Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

РОЗДІЛ XIX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім:

підпункту 20.1.15.2 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року;

статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року;

абзацу третього пункту 46.2 статті 46, який набирає чинності з 1 січня 2012 року;

розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року;

підпункту 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу в частині включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад (депозитний) до небанківських фінансових установ згідно із законом або на депозитний (ощадний) сертифікат та абзаців другого — четвертого пункту 167.2 статті 167 цього Кодексу у частині оподаткування процентів, які набирають чинності з 1 січня 2015 року;

підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинності закон про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування;

підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

статті 265 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року;

пункту 276.5 статті 276 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року.

«Прикінцеві положення» є невід’ємною складовою частиною Податкового кодексу України, де вирішується певний комплекс основних питань, пов'язаних із набранням Кодексом чинності. Крім того, «Прикінцеві положення» безпосередньо стосуються дії норм податкового законодавства України у часі.

Пункт 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» цього Кодексу встановлює терміни набрання чинності як цього Кодексу, так і окремих його положень.

2 грудня 2010 року Верховною Радою України прийнято Податковий кодекс України. Він набирав чинності з 1 січня 2011 року, тобто з моменту настання вказаного терміну (дати) положення цього Кодексу набувають нормативного характеру та мають враховуватися всіма суб’єктами податкових правовідносин.

Кодекс, як і будь-який закон, до набрання ним чинності офіційно оприлюднений, оскільки відповідно до загальноприйнятого правила, встановленого Конституцією України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом (частина друга статті 57), а акти не доведені до відома населення у встановленому порядку, є нечинними (частина третя статті 57).

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні (частина п’ята статті 94 Конституції України). Такий порядок набрання чинності, згідно зі статтею 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», поширюється на всі нормативно-правові акти Верховної Ради України, в тому числі й кодекси, тобто кодифіковані законодавчі акти.

Однак відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року № 2456-VI (який набирав чинності з 1 січня 2011 року) закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування дохідної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду (з 1 січня), наступного за плановим, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Окремі положення цього Кодексу набирають чинності пізніше 1 січня 2011 року, що встановлено в абзацах другому — десятому коментованого пункту:

1) розділ III набирав чинності з 1 квітня 2011 року;

2) абзац третій пункту 46.2 статті 46 набирає чинності з 1 січня 2012 року;

3) стаття 265 набирає чинності з 1 січня 2012 року;

4) стаття 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року;

5) підпункт 20.1.15.2 пункту 20.1 статті 20 набирає чинності з 1 січня 2015 року;

6) підпункт 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 у частині включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад (депозитний) до небанківських фінансових установ згідно із законом або на депозитний (ощадний) сертифікат набирає чинності з 1 січня 2015 року;

7) абзаци другий-четвертий пункту 167.2 статті 167 у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2015 року;

8) підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 набирає чинності з 1 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

9) пункт 276.5 статті 276 набирає чинності з 1 січня 2015 року;

10) підпункт 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинності закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

1) з 1 січня 2011 року:

Закон України «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 172);

Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 2, ст. 10; 1999 р., № 41, ст. 374; 2003 р., № 23, ст. 149);

Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 40, ст. 297 із наступними змінами);

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 20, ст. 82 із наступними змінами);

Закон України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 151; 1997 р., № 34, ст. 212; 1999 р., № 52, ст. 464; 2001 р., № 4, ст. 16; 2005 р., №№ 17–19, ст. 267; 2007 р., № 3, ст. 31; 2009 р., № 18, ст. 246);

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 42, ст. 201 із наступними змінами);

Закон України «Про плату за землю» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 38, ст. 360 із наступними змінами);

Закон України «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 39, ст. 510 із наступними змінами);

Закон України «Про податок на додану вартість» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 21, ст. 156 із наступними змінами);

Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 5–6, ст. 39 із наступними змінами);

Закон України «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 8, ст. 32 із наступними змінами);

Закон України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 10, ст. 78);

Закон України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 23, ст. 180 із наступними змінами);

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 10, ст. 44 із наступними змінами);

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 37, ст. 308 із наступними змінами);

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 150 із наступними змінами);

пункти 4, 5, 7, 8, 8–1 і 8–2 розділу II «Прикінцеві положення», додатки № 1 і № 2 до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 27–28, ст. 253; 2009 р., № 16, ст. 223; 2010 р., №№ 22–25, ст. 263, № 30, ст. 398);

Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 1892 «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст. 82 із наступними змінами);

Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 2493 «Про податок на промисел» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 19, ст. 208; 1995 р., № 16, ст. 111, № 30, ст. 229; 1996 р., № 45, ст. 237);

Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 5693 «Про місцеві податки і збори» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 30, ст. 336 із наступними змінами);

Постанова Верховної Ради УРСР від 25 червня 1991 року № 1252-XII «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 39, ст. 511);

Постанова Верховної Ради України від 11 грудня 1991 року № 1964-XII «Про введення в дію Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 151);

Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1991 року № 1997-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 173);

Постанова Верховної Ради України від 21 лютого 1992 року № 2148-XII «Про ставки акцизного збору на окремі товари» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 298; 1993 р., № 20, ст. 214);

Постанова Верховної Ради України від 3 липня 1992 року № 2536-XII «Про введення в дію Закону України «Про плату за землю» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 38, ст. 561);

Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року № 321/ 94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 2, ст. 11);

Постанова Верховної Ради України від 28 грудня 1994 року № 335/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 29, № 16, ст. 116);

Постанова Верховної Ради України від 15 вересня 1995 року № 330/95-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 40, ст. 298; 1996 р., № 41, ст. 197);

Постанова Верховної Ради України від 6 лютого 1996 року № 31/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 8, ст. 33);

Постанова Верховної Ради України від 23 березня 1996 року № 99/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 20, ст. 83, № 32, ст. 153, № 38, ст. 176);

Постанова Верховної Ради України від 7 травня 1996 року № 179/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 28, ст. 132);

Постанова Верховної Ради України від 24 травня 1996 року № 217/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 152);

2) з 1 квітня 2011 року:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року;

3) виключено;

4) з 1 січня 2018 року стаття 209 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв'язку з цією нормою перебуває і частина 1 ст. 92 Конституції України, у якій зазначається, що тільки законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Введення в дію ПК України та існування значної кількості чинних законодавчих актів, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів та які прийняті у попередні роки, породжує проблему запобігання колізії норм податкового законодавства.

З цього приводу у п. 2 резолютивної частини рішення у справі від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України розтлумачив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до наведеної позиції законодавець у п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» чітко визначив перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність з моменту набрання чинності ПК України. У цьому контексті потребує визначення зміст поняття «втрата чинності». Законодавчого визначення поняття «чинність» як і «втрата чинності» не розроблено. У доктрині під чинністю розуміють юридичну передумову дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили. Чинність закону надає йому нормативної обов'язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів. Звідси втрата чинності може розумітися як припинення юридичних передумов дії закону, яке означає позбавлення його юридичної сили. Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади — Верховною Радою України (п. 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010). Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі, а в разі припинення чинності окремих його положень не тягне за собою припинення його чинності загалом і не припиняє дії закону в чинній частині.

До переліку нормативно-правових актів, які втрачають свою чинність у зв'язку з прийняттям ПК України, включено окремі закони та декрети КМ України, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів. Аналогічний підхід використано і щодо постанов ВР України, якими визначався порядок вступу в дію і особливості застосування окремих положень відповідних законів та декретів КМ України. Усі наведені нормативно-правові акти втрачають чинність повністю. Виняток становить Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Перший зі згаданих законодавчих актів не втрачав чинності, а отже, і юридичної сили в цілому до 01.04.2011 р., а в частині п. 1.20 ст. 1 — до 01.01.2013 р., яким передбачається правовий режим та порядок застосування категорії «звичайна ціна» у податкових правовідносинах.

Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втрачає чинності в цілому, проте втрачають чинність його окремі положення, а саме: п. 4, 5, 7, 8, 8.1 та 8.2 розділу II «Прикінцеві положення» та додатки № 1 та № 2 з 01.01.2011 р. Відповідні норми стосуються порядку сплати рентних платежів за видобуток нафти, природного газу і газового конденсату, транспортування трубопровідним транспортом природного газу, нафти, нафтопродуктів та аміаку, нормативів платежів за користування надрами для видобування корисних копалин та нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод.

У пп. 2 п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» передбачається також втрата чинності з 01.01.2018 р. ст. 209 розділу III ПК України, яка регламентує порядок функціонування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Окремої уваги заслуговує проблема визначення дії ПК України в часі у зв’язку з втратою чинності цілого ряду нормативно-правових актів, перелічених у п. 2 розділу XIX ПК України. В умовах забезпечення необхідності належної реалізації конституційного обов’язку сплати податків та безперервного фінансування діяльності держави при здійсненні заходів контролю щодо платників податків за податкові періоди до 01.01.2011 р. необхідно враховувати те, що ПК України не може мати зворотної дії у часі згідно зі ст. 58 Конституції України, а тому під час проведення перевірок за згадані періоди повинно застосовуватись законодавство, яке було чинним на той час. Але при цьому, згідно з п. 11 підрозділу 10 ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм п. 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Таким чином, у випадку здійснення заходів контролю у 2011 р. за податкові періоди, які передували 01.01.2011 р., необхідно враховувати вимоги чинного на той час податкового законодавства, яке втратило чинність лише з прийняттям ПК України.

3. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дія:

з 1 січня 2011 року:

1) Указу Президента від 11 травня 1998 року № 453/98 «Про платників та порядок сплати акцизного збору»;

2) Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору».

Кодекс є найбільш поширений вид кодифікаційних актів, що має певний пріоритет стосовно інших нормативно-правових актів, зокрема законів, постанов тощо, які регулюють відносини у цій сфері. Кодифікація вважається одним із видів (форм) систематизації нормативно-правових актів.

Конституцією України у пункті 4 Перехідних положень визначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституції України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами. Такий указ Президента України діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то з прийняттям ПК України з 1 січня 2011 року чинність втрачають укази Президента України:

— від 11 травня 1998 року № 453/98 «Про платників та порядок сплати акцизного збору», оскільки платники та порядок сплати акцизного збору визначений розділом VI цього Кодексу;

— від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору», оскільки з дня набрання Кодексом чинності положення зазначеного Указу не застосовуються у зв’язку з тим, що ринковий збір не включений до системи оподаткування, тобто не існує такого обов’язкового платежу до бюджету.

4. Кабінету Міністрів України:

запровадити, починаючи з 1 січня 2011 року, механізм компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального для фізичних осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см чи одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного чи катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м, а саме осіб, які зазначені:

у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

статтях 4 — 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

інвалідів незалежно від групи інвалідності (у тому числі дітей-інвалідів за поданням органів соціального захисту).

Щорічно передбачати кошти на зазначені цілі у державному бюджеті на відповідний рік;

внести до 1 січня 2014 року до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу;

щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції з таких податків і зборів:

1) акцизний податок;

2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

3) екологічний податок;

4) плата за користування надрами для видобування корисних копалин;

5) плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

6) податок за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено;

7) виключено;

8) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9) збір за спеціальне використання води;

10) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

до 31 грудня 2011 року разом із зацікавленими релігійними організаціями розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номера (реєстраційного номерів облікової картки платника податків);

одночасно з поданням до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України на 2011 рік подати проект закону щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України з метою приведення його норм у відповідність із Податковим кодексом України, у тому числі щодо зарахування частини екологічного податку (у 2013 році — 33 відсотки, з 2014 року — 50 відсотків) до спеціального фонду Державного бюджету України із спрямуванням таких коштів на фінансування виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, що встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

1. Коментований пункт закріплює обов’язок Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України забезпечувати виконання Конституції і законів України, актів Президента України та вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

А саме з метою збереження соціальної справедливості щодо оподаткування пільгових категорій населення на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок розробки і запровадження з 1 січня 2011 року механізму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального. До відповідної пільгової категорії належать:

- інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

— учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження (пункт 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

— ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) (стаття 4 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— учасники бойових дій (статті 5–6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

- інваліди війни (стаття 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— учасники війни (статті 8–9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— особи, на яких поширюється дія Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» і регулюється статтею 10;

— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною відповідно до статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

— ветерани праці (стаття 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Героями Соціалістичної Праці, Героями України та повні кавалери ордена Трудової слави (стаття 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Відповідні кошти повинні бути передбачені в державному бюджеті.

2. Дане положення передбачає застосування з 1 січня 2014 року принципу рентного доходу за видобуток корисних копалин. Чинне законодавство не встановлює терміну рентного доходу за видобуток корисних копалин, існує лише визначення рентного доходу (земельної ренти) (абз. 22 п. 2 Загальної частини Постанови Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» (Національний стандарт № 2, п. 2) від 28 жовтня 2004 р. № 1442). За аналогією з терміном рентного доходу (земельної ренти), рентний дохід за видобуток корисних копалин — це дохід, що може бути отриманий від видобутку корисних копалин залежно від якості та місця розташування даних корисних копалин.

У даному положенні під системою платежів за видобуток корисних копалин слід розуміти платежі, що справляються суб’єктом сплати за користування надрами для видобування корисних копалин (див. коментар до пп. 263.1.1 п. 263.1 ст. 263 Податкового кодексу України) й які підпадають під об’єкт оподаткування даного платежу (див. коментар до пп. 263.2.2 п. 263.2 ст. 263 Податкового кодексу України).

3. Цим положенням передбачається, що Кабінет Міністрів України щороку проводитиме перерахунок номінальних ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях у реальні, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції з податків і зборів, які зазначені в даному положенні.

Встановлення у номінальному виражені податків без індексації втрачають свою реальну вартість та не виконують повною мірою фіскальну та регулюючу функції. їх відновлення на індекс інфляції є виправданим та доцільним.

4. Цей Кодекс залишає право особам через їх релігійні або інші переконання відмовлятися від прийняття ідентифікаційного номера і реєстраційного номера облікової картки платника податків (див. коментар ст. 63.6, 63.7). Відповідно до цього Кабінет Міністрів України із зацікавленими релігійними організаціями до 31 грудня 2011 року має розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номера та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

5. Дана норма сприятиме акумуляції коштів на підприємствах, установах, організаціях, що забруднюють навколишнє природне середовище (див. коментар ПК України ст. 240) для фінансування цільових проектів екологічної модернізації підприємств.

5. Органам місцевого самоврядування забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених пунктом 10.3 статті 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу 19 «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI на органи місцевого самоврядування покладено зобов’язання забезпечити у місячний термін з дня набрання Кодексом чинності прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Враховуючи практику застосування термінів, слів і словосполучень у юриспруденції та статтю 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування — це передбачена Конституцією та іншими законами України система установ, через які територіальні громади — жителі села (чи добровільні об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл), селища, міста, органи самоорганізації населення, окремі громадяни реалізують гарантоване державою право вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські, районні та обласні ради (далі — місцеві ради) наділені повноваженнями щодо встановлення місцевих податків (перелік яких передбачено пунктом 10.1 статті 10 розділу І цього Кодексу) і зборів (перелік яких передбачено пунктом 10.2 статті 10 розділу І цього Кодексу), що сплачуються (справляються) на території відповідної громади, закріпленої адміністративно-територіальним поділом; визначення розміру їх ставок; застосування податкових пільг та інших преференцій до них.

Повноваження з питань місцевих податків і зборів реалізовуються місцевою радою шляхом прийняття рішень на пленарному засіданні її сесії.

Рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків і зборів, перелік яких передбачено Законом України «Про систему оподаткування», прийняті до кінця 2010 року, підлягають скасуванню та припиняють діяти з моменту набрання Кодексом чинності, тобто з 1 січня 2011 року.

Не скасовані рішення про встановлення місцевих податків і зборів вважаються такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, оскільки не відповідають нормам Кодексу.

Протягом одномісячного строку з моменту набрання чинності цим Кодексом, тобто 1-31 січня 2011 року, місцеві ради мали б прийняти рішення про встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 цього Кодексу.

Проте такі рішення про встановлення місцевих податків і зборів могли бути прийняті й до 31 грудня 2010 року, однак з вказівкою на обов’язкову умову щодо вступу їх у дію тільки з моменту набрання Податковим кодексом України чинності.

Порядок та умови нарахування й сплати (справляння) місцевих податків та зборів передбачені розділом XII «Місцеві податки і збори» цього Кодексу (див. коментар розділу XII).

З 1 січня 2011 року до моменту вступу в дію (якщо він не збігається з 1 січням 2011 року) прийнятого місцевою радою рішення про встановлення місцевих податків та зборів; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом, за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів. Ці два податки та збір сплачуються платниками у розмірах та на умовах, визначених рішенням про їх встановлення, лише з моменту набрання чинності (вступу в дію) цими рішеннями.

Сплата (справляння) збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору можлива тільки з прийняттям місцевою радою рішення про встановлення цих місцевих зборів та з моменту набрання чинності (вступу в дію) цими рішеннями.