Пес на ім'я Мані

Клуб «Фінансові Маги» інвестує

Нарешті ми знову зібралися у відьомській оселі пані Козир. Нам вже не терпілося робити перші інвестиції.

Стара жінка усе підготувала: застелила круглого стола, запалила свічки. Коли ми зайняли свої місця, вона урочисто відкрила засідання:

— Любі фінансові маги, сьогодні великий день. Ми вперше інвестуватимемо наші гроші!

Ми завмерли, не зронивши жодного слова.

— 10 000 Ђ — великі гроші, — пролунав хрипкий голос пані Козир. — Тому важливо повестися мудро. Хочу зробити вам пропозицію. Інвестуватимемо лише у випадку згоди усіх з моїми пропозиціями.

— Я з усім погоджуюся, — швидко запевнила Моніка.

— Що ж, побачимо, — мовила пані Козир. — Насамперед я хотіла би показати документи, що дадуть вам можливість стати акціонерами обраних вами фірм.

— Ми купимо акції усіх цих фірм, — озвався Марсель. — Разом ми маємо достатньо коштів.

— Пам’ятаєте, я обіцяла вам показати простіший шлях? — знову перебрала ініціативу пані Козир. — Це — фонд.

— Фонг? — здивовано перепитала Моніка

— Трохи не так, насправді пишеться «фонд», — пояснила стара жінка. — Перед вами лежать аркуші, на яких я виписала найголовніше.

Читати вголос, як зажди, доручалося мені.

— «Фонд — це немов такий собі великий горщик, куди складають свої гроші вкладники, яким бракує часу, бажання чи знань, щоб самим купувати акції. Фінансові професіонали, так звані фондові менеджери, інвестують гроші з горщика в акції. Усе відбувається під прискіпливим контролем держави. Фондові менеджери повинні дотримуватися певних правил, наприклад, купувати щонайменше двадцять акцій різних фірм».

— Навіщо? — вихопився Марсель.

— Бо не виключено, що справи котроїсь із фірм підуть зле, — терпляче пояснювала стара пані. — Припустімо, ти маєш 500 Ђ, купуєш за них двадцять акцій, по 25 Ђ за кожну. Якщо тепер акція втратить 40 %, то вже неможливо продати її за 25 Ђ, а лише за 15 Ђ. Продавши, одержиш тільки 300 Ђ.

— Невесела перспектива, — прокоментував Марсель.

— Саме тому фінансові менеджери змушені купувати 20 акцій різних фірм. Скористаймося попереднім прикладом. Скажімо, тепер за 500 Ђ ви купили 20 різних акцій. Якщо одна акція втратить 40 %, а решта залишаться на тому ж самому рівні, то ми збережемо, як‑не-як,

490 Ђ.

Марсель хутко полічив:

— У такому разі на 500 Ђ ми втрачаємо лише 2 %.

— Правильно! Ти збагнув суть! — похвалила мого братика пані Козир. — Насправді ж деякі курси акцій можуть упасти, деякі зрости, а ще якісь не зміняться й зовсім. Загалом, переважають ті акції, курс яких зростає, бо фондові менеджери — чудові знавці своєї справи.

— А що трапиться, якщо впадуть курси всіх акцій? — насторожено запитала я.

— Тоді їх не можна продавати, — відповіла наша наставниця. — Пригадуєш, що ми говорили, розмовляючи минулого разу про акції? Ти зазнаєш втрат лише у тому разі, якщо таки надумаєш продавати акції у несприятливий для цього період.

— Тоді до фонду можна покласти хіба ті гроші, у яких немає нагальної потреби, правильно? — міркував уголос Марсель.

— Абсолютно правильно! — зраділа пані Козир. — Ми плануємо зробити вкладення в один із фондів, бо збираємося залишити там наші гроші на п’ять чи десять років. Той, хто нікуди не квапиться, інвестує у фонд з майже нульовим ризиком.

— Звісно, бо більшість акцій у фонді принесуть за такий тривалий час непогані прибутки, — зробив висновок Марсель.

Моніка, яка досі спокійно прислухалася до дискусії, раптом захвилювалася:

— А якщо фондовий менеджер накиває п’ятами разом з нашими грошима?

— Неможливо, — усміхнулася пані Козир. — Фондовий менеджер ніколи не одержує гроші особисто в руки. Їх переводять просто до депозитного банку, і банк ними розпоряджається. Стовідсоткова гарантія!

Таке пояснення усіх вдовольнило. Я знову почала читати:

— «Фонди виконують усі вимоги, пов’язані з інвестиціями. Фонди структуровані так, що їхніми послугами без зусиль можуть користуватися діти і молодь. Фонди надійні, якщо вкладені у них гроші не чіпати упродовж 5—10 років. Вони приносять високі прибутки…»

— «Високі прибутки» — це ж скільки? — знову втрутився Марсель.

— У середньому 12 %, — відповіла наша наставниця. — Нам це добре відомо, бо існує багато успішних фондів, які вже не один рік дають такі прибутки.

— Скільки дають нам 12 %? — поцікавилася Моніка.

— Удвічі більше за 6 %, — зверхньо пирхнув Марсель.

— Та ні, не зовсім так, як ти кажеш, — заперечила пані Козир, — а фактично набагато більше. Ось покажу вам на прикладі, як примножаться наші гроші при 12-відсотковій ставці. Через двадцять п’ять років наші 10 000 Ђ збільшаться майже в сім разів. Отже, близько 68 000 Ђ.

— Ого! — вихопилося у Марселя.

— Чималенька вгодована курочка! — захоплено вигукнула я. За той час, що минув, я дуже вжилася у казку про курку, котра несла золоті яйця.

— Окрім того, кожен із нас заощаджуватиме щомісяця 50 Ђ — разом 500 Ђ. Отримавши за них 12 %, через 25 років матимемо кругленьку суму — понад 260 000 Ђ.

Ми сиділи принишклі, немов громом уражені. Йшлося про якусь неймовірну кількість грошей, недоступну нашому розумінню.

Звісно, першим знову оговтався Марсель:

— Разом — понад чверть мільйона!

— Отоді змінимо назву клубу на «Фінансові Маги-Мільйонери»! — засміялась Моніка.

— Кожен з вас матиме достатньо грошей, щоб купити невелике помешкання або мати чималенький базовий капітал для купівлі будинку. І вам тоді ще навіть 40 років не виповниться! — утішалася пані Козир нашою радістю. — Якщо ж надумаєте вкласти гроші ще на десять років, то сума подвоїться до 600 000 Ђ.

Мені запаморочилося в голові. Сила-силенна грошей! Звісно, вони належать нам спільно, однак частка кожного становитиме близько 65 000 Ђ через 25 років і близько 150 000 Ђ — через 35 років. Класно! Ми таки вдало обрали назву для нашого клубу! Ми справжні фінансові маги!

Усі не зводили з мене очей, і до мене врешті дійшло, що я замовкла, перестала читати. Я зашарілася.

— «За допомогою фондів виконується і третій критерій, — продовжила я. — Фондами дуже просто розпоряджатися. Не складніше, ніж банківським рахунком».

Щодо банків, то я вже мала певний досвід, це й справді було легко.

Пані Козир обвела нас поглядом.

— То що ви скажете на те, аби вкласти наші гроші в один із таких фондів? — запитала вона.

Моніка погодилася, ні миті не вагаючись. На наше превелике здивування, вона відразу збагнула переваги фондів.

— Наші гроші будуть надійно вкладені, через двадцять років принесуть нам понад один мільйон марок, ними легко розпоряджатися, ніби лежать вони на звичайнісінькому банківському рахунку.

Я, звичайно, також була «за».

Марсель іще вагався.

— Форма вкладу оптимальна для нас, — визнав він. — Але звідки нам знати, який фонд вибрати? Напевно ж, існує багато різних фондів, як і акцій…

— Твоя правда, — погодилася з ним пані Козир. — Існують тисячі фондів, та, якщо добре приглянутися, то актуальними виявляться лише деякі. Я виписала критерії, за якими слід обрати «найоптимальніший» фонд.

Стара дама виразно глянула на мене. Отож я перегорнула сторінку і вголос зачитала:

— «Що слід взяти до уваги, вибираючи гідний фонд:

1. Фонд повинен уже функціонувати щонайменше десять років. Якщо він упродовж десяти років приносив добрі прибутки, то можна сподіватися, що приноситиме їх і в майбутньому.

2. Це повинен бути великий міжнародний акціонерний фонд. Такі фонди скуповують акції по всьому світу, ризик у них мінімальний, тому вони найнадійніші.

3. Розглядаючи діяльність різних фондів за порівняльним списком, ми повинні вивчити, які з них за останні роки були найуспішнішими».

Якийсь час ми мовчки зважували, на що ж насамперед слід звертати увагу.

Марсель наморщив чоло. Він завжди так робив, коли напружено думав.

— Де нам взяти такий список? І звідки нам знати, який із фондів є «великим міжнародним акціонерним фондом»?

— Ми довідаємося про це, — загадково мовила Моніка, — перегорнувши наступну сторінку.

Вона вже встигла забігти наперед.

І справді, пані Козир вклала у наші нотатники такий список. Ми заходилися ретельно його вивчати. Вибрати найкращий фонд виявилося справою дуже легкою — деякі з них мали набагато вищі прибутки, ніж інші.

— Що означає слово «коефіцієнт» в останній графі? — поцікавилася Моніка.

— Це — коливання. Що більше коливається курс, то більшим буде число у цій графі, і тоді вкладник бачить, хвилюватися йому чи не дуже. Що сильніші коливання, то сильніший сплеск емоцій. Курс, який несподівано стрімко зріс, за кілька днів може за певних обставин так само стрімко впасти.

— То можна сказати: що менший коефіцієнт, то менший ризик? — уточнив Марсель.

— Певною мірою, так, — підтвердила пані Козир. — Принаймні низький коефіцієнт додає певності. Прибутки зростають більш рівномірно.

— Чому б це не назвати просто «коливаннями»? Навіщо вигадувати таку складну назву? — пробурчала Моніка.

Ми погодилися з нею.

Пані Козир засміялась.

— Фінансисти — трохи дивні люди. Можливо, вважають, що складна термінологія, якої ніхто, окрім них, не розуміє, додає їм значущості. Шкода лише, що багато людей через це не розуміють, як їм вкладати гроші. Людині ж властиво не довіряти тому, чого вона не розуміє. Хоча усе неймовірно просто!

Отже, ми змогли довідатися, скільки прибутків одержали різні фонди, і прослідкувати, як спокійно й стабільно вони розвивалися упродовж років.

Однак цих знань нам було замало.

— Як дізнатися, які з цих фондів по-справжньому великі і які скуповують акції по всьому світу? Що забезпечує їм високу надійність?

— Зазирнувши на наступну… — почала було Моніка.

— Ото хитра дитина, — урвала я подругу і швиденько перегорнула сторінку.

Пані Козир підготувала нам список двадцяти фондів з описом їхніх активів, прибутків за десять років і за останні три роки. Ще там було зазначено, де фонди купували акції, і назви фірм, акції яких скуповувалися найбільше.

— Хе-хе-хе, — озвався Марсель. — Ось великий фонд, який, згідно з інформацією, зацікавлений в акціях фірм, що працюють здебільшого на дітей: фабрика іграшок, Кока Кола, Дісней, Макдоналдс і таке інше.

— О, який величезний! — радісно вигукнула Моніка.

— Останніми роками він одержував понад 10 % за рік, — додала я.

Ми швидко дійшли до спільної думки, що цей фонд пасує нам якнайліпше.

Пані Козир задоволено усміхнулася.

— Я теж обрала би цей фонд. Добре, що в нас однаковий підхід до справи.

Стара дама уважно обвела нас поглядом.

— Розумієте, що це означає, якщо і в майбутньому фонд одержуватиме 10-відсоткові прибутки?

Ми пересмикнули плечима.

— Це легко вирахувати за дуже простою формулою, тоді не доведеться вишукувати дані за складними таблицями. Йдеться про так звану «Формулу-72», — повідомила пані Козир. — Ділите 72 на річні відсотки. Результат — це число років, за які ваші гроші подвояться.

— Гм… — гмикнула Моніка.

— Скільки буде, якщо 72 поділити на 10? — запитала пані Козир.

— 7,2 — миттю полічив Марсель.

— Правильно! Тобто через 7 років твої гроші подвояться, якщо одержуватимеш щорічно 10 % прибутку.

Марсель замислився.

— Якщо ж ідеться про 15 відсотків… 72 поділити на 15, маємо… 4,8 років.

— Просто кажучи, за п’ять років ваші гроші подвояться при відсотковій ставці 15 %, — підсумувала стара пані. — Якщо 10-відсоткова ставка прибутку залишиться такою і в майбутньому, то за 7 років наші 10 000 Ђ зростуть до 20 000 Ђ. А за 14 років — до 40 000 Ђ. За 21 рік — до 80 000 Ђ, а за 28 — до 160 000 Ђ.

— Це ж набагато більше, ніж те, на що ми розраховували при ставці 8 %, — зраділа я.

— Достатньо внести гроші саме у цей фонд. Геніальна система! — тріумфувала Моніка.

Найтяжче зважитись на якесь рішення, та, коли вже прийняв його, решта видавалось дитячою забавою. Ми заповнили формуляр, поставивши під ним наші чотири підписи, і відіслали за вказаною адресою. За декілька днів із фондового товариства повідомили, що нам відкрили рахунок, і назвали його номер. На цей рахунок ми перерахували наші 10 000 Ђ.

Нам хотілося вкласти у цей самий фонд і наші щомісячні заощадженя — 200 Ђ, однак пані Козир переконала нас задля більшої надійності обрати інший фонд.

Останнім часом я багато чого змогла записати до свого журналу досягнень: промову перед шкільним зібранням і подоланий страх перед публікою; компліменти й похвали; прибутки, які зросли іще більше; мої перші спільні з фінансовими магами інвестиції…

Я вже не ниділа подовгу над журналом, вишукуючи, що би додати до свого списку успіхів: що більше я записувала, то більших успіхів досягала. Напевно, існував-таки взаємозв’язок між самодовірою та успішністю у житті.

З Мані ми давно вже не вели розмов, але десь підсвідомо я розуміла, що потреба в них відпала. Мені достатньо було гратися з ним та ходити на прогулянки. Я просто любила відчувати його поряд. Навіть коли робила уроки, він лягав мені до ніг, не зводячи з мене уважного погляду. Час від часу пес засинав, випромінюючи навколо себе якусь заспокійливу ауру.