Повість про Ґендзі. Книга 2

Гілка сливи

Головні персонажі:

Ґендзі, Великий міністр, 39 років

Панночка Акасі, 11 років, дочка Ґендзі й пані Акасі

Мурасакі, пані Весняних покоїв, 31 рік, дружина Ґендзі

Принц Хьобукьо, Хотару, молодший брат Ґендзі, син імператора Кіріцубо

Юґірі, Сайсьо-но цюдзьо, 18 років, син Ґендзі й Аої

Акіконому, Імператриця-дружина, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, дружина імператора Рейдзея

Ханацірусато, пані Літніх покоїв, колишня кохана Ґендзі

Пані Акасі, пані Зимових покоїв, кохана Ґендзі

Касіваґі, То-но цюдзьо, Кобай (Бен-но сьосьо), сини міністра Двору

Обородзукійо, Найсі-но камі імператора Судзаку, колишня кохана Ґендзі

Міністр Двору, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Кумої-но карі, дочка міністра Двору, 20 років, кохана Юґірі

Ґендзі готувався до церемонії одягання мо панночки Акасі з особливою ревністю, бо хотів представити її в Імператорському палаці одразу по тому, як того ж другого місяця принц-спадкоємець[235] так само пройде обряд одягання нового вбрання і головного убору. Скориставшись тим, що в останні дні першого місяця в нього поменшало державних та осо­бистих справ, Ґендзі взявся складати аромати. Оглянувши пахощі, які прислав йому Дадзай-но дайні[236], і зрозумівши, що вони суттєво поступаються старовинним, він велів привезти зі складу в садибі на Другій лінії китайські пахощі, деяке начиння і тканини, щоб мати змогу порівняти їх з теперішніми зразками.

«Такі старовинні тканини, як парча або візерунчастий шовк, милують очі надзвичайною вишуканістю», — сказав він і для виробництва укривал, підстилок і подушок-сидінь для майбутньої церемонії вибрав візерунчастий шовк і червону з золотом парчу, які колись, ще на початку правління покійного Імператора, подарували йому корейці. Нинішні вироби не могли з ними навіть зрівнятися. Різноманітні шовки і серпанок, які цього разу прислав Дадзай-но дайні, Ґендзі подарував своїм жінкам. Що ж стосується пахощів, то як старовинні, так і щойно приготовлені він розділив між мешканками жіночих покоїв, доручивши кожній скласти по два аромати.

Останнім часом у садибі Ґендзі та інших місцях ішло квап­ливе приготування щедрих подарунків та винагород для гостей та учасників церемонії. Водночас жінки заходилися складати аромати, і в покоях залізні товкачики голосно вистукували у ступках. Сам міністр, усамітнившись у головному будинку, завзято виготовляв аромати за двома, хто­зна-звідки отриманими, рецептами імператора Німмьо епохи Сьова[237], які той заборонив відкривати чоловікам.

Пані Мурасакі з Весняних покоїв, перебравшись у Східний флігель, взявши з собою найнеобхідніше, складала аромати за рецептами принца Сікібукьо з Восьмої лінії[238]. Поки в будинку панував дух суперництва, кожен намагався оточити свою роботу таємницею. «Гадаю, що визначати переможця треба за стійкістю ароматів», — зауважив Ґендзі. Було важко повірити, що такий дух суперництва опанував і цього поважного батька родини. У ті дні їм обом, Ґендзі та Мурасакі, допомагало трохи менше служниць, ніж зазвичай. Звісно, для майбутньої церемонії було вибрано найвишуканіше начиння. Скарбнички, горщики для пахощів, курильниці, виготовлені за сучасним смаком, вирізнялися незвичними формами та обрисами. Вони призначалися для найкращих ароматів, до складання яких докладали зусилля жінки.

На десятий день другого місяця, коли накрапав дощ, а червона слива в саду перед покоями Ґендзі була в повному розквіті й ширила навколо незрівнянні пахощі, в садибу на Шостій лінії завітав принц Хьобукьо. Він прийшов до брата тоді, коли підготовка до церемонії була в самому розпалі. Брати здавна були в добрих стосунках і не мали один від одного таємниць. І от тепер, коли, милуючись сливовим цвітом, вони почали жваву розмову, від колишньої жриці Камо гонець приніс листа, прикріпленого до гілки, з якої вітер вже давно звіяв пелюстки.

Оскільки принц Хьобукьо дещо чув про складні стосунки Ґендзі з цією особою, то зацікавлено спитав: «І що ж це за лист?»

«Я набрався сміливості звернутися до однієї пані з особистим проханням, і вона, як видно, поспішила ґрунтовно його виконати», — усміхнувшись, відповів Ґендзі й сховав листа.

У сандаловій скриньці вони виявили два лазуритові горщечки, а в них — досить великі кульки з пахощами. Горщечки були прикриті шматочками парчі, причому синій прикрашала гілочка п’ятиголчатої сосни, а білий — гілочка білої сливи. Зав’язані однаковим способом, нитки справляли особливо приємне враження.

«Яка тонка робота!» — похвалив принц Хьобукьо, зупинивши погляд на скриньці. Раптом він помітив аркуш паперу з написами блідою тушшю і врочисто прочитав:

Юґірі, затримавши гінця, доп’яна напоїв його вином. Крім того, гінцеві подарували повний набір жіночого вбрання і на додачу хосонаґа з китайського шовку кольору «червона слива»[240]. На папері такого самого кольору Ґендзі написав відповідь і прив’язав її до зірваної в саду сливової гілки.

«Звичайно, я можу уявити зміст вашої відповіді. Але розумію, що ви не покажете мені її, якщо в ній є якась таємниця. На жаль», — дорікнув принц, знемагаючи від цікавості.

«Та яка може бути в ній таємниця? Ви дарма бентежите мене тим, що підозрюєте в надмірній потайливості», — сказав Ґендзі. Насправді, якщо не помиляюся, він відповів ось що:

«Правду кажучи, мені самому не подобається зайва метушня навколо приготування ароматних сумішей, — зауважив Ґендзі. — Та оскільки йдеться про мою єдину дочку, то, гадаю, в таких зусиллях немає нічого дивного. У церемонії на відзнаку повноліття дочки, яка вирізняється особливою вродою, я хотів би уникнути участі сторонніх, а тому запросив з палацу Імператрицю-дружину. Звичайно, вона близька нашій родині, але з огляду на її бездоганний смак я побоююся її розчарування в пересічності майбутньої церемонії».

«О, я цілком схвалюю ваш вибір, бо годі знайти кращого зразка для наслідування молодій дівчині», — підтримав його принц.

А тим часом Ґендзі послав гінців до жінок, зайнятих приготуванням ароматних сумішей, щоб нагадати, що кращого вологого дня годі чекати, й вони передали зразки чудових пахощів.

«Сподіваюся, — сказав Ґендзі, звертаючись до принца, — ви розсудите, які саме аромати найкращі. Бо хто ж це може зробити краще за вас?» І він попросив принести курильниці для проби.

«Та я ж на цьому анітрохи не розуміюся!» — скромно заперечив принц Хьобукьо, але серед невиразних пахощів одразу виявив трохи різкіші й трохи м’якші. Жодна їхня вада не уникла його суду.

І от дійшла черга подати на суд ароматичні суміші, які склав Ґендзі. Вони були закопані біля струмка, який витікав із-під західної галереї та мав замінити рів біля Правої вартівні Імператорської охорони, вказаний у рецепті імператора Німмьо епохи Сьова. Син Кореміцу, Хьое-но дзьо, викопав пахощі й приніс Юґірі, а той передав їх Ґендзі.

«Ох, і важко бути суддею! Вкрай незручно», — скаржився принц Хьобукьо.

Способи приготування ароматних сумішей були повсюдно відомі, але кожна людина складала їх на свій смак, а тому виходило, що своїми відтінками — різкістю чи м’якістю — вони часто між собою досить сильно відрізнялися. Зокрема, серед поданих на суд ароматів особливо тонким і ніжним виявився «куробо»[242], який приготувала колишня жриця Асаґао. З-поміж ароматів типу «дзідзьо»[243] принц Хьобукьо високо оцінив шляхетну простоту і витонченість того, що склав Ґендзі. Пані Мурасакі з Весняних покоїв приготувала три аромати, серед яких особливо відзначався своєю свіжістю, вишуканістю і трохи незвичною різкістю аромат «байка»[244].

«Ніщо не може зрівнятися з оцим ароматом, який розносить весняний вітер», — розхвалював його принц Хьобукьо.

Пані Ханацірусато з Літніх покоїв, не вважаючи себе гідною змагатися з благородними жінками, не сподівалася, що дим від її курива підніметься в небо, як у них, а тому склала лише один аромат — «кайо» [245], який виявився незвичайно тонким і звабливо ніжним. Пані Акасі із Зимових покоїв, побоявшись програшу у змаганні, якщо складатиме аромат відповідно до пори року, згадала рецепт попереднього імператора Судзаку, який вдосконалив пан Кінтада[246], склала винятково вишуканий аромат за рецептом, відомим під назвою «за сто кроків», завдяки чому принц Хьобукьо надзвичайно високо оцінив її тонкий смак. Зрештою, на його думку, всі аромати були по-своєму чудовими.

«Суддя мав би бути суворішим!» — дорікнув йому Ґендзі.

Коли на небо виплив місяць, принесли вино. І, пригощаючи гостя, Ґендзі заговорив з ним про минуле. Під чарівним сяйвом укритого легким серпанком місяця після недавнього дощу повівав свіжий вітерець, наповнюючи повітря пахощами сливового цвіту. Покоями розливався невимовний аромат, який породжував у серцях присутніх відчуття цілковитої гармонії.

У приміщенні службовців Імператорської канцелярії зібралися придворні, щоб перед завтрашньою церемонією випробувати музичні інструменти. Звідти долинали мелодійні звуки флейт.

Сини міністра Двору — Касіваґі й Кобай — зайшли лише для того, щоб привітати Великого міністра, але він затримав їх і велів принести кілька інструментів. Принцові Хьобукьо подали біва, Ґендзі — кото «со». Касіваґі дісталося японське кото, на якому він грав не гірше за міністра Двору. Юґірі взяв у руки флейту, і мелодія, що відповідала порі року, зазвучала чисто і світло, немов підносячись до самих небес. Кобай, відбиваючи такт, заспівав «Гілку сливи». Голос його звучав чудово. Як і тоді, коли хлопчиком він співав «Високі дюни» під час гри «відгадування рим». Принц і міністр підхопили його спів. Словом, вечір, хоч і без підготовки, видався на славу.

Передаючи чашу Ґендзі, принц Хьобукьо промовив:

«Мабуть, назавжди...»[247]

відповів міністр, передаючи чашу Касіваґі, а той, в свою чергу, вручив її Юґірі зі словами:

Беручи чашу, Юґірі відповів:

Це було б просто жорстоко...»

Усі засміялися, а Кобай сказав:

Принц Хьобукьо зібрався додому вже на світанку. Ґендзі подарував йому повний набір вбрання з власного плеча й на додачу до нього два закритих горщечки з пахощами. І коли все це віднесли в карету, принц промовив:

«Та годі вам показувати малодушність!..» — і Ґендзі засміявся. Поки в карету впрягали биків, Ґендзі додав:

«От вона буде приголомшена!» — пожартував Ґендзі, а принц силувано усміхнувся, бо не мав дружини.

Юнакам також подарували скромне жіноче вбрання — хосонаґа, коуцікі тощо.

Наступного дня на варту Собаки[249] Ґендзі прийшов у Західні покої. Там в окремому приміщенні, відгородженому завісами, все вже було готове для церемонії, туди ж незабаром прийшла і палацова служниця Найсі, що відповідала за зачіску. Пані Мурасакі з Весняних покоїв при такій нагоді дуже сподівалася на зустріч з Імператрицею Акіконому. Прислуга обох жінок, яка зійшлася в одному місці, здавалася незчисленною.

На варту Щура[250] на юну панночку наділи мо. Хоча світильники горіли тьмяно, Імператриця змогла побачити рідкісну красу дочки Ґендзі.

«Сподіваючись, що ви не обійдете її вашою прихильністю в майбутньому, я посмів показати вам цю не зовсім досконалу особу, — сказав міністр. — Крім того, я мав потаємну думку зробити цей випадок прикладом для прийдешніх поколінь».

«О, я й не думала, що мені випаде така роль[251]... Я навіть почуваюся незручно, що ви робите мені цю високу честь», — відповіла Імператриця. У ту мить вона була просто уособленням самої молодості й краси! І Ґендзі радів, що в садибі на Шостій лінії зібралося стільки чудових жінок, між якими панувала повна злагода.

Мати юної панночки, пані Акасі, яка навіть у такий день не могла бачити своєї дочки, болісно страждала, і Ґендзі з жалю до неї хотів було запросити і її, але відразу передумав, побоюючись, що її присутність породить небажані плітки. У садибі на Шостій лінії навіть найзвичайнісінькі церемонії відбувалися з великим розмахом, але цього разу я багато чого опускаю, щоб не обтяжувати вас нудними подробицями.

Церемонія повноліття принца-спадкоємця відбулася двадцятого дня того самого місяця. Оскільки принц здавався значно дорослішим за свій вік, то всі знатні вельможі були готові змагатися між собою за право ввести в його покої своїх дочок. Та, усвідомивши, що у такому змаганні Ґендзі їх переможе[252], Лівий міністр та інші вельможі відмовилися від наміру віддавати своїх дочок у палац. Почувши про їхні вагання Ґендзі сказав: «Яке безглуздя! У палаці має служити багато різних жінок, які у чомусь та змагатимуться між собою. Адже в цьому змаганні й полягає суть придворної служби. А тримати вродливих дочок удома нікуди не годиться». І він навмисне відклав церемонію прийняття дочки на службу в палац.

Хоча ніхто не хотів випереджати Ґендзі, але, дізнавшись, що представлення його дочки відкладено, Лівий міністр зумів влаштувати на службу в палац свою Третю дочку, згодом відому під іменем Рейкейден.

Готуючи дочку до служби в палаці, Ґендзі оновив свої колишні палацові покої, Кіріцубо. Дізнавшись про те, що церемонію відкладено, принц-спадкоємець занепокоївся, а тому Ґендзі вирішив привезти дочку в палац четвертого місяця. До старих меблів та різного начиння, вже наявних у Кіріцубо, додалися нові, причому Ґендзі особисто за­здалегідь ознайомився із їхніми зразками та малюнками. А зібравши досвідчених майстрів, він доручив їм виготовити меблі за вибраними зразками. Особливу увагу Ґендзі приділив вибору рукописних книжок, вкладених в окрему коробку, якими дочка могла б користуватися для каліграфії. Серед них було багато зразків, створених найкращими майстрами минулого і залишених для наступних поколінь.

«У цей час духовного занепаду, коли в порівнянні з минулим усе поволі дрібнішає, тільки складове письмо «кана»[253] досягло небаченої досконалості, — поділився Ґендзі з дружиною. — Стародавні знаки[254] були досить одноманітними, бо вимагали суворого дотримання правил їхнього написання і тим самим заважали вільно виражати свої почуття. Останнім часом багато хто навчився дивовижно писати витон­ченим почерком. Коли я вперше зацікавився жіночим стилем письма, то зібрав чимало прекрасних його зразків. Одні з найдорожчих належать пензлю покійної матері[255] нинішньої Імператриці-дружини. Написані вони швидко і подекуди недбало, але навіть окремі листи, які я отримав від неї, вражають особливою досконалістю. І врешті-решт, мабуть, саме через них про неї пішла по світу погана слава. Звичайно, вона почувалася ображеною, але, повірте, я ніколи не був таким немилосердним, як вона дорікала... А втім, вона була надзвичайно розсудливою, бо довірила мені опікуватися своєю дочкою і тепер, перебуваючи на тому світі, напевне, змінила своє ставлення до мене. Що стосується нинішньої Імператриці-дружини, то її почерк вельми витончений і благородний, але йому не вистачає впевненості», — пошепки додав він.

«Письмо покійної Імператриці-дружини[256], попри його глибокий зміст, вирізнялося деякою слабкістю, зокрема, браком відтінків, — провадив далі Ґендзі. Нині вправніше від багатьох володіє пензлем Найсі-но камі з палацу імператора Судзаку, хоча і їй можна дорікнути за надмірну химерність. І все-таки, підбиваючи підсумок, я назвав би серед кращих її письмо, колишньої жриці Камо і ваше».

«О ні, я почуваюся незручно в такому шанованому товаристві», — заперечила Мурасакі.

«Ви занадто скромні. Ваше м’яке письмо справляє дуже приємне враження. Але, на жаль, серед ваших вправно написаних ієрогліфів знаки «кана» мають блідий вигляд», — сказав Ґендзі, збираючи ще несписані аркуші в зошити з добірними обкладинками і стрічками.

«Подарую частину принцові Хьобукьо і Саемон-но камі[257], щоб показали власне письмо. Та й собі залишу один-два зошити. Хоча вони й хизуються своєю майстерністю, але і я не відстаю від них», — похвалився він.

І от, вибравши найкращі пензлі й туш, як звичайно, він розіслав запрошення різним особам узяти участь у змаганні з письма, та оскільки дехто з них побоювався труднощів, йому довелося проявити наполегливість. А відібравши зошити з найтоншим корейським папером, який вирізнявся благородними відтінками, Ґендзі сказав: «А от ці зошити я дам молодим аматорам краснопису для того, щоб вони показали свою майстерність», — і відіслав їх Юґірі, Сахьое-но камі, синові принца Сікібукьо, і Касіваґі з дому міністра Двору, запропонувавши: «Пишіть вірші, як вам подобається, хоч у стилі «очеретяного письма»[258] , хоч як додаток до малюнків». І тоді молодь почала змагатися. Усамітнившись у головних покоях, Ґендзі також узяв у руки пензель. Пора цвітіння квітів скінчилася, сяяло ясне небо, а він, розмірковуючи над старовинними піснями, переписував їх різними скорописними почерками, в ускладненому, простому або «жіночому» стилі, поки не відчув задоволення від написаного. Поруч з ним були тільки дві чи три жінки. Він навмисне вибрав найосвіченіших, які, допомагаючи розтирати туш, могли порадити йому у виборі пісень із благородних старовинних збірок. Піднявши завіси, Ґендзі розслаблено вмостився біля виходу на галерею і, поклавши аркуші паперу на лавочку-підлокітник, роздумував, підносячи до губ кінчик пензля. Прекраснішої картини годі собі уявити. Спостережлива людина не могла б не милуватися рухами його руки, коли він час від часу наносив кілька рядків на білий або червоний папір.

«Прибув принц Хьобукьо», — доповіла служниця, і, поспішно накинувши на себе верхній одяг, Ґендзі велів принести ще одну подушку-сидіння і провести принца до нього. Принц Хьобукьо також був дуже гарний, і жінки з-поза завіси захоплено дивилися, як, велично ступаючи, він піднімався сходами. Брати звично обмінялися вітаннями, гідно виказуючи взаємоповагу.

«Ви завітали дуже вчасно, саме тоді, коли мені самітництво почало набридати», — радів Ґендзі приходу брата. Принц приніс свої заповнені зошити, і Ґендзі відразу взявся їх розглядати. Хоча принц не був видатним каліграфом, але писав вільно і впевнено. Навмисне вибравши найдивовижніші старовинні пісні, він з великою вправністю записав кожну в три рядки, майже уникаючи ієрогліфів. Ґендзі був просто вражений.

«А я й не підозрював, що ви настільки вправні в письмі, — сказав він не без заздрості. — Тепер мені не залишається нічого іншого, як тільки викинути свій пензель».

«Здається, я заслужив на поблажливість лише тому, що відважився змагатися зі справжніми майстрами», — пожартував принц.

Розуміючи, що від принца йому нічого приховувати, Ґендзі показав власні зошити. Скоропис на твердому китайському папері був чудовий, а щире письмо в спокійному «жіночому стилі» на корейському папері, щільному і водночас м’якому, з ніжним відтінком, не мало собі рівних. Зворушений побаченим, принц відчував, ніби навіть сльози у нього на очах зливаються зі слідами туші на папері, й ніяк не міг відірвати очей від цих прекрасних рядків. А от яскраві аркуші кольорового паперу «кан’я», на яких Ґендзі вільним скорописом переписав стародавні пісні, здавалися настільки досконалими й своєрідно привабливими, що принц уже не хотів дивитися на зошити інших учасників змагання.

Саемон-но камі вподобав собі суворий й урочистий стиль письма, але, як видно, він насилу зумів приховати свою невпевненість в орудуванні пензлем. Та й вибір стародавніх пісень у нього був досить вигадливим. Зошитів із жіночим письмом Ґендзі не показав і, звичайно, приховав те, що написала Асаґао, колишня жриця Камо. Вельми цікавими, кожен по-своєму, виявилися також зошити молодих учасників змагання, написані в стилі «очеретяного письма». Юґірі виразно передав на письмі водний потік й очеретяні зарості, які своїм виглядом викликали в пам’яті затоку Наніва. Вода й очерет зливалися воєдино з дивовижною вишуканістю, і на їхньому тлі різко, немов скелі, проступали своєю величною простотою ієрогліфи. «Щось неймовірне! Мабуть, він витратив на це багато часу», — зацікавлено розглядаючи написане, розхвалював хлопця принц, відомий знавець прекрасного.

Весь день брати провели за розмовою про мистецтво письма. Коли Ґендзі добував зі своєї шафки збірки старовинних і новітніх книжок, з’єднаних докупи клеєм, принц, скориставшись приводом, велів синові Дзідзю принести рукописи зі свого дому. І той приніс чотири сувої уривків зі стародавньої «Збірки міріади листків»[259] імператора Саґа і «Збірки старовинних і нових японських пісень»[260] імператора Дайґо в епоху Енґі[261], який з’єднав між собою аркуші ясно-синього китайського паперу й оправив їх темно-синім китайським шовком з дрібним візерунком. Потім, вставивши валики з синього ж каменю, прикрасив їх чудовими плоскими китайськими шнурами, виплетеними з ниток п’яти кольорів. Кожну частину збірки було переписано в особливому стилі.

Присунувши до себе світильник, Ґендзі розглядав сувої. «Їхня краса неперевершена. Сучасні люди здатні лише частково наслідувати великих майстрів минулого», — похвалив він, і принц подарував йому ці сувої. «Навіть якби я мав дочку, я не передав би їй ці прекрасні зразки, не будучи певним, що вона зуміє їх оцінити. А оскільки я дочки не маю, то навіщо їм марно пропадати», — сказав принц, вручаючи сувої Ґендзі, який, у свою чергу, подарував Дзідзю чудовий зразок китайської каліграфії у сандаловому футлярі разом з прекрасною корейською флейтою.

А ще в той час Ґендзі поринув у вивчення зразків японського скоропису. Розшукуючи відомих знавців письмового мистецтва будь-якого стану, він пропонував їм написати свої зразки письма для нього, стежачи за тим, щоб посередні з них не потрапляли у збірник, призначений для його дочки. Після того, перевіривши звання і ранг найкращих майстрів письма, доручив їм заповнити зошити й сувої зразками своєї каліграфії. Зрештою, в садибі Ґендзі назбиралася сила-силенна рідкісних скарбів, якими не могли б похвалитися навіть заморські правителі. Серед них налічувалися сувої, які чимало столичних юнаків гаряче прагли побачити. Було зібрано також багато прекрасних творів живопису, серед яких щоденники з Сума Ґендзі вважав гідними стати надбанням нащадків, але вирішив почекати, поки юна дочка ще трохи підросте.

Почувши про всі ці приготування дочки Ґендзі до служби в Імператорському палаці, міністр Двору надзвичайно засмутився. Його молодша дочка Кумої-но карі була в розквіті юності, але її незмінно сумовитий і задумливий вигляд викликав у нього велику тривогу. Адже Юґірі все ще залишався до неї байдужим, а робити перший крок самому міністрові було б ганебною легкодухістю, тож він лише нишком зітхав, каючись, що не дав згоди на одруження закоханих молодят раніше, і, зрозуміло, не винуватив у всьому тільки протилежну сторону. Юґірі чув, що міністр готовий трохи поступитися, але, згадуючи його образу, зберігав удавану байдужість й не цурався інших жінок. Хоча іноді його охоплювала страшенна туга за Кумої-но карі, але, видно, сильнішим було прагнення показатися у званні цюнаґона[262] перед годувальницею, яка колись зневажливо поставилася до його світло-зеленого вбрання придворного шостого рангу.

Невизначене становище сина непокоїло й Ґендзі. «Якщо дочка міністра Двору вже перестала тебе цікавити, — казав він, — то, може, варто подумати про когось іншого, на кого, скажімо, натякали Правий міністр і принц Нацукаса». Але Юґірі мовчав, шанобливо похнюпивши голову.

«Може, я й не маю права говорити про це, бо в свій час також не хотів слухати мудрих батькових повчань, — вів далі Ґендзі. — Однак тепер я бачу, що ці настанови справді варті того, щоб до них прислухалися не тільки ми, а й наші далекі нащадки. Якщо ви довго залишатиметеся одинаком, то люди припускатимуть, що ви маєте якусь таємну мету. Але якщо врешті-решт ви одружитеся з якоюсь посередньою особою, то станете посміховиськом для людей. І тоді доведеться лише жалкувати, що не справдилися колишні надії. Хоч би якими високими були ваші помисли, але не все в житті підкоряється людським бажанням, у всьому є межі, і не варто піддаватися марним спокусам. Я виріс у палаці і ніколи не міг поводитися вільно, як мені хотілося. У своєму житті я натикався на безліч заборон, а тому намагався уникати найменших помилок, щоб легковажністю не заплямувати свого імені. Але, незважаючи на мою обережність, я був звинувачений в розпусній поведінці й потрапив у немилість. Вашим невисоким рангом не можна виправдати розбещеності й потурання власним примхам. Звичайно, навіть наймудріша людина втрачає голову через жінок, якщо спокуса надто велика, а поруч немає дружини й дітей, які допомогли б угамувати пристрасть. Історія знає чимало подібних прикладів. Якщо ви зупините свій вибір на негідній жінці, то не лише зганьбите її ім’я, але й накличете на себе її гнів, який ляже тягарем на вашу душу навіть у прийдешніх народженнях. А втім, не треба впадати у відчай, навіть якщо чомусь ваш вибір був помилковим і ви виявилися пов’язаним із жінкою, яка вам не до душі. Тоді вам доведеться змінити своє ставлення до подружнього життя і змиритися з дружиною заради її батьків, а якщо вона їх не має, то заради співчуття до її тяжкого становища. Головне — намагатися думати не тільки про своє, але і про її благо. В цьому і полягає справжня життєва мудрість». Останнім часом Ґендзі часто на дозвіллі ділився з сином своїми порадами.

Юґірі зрозумів батькові застереження і відчував, що вчинив би злочин проти Кумої-но карі, якби навіть жартома захопився іншою жінкою. Дівчина також журилася, поглядаючи на, як ніколи, засмучене батькове обличчя, і, почуваючись винуватою, нарікала на гірку долю. Зовні вона була спокійною і безтурботною, але її серце переповнював смуток.

Іноді, неспроможний стримувати своїх почуттів, Юґірі посилав їй зворушливі листи, сповнені ніжності.. «Кому ж тоді, скажи, на цьому світі можна довіряти?..»[263] — згадувала дівчина слова вірша. Досвідчена жінка сумнівалася б у щирості його почуттів, а вона читала його листи із сердечним трепетом.

«Принц Накацукаса начебто готується видати свою дочку за сина Великого міністра», — казали служниці. Почувши про це, міністр Двору страшенно занепокоївся. «От що кажуть у світі, — тихенько повідомив він дочці. — Яка нечувана безсердечність! Мабуть, Великий міністр такий сердитий на мене за те, що колись я не вволив його прохання. Та хіба я можу відкрито визнати свою поразку? З мене люди сміятимуться».

Побачивши сльози на очах у батька, дівчина також заплакала, сором’язливо відвернувши від нього своє чарівне обличчя.

«Що ж мені робити? — мучився міністр. — Може, самому спробувати з’ясувати його наміри?»

Він пішов, а дівчина, занурена в роздуми, так і залишилася сидіти біля порога. «Чого ж це так течуть сльози? — журилася вона. — Що подумав би батько?» І саме тоді принесли листа, якого вона відразу прочитала...

«Сам — безсердечний, навіть не згадує про інший намір...» — образилася дівчина, але все-таки відповіла:

Здивований її словами, Юґірі ще і ще раз перечитував листа, в задумі схиливши голову.