Пес на ім'я Мані

Стояти на власних ногах

Коли руйнуються мури, спадає полуда з очей.

«Пес на ім’я Мані» — це книжка, якої давно чекали, книжка-першопроходець. Вона не повчає, зверхньо помахуючи вказівним пальцем, а дає дітям шанс хоч трішки прилучитися до привілейованої сфери діяльності дорослих — заробляння грошей. Упродовж 200 років — з того часу, відколи Фрідрих Фрьобель вигадав дитячий садок — його послідовники, як свідчить коментар часопису «Klein und gross», намагаючись захистити дітей від трудової експлуатації, засудили їх на невинні забави. Тепер настав час повернути дітям шанс збагнути — у зрозумілій для них, звісно, формі — що таке праця і як взяти участь у діяльності дорослих.

«Пес на ім’я Мані» руйнує зведені пересудами мури і розширює обрії. Підприємницька діяльність, підприємництво — це не дитяча праця, а захоплююча, сповнена несподіванок гра, яка спонукає до фантазії та винахідництва. Навчатися в умовах ринку означає навчатися в непевних умовах. Будь-яке, навіть найменше, бізнесове рішення пов’язане з ризиком. Якщо воно виявиться помилковим, економічні санкції не забаряться.

А ось правильні рішення приведуть урешті-решт до високих прибутків. «Бізнесові» ігри та забави в заробляння грошей — дуже серйозна справа. Ринок, хоч не звичайна, та все ж школа, і схожа вона то на доріжку для бігу з перешкодами, то на розгалужений лабіринт, де рішення доводиться приймати блискавично, то на майстерню прискіпливого ремісника, то на вправи для зміцнення розумових навичок, то на бюро з проведення надзвичайних заходів чи на біржу ідей.

Ринок, як і демократія, — це принцип. А принципами, буває, зловживають. Ринок — не бійка без правил, а прозорість, конкуренція, відповідальність за людей та природу, чесна гра, захист від поразок.

Підприємницька поведінка передбачає наявність таких рис, як самовизначеність, незалежність, власна ініціатива. Невже сваволя? Саме так! Однак не без взаємної згоди. Метою виховання почуття солідарності є доведення, що ми не єдині на світі, а живемо серед інших людей; що ми покликані захищати слабших; не принижувати тих, хто не схожий на нас; не переступати через недолугих; не топтати тих, хто стоїть на нашому шляху. І йдеться тут не лише про людей, але й про природу, її творіння та ресурси, які на цій сплюндрованій людським визиском планеті потребують надзвичайного милосердя. За таке діяння чекає винагорода: підприємці, які усвідомлюють свою соціальну та екологічну відповідальність, — а цього треба навчати ще з дитинства, — не будуть плестися у хвості ринку, а крокуватимуть попереду.

У зароблянні грошей немає нічого осудного. Цим можна принести користь і собі, й іншим. У тих, хто рано починає заробляти, розвивається імунітет до споживацького мислення, вони нізащо не хочуть перебувати на утриманні інших. Той, хто заробляє гроші, зовсім необов’язково повинен ставати повністю залежним від споживчої спіралі, яка скручується чимраз швидше. Підприємницька діяльність таїть у собі шанс навчитися ощадливому поводженню зі збіднілими ресурсами. Інтелігентна скромність і відповідне виховання означає: ліпше один раз купити високоякісний товар, ніж часто купувати товари сумнівної якості; це — свобода від постійної жадоби придбання нового товару тільки тому, що змінилася його зовнішня оболонка, хоча саме наповнення не зазнало змін. Якість життя визначається не нестримним нагромадження високотехнологічних продуктів, а скажімо, тим, що людина знаходить час на спілкування з близькими, на висловлення своїх почуттів, заняття творчою чи підприємницькою діяльністю.

Постає питання: то, може, центральноєвропейська точка зору на дитинство недооцінює підприємницький та кваліфікаційний потенціал дітей? Той, хто прагне стати чемпіоном, починає тренуватися у ранньому віці. Під час аналізу біографій підприємців упадає в око те, що більшість людей, які ризикнули піти в бізнес, ще в дитинстві були одержимі незвичайними ідеями, розвивали в собі уміння мислити та мали таку собі «іскорку». Більшість мала можливість набратися першого практичного досвіду підприємництва та «малої» економіки у своєму мікрокосмосі. Аніта Роддік, засновниця поширеної у світі мережі «боді-шопів», у дитинстві торгувала коміксами. Готліб Дутвайлер, який своєю фірмою «Мігрос» створив 40 000 робочих місць, розводив на продаж білих мишей, морських свинок і кроликів. Психотерапевт і бізнесмен Петер Гьобель вважає, що роздуми можуть давати відчуття насолоди, а робота — приносити радість. Існує попит на дітей та молодь з непересічним мисленням, потяг яких до творчості та незалежності неможливо притлумити.

Під час аналізу біографій бізнесменів з’ясувалося також, що багато з них ще у дитячому віці, навчаючись у школі, докладали зусиль для того, щоб побороти намагання дорослих обмежити їхнє прагнення до самостійного мислення та розвитку ідей. Педагоги — руйнівники підприємницьких задатків характеру? Яких здобутків можна було би досягти, якби вдалося зменшити передбачуваний масштаб таких негативних втручань.

Набуває виразних контурів новий варіант освітньої катастрофи, яка полягає в тому, що система освіти не знаходить вичерпної відповіді на проблему масового безробіття. Освіта у майбутньому лише тоді забезпечуватиме що далі то більший кар’єрний ріст індивідуума у суспільстві, — а точніше кажучи, упевненість у завтрашньому дні, — якщо люди навчаться розвивати в собі підприємницьке бачення.

Попри все інше, це означає, що професійні педагоги повинні також навчатися цього і доводити його право на існування. Недостатньо обмежуватися кваліфікаційними умовами роботодавця і триматися за видимість повної зайнятості. Значно важливішим є виховання підприємницького духу, яке починається в ранньому дитинстві і сприймає підприємництво не лише як біографічну особливість, але й як основну кваліфікацію громадян у суспільстві.

«Ентерпренерство» в американському варіанті англійської мови є поняттям, яке важко перекласти іншими мовами. Воно означає розвиток інноваційних підприємницьких ідей та їх реалізацію на ринку.

Діти і внуки повоєнного покоління на Заході надто розбещені привілейованим економічним добробутом. Батьки негайно задовольняють дитячі забаганки, які неухильно зростають, — це такі собі швидкодіючі заспокійливі пігулки. Діти відучуються від того, що у психології називається здатністю щось заслужити, докласти до чогось зусиль. Розбещені діти не вміють пристосовуватися до складних життєвих умов.

У центральноєвропейській інсценізації дитинства закладені добрі наміри: ліквідація експлуатації дитячої праці, захист прав дітей.

Зворотний бік медалі — зростаючі тенденції надмірної опіки і перебільшення «дитячості» дитинства. Для дитини нашого суперечливого сьогодення важливо, щоб вона не зростала у тепличних умовах і щоб її не нашпиговували «заспокійливими пігулками».

Діти мають здатність самостійно розвиватися. Дорослі при цьому повинні не диктувати дитині, що і як робити, а намагатися зрозуміти її, супроводжувати в процесі дорослішання і ненав’язливо скеровувати в правильне русло, підтримуючи її креативність та прагнення до самостійності.

Обережно і водночас наполегливо стимулювати розвиток дитини означає не підносити їй на тарелі готових рішень, а дати шанс самостійно шукати вихід, підтримувати процес навчання, який дає простір для відкриттів, досліджень, експериментів, розширюючи обрії дитини і допомагаючи їй поглибити свої пошуки.