Понтиїзм. Казки кінця світу

Шлюб

Тарантул — уособлення нашого жаху перед павуками. Волохаті лапи, ніби руки знавіснілого мачо, який може дати жінці блаженство. Або задушити її в обіймах.

Як будь-який символічний жах, тарантул має цілком конкретне втілення у чималих особинах, яких нараховується 800 різновидів.

За деякими джерелами, назва «тарантул» походить від італійського міста Таранто. Там колись проживали прибічники культу Діоніса. Своє шаленство і танці вони намагалися виправдати укусами цього павука. Щоправда, окрім назви для павука, ці сектанти лишили по собі ще й танок — тарантелу.

Перші згадки про тарантелу як різновид музичного екзорцизму і тарантулів як розплідників демонізму датуються початком XII ст. Протягом XV—XVII ст. тарантела вважалася єдиним засобом лікування «тарантизму» — шаленства, спричиненого укусом тарантула. Багаторазове відтворення і повторення фігур вар’ятського танцю тривало кілька годин, поки знесилений танцівник не падав на землю і вже на землі продовжував витанцьовувати, простягаючи ноги до небес.

Вік тарантулів сягає 20 років, а розміри часом можуть рівнятися мисці для супу. Чомусь у багатьох випадках саме такою мірою дослідники вимірюють їхню величину.

Очі тарантула дехто порівнює з ковдрою, зшитою з клаптиків. Вісім ніжних очей, спроможних осягнути більше, ніж світ може показати.

Отруйні ікла тарантула розташовані на кінчиках двох волохатих хеліцер, що нагадують пальці. Зазвичай тарантули полюють на цвіркунів, жуків та інших комах. Тарантул чигає на них на майданчику перед ніркою, що його дослідники називають «ареною». Тарантул ліниво чекає нових жертв на своїй арені.

Однак часом і тарантули, як і найсильніші чоловіки, стають жертвами жіночих чар.

Її звати Pepsis formosa. Вона оса.

Довжина її тіла сягає 5 сантиметрів. Тіло буває різного забарвлення, як і сукні модних колекцій, що перехоплюють осині талії жінок-мисливиць. Кольори попереджають інших — не підходь до мене, будуть проблеми. І нас таких 5000 видів.

Опис її зброї нагадує опис справжнього револьвера. Вона має 8-міліметрове жало. За Шмідтовим індексом болю, що його може завдати жало, у неї ледь не найвищий рейтинг. Сам Шмідт називає відчуття від її жала «засліплюючим, навіженим та шокуюче-електричним». Інший дослідник зауважує, що інтенсивний біль триває близько трьох хвилин, протягом яких «ви не можете нічого робити, тільки кричати». І намагання стримуватися тут не зарадять.

Одначе для людини Pepsis не становить жодної загрози. Першою вона не нападе.

У самиці Pepsis свій інтерес. Своя вища ліга і вищий сенс. Природою їй призначено використовувати самців. Недарма цю мисливицю у світі називають Tarantula Hawk. Гроза тарантулів. Professional hooker і справжня яструбиця у комашиній подобі.

Коли приходить пора розмноження і створення сім’ї, природа зводить їх разом.

Він — волохатий мачо, знуджений від самотності та парубкування. Він нипає в пошуках самиці, щоби станцювати з нею любовний танок. «Впорснути любовний трунок», як то кажуть. Треба тільки встигнути вчасно забратися, бо після добрячого запліднення самиця тарантула може легко відгризти голову герою-коханцеві. Життя і смерть танцюють нерозривний танок.

Вона — вже запліднена оса, яка шукає кращого життя для своїх дітей. А поки там що, самці Pepsis поводяться звичним чином — піднімаються над усім, мовляв, вони не тут, не в цих побутових, дрібних і надто прозаїчних дрібницях. Вони видираються якнайвище і звідтіля виглядають нових самиць, яких можна буде добряче вжалити. Запліднені ж самиці, відлюблені, як останні дні літа, разом із усім своїм крамом і чарівною зброєю краси та шарму шукають нового життя.

Часом природа зводить їх на відкритому просторі. Він — у пошуках самиці, вона — у пошуку прихистку для її дітей. Часом вона знаходить його сама і відкопує його нірку. Йде на його запах, як справжня мисливиця. Головне тепер — виманити його з лігвища, з парубоцької барлоги, яку він так довго і любовно обживав.

Роздратований, він нарешті вискакує з домівки. Готується до нападу, певний своєї сили, кмітливості і краси — ще жодна жертва не могла витримати цього зворушливого і чаруючого погляду 8 очей.

Він розкривається, ніби готовий прийняти її у свої обійми. Вклякає у своїй незахищеній позі, як мініатюрна скульптура — її чари повністю знерухомлюють його, резонатори її ідеального тіла вимикають його мозок.

Їй треба тільки піднирнути під нього, простелитися під ним і завдати одного удару. Він готовий вкусити її, пошматувати, одначе природа її захищає — протиотрута вбереже її.

Гіпнотичний танок.

Мерехтіння Еросу й Танатосу.

Вони — як спроба повторити бій сторіччя Джордж Формен — Мохамед Алі. Без права на помилку. Хоча природа поводиться, як куплений суддя, котрий уже зробив свою ставку на тоталізаторі й давно все вирішив за них.

Вона лягає під нього, даючи йому можливість відчути себе сильним і всевладним над її тендітним і смертельно небезпечним тілом.

Цієї миті вони поза часом.

Боротьба Марса і Венери.

Лише один удар жала — і його паралізовано. Він — той, кого боялися всі. Той, хто міг усе. Два-три уколи знизу вгору, в груди, як болючі стріли Амура.

Він завалюється на спину, здіймаючи лапки догори, ніби гаснуче сонце.

Кілька дрібних контрольних ударів впорскують у його тіло її отруту. Одначе він не помре.

Його чекає ще гірше життя після смерті.

Часом вона тягне його величезне і важке тіло у його власну домівку.

Часом робить нове житло.

Вона затягує його паралізоване тіло у сховок. І запліднює його. Відкладає в ньому одну личинку.

Личинка харчуватиметься його живим тілом і кров’ю 30 днів. Вона вигризатиме його щодня. По шматочку. Поволі. Спершу висмокче соки, обережно, щоб не зачепити життєвих органів. А далі виростатиме і прогризатиме його зсередини, стаючи щодня сильнішою та більшою.

На 30-й день він помре. З ним буде покінчено.

Вона вийде на сліпучу осяйну поверхню. Проведе лапками по симпатичних вусиках, вмившись і причепурившись.

«Для кожної дитини нова домівка. Запам’ятай, доню», — почує вона голос матері, що лунатиме десь в її глибинах. Посміхнеться і полетить.

А природа почне свій новий цикл[1].