Понтиїзм. Казки кінця світу

Помста

«Все складно» — часто пишуть у своїх профайлах користувачі соцмереж.

«Все складно» — це і є ідеальна формула, щоб описати хоч у кількох словах безглуздість і непередбачуваність долі.

Звісно, часом буває легше, або навпаки — ще складніше. Одначе середнє арифметичне, з яким доводиться миритися, — «Все складно».

Але в їхній родині все було настільки складно, що, певно, довелось би креслити схеми й таблиці, щоби докладно розказати цю історію.

Отож, є два близнюки. Він і він. Умовно позначимо їх — Один і Три.

Також у цій історії є дві близнючки. Вона і вона. Їх будемо називати Два і Чотири.

Вже тривалий час вони разом утворюють таку схему:

1 ♥ 4

3 ♥ 2

Вони познайомилися випадково, дорогою на південь. Місця в сусідніх купе. Кілька дотепних збігів і недолугих жартів з улюбленою грою у дзеркальні відображення. Так усе й починалося. З відпустки вони поверталися разом, в одному купе.

Якось відразу було зрозуміло, що Один буде ♥ Чотири, а Три явно ♥ Два. Від перестанови складових усередині цих пар результат не змінювався.

Два і Чотири легко могли відрізнити Один і Три, знайти в кожному з них щось своє особливе. За що можна було би закохатись у кожного окремого.

Коли вони були разом, вчотирьох, виникало відчуття особливої гармонії, магії. Взаєморозуміння з напівслова, з напівпоруху. Ця магія не зникала, коли вони були й на самоті — Два з Три, а Один із Чотири. Два і Три першими почали стосунки. Першими одружилися. Першими знайшли не просто гарну роботу, а започаткували «справу всього життя».

Можливо, вони робили все першими, тому що були старшими від своїх близнюків на кілька хвилин.

Можливо, тоді вони першими і помруть.

Минуло кілька років від часів випадкового знайомства дорогою на південь. Справи рухалися вгору. Вони могли спокійно провести відпустку за кордоном. Але намагалися підтримувати свою традицію — як учасники містичного обряду, щороку вони здійснювали свою месу: брали квитки на той самий потяг, у той самий вагон, якщо пощастить, то й приблизно ті ж місця. Вони могли літати, могли вибрати кращий вагон, але Два і Три завжди наполягали на повторенні, наче боялися, що магія чисел, диво стосунків кудись розвіється. Часом їхня одержимість деталями і скрупульозність, яку вони ховали за посмішками, доводили Один і Чотири до сказу.

Та відпустка швидко миналася. Один і Чотири поринали в ненависне офісне гаяння часу. Засмага змивалася. Ненависть накопичувалася, як відсотки на банківському рахунку Два і Три.

Квартира Два і Три.

Три має скоро повернутися додому з мандрівки.

Один і Два відхекуються після бурхливого сексу.

— Уффф, — тільки й може видихнути Один.

Два горнеться до нього:

— Знаєш, я з тобою така щаслива.

— Мені теж із тобою класно, — намагається перервати її Один.

— Ні, ти не розумієш. З тобою я почуваюся повною. Не знаю, як це пояснити, — Два дивиться в стелю. — Я ніби наново живу. Ти розбудив у мені щось таке.

Один намагається пропустити повз вуха її маячню і сконцентруватися на головному.

— … тільки коли ти в мені, я відчуваю, як ти заповнюєш мене. Наче я вже не сама. Я не я.

Один зважує останні «за» і «проти». Намагається наважитись.

Два піднімається на лікті:

— Один, зрозумій. Я не можу більше ні про що думати. Тільки про ту довбану поїздку на південь. Я уявляю, як усе могло скластися, якби я не відповіла на тупуваті залицяння твого брата. А була б із тобою…

Один намагається перебити її нісенітниці поцілунком. Вона розсуває ноги і просить бути з нею, бути в ній.

Один тільки й думає: «Будь обережним, не лишай слідів». Він перериває поцілунок і тягнеться за презервативом.

Два стогне:

— Не треба ніяких резинок. Хочу тебе. Давай.

— Потім, — тільки і відповідає Один.

Вона млосно примружує очі.

Один тягнеться до своїх джинсів. Витягає з кишені ножа, поцупленого з кухонного набору Два і Три.

Два здивовано схоплюється, коли ніж входить у неї. Між ребрами.

Кров. Скрізь кров.

Різко прочиняються двері у спальню. На порозі стоїть Чотири і задоволено всміхається.

Вони цілуються, розмазуючи кров.

Один закінчує розпочате — вдягає презерватив.

Вони лежать на дивані у передпокої. Двері у спальню прикриті.

— Я гадав, ти нічого не знаєш, — каже він, ніжно обіймаючи її.

Чотири сміється:

— Вона ж і моя сестра зрештою. Ця сучка давно наривалася. Я довго думала, для чого ти її так обхажуєш. — Один почав червоніти, підскочив пульс. — Ой, зай, тікі не треба робити тут невинні очі. Я ж не могла повірити, що ти ту сучку просто так трахаєш. Я тільки, коли побачила, як ти його речі…

— Як побачила? Стоп. Як це ти побачила? — схопився Один.

— От дурачок, — погладила його по щоці, — помниш, я в них дизайн робила. Ну, от тоді я камери сюди і провела.

Один здивовано на неї витріщався:

— Ну, от знову ці очі. Ну, шо тут не понятно? Ці придурки мене реально замахали. Завжди такі усікі-пупусікі. Такі улибчиві, тіпа всьо завжди зашибісь. От я і захотіла за цими животними понаблюдать. Ну, і ти, правда, ще той звір. Так Два трахав. Ух. Сначала рєвность пробрала. А тоді аж якось гордость пройняла, — засміялася Чотири.

Один мовчав. Тоді запитав:

— І що ти побачила?

— Нічого. Їдять, сплять, трахаються при виключеному світлі. В суботу зранку їй каву в ліжко. В неділю вона йому кашу варить. А потім появився ти. Стало трохи веселіше.

— Стоп. А де це ти все дивилася?

Чотири секунду вагалася, ніби вирішуючи, чи розкривати всі секрети, чи ні. Але відступати було запізно.

— Апаратура вся стоїть тут рядом. Два поверхи вище. Я тут квартиру знімаю. Помниш мою тьотю Галю. Ага, та шо з органів. То їхня квартира була. А тоді криза, урізка бюджету, скорочення кадрів і вся така хєрня. Їм треба було якось бабки зароблять. От мені квартиру і здавали, — Чотири зробила паузу, ніби наважуючись на останній крок. — Стрьомно тут було появляться. Можна було напороться на когось, хто Два знає. Чи на неї саму. — Пауза. — Потім. — Рідко я тут, коротше, появлялась. Мені сигнал на прийомник ішов. Він у нас дома. Ага, дома. Я могла за ними дивитися, поки ти там футбол втикав і серіали свої на компі ганяв, — тільки зараз Чотири побачила, що коїться з Один. Він хапав повітря.

Чотири встала з дивану. Взяла його голову у свої долоні. Їхні очі зустрілися.

— Зай. Зай, послухай мене. Знаю, я мала тобі всьо розказати. Так не можна було. Але, я ж мовчу про одного красунчика-трахунчика, який заліз моїй сестрі в труси, наставив роги своєму брату-блізнєцу, а тоді ще й убив мою сестру. Ножичком так акуратненько штрикнув. Не знаєш, зай, хто це був? Шо за умнічка? М?

— Перестань, прошу, перестань.

— Кров’ю тут усе заляпав. І сперми тут набризкав у всіх кутках стільки, що попробуй одмий тепер.

— Перестаньперестань, — скоромовкою благає Один.

— Придурок, як тепер будемо з цими слідами пораться? Ти про це подумав?

— Перестаньперестань, — скиглить Один.

Чотири дає йому ляпаса.

— Заспокойся, — каже вона металічним владним голосом. — Скажи, для чого вбив сестру?

Один мовчки крутить головою.

— Зай, скажи для чого було вбивати Два? Згадуй, — ніжним голосом шепоче Чотири і раптом дає ще одного ляпаса. — Давай, блядь, згадуй!

— Я хотів підставити Три, — глибоким голосом шепоче Один.

— Давай, давай.

— Я хотів підставити Три.

— Давай, зай.

— Я хотів підставити Три, — твердішим голосом каже Один. І далі:

— Я хотів підставити Три, щоб усі подумали, що це він замочив Два. Що це він убивця.

— За що ти хотів із ним так?

— За все.

— За все? — перепитує Чотири.

— За все, — Один піднімає на неї очі. У тверезому і впертому погляді Чотири впізнає свого самця. Свого Одного.

— За все. Яким він був. Наглим. Завжди таким упевненим. Усміхненим. Всі просто тащилися від нього. Три такий-розтакий. А він зразу: нє-нє, це не я. Ти, скурвний син, ти!!! Ти завжди був першим. Тепер ти ніхто. Просто купа розчавленого гівна, яка все життя буде виправдовуватися і молити прощення.

Чотири зачудовано дивилася на нього. Вони поцілувала його.

— Да, мій звірьониш, да! Тепер давай тут приберемося. І підготуємо все для його приїзду.

— Давай закінчимо це все, — сказав Один, вдягаючи резинові рукавички.

Вони добре попрацювали. З кожною вичищеною дрібкою одне з чисел їхнього життєвого рівняння поступово стиралося. Зникав сам зв’язок, що тримав її тут.

Часом буває «все складно».

Часом — усе буває складно.

А часом навіть числа, як і люди, можуть зраджувати. І мститися за все.