Понтиїзм. Казки кінця світу

Чужий

Кімната готелю. Оформлення виконано зі смаком. Речей так мало, що вони ретельно розкладені на кількох поличках. На столі ручка та великий стос списаних паперів.

Дзеленчить будильник. Без нього можна було б обійтися — і спати скільки заманеться. Але так можна і сконати на ліжку, проспавши все. «Старий, пенсією не слід насолоджуватися. Її варто прожити», — казали йому.

Однак навряд чи хтось наважився б назвати Роберта пенсіонером, глянувши на його підтягнуте, засмагле тіло, акуратну стрижку з ледь помітним акцентом сивини. Йому щойно виповнилося п’ятдесят шість, і він почувався якнайкраще. Людям потрібна обгортка. Image. Імідж та образ.

Роберт легко підводиться з ліжка, кидає погляд на центральну вулицю столиці та прямує в душ.

Кожен його день розписано по хвилинах: душ, тренажерний зал, басейн, масаж, солярій, робота над книгою і далі найважливіше — полювання.

Часом він так і називався своїм жертвам — звіть мене просто Хантер, мисливець. Хоча подумки він називав себе дещо інакше — Boobs Hunter, мисливець за цицьками.

Роберт спускається у фойє у спортивних шортах та білосніжних кросівках. Блакитна футболка відтіняє блакить його очей. І він знає про це.

Він розкидає посмішки зустрічним жінкам, як гачки для наживи.

Його зустрічає особистий тренер — красуня Алекса, як він її називає.

Саша шаріється кожного разу, коли він так її називає. Саша полюбляє заняття з Робертом, часом вони обмінюються багатозначними поглядами і він навчає її англійської. Роберт знає, що скоро вони випадково зустрінуться в душовій кабінці і це буде ще одна його перемога.

З польових нотаток Роберта Брата:

Іноземцю тут не потрібні жодні агентства знайомств. Різні свахи, що нагадують вуличних мамок і хочуть впарити свій мохнатий товар, викликають тільки сміх. «Весільні трійки» викликають тільки острах — кошлатий та обдертий іноземець, перелякана тубільна потенційна наречена, яка боїться ляпнути щось зайве і тому багатозначно мовчить, свердлячи потенційного нареченого, як їй здається, хтивим і багатообіцяючим поглядом. Третя сторона трикутника — перекладачка, яка намагається «розтопити лід» і розбурхати вогонь майбутньої пристрасті. Але, зазвичай, іноземець западає саме на неї та впевнений у тому, що всі тутешні жінки радо розкриють обійми своїх ніг назустріч його фінансовим вливанням. Все закінчується великим скандалом. Наречена називає перекладачку хвойдою, що вкрала в неї «мужа». Перекладачка знічено вибачається перед іноземцем, перед яким, як завжди, соромно за своїх співвітчизників. «We’ll find another one for you»[2], — каже перекладачка. «We don’t need another one. I want you»[3], — відповідає іноземець.

Роберт посміхається кожному, хто йому зустрічається. Набурмосений персонаж, з якого ледь витягуєш «Hi!» або «Hello», впадає у стан заціпеніння, коли цей дивний іноземець запитується: «How are you?» Ледь вимовивши «Ок», вони намагаються прошмигнути далі.

Роберт віддається дбайливим рукам Сержа, як він називає Сірьожу — масажиста-гомосексуаліста з південних областей. Роберт полюбляє його доторки і знає: Серж чітко усвідомлює межу між професійними і особистими доторками. Уривчастими фразами ламаної англійської вони, як завжди, солідарно говорять про скурвну жіночу природу.

З польових нотаток Роберта Брата:

У цій країні кожен хоче обманути і використати іншого. Особливо якщо цей інший — чужоземець. Німець, німак, не здатний зрозуміти по-їхньому. Особливі ціни до музеїв, спеціальні меню з урахуванням закордонних цін і курсів валют, унікальні пропозиції на проїзд у таксі. Щоправда, це глобальне бажання швидкої наживи розповсюджується і на своїх. Ніби вся країна — величезний курорт, на якому всі хочуть здерти втридорога, щоб отримати надприбуток. Поняття сервісу в цій країні відсутнє, а люди непривітні. Ані продавець, ані сусід по сходовому майданчику не привітаються з вами. Радше вишкіриться і оцінить твій прикид, оцінюючи, скільки з тебе можна здерти. Кожен продавець, кожен офіціант, кожен, хто задіяний у сфері обслуговування, ненавидить усіх клієнтів загалом і кожного зокрема. Його ламає і перекручує прислужувати комусь, у його мріях йому винні всі.

У цій країні жінки радо вступають у розмову з іноземцями. Ми для них як утілення надії. Ми — тіні, обіцянки кращого життя за непримарними кордонами. Кожен іноземець — це реальний шанс вирватися з цієї трясовини марудного повсякдення. Часом вони кажуть своїм хлопцям, що їм просто цікаво з ними, або що це тільки практика мови, або що завжди добре мати друга з-закордону. Їхня аргументація не знає меж фантазії. Ми для них — легкий заробіток. Жінки цієї країни інстинктивно знають закони ринку і живуть за ними — коротка спідниця, приємні бесіди, не надто апатичний секс за кілька вечерь у ресторанах, новий одяг або телефон. Вигідний натуральний обмін.

Роберт знайомився зі своїм жертвами будь-де. Найважливіше — це перше питання. Він зрідка його змінював. How can I get to the library? Від такої нахабності й неочікуваності красуні та моделі втрачали мову. Далі були жарти, запитання, запрошення, прогулянка містом, відвідини кількох галерей та модних арт-центрів. Оскільки в галереях була тільки агітація та пропаганда, а в арт-центрах — гівно в банках і на постаментах, Роберт швидко пропонував втекти кудись і повечеряти разом. Того ж вечора він брав швидку перемогу. Мистецтво допомагало йому в цьому як могло.

З польових нотаток Роберта Брата:

У цій країні жінки вивчають іноземні мови, щоби вдало вийти заміж. Наречений може принадитись у процесі навчання в університеті — серед перспективних зоряних хлопчиків, для яких за рік-два відкриються кар’єрні двері під протекцією їхніх батьків. Або ж, якщо не пощастить, випускницям доводиться відправлятися в одиночне плавання, в експедицію з виловлювання іноземних членів, точніше — членів іноземних делегацій. Найбільш відчайдушні — ті, котрі мають симпатичніше личко слов’янського типу, великі груди та маленький мозок — ще під час навчання починають підробляти на додаткових заняттях із практики мови.

Їхню службу перед веб-камерами для анонімних та онанімних клієнтів із усього світу важко назвати проституцією. Трахаються вони віртуально, торкаючись себе та втілюючи в режимі он-лайн фантазії західного світу. Маленькі і тендітні дівчатка, ніби гаремні служниці глобального борделю. За виконання особливих (збочених) примх вони отримують щедріші чайові. З віртуального рахунку долітає особливий звук, ніби дзенькнула копійчина, що впала у велику банку. Цієї ж миті вони повинні витягти руки з усіх своїх отворів, прикласти руки до губ та надіслати віртуальний повітряний поцілунок своїм юзерам зі словами: «Thank you Anonymous!», щиро впевнені, що Анонімус — нині найпопулярніше ім’я у світі.

Часом вони натрапляють на своїх колишніх однокласників або теперішніх одногрупників. Починаються сльози та шантаж.

Часом вони закохуються у своїх клієнтів, надихаючись їхніми романтичними посланнями та виголеними причандалами, якими ті трусять перед веб-камерою. Клієнти просять дівчат зайнятися коханням з їхнім зображенням. Чоловіки керують, вони покірно виконують їхні інструкції та бажання, вони досягають щораз вищих висот насолоди.

Часом на іспитах з англійської мови в рідних інститутах та бурсах вони не знають нічого іншого, окрім swallow, spank, ass, hole, enema, pussy, hard, dick, wet, fist, I’m cumming і т.д. З таким запасом слів іще можна розказати тему «My native country» або «My working day», однак про «Political system of Great Britain» буде вже складніше.

Секс як такий не був для нього ціллю. Він уже давно не приносив Роберту задоволення. Найгостріші моменти були перед цим — як красуні соромилися свого тіла і ніби випадково вимикали світло, як вони вихилялися в ліжку, приймаючи більш сексуальні пози та продовжуючи позувати для невидимих фотографів. Після сексу Роберт більше не шукав із ними зустрічі.

З польових нотаток Роберта Брата:

Жінки цієї країни дуже замкнені. Вони самотні. Їх хочеться тішити, як дітей, голубити і втішати, мовляв, не плач, усе буде добре, він до тебе повернеться і доскону будете ви разом. Одна надто любила себе і не могла отримати оргазму ні від кого, крім себе самої. Після сексу закрилася в душі і дофантазовувала до кінця. Інша не відала, що таке кунілінгус. Десять років шлюбу чоловік гидував її вульвою. Були ще сотні інших. Їх хотілося смішити і розважати, давати їм тепло та надію на завтра. Одначе жодна з них не цінувала того, що в них було. Кожна мріяла про інше життя, інше тіло, іншу країну.

Здебільшого чоловіки цієї країни — нахабні тварини, яких, здається, оминула еволюція, вкоротивши кілька своїх ланок. Лишилися тільки два варіанти — амеба і гамадрил. Культура поведінки та ставлення до матерів і жінок відсутня як така. У їхній повній тупості і недолугості криється одна з причин нашого успіху тут. Ми, як таємні агенти щастя, шпигуни королівства мрій, здатні вислухати жінку, розвеселити, дати їй відчуття захищеності та показати можливість іншого життя. Так, це може тривати одну ніч. Або тиждень. Одначе ми змінюємо їх. І після цього життя в зоопарку з гамадрилами та амебами стає нестерпнішим.

Часом до Роберта підходили жінки старшого віку. Вони просили автографи. Хотіли з ним сфотографуватися. Коли він був сам, ніяковіючи, вдавав спантеличення і погоджувався, не розуміючи, з ким його переплутали. Коли був із кимсь із жертв, то відмовлявся і щиро обурювався: «Sorry, but I’m not a superstar». Жінки здивовано відходили, обговорюючи чарівність Робертової доньки. Молодші ж жертви, поки там що, вже були готові на все — серпанок німбу слави світився на ньому.

З Кейт усе було інакше. Катря мала 20 років, розкішну фігуру, волошкові очі та ідеально володіла англійською, орієнтуючись в акцентах і діалектах. Роберт із захватом слухав її. Вона казала, що він дуже схожий на її батька. Той загинув у пожежі десяток років тому. Вона, не вагаючись, казала, що він — «її нав’язливий потяг за Фройдом». Вона хотіла не конкретно Роберта, його тіло. Катрі був потрібен його досвід, його тепло, впевненість, яку він дарував. До сексу справа не доходила. Їм було добре і так.

Однак часом Роберт стомлювався від її теоретизувань про життя, взятих з різноманітних буддійських та євангельських брошур. Катря вдавала, що ставиться до них іронічно. Але все одно дивилися на життя крізь їхні лінзи. Роберт намагався щось їй пояснити. Часом вона прислухалася.

Їх «karmic friendship», кармічна дружба, космічна одисея двох самотностей, як вона називала їхні стосунки, тривала другий місяць. Роберта ятрили сумніви: зосередившись на філософствуваннях Кейт, він зовсім забув про основну справу — збирання матеріалів для свого польового нотатника. Алекса вже кілька тижнів не дарувала йому жодної посмішки. Інші жінки, ті, котрі були не-Кейт, його зовсім не цікавили.

З польових нотаток Роберта Брата:

У цій країні все вимірюється в умовних одиницях. Саме життя — умовність, конвенція про ненапад. Хоча війна точиться десь там, однак луну чутно і тут. Щодня боротьба за виживання. Що вище ти видерся драбиною соціуму, то більше умовностей тобі потрібно. Чи то сотка, чи тисяча, чи десяток тисяч і т.д. Цим вимірюється зарплатня, хабарі, подарунки, їжа, побут, відпочинок. Усьому в житті знаходяться свої лічильники, свої апарати вимірювання соціального статусу.

Єдина релігія цієї країни — понтиїзм. Понтам уклоняються як могутнім і жорстким богам. У них вірять і виконують кілька простих заповідей. Час збирати дорогоцінне каміння, накопичувати капітал і розкидати понти. Це тут розуміють усі.

А Катря зітхала, промовляючи: «Well, I’ve almost fell in love with you. Just few days more... Just a while and you’ll go to your home country. And you’ll leave me alone»[4]. Роберт, дратуючись, що так легко піддається на її провокації, одразу ж починав її переконувати, що все зовсім не так, справи тут важливіші, ніж справи деінде. Він запрошував, вона погоджувалася. Він пригощав її морозивом. Вона мліла в його обіймах.

На початку третього місяця, коли почалися заняття в університеті, а їхні побачення ставали дедалі рідшими і коротшими, Катря вирішила зробити сюрприз — запросила Роберта до себе додому. Щоб познайомити його з матір’ю.

Роберт вагався. Це було супроти всіх правил. «Яких правил?» — питався він. «Твоїх власних!» — відповідав собі. Одначе за мить промайнуло рятівне виправдання перед собою — це все частина польових досліджень. Весь зібраний матеріал буде використано за призначенням.

Маму звали Тамарою. Роберт спробував одразу ж свій улюблений прийом і запропонував називати її на власний манір — Томá. «Can I call you like this?» Тамара засміялася і відповіла: «Ви вгадали. Саме так мене всі і називають». Тамара мала 42 роки, невдалий шлюб у минулому, ідеальну фігуру, досконале знання англійської та французької.

Роберт упіймав себе на думці, що замилувано слідкує за Тамарою і донькою. Друга була ніби експериментальним зліпком, зробленим з ідеальної першої. Тамара була Катрею, але все було перемножено на два — більше років, мов, досвіду.

Внутрішній монолог Роберта не припинявся.

Напруження за столом поступово зникло. Тамара розповідала різні історії про Кейт. Та серйозно намагалася пояснити їхнє кармічне призначення. Роберт почувався вдома. Це не було відчуття «як удома». Це був дім, який він утратив давно, зробивши вибір — ким він хоче бути і як він хоче прожити своє життя.

Кейт схопилась і почала збиратися на додаткове заняття — вона набрала ще занять із дітьми, аби щось підзаробити. «Please stay here. Have a chat. I’ll be right back». Вона чмокнула Роберта і Тамару однаково — в щоку.

Зависло мовчання. За мить вони вже сміялися і наливали вино в келишки. Замість тосту Тамара почала розмову:

— Robert, I’ve always dreamt about trips in far lands. As a true traveler I started to prepare myself. I started that from my childhood. — Роберт посміхнувся, — I studied languages because I was sure that if I could find the common language with local people so I could survive anywhere. I was lucky with my teachers but I was not lucky with the time. That was the epoch as you know where closed borders and iron curtains were the symbols of time. I had the only one way to get anywhere. That window was dirty and liar just the same as is today. I’ve watched TV as anybody did at that time. But I watched it as a TV series where I had my favorite character[5].

Тамара дивилася в очі Роберта. Він відчув тривогу.

— You probably remember him. He was a famous TV reporter. He looked like a movie star. That was a big story in newspapers at that time. They showed his photos from school and university time saying: have a look, what a freak he was and how he changed there, loosing his roots. My journalist never gave up. He discovered the world and shared it with us. With me. Together we passed the second sexual revolution, fell of several empires, the birth of twins etc. We got elder together, coexisting in parallel realities. I gave birth to Kate. Oh, I’ve almost forgotten about that. Before that I married a boy who looked just like my journalist. I acted like a fool, like a teenager who fell in love with his idol from poster. Friendly speaking at that time we all were like kids. In meantime my journalist escaped from death in another African expedition. My husband burnt in a bed when he felt asleep drunken. I was occupied with Kate preparing her for the journey. For her journey[6].

Тамара відводить погляд у бік. Мовчання. І вона запитує:

— Why do you need this mask? Why do you arrive home with it?[7]

Ніколи життя не ставило Роберту настільки складних питань. Це його завдання — питати людей і випитувати життя:

— I don’t know. So many years passed. Everything changed. If you’re out of stream for five or seven years you loose your shape. Everybody forgets you. You’re the old one. Just like reportage that was cut during editing. Object of parody and the mummy for New Years Eve on TV. I came back here feeling like an alien. Nobody needed me. I’m almost pensioner. During my career I’ve studied not a lot of things. One of them is… People always open themselves to the aliens. You can understand the life of the others just with a glance[8].

Роберт робить ковток.

— I had pursued for the glory. I wanted to see the world. To get the world. I have no home and no wife now. What I’ve got is my temporarily room, temporarily life in the eternal hotel. These girls see a hope for another life in me. I don’t need a lot from them. They are just a material[9]…

— Роберте, — мовить Тамара.

До кімнати заходить Катря. Роберт і Тамара мовчать, опустивши очі.

— What is going on? Що ти вже йому нарозказувала?

Роберт зустрічається з Тамарою поглядами. Вони посміхаються одне одному. І Роберт відповідає:

— Well. We together with your mom… Коротше, Кать, нам треба з тобою поговорити…