — платників податків, які надають певні відомості для податкового обліку.

Особливості обліку в органах державної податкової служби визначаються стадіями його здійснення. До них можна віднести:

а) стадію постановки на облік платника податків. Фактично в цьому випадку здійснюється легалізація суб’єкта, наділеного податковими правами й обов’язками, який має їх реалізовувати;

б) стадія уточнення, корегування відомостей про платника податків;

в) стадія зняття з обліку в органах державної податкової служби.

Пов’язано або зі зміною місця обліку платників податків, або із припиненням його діяльності й оподаткування даної особи.

Постановка на облік фізичних осіб — платників податків припускає реалізацію двох типів податкових режимів. Загальний тип обліку в органах державної податкової служби передбачає здійснення облікових дій відносно платників податків, які не відрізняються ніякими особливостями, специфічними рисами статусу. Спеціальний тип обліку в органах державної податкової служби реалізується щодо платників податків, які характеризуються спеціальним статусом (приміром, суб’єкта підприємницької діяльності). Облік в органах державної податкової служби фізичних осіб — платників податків, як правило, здійснюється за їх місцем проживання. У деяких випадках можна говорити про реалізацію облікових дій за місцем перебування приналежних фізичним особам на праві власності нерухомого майна й транспортних засобів, що підлягають оподаткуванню. При цьому необхідно мати на увазі, що, фактично, йдеться про облік об’єкта оподаткування, тоді як облікові дії щодо самого платника податків носять опосередкований характер.

Основним способом податкового контролю є перевірка. Об’єктивна передумова реалізації даного методу податкового контролю пов’язана з повноваженнями органів, наділених правом на проведення контролюючих дій. У широкому сенсі подібними правами наділені всі органи, що контролюють надходження податків і зборів у бюджети. Однак спеціально для цієї мети створені органи Державної податкової служби України. Серед основних прав державної податкової служби виділені права податкових органів на здійснення перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податкових платежів. Перевірка являє собою діяльність податкових органів по аналізу й дослідженню первинної облікової й звітної документації, пов’язаної зі сплатою податкових платежів, з метою перевірки своєчасної й повної сплати податків і зборів, правильного ведення податкового обліку, обчислення сум податкових платежів, здійснення податкової звітності.

Здійснення перевірок припускає послідовну реалізацію дій, пов’язаних зі здійсненням податкового контролю органами державної податкової служби щодо діяльності конкретних осіб при реалізації ними обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів. Проведення перевірок передбачає певну підготовку до безпосередньо контролюючих дій, здійснення самої перевірки й підведення її підсумків. Безпосереднім об’єктом дослідження й контролю в ході податкової перевірки є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники реєстраторів розрахункових операцій і комп’ютерних систем, які використовуються для розрахунків за наявні кошти зі споживачами. Об’єктом податкового контролю можуть бути й інші документи, незалежно від способу надання інформації, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (наприклад, патенти, свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи на її здійснення й т. д.). Характеризуючи досить складну й системну категорію об’єкта перевірки, логічно розмежувати об’єкт як вираження найбільш фундаментальних ознак, цілей проведення перевірки й об’єкт як видовий прояв призначення перевірки. Об’єкт перевірки передбачає поводження контрольованого суб’єкта по виконанню податкового обов’язку в цілому, дії його по реалізації податкового обліку (як виконання обов’язків щодо ведення реєстрів платників податків і зборів, так і обліку об’єктів оподаткування), сплаті податків і зборів і податкової звітності. Як видовий прояв, об’єкт перевірки практично орієнтований на документальні, речовинні й інші носії інформації про дії платників податків щодо реалізації податкового обов’язку (звіти, декларації, кошториси, платіжні документи й т. д.).

Суб’єкти перевірок охоплюють коло осіб, наділених як повноваженнями, так правами й обов’язками у зв’язку із проведенням податкового контролю. Система відносин, що регулюють здійснення перевірок, передбачає виділення декількох груп. Насамперед, йдеться про контролюючих суб’єктів, осіб, наділених повноваженнями на здійснення контролюючих дій. Вони, фактично, організують і здійснюють проведення перевірки. Дії, пов’язані із проведенням перевірок, орієнтовані на оцінку поведінки контрольованих суб’єктів. Контрольованими суб’єктами є підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, спільні підприємства (як здійснюючи підприємницьку діяльність, так і не здійснюючи її), фізичні особи (громадяни України, іноземці й особи без громадянства). Дану групу суб’єктів складають не тільки платники податків і зборів, але й податкові агенти, збирачі податків і т. д., тобто особи, які представляють зобов’язану сторону в податкових правовідносинах. Якщо проведення перевірки, фактично, неможливо уявити без контрольованого й контролюючого суб’єкта, то наявність експертів, свідків, фахівців не є безумовною вимогою проведення контролюючих дій. Природно, у деяких випадках без них неможливо зробити об’єктивну оцінку дій контрольованої особи, проте виходити з того, що участь подібних осіб у проведенні контролюючих дій носить обов’язковий і наскрізний характер, виглядає перебільшенням.

Стаття 63. Загальні положення щодо обліку платників податків

63.1. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

63.2. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

63.3. З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган державної податкової служби може прийняти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

63.4. Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

63.5. Всі фізичні особи — платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи — підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з цим Кодексом.

63.6. Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами.

Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.

63.7. Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

63.8. Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.

63.9. Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, і в разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлених документів для взяття на облік в органах державної податкової служби або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність відповідно до закону.

63.10. Центральним органом державної податкової служби визначаються:

63.10.1. порядок обліку платників податків і зборів;

63.10.2. перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів;

63.10.3. форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків.

63.11. Органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

63.12. Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Облік платників податків є способом здійснення податкового контролю і ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Згідно з Податковим кодексом резиденти — це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа-резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого — четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно з Податковим кодексом нерезиденти — це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Цивільним кодексом України відокремленими підрозділами юридичної особи визначені філії та представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору. Вихідним критерієм обліку зазначених осіб є не реальна наявність об’єкта оподаткування, а потенційна можливість виникнення обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку. Основним місцем обліку платників податків вважається місцезнаходження юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання фізичної особи. Неосновним місцем обліку платників податків вважається місце розташування (реєстрації) підрозділів юридичних осіб, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність. За неосновним місцем обліку платник має зареєструватися в податковому органі за місцем виникнення зазначених об’єктів.

Заява про взяття на облік за неосновним місцем після виникнення умов для появи об’єктів оподаткування подається платником особисто до відповідного податкового органу. Це пов’язано з тим, що поява вищевказаних об’єктів оподаткування не проходить державну реєстрацію, і в такому випадку відповідна облікова інформація не передається державним реєстратором до органів податкової служби.

Облік платників податків є одним з обов’язків платника податків. Згідно з п.16.1.1 ПКУ платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України. П.63.3 деталізує це положення. Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Вихідною умовою взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби є дві події:

— внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»;

— присвоєння кодів за ЄДРПОУ — для юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, для яких законом встановлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру.

Взяття на облік за основним місцем обліку відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, в органі державної податкової служби здійснюється після належної акредитації (реєстрації, легалізації) такого підрозділу на території України згідно із законом.

На обліку в органах державної податкової служби також перебувають угоди про розподіл продукції, договори управління майном та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України.

Фізичні особи — платники податків обліковуються податковим органом у відповідному Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків. Реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Фізичні особи — підприємці обліковуються як самозайняті особи. Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи-підприємця здійснюється після її державної реєстрації згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації на підставі:

— відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

— відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Фізична особа-підприємець за своїм бажанням може самостійно стати на облік в органах державної податкової служби, якщо така особа подає до органу державної податкової служби відповідні документи.

Окрема категорія самозайнятих осіб — це фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі — фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому для фізичних осіб-підприємців.

Облік самозайнятих осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, ведеться в органах державної податкової служби за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта.

Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами, порядок визначення яких встановлюється центральним органом державної податкової служби. Податковий номер використовується для ідентифікації платника податків під час виникнення правовідносин між ним і податковим органом та зазначається у всіх документах, що супроводжують вказані правовідносини. Податковий номер платника податків зазначається у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків, в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Податковим номером платника податків є:

а) код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України для платників податків, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб — резидентів та нерезидентів);

б) реєстраційний номер облікової картки платника податків — фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку у паспорті;

в) реєстраційний (обліковий) номер платника податків, який присвоюється органами державної податкової служби за встановленою структурою, наступним категоріям платників податків:

— уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи при взятті на облік договору згідно з цим Порядком;

— управителям майна при взятті на облік договорів управління майном згідно з цим Порядком;

- інвесторам (резидентам та нерезидентам), які уклали угоди про розподіл продукції і є платниками податків;

— виконавцям (юридичним особам-нерезидентам) проектів (програм) міжнародної технічної допомоги;

- іноземним дипломатичним представництвам та консульським установам, представництвам міжнародних організацій в Україні;

— нерезидентам;

— постійним представництвам нерезидентів на території України.

Особливості обліку окремих категорій платників, а також обліку платників податків за окремими податками встановлюються відповідними розділами ПКУ

Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, підлягають перевірці у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Перевірка здійснюється шляхом порівняння та зіставлення наданих відомостей і в разі виявлення помилок або подання недостовірних даних документи повертаються для виправлення. Платники податків протягом 5 календарних днів після повернення документів повинні повторно подати виправлені документи. У випадку неподання або повторного подання таких документів з помилками платники податків несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Порядок обліку платників податків і зборів; перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів; форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків визначаються центральним органом державної податкової служби.

Органи державної податкової служби відповідають за забезпечення достовірності даних про платників податків, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Облікова інформація вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Стаття 64. Взяття на облік юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб

64.1. Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами державної податкової служби.

64.2. Взяття на облік за основним місцем обліку платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від них відповідної заяви, яку платник податків зобов’язаний подати у десятиденний строк після державної реєстрації (легалізації, акредитації чи засвідчення факту створення іншим способом).

64.3. Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) платникам податків — юридичним особам та відокремленим підрозділам юридичних осіб наступного робочого дня з дня взяття на облік за основним місцем обліку.

64.4. Військові частини зобов’язані протягом 10 календарних днів після реєстрації військової частини як суб’єкта господарювання стати на облік в органі державної податкової служби за місцем своєї дислокації згідно із пунктом 64.2 цієї статті.

64.5. Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації") відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.

Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів та відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб зобов’язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку або до початку провадження господарської діяльності, якщо така реєстрація не є обов’язковою згідно із законодавством, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. Взяття на облік таких платників податків здійснюється відповідно до пункту 64.2 цієї статті.

У разі встановлення органом державної податкової служби за результатами податкового контролю ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік складається акт, який надсилається через компетентний орган України до компетентного органу іноземної держави для організації заходів стягнення.

Форма зазначеного акта затверджується центральним органом державної податкової служби.

Абзац п’ятий виключено.

64.6. На обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на яких поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом.

В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Взяття на облік договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції здійснює платник податків — учасник, визначений відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік такого учасника як платника податків — відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Заяву про взяття на облік такий платник податків зобов’язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або угоди або після набрання ним чинності, якщо відповідно до законодавства реєстрація договору не проводиться.

64.7. Центральний орган державної податкової служби визначає порядок обліку платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені цим Кодексом для великих платників податків.

Після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального органу державної податкової служби про таке включення платник податків зобов’язаний стати на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр.

Щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, центральний орган державної податкової служби має право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані чи інші органи державної податкової служби.

У разі відсутності за місцем реєстрації великого платника податків спеціалізованого органу державної податкової служби облік такого платника податків за рішенням центрального органу державної податкової служби здійснюється або територіально найближчим спеціалізованим органом державної податкової служби, або іншим органом державної податкової служби.

У разі прийняття рішення про переведення великого платника податків на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган державної податкової служби відповідні органи державної податкової служби зобов’язані протягом 20 календарних днів після прийняття такого рішення здійснити взяття на облік/зняття з обліку такого платника податків.

Великий платник податків, щодо якого центральним органом державної податкової служби прийнято рішення про переведення на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган державної податкової служби, після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов’язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку в органах державної податкової служби, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, за новим місцем обліку.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 23.12.2010 р. № 2856-VІ, від 07.04.2011 р. № 3205-VІ, від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Взяття на облік платників податків органами державної податкової служби здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби здійснюють обмін відомостями (повідомленнями) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку взаємодії із державними реєстраторами та Єдиним державним реєстром.

Органи державної податкової служби здійснюють контроль відомостей, які надійшли з Єдиного державного реєстру, щодо коректності використання реєстраційних номерів облікових карток платників податків та вживають заходів для усунення помилок державними реєстраторами, а також повідомляють платників податків про виявлені помилки в реєстраційних номерах облікових карток платників податків та про необхідність подання уточнених відомостей до відповідних органів. Після уточнення даних орган державної податкової служби проводить коригування відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків в Єдиному банку даних юридичних осіб.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру.

Підставою для взяття на облік за основним місцем обліку в органі державної податкової служби є надходження до цього органу:

— відомостей з Єдиного державного реєстру або з відповідної реєстраційної картки про проведення державної реєстрації юридичної особи;

— відомостей з Єдиного державного реєстру або відповідного повідомлення державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;

— повідомлення державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру про створення відокремленого підрозділу юридичної особи;

— документів, які подаються юридичною особою або відокремленим підрозділом юридичної особи, для якої законом установлені особливості їх державної реєстрації та яка не включається до Єдиного державного реєстру;

— документів, які подаються юридичною особою або відокремленим підрозділом юридичної особи за бажанням такого платника податків.

Платники податків — юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб, для яких законом установлено особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру (військові частини, відокремлені підрозділи, нерезиденти тощо), для взяття на облік за основним місцем зобов’язані подати у 10-денний строк після державної реєстрації відповідну заяву до податкового органу. Взяття їх на облік здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від них заяви.

Після взяття на облік орган податкової служби надсилає платнику відповідну довідку за встановленою формою.

Після взяття платника податків на облік за основним місцем обліку орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за встановленою формою. Така довідка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику податків чи уповноваженій особі платника податків в органі державної податкової служби.

Військові частини зобов’язані стати на облік за місцем своєї дислокації протягом 10 календарних днів після отримання свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарювання, подавши до податкового органу відповідну заяву.

Вихідною умовою для взяття на облік в податкових органах відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є його акредитація (реєстрація, легалізація) на території України, яка здійснюється уповноваженими державними органами згідно з чинним законодавством.

Документом про акредитацію (реєстрацію, легалізацію) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації на території України є:

— для представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України, на які поширюється дія Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» — свідоцтво про реєстрацію представництва, видане центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики;

— для філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні — свідоцтво про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації зарубіжної держави в Україні, видане Міністерством юстиції України;

— банківська ліцензія — для філій іноземних банків;

— погоджене, прошите, засвідчене на звороті відбитком печатки Секретаріату Правління Національного банку положення про представництво іноземного банку, титульна сторінка якого засвідчена підписом заступника голови і відбитком печатки Національного банку, — для представництв іноземних банків (до органу державної податкової служби подається копія титульної сторінки положення із пред’явленням оригіналу);

— для інших відокремлених підрозділів-нерезидентів — документ, виданий уповноваженим органом державної влади України, що засвідчує реєстрацію, акредитацію, створення, отримання згоди, дозволу тощо на функціонування відокремленого підрозділу нерезидента на території України.

Постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Відокремлені підрозділи юридичних осіб-нерезидентів, які відповідають визначенню постійних представництв згідно з Податковим кодексом України, до початку своєї господарської діяльності стають на облік (реєструються платниками податку на прибуток) в органах державної податкової служби за своїм місцезнаходженням.

Взяття на облік відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, що не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва, але відповідно до Податкового кодексу України зобов’язаний сплачувати податки і збори, здійснюється на підставі подання відокремленим підрозділом іноземної компанії, організації відповідних документів. Якщо такий відокремлений підрозділ нерезидента розпочинає господарську діяльність та відповідає визначенню постійного представництва, він зобов’язаний зареєструватися платником податку на прибуток у встановленому порядку.

Після взяття на облік дані про взяті на облік відокремлені підрозділи іноземних компаній, організацій, в тому числі постійних представництв нерезидентів, включаються до Реєстру платників податків-нерезидентів.

У випадку здійснення господарської діяльності без обліку в податковому органі інформація про це надсилається через компетентний орган України до компетентного органу іноземної держави для вживання заходів стягнення.

Угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб є окремим об’єктом обліку в органах податкової служби. Не підлягають договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені Податковим кодексом. Кожен з учасників таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Взяття на облік зазначеної угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного інвестора, управителя майна або уповноваженої особи. Такий платник податків зобов’язаний протягом 10 календарних днів подати заяву про взяття на облік після реєстрації договору або набрання ним чинності, якщо відповідно до законодавства реєстрація договору не проводиться. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Після взяття на облік договору про спільну діяльність, договору управління майном та угоди про розподіл продукції відомості про них включаються до Реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розподіл продукції.

В окремому порядку в органах податкової служби обліковуються великі платники податків. Порядок обліку великих платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік визначає центральний орган державної податкової служби.

Великий платник податків — юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені Податковим кодексом України для великих платників податків, а саме:

— обов’язковий перехід на облік у спеціалізований орган державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр ВПП, після отримання відповідного повідомлення центрального органу державної податкової служби;

— сплата податків, подання податкової звітності та виконання інших, передбачених Податковим кодексом України обов’язків за новим місцем обліку у разі прийняття центральним органом державної податкової служби рішення про переведення на облік у спеціалізований чи інший орган державної податкової служби;

— подання податкових декларацій до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

— надання в електронному вигляді у передбачених Податковим кодексом України випадках копій документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

— тривалість визначених Податковим кодексом України документальних планових перевірок не більше 30 робочих днів;

— продовження строків проведення визначених Податковим кодексом документальних планових перевірок не більше ніж на 15 робочих днів.

Після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання відповідного повідомлення від центрального органу державної податкової служби такий платник зобов’язаний стати на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр. Якщо такий платник самостійно не стає на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, центральний орган державної податкової служби має право прийняти рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані чи інші органи державної податкової служби. У разі прийняття такого рішення відповідні органи державної податкової служби зобов’язані протягом 20 календарних днів після прийняття такого рішення здійснити взяття на облік чи зняття з обліку такого платника податків.

Великий платник податків після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов’язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку в органах державної податкової служби, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов’язки, передбачені Податковим кодексом, за новим місцем обліку.

Стаття 65. Облік самозайнятих осіб

65.1. Взяття на облік фізичних осіб — підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Приватні нотаріуси та інші фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов’язані стати на облік в органі державної податкової служби за місцем свого постійного проживання.

65.2. Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

65.3. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання.

65.4. Орган державної податкової служби відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі:

65.4.1. наявності обмежень на провадження незалежної професійної діяльності, встановлених законодавством;

65.4.2. коли документи подані за неналежним місцем обліку;

65.4.3. коли документи не відповідають встановленим вимогам, подані не в повному обсязі або коли зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними;

65.4.4. коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа;

65.4.5. неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у взятті на облік самозайнятої особи, фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

65.5. Взяття на облік самозайнятої особи здійснюється органом державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб — підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність).

Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) фізичній особі — підприємцю або особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, наступного робочого дня з дня взяття на облік.

65.6. Видача та заміна довідки про взяття на облік платника податків здійснюється безоплатно.

65.7. Фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, довідка про взяття на облік платника податків видається органом державної податкової служби із зазначенням строку, якщо такий строк вказаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому документі (дозволі, сертифікаті тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

65.8. Довідка про взяття на облік самозайнятої особи втрачає чинність з моменту виникнення змін у даних про фізичну особу, які зазначаються у такій довідці, та підлягає заміні в органі державної податкової служби.

65.9. Самозайняті особи зобов’язані подавати до органів державної податкової служби за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Зміни до відомостей про самозайняту особу, які містяться у Державному реєстрі, набирають чинності з дня внесення відповідного запису до такого реєстру.

65.10. Внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:

65.10.1. визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності — з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду;

65.10.2. смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

65.10.3. внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця — з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

65.10.4. реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі — з дати реєстрації;

65.10.5. закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ (дозвіл, сертифікат тощо), — з дати закінчення такого строку;

65.10.6. заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність — з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не визначене у рішенні суду;

65.10.7. наявності обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством, — з дати надходження відповідних документів до органу державної податкової служби за місцем обліку фізичної особи, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду;

65.10.8. анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, — з дати такого анулювання чи скасування.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання.

У разі коли після внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що вона розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи.

Згідно з ПК України самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи тощо. Облік самозайнятих осіб здійснюється за допомогою додаткових записів про державну реєстрацію або припинення фізичними особами підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності тощо. Записи до Державного реєстру вносяться відповідно до Порядку обліку платників податків.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями (ст. 3 ГК України).

Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи-підприємця здійснюється органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації після її державної реєстрації згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором у встановленому порядку.

За бажанням фізичної особи-підприємця взяття такої особи на облік може бути здійснене органом державної податкової служби, якщо така особа подає до органу державної податкової служби відповідні документи.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більше ніж чотирьох фізичних осіб.

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому для фізичних осіб-підприємців. Для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), зобов’язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем свого постійного проживання заяву з відповідними документами.

Орган державної податкової служби може відмовити в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Перелік підстав для такої відмови наведено в пп. 65.4.1 — 65.4.5 цього Кодексу. Після усунення вказаних підстав фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

Взяття на облік фізичних осіб-підприємців здійснюється органом державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомостей від державного реєстратора або з дня отримання від них заяви за встановленою формою.

Взяття на облік фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви за встановленою формою.

Довідка про взяття на облік надсилається (видається) безоплатно наступного робочого дня з дня взяття на облік. У випадку втрати чи зіпсування довідки її заміна здійснюється також безоплатно.

У довідці про взяття на облік платника податків, яка видається фізичній особі, що провадить незалежну професійну діяльність, зазначається строк провадження даної діяльності, якщо такий строк вказаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому дозвільному документі.

Для самозайнятих осіб встановлено обов’язок подавати до органів державної податкової служби за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін. З моменту виникнення змін у даних про фізичну особу довідка про взяття на облік самозайнятої особи втрачає чинність та підлягає заміні в органі державної податкової служби.

Предметом обліку самозайнятої особи є також внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи. Підстави такого запису вказані у пп. 65.10.1 — 65.10.8 Податкового кодексу.

Реєстрація факту припинення самозайнятою особою підприємницької чи незалежної професійної діяльності не припиняє її зобов’язань, які виникли під час провадження такої діяльності та не змінює порядку їх виконання. За невиконання таких зобов’язань фізична особа несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Якщо після внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що вона розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи, за що законодавством передбачено відповідальність.

Стаття 66. Внесення змін до облікових даних платників податків

66.1. Підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:

66.1.1. інформація органів державної реєстрації;

66.1.2. інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;

66.1.3. документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;

66.1.4. інформація суб’єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;

66.1.5. рішення суду, що набрало законної сили;

66.1.6. дані перевірок платників податків.

66.2. Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

66.3. У разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків (далі — адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Підставою для зняття з обліку платника податків в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації.

У такому разі платник податків зобов’язаний подати органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

66.4. Платники податків — юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов’язані подати органу державної податкової служби відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, її відокремлених підрозділів, у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. Відповідальність за неподання такої інформації визначається цим Кодексом.

66.5. У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з цією главою, платник податків зобов’язаний подати органу державної податкової служби, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

Порядок внесення змін до облікових даних платників податків визначається центральним органом державної податкової служби.

Підстави внесення змін до облікових даних платників податків вказані у пп. 66.1 — 66.1.6 Податкового кодексу.

Якщо платник офіційно змінює місцезнаходження або місце проживання, внаслідок чого змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку та взяття на облік такого платника податків.

Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі. Податковою адресою фізичної особи — платника податків визнається місце постійного або переважного її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Зміна податкової адреси у результаті зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків здійснюється податковим органом, в якому платник податків знаходиться на обліку (за старою адресою). Взяття на облік здійснюється податковим органом за новою податковою адресою.

Підставою для переведення на обслуговування платника податків з одного органу державної податкової служби до іншого (взяття на облік/зняття з обліку) у зв’язку зі зміною місцезнаходження (місця проживання) платника, пов’язаною зі зміною адміністративно-територіальної одиниці, є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін. Ці зміни подаються державному реєстратору.

Платники податків зобов’язані протягом 10 календарних днів від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання), пов’язаної зі зміною адміністративно-територіальної одиниці, подати до органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням (місцем проживання) заяву за встановленою формою. У разі неподання такої заяви у встановлений строк платники несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Платники податків — юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб зобов’язані подати реєстраційну заяву з позначкою «Зміни» з відомостями стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/ або податкового обліку юридичної особи, відокремлених підрозділів юридичної особи, до органу державної податкової служби у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків. Порядок подання визначається центральним органом державної податкової служби. За неподання вказаної інформації платники несуть відповідальність згідно з Податковим кодексом.

Якщо відбулися зміни у облікових даних або є необхідність змін у поданих для обліку документах, платник податків зобов’язаний подати до органу державної податкової служби, в якому він перебуває на обліку, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до таких документів.

Стаття 67. Підстави та порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб

67.1. Підставами для зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є:

67.1.1. повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

У разі коли внаслідок припинення платника податків — юридичної особи шляхом реорганізації частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов’язання чи борг переходять (розподіляються) до юридичних осіб — правонаступників реорганізованої юридичної особи у порядку, визначеному цим Кодексом.

У разі коли внаслідок припинення платника податків — юридичної особи шляхом ліквідації частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов’язання чи борг погашаються за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків відповідно до закону, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку та збору, стосовно якого виникло податкове зобов’язання або податковий борг таких філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу;

67.1.2. наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи.

У випадках, що стосуються самозайнятих осіб, зняття з обліку таких осіб здійснюється за відсутності податкового боргу або в разі його погашення за рахунок майна зазначеної фізичної особи, що переходить за правом спадщини у власність інших осіб, або визнання такого податкового боргу безнадійним і списання його в установленому порядку, коли таке майно відсутнє або не з’являються інші особи, які вступають у права спадщини незалежно від часу набуття таких прав.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, визначеного у цій статті, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

67.2. Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо:

припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

67.3. У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах.

Порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом державної податкової служби.

67.4. Договори про спільну діяльність знімаються з обліку в органах державної податкової служби після їх припинення, розірвання, закінчення строку дії такого договору чи після досягнення мети, для якої вони були укладені, визнання їх недійсними у судовому порядку.

Порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Підставою для зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичної особи, її відокремлених підрозділів є здійснення реєстраційних дій щодо припинення юридичної особи та/або закриття її відокремленого підрозділу, результатом чого є повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах.

У випадку припинення платника податків — юридичної особи шляхом реорганізації його непогашені податкові зобов’язання чи борг переходять (розподіляються) до юридичних осіб — правонаступників реорганізованої юридичної особи у порядку, визначеному Податковим кодексом.

У випадку припинення платника податків — юридичної особи шляхом ліквідації його непогашені податкові зобов’язання чи борг погашаються за рахунок активів засновників або учасників такої особи відповідно до закону (у межах повної або додаткової відповідальності), а в разі ліквідації відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок головної юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку та збору, щодо якого виникло податкове зобов’язання або податковий борг її відокремленого підрозділу.

Для самозайнятих осіб підставами для зняття з обліку є:

— визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності — з дати набрання чинності відповідного рішення суду;

— смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісти відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

— внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;

— реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі;

— закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ;

— заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність;

— наявність обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством;

— анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Зняття з обліку самозайнятих осіб здійснюється за відсутності податкового боргу або в разі його погашення за рахунок майна зазначеної фізичної особи, що переходить за правом спадщини у власність інших осіб. Якщо таке майно відсутнє або не з’являються інші особи, які вступають у права спадщини незалежно від часу набуття таких прав, такий податковий борг визнається безнадійним і списується в установленому порядку.

У всіх інших випадках непогашені після ліквідації платника податків грошові зобов’язання та податковий борг визнаються безнадійним і списуються у порядку, встановленому КМ України.

Зняття з обліку може відбуватися як за ініціативою платника, так і податкового органу в процесі судового оскарження. Податковим кодексом органам державної податкової служби надано право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо:

— припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців;

— відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців;

— скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Згідно з чинним законодавством причинами заперечень органу державної податкової служби щодо здійснення державної реєстрації припинення платника податків можуть бути:

— неможливість проведення документальної перевірки із зазначенням обґрунтованих обставин, які підтверджують неможливість її проведення;

— наявність податкового боргу, грошових зобов’язань, щодо яких проводиться адміністративне або судове оскарження, грошових зобов’язань та податкового боргу та несплати податку з доходів фізичних осіб із сум доходів, нарахованих (виплачених) найманим працівникам;

— наявність об’єктів оподаткування або об’єктів, пов’язаних із оподаткуванням, зокрема, земельних ділянок, які надані у власність або користування юридичній особі чи для здійснення підприємницької діяльності фізичній особі — підприємцю;

— наявність судових спорів між платником податків та органом державної податкової служби чи кримінальних справ за фактами умисного ухилення від сплати податків, зборів, вчинених службовими особами юридичної особи чи фізичною особою — підприємцем;

— неповернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) платником податків або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки;

— наявність в органів державної податкової служби даних про непогашені платником податків іноземні кредити, залучені державою або під державні гарантії;

— неподання юридичною особою копії ліквідаційного балансу, передавального акта або розподільчого балансу, складеного комісією з припинення (ліквідаційною комісією, ліквідатором), або фізичною особою — підприємцем виписки про рух коштів на рахунках, які на дату завершення документальної перевірки фізичної особи — підприємця не були закриті;

— відсутність повідомлень від фінансових установ про закриття всіх рахунків такого платника податків, у тому числі відкритих через відокремлені підрозділи;

— неповернення до органу державної податкової служби оригіналів документів, що видані платнику податків та його відокремленим підрозділам (свідоцтва, патенти, довідки за ф. № 4-ОПП, інші довідки тощо) і підлягають поверненню відповідно до законодавства, а також засвідчених копій цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби;

- інші заперечення відповідно до законодавства в межах повноважень органів державної податкової служби.

Підставою для зняття з обліку в органах державної податкової служби договорів про спільну діяльність та угоди про розподіл продукції є факт їх припинення, розірвання, закінчення строку дії чи факт досягнення мети, для якої вони були укладені, а також визнання їх недійсними у судовому порядку.

Стаття 68. Інформація, що подається для обліку платників податків органами державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та іншими органами

68.1. Орган державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації такої особи, державної реєстрації припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, внесення будь-яких інших записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців повинен передати відповідному органу державної податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення реєстраційних дій, передбачених законом.

68.2. Органи, що здійснюють реєстрацію незалежної професійної діяльності або видають дозволи на право самостійного провадження такої діяльності, зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості з документа, що підтверджує право на провадження такої діяльності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

68.3. Органи, що ведуть облік або реєстрацію рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування, зобов’язані повідомляти про власників та/або користувачів такого рухомого майна та інших активів, розміщених на відповідній території, або про транспортні засоби, зареєстровані у цих органах, та їх власників органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Порядок такого повідомлення встановлює Кабінет Міністрів України.

68.4. Державні органи повинні подавати органам державної податкової служби іншу інформацію у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами України.

З метою обліку платників податків в органах державної податкової служби орган державної реєстрації подає відповідному органу державної податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення відповідних реєстраційних дій (це стосується державної реєстрації особи, державної реєстрації припинення діяльності, внесення змін до реєстраційних даних тощо). Така інформація подається не пізніше наступного робочого дня з дати вчинення реєстраційної дії.

Обов’язок щодо надання органам податкової служби відомостей з документів про реєстрацію незалежної професійної діяльності або видачі дозволу на право самостійного провадження такої діяльності стосується органів, які видають такі документи. Зазначені відомості подаються щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Обов’язок щодо надання органам податкової служби інформації про власників та/або користувачів рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування і розміщені на відповідній території, розповсюджується на органи, які ведуть реєстрацію та облік таких активів. Це стосується і власників транспортних засобів, зареєстрованих у відповідних органах.

Зазначена інформація подається в порядку, встановленому КМУ, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

У випадках, передбачених законодавством, державні органи зобов’язані подавати органам податкової служби також іншу інформацію про платників податків.

Стаття 69. Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах

69.1. Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків — юридичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, фізичним особам — підприємцям та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах.

69.2. Банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків — юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків, протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

У разі відкриття або закриття рахунка платника податків — банку, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, повідомлення надсилається в порядку, визначеному цим пунктом, лише в разі відкриття або закриття кореспондентського рахунка.

У разі відкриття або закриття власного кореспондентського рахунка банки зобов’язані надіслати повідомлення до органу державної податкової служби, в якому обліковуються, в строки, визначені цим пунктом.

69.3. Орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунка на облік із зазначенням підстав.

69.4. Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків, визначеного пунктом 69.1 цієї статті (крім банку), у банках та інших фінансових установах є дата отримання банком або іншою фінансовою установою повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби.

69.5. Порядок подання та форма і зміст повідомлень про відкриття/ закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах, перелік підстав для відмови органів державної податкової служби у взятті рахунків на облік визначаються центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідними державними органами, які регулюють діяльність фінансових установ.

69.6. Банки та інші фінансові установи за невиконання норм цієї статті несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом.

Абзац другий виключено.

69.7. Фізичні особи — підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах. Якщо такі документи не надано, банки та інші фінансові установи мають право не відкривати рахунки. У разі відкриття рахунків особам без наявності документів, що підтверджують взяття їх на облік у податкових органах як платників податків, банки та інші фінансові установи несуть відповідальність, передбачену Податковим кодексом.

Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби визначається центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідними державними органами, які регулюють діяльність фінансових установ.

Банки та інші фінансові установи зобов’язані повідомляти у встановленому порядку про відкриття або закриття рахунків платників податків органи податкової служби, в яких такі платники взяті на податковий облік. Для цього Національний банк України, банки протягом трьох робочих днів з дня проведення операції відкриття/закриття рахунків платників податків та відкриття/закриття власних кореспондентських рахунків (включаючи день відкриття/закриття) подають відомості про це в електронному вигляді засобами електронної пошти Національного банку України на адресу органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з використанням відповідних засобів захисту інформації та засобів електронного цифрового підпису. Передача інформації від органів ДПС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі до органів ДПС районного рівня здійснюється за допомогою корпоративної електронної пошти органів ДПС з використанням захищеного відповідно до законодавства каналу зв’язку.

Органи Державного казначейства України подають зазначене повідомлення у порядку, визначеному для банків, використовуючи засоби, передбачені Порядком взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.

Іншими фінансовими установами зазначене повідомлення подається в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ або у паперовому вигляді протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день відкриття/закриття) або надсилаються поштою з повідомленням про вручення на адресу органу ДПС, у якому платник податків обліковується.

У разі неможливості подання з технічних причин повідомлення в електронному вигляді банками та органами Державного казначейства України таке повідомлення може бути надано або надіслано поштою з повідомленням про вручення в паперовому вигляді з дотриманням встановлених термінів.

Якщо банки та інші фінансові установи не надіслали повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків до органів податкової служби, в яких платники взяті на облік, то вони несуть відповідальність, передбачену Податковим кодексом.

Орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунку зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунку на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунку на облік із зазначенням підстав. Підставою для відмови в узятті органом ДПС рахунку на облік можуть бути:

— відсутність платника податків на обліку в органі ДПС;

— наявність у Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;

— наявність у Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків-юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про відкриття такого рахунку іншому платнику податків або зазначеному платнику податків, але з іншою датою операції;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про такий рахунок, яка збігається з реквізитами, що надійшли від фінансової установи в повідомленні про відкриття рахунку;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про видачу платнику податків, щодо якого надійшла інформація про відкриття рахунку, довідки про відсутність заборгованості по податках та зборах, яка видається платнику податків за умови закриття всіх рахунків для закінчення процедури державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

— наявність судового рішення щодо заборони взяття рахунків на облік в органах ДПС;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про закриття такого рахунку (крім рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства України);

— невідповідність інформації щодо податкового номера або серії та номера паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, а повідомила про це відповідний орган ДПС і має відмітку у паспорті, найменування (прізвище, ім’я, по батькові), податкової адреси платника податків, поданої у повідомленні, цим відомостям ДРФО, Єдиного державного реєстру та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб.

Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків (крім банку) у банках та інших фінансових установах, залежно від засобів інформаційного обміну, є дата однієї з подій, що настала першою: отримання банком чи фінансовою установою електронного файла-відповіді з відміткою про взяття рахунку на облік в органі ДПС або реєстрації отримання банком чи фінансовою установою паперового корінця повідомлення з відміткою про взяття рахунку на облік в органі ДПС.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки.

Стаття 70. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків

70.1. Центральний орган державної податкової служби формує та веде Державний реєстр фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:

громадянами України;

іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні;

іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Облік фізичних осіб — платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

70.2. До облікової картки фізичної особи — платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація:

70.2.1. прізвище, ім’я та по батькові;

70.2.2. дата народження;

70.2.3. місце народження (країна, область, район, населений пункт);

70.2.4. місце проживання, а для іноземних громадян — також громадянство;

70.2.5. серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.

70.3. До інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб:

70.3.1. джерела отримання доходів;

70.3.2. об’єкти оподаткування;

70.3.3. сума нарахованих та/або отриманих доходів;

70.3.4. сума нарахованих та/або сплачених податків;

70.3.5. інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

70.4. До Державного реєстру вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб — підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

70.4.1. дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

70.4.2. інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

70.4.3. місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою — підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

70.4.4. види діяльності;

70.4.5. громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства, — для іноземців;

70.4.6. системи оподаткування із зазначенням періодів її дії.

70.5. Фізична особа — платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи — платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа — платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов’язана особисто подати відповідному органу державної податкової служби повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред’явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи — платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, — органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи — платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) використовуються дані паспорта.

Форма облікової картки фізичної особи — платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) і порядок їх подання встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

70.6. Органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ зобов’язані подавати відповідним органам державної податкової служби інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи — платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Порядок подання такої інформації та взаємодії суб’єктів інформаційних відносин визначається Кабінетом Міністрів України.

70.7. Фізичні особи — платники податків зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом державної податкової служби.

70.8. Про проведення державної реєстрації фізичної особи — платника податків у Державному реєстрі та внесення змін до даних, які містяться у Державному реєстрі, центральний орган державної податкової служби інформує орган державної податкової служби:

70.8.1. за місцем обліку фізичної особи;

70.8.2. за місцем проживання фізичної особи;

70.8.3. за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування фізичної особи.

70.9. За зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті.

У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Порядок формування реєстраційного номера облікової картки платника податків визначається та затверджується центральним органом державної податкової служби.

Форма документа і порядок його видачі встановлюються центральним органом державної податкової служби.

70.10. Органом державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — платника податків на прохання такої особи до паспорту можуть бути внесені (сьома, восьма або дев’ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру.

70.11. У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці або повідомленні (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) фізичній особі може бути відмовлено у реєстрації та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк реєстрації.

70.12. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами — підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі:

70.12.1. виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов’язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи;

70.12.2. укладення цивільно-правових договорів, предметом яких є об’єкти оподаткування та щодо яких виникають обов’язки щодо сплати податків і зборів;

70.12.3. відкриття рахунків у банках або інших фінансових установах, а також у розрахункових документах під час здійснення фізичними особами безготівкових розрахунків;

70.12.4. заповнення фізичними особами, визначеними у пункті 70.1 цієї статті, митних декларацій під час перетину митного кордону України;

70.12.5. сплати фізичними особами податків і зборів;

70.12.6. проведення державної реєстрації фізичних осіб — підприємців або видачі таким особам спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на провадження деяких видів господарської діяльності, а також реєстрації незалежної професійної діяльності;

70.12.7. реєстрації майна та інших активів фізичних осіб, що є об’єктом оподаткування, або прав на нього;

70.12.8. подання органам державної податкової служби декларацій про доходи, майно та інші активи;

70.12.9. реєстрації транспортних засобів, що переходять у власність фізичних осіб;

70.12.10. оформлення фізичним особам пільг, субсидій та інших соціальних виплат з державних цільових фондів;

70.12.11. в інших випадках, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами.

70.13. Документи, пов’язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

70.14. Орган державної податкової служби зазначає реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) у всіх повідомленнях, що надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає реєстраційний номер своєї облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) в усіх звітних або інших документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.

70.15. Відомості з Державного реєстру:

70.15.1. використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України;

70.15.2. є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб — підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

70.16. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), зокрема:

70.16.1. органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи та фізичні особи — підприємці, податкові агенти — про дату прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, а також інформацію, передбачену статтею 51 цього Кодексу;

70.16.2. органи внутрішніх справ — про фізичних осіб, які зареєстрували своє місце проживання у відповідному населеному пункті чи які зняті з реєстрації в такому населеному пункті, про зміну фізичними особами прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження, транспортні засоби, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також про втрачені, викрадені паспорти у п’ятиденний строк від дня надходження відповідних заяв від фізичних осіб та про паспорти померлих громадян щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.3. органи державної реєстрації морських, річкових та повітряних суден — про судна, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.4. органи державної реєстрації актів цивільного стану — про фізичних осіб, які померли (для закриття облікових карток), щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.5. органи, що здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної, адвокатської, іншої незалежної професійної діяльності та видають свідоцтва про право на провадження такої діяльності, — про видачу або анулювання реєстраційного посвідчення — у п’ятиденний строк від дня провадження відповідної дії;

70.16.6. органи державної реєстрації прав — про оподатковуване нерухоме майно, щодо якого у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.7. органи опіки і піклування, виховні, лікувальні заклади, заклади соціального захисту населення та інші заклади, що відповідно до законодавства здійснюють опіку, піклування або управління майном підопічного, зобов’язані повідомляти про встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіку, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управління майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми, а також про подальші зміни, пов’язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном, в органи державної податкової служби за місцем свого перебування не пізніше, як протягом п’яти календарних днів від дня прийняття відповідного рішення;

70.16.8. інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування — інформацію про інші об’єкти оподаткування.

70.17. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності цим Кодексом зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків — фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Кодексом, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Усі фізичні особи — платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків.

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки та інші обов’язкові платежі. До нього вноситься інформація про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Державний реєстр формує та веде центральний орган державної податкової служби, який є його розпорядником та адміністратором.

Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Складовою Державного реєстру є окремий реєстр Державного реєстру, до якого вноситься інформація про фізичних осіб — громадян України, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру не за реєстраційним номером облікової картки, а за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта громадянина України без використання. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Фізична особа — платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки повинна подати відповідне повідомлення до органу державної податкової служби необхідні відомості для її обліку у реєстрі.

До облікової картки та повідомлення вноситься така інформація:

— прізвище, ім’я та по батькові;

— дата народження;

— місце народження (країна, область, район, населений пункт);

— місце проживання, а для іноземних громадян-також громадянство;

— серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий документ.

До Державного реєстру включається така інформація:

1. Реєстраційні дані фізичних осіб з облікових карток (повідомлень, заяв).

2. Дані про фізичних осіб (джерела отримання доходів; об’єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/ або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків).

3. Відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб — підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема:

— дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

- інформація про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

— місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою-підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

— види діяльності;

— громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства, — для іноземців;

— системи оподаткування із зазначенням періодів її дії.

Фізичні особи — платники податків, для яких раніше не формувалася облікова картка платника податків та які не включено до Державного реєстру, беруться на облік у податкових органах незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент).

Фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася Облікова картка та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби Облікову картку за формою № 1ДР (додаток 1), яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу та містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство.

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу, та засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову цього документа. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства здійснюється після виконання вимог Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.95 № 1074 (зі змінами).

Облікова картка фізичної особи може бути подана через законного представника чи уповноважену особу за наявності паспортного документа цієї особи та паспортного документа або його ксерокопії фізичної особи, яка реєструється, а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі. Для реєстрації іноземців та осіб без громадянства додатково подається засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову паспортного документа іноземця чи особи без громадянства.

Облікові картки неповнолітніх фізичних осіб подаються одним із батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності свідоцтва про народження дитини та паспортного документа одного із батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника). Якщо свідоцтво про народження дитини видане не українською мовою, необхідно подати засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад свідоцтва на українську мову.

Громадяни України, які виїхали за її межі і не можуть особисто прибути до відповідного органу державної податкової служби в Україні, у разі виникнення необхідності у реєстрації в Державному реєстрі та/або отриманні документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, можуть направити поштою на адресу центрального органу державної податкової служби України облікову картку для реєстрації у Державному реєстрі. Підпис громадянина України на обліковій картці має бути засвідчений дипломатичним представництвом або консульською установою України за місцеперебуванням громадянина України за кордоном. Аналогічно має бути оформлена довіреність на отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі. Посвідчення підпису на обліковій картці або довіреності має бути проведене відповідно до Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за № 1649/10248.

Фізична особа, яка раніше не подавала облікову картку і відомості про яку не включено до Державного реєстру та яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов’язана особисто подати відповідному органу державної податкової служби повідомлення за формою, яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред’явити паспорт громадянина України.

Форма картки та повідомлення встановлюється центральним органом державної податкової служби. Якщо зазначені документи надсилаються до органу державної податкової служби рекомендованим листом, підпис фізичної особи на них повинен бути засвідчений у нотаріальному порядку. Реєстрація фізичних осіб здійснюється у податковому органі за місцем проживання чи місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування (для особи, яка не має постійного місця проживання). Фізичні особи — іноземці та особи без громадянства подають облікову картку до органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

За достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі, відповідальність несе фізична особа, що її подає.

У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці або повідомленні фізичній особі може бути відмовлено в реєстрації та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк реєстрації.

Для своєчасного внесення змін до облікової картки державні органи повинні подавати в податкову службу відповідну інформацію про зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи — платника податків.

Про зміну даних, які вносяться до облікової картки (повідомлення), фізичні особи повинні повідомляти органи ДПС протягом місяця після таких змін шляхом подання заяви за формою та у порядку, що визначені центральним органом державної податкової служби України. Внесення змін до даних у Державному реєстрі здійснює ДПС України та повідомляє відповідні органи податкової служби за місцем обліку, проживання чи отримання доходів фізичною особою.

Після реєстрації в Державному реєстрі за зверненням фізичної особи, її законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, за формою та у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби). У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Органом державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи на прохання такої особи до паспорта громадянина України можуть бути внесені (сьома, восьма або дев’ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру за встановленою формою.

За зверненням фізичної особи, яка подала повідомлення для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган державної податкової служби після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім’ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев’ята сторінка) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) використовується в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Документи, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

Відомості з Державного реєстру використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України та є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ зобов’язані подавати відповідним органам державної податкової служби інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України. Інформація надається із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платників податків безоплатно податковим органам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Така інформація, зокрема, стосується:

— дати прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб;

— реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання у відповідному населеному пункті;

— зміни прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження,

— транспортних засобів, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— морських, річкових та повітряних суден, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— смерті фізичних осіб;

— видачі або анулювання реєстраційного посвідчення незалежної професійної діяльності;

— оподатковуваного нерухомого майна, щодо якого у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіки, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управління майном фізичних осіб, визнаних судом безвісти відсутніми, а також про подальші зміни, пов’язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном.

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Відповідно цього необхідності здійснювати перереєстрацію в новому реєстрі немає. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності Податковим кодексом України зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків — фізичних осіб, а довідки про присвоєння ідентифікаційного номера не підлягають обов’язковій заміні і є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.

Стаття 71. Визначення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби

71.1. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби — комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» інформація — будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Джерелами інформації є передбачені або встановлені чинним законодавством носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію.

Система органів державної податкової служби України спирається на інтелектуальну інформацію, до якої належить економічна, правова, соціальна, статистична та інші види інформації.

До особливостей інформації в органах державної податкової служби можна віднести наявність суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин. Суб’єктами інформаційних відносин у процесі діяльності податкової служби є співробітники податкової служби, уповноважені на ведення цієї діяльності. Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузях економіки, міжнародній, соціальній та інших сферах. Ефективне інформаційне забезпечення залежить від відповідної інформаційної системи органів державної податкової служби України.

Основою інформаційно-аналітичного забезпечення державної податкової служби є інформаційна діяльність. Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

При створенні інформаційно-аналітичної системи органів державної служби її основними елементами є бази даних; системи обробки даних (у системах прийняття рішення); автоматизовані робочі місця, які реалізують свою роботу на базі сучасних електронно-обчислювальних машин та засобів зв’язку. Первинними елементами інформаційно-аналітичної системи є периферійні об’єктно-спеціалізовані автоматизовані інформаційні підсистеми.

Дієвим способом вирішення проблем здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби є запровадження відповідного комплексу, який передбачає подання, приймання та комп’ютерну обробку податкової звітності та реєстрів податкових накладних в електронному вигляді, створення електронних реєстрів податкових накладних та використання аналітичних процедур для всебічного та оперативного аналізу даних податкової звітності.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби є, фактично, одним із способів здійснення податкового контролю.

Створення інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної податкової служби як цілісної системи, спрямованої на загальний аналіз результатів господарської діяльності платників податків, забезпечить покращання адміністрування, дозволить спрямувати податковий контроль на тих платників податків, які ухиляються від виконання податкового обов’язку, і зменшити навантаження на сумлінних платників податків.

Стаття 72. Збір податкової інформації

72.1. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла:

72.1.1. від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація:

72.1.1.1. що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах;

72.1.1.2. що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

72.1.1.3. про фінансово-господарські операції платників податків;

72.1.1.4. про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

72.1.2. від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація:

72.1.2.1. про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати;

72.1.2.2. про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

72.1.2.3. що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

72.1.2.4. про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

72.1.2.5. про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема:

найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

вид дозвільного документа;

вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

дату видачі дозвільного документа;

строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення);

сплату належних платежів за видачу дозвільного документа;

перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

72.1.2.6. про експортні та імпортні операції платників податків;

72.1.3. від банків, інших фінансових установ — інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

72.1.4. від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

72.1.5. від підрозділів податкової служби та митних органів — за результатами податкового контролю;

72.1.6. для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку.

Податкова інформація — це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності й необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій. Порядок подання податкової інформації органам державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України. Система податкової інформації, її джерела та режим визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Податкова інформація надається органам державної податкової служби періодично або за окремим письмовим запитом таких органів у безоплатному порядку.

Кодексом визначено, що податкова інформація надходить від різних джерел: платників податків та податкових агентів, від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ, від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; від підрозділів податкової служби та митних органів.

У Кодексі визначено виключний перелік інформації, який надається платниками податків та податковими агентами, яка обробляється, зберігається та може використовуватись у діяльності контролюючих органів. Це інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронному вигляді копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронному вигляді, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України збирається інформація про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (за наявності), за якими його можна ідентифікувати. За результатами здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та Національний банк України направляють інформацію до податкових органів про результати здійснення такого контролю. Для забезпечення діяльності податкових органів використовується інформація, що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування. Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень. Органи місцевого самоврядування мають право, в межах своєї компетенції, визначеної Кодексом, встановлювати ставки місцевих податків, зборів, надавати певні податкові пільги. Інформація про такі встановлені ставки місцевих податків, зборів та надані податкові пільги також надається податковим органам для використання цієї інформації в діяльності податкової служби. Крім того, надається інформація про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, які видаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Національним банком України. Крім того, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація про експортні та імпортні операції платників податків, яка надається відповідними державними органами.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби може бути використана інформація від банків, інших фінансових установ про наявність та рух коштів на рахунках платника податків.

Крім того, в роботі податкової служби може використовуватись інформація про результати контрольно-перевірочної роботи контролюючих органів.

Передбачено надходження податкової інформації і від інших джерел, яка може бути використана для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби.

Пунктом 72.1.2.5 статті 72 передбачено, зокрема, що дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності повинні містити наступні обов’язкові реквізити:

— найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

— податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

— вид дозвільного документа;

— вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

— дату видачі дозвільного документа;

— строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення). Така інформація надається органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Національного банку України, які видають зазначені дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності в межах своєї компетенції.

Кодекс надає чіткий перелік відомостей, інформація про які повинна надаватися до податкової служби в обов’язковому порядку.

Передбачається, що для здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби може бути також використана й інша інформація, яка не зазначена в переліку, але надійшла до податкових органів з ініціативи джерела інформації або за запитом податкового органу.

Водночас, згідно з Кодексом, якщо за наслідками отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, це є підставою документальної позапланової виїзної перевірки (пункт 78.1.1 пункт 78.1 статті 78). Відповідно, не може бути джерелом податкової інформації інформація, що є суб’єктивною, або поширюватися з метою дискредитації того чи іншого платника податків. Тому в Податковому кодексі України акцентовано увагу на тому, що податковою інформацією можна вважати виключно ту інформацію, яка офіційно оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, тобто публічна інформація. Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію органами державної податкової служби та недопущенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Обмеження доступу до податкової інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися державною податковою службою — розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися державною податковою службою — розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 73. Отримання податкової інформації органами державної податкової служби

73.1. Інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається органам державної податкової служби періодично або на окремий письмовий запит органу державної податкової служби у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу.

73.2. До інформації, що надається періодично, належить інформація, визначена у підпунктах 72.1.1.1, 72.1.1.2, 72.1.1.3 (в частині обов’язку платника податків надавати розшифровку податкового кредиту та податкових зобов’язань у розрізі контрагентів, передбачених розділом V цього Кодексу), 72.1.1.4, 72.1.2.1, 72.1.2.3, 72.1.2.4, 72.1.2.5, 72.1.2.6 підпункту 72.1.2, підпункті 72.1.5 статті 72 цього Кодексу.

У разі коли іншими розділами цього Кодексу не визначено інші строки надання такої інформації:

73.2.1. інформація, зазначена у підпунктах 72.1.2.1 та 72.1.2.5 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щомісяця протягом 10 календарних днів місяця, що настає за звітним;

73.2.2. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.3 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом 10 календарних днів з дня подання такої звітності відповідному органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень;

73.2.3. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.4 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами місцевого самоврядування не пізніше 10 календарних днів з дати набрання чинності відповідним рішенням;

73.2.4. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.6 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи у строк, визначений спільним наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи та центрального органу державної податкової служби України, але не рідше ніж кожні 10 календарних днів.

Порядок подання інформації органам державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України.

73.3. Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб’єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов’язку надавати відповідь на такий запит.

Інформація на запит органу державної податкової служби надається Національним банком України, іншими банками безоплатно у порядку і обсягах, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

73.4. Інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачені пунктом 73.3 цієї статті, банками та іншими фінансовими установами контролюючим органам за рішенням суду. Для отримання такої інформації контролюючий орган звертається до суду.

73.5. З метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб’єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб’єкту господарювання у десятиденний термін.

Інформація органам державної податкової служби надається на безоплатній основі. Періодичність надання такої інформації встановлюється Кодексом. Крім того, інформація може бути надана на письмовий запит податкового органу.

Періодична інформація надається джерелом такої інформації самостійно у визначений законом час.

Так, щомісячно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом десяти календарних днів місяця, що настає за звітним, надається інформація про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами.

Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом 10 календарних днів з дня подання звітності надається інформація, що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків до відповідних органів.

Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування надається інформація до податкових органів про встановлені ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги в терміни не пізніше десяти календарних днів з дати набрання чинності відповідного рішення.

Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень.

З періодичністю не рідше ніж кожні десять календарних днів митними органами надається інформація про експортні та імпортні операції платників податків.

Крім того, Кодексом можуть бути встановлені інші строки для подання періодичної інформації. Так, наприклад, у розділі 15 Податкового кодексу України визначено, що центральним органом з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку двічі на рік: до 1 березня та до 1 вересня поточного року подається перелік користувачів радіочастотного ресурсу.

Порядок надання періодичної інформації визначається КМ України.

Крім періодичної форми отримання податкової інформації, є форма за запитом контролюючого органу. Органам державної податкової служби надано право звернення до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації, необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

При підготовці запитів щодо отримання податкової інформації необхідно дотримуватися певних умов:

— запит підписується керівником або заступником керівника органу державної податкової служби;

— запит повинен містити перелік інформації, яка запитується,

— запит повинен містити перелік документів, що підтверджують інформацію;

— у запиті повинні бути визначені підстави для його надіслання.

Письмовий запит направляється платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності однієї з підстав:

— за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

— для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

— в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит повинен бути надісланий поштою — листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку відповідному адресату.

Платників податків та інші суб’єкти інформаційних відносин за запитом зобов’язані надати таку інформацію в місячний термін. Причиною відмови в наданні податкової інформації може бути неналежним чином оформлений запит. У разі неналежно оформленого запиту платник податків звільняється від обов’язку надання податкової інформації.

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Національний банк України, банки надають інформацію безоплатно в порядку та обсягах, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до зазначеного закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками з письмового дозволу власника такої інформації або органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Вимога відповідного податкового органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Інша, необхідна для здійснення контрольних функцій інформація надається виключно за рішенням суду.

Спеціальний запит про одержання або надання інформації з-за кордону — це запит про інформацію, яка може бути надана в результаті перевірки або розслідування дій платника податку щодо ухилення від сплати податків та інших порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Державної податкової служби України, Державною податковою службою України іноземному партнеру або іноземним партнером — Державній податковій службі України. Спеціальний запит робиться у випадку, коли факти підтверджують, що необхідна інформація знаходиться за межами України, і всі зусилля одержати цю інформацію з джерел в Україні не призвели до бажаного результату.

Форма та зміст спеціального запиту про одержання або надання інформації з-за кордону встановлюється міжнародним договором. У випадку, коли форму та зміст спеціального запиту не встановлено, вони можуть бути встановлені за взаємною домовленістю компетентних органів та виконуються Державною податковою службою України лише за наявності міжнародних договорів, якими передбачено обмін інформацією.

Відповідно до п. 73.5 статті 73, з метою отримання або підтвердження податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки. Зустрічною звіркою вважається зіставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками. Вони проводяться виключно для отримання або підтвердження податкової інформації. Відповідно, за результатами такої зустрічної перевірки не може бути донараховано податки, збори, пені, штрафні санкції, не може бути притягнуто платника податків до відповідальності.

Результати зустрічної звірки можуть бути використані виключно як підтвердження чи спростування наявної податкової інформації, для збору необхідних даних тощо. Результат зустрічної звірки оформлюється відповідною довідкою, яка надається суб’єкту господарювання, з яким проводилась звірка щодо платника податків у десятиденний термін. Довідка про проведення зустрічної звірки підлягає реєстрації в органах державної податкової служби (як ініціатора проведення зустрічних звірок, так і виконавця). Матеріали зустрічної звірки направляються до контролюючого органу, який направив запит на проведення такої звірки для їх подальшої реалізації, та можуть бути використані в інформаційно-аналітичній діяльності податкових органів

Стаття 74. Обробка та використання податкової інформації

74.1. Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби.

74.2. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Податкова інформація є власністю держави і може використовуватись лише для визначених Податковим кодексом цілей. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби створюються відповідні інформаційні бази, перелік яких визначається Державною податковою службою України.

Інформація може зберігатись в електронному вигляді в електронних базах даних та на паперових носіях, які повинні зберігатись у визначених архівах. Окремі аналітичні матеріали, узагальнення, практика застосування, інші матеріали можуть знаходитись в окремих виконавців, у міру необхідності.

Персональна інформація про платників податків, яка знаходиться в інформаційних базах даних контролюючих органів, не може бути розголошена, оскільки за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки в ДПС України, визначаються відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Порядок надання податкової інформації іншим учасникам інформаційних відносин чітко регламентовано чинним інформаційним законодавством.

Державна податкова служба як розпорядник податкової інформації надає та оприлюднює інформацію, крім випадків, передбачених чинним інформаційним законодавством. З метою максимального спрощення процедури подання запиту та отримання податкової інформації визначено спеціальний структурний підрозділ, на який покладено функції щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації. Відкрита інформація, що перебуває у володінні ДПС України, розміщена на веб-сайті: www.sta.gov.ua.

Інформація на запит надається безкоштовно. Розмір фактичних витрат визначається ДПС України на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень, мають право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що перебуває у його володінні.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запит може бути поданий: на поштову адресу Державної податкової служби України, на електронну адресу: www.publicinfo@sta.gov.ua; факсом; за телефоном; в усній формі особисто посадовим особам спеціального структурного підрозділу ДПС України, на який покладено функції щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації, а також він може бути поданий особисто до структурного підрозділу ДПС України, на який покладено функцію щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації, в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідь на запит на інформацію надається у спосіб, обраний запитувачем, протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту відповідно до Інструкції щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання в ДПС України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

— необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

— надання інформації, що не відповідає дійсності;

— несвоєчасне надання інформації;

— навмисне приховування інформації;

— поширення відомостей, що не відповідають дійсності,

— безпідставна відмова від поширення певної інформації;

— використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

— розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

— порушення порядку зберігання інформації;

— навмисне знищення інформації;

— необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

— порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб’єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.

У процесі аналізу інформаційних матеріалів виробляються нові знання, на основі яких приймається управлінське рішення щодо подальшої діяльності. Передача, одержання, обробка та аналіз інформації й прийняття на їхній основі управлінських рішень мають місце при виконанні практично всіх функцій, покладених на органи державної податкової служби. Тому комунікаційні процеси (процеси обміну інформацією) і процеси прийняття відповідних рішень відіграють основну роль взаємопов’язаних між усіма ланками управління процесів.

Стаття 75. Види перевірок

75.1. Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки — цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

75.1.1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

75.1.2. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

75.1.3. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

До введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не проводиться фактична перевірка фізичної особи — підприємця, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, та юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Перш за все, необхідно звернути увагу, що перевірки, проведення яких урегульовано цим Кодексом, мають здійснювати не контролюючі органи, а виключно органи державної податкової служби. Водночас з’явилося посилання при визначенні документальної та фактичної перевірки на контроль органів державної податкової служби за дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Зрозуміло, що йдеться про такий аспект контролюючих відносин, який пов’язаний з податковими відносинами (визначення Фонду заробітної плати як елементу бази оподаткування; з’ясування кількості найманих працівників при переході на спеціальні режими оподаткування і т. д.). У самому загальному сенсі податкові перевірки можна класифікувати за декількома підставами:

1) за обсягом контрольованих дій (камеральні, документальні та фактичні);

2) залежно від періодичності проведення документальні перевірки (планові, позапланові). Планова перевірка являє собою перевірку, здійснювану відповідно до плану діяльності контролюючого органу. Як альтернатива планової податкової перевірки виступають перевірки, здійснювані контролюючими органами поза зв’язком із затвердженим планом проведення контролюючих дій — позапланові;

3) залежно від місця проведення документальні перевірки (виїзні та невиїзні).

Виїзна перевірка є перевіркою, що здійснюється за місцем перебування платника податків або за місцем розташування об’єкта, стосовно якого проводиться така перевірка, на підставі даних податкових декларацій та існуючих у податкових органах документів і відомостей про діяльність і майно платника податків і зборів, а також отриманих у нього документів і відомостей.

Невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Виходячи з цього, органи Державної податкової служби України мають проводити три види податкових перевірок: камеральні, документальні, фактичні. Різновидами документальних перевірок визначаються планові або позапланові, виїзні або невиїзні.

Камеральну перевірку законодавець пов’язує з двома принциповими ознаками: проведення її у приміщенні органу державної податкової служби та наявність як підстав виключно даних, що містяться в податкових деклараціях (розрахунках) платника податку.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Фактична перевірка характеризується деякими особливостями:

— здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності або розташування об’єктів права власності такого платника;

— проводиться щодо дотримання суб’єктами господарювання порядку здійснення вичерпного переліку видів діяльності та операцій;

— до таких видів діяльності належать: розрахункові операції, касові операції, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Стаття 76. Порядок проведення камеральної перевірки

76.1. Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

76.2. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Коментована стаття містить основні положення щодо порядку проведення камеральних перевірок. Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податку.

Єдиним місцем проведення камеральної перевірки є приміщення контролюючого органу. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок підсумкових сум податкових зобов’язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Особливістю камеральної перевірки є спрощений процесуальний порядок її проведення. Посадові особи контролюючого органу мають право здійснювати камеральну перевірку без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Законодавець не визначає підстав проведення камеральних перевірок, а це означає, що всі податкові декларації (розрахунки) підлягають камеральній перевірці. Відповідно до п. 86.2. ст. 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 Податкового кодексу України.

Стаття 77. Порядок проведення документальних планових перевірок

77.1. Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

77.2. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім — не частіше ніж раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Платники податків — юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

77.3. Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

77.4. Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

77.5. У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

77.6. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

77.7. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

77.8. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

77.9. Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані роботи контролюючого органу. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка, до якого відбираються платники, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Законодавець встановлює періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків. Ступінь ризику поділяється на високий, середній та незначний.

Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім — не частіше, ніж раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Платники податків — юридичні особи, у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Забороняється проведення документальних виїзних планових перевірок за окремими видами зобов’язань перед бюджетами. Виключення складають перевірки правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Обов’язковою умовою реалізації права контролюючого органу на проведення документальної виїзної планової перевірки платника податків є вручення під розписку платнику податків не пізніше, ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Якщо при плануванні різними контролюючими органами в одному звітному періоді проведення документальних планових перевірок одного й того самого підприємства, такі перевірки проводяться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 78. Порядок проведення документальних позапланових перевірок

78.1. Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

78.1.2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

78.1.3. платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

78.1.5. платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об’єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

78.1.6. виключено;

78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

78.1.9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

78.1.10. виключено;

78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

78.1.12. органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з’ясування під час перевірки питань, що повинні бути з’ясовані під час перевірки для винесення об’єктивноговисновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби, якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та у порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України.

78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

78.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

78.6. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

78.7. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

78.8. Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Документальна позапланова виїзна перевірка є найбільш ефективним методом податкового контролю, що дозволяє виявляти порушення податкового законодавства.

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі поданих податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться з метою виявлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, в т. ч. щодо здійснення господарської діяльності без державної реєстрації, приховування трудових відносин із найманою особою.

Документальна позапланова виїзна перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби.

Однією з основних гарантій прав платників податків при здійсненні заходів податкового контролю є законодавче встановлення вичерпного переліку підстав проведення документальних виїзних позапланових перевірок. Пунктом 78.2. ст. 78 визначено, що документальна виїзна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

4) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

5) платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення — рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки та об’єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

6) розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

7) платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. У такому разі документальна позапланова виїзна перевірка проводиться виключно щодо правомірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

8) щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

9) отримано постанову судді (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

10) органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з’ясування під час перевірки питань, що повинні бути з’ясовані під час перевірки для винесення об’єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

11) у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із Кодексом законів про працю України, а також провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

На перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи, не поширюються обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Податковим кодексом України.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають перевірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у порядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби. Виключення складають перевірки, пов’язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником органу державної податкової служби та оформлюється наказом.

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити, визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки, грошові зобов’язання.

Стаття 79. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки

79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

79.3. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

Коментована стаття визначає особливості проведення документальних невиїзних перевірок. Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Для проведення документальної невиїзної перевірки необхідним є прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення. Таке рішення може бути прийняте за наявності обставин для проведення документальної (планової або позапланової) перевірки, визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України, та відповідно до п. 79.2 коментованої статті оформлене наказом. Крім того, необхідною умовою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

Стаття 80. Порядок проведення фактичної перевірки

80.1. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

80.2. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами органів державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

80.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб’єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

80.9. Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

80.10. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття встановлює порядок проведення фактичних перевірок. Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактичні перевірки проводяться органами державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та у порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Фактична перевірка є формою оперативного податкового контролю, а тому здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) у разі, коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

2) у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

3) письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

4) неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх з нульовими показниками;

5) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків;

6) у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації;

7) у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій посадовими особами органів державної податкової служби може бути проведена контрольна розрахункова операція. Підпунктом 20.1.9. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі, що виконують трудові функції на умовах випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин саме з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дозволяють її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, яка фактично здійснює розрахункові операції.

Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитись хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб’єкта господарювання або його представника та/або особами, які фактично здійснюють господарські операції.

Стаття 81. Умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок

81.1. Посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби;

копії наказу про проведення перевірки;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п’ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

81.2. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

81.3. Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи — платники податків під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов’язані виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Принцип законності при здійсненні податкового контролю вимагає від органів державної податкової служби суворого дотримання процедурного порядку реалізації контрольних заходів. При проведенні документальних виїзних та фактичних перевірок органами державної податкової служби основними елементами процедурного порядку є підстави проведення перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення.

Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених Податковим кодексом України, та фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених Податковим кодексом України та за умови пред’явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначається:

— дата видачі;

— найменування органу державної податкової служби;

— реквізити наказу про проведення відповідної перевірки;

— найменування та реквізити суб’єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється);

— мета;

— вид (планова або позапланова);

— підстави;

— дата початку та тривалість перевірки;

— посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку в такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Непред’явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред’явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

На інших підставах відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки не дозволяється.

При пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, ім’я, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку, посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

У випадку відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт про відмову від допуску до проведення перевірки.

Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах прав і повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи — платники податків під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов’язані виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

Стаття 82. Строки проведення виїзних перевірок

82.1. Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків — не більш як на 10 робочих днів.

82.2. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — не більш як на 5 робочих днів.

82.3. Тривалість перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є:

82.3.1. заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

82.3.2. змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.

82.4. Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов’язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів.

Коментована стаття встановлює строки проведення різних видів перевірок.

Тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати тридцяти робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — десяти робочих днів, інших платників податків — двадцяти робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Тривалість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на десять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на два робочих дня, інших платників податків — п’ять робочих днів.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати десять діб.

Продовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ять діб.

Підставами для подовження строку фактичної перевірки є:

1) заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

2) змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.

Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової та позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує тридцять робочих днів, а у випадку необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, що пов’язані з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів, перевірка може бути зупинена на строк.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати шістдесят календарних днів.

Стаття 83. Матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок

83.1. Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

83.1.2. податкова інформація;

83.1.3. експертні висновки;

83.1.4. судові рішення;

83.1.5. виключено;

83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суспільство та законодавство ставлять перед органами державної податкової служби завдання, при здійсненні яких має бути досягнута максимальна ефективність і результативність діяльності, а також реалізація інтересів держави.

У коментованій статті йдеться про підстави для висновків посадових осіб під час проведення перевірок. Під час проведення перевірок суб’єктів господарювання з питань дотримання норм податкового законодавства посадові особи органів державної податкової служби керуються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу», іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Нормою даної статті визначено підстави для висновків за результатами перевірок, серед яких на першому плані стоять документи, визначені Податковим кодексом.

Під документом слід розуміти засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності, пов’язані з оподаткуванням. Податковий документ — це будь-яке джерело інформації з питань нарахування обчислення та сплати податків, зборів та обов’язкових платежів.

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об’єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереження, пошуку, поширення та використання документної інформації в суспільстві.

На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ІБО).

Згідно зі стандартом ІБО інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об’єкти, які можуть бути використані для передавання податкової інформації.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94: «Документ — записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності».

ДСТУ 3017-95: «Документ — матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі».

ДСТУ 2732:2004: «Документ — інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі».

У статті 27 Закону України «Про інформацію» зазначається, що «Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві». Буквальний переклад слова «document» — свідоцтво, свідчення, посвідчення, джерело.

Документи розрізняють за структурними ознаками, вони можуть бути стандартні та нестандартні, що залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних факторів. Стандартні документи — це документи, що мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами. Нестандартні документи — створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки.

Нормою даної статті до підстав для висновку перевірки законодавець відніс також податкову інформацію.

У розумінні ст. 72 Податкового кодексу під податковою інформацією розуміється інформація, яка є у розпорядженні контролюючих органів або стала їм відома при виконанні ними своїх службових обов’язків в установленому законом порядку.

Як підстави для висновків перевірок суб’єктів господарювання — платників податків закріплені експертні висновки.

Експертні висновки є доказом, а тому вони мають бути чіткими, конкретними і зрозумілими як для контролюючого органу, так і для всіх учасників податкових відносин, а також слідчих та судових органів.

До підстав для висновків перевірок законодавець відніс також судові рішення. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Інші матеріали, отримані в порядку та спосіб передбачені цим Кодексом, або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби, можуть бути також підставами для висновків перевірок.

До інших матеріалів слід віднести речові докази, протоколи їх огляду тощо. Так, у разі призначення експертизи, вони можуть надаватися спеціалістам з метою їх дослідження та відбору зразків для її проведення.

Стаття 84. Проведення експертизи під час здійснення податкового контролю органами державної податкової служби

84.1. Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.

84.2. Експертиза призначається за заявою платника податків або за рішенням керівника (або його заступника) органу державної податкової служби, в яких зазначаються:

84.2.1. підстави для залучення експерта;

84.2.2. прізвище, ім’я та по батькові експерта;

84.2.3. реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль;

84.2.4. питання, поставлені до експерта;

84.2.5. документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд експерта.

84.3. Орган державної податкової служби, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов’язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи — з висновком експерта.

84.4. виключено.

84.5. Експерт має право ознайомлюватися з поданими йому матеріалами, які стосуються предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів.

Експерт має право відмовитися від надання висновку, якщо поданих матеріалів недостатньо або такий експерт не володіє необхідними знаннями для проведення зазначеної експертизи.

84.6. За надання завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий контроль, що входить до компетенції органів державної податкової служби, стосується діяльності різних галузей і потребує знань, які виходять за межі тих, якими повинні володіти посадові особи органів державної податкової служби.

Тому законодавець даною нормою визначив можливість призначення експертизи.

Експертиза — вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованими фахівцями, установами певного питання, явища, тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері господарської діяльності.

Головним призначенням експертизи під час проведення податкового контролю є якісна оцінка фахівцем всіх обставин, які виникли в процесі оподаткування.

Законодавець визначив, що експертиза проводиться, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.

Але поняття необхідності проведення експертизи в Податковому кодексі України не визначено. Вважаємо, що до таких випадків можна віднести: встановлення достовірності первинних — бухгалтерських документів; виявлення реальних господарських операцій, у тому числі визначення обсягу продукції, виробленої суб’єктом господарювання, підтвердження факту перебування цієї продукції в тому чи іншому місці та ін.

Під час проведення податкового контролю платнику податків надано право подати заяву про призначення експертизи, а керівнику органу податкової служби чи його заступнику — прийняти рішення про призначення експертизи.

Рішення про призначення експертизи має містити відомості, зокрема про підстави залучення експерта, назву установи, прізвище, ім’я та по батькові експерта; реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль; питання, поставлені до експерта; документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд.

Поставлені перед експертом питання та його висновок не повинні виходити за межі спеціальних знань експерта.

Найчастіше при податкових перевірках виникає необхідність у проведенні почеркознавських експертиз. Вони можуть бути призначені для перевірки справжності підпису на документі, щоб встановити, чи відповідає особа, яка підписала документ, тому, хто зазначений у розшифровці підпису.

Експерт, який одержав на дослідження зразок почерку керівника організації-контрагента та копії рахунків-фактур, у своєму висновку вправі відобразити, що його висновки про виконання підписів іншою особою носять ймовірний характер. Він може вказати, що вирішення питання про належність підписів на документах в категоричній формі можливо при дослідженні оригіналів документів і більшої кількості зразків почерку та підписів керівника організації-контрагента.

При необхідності податкові органи можуть розраховувати на проведення інших видів експертиз. Наприклад, будівельної для встановлення реальності виконання робіт, за які заплатило підприємство.

На орган державної податкової служби в особі керівника чи заступника покладено обов’язок ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи — з висновком експерта.

Під час проведення експертизи експерту надано право ознайомлюватися з поданими йому матеріалами, які стосуються предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів. За недостатності поданих матеріалів експерт має право відмовитися від надання висновку.

Коментованою нормою даного Кодексу передбачена відповідальність експерта за надання завідомо неправдивого висновку.

Встановлення відповідальності експерта на законодавчому рівні підвищує рівень об’єктивності та достовірності як проведеної експертизи, так і об’єктивності встановлення порушень під час здійснення податкового контролю.

Стаття 85. Надання платниками податків документів

85.1. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби у випадках, не передбачених цим Кодексом.

85.2. Платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків зобов’язаний також надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Для платників податків, які відповідно до цього пункту зобов’язані надавати інформацію в електронній формі, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов’язку подання її в електронній формі.

(Із змінами, внесеними підпунктом 26 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ, у частині порядку надання інформації в електронній формі набирають чинності з 01.01.2012 р.)

85.3. Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа органу державної податкової служби та платник податків (його представник).

85.4. При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов’язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

85.5. Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

85.6. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

85.7. Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

85.8. Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

85.9. У разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов’язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Статтею встановлена заборона для витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Посадові особи органів ДПС мають діяти лише в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законами України. Вимога про надання документів має бути обґрунтованою, містити посилання на обставини, що можуть бути підтверджені витребуваними документами. Платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Великі платники податків зобов’язані надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Перш ніж вимагати від платників податків подання інформації в електронній формі, законодавець надав центральному органу державної податкової служби право на встановлення загального формату та порядку подачі такої інформації.

У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов’язку подання її в електронній формі.

Під великим платником податків вважають юридичну особу, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

Відмова платника податків надати витребувані документи оформляється актом довільної форми, складеним посадовою особою органу ДПС, який приєднується до акта перевірки.

Норма статті визначає процедуру передачі документів, що містять комерційну таємницю. Так, документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням конкретної посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляється актом у довільній формі, який підписує посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник).

Статтею закріплюється право посадових осіб органу державної податкової служби отримувати у платників податків під час проведення перевірок належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських і бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів, порушення вимог іншого законодавства.

Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

Пункт 85.6 коментованої статті закріплює процедуру оформлення відмови платника від надання документів. Так, відмова платника чи його законних представників копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу оформляється актом у довільній формі, який засвідчує факт відмов. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Процедура отримання копій документів у платника податків передбачає оформлення посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби опису, копія якого має бути вручена під підпис платнику податків чи його представнику. У разі відмови останніх від підписання опису посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Пунктом 85.8 даної норми надано право посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пункт 85.9 статті покладає обов’язок на правоохоронні та інші органи надати для проведення перевірки контролюючому органу копії оригіналів первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, попередньо вилучених у платника, виконати вимоги іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Законодавець передбачив строк для виконання вищевказаного обов’язку, надавши контролюючим органам право на звернення із запитом до правоохоронних та інших органів і зобов’язав останніх протягом трьох робочих днів надати відповідні копії документів.

При цьому терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Стаття 86. Оформлення результатів перевірок

86.1. Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов’язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов’язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

86.2. За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

86.3. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв’язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт.

86.4. Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків або його законним представникам. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.

86.5. Акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.

У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами органу державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

86.6. Відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання.

86.7. У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов’язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного органу державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов’язковою. Такі заперечення є невід’ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов’язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

86.8. Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

86.9. У разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

86.10. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов’язань платника.

Перевірки оформляються актами або довідками, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків і їх законними представниками (у разі наявності).

При встановленні порушень податкового законодавства складається акт, а в разі відсутності порушень — складається довідка, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків, а також їх законними представниками (у разі наявності).

Нормою даної статті передбачено, що строк складання акта (довідки) не зараховується до строку проведення перевірки. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов’язаний підписати акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Нормою даної статті закріплений порядок оформлення органом державної податкової служби камеральної перевірки. Так, у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, які підписуються посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У статті закріплюються процедура оформлення матеріалів перевірок. Акт або довідка документальної виїзної перевірки, що визначені статтями 77 і 78 цього Кодексу, складаються у двох примірниках, підписуються посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструються в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом десяти робочих днів).

Факт відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) оформляється посадовими особами органу державної податкової служби відповідним актом. За даних обставин один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

У разі неможливості вручення для ознайомлення та підписання акта планової чи позапланової виїзної перевірок у встановлені терміни, у зв’язку з відсутністю платника податків за його місцезнаходженням, службовими особами органу ДПС складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відсутності. Такий акт підписується службовими особами та в день його складання реєструється в єдиному спеціальному журналі органу ДПС, після чого надсилається платнику податків у встановленому порядку.

При цьому законодавець визначив, що відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє у подальшому платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки податкові зобов’язання.

Бувають випадки, що органи податкової служби позбавлені можливості вручити акт чи довідку про результати перевірки платнику податків або його законним представникам внаслідок відмови останніх їх отримати або через відсутність платника податків за місцезнаходженням. За даних обставин такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень зі складанням відповідного акта.

Пунктом 86.4 даної статті передбачено, що акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається також у двох примірниках, які мають бути підписані посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та зареєстровані в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів), які в подальшому вручаються особисто платнику податків або законним представникам.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки, засвідчена відповідним актом, не звільняє такого платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання. Нормою даної статті передбачений строк розгляду заперечень за актом перевірки, який, відповідно до п. 86.7 Кодексу, становить п’ять днів.

Коментованою нормою деталізується оформлення акта (довідки) про результати фактичних перевірок. Фактична перевірка згідно зі ст. 80 Податкового кодексу здійснюється без попередження платника податків (особи). Як правило, вона може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин.

Прийняття податкового повідомлення рішення відбувається у порядку, визначеному пунктом 86.8 цієї статті, зокрема протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається акт (довідка) у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку. Законодавець визначив скорочений строк для реєстрації актів (довідок) за даними перевірками, а саме один день після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Характерною особливістю підписання акта (довідки) таких перевірок є те, що вони підписуються особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.

Факт відмови від підписання акта чи довідки оформляється також актом, а примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

За умови відмови платника податків чи його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

При цьому органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

Пунктом 86.7 даної статті платнику податків надано право у разі незгоди з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта (довідки). Такі заперечення мають бути розглянуті органом податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання.

Законодавець не обмежив право платника брати участь у розгляді, про що такий платник податку зазначає у поданих запереченнях.

У разі, якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов’язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Коментованою нормою статті передбачено, що керівник відповідного органу державної податкової служби (або уповноважений ним представник) бере обов’язкову участь у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки, які є невід’ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Керівнику органу державної податкової служби або його заступнику надано право приймати рішення про визначення грошових зобов’язань. Рішення приймається з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). При цьому платник податків або його законний представник можуть бути присутніми під час прийняття такого рішення.

У разі, якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом із висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законодавством або законом про оперативно-розшукову діяльність.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов’язань платника.

Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків

87.1. Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

87.2. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

87.3. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

87.3.1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

87.3.2. майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

87.3.3. майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

87.3.4. Кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), отримані від замовників морських та річкових суден та інших плавучих засобів.

87.3.5. майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

87.3.6. майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;

87.3.7. майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу»;

87.3.8. кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

87.4. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання майна, визначеного пунктом 87.3 цієї статті, як джерела погашення грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

87.5. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби.

Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

87.6. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов’язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з цим Кодексом.

Порядок застосування пунктів 87.5 і 87.6 цієї статті визначається центральним органом державної податкової служби.

87.7. Забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.

87.8. Додатково до джерел, визначених у пункті 87.1 цієї статті, джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпунктах 87.3.4 та 87.3.8 пункту 87.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства України.

87.9. У разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

87.10. З моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без застосування норм цього Кодексу.

87.11. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

87.12. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Статтею, що коментується, визначаються джерела сплати грошових зобов’язань (добровільна сплата) або погашення податкового боргу (за рішенням органу державної податкової служби) платників податків.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань (у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) або погашення податкового боргу (у розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) визначаються будь-які власні кошти такого платника податків, у тому числі ті, що отримані від здійснення його господарської діяльності (реалізація товарів, надання послуг, виконання робіт, реалізація майна, випуск цінних паперів, залучені фінансові ресурси) та інших джерел, за винятком майна та коштів, визначених у даній статті (див. п. 87.3 ст. 87 Кодексу).

Одним із джерел сплати грошових зобов’язань або податкового боргу з відповідного платежу визначено суми надміру сплачених сум такого платежу або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів до відповідних бюджетів. У першому випадку такі суми спрямовуються у рахунок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу без заяви платника податків, а другому — за заявою.

Надходження до бюджету від сплати грошових зобов’язань та погашення податкового боргу здійснюється у грошовій формі.

Нормою закріплено можливість погашення податкового боргу майном платника податків (у визначенні ст. 190 Цивільного кодексу України) за винятком майна, визначеного п. 87.3 ст. 83 Кодексу та іншими законодавчими актами.

Законодавцем закріплено перелік винятків щодо джерел погашення податкового боргу платника податків.

По-перше, до такого переліку віднесено майно платника податків, яке надано у заставу іншим особам, якщо така застава зареєстрована у відповідному реєстрі. Вказане майно не може бути використано як джерело погашення податкового боргу під час дії застави. Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено Постановою КМУ від 05.07.2004 № 830.

Функції реєстрації заставного майна покладено на державних та приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з Міністерством юстиції України, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою та ін.

По-друге, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у тимчасовому володінні (користуванні) платника податків на умовах: лізингу (оренди) (в розумінні визначення пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), відповідального зберігання (в розумінні визначення пп. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), комісії (консигнації) та ін. Крім того, до такого майна відносять давальницьку сировину (крім тієї частини, яка є платою за її переробку), а також майно, яке прийнято платником податків у агентське управління.

По-третє, до винятків віднесені майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження.

По-четверте, до джерел погашення податкового боргу не включаються кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою (обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків), а також суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті.

По-п’яте, до таких винятків віднесено майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Процедура затвердження переліків майна, включених до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, визначена наказом ФДМУ «Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації».

По-шосте, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, вільний обіг якого заборонений законодавством України. У випадку, якщо підприємницька діяльність з майном, що продається, підлягає ліцензуванню згідно із Законом України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», покупцями такого майна можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію.

По-сьоме, майно, яке ст. 4 Закону України «Про заставу» визначено таким, що не може бути предметом застави, законодавцем також віднесено до винятків з джерел погашення податкового боргу. До такого майна, зокрема віднесено:

— культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

— пам’ятки культурної спадщини, які відповідно до Закону занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Крім того, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно та кошти благодійних організацій, а також приватизаційні папери.

По-восьме, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Одним із додаткових джерел погашення податкового боргу може бути заборгованість третіх осіб перед платником податків — боржником (дебіторська заборгованість). Дебіторська заборгованість може бути джерелом погашення податкового боргу, якщо:

— на момент застосування даного повноваження строк погашення сум дебіторської заборгованості настав;

— право вимоги такої дебіторської заборгованості переведено на орган стягнення, а саме орган державної податкової служби.

Крім того, законодавець визначає, що дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту надходження коштів до бюджету за рахунок цієї дебіторської заборгованості. Про надходження коштів орган державної податкової служби повідомляє платника податків у п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

Законодавцем передбачено можливість погашення податкових зобов’язань філії — платника податків не тільки за рахунок власних коштів, але й за рахунок майна юридичної особи, у складі якої знаходиться така філія. Так, у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна філії, відокремленого підрозділу юридичної особи або неможливості їх продажу, орган стягнення приймає відповідне рішення про продаж майна такої юридичної особи.

Прямою нормою заборонена будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Така норма не застосовується у разі, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань, які оскаржуються платником податків в адміністративному або судовому порядку, платниками податків виступають інші особи у випадках, визначених Кодексом, зокрема це стосується випадку використання податкової поруки. Відповідно до визначення пп. 14.1.174 пп. 14.1 ст. 14 Кодексу податковою порукою визначена видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків. Податковою порукою гарантується погашення грошового зобов’язання, що входить до складу податкового боргу, якщо нарахування такого грошового зобов’язання оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Додатковим джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, визначено кошти (у тому числі депозитні вклади та залучені кредитні ресурси), у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Нормою визначається, що кошти, які надходять у рахунок погашення податкового боргу органами податкової служби, спрямовуються на погашення податкового боргу або грошового зобов’язання, виходячи з черговості їх виникнення, при чому спочатку погашаються суми податкового боргу, а потім вже поточні суми грошових зобов’язань (за винятком випадків спрямування коштів платника податків на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

У разі винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Стягнення податкового боргу з платника податку — фізичної особи відбувається за рішенням суду. Для цього орган стягнення повинен звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Нормою визначено, що у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

Стаття 88. Зміст податкової застави

88.1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

88.2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

88.3. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Коментована стаття присвячена змісту податкової застави. Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава — це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави. Податкова застава спрямована на гарантування надходження до бюджетів податків і зборів у разі порушення платником встановленого законом терміну сплати податкового зобов’язання.

Сутністю податкової застави є тимчасове обмеження щодо відчуження майна платником податків, який має податковий борг. Конституція України встановлює гарантії права власності (ст. 13, 41, 42). Конституційні положення щодо права власності відповідають європейським стандартам. Зокрема, згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Цивільний кодекс України (ст. 321) закріплює непорушність права власності. Відповідно до зазначеної статті особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Проблема конституційності інституту податкової застави стала предметом розгляду Конституційного Суду України. У Рішенні № 2-рп / 2005 від 24.03.2005 р. Конституційний Суд України визначив, що при унормуванні податкових прав щодо порядку погашення зобов’язань платника податків перед бюджетом держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів. Одним із способів такого забезпечення є інститут податкової застави. Сутність податкової застави полягає у запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїм майном. Наявні законодавчі положення щодо запровадження інституту податкової застави, а також щодо можливості настання певних негативних наслідків для платника податків не суперечать вимогам статей 13, 41, 42 Основного Закону України. Факт несплати платником податків у визначений законом строк суми грошового зобов’язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її податкових органів з метою виконання боржником свого конституційного обов’язку. Підсумовуючи викладене, Конституційний Суд України зазначив, що вдавшись до такого способу забезпечення грошових зобов’язань, як встановлення податкової застави законодавець діяв у межах Конституції України.

Пунктом 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з Податковим кодексом України та не потребує письмового оформлення.

Певну особливість має режим застосування податкової застави у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність. У такому випадку в податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Стаття 89. Виникнення права податкової застави

89.1. Право податкової застави виникає у разі:

89.1.1. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

89.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

89.3. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

89.4. У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов’язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов’язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

89.5. У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов’язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису.

У разі якщо орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

89.6. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

89.7. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

89.8. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає підстави виникнення права податкової застави. Законодавець встановлює дві підстави виникнення права податкової застави:

— несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

— несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п. 89.5 ст. 89 Податкового кодексу України, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Встановлення співвідношення між балансовою вартістю майна, на яке поширюється право податкової застави, та сумою податкового боргу платника податків відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005: «Розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків».

У разі, коли балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, та грошові доходи від цих іпотечних активів, до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю й на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Коментована стаття визначає процедуру оформлення опису майна, на яке поширюється право податкової застави. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш ніж двох понятих.

У разі, коли платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/ або не подає документи, необхідні для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

У цьому разі орган державної податкової служби звертається до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов’язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Цей захід спрямований на забезпечення виконання платником податків обов’язків, передбачених Податковим кодексом, а також на підвищення ефективності адміністрування податків.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діє до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов’язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

На практиці виникають ситуації, коли на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу. У такому разі право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов’язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні майна до акта опису.

У разі, коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення. До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Винятком із загального правила співвідношення суми податкового боргу та балансової вартості майна платника податків є випадок, коли майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу. У такому випадку таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

Коментована стаття передбачає можливість для платника податків заміни предмета застави. Така заміна може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Стаття 90. Податковий пріоритет

90.1. Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Коментованою статтею визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону. Таким законом є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб щодо рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з яким закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (ст. 4) встановлено, що обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення. Відповідно до ст. 37 зазначеного Закону податкова застава належить до публічних обтяжень. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Стаття 91. Податковий керуючий

91.1. Керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов’язки, визначені цим Кодексом.

91.2. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого визначає центральний орган державної податкової служби.

91.3. Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

91.4. У разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Податковий керуючий є посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків. Податковий керуючий призначається керівником органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг.

Пунктом 91.1 коментованої статті встановлено, що податковий керуючий має права та обов’язки, визначені цим Кодексом. Відповідно до п. 91.3 ст. 91 податковий керуючий виконує такі функції:

— описує майно платника податку, що має податковий борг, у податкову заставу;

— здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

— проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом;

— одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з нормами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.

У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

У разі, коли платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень. На підставі цього орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого. Суд визначає строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, проте він не може перевищувати двох місяців. Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Стаття 92. Узгодження операцій із заставленим майном

92.1. Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

92.2. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов’язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

92.3. У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Сутність податкової застави як способу забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів є особливий порядок розпорядження платником податків своїми активами (майном). На цьому акцентує увагу Конституційний Суд України в Рішенні від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005. Особливість такого порядку полягає у тому, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі. Відчуження такого майна можливе виключно за згодою органу державної податкової служби. У наведеному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що податковому органу надається законна підстава узгоджувати проведення таких господарських операцій боржника з його майном, що забезпечить погашення податкового боргу та реалізацію у зв’язку з цим конституційного обов’язку боржника щодо сплати податків і зборів.

У випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати та/або погашення податкового боргу.

Певну особливість має відчуження або оренда (лізинг) майна, яке перебуває у податковій заставі. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов’язаний замінити їх іншим майном такої самої або більшої вартості. При цьому зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби при умові часткового погашення податкового боргу.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Стаття 93. Припинення податкової застави

93.1. Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

93.1.1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;

93.1.3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

93.1.5. виключено.

93.2. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 — 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

93.3. Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає підстави припинення податкової застави. Відповідно до п. 93.1 ст. 93 такими підставами є:

— отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

— визнання податкового боргу безнадійним;

— прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

— отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

— реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки.

Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пп. 93.1.1 — 93.1.4 п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Стаття 94. Адміністративний арешт майна

94.1. Адміністративний арешт майна платника податків (далі — арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

94.2. Арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:

94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

94.2.4. відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

94.4. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов’язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

94.6. Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

94.6.1. платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

94.6.2. іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

94.7. Арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов’язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням. Форма зазначеного протоколу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова (посадова) особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов’язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов’язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову в ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але коли відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність відповідно до закону.

94.8. При накладенні арешту на майно у випадках, визначених пунктом 94.7 цієї статті, рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) невідкладно вручається особі (особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті), зазначеній у протоколі про тимчасове затримання майна, без виконання положень пункту 94.6 цієї статті.

94.9. У разі якщо місцезнаходження осіб, зазначених у протоколі про тимчасове затримання майна, не виявлено або коли майно було затримано, а осіб, яким воно належить на праві власності чи інших правах, не встановлено, рішення про арешт майна приймається керівником органу державної податкової служби (його заступником) без вручення його особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті.

94.10. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, — протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

94.11. Рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

У всіх випадках, коли орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.

94.12. При прийнятті рішення про арешт майна банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок.

94.13. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

94.14. Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

94.14.1. надсилає рішення про арешт майна відповідно до пункту

94.6 цієї статті;

94.14.2. організовує опис майна платника податків.

94.15. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих.

У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих.

Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз’яснюються їх права та обов’язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України «Про виконавче провадження».

94.16. Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим, для огляду.

94.17. Посадова особа органу державної податкової служби, яка виконує рішення про адміністративний арешт майна платника податків, визначає порядок його збереження та охорони.

94.18. Виконання заходів, передбачених пунктами 94.15–94.17 цієї статті, у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня не допускається.

94.19. Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред’явленням платником податків документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

94.20. У випадках, визначених підпунктами 94.19.2 — 94.19.4, 94.19.8,

94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається органом державної податкової служби протягом двох робочих днів, що наступають за днем, коли органу державної податкової служби стало відомо про виникнення підстав припинення адміністративного арешту.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

94.21. У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктами 94.19.1, 94.19.6, 94.19.7, 94.19.9, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Підставами застосування арешту майна є з’ясування однієї з таких обставин:

— фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

— платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

— платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

— відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

— відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

— платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

— платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається у податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім того майна, що не підлягає арешту згідно із законодавством України та арешту коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

За наявності підстав застосування арешту майна керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Щодо застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків встановлено судовий порядок, який відповідає нормам глави 72 Цивільного кодексу України щодо правового режиму банківських рахунків. Зокрема, ст. 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що «обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом». Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється винятково на підставі судового рішення після звернення органу державної податкової служби до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Відповідно до п. 94.7 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх компетенції тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов’язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов’язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов’язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмовити у ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але якщо відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі, якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність згідно із законом.

Арешт майна є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання платником податків передбачених законом обов’язків.

Арешт може бути накладено на майно строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником органу державної податкової служби (його заступником), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, якщо власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі, коли майно є таким, що швидко псується, — протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

У всіх випадках, якщо орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності згідно із законодавством. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

— надсилає рішення про арешт майна платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження;

— організовує опис майна платника податків.

Пункт 94.15 коментованої статті визначає процедуру опису майна платника податків під час адміністративного арешту. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих. Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз’яснюються їх права та обов’язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України «Про виконавче провадження».

Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та, за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим для огляду.

Забороняється опис майна платника податків та складання протоколу, який містить опис та перелік майна, що арештовується у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня.

Пунктом 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України встановлюється перелік підстав припинення адміністративного арешту майна платника податків:

1) відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

2) погашенням податкового боргу платника податків;

3) усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

4) ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

5) наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

6) скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

7) прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

8) пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

9) фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймає орган державної податкової служби у разі погашення податкового боргу платником податків; ліквідації платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі, якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

Стаття 95. Продаж майна, що перебуває у податковій заставі

95.1. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

95.2. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

95.3. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

95.4. Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

95.5. Вилучені відповідно до цієї статті готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день їх стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

95.6. У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

95.7. Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

95.7.1. майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;

95.7.2. цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

95.7.3. інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

95.8. Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах.

Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

95.9. У разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Державний орган приватизації зобов’язаний організувати продаж цілісного майнового комплексу протягом 60 календарних днів з дня надходження подання органу державної податкової служби.

95.10. З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

95.11. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

95.12. Платник податків має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з дня прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

95.13. Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

95.14. Покупець майна, яке перебуває у податковій заставі, набуває права власності на таке майно відповідно до умов, визначених у договорі (контракті), що укладається за результатами проведених торгів.

95.15. Порядок збільшення або зменшення початкової ціни продажу майна платника податків визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених пунктом 95.9 цієї статті, які регулюються законодавством про приватизацію.

95.16. Інформація про склад майна платників податків, призначеного для продажу, оприлюднюється відповідною біржею. Компенсація витрат, пов’язаних з такими публікаціями, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна платника податків, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

95.17. Інформація про час та умови проведення прилюдних торгів майном платників податків оприлюднюється відповідною біржею.

95.18. Інформація, зазначена у пункті 95.17 цієї статті, та порядок її оприлюднення визначаються Кабінетом Міністрів України.

95.19. Платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

95.20. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

95.21. Операції з продажу визначеного у цій статті майна на біржових торгах, аукціонах не підлягають нотаріальному посвідченню.

95.22. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає процедуру продажу майна, що перебуває у податковій заставі. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду має право здійснити стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Вилучені готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день її стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня, їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

У разі, якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

Пунктом 95.7. ст. 95 встановлюється процедура продажу майна платника податків на публічних торгах та/або через торговельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

— майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;

— цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

- інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягає продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

У разі продажу цілісного майнового комплексу підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби з дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Коментованою статтею визначено, що не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Платник податків, майно якого перебуває в податковій заставі, має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з моменту прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

Пунктом 95.19 коментованої ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення їх продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

Орган державної податкової служби вживає заходів щодо погашення податкового боргу платника податків, включаючи стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. З цією метою орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, стягнена понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Стаття 96. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств

96.1. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.1.1. виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради;

96.1.2. затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу;

96.1.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.1.4. прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

96.2. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

96.3. Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

96.4. Виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) з керівником такого підприємства.

96.5. Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити положення про зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

96.6. Будь-які договори про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов’язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі, а також умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу, право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу. Ця умова є істотною для будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов’язання.

Основним принциповим положенням щодо правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу є те, що особливості правового режиму власності, формування майнової основи і управління майном певних видів підприємств, згідно із нормами спеціального законодавства, визначають особливості порядку діяльності ОДПС щодо здійснення функцій із погашення податкового боргу таких підприємств. Особливості правових підходів у регулюванні діяльності органів публічної адміністрації у сфері погашення податкового боргу залежать від особливостей сфери соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання — податкових боржників, умов спеціальних правових режимів власності і оподаткування.

Передумовою правозастосування заходів, передбачених коментованою статтею, є проведення, відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу публічного продажу внесеного в податкову заставу майна комунальних підприємств та державних підприємств, які не підлягають приватизації. При цьому отримана від такого продажу сума грошових коштів не покриває суму податкового боргу зазначених видів підприємств і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у таких боржників власного майна, що, відповідно до законодавства України, може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Норми коментованої статті встановлюють особливий порядок погашення податкового боргу певних видів суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, зокрема таких як:

— комунальних підприємств, що діють на основі комунальної власності територіальної громади;

— державних підприємств, що діють на основі державної власності і не підлягають приватизації.

При застосуванні необхідних організаційно-правових заходів погашення податкового боргу комунальних підприємств та державних підприємств необхідно враховувати такі положення:

1) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону;

2) комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об’єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п’ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 01.07.1998 р. № 01/1501-97 № 9-рп № 1–8/98);

3) у випадках, передбачених спеціальним законодавством, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств виходячи із правового принципу розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів таких підприємств на справедливий судовий розгляд[59], а щодо державних підприємств, майно яких відповідно до закону не підлягає приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому законом порядку з переліку таких об’єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий режим майна комунальних підприємств ґрунтується, по-перше, на основних принципах здійснення місцевого самоврядування — правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень визначених законом. По-друге, суспільній необхідності функціонування суб’єктів господарювання, заснованих і діючих на комунальній формі власності. По-третє, встановлених у спеціальному законодавстві основних особливостях господарювання у комунальному секторі економіки, а саме:

1) порядку створення таких підприємств за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на основі відокремленої частини комунальної власності;

2) організаційно-правових форм: комунальних унітарних підприємств, комунальних підприємств корпоративного типу, інших форм, передбачених законодавством. При цьому вибір засновником організаційної форми суб’єкта господарювання, утворюваного на основі або із залученням комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності — інтереси територіальної громади або отримання прибутку[60];

3) внутрішньоорганізаційного порядку прийняття власником і уповноваженими органами управління рішень щодо майна таких підприємств.

Засновником і власником комунальних унітарних підприємств є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад — виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям згідно із вимогами законодавства.

У процесі створення і діяльності комунального підприємства до його статутного фонду, який формує виконавчий орган ради, передається майно та грошові кошти місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Із особливостями правового режиму використання та управління грошовими коштами місцевого бюджету пов’язана необхідність, з одного боку, прийняття органом управління комунального підприємства рішення про виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків, з іншого — виконання обов’язку ОДПС звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків з поданням щодо прийняття відповідного рішення.

Крім виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків (п. 96.1.1), норми коментованої статті передбачають інші організаційно-правові заходи погашення податкового боргу комунальними підприємствами, зокрема:

— затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (п. 96.1.2);

— ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.1.3);

— прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (п. 96.1.4).

За вимогами п. 96.2 коментованої статті при погашенні податкового боргу державних підприємств, що діють на основі майна державної форми власності і які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств, ОДПС зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття відповідного рішення, зміст яких визначений у пп. 96.2.1-96.2.4.

Зміст організаційно-правових заходів із погашення податкового боргу зазначених видів підприємств, передбачений п. 96.2 коментованої статті, пов’язаний із особливостями правового режиму майна державної форми власності, правового становища державних підприємств, що не підлягають приватизації, правил господарювання у державному секторі економіки.

Так, підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі державної форми власності, можуть бути як унітарного (державне комерційне підприємство і казенне підприємство), так і корпоративного типу (державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Наприклад, казенне підприємство, відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського кодексу України, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Також, відповідно до ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

Особливості правового режиму майна державних підприємств, що не підлягають приватизації, передбачені нормами Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», якими затверджено: 1) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і 2) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Також для цілей збереження цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації та забезпечення погашення податкового боргу таких підприємств, нормами цього Кодексу встановлюється порядок визначення майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу. Так, згідно із п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлено нормами Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 р. № 1954, зареєстрованого Мін’юстом України від 24.01.2011 р. № 109/18847.

Органом, уповноваженим управляти майном державного підприємства боржника з метою запобіганню його банкрутству проводяться заходи досудової санації у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України. Відповідно до господарського законодавства досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і відповідно до норм ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України.

Встановлення у п. 96.3 коментованої статті строку щодо надсилання платником податків відповіді ОДПС про прийняття одного із зазначених у пп. 96.1 та 96.2 рішень забезпечує можливість виконання ОДПС вимог норм, передбачених цим Кодексом щодо термінів проведення заходів із погашення податкового боргу платників податків. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог, ОДПС зобов’язаний звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, що оформляється відповідно до вимог ст. 106 Кодексу про адміністративне судочинство, про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі[61]. ОДПС щодо стягнення коштів за податковим боргом звертається до суду першої інстанції відповідно до ст. 183-3 Кодексу про адміністративне судочинство протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими нормами зазначеного Кодексу та у письмовій формі. Під час звернення до суду податковий орган зобов’язаний долучити до судового подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання відповідного подання та з’ясування судом правомірності застосування заходів стягнення[62].

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною або комунальною власністю, реалізують надані їм законом повноваження, у т. ч. шляхом укладення і розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками державних і комунальних підприємств.

Трудовий договір (контракт) з керівником державного підприємства укладається міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, що здійснює функції управління об’єктами державної власності, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір (контракт) з керівником комунального підприємства укладається уповноваженими органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному у законодавстві.

Відповідно до п. 96.4 коментованої статті виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) і, згідно із ст. 36, 41 Кодексу законів про працю України, припинення трудових відносин власника або уповноваженого ним органу з керівником такого підприємства.

З метою запобігання виникнення на державних або комунальних підприємствах податкового боргу уповноважені органи управління при укладенні трудових договорів (контрактів) з керівником підприємства, повинні включати в їх істотні умови положення про відповідальність у разі виникнення податкового боргу.

Положення п. 96.5 не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно із цим Кодексом та іншим податковим законодавством України.

Пунктом 96.6 коментованої статті передбачені заходи запобігання виникнення податкового боргу у сфері управління (передачі в управління третім особам) корпоративними правами держави і територіальної громади.

Правове регулювання управління корпоративними правами, у т. ч. держави і територіальної громади, здійснюється нормами Конституції України; Господарського кодексу України (гл. 18 Корпоративні права); Цивільного кодексу України (гл. 70 Управління майном); законів України: «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»; спеціальними законами України, що регулюють особливості правового становища господарських товариств у сферах господарювання або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації: «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про Державний бюджет України» та ін.; підзаконними нормативно-правовими актами: Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчими нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Управління корпоративними правами держави здійснюється на підставі зазначених вище норм законів 1) центральними органами виконавчої влади та 2) уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Систему центральних органів виконавчої влади, відповідно до норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Згідно із нормами ст. 170 Господарського кодексу України уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір-доручення з управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 Господарського кодексу України із урахуванням компетенції органів суб’єкта корпоративних прав — територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада, а в межах наданих останньою повноважень — виконком відповідної ради.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи, а також уповноважені органи місцевого самоврядування щодо управління корпоративними правами: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією (підприємством) відповідно до частки (акцій, паїв) держави і територіальної громади у статутному фонді цієї організації.

Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов’язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.

Договори про приватизацію державного або комунального майна укладаються у межах норм, передбачених державною програмою приватизації, і в порядку, встановленому законом (закони України «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію державного майна»).

В умовах зростаючої тенденції корпоратизації та приватизації державних та комунальних підприємств в Україні законодавство передбачає різні способи вибуття (відчуження) майна платників податків. У цьому зв’язку для цілей оподаткування є важливим встановлення запобіжних заходів щодо виникнення податкового боргу і збереження майна державних і комунальних підприємств. Так, пунктом 96.6 коментованої статті встановлюються особливості правового режиму:

1) договорів про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам;

2) договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов’язання.

Будь-які договори про передачу корпоративних прав, що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов’язання таких третіх осіб щодо:

1) недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі;

2) умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу;

3) право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу.

Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється із урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Стаття 97. Погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством

97.1. У цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

97.2. У разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов’язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

97.3. У разі якщо внаслідок ліквідації платника податків або скасування державної реєстрації фізичної особи — підприємця частина його грошових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю майна, така частина погашається за рахунок майна засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків згідно із законом, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов’язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Те саме стосується фізичної особи — платника податків, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

97.4. Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є:

97.4.1. стосовно платника податків, який ліквідується, — ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;

97.4.2. щодо філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, — такий платник податків;

97.4.3. стосовно фізичної особи — підприємця — така фізична особа;

97.4.4. стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, — особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи;

97.4.5. щодо кооперативів, кредитних спілок або інших колективних господарств — їх члени (пайовики) солідарно;

97.4.6. щодо інвестиційних фондів — інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

97.5. У разі якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

97.6 У разі якщо суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення грошових зобов’язань або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності таких зобов’язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податків. Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється Міністерством фінансів України.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) юридичної особи, суб’єкта господарювання. Загальний порядок ліквідації встановлений Господарським кодексом України щодо суб’єкта господарювання (ст. 59–61); Цивільним кодексом України щодо юридичної особи (ст. 104–112); Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (ст. 33–41, 46–52), а також спеціальними законами, що визначають особливості правового становища окремих видів юридичних осіб, суб’єктів господарювання. Відповідно до норм зазначеного законодавства ліквідація господарської організації може проводитися на двох основних підставах: добровільно або примусово.

Положення норм коментованої статті встановлюють особливості правового режиму ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством. Відповідно до п. 97.1 під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Насамперед, погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків пов’язано, з одного боку, із загальним правовим порядком ліквідації юридичної особи, фізичної особи — підприємця, з іншого — із ліквідацією платника податків, під час якої відбуваються зміни у правовому статусі платника податків, визначеного нормами цього Кодексу та припиненням його податкового обов’язку. Так, відповідно до ст. 37 цього Кодексу, підставами для припинення податкового обов’язку є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, що визначені цим Кодексом; скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Особливість правового регулювання коментованою статтею полягає у встановленні порядку самостійного або примусового погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі ліквідації платника податків не пов’язаної із застосуванням заходів, передбачених нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Такі терміносполучення, як «погашення грошових зобов’язань» або «погашення податкового боргу» у статті методично визначають правозастосовувачам відповідні напрями організаційно-правових заходів платника податків щодо самостійного погашення публічних зобов’язань, державного податкового адміністрування, контролю й примусово-виконавчого провадження.

Так, у разі добровільного прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію юридичної особи, відповідно до п. 16.1.10 ст. 16 цього Кодексу, виникає обов’язок платника податків за місцем обліку повідомити ОДПС про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Водночас у разі отримання, відповідно до норм цього Кодексу та інших нормативно-правових актів, даних про початок ліквідаційної процедури платника податків ОДПС при наявності достатніх підстав має право:

1) провести документальну позапланову виїзну перевірку (ст. 78 цього Кодексу);

2) припинити адміністративний арешт майна платника податків у зв’язку із ліквідацією платника податків (ст. 94 цього Кодексу) та ін.

Наслідками проведення процедур ліквідації платника податків можуть бути закриття його рахунків у фінансових установах та/або втрата правового статусу як платника податків відповідно до норм цього Кодексу. Так, втрата правового статусу як платника податків може передбачати такі наслідки, наприклад, як:

— виключення з реєстру платників податку і анулювання такої реєстрації за умов, визначених цим Кодексом (ст. 184 цього Кодексу);

— внесення держреєстратором в установленому порядку до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця на підставі довідки відповідного ОДПС про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах) тощо.

У випадках, коли власник або уповноважений ним орган приймає у добровільному порядку рішення щодо припинення діяльності підприємства в результаті ліквідації, не пов’язаної з банкрутством, майно такого платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України. Так, ст. 112 Цивільного кодексу України встановлено порядок черговості задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, у т. ч. вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів).

Положення коментованої статті визначають порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платників податків у разі, коли їх частина залишається непогашеною під час ліквідації або скасування державної реєстрації фізичної особи — підприємця у зв’язку з недостатністю майна, за рахунок інших джерел. Так, абз. 1 п. 97.3 передбачає правило, за яким така частина зобов’язань платника податків погашається:

— за рахунок майна засновників або учасників підприємства-боржника, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків згідно із законом, у межах такої відповідальності;

— у разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов’язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню, відповідно до норм Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231. Сума безнадійного податкового боргу платника податків визначається контролюючими органами за даними автоматизованої інформаційної облікової системи ОДПС на день прийняття рішення про списання такого боргу.

У такому ж порядку погашаються зобов’язання фізичної особи — платника податків, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав. Зміни у правовому статусі таких платників податків здійснюються ОДПС відповідно до п. «є» ст. 184 цього Кодексу шляхом виключення з реєстру платників податку і анулювання реєстрації фізичної особи — платника податків.

Перелік осіб, які відповідальні за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платників податків, визначений у п. 97.4 коментованої статті із урахуванням особливостей правового регулювання ліквідаційних процедур окремих господарських організацій, передбачених нормами законодавства.

При застосуванні положень п. 97.5 коментованої статті необхідно ураховувати, по-перше, визначені у ст. 43 цього Кодексу правові умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань. По-друге, що у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків закінчується нарахування пені, відповідно до вимог ст. 129 цього Кодексу.

У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, відповідно до норм Порядку проведення заліку надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків платника податків у разі ліквідації, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2010 р. № 1674. Так, залік у рахунок сум грошових зобов’язань та/або податкового боргу платника податків перед відповідним бюджетом здійснюється органами, що контролюють справляння надходжень до бюджету, за узгодженими сумами грошового зобов’язання та/або податкового боргу.

У разі коли суми надміру сплачених або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для:

— погашення грошових зобов’язань або податкового боргу перед іншими бюджетами;

— за відсутності таких зобов’язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податку. При цьому, відповідно до бюджетного законодавства, повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів[63].

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника), до відповідних бюджетів у порядку, визначеному ст. 87 цього Кодексу.

Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

98.1. Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

98.1.1. для господарських товариств — зміна організаційно-правового статусу товариства, що тягне за собою зміну коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

98.1.2. злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими;

98.1.3. поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними фондами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється;

98.1.4. виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується;

98.1.5. реєстрацію фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням.

98.2. У разі якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його грошові зобов’язання чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

98.2.1. якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни найменування, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, після реорганізації він набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

98.2.2. якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об’єдналися, об’єднаний платник податків набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об’єдналися;

98.2.3. якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, що розподіляється, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між новоутвореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості майна, отриманого ними у процесі реорганізації згідно з розподільним балансом.

У разі якщо одна чи більше новоутворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли грошові зобов’язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені грошові зобов’язання чи податковий борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманого ними майна, без урахування майна, наданого особам, що не є платниками таких податків.

98.3. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками органу державної податкової служби така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте органом державної податкової служби у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Для цілей цієї статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

98.4. Платник податків, майно якого передане в податкову заставу, або той, що скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов’язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та подати органу державної податкової служби план такої реорганізації. У разі коли орган державної податкової служби встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

98.4.1. розподіл суми грошових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають у результаті реорганізації, з урахуванням очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків без застосування принципу пропорційного розподілу, встановленого пунктами 98.2 і 98.3 цієї статті;

98.4.2. погашення грошових зобов’язань або податкового боргу, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

98.4.3. встановлення солідарної відповідальності за сплату грошових зобов’язань платника податків, який реорганізується, щодо всіх осіб, утворених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави щодо всього майна таких осіб;

98.4.4. поширення права податкової застави на майно платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали грошові зобов’язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

98.5. Прийняті відповідно до пункту 98.4 цієї статті рішення органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в порядку та у строки, визначені цим Кодексом для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом.

98.6. Проведення реорганізації з порушенням правил, визначених пунктом 98.4 цієї статті, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

98.7. Реорганізація платника податків не змінює строків погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платниками податків, утвореними у результаті такої реорганізації.

98.8. У разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків.

98.9. У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов’язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов’язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом.

Реорганізація, як і ліквідація, є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) господарських організацій. Загальний правовий порядок їх реорганізації встановлений Цивільним кодексом України (ст. 106–109), Господарським кодексом України (ст. 59) та іншими нормами законодавства.

Правові основи припинення господарських організацій, встановлені нормами цивільного і господарського законодавства, визначають відмінні ознаки такої реорганізації від їх ліквідації. Так, однією із характерних ознак реорганізації поряд із зміною у правовому статусі є так зване «правонаступництво». Сутність реорганізації суб’єкта господарювання полягає у припиненні існування власне господарської організації, її організаційно-правової форми. Водночас продовжується використання майна реорганізованої господарської організації, її правонаступниками[64]. Перехід прав і обов’язків до господарської організації правонаступника у результаті реорганізації здійснюється на дату підписання передавального акта (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або роздільного (розподільчого) балансу (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Відповідно до норм законодавства реорганізація може проводитися на двох основних підставах — добровільної реорганізації (за рішенням господарських організацій-учасниць реорганізації) або примусової реорганізації (в адміністративному порядку за рішеннями органів Антимонопольного комітету України у порядку, визначеному законом; у судовому порядку за рішеннями судів).

Норми коментованої статті із урахуванням зазначеного вище загального порядку реорганізації встановлюють особливості правового режиму погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації господарських організацій як платників податків. Рівно як і у процедурах ліквідації платника податків за правилами ст. 97 цього Кодексу реорганізація платника податків пов’язана із особливостями правового статусу платника податків, видами організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, правового режиму оподаткування, сфер господарської діяльності тощо.

Так, наприклад, відповідно до п. 301.1 ст. 301 цього Кодексу платниками податку фіксованого сільськогосподарського податку із урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 зазначеної статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, згідно з відповідними нормами законодавства, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:

— усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;

— кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;

— особу, утворену шляхом перетворення.

Відповідно до п. 98.1 коментованої статті під реорганізацією платника податку розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з добровільних або примусових дій, визначених у п. 98.1.1 (перетворення платника податків); п. 98.1.2 (злиття платників податків); п. 98.1.3 (поділ платника податків на декілька осіб); п. 98.1.4 (виділення з платника податків інших платників податків); п. 98.1.5 (реєстрація фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням) або їх поєднання.

Положеннями п. 98.2 визначений правовий порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі добровільної реорганізації платника податків такими способами, як перетворення або зміна місця реєстрації (пп. 98.2.1); об’єднання (злиття) (пп. 98.2.2) та їх поділу (пп. 98.2.3) із ліквідацією платників (-ка) податків. У разі проведення такої реорганізації положення п. 98.2 визначають правила розподілу обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань або податкового боргу між правонаступниками, новоутвореними господарськими організаціями, платниками податків.

Положення п. 98.3 коментованої статті встановлюють особливості добровільної реорганізації платника податків у спосіб виділення із платника податків інших платників податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації, що не тягне за собою:

1) розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації;

2) встановлення їх солідарної відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Виключення із зазначеного вище правила складають випадки, коли за висновками ОДПС така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується.

У випадку наявності податкового боргу у платника податків, що реорганізується і відповідно його майно знаходиться у правовому режимі податкової застави, платник податків зберігає право володіння і користування майном, але правочини розпорядження у спосіб відчуження такого майна підлягають узгодженню з ОДПС.

У випадку порушення платником податків правил правового режиму податкової застави ОДПС має право застосувати необхідні заходи адміністративно-правового обмеження права власності та юридичної відповідальності, передбачені нормами цього Кодексу на момент прийняття рішення про таку реорганізацію солідарно (рівно до декількох платників податків, які є на стороні одного податкового боржника) або розподілено (відповідальність кожного окремого платника податків у визначених частинах). Зазначений порядок відповідальності може включати використання: штрафних та фінансових санкцій; застосування обмежень у реалізації організаційно-господарської правоздатності платника податків, що застосовуються у випадках, прямо передбачених законом.

Для цілей застосування норм коментованої статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

Суспільно-економічні відносини оренди державного та комунального майна регулюються нормами зобов’язального права, що виникають на підставі договору суб’єкта господарювання із власником майна про здійснення цим суб’єктом на його основі самостійного господарювання[65].

Власники майна мають право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб’єкта господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній або комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Оренда державного та комунального майна разом із лізингом, концесією є одним із способів реалізації права державної власності у вигляді користування. Правове регулювання орендних відносин у сфері реалізації права державної та комунальної власності здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 14 ст. 133–134; ст. 141; ст. 145; гл. 30 парагр. 5), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших законодавчих актів із урахуванням їх правових особливостей.

Положення п. 98.4 коментованої статті встановлюють зміст:

— обов’язку платника податків, майно якого передане в податкову заставу, або платника податків, що використав право реструктуризації податкового боргу, щодо завчасного повідомлення ОДПС про прийняття добровільного рішення щодо проведення визначених у ст. 98 цього Кодексу видів реорганізації та подання відповідного плану;

— рішень ОДПС щодо порядку розподілу зобов’язань та застосування заходів відповідальності щодо такого платника податків, змін у правовому режимі власності у випадках, коли план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу.

У процесі здійснення заходів реорганізації зацікавленим учасникам відносин необхідно ураховувати, що реорганізація платника податків пов’язана із здійсненням фінансово-господарських операцій, що передбачають передачу права власності на майно податкових боржників і створюють підвищені ризики щодо вкладення капіталу у різних формах, з різною метою та різні господарські організації. Це може призвести до позбавлення можливості державного контролюючого органу забезпечити виконання податкових обов’язків податковими боржниками. Тому основною метою прийняття рішень та застосування передбачених законом організаційно-правових заходів ОДПС є запобігання зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі виконати податкові обов’язки та погасити податковий борг[66].

Прийняті відповідно до п. 98.4 коментованої статті рішення ОДПС можуть бути оскаржені в порядку та строки, визначені цим Кодексом, для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом. Так, наприклад, відповідно до п. 56.1 ст. 56 цього Кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Скарга в адміністративному порядку подається, відповідно до п. 56.3 ст. 56 цього Кодексу, до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення — рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Із урахуванням строків давності платник податків, відповідно до п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, має право оскаржити в суді податкове повідомлення — рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення[67].

Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб

99.1. Грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред’являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/ або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

У разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.

99.2. Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.

99.3. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи.

99.4. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, виконуються особою, на яку в установленому порядку покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутньої особи.

Особа, яка здійснює опіку над майном безвісно відсутньої особи, виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньою, за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

99.5. Батьки (усиновителі) та опікуни (піклувальники) неповнолітніх, опікуни недієздатних, особи, на яких покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутніх (законні представники платників податків — фізичних осіб), повинні від імені відповідних фізичних осіб:

99.5.1. подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації таких фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та у випадках, передбачених цим Кодексом, іншу інформацію, необхідну для ведення зазначеного Державного реєстру;

99.5.2. своєчасно подавати належним чином заповнені декларації про доходи та майно;

99.5.3. у випадках, передбачених цим Кодексом, вести облік доходів і витрат;

99.5.4. виконувати інші обов’язки, визначені цим Кодексом.

99.6. Законні представники платників податків — фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків, за невиконання обов’язків, зазначених у пункті 99.5 цієї статті.

99.7. Якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

99.8. У разі скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнавалася недієздатною, грошове зобов’язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних відповідно до пункту 99.7 цієї статті. Штрафні (фінансові) санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання законної сили рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Коментована стаття встановлює порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб таких категорій, як:

— фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою;

— неповнолітніх осіб;

— фізичної особи, яка визнана судом недієздатною;

— фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою.

Положення п. 99.1 встановлюють порядок погашення грошових зобов’язань у сфері спадкових правовідносин. Правове регулювання спадкування здійснюється нормами Цивільного кодексу України (гл. 84–90) (далі — ЦК України), законів України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Одними із основних проблем правового регулювання відносин спадкування є, з одного боку, забезпечення охорони і захисту прав усіх суб’єктів, права та інтереси яких пов’язані з переходом власності від спадкодавця до спадкоємців. З іншого — вирішення правових питань, що пов’язані із фактом смерті фізичної особи та правонаступництвом[68].

Нормами п. 99.1 коментованої статті встановлено, що грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Виходячи із загальних правових основ, визначених у цивільному законодавстві, прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов’язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковане. Так, до складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судова практика свідчить, що:

— під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;

— в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;

— право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін.[69].

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад, нез’ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін. Також практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

— розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;

— неправильно зазначаються відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін.[70].

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов’язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Так, згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України, часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану або на день, з якого вона оголошена судом померлою. Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини[71].

У випадках наявності податкових зобов’язань претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 коментованої статті, пред’являються ОДПC в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов’язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 ЦК України.

Водночас спадкоємці зобов’язані, відповідно до ст. 1282 ЦК України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення п. 99.1 передбачають таке терміносполучення, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення належного суб’єкта грошових зобов’язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 ЦК України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України[72], протягом якого на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкоємців пеня не нараховується.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця[73].

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174–175 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації юридичного обов’язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов’язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, встановлених нормами закону.

Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу. Це положення узгоджується, наприклад, із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, коли усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям — права і обов’язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України).

Відповідно до положень п. 99.3 грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Проте заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном[74].

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун відповідно до ст. 1184 ЦК України.

Згідно із п. 99.3 коментованої статті опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Положення п. 99.4 коментованої статті встановлюють порядок виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою. Фізична особа, відповідно до ст. 43 ЦК України, може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Згідно із ч. 3 ст. 44 ЦК України опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Із урахуванням основних положень норм цивільного законодавства, п. 99.4 коментованої статті покладено юридичний обов’язок виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою на особу, що здійснює опіку над її майном. Зазначена особа виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньої за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

Положення пп. 99.5 та 99.6 встановлюють категорії законних представників платників податків — фізичних осіб, а також перелік їх податкових обов’язків, зміст і умови юридичної відповідальності.

Положення пп. 99.7 та 99.8 встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов’язань:

1) в умовах недостатності майна недієздатної або безвісно відсутньої особи для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих санкцій, суми таких непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню відповідно до норм Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231;

2) у випадку скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка визнавалася недієздатною.

Стаття 100. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків

100.1. Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

100.2. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

100.3. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства.

100.4. Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.5. Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.6. Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо — суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

100.7. Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

100.8. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів — керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів — керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

100.9. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.

100.10. Рішення щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу окремих платників податків щороку оприлюднюються центральним контролюючим органом.

100.11. Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

100.12. Договори про розстрочення (відстрочення) можуть бути достроково розірвані:

100.12.1. з ініціативи платника податків — при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов’язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов’язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

100.12.2. з ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

з’ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, перекрученою або неповною;

платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу.

100.13. Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

100.14. Розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.

Коментована стаття визначає процедуру розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків.

Відповідно до п. 100.1 ст. 100 розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України. Встановлення розміру процентів, який дорівнює розміру пені, що нараховується на суму непогашеного у строк податкового зобов’язання, є компенсацією втрат відповідного бюджету від несвоєчасного надходження сум податкових зобов’язань.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

Коментована стаття містить підстави для розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.

Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо — суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками, починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який, згідно із п.100.8 ст. 100, затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше строку закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Коментована стаття закріплює порядок прийняття рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу, яке приймається у такому порядку:

— стосовно загальнодержавних податків та зборів — керівником контролюючого органу (його заступником);

— стосовно місцевих податків і зборів — керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету, а також погодження рішень центрального податкового органу про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного періоду, стосовно загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

Коментована стаття містить підстави дострокового розірвання договорів про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу. Договори про розстрочення, відстрочення можуть бути достроково розірвані:

а) з ініціативи платника податків — при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов’язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов’язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

б) ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

— з’ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

— платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

— платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу.

З метою гарантування можливості погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу майно платника податків перебуває в податковій заставі.

Стаття 101. Списання безнадійного податкового боргу

101.1. Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

101.2. Під терміном «безнадійний» розуміється:

101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;

101.2.2. податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

101.2.3. податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;

101.2.4. податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

101.2.5. податковий борг платника податків, державна реєстрація якого припинена на підставі рішення суду та внесено запис про виключення з Державного реєстру.

101.3. У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.

101.4. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

101.5. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Списання безнадійного податкового боргу разом із довгостроковою реструктуризацією та відстроченням, вексельними розрахунками відповідно до норм щорічних законів про Державний бюджет України, бюджетними взаємозаліками шляхом зарахування зустрічних платіжних вимог є так званими «пасивними» адміністративно-правовими і фінансово-економічними способами регулювання не лише суспільних відносин у сфері погашення податкового боргу платників податків, але й господарсько-правових відносин матеріального виробництва. Так, виходячи із досвіду практики державного податкового регулювання господарської діяльності, основною метою використання списання податкового боргу платників податків були:

— фінансово-економічне «оздоровлення» та стабілізація фінансового стану суб’єктів господарювання;

— скорочення видатків на ліквідацію збиткових підприємств;

— реформування та реструктуризація підприємств державного і комунального секторів економіки, стратегічних галузей;

— створення умов для залучення іноземних інвестицій тощо.

Також, у практиці нормативно-правового регулювання проблем погашення податкового боргу платників податків, починаючи із 1997 року, склалася певна ієрархічна класифікація публічно-владних заходів списання такого боргу, зокрема шляхом:

— загального (або тотального) списання податкової заборгованості підприємств, установ, організацій — платників податків — незалежно від форм власності та підпорядкування (застосовувалося відповідно до норм окремих загальних законів щодо усіх платників податків за певний період часу);

— галузевого списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств, установ, організацій — платників податків певної галузі економіки, відповідно до спеціальних галузевих нормативно-правових актів (щодо підприємств галузі або сфери господарської діяльності);

- індивідуального списання та реструктуризації податкової заборгованості конкретних підприємств.

Положення норм коментованої статті встановлюють загальні правові умови визначення податкового боргу «безнадійним» та функції ОДПС щодо реалізації права, передбаченого ст. 20 цього Кодексу щодо списання такого боргу, який включає пеню та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Так, п. 101.2 коментованої статті визначаються основні критерії податкового боргу як безнадійного.

У випадках після ліквідації платника податків грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними, також вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню у встановленому абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу порядку.

Визначення й адміністрування списання сум безнадійного податкового боргу здійснюється за даними карток особових рахунків платників податків, що формуються в ОДПС в установленому порядку, станом на день виникнення такого боргу. При прийнятті рішення щодо списання сум податкового боргу (його частини) також приймається рішення щодо закінчення нарахування пені відповідно до вимог п. 129.3 ст. 129 цього Кодексу.

Визнання податкового боргу безнадійним і списання його в установленому законом порядку може бути підставою для звільнення майна платника податків з податкової застави згідно із ст. 93 цього Кодексу; зняття платника податків з обліку в ОДПС здійснюється згідно із ст. 67 цього Кодексу тощо. Те саме стосується й фізичної особи — платника податків, яка помирає або визнається судом безвісно відсутньою або померлою чи недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав, згідно із абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу.

Якщо майна, недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних санкцій, то суми таких непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню відповідно до норм п. 99.7 ст. 99 цього Кодексу та Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231.

Відповідно до п. 101.5 коментованої статті ОДПС щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу у Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом ДНА України 24.12.2010 р. № 1034, зареєстрованого в Мін’юсті 30.12.2010 р. за № 1429/18724. Визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюється:

— на підставі даних автоматизованої інформаційної системи, за станом на день виникнення безнадійного податкового боргу;

— за даними довідки відповідного контролюючого органу про наявність безнадійного податкового боргу на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Стаття 102. Строки давності та їх застосування

102.1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

102.2. Грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано;

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків — фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6 — 102.7 цієї статті встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх повноважень.

Положення норм коментованої статті встановлюють граничні строки давності погашення грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, правові умови їх застосування учасниками податкових правовідносин, права та обов’язки платників податків і межі компетенції державного контролюючого органу у зв’язку із застосуванням таких строків.

При застосуванні граничних строків давності, визначених нормами коментованої статті, правозастосовувачам необхідно ураховувати, що нормами цього Кодексу розрізняються строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків, і строк, протягом якого може бути стягнуто податковий борг[75].

Так, положення абз. першого п. 102.1 цієї статті встановлюють загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем таких видів граничних строків, як:

1) строку подання платником податків податкової декларації за правилами цього Кодексу (із урахуванням правових умов, визначених, наприклад, ст. 31, 49, п. 54.1 ст. 54, 57);

2) строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом за правилами п. 54.3 ст. 54, 57 цього Кодексу, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.

Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20 січня 2011 року, податковий орган може визначити грошове зобов’язання платникові податків у зв’язку з цією декларацією, починаючи з 21 січня 2011 року протягом 1095 днів.

Правові підстави застосування такого права контролюючого органу випливають із правил визначення сум податкових та грошових зобов’язань, встановлених нормами ст. 54 цього Кодексу. Разом із цим таке право, відповідно до правил коментованої статті, є обмеженим у строках його застосування. Так, якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначить суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Водночас платник податків у межах зазначеного строку давності має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Зазначене правило ґрунтується на положеннях п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, де встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду[76].

Загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків за положеннями коментованої статті обчислюється у календарних днях. Це пов’язано, насамперед, із встановленими у цьому Кодексі правилами визначення: 1) моменту виникнення податкового обов’язку платника податків (абз. другий п. 31.1 ст. 31) та 2) податкового періоду (ст. 33–34) — за календарною датою.

За правилами п. 50.1 ст. 50 цього Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених коментованою статтею) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Тому у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання її уточнюючого розрахунку. При цьому ОДПС, відповідно до норм п. 78.1.2 ст. 78 цього Кодексу, має право здійснити документальну позапланову виїзну перевірку.

Положеннями п. 102.2 коментованої статті визначені випадки, при настанні яких грошове зобов’язання може бути: 1) нараховане або 2) провадження у справі про стягнення податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у абз. першого п. 102.1 цієї статті, якщо:

— податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано;

— посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили. Наприклад, відповідно до п. 58.4 ст. 58 цього Кодексу, складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов’язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами здійснюється, наприклад, у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про амністію».

Положення п. 102.3 коментованої статті встановлюють правові умови зупинення строку давності погашення грошових зобов’язань платника податків на будь-який період у випадках:

1) наявності рішення суду щодо заборони контролюючому органу проводити перевірку платника податків;

2) перебування платника податків поза межами України за умови, якщо таке перебування є: а) безперервним та б) дорівнює чи є більшим за 183 дні.

Положення п. 102.4 встановлюють строки давності застосування уповноваженим державним органом заходів стягнення податкового боргу, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов’язання. Так, коли грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 102.1 коментованої статті, і податковий борг виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, такий податковий борг платника податків може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу. Системний аналіз п. 102.1, 102.2 та 102.4 ст. 102 цього Кодексу свідчить про те, що застосування строків давності, визначених коментованою статтею, поширюється і на випадки порушення провадження у справі про стягнення відповідного податку. Позовні вимоги контролюючого органу, пов’язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, повинні пред’являтися до суду протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу[77].

Якщо податковий борг платника податків стягується за рішенням суду, строки давності застосування права стягнення встановлюються до повного погашення такого податкового боргу або визнання такого боргу безнадійним у порядку, встановленому цим Кодексом, та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом ДНА України від 24.12.2010 р. № 1034, зареєстрованого в Мін’юсті 30.12.2010 р. за № 1429/18724.

Положення п. 102.5 встановлюють граничний строк реалізації права платника податків на повернення надміру сплачених податків або їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. Платник податків у встановленому цим Кодексом порядку (див. наприклад, ст. 43 цього Кодексу) може використати зазначене право шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше 1095 календарного дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на відшкодування надміру сплачених податків.

Положення п. 102.6 встановлюють правові умови продовження граничних строків для подання:

1) податкової декларації;

2) заяв про перегляд рішень контролюючих органів;

3) заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань.

Граничні строки подання зазначених документів підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за умови:

1) наявності письмового запиту платника податків (див. наприклад, ст. 43 цього Кодексу);

2) підтвердження обставин, визначених пп. 102.6.1-102.6.5 коментованої статті.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з п. 102.6. Відповідно до норм ст. 114 цього Кодексу граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначених коментованою статтею.

Категорії платників податків, на яких поширюються вимоги п. 102.6, встановлюються п. 102.7 коментованої статті.

Стаття 103. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України

103.1. Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

103.2. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

103.3. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

103.4. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

103.5. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

103.6. У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов’язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

103.7. При здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов’язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу «International Bank Identifier Code» (видання S.W.I.F.T., Belgium International Organization for Standardization, Switzerland).

103.8. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

103.9. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов’язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби.

103.10. У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

103.11. У разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

103.12. Орган державної податкової служби перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах, фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові.

У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку орган державної податкової служби приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу Державного казначейства України.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

103.13. Орган Державного казначейства України на підставі висновку органу державної податкової служби перераховує кошти у розмірі, визначеному у висновку, на рахунок особи, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента.

103.14. Особа, яка здійснила виплату доходу нерезидентові, повертає йому різницю між сумою податку, яка була утримана, та сумою, належною до сплати відповідно до міжнародного договору України, після отримання копії рішення органу державної податкової служби про повернення суми надміру сплачених грошових зобов’язань або після зарахування коштів від відповідного органу Державного казначейства України.

Кошти, які за рішенням органу державної податкової служби повинні повертатись особі, яка зайво утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов’язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Міжнародний договір з податкових питань регулює відносини суб’єктів міжнародного права (договірних держав) стосовно поділу прав оподаткування доходів, що одержуються резидентом однієї договірної держави від господарської діяльності, що здійснюється в другій договірній державі, або з джерел у цій державі. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 р. при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства нашої держави слід застосовувати правила міжнародного договору.

Міжнародним договором не може бути передбачено збільшення суми податкових або аналогічних їм зобов’язань, нарахованих у зв’язку з виплатою доходів із джерелом їх походження з України.

Застосування звільнення від оподаткування, або зменшення ставки податку відповідно до положень міжнародного договору можливе лише для тих суб’єктів, які не є посередниками, з чого випливає неможливість застосування звільнення (зменшення) такої ставки до комісіонерів за договорами комісії, повірених за договорами доручення або експедиторів за договорами перевезення тощо.

Дана норма кореспондує за принципом дії з попередньою нормою, але в ній чітко зазначено, хто не є бенефіціарним отримувачем (фактичним власником) такого доходу.

Практичне виконання положень податкових угод потребує проходження деяких спеціальних процедур: подання декларації про доходи, складання податкових розрахунків, заповнення форм заяв, які підтверджують право на передбачену в угодах пільгу або на повернення сплачених в іншій державі податків. Ці процедури переважно вирішуються відповідно до вимог національного податкового законодавства держав, а іноді й через домовленості компетентних органів договірних країн.

У пункті 103.5 йдеться про обов’язкове отримання довідки від компетентного органу держави перебування нерезидента, яка має бути легалізована в консульській або посольській установі України в державі нерезидента, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. У разі, якщо форма довідки викликає сумніви щодо її відповідності міжнародному договору України, варто утриматися від звільнення від оподатковування такого нерезидента або від зменшення суми утриманих у нього податків. При цьому не виключається можливість застосувати процедуру звільнення від оподаткування або зменшення суми податків за рішенням компетентного суду України за позовом нерезидента до податкового агента. У даному випадку податковий агент звільняється від ризику застосування до нього відповідних адміністративних санкцій з боку відповідних контролюючих органів.

Акцентуємо увагу, що довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана, тобто якщо платник податків отримав її, наприклад, у грудні поточного року, то через місяць, тобто у січні наступного року, вона вже не є чинною. Але відповідно до положень п. 103.8 ця довідка може застосовуватись і в наступному податковому році з отриманням нової довідки після закінчення податкового року.

Пункт 103.6 ст. 103 Податкового кодексу встановлює альтернативний і, на нашу думку, безризиковий варіант повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, які були сплачені до бюджетів у вигляді авансових внесків.

Застосування другої частини цього пункту щодо звернення до органу Державної податкової служби України особою, яка виплачує доходи нерезидентові, з проханням підтвердження зазначеної у довідці інформації, варто вважати альтернативним судовому розгляду способом зменшення ризиків податкового агента під час звільнення від оподаткування або зменшення податкових зобов’язань нерезидента під час виплати доходів з джерелом їх походження в Україні.

Передбачається, що посилання на каталог можливе лише за наявності легалізованого перекладу державною мовою України витягу з нього щодо відповідного банку нерезидента.

Допускається звільнення від оподаткування або зменшення розміру податкових зобов’язань на підставі міжнародних договорів України, якщо відповідний договір був чинний для України у попередньому податковому періоді (році), але нерезидент не скористався відповідною податковою пільгою, про що має довідку, видану після закінчення попереднього звітного (податкового) року.

Центральним податковим органом встановлюється форма звітності та порядок її подання.

У разі виникнення спору платник податків, що виплачує дохід нерезиденту з джерелом походження з України, має виступати стороною у відносинах з органом державної податкової служби з метою врегулювання такого спору та повернення нерезидентові надміру утриманих з його доходу сум.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

Орган державної податкової служби, розглядаючи питання нерезидента, знову ж таки в межах відносин з платником податків — резидентом, йому повертає кошти, які той має повернути нерезидентові.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Зазначені в статті норми Податкового кодексу встановлюють порядок повернення сум податків та зборів, надміру стягнутих з нерезидента внаслідок незастосування відповідних норм міжнародних договорів про звільнення від оподатковування або зменшення податкових зобов’язань. Йдеться про те, що питання повернення може вирішуватись у декілька способів, зокрема, отриманням коштів з цільовим призначенням від відповідного органу Державного казначейства України для виплати нерезидентові. У такому випадку виплата має бути здійснена в силу наведеної норми ПК без будь-яких додаткових дозволів або приписів. У разі, якщо буде отримано рішення органу державної податкової служби, податковий агент отримує право виплатити кошти нерезидентові з власних обігових коштів з подальшим отриманням компенсації від органу казначейства або заліком певних податкових зобов’язань порядку, встановленому уповноваженим податковим органом.

Кошти, які за рішенням органу Державної податкової служби України повинні повертатись особі, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов’язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Стаття 104. Порядок надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах

104.1. Надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах, за міжнародними договорами України, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням визначених цією статтею особливостей.

104.2. Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа міжнародним договорам України. У разі невідповідності такого документа повертає його компетентному органу іноземної держави. Якщо зазначений документ визнано таким, що відповідає міжнародним договорам України, контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому статтею 42 цього Кодексу.

104.3. Податковий борг в міжнародних правовідносинах перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, визначеним Національним банком України на день надсилання такому платнику податків податкового повідомлення.

Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа нормам міжнародних договорів України. За загальним правилом документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, складається у письмовій формі.

Документ супроводжується:

а) оригіналом або завіреною копією рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуваної Сторони;

б) викладенням підстав для нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах;

в) копією відповідних законодавчих актів або, якщо це неможливо, викладом відповідного закону, на підставі якого було здійснено нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

В окремих випадках додатково може надаватися будь-який інший документ, необхідний для здійснення стягнення.

У міжнародному договорі може встановлюватися спрощена форма документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, наприклад, шляхом встановлення необхідності відповідних реквізитів та зазначення суми заборгованості.

У будь-якому разі контролюючий орган повинен визначити відповідність такого документа нормам конкретного міжнародного договору України з іноземною державою. При цьому, зокрема, перевірити факт ратифікації такого договору Верховною Радою України, термін набрання ним чинності, наявність застережень, терміни втрати чинності тощо.

У разі невідповідності документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а також, якщо інформації, надісланої іноземною державою, недостатньо для надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому ст. 42 цього Кодексу, контролюючий орган повертає його компетентному органу іноземної держави.

Нормами ст. 104 встановлено загальний порядок отримання виконавчого документа іноземної держави та надсилання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах. Слід звернути увагу на те, що «податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах» тут і далі в тексті Податкового кодексу використовується як назва форми документа, за яким виникає зобов’язання платника податків сплатити в Україні на користь іноземної держави суми податку або іншого платежу. У такому випадку контролюючий орган виступає агентом іноземної держави у відносинах з платником податків — резидентом, внаслідок чого і виникають особливості регулювання таких відносин, визначених цією главою.

Йдеться про офіційний курс Національного банку України, відповідно до якого робляться перерахунки у національній валюті.

Стаття 105. Узгодження суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

105.1. У разі якщо платник податків вважає, що податковий борг в міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу, не відповідає дійсності, такий платник податків має право протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах, подати через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скаргу про перегляд такого рішення.

105.2. У період оскарження суми грошового зобов’язання в міжнародних правовідносинах таке зобов’язання не може бути податковим боргом до отримання від компетентного органу іноземної держави остаточного документа про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такий документ надсилається контролюючим органом платнику податків разом з податковим повідомленням в міжнародних правовідносинах у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Таке податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню.

105.3. На розгляд заяв платників податків про перегляд рішення компетентного органу іноземної держави не поширюються норми статті 56 цього Кодексу.

Податковий Кодекс встановлює право платника податків на оскарження рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах, яке реалізується шляхом подання через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд такого рішення протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Зауважимо, що, хоча підставою для такого оскарження є наявність у платника податків підстав вважати, що податковий борг у міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, не відповідає дійсності, оскаржується саме рішення компетентного органу іноземної держави, тобто констатується, що податковий борг у міжнародних правовідносинах контролюючим органом визначений коректно.

Хоча пункт 105.1 ст. 105 Податкового кодексу і встановлює досить обмежений строк для подання компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд рішення про стягнення суми податкового боргу — десять днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення, міжнародними договорами можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки.

Під час тлумачення відповідних норм міжнародного договору треба уникати помилок, пов’язаних з особливістю термінології або різних значень, що має відповідний термін у правових системах окремих держав. Так, п. 78.1 Податкового кодексу передбачає оскарження не податкового повідомлення, а рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу до бюджету цієї держави.

З урахуванням того, що процедура оскарження податкових чи подібних їм зобов’язань може істотно відрізнятися в різних державах, ця норма буде, ймовірніше, конкурувати з нормами міжнародних договорів України, оскільки у певних випадках виконавчий документ іноземної держави взагалі може залишатися без виконання протягом невизначеного часу, що фактично буде невиконанням Україною своїх зобов’язань за міжнародним договором.

Норма про те, що остаточне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню, за своїм змістом має на увазі, що діючий порядок адміністративного оскарження податкових повідомлень — рішень не може розповсюджуватися на податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах. Однак це не виключає оскарження податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах в суді або в компетентному органі відповідної країни, визначеному міжнародним договором України.

Стаття 106. Відкликання податкових повідомлень в міжнародних правовідносинах або податкових вимог

106.1. Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо компетентний орган іноземної держави скасовує або змінює документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такі податкові повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня отримання контролюючим органом документа компетентного органу іноземної держави рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, який виник в іноземній державі.

У даній статті застосовано новий для цієї глави Податкового кодексу термін «податкові вимоги». Слід вважати, що податкова вимога виникає в момент отримання документа іноземної країни, за яким здійснюється стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Таким чином, якщо контролюючий орган отримав документ про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, але до цього моменту не надіслав платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах, відкликаною вважається податкова вимога у податкових правовідносинах, і контролюючий орган не приступає до дій, спрямованих на стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Вказаний у цій нормі документ про відкликання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкових вимог контролюючий орган України отримує від компетентного органу іноземної держави. Слід зазначити, що спосіб отримання вказаного документа не має значення, якщо такий документ відповідає положенням міжнародного договору України та містить положення, що вказує на безумовне скасування або зміну документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. У такому випадку відповідне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах вважається відкликаним, що спонукає контролюючий орган припинити будь-які дії, спрямовані на стягнення податкового боргу за вищеназваним документом іноземної держави. У разі повного або часткового виконання вказаного податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах питання повернення стягнутої суми має бути вирішено відповідно до норм внутрішнього законодавства України в разі, якщо кошти не було перераховано іноземній державі та за нормами міжнародного договору України, якщо кошти вже були перераховані до країни, що надіслала таке повідомлення.

Стаття 107. Заходи щодо стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

107.1. Орган державної податкової служби самостійно перераховує у гривні суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах та здійснює заходи щодо стягнення суми податкового боргу платника податку не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати податку і збору в іноземній державі, зазначеного у документі компетентного органу іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Граничний строк стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах визначається відповідно до пункту 102.4 статті 102 цього Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 104 цієї глави перерахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах здійснюється за курсом Національного банку України на день надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах.

Встановлений цією нормою строк вжиття заходів щодо стягнення суми податкового боргу у 1095 днів не є припиняючим, тому що зобов’язання, взяті на себе Україною за міжнародним договором, повинні бути виконані належним чином. Отже, встановлені у цій статті строки можуть бути відповідно збільшені або зменшені відповідним міжнародним договором.

Стаття 108. Нарахування пені та штрафних санкцій на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах

108.1. Пеня не нараховується на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

108.2. Штрафні санкції на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах не накладаються при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Наявне в даній статті застереження щодо звільнення платника податку від нарахування штрафу та пені стосується саме виконання (точніше — неналежного виконання) документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а не можливих штрафів та пені, що можуть бути нараховані у відповідній державі за порушення її податкового законодавства.

Пеня і штраф є специфічними інститутами публічного права кожної окремої країни. Отже, вирішити це питання на рівні міжнародного договору практично неможливо, а застосовувати заходи адміністративного примусу, до яких відносяться і пеня, і штраф у податкових відносинах, до зобов’язань, які виникли в іншій країні, не вбачається можливим.

Сукупність статей глави 11 ПК розділяється на дві групи. Перша група — загальні статті, що містять визначення загального поняття податкового правопорушення, перелік санкцій, правила їх застосування тощо. Норми цих статей (ст. ст. 109–116) поширюються на всі випадки порушень податкового законодавства.

Друга група — статті 117–128, що містять склади конкретних податкових правопорушень та санкції за їх вчинення. Кожна з них застосовується у випадку вчинення передбаченого нею правопорушення.

Стаття 109. Загальні положення

109.1. Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

109.2. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

109.1. Ця норма містить загальні ознаки податкового правопорушення. Це означає, що передбачені главою 11 санкції можуть застосовуватися лише у випадках, коли дії чи бездіяльність осіб мають такі загальні ознаки:

— перша загальна ознака податкового правопорушення — діяння, тобто дія чи бездіяльність.

Під діями в праві розуміється активна форма поведінки особи. Бездіяльність — це певна форма поведінки особи, що пов’язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу закону або взятого на себе зобов’язання. Наприклад, платник податків не сплачує суму самостійно визначеного грошового зобов’язання протягом встановлених строків.

За відсутності діяння (дії чи бездіяльності) лише наміри особи, її плани діяти певним чином і порушити законодавство (навіть якщо такі плани сформульовані письмово чи в інший об’єктивний спосіб) не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Так само не може накладатися штраф за бездіяльність, якщо певна норма містить пряму вказівку на те, що цей штраф накладається за певні дії. І навпаки. Дивись коментар до підпункту 120.1.2 статті 120 ПК;

— друга загальна ознака податкового правопорушення — протиправність дії чи бездіяльності.

Протиправність означає невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Тобто визначальною ознакою протиправності тут виступає те, що порушуються норми, контроль за додержанням яких покладається на певних суб’єктів владних повноважень — контролюючі органи. Про ознаки контролюючих органів дивись п. 41.1 та коментар до нього.

Таким чином, під іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, слід розуміти, наприклад, закони з питань митної справи (див. п.1.2 ст.1 ПК), закони щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо. Так, згідно зі ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у визначних розмірах.

Активні дії є протиправними у двох варіантах.

Перший — вчиняються дії, які прямо заборонені законом за правилом «дозволено все, що не заборонено законом». Наприклад, заборонена торгівля готівковими валютними цінностями без отримання відповідного патенту. Дії платників податків, які прямо не заборонені законом, не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Другий варіант протиправності активних дій — вчиняються дії, щодо яких закон не містить прямого дозволу на їх вчинення. Це стосується переважно посадових осіб, які мають діяти в спосіб «дозволено те, що дозволено законом».

Бездіяльність визнається протиправною лише у випадках, коли, по-перше, на особу (платника податків чи посадову особу) покладений законом чи іншими нормативними актами обов’язок діяти певними чином, подруге, вона мала можливість здійснити необхідні дії, по-третє, особа не здійснила ці дії. Наприклад, бездіяльністю є ненарахування платником податку — фізичною особою сум єдиного податку.

— третя загальна ознака податкового правопорушення — суб’єкти правопорушення.

Суб’єктом податкового правопорушення, тобто особою, яка вчиняє це правопорушення, відповідно до п.109.1, може бути:

— платник податків;

— податковий агент;

— посадова особа платника податків;

— посадова особа податкового агенту;

— посадова особа контролюючих органів.

Про поняття платника податків див. коментар до ст. 15 ПК. Про поняття податкового агента див. коментар до пп. 14.1.180 та до ст. 18 ПК.

Під посадовими особами платників податків та податкових агентів слід розуміти осіб, які обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, службові посади, пов’язані з функціями нарахування та сплати податків, ведення бухгалтерського обліку, надання документів, звітності та іншої передбаченої законодавством інформації контролюючим органам. Такі функції за посадою виконують, зокрема, керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, головні бухгалтери. Зайняття певної службової посади або доручення тимчасово виконувати службові обов’язки повинно бути оформлене письмовим наказом. В іншому випадку така особа не може визнаватися суб’єктом податкового правопорушення.

Під посадовими особами контролюючих органів слід розуміти керівників, заступників керівників, інших державних службовців органів державної податкової служби та митних органів, посадові обов’язки яких передбачають здійснення відповідних владних функцій контролю.

Застосування у п. 109.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли правопорушення вчиняється платником податків (податковим агентом) через неправомірні дії його посадових осіб (варіант «та»). В інших випадках неправомірні дії посадових осіб не утворюють порушення податкового законодавства юридичною особою (варіант «або»).

До складів деяких податкових правопорушень включені такі суб’єкти, які не перераховані у п. 109.1. Наприклад, банки та інші фінансові установи вчиняють правопорушення, передбачені ст. 118 ПК, не як платника податку, податкового агента чи контролюючого органу. Також у п. 120.1 ст. 120 ПК як суб’єкти відповідних порушень вказані «інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори».

Вітчизняне законодавство ніколи не застосовувало поняття вини, як ознаки складу порушень, що вчиняються юридичними особами. Однак ПК і щодо порушень, що вчиняються фізичними особами, також не містить вказівок на вину, як обов’язкову умову відповідальності. Це не означає, що передбачені статтями цієї глави ПК фінансові санкції застосовуються незалежно від того, чи є вина посадової особи щодо порушення вимог податкового законодавства. Законодавець не виділяє окремо ознаки вини, по-перше, виходить з того, що діяння фізичної особи, які утворюють податкове правопорушення, за загальним правилом не можуть бути іншими ніж умисними або необережними. По-друге, законодавець вважає, що фінансову відповідальність, яка встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом, диференціювати за формою вини не доцільно.

Тобто стосовно фінансової відповідальності діє презумпція вини (це не суперечить ст. 62 Конституції України, яка проголошує презумпцію невинуватості лише щодо кримінального покарання). Водночас, якщо при розгляді конкретного податкового правопорушення буде встановлено, що фізична особа допустила порушення з вини інших осіб або під впливом непоборної сили (наприклад, несвоєчасне подання податкової звітності внаслідок стихійного лиха), відповідальність такої особи має бути виключена.

109.2. Вчинення платниками податків та посадовими особами контролюючих органів порушень вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Пункт 109.2, а також 111 ПК закріплюють таку обов’язкову ознаку податкового правопорушення, як відповідальність за його вчинення (або караність). Тому не можуть бути віднесені до податкових правопорушень ті порушення, за які фінансові санкції не передбачені.

З урахуванням викладеного в подальшому в коментарі до цієї глави ПК поняття «податкове правопорушення» розуміється як синонім поняття «порушення вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи», яке використовується у статтях ПК.

Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або вимог, установлених нормативними актами з питань оподаткування Кабінету Міністрів України, ДПС України, Державної митної служби України, і за які (протиправні діяння) цим Кодексом або іншими законами передбачено застосування фінансових санкцій.

Стаття 110. Особи, які притягаються до відповідальності за вчинення правопорушень

110.1. Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

110.1. Особами, які притягаються до відповідальності за змістом п. 110.1, виступають:

— платник податків;

— податковий агент;

— посадова особа платника податків.

Про поняття платника податків див. коментар до ст. 15 ПК. Про поняття податкового агента див. коментар до пп. 14.1.180.

Про поняття посадових осіб платників податків та податкових агентів див. коментар до п. 109.1 ПК.

Застосування у п. 110.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли до відповідальності притягуються одночасно платники податків (податкові агенти) та їх посадові особи (варіант «та»). В інших випадках до відповідальності притягуються лише посадові особи (варіант «або»).

Порівняльний аналіз пунктів 110.1 і 109.1 ПК свідчить про те, що посадові особи контролюючих органів визнаються суб’єктами податкових правопорушень (особами, які можуть порушити податкове законодавство), однак не визнаються особами, які притягаються до відповідальності за порушення, передбачені статтями ПК. Статті 117–128 цієї глави, а також інші статті ПК не містять норм про відповідальність посадових осіб контролюючих органів. Водночас відповідальність посадових осіб контролюючих органів передбачена нормами адміністративного та кримінального законодавства (див. нижче коментар до ст. 111).

Деякі статті глави 11 Податкового кодексу передбачають відповідальність осіб, що не зазначені у п. 110.1 ПК України. Наприклад, за неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків притягуються до відповідальності банки або інші фінансові установи і не в якості платників податків, а саме фінансових установ (див. ст. 117 ПК). У п. 120.1 ст. 120 ПК як суб’єкти відповідних порушень вказані «інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори». Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, законні чи уповноважені представники фізичних осіб — платників податків (див. ст. 47 і 119 ПК).

Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

111.1. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

111.1.1. фінансова;

111.1.2. адміністративна;

111.1.3. кримінальна.

111.2. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

111.1. Цей пункт ст. 111 ПК містить перелік видів юридичної відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Перелік не є вичерпним, оскільки, наприклад, посадові особи платників податків та податкових агентів можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, сам ПК передбачає за вчинення деяких податкових правопорушень певні санкції, які не можна віднести до фінансової відповідальності. Так, до суб’єктів господарювання, які порушили порядок отримання та використання торгового патенту, застосовується такий захід впливу, як припинення їх діяльності до дня сплати штрафів, а також до придбання торгового патенту або оформлення пільгового торгового патенту.

111.1.1. Характеристику змісту фінансової відповідальності див. у коментарі до п. 111.2 цієї статті.

111.1.2. Суб’єктами адміністративної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та посадові особи. Це, наприклад, керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, на яких покладений обов’язок дотримання встановленого законом порядку ведення податкового обліку (ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КУАП). Громадяни несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання декларацій про доходи (ст. 164-1 КУАП).

Платники податків можуть бути суб’єктами адміністративної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Платники податків — юридичні особи не можуть притягатися до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення передбачена такими статтями КУАП:

— стаття 156. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами (щодо відповідальності за торгівлю спиртом етиловим, коньячним або плодовим, алкогольними напоями чи тютюновими виробами без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору);

— стаття 163-1. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків;

— стаття 163-2. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів);

— стаття 163-3. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби;

— стаття 163-4. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи;

— стаття 164-1. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат;

— стаття 164-2. Порушення законодавства з фінансових питань;

— стаття 164-5. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка;

— стаття 166-6. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи;

— стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Адміністративна відповідальність настає лише за умови вини громадянина чи посадової особи, тобто, коли протиправне діяння (дія чи бездіяльність) було вчинено умисно або з необережності.

Необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 255 КУАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

— ст. 156 — органів внутрішніх справ;

— статті 1631–1634 — органів державної податкової служби;

— статті 1641, 1642, 1645 — органів державної податкової служби України та органів внутрішніх справ;

— ст. 1666 — органів державної податкової служби;

— статті 166-9 — спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

Складені в законний спосіб протоколи про адміністративне правопорушення розглядаються уповноваженими на те органами.

Так, відповідно до ст. 2342 КУАП органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 1641), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 1666).

111.1.3. Суб’єктами кримінальної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та службові особи. Це, наприклад, службові особи підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України).

Платники податків можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно із цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно із цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Платники податків — юридичні особи не можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за злочини, що вчиняються шляхом невиконання або неналежного виконання вимог законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, передбачена зокрема такими статтями Кримінального кодексу України (далі — КК):

— стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів;

— стаття 205. Фіктивне підприємництво;

— стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

— стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);

— стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок;

— стаття 218. Фіктивне банкрутство;

— стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства;

— стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» змінені умови звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчинені злочину, передбаченого ст. 212 КК.

Зокрема, передбачена можливість звільнення від відповідальності не лише за вчинення діянь, передбачених частиною першою і другою (як раніше), а й за діяння, передбачені частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК відповідна особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Ряд складів злочинів, передбачених КК, опосередковано пов’язані з порушенням вимог, установлених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Так, дії службових осіб органів ДПС у випадку виконання ними своїх обов’язків всупереч інтересам служби можуть утворювати склади злочинів у сфері службової діяльності — зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) тощо.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою контролюючих органів своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них у випадку заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб утворює склад злочину, передбаченого ст. 367 — службова недбалість.

У випадку давання громадянином чи службовою особою платника податків хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища працівником контролюючих органів, вчинене утворює склад злочину, передбаченого ст. 368 — давання хабара.

Обов’язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, передбачені зазначеними статтями КК, є наявність у діянні (дії чи бездіяльності) вини у формі умислу чи необережності. Деякі злочини вчиняються лише умисно (наприклад, ухилення від сплати податків). Деякі можуть вчинятися як умисно, так і з необережності, інші — тільки характеризуються виключно необережною формою вини (наприклад, службова недбалість).

111.2. Суб’єктами фінансової відповідальності (особами, які притягаються до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є платники податків — фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Встановлення фінансової відповідальності означає прийняття та набуття чинності нормативного акта, в якому міститься опис ознак податкового правопорушення, вид і розмір фінансової санкції за його вчинення.

Так, з набуттям чинності ПК встановлена фінансова відповідальність за правопорушення, передбачені статтями 117–128. Більшість цих статей мають кілька пунктів і підпунктів. Деякі з них розділяються на абзаци.

Більшість із цих пунктів, підпунктів і абзаців містить ознаки складів самостійних (окремих) правопорушень.

Деякі підпункти або абзаци описують ознаки не самостійного, а так званого кваліфікованого складу правопорушення, тобто правопорушення, яке має кваліфікуючі ознаки, що роблять його більш тяжким, порівняно з основним складом правопорушення. Так, якщо пункт 120.1 статті 120 ПК передбачає відповідальність за неподання та/або несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків), то наступний підпункт 120.1.1 встановлює фінансові санкції за таке ж діяння, але вчинене повторно протягом року.

Разом з тим слід враховувати, що, крім статей 117–128, Податковий кодекс містить ще ряд норм, які передбачають застосування штрафних санкцій за податкові порушення (див. таблицю наприкінці коментаря до цієї глави ПК).

Застосування фінансової відповідальності означає процедуру, яка має такі етапи:

— фіксування конкретного факту податкового правопорушення;

— прийняття рішення про притягнення до відповідальності (про застосування штрафної санкції);

— виконання рішення про застосування штрафної санкції — сплата штрафу.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. 14.1.265 ПК).

Таким чином, поняття «фінансова санкція» рівнозначно поняттю «штраф» та «штрафна санкція».

Пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (п. 14.1.162). Про порядок і умови застосування пені див. коментар до глави 12.

Незважаючи на те, що в нормах ПК передбачена можливість платника податків вирахувати і сплатити штраф самостійно (наприклад, при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів), відповідальність за застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, покладається на контролюючий орган. Це означає, що контролюючий орган має право і зобов’язаний приймати рішення про застосування фінансових санкцій і забезпечувати їх виконання.

Стаття 112. Загальні умови притягнення до фінансової відповідальності

112.1. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

112.1. Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі здійснення податкових правопорушень (див. ком. до ст. 110). Податковий кодекс містить норми про фінансову відповідальність платників податків, а також податкових агентів за вчинення конкретних правопорушень.

Про поняття посадових осіб платників податків та податкових агентів див. коментар до п. 109.1 ПК.

Зміст п. 112.1 полягає у тому, що посадові особи платників податків та податкових агентів (тобто працівники юридичних осіб), а також фізичні особи — платники податків за наявності відповідних підстав притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності за їх діяння, що призвели до податкового правопорушення, незалежно від притягнення чи не притягнення до фінансової відповідальності за це правопорушення відповідного платника податків чи податкового агента.

У випадках вчинення податкового правопорушення платником податків — фізичною особою можлива ситуація, за якою одна особа за одне правопорушення буде притягнена як до фінансової, так і до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Оскільки фінансова, адміністративна і кримінальна відповідальність є відповідальністю різного виду, така ситуація не суперечать ст. 61 Конституції України — «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Стаття 113. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

113.1. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов’язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

113.2. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

113.3. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

113.1. Про поняття «штрафна санкція» (фінансова санкція, штраф) як елемент фінансової відповідальності див. коментар до п. 111.2.

Пункт 113.1 ПК встановлює загальне правило: порядок та строки сплати, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) такі ж самі, як порядок та строки сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов’язань:

— в разі несплати податку штрафні санкції за це сплачуються відповідно до порядку і строків сплати відповідного податку;

— сплата штрафних санкцій здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, податковим агентом або представником платника податку, або банком;

— сплата штрафних санкцій суб’єктами господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі), здійснюється за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

— органом стягнення штрафних санкцій є той державний орган, який уповноважений стягувати відповідні грошові зобов’язання та/або відповідний податковий борг;

— якщо орган стягнення має право звертатися до суду про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, то він в такий самий спосіб звертається до суду і про стягнення штрафних санкцій;

— оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється за правилами, що встановлені нормами глави 4 ПК.

Окремі особливості (відхилення від загального правила) сплати, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій передбачені статтями 114–116 ПК (див. нижче ком. до них).

113.2. Зміст цього пункту фактично відтворює зміст ст. 112 ПК (див. ком. вище).

113.3. Про порядок застосування штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, див. коментар до пункту 113.1 цієї статті, а також коментар до статей 114–116.

Розмір штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) встановлюється ПК та іншими законами України.

Податковий кодекс передбачає за податкові правопорушення такі види санкцій:

— санкції з абсолютно-визначеним розміром;

— санкції з відносно-визначеним розміром, який вираховується у відсотках від розміру недоплати чи іншого показника тяжкості порушення;

— санкції з відносно-визначеним розміром, який залежить від розміру недоплати чи іншого показника тяжкості порушення, але вираховується не у відсотках (наприклад, штраф у розмірі вартості відчуженого майна, штраф у розмірі збору на один календарний місяць тощо).

Див. також пункти 5–7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення ПК» і коментар до них.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій, не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Так, не можуть встановлюватися і застосовуватися штрафні санкції за порушення нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, ДПС України та інших центральних органів влади, а також органів місцевого самоврядування. Наприклад, після набрання чинності ПК не можна застосовувати штрафні санкції, передбачені Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Стаття 114. Строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

114.1. Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

114.1. У пункті 102.1 ст. 102 ПК, до якого відсилає ця норма, зазначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1 095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання.

На практиці це означає, що контролюючий орган одночасно з визначенням суми грошових зобов’язань платника податків застосовує штрафні санкції до такого платника податків (за наявності законних підстав для таких санкцій). Якщо рішення про визначення суми грошових зобов’язань платника податків прийнято з додержанням строків давності, застосування штрафних санкцій також відбувається в межах встановлених строків.

Однак не виключається ситуація, коли грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом без застосування штрафних санкцій. У таких випадках зберігається право контролюючого органу застосувати штрафні санкції пізніше — але до закінчення строку давності, передбаченого ст. 102 ПК.

Початок спливання строку давності починається з наступного дня після одного з термінів, чи події, вказаних у п. 102.1. Тобто строк давності починає вираховуватися з наступного дня після останнього дня строку, відведеного для подання податкової декларації чи сплати грошових зобов’язань. Або — з наступного дня після фактичного подання податкової декларації.

Останнім днем, коли можна застосувати штрафні санкції, є останній день строку давності, тобто 1 095-й день.

На строки давності для застосування штрафних санкцій поширюються правила п. 102 щодо можливості недотримання строку давності (податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили), а також п. 102.3 щодо зупинення відліку строку давності (якщо на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні).

Також з цього питання слід керуватися правилами застосування строків давності, що містить п. 56.18 ст. 56 ПК (див. лист Вищого адміністративного Суду України від 10 лютого 2011 року № 203/11/13-11).

У ст. 114 ПК не врегульовані питання щодо строків давності для застосування штрафних санкцій за порушення, які не пов’язані з нарахування податкових зобов’язань. Так, наприклад, неподання банками та іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений цим Кодексом строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків не є підставою для нарахування податкових зобов’язань банків та інших фінансових установ, однак тягне відповідальність за ст. 118 ПК. Строк давності для застосування штрафних санкцій за такі порушення слід вважати таким, що дорівнює загальному правилу, встановленому ст. 102 ПК — 1 095 днів після вчинення правопорушення.

За прямою вказівкою абз. 2 підпункту 102.6.5 ст. 102 ПК на строки давності для застосування штрафних санкцій поширюються норми п. 102.6 про продовження строків подання податкової декларації, а саме — штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації. Порядок застосування норм про продовження строків давності встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх компетенції (п. 102.8 ст. 102 ПК).

Якщо правопорушення вчинене до набрання чинності Податковим кодексом України, а виявлене після вказаної дати, але до сплиття строків давності правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи. У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Зокрема, штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, можуть бути застосовані як до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, так і після цієї дати (6 серпня 2011 року) лише в тому разі, якщо збігаються склади правопорушень, визначені Податковим кодексом України та попереднім законодавством.

Розмір штрафних санкцій, які можуть бути застосовані за правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, визначається нормами ПК (див. Інформаційний лист ВАУ від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11).

Стаття 115. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі вчинення кількох порушень

115.1. У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

115.1. Разове правопорушення — це діяння (дія чи бездіяльність) платника податків, яке вчинюється один раз і утворює закінчений склад конкретного правопорушення. Вчинення такого діяння порушує певну норму (норми) податкового законодавства, після чого правопорушення є закінченим і починають спливати передбачені законодавством строки давності. У випадку вчинення нових аналогічних діянь вони утворюють самостійні правопорушення і за кожне з них окремо застосовуються штрафні санкції.

Наприклад, знищення платником податків бухгалтерської та статистичної звітності до закінчення строків їх зберігання утворює склад податкового правопорушення, передбаченого ст. 121 ПК. З моменту знищення документів це правопорушення закінчене і починається відлік строків давності застосування фінансових санкцій до платника податків, а також відлік строків давності притягнення до відповідальності винних посадових осіб. Якщо той самий платник податків знищить інші документи з питань обчислення і сплати податків та зборів до закінчення строків їх зберігання, це має розглядатися як самостійне правопорушення із своїми строками давності застосування штрафних санкцій. До закінчення зазначених строків давності до платника податків можуть застосовуватися штрафні санкції окремо за перше і за друге правопорушення.

Триваюче правопорушення — це діяння платника податків, поєднане з наступним тривалим невиконанням обов’язків, що покладені на винного законом під загрозою застосування штрафних санкцій. Таке правопорушення складається з ряду дій або з безперервної бездіяльності. Уже перша протиправна дія чи перший факт протиправної бездіяльності є закінченим податковим правопорушенням. Однак на цьому протиправні дії (бездіяльність) не припиняються. За ними слідують такі ж самі дії або продовжується та ж сама протиправна бездіяльність. Однак кожна наступна дія, чи кожний наступний проміжок часу бездіяльності не утворюють нового самостійного правопорушення, а є продовженням єдиного триваючого правопорушення. Відповідно до ст. 115 ПК штрафні санкції застосовуються не за кожне діяння, а за все триваюче правопорушення в цілому. Строки давності для застосування фінансових санкцій за триваючі правопорушення починають відраховуватися з наступного дня після припинення протиправних дій чи бездіяльності, або з дня документальної фіксації контролюючим органом факту правопорушення.

Наприклад, неподання банками та іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платником податків має усі ознаки правопорушення, передбаченого ст. 118 ПК, вже у перший день після спливання встановленого строку. При продовженні бездіяльності (неподання повідомлення) правопорушення триває — кожного наступного дня. Лише в момент направлення повідомлення (в будь-який день після закінчення строку) правопорушення припиняється і починається відлік строків давності застосування штрафних санкцій. За це триваюче правопорушення застосовується одна санкція незалежно від тривалості неподання інформації.

Стаття 116. Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

116.1. У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення.

116.2. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.

116.1. Ряд норм ПК передбачає можливість прийняття рішення про застосування штрафних санкцій до платника податків самим платником податків. У таких випадках ці норми містять і вказівку на порядок (процедуру) застосування штрафних санкцій. Наприклад, відповідно до абз. 3 п. 50.1 ПК платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Відповідно до пп. 17 п. 6 ст. 6 Положення про Державну податкову службу України (затверджена Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 584/2011) ДПС України відповідно до покладених на неї завдань і повноважень має право в установленому порядку застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на ДПС України.

Рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій оформлюються податковим повідомленням-рішенням. Форма податкового повідомлення-рішення про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (форма «С») передбачена Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 985, зареєстрованим в Мін’юсті України 30 грудня 2010 р. за № 1440/18735.

Відповідно до пунктів 42.1-42.3 ПК повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою контролюючого органу.

Відповідні повідомлення-рішення вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків на день надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (п. 3.10 вказаного вище Порядку від 22 грудня 2010 року № 985).

116.2. Під «видом штрафної (фінансової) санкції» для цілей цієї статті ПК слід розуміти штрафну санкцію, передбачену конкретною нормою ПК або іншого закону.

Наприклад, за заниження платником податків податкових зобов’язань передбачений штраф у розмірі трьох відсотків від суми недоплати (абз. 3а п. 50.1 ПК). Це один вид штрафної санкції за заниження платником податків податкових зобов’язань. Водночас визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання, якщо перевірка результатів діяльності платника податків свідчить про заниження суми його податкових зобов’язань, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання (п. 123.1 ПК). Це другий вид штрафної санкції за заниження платником податків податкових зобов’язань.

Так само п. 120.1 і п. 123.1 передбачають різні штрафні санкції за одне і теж порушення — включення до податкової декларації перекручених (недостовірних) даних про суми одержаних доходів, понесених витрат, якщо такі дії платника призвели до заниження суми оподатковуваного доходу.

Контролюючий орган у таких випадках може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції. Який саме — залежить від обставин (ознак) кожного конкретного правопорушення. Як правило, вважається, що при конкуренції норм та з них, яка має більш сурову санкцію, краще враховує усі обставини вчиненого діяння. Однак, якщо контролюючим органом все ж таки була застосована норма з менш суровою фінансовою санкцією, це виключає в подальшому за це ж саме порушення притягнення до відповідальності за іншою нормою ПК чи іншого закону.

Стаття 117. Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби

117.1. Неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, —

тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, — 510 гривень.

У разі неусунення таких порушень або за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення,

— тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, — 1020 гривень.

117.2. Виключено згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI).

(Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

117.1. У п. 117.1 і в ряді інших норм ПК, що передбачаються відповідальність за податкові порушення, використовується така ознака «неподання у строк (строки)».

Відповідно до ст. 251 ЦК строк — є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У даному випадку зазначеною подією є факт податкового правопорушення.

Перебіг строку за загальним правилом починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. В окремих нормах встановлюється інший порядок, відмінний від цього загального. Так, строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників банками починається з дня відкриття/закриття рахунку (див. коментар до п. 118.1).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та числа останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п’ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Порядок вчинення дій в останній день строку врегульовано ст. 255 ЦК. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові документи, заяви та повідомлення, здані до установи зв’язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Неподання інформації (відомостей, документів, декларацій, звітів тощо) в строк — це або подання її вже після закінчення встановлених строків (подання із запізненням), або неподання інформації і після закінчення встановлених строків на момент фіксування цього факту контролюючим органом.

Стаття 117 ПК, відповідно до її назви, передбачає відповідальність за порушення у сфері встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби і містить склади трьох правопорушень. Перший — загальний склад порушення правил щодо обліку платників податків (абз. 1 і 2 п. 117.1). Другий — кваліфікований склад правопорушення правил щодо обліку платників податків (абз. 3 і 4 п. 117.1). Третій — спеціальний склад порушення правил реєстрації платників акцизного податку (п. 117.2).

Суб’єктами правопорушень за ст. 117 ПК є платники податків, а відповідальності — самозайняті особи; юридичні особи; відокремлені підрозділи юридичної особи; юридичні особи, відповідальні за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність. Залежно від виду суб’єкта диференційовані штрафні санкції.

Абзацами першим і другим пункту 117.1 передбачена відповідальність за порушення загальних правил взяття на облік платників податків, які містяться у статті 63 ПК. Зокрема, ця стаття містить строки подання заяви про взяття на облік платника податків, встановлює обов’язок платників податків подати протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлені документи для взяття на облік в органах державної податкової служби (див. коментар до ст. 63 ПК).

Слід враховувати, що відповідно до п. 63.8 статті 63 ПК особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу. Тому посилання у п. 117.1 на ст. 63 ПК є одночасно посиланням на інші норми цього Кодексу, які регулюють облік платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків (див., наприклад, п. 160.9 щодо особливості реєстрації резидентів, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг).

Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби (абз. 1 п. 117.1) може вчинятися в таких альтернативних формах бездіяльності:

— неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних;

— неподання виправлених документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— неподання виправлених документів для внесення змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних;

— неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності.

Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби (абз. 1 п. 117.1) може вчинятися також у таких альтернативних формах дій:

— подання з помилками чи неповним обсягом документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— подання з помилками чи неповним обсягом для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних.

Абзац третій пункту 117.1 містить ознаки кваліфікованих (тобто з ознаками, які обтяжують відповідальність) складів правопорушень у формі дії. Про це свідчить застосована законодавцем формула «ті самі дії».

Тому за цією нормою може наставити відповідальність лише за такі дії, як:

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, подання з помилками чи неповним обсягом документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, подання з помилками чи неповним обсягом для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних.

Повторна протягом року бездіяльність (повторне неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/ або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби; повторне неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних; повторне неподання виправлених документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби; повторне неподання виправлених документів для внесення змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних; повторне неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності) має кваліфікуватися за абзацем першим пункту 117.1 ст. 117 ПК.

За абзацем третім пункту 117.1 настає відповідальність за таке правопорушення у формі бездіяльності, як «неусунення таких порушень», тобто неусунення порушень, ознаки яких виписані в абзаці першому п. 117.1 цієї статті.

Слід враховувати, що деякі із цих правопорушень за змістом їх ознак неможливо усунути. Наприклад, таке правопорушення, як неподання платником податків у визначений строк заяв та/або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, є закінченим у момент закінчення відповідного строку. Разом з тим після спливу строку та притягнення до відповідальності суб’єкт не звільняється від обов’язку подання заяв та документів, і строк, протягом якого він повинен виконати цей обов’язок, такий же, як і перший.

Стаття 118. Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків

118.1. Неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений статтею 69 цього Кодексу строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків — тягне за собою накладення штрафу у розмірі 340 гривень за кожний випадок неподання або затримки.

118.2. Здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби —

тягне за собою накладення штрафу на банк або іншу фінансову установу в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 850 гривень.

118.3. Неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку — тягне за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень за кожний випадок неповідомлення.

Стаття 118 ПК за своїм змістом ширше її назви і містить склади трьох самостійних правопорушень.

Перший — порушення строку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків (п. 118.1). Другий — здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби (п. 118.2). Суб’єктом цих двох видів правопорушення є банки, інші фінансові установи.

Третій — неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку (п. 118.3). Суб’єктом цього правопорушення є фізичні особи-підприємці, особи, що проводять незалежну професійну діяльність.

118.1. Ця норма передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється в одній формі бездіяльності:

— неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений п. 69.3 ПК строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків.

Фінансова установа — юридична особа, яка, відповідно до Закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

У контексті ст. 118 ПК фінансовими установами є також органи Державного казначейства України.

Наказом ДПА України від 23 грудня 2010 року № 993 затверджений Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби. Згідно з цим Порядком Національний банк України, банки протягом трьох робочих днів з дня проведення операції відкриття/ закриття рахунків Платників податків та відкриття/закриття власних кореспондентських рахунків (включаючи день відкриття/закриття) подають відомості про це в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ на адресу органів ДПС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Органи Державного казначейства України подають Повідомлення у порядку, визначеному для банків. Іншими фінансовими установами Повідомлення подаються в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ або у паперовому вигляді протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день відкриття/закриття) або надсилаються поштою з повідомленням про вручення на адресу органу ДПС, у якому Платник податків обліковується як платник податків і зборів.

Про зміст поняття «неподання в строк» див. абз. 1–7 коментарю до п. 117.1 ст. 117 ПК з урахуванням, що строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників становить три робочих дні з дня відкриття/закриття рахунку, включаючи день відкриття/закриття (п. 69.2 ПК).

Затримка (абз. 2 п. 118.1) — це подання повідомлення після закінчення встановлених строків. За юридичним змістом «затримка» не відрізняється від «неподання повідомлення в строк».

118.2. Цей пункт ст. 118 ПК передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється у формі активної дії:

— здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

Відповідно до пунктів 69.3 і 69.4 ст. 69 ПК орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунку зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунку на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунку на облік із зазначенням підстав. Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків (крім банку) у банках та інших фінансових установах є дата отримання банком або іншою фінансовою установою повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

Порушення органом державної податкової служби строку, встановленого для направлення повідомлення про взяття або відмову у взятті рахунку на облік, не є підставою для звільнення від відповідальності банків або інших фінансових установ за цією нормою.

При вираховуванні розміру, встановленого абз. 2 п. 118.2, штрафу «в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій», беруться до уваги лише операції за тим рахунком, за яким здійснювалися операції до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік.

Період «до отримання повідомлення» починається днем проведення першої операції за вказаним рахунком і закінчується днем, що передує дню отримання повідомлення про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

118.3. Цей пункт ст.118 ПК передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється у формі бездіяльності:

— неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку.

Обов’язок фізичних осіб-підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки, передбачений п. 69.7 ПК. Банки та інші фінансові установи мають право відкривати рахунки фізичним особам-підприємцям та фізичним особам, які проводять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах (п. 69.1 ПК). Це означає, що формою повідомлення зазначеними особами про свій статус є надання ними банку чи іншій фінансовій установі в установлений спосіб документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах у такому статусі.

Під «кожним випадком неповідомлення» розуміється кожен випадок, коли фізична особа-підприємець чи фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, відкриває в банку або іншій фінансовій установі будь-який рахунок без повідомлення про свій статус.

Див. також Роз’яснення щодо порядку відкриття рахунків фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність (лист НБУ від 22.02.2011 р. № 25-111/418-2794), а також Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджену постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492.

Стаття 119. Порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків

119.1. Неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, передбаченого цим Кодексом, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 85 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень.

119.2. Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

119.3. Оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, або з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків, крім випадків, визначених пунктом 119.2 цієї статті, —тягне за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень.

119.1. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— порушення порядку подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— порушення порядку подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

У будь-якому випадку для виявлення об’єктивних ознак правопорушення необхідно враховувати норми ПК, що регулюють порядок подання інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Відтак моментом настання строку слід вважати день, з якого у особи виник статус платника податків або обов’язок бути зареєстрованим у Державному реєстрі згідно з пп. 70.1, 70.3, 70.4, 70.12 статті 70.

Неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це неподання відповідному органу державної податкової служби фізичною особою незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, особисто або через законного представника чи уповноважену особу облікової картки фізичної особи-платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі.

Суб’єктом є платник податків-фізична особа, для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру.

Слід зазначити, що якщо суб’єктом цього правопорушення у назві ст. 119 та у п. 119.1 вказаний платник податків, то згідно з деякими нормами ПК обов’язок подання інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків покладена на інших осіб.

Так, відповідно до п. 99.5.1 обов’язок подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації неповнолітніх та недієздатних покладена на їх законних представників.

Згідно з в. 65.1 взяття на облік фізичних осіб-підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Згідно зі ст. 68 Кодексу обов’язок передавати податковим органам відповідну інформацію щодо фізичних осіб-платників податків покладається і на деякі державні органи: органи, що здійснюють реєстрацію незалежної професійної діяльності або видають дозволи на право самостійного провадження такої діяльності; органи, що ведуть облік або реєстрацію рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування щодо про власників та/або користувачів такого рухомого майна та інших активів, розміщених на відповідній території, або про транспортні засоби, зареєстровані у цих органах, та їх власників; інші органи щодо іншої інформації у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з п. 70.16 органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків.

Однак притягнення до відповідальності за ст. 119 державних реєстраторів, батьків неповнолітніх осіб, опікунів недієздатних осіб тощо, тобто суб’єктів, не вказаних у ст. 119, означало б її розширене тлумачення, що неприпустимо стосовно норм про відповідальність фізичних осіб.

Неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це неподання відповідному органу державної податкової служби фізичною особою, яка вже включена до Державного реєстру, особисто або через законного представника чи уповноважену особу заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом державної податкової служби України з відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Суб’єктом є фізична особа, яка включена до Державного реєстру.

Порушення порядку подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це подання облікової картки фізичної особи-платника податків з недостовірними даними щодо місця проживання, податкові пільги платника податків, місце провадження діяльності, телефони та інша додаткова інформація для зв’язку з фізичною особою-підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, або повідомлення з недотриманням встановленої форми, не до того органу державної податкової служби тощо. Перелік даних та документів визначений пп. 70.2, 70.3 та 70.5 статті 70 Кодексу.

Суб’єктом є фізична особа, для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру.

Порушення порядку подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це подання заяви з недостовірними відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін. Обов’язок щодо подання такої заяви встановлено п. 70.5 статті 70 Кодексу.

Суб’єктом є фізична особа, яка включена до Державного реєстру.

Про порядок обчислення строків — див. коментар до п. 117.1 ПК.

Абзаци третій і четвертий п. 119.1 містять ознаки кваліфікованих (тобто з ознаками, які обтяжують відповідальність) складів правопорушень у формі дії. Про це свідчить застосована законодавцем формула «ті самі дії».

Тому за цією нормою може наставити відповідальність лише за такі дії, як:

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке саме порушення, подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку;

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке саме порушення, подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку.

Повторність виникає не тільки у випадку вчинення аналогічного правопорушення (наприклад, двічі подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку), але й у випадках будь-яких варіантів послідовності правопорушень (наприклад, подання облікової картки фізичної особи-платника податків з недостовірними даними щодо місця проживання, а потім подання заяви з недостовірними відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки).

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Повторна протягом року бездіяльність (повторне неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків; повторне неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків) має кваліфікуватися за абзацом першим цього пункту без врахування повторності як кваліфікованої ознаки.

119.2. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з порушенням встановлених строків податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання не повним обсягом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку.

Для виявлення об’єктивних ознак правопорушення, зокрема про поняття податкової звітності, її обсяги, строки її подання, — див. норми глави 2 ПК та коментар до неї.

Неподання податкової звітності означає відсутність звітності після закінчення встановлених строків і на момент застосування контролюючим органом штрафних санкцій.

Подання з порушенням встановлених строків означає подання податкової звітності після закінчення встановлених строків, але до застосування контролюючим органом штрафних санкцій.

Недостовірні відомості податкової звітності — відомості, що не підтверджені чи суперечать даним первинних документів, регістрам бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, іншим документам, пов’язаним з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (див. абзац перший п. 44.1 ст. 44 ПК).

Помилки податкової звітності — арифметичні та інші технічні помилки як у первинних документах, що вказані в абзаці першому п. 44.1 ст. 44, і на підставі яких складена податкова звітність, або/та такі ж помилки безпосередньо в податковій звітності.

Диспозиція п. 119.2 щодо недостовірності та помилок податкової звітності не відрізняє випадки зменшення чи збільшення сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, а також сум утриманого з них податку в результаті такої недостовірності чи помилки.

Суб’єктом правопорушення за змістом цього пункту є податковий агент, на якого покладений обов’язок вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам (див. п. 14.1.180 та п. 51.1). Визначення суб’єктом правопорушення і відповідальності податкового агенту не суперечить назві ст. 119 (де вказаний платник податків), оскільки підпунктом 162.1.3 п. 162.3 ст. 162 Кодексу визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є також податковий агент.

Діяння, передбачене п. 119.2, фактично є порушенням передбаченого п. 176.2 обов’язку податкових агентів подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування, а також подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною розділом IV та розділом II цього Кодексу.

Абзацами третім і четвертим п. 119.2 передбачена відповідальність за кваліфіковані (за ознакою повторності) дії, зазначені в абзаці першому цього пункту:

— подання з порушенням встановлених строків податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання не повним обсягом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення.

Повторність виникає не тільки у випадку вчинення аналогічного правопорушення (наприклад, двічі подання звітності з помилками), але і у випадках будь-яких варіантів послідовності дій, що утворюють склад правопорушення (наприклад, подання звітності з помилками, а потім подання звітності не повним обсягом).

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Суб’єкт порушення — див. вище коментар до абз. першого цього пункту.

Факт застосування до суб’єкта протягом року штрафу має бути підтверджений відповідними документами. Про правила вирахування строків див. коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Відповідальність за повторне правопорушення у формі бездіяльності (неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку) абз. 3 п. 1192 не передбачена. Тому така бездіяльність, незалежно від наявності повторності, має кваліфікуватися за абз. 1 п. 119.2.

119.3. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке вчиняється у формі активної поведінки (дії) або бездіяльності:

— оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків;

— оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків.

При оформленні документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, відповідальність фактично настає за бездіяльність — за незазначення реєстраційного номера.

Документами, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, можуть бути будь-які документи, до яких нормативні акти вимагають включати відомості про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату фізичними особами податків.

Якщо такими документами є податкова звітність, умовою притягнення до відповідальності за пунктом 119.4 є відсутність ознак правопорушення, передбаченого пунктом 119.2 статті 119 ПК. Це означає, що у випадках, наприклад, подання податкової звітності, яка містить недостовірні відомості як про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку і суми утриманого з них податку, так і про недостовірний реєстраційний номер облікової картки платника податків, застосовується лише п. 119.2 ПК.

Коло осіб, які є суб’єктами цього правопорушення, окреслене у п. 70.12, де обов’язок використовувати при оформлені документів (їх складанні і видачі) реєстраційний номер облікової картки платника податків покладений на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм, включаючи

установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи-підприємців, а також фізичні особи в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків.

Стаття 120. Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності

120.1. Неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), —

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, —

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

120.1.1. Виключено Законом України від 07.07.2011 р.№ 3609-VІ.

120.2. Невиконання платником податків вимог, передбачених абзацом другим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності —

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов’язання (недоплати).

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

(Стаття 120 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

120.1.Абзаци перший і другий цього пункту ст. 120 ПК встановлюють відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків);

— несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків).

Неподання декларації за змістом цього пункту ст. 120 ПК — це відсутність поданої декларації, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, на момент прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за це порушення в порядку ст. 116 ПК.

Несвоєчасне подання декларації — це її подання, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, до отримання повідомлення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за неподання декларації в порядку ст.116 ПК.

Тобто диспозиція цього пункту сформульована таким чином, що хоча неподання декларації у строк є закінченою формою правопорушення, наступне (із запізненням) подання цієї декларації утворює нову форму порушення — несвоєчасне подання. Правопорушення вчиняється в одній з цих двох форм, оскільки одна і та ж декларація однією особою в один момент часу не може бути і неподаною, і поданою несвоєчасно.

За порушення вимог статей 46–51 ПК щодо форми і змісту податкових декларацій та порядку їх складання відповідальність за п. 120.1 не передбачена.

Про строки та порядок подання податкових декларацій див. коментар до ст. 49 ПК, а про правила обчислення строків подання інформації (у т. ч. податкових декларацій) — коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Суб’єктами правопорушення та відповідальності є:

— платники податків (див. коментар до ст. 15 ПК);

- інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори (див. коментар до ст. 18 і ст. 19 ПК).

Якщо податковим агентом неподана або несвоєчасно подана податкова звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків-фізичної особи, суми утриманого з них податку, це підпадає одночасно під дію як п. 120.1, так і п. 119.2 ПК (конкуренція правових норм). У таких випадках вчинене слід кваліфікувати за п. 119.2 як спеціальною нормою.

Абзаци третій і четвертий п. 120.1 встановлюють відповідальність платника податків за повторні дії, тобто за несвоєчасне подання податкових декларацій (розрахунків), вчинене протягом року після застосування до нього штрафу за таке порушення.

Відповідальність платника податків за повторну протягом року бездіяльність, тобто за повторне неподання податкових декларацій (розрахунків), цим пунктом ст. 120 не передбачена і тому така бездіяльність, незалежно від наявності чи відсутності ознаки повторності, має кваліфікуватися за абз. 1 п. 120.1 ст. 120 ПК.

Суб’єктами кваліфікованого правопорушення та відповідальності є лише платники податків. Інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори в абзаці третьому пункту 120.1 (на відміну від абзацу першого цього пункту), не зазначені як суб’єкти правопорушення і відповідальності за цією нормою.

120.2. Абзацем другим пункту 50.1 статті 50 ПК передбачено, що коли у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків повинен зазначити уточнені показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. За таких умов він має право не надсилати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, в якій виявлені помилки (див. ком. до ст. 50 ПК).

Крім того, відповідно до пункту а) абз. 3 п. 50.1 якщо платник податків надсилає уточнюючий розрахунок, він має сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

У випадку ж відображення суми недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, платник податків має збільшити цю недоплату на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Таким чином, склад цього правопорушення утворює два акта бездіяльності в їх єдності:

— платник податків не надсилає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, в якій він самостійно виявив помилки, або надсилає такий розрахунок але не сплачує суму недоплати та штраф;

— цей платник податків не відображає суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, або відображає суму недоплати але не збільшує її на суму штрафу.

Притягнення до відповідальності можливе після завершення першого податкового періоду після періоду, протягом якого були самостійно виявлені помилки у податковій декларації, і зафіксований факт бездіяльності щодо обов’язків, зазначених у п. 50.1 ст. 50 ПК.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків.

В абз. 3 п. 120.2 підтверджується відсутність складу правопорушення у випадках самостійного донарахування суми податкових зобов’язань і самостійної сплати штрафу у порядку, встановленому п. 50.1. (Щоправда постає питання про заохочувальну цінність цього припису з огляду на те, що сума штрафу як санкції за податкове правопорушення не більше суми самостійно нарахованого і сплаченого штрафу).

Стаття 121. Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

121.1. Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

121.1. Абзаци перший і другий цього пункту встановлюють відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися у таких формах:

— незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 ПК строків їх зберігання;

— незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 ПК строків їх зберігання та ненадання такими платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК;

— ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК.

Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (ст. 9 вказаного Закону).

Для виявлення об’єктивних ознак правопорушення слід звернутися до ст. 44 ПК, яка містить вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Зокрема, платники податків зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, не менш як 1 095 днів з моменту подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з моменту передбаченого ПК граничного строку подання такої звітності (див. коментар до ст. 44 ПК).

Відповідно до п. 44.5 ст. 44, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Крім того, платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. Див. також п. 139.1.9 та коментар до нього.

Ні ст. 44, ні ст. 121 не містять норми, яка б передбачала звільнення від відповідальності за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків за умови своєчасного повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, а також їх подальшого відновлення.

Незабезпечення зберігання може вчинятися як діями (знищення документів раніше встановленого строку), так і у формі бездіяльності (пошкодження або втрата документів внаслідок пожежі, крадіжки, затоплення тощо). За пошкодження чи втрату документів внаслідок бездіяльності відповідальність настає лише за умови наявності можливості діяти певними чином — можливості не допустити крадіжки, затоплення тощо. Втрата чи пошкодження документів внаслідок непоборної сили (наприклад, через стихійне лихо) виключає притягнення до відповідальності за цією нормою.

Така форма цього правопорушення, як незабезпечення зберігання зазначених документів, поєднане (варіант «та» в диспозиції пункту) з ненаданням контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій за санкціями, нічим не відрізняється від простого незабезпечення зберігання (без факту ненадання документів контролюючим органам) і тому не має практичного значення. Тим більше, що фізично неможливо надати документи, які втрачені в результаті незабезпечення їх зберігання.

Ненадання платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій є самостійним порушенням, не пов’язаним з наявністю фактів незабезпечення їх зберігання (варіант «або» в диспозиції цього пункту ст. 121 ПК).

Ненадання може виявлятися як у формі прямої відмови надати документи чи їх копії, так у формі невиконання вимоги контролюючих органів надати оригінали документів чи їх копій у передбачений законодавством строк. Після завершення вказаного строку можливе притягнення до відповідальності за це правопорушення, незалежно від того, що платник податків (його посадові особи) прямо не відмовляється від надання документів чи їх копій.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків.

Абзаци третій і четвертий п. 121.1 встановлюють відповідальність за кваліфікований (за ознакою повторності) склад правопорушення, передбаченого абзацом першим.

Однак формула «ті самі дії» обмежує застосування відповідальності за цією нормою лише випадками повторного незабезпечення зберігання документів шляхом їх знищення, тобто діями.

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке правопорушення.

Стаття 122. Порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою — підприємцем

122.1. Несплата (неперерахування) фізичною особою — платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними Законом України від 04.11.2011 р., № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

122.1. Склад правопорушення, передбачений п. 122.1, вужче назви цієї статі, оскільки передбачає відповідальність за порушення не усіх правил, а лише за правопорушення, яке може вчинятися в одній формі бездіяльності:

— несплата (неперерахування) платником податків-фізичною особою сум єдиного податку в порядку та у строки, визначені законодавчим актом.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку (див. п. 291.2 ст. 291 ПК).

Під несплатою в цьому випадку розуміється не тільки повна відсутність платежу, а й сплата єдиного податку в установлені строки, але не в повному обсязі.

Ставки єдиного податку встановлені у ст. 293 ПК, а порядок і строки сплати єдиного податку — ст. 295 ПК. Зокрема, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Платники єдиного податку третьої і четвертої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої групи є календарний рік. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку другої — четвертої груп є календарний квартал (ст. 294 ПК).

Це правопорушення за об’єктивною стороною характеризується як триваюче, тобто склад правопорушення і підстави для притягнення до відповідальності за ст.122 виникають у наступний день, після дня строку сплати єдиного податку. Кожен наступний факт такої несплати (несплата кожного наступного дня) не утворює нового правопорушення. Припиняється це правопорушення в день сплати єдиного податку. Однак сам факт сплати узгодженої суми грошового зобов’язання за межами строків, визначених цим Кодексом, не скасовує склад цього правопорушення і можливість притягнення до відповідальності за його вчинення.

Суб’єктом, що вчинює правопорушення та притягується до фінансової відповідальності, є платник єдиного податку відповідної групи (див. коментар до ст. 15 ПК).

Стаття 123. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання

123.1. У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, — тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов’язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування — тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

123.2. Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, — тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

(Стаття 123 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

123.1. Відповідальність за цим пунктом ПК настає не за те, що контролюючий орган самостійно визначив суму податкового зобов’язання, або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, а за ті дії чи бездіяльність платників податків, які утворили підстави для контролюючого органу самостійно визначити суми податкового зобов’язання, зменшити суми бюджетного відшкодування тощо.

Відповідно до вказаних нижче норм ПК зазначені підстави утворюють такі випадки дій та (або) бездіяльності платників податків:

— неподання платником податків в установлені строки податкової (митної) декларації (підпункт 54.3.1 п. 54 ст. 54 ПК);

— заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, якщо про це свідчать дані перевірок результатів діяльності платника податків (підпункт 54.3.2 ст. 54 ПК);

— ухилення від сплати податків, про що свідчить рішення суду, що набрало законної сили, і яким особу визнано винною в ухиленні від сплати податків (підпункт 54.3.4 ст. 54 ПК);

— порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб податковим агентом, якщо про це свідчать дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента (підпункт 54.3.5 п. 54 ст. 54 ПК);

— заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником у митних деклараціях, якщо про це свідчать результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів (підпункт 54.3.6 п. 54 ст. 54 ПК).

Таким чином, обов’язковою ознакою для трьох з п’яти вказаних вище підстав для притягнення до відповідальності за п. 123.1 цієї статті є наявність даних перевірок (контролю), які підтверджують факт правопорушення. Ще одна з цих ознак може бути підтверджена лише рішенням суду, що набрало законної сили.

Щодо поняття перевірок (контролю), порядку їх проведення та оформлення отриманих результатів (даних перевірок) дивись главу 8 ПК та коментар до її статей.

Особа може бути визнана винною в умисному ухиленні від сплати податків вироком суду за кримінальною справою, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах див. ст. 212 КК).

Особа може бути визнана винною в ухиленні від сплати податків за рішенням суду за адміністративною справою (ст. 163-2 та ст. 163-4 КАП), якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у розмірах, які не є значними.

Відповідальність за даною нормою виключається, якщо контролюючий орган без даних перевірок, коли вони є обов’язковими, або без наявності судового рішення, яке набрало законної сили, самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/ або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків.

Суб’єктом правопорушення та суб’єктом відповідальності є платник податків, у тому числі податковий агент (у випадку застосування даних перевірок щодо утримання податків податковим агентом).

Абзаци третій і четвертий п. 123.1 цієї статті встановлюють відповідальність за кваліфікований (за ознакою повторності) склад правопорушення, передбаченого абзацом першим, тобто повторне протягом 1 095 днів неподання платником податків в установлені строки податкової (митної) декларації, ухилення від сплати податків тощо.

Повторність утворюють будь-які варіанти послідовності порушень, що є підставою для контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків. Наприклад, заниження суми податкових зобов’язань після неподання декларації або навпаки. Однак умовою застосування відповідальності за абз. 3 і 4 п. 123.1 є повторне визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання з того податку, за яким відбулося визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання вперше (на це вказує словосполучення «з цього податку»).

Для підтвердження наявності повторності порушень, які встановлюються даними перевірок (контролю) чи судовими рішеннями, необхідні самостійні (окремі) перевірки або судові рішення, що набрали законної сили, як за першим, так і за повторним фактом порушення.

Повторність утворюється незалежно від того, чи була застосована фінансова санкція за перший випадок.

Якщо платник податку був притягнутий до відповідальності за перше порушення — відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується 1 095 календарним днем включно.

Якщо ж за перше порушення штрафні санкції не застосовувалися, строк починається з наступного дня після оформлення належним чином рішення контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків. Якщо на момент притягнення до відповідальності не сплили строки давності, передбачені ст. 114, можливе застосування штрафних санкцій як за перше, так і за повторне правопорушення. Тобто застосовується штраф у розмір 25 відсотків відповідної суми за перше порушення і штраф в розмірі 50 відсотків — за повторне.

123.2. Цей пункт не містить ознак окремого правопорушення, а лише визначає додаткові наслідки у випадках, коли порушення, зазначені у п. 123.1, по-перше, вчинені платником податків, який користується податковою пільгою, по-друге, цей платник податку (посадова особа платника податку) використав суми, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу).

Щодо поняття, підстав надання та порядку використання податковими пільгами встановлений статтею 30 Кодексу. Відповідно до п. 30.8 контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Передбачені цим пунктом наслідки для відповідного платника податків, а саме стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, не є штрафними санкціями. Штраф застосовується відповідно до п. 123.1 ПК. Наявність умов, що зазначені у п. 123.2, є підставою стягнення не штрафу, а суми відповідного податку.

Стаття 124. Відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби

124.1. Відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Кодексом, — тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

124.1. Ця норма містить склад правопорушення, що вчиняється активними діями:

— відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Кодексом.

Умовою застосування норми (накладення штрафу) є наявність таких ознак:

1) відчуження платником податків майна;

2) майно, що було відчужено, перебуває у податковій заставі;

3) наявність обов’язку отримання платником податків згоди органу державної податкової служби на відчуження майна;

4) відчуження цього майна здійснене без узгодження з органом державної податкової служби.

Відчуження майна — будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування (див. п. 14.1.31). Це може бути продаж, дарування, міна тощо.

Майно, яке перебуває у податковій заставі — будь-яке майно платника податків, який має податковий борг, з урахуванням обмежень, визначених п. 87.3 ст. 87 ПК, а також іншими законодавчими актами (див. коментар до ст 87 ПК).

Обов’язок отримання платником податків згоди органу державної податкової служби на відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, є загальним правилом. Це обумовлено приписом абазу другого п. 92.1 ст. 92 ПК: платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби.

Виключеннями з цього загального правила є випадки, коли відчуження майна відбувається після того, як орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди. Також відсутні ознаки цього правопорушення у випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, і платник податків здійснив відчуження такого майна без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження направлені повним обсягом у рахунок виплати заробітної плати, внесків на обов’язкове соціальне страхування та/або погашення податкового боргу (див. коментар до ст. 92 ПК).

Суб’єктом правопорушення і відповідальності є платник податків (див. коментар до ст. 15 ПК).

Див. також: Порядок застосування податкової застави органами державної податкової служби, затверджений наказом Мінфіну України від 11 жовтня 2011 р. № 1273, зареєстрований в Мін’юсті України 23 листопада 2011 р. за № 1339/20077; Положення про проведення перевірок стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджене наказом ДПА України від 24 грудня 2010 р. № 1039, зареєстроване в Мінюсті України 30 грудня 2010 р. за № 1434/18729.

Стаття 125. Порушення порядку отримання та використання торгового патенту

125.1. Суб’єкти господарювання, що проводять торговельну діяльність, здійснюють торгівлю готівковими валютними цінностями, діяльність у сфері розваг та надають платні послуги:

за порушення порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.1 — 267.6.3 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у розмірі збору на один календарний місяць (для діяльності у сфері розваг — у розмірі збору на один квартал);

за здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, без отримання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.4—267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше подвійного його розміру за один місяць;

за здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу, без отримання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 — 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у п’ятикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше п’ятикратного його розміру за рік;

за здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 — 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь строк такої діяльності;

за здійснення діяльності у сфері розваг, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, без отримання відповідного торгового патенту або з порушенням порядку його використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 і 267.6.5 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у восьмикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше восьмикратного його розміру за один квартал.

Несплата (неперерахування) суб’єктом господарювання сум збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у підпункті 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 цього Кодексу в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, — тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок збору, встановлених статтею 267 цього Кодексу.

Абзац перший п. 125.1 цієї статті містить ознаки суб’єктів, які вчинюють правопорушення та притягуються до відповідальності. За змістом цього пункту та підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК — це суб’єкти господарювання, які проводять такі види господарської діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто в магазинах, кіосках, палатках, інших малих архітектурних формах, автомагазинах, розвозках, інших видах пересувної торговельної мережі, лотки, прилавки, інші види торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом, фабрики-кухні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, оптові бази, склади-магазини (див. пп. 14.1.211);

б) діяльність з надання платних послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (див. Постанову Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1258 «Про затвердження переліку платних побутових послуг, на провадження діяльності з надання яких придбавається торговий патент»;

в) торгівля готівковими валютними цінностями у пунктах продажу іноземної валюти, тобто структурна одиниця, яка відкривається банком (фінансовою установою), у порядку, встановленому Національним банком України, у тому числі на підставі агентських договорів з юридичними особами — резидентами, а також національним оператором поштового зв’язку, де здійснюються валютно-обмінні операції для фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, та розташована поза межами операційного залу (див. пп. 14.1.208);

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Це господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що полягає у проведенні розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (див. пп. 14.1.46).

Відповідальність за порушення порядку отримання та використання торгового патенту, залежно від конкретного виду господарської діяльності, диференційована таким чином:

— абзаци другий і сьомий п. 125.1 передбачають відповідальність за правопорушення при здійсненні будь-якого виду господарської, що вказані у ст. 267 ПК;

— абзац третій п. 125.1 передбачає відповідальність за правопорушення при здійсненні усіх видів господарської, що вказані у ст. 267 ПК, крім діяльності у сфері розваг;

— абзаци четвертий і п’ятий п. 125.1 передбачають відповідальність за правопорушення при здійсненні видів господарської, що вказані у ст. 267 ПК, крім торгівлі готівковими валютними цінностями у пунктах продажу іноземної валюти та діяльності у сфері розваг;

— абзац шостий п. 125.1 передбачає відповідальність за правопорушення при здійсненні діяльності у сфері розваг.

Вказані у ст. 267 ПК види господарської діяльності вимагають отримання торгового патенту. Поняття торгового патенту міститься у пп. 14.1.250: торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

Розглядувана стаття встановлює відповідальність за певні діяння залежно від таких видів торгового патенту, як короткотерміновий торговий патент і пільговий торговий патент.

Короткотерміновий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів (пп. 14.1.92). На практиці короткотерміновий торговий патент придбається у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів (див. пп. 267.4.7).

Пільговий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності певними видами товарів, визначених п. 267.2 (це, зокрема, товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів, тощо).

Слід враховувати, що із загального переліку суб’єктів господарювання, які проводять торговельну діяльність та діяльність з надання платних послуг, що вимагають придбання патентів, виключені суб’єкти господарювання, вказані у п. 267.1.2. Це, зокрема, аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності, розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання, фізичні особи — підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності, тощо.

Абзац другий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами бездіяльності:

— нерозміщення оригіналу або нотаріально засвідченої копії торгового патенту в місцях, що вказані у підпункті 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК (на фронтальній вітрині магазину, у пунктах обміну іноземної валюти тощо);

— незабезпечення відкритості та доступності для огляду торгового патенту, розміщеного з додержанням вимог п. 267.6 ст. 267 ПК;

— ненадання для огляду уповноваженим законом особам оригіналу торгового патенту (у випадку розміщення в місцях, що вказані у підпункті 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК, нотаріально засвідченої копії).

Для суб’єктів господарювання, що проводять діяльність у сфері розваг, фінансові санкції за такі порушення підвищені за розміром.

Абзац третій п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку отримання торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), без отримання відповідних торгових патентів;

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), з торговим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача торгового патенту (крім патенту на діяльність у сфері розваг) іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) без патенту, виданого для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Про зміст діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, див. коментар до абзацу першого п. 125.1 цієї статті.

Абзац четвертий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання пільгового торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу (товари народних промислів, зубні пасти, порошки та інші), без отримання пільгового торгового патенту;

— здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу, з пільговим торговим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача пільгового торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.5 ст. 267 ПК);

— здійснення реалізації товарів, визначених підпунктом 267.1.2 пункту

267.1 статті 267 цього Кодексу, з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) з пільговим торговим патентом, виданим не для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють реалізацію товарів у пунктах продажу товарів.

Абзац п’ятий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання короткотермінового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту;

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, з короткотерміновим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача короткотермінового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) з короткотерміновим патентом, виданим не для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність.

Абзац шостий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання патенту здійснення діяльності у сфері розваг, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення діяльності у сфері розваг без отримання відповідного патенту;

— здійснення діяльності у сфері розваг з відповідним патентом, але не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача патенту на діяльність у сфері розваг іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері розваг.

Діяльність у сфері розваг — господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (підпункт 14.1.46 п. 14.1 ст. 14 ПК).

Абзац сьомий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку сплати збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що вчиняється через таку форму бездіяльності, як несплата (неперерахування) платником збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності сум збору в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Під несплатою (неперерахуванням) розуміється не тільки повна відсутність платежу в установлені строки, а й сплата збору не повним обсягом, чи сплата після закінчення встановленого строку.

Деякі види підприємницької діяльності — це конкретні види підприємницької діяльності, що зазначені у підпункті 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 цього Кодексу (див. коментар до абз. 1 п. 125). Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які проводять зазначені види підприємницької діяльності.

Стаття 126. Порушення правил сплати (перерахування) податків

126.1. У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

(Стаття 126 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

126.1. Ця норма передбачає відповідальність за правопорушення, що характеризується одним видом бездіяльності:

— несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом.

З урахуванням змісту підпункту 14.1.39 п. 14.1 ст.14 ПК грошове зобов’язання — це узгоджена сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Під несплатою в цьому випадку розуміється не тільки повна відсутність платежу, а й сплата самостійно визначеної суми податку та/або штрафу в установлені строки, але не в повному обсязі грошового зобов’язання.

Порядок визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати врегульовані нормами глави 4 розділу I ПК. Зокрема, узгодженою сумою грошового зобов’язання вважається сума, яку платник податків самостійно обчислює, зазначає її у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом (п.54.1). Грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету (п. 54.2).

Грошове зобов’язання вважається узгодженим не тільки тоді, коли воно самостійно обчислено платником податків. Якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто, якщо платником податків сума грошового зобов’язання, що була розрахована контролюючим органом, не оскаржувалася в установленому порядку, вона також є узгодженою. В іншому випадку день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків (пп. 56.17.5).

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку — фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом. Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/ або на день подання митної декларації (п. 57.1).

Фактично санкції цієї статті застосовуються до платників податків, які мають податковий борг, тобто суму узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк (пп. 14.1.175).

Це правопорушення за об’єктивною стороною характеризується як триваюче, тобто склад правопорушення і підстави для притягнення до відповідальності за ст. 126 виникають у наступний день, після дня строку сплати узгодженої суми грошового зобов’язання. Кожен наступний факт такої несплати (несплата кожного наступного дня) нового правопорушення не утворює. Припиняється це правопорушення в день сплати узгодженої суми грошового зобов’язання. Однак сам факт сплати узгодженої суми грошового зобов’язання за межами строків, визначених цим Кодексом, не скасовує склад цього правопорушення і можливість притягнення до відповідальності за його вчинення.

Суб’єктом, що вчинює правопорушення та притягується до фінансової відповідальності, є платник податків (див. коментар до ст. 15 ПК). Однак несплата (неперерахування) платником податків — фізичною особою сум єдиного податку має кваліфікуватися за ст.122 ПК.

Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати

127.1. Ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов’язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

(Стаття 127 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

127.1. Абзаци перший та другий пункту 127.1 ст. 127 ПК передбачають (як свідчить граматична конструкція абзацу першого) відповідальність за правопорушення, що характеризується такими формами бездіяльності:

— ненарахування, неутримання податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків;

— ненарахування, неутримання та несплата (неперерахування) податків платником, у тому числі податковим агентом, податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків;

— несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Абзаци третій та четвертий п. 127.1 передбачають відповідальність за «ті самі дії, вчинені повторно протягом 1 095 днів».

Формулювання «ті самі дії» відсилає до ознак правопорушення, передбаченого абзацом першим пункту 127.1. Однак вказане правопорушення, як зазначено вище, характеризується виключно бездіяльністю. Наприклад, повторна протягом 1 095 днів несплата (неперерахування) податків податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є повторною бездіяльністю, у той час, як абзацем третім п. 127.1 передбачена відповідальність за дії (повторні). Див. також коментар до п. 109.1 ст. 109 цієї глави ПК. Зазначені особливості редакції абзацу третього п. 127.1 можуть значно утруднювати його застосування на практиці.

Повторність утворює будь-які варіанти послідовності форм бездіяльності, зазначені в абзаці першому п. 127.1 ПК.

Відлік строку для визначення повторності починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується в останній 1 095 включно день.

Абзаци п’ятий та шостий п. 127.1 передбачають відповідальність за дії, передбачені абзацем першим цього пункту, вчинені протягом 1 095 днів втретє та більше.

Формулювання «ті самі дії» відсилає до ознак правопорушення, передбаченого абзацем першим пункту 127.1. Однак вказане правопорушення, як зазанчено вище, характеризується виключно бездіяльністю. Наприклад, несплата (неперерахування) податків податковим агентом втретє протягом 1 095 днів є фактом допущеної втретє бездіяльності, у той час, як абзацем четвертим п. 127.1 передбачена відповідальність за вчинення втретє чи більше дій. Див. також коментар до п. 109.1 ст. 109 цієї глави ПК.

Зміст поняття «втретє та більше протягом 1 095 днів» в основному збігається із змістом «повторності» (відрізняючись лише кількістю порушень, зафіксованих протягом 1 095 днів). Тому щодо відповідних ознак та правил відліку встановленого строку — див. коментар до абзацу третього п. 127.1 цієї статті ПК.

Суб’єктом відповідальності, за прямою вказівкою, що містить абзац сьомий п. 127.2, є особа, на яку цим Кодексом покладений обов’язок погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, у тому числі податкові агенти.

Так, підпунктом 162.1.3 п. 162.3 ст. 162 Кодексу визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є також податковий агент. Пунктом 160.5 ст. 160 визначено, що резидент, який виплачує неризиденту суму фрахту за договорами фрахту, є уповноваженим стягувати податок на цю суму та вносити його до бюджету.

Платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 168.2.1 п. 1682 ст. 168 розділу IV ПК платник податку — фізична особа, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Суб’єктом ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб у цьому випадку буде сам платник податків.

Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби

128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, органам державної податкової служби, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень.

Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування штрафу, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.

128.1. Абзаци перший і другий цього пункту ст. 128 ПК (з урахуванням п. 118.1 ст. 118 ПК) передбачає відповідальність за такі форми бездіяльності та дії:

— неподання в строк, визначений ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації (за виключенням випадків неподання повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків);

— подання з порушенням строку, визначеного ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації (за виключенням випадків неподання повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків).

Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (ч. 1 ст. 16 Закону «Про інформацію» в редакції від 13 січня 2011 року). Органи державної податкової служби мають право одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/ або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду — інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності (див. пп. 20.1.3 ПК). Порядок отримання податкової інформації конкретизований у ст. 73 ПК з урахуванням ст. 60 і ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків.

Неподання інформації за змістом цього пункту ст. 128 ПК — це відсутність документів, що містять необхідну податкову інформацію, по-перше, після закінчення встановленого для подання строку і, по-друге, на момент прийняття рішення про накладення штрафу за це порушення в порядку ст. 116 ПК.

Несвоєчасне подання інформації — це її подання, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, до отримання повідомлення про накладення в порядку ст. 116 ПК штрафу за неподання інформації.

Тобто диспозиція цього пункту сформульована таким чином, що хоча неподання інформації є закінченою формою правопорушення, послідуюче подання цієї інформації утворює нову форму порушення — подання з порушенням строку. Одна і та ж інформація однією установою в один момент часу не може бути і неподаною і поданою несвоєчасно.

Про правила обчислення строків подання інформації див. коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Суб’єктами, що вчинюють правопорушення та притягуються до фінансової відповідальності, є банки, інші фінансові установи.

Фінансова установа — юридична особа, яка, відповідно до Закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений статтею 69 цього Кодексу строк податкової інформації у вигляді повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків має кваліфікуватися за п. 118.1 (див. коментар до ст. 118 ПК).

Абзаци третій і четвертий п. 128.1 встановлюють відповідальність за кваліфіковані (за ознакою повторності) дії, передбачені абзацем першим цього пункту, тобто за:

— повторне протягом року після застосування штрафу подання з порушенням строку, визначеного ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації.

Відповідальність за повторне неподання інформації (за повторну бездіяльність) не передбачена. Відтак якщо відповідний суб’єкт протягом року після застосування штрафу за подання податкової інформації після сплиття строку, визначеного цим Кодексом, вчиняє правопорушення у формі неподання податкової інформації, він не може бути притягнутим за абзацем третім п. 128.1 (відсутні «ті самі дії»). Але як тільки цей суб’єкт усе ж таки подасть з порушенням строку цю інформацію (вчинить «ті самі дії»), він відразу ставить себе під дію абзацу третього п. 128.1 за ознакою повторності.

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Стаття 129. Пеня

129.1. Пеня нараховується:

129.1.1. після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні — рішенні згідно із цим Кодексом;

129.1.2. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

129.1.3. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

129.2. У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання (його частини) у порядку адміністративного та/ або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов’язання (його частини) скасовується.

129.3. Нарахування пені закінчується:

129.3.1. у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань;

129.3.2. у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

129.3.4. при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

129.4. Пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків — фізичних осіб.

129.5. Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов’язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.

129.6. За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

129.7. Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

129.8. При стягненні коштів і майна платників податків — клієнтів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, утворених відповідно до закону, органи державної податкової служби або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспондентських рахунках банків, а також на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або фінансових установ, що сформовані відповідно до законодавства України.

Визначення терміна «пеня» закріплено в пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї норми пеня — це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. Пеня в податковому праві має дискусійну природу. З одного боку, пеня вважається способом забезпечення виконання обов’язку по сплаті податків і зборів, оскільки стимулює платника податків до належної поведінки. З іншого боку, вона відповідає ознакам фінансової санкції, адже формальною підставою її нарахування є порушення строків погашення податкових зобов’язань.

Пеня нараховується:

1) після закінчення встановлених Податковим кодексом України строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із нормами цього Кодексу;

2) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов’язання (його частини) скасовується.

Відповідно до п. 129.3 коментованої ст. 129 нарахування пені закінчується:

— у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань;

— у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

— у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

— при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підпунктом пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків — фізичних осіб.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов’язань, крім пені, що нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

Коментована стаття містить положення щодо відповідальності банків за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом оперативного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків і зборів та інших платежів до бюджету або державного цільового фонду. У разі порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», з вини банку платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не повним обсягом таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів та інших платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Відповідно до ст. 129.8 ст. 129 Податкового кодексу України при стягненні коштів і майна платників податків — клієнтів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, утворених відповідно до закону, органи державної податкової служби або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспондентських рахунках банків, а також на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або фінансових установ, що сформовані відповідно до законодавства України.

Стаття 130. Зупинення строків нарахування пені

130.1. У разі якщо керівник контролюючого органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 цього Кодексу, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

Коментована стаття встановлює підстави зупинення строків нарахування пені при прийнятті рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені ст. 56 Податкового кодексу України.

У разі коли керівник податкового органу (його заступник), відповідно до процедури адміністративного оскарження, приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 розділу Податкового кодексу України, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

Стаття 131. Порядок сплати пені, нарахованої за невиконання податкового зобов’язання

131.1. Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.

131.2. При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

131.3. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

Коментована стаття визначає порядок сплати пені, нарахованої за невиконання податкового зобов’язання. Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.

Законодавець встановлює, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податку, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податку, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановлену черговість платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми.

Пунктом 131.3 ст. 131 Податкового кодексу України закріплено правило зарахування сум пені до бюджетів та державних цільових фондів. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки. Саме у такий спосіб створюються гарантії компенсації фінансових втрат бюджетів та державних цільових фондів від несвоєчасного надходження податків і зборів.

Стаття 132. Порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України

132.1. У разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до цього Кодексу, особа, відповідальна за дотримання митного режиму, а також особа, відповідальна за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов’язані сплатити суму податкового зобов’язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов’язання за період з дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

У разі направлення претензій щодо сплати податкових зобов’язань гаранту пеня нараховується на строк, що не перевищує 3 місяці з дня, що наступає за днем закінчення строку виконання зобов’язань, забезпечених гарантією.

132.2. Для цілей обчислення пені строком сплати митних платежів вважається:

132.2.1. при використанні товарів в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано звільнення (умовне звільнення) від оподаткування митними платежами, — перший день, коли особою було порушено обмеження щодо користування та розпорядження товарами.

Якщо такий день установити неможливо, строком сплати митних платежів уважається день прийняття митним органом митної декларації на такі товари;

132.2.2. при порушенні вимог і умов митних процедур, що відповідно до податкового законодавства тягне за собою обов’язок щодо сплати митних платежів — день здійснення такого порушення. Якщо такий день установити неможливо строком сплати митних платежів уважається день початку дії відповідної митної процедури;

132.2.3. в інших випадках — день виникнення обов’язку щодо сплати митних платежів.

132.3. У разі якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження;

б) судом встановлено вчинення злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.

Коментована стаття визначає порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України.

У разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до цього Кодексу, особа, відповідальна за дотримання митного режиму, а також особа, відповідальна за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов’язана сплатити суму податкового зобов’язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов’язання за період із дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

У разі направлення претензій щодо сплати податкових зобов’язань гаранту пеня нараховується на строк, що не перевищує 3 місяці з дня, що наступає за днем закінчення строку виконання зобов’язань, забезпечених гарантією.

Для цілей обчислення пені строком сплати митних платежів вважається:

— при використанні товарів в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано звільнення (умовне звільнення) від оподаткування митними платежами, — перший день, коли особою було порушено обмеження щодо користування та розпорядження товарами. Якщо такий день установити неможливо, строком сплати митних платежів уважається день прийняття митним органом митної декларації на такі товари;

— при порушенні вимог і умов митних процедур, що відповідно до податкового законодавства тягне обов’язок щодо сплати митних платежів, — день здійснення такого порушення. Якщо такий день установити неможливо — строком сплати митних платежів вважається день початку дії відповідної митної процедури;

— в інших випадках — день виникнення обов’язку щодо сплати митних платежів.

У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження;

б) судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.