Повість про ґендзі. Книга 2

Нічний вогонь

Головні персонажі:

Ґендзі, Великий міністр, 36 років

Міністр Двору, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Омі, дівчина з Північного флігеля, побічна дочка міністра Двору

Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі

Укон, служниця Юґао, потім Тамакадзури

Укон-но тайфу, Укон-но дзо-но куродо, прибічник Ґендзі

Юґірі, Цюдзьо, 15 років, син Ґендзі й Аої

Касіваґі, Уцюдзьо, 20—21 рік, син міністра Двору

Бен-но сьосьо, Кобай, син міністра Двору

Останнім часом, як траплялася нагода, у світі тільки й було розмови, що про нову дочку[163] міністра Двору та її химерну поведінку. Почувши про це, Ґендзі пожалів дівчину: «Хай там що, але я не можу збагнути, навіщо міністр з якоїсь дрібної причини так голосно виставив усім на показ особу, яку було б краще залишити там, де вона перебувала досі, й не давати приводу для пліток? Як він, людина надзвичайно розсудлива, міг витягти її з глушини, навіть не з’ясувавши, на що вона здатна, а тепер, розчарувавшись у ній, дозволяє з неї глузувати? В усякому разі все це годилося б робити не так відкрито».

Дізнавшись про те, що відбувається в домі міністра Двору, Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, впевнилася, що їй пощастило. «От добре, що саме Великий міністр узяв мене у садибу на Шостій лінії! — думала вона. — Звичайно, міністр Двору — мій рідний батько, але ж я виросла без нього і зовсім не знаю його вдачі. Тож якби я потрапила до нього, то, може, так само зазнала б нестерпних принижень». Годувальниця Укон також раділа разом з нею. Хоча Ґендзі й не зрікся своїх потаємних любовних помислів, але не давав їм волі, а тому дівчина мало-помалу заспокоїлася, звикнувши до його щораз глибшої прихильності до неї.

Настала осінь. Повіяв прохолодою «осінній перший вітер»[164], і на душі в Ґендзі стало сумно. Неспроможний дати собі з цим ради, він частіше, ніж досі, навідувався в Західний флігель і цілими днями навчав Тамакадзуру грати на кото.

П’ятого чи шостого дня на початку весни[165], коли вечірній місяць, щойно з’явившись, відразу зник за краєм гір, а небо, затягнуте хмарами, і шелест листя місканта в саду навіювали похмурий настрій, Ґендзі, поклавши під голову кото, приліг поруч з дівчиною і до пізньої ночі, зітхаючи, нарікав на їхні, такі неприродні для чоловіка і жінки, стосунки. Коли ж нарешті зібрався йти, уникаючи приводу для підозр, покликав свого прибічника Укон-но тайфу і наказав яскравіше запалити вогні у саду, що вже поволі згасали.

Поблизу чистого, прозорого струмка, під кущами бруслини з пишно розкинутими гілками лежали колоті соснові дрова, а мерехтливе світло від вогню, що горів неподалік будинку, виривало в темряві покоїв чарівну постать Тамакадзури. Коли Ґендзі провів рукою по її блискучому волоссю, його раптом пронизав невимовний трепет. Вона, сором’язлива, нездатна навіть ворухнутися, так сильно його вабила, що він ніяк не міг з нею розлучитися.

«Нехай хто-небудь стежить, щоб вогонь не загас. Влітку, в безмісячні ночі, сад без вогню надто похмурий і моторошний, — сказав він:

Моя любов чи довго ще ятритиметься в серці?..[166]»

Здивована такими словами, дівчина відповіла:

Що подумають служниці?»

«Ну що ж...» — зітхнув Ґендзі, збираючись вже йти, але саме тоді від Східного флігеля долинули звуки поздовжньої флейти разом з флейтою «со». «Мабуть, син, як завжди, у товаристві друзів, розважає душу музикою. Схоже, що грає Уцюдзьо[167] з дому міністра Двору. Його флейту легко впізнати», — сказав Ґендзі й зупинився.

А коли через гінця передав, що його привабило сюди чисте вогняне сяйво, троє юнаків відразу приєдналися до нього.

«Коли я почув «Осіннього вітру мелодію»[168], зіграну на флейті, то вже не міг заспокоїтися», — зізнався Ґендзі й, присунувши кото до себе, заграв, м’яко перебираючи струни. Вслід за ним з неперевершеною майстерністю в тональності «бансікі»[169] на флейті заграв Юґірі. Зніяковілий Касіваґі не наважувався співати, але Ґендзі квапив, і тоді, відбиваючи такт віялом, натомість тихенько заспівав Бен-но сьосьо. Його голос дзвенів ніжно, немов дзенькіт нічних цвіркунів. Після того як він проспівав пісню двічі, Ґендзі посунув кото до Касіваґі, гра якого виявилася не менш витонченою, ніж в його батька, міністра Двору.

«Майте на увазі, що за завісами ховається особа, здатна оцінити ваше мистецтво, — сказав Ґендзі. — Мабуть, сьогодні ввечері мені не варто пити. Бо крізь хмільні сльози я можу по-старечому вибовкнути щось зайве».

Такі слова дівчину вкрай схвилювали. Можливо, її зацікавлення цими юнаками пояснювалося тим, що вона не знала про кревний зв’язок, який поєднував її з ними. Так чи інакше, сини міністра Двору і не здогадувалися, як пильно вона прислухалась і придивлялася до них обох. Варто зазначити, що пристрасть до неї Касіваґі саме тоді досягла крайньої межі. І хоча попри хвилювання, він зберігав зовнішній спокій, але того вечора не міг без напруження грати на кото.