Ну чисто янгол!

Перемоги теж поодинці не ходять

Ну що вам сказати? Ми перемогли. Не знаю вже, що там снилося Його Часовості, але на ранок він оголосив усім дату з такого далекого майбутнього, що я відчула себе Динозавром.

Щасливі, досі ще не вірячи у свою перемогу, всі ми стояли на стінах замку, радісно обіймалися та завзято тисли одне одному руки. Щойно в нас був сеанс зв’язку з Королем. Той визнав нашу перемогу й дуже просив покинути неприступний замок і повернутися до обов’язків учасниць конкурсу. І ще він сказав, що придумав чудовий компроміс, аби вдовольнити наші інтереси й водночас не порушити Волі Обставин.

— Вчинимо так, як частенько роблять у реальному світі. Нехай у нас буде багато номінацій. Тоді всі фіналістки стануть переможницями, їсти нікого не доведеться.

— Яке мудре рішення! — не без глузування заахкала я. — І як тільки воно спало вам на думку?

— Ну, я ж правитель. Я повинен уміти шукати варіанти, — нітрохи не збентежився Король.

— Не гнівайся на нього. Він просто дурний. Живе так, як пропонують йому Обставини, — тихенько шепнула мені Царівна. — Коли я стану Королевою, обов’язково викоріню всі палацові інтриги, відучу підданих брехати й поясню їм, що Воля Обставин — далебі не головний закон світобудови.

І це теж було нашою спільною важливою перемогою. Я вже не здригалася від думки, що могло б трапитись, якби Його Часовість назвав дату з минулого, або з найближчого майбутнього. Що трапилося, то трапилося, й нема чого переживати, що могло б бути інакше. Особливо коли навколо панує така радість.

— Вітаю! Дякую! Якби не ти… — чулося звідусіль.

Няні дякували Царівниним тітонькам, а моя Ведмедик зізнавалася у довічній відданості жабі. Я почувалась так, начебто щойно раптом отримала річний табель із самими п’ятірками або набір французької косметики від мами в подарунок, або так, начебто нещасний Ваня Сємєчкін попросив у мене номер телефону… Загалом, я почувалася справжньою переможницею. Всі були цілі й задоволені… Ніякі обставини не могли перешкодити нашим чудовим планам. Як же це все-таки здорово, коли друзі приходять на допомогу в потрібну хвилину й коли діло робиться… До речі, про друзів…

— О, жах! — розімлілий від наших подяк, зацілований Єті раптом не на жарт стурбувався. — Кошмар! Страшна втрата! Дама мого серця кудись зникла! Я не бачу її серед тих, хто святкує перемогу… — він уже був ладен вибухнути страшним ревінням.

— О, не хвилюйтеся, — спробувала я розрядити обстановку. — Може, вона соромиться? Почекайте трохи — вона неодмінно приєднається до нас.

— Не може ж вона, свиня невдячна, не поцінувати подвигу, який ви заради нас вчинили! — у тон мені прощебетала Ведмедик, а потім скривилася в бік нянів і гнівно загарчала: — Де Яга?! Негайно відшукайте! Він же ось-ось зареве з горя та дощенту зруйнує цей замок…

Няні знизали плечима: мовляв, нам і без Яги клопоту не бракує, і я вирішила сама вирушити на пошуки. Яга стояла біля головної стіни, дивилася вдалину, її довгий гачкуватий ніс ображено смикався. У маленьких круглих очицях, оточених зморшками, ніби сонце проміннячком, стояли сльози. Я розгубилася й мовчки завмерла біля нашої головної задерикуватої розбишаки.

— Усе на світі — суцільний обман, — Яга сама заговорила. — Ти ба, як звір цей сніговий роз’єрепенився, як в атаку поліз… А все чому? Сподобалась йому маска, котру я на себе начепила. А зараз гляне на мене справжню і непритомний упаде. Всі вони так! Бережеш свою волю, бережеш… А все чому? Тому що як її віддати комусь побажаєш, так обплюють із дна ступи до кінчика помела… Злидні!

Я настільки розгубилася від цього несподіваного ягівського зізнання, що, як і раніше, не могла мовити й слова. На щастя, дехто зробив це за мене.

— Кохана! Ось ти де! — на все горло заволала Снігова Людина, піднімаючись до нас по сходах. — Я обнишпорив увесь замок і знайшов тебе, сонечку! — тут він втупив погляд у справжнє обличчя Баби Яги. — О! Страждання розлуки наклали сліди скорботи на твоє чоло! — схвильовано прорік він. — Спостерігаючи за битвою, ти так хвилювалася за мене, що обличчя твоє вкрилося зморшками, а волосся побіліло, мов сніг…

— Атож, — Баба Яга вже опанувала себе та знову взялася до звичних глузів. — Ніс скрутився від страшного смороду з Драконової пащеки, ноги викривилися від бажання втекти світ за очі, а спина відразу зігнулася під вагою страшної прикрості…

— О, як прекрасно ти говориш! — Єті ніби й не помітив глузування. — У душі ти залишилася настільки ж прекрасною, як і в словах — вишуканою, в думках — витонченою. О! Ти прекрасна, любове моя!

— Правда, чи що? — насуплено перепитала недовірлива Яга та густо почервоніла.

— Без жодних сумнівів! — проспівала Снігова Людина і в пориві замилування підхопила свою любов на руки. І знаєте, Яга більше не гарчала й не обурювалася. Трохи згодом, коли всі ми вже готувалися до повернення в Шоуград, я пробігала повз цю дивну парочку, що воркотіла, мов голуби, та ненароком почула кумедні уривки розмови.

— А печера у вас, люб’язний, ким прибирається? — жваво цікавилась Яга.

— О, зірко моя, печера втопає в снігах і піднесених почуттях! Звідки там необхідність прибирання?

— Кгм, справді, — при всім бажанні Яга не могла знайти, до чого б причепитися. — Нема сміття, то нема чого й із хати виносити… А як ви поставитеся до моїх тривалих відряджень або до відльоту на всесвітній зліт відьом Вальпургієвої ночі?

— О, аби тільки ступа була справна та мобільник заряджений. Дзвонитиму тобі щодня, любове моя, не турбуйся. Але забороняти нічого не буду — я сам обожнюю волю й ніколи не піду на її вбивство.

— А посуд, скажіть будь ласка, ким миється? — не могла заспокоїтися Баба Яга. — Ну, у вас у печері?

— Люба моя! Духовний хліб слідів не залишає, а інший споживаю виключно з одноразових пристосувань.

— Вражаюче! — зітхнула раптом Баба Яга, сплеснувши руками, й склала їх на грудях долонями. Ну точнісінько так, як зазвичай це робили наші Царівна й Красуня!

— Увага! Увага! Всі сюди! Слухайте, слухайте! — посмішка «неуклюжі» мчала по всьому замку й голосно волала. Няні безглуздо бігали сюди-туди, не розуміючи, потрібно її ловити чи ні. — Щойно! Щойно по голосовому зв’язку передали! Мерщій у кабінет до Дракона! Слухайте! Ми всі — переможниці!

— Нервове виснаження? Невеличка розумова відсталість? Чому до неї тільки зараз дійшло, що ми виграли бій? — стурбувалися всі присутні.

— Та ні ж бо! Ми переможниці конкурсу! Ходіть сюди мерщій! Вмикайте всі засоби мовлення, вони щонайменше добу тільки про нас і говоритимуть!

І справді, звідусіль тепер чулися повідомлення: «Через те, що до весілля Принца все вже давно готове, журі вирішило оголосити результати конкурсу, навіть не проводячи його».

— Ми досить надивилися на наших милих конкурсанток найближчим часом. О, ми бачили їх у таких ситуаціях, що тепер знаємо про них практично все! — весело заявляв Король. — Отже, дозвольте ще раз повідомити результати.

— Одночасно два титули надаються фіналістці, яка іменується Сплячою Красунею, — «Міс Добраніч». Привітаймо щасливицю. Чудовий приз — почесну грамоту, надруковану щойно поцілунками Принца, переможниці вручать наші улюблені герої Хрюша, Стєпашка та Філя. Нагадую, що поцілунок Принца можна використати за прямим призначенням. Якщо Красуня захоче прокинутися, то прикладе свою грамоту до губів і миттю виявиться Несплячою.

— У номінації «Міс Стрункі Ніжки» перемогла Баба Яга Кістяна Нога. Чудові ноги, я вам доповім! Їй вручать почесну грамоту, надруковану поцілунками Принца, наші чудові потвори. Нагадаю, що поцілунок Принца у всіх обмінних пунктах можна обміняти на чималеньку порцію енергії для чаклунства.

— У номінації «Міс Ангеліна» перемогла представниця янголів-охоронців, мила дівчинка Ангеліна Андрєєва. Їй почесну грамоту з поцілунком вручатиме наш знаменитий конферансьє Петруша. Він так хвилювався за Ангеліну, що зірвав голос, тому мені й доводиться повідомляти все самому. Нагадую, що ця почесна грамота дозволяє легко проходити в реальний світ у гості до своїх підопічних.

— Учасниця конкурсу на ймення «Неуклюжа» Чеширська одноголосно була визнана «Міс Посмішкою» нашого конкурсу. Їй грамоту з поцілунком вручає Старійшина Чеширських Котів. Завдяки цій грамоті «Неуклюжа» отримує право щоденного ламання двох-трьох будинків. Але тільки в районах, призначених до знесення, тільки в них!

— Спеціальний приз від Товариства Зелених отримує чарівна Жаба. «Вона — наш ідеал!» — зізнаються члени товариства. «Вона зелена, природна й нешкідлива! Поцілунок Принца на грамоті дозволить переможниці перевірити, Царівна Жаба вона чи просто жаба. Але в будь-якому разі відтепер вона назавжди „Міс Товариства Зелених“!»

— І нарешті, прекрасна Царівна проголошується «Міс Чарівність»! Вона врочисто запрошується на весілля Принца як… як…

Я нишком кинула оком на Принцесу, очікуючи побачити напружене бліде обличчя й покусані губи. Але ні, вона спокійно дивилася на майбутнього тестя, й по очах її було видно, що навіть якщо він зараз вимовить щось на кшталт «як прибиральниця», в Царівниних стосунках із Принцем нічого не зміниться. Вони все одно одружаться та будуть щасливі, й жодні обставини не можуть бути їм перешкодою.

— Як наречена! — вимовив нарешті Король, і всі навколо радісно зааплодували.

Ось так я виграла конкурс для своєї Ангеліни. Так, між іншим, жодного разу й не побувала на сцені. Зате зробила багато інших не менш кошмарних речей. Втім, Ангеліна відплатила мені нітрохи не гіршою монетою.