Понтиїзм. Казки кінця світу

Міра

Субота. Час ближче до обіду. Маршрутка розважливо і неспішно везе сонних пасажирів, які ще не оговталися після минулого вечора і робочого тижня.

Під’їжджаючи до проспекту Миру, водій запитує у пасажирів:

— Міра єсть?

Мовчання.

— Міра єсть? — ще голосніше запитує водій.

У відповідь лиш тиша і очі, втуплені у вікна.

— Міра єсть? — втретє запитує водій, минаючи зупинку.

— Міра нєт! — нарешті відповідає за всіх бабця пронизливим голосом.

— Та й ніколи не було, — погоджується з нею дідусь, киваючи головою. Чи то на знак згоди, чи то нервовий тик — відголосок уже забутої війни.