Пес на ім'я Мані

Дідусь із бабусею рятують від зайвого ризику

Ми й надалі регулярно збиралися на наші засідання. Треба було ще багато чого навчитися і з’ясувати. Раз на місяць відслідковували курси фондів, аби достеменно знати свій прибуток у випадку продажу акцій.

Пані Козир вважала, що у майбутньому такої потреби не виникне, та ми все ж продовжували контролювати динаміку, бо при цьому могли застосовувати на практиці здобуті знання.

Пані Козир завжди казала:

— Найліпше інвестувати у великий фонд і на п’ять-десять років забути про нього. Зате потім будемо приємно вражені несамовитими прибутками.

Довгий час коливання курсів були незначними, майже нічого не відбувалося: жодних прибутків і жодних втрат. Однак у жовтні курси нашого фонду несподівано різко впали. Наші акції тепер коштували лише 8000 Ђ, тобто, втрати становили 20 %.

Пригнічені, сиділи ми за столом, сумно похиливши голови, і були схожими не на фінансових магів, а на помираючих лебедів. Такого ми не сподівалися! Уявляли собі, що тихо й спокійно попливемо навпрямки до перших 50 000 Ђ.

— Загасімо свічки, — озвалась я. Мені не лежала душа до урочистості.

Навіть Марсель був на диво мовчазним. Лише Моніка швидко оговталася.

— Мій тато щось казав про це нині за сніданком, — мовила вона. — Не знаю до пуття, у чому там річ, але він нітрохи не тривожився. Казав, що тепер може купити акції за добру ціну. «Нижче вартості», сказав він.

— І мав рацію, — почувся голос пані Козир.

Ми підвели голови. Щойно тепер нам впало в око, що наша наставниця цілком спокійна. Ані сліду хвилювання чи тривоги.

— Щось ви не надто переймаєтеся втратами, — зауважив Марсель.

— Бо немає жодних втрат…

— Як немає? Ще й які! Майже 2000 Ђ! Як на мене, це зовсім не весело, — вперто стояв на своєму Марсель.

— Ми зазнали би втрат лише у тому випадку, якби вирішили нині продавати свої акції. Але ж ми не маємо такого наміру.

— І все ж ситуація така, що хоч собакою гавкай! — вперто торочив Марсель.

— При чому тут собака? — обурилась я.

Настрій в усіх був дуже дражливий.

Пані Козир вдоволено захихотіла.

— На перший у своєму житті обвал курсу я теж так реагувала. Прокляла той день, коли купила цінні папери. А ще потерпала від страху, що курс і надалі падатиме. Коли таке відбувається, газети рясніють негативними прогнозами, погрожують початком світової економічної кризи, вічною «біржовою зимою».

Ми з Марселем вражено перезирнулись. Про таке ми навіть не подумали. Курс і справді може нестримно падати!

Літня дама самовдоволено посміхалася. Якщо вона так кумедно хихоче, то, мабуть, і нам нема чого хвилюватися.

— Я пережила не одну так звану кризу, — вела далі пані Козир. — За один-два роки курси знову вирівнюються. Неодмінно! Тому я ніколи не переймаюся, коли трапляється черговий обвал.

Слова старої пані анітрохи мене не переконали.

— А якщо й справді наступить вічна «біржова зима»?

— Ось ти сама кажеш «зима». Це — пора року, одна з чотирьох. А після зими завжди приходить весна, потім — літо, за літом — осінь і знову зима. Скільки живу, ще ніколи не бувало інакше!

Як і в природі, пори року на біржі також змінюють одна одну. Так завжди було і так завжди буде.

— Ліпше було почекати і вкладати в акції «узимку», — зітхнув Марсель.

— Якби ж то знати наперед, що «зима» на порозі. Ми ж цього не знали. Курси могли й зрости, і тоді ми гризли б собі лікті, що спізнилися, і великі прибутки оминули нас стороною. Нині найвигідніше прикупити ще акцій, як казав тато Моніки. Можемо виходити з того, що курси за найближчі три-п’ять років не лише повернуться до попереднього рівня, але й зростуть на 20–30 %. Тоді наші вкладені 10 000 Ђ коштуватимуть від 12 000 до 13 000 Ђ. Якби ж ми змогли зараз інвестувати ще 10 000 Ђ, то за цей же самий час заробили б на нових інвестиціях 50–60 %. Оці наступні 10 000 Ђ виросли б до 15 000—16 000 Ђ.

— Бо ми купували би акції за ціною, що нижче вартості, — повторила татові слова Моніка.

— Що означає «нижче вартості»? — запитала я.

— А те, — пояснила пані Козир, — що сьогодні ми могли би купити акції за менші гроші, ніж вони насправді коштують. За короткий час неодмінно знову знайдеться хтось, готовий заплатити за них їхню реальну ціну. А ми ухопили би ласий шматок прибутку…

Марсель заметушився, він не хотів сидіти на місці, прагнув діяти.

— Треба поквапитися і прикупити акцій, доки вони дешеві. Погляньмо, чи під силу нам зібрати ще по 2500 Ђ. Я, скажімо, маю гроші. А як у вас?

Ми всі добре заробляли. Моніці знову надарували купу грошенят. Для пані Козир гроші не проблема. Я також мала щось на рахунку, але недостатньо. Мені бракувало 1370 Ђ. Витрясати гроші з касеток я не квапилася, але й щоб через мене постраждали інші, теж не хотіла. Мені спало на думку, що мої дідусь з бабусею відкрили для мене ощадну книжку, на яку регулярно відкладали гроші на мій посаг. Там уже наскладалося 3000 або 3500 Ђ.

Своїми роздумами я поділилася з друзями. Ми вирішили зібратися завтра на надзвичайне засідання. До того часу я мала порозмовляти з дідусем та бабусею і пояснити їм, що ощадна книжка — не найкращий спосіб зберігати гроші. Пан Ґольдштерн називав ощадні книжки «машинами для знищення грошей».

Я вийшла з відьомської оселі пані Козир. На мене чекали мої собаки.

Але після вечері я мала вільний час, тож вирушила в гості до дідуся з бабусею. Мене пригостили смачним печивом та какао за спеціальним бабусиним рецептом. Ніхто в усьому світі не вмів готувати такого какао!

Я була певна, що дідусь з бабусею відразу збагнуть переваги моменту і погодяться на купівлю акцій, однак мене чекало велике розчарування.

Батьки вже багато розповіли про мої фінансові успіхи, тому я відразу вирішила перейти до справи. Ласуючи печивом, я розповідала про наш інвестиційний клуб. При собі я мала нотатника, укладеного для нас пані Козир. Таким чином мені було легше пояснити, чим ми займаємося. Я й про діяльність обох обраних нами фондів зуміла вичерпно поінформувати, бо ми ретельно занотовували усі курси акцій.

Дідусь вжахнувся:

— Кіро, дитинко, це страшенно небезпечно! Ти ж поставила під загрозу всі свої гроші!

Я спробувала викласти йому все, чого навчилася: що втратити гроші можу лише тоді, якщо продаватиму акції на момент обвалу курсу; що курси завжди відновлюють зростання; що існує «біржове літо» і «біржова зима»; що на біржі переважає тенденція до зростання, а не падіння курсу акцій; що у минулому вже не раз траплялися численні кризи, до того ж дуже серйозні, однак курси акцій неодмінно зростали знову.

Ніщо з переліченого не змогло переконати мого дідуся. Ще й бабуся стала на його бік.

— Кіро, найважливіше — це надійність. Знаєш, скільки ми набачилися за своє життя людей, котрі втратили все, довірившись шахраям?

— Але ж не можна робити таких порівнянь, бабусю! — палко заперечила я. — У фондах розпоряджаються мільярдами. Ніхто не може накивати п’ятами з грошима. Фонди контролюють банки і держава…

— Акції — річ сумнівна, — дідусь мене навіть не слухав. — Не лізь у цю справу!

— Та ви анічогісінько не тямите! — вихопилося мені. — Як можна бути такими сліпцями! Хоч подивіться на документацію, перш ніж судити. Акції не можуть бути небезпечними тільки тому, що ви нічого про них не знаєте.

Бабуся застережливо піднесла угору пальця.

— Дітям треба вчитися не пащекувати до старших. Ми маємо більше життєвого досвіду.

— Треба бути скромнішими, — додав дідусь. — Краще синиця в кулаку, ніж журавель у небі.

Я ладна була зарепетувати на все горло від безсилля. Пригнічена до краю, я почимчикувала додому.

Я не зуміла нічого довести. Годі було й думати роздобути в дідуся з бабусею грошей для нашого інвестиційного клубу.

Мало того, вони ще й намагались переконати мене відмовитися від такого вкладення грошей.

Я не знала, що робити далі.

Та й зерно сумніву вони, правду кажучи, посіяли в моїй душі.

Повернувшись додому, я зателефонувала панові Ґольдштернові. У нього, на щастя, відразу знайшовся час для мене.

Я розповіла йому про падіння курсу наших акцій і про аргументи дідуся з бабусею.

Моя розповідь розважила старого пана.

— Ти повинна поблажливо ставитися до стареньких, вони бажають тобі лише добра, прагнуть уберегти від банкрутства. А роблять це так, як уміють…

— Але ж це безглуздя! Вони навіть не слухали мене!

— Очевидно, за своє довге життя, вони мали якийсь негативний досвід, тож тепер прагнуть захистити себе і тебе. Таку поведінку можна зрозуміти. Але тепер поговорімо серйозно. Ти повинна бути вдячною дідусеві й бабусі за те, що своєю відмовою, вони, можливо, вберегли тебе від помилки.

— Якої помилки?

— Я не вважаю добрим помислом вкладати сьогодні в акції аж 10 000 Ђ, вистачить і 5000 Ђ.

— Чому? Ми змогли би заробити більше, вклавши зараз велику додаткову суму…

— А якщо курс і надалі падатиме? — терпляче пояснював пан Ґольдштерн. — У такому випадку було би ліпше інвестувати не так багато. Окрім того, було б непогано мати запас грошей, аби при потребі інвестувати ще раз.

— Ми ж не знаємо, чи курси і надалі падатимуть, — наполягала я.

— У тому й річ, що не знаємо. Ніхто цього не знає… Усі експерти, які намагалися спрогнозувати майбутню ситуацію, неодмінно зазнавали фіаско. Часто трапляється зовсім не так, як ми очікуємо. Саме тому треба завжди мати готівковий резерв. Ніколи не можна усю свою «курочку» інвестувати в акції чи акціонерні фонди.

— А я вважала акціонерні фонди найнадійнішим інвестуванням… — пробурмотіла я з сумнівом у голосі.

— Звичайно, вони надійні, надто коли тебе не підтискає час. Навіть якщо курси тимчасово впадуть, мине час, і вони знову піднімуться. Але заради власної фінансової безпеки необхідно інвестувати частину грошей в абсолютно надійну справу.

— Так і скажіть — заведи собі ощадну книжку! — несподівано вихопилось у мене з уст.

— Ні, ти ж знаєш мою думку про ощадні книжки. Банки мають набагато привабливіші пропозиції. Ти можеш, наприклад, придбати «гроші на щодень», одержати відсотки, залежно від ситуації на ринку. На сьогодні це приблизно 3,5 %, але ці гроші доступні тобі будь-якої миті.

— 3,5 %? Не вражає! Так я ніколи не розбагатію!

Пан Ґольдштерн щиро засміявся.

— Маєш рацію, у такий спосіб не розбагатієш і навіть капітал не примножиш, бо інфляція зжере твої відсотки з кісточками…

— Що таке інфляція?

— Знецінення грошей. Скажімо, сьогодні ти купуєш булочку за 25 центів, а за рік вона, наприклад, вже коштуватиме 50 центів, тобто за свої 25 центів одержиш тільки половину булочки. Твої гроші знецінилися наполовину, ось це й називається інфляцією.

— А звідки мені знати, наскільки високою є інфляція, яка з’їдає мої гроші?

— На сьогодні вона становить приблизно 3 %. Якщо захочеш точно вирахувати відсоток, я запропоную тобі дуже просту формулу. «Формула-72» дуже практична для того, щоб підрахувати, за скільки років наші гроші подвояться. Але її можна не менш успішно застосовувати для вирахування інфляції. Вона скаже нам, коли при певному рівні інфляції наші гроші знеціняться наполовину. 72 поділи на 3 відсотки інфляції і отримаєш число 24. Отже, твої гроші втратять половину від своєї вартості за 24 роки.

Я була вражена простотою підрахунку.

— Це означає, що рівень інфляції такий самий, як відсотки, які я зможу отримати за свої «гроші на щодень»?

— Правильно! Тому я й називаю ощадні книжки «машинами для знищення грошей», бо їхні відсотки не перекривають знецінення, викликаного інфляцією.

— Але чим тоді ліпші «гроші на щодень»?

— Слушне зауваження, однак альтернативи немає. Зрештою, ти ж не збираєшся інвестувати всі свої гроші в акції. Навіть у такому юному віці треба мати резерв. Так ти оптимально зменшиш рівень ризику.

Бозна-якої певності я все ж не мала.

— Невже немає можливості отримати від банку відсотки, вищі за 3,5 %?

— Є, звичайно, але тоді, за угодою, тобі доведеться погодитись на довготривале вкладення грошей. Це має свої недоліки. Ти не зможеш зняти їх з рахунку, якщо настане сприятлива мить для купівлі акцій.

— Який відсоток своїх коштів я повинна віддати на відкриття рахунку «грошей на щодень»?

— Це цілком залежить від тієї ситуації, в якій ти перебуваєш на даний момент. А що ти ще дуже юна, то 20 % цілком вистачить.

Я відчула, що сьогодні пан Ґольдштерн уже нічого більше мені не скаже. Тому я подякувала і попрощалася.

Мені дуже кортіло запитати у пана Ґольдштерна, скільки марок відкласти на рахунок «грошей на щодень» і скільки взяти для купівлі акцій, але з досвіду спілкування з ним я знала, що він ніколи не дасть мені конкретних порад.

Цей розумний пан розтлумачував мені лише принципи фінансової премудрості. Як цими принципами скористатися на практиці, залишалося винятково моєї справою. Він домагався того, щоб я не покладалася геть в усьому на нього, а брала на себе відповідальність за свої гроші.

Отож я взялася лічити: я мала 1130 Ђ. Завтра день виплати. Я вирахувала, що отримаю 360 Ђ. До того ж деякі власники собак платили мені за дресуру. Це — іще 180 Ђ.

Потім я підбила підсумок: завтра я одержу

540 Ђ, докупи матиму 1670 Ђ.

Я вирішила запропонувати фінансовим магам викласти на купівлю додаткових акцій по 1250 Ђ. 420 Ђ решти я мала намір покласти завтра до банку.

Мені потепліло на душі від думки, що знову зустрінуся з пані Гайнен.

Як добре, що я послухалася доброї поради і обрала для відкриття рахунку ту людину, яку полюбила з першого погляду.

Задоволена, що знайшла добре вирішення проблеми, я лягла спати.

А ще я ствердила для самої себе, що знову пережила надзвичайно цікавий день.

Власне кажучи, усі мої дні були суцільною пригодою. Я ніколи не нудьгувала. А все почалося з Мані, з його науки про гроші!

Білий лабрадор, як завжди, спав біля мого ліжка. Я замислено погладила його.

Скільки змін відбулося! Я була вже далеко не тією Кірою, що рік тому. У мене з’явилася купа інтересів і купа друзів: пан Ґольдштерн, подружжя Ганенкампів, Марсель і пані Козир.

Від гарячого припливу вдячності я перехилилася з ліжка і міцно цмокнула Мані в голову.

Мані блискавично облизав мені обличчя.

«От шибеник!» — подумала я і, щаслива, заснула.