Пес на ім'я Мані

Борги — у чому помилка моїх батьків

Раптом я згадала про Наполеона. Ой лишенько, я цілком про нього забула!

Я запропонувала Мані поквапитися до будинку літнього подружжя Ганенкампів, щоб вивести на прогулянку Наполеона. Поговорити про борги мого тата ми вирішили після вечері. Розмова заповідалася надзвичайно цікавою. Допомогти батькам виборсатися з боргів усе ще залишалося одним із найзаповітніших моїх бажань. А Мані сказав, що зробити це дуже просто. «Ото був би номер, якби мені пощастило допомогти мамі й татові!» — подумала я, вдоволено усміхаючись сама до себе. Мані, ясна річ, прочитав мої думки.

Пан Ганенкамп уже чекав біля вікна. Вгледівши мене, Наполеон заходився скавуліти від радості. Привітавшись із господарями, я подалася з обома собаками на прогулянку до лісу. Та не встигли ми дійти навіть до узлісся, як Наполеон дременув від мене геть — зачув зайця і погнався за ним. Я свистіла йому навздогін, але пес нікого не чув і не бачив, окрім зайця перед собою. Мені не залишалося нічого іншого, як чекати його повернення.

Я постановила собі насамперед навчити Наполеона послуху. Десь за п’ять чи десять хвилин шибеник нарешті вернувся. Потім ми тренувалися ледь не все післяобіддя.

Я хвалила його за щонайменші успіхи і часто винагороджувала смачненьким. До того ж Мані ретельно виконував кожну мою команду. Це дуже допомагало Наполеонові в науці, у кожному разі за кілька годин він уже чітко виконував наказ «сидіти».

Я привела Наполеона додому і гордо продемонструвала панові та пані Ганенкамп, чого навчився їхній пес. Пані Ганенкамп не вірила своїм очам. Радісно схвильована, вона заплескала в долоні.

— А я вже гадала, що наш Наполеон ні на що не здатний! Та він справді сидить за наказом. Фантастика!

Пан Ганенкамп також задоволено усміхався. Він радів, що не помилився в мені. Зрештою, це ж він запропонував зайнятися дресурою Наполеона. Старий чоловік запхав руку до кишені й урочисто витягнув гаманця, вибрав купюру на 10 Ђ і подав мені.

Взявши гроші, я раптом засоромилася. «Так багато грошей за таку дрібницю… Я ж залюбки навчала його…» — подумала я.

У погляді пана Ганенкампа зблиснуло розчарування.

— Я гадав, ти зрадієш грошам… Але щось не бачу втіхи у твоїх очах.

— Просто це було надто легкою справою, — ніяково пробурмотіла я.

Пан Ганенкамп дзвінко засміявся. Вигляд він мав, правду кажучи, трохи моторошний — його обличчя спотворилося від сміху. Але чоловік швидко заспокоївся, усміхнено подивився на мене і відразу знову став симпатичним дідусем.

— Більшість людей вважають роботу чимось неприємним і обтяжливим, — пояснив він. — Успіху ж можна досягнути лише тоді, коли займаєшся улюбленою справою!

З мого запитального виразу обличчя пан Ганенкамп здогадався, що я не зовсім зрозуміла його слова.

— Моя мама завжди каже: «Спершу — справа, потім — забава». А Ваші слова якось зовсім не в’яжуться з її словами.

— А ти знаєш когось, хто заробляє гроші улюбленою справою? — поцікавився дідуньо.

Мені відразу спав на думку Марсель. Він любив кататися на велосипеді і заснував власний булочний сервіс. Я розповіла панові Ганенкампові про свого двоюрідного брата.

Той схвально кивнув.

— Добрий приклад. Гадаю, хлопець далеко піде… При нагоді і я розповім тобі дещо зі свого життя. Я завжди робив тільки те, що любив, і завжди багато заробляв.

Я з цікавістю розглядала старого чоловіка. Здавалося, з його обличчя можна читати, наче з книги пригод.

Він і справді, мабуть, багато чого зазнав і прожив надзвичайне життя.

Настав час прощатися, бо мама вже чекала з вечерею, моєю улюбленою стравою — макаронною запіканкою, а на десерт мав бути шоколадний пудинг. До того ж я почувалася трохи ніби не в своїй тарілці. Воно й не дивно, якщо зважити, скільки вражень я отримала за такий короткий час. В одному я не мала жодних сумнівів: хто цікавиться зароблянням грошей — живе яскраво і зустрічає на своєму шляху цікавих людей.

Попоївши, я швиденько приготувала домашні завдання і подалася з Мані до лісу, до нашого сховку. Мені страшенно кортіло довідатись, як допомогти батькам.

Існувала іще одна проблема: я, по суті, нічогісінько не знала про їхнє фінансове становище, принаймні нічого конкретного, лише те, що в них серйозні проблеми. Батьки часто говорили, що виплати за позиками непомірно високі, і їм ледве вистачає грошей на повернення кредиту. Мані я розповіла все, що знала.

— Мій колишній господар, пан Ґольдштерн, має фірму, яка надає консультації про те, як ліпше розпоряджатися коштами, — прибравши поважного вигляду, повідомив лабрадор. — Пан Ґольдштерн особисто консультує лише дуже багатих клієнтів, зате його співробітники працюють з багатьма бідолахами, які потрапили у фінансову скруту. Мені не заборонялося швендяти кімнатами, тож я часто прислухався до розмов. Люди з боргами повинні скористатися чотирма важливими підказками. Це дуже просто, — Мані перевів дух. — Ось вони. По-перше, слід пошматувати свої кредитні картки.

— Як це? — вражено запитала я.

— Бо за кредитними картками доведеться платити набагато більше, ніж повертаючи готівкою, —

пояснив Мані.

Я вирішила позаписувати підказки Мані, бо не була певна, чи все правильно запам’ятаю.

— Друга підказка звучатиме дещо дивно для вух дорослих: треба по можливості якнайменше виплачувати за своїми кредитами. Дорослі називають це внесками. Що більші внески, то менше грошей залишається на прожиття.

— Чому ж мої батьки платять такі великі внески? — здивувалася я, бо Мані вгадав — мої батьки постійно нарікали, як багато їм доводиться виплачувати щомісяця.

— Бо сподіваються заощадити на відсотках, — відповів Мані. — Скажімо, ти взяла кредит на 5000 Ђ. Самі лише відсотки становитимуть 300 Ђ на рік! До того ж, щороку треба ще сплачувати певну частку позиченої суми. Це називається погашенням боргу. 1-відсоткове погашення означає, що необхідно щороку заплатити 1 % від

5000 Ђ, тобто 50 Ђ. Отож внесок становить 350 Ђ, 300 Ђ — відсотки і 50 Ђ — власне погашення. Але тільки-но виплатиш кредит, відсотки сплачувати, ясна річ, вже не треба буде.

«Гм, цілком логічно, що хочеться якнайшвидше повернути 5000, за таких умов — відсотки більші, ніж саме повернення коштів», — подумала я.

— На перший погляд, воно й справді так, — погодився з моїми думками Мані. — Хто обирає 1-відсоткове погашення кредиту, той, зрештою, виплачує відсотки утричі більші за суму позики. Щоб зуміти швидко повернути 5000 Ђ позики, треба, звісно, сплатити більші річні внески. Чимало людей погоджують з банком такі високі виплати, на які лише здатний родинний бюджет. Тому поточних грошей завжди обмаль. Переважно позичальники недооцінюють дорожнечу життя. Коли нагально потрібне нове авто або ж ламається щось удома, вони беруть новий кредит, аби залатати «дірки».

— Маєш на увазі, що, беручи новий кредит, вони продовжують виплачувати ще й старий? — здивувалася я.

— Саме так, — Мані відверто тішився, як швидко я вчуся.

— Що ж тепер робити моїм батькам? Мене вони навряд чи послухають, — зітхнула я.

— Можливо, тобі вдасться навести їх на думку порадитися з паном Ґольдштерном? Він залюбки надасть їм консультацію.

— Хтозна, може, я зумію допомогти їм не тільки вибратися з боргів, але й навчитися більше заробляти? — повірила я у свої сили.

— Неодмінно зумієш, — підтримав мене Мані. — Але спершу їм треба навчитися обходитися з тими грішми, які вони мають на цей момент. Інакше з більшими заробітками вони наживуть і більші проблеми. Видатки мають здатність рости разом із прибутками. Ми також навчимося розподіляти наші кошти. Про це ще поговоримо згодом.

Після пояснень Мані мені наче прояснилося в голові. У маленькому блокнотику я занотувала таке:

1. Порвати кредитні картки.

2. Виплачувати якнайменші внески. Запитати пана Ґольдштерна, чи не зміг би він допомогти моїм батькам.

Мані терпляче чекав, доки я писала, а потім перейшов до третьої підказки:

— Йдеться про кредити у сфері споживання. Це кредити, які не стосуються нерухомості. Їх беруть, скажімо, для купівлі нового авто, меблів, телевізора чи просто для прожитку. Таким людям слід дотримуватися правила «п’ятдесят на п’ятдесят», а саме: з вільних коштів, які не йдуть на повсякденні потреби, половину заощаджувати, а з іншої половини віддавати позики.

«Моя бабуся завжди каже, що борги треба повертати якнайшвидше, — згадала я. — У такому випадку не залишиться жодного цента отих вільних коштів…»

— І чого ти досягнеш, повернувши заразом геть усі борги? — поцікавився Мані.

— Батьки кажуть, що тоді їм спав би велетенський камінь з пліч, — спробувала я їх виправдати.

— Це вони так думають, — повчальним тоном сказав Мані. — Насправді ж після сплати боргів у них залишиться НУЛЬ, а нуль — це ніщо. Це не та мета, до якої варто прагнути.

— Що ж тоді є метою? — не зрозуміла я.

— Поїхати до Америки, купити ноутбук — ось справжня мета, — терпляче пояснював Мані. — Або ж просто заощадження певної суми, не для пустого витрачання.

— Навіщо заощаджувати гроші, якщо їх не витрачати? — слова Мані ошелешили мене.

— А це я поясню тобі за кілька днів, — втішив мене лабрадор. — Повернімося до боргів. Твоїм батькам варто почати заощаджувати, не чекаючи повної виплати кредитів. Негайно! Тільки так вони зможуть здійснити свої бажання, не вдаючись до чергового кредитування, і без докорів сумління насолоджуватись новими придбаннями.

— Хочеш сказати, що їм теж уже час закладати касетки бажань? — усміхнулась я.

— Непогана думка, — кивнув Мані. — До речі, усі кредити на товари повсякденного вжитку — це безглузді борги. Набагато мудріше витратити попередньо заощаджені гроші.

Тепер усе для мене стало на свої місця. Отож я занотувала:

3. П’ятдесят відсотків усіх наявних вільних коштів заощадити, а інших п’ятдесят відсотків відкласти для сплати заборгованості. Кредитів на купівлю товарів повсякденного вжитку ліпше не брати зовсім.

— І остання підказка, — озвався Мані, очі у нього весело блистіли. — Тому, хто назбирав боргів, варто приклеїти всередині гаманця записку: «А чи дійсно це було аж так необхідно?». Згодом, перед касою у крамниці, вона послужить застереженням від марних витрат.

— Це годиться для тих, хто не має такого пса, як у мене, — засміялась я.

Мані радісно заметляв хвостом і лизнув мене в обличчя.

Я на віддяку погладила його по загривку, а тоді занотувала останню, четверту підказку:

4. А чи дійсно це було аж так необхідно?

Сьогодні я довідалася багато корисних речей про борги. Та це було легко, у порівнянні з завданням донести здобуті знання до своїх батьків. Утішала тільки порада Мані попросити пана Ґольдштерна, аби той проконсультував їх.

Однак для такого прохання я ще надто мало знала його, тому вирішила трохи вичекати.

Одне я твердо постановила собі — ніколи не залазити в борги. Завжди старатимуся заощадити гроші для омріяного придбання. Нізащо не потраплю у таку скруту, як мої батьки!