Ну чисто янгол!

Не дуже чужі успіхи

Ледь я підсіла до Ведмедика, як відчула, що косметичка в моїй сумці зробилася гарячою і завзято запульсувала. Ну звісно! Ангеліна не знайшла іншого часу для сеансу зв’язку! Але ж прихвостень, який мене привів, поки ще й не думав забиратися геть!

— Я не надто розпатлана? — голосно поцікавилась я, звертаючись відразу до всіх, і потяглася до люстерка. — У мене очі не червоні?

— Ти ревла там, чи що? Невже все так занедбано? Хочеш, дам тобі своє дзеркало? У ньому відображення завжди гарніше за оригінал. Я його для заспокоєння нервів іноді використовую… — почала підлизуватися Баба Яга, котра, очевидячки, задумала першою почути новини від мене.

Ведмедик здогадалась про справжню причину потреби в люстерку, тому заходилась наполовину пошепки, наполовину жестами пояснювати Язі недоречність її пропозиції.

— Не треба, — я займалася тим самим, але відкрито. — Боюся, в мене зараз настільки жахливий вигляд, що доведеться розглядати своє справжнє обличчя. Інакше як же я дам йому раду?

— Надмірні нервові потрясіння завжди кепсько позначаються на зовнішності, — маленький парубійко-страх, який казна-звідки тут узявся, співчутливо притулився лобом до пруття нашої клітки. — Частенько наслідки цього бувають непоправні…

Я відійшла від нього якомога далі та з зосередженим виглядом розчинила косметичку.

— Привіт, ну що там у тебе? — дружним шепотом запитали ми з Ангеліною, коли нарешті вгледіли одна одну в дзеркалі. — Як життя?

— Та хіба ж це життя! — знову хором відповіли ми.

— Кгм! І чого це ми так собою милуємося? А-а-а, боїмося постаріти? Недарма, ой, недарма! Ось, дивлюся, й зморщечки на чолі вже з’явилися… — страх кричав мені це через всю клітку. Я розгублено потерла лоба. Страх задоволено захихотів і подався геть.

— Ху-ух! — видихнула Ангеліна в дзеркалі. — Ніби нічого не запідозрив. Добре, бо міг і перекрити канал зв’язку. Як здорово, що ми говоримо в один голос!

Я її майже не чула, пильно й засмучено розглядаючи свій, тобто Ангелінин, лоб. Які-такі зморщечки? Що це ще за новини?

— Не звертай уваги! — порадила Ангеліна. — Страхи на те й страхи, щоб лякати всілякими дурницями. Не вір ім. Їх навмисно на вас напустили, щоб вивести учасниць конкурсу з рівноваги. Напевне, це витівки Драконових прихвоснів. Тільки вони могли додуматися запросити страхів. Та відчепися ти від мого лоба! — обурилась вона, помітивши, що я не слухаю. — Страхи найчастіше брешуть. Вони — пусті. Страх зістарітися — один з найдурніших. Оце він до тебе зараз і підходив. Не слухай його! Менше роби гримас і не морщ лоба, тоді ще сто років на ньому не буде жодної зморщечки. Ну чого ти застигла з таким обличчям, наче на тебе воскову маску натягли?!

— То кажеш «не роби гримас», то лаєшся за спокійне обличчя… — образилась я.

— Гаразд, це все справи не стосується. Насамперед хочу показати тобі, що в мене тут усе в нормі!

Ангеліна гордо посміхнулася й у верхньому куті дзеркала з’явився вже знайомий мені напис «рlау».

— Та-ак! Повернись-но в профіль… Ой, ні, рясні спідниці тобі якось зовсім не пасують. Робитимемо класичний варіант — строга завужена спідниця, блузка, піджак і високі підбори…

Я не вірила власним очам! Перед здивованою Танькою крутилася Крючкова, приміряючи… костюм Таньчиної старшої сестри! Навіть мені Танька завжди дуже неохоче давала приміряти свої речі (хоча всі мої обновки завжди брала поносити з величезним задоволенням!), що вже й казати про сестрин гардероб! Та Танька зроду нікому не дозволяла до нього доторкнутися!

— Я так не зможу! — боязко пропихкала Тамарка. — Я на підборах упаду обов’язково… Я якщо не на рівній підошві, то тільки на ковзанах ходити вмію…

І що ви думаєте? Ні! Танька навіть і не збиралася висміювати недотепу. Навпаки, обличчя нашого «модельєра» раптом засяяло радісно й урочисто:

— Чудова ідея! — вигукнула Танька, хоча Крючкова ніякої ідеї не подавала.

— Ні! — перелякано благала Тамарка. — На ковзанах я в конкурсі виходити не буду!

— Звичайно, не будеш, — запевнила Танька. — Ідея в іншому! Будемо експлуатувати зручний тобі образ. Уяви: всі такі строгі або причепурені, а ти — природна й вільна. Клас? Як Андрійко казала? «Головне — виділитися, запам’ятатися й не втратити гідності!»

«Ах, значить, „Андрійко“!» — насупилась я. Це дурнувате прізвисько дали мені хлопчаки ще в першому класі. От уже не знала, що найкраща подруга поза очі так мене іменує!

— А Андрійко, вона що? — провадила зрадниця в дзеркалі. — Вірно! Всьому голова! Вона просто так чогось не казатиме. Як уже що скаже, виходить, так і треба. Ясно?

Уся моя образа миттю випарувалась.

— Отже, штани, сорочка, кросівки. Все чисте, дороге, пошите по статурі… Ой! Де ж таке брати? — засмутилася раптом Танька.

— У мене мама кравчиня! — радісно повідомила Крючкова. — Вона знаєш, скільки всього мені нашила! Тільки я не ношу — прасувати ліньки!

І тут Таньчина в’їдливість не витримала й вилізла назовні:

— Скажіть, будь ласка! Мама нашила, шмотки є, а я, виходить, мушу тут щось зі стелі брати! Весело, нічого не скажеш!..

Обурена Танька зникла з дзеркала, а моя власна фізіономія, що з’явилася замість неї, хитро поцікавилася:

— Ну то як?

— Що ти з нею зробила? — я була просто ошелешена. — 3 Танькою? Це не вона, а її охоронець, так?

— Ні, що ти! Танька в нас панянка практична, ні в що не вірить. Янгола її серед моїх знайомих нема. Я попрацювала з нашою подружкою за зовсім іншою методикою!

Напис у верхній частині екрана знову сповістив, що дзеркало транслює запис.

— Гавриле, ти зголосився допомагати, чи як? — грізно суплячись, Ангеліна нависла над яскраво-червоним Гаврилкіним. — Це єдиний шанс! Ти маєш це зробити!

— Точно! — дзявкав звідкілясь із задньої парти Якушев. — А чо? І весело, й прикольно, і, може, подіє. Ти, Гавриле, просто зобов’язаний… — тут Якушев не витримав і дико заіржав.

— Спокійно! — різко скомандувала Ангеліна. — Все! Вона вже йде! Давай, Гавриле, не підкачай!

Тут у кадрі змалювався коридор. Ангеліна з незалежним виглядом насвистувала щось собі під ніс і йшла назустріч Таньці.

— Не може бути! Я спізнилася? — чи то вибачаючись, чи глузуючи поцікавилась, Танька. — Ніколи не повірю, що збори ви почали вчасно!

— Ой, — відмахнулась Ангеліна. — Що там починати? Прийшли тільки Гаврилов та цей Якушев, який тільки викаблучуватися й уміє. Дівчиська не можуть, а Тамарка поїхала на дачу до бабусі. Загалом, я теж вирішила у своїх справах змотатися. Нехай ці дурні самі щось придумають хоча б раз. Піди, допоможи їм, чи що…

— Кгм, — замислено протягла Танька й рішуче подалася до дверей. Але, звичайно ж, усередину не зайшла. Добре, що ми з Ангеліною знали про цю її дурнувату звичку розвідувати обстановку, перш ніж заходити…

— Ну що тут казати, — понуро бубонів Гаврило цієї миті. — 3 костюмами в Крюгера точно буде повна лажа…

— А без них, можна подумати, у Крюгера лажа неповна! — зареготав Якушев.

— Дивлячись що називати лажею, — приєднався до друга Гаврилкін.

Але Якушев раптово затнувся й посерйознішав.

— Це я так, по приколу. Ти на Тамарку не гони. Людина на таке зважилася! Я особисто відразу її втроє заповажав! Ти, це, про костюми давай пояснюй. У чому лажа? Начебто ж Танька твоя в нас модельєр. Вона ж, начебто, на шматті знається…

— Ото ж бо й воно! — зітхнув Гаврилкін. — Ти ж знаєш, як Танька до мене ставиться! Знає, що ми з Тамаркою з дитинства дружимо, ревнує страшенно. Нюхом чую, зумисне з неї своїми костюмами опудало зробить. Ревнощі — штука отруйна…

— Що? Що?! Що-о-о?! — задихаючись від обурення, зашепотіла червона, як сто тисяч раків, Танька. — О! — вона відскочила від дверей і аж зубами заскреготіла. — Як тільки можна про мене таку нісенітницю вигадати? Я — ревную? Я навмисне костюми попсую?!?! Ух, та я не я, якщо в довіреної мені моделі не буде найкращих костюмів на всьому конкурсі!

— Ну як? — знову Ангеліна з дзеркала звернулася до мене.

— Вражає! — тільки й змогла видихнути я. — Ет, от би мені тут придумати щось таке…

— Чогось довгенько ви свого лобика розглядаєте… Наврочити можете… Прищами потім піде. Ось, уже й почервоніння з’являється… — уже знайомий мені страх знову подав голос.

— А в нас нині модно так, із почервонінням! — я примудрилася змусити себе не брати його «порад» до серця й навіть засміялася у відповідь.

— І все-таки мені таке довге ваше зазирання в дзеркало здається підозрілим!

— Настав час зав’язувати, — серйозно промовила Ангеліна. — Знайди будь-яке інше дзеркало для зв’язку. Це вони, певне, зараз візьмуть під контроль. Я хвилююся й хочу знати, як твої справи й чи не час нам назад мінятися світами. Бувай! Намагатимуся бути поблизу дзеркал, щоб ти могла із мною зв’язатися.

Коли страх обійшов клітку й наблизився до мене, косметичка вже стала млявою і холодною. На жаль, страх все одно про щось здогадався…

— Знаєте що? — глузливо звернувся він до решти. — Я ж не дурень якийсь! Начебто й карати вас нема за що, та не безневинні ви, бачу! Попереджаю відразу: ми вживемо заходів! Виключимо можливість зв’язку з реальним світом через дзеркала. На час проведення конкурсу — це в нашій владі. Дивіться, скільки хочете, а ось зв’язок за допомогою дзеркал буде неможливий. А раптом ви там збираєтеся радитися про конкурс із кимось забороненим? Хо-хо, не вийде! Чао!

Оце так! Ледь я навчилась спілкуватися з реальними світом, як відразу й примудрилася залишитися без зв’язку. Лихо, та й годі!