Понтиїзм. Казки кінця світу

Реклама

Ви хочете щось купити. Але ви навіть не здогадуєтеся, що саме це буде.

Заходите до супермаркету. Всі товари вишикувано рядами пузатих слоїків і яскравих упаковок. Часом здається, що добираються вони за кольорами, аби гарно виглядали поруч. Ніби інсталяції сучасних митців, що комбінують гівно із золотом, або релігію з медициною, віднаходячи красу в медичних інструментах чи безконечних рядах медичних препаратів.

Ви підходите до полички з товарами. Ваш знерухомлений погляд бачить лише ті товари, що перебувають на рівні очей. Ні вище. Ні нижче. Лише яскрава їстівна ціль перед вами.

Ви вже купили кілька слоїків чи упаковок якогось непотребу, що займатиме місце в холодильнику, доки не вкриється цвіллю. Але ви все одно рухаєтеся далі. Туди, звідки долітає затишний духмяний запах свіжої перепічки. Згадується покійна мама з її домашніми магічними експериментами в духовці. Згадуються теплі миті. І ви вже готові вибрати якусь особливо засмажену булку, заплативши таким чином за кілька секунд щасливих спогадів.

Намагаючись особливо не зважати на важкість кошика з великою кількістю непотребу в ваших руках, все одно рухаєтесь далі.

Раптом око, як детектор, налаштований на віднаходження знижок-акцій-лохотронів, вихоплює напис: «Суперакція!». Ноги мимоволі повертають туди. До кілограмової пачки прального порошку скотчем ледь причеплено одну прокладку, таку пошарпану, ніби попередня власниця намагалась її випрати і здати у секонд-хенд. Ну, або секонд-кант.

— Ну от, нашо мені поюзана прокладка? Шо, нормального нічо не могли придумать? — думає голова, а руки вже тягнуться.

— Все, на цьому, вже точно все, — знову вмикається голова, і ви рушаєте в бік каси. По дорозі трапляється дівчина, яка, на щастя, тільки починає свій робочий день і ще має сили говорити з вами. Дівчинка розповідає вам про «мега-еко-акцію дегустування делікатесних еко-ковбас-без-гмо-і-домішок-туалетного-паперу». Раптом вона додає:

— Підтримайте наші війська. Будьте справжнім патріотом, вживайте тільки вітчизняний товар.

Ви розгублено позиркуєте на неї, знесилені важким кошиком і почуваючись, як знесилене маля, якому казали, що Діда Мороза не існує. А він бачив, як до них у хату ломився якийсь дідуган із червоним носом і накладною білою бородою, дуже схожий на їхнього діда з села. Батьки казали, що Діда Мороза не буває, тепер він є, а тепер, хоп-хоп, і дяді-міліціонери скрутили Діда Мороза і все, його знову немає.

— До наступних вихідних, придурок, — думають батьки малого, проводжаючи п’яного дідуся.

— До наступного Нового года, — думає малий, сумним поглядом проводжаючи своє дитинство.

Дівчина простягає до вас руку з пластмасовою шпажкою, з прохромленим мікроскопічним шматком еко-ковбаси:

— Спробуйте.

Випад дівчини ви сприймаєте як особистий виклик і швидко проходите повз неї, скоромовкою промовляючи:

— Нє-пасіба-не-нада-мені-вашой-ковбаси-у-мене-дома-у-самого-дома-така-ковбаса-шо-ну-її-на-хер.

Приєднуєтесь до черги в касу. Роздратовано зазираєте в кошики інших покупців і розумієте, що люди перед вами набрали повно всього. А ще бачите, що ото, бач, того забув купити і цього. Вирішуєте кілька секунд, чи повернутися і пошукати цей забутий товар, чи вже стояти тут і чекати своєї черги. Якщо побіжиш, то точно тебе зненацька заскочить еко-дівчинка з ковбасною шпагою. Ні, краще постояти.

Черга повільним конвеєром просувається вперед. Кожен сплачує певну суму, як плату за можливість неушкодженим нарешті вийти на вулицю.

Ви роздратовано починаєте крутити головою, але єдине, що бачите — різнокольорові упаковки льодяників і жуйок. Пістряві пігулки, що можуть забити сморід із рота, але не можуть, не вміють змінювати реальність — ані сині, ані червоні, ані помаранчеві, ані білі з червоними вкрапленнями. Ані жодні.

Прихопивши кілька льодяників, нарешті викладаєте товари на лінію, яка мала би рухатися, але лінія вже давно застигла, бо, бач, Льоня-механік, а тоді Вітя, той, що був за ним, і Вітя, той, що тепер, — усі вони не знали «такої тєхнікі», як теє ладнати.

Ви проклинаєте все на світі і почуваєтесь, як на допиті:

— Карточка, діти, шкідливі звички є?

— Пакет, дєвочка на ніч, кокс-кола не треба?

— Чай, дєвочку, кетчуп не бажаєте в подарунок?

— Всього одну грошову одиницю! Точно?

— А всього лише за один день свого життя? Не бажаєте щастя?

Ось так усе і працює.

Ми продаємо вам щастя. Ми загортаємо в яскраву обгортку ваші бажання. Навіть якщо цього ви не хотіли, то ми вам це продамо.

Ми — янголи реклами — яскраві та веселі, нереальні, привабливі й дорогі.

Нашого світу, як, певно, і вашого, не існує.

Але в наш світ, як і до раю, всі хочуть потрапити. Хочуть нове авто, новий безвідсотковий кредит, миючі засоби, мобільну мережу, шовковисте волосся без лупи, трахнути нарешті ту мейбелін, і щоб зануссі подумали про вас, а не тільки про себе і свої прибутки.

У нашому світі трапляються чудеса. Наші трюки ще кращі за найвидатніших ілюзіоністів, які просто хочуть вас розважити і трошки на вас заробити. Ми ж змушуємо вас повірити в реальність чуда.

Купуй!

Ставай таким, як ми.

Наша благодать, — як найгірша звичка, від якої неможливо відмовитися.

Наші бренди, — як релігійні конфесії, між якими зрідка трапляються конфлікти.

— Я ніконіст.

— Вірую в еппл.

— Поклоняюся нокії.

— Самсунг нас врятує.

— Плащаниця маркджейкобс.

Наші товари — ваші реліквії.

Ми — очищення світу і його оновлення.

Щороку міняй авто та дружину на новішу і даруй їй вироби нашого ювелірного заводу.

Щосезону міняй телефон.

Не заводь дітей.

Бери кредити.

Покращення життя вже сьогодні! Тисячоліттям нашої фірми присвячується. Продай душу сьогодні та отримай безконечне щастя завтра.

Наші заповіді — твій сенс життя.

Будь з нами, яко же на землі, так і в скаймолл.