Ну чисто янгол!

Ангеліна на зв’язку

Косметичка розжарилася до червоного, завила й дрібно затрусилася. Я не на жарт побоювалася, що коли негайно не відповім на виклик, вона кинеться на кого-небудь і почне кусатися. Довелося натягти рукави на пальці й дістати люстерко… З нього радісно махала рукою Ангеліна.

— Як добре, що ви знайшли можливість провести сеанс зв’язку! — весело заторохтіла вона. — А ще здорово, що ти, Віро, не сама. Бо ж невідомо, чи здогадалася б ти подзвонити мені, якби не Ангеліна Крючкова. А вже про те, як ти могла зреагувати, якби я подзвонила тобі сама, навіть і подумати страшно! Один хлопець, наприклад, коли йому в дзеркало янгол-охоронець подзвонив, схопив вогнегасник і облив ним янгола! Щоправда, янгол той у авто дзвонив. У бічне дзеркало. От хлопець і перелякався, що горить. Але скажіть, будь ласка, куди ще можна подзвонити сучасному хлопцеві? Де ще в безпосередній близькості з ним перебувають дзеркала?

— Ангеліно Андрєєва! — втрутилась у розмову Ведмедик. — Ти нам голови не мороч! Зараз же відповідай, безсоромна істото, як ти могла? Обманом заманила бідолашну дівчинку до нас, а тепер насміхаєшся? Ти чому не розповіла їй про вповільнення часу? Дитина цілий тиждень не бачила батьків і навіть не здогадувалась про це! Жах!

— Ох, — Ангеліна зробила «великі очі» та співчутливо звернулася до мене: — Я таки погарячкувала, кажучи, що ця Ангеліна корисна. Гадаю, Віро, ти мене розумієш… За вдачею Ангеліна Крючкова — ну точнісінько як її підопічна… — й відразу, наввипередки з обуреними вигуками Ведмедика, моя Ангеліна почала їй відповідати: — По-перше, я збиралася розповісти Вірі про вповільнення часу… І про нього, й ще багато інших подробиць із життя нашого світу… Але деякі янголи мають далебі не янгольські вдачі… Вони примудрилися забрати мою підопічну раніше, ніж я встигла її проінструктувати…

— Невже?! — Ведмедик була спантеличена. — Хто ці варвари? Ой! — нарешті вона зрозуміла, про кого мова. — Ну… Це… Якось не подумала відразу, — на мить Ведмедик розкисла та відразу й пожвавішала: — Визнаю свою провину! Але особливо я й не винна, бо сама особисто консультую Віру з усіх питань!

— І все-таки, давай я до кінця відповім на твоє запитання, — безжально провадила Ангеліна. — Отож, по-перше, винна в-усьому ти. По-друге, нічого страшного не трапилося. Це для мене тут минув тиждень, а для Віри — лише день. Тож скучити вона не встигла б. І потім, тиждень — не такий уже злочинно тривалий термін.

— Ха! — насупився Ведмедик. — Погано ж ти знаєш свою підопічну, безсоромна істото! Коли я сказала, скільки часу минуло в реальному світі, дівчинка знову мало не знепритомніла! Сполотніла вся! Он яку тугу відчула за рідними місцями! Жах!

— Та я не від туги, — довелося пояснювати. — Я просто розхвилювалася. А раптом мама з татом виявили підміну та шукають мене тепер із міліцією по всьому місту? Або раптом Тамарка втнула якусь штуку, Ангеліна не змогла їй дати ради, й тепер усі відмовилися допомагати Крючковій у підготовці до конкурсу? Або раптом Ангеліну вигнали зі школи за надмірне зловживання косметикою? Або, — тут я відчула, що червонію, але зупинитися вже не могла, — раптом її з цим одним нафарбованим оком побачив хтось важливий. Ну, скажімо, Ваня Сємєчкін, — я вчасно спохопилася: — Він голова шкільного оргкомітету, й не занадто добре було б, якби він…

— Не хвилюйся! — «втішила» Ангеліна. — 3 ним я вже зустрічалася. Скажу відверто, він настільки зарозумілий, що навряд чи взагалі помітив, чи були в мене очі. Підійшов з таким виглядом, начебто він тут найголовніший, запитав, чи ведемо ми підготовку до конкурсу, та вийшов, начебто зробив нам своїм візитом велику послугу. Ні на моє око, ні на мене саму він так жодного разу й не глянув…

Щоб приховати досаду, я взялася розпитувати про всілякі дурниці.

— Мама? Тато? — охоче відповідала Ангеліна. — Та все чудово. Я прибирання зробила без нагадувань, то вони, налякалися, чи не сталось чого. Смішні! Що? Підготовка Тамарки? Повним ходом! Та ти зараз сама все побачиш. Із цього питання я тобі підготувала докладний звіт. Навіть записала шматочок першої зустрічі. Зараз побачиш, як продуктивно ми попрацювали. Чого дивуєшся? У нас теж прогрес, досягнення науки й бонуси. Той, хто користується зв’язком через дзеркала, має право до одного зі своїх дзеркал нафантазувати вбудовану відеокамеру. Тож я тобі тепер докладні звіти можу надавати…

Голос Ангеліни лунав уже звідкись із-за меж дзеркала. А в ньому самому, підписаному словом PLAY у верхньому куті, постав наш шкільний коридор. Зважаючи на дату внизу люстерка, все відбувалося за три дні по тому, як я залишила реальний світ.

— Зверни увагу на одинадцятикласниць біля дзеркала, — захихотіла Ангеліна здаля. — Лише три дні я терпіла косі погляди всіх навколо, а потім довелося розпустити чутку про нову моду, і ось, милуйся…

Помилуватися справді було на що. Учениці старших класів у нас завжди прагли мати вигляд за останньою модою. Зазвичай це робило їх гарнішими, але зараз!.. Усі як одна «модниці» наклали макіяж рівно на півобличчя.

— Клас! — закохано дивлячись на своє відображення, заявила одна з них. — Тільки б нас не вигнали з математики…

— Виженуть — підемо вмиємося, — зітхнула інша. — Але хоч до початку уроків прийдемо, як люди. Бо якось непристойно навіть — у моді цілковита асиметрія, а в нашій школі про це знає тільки одна забита дев’ятиклашка. Ну що це таке!

— Чого це «забита»?! — пошепки обурилась я. — І чого всі модниці нашої школи такі в’їдливі й вреднючі?!

— Найлегший спосіб виділитися — втоптати в болото інших, от вони й викаблучуються… — важко зітхнувши, відгукнулася Ведмедик. — Знаєш, скільки разів мені доводилося втримувати Тамарку після уроку, щоб вона не зіштовхнулася в коридорі з цими дівчиськами та не почула, що вони говорять про всіх, крім себе? Тамарка в мене дівчинка гаряча, може й у бійку полізти, потім неприємностей буде… Роблю все можливе, аби тільки їй не трапилися ці «примадонни».

Я ще раз подивилася на наших «модниць». Теж мені, «мадонни»! Яскраво підведене око, ледь помітний рум’янець над вилицею, контур губів, який окреслює тільки ліву половинку рота… Жах! Пряма дорога в Голівуд на зйомки у фільмах жахів…

— Стій, стій, стій! — цієї миті відчайдушно заголосила Ведмедик. — Куди? Не смій!

У коридорі з’явилася Крючкова й рушила просто до тих сходів, біля яких крутились «модниці».

— Стій, кажу! Не туди! — намагалася навіювати їй янгол-охоронець.

— Це запис, Ведмедику, — м’яко нагадала я.

— Так? Ох, я зовсім забула! Точно, запис! Я ж отак одного разу вже Тамарку зупиняла! Саме тоді, коли Петруша тобою займався. Я тоді на мить усе-таки вирішила глянути, як там у реальному світі, й ледь устигла відвернути лихо від Тамарки.

І справді. Крючкова в екрані дзеркала раптом зупинилася, без жодних причин рвучко розвернулася, побачила Ангеліну та семимильними кроками рушила до неї.

— Ха! Салют! — Крючкова зі звичною силою буйвола, що розгулявся на просторі, привітно ляснула мого янгола по плечі.

— Салют! — у тон їй озвалась Ангеліна й на превеликий мій подив теж щосили ляснула долонею по Крючковській спині. Та (не спина, звичайно, а вся Тамарка) трішки відлетіла убік, поморщилася, потерла забите місце й ошелешено глянула на Ангеліну. Моя охоронниця вдала, наче нічого незвичайного у своїй поведінці не помічає.

— Але ж боляче, виявляється, — Тамарка поділилася своїми думками з простором і глибоко замислилася.

— А потім ми все-таки дісталися до кабінету. Ну і, як годиться, провели мозковий штурм, — голос Ангеліни з-за кадру був сповнений гордощів.

— Узяти в заручники голову журі! Викрасти інших конкурсанток!

— Пересадити особистість Тамарки в тіло Брітні Спірс і наділити голосом Алсу!

— Тщщщ! Пеу! Пеу!

— Мутер! Мутер!

На трансльованих дзеркалом перших зборах під головуванням Ангеліни чинився цілковитий безлад.

— Так не піде! — здається, Ангеліна й сама це помітила. — Давайте реальніше дивитися на речі!

— А ми як?! — образився був Якушев і відразу заходився викаблучуватись: — Реально, конкретно й без зайвого базару!

— Куди вже конкретніше, — в’їдливо вставила свої п’ять копійок Анжелка. — Ніякими іншими методами нам конкурсу не виграти.

— І не треба! Ми що, хіба перемогти хочемо? — Ангеліна говорила цілком серйозно й усіх спантеличила такою постановкою питання. — Ні!

— Ги! — не витримав Гаврило. — Звісно, ні. Ми — таємні агенти інших шкіл і мріємо, щоб наша програла.

— Точно! — весело підтримав друга Якушев. — А Крючкова, ну, тобто Тамарка, — головний агент! Навмисно братиме участь у конкурсі! Мабуть, купу грошей від інших шкіл за це отримала. Чого б інакше погодилася так мучитися?

Усі, включаючи Тамарку, голосно засміялися. Якушев із Гаврилом і Анжелкою — демонстративно. Зіночка з Оленкою — нервово. Тамарка — якось неприродно істерично. Їй, бідолашній, було, видно, найважче.

— Тихше! — раптом голосно обірвала всіх Ангеліна. Голос її звучав настільки твердо, що вони миттю замовкли. — Якушев, сонце, запам’ятай на майбутнє: не варто висміювати те, що не до кінця розумієш. Ясно?

Чи то через упевнену інтонацію Ангеліни, чи через це її несусвітне «сонце» бідолашний Якушев не знайшов, чим заперечити.

— Отож, — упевнено провадив мій янгол-охоронець. — Перемогти нам не вдасться, це точно. Яка з нашої Тамарки міс? Та й із кожної з нас… Ми живі люди, а для міс потрібно лялькою бути…

— Точно, — разом закивали наші відмінниці. — Кого не візьми — в усіх на обличчі виразні ознаки інтелекту. Куди нам до міс!

— Ну, скажемо так, жодна з відомих моделей дурепою ніколи не була, — вирішила поновити справедливість Анжелка. — А в конкурсах брали участь і перемагали…

— Але це ж — знаменитості, а не звичайні школярки! — спокійно відрубала Ангеліна. — У тих усе життя крутиться навколо того, щоб стежити за своєю зовнішністю. Вони уроків до другої по півночі не роблять і в дворі, граючи у футбол, коліна не збивають. Щоб стати міс, треба від самого початку жити зовсім інакше, не так, як Тамара чи там хто інший із нас.

Тут уже навіть Анжелка закивала, погоджуючись, а Тамарка — та взагалі розквітла. Вона рвучко схопила Ангеліну за руку та прогула вдячним басом:

— Ось це ти правду кажеш, подруго! — а по тому раптом ніяково відсмикнула руку. — Я не боляче тебе схопила?

Ти диви! Невже ранкове вітання Ангеліни подіяло, й Тамарка тепер щоразу замислюватиметься: чи не завдає шкоди навколишньому середовищу своїми надто розгонистими дружніми поривами? Оце Ангеліна, оце молодець!

— Отже, завдання істотно спрощується, — мій янгол-охоронець, здавалося, навіть не помітив цієї своєї маленької перемоги. — Перемагати не треба. Потрібно просто гарно виступити. Залишити у всіх приємне враження про Тамару та всю нашу школу, а по тому з гідністю піти. З одного боку — нехай нас неодмінно запам’ятають. З іншого — хай бачать, що ні на які лаври ми не претендуємо. Все повинно бути легко, незвичайно та весело. І глядачів потішимо, й самі непогано час проведемо. Отже, давайте писати сценарії виходів Тамари, зважаючи на це нове завдання…

Зображення в дзеркалі на мить згасло, а потім з’явилася усміхнена фізіономія Ангеліни:

— І понесло! — гордовито повідомила вона. — Ось так ми обговорювали перший вихід!

У правому верхньому куті дзеркала, в окремому квадратику відразу змалювалися усміхнені обличчя моїх однокласників. Вони щось весело обговорювали, раз у раз вигукуючи щось на кшталт «Є ідея!» або «А пам’ятаєте, у нас у КВК було!..» Ні, Ангеліна очевидячки вплинула на ситуація вкрай позитивно.

— Ось так ми готували танцювальний номер…

У квадратику відразу виникла стрибуча, мов на батуті, розпашіла Тамарка. Вигляд вона мала дуже кумедний, хоча музика Рамштайна навряд чи спонукала до веселощів.

— Ніякого танцю! — настановлював голос Ангеліни звідкілясь ніби здаля. — Просто свобода дій — і все… І тобі приємно, і решті цікаво…

— Ні, так не піде, — рішуче заперечувала Зіночка. — Стрибки й воля — це здорово. Але глядачам нудно стане…

— Точно! — Оленка, котра все життя займалася спортивними танцями, відразу знайшла на це раду. — Нехай Тамарка біситься не сама. Та он хоча б із Гаврилом і Якущевим… І хай вони всі стрибають одночасно. Тобто іноді одночасно, а іноді — навпаки, всупереч один одному. Вийде класно, ось побачите!

— Загалом, сценарії майже готові, тепер репетируємо. Ну, і б’ємося над зовнішнім виглядом конкурсантки. Успіхи в нас у цьому колосальні! — скінчила звіт Ангеліна. — Ну, а ваші справи як?

— Кепсько, — відверто зізналась я до того, як горда Ведмедик устигла видати торбу вигадок про наші перемоги.

— У що ти вже втягла мою Віру?! — Ангеліна докірливо глянула на мою супровідну.

— Та ні, все нормально, — почала виправдовуватися та. — Навіть досягнення певні є. Петруша нас особисто до намету проводжав — зацікавився учасницею Вірою. Усі шанси в суперфінал потрапити. Тільки ось… Ну… Тут така невеличка неприємність сталася… Коротше, Його Часовість проголосив високосний рік… Ну, ти ж розумієш, я тут ні до чого… Так склалися обставини.

— Цього не може бути! — Ангеліна була вочевидь шокована. — Я послала Віру в пащеку до Дракона! Потрібно терміново мінятися назад…

— Ну, того, ти не гарячкуй, почекай ще! — насупилася Ведмедик. — Курочка Яба, може, спробує заперечити рішення Часовості… Ну, або ще що зміниться.

— Обставини не заперечиш, це тобі добре відомо… Якщо вже так склалося, то… Ой, як не хочеться бути з’їденою… Але треба мінятися, це факт…

— Стривай, Ангеліно, — втрутилась я. — Давай поки що не мінятися. Поки що нічого ж критичного не відбувається. Ну, поговорю з Драконом, ну подумаєш… А ти так добре проводиш підготовку до конкурсу! — тут я засоромилася власного егоїзму. — Ну, тобто не тільки в конкурсі справа… Усі кажуть, що людина з реального світу має тут у вас великі можливості. А раптом я навчуся та зумію якось витягти конкурсанток з цієї халепи?

— Кгм! — непевно озвалася Ангеліна. — Звичайно, частка здорового глузду є у твоїх словах… Але…

Скінчити вона не встигла, бо Ведмедик рвучко захлопнула косметичку.

— Ні, — відразу дурнувато посміхнулася вона. — Ніяких сеансів зв’язку. Просто моя підопічна страшенно любить дивитися в дзеркало. Красуня, що з неї взяти!

Широкоплечий страх грізно зиркнув у мій бік і невдоволено відійшов.

— Ху-у-ух! — зітхнула Ведмедик. — Ледь не попалися! Ми ж тепер у в’язниці. А у в’язниці підтримувати зв’язок із волею, особливо такою далекою, як реальний світ, заборонено. Обставини не велять, ось! Сподіватимемось, що цей страх вирішить, нібито йому все здалося й не піде скаржитися… Ет, Ангеліна там, певне, хвилюється. Але зараз новий встановлювати контакт небезпечно. Втім, і ніколи — дивися, ми вже прибули до межі Драконячого Царства.