Ну чисто янгол!

Епілог

А потім, як і водиться після таких конкурсів, був бал. Точніше, дискотека для середніх класів, проведена в нашій шкільній їдальні. І знаєте, я раптом зрозуміла, що за успіх на цій дискотеці всі дівчата переживають куди більше, ніж за перемогу в конкурсі.

— Дівчатка, ви просто зірки, всі тут дивляться тільки на вас! — на жаль, про це нам повідомив не який-небудь принц, а наша класна керівниця. — Щоправда, я не впевнена, що це добре! — відразу отямилась вона й зробила суворе обличчя. А потім знову розквітла, тому що якась чергова вчителька кинулася на нашого Танчика з голосними вітальними вигуками:

— Подумати тільки! Твої були найкращими! Глядацькі симпатії — найкраще визнання! Як здорово ти їх виховала! — чулося нам.

Ми з Танькою, Оленою і Зіночкою весело перезирнулися, й далі виробляючи свої «па». Виявилося, що наші «рухи вболівальниць» чудово лягають на дискотечну музику. Добре, що Ангеліна, придумуючи, запозичила їх із моєї свідомості — я сходу «в’їхала» в танець.

Учотирьох ми синхронно розмахували руками, щасливо посміхалися й справді були в центрі загальної уваги. Поруч, сидячи на лаві, реготала Крючкова.

— Клас! — перекрикувала вона музику. — Вас, дівчиська, хоч у кліп вставляй! А знаєте що? — вона раптом підскочила й ледь не перекинула лаву разом із усіма вчителями, що сиділи на ній. — А я теж хочу! Зацініть! Уперше на дискотеці танцюватиму!

М-да, уміла все-таки Крючкова здивувати! Випалила цю страшну погрозу, розвернулася й помчала до виходу з їдальні. Ми з дівчатами знову перезирнулися, не припиняючи веселитися.

«Цікаво, Ангелінці на весіллі в Царівни теж так здорово?» — промайнуло в моїх думках. І відразу в тих-таки думках пролунала виразна відповідь: — «Майже! Складно, знаєш, одночасно й мазурку на балі танцювати, й стежити, щоб ви там, на своїй дискотеці, ні в яку дурнувату історію не влізли. Особливо Ведмедикові тяжко. Відговорює зараз твою Тамарку від бійки…»

— Що?! — я кинулася в коридор.

— Ото недобитки! — Крючкова обурено стискала кулаки й напружено сопла. — Я вам рідною мовою кажу: йдіть собі по-доброму. Не вмію я в інтерв’ю базарити!

Двійко охайно підстрижених високих хлопчиків — обидва в окулярах, обидва у відпрасованих штанях і білих сорочках — огидно хихотіли. Перший підсовував Тамарці до носа диктофон. Другий нахабно тримав нашу Томку за лікоть і ставив наймерзенніші запитання:

— Скажіть, вам не було кривдно зображати клоуншу? Ваша манера говорити — це частина образу, чи ви й справді така, кгм… дивна?

Я вже кинулася була її рятувати, на бігу складаючи відповіді, якомога в’їдливіші, як раптом…

Я аж сторопіла, коли дрібний Якушев зненацька вискочив із їдальні, по-мавпячому підстрибнув, схопив диктофон і кинувся геть.

— Агов, стривай! — розгублено закричали хлопчаки вслід Якушеву, який мчав кудись у кінець коридору. — Віддай диктофон! Ти що? Та ми… Та ти знаєш, хто ми?

— Знаю! — з безпечної відстані скривився Якушев. — Ви одинадцятиклашки з тієї школи, в якій головна міска вчиться. Її завидки беруть, що всю увагу глядачі нашій Томці віддали, ото ж вас і послали зібрати матеріал для паскудного інтерв’ю в шкільну газету. Що я, марно хіба півгодини біля вашої компашки крутився. Усе чув, тепер не відбрешетесь!

— Добре, малий, — по нетривалому роздумі «журналісти» вирішили спробувати домовитися. — Ти диктофона віддай, усе-таки річ дорога. Обійдемося й без інтерв’ю.

— Згода! Зараз, тільки Томчин голос зітру, — Якушев вставив навушника собі у вухо й щось швидко натиснув на диктофоні. — Та якщо почую, що ви про нашу Тамарку всіляку гидоту розказуєте… Ух, буде вам веселе життя!

Із цими словами Якушев обережненько поклав диктофон на підлогу та підштовхнув у бік одинадцятикласників. Блискуча коробочка виявилася доволі слизькою і прикотилася просто під ноги Тамарці. Миттєво піднялася в повітря кросівка сорок другого розміру та загрозливо зависла над диктофоном.

«О, ні! Поламати диктофон гостей школи тільки за те, що вони ставили дурні запитання для інтерв’ю… Неприємності й плітки потім від нас не відлипнуть!»

— Жартую! — раптом посміхнулася Тамарка, забираючи ногу. — Ідіть, я сказала, по-доброму. Тільки запам’ятайте на майбутнє: не варто висміювати те, чого до кінця не розумієте. Ясно?

«Ого! Все-таки спілкування з Ангеліною не було для Томки марним», — промайнуло в моїх думках.

— Знаєш, близьке спілкування з тобою не минуло для мене марно… — замислено повідомила Томка, коли горе-журналісти вийшли. Я вже була злякалася, що Крючкова навчилася читати думки, але вона пояснила: — Ти так багато муштрувала мене та виховувала… Змушувала робити зарядку й ще всілякі дурниці… О! Я ладна була тебе прибити. Але не прибила ж! Тому навчилася тримати нерви в кулаці. Добре! Бо я цим недобиткам показала б, де раки зимують, а вони мені за це — де кабінет директора…

— Та нічого, Якушев їх і так провчив…

— Якушев! — обличчя в Томки раптом прибрало замисленого й ніжного виразу. — Іноді я думаю, що він навіть кращий за Сємєчкіна, правда?

Я насилу стрималася, щоб не розсміятися. Дрібний, верткий Якушев, який весь час кривиться та дражниться, й наша велика, войовнича, вразлива Томка. Що може бути з цієї пари?!

І тут із їдальні долинула повільна мелодія.

— Агов, не спіть! — намагався розворушити всіх чийсь голос, посилений мікрофоном. — Хлопці, де ж ви? Запрошуйте дівчаток! Коли ще випаде нагода?

— Е-е-е… Це… — до нас із Тамаркою підлетів розпашілий Якушев. — Андрєєва, слухай, я тобі хотів сказати…

«Ой, невже він зараз почне запрошувати мене на танець? Ото незручно перед Томкою буде…»

— Я тобі, Вірко, хотів сказати спасибі! — провадив Якушев цілком навіть серйозно. — За те, що конкурс кльовий вийшов. Суперський! — тут він повернувся до Тамари, глянув знизу вгору їй у вічі й, досі ще звертаючись до мене, продовжив: — А тобі, Томко я інше хотів сказати… Загалом, хочу запросити тебе на танець, товаришко Крючкова.

— То запрошуй! — насупилася напружена Тамарка.

— Ну, це… Ну, загалом… — м’явся Якушев.

— Добре, пішли! — Тамарка не витримала, згребла кавалера в оберемок і потягла в темінь дискотеки. Якушев при цьому мав цілком щасливий вигляд. О, діла!

Неподалік від Якушева з Крючковою, які тупцювали на місці, танцювали Танька з Гаврилкіним. Здорово! Здається, вони тут найгарніша пара…

— Вірка попросила, я й сказав. Ми ж знали, що ти за дверима слухатимеш… — долинули до мене плутані Гаврилкіні виправдання. Ой, тепер доведеться з Танькою стосунки з’ясовувати за Ангелінині штуки. Скажу, що для користі справи! Або там, що сама не відала, що творила! Ух…

— Ні, ну Тань, ну ти чого? — не вгавав Гаврилкін. — Знайшла, на що ображатися!

— Ото ще, — пирхала Танька. — Потрібен ти мені триста років… Ще ображатися на тебе…

Але танцювати не переставала. Виходить, все-таки потрібен, чи не так?

— Пробачте, можна вас запросити? — пролунало над самим моїм вухом. Я підняла очі й відразу взялася завзято їх терти, щоб розвіяти міраж.

— Щось трапилося? — співчутливо поцікавився міраж. Я відчайдушно замотала головою. Чи то щоб повідомити, що нічого не трапилося, чи то щоб витрусити з голови цю мару.

— Ну, тоді… — мара взяла мене під руку й повела до танцюючих.

Як повідомили потім відмінниці, котрі спостерігали збоку, Танька з Гаврилкіним відразу відкотилися на друге місце. Найкрасивішою танцюючою парою вечора одноголосно були визнані ми з Ванею.

— Я давно помічав, що ти в нас особлива… Але сьогодні… Коли довідався, що це ти була режисером виступу наших на конкурсі… Ти молодець!

— Це не я, — вже кому-кому, а Сємєчкіну брехати не хотілося, — це мій янгол-охоронець! — я відразу спохопилася. — Але ти не думай, я для неї теж дещо зробила. Нітрохи не гірше!

«Ой, що я мелю? Зараз він почне вважати мене божевільною, злякається і втече!»

— Кажу ж, особлива! — тихенько прошепотів Сємєчкін, не зводячи з мене очей. А про божевілля нічого не сказав. І навіть не подумав, зважаючи на те, що й далі танцював і посміхався.

А далеко вгорі, у світлі прожекторів, промені яких раптом зійшлися в коло, утворилася ледь помітна арка. На мить у ній з’явилися напівпрозорі обличчя моїх любих знайомих. Моя Ведмедик по-змовницьки підморгувала, Царівна радісно посміхалася, Ангеліна просто дивилася і, здається, як і я, не зовсім вірила, що той самий Ваня Сємєчкін танцює зараз зі мною…