Ну чисто янгол!

Лихо саме не ходить…

Докучливий страх вирішив, що зробив достатньо, й забрався геть. Його старанність, імовірно, потребувала застосування десь в іншому місці.

— Такий не пропаде! — пробурчала йому вслід Ведмедик. — Йому від нас завжди підживлення знайдеться… Виховуй себе, не виховуй, все одно з приводу зовнішності переймаєшся. Часом глянеш у дзеркало — начебто нічого, а іншим разом так налякаєшся, що відразу десяток обідів і вечерь для такого мерзотника, як цей страх, створиш!

— А коли «начебто нічого»? — з очевидним глузуванням поцікавилася Баба Яга. — Треба думати, це коли дзеркало як передавач використовуєш, чи не так? Розповідайте, з ким зв’язок тримали? Всім тут, між іншим, цікаво…

Ведмедик від такого нахабства на мить мови позбулася. І дуже добре, інакше я ніколи не змогла б почати настільки важливої для нас усіх розмови:

— Нам потрібно втікати, — серйозно сказала я, на мить витягаючи ключа від клітки з кишені та показуючи його всім присутнім. — Причому терміново. Ще до конкурсу…

— Який жах! — Царівна сполотніла. — Але ж… Але ж тоді конкурс не відбудеться? А як же моє весілля? А як же данина традиціям і Принц? Я не можу його так підвести…

— Та вам утікати не обов’язково, — не розгубилась я. — Вас-бо поїдати ніхто не збирається. Вам так навіть спокійніше буде. Залишитеся єдиною учасницею конкурсу, однозначно здобудете перемогу.

— Цілком виключено! — навперебій заторохтіли тітоньки. — Без розмаїття учасниць конкурс не відбудеться! Крім того, Дракон, коли виявить, що всі втекли, може розгніватися… Зжере ще нашу красуню-Царівночку від злості…

— Дракон — не зжере. По-перше, він вегетаріанець, по-друге — він сам дав мені ключі від клітки, — і я взялася докладно розповідати про розмову з Його Багатоголовістю.

На жаль, ситуації це нітрохи не покращило.

— Царівні втікати нема сенсу. А ми без неї з місця не зрушимо, — згорьовано, але твердо заявили тітоньки. — Мало там яка небезпека може загрожувати нашому дитяткові!

— Правильно! — басом загули няні. — Якщо втікати, то всім разом! Трапиться що з Царівною — ми собі потім не пробачимо.

— Ну й що ж це виходить?! — я настільки роздратувалася, що раптом виявила в собі дар мислити тверезо й логічно. — Царівна в нашій втечі участі брати не може, бо їй це невигідно. Адже якщо всі ми втечемо, не буде ж кому брати участь у конкурсі! При цьому ви, вельмишановні тітоньки й няні, без Царівни йти із замку не збираєтеся. А чи розумієте ви, що іншого шансу залишитися без контролю глядачів і почесної варти у нас не буде, аж поки нас не здадуть Драконовому Морському Чудовиську?

Чотири пари очей дивилися на мене пильно й тривожно. Тітоньки й няні досі сумнівалися. Вони ніяк не зважувались на втечу, але й відмовляючись від неї, почувалися незатишно.

— Ква-який ква-шма-ар! — пролунало цієї миті в кінці коридору, й усі ми поквапливо надали обличчям знудьгованого виразу. Разом із жабою в нашу кімнату ввійшли купа страхів і двоє прихвоснів.

— Вони ква-бояться, що я втечу. Вони ква-бояться, що я пропхаюся між ква-пруттям клітки. Досі ква-не пропхалася, а тепер, значиться, пропхаюсь? Ну й ква-фантазія!

Прихвосні й притягнуті ними страхи підійшли до клітки, кілька секунд спостерігали за невдалими спробами жаби протиснутися між пруттям, а по тому відчинили клітку, впустили бранку всередину й поквапливо вийшли. Ще б пак! Усім їм належало вирушати з Драконом до Морського Чудовиська! Прихвосні побоювалися помилок з боку Дракона — а раптом не ту якусь послугу замовить Чудовиську, витратить купу дорогоцінного каміння ні на що? Дракон боявся обману з боку Чудовиська — воно завжди примудрялося зажадати собі більше коштовностей, аніж заслуговувало. Чудовисько побоювалося справедливості. Воно вже на прохання різних мешканців світу фантазій пожерло стільки душ — і безневинних, і винних, і зовсім заблуканих — що тепер постійно боялося відплати з боку Обставин… Загалом, і прихвосням, і страхам було чим займатися зараз і крім нас.

— Ква-жах, а не при-ква-сні! — заходилася скаржитись жаба, щойно ми залишилися самі. — Ви-ква-магали від мене, щоб по-квазала прийоми ква-дзюдо, ай-ква-до та якихось іще незрозумілих ква-речей… На-кви-нулися, мов божевільні! По-кважи, що вмієш, по-кважи, чого від тебе чекати! Ква-тастрафічна не-ква-вихованість!

Часу було не так уже й багато, тому довелося перервати кумедний потік жаб’ячих скарг і зажадати звіту про співбесіду з Драконом.

— Ну, ква! — доповіла жаба і миттю посмутнішала. — Нас із Квірою Квандреєвою обіцяно віддати на поживу в першу чергу. Тобто після ква-потвори, звісно. Її дракон ква-віддасть Чудовиську, щойно матиме ква-можливість. Ква-в першу чергу. Ква-як тільки Чудовисько сюди прибуде, ква-так потворі й не жити…

— Ви б розчаклували себе, чи що? — чемно запропонувала я. — Ризиковано залишатися в масці, кгм…

— Не розчаклую, — вперто випнула підборіддя Баба Яга. — Маска незабаром сама зникне. А розчакловуватися — зайві витрати. Я енергію для конкурсу збираю. Все-таки Принца причаровуватиму… Подивилась я на ваші перелякані обличчя після спілкування із Драконом і вирішила — краще вже заміж.

— Ах, так?! — Царівна раптом зробилася дуже рішучою. — Ну-ну! Енергію для конкурсу? Збирайте-збирайте, бабусю. Щоправда, конкурсу не буде. Його скасування я вам тепер гарантую…

— Чому це? — насторожилася Яга.

— А тому, що ви будете єдиною учасницею. Я особисто — йду звідси. Втікатиму з замку разом з усіма. Конкурс закриють! Не знадобиться вам Принца причаровувати!!!

Ще кілька хвилин промайнули в бурхливих суперечках. Тітоньки просили свою вихованку не полишати конкурс. Мовляв, стільки готувалися, уже й весільне вбрання пошито, й столи від наїдків угинаються, а тут наречена відмовляється від передшлюбного ритуалу… Але скривджена Царівна залишалася непохитною:

— Ніж вічно хвилюватися, що хтось обманом Принцеве серце завоює, краще взагалі ніякої участі в цьому конкурсі не брати. Ми з Принцем і без усіляких там «міс» одружимося!

— Що ж, виходить, усі згодні на втечу. Ось і чудово! — я жорстко припинила всі ці балачки. — Втікати — так уже втікати!

— Ага! — невдоволено буркотів один із нянів. — Із в’язниці Драконової у в’язницю державну, так?

— Чому це? — Ведмедик, як і я, не зрозуміла, звідки такий песимізм.

— А тому це! — передражнила кмітлива Яга. — Ти, Ведмедику, хоч і розумна, та мізків позбавлена! Подумай сама, як нам утікати? Цербери наші, вони ж варта почесна, під ворітьми замку чатують. Думаєш, легко буде з ними впоратися?

— Якщо проблема тільки у варті, то я знаю, як її вирішити! — добре, що я заздалегідь обміркувала цей момент. — Пригадуєте, прихвостень казав, що одна стулка воріт не працює? Але ж Дракон зібрався йти на переговори з Морським Чудовиськом… Як же він вийде назовні?

— Відомо, як! Перелетить! А що? — Ведмедик обурилася, бо на моєму обличчі побачила подив. — Хоча ні… Такі високі стіни не перестрибнеш, а наш Дракон не літає. Може, в замку є… — Ведмедик затнулася й вирішила перш ніж висловлюватися, зважити всі «за» і «проти». — Хоча Дракон би обов’язково тобі сказав…

— Не обов’язково! — відрубала я. — Він міг подумати, що я розумна. Вирішити, що сама здогадаюся… Загалом, я вважаю, що з замку є ще один вихід. Яка-небудь таємна лазівка… Ми повинні відшукати її якомога швидше. У нас зовсім мало часу на все. Дракон, сказав, що пробуде в Чудовиська недовго…

Я відімкнула клітку й обережно визирнула з кімнати, в якій вона стояла. Нікого! Дракон правду казав, зараз ми були в замку самі.

— Уперед, на пошуки таємного ходу! — скомандувала голоском бравого солдата, що не знати звідкіля взявся. А по тому значно тихше докинула: — Всім удачі! Я знаю, це буде складно, але ми просто зобов’язані знайти запасний вихід!