Ну чисто янгол!

Гостя із Задзеркалля

За півгодини ми вже сиділи на лавці у сквері біля мого дому та емоційно обговорювали події. Збоку, імовірно, здавалося, що ми — сестри-двійнята. Причому одна з нас була досить дивна. Добре, що не я.

— Боже, на мене всі дивляться! — стражденно кривилася Ангеліна, щільніше насовуючи бейсболку на праве око. Річ у тім, що янголам-охоронцям заборонено користуватися косметикою. А янголам, які прийшли у Світ Людей крізь дзеркало — не можна будь-що змінювати у своєму вигляді з того моменту, коли вони перетнуть межу світів. Здогадалися? Смієтеся? Так-так, Ангеліна прийшла в наш світ різноокою і була неспроможна це змінити. Одне її око виявилося нафарбованим, друге — ні.

— Я так квапилася! Так хотіла швидше ввійти з тобою в контакт, що вибрала найпростіший спосіб — крізь дзеркало. О! Тобі добре, вмилася перед виходом, та й по всьому! А з мене ж бо образ, у якому я ввійшла в реальний світ, тепер не стирається! Я зовсім забула про недоліки дзеркального методу явлення. І здумалося ж тобі нафарбуватися саме в момент моєї появи! Або як уже здумала, то фарбувала б уже тоді обидва ока одночасно…

— Не вмію! — намагаючись не сміятися, виправдувалась я. — Я ж не Юлій Цезар і не Windows, сто справ одночасно робити не вмію. У мене, між іншим, лише дві руки й обидві вони були мені потрібні в той момент для фарбування лівого ока.

— Ет, уперше жалкую, що не стала янголом-охоронцем якоїсь павучихи… В неї б, напевно, знайшлися вільні кінцівки для одночасного фарбування обох очей!

— Усе б нічого, тільки й очей у неї вісім, — довелося подивувати її своїми знаннями з біології. Я вже звикла, що поряд сидить мій власний янгол-охоронець, котрий з’явився зі Світу Здійснених Фантазій, не бентежилася й поводилась із Ангеліною, як зі звичайним дівчиськом. І не я одна!

— Дівчата, чого сумуємо? — двоє однаково скуйовджених хлопців років п’ятнадцяти, однаково недбалою ходою наблизилися до нашої лави. Ой! Запрошуючи Ангеліну в парк, я зовсім забула, що у вихідні всіляка шушваль тиняється тут з раннього ранку та так і пантрує, аби зав’язати знайомство. Звичайно, в таких випадках ми з Танькою мовчки розвертаємося та йдемо геть. Так я збиралася вчинити й зараз, але Ангеліна раптом відповіла причепі. Так ще й як!

— Ми не сумуємо, а саме навпаки. Вибачте, дядечка, нам не до вас. А будете перебивати, заважатимете спілкуватися — міліцію викличу. Врахуйте, стільниковий у мене вже напоготові… — із найчарівнішою посмішкою спокійно повідомила вона.

«Дядечка» безтямно замотали головами, зробили «великі очі» та мерщій забралися. А за хвилину біля нас уже виникли наступні. Цього разу — троє малих хлопчаків, років по тринадцять. Вони давно сперечалися про щось біля сусідньої лави. Хихотіли, перемовлялися та загадково поглядали на нас. Тепер один із них рішуче підійшов до нас.

— Дівчинки, можна з вами познайомитися? — тоненьким голоском відважно випалив він, дивлячись убік. — Ми з друзями гуляємо самі й шукаємо компанію…

З боку сусідньої лави почувся здавлений регіт. Я не витримала й теж розсміялася. Хлопчисько озирнувся на друзів і погрозився до них кулаком. Ті заіржали ще голосніше й пирхаючи подалися геть. Наш співрозмовник замість того, щоб продовжувати знайомство, кинувся услід з криком: «Стояти! Куди? Я виграв! Гони морозиво!»

— Дівчата, — щойно ми з Ангеліною налаштувалися на серйозний лад, як поруч знову з’явилися ті самі «дядечка». Імовірно, вони зробили коло пошани парком і не знайшли ніяких інших осіб дівчачої статі, тому вирішили повернутися. — А може, все-таки сумуєте, га? Ми тут…

— Гуляєте саменькі та шукайте компанію, чи не так? — зі знанням справи перебила Ангеліна.

— Авжеж! — таке розуміння втішило «дядечків».

— Ось і чудово! Бачите он тих хлопчаків? Ну, он же втікають! То вони в такому самому скрутному становищі. Теж, бачте, друзів шукають. Біжіть за ними, може, ще встигнете наздогнати! Чесно!

«Дядечка» розгублено перезирнулися й вирішили, ймовірно, що з божевільними краще не зв’язуватись, та дали нам спокій.

— Ну й люди! — журно поцокала Ангеліна язиком. — І як ти серед них живеш?! Ні хвилини спокою… — вона так комічно супилася, коли була сердита, що мені терміново захотілося знайти люстерко. Невже це мої манери та звички?!

— Хуух… — правила своєї Ангеліна. — Якщо ще хтось підійде, я збожеволію, з’їду дахом і повішуся від розриву серця! — вона тяжко зітхнула, ну, точнісінько, як я, з тими самими інтонаціями. Просто не янгол-охоронець, а ксерокопія якась…

— Ти легше з думками! — попередила Ангеліна. — Я їх, між іншим, читати можу. Ніяка я не копія. Просто набралася від тебе кепських звичок. Я ж тільки те й роблю, що спостерігаю за твоїм химерним життям. Тут хоч-не-хоч повторювалкою зробишся. І в цьому, до речі, теж ти винна. Уявляла б мене якось по-іншому, я б так не жила. Придумала б мені якесь іще заняття, крім того, щоб на тебе витріщатися без кінця…

І тут з’ясувалося, що сущі Світу Здійснених Фантазій живуть зовсім не так казково, як мені здалося. Кожен із них повинен дотримуватися безлічі правил, які напридумувала людина, котра вірить у них. Дід Мороз, наприклад, — а в нього вірить величезна кількість дітей, і тому він, звичайно, теж є у світі Фантазій — зобов’язаний їздити на санях, запряжених оленями. Як взимку, так і влітку, в сусідній магазин по хліб і на блискучий прийом, куди всі гості приїздять на розкішних авто… Дід Мороз мусить скрізь їздити в санях. Ух, і обурюється ж він з цього приводу! Майже так само, як більшість янголів-охоронців обурюються тим, що мусять невпинно стежити за своїми підопічними. Люди впевнені, що в їхніх Янголів нема ніяких інших занять, а Янголам доводиться таке терпіти.

Я хотіла була посперечатися, але тут згадала, що й справді завжди вірила, начебто в мене є персональний янгол-охоронець, який завжди зі мною і в усьому допомагає мені. У ранньому дитинстві я постійно гралася з ним у своїй уяві. І, до речі, уявляла його — точніше її — саме такою: один в один схожою на мене, тільки всемогутньою…

— Ну, щодо всемогутності, це ти загнула, — Ангеліна прочитала мої думки й зітхнула. — Втілюється ж не все, що придумає людина, а тільки найсильніше чи таке, що можливо втілити. Всемогутніх нема навіть у місті Бога. Хоча там живуть справді сильні янголи.

— У місті Бога?! — ошелешено перепитала я.

— Атож, — посміхнулася Ангеліна. — А що дивного? У Бога знаєш скільки людей вірить? Немає значення, яким ім’ям його називають, не важливо, до якої релігії приписують, головне — вірять і постійно думають про нього. Тому у Світі Здійснених Фантазій його не може не бути. У нього величезне місто й величезний вплив у нашому світі. Це такі як ми — чиїсь персональні вигадки — живемо в невеличких, нікому не відомих селищах.

— Стривай! — перебила я, бо зовсім заплуталась. — Але чому ти не живеш у тому місті? Ти ж Янгол, отже, повинна бути близько до Бога.

— Ну то придумувала б мене інакше… Янголи з міста Бога — вони ж благочестиві, світлі. Ну й взагалі, придумані за всіма правилами релігії. А я?! — Ангеліна глянула на мене з виразним докором. — За назвою — янгол-охоронець, а за завданнями, про вирішення яких ти просиш, — хуліганка якась!

Що правда, то правда… Зазвичай зверталась я до свого придуманого Охоронця з якимись зовсім неблагочестивими проханнями. То молила, щоб ударила злива й батьки не потягли мене на дачу, бо лінувалася збирати смородину. То просила, щоб у вчительки з англійської почався який-небудь грип… М-да… У місті Бога моїй Ангеліні робити нема чого…

— Отож, — Ангеліна раптом дуже посерйознішала. — Давай нарешті обговоримо найголовніше. Те, за чим я, власне, й прийшла. Річ у тім, що в нашому світі оголосили конкурс. Тобто спочатку про нього почали скрізь повідомляти у вас. Дуже багато людей почали про нього думати, і ось у нас він теж організувався. «Міс Чарівність» називається!

— Здорово! — я пожвавішала. — Разом готуватимемось! Від вашого поселення хто бере участь?

— Ти, — дуже серйозно повідомила Ангеліна.

— Жартуєш? — обережно поцікавилась я, хоча вже передчувала відповідь.

— Анітрішечки. Ти мусиш мені допомогти!

— Цікаво, чого це я мушу? Це ж не я твій янгол-охоронець, а ти мій…

— Значить, усе пропало, — тяжко зітхнула моя Ангеліна та похилила голову. Здається, вона справді дуже засмутилася.

— Зажди-но, — звісно, я не могла цього так залишити. — Поясни до пуття, в чому полягає моя допомога?

Ангеліна почала свою розповідь:

— Пам’ятаєш, як ти витягла Тамару Крючкову просто з-під носа в машини? Ото ж. Це я тебе вчасно напоумила. Начебто, все гаразд. Але уяви собі: янгол-охоронець Крючкової вирішив, що він тепер переді мною в боргу.

— Кошмар! — щиро поспівчувала я. — Коли Крючкова вважає себе в боргу перед кимось, це досить обтяжливо… Її янгол-охоронець такий самий?

— Гірший! — зітхнула моя Ангеліна. — Розумієш, нещодавно він вирішив віддати цей борг. Причому без попередження. Просто-напросто висунув мою кандидатуру на участь у всесвітньому конкурсі «Міс Чарівність»! Чомусь вирішив, що мені це сподобається! — тут Ангеліна глянула на мене дуже суворо. — Тамарчин янгол, до речі, каже, що взяв бажання щодо участі в такому конкурсі звідкілясь із твоїх думок! Думай головою, коли думаєш, будь ласка!

— Із моїх? Та я ніколи… Та мені… Та я… Втім… Ну… — я все-таки згадала, що винна. — Я справді подумала таке. І треба ж було Крючковському янголу читати мої думки саме тоді…

— Щодо викидання різних штук у найневідповідніші моменти Ангеліна Крючкова у нас великий фахівець, — похмуро гмикнула моя Ангеліна, і я остаточно впевнилася, що всі янголи схожі на своїх підопічних. — Отож, — розповідь тим часом тривала, — Ангеліна Крючкова не тільки висунула мою кандидатуру, а й переконала всіх, щоб її прийняли. А журі, напевно, згарячу, не з’ясувавши що до чого, взяло та й вибрало мене у фіналістки. І як наслідок я нині — одна з шести претенденток на корону. І це жахливо! Я так хвилююся! Я й двох слів не зможу стулити докупи, розуміючи, що на мене дивиться всенький світ! Піди на конкурс замість мене!

— Але я теж хвилюватимусь, — намагалась я догукатися до решток здорового глузду.

— Чому? Твій же світ на тебе не дивитиметься. А що тобі до чужого? Один раз у ньому з’явишся, потім повернешся сюди й усе забудеш. Ну будь ласка! Я не можу відмовитися від участі — список уже затверджено наймогутнішими нашими істотами… Врятуй мене від ганьби!

— Але якщо я програю?

— Якщо? — Ангеліна раптом зареготала. — Якщо?! Ой, ну ти даєш! Звичайно, програєш! Я ж не прошу тебе вигравати, я просто хочу, щоб ти просто пережила всі ці муки замість мене…

— А що потрібно буде робити?

— О, це тобі розповість янгол Крючкова. Вона взялася готувати мене до конкурсу. Точніше, тебе. Це, до речі, вона запропонувала замінити мене на тебе. Надивилась, як хоробро ти взялася до Тамариної підготовки, й вирішила, що ти куди придатніша подвиги вершити. Ти ж погодишся, правда?

Я спробувала заспокоїтися та прийняти рішення, поки ще ніби при здоровому розумі. Але дві діаметрально протилежні точки зору розшарпували мене, штовхаючи з боку на бік.

«Погоджуйся! Коли ще тобі вдасться побувати в такому незвичайному світі! Коли ще зможеш випробувати себе як Міс?!» — повторювала одна.

Інша розважливо застерігала від можливих неприємностей.

— А я за тебе завтра контрольну по хімії напишу! І генералку в квартирі зроблю. Повернешся до свого світу, а в тебе всі важливі справи на тиждень наперед пороблено… — спокушала Ангеліна.

— Ну, не знаю. А скільки часу все це займе?

— На підготовку до конкурсу в нас рівно доба. Лише одна доба! — зітхнула Ангеліна.

Загалом, почасти з цікавості, почасти через те, що відсутня я буду недовго й ніхто цього не помітить… Ну й, звичайно, через контрольну з хімії… Я погодилася. І стала учасницею конкурсу «Міс Чарівність» у Світі Фантазій. Подумати тільки!