Пес на ім'я Мані

Альбом і касетки бажань

Мені важко вдавалося сконцентруватися на домашніх завданнях. Коли годинник показав четверту, я прожогом кинулася в сад. Білий лабрадор уже чекав на мене. Я швиденько взяла його на поводок і подалася на прогулянку до лісу.

Я не наважувалася заговорити з Мані, доки ми не дійдемо до нашої схованки. Схованкою був грот у хащах ожини. Щоб потрапити до нього, треба було проповзти п’ять метрів вузьким лазом крізь чагарі.

У гроті я облаштувала дуже затишну печерку. Окрім мене та Мані, ніхто не знав цього місця. Тут ми почувалися в безпеці.

Я дуже хвилювалася. Сподіваюся, Мані ще не розучився розмовляти… Ніколи ж бо не знаєш напевно, чого чекати; я ж мала стільки запитань… Та вчасно згадала про його вимогу говорити лише про гроші, тож налаштувалася чекати.

Мані звів на мене очі.

— Ти вже вирішила, Кіро, задля чого тобі варто ставати заможною?

— Ясна річ, — поквапилася я запевнити друга і витягнула з кишені списаний аркуш паперу.

— Прочитай вголос, — звелів пес.

Я зачитала йому свої десять пунктів.

— І що з переліченого видається тобі найважливішим? — поцікавився Мані.

— Усе…

— Охоче вірю, і все ж прошу тебе ще раз передивитися список і обвести кружальцем три найважливіші, на твою думку, пункти.

Я ще раз уважно перечитала кожний рядок. Дуже важко було зробити вибір, та, зрештою, я впоралася з цим завданням:

1. Полетіти наступного літа за програмою обміну до США.

2. Комп’ютер, бажано ноутбук.

3. Допомогти батькам розрахуватися з боргами.

— Дуже добрий вибір! — захоплено вигукнув Мані. — Вітаю!

Я запишалася від похвали, однак не цілком розуміла сенс цього завдання. Мані, звісно, відразу прочитав мої думки, і відповідь не забарилася:

— Більшість людей самі до пуття не знають, чого хочуть. Знають лише те, що прагнуть більшого. Уяви собі, наче життя — це величезний торговий дім «Товари поштою». Якщо ти напишеш їм, що хочеш одержати більше, — скоріш за все не одержиш нічого; і якщо попросиш вислати щось гарненьке, теж нічого не одержиш… Отак і з нашими бажаннями. Ми повинні чітко знати, чого хочемо.

Але я мала сумніви.

— Чи означає це, що всі мої визначені побажання негайно здійсняться?

— Для цього, звичайно ж, треба щось і самій зробити, — відповів Мані. — Але перший вирішальний крок у цьому напрямку ти вже зробила.

— Записавши, чого хочу?

— Так! Відтепер тобі треба щодня заглядати до свого списку. Так нагадуватимеш собі, до чого слід прагнути. А тоді почнеш пізнавати можливості, які зможуть наблизити тебе до мети…

— І це спрацює? — засумнівалася я.

Мані серйозно глянув на мене.

— Якщо ти вже заздалегідь сумніватимешся в успіху, то — ні. Три речі допоможуть тобі змінити ставлення до справи. По-перше, раджу тобі взяти порожній фотоальбом і зробити з нього альбом бажань. Розшукай картинки, на яких зображено те, що ти хотіла би мати, і наклей їх до альбому. Ми ж бо думаємо образами, картинками.

— Картинками? — перепитала я.

— Ти ж не складаєш свої думки по літерах…Скажімо, коли ти думаєш про Каліфорнію, що ти бачиш перед собою — слово КАЛІФОРНІЯ чи конкретні образи?

Мані, звісно, мав рацію. Я відразу уявила собі Діснейленд, Сан-Франциско, Голівуд і таке інше.

— Де ж я знайду такі картинки?

Мані дивно глянув на мене і так смішно настовбурчив хутро над очима, ніби хотів із мене поглузувати.

— Гаразд, — поквапилася сказати я. — Картинку ноутбука я візьму з рекламного проспекту, а фото Америки роздобуду, скажімо, в офісі фірми, яка організовує обміни. І все ж я не цілком розумію, у чому ж сенс…

— Інколи не конче розуміти, як і чому це спрацьовує, важливо, що воно спрацьовує! Ось, для прикладу, ти можеш пояснити мені, як функціонує електрика? — запитав білий лабрадор.

Такого запитання я не сподівалася. Про силу тяжіння я ще могла би дещо розповісти, ми саме проходили цю тему в школі.

— Ось бачиш, — незворушно вів далі Мані. — Але ти можеш натиснути на вмикач, і світло засвітиться, хоч ти й не зможеш до пуття пояснити чому. Ми, собаки, не є прихильниками теоретичних мудрувань. Нам достатньо знати, що те чи інше функціонує. Отож знайди фотоальбом і починай наклеювати картинки.

— Мені тільки цікаво… — пробурмотіла я.

Відповідь Мані не забарилася:

— Усе добре… Ніколи нічого не ускладнюй! Більшість людей ні на що не можуть відважитися лише тому, що не до кінця розуміють суть справи. Набагато мудріше діяти просто.

— Згода. Я спробую, — пообіцяла я.

Голос Мані урвав хід моїх думок:

— Не пробувати, а діяти! У голові того, хто робить пробні кроки, підсвідомо закладено сумнів: може, у нього нічого не вийде, своєрідний поспішний висновок, вибачення за можливу невдачу. Жодних спроб! Або ти щось робиш, або ж ні!

Я надовго замислилася. Хтось, кого я дуже добре знала, часто так і казав: «Я спробую зробити те чи інше…» Мій тато, хто ж іще! Щодня я чула, що ось сьогодні він спробує заманити нового клієнта, але здебільшого з того нічого не виходило. Мані, мабуть, таки мав рацію. Цілком можливо, що успіх справи залежить саме від цього слова. Отож я вирішила спробувати більше не вживати слова «спробувати».

Мані раптом стиха загарчав. От халепа, я ж знову сказала, що спробую… Не буду пробувати, а просто ніколи більше не скажу цього слова. Мані не зводив з мене очей.

— Нелегко, правда? — запитав він.

Я згадала, що лабрадор казав про три речі, які допоможуть мені повірити у здійсненність моїх бажань. Перша — альбом бажань. А які інші дві?

— По-друге, — одразу відгукнувся пес, — ти повинна щодня по кілька разів заглядати до альбому й уявляти, ніби ти вже щаслива власниця ноутбука, перебуваєш в Америці, а твій тато сяє від щастя, бо розквитався з усіма боргами.

— Це ж як мрії, — здивовано зауважила я. — Мама завжди каже, щоб я не мріяла наяву.

Мані мав янгольське терпіння.

— Це називається візуалізацією. Усі люди, які щось здобули в житті, починали з мрій, раз у раз уявляючи, як то буде, коли вони врешті досягнуть мети. Звичайно, не можна обмежуватися лише мріями. Ймовірно, твоя мама саме це й мала на увазі.

Уся розмова видавалася мені трохи кумедною, я зовсім інакше уявляла собі першу лекцію про гроші.

— Ми вчимося, — негайно відреагував на мої думки Мані. — Пізнаємо нові ідеї, новий спосіб мислення — яким чином мислиш, таким буде і результат. А що багато з того, що я тобі ще скажу, виявиться новим для тебе, я хотів би запропонувати таке: ніколи не приймай рішення, не спробувавши спершу щось зробити. Без візуалізації ще ніхто не досягнув мети. Те, на чому ми концентруємося в житті, має тенденцію до зростання. Більшість людей зосереджується не на тих речах, які хотілось би мати, а навпаки…

Мимоволі мені пригадалась тітка Христель. Їй постійно здавалось, ніби на неї забагато звалилося, і вона не дасть собі з тим раду; ніби будь-яка дрібниця загрожує її існуванню. А ще мені спав на думку тато. Він концентрувався на важкій ситуації, у яку ми потрапили, і, здавалося, через те наша ситуація лише погіршувалася.

— А по-третє, ти повинна завести собі касетки бажань, — пояснював Мані.

— Касетки бажань? — перепитала я без жодного ентузіазму.

Мані засміявся.

— Так, бо без грошей не бачити тобі Каліфорнії. Найкращий спосіб назбирати грошей — вдатися до трюку з касетками бажань. Береш звичайну касетку і перетворюєш її на скарбничку. Надписуєш на ній своє омріяне бажання. Для кожної мрії — окрема касетка. Як тільки касетка готова, кладеш до неї усі гроші, які можеш заощадити.

У моїй голові миттю закрутився вихор розмаїтих застережень. Доведеться завести кілька касеток, і навіть якщо я кластиму до кожної лише по одній марці, назбираються гроші не раніш, як до мого двадцятиріччя. До того ж я позбавлю себе коштів для вдоволення інших своїх бажань…

Мані спокійно дивився на мене.

— Ти зауважила, що першою твоєю думкою є: «задумане зробити неможливо»?

— Можливо, інколи… — буркнула я. — Може, ліпше подумати нам удвох, як би то одержувати більше кишенькових. Якби я мала удвічі більше грошенят, ніж зараз, усе було би просто супер!

Голос Мані став суворішим:

— Не повіриш, Кіро, та навіть якби твої кишенькові гроші подесятерилися, проблем не зменшиться, скоріш, навпаки. Із зростанням надходжень неодмінно зростають і видатки.

Як на мене, Мані надто вже перебільшував.

З купою грошей у кишені я, без сумніву, жила би наче в раю.

Та Мані не поступався.

— Глянь на своїх батьків. Коштів у них не те що вдесятеро, у сотні разів більше, аніж у тебе, однак вони заледве зводять кінці з кінцями. Кількість грошей не є вирішальною. Набагато важливіше те, як ми з ними обходимося. Спершу треба навчитися поводженню з грошима, які маємо на даний момент, щойно тоді вони почнуть працювати на нас. Детальніше я розповім тобі про цей механізм наступними днями. Повернімося до касеток бажань. Що скажеш на те, щоб почати негайно?

— Але з такою кількістю касеток я втрачу контроль за ними, — спробувала заперечити я.

— Тому я й порадив тобі з усього списку вибрати найважливіші пункти.

Я знову зазирнула до списку. І справді: найважливішими виявилися подорож до США, ноутбук та фінансова допомога батькам.

Для здійснення перших двох мрій я цілком могла завести касетки, а от щодо погашення боргів моїх батьків — справа видалася мені безнадійною.

— Твоя правда, — погодився Мані, прочитавши мої думки. — За кілька днів поговоримо про фінансові проблеми твоїх батьків. Там усе набагато простіше, ніж ти собі, можливо, гадаєш. Отож тобі потрібні лише дві касетки. Берися до справи!

— Окей, я спро… ой, я хотіла сказати, що зроблю, як ти кажеш, — пообіцяла я.

— Починай діяти, — звелів Мані.

— Як? — здивувалася я. — Просто зараз?

Лабрадор мовчки кивнув.

Що було робити? Я заплющила очі й спочатку уявила, як виконуватиму домашні завдання на власному комп’ютері. Вони матимуть охайніший вигляд, і я набагато легше зможу виправляти помилки. Оцінки, ясна річ, також стануть ліпшими. До того ж я зможу завантажити до ноутбука найприкольніші відеозабавки… Потім я уявила Сан-Франциско, як житиму три тижні в гарній, милій родині, як у мене з’явиться приємна товаришка, з якою ми чудово проведемо час — ще ніколи і ні з ким я не знаходила такого порозуміння, як із нею… Я багато чого змогла би навчитися, бо ж там усе таке інакше…

Поміж яскравими картинками Америки я уявила собі ще й тата, як він відпроваджує мене в аеропорт, анітрохи не стривожений, без жодних боргів за плечима. Боже, який він щасливий! І мені так затишно на серці, бо тепер тато в чудовому гуморі. Навіть пісеньку якусь насвистував. Ліпше би того не робив, бо він зовсім не має слуху. Але мені до душі, що він такий веселий.

За якийсь час я розплющила очі.

— То як тобі було? — поцікавився Мані.

— Дуже приємно, мені сподобалося, — відрапортувала я. — Та я однаково не розумію, як це допоможе мені розбагатіти…

— Що я казав тобі про електрику? — нагадав Мані. — Розуміти необов’язково. Досить лише знати, що воно неодмінно спрацює. Чесно кажучи, я й сам не знаю, як це пояснити. Одна мудра чайка якось сказала: «Перш ніж злітати, мусиш знати, що знову сядеш на землю…» Треба уявляти собі так, наче твої мрії вже здійснилися, тоді з невиразного бажання виросте потреба. Мрія полетіти до Сан-Франциско набиратиме щораз виразніших обрисів. Що частіше ти малюватимеш її в уяві, то міцнішим ставатиме бажання. Потім почнеш вишукувати можливості, щоб його здійснити. А можливостей, Кіро, знайдеться чимало. Але побачиш їх лише, якщо шукатимеш, а шукатимеш, якщо бажання переросте в потребу. А потреба народиться з візуалізації…

— Мабуть, ти маєш рацію, — задумливо мовила я. — Я ніколи серйозно не сприймала можливість подорожі до Америки. Якось обережно запитала маму, та вона відразу сказала, що про це годі й думати. То я й покинула мріяти. А тепер захотіла туди ще більше…

Мані вдоволено загарчав:

— Я заслужив, власне кажучи, на смачненьке собаче печиво.

Я злякано глянула на нього. Відколи Мані став моїм вчителем, я забула, що він пес. Треба було негайно виправляти ситуацію. Я швиденько простягнула йому кілька собачих хрупок, які він з насолодою проковтнув. Я ще мала до нього купу запитань — нараз постало стільки загадок.

Але ж Мані сказав, що говоритиме зі мною винятково на тему грошей, тож довелось усі запитання залишити при собі.

Та одне не давало мені спокою, я мусила одержати відповідь:

— Звідки ти все це знаєш, Мані?

Моя цікавість його потішила.

— Собаки дуже розумні істоти…

— Та звісно… — буркнула я. — Бульдоги і пуделі — теж?

Мані засміявся.

— Я мешкав у одного дуже багатого чоловіка. Зараз я не хочу про це розповідати. Коли-небудь довідаєшся. На все свій час… Ходімо додому, вже досить пізно.

Мані мав рацію, наближався час вечеряти, тож ми побігли додому. За столом я була геть неуважною, відповідала не до ладу, та й їсти не хотілося.

— Щось трапилося, Кіро? — стурбовано запитала мама.

Я тільки голосно зітхнула. Розповідати ж нічого не можна, а ще стільки всього треба обдумати, знайти відповіді на стільки запитань.

Нарешті вечеря скінчилася, можна було втекти до своєї кімнати.

Я відразу взялася до роботи. Мені потрібний фотоальбом. Я знайшла старий поетичний альбом, підійде і такий…

Тепер треба наклеїти картинку ноутбука та каліфорнійські пейзажі. Але мене спіткало розчарування: я не мала ані світлин, ані проспектів — нічогісінько. Довелося визнати, що я й справді не сприймала серйозно свої бажання та мрії, тож вирішила уже завтра роздобути все необхідне. Цього вечора я могла хіба відповідно обладнати касетки.

Мені пощастило знайти коробку з-під цукерків. Фломастером я надписала «НОУТБУК» і заліпила коробку клейкою стрічкою. Як тільки роздобуду якесь гарне зображення ноутбука, відразу ж наклею згори. Може, мені поталанить віднайти достатньо велику картинку, щоб повністю затулити нею покришку коробки — касетка скидатиметься на справжній ноутбук… з щілинкою для монет.

Ідея мені сподобалася. Потім я взяла татову скриньку на сигари і надписала на ній «САН-ФРАНЦИСКО».

Що ж, касетки вже маю… Але що туди класти? Батьки видавали мені на кишенькові витрати 12 Ђ на місяць, їх саме вистарчало на один CD. Я замислилася. Якщо, скажімо, класти по 3 Ђ до кожної касетки, на CD грошей уже не залишиться. Як важко прийняти рішення! Усе зваживши, я подумала, що, отак заощаджуючи, зможу за якийсь час купити собі відразу кілька дисків або досягти важливої мети. Таки, мабуть, ліпше купувати собі CD що другий або що третій місяць. Таким чином я зможу відкладати половину кишенькових грошей. Ідея все більше припадала мені до вподоби. Отож я поклала по 3 Ђ до кожної касетки і запишалася сама собою, замилувано оглядаючи їх. Нараз я відчула впевненість, що все задумане здійсниться. На душі в мене стало спокійно й затишно.

Я лягла в ліжко. Якою ж схвильованою я була! Чого я тільки нині не навчилася… І якого сенсу враз набуло моє життя! Такого надзвичайного пса, як мій лабрадор, немає ніхто на світі! Нарешті я заснула, мені снився Мані, Америка і ноутбуки.