Посмертні записки Піквікського клубу

РОЗДІЛ XXI,

Викривши Джінгла й тим досягши головної мети своєї подорожі, містер Піквік вирішив негайно повернутись до Лондона. Йому кортіло познайомитися з заходами, тим часом вжитими проти нього панами Додсоном і Фогом. Здійснюючи свій намір з усією властивою його рішучій вдачі енергією, він ранком наступного дня сів на перший же лондонський диліжанс і того ж таки вечора в супроводі трьох своїх друзів та містера Семюела Веллера прибув до столиці в доброму здоров’ї.

Тут приятелі на короткий час розлучилися. Пани Тапмен, Вінкл і Снодграс роз’їхались кожен до своєї оселі, щоб гаразд підготуватися до майбутнього візиту в Дінглі-Дел, а містер Піквік із Семом заїхали до старого, дуже пристойного готелю, а водночас і таверни „Джордж та Яструб" на Ломбардській вулиці.

Містер Піквік пообідав, випив другий кухоль свого улюбленого портвейну, напнув на голову шовкову хусточку, поставив ноги на грати каміна й відхилився назад у дуже вигідному кріслі, коли в кімнату ввійшов містер Веллер з саквояжем у руці і порушив тихомирний настрій свого пана.

— Сем! — сказав містер Піквік.

— Сер, — озвався містер Веллер.

— Я оце думав, Сем, про те, що в місис Бардл на Госвелській вулиці залишилось чимало моїх речей. їх треба було б узяти звідти перед тим, як я знову поїду з Лондона.

— Зараз, сер? — спитав містер Веллер.

— Зараз, — відповів містер Піквік. — Але чекайте, — додав він, виймаючи з кишені гаманець. — Треба заплатити ще за квартиру. Правда, квартал кінчається тільки в грудні, та все одно — заплатіть зараз. Я маю попередити про свій від’їзд за місяць. Ось вам моя писана заява. Передайте її й скажіть місис Бардл, що вона може вивішувати об’яву та наймати квартиру тепер же.

— Дуже добре, сер, — сказав містер Веллер. — Більше нічого, сер?

— Більше нічого, Сем.

Містер Веллер спроквола підійшов до дверей, немов чекав чогось; не поспішаючи відчинив їх, поволі вийшов і повагом причинив їх пальців на два, коли містер Піквік гукнув на нього знову:

— Сем!

— Сер? — озвався містер Веллер, ввійшовши у кімнату, і щільно зачинив двері.

— Я не заперечуватиму, Сем, коли ви довідаєтесь, як ставиться до мене місис Бардл, і дізнаєтесь, чи й дійсно вона здатна довести до кінця цю підлу справу. Я кажу, що не заперечуватиму, якби ви зробили так, Сем, коли вам охота, — промовив містер Піквік.

Сем кивнув головою на знак того, що розуміє, в чому тут річ, і залишив кімнату, а містер Піквік знову насунув шовкову хусточку на голову й умостився покуняти.

Було коло дев’ятої, коли містер Веллер добувся до Госвелської вулиці. Пара свічок горіла в кімнаті, що виходила на вулицю; пара жіночих капелюхів одбивалась на віконній завісі. В місис Бардл були гості.

Сем подзвонив і по досить довгому чеканні почув, як пара маленьких чобіт задріботіла по сходах — то йшов добродій Бардл.

— А, маленький громадянине, — привітав його Сем, — як там поживає твоя мати?

— Вона живе дуже добре, — відповів добродій Бардл, — і я теж.

— Ну, хвалити бога за це, — сказав Сем. — Піди ж і повідом її, що я хочу говорити з нею. Підеш ти, маленький феномен?

Добродій Бардл побіг до вітальні виконувати доручення.

Два жіночі капелюхи, що їх тінь вирізнялась на віконній завісі, були головні убори двох найближчих приятельок місис Бардл. Ці леді тільки но прийшли, щоб порозкошувати чашкою чаю й повечеряти теплими свинячими ніжками та підсмаженими сирниками. Сирники смачно шипіли та підрум’янювались на маленькій мідній сковороді; свинячі ніжки апетитно визирали з каструльки; а місис Бардл і дві її приятельки тим часом перетирали на зубах інших своїх приятельок і знайомих.

— Слуга містера Піквіка! — верескнула місис Бардл, коли її син сповістив про прихід Сема, і зблідла.

— Боже мій! — скрикнула місис Клапінс.

— Ніколи не повірила б, якби сама не була тут, — підтримала її місис Сендерс.

— Що ж мені тепер робити? — метушилася місис Бардл.

— Я думаю, вам слід прийняти його, тільки при вашому побаченні мусить бути свідок, — порадила місис Клапінс.

— Я думаю, що два свідки було б законніше, — сказала місис Сендерс, що палала з цікавості.

— Мабуть, краще було б покликати його сюди? — сказала місис Бардл.

— Безперечно, — ствердила місис Клапінс, якій ця ідея дуже сподобалась. — Приведи його сюди, чоловічку, і зачини парадні двері.

Містер Веллер не забарився і, з’явившись до вітальні, виклав справу так:

— Дуже шкодую, що турбую вас, мадам, як казав злодій, затикаючи одній леді хусткою рота, але мій пан тільки но приїхав до Лондона І незабаром виїздить знову. Отже, я не міг зробити інакше, як бачите.

— Молодий чоловік, безперечно, не повинен відповідати за провини свого пана, — сказала місис Клапінс, вражена чепурною зовнішністю містера Веллера та його розмовою.

— Авжеж що ні, — погодилась місис Сендерс, поглядаючи скоса на каструлю і подумки вираховуючи, скільки свинячих ніжок припаде на кожного, якщо Сем залишиться вечеряти.

— Справа, у якій я до вас прийшов, полягає ось у чому, — провадив Сем далі, нехтуючи зауваженням дам. — Поперше, передати заяву мого пана: це раз. Подруге— сплатити за квартиру: оце вам два. Потретє, попросити вас зібрати докупи всі його речі й передати їх тому, кого він пришле по них. Почетверте, сказати вам, що ви можете зараз же наймати помешкання. Оце й усе.

— Що б там не було, — промовила місис Бардл, — а я казала й казатиму, що містер Піквік завжди, крім одного випадку, поводився як справжній джентльмен. Гроші за ним були, як за банком.

І місис Бардл, приклавши хусточку до очей, вийшла з кімнати написати розписку.

— Ось розписка, містер Веллер, — сказала вона, повернувшись, — а це решта. Я сподіваюсь, ви на спомин про старе знайомство не відмовитесь випити краплину чогонебудь, щоб зогрітися.

Сем зрозумів, що виграє він, коли залишиться, і погодився. Тоді місис Бардл вийняла з невеличкої шафи в стіні чорну пляшку та склянку і була така неуважна, що не помітила, як, наливши містерові Веллеру, витягла ще три склянки і наповнила й їх.

— Дивіться, місис Бардл, що ви наробили, — зауважила місис Клапінс.

— Ну, що ж, це не погано, — сказала місис Сендерс.

— А, бідна моя голово! — зітхнула місис Бардл.

Сем одразу збагнув, про що мова, і рішуче сповістив, що ніколи не п'є перед вечерею, якщо разом із ним не п'є якась леді. Дами засміялися, і місис Сендерс згодилась, нарешті, зробити йому приємність і ковтнути трохи з своєї склянки. Та Сем настоював, щоб чарка йшла кругом, так що довелося випити всім. Потім місис Клапінс виголосила тост за успіх справи „Бардл проти Піквіка", після чого дами наповнили по вінця свої склянки й розбалакались.

— Я думаю, ви чули про те, що сталося, містер Веллер, — сказала місис Бардл.

— Чув щось таке, — відповів Сем.

— Жахна річ — виступати в такій справі перед публікою, — жалілася місис Бардл, — але це, здається, єдине, що мені лишається. І мої адвокати, пани Додсон і Фог, кажуть, що, за всіма даними, я маю виграти. Просто не дам собі ради, що мені робити, містер Веллер.

— А коли слухатиметься справа? — спитав Сем.

— В лютому чи в березні, — відповіла місис Бардл.

— А скільки буде у вас свідків? — зацікавилась місис Клапінс.

— Щодо свідків, то їх не бракуватиме, — сказала місис Сендерс.

— А як злостимуться Додсон і Фог, якщо програють справу! — додала місис Клапінс. — Це ж — просто спекуляція з їхнього боку.

— Ви думаєте — спекуляція? — здивувалась місис Сендерс.

— Але справу буде виграно, — закінчила місис Клапінс.

— Сподіваюсь, — висловила надію місис Бардл.

— О, в цьому не може бути жодного сумніву, — заспокоїла її місис Сендерс.

— Ну, а я, — сказав Сем, підводячись з стільця й ставлячи на місце склянку, — яз свого боку можу побажати вам тільки одне: щоб усе було так, як ви хочете.

— Дякую, містер Веллер, — із запалом промовила місис Бардл.

— Щождо Додсонів та Фогів і всіх подібних до них добродійників, які, аби заробити, сварять між собою добрих людей та примушують своїх клерків вишукувати приключки для чвар, то їм я бажаю дістати ту нагороду, яку я дав би їм сам, — сказав містер Веллер.

— А я хотіла б, щоб вони дістали нагороду, на яку заслуговують усі добрі та чесні люди, — промовила вдячна місис Бардл.

— Амінь! — закінчив Сем. — Щасливого їм та багатого життя. Надобраніч вам, пані.

На велику радість місис Сендерс, господиня відпустила Сема, і не натякнувши на свинячі ніжки та сирники. Цим стравам леді, за юнацькою допомогою добродія Бардла, віддали належну шану, і під їхнім потужним натиском вони зникли цілком.

Містер Веллер, повернувшись до „Джорджа та Яструба", сумнівно переказав своєму панові всі цікаві відомості про діяльність Додсона та Фога, які він спромігся дістати під час свого візиту до місис Бардл. Побачення з містером Перкером, яке відбулось найближчими днями, більше ніж ствердило доповідь містера Веллера. Отже, містер Піквік готувався до відвідання Дінглі-Дела з приємним почуттям, що через два чи три місяці йому випаде привселюдно виступати в королівському суді, відповідаючи за порушення обіцянки одружитись, і що позивач матиме всі переваги, бо на його боці будуть і фатальний збіг обставин, і величезне вміння Додсона та Фога.