Стонадцять халеп Остапа Квіточки

У пастці

Від печери неспроста розходився людський дух: всередині справді сиділи грішники. Їх було чимало, і вони одразу оточили зайшлих нечистих щільним кільцем.

Служителі пекла наїжачили шерсть і ощирились, стало ясно, що вони по-дурному попалися в лабети чортоловів. Та ще й як по-дурному — самі прийшли. Лише пан Шкварчак не злякався, а навпаки звеселів, хоч і видно було, що він хвилюється.

— Що це?! Куди ти нас завів? — прогарчав Довбня.

— Куди треба, — огризнувся Люцивул. — Беріть їх, — кинув до грішників, — я привів трьох друзів! Забирайте!

— Ах ти ж... — просичав Копито. — Ти ж нас продав! За що?! За що продав?!

— За путівку нагору, — промовив Вельзепер, до якого тут-таки дійшов сенс реклами при вході. — Пан Шкварчак привів нас сюди, а за це його відпустять у верхній світ.

— Правильно, Вельзедупе, правильно, — Люцивулів писок розплився в бридкій посмішці. — Ви підете в казани, а я піду нагору, туди, де вже давно все наше найвище начальство ніжиться на сонячних островах і горя не знає!

— Підеш, підеш! — обізвався один з грішників, мабуть, найстарший. — Ану, хлопці, крутіть їм копита! — Усі ви підете, куди треба! Ха-ха-ха!

Грішники накинулись на Вельзепера, Копита й Довбню. Не згидували вони й Люцивулом. За якісь дві-три хвилини усі четверо лежали долілиць з цупко зв’язаними докупи ногами й руками.

— А я?! А мене навіщо?! — репетував пан Шкварчак. — Це ж я їх привів, мені ж путівку треба дати!

— Мовчи вже, дурило синьориле! — реготали грішники.

— Яку путівку?! — скалився грішницький старшак. — Усім вам одна путівка — в казани зі смолою! А нагору ми б і самі не проти потрапити, та ніхто не знає туди ходу. Хіба рік б’ємося, щоб знайти вихід! Гай-гай! Тільки й чекаємо, доки попадеться нам якийсь нечистий, що знає, як звідси до світла вибратись. Серед вас, часом, немає таких знавців?

Чорти мовчали, було чути тільки їхнє сердите сопіння.

— Ну, та годі з вами патякати, — махнув рукою ватажок грішників. — За чотирьох рогатих нам і так чималу купку грошенят відсиплють. А з грошиками і в пеклі непогано прилаштуватися можна, ге, хлопці?!

Грішники схвально зареготали.

Почувши слово «чотирьох», пан Шкварчак заскавулів, а потім і заридав ледь не на повен голос:

— Жертва реклами! Я жертва рекла-га-ами!

— А бачите, — дорікнув йому Вельзепер, — ваша ж брехня вас і погубила. Привела в таку ж пастку, що ви для нас готували, пане Люцивуле. Отак. Терпіть тепер, годі скиглити.

Їх укинули до великої клітки на колесах, і троє грішників покотили її вибоїстою гірською дорогою у напрямку Вогняної Долини.